Аграрно-тваринницький комплекс та його вплив на навколишнє середовище
Вступ
В останнi роки в структурi сiльськогосподарських угiдь зберiгається стiйка тенденцiя до скорочення площi рiллi та зростанню за рахунок цього площi перелогових земель. Втрата значних площ продуктивних сiльськогосподарських угiдь обумовлена в основному недолiками їх господарського використання, складною економiчною ситуацiєю, що не дозволяє повною мiрою здiйснювати роботи щодо збереження та пiдвищення родючостi грунтiв та полiпшення стану земель, а також триваючим їх вилученням для несiльськогосподарських потреб.
Погiршення якiсного стану землi - явище тривожне та важко. Руйнування родючого грунтового шару, виснаження, заболочування, забруднення, засолення земель, заростання їх бур'янами, неправильна оранка в умовах вiтрової та водної ерозiї можуть не тiльки надовго вивести землю з сiльськогосподарського обороту, а й порушити тривалi екологiчнi зв'язку, змiнити водний баланс, привести до знищення тваринного свiту, виснаження лiсiв, опустелювання, а у великих масштабах i в перспективi - до частковiй змiнi клiмату. Все це викликає необхiднiсть рацiонального використання та особливої охорони земель, наданих для потреб сiльського господарства, а також призначених i взагалi придатних для цих цiлей.
З розвитком ринкових умов висуваються на переднiй план новi завдання: вимога перегляду iснуючих систем ведення сiльського господарства та переходу до альтернативного виробництва, здатному пов'язати господарську дiяльнiсть з бiологiчними законами сiльськогосподарської екосистеми. Введена в даний час приватна власнiсть на землю ставить, принаймнi, ще проблему: охорона земель, що знаходяться в приватнiй власностi громадян, i забезпечення їх екологiчного благополуччя.
Нiяка iнша галузь громадського виробництва пов'язана так з використанням природних ресурсiв, як сiльське господарство. Адже праця хлiбороба i тваринника - це по сутi використання природи, навколишнього нас природного середовища для задоволення потреб людини. Сiльське господарство необхiдно розглядати як величезний, постiйно дiючий механiзм охорони, культивування живих природних багатств, i пiдходити до нього треба ще пiд одним кутом зору - охорони навколишнього середовища. Тому в умовах аграрного виробництва використання природних ресурсiв i, перш за все, землi повинно поєднуватися з заходами щодо охорони навколишнього середовища. Плоди працi людини на землi - це найнеобхiднiша передумова життя кожного суспiльства, на якiй би ступенi розвитку воно не знаходилося. У сiльському господарствi земля виступає не тiльки мiсцем роботи i територiальної операцiйною базою, а й, перш за все, служить як знаряддя i головного засобу виробництва.
Аграрно-тваринницький комплекс у сучасних умовах продовжує бути основним забруднювачем земель та iнших елементiв навколишнього середовища: вiдходи та стiчнi води тваринницьких комплексiв i ферм та птахофабрик, використання отрутохiмiкатiв i пестицидiв, переробна промисловiсть, ослаблення виробничої i технологiчної дисциплiни, труднощi здiйснення контролю на сiльськогосподарських об'єктах, розкиданих на великих територiях, - все це призводить до того, що стан землi i всiєї навколишнього середовища в сiльськiй мiсцевостi, вiдповiдно до державних доповiдей про охорону навколишнього середовища, залишається тривожним, ряд регiонiв мають ознаки зон надзвичайної екологiчної ситуацiї або екологiчного лиха.
Розвиток тваринництва на промисловiй основi, створення мiцної кормової бази, розширення вiдгiнних пасовищ, велика концентрацiя поголiв'я худоби на обмеженiй площi, змiна традицiйних форм його змiсту зумовлюють необхiднiсть використання великої кiлькостi води з рiчок, озер та iнших водних об'єктiв, що робить iстотний вплив на стан самих водойм i навколишнього середовища в цiлому. Як вiдомо, промислове тваринництво - один iз самих великих водоспоживачiв.
з експлуатацiєю виробничих примiщень значних кiлькостей шкiдливих летючих хiмiчних речовин, неприємних запахiв, iнтенсивного шуму та iн
При вирiшеннi питань розмiщення тваринницьких комплексiв, вибору систем обробки та використання вiдходiв тваринництва фахiвцi виходили з того, що провiднi компоненти навколишнього середовища - атмосферне повiтря, грунт, водойми - практично невичерпнi з екологiчної точки зору. Проте досвiд експлуатацiї перших побудованих тваринницьких комплексiв свiдчив про iнтенсивний забрудненнi об'єктiв навколишнього середовища та несприятливому їх впливi на умови проживання населення. У зв'язку з цим охорона навколишнього середовища вiд забруднення, профiлактика iнфекцiйних, iнвазiйних та iнших захворювань людей та тварин пов'язанi з реалiзацiєю заходiв щодо створення ефективних систем збору, видалення, зберiгання, знезараження i використання гною i гнойових стокiв, удосконаленням та ефективною роботою повiтряочисних систем, правильним розмiщенням тваринницьких комплексiв i споруд обробки гною по вiдношенню до населених пунктiв, джерел господарсько-питного водопостачання та iншим об'єктам, тобто з комплексом заходiв гiгiєнiчного, технологiчного, сiльськогосподарського та архiтектурно-будiвельного профiлiв.
Специфiка пiдприємств з вирощування, вiдгодiвлi та утримання тварин визначається наступним:
деструкторiв, яка залежить вiд температурних умов i мiсця iснування.
i т. д. Разом з тим iз зростанням споживання води для потреб тваринництва збiльшується скидання стiчних вод у водойми, в результатi чого вони забруднюються i втрачають свої кориснi властивостi. Навiть скидання невеликих доз неочищених стiчних вод вiд тваринницьких ферм i комплексiв викликає масовi замори риби i завдає значної економiчної шкоди. Тому iнтенсивне i рiзносторонню дiю сiльського господарства на навколишнє середовище пояснюється не тiльки зростаючим споживанням природних ресурсiв, необхiдних для безперервного зростання аграрного виробництва, але й утворенням значних вiдходiв i стiчних вод вiд тваринницьких ферм, комплексiв, птахофабрик та iнших сiльськогосподарських об'єктiв.
вiдпрацьованi технологiї на промислово-тваринницьких комплексах i птахофабриках. Джерелами забруднення атмосфери є примiщення для утримання худоби, вiдгодiвельнi майданчики, гноєсховища, бiологiчнi ставки, ставки-накопичувачi стiчних вод, поля фiльтрацiї, поля зрошення. У зонi тваринницьких комплексiв та птахофабрик атмосферне повiтря забруднене мiкроорганiзмами, пилом, амiаком та iншими продуктами життєдiяльностi тварин, часто володiють неприємними запахами (понад 45 рiзних речовин). Цi запахи можуть поширюватися на значнiй вiдстанi (до 10 км), особливо вiд свинокомплексiв.
Значне мiсце в забрудненнi навколишнього середовища в сiльському господарствi в даний час належить хiмiчних сполук i препаратiв, якi використовуються для боротьби з рiзними шкiдниками, хворобами i бур'янами в сiльському господарствi. Застосування мiнеральних добрив i хiмiчних засобiв захисту рослин з метою пiдвищення врожайностi сiльськогосподарських культур загострили екологiчну проблему. Агрохiмiзацiї, на вiдмiну вiд забруднення природи вiдходами промислового виробництва, є цiлеспрямованою дiяльнiстю.
Добрива та пестициди через грунт забруднюють продукти харчування, що позначається на здоров'я людини. Це в кiнцевому пiдсумку позначається на станi навколишнього середовища в цiлому i становить потенцiйну небезпеку для здоров'я людей. Скорочення поставок i обсягiв застосування пестицидiв в останнi роки призвело до iстотного зниження забруднення ними вододжерел, грунтiв та рослинницької продукцiї. Однак потенцiйну загрозу для навколишнього середовища представляють забороненi, непридатнi для подальшого використання пестициди, об'єкти зберiгання та застосування отрутохiмiкатiв. Складськi примiщення, що використовуються для зберiгання отрутохiмiкатiв, в тому числi i заборонених до застосування, часто знаходяться в аварiйному станi або не пристосованi для цих цiлей. Понад 30% господарств у Росiйськiй Федерацiї не мають у своєму розпорядженнi спецiалiзованими майданчиками для заправки технiки, протруювання насiння та миття транспортних засобiв. Особливу небезпеку представляє забруднення навколишнього середовища в результатi порушення правил зберiгання, транспортування й застосування мiнеральних добрив i пестицидiв.
Актуальнiсть проблеми охорони навколишнього середовища в сiльському господарствi посилюється в сучасних умовах у зв'язку з процесами забруднення природних ресурсiв, що використовуються в аграрному виробництвi, промисловими, будiвельними та iншими несiльськогосподарськими пiдприємствами. Цi забруднення ведуть до зниження родючостi грунтiв i їх продуктивностi, погiршення якостi вод, атмосфери, завдають шкоди рослинництву i тваринництву, що тягне недоотримання сiльськогосподарської продукцiї та погiршення її якостi.
вирiшення цього кардинального питання вiдсувається на другий план. Екологiчнi вимоги настiльки iстотнi i принципово важливi, що. не дотримуючись їх, не можна говорити про економiчну ефективнiсть аграрного виробництва. Для сiльського господарства це має особливо важливе значення, оскiльки дана галузь суспiльного виробництва, як нiяка iнша, тiсно пов'язана з живими i неживими об'єктами природи. Тому мелiорацiя, хiмiзацiя, механiзацiя та iншi напрями розвитку сiльського господарства можуть примножити силу землi, пiдвищити її продуктивнiсть, якщо проводити їх з урахуванням екологiчних вимог.
В даний час вiдбувається рiзке загострення екологiчної ситуацiї, яке має мiсце, незважаючи на триваючий спад аграрного виробництва, що можна пояснити тим, що в сiльському господарствi iгноруються екологiчнi вимоги на догоду економiчним iнтересам, а також ослабленням державного управлiння i зниженням ефективностi роботи державних природоохоронних i правоохоронних органiв, що веде до непоправних втрат генофонду.
рацiонального природокористування та охорони навколишнього середовища в процесi сучасного сiльськогосподарського виробництва повиннi об'єктивується в правi в чiтких i конкретних екологiчних заходи i вимогах. Ігнорування вимог екологiчного законодавства при органiзацiї та веденнi сучасного сiльськогосподарського виробництва як може призвести до величезних втрат для самого сiльського господарства, так i заподiяти шкоди навколишньому середовищу.
Значне мiсце у вирiшеннi зазначених екологiчних проблем у сiльському господарствi належить чинному законодавству. В даний час екологiчнi вiдносини в сiльському господарствi регулюються багатьма нормативними актами, iнструкцiями, положеннями, виданими в рiзний час, в яких регламентуються окремi їх сторони або мiстяться лише загальнi зобов'язують вимоги щодо використання природних ресурсiв та охорони навколишнього середовища. Єдиного нормативного акту в цiй галузi екологiчних вiдносин поки немає. У зв'язку з цим мета правового регулювання полягає в забезпеченнi всiх учасникiв аграрного виробництва комплексом спецiальних еколого-правових вимог, що вiдбивають специфiку всiх факторiв, що впливають на навколишнє середовище сучасної сiльськогосподарської дiяльностi з урахуванням рiвня розвитку її механiзацiї, мелiорацiї i хiмiзацiї. Проте в даний час необхiдно не стiльки подальше вдосконалення екологiчного законодавства, скiльки органiзацiя його належного застосування i виконання.
Правове регулювання вiдносин у сферi природокористування та охорони навколишнього середовища в сiльському господарствi має виходити з еколого-економiчних засад функцiонування суспiльного виробництва, що поєднують господарську дiяльнiсть i взаємодiє з нею природу. Тому одним з головних завдань усiх господарюючих суб'єктiв є рацiональне природокористування i охорона навколишнього середовища, реалiзацiя якої служить необхiдною умовою, складовою частиною виробничо-господарської дiяльностi. Будь-яка сiльськогосподарська органiзацiя може нормально функцiонувати лише за умови дотримання передбачених законом екологiчних вимог. Цьому пiдпорядкований i правовий режим користування сiльськогосподарськими органiзацiями землею, її надрами, водами, лiсами та iншими природними ресурсами.
Основна особливiсть сiльського господарства, на вiдмiну вiд iнших галузей матерiального виробництва, полягає в безпосередньому зв'язку його виробничо-господарської дiяльностi з використанням землi як основного i нiчим не замiнне засоби виробництва. У сiльському господарствi рiвень суспiльного виробництва залежить головним чином вiд форми з'єднання робочої сили з основним, причому вельми специфiчним засобом виробництва - землею. Ця особливiсть сiльського господарства - залежнiсть вiд природно-клiматичних факторiв - носить постiйний i стiйкий характер. Крiм землi, в процесi сiльськогосподарської дiяльностi використовується i пiдлягає охоронi цiлий комплекс рiзних природних об'єктiв, що становлять об'єктивнi умови аграрного виробництва надра, води, рослиннiсть, тваринний свiт Тому як об'єкт охорони навколишнього середовища в сiльському господарствi необхiдно розглядати цiлiснi природно-територiальнi комплекси, якi з рiзних природних об'єктiв, тiсно пов'язаних один з одним i утворюють єдине цiле.
Тваринницькi ферми i комплекси є в даний час серйозними джерелами забруднення, особливо водних об'єктiв та атмосферного повiтря.
В умовах сучасної системи сiльського господарства можна видiлити два напрямки природоохоронної дiяльностi: охорону навколишнього середовища i всiх її елементiв вiд шкiдливого впливу сiльськогосподарського виробництва та охорону сiльського господарства вiд шкiдливого впливу антропогенної навколишнього середовища.
Перший напрямок передбачає виконання обов'язкiв, покладених на сiльськогосподарськi пiдприємства, акцiонернi товариства, органiзацiї та об'єднання, фермерськi господарства з охорони навколишнього середовища та рацiонального використання природних ресурсiв, в тому числi здiйснення всiх необхiдних для цього заходiв. Їх виконання проводиться в рамках основних напрямкiв розвитку сiльськогосподарського виробництва з iндустрiалiзацiєю сiльського господарства, мелiорацiєю земель, хiмiзацiєю.
Застосування системи машин, iнтенсивних технологiй у рослинництвi з метою отримання високих стiйких урожаїв покладає на агротехнiчну службу сiльськогосподарських пiдприємств i об'єднань обов'язки з проведення обов'язкових заходiв щодо збереження грунтових угiдь i пiдвищення родючостi земель. Спорудження тваринницьких комплексiв i агропромислових пiдприємств вимагає дотримання встановлених правил щодо забезпечення об'єктiв, що вводяться очисними пристроями, знешкоджувальними стiчнi води та Іншi вiдходи, а також проведення заходiв з утилiзацiї вiдходiв шляхом їх ефективного використання в сiльському господарствi.
Для об'єктiв сiльського господарства, якi є джерелами впливу на довкiлля й здоров'я людини, залежно вiд потужностi, умов експлуатацiї, характеру i кiлькостi видiлюваних у навколишнє середовище забруднюючих речовин, створюваного шуму, вiбрацiї та iнших шкiдливих фiзичних факторiв, а також з урахуванням передбачених заходiв щодо зменшення несприятливого впливу їх на довкiлля i здоров'я людини, вiдповiдно до санiтарної класифiкацiєю встановлюються такi розмiри санiтарно-захисних зон:
Клас II - санiтарно-захисна зона 500 м - для ферм звiрiвницьких (норки, лисицi та iн), складiв для зберiгання отрутохiмiкатiв понад 500 т., виробництва з обробки та протравлення насiння.
тракторiв (вiд меж поля до населеного пункту), кролиководчих ферм.
Клас IV - санiтарно-захисна зона 100 м - для тепличних i парникових господарств, складiв сухих мiнеральних добрив i хiмiчних засобiв захисту рослин (зона встановлюється i для пiдприємств з переробки i зберiгання харчової продукцiї), мелiоративних об'єктiв з використанням тваринницьких стокiв.
голiв.
У ст. 46 Закону «Про охорону навколишнього природного середовища» закрiпленi екологiчнi вимоги в сiльському господарствi. Так, пiдприємства, об'єднання, органiзацiї та громадяни, якi ведуть сiльське господарство, зобов'язанi виконувати комплекс заходiв з охорони грунтiв, водойм, лiсiв та iншої рослинностi, тваринного свiту вiд шкiдливого впливу стихiйних сил природи, побiчних наслiдкiв застосування складної сiльськогосподарської технiки, хiмiчних речовин, мелiоративних робiт та iнших факторiв, що погiршують стан навколишнього природного середовища, що заподiюють шкоду здоров'ю людини.
Тваринницькi ферми i комплекси, пiдприємства, що переробляють сiльськогосподарську продукцiю, повиннi мати необхiднi санiтарно-захиснi зони i очиснi споруди, що виключають забруднення грунтiв, поверхневих i пiдземних вод, поверхнi водозборiв водойм i атмосферного повiтря. Порушення зазначених вимог витече за собою обмеження, призупинення або припинення екологiчно шкiдливої дiяльностi сiльськогосподарських та iнших об'єктiв за розпорядженням спецiально уповноважених на те державних органiв Росiйської Федерацiї у сферi охорони навколишнього природного середовища, санiтарно-епiдемiологiчного нагляду.
Найважливiшим напрямком пiдвищення врожаю сiльськогосподарських культур є збалансована хiмiзацiя нашого сiльського господарства, що стала по сутi ворогом номер один для земель сiльськогосподарського призначення. Пiд хiмiзацiєю сiльського господарства розумiється сукупнiсть органiзацiйно-технiчних заходiв, спрямованих на застосування в сiльському господарствi хiмiчних препаратiв агрохiмiкатiв (мiнеральних добрив, отрутохiмiкатiв, пестицидiв), призначених для боротьби з бур'янами, хворобами та шкiдниками рослин. Мета хiмiзацiї - пiдвищення врожайностi i збiльшення виробництва продукцiї сiльського господарства. Негативна сторона хiмiзацiї в тому, що вона обумовлює хiмiчне забруднення грунту, тобто змiна її хiмiчного складу, здатне спричинити погiршення якостi грунту, заподiяти шкоду здоров'ю людини, лiсової рослинностi, тваринного свiту.
Для пiдвищення родючостi землi людина використовує хiмiчнi добрива, для знищення небажаних рослин i тварин - хiмiчнi пестициди. Термiн «пестициди» охоплює всi хiмiчнi сполуки, що використовуються людиною для знищення рослин i тварин або контролю за ними, включаючи гербiциди, якi використовуються для знищення бур'янiв. Всi пестициди, а їх використовується близько 2000 рiзних видiв, мають деякi загальнi характеристики. Вони високотоксичнi i мають подвiйну дiю: безпосередньо вбивають живий органiзм i в той же час знищують джерело їжi для iншого. Важливим фактором використання гербiцидiв i пестицидiв є їх вплив на грунт. Цi хiмiчнi речовини пiд впливом грунтових мiкроорганiзмiв здатнi трансформуватися в iншi, але можуть також i впливати на склад грунту.
Добрива та пестициди через грунт забруднюють продукти харчування, що позначається на здоров'я людини.
За Законом РРФСР «Про охорону навколишнього природного середовища» за перевищення норм вмiсту хiмiчних речовин в продуктах харчування виннi особи притягуються до адмiнiстративної вiдповiдальностi у виглядi штрафу.
нових хiмiчних засобiв i стимуляторiв росту.
Чинне законодавство передбачає цiлу низку правових заходiв охорони сiльського господарства вiд шкiдливого впливу навколишнього середовища. Тим самим забезпечується її охорона вiд тих негативних змiн, якi виникають в результатi дiяльностi промислових, будiвельних i iнших пiдприємств.
Так, вiдповiдно до водним законодавством сiльгосппiдприємства мають право на пред'явлення позову про вiдшкодування шкоди, заподiяної посiвам, грунтам забрудненням навколишнього середовища стiчними водами неочищеними та iншими вiдходами виробництва; вiдповiдно до Закону про охорону атмосферного повiтря - про вiдшкодування втрат у врожаї сiльськогосподарських культур, що вiдбулися в результатi забруднення сiльгоспугiдь неочищеними i не знешкодженими викидами промислових пiдприємств. Земельний кодекс РФ передбачає обов'язок пiдприємств, дiяльнiсть яких пов'язана з порушенням грунтового покриву, знiмати, зберiгати i наносити родючий шар грунту на рекультивуються землi або малопродуктивнi угiддя, а також пiсля закiнчення необхiдних робiт приводити земельнi дiлянки у стан, придатний для їх використання за призначенням. Важливою мiрою, спрямованої на охорону сiльськогосподарських угiдь, є вiдшкодування втрат сiльськогосподарського виробництва при вилученнi земель сiльськогосподарського призначення для несiльськогосподарських потреб. Велике значення має також вимога, що стосується недопущення нанесення шкоди сiльськогосподарському виробництву потрави посiвiв дикими тваринами.
Якщо несiльськогосподарськi об'єкти надають лише iндустрiальне тиск на екосистеми, що перебувають у сферi їх впливу, то сiльськогосподарське виробництво має бiльш глибиннi наслiдки як для навколишнього середовища, так i для суспiльства.
По-перше, сiльськогосподарський фон не менш екологiчно агресивний для природи, нiж промисловий. Тому навколо тваринницьких комплексiв i ферм встановлюються санiтарнi зони шириною вiд 1,5 до 2 км.
По-третє, функцiонування сiльськогосподарських виробничих систем не замикається в собi, як це вiдбувається в промислових системах, а вторгається у функцiонування природних процесiв. Так, землеробство змiнює природнi процеси в грунтах, що знаходяться у сферi господарської експлуатацiї, примушуючи їх давати позитивнi або негативнi результати (пiдвищення або зниження грунтової родючостi, припинення або розвиток ерозiйних процесiв тощо). У силу цього сiльськогосподарське виробництво при неправильнiй його органiзацiї може призвести до значних негативних процесiв у функцiонуваннi екологiчних систем, що знаходяться в сферi впливу агропромислового комплексу.
до порушення низки природних геохiмiчних i бiохiмiчних процесiв, оскiльки зростання врожайностi сiльськогосподарських культур супроводжується виносом з грунтiв все бiльшої кiлькостi мiнеральних речовин, перш за все калiю, фосфору, азоту i металiв.
Законодавством передбачено три основних види вимог до об'єктiв сiльськогосподарського виробництва:
а) вони повиннi бути екологiчно безпечнi самi по собi;
б) технологiї та прийоми сiльськогосподарських робiт повиннi бути максимально екологiзованих, вплетенi в природнi процеси експлуатованих природних об'єктiв;
в) вироблена сiльськогосподарська продукцiя повинна бути безпечною для людського здоров'я. Виробництво її, а також транспортування i зберiгання дозволяються при дотриманнi санiтарно-гiгiєнiчних правил i норм.
Поряд iз зазначеними вимогами законодавства встановлена правовий захист:
а) природних об'єктiв - вiд шкоди, одержуваного в результатi сiльськогосподарської дiяльностi. Так, органам, якi здiйснюють державний контроль за використанням земель, дано право припиняти тi агротехнiчнi роботи сiльгосппiдприємства, якi можуть призвести до процесiв, що знижує родючiсть грунтiв; права сiльськогосподарських пiдприємств та iнших користувачiв землi як землекористувачiв можуть бути обмеженi, якщо їх виробництво завдає шкоди природним об'єктам i тощо;
атмосферного повiтря виробничими викидами, зобов'язанi вiдшкодувати господарствам - власникам, землевласникам та землекористувачам вартiсть заподiяних збиткiв (ст. 26 Закону РРФСР «Про охорону атмосферного повiтря»).
Основнi вимоги до нормування якостi навколишнього середовища передбачаються в ст. 19-31 гол. V «Нормування в галузi навколишнього середовища» Федерального закону вiд 10 сiчня 2002 р. «Про охорону навколишнього середовища», де регулюються: основи природоохоронного нормування, вимоги до розробки нормативiв у галузi охорони навколишнього середовища, нормативи - якостi навколишнього середовища, допустимого впливу на неї , допустимих викидiв та скидiв речовин i мiкроорганiзмiв, утворення вiдходiв виробництва та споживання i лiмiтiв на їх розмiщення, допустимих фiзичних впливiв на навколишнє середовище, допустимого вилучення компонентiв природного середовища, допустимого антропогенного навантаження на навколишнє середовище.
генетичного фонду, якi забезпечують рацiональне використання i вiдтворення природних ресурсiв в умовах стiйкого розвитку господарської дiяльностi.
При порушеннi вимог нормативiв якостi навколишнього середовища викид, скидання шкiдливих речовин або iншi види впливу на навколишнє природне середовище можуть бути обмеженi, припиненi або припиненi за розпорядженням федеральних органiв виконавчої влади в галузi охорони навколишнього середовища, санiтарно-епiдемiологiчного нагляду.
Висновок
Екологiчна безпека, так само як i продовольча безпека, найважливiша складова агропродовольчої полiтики сучасної росiйської держави, бо вони напряму вiдбиваються на якостi життя i здоров'я населення.
Екологiчнi вимоги настiльки iстотнi i принципово важливi, що, не дотримуючись їх, не можна говорити про економiчну ефективнiсть аграрного виробництва. Ефективнiсть сiльськогосподарського виробництва, темпи його росту залежать вiд стану грунтiв, а також вiд правильної органiзацiї заходiв щодо їх охорони. Проте в даний час стан земель Росiйської Федерацiї, що знаходяться у сферi сiльськогосподарської дiяльностi, залишається незадовiльним. Здiйснюванi перетворення, змiна форм власностi та господарювання в агропромисловому комплексi не супроводжувалися в останнi роки розширенням застосування природоохоронних i ресурсозберiгаючих технологiй. У результатi основнi показники, що характеризують вплив галузi на навколишнє середовище, за останнi роки суттєво не покращилися, екологiчна обстановка в рядi регiонiв залишається неблагополучною, а забруднення навколишнього середовища - високим.
На жаль, екологiчний свiтогляд у багатьох керiвникiв i фахiвцiв аграрної сфери поки не сформувалося, i з цiєї причини триває ведення сiльськогосподарського виробництва з грубими порушеннями норм екологiчного законодавства. Екологiчний правопорядок, екологiчна культура, етика природокористування та iншi категорiї повиннi отримати прописку у вiтчизняному аграрному секторi економiки.
1. Про стан навколишнього природного середовища Росiйської Федерацiї у 1997 роцi: Державний доповiдь / / Зелений свiт. - 1998. - № 25. - С. 9
2. Земля i право: Посiбник для росiйських землевласникiв / Под ред. проф. Боголюбова С. А. - М.: Норма-Инфра, 1998. - С. 37
3. Правова охорона навколишнього середовища в сiльському господарствi / пiд. ред.: Ковбаси О. С. - М.: Наука, 1989. - 188с.
5. Гiгiєна тваринницьких комплексiв та охорона навколишнього середовища / М. П. Вашкулат, Є.І. Гончарук, Я.І. Костовецький. - Київ: Здоров'я, 1985. - 87 с.
|
