Екологiчнi проблеми сучасного суспiльства
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
Інститут пiслядипломної освiти
КОНТРОЛЬНА РОБОТА
ЕКОЛОГІЧНА ПСИХОЛОГІЯ
НА ТЕМУ:
Екологiчнi проблеми сучасного суспiльства
Робота студента групи 210/32
Покотило
ЗМІСТ
ВСТУП
ФІЛОСОФІЯ ЕКОЛОГІЧНИХ ПРОБЛЕМ СУЧАСНОГО СУСПІЛЬСТВА ТА Дiалектика взаємодiї суспiльства з навколишнiм середовищем
Суперечливiсть сучасного природокористування. Генеза екологiчних проблем суспiльства (криза)
Висновок
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
ВСТУП
Змiстовнi орiєнтири нашого життя забезпечує фiлософiя, а нашiй культурi - самопiзнання. Справедливо, що iстинна фiлософiя є духовною квiнтесенцiєю епохи, живою душею культури. Звичайно, соцiальнi джерела i соцiальне значення фiлософських вчень залежать вiд тих соцiальних форм, що викликають їх до життя. Хоч всесвiтня фiлософiя, по сутi, обертається навколо “вiчних” проблем - до їх числа належить i проблема взаємовiдносин Людини i Природи, яка в нинiшнiй момент iсторiї суспiльства набула, на жаль, трагiчного звучання.
Серед численних соцiально значущих проблем сьогодення головне мiсце зайняла проблема виживання Людства i всього живого на Землi. Людському буттю загрожує самознищення. І ця обставина, як i екологiчнi, науково-технiчнi i iншi моменти, неодноразово iнтерпретувалися мислителями самих рiзних свiтоглядних орiєнтацiй. Людина стала сама для себе ахiллесовою п'ятою[1]
, вона - точка вiдлiку, «в ньому всi початки i кiнцi» (Президент Римського клубу А. Печчеї).
гармонiзацiї. Чому мова повинна йти саме про гармонiю людини з природою, i недостатньо говорити, наприклад, тiльки про їх єднiсть? Справа в тому, що внаслiдок своєї об'єктивної дiалектичностi суперечлива єднiсть людини з природою має мiсце i на тих етапах їх взаємовiдносин, коли цi вiдносини загостренi, як, наприклад, зараз. Разом з тим потреба виходу з справжнього кризового стану викликає необхiднiсть становлення особливої форми єдностi людини i природи, яка i забезпечила б це. Такою i є гармонiя людини з природою.
Таким чином, i екологiчнi потреби також давнi, як i потреби людини в їжi, одягу, житлi i т. д. На протязi всiєї попередньої iсторiї їх задоволення вiдбувалося автоматично i люди були переконанi, що повiтрям, водою i грунтом вони забезпеченi в достатку на всi часи.
Сьогоднi зрозумiло, що здорове навколишнє середовище є основою не тiльки матерiального статку, а й психологiчного, духовного. Було б великою помилкою вважати, наче з екологiчними проблемами суспiльства можна впоратися за допомогою лише економiчних чинникiв. Екологiчна криза зумовлена рухом нашої технократичної цивiлiзацiї до конкретних цiнностей i категорiй, без коректування яких не можна здiйснювати радикальних змiн. При переорiєнтацiї категорiй поняття природи повинне стати центральним, так що саме вiдношення людини до природи буде iнакшим, нiж було до цього. Важливо розумiти i прийняти новi цiннiснi орiєнтири, смисловi установки, створити новий образ людини - в противагу «людино споживачу» людини гуманної по вiдношенню до самого себе i природи. Без цiєї глобальної фiлософської перебудови вiдносин в системi “Людина - Природа” всi заходи економiчного, екологiчного, науково-технiчного характеру будуть мати лише приватне значення i не зможуть стати скiльки-небудь серйозною перешкодою на шляху екологiчної катастрофи, що насувається: або людина i її суспiльство змiнитися, або зникне з лиця Землi.
ФІЛОСОФІЯ ЕКОЛОГІЧНИХ ПРОБЛЕМ СУЧАСНОГО СУСПІЛЬСТВА та Дiалектика взаємодiї суспiльства з навколишнiм середовищем
фiлософсько-свiтоглядними
. І йдеться про те, що ставлення людини до довкiлля пов'язане з формуванням нових свiтоглядних орiєнтацiй i має виходити з самоцiнностi всього живого.
i орiєнтацiї духовного свiту людини. Е. Фромм[2]
розглядає таке порушення людської природностi через форми iснування людини, доходячи висновку, що в техногенному суспiльствi потреба iснувати “за принципом буття” витiсняється iснуванням “за типом володiння”. Так утворюється «друга природа людини».
Екологоорiєнтований свiтогляд вимагає змiн ставлення людини до природи i до себе самої, як її частини в аспектi коеволюцiї природи i людини. Це не означає вiдмови вiд впливу на довкiлля, але оптимальне управлiння екологiчною ситуацiєю передбачає регулюючi впливи людини на природу на науково-теоретичному i технологiчному рiвнях[3]
. Багатоманiтнiсть пiдходiв осмислення сучасних екологiчних проблем суспiльства обумовлюють потребу створення загальної фiлософiї екологiї взагалi. Причому, розумiння загроз екологiчних катастроф в фiлософiї екологiчних проблем має доповнюватись практикою їх передбачення з огляду на психологiю буття суспiльства. І особливий статус такої екологiчної психологiї пов'язаний з iнтегральним характером цих проблем, - людина джерело всiх гараздiв та бiд.[4]
Дiалектика взаємодiї суспiльства з навколишнiм середовищем
як iншi, якi традицiйно називають мудрiстю, регресують. Невiдповiднiсть мiж цiльовою i цiннiсною формою рацiональностi, мiж владою i мудрiстю i є причиною екологiчних проблем суспiльства. І якщо, прийняти подiбнiсть екологiї як науки про дiм i “iдеальної домiвки людства” - сукупностi буття як предметом екологiчної психологiї, зрозумiло, що загроза руйнування нашого планетарного дому призведе i до руйнування дому iдеального. Отже, тiльки вiдновлення “iдеальної будiвлi”, яка б поєднувала автономiю розуму iз самодовiльною гiднiстю природи, допоможе людинi зберегти планетний дiм для свого власного життя та володiння ним.[5]
дорiвнюють глобальним природним та бiогеохiмiчним явищам в екосферi, а iнколи й перевищують їх.
Застосовуючи знаряддя працi, послiдовно та цiлеспрямовано трансформуючи природнi ресурси в необхiднi споживчi блага у процесi виробництва, людина стверджує себе як соцiальна особа, що протистоїть природi. Ії залежнiсть вiд довкiлля набуває нових форм, а суперечливий характер взаємовiдносин iз природою стає дедалi помiтнiшим. Чим повнiше та глибше людина перетворює природу в процесi трудової дiяльностi, тим вищого рiвня розвитку досягають її продуктивнi сили i знання природних закономiрностей. І водночас тим складнiшими та суперечливiшими стають її взаємовiдносини з навколишнiм середовищем.
динамiкою бiосферних явищ. Однак людська дiяльнiсть найчастiше здiйснюється всупереч закономiрностям функцiонування багатоаспектних екологiчних вiдносин, оскiльки практичнi суспiльнi завдання в кожному випадку мають цiльовий та однобiчний характер, що, зрештою, призводить до небажаних змiн у навколишньому середовищi.
Отже, взаємодiя суспiльства i природи розгортається за принципом зворотного зв'язку, зумовлюючи iстотнi змiни взаємодiючих сторiн аж до якiсного їх перетворення. Об'єктивний дiалектично-суперечливий процес взаємодiї природи та суспiльства виступає як процес розвитку природних i штучно створених людиною продуктивних сил. Остаточне пiдпорядкування природних продуктивних сил суспiльним, а вiдтак i загострення суперечностей (аж до антагонiзму) мiж людиною та навколишнiм середовищем вiдбуваються на етапi промислової, а згодом науково-технiчної революцiї.
Науково-технiчний прогрес, поглиблюючи i просторово розширюючи соцiалiзацiю природи, вносить постiйнi суперечностi в дiалектику взаємодiї соцiального та природного в системi «суспiльство(виробництво) - навколишнє середовище», iнколи порушуючи не лише структурну, а й генетичну визначенiсть соцiального природним.
У процесi природокористування мiж людьми об'єктивно виникають економiчнi вiдносини щодо привласнення, використання, розподiлу й вiдтворення елементiв навколишнього середовища, якi надають соцiальної спрямованостi процесам обмiну речовин мiж суспiльством i природою. Таким чином, взаємодiя людини з природою набирає суспiльної форми, залучається до системи виробничих вiдносин. Очевидно, що саме виробничi вiдносини як соцiально-економiчна форма розвитку продуктивних сил є тiєю суспiльною оболонкою, де, власне, й здiйснюється технiко-технологiчна взаємодiя суспiльства з природою - взаємодiя, яка конституює поняття "природокористування ".
Водночас взаємодiя суспiльства з бiосферою визначається закономiрностями дiалектичного зв'язку продуктивних сил i виробничих вiдносин конкретного способу виробництва, оскiльки вiдносини природокористування органiчно входять до системи взаємозв'язкiв мiж продуктивними силами та виробничими вiдносинами. Саме це має важливе значення для розумiння сутi сучасної екологiчної кризи та нагальної необхiдностi переведення економiки будь-якої країни на модель сталого розвитку.
i природи є екологiчна криза.
Суперечливiсть сучасного природокористування. Генеза екологiчних проблем суспiльства (криза)
екологiчна забруднення атмосфера природокористування
Основнi чинники виникнення екологiчної кризи: переважно екстенсивний, природомарнотратний розвиток економiки iз застосуванням екологонебезпечних технологiй призвiв, зрештою, до надзвичайного загострення взаємовiдносин мiж природою та суспiльством. Можливостi бiосфери забезпечувати зростаючi людськi потреби у природних благах, знешкоджувати й асимiлювати величезнi обсяги забруднюючих речовин i вiдновлювати екологiчний потенцiал нинi перебувають на межi цiлковитого вичерпання. Природнi продуктивнi сили, по-перше, у дедалi бiльших масштабах використовуються задля отримання споживчих благ, а по-друге - прискореними темпами руйнуються та деградують. Звiдси виникає суперечнiсть мiж високим рiвнем розвитку соцiальних продуктивних сил та екологiчним станом природного середовища, яке перманентно погiршується. При цьому соцiально-економiчна система поки що неспроможна створити адекватнi форми i способи розв'язання цiєї суперечностi, що й зумовило накопичення негативних екологiчних наслiдкiв.
Отже, екологiчна криза - це такий стан взаємовiдносин суспiльства з природою, який характеризується невiдповiднiстю розвитку продуктивних сил i виробничих та iнституцiйних вiдносин даного способу виробництва ресурсно-екологiчним можливостям бiосфери. Іншими словами, екологiчна криза виникає там i тодi, де i коли напрями розвитку продуктивних сил, методи природокористування, наявнi виробничi вiдносини та вiдносини надбудови того чи iншого способу виробництва призводять до антагонiстичних суперечностей iз навколишнiм середовищем, якi адекватно i вчасно не розв'язуються. Тому i теоретично, i практично зовсiм неправомiрно пiдходити до вирiшення екологiчних та економiчних проблем вiдокремлено, розриваючи «генетичний» зв'язок процесiв їх появи i зняття.
Слiд зазначити, що гносеологiчно екологiчну кризу правомiрно розглядати в широкому та вузькому розумiннi. У вузькому (власному) розумiннi екологiчна криза - це виснаження i деградацiя природних продуктивних сил, iстотне погiршення якостi навколишнього середовища, екологiчних умов життя та економiчної дiяльностi, в широкому розумiннi екологiчна криза означає кризу суспiльних вiдносин природокористування взагалi.
Безперечно, що внутрiшнiми причинами розгортання сучасної екологiчної кризи слiд вважати саме суперечностi взаємовiдносин суспiльства з довкiллям. Умовно їх можна об'єднати в чотири групи:
суперечностi, зумовленi розвитком продуктивних сил;
суперечностi, якi виникли внаслiдок обмеженостi органiзацiйних та виробничих вiдносин;
суперечностi, викликанi впливом наявних форм суспiльної свiдомостi;
суперечностi, породженi невiдповiднiстю законiв розвитку суспiльства законам функцiонування бiосфери.
До речi, глибинну основу загострення екологiчної кризи становлять суперечностi другої групи, серед яких чiльне мiсце посiдає антагонiзм мiж загальноекономiчним призначенням природи та загальнолюдськими потребами в її рацiональному використаннi, з одного боку, та обмеженими соцiально-економiчними функцiями, якi їй нав'язуються домiнуючими виробничими вiдносинами, з iншого. Крiм того, антагонiзм мiж якiсно новим характером i масштабами впливу людства на природноресурсовий потенцiал та неадекватнiстю соцiальних форм органiзацiї вiдносин природокористування також поглиблює екологiчну кризу. Вивчення внутрiшнiх причин поглиблення екологiчної кризи зовсiм не зменшує ролi безпосереднiх чинникiв впливу на природу у формуваннi сучасних суперечностей природокористування. Не будучи прямими джерелами виникнення цих суперечностей, вони, однак, є своєрiдними каталiзаторами, якi сприяють визрiванню протилежностей та їхньому руховi аж до загострення.
До основних чинникiв посилення екологiчної кризи слiд вiднести:
кiлькiсне та якiсне нарощування суспiльних продуктивних сил;
розвиток науково-технiчного прогресу без урахування екологiчних вимог та обмежень;
панування моделi ресурсомiсткого, еколого-деструктивного економiчного зростання з орiєнтацiєю на збiльшення обсягiв споживання матерiальних благ;
зростання чисельностi народонаселення (демографiчний «вибух»);
стихiйну антиекологiчну урбанiзацiю (еколого-урбанiзацiйну кризу); мiлiтаризацiю нацiональних економiк, нарощування дiяльностi вiйськово-промислових комплексiв.
складають повiльнi за характером розгортання екологiчнi кризи, що можуть розвиватися десятилiттями, доки нагромаджуванi кiлькiснi змiни у природному середовищi не трансформуються в якiснi (екокриза Аралу та Приаралля, опустелювання землеробських регiонiв).
Із часом якiсне ускладнення суперечностей природокористування, зростання їхнiх просторових масштабiв, з одного боку, та посилення iнтернацiоналiзацiї господарських зв'язкiв, екологiчної взаємозалежностi держав (виникнення транскордонних екологiчних ефектiв антропотехногенної дiяльностi, експорт власних нацiональних екологiчних проблем за кордон), а також зростання обсягiв споживання i, вiдповiдно, забруднення мiжнародних природних ресурсiв (Свiтовий океан, Антарктида, повiтряний басейн, космiчний простiр) - з iншого, призведе до появи й загострення глобальних екологiчних суперечностей.
Ґенеза наведених суперечностей означає виникнення вперше в iсторiї людства залежностi кожної нацiональної економiчної системи й усього свiтового господарства вiд стану та змiн планетарних природних умов i процесiв. Сучаснi глобальнi екологiчнi суперечностi по сутi свiдчать про гострий конфлiкт мiж велетенською за своїми масштабами та iнтенсивнiстю природо-трансформацiйною дiяльнiстю людства i бiосферними процесами, їхнiми асимiляцiйним та вiдтворювальним потенцiалами. Нинi правомiрно говорити про iнтернацiоналiзацiю ґенези суперечностей природокористування аж до конфлiктного стану, тобто про реальну загрозу глобальної екологiчної катастрофи.
Основнi екологiчнi проблеми сучасного суспiльства
Урбанiзацiя та її вплив на природне середовище
Урбанiзацiю неможливо розглядати без зв'язку з розвитком суспiльного виробництва, зокрема важкої iндустрiї, енергетики, хiмiчної промисловостi тощо. Разом з нарощуванням промислового потенцiалу, створенням нових галузей виробництва у великих мiстах зростає чисельнiсть населення. Сучаснi великi мiста - це центри зосередження багатогалузевої промисловостi, розгалуженої транспортної мережi в густо населених житлових масивах. Причому найважливiшим джерелом зростання мiського населення була й все ще залишається мiграцiя сiльських жителiв у мiста. На неї припадає бiльше половини приросту мiського населення в Українi.
* зосередження закладiв науки та культури;
* забезпечення висококвалiфiкованої медичної допомоги;
* можливiсть створювати кращi житловi та соцiально-побутовi умови життя;
* розвиток мiжнародної та регiональної культури.
При цьому з‘являються и певнi небезпеки життя в урбанiзованому середовищi.
Забруднення атмосфери мiст
Основними джерелами забруднення атмосфери мiста є транспорт, енергетичнi системи мiста та промисловiсть.
У мiстах зосереджена основна маса транспортних засобiв. Автотранспорт дає 70% усiх токсичних викидiв в атмосферу. В мiському повiтрi завжди зростає обсяг оксидiв вуглецю, вуглеводнiв, оксидiв азоту, сажi, сiрчанi та свинцевi сполуки. Мiста нiколи не пристосуються до такої кiлькостi автотранспорту.
Мiста - основнi споживачi енергiї. Мiсто споживає енергiю у рiзних формах. Досить широко використовується викопне паливо - кам'яне вугiлля, нафтопродукти та природний газ. Це вже само по собi визначає забруднення мiст продуктами згорання. До житлових будинкiв та виробничих примiщень енергiя потрапляє у формi електрики, газу, парового опалення.
кiлькiсть, яка потрапляє в органiзм людини при диханнi, може виявитись токсичною. Найбiльш поширеною шкiдливою домiшкою повiтряного середовища є чадний газ. Надмiрна кiлькiсть цього газу в повiтрi призводить до швидкої втомлюваностi людини, головного болю, запаморочення, ослаблення пам'ятi, порушення дiяльностi серцево-судинної та iнших систем органiзму.
Специфiка проживання в мiстi призводить до того, що люди 80-95% свого часу проводять в примiщеннях (житловi будинки, метро, службовi примiщення). Одним з показникiв якостi мiського життя є повiтря примiщень, яке забруднено в 100 разiв бiльше нiж зовнi.
Іншi токсичнi матерiали - олiйнi фарби i розчинники, килимовий клей, меблевий лак, iз яких видiляються бензол, толуол та iншi речовини.
Питна вода - найважливiший фактор здоров'я людини. В крани мiських квартир питна вода потрапляє з рiчок, водосховищ, озер, з пiдземних глибин. Найчистiша - пiдземна (особливо глибинна, артезiанська) вода. Але для великих мiст цiєї води не вистачає.
У реальних умовах вода мiстить органiчнi й мiнеральнi сполуки, мiкро- i макроелементи, гази, колоїднi частинки та живi мiкроорганiзми. Основнi компоненти питної води незмiннi - гiдрокарбонатнi, сульфатнi та солi кальцiю, магнiю та натрiю. З мiнералiв у водi є кремнiй, фтор, стронцiй, цинк, з макроелементiв залiзо i калiй.
Частки ґрунту i все, що може гнити, вносить у воду органiчнi сполуки, їх рiзноманiття величезне. Щоб природна вода стала придатною для вживання, вона проходить декiлька стадiй очищення та знезараження: механiчнi, фiзичнi, фiзико-механiчнi, хiмiчнi, фiзико-хiмiчнi, бiологiчнi, комплекснi. Але проблема забезпечення людства якiсною питною водою з кожним роком ускладнюється, стає бiльш гострою. Склалася ситуацiя, коли практично всi поверхневi, а в окремих регiонах i пiдземнi води за рiвнем забруднення не вiдповiдають вимогам стандарту до джерел водопостачання. Питна вода стає активним чинником шкiдливого впливу на здоров'я i першопричин виникнення багатьох небезпечних масових iнфекцiйних захворювань. А внаслiдок хлорування в питнiй водi утворюються хлорорганiчнi сполуки, наприклад, кiлькiсть хлороформу перевищує в 1,5-2 рази норми, рекомендованi ВООЗ. Окрiм того, в питнiй водi є й iншi токсичнi речовини: iони важких металiв, сполуки фосфору i сiрки, пестициди, нiтрати, нiтрити.
Шумове, вiбрацiйне та електромагнiтне забруднення мiст
Для мешканцiв мiста шум - справа звичайна. Досить часто людина навiть не замислюється над його протиприроднiстю. В будь-якому регiонi мiста шумить автотранспорт, гуркоче трамвай, з певним шумом працює пiдприємство, поблизу злiтають з аеродрому лiтаки. В квартирах шумлять холодильники i пральнi машини, в пiд'їздах - лiфти. Цей перелiк можна продовжити. Якщо шуму так багато в нашому життi, може здатися, що вiн не шкiдливий. Однак за своїм впливом на органiзм людини шум бiльше шкiдливий, нiж хiмiчне забруднення. За останнi роки у всiх великих мiстах шум збiльшився на 12-15 дБ, а суб'єктивна гучнiсть виросла в 3-4 рази. Шум знизив продуктивнiсть працi на 15-20%, суттєво пiдвищив рiст захворюваностi. Експерти вважають, що в великих мiстах шум скорочує життя людини на 8-12 рокiв.
Частота захворювань серцево-судинної системи у людей, якi живуть у зашумлених районах, у кiлька разiв вища, а iшемiчна хвороба серця у них трапляється утричi частiше. Зростає також загальна захворюванiсть.
Особливо вражає вплив шуму на мiських жителiв. Якщо на 100 тисяч сiльських мешканцiв припадає 20-30 тих, хто погано чує, то в мiстах ця цифра виростає в 5 разiв. За даними статистики, жителi великих мiст втрачають гостроту слуху вже з 30 рокiв (в нормi - в 2 рази пiзнiше). Пiд впливом шуму погiршується сон та сприйнятливiсть до навчання. Дiти стають бiльш агресивними та вередливими.
Для позначення комплексного впливу шуму на людину медики ввели термiн - «шумова хвороба». Симптомами цiєї хвороби є головний бiль, нудота, дратiвливiсть, якi досить часто супроводжуються тимчасовим зниженням слуху. До шумової хвороби схильнi бiльшiсть мешканцiв великих мiст, якi постiйно отримують шумовi навантаження. Наприклад, нормативнi рiвнi звуку в дБ для мешканцiв житлових кварталiв повиннi становить 55 вдень i 45 вночi. Однак рiзнi джерела техногенного шуму вносять вагомий внесок у звукове середовище мiста. У сучасних мiських районах зi значним рухом транспорту рiвень шуму близький до небезпечної межi в 80 дБ.
є вплив iнтенсивного шуму. При дiї шуму в 100 дБ рослини виживають 10 днiв. При цьому швидко гинуть квiти i уповiльнюється рiст рослин.
Отже, шум шкiдливий, але чи можна зменшити його вплив на живi органiзми, включаючи людину.
До негативних фiзичних чинникiв мiста належить також вiбрацiя. Джерелами вiбрацiї в мiстах є: рейковий транспорт, автомобiльний транспорт, будiвельна технiка, промисловi установки.
Зазвичай вiбрацiя розповсюджується вiд її джерела на вiдстань до 100 м. Найбiльш потужне джерело вiбрацiї - залiзничний транспорт. Коливання ґрунту поблизу залiзницi перевищує землетрус силою 6-7 балiв. В метро iнтенсивна вiбрацiя розповсюджується на 50-70 м.
телевiзори, холодильники тощо, що становить певну небезпеку. Якщо поруч знаходиться постiйне джерело електромагнiтного випромiнювання, яке працює на аналогiчнiй (чи є кратною) частотi, що може призвести до збiльшення або зменшення нормальної частоти роботи людського органа, то наслiдком цього можуть бути головний бiль, порушення сну, перевтома, навiть загроза виникнення стенокардiї. Найбiльш небезпечним випромiнювання є тодi, коли людина спить.
Висновок
Екологiчна проблема поставила суспiльство перед вибором подальшого шляху розвитку: чи бути йому орiєнтованим на безмежне зростання виробництва або цей рiст повинен бути погоджений з реальними можливостями природного середовища й людського органiзму, узгоджений не тiльки з найближчими, але й з вiддаленими цiлями соцiального розвитку.
У виникненнi й розвитку екологiчної кризи особлива, визначальна роль належить технiчному прогресу. По сутi справи виникнення перших знарядь працi й перших технологiй привели до початку антропогенного тиску на природу й виникненню перших спровокованих людиною екологiчних катаклiзмiв. З розвитком техногенної цивiлiзацiї вiдбувалося збiльшення ризику екологiчних криз та небезпека їх наслiдкiв.
Джерело такого явища - сама людина, що одночасно є й природною iстотою, i носiєм технологiчного розвитку. Однак, незважаючи на таку "агресивнiсть", саме технiчний прогрес може бути запорукою виходу суспiльства iз екологiчних криз. Створення нових технологiй маловiдходного, а потiм i безвiдхiдного виробництва по замкнутому циклу дозволить забезпечити досить високий рiвень життя не порушуючи при цьому тендiтної екологiчної рiвноваги. Поступовий перехiд до альтернативної енергетики збереже чисте повiтря, припинить катастрофiчне спалювання атмосферного кисню, усуне теплове забруднення атмосфери. І технiчний прогрес, як дволикий Янус, має двi протилежнi iпостасi в картинi сьогодення й майбутнього суспiльства. І тiльки вiд колективного людського розуму, вiд продуманостi й злагодженостi керiвних урядових дiй, освiтнiх i громадських програм залежить, яким постане майбутнє.
Список використаної лiтератури
1. Специфика философского знания и проблема человека в истории философии. -М.,1989.
2. Эрих Фромм «ИМЕТЬ ИЛИ БЫТЬ» Перевод: Н. Войскунской, И. Каменкович, Е. Комаровой, Е. Рудневой, В. Сидоровой, Е. Фединой и М. Хорькова, Москва. изд. "АСТ", 2000
3. Моисеев Н. Н. Экология глазами математика. М.:1988. - 368 с.
4. Толстоухов А. В., Хилько М.І. Екобезпечний розвиток: пошуки стратегам. К., 2001. - 406 с.
6. Хесле В. Философия и экология. М.,1994, с. 7
8. Бiлявський Г. О. та iншi. Основи екологiчних знань К.: Либiдь, 2000. - 336 с.
9. Україна i свiтове господарство: взаємодiя на межi тисячо-лiть/А. С. Фiлiпенко,В. С. Будкiн,А. С. Гальчинський та iн. - К.:Либiдь, 2002. - 470 с.
10. Україна на зламi тисячолiть: iсторичний екскурс, проблеми, тенденцiї та перспективи: (Кол. моногр.)/ Г. В. Щокiн, М. В. Попович, М. С. Кармазiна та iн.; За заг. ред. В. Г. Щокiна, М. Ф. Головатого - К.: МАУП, 2000. - 384 с.
"Екологiя i охорона природи". К., 1990.
13. Кондратюк Є. М., Харкота Г.І. Словник-довiдпик з екологiї. К., 1987.
14. Костецький В. В. Екологiя перехiдного перiоду: держава, право, економiка (економiко-правовий механiзм охорони навколишнього природного середовища в Українi). - К., 2001.
15. Кучерявий В. П. Екологiя. - Львiв: Свiт, 2001. - 500 с.
17. Стегнiй О. Г. Неурядовi екологiчнi органiзацiї України: сучасний стан i перспективи розвитку (за рез. нац. соцiол. досл.). - К.: Наук, думка, 1996. - 111 с.
18. Хилько М.І. Екологiчна культура: стан та проблеми формування. - К.: Знання, 1999. - 36 с.
19. Экологические движения в странах Запада / Аспекты теории и практики. - М.: Прогресе, 1990. - 258 с.
[1]
Специфика философского знания и проблема человека в истории философии. -М.,1989.
[2]
Эрих Фромм «ИМЕТЬ ИЛИ БЫТЬ» Перевод: Н. Войскунской, И. Каменкович, Е. Комаровой, Е. Рудневой, В. Сидоровой, Е. Фединой и М. Хорькова, Москва. изд. "АСТ", 2000
[3]
Моисеев Н. Н. Экология глазами математика. М.:1988. - 368 с.
Толстоухов А. В., Хилько М.І. Екобезпечний розвиток: пошуки стратегам. К., 2001. - 406 с.
[4]
Кисельов М. М., Канак Ф. М. Нацiональне буття серед економiчних реалiй. К., 1998. - 325 c.
[5]
Хесле В. Философия и экология. М.,1994, с. 7
| 
