Воднi ресурси України. Їх стан i охорона
Мiнiстерство освiти i науки України
Українська Академiя Друкарства
Реферат на тему:
Воднi ресурси України. Їх стан i охорона
Львiв 2005
1. Воднi ресурси України i основнi напрями їх рацiонального використання
Воднi ресурси — це поверхневi i пiдземнi води, придатнi для використання в народному господарствi. Воднi ресурси є одним з життєво важливих компонентiв гiдросфери земної кулi та необхiдною пiдвалиною соцiально-економiчного розвитку в цiлому, задоволення основних потреб людей, дiяльностi у галузi виробництва продовольства, збереження екосистем. Частина користувачiв (промисловiсть, сiльське i комунальне господарства) безповоротно забирають воду з рiк, озер, водосховищ, водоносних горизонтiв. Іншi використовують не саму воду, а її енергiю, водну поверхню або водоймище загалом (гiдроенергетика, водний транспорт, рибництво). Водойми мають велике значення для вiдпочинку, туризму, спорту.
Основнi джерела прiсної води на територiї України - стоки рiчок Днiпра, Днiстра, Пiвденного Бугу, Сiверського Дiнця, Дунаю з притоками, а також малих рiчок пiвнiчного узбережжя Чорного та Азовського морiв. Порушеннянорм якостi води досягло рiвнiв, якi ведуть до деградацiї водних екосистем,зниження продуктивностi водойм. Значна частина населення Українивикористовує для своїх життєвих потреб недоброякiсну воду, що загрожуєздоров'ю нацiї.
В Українi у пересiчний за воднiстю рiк загальнi запаси природної води складають 94 км3
, з яких доступнi для використання 56,2 км3
. Основна частина водних ресурсiв, що постiйно вiдновлюються, припадає на рiчковий стiк — 85,1 км3
(без Дунаю). 60% рiчкового стоку формується на територiї України (мiсцевий стiк), 40% — за її межами (транзитний стiк).
Головнi рiки України: Днiпро (загальна довжина 2201 км, у межах України 981 км; середнiй рiчний стiк 53,5 км3
), Днiстер (загальна довжина 1362 км, у межах України 705 км; стiк 8,7 км3
), Пiвденний Буг (довжина 806 км; стiк 3,4 км3
), Сiверський Донець (загальна довжина 1053 км, у межах України 672 км; стiк 5 км33
— переважно транзитний.
вод i регулювання стоку на бiльшостi рiк створено водосховища (загальна кiлькiсть — 1057; здатнi вмiстити 55 км3
води).
Для постачання води у маловоднi райони збудовано канали: Пiвнiчно-Кримський довжиною 400,4 км, Днiпро — Донбас — 550 км, Сiверський Донець—Донбас — 131,6 км та iн. На пiвднi України створено великi зрошувальнi системи (Каховська, Інгулецька та iн.). У районах надлишкового зволоження або уповiльненого стоку дiють мелiоративнi системи (Верхньоприп'ятська, Латорицька та iн.).
Озер у країнi понад 20 тисяч, 43 з них мають площу, яка перевищує 10 км2
. Великi озера розташованi в плавнях Дунаю i на узбережжi Чорного моря (Ялпуг, Сасик та iн.). Найбiльше озеро Полiсся — Свiтязь. Синевир — найбiльше озеро Карпат. Загальна площа болiт становить 12 тис. км2
. Розташованi вони переважно в Полiссi. Розрахунковi запаси прiсних пiдземних вод дорiвнюють 27,4 км33
не пов'язанi з поверхневим стоком.
Щонайбiльше свiжої води (48% загального споживання) споживає промисловiсть, 40% води йде на потреби сiльського господарства, 12% припадає на комунальне господарство мiст та iнших населених пунктiв.
До заходiв ощадливого i рацiонального використання водних ресурсiв належать: впровадження систем зворотного водопостачання та безстiчного водокористування (iз циклом повного очищення вiдпрацьованих вод); розробка i впровадження науково обґрунтованих норм зрошення (поливу); замiна водяного охолодження агрегатiв повiтряним; зменшення в структурi господарства України частки водоємних виробництв; проведення комплексу заходiв щодо охорони поверхневих i пiдземних вод вiд забруднення тощо.
Рiчкова система — це головна рiка з усiма своїми притоками.
Днiпро утворює основну рiчкову систему України. Довжина Днiпра — 2201 км (у межах України 981 км), площа басейну 504 тис. км2
. Найбiльшi правi притоки — Прип'ять, Тетерiв, Рось, Інгулець, лiвi — Десна, Сула,
— 53,5 км3
.
Днiстер iз своїми притоками утворює рiчкову систему на пiвденному заходi України. Довжина Днiстра — 1362 км (в Українi — 705 км). Площа басейну — 72,1 тис. км3
. Основнi правi притоки — Стрий, Бистриця, Свiча, Реут, Лiмниця, лiвi — Золота Липа, Серет, Смотрич, Збруч. У верхiв'ї Днiстер — гiрська рiка. На рiцi споруджено ГЕС i водосховища (Днiстровське, Дубоссарське). Рiчний стiк — 10 км3
.
Пiвденний Буг бере початок на Подiльськiй височинi. Довжина рiки — 806 км, площа басейну — 63,7 тис. км2
. Основнi лiвi притоки — Синюха, Мертвовiд, Інгул, правi — Згар, Кодима, Гнилий Яланець. На рiчцi працює 13 невеликих ГЕС. Рiчний стiк — 3,39 км3
.
Дунай — одна з найбiльших рiк Європи. Довжина — 2960 км, у межах України — 174 км. Площа басейну — 817 тис. км2
. Середнiй рiчний стiк — 123 км3
Рiки України мають мiшане живлення. Взимку, коли вони замерзають, переважає пiдземне живлення; навеснi, при таненнi снiгiв — снiгове; влiтку i восени — дощове i пiдземне. Змiна рiвнiв води протягом року називається режимом рiки. Для рiчок України є характерною весняна повiнь, що настає внаслiдок танення снiгу. Паводок — це пiдйом рiвня води в рiчцi через дощi.
Межень — це найнижчий рiвень води в рiчцi. На рiвнинних рiках України межень звичайно буває лiтня i зимова. Взимку спостерiгається льодостав. Влiтку багато дрiбних рiк на пiвднi України часто пересихають.
3. Стан i охорона водних ресурсiв України
оптимального використання вод, захисту ресурсiв прiсної води.
Україна належить до малозабезпечених країн за запасами води, що доступнi до використання. До того ж довготривалi наслiдки втручання людей у екосистеми призвели до суттєвих якiсних та кiлькiсних їх змiн та антропогенного навантаження.
Значний економiчний спад, що вiдбувався в останнi роки, призвiв до скорочення використання води в країнi.
У 2000 роцi забiр та використання води в Українi зменшилися порiвняно з 1999 роком на 1466 та 1293 млн. м3, об'єм зворотних вод, скинутих у воднi об'єкти, зменшився на 524 млн. м3. Із загальної кiлькостi скинутих зворотних вод -2555 млн. м3 становили недостатньо очищенi (на 617 млн. м3 менше, нiж у 1999 р.) i 758 млн. м3 (на 9,5 млн. м3 бiльше, нiж у 1999 р.) - без очищення. У 2000 роцi загальна потужнiсть очисних споруд, через якi проходять зворотнi води перед скидом до водних об'єктiв, зменшилася, порiвняно з 1999 р. на 31 млн. м3 i становить 7629 млн. м3. Двi третини контрольованих водних об'єктiв перебувають у станi антропогенного навантаження, а решта - екологiчної напруги з елементами регресу. Найбiльша забрудненiсть спостерiгається у басейнах рiчок Дунай, Днiстер, Пiвденний Буг, Днiпро та Сiверський Донець. Найбiльший вплив на стан поверхневих вод мають стiчнi води пiдприємств рiзних галузей промисловостi, сiльського i комунального господарства. Але слiд вiдзначити i позитивне - економiя свiжої води у 2000 роцi (завдяки впровадженню систем оборотного i повторно-послiдовного водопостачання) становила 84,45%. Серед областей, що покращили цей показник - Миколаївська (97%), Рiвненська та Хмельницька (96%), Харкiвська (94%).
об'єктiв, якi б за екологiчним станом належали до водних об'єктiв першої категорiї.
Останнiми роками вiдмiчено погiршення якостi води основних джерел централiзованого водопостачання, що обумовлено незадовiльною водогосподарською дiяльнiстю, забрудненням рiчкового стоку i пiдземних водоносних горизонтiв органiчними сполуками, фенолами, нiтратами, нафтопродуктами, патогенними мiкроорганiзмами.
Із дослiджених проб водних об'єктiв гiгiєнiчним нормам за санiтарно-хiмiчними показниками першої категорiї не вiдповiдає 20,8%, за мiкробiологiчними -20,1%, зокрема, у 3% проб було видiлено збудники iнфекцiйних захворювань. Для водойм другої категорiї цi показники становлять вiдповiдно - 22%, 19,7%, 0,9%. У зв'язку з вiдсутнiстю мiсцевих джерел близько 1200 населених пунктiв в Автономнiй Республiцi Крим i пiвденних областях України частково чи повнiстю забезпечуються привiзною питною водою.
Аналiзуючи стан систем водогiнно-каналiзацiйного господарства в Українi, необхiдно пiдкреслити, що з 21285 водогонiв централiзованого водопостачання не вiдповiдають гiгiєнiчним нормам 6%, з 1119 комунальних - 10, 2%, а з 5824 сiльських - 5,3%. Такий стан зумовлено вiдсутнiстю зон санiтарної охорони, необхiдного комплексу очисних споруд та знезаражувальних установок
Найгiрше становище склалося у водогiнно-каналiзацiйному господарствi Луганської, Житомирської, Полтавської, Херсонської, Кiровоградської, Донецької та Миколаївської областей.
Особливе занепокоєння у зв'язку з хiмiчним та бактерiальним забрудненням викликає стан водопостачання сiльського населення. Тiльки четверта частина сiл України користується послугами централiзованого господарсько-питного водопостачання. Як приклад, можна навести такий факт - понад 60% населення Київської областi споживають воду з криниць, вмiст нiтратiв у яких у 1,5-30 разiв перевищує норму.
Понад 50% питної води з пiдземних джерел водопостачання не вiдповiдає вимогам стандарту за органолептичними показниками.
Слiд також вiдзначити i погiршення технiчного стану основних фондiв. Сьогоднi четверта частина основних фондiв очисних споруд вiдпрацювала свiй нормативний термiн амортизацiї. Конституцiєю України визначено: воднi ресурси - нацiональне багатство країни. Кожен громадянин України має право на достатнє забезпечення питною водою гарантованої якостi.
адмiнiстративних важелiв управлiння у важливих життєдiяльних сферах шляхом упровадження вiдповiдного законодавчого поля та нормативних засад ринково-орiєнтованих соцiально-економiчних вiдносин у суспiльствi.
Проведення реформ та актуальнiсть проблем охорони водних ресурсiв i забезпечення населення якiсною питною водою зростають в умовах переходу до ринку та розгортання процесу приватизацiї
Серед законодавчо-нормативних актiв, що складають нацiональне водне законодавство, закони "Про охорону навколишнього природного середовища" (1991 р.), "Про забезпечення санiтарного та епiдемiчного благополуччя населення" (1994 p.), "Про мелiорацiю земель" (2000 p.), Кодекс про надра (1994 p.), ряд законодавчих актiв мiстобудiвного, пiдприємницького, адмiнiстративного та цивiльного законодавства.
Основним документом, який регулює воднi правовiдносини в Українi, включаючи й монiторинг вод, є Водний Кодекс України, прийнятий Верховною Радою України у червнi 1995 року (з доповненнями вiд 2000 p.). Вiдповiдно до його положень, державне управлiння в галузi використання i охорони вод та вiдтворення водних ресурсiв здiйснюють Кабiнет Мiнiстрiв України разом зi спецiально уповноваженими органами державної виконавчої влади.
За станом поверхневих вод сушi та морських екосистем ведуть спостереження Мiнекоресурсiв, Мiнiстерство охорони здоров'я. Нацiональне космiчне агентство України. Держводгосп веде радiологiчнi та гiдрохiмiчнi спостереження за водами, переформуванням берегiв та гiдрогеологiчним станом у прибережних зонах водосховищ, а також облiк ресурсiв поверхневих вод. Держбудом забезпечується спостереження за якiстю питної води у централiзованих системах водопостачання та станом стiчної води мiської каналiзацiйної мережi.
i охорони вод Верховною Радою України та Урядом за роки незалежностi України затверджено цiлу низку державних програм. Серед них Нацiональна програма екологiчного оздоровлення басейну Днiпра та полiпшення якостi питної води (1999 p.), Загальнодержавна програма охорони та вiдтворення довкiлля Азовського i Чорного морiв (2001 р.), "Про Програму розвитку водопровiдно-каналiзацiйного господарства" (1997 p.).
Наближається до завершення процес опрацювання та прийняття Верховною Радою Закону України "Про питну воду та питне водопостачання". Слiд зазначити, що єдиним законом у нацiональному законодавствi, що проголошує сьогоднi для громадян України право на безпечну для здоров'я та життя питну воду, є Закон України "Про забезпечення санiтарного та епiдемiчного благополуччя населення".
Законопроект "Про питну воду та питне водопостачання" передбачає закрiпити право громадян на якiсну питну воду та, з урахуванням екологiчних, соцiальних та економiчних потреб, на належне обслуговування населення питним водопостачанням.
Позитивом цього законопроекту є те, що норми регулювання переносяться саме на сферу водопостачання, а саме: водопiдготовки, виробництва, транспортування та надання послуг з водопостачання до споживача. Тобто, питна вода розглядається не як природний ресурс, як це передбачено Водним кодексом, а як продукт виробничої дiяльностi.
власностi у сферi питного водопостачання, а також передбачено, що кожному споживачевi гарантується право вiльного доступу до iнформацiї про якiсть питної води.
У Верховнiй Радi України розглядається також поданий Кабiнетом Мiнiстрiв проект Загальнодержавної програми розвитку водного господарства України. Основною метою зазначеної програми є впровадження цiлеспрямованої та ефективної дiяльностi щодо задоволення потреб населення i галузей економiки у водних ресурсах, збереження, рацiонального використання охорони водного фонду, запобiгання шкiдливiй дiї води i лiквiдацiї її наслiдкiв. Крiм прийнятих Верховною Радою законiв України, регулювальна роль у сферi охорони вод, рацiонального їх використання та вiдтворення, закрiплення права громадян на якiсну питну воду i доступу їх до вiдповiдної iнформацiї належить нормативно-правовим актам урядового та вiдомчого рiвня.
Кабiнетом Мiнiстрiв у 2000 роцi схвалено Нацiональний план дiй з гiгiєни довкiлля на 2000-2005 pp. Вiдповiдно до цього плану, органи державної виконавчої влади, мiсцевого i регiонального самоврядування зобов'язуються забезпечити населення питною водою, якiсть i кiлькiсть якої повинна вiдповiдати вимогам санiтарних норм i державного стандарту.
Кабiнетом Мiнiстрiв затверджено Програму розвитку вiтчизняного виробництва нових високоефективних коагулянтiв i флокулянтiв та технологiй їх впровадження у практику очищення природних i стiчних вод (1999 p.). Передбачається подовження дiї Програми розвитку водопровiдно-каналiзацiйного господарства України, до завдань якої належать стабiлiзацiя економiчного становища пiдприємств, забезпечення їх надiйного функцiонування, пiдвищення технiчної надiйностi та екологiчної безпеки господарсько-питного водопостачання населення, а також рiвня i якостi послуг, що надаються населенню.
Для забезпечення збалансованого використання та охорони вод потрiбно: здiйснити розробку комплексних програм монiторингу охорони та використання джерел водопостачання населення та якостi питної води в регiонах України, впровадити маловоднi та водозберiгаючi технологiї, новi сучаснi засоби обробки та знезаражування води в технологiях, що використовуються на об'єктах водопостачання, та посилення управлiнської пiдтримки зусиль пiдприємцiв щодо створення вiтчизняного водоочисного обладнання.
Визнаючи прiоритет рацiонального використання водних ресурсiв i питної води в країнi започатковуються ринковi механiзми та економiчне стимулювання споживачiв до економного ставлення до водних ресурсiв - екологiчна вартiсть споживання води та її забруднення має стати зрозумiлою для всiх верств населення, i в цьому питаннi головним важелем повиннi стати широка роз'яснювальна робота, залучення до цих процесiв засобiв масової iнформацiї, громадських органiзацiй екологiчного спрямування.
Аналiз iснуючої законодавчої бази України щодо охорони та вiдтворення водних ресурсiв, забезпечення населення якiсною питною водою свiдчить про реальну потребу в напрацюваннi закону про нацiональнi напрями державної полiтики щодо регулювання водних вiдносин
Список використаної лiтератури
1. Сотников А. С. “Головнi рiчковi системи України”; Київ, 2002р.
2. Погорецький В. С. “Живлення i режим рiчок”; Тернопiль, 2003р
3. Бастюк Б. В. “Воднi ресурси Украйни”; Харкiв, 2003р.
6. Гураков А. А. “Проблема рiчок та водовикористання в Українi”; Київ, 1999р.
7. Бiлявський Г. О. "Основи загальної екологiї"8. Андрейцев Ю.І. "Екологiчна експертиза, право та практика" 9. "ПОСТАНОВА ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ Про Основнi напрями державної полiтики України у галузi охорони довкiлля, використання природних ресурсiв та забезпечення екологiчної безпеки`. 10. "НАЦІОНАЛЬНА ДОПОВІДЬ УКРАЇНИ ПРО ЗБЕРЕЖЕННЯ БІОЛОГІЧНОГО РІЗНОМАНІТТЯ"11. Ворнов А. К "Навколишнє середовище та розвиток"
| 
