Здоров’я людини та навколишнє середовище

Здоров’я людини та навколишнє середовище Реферат з дисциплiни «Основи екологiї» Тема : «Здоров’я людини та навколишнє середовище». Змiст. 1. Навколишнєсередовище.................................................................. 3 2. Екологiя людини............................................................................... 4 3. Здоров’я людини............................................................................... 5 4. Адаптацiя........................................................................................... 6 5. 6. Висновок............................................................................................ 9 7. на людину. Людина є складовою, самоорганiзованою, саморегульованою системою, функцiонуваня якої значною мiрою залежить вiд її взаємодiї iз зовнiшнiм середовищем. У глобальному вимiрi людина як вищий рiвень живих органiзмiв належить до – оболонки Землi, де iснує життя. На неї поширюються всi закономiрностi функцiонування бiосфери та органiзмiв, що її заселяють, iз змiнами бiосфери пов’язаний розвиток суспiльства, а також глобальнi i локальнi загрози людському життю. Водночас людина є елементом екосистеми екосистему органiзми та весь комплекс фiзичних факторiв. Вони можуть бути стiйкими (зберiгатися тривалий час) i короткостроковими (штучнi водойми). Середовище функцiонування людини охоплює не лише природнi, а й технологiчнi i соцiокультурнi елементи. Це означає, що її життєдiяльнiсть вiдбувається в антропоекосистемi , якою вважають однорiдно заселений простiр, котрому властивi однорiднi для певного часу форми взаємодiї людей iз довкiллям. Антропоекосистему формують такi компоненти i процеси: природа, її забрудненiсть, населення, його культура, рiвень освiти, здоров’я, екологiчна свiдомiсть, соцiально – побутовi умови життя, господарська дiяльнiсть та iн. Людина не є пасивною, цiлком залежною вiд зовнiшнього середовища iстотою. Завдяки своїй унiкальнiй тiлесно-душевнiй органiзацiї вона спромоглася пiднятися над свiтом тварин, стала суспiльною особистiстю, здатною планомiрно i цiлеспрямовано дiяти, змiнюючи навколишнiй свiт, своє життя i власну сутнiсть. Духовно-культурне панування над природою(одночасно iз залежнiстю вiд неї) вирiзняє людину з-помiж живих iстот, робить її творцем свого життя, його матерiальних, духовних та культурних реалiй. Крiм того, людина здатна вiдокремлювати значуще, цiннiсне вiд корисного, доцiльного, функцiонального, що збагачує особливим змiстом її життя i форми взаємодiї з довкiллям. Створення людиною реалiй свого матерiального буття, утвердження духовних цiнностей вiдбувалося у процесi i завдяки пiзнанню, використанню нею природних закономiрностей, тому людськi творiння значною мiрою повторюють витвори природи. Усе глибше пiзнаючи її закономiрностi, використовуюючи її потенцiал задля своїх цiлей, людине не завжди дiяла виважено, завдавала шкоду довкiллю i собi. Навчити людину усвiдомлювати седе невiд’ємним елементом природного свiту, враховувати i рацiонально, без негативних наслiдкiв, використовувати його закономiрностi i взаємозалежностi покликана галузь екологiчної науки – екологiя людини (антропоекологiя). Екологiя людини – мiждисциплiнарна наука, яка дослiджує загальнi закономiрностi взаємодiї людини, популяцiї людини з довкiллям, вплив факторiв зовнiшнього середовища на функцiонування людського органiзму, цiлеспрямоване управлiння збереженням i полiпшенням здоров’я населення. В екологiй людини акумульованi надбання багатьох природних i суспiльних наук, внаслiдок синтезу яких вона сформувалася в багатомiрну галузь знань, своєрiдну фiлософiю гармонiчного буття людини у свiтi. Головна особливiсть екологiї людини полягає у виокремленнi iз загального контексту екологiї, охорони природи найскладнiшого елемента – людини, в дослiдженнi рiзноманiтних впливiв на неї (природного, техногенного, культурного середовища), законiв i закономiрностей гармонiйного буття людини у свiтi. З цього погляду для екологiї людини значний iнтерес становлять стан i процеси, що вiдбуваються у бiосферi, зокрема у техносферi їх взаємозв’язки i взаємовпливи, збагачує антопогенними принципами iншi галузi знань i людської дiяльностi. Предметом екологiї людини Комплексним показником стану людського суспiльства є рiвень здоров’я самих людей. За сучасними уявленнями, здоров’я – це природний стан органiзму, що перебуває в повнiй рiвновазi з бiосферою i характеризується вiдсутнiстю будь-яких патологiчних змiн. За визначенням Всесвiтньої органiзацiї охорони здоров’я, «здоров ’ я – це стан повного фiзичного, духовного та соцiального добробуту, а не лише вiдсутнiсть захворювання чи фiзичних дефектiв». Стан здоров’я вiддзеркалює динамiчну рiвновагу мiж природним середовищем i органiзмом. На здоров’я людини впливають спосiб життя, генетичнi фактори та фактори навколишнього природного середовища. Гомеостазом вважають вiдносну динамiчну сталiсть внутрiшнього середовища та деяких фiзiлогiчних функцiй органiзму людини й тварин, що пiдтримуються механiзмами саморегуляцiї в умовах коливань внутрiшнiх i зовнiшнiх подразникiв. Здоров’я людини, забезпечене гомеостазом її органiзму, може зберiгатися i в разi деякої змiни факторiв навколишнього природного середовища. Такi змiни зумовлюють появу в органiзмi людини вiдповiдних бiологiчних реакцiй, але завдяки процесам адаптацiї вони не призводять до негативних наслiдкiв у здоров’ї в певних межах змiни факторiв. Для кожної людини цi межi не однаковi. Сферою науково-практичних iнтересiв екологiї людини є також адаптацiя економiчних, соцiально-культурних, психологiчних факторiв що позначаються на її здоров’ї. У зв’язку з цим екологiя людини трактує адаптованiсть до нових умов як сукупнiсть соцiально-бiологiчних параметрiв, необхiдних для стiйкого iснування органiзму в конкретному екологiчному середовищi. Адаптивнi можливостi iндивiда i популяцiї виявляються в реальних умовах, якi утворюють антропоекологiчне напруження – проблеми органiзму людини, спричиненi дiєю факторiв зовнiшнього середовища. Його чинниками є соцiально-психологiчна, виробнича, побутова напруженнiсть, гiпокiнезiя (порушення функцiй органiзму внаслiдок обмеження рухової активностi), неправильне харчування, забруднення води i повiтря, посилення шумiв тощо. Дослiдження впливу цих факторiв на людину є передумовою вироблення науковообгрунтованої екологiчної полiтики, яка повинна охоплювати соцiально-економiчнi, технологiчнi, технiчнi, iнформацiйно-виховнi, органiзацiйнi та iншi напрями дiяльностi, спрямованої на розвиток фiзичних i психiчних можливостей людини, її здатностi вдосконалюватися, жити у злагодi з собою i свiтом природи. Реалiзацiя цього завдання неможлива без виконання екологiєю людини певних функцiй: теоретико-пiзнавальної або бездiяльностi людини, рекомендацiй про доцiльнiсть чи недоцiльнiсть конкретних заходiв); iнформацiйної (iнформування суспiльства про процеси i явища у природi, форми i способи рацiональної поведiнки людини); просвiтницької практично-перетворювальної (реалiзацiя на основi науково-обгрунтованих прогнозiв i рекомендацiй конкретних заходiв щодо збереження, оздоровлення довкiлля, оптимiзацiї поведiнки людини в ньому); соцiально-економiчного контролю (цiлеспрямований аналiз ситуацiй, обгрунтування суспiльних норм, забезбечення функцiонування мехаiзмiв контролю за їх реалiзацiєю); органiзацiйно-управлiнської (органiзацiя, аналiз, корегування процесiв) та iн. Головнi завдання екологiї людини полягають в аналiзi впливу факторiв довкiлля на органiзм людини, впливу людини на довкiлля, прогнозуваннi можливих змiн у параметрах рiвня здоров’я людей пiд дiєю зовнiшнiх факторiв, виробленнi науково-обгрунтованих нормативiв їх життєзабезпечення з урахуванням прогнозiв антропоекологiчного напруження. Не менш значущими є i такi завдання: - вивчення стану здоров’я людей, їх соцiально-трудового потенцiалу, впливу факторiв, комплексiв середовища на здоров’я i життєдiяльнiсть населення; - прогнозування можливих змiн у здоров’ї людей внаслiдок процесiв, що вiдбуваються у зовнiшньому середовищi; - прогнозування стану здоров’я майбутнiх генерацiй; - створення антропогенетичного монiторингу – системи спостережень за змiнами процесiв життєдiяльностi людей у зв’язку з дiєю на них рiзних факторiв довкiлля, а також дослiдження i оцiнювання його умов, що впливають на здоров’я населення i зумовлють поширення захворювань; - визначення науково-обгрунтованих значень гранично-допустимих техногенних навантажень на природне середовище; - вивчення впливу окремих факторiв середовища i їх комплексiв на здоров’я та життєдiяльнiсть популяцiй людини; - дослiдження процесiв збереження i вiдновлення здоров’я людських популяцiй; - аналiз глобальних i регiональних екологiчних проблем, якi зумовлюють стан здоров’я людини; - вироблення нових методiв дослiдження екологiчних факторiв впливу на здоров’я людини (космiчних, бiохiмiчних та iн.); - аналiз i обгрунтування шляхiв полiпшення рiвня здоров’я i соцiально-трудового поиенцiалу населення. До сфери iнтересiв екологiї людини належить не лише нагромадження природничих, медичних, соцiально-економiчних знань, якi стосуються життя людини. У її компетенцiї й органiзацiя морального, духовного виховання людини, спрямованого на усвiдомлення нею своєї ролi в навколишньому середовищi. Фiлософське бачення людини як мiри всiх речей має домiнувати при вирiшеннi найвадливiших проблем життя на землi. Водночас, долаючи корiннi проблеми свого буття, людина повинна дбати про збереження рiвноваги в природi, цiлiсностi її систем. У цьому контекстi екологiя людини покликана розв’язувати двоєдине завдання: актуалiзувати необхiднiсть врахування пiд час реалiзацiї будь-яких проектiв потреб людських спiльнот, окремої людини i зберiгати цiлiснiсть природного середовища, що є передумовою оптимального функцiонування багатокомпонентної i динамiчної системи «людина – суспiльство – природне середовище», еклогiчної безпеки людства. Екологiя людини як мiждисциплiнарна наука, що дослiджує взаємовпливи природи i людської популяцiї з метою полiпшення стану здоров’я, пiдвищення соцiально – трудового потенцiалу людини, зародилася майже одночасно з класичною бiологiчною екологiєю. Однак iнтерес людини до того, що вiдбувається в навколишньому свiтi i як це впливає на її здоров’я, виявився значно ранiше – тодi, коли вона сформувалася як мисляча iстота. З часом знання про взаємозв’язки у природi, вплив зовнiшнiх чинникiв на самопочуття, здоров’я i розвиток людства були систематизованi, осмисленi, збагаченi результатами рiзноманiтних експериментiв та синтезованi в науковий напрям, який поєднує набутки природничих (астрономiя, геологiя, географiя, фiзика, хiмiя, бiологiя, медицина та iн.), соцiальних, фiлософських i економiчних галузей наукової дiяльностi. Використана лiтература. 1. Н. М. Чернова, А. М. Бiлова «Екологiя», Москва 1981 р. 2. Г. О. Бiлявський «Основи загальної екологiї», Київ 1995 р. 3. О. М. Микитюк «Основи екологiї», Харкiв 2003 р. 4. Е. М. Мiщенко «Основи екологiї», Мiнськ 2002 р. 5. 6. Ю. Одум «Основи екологiї», Москва 1975 р.