Збори за спецiальне природокористування
Реферат:
Збори за спецiальне природокористування
План
Вступ
Поняття збору за спецiальне природокористування
Джерела
Вступ
природокористування було впроваджено з метою поповнення державного та мiсцевих бюджетiв, стимулювання природокористувачiв до рацiонального використання тих ресурсiв, за якi вони платять.
Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» встановлює три види зборiв в екологiчнiй сферi (екологiчних зборiв). До них вiднесено: збори за спецiальне використання природних ресурсiв (ст. 43), збори за забруднення навколишнього природного середовища (ст. 44), збори за погiршення якостi природних ресурсiв (ст. 45). Кожен iз цих зборiв, крiм збору за погiршення якостi природних ресурсiв, який поки що не знайшов механiзму свого впровадження, подiляється на пiдвиди. До зборiв за використання природних ресурсiв належать збори за використання того чи iншого природного ресурсу чи корисних копалин; до зборiв за забруднення навколишнього природного середовища — збори за забруднення атмосферного повiтря, води, розмiщення вiдходiв тощо.
14 Закону України «Про систему оподаткування», названi: плата (податок) за землю (п. 8); збiр за спецiальне використання природних ресурсiв (п. 13); збiр за забруднення навколишнього природного середовища (п. 14).
Розглянемо послiдовно кожен iз цих видiв екологiчного збору.
Поняття збору за спецiальне природокористування
Збiр за спецiальне використання природних ресурсiв
— це форма екологiчного податкового платежу, що пiдлягає сплатi фiзичними та юридичними особами за одиницю природного ресурсу, наданого (переданого) для спецiального використання.
лiсових ресурсiв, збори за спецiальне використання надр, збори за спецiальне використання об’єктiв тваринного свiту тощо.
Вiдносини в сферi встановлення i справляння плати за землю
регулюються главою 35 Земельного Кодексу України, законами України «Про плату за землю» в редакцiї вiд 19 вересня 1996 р., «Про оренду землi» в редакцiї вiд 2 жовтня 2003 p., Методикою грошової оцiнки земель сiльськогосподарського призначення та населених пунктiв, затвердженою Кабiнетом Мiнiстрiв України вiд 23 березня 1995 p., Методикою грошової оцiнки земель несiльськогосподарського призначення (крiм земель населених пунктiв), затвердженою Кабiнетом Мiнiстрiв України вiд 30 травня 1997 p., Методикою експертної грошової оцiнки земельних дiлянок, затвердженою Кабiнетом Мiнiстрiв України вiд 11 жовтня 2002 p., iншими законодавчими актами.
Плата за землю здiйснюється для подальшого фiнансування заходiв щодо рацiонального використання та охорони земель, пiдвищення родючостi грунтiв, ведення земельного кадастру, здiйснення землеустрою та монiторингу земель, проведення земельної реформи тощо.
Власникам землi й землекористувачам плата встановлюється у виглядi земельного податку, а для орендарiв — у виглядi орендної плати. Ставки земельного податку за земельнi дiлянки затверджують вiдповiднi сiльськi, селищнi, мiськi ради, виходячи iз середнiх ставок податку, функцiонального використання та мiсцезнаходження земельної дiлянки.
Розмiр плати за землю визначається залежно вiд якостi та мiсцеположення земельної дiлянки, виходячи з кадастрової грошової оцiнки земель i не залежить вiд результатiв господарської дiяльностi землевласникiв чи землекористувачiв. Закон «Про плату за землю» мiстить диференцiйованi правила визначення ставок земельного податку для земель сiльськогосподарського призначення, земель населених пунктiв, земель промисловостi, транспорту, зв’язку, оборони та iншого призначення, а також земель природоохоронного, оздоровчого, рекреацiйного, iсторико-культурного призначення i земель лiсового i водного фондiв.
Пiдставою для нарахування земельного податку є данi Державного земельного кадастру. При цьому юридичнi особи щороку самостiйно обчислюють суму земельного податку за спецiальною формою станом на 1 сiчня кожного року. Громадянам нарахування земельного податку здiйснюють податковi органи. Земельний податок сплачується рiвними частками: двiчi на рiк виробниками товарної сiльськогосподарської та рибної продукцiї та щоквартально — всiма iншими платниками податку.
За земельнi дiлянки, наданi в оренду, стягується орендна плата. Орендна плата
за землю — це платiж, який вносить орендар орендодавцю за користування земельною дiлянкою. Закон України «Про оренду землi» встановлює загальнi умови щодо укладання договорiв оренди землi, порядку обчислення, надходження i розподiлу рiчної орендної плати, а також умови перегляду розмiрiв орендної плати. Розмiр, умови, форма i строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторiн у договорi оренди, що укладається мiж орендодавцем (власником) i орендарем. Орендна плата може справлятися у грошовiй, натуральнiй та вiдробiтковiй (надання послуг орендодавцю) формах. У договорi оренди сторони можуть передбачити поєднання рiзних форм орендної плати. Орендна плата за земельнi дiлянки, що перебувають у державнiй i комунальнiй власностi, справляється виключно у грошовiй формi. Внесення орендної плати оформлюється письмово, за винятком перерахування коштiв через фiнансовi установи.
Законодавство встановлює пiльги щодо сплати земельного податку. Вiд плати за землю повнiстю звiльняються: заповiдники, в тому числi iсторико-культурнi, нацiональнi природнi парки, заказники (крiм мисливських), регiональнi ландшафтнi парки, ботанiчнi сади, дендрологiчнi i зоологiчнi парки, пам’ятки природи, заповiднi урочища та парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва; вiтчизнянi дослiднi господарства науково-дослiдних установ i навчальних закладiв сiльськогосподарського профiлю та професiйно-технiчних училищ; органи державної влади та мiсцевого самоврядування, органи прокуратури, заклади, установи та органiзацiї, якi повнiстю утримуються за рахунок бюджету; (за винятком Збройних Сил України та iнших вiйськових формувань, створених вiдповiдно до законодавства України); вiтчизнянi заклади культури, науки, освiти, охорони здоров’я, соцiального забезпечення, фiзичної культури та спорту; релiгiйнi та благодiйнi органiзацiї; установи, органiзацiї та пiдприємства, що вiднесенi до вiдання Нацiональної академiї наук України та деякi iншi суб’єкти.
Грошова оцiнка землi застосовується для економiчного регулювання земельних вiдносин при укладаннi цивiльно-правових угод, передбачених законодавством України.
У сферi використання вод вiдповiдно до ст. 30 Водного кодексу України встановлюється: збiр за спецiальне водокористування, який включає збiр за використання води водних об’єктiв та за скидання забруднюючих речовин; збiр за користування водами для потреб гiдроенергетики; збiр за користування водами для потреб водного транспорту; збiр за використання поверхневих та пiдземних вод для потреб рибництва та пiдприємствами житлово-комунального господарства.
потреб гiдроенергетики i водного транспорту, затвердженого постановою Кабiнету Мiнiстрiв України вiд 16 серпня 1999 р., та Нормативiв збору за спецiальне використання водних ресурсiв та збору за користування водами для потреб гiдроенергетики i водного транспорту, затвердженого постановою Кабiнету Мiнiстрiв України вiд 18 травня 1999 р.
Збiр за спецiальне використання водних ресурсiв справляється за використання води з водних об’єктiв, що забрана iз застосуванням споруд або технiчних пристроїв, та скидання в них зворотних вод.
Збiр за користування водами для потреб гiдроенергетики справляється за користування водою, що пропускається через турбiни гiдроелектростанцiй для вироблення електроенергiї, а для пiдприємств водного транспорту — за користування водою пiд час експлуатацiї водних шляхiв вантажними, самохiдними, несамохiдними та пасажирськими суднами.
Вiдповiднi збори справляються за воднi ресурси загальнодержавного i мiсцевого значення. Платниками збору є пiдприємства, установи, органiзацiї незалежно вiд форми власностi, їх фiлiї, вiддiлення, iншi вiдокремленi пiдроздiли, а також громадяни — суб’єкти пiдприємницької дiяльностi, якi використовують воднi ресурси.
для водного транспорту — тоннаж (мiсце) за добу експлуатацiї суден.
Лiмiти використання водних ресурсiв видаються на певний перiод у формi дозволiв на спецiальне водокористування або договорiв на поставку води. Нормативи збору встановлюються окремо для поверхневих вод, пiдземних вод, для потреб гiдроенергетики та водного транспорту, для потреб рибництва та житлово-комунального господарства.
Збiр за використання вод не справляється за воду, що використовується для потреб населення, для протипожежних потреб, за морську воду, за воду, що використовується для потреб зовнiшнього благоустрою тощо.
Законодавством встановлено, що збiр за спецiальне використання водних ресурсiв справляється з метою забезпечення рацiонального використання i охорони вод та вiдтворення водних ресурсiв.
плати за видачу спецiальних дозволiв (лiцензiй); акцизного збору.
До плати за користування надрами вiдповiдно до статей 29-32 Кодексу України про надра належать: а) платежi за користування надрами за видобування корисних копалин; б) платежi за користування надрами в цiлях, не пов’язаних з видобуванням корисних копалин, у тому числi для будiвництва i експлуатацiї пiдземних споруд; в) плата за користування надрами для видобування мiнеральних пiдземних вод.
Плата за користування надрами загальнодержавного i мiсцевого значення справляється на пiдставi пiдзаконних нормативних актiв. Це постанови Кабiнету Мiнiстрiв України «Про платежi за користування надрами» (1996 р.), «Про затвердження базових нормативiв плати за користування надрами для видобування корисних копалин та Порядку справляння плати за користування надрами для видобування корисних копалин» (1997 р.), «Про затвердження диференцiйованих нормативiв плати за користування надрами для видобування мiнеральних пiдземних вод» (2000 р.) та iн.
Платежi (збори) за користування надрами стягуються з усiх суб’єктiв пiдприємницької дiяльностi, незалежно вiд форм власностi, включаючи пiдприємства з iноземними iнвестицiями. Об’єктом для встановлення вiдповiдної плати є обсяг погашених у надрах балансових та позабалансових запасiв корисних копалин; при видобутку нафти, конденсату, газу, та гiдромiнеральних ресурсiв — обсяг фактично видобутих з
надр корисних копалин; при видобутку урану та дорогоцiнного камiння — вартiсть сировини вiдносять до обсягу видобутку чи обсягу погашених у надрах запасiв корисних копалин.
Збiр за геологорозвiдувальнi роботи, виконанi за рахунок державного бюджету,
повнiстю зараховується до державного бюджету i спрямовується на розвиток мiнерально-сировинної бази. Закон України «Про систему оподаткування» видiляє цей збiр окремим пунктом серед iнших загальнообов’язкових зборiв та платежiв. Безпосередньо правове регулювання збору регулюється вiдповiдним Порядком встановлення нормативiв збору за геологорозвiдувальнi роботи, виконанi за рахунок державного бюджету, та його справляння, затвердженим постановою Кабiнету Мiнiстрiв вiд 29 сiчня 1999 р.
Плата за видачу спецiальних дозволiв (лiцензiй) та акцизний збiр (статтi 34-35 Кодексу України про надра) визначається Кабiнетом Мiнiстрiв України i вноситься до державного бюджету. Розмiр збору за видачу спецiальних дозволiв (лiцензiй) встановлюється, виходячи з витрат на експертизу заявок, матерiалiв та обгрунтувань на користування надрами, органiзацiйних та iнших витрат. Акцизний збiр може встановлюватися для надрокористувачiв по окремих видах мiнеральної сировини, що видобувається з родовищ з вiдносно кращими гiрничо-геологiчними i економiко-географiчними характеристиками.
Кодекс України про надра (ст. 32) встановлює форми внесення плати за користування надрами, яка може бути: а) у виглядi грошових платежiв; б) у натуральному виглядi (частина видобутої мiнеральної сировини або iншої виробленої користувачем надр продукцiї, виконання робiт чи надання iнших послуг). Платежi за користування надрами можуть справлятися у виглядi разових внескiв або регулярних платежiв, якi визначаються на основi вiдповiдних еколого-економiчних розрахункiв. Кодекс встановлює також законодавчi положення про звiльнення вiд плати за користування надрами та iншi пiльги, а також знижку за вичерпання надр, механiзм реалiзацiї якої поки що не було розроблено на законодавчому рiвнi.
Вiд плати за користування надрами звiльняються:
на наданих їм у власнiсть чи користування земельних дiлянках;
— користувачi надр — за проведення регiональних геолого-геофiзичних робiт, геологiчних зйомок, iнших геологiчних робiт; при органiзацiї геологiчних об’єктiв природно-заповiдного фонду; за здiйснення розвiдки корисних копалин у межах гiрничого вiдводу, наданого їм для видобування корисних копалин тощо.
встановлена плата за використання лiсових ресурсiв та збору за використання природних рослинних ресурсiв. Правове регулювання цих платежiв здiйснюється Лiсовим кодексом України (ст. 89), а також Порядком справляння збору за спецiальне використання лiсових ресурсiв та користування земельними дiлянками лiсового фонду, затвердженим постановою Кабiнету Мiнiстрiв України вiд 6 липня 1998 р.
Плата за використання лiсових ресурсiв стягується за всi види спецiального використання ресурсiв лiсу, крiм розмiщення пасiк, а також за користування земельними дiлянками лiсового фонду для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреацiйних, спортивних i туристичних цiлей та проведення науково-дослiдних робiт.
Платежi за спецiальне використання лiсових ресурсiв встановлюються
у виглядi такс, орендної плати чи доходу, отриманого вiд реалiзацiї лiсових ресурсiв на конкурсних умовах.
Спецiальне використання лiсових ресурсiв здiйснюється на наданiй для цих цiлей лiсовiй дiлянцi на пiдставi спецiального дозволу: а) лiсорубного квитка (ордера); б) лiсового квитка. Розмiр збору за спецiальне використання лiсових ресурсiв встановлюється на пiдставi лiмiтiв їх використання i такс на лiсову продукцiю та послуги з урахуванням їх якостi i доступностi. Такси на лiсовi ресурси державного значення i порядок їх справляння встановлюється Кабiнетом Мiнiстрiв України, а такси на лiсовi ресурси мiсцевого значення — вiдповiдними виконавчими органами обласного рiвня та Радою мiнiстрiв АРК. Нормативи збору, тобто такси згiдно з лiсовим законодавством, встановлюються на пiдставi затверджених постановою Кабiнету Мiнiстрiв України вiд 20 сiчня 1997 р. Такс на деревину лiсових порiд, що вiдпускається на пнi, i на живицю.
При встановленнi iншої форми оплати (доходу, одержаного вiд реалiзацiї лiсових ресурсiв на конкурсних умовах чи орендної плати) збiр за спецiальне використання лiсових ресурсiв повинен встановлюватись не нижче встановлених такс. Розмiр орендної плати визначається в договорi оренди за згодою сторiн. Договiрна форма вiдносин встановлюється при тимчасовому користуваннi земельними дiлянками лiсового фонду (короткострокове — до трьох рокiв, довгострокове — до 15 рокiв). Постiйним лiсокористувачам для постiйного користування земельними дiлянками лiсового фонду надається державний акт на право постiйного користування землею.
Збiр за спецiальне використання природних рослинних ресурсiв
регулюється ст. 12 Закону України «Про рослинний свiт». Спецiальне використання природних рослинних ресурсiв загальнодержавного або мiсцевого значення здiйснюється на пiдставi дозволiв, що видаються вiдповiдно в порядку, встановленого Кабiнетом Мiнiстрiв України або Автономною Республiкою Крим та органами мiсцевої влади. Розмiр збору за спецiальне використання природних рослинних ресурсiв визначається з урахуванням природних запасiв, поширення, цiнностi, можливостi вiдтворення, продуктивностi цих ресурсiв.
Вiд збору за спецiальне використання природних рослинних ресурсiв звiльняються: науково-дослiднi установи, навчальнi та освiтнi заклади, що проводять науковi дослiдження об’єктiв рослинного свiту з метою їх охорони, невиснажливого використання та вiдтворення, за винятком використання ними дикорослих судинних рослин, мохоподiбних, водоростей, лишайникiв, а також грибiв, види яких занесенi до Червоної книги України, та природних рослинних угруповань, занесених до Зеленої книги України; власники земельних дiлянок; користувачi (в тому числi орендарi) земельних дiлянок.
Вiдносини в сферi встановлення i справляння тварин; використання диких тварин з метою отримання продуктiв їх життєдiяльностi; добування (придбання) диких тварин з метою їх утримання i розведення у напiввiльних умовах чи в неволi; використання об’єктiв тваринного свiту в наукових, культурно-освiтнiх, виховних та естетичних цiлях у разi їх вилучення з природного середовища з метою отримання прибутку.
якостi, продуктивностi територiї та iнших екологiчних i економiчних факторiв.
Збори за спецiальне використання природних ресурсiв встановлюються наосновi нормативiв збору i лiмiтiв їх використання,
якi є економiчними категорiями.
Нормативи зборiв
— це обов’язковi для сплати у фiксованому розмiрi суми коштiв за одиницю природного ресурсу, переданого у власнiсть або у користування. Такi нормативи визначаються з урахуванням їх розповсюдженостi, якостi, можливостi вiдтворення, доступностi, комплексностi, продуктивностi, мiсцезнаходження, можливостi переробки знешкодження i утилiзацiї вiдходiв та iнших факторiв. Нормативи збору, а також порядок їх стягнення встановлюються Кабiнетом Мiнiстрiв України. З 1 сiчня 2004 р. щороку проводиться iндексацiя нормативiв збору за спецiальне використання водних ресурсiв, збору за користування водами для потреб гiдроенергетики i водного транспорту, нормативiв плати за користування надрами тощо (Див. постанову Кабiнету Мiнiстрiв України вiд 6 листопада 2003 р. «Про проведення iндексацiї нормативiв плати (збору) за використання природних ресурсiв»).
«Лiмiтнi» збори — це збори за спецiальне використання природних ресурсiв у межах встановлених лiмiтiв або за понадлiмiтне їх використання. У першому випадку цi збори вiдносять на витрати виробництва, а другому — стягують з прибутку, що залишається у розпорядженнi пiдприємств, установ, органiзацiй.
Вся вiдповiдальнiсть за правильнiсть обчислення та своєчаснiсть подання розрахункiв зборiв покладається на платникiв. Контроль за обсягами використання природних ресурсiв, їх облiком та достовiрнiстю покладається на органи Мiнприроди України; контроль за повнотою обчислення та своєчаснiстю сплати зборiв до бюджету покладається на органи державної податкової служби.
Збори за використання природних ресурсiв надходять до мiсцевих бюджетiв, республiканського бюджету Автономної Республiки Крим, Державного бюджету i спрямовуються на виконання робiт по вiдтворенню i пiдтриманню цих ресурсiв у належному станi вiдповiдно до вимог законодавства.
Кошти вiд зборiв розподiляються в такому порядку:
—
збори за використання лiсових ресурсiв
державного значення: 80% — до державного бюджету, 20% — вiдповiдно до бюджету Автономної Республiки Крим та бюджетiв областей. Збори за використання лiсових ресурсiв мiсцевого значення зараховуються вiдповiдно до бюджету Автономної Республiки Крим та мiсцевих бюджетiв (ст. 91 Лiсового кодексу України);
— збори за спецiальне користування водними ресурсами
з водних об’єктiв загальнодержавного значення — 80% до державного бюджету, 20% до бюджетiв Автономної Республiки Крим та мiсцевих бюджетiв; платежi за користування водами для потреб гiдроенергетики i водного транспорту зараховуються до держбюджету в повному розмiрi; Збори за спецiальне користування водними об’єктами мiсцевого значення в повному обсязi зараховуються до мiсцевих бюджетiв (ст. 32 Водного кодексу України);
— плата за землю
зараховується на спецiальнi бюджетнi рахунки бюджетiв сiльської, селищної, мiської ради, на територiї яких знаходяться земельнi дiлянки; 30% коштiв вiд земельного податку, що надiйшли на спецiальнi бюджетнi рахунки мiсцевих бюджетiв централiзуються на спецiальному бюджетному рахунку спецiально уповноважених органiв; 10% — на спецiальних бюджетних рахунках областей (Закон України «Про плату за землю»);
— збiр за спецiальне використання надр
при видобуваннi корисних копалин загальнодержавного значення — 40% — до державного бюджету; у бюджети Автономної Республiки Крим, областей, мiст Києва i Севастополя — 60; за спецiальне використання та видобування корисних копалин мiсцевого значення — у бюджети Автономної Республiки Крим, областей, мiст Києва i Севастополя — 100; за пошук та розвiдку родовищ корисних копалин: у Державний бюджет — 80, у бюджети Автономної Республiки Крим, областей, мiст Києва i Севастополя — 20; за користування надрами континентального шельфу i в межах виключної (морської) економiчної зони — 100% до державного бюджету (ст. 31 Кодексу про надра України).
За чинним законодавством вiдповiднi збори та платежi мають направлятися на: фiнансування заходiв щодо рацiонального використання та охорони земель, пiдвищення родючостi грунтiв (ст. 3 Закону «Про плату за землю»); фiнансування охорони вод та вiдтворення водних ресурсiв (ст. 30 Водного кодексу України), виконання робiт щодо вiдтворення лiсiв, проведення лiсогосподарських заходiв та утримання лiсiв у належному санiтарному станi (ст. 91 Лiсового кодексу України).
1.
Баб’як О. С, Бiленчук П. Д., Чирва Ю. О.
Екологiчне право України: Навчальний посiбник. - К.: Атiка, 2000. - 216 с.
2. Балюк Г.І.
Екологiчне право України. Конспект лекцiї у схемах (Загальна i Особлива частина): Навч. Посiбник. – К.: Хрiнком Інтер, 2006. – 192 с.
3. Екологiчне право
. Особлива частина Пiдручник. Для студентiв юридичних вузiв i факультетiв. За редакцiєю академiка АПрН України, В.І. Андрейцева. К.: Істина, 2001
4. Екологiчне право України
За редакцiєю професорiв В. К. Попова i А. П. Гетьмани. Харкiв, «Право». 2001
5. Екологiчне право України.
Академiчний курс: Пiдручник / За заг. ред. Ю. С. Шемшученка. — К.: ТОВ «Видавництво «Юридична думка», 2005. - 848 с
6.
“Про охорону навколишнього середовища”. – К., 1991.
7. Сафранов Т. А.
| 
