Закон як джерело екологiчного права
Закон як джерело екологiчного права
План
Вступ
Ресурсовi кодекси
Висновки
Вступ
На наступну, пiсля Конституцiї України, сходинку в iєрархiї законiв як джерел екологiчного права можна поставити поресурсовi кодекси — Земельний, Водний, Лiсовий, Кодекс про надра, а також поресурсовi закони: «Про охорону атмосферного повiтря», «Про тваринний свiт» та «Про рослинний свiт». Особливiстю поресурсових кодексiв є те, що вони покликанi стати iнтегруючою основою для розвитку вiдповiдної галузi екологiчного законодавства. Так, у ст, 1 Земельного кодексу України прямо зазначено, що земельнi вiдносини в Українi регулюються цим Кодексом та iншими актами законодавства України та Автономної Республiки Крим, що видаються вiдповiдно до нього. Необхiднiсть надання поресурсовим кодексам та законам бiльш високої юридичної сили визнається доктриною екологiчного права України. Однак у цiлому законодавство України та практика його реалiзацiї, на жаль, не надають поресурсовим кодексам бiльш високого правового статусу, порiвняно з тим, що мають iншi закони, якi є джерелами екологiчного права.
Ресурсовi кодекси
За своєю структурою поресурсовi кодекси багато в чому подiбнi один до одного. Наявнiсть багатьох спiльних рис у предметi i об’єктi правового регулювання передбачає багато спiльного i в структурi цих нормативних актiв та їх змiстi. Поресурсовi кодекси починаються з преамбули i загальних положень, а закiнчуються роздiлами, присвяченими вiдповiдальностi за порушення вiдповiдного законодавства та мiжнародним договорам. У загальних положеннях визначаються завдання вiдповiдного поресурсового законодавства, коло регульованих ним екологiчних вiдносин тощо. Кожний кодекс регламентує порядок державного управлiння в галузi використання й охорони того чи iншого природного ресурсу, зокрема, мiстить комплекс норм, присвячених облiку, плануванню, контролю у сферi регулювання вiдповiдних екологiчних вiдносин, розв’язанню спорiв тощо. Багато спiльного мають i правовi iнститути, що опосередковують використання i охорону земельних, водних, лiсових й гiрничих ресурсiв.
На жаль, галузевим (поресурсовим) екологiчним кодексам i законам притаманнi й однаковi недолiки. По-перше, у поресурсових кодексах i законах наявна значна питома вага вiдсилочних норм, якi ускладнюють їх застосування й iстотно знижують ефективнiсть їх регулюючої сили. По-друге, у зазначених нормативно-правових актах є багато нечiтких, безадресних формулювань й декларативних положень, якi практично не впливають на розвиток вiдповiдних екологiчних вiдносин. По-третє, деякi позицiї поресурсових кодексiв i законiв не «працюють», бо не мають вiдповiдного механiзму реалiзацiї. По-четверте, окремi їх норми фактично не вiдповiдають вимогам регулювання екологiчних вiдносин в умовах розвитку ринкової економiки та обумовленої її процесами малоконтрольованої антропогенної дiяльностi, а також нерiдко не вiдрiзняються належною науковою обгрунтованiстю.
що особливiстю кожного з поресурсових кодексiв є й те, що вони характеризуються рiзною повнотою регламентацiї однотипних екологiчних вiдносин. Аналогiчнi статтi, що мiстяться в кодексах, часто суттєво вiдрiзняються одна вiд одної не лише за структурою, а й за своїм змiстом.
нормативно-правовими актами. Однак досвiд поресурсового регулювання екологiчних вiдносин з допомогою галузевого екологiчного законодавства — земельного, водного, лiсового, гiрничого, водного тощо — виявив iстотнi недолiки такого пiдходу. Вони полягають у тому, що при поресурсовому пiдходi до регулювання екологiчних вiдносин враховуються особливостi використання й охорони кожного окремого природного ресурсу: землi, вод, лiсiв, надр i т. д. Однак при цьому не враховуються тi особливостi екологiчних вiдносин, якi випливають з цiлiсностi навколишнього природного середовища, у якому окремi природнi об’єкти є взаємопов’язаними, взаємозалежними та функцiонують як єдине цiле. Саме тому виникла потреба в прийняттi нормативно-правових актiв, якi регулювали б тi екологiчнi вiдносини, об’єктом яких виступають не окремi природнi ресурси, а навколишнє природне середовище в цiлому.
До числа нормативно-правових актiв, що регулюють суспiльнi екологiчнi вiдносини, iнтегрованим об’єктом яких є природа, належить Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища». Будучи одним з найважливiших джерел екологiчного права України, цей Закон визначає правовi, економiчнi й соцiальнi основи органiзацiї охорони навколишнього природного середовища як єдиного, iнтегрованого об’єкта екологiчних правовiдносин. Крiм цього, вiн по сутi складає правову основу для розвитку галузевого екологiчного законодавства та для вдосконалення поресурсових галузевих нормативно-правових актiв, прийнятих до появи Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища». У статтi 2 Закону зазначено, що вiдносини в галузi охорони навколишнього середовища в Українi регулюються цим Законом, а також розроблюваними вiдповiдно до нього земельним, водним, лiсовим законодавством, законодавством про надра, про охорону атмосферного повiтря, про охорону й використання рослинного й тваринного свiту та iншим спецiальним законодавством.
i вiдновлювання природних ресурсiв, вiн виконує головним чином «охоронну» функцiю. Питома вага його правових приписiв, що регулюють вiдносини по використанню i вiдтворенню природних ресурсiв, невелика.
вiдтворення його природних комплексiв та об’єктiв. У Законi визначений режим територiй i об’єктiв природно-заповiдного фонду (природних i бiосферних заповiдникiв, регiональних ландшафтних паркiв, заказникiв, пам’яток природи, заповiдних урочищ, ботанiчних садiв, дендрологiчних паркiв, зоологiчних паркiв, паркiв — пам’яток садово-паркового мистецтва), а також їх охоронних зон. У ньому знайшли вiдображення питання економiчного забезпечення органiзацiї й функцiонування природно-заповiдного фонду, закрiплено порядок створення й вiдтворення територiй й об’єктiв природно-заповiдного фонду, передбачено охорону територiй та об’єктiв природно-заповiдного фонду, контроль за дотриманням їх режиму, вирiшено iншi питання.
Слiд зазначити, що до джерел екологiчного права України належать i нормативно-правовi акти колишнього СРСР, якщо, по-перше, в Українi вiдсутнi вiдповiднi правовi приписи з конкретного питання i, по-друге, якщо цi акти не суперечать Конституцiї i законам України. Разом з тим з розвитком екологiчного законодавства України кiлькiсть нормативно-правових актiв колишнього СРСР, що застосовуються при регулюваннi екологiчних вiдносин у нашiй країнi, неухильно зменшується, i з часом вони перестануть бути джерелом екологiчного права України.
Частково екологiчнi взаємини регламентуються й такими нормативними актами, як Закони «Про власнiсть», «Про пiдприємства в Українi», «Про мiсцеве самоврядування» та деякими iншими.
Вiдповiдно до української правової доктрини закон — це «нормативний акт вищої юридичної сили, який регулює найважливiшi суспiльнi вiдносини». Тiльки Конституцiя України «височить» над законами, оскiльки має статус Основного Закону.
Закон є засобом закрiплення державної екологiчної полiтики. У законах вiдображенi основнi вимоги, що стосуються предмета екологiчного права. Прiоритетне мiсце закону в системi джерел екологiчного права зумовлено також тим, що всi iншi акти цього права мають пiдзаконний характер.
«Екологiчнi права та обов’язки громадян»; «Повноваження рад у галузi охорони навколишнього природного середовища»; «Повноваження органiв управлiння в галузi охорони навколишнього природного середовища»; «Спостереження, прогнозування, облiк та iнформування в галузi охорони навколишнього природного середовища»; «Екологiчна експертиза»; «Стандартизацiя i нормування у галузi охорони навколишнього природного середовища»; «Контроль i нагляд у галузi охорони навколишнього природного середовища»; «Регулювання використання природних ресурсiв»; «Економiчний механiзм забезпечення охорони навколишнього природного середовища»; «Заходи щодо забезпечення екологiчної безпеки»; «Природнi територiї та об’єкти, що пiдлягають особливiй охоронi»; «Надзвичайнi екологiчнi ситуацiї»; «Вирiшення спорiв у галузi охорони навколишнього природного середовища»; «Вiдповiдальнiсть за порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища»; «Мiжнароднi вiдносини України у галузi охорони навколишнього природного середовища».
Сфера застосування законiв як джерел екологiчного права визначена Конституцiєю України. Нею передбачено, що виключно законами визначаються правовий режим власностi на природнi ресурси, нормативнi засади використання цих ресурсiв, виключної (морської) економiчної зони та континентального шельфу, освоєння космiчного простору, а також основи екологiчної безпеки (ст. 92).
Екологiчної сфери, зокрема, певною мiрою стосуються Основи законодавства України про охорону здоров’я (1992 р.). У них закрiплено ряд норм, спрямованих на забезпечення екологiчної безпеки, i зафiксовано принцип охорони навколишнього природного середовища як одну з гарантiй охорони здоров’я населення.
Висновки
Близькими до законiв є нормативнi постанови Верховної Ради України. Деякi з них мають принципове значення як джерела екологiчного права. До них, зокрема, належить вже згадувана Постанова «Про Основнi напрями державної полiтики України у галузi охорони довкiлля, використання природних ресурсiв та забезпечення екологiчної безпеки» (1998 p.).
охорону навколишнього природного середовища», «Про екологiчну експертизу», «Про зону надзвичайної екологiчної ситуацiї», «Про екологiчний аудит» тощо), а й про закони загального характеру, якi також належать до джерел екологiчного права. Значну кiлькiсть екологiчних норм мiстять, зокрема, закони України «Про власнiсть» (1991 р.), «Про пiдприємства в Українi» (1991 р.), «Про зовнiшньоекономiчну дiяльнiсть» (1991 р.), «Про транспорт» (1994 р.), «Про забезпечення санiтарного та епiдемiчного благополуччя населення» (1994 р.), «Про туризм» (2003 р.) та iншi.
ДЖЕРЕЛА
1. А. А. Герасимчук „Основи екологiї”, Київ, 1999
2. Н. Л. Магура „Бiологiя навколишнього середовища”, „Громада”, 2001
3. Г. О. Бiлявський, Р. С. Фурдуй „Основи екологiчних знань”, Либiдь, 1997
|
