Екосистеми світу

Екосистеми свiту КУРСОВА РОБОТА з загальної екологiї На тему: "Екосистеми свiту" Змiст 1. Класифiкацiя основних екосистем свiту 3. Лiсовi екосистеми помiрного поясу 3. 1 Тайга 4. Вiчнозелений тропiчний дощовий лiс 6. Пустелi 7. Болота 8. Воднi екосистеми 8. 1. Прiсноводнi екосистеми 8. 2. Екосистеми свiтового океану Висновок На сьогоднiшнiй час на планетi Земля всi екосистеми можна подiлити на двi частини: природнi та штучнi. Такий подiл виправданий у зв'язку iз наростаючим впливом людини в бiосферi. У свою чергу, цi двi складовi бiосфери роздiляють на меншi структурнi одиницi. Основою такого подiлу є принциповi вiдмiнностi у функцiонуваннi того чи iншого типу екосистеми. Існує класифiкацiя екосистем в залежностi вiд об'єму створюваної продукцiї (Уiтеккер, 1975), а саме: Екосистеми найвищої продуктивностi, в межах 2000 - 3000 г/м2 Екосистеми високої продуктивностi, в межах 1000 - 2000 г/м2 на рiк. До них належать листянi лiси помiрної зони та луки. Екосистеми помiрної продуктивностi, в межах 250 - 1000 г/м2 на рiк. До них належать степи та чагарники. Екосистеми низької продуктивностi, менше 250 г/м2 на рiк. До них належать пустелi та напiвпустелi. Дамо короткi характеристики окремих екосистем нашої планети. При загальнiй характеристицi екосистем звернемо увагу на основнi компоненти, якi визначають тип функцiонування екосистеми, характерний вигляд та склад фауни та флори. 2. Тундри Екосистеми тундр розмiщуються, головним чином, у Пiвнiчнiй пiвкулi, на Євро-Азiатському та Пiвнiчно-Американському континентах в районах, що межують з Пiвнiчним Льодовитим океаном. Загальна площа, яку пiймають екосистеми тундр та лiсотундри у свiтi, дорiвнює 7 млн. км2 (4,7% площi суходолу). Середня добова температура вище 0° С спостерiгається протягом 55 - 118 дiб у рiк. Вегетацiйний перiод починається в червнi та закiнчується у вереснi. Кiлькiсть опадiв незначна - 200-400 мм на рiк, але вологiсть ґрунту влiтку досить висока внаслiдок низького випаровування (на нього витрачається тiльки 30% загальної кiлькостi опадiв) та наявностi вiчної мерзлоти. Суворiсть клiмату тундри посилюють постiйнi сильнi вiтри, в зимовий перiод пiд їхнiм впливом вiдмирають всi частини рослин, що розташовуються над поверхнею снiгу. Тундри Євразiї та Пiвнiчної Америки дуже подiбнi мiж собою. Ареали багатьох видiв рослин та тварин тундр охоплюють обидва континенти. Аналогiчнi клiматичнi умови складаються у високогiр'ї, де формуються гiрськi тундровi екосистеми, що схожi на зональнi. Рельєф поверхнi тундри в основному рiвний. Ґрунти слабо розвинутi, торфовi та болотистi. Вони погано прогрiваються i тому процеси гумiфiкацiї та мiнералiзацiї йдуть в них повiльно. Ґрунти завжди кислi i вмiст гумусу в них не перевищує 1 - 2%. кущистi лишайники та мохи. Широко поширенi види лишайникiв з родiв Claclonia та Сеiгагiа. раннє весняне вiдростання та швидке цвiтiння. Ця особливiсть тундрових рослин дуже важлива в умовах короткого лiта. Тваринний свiт екосистем тундр бiдний. Його формування обмежує злиденний запас рослинної їжi та суворiсть клiмату. На зиму бiльшiсть мешканцiв тундри мiгрує в лiсову зону, птахи вiдлiтають на пiвдень. Постiйними зимовими мешканцями тундри є невелика кiлькiсть видiв: лемiнги, деякi ховрахи, песцi, полярна сова. Влiтку життя тундр оживляє маса водоплавних птахiв (гуси, казарки, качки, кулики), але вони включаються в тундровi трофiчнi ланцюги тiльки частково, оскiльки харчуються в основному на прибережних водоймах. Однак гуси та качки використовують в їжу до 50 - 80% рослинностi тундри в мiсцях свого гнiздування. Постiйними мешканцями тундри є пiвнiчнi оленi. Але це кочовi тварини. Вони залишають тундру на зимовi мiсяцi, коли з-пiд твердого снiгового покриву вони не можуть здобувати собi ягель та мох - основну свою їжу. Середину лiта пiвнiчнi оленi проводять на узбережжi, де достатньо кормiв та вiтер вiдганяє кровосисних комах. Такий самий характер мають кочiвлi i домашнiх пiвнiчних оленiв. У результатi перевипасу оленями мохолишайниковi тундри перетворюються в луговi з переважанням на них щучника та тонконога. Чисельнiсть хижакiв в рiзнi роки помiтно змiнюється, повторюючи вiдповiднi змiни чисельностi травоїдних тварин, особливо лемiнгiв. Ґрунтовi тварини заселяють тiльки поверхневi частини ґрунту. У деструкцiї органiчної речовини в екосистемах тундри перше мiсце посiдають не бактерiї, а гриби. та складає в середньому 140 г сухої органiчної речовини на 1 м2 в рiк. Валова бiологiчна продуктивнiсть в тундрах не перевищує 340 г/м2 Тундровi екосистеми характеризуються крихкiстю та вразливiстю. Порушення цих екосистем зберiгаються досить довго, вiдновлювальнi процеси йдуть поволi. Лiсовi екосистеми займають на Земнiй кулi великi площi. В їхньому рослинному покривi переважають дерева. Залежно вiд ґрунтово-клiматичних умов та географiчного положення лiсовi екосистеми подiляються на тайгу, змiшанi та листянi лiси. 3. 1 Тайга 2 , що становить 10% поверхнi суходолу або 1/3 всiєї лiсовкритої територiї Земної кулi. Для екосистем тайги характерна холодна зима, хоча лiто досить тепле та тривале. Сума активних температур у тайзi становить 1200 - 2200°. Зимовi морози сягають до - 30° - 40° С. Опадiв випадає вiд 300 до 1600 мм на рiк. Ґрунтовi процеси, внаслiдок тривалої зими, йдуть мало активно, гумiфiкацiя сповiльнена. Ґрунти в основному пiдзолистi. ґрунту. Модрина переважає на сходi Євразiї, сосна тяготiє до сухих або заболочених ґрунтiв. Для Земної кулi екологiчно важливi сосновi лiси - вони займають; друге мiсце пiсля вологих тропiчних лiсiв за продукцiєю газоподiбного кисню в розрахунку на одиницю поверхнi ґрунту. Кореневi системи дерев, як правило, поверхневi (окрiм сосни). Це робить i тайгу нестiйкою до посух та схильною до буреломiв. Зiмкнутiсть крон дерев висока i на землю проникає мало свiтла. Тому у тайзi слабо розвинутi пiдлiсок та трав'яний покрив. Ґрунт вкритий зеленими мохами, а в бiльш вологих мiсцях - сфагнумом. На моховому покривi часто ростуть дрiбнi чагарнички - брусниця, чорниця, лохина мучниця. Фауна екосистем тайги бiльш багата, нiж тундри. Важливим видом кормiв є насiння шпилькових порiд дерев. Ними харчується велика кiлькiсть видiв гризунiв та птахiв. Врожаї насiння шпилькових порiд досить сильно змiнюється у рiзнi роки, тому у тварин спостерiгаються кочiвлi. Важливим джерелом корму в тайзi є бруньки дерев та чагарникiв, їх широко використовують в їжу. Численнi тут i комахи-фiтофаги, зокрема, тi, що живляться деревиною. На деревах оселяється велика кiлькiсть видiв паразитичних та сапрофiтних грибiв. Є тут також тварини ризофаги, що живляться корiнням. Найбiльш характернi в цiй групi дротяники - личинки жукiв-коваликiв. Фауна хижакiв представлена колонком, риссю, соболем, росомахою, вовком, бурим ведмедем, лисицею. Чимало тут комахоїдних видiв птахiв - дятли, повзики, дрозди, синицi та iн. Є тут також земноводнi та плазуни. У тайзi трапляється багато кровосисних комах (клiщi, комарi, мошки та комарi). У цiлому трофiчна мережа тайги бiльш багата та складнiша, нiж у тундрi. Трофiчнi ланцюги бiльш довгi та мають паралельнi дiлянки, тому екосистеми тайги порiвняно з тундровими, бiльш стiйкi до рiзних порушень. Бiомаса екосистем тайги складає 350 - 400 тонн/га, а рiчна продукцiя - 8 -10 тонн/га. В умовах бiльш континентального клiмату, де переважає модрина та деревостої розрiдженi, бiомаса знижується до 50 - 200 тонн/га, а рiчна продукцiя до 4 - 6 тонн/га. Екосистеми тайги можуть також формуватися в гiрських масивах представляють там один iз гiрських поясiв. Такi типи екосистем можна спостерiгати в Карпатах. Тут вони утворенi ялиною т європейською, бiлою ялицею та сосною. Деревостої частiше однояруснi, пiдлiсок вiдсутнiй. Для фауни гiрських поясiв характерна присутнiсть iзольованих популяцiй таких видiв, як глухаря та довгохвостої сови. 3. 2 Змiшанi та листянi лiси помiрної зони Екосистеми цього виду поширенi на пiвдень вiд зони тайги. Вони охоплюють майже всю Європу, простягаються бiльш чи менш широкою смугою в Євразiї, добре вираженi в Китаї. Є лiси такого типу й в Америцi. Клiматичнi умови в зонi листяних лiсiв бiльш м'якi, нiж в зонi тайги. Зимовий перiод триває не бiльше 4-6 мiсяцiв, лiто тепле. На рiк випадає 700 - 1500 мм опадiв. Ґрунти пiдзолистi. Листовий опад сягає 2-10 тонн/ га на рiк. Вiн активно залучається до гумiфiкацiї та мiнералiзацiї. Тому ґрунти листяних лiсiв бiльш багатi на гумус та мiнеральнi речовини, нiж ґрунти у тайзi. Запас гумусу досягає 10-20 тонн/га. У фаунi ґрунтових фiтофагiв переважають дощовi черв'яки, але й чимало нематод, кiвсякiв, багатонiжок, клiщiв-орибатiд. Для екосистем, утворених листопадними породами, характерний рiзко контрасний режим освiтленостi. Взимку та напровеснi, коли дерева та чагарники стоять без листя, освiтленiсть на рiвнi ґрунту висока; влiтку, навпаки, затiнення стає досить високим. Це призводить до появи у листяних лiсiв особливої синузiї весняних ефемероїдiв, їхня активна життєдiяльнiсть проходить ранньою весною, коли температура вже пiдвищилася, але дерева ще не встигли одягнутися у листя. В Європi можна видiлити три основнi зони за переважаючими лiсоутворюючими породами. У Захiднiй Європi переважають лiси дуба черешчатого з домiшками сосни, берези, вiльхи, осики та клену. У Центральнiй Європi лiси утворенi буком європейським, грабом та липою. На захiдному узбережжi Європи у Францiї та Великiй Британiї бiльш поширенi дуб черешчатий та дуб скелястий, граб. Ярусна структура листяних та змiшаних лiсiв бiльш складна, нiж у тайги. Найбiльш складну будову мають лiси Бiларусi та Правобережної України. Тваринне населення екосистем листяних лiсiв досить рiзноманiтне. Характерна наявнiсть великих рослиноїдних видiв ссавцiв. У змiшаних та листяних лiсах живе велика кiлькiсть видiв птахiв та хижакiв. Деякi птахи та ссавцi мiгрують на зиму в бiльш пiвденнi мiсця, де менше снiгу та легше здобути їжу. У групi лiсових комах багато ксилофагiв, що харчуються живою та мертвою деревиною. Є комахи, що пристосувалися поїдати листки (наприклад, дубова листовiйка). У ґрунтi є багато видiв ризофагiв: дротяники - личинки жукiв-коваликiв та личинки пластиновусих жукiв i особливо хрущiв. У цiлому для екосистем змiшаних та листяних лiсiв характернi складнi трофiчнi мережi. Запаси бiомаси в листяних лiсах становлять 400 - 500 тонн/га при рiчнiй продуктивностi в 10 - 50 тонн/га. На долю зоомаси припадає до 1 тонни/ га, що перевищує цей показник в усiх iнших бiомах суходолу. Пiвденний кордон поширення листяних лiсiв визначає дефiцит вологи та засолення ґрунту. Тут лiси поступово переходять у лiсостеп, а далi у степи. Екосистеми листяних та змiшаних лiсiв розташованi у найбiльш сприятливому клiматi, де здавна оселялася людина. Це призвело до того, що величезнi масиви таких лiсiв були вирубленi. У середньому вже втрачено бiльше 3/4 площi змiшаних та листяних лiсiв помiрної зони. У США 3/4 таких лiсiв вирубано, в Китаї - 90%. У лiсах, що збереглися, спостерiгається збiднiння флори та фауни. В Українi лiси складають 13,8% усiєї територiї. Вiдповiдно до лiсових деревних порiд вони розподiляються таким чином: сосновi лiси займають 33,6% загальної територiї, ялиновi - 9,8%, ялицевi - 1,4%, дубовi бори - 26,1%, буковi лiси - 9,8%, 4,3%, березовi - 5,6%. 4. Вiчнозелений тропiчний дощовий лiс Тропiчнi дощовi лiси, що називаються джунглями, на рiвнi 24°- 26° С та не опускається нижче плюс 18° С. Опадiв випадає в межах 1800 - 2000 мм на рiк. Вiдносна вологiсть повiтря зазвичай перевищує 90%. Тропiчнi дощовi лiси займають площу, рiвну 10 млн. кв. км. У фiтомасi тропiчного лiсу утримується 40% всього зв'язаного вуглецю планети. Основнi масиви таких лiсiв розмiщенi в басейнi рiки Амазонки (Пiвденна Америка), в басейнi рiки Конго (Африка) та на пiвденному сходi Азiї. Ґрунти слаборозвинутi, бiднi на поживнi речовини внаслiдок швидких процесiв гумiфiкацiї та мiнералiзацiї. Усi поживнi речовини швидко перехоплюються коренями або вимиваються з ґрунту зливами. Коренi рослин проникають у ґрунти не глибше 50 см. Такi ґрунти пiсля вирубки лiсу та сiльськогосподарського використання швидко пiддаються ерозiї та втрачають родючiсть. Загальною особливiстю тропiчного дощового лiсу є надзвичайно велике розмаїття видiв рослин та тварин. Тут представлено майже 50% свiтового генофонду рослин i 2/3 видiв тварин планети. Майже всi рослини тут вiчнозеленi. Тривалiсть життя окремого листка складає 12-14 рокiв, опадають вони поступово, i рослини завжди стоять вкритi листям. Частина листкiв має пристосування до всмоктування дощової води, ІНШІ навпаки, пристосованi до швидкого стiкання води з їхньої поверхнi вздовж спецiальних жолобкiв та виростiв. Широко представленi епiфiти, що оселяються на стовбурах та гiлках дерев. На епiфiти особливо багата Америка. Цвiтiння рослин тропiчного дощового лiсу спостерiгається протягом всього року. Тропiчнi дощовi лiси мають складну багатоярусну структуру рослинного компоненту, яка впливає на ярусне розмiщення тварин. На поверхню ґрунту потрапляє мало свiтла, воно перехоплюється верхнiми ярусами i тому трав'яний покрив зрiджений або зовсiм вiдсутнiй. Усе життя такого лiсу зосереджене на верхнiх ярусах. Фауна тропiчного дощового лiсу також рiзноманiтна. Тут багато видiв комах, плазунiв та птахiв. Ссавцi представленi значно менше, великих видiв мало. Жива бiомаса тропiчного лiсу складає 350 - 700 i навiть 1000 тонн/га, опаду - до 100 тонн. Тваринна бiомаса сягає до 200 - 300 кг/га або 0,02% усiєї бiомаси. На долю хребетних припадає 13-20 кг/га. У цiлому тут найбiльша щiльнiсть бiомаси на планетi. Екосистеми тропiчного дощового лiсу з важливими постачальниками газоподiбного кисню: вони продукують його в кiлькостi 30 тонн/га на рiк. Поглинання вуглецю та видiлення кисню в тропiчних лiсах зрiвноваженi. Екосистеми тропiчного дощового лiсу при всiй своїй складностi досить крихкi i легко можуть бути зруйнованi пiд впливом господарської дiяльностi людини. Найбiльших збиткiв завдають вирубки цiнних пород деревини, наприклад, ж екосистем тропiчного лiсу йде поволi та вимагає десяткiв, якщо не сотень рокiв. 5. Степи Степовi екосистеми формуються в помiрному поясi в умовах посушливого клiмату i тому мають внутрiшньоконтинентальне розташування. Середньорiчна температура дорiвнює плюс 3 - 7,5° С. Опадiв випадає на рiк вiд 250 до 750 мм. Зволоження є головним фактором, що визначає розвиток рослинного покриву. У Пiвнiчнiй пiвкулi степова зона розташовується на пiвдень вiд лiсової та широкою смугою тягнеться в центрi Євразiї. У мiсцях з океанiчним типом клiмату степи виклинюються та замiщуються iншими екосистемами. Аналогiчне розташування мають степи i на Пiвнiчно-Американському континентi (тут їх називають прерiями). У Пiвденнiй пiвкулi аналогом степiв є пампа та злаковi рослиннi угруповання. Ґрунти степiв - це потужнi чорноземи (тiльки в пiвденнiй частинi їх замiнюють бiднi чорноземи та каштановi ґрунти). Пiдстилка завжди незначна, вона швидко гумiфiкується. Але швидкiсть мiнералiзацiї тут низька. Це є причиною накопичення потужних шарiв гумусу. Його тут в 5 - 10 разiв бiльше, нiж: в лiсовiй зонi. Коренi рослин проникають у ґрунт на глибину до 2 м. Рослинний покрив степiв формується за рахунок багаторiчних трав. Головним чином це злаковi. Рослинному покриву степiв характерна полiдомiнантнiсть та багатояруснiсть травостою. в степах i чагарники та чагарнички, але суцiльного ярусу вони не утворюють. Усi рослини степiв несуть на собi ознаки пристосованостi до недостатностi вологозабезпечення. У них є опушення, восковий покрив на листках, глибокi кореневi системи. Степам характерне почергове цвiтiння рiзних видiв рослин, що проявляється в послiдовнiй змiнi аспектiв. Протягом вегетацiйного перiоду їх буває 8-10. Видове рiзноманiття в степах досить значне, на 1 кв. м реєструється до 80 видiв квiткових рослин. У пiвнiчних частинах степiв переважають мезофiтнi крихкодерновi та кореневищнi злаки, в пiвденних їх замiнюють дерновиннi. Пiвнiчнi степи iнодi називають луговими, або ковилково-рiзнотравними. Пiвденний степ завжди має переважну бiльшiсть злакiв, якi представленi рiзнотравно-типчаково-ковилковими, типчаково-ковилковими та полинно-злаковими формацiями. Тваринний свiт сучасних степiв сильно збiднений та фрагментований. У нижнiх ярусах степiв травоїднi тварини представленi гризунами, що живляться насiнням. Тут також поширенi гризуни-ризофаги, що поїдають коренi. Вони перемiщують величезнi об'єми ґрунту в пошуках корму та створюють у степах особливий мiкрорельєф. Існує в степах декiлька видiв рослиноїдних. Є тут i всеїднi та хижi птахи. У травостої проходить активне життя комах фiтофагiв та хижакiв. видове рiзноманiття тварин. Тут мешкали великi стада великих ссавцiв. У зв'язку з чiтко вираженою змiною лiтнього та зимового сезонiв у ряду тварин спостерiгається зимова сплячка. Для пiвнiчної частини степiв, де вони переходять у лiсостеп, характерне своєрiдне спiльне помешкання степових та типово лiсових видiв тварин. У лiсостепу тварини, звичайно, полюбляють селитися та жити в лiсi, а здобич шукати в степу. Така взаємопроникнiсть степових та лiсових екосистем є додатковою iлюстрацiєю континуальностi бiосфери. Бiомаса степових екосистем помiрної зони вимiрюється в межах 10-150 тонн/га, в середньому 50 тонн/га. Рiчна бiопродукцiя дорiвнює 5-30 тонн/га. На долю зоомаси припадає 10 50 кг/га. У рiзнi роки бiопродукцiя змiнюється вiд 36 до 72 ц/i а. Висока родючiсть ґрунту степiв та сприятливий клiмат спричинили те, що степова зона стала найзручнiшою для землеробства. Основна маса степових екосистем зараз повнiстю розорана. 6. Пустелi Пустелi формуються в умовах континентального клiмату з рiзкою перевагою випаровування над опадами. Розташованi вони головним чином у тропiчному та субтропiчному поясах. положенням, пустелям характернi сильнi добовi коливання температур. Уночi в тiй самiй Сахарi прохолодно i температура може знижуватися до +10 - 12° С. Кiлькiсть опадiв не перевищує 250 мм на рiк, а перевищення випаровування над опадами у 5-6 разiв робить клiмат вкрай посушливим. У свiтi пустельнi екосистеми займають 48,8 млн. кв. км, що складає 32% суходолу. Якщо до них ще приєднати близькi екосистеми напiвпустель, то в сумi вони охоплюватимуть 43% суходолу. Найбiльшi пустелi свiту - це Сахара (7 млн. кв. км) та Лiвiйська пустеля в Африцi (2 млн. кв. км), Гобi в Азiї (1 млн. кв. км), Великий Басейн в Америцi (1 млн. кв. км). За характером ґрунту пустелi пiдроздiляються на пiщанi, глинистi, кам'янистi, солончаковi та iн. Ґрунтовий покрив малопотужний. Гумiфiкацiя йде дуже повiльно через нестачу рослинного матерiалу та низьку вологiсть. Рослинний покрив пустель сильно зрiджений. Бiопродукцiя низька: запаси бiомаси вимiрюються до 2,5 тонн/га сухої органiчної речовини. Життєвi форми рослинних органiзмiв вiдрiзняються своєрiднiстю, що виробилася в результатi тривалої еволюцiї щодо ефективного отримання вологи та її економної витрати. Бiльшiсть рослин пустель дрiбнолистковi, часто замiсть листкiв вони мають луски або колючки. На поверхнi самих рослин розвивається потужний прошарок кутикули або кори. Листки в багатьох випадках сильно опушенi. Кореневi системи рослин, типових для пустель, проникають у ґрунт на глибину 3 - 10 м. В окремих бобових чагарникiв коренi проникають на глибину до 30 м. Багатьом пустелям характерна весняна синузiя ефемерiв та ефемероїдiв, весь цикл активного росту та розмноження яких пов'язаний з коротким весняним, але найбiльш вологим перiодом року. Особливим елементом екосистем пустель є оази, що знаходяться в дельтах рiк та бiля iнших джерел води. В оазах рослиннiсть утворена головним чином, культурними формами, оскiльки вони здавна були основним мiсцем поселення людини в пустелях. Вздовж рiчок у долинах ростуть в основному тополi, тамариск, лох, облiпиха. Домiнуючi види рослин пустель залежать вiд типу ґрунту та географiчного положення самих пустель. В азiатських пустелях деревно-чагарниковi форми представленi саксаулами, джузганом та дроком. Трави порiвняно нечисленнi. Це рiзнi види аристиди та полину. переходять в напiвпустелi. Зовнi це проявляється в бiльш щiльному злаковому рослинному покривi. Рiчна бiопродукцiя тут вища. Тваринний свiт та iнших птахiв. Корiннi види тварин пустель тiсно пов'язанi з ґрунтом, де вони знаходять вологу та захист вiд спеки. Це плазуни, гризуни, термiти та землянi комахи. Багато видiв тварин виробили здатнiсть зберiгати вологу у виглядi жирових депо. Деякi види тварин залишають пустелю на перiод найспекотнiших мiсяцiв, перебираючись на територiї, бiльш вологi та прохолоднi. Активнiсть тварин пустель проявляється у нiчнi прохолоднi години. Вдень тварини ховаються чи у ґрунтi, чи, навпаки, пiднiмаються на верхiвки гiлок чагарникiв i дерев, де повiтря прохолоднiше порiвняно з пiском, розпеченим сонцем. У норах гризунiв велика кiлькiсть птахiв влаштовує свої гнiзда. Основнi фiтофаги пустель - верблюди, гризуни та черепахи. Листя активно поїдається рiзними видами саранових. Невелика кiлькiсть видiв пристосувалася до поїдання коренiв (ризофаги). Хижаки представленi шакалами, гiєнами. В пустелi Африки заходять леви. Детритний трофiчний ланцюг екосистем пустель представлений термiтами, чорнишами та скарабеями. Тварини пустель завжди тяжiють до водойм. Внаслiдок їх незначної кiлькостi тварини змушенi багато пити про запас. Вода, що отримується з великими труднощами, використовується бережливо: з метою запобiгання втрат води тiла тварин мають товстий хiтиновий (комахи) або роговий (плазуни) покрив. Але в будь-якому випадку, випаровування необхiдне для охолодження тiла. Тому у багатьох видiв спостерiгається швидке дихання, роти та дзьоби утримуються вiдкритими. Саме з цiєї причини вуха у тушканчикiв та зайцiв великi. Деякi види взагалi не п'ють воду, задовольняючись тiєю водою, яку отримують з їжею (рослинною чи тваринною). Існують дуже цiкавi способи забезпечення молодняка водою. 2 на рiк, при цьому 75% бiомаси зосереджено у гру i пi. 7. Болота Болотнi екосистеми є азональними. Вони виникають в мiсцях сильного перезволоження ґрунту. У таких випадках детрит ний трофiчний ланцюг вкорочується та не завершується утворенням гумусу. Рослинний опад накопичується з року в рiк у напiврозкладеному станi та утворює торф. Загальна площа болiт Землi становить 350 млн га. Торфова маса погано прогрiвається, бiдна на мiнеральнi речовини i тому рослинний покрив болiт в цiлому досить убогий. Болотному ґрунтовi характерна так звана фiзiологiчна сухiсть. При загальнiй високiй вологостi коренi рослин ледь отримують з нього воду. Перешкодою є низька температура торфової маси та насиченiсть води гуминовими кислотами. Вiдповiдно до основних характеристик болiт вони пiдроздiляються на три види: а) низиннi; б) перехiднi; в) верховi. Низиннi болота деревостiй з вiльхи та верб. У низинних болотах мiнералiзацiя досить виражена, а болота такого типу визначаються як Верховi болота сфагновi мохи. Сфагновий торф погано пiддається гумiфiкацiї та мiнералiзацiї, тому ґрунти таких болiт дуже бiднi, а болота називаються олiготрофними. На сфагнових болотах може розмiщатися розрiджений сосновий деревостiй. Ростуть тут також чагарники та чагарнички: андромеда, касандра, баглиця та чорниця. Часто зустрiчається журавлина. Видове розмаїття вкрай низьке. На 1 кв. м тут нараховується лише 2-5 видiв рослин. є стадiєю переходу вiд низинних до верхових болiт. Часто вони розмiщуються навколо верхових болiт. За вмiстом поживних речовин вони також займають промiжне положення та називаються мезотрофними. Для їхнього рослинного покриву характерна бiльша кiлькiсть осок. Болотнi екосистеми небагатi на тварин. Найчастiше тут зустрiчаються птахи. У розмiщеннi болiт прослiдковується загальна закономiрнiсть. У зонi лiсотундри представленi головним чином бугристi болота. У тайговiй зонi переважають грядово-мочажнi комплекси з увiгнутою поверхнею. У таких комплексах чергуються евтрофнi, мезотрофнi та олiготрофнi гряди. Дерева тут не ростуть. На крайньому пiвднi тайгової зони з'являються опуклi грядово-мочажнi болота, у лiсостепу та степу - болота евтрофнi, осоковi та очеретянi. На пiвднi степової зони та в пустелях розвиваються зволоженi трав'янi болота. В Українi болота можна спостерiгати в усiх трьох природно-клiматичних зонах. В Українському Полiссi найбiльш поширенi олiготрофнi сосново-сфагновi та евтрофнi трав'янистi болота. У лiсостепу України частiше зустрiчаються евтрофнi осоковi та очеретянi болота. У степу їм на змiну приходять прiсноводнi чи засоленi трав 'янистi болота. У цiлому в Українi можна видiлити три основнi райони поширення болiт: полiськi сфагновi болота; полiськi лiсовi болота. Всього болотних формацiй в Українi налiчується 53. Запаси бiомаси в болотних екосистемах вимiрюються в межах 90 - 1770 ц/га. Болотнi екосистеми вiдiграють у бiосферi виняткову роль. Вони є накопичувачами прiсної води та, займаючи всього 2% площi суходолу, утримують в зв'язаному виглядi (у формi торфу) 14% вуглецю. З болiт починається бiльшiсть рiчок. Особливо важлива роль болiт як своєрiдних фiльтрiв або ж очисних систем, що затримують в шарi торфу рiзноманiтнi ксенобiотики та нiтрати, якi потрапляють разом iз стiчними водами та атмосферними опадами. 8. Воднi екосистеми Воднi екосистеми вiдрiзняються вiд екосистем сушi, насамперед, своїми фiзичними та хiмiчними властивостями. При розглядi водних екосистем їх роздiляють на прiсноводнi та екосистеми свiтового океану. 8. 1. Прiсноводнi екосистеми для жаркого та сухого клiмату). У прiсноводних озерах завжди видiляють три частини, якi можна розглядати як окремi екосистеми: прибережна частина - лiтораль; основна товща води - пелагiаль. Найбiльш заселена живими органiзмами - л iтораль. Продукцiя бiльшостi водойм часто лiмiтується нестачею бiогенних мiнеральних речовин. Рiч у тiм, що життя зосереджене у верхнiх шарах води, де є достатньо сонячного свiтла, а мiнеральнi речовини надходять з придонних шарiв. Верхнi та нижнi прошарки води роздiленi мiж собою так званим термоклином, що особливо чiтко проявляється у водоймах субтропiчного та тропiчного поясiв. Термоклин перешкоджає вертикальному водообмiну та призводить до дефiциту мiнеральних речовин у поверхневих шарах води. характеризується наявнiстю великої кiлькостi прикрiплених рослин - макофiтiв. Фауна представлена комахами та їх личинками. Багата i фауна хижакiв. У прибережнiй частинi озер звичайними є такi види риб як плiтка, краснопiрка, лин, дикий короп, колюшка. Хижi риби представленi щукою, окунем та судаком. Придонна частина озер майже не має рослин, вода мало рухома i зберiгає протягом майже всього року температуру +4° С. Фауна таких мiсць збiднена. Вона представлена в основному личинками комарiв-дзвонцiв та молюсками. У пелагiалi утримуватися в товщi води. У рослин - це парашутоподiбнi вирости, крапельки жиру в тiлi, тварини активно плавають. У пелагiалi водяться озерна форель, сиговi риби. Тут багато хижих коловерток, веслоногих рачкiв та циклопiв. i фосфор (нiтратiв менше 1 мг/л) та промiжнi мiж ними озера - мезотрофнi. Фауна риб суттєво вiдрiзняється в цих трьох типах озер. Для олiготрофних озер характернi сиги, гольцi, окунi, щука та плiтка. В евтрофних озерах живуть види, якi стiйкi до частого тут дефiциту кисню - короп, лин, карась, плiтка та лящ. У розвитку рiчкових екосистем основну роль вiдiграють характер дна та берегiв, температура води та швидкiсть течiї. У прибережнiй частинi струмкiв та рiчок ростуть звичайнi для цих мiсць очерети, комишi, лепешняки та стрiлолист. У товщi води плавають елодея, латаття. При зростаннi швидкостi течiї до 0,3-0,6 м/сек. та бiльше товща води вже не зростає. Для рiчок планктон не характерний, оскiльки зноситься течiєю. Рiчкова ентомофауна досить рiзноманiтна. Тут чимало водяних комах та їхнiх личинок. Часто зустрiчаються рачки-бокоплави. Вздовж течiї рiк спостерiгається своя закономiрнiсть у розподiлi iхтiофауни. У витоках чистих рiк з прозорою водою живе форель. У середнiй течiї основними видами є харiус та вусач, тут звичайнi лини та головань. У нижнiй частинi рiк, де течiя сповiльнюється, до складу iхтiофауни входять лящ, короп, щука та верховодка. а в детритних трофiчних ланцюгах - мiкроорганiзмами. На територiї України зареєстровано 71 тисяча рiчок, що мають загальну довжину 243 тис. км. Бiльшiсть рiк належить до басейнiв Чорного та Азовського морiв. В Українi 3 тисячi озер iз загальною # площею водного дзеркала 2 тис. кв. км. Окрiм цього, країна має 23 тис. ставкiв та водосховищ, особливо їх багато в районi середнього та нижнього Днiпра. Рiки та озера України вмiщують у собi 195 видiв водяних макрофiтiв, а також багато тисяч видiв водоростей. В Українi є 57 водних рослинних формацiй. Воднi екосистеми є важливим нацiональним багатством. Це i сховища прiсної води, i джерела рiзноманiтної продукцiї, i мiсця вiдпочинку населення. 8. 2. Екосистеми свiтового океану Характерною особливiстю океанiчних екосистем є: Ь глобальнiсть розмiрiв i величезнi глибини, заповненi життям; безперервнiсть (усi океани пов'язанi один з одним); постiйна циркуляцiя (наявнiсть сильних вiтрiв, якi дмуть протягом року в одному i тому ж напрямку, наявнiсть глибинних течiй); панування рiзних хвиль i приливiв, що зумовлює помiтну перiодичнiсть життя угруповань, особливо в прибережних зонах; Ь солонiсть i сильна буфернiсть; наявнiсть розчинених бiогенних елементiв, якi є лiмiтуючими факторами, що визначають розмiри популяцiї. Бентос - природнi органiзми (водоростi, губки, моховатки, асцидiї), повзаючi (голкошкiрi, ракоподiбнi), риби, молюски. Планктон - завислi у водi дiатомовi та iншi водоростi. Тимчасовi компоненти - Нектон - група активних органiзмiв товщi. Риби, головоногi молюски, китоподiбнi, ластоногi. Основнi екологiчнi частини океану: абесаль - 82,2%; глибоководнi жолоби - 2,1%о Bce населення водних екосистем (близько 200 тис. видiв), як i наземних, розподiляють на продуцентiв, консументiв i редуцентiв. Висновок Екосистеми, що є в сучаснiй бiосферi, належать до двох основних категорiй. По-перше, це природнi екосистеми, що виникають та iснують незалежно вiд людини, та, по-друге, штучнi антропогеннi екосистеми, якi, як наприклад посiви, створюються людиною. Практично видiлення типiв екосистем базуються на ознаках бiоценозiв. В цьому випадку все рiзноманiття екосистем можна звести до 15 основних типiв. Цi типи часто називають бiомами. Бiотоп є неорганiчним компонентом бiоценозу. Подiбнi бiотопи об’єднують у бiохори, а подiбнi бiохори - у бiоцикли. Бiохори - група подiбних бiотопiв, а бiоцикли - найвища одиниця розчленування земної поверхнi. Розрiзняють три бiоцикли - море, суша, внутрiшнi водойми.