Еколого-економічні аспекти використання водних ресурсів

Еколого-економiчнi аспекти використання водних ресурсiв «Еколого-економiчнi аспекти використання водних ресурсiв» План Введення. 3. Забруднення водойм у зв'язку з їхнiм використанням. 4. Оцiнка стану й нормування якостi води. 5. Основнi напрямки охорони й рацiонального використання водних ресурсiв. Висновок. Введення поверхневi води суши. У бiльше широкому змiстi до гiдросфери вiдносять пiдземнi води, лiд i снiг Арктики й Антарктиди, а також атмосферну воду й воду, що втримується в живих органiзмах. Води гiдросфери перебувають у постiйнiй взаємодiї, переходи з одних видiв вод в iншiстановлять складний круговорот води на земнiй кулi. З гiдросферою зв'язане зародження життя на Землi, тому що вода здатна до утворення складних хiмiчних сполук, якi обумовили виникнення органiчного життя, а потiм - формування високоорганiзованих тваринних органiзмiв. Вода забезпечує iснування живих органiзмiв на Землi й розвиток процесiв їхньої життєдiяльностi. Вона входить до складу клiтин i тканин будь-якоїтварини й рослини. Клiмат i погода на Землi багато в чому залежать i визначаються наявнiстю водних просторiв i змiстом водяної пари в атмосферi. У складнiй взаємодiї вони регулюють ритм термодинамiчних процесiв, порушуваних енергiєю Сонця. Океани й моря завдяки великiй теплоємностi води служать акумуляторами тепла й здатнi змiнювати погоду й клiмат на планетi. Океан, розчиняючи гази атмосфери, є регулятором повiтря. У дiяльностi людини вода знаходить саме широке застосування. Вода - це матерiал, використовуваний у промисловостi й вхiдний до складу рiзних видiв продукцiї й технологiчних процесiв, виступає в ролi теплоносiя, служить для цiлей обiгрiву. Сила падiння води пускає в хiд турбiни гiдроелектростанцiй. Водний фактор є визначальним у розвитку й розмiщеннi ряду промислових виробництв. До водоємних галузей, що орiєнтується на великi джерела водопостачання, ставляться багато виробництв хiмiчної й нафтохiмiчної промисловостi, де вода служить не тiльки допомiжним матерiалом, але й одним з поважних вигляд сировини, а також електроенергетика, чорна й кольорова металургiя, деякi галузi лiсової, легкої й харчової промисловостi. Широко використовується вода в будiвництвi й промисловостi будiвельних матерiалiв. Сiльськогосподарська дiяльнiсть людини пов'язана зi споживанням величезної кiлькостi води, насамперед на зрошуване землеробство. Рiки, канали, озера - дешевi шляхи сполучення. Воднi об'єкти - це й мiсця вiдпочинку, вiдновлення здоров'я людей, спорту, туризму. У зв'язку iз цим - рацiональне використання водних ресурсiв i їхня охорона мають ключове значення для досягнення стiйкого розвитку. 1. Еколого-економiчне значення водних ресурсiв дорiвнює 1,4 млрд км3 , частка її стосовно всiєї маси Землi не перевищує 0,02 %. Основна маса води гiдросфери зосереджена в морях i океанах (94 %), друге мiсце по обсязiводних мас займають пiдземнi води (3,6 %), лiд i снiг арктичних i антарктичних областей, гiрськi льодовики (2 %). Поверхневi води суши (рiки, озера, болота) i атмосфернi води становлятьчастки вiдсотка вiд загальногообсягу води гiдросфери (0,4 %).[1] Вода - хiмiчна сполука водню з киснем (Н2ПРО), безбарвна рiдина без заходу, смаку й цвiту. У природних умовах завжди мiстить розчиненi солi, гази й органiчнi речовини, їхня кiлькiсть мiняється залежно вiд походження води й навколишнiх умов. При концентрацiї солей до 1 г/л воду вважаютьпрiсної, до 24,7 г/л - солонуватої, понад - солоний. Ресурси прiсних вод становлять незначну часткузагального сумарного обсягу всiєї гiдросфери, але саме вони вiдiграють вирiшальну роль у загальнiй циркуляцiї води, у зв'язках гiдросфери з екологiчними системами, у життєдiяльностi людини й iснуваннi iнших живих органiзмiв, у розвитку виробництва. На прiснi води доводиться близько 2 % гiдросфери, використовувана частина (рiчковий стiк, озерна вода) становитьменш 1 % вiд загальногообсягу вод гiдросфери. мiстить 60—80 % води. Фiзiологiчну потребу людини у водi можна задовольнити тiльки водою й нiчим iншим. Втрата 6—8 % води супроводжується напiвнепритомним станом, 10% — галюцинацiєю, 12 % — приводить до смертi[2] . Щодо господарської дiяльностi людини вводиться поняття "воднi ресурси" - це всi придатнi для господарського використання запаси поверхневих вод, включаючи ґрунтову й атмосферну вологу. Ресурси поверхневих вод визначаються в основному сумарним стоком у середнiй по водности рiк. Розподiлено вони й використовуються по територiї Землi й окремих регiонiв нерiвномiрно. Країни СНД мають найбiльшими у свiтi водними ресурсами, сумарно вони посiдають друге мiсце у свiтi (пiсля Бразилiї) по обсязi середньорiчного рiчкового стоку, на них доводяться також значнi по величинi потенцiйнi запаси пiдземних вод. Однак цi ресурси поширенi по територiї країн СНД украй нерiвномiрно, що пояснюється рiзними географiчними, клiматичними, геологiчними й гiдрогеологiчними умовами окремих регiонiв. Розподiл води i її споживання по континентах[3] Континент Середньорiчний стiк рiк км3 /рiк км3 /рiк в % 1970 р. 1970 р. 2000 р. Європа 3210 6,9 320 730 10,0 23,0 Азiя 14410 31,0 1500 3200 10,4 22,7 Африка 4570 9,8 130 380 2,8 8,3 Пiвнiчна Америка 8200 17,6 540 1300 6,6 15,8 11760 25,2 70 300 0,6 2,5 Австралiя й Океанiя 2390 5,1 23 60 1,0 2,5 Усього 46540 100,0 2583 5970 5,8 13,0 Загальний середньорiчний обсяг стоку становить майже 4,7 тис. км3 , причому гнiтюча його частина доводиться на Росiйську Федерацiю — 4,27 тис. км3 (бiльше 90 %). Значними водними ресурсами володiють Україна — 0,21 тис. км3 (4,5 %), Казахстан — 0,12 тис. км3 (2,7 %), Узбекистан — 0,11 тис. км33 (2,0%). Нерiвномiрному розподiлу стоку вiдповiдає й рiзна забезпеченiсть водними ресурсами країн СНД. Якщо питома забезпеченiсть стоком у цiлому для країн СНД дорiвнює 210 тис. км3 у рiк на 1 км2 , то найбiльш висока в Грузiї й Таджикистанi — 877 i 667 вiдповiдно, а найбiльш низька в Туркменiстанi — 145 i в Казахстанi — 46 тис. км3 у рiк на 1 км2 . 2. Основнi напрямки використання водних ресурсiв У своєму розвитку людство пройшло через багато етапiв у використаннi води. Спочатку переважало пряме використання води - як питво, для готування їжi, у побутових господарських цiлях. Поступово зростає значення рiк i морiв для розвитку водного транспорту. Виникнення багатьох центрiв цивiлiзацiї пов'язане з наявнiстю воднихшляхiв. Люди використовуваливоднi простори як шляхи сполучення, для лову риби, видобутку солi й iнших видiв господарської дiяльностi. У перiод розквiту судноплавства найбiльше економiчно розвиненими й богатыми були морськi держави. І сьогоднi використання водних шляхiв сполучення значно позначається на розвитку свiтової економiки. Так, морський транспорт перевозить у рiк 3-4 млрд т вантажiв, або 4-5 % загальногообсягу вантажоперевезень, виконуючи при цьому понад 30 трлнт/км, або 70 % загального свiтового вантажообiгу. Вiдмiтною рисою XX ст. з'явився швидкий рiст водоспоживання по всiляких напрямках. На перше мiсце по обсязi споживання води вийшло сiльськогосподарське виробництво. Для того щоб забезпечити продуктами харчування все зростаюче населення Землi, необхiднi витрати величезної кiлькостi води в землеробствi. Ресурси вологи й тепла i їхнє спiввiдношення визначають природну бiологiчну продуктивнiсть у рiзних природно-клiматичних зонах миру. Для виробництва 1 кг рослинної маси рiзнi рослини витрачають на транспiрацiю вiд 150—200 до 800—1000 м3 води; причому 1 га площi, зайнятий кукурудзою, випаровує за вегетацiйний перiод 2—3 млн л води; для вирощування 1 т пшеницi, рису або бавовни необхiдно 1500, 4000 i 10 000 т води вiдповiдно. Площа зрошуваних земель на земнiй кулi досягає в цей час 220 млн га. Вони дають приблизно половину сiльськогосподарської продукцiї миру, на таких землях розмiщається до 2/3 свiтових посiвiв бавовнику. У той же час на зрошення 1 га посiвiв витрачається протягом року 12—14 тис. м3 води. Щорiчна витрата води досягає 2500 км3 або бiльше 6 % сумарного рiчного стоку рiк земної кулi. По обсязi використовуваних вод зрошуване землеробство посiдає перше мiсце серед iншихводопотребителей. води на сiльськогосподарськi й iншi мети в рiзних країнах миру (по даним 80- 90-х рокiв XX ст.) наведено в таблицi. Використання води на рiзнi господарськi цiлi в окремих країнах миру (в % до загального водоспоживання)[4] Росiя США Фiнляндiя Сiльськогосподарське 22 49 51 10 Промислове 33 41 37 80 24 10 12 10 Росте споживання води в промисловомувиробництвi. Неможливо вказати iншаречовина, яке б знаходило настiльки рiзноманiтне й широке застосування, як вода. Вона є хiмiчним реагентом, що бере участь у виробництвi кисню, водню, лугiв, азотної кислоти, спиртiв i багатьох iнших найважливiших хiмiчних продуктiв. Вода — необхiдний компонент у виробництвi будiвельних матерiалiв: цементу, гiпсу, перевелися й т. п. Основна маса води в промисловостi використовується для виробництва енергiї й охолодження. Значна кiлькiсть води в обробнiй промисловостi вживається на розчинення, змiшування, очищення й iншi технологiчнi процеси. Для виплавки 1 т чавуну й перекладу його в сталь i прокат витрачається 50—150 м3 води, 1 т мiдi — 500 м3 , 1 т синтетичногоого каучуку й хiмiчних волокон — вiд 2 до 5 тис. м3 води. Гнiтюче число виробництв пристосоване до використання тiльки прiсних вод; новiтнiм галузям промисловостi (виробництву напiвпровiдникiв, атомної технiки й iн.) необхiдна вода особливої чистоти. Сучаснi промисловi пiдприємства, тепловi електростанцiї витрачають величезнi ресурси води, порiвняннiз рiчним стоком великих рiк. У мiру росту народонаселення й мiст збiльшується витрата води на комунально-побутовi потреби. Фiзiологiчна потреба людини у водi, що вводиться в органiзм iз питвом i їжею, залежно вiд клiматичних умов становить 9-10 л/сут. Значно бiльша кiлькiсть води необхiдно для санiтарних i господарсько-побутових потреб. Лише при достатньому рiвнi водоспоживання, що забезпечується централiзованими системами водопостачання, виявляєтьсяможливим видалення покидькiв i нечистот за допомогою сплавної каналiзацiї. Рiвень господарсько-питного водоспоживання коливається в значних розмiрах: вiд 30-50 л/сут. у будинкахз водокористуванням з водорозбiрних колонок (без каналiзацiї) до 275-400 л/сут. на один жителя в будинкахз водопроводом, каналiзацiєю й системою централiзованого гарячого водопостачання. Природно, полiпшення комунально-побутових умов життя в мiстах i сiльськiй мiсцевостi спричиняє рiст споживання води. Рiст промислового й сiльськогосподарського виробництва, високi темпи урбанiзацiї сприяли розширенню використання водних ресурсiв Росiї. Забiр рiчкових i пiдземних вод постiйно зростав, досягши своєї максимальної величини, рiвної 2,9 км3 в 1990 р. У результатi спаду виробництва починаючи з 1992 р. вiдзначається зменшення водоспоживання в рiзних галузях економiки. В 1999 р. воно склало 1,7 км3 9,7 %; рибне ставкове господарство — 12,8 %. [5] в промисловостi, сiльськомугосподарствi, для комунально-побутових потреб; вона входить до складу випускається продукции, щоМ, пiддається забрудненню й випару. Водоспоживання з погляду використання водних ресурсiв пiдроздiляють на поворотне (повертається до джерела) i безповоротне (втрати). Водокористування зв'язане звичайно iз процесами, коли використовують не воду, як таку, а її енергiю або воднесередовище. На такiй основi розвивається гiдроенергетика, водний транспорт, рибне господарство, система вiдпочинку й спорту й iн. режимi пiдземних i поверхневих вод, якi виникають при будiвництвi гiдротехнiчних споруджень i їхньої експлуатацiї й порушують екологiчнi системи. Комплексне використання водних ресурсiв дозволяє найбiльше рацiонально задовольнити потреби у водi кожної галузi народного господарства, оптимально сполучити iнтереси всiхводопотребителей i водокористувачiв, заощаджувати засобу на будiвництво водогосподарчих споруджень. Інтенсивне використання водних ресурсiв спричиняє рiзказмiна їхнiх якiсних параметрiв у результатi скидання у воду найрiзноманiтнiших забруднювачiв антропогенного походження, а їх природнiэкосистемы руйнуються. Вода втрачаєздатнiсть до самоочищення. Самоочищення в гiдросферi пов'язане iз круговоротом речовин. У водоймах воно забезпечується сукупною дiяльнiстю їхнiх органiзмiв, що населяють. Тому одне з найважливiших завдань рацiонального водокористування полягає в тому, щоб пiдтримати цю здатнiсть. Фактори самоочищення водойм численнi й рiзноманiтнi, умовно їх можна роздiлити на три групи: фiзичнi, хiмiчнi й бiологiчнi. Серед фiзичних факторiв, що обумовлюють самоочищення водойм, першорядне значення мають розведення, розчинення й перемiшування вступникiв забруднювачiв. Інтенсивний плинрiки забезпечує гарне перемiшування й зниження концентрацiї зважених часток; в озерах, водоймищах, ставках дiя фiзичних факторiв слабшає. Осiдання у водi нерозчинних опадiв, а також вiдстоювання забруднених вод сприяє самоочищенню водойм. Важливим фактором самоочищення є ультрафiолетове випромiнювання сонця. Пiд впливом цього випромiнювання вiдбувається знезаражування води. за допомогою зливової, промислової й побутовий (внутрiшньої й зовнiшньої) каналiзацiї. Процеси iнтенсифiкацiї використання водних ресурсiв, рiстобсягу стiчних вод, що вiдводяться у воднi об'єкти, тiсно взаємозалежнi. При збiльшеннi водоспоживання й водоотведения головна небезпека полягає в погiршеннi якостi води. Бiльше половини стокiв, що скидаються в поверхневi водойми земної кулi, не проходять навiть попереднього очищення. Для збереження здатностi, що самоочищає, води необхiдно бiльш нiж десятикратне розведення стокiв чистою водою. Вiдповiдно до розрахункiв, на знезаражування стiчних вод у цей час витрачається 1/7 частина свiтових ресурсiв рiчкового стоку. Якщо скидання стiчних вод буде зростати, то в найближче десятилiття для цiєї мети буде потрiбно витрачати всi свiтовi ресурси рiчкового стоку. Основними джерелами забруднення є стiчнi води промислових i комунальних пiдприємств, великих тваринницьких комплексiв i ферм, зливовi стоки в мiстах i змив дощовими потоками ядохимикатов i добрив зполiв. Стiчнi води промислових пiдприємств утворяться на рiзних стадiях технологiчних процесiв. воднiй поверхнi, утворить плiвку з легких масел на площi до 12 км2 отруєння фауни, загибель риб. Основними факторами впливу теплоенергетики на гiдросферу є викиди теплоти, наслiдками яких можуть бути: постiйне пiдвищення температури у водоймах, заростання водойм водоростями, порушення кисневого балансу, що створює погрозу для життя мешканцiв рiк i озер. Великий вплив на навколишнє середовище гiдроелектростанцiй, що проявляється як у перiод будiвництва, так i експлуатацiї. Спорудження греблi приводить до значного затоплення прилягаючих територiй, змiнi гiдрологiчного й бiологiчного режимiв рiк. На мiлководдя водоймищ широко поширене "цвiтiння" води - результат навали синьо-зелених водоростей. Вiдмираючи, водоростi в процесi розкладання видiляють фенол i iншi отруйнi речовини. Риби залишають такi водойми, вода в них робиться непридатної для питва й навiть для купання. водi неприємний смак i запах. що викликають надзвичайно небезпечнi захворювання людей i здатних накопичуватися в органiзмах мешканцiв рiк, озер, морiв i океанiв. Машинобудiвний комплекс також є потенцiйним забруднювачем поверхневихводоисточников (стiчнi води, витiк рiдких продуктiв або напiвпродуктiв i т. п.). Гальванiчне виробництво - одне з найбiльш великих джерел утворення стiчних вод у машинобудуваннi. Основними забруднювачами стiчних вод у гальванiчних виробництвахє iони важких металiв, неорганiчнi кислоти й луги, цiанiди, поверхнево-активнi речовини. Синтетичнi поверхнево-активнi речовини й синтетичнi мийнi засоби дуже токсичнi й стiйкi до процесiв бiологiчного розкладання. Вони попадають у водойми також з вiдходами текстильної, хутряної, шкiряної промисловостi, з побутовими й комунальними стiчними водами. Сiльськогосподарське виробництво в багатьох регiонах мирутягне забруднення поверхневих водойм. Отруйнi речовини попадають у водойми у виглядi пестицидiв, використовуваних для боротьби зi шкiдниками й хворобами сiльськогосподарських культур. Припускають, що вiд дiї пестицидiв скоротилося поголiв'я тюленiв у Балтицi, запаси промислової риби в Атлантицi. Значну небезпеку для водойм представляютьзмиванi iз сiльськогосподарських полiв нiтрати, фосфати й калiйнi добрива. Стiчнi води великих тваринницьких комплексiв вiдрiзняються високою концентрацiєю розчинених i нерозчинених забруднюючих речовин. Небезпечним забруднювачем є побутовi стiчнi води й побутове смiття, якi мiстять 30-40 % органiчних речовин. Пiд час скидання й проходження матерiалу крiзь стовп води частина забруднюючих речовин переходить у розчин, змiнюючи якiсть води, iнша сорбируется частками суспензiї й переходить у вiдкладення. Присутнiсть великої кiлькостi органiчних речовин створює в ґрунтах стiйкесередовище, у якiй виникає особливий тип иловых вод, що мiстять сiрководень, амiак, iони металiв. Особливу загрозу життю водойм i здоров'ю людей представляють радiоактивнi забруднення. Поховання рiдких i твердих радiоактивних вiдходiв здiйснювалося в морях i океанах багатьма країнами, що мають атомний флот i атомна промисловiсть. Нагромадження скинутих у море радiоактивних вiдходiв, а також аварiї атомних судiв i пiдводних човнiв становлять небезпеку не тiльки для нинiшнього, але й для майбутнiх поколiнь. При аварiї на Чорнобильської АЕС радiоактивнi продукти попадали у водойми з повiтря й зi стоками iз забрудненої мiсцевостi в басейн рiки Днiпро на територiї Бiлорусi, Росiї, України. У зв'язку iз цим спостерiгалося короткочасне перевищення встановлених норм забруднення води в Прип'ятi. У всiм каскадi водоймищ Днiпра змiст радiоактивних речовин поступово знижувалося долiлиць за течiєю. Оцiнка забруднення донних вiдкладень водоймищ Днiпра, проведена в травнi 1986 р., виявила найбiльш забрудненi групи в Київському водоймищi на дiлянцi, що прилягає до устя Прип'ятi. У пiвденнiй частинi Київського, а також у Канiвському водоймищi це забруднення убуває в десятки й сотнi разiв. Ще бiльше низки концентрацiї радiонуклiдiв спостерiгалися у водах Чорного моря (у зонi впадання Днiпра). Вiдразу пiсля аварiї на ЧАЕС концентрацiя стронцiю-90 у низов'ях Прип'ятi перевищувала припустиму норму, але вже в травнi 1986 р. вона стабiлiзувалася в межах норми. Наступний постiйний контроль за змiстом радiонуклiдiв стронцiю-90 i цезiю-137 вiдзначає, що їхня концентрацiя у водоймах значно нижче показника радиационно припустимих рiвнiв для питної води. Якщо в першi днi пiсля аварiї на ЧАЕС збiльшення концентрацiї радiонуклiдiв у водi було обумовлено їхнiм безпосереднiм випаданням, то в цей час рiвнi забруднення водних систем визначаються вторинними процесами: обмiном з донними вiдкладеннями, змивом радiонуклiдiв з поверхнi водозбору рiк, а також за рахунок поталих i паводкових вод.[6] Одна з найважливiших проблем, пов'язаних з рацiональним веденням водного господарства, - збереження необхiдної якостi води у всiх водних джерелах. Однак бiльшiсть рiк, що протiкають у зонах великих i середнiх промислових центрiв, випробовують високий антропогенний вплив через надходження в них зi стiчними водами значної кiлькостi забруднюючих речовин. Рiчний обсягводоотведения за перiод 1990— 1999 р. значно знизився, що було обумовлено як проведенням ряду водоохоронних заходiв, так i зниженням потреби у водi на виробництвi. Самим потужним джерелом забруднення водних об'єктiв у країнi є побутовi стоки, на якi доводиться 2/3 рiчного обсягу стiчних вод, частка стокiв виробництвастановить четверту частину. Із загальної кiлькостi стiчних вод, що скидаються в поверхневi водойми (1170 млн м3 водою. Нормативно очищенi води також мiстять забруднення, i для їхнього розведення на кожний 1 м3 потрiбно до 6—12 м3 свiжої води. У складi стiчних вод у природнi воднi об'єкти за рiк скидається до 0,5 тис. т нафтопродуктiв, 16—18 т органiчних речовин, 18—20 т зважених речовин i значна кiлькiсть iнших забруднюючих речовин.[7] Навантаження на поверхневi води обумовленi не тiльки скиданням стiчних вод: велика кiлькiсть забруднюючих речовин надходить iз поталими й зливовими водами з мiських територiй, сiльськогосподарських угiдь i iнших джерел забруднення, що не має системи водоотведения й очищення. В умовах тiсного взаємозв'язку поверхневих i пiдземних вод процеси забруднення поступово поширюються на все бiльшi глибини. Найбiльше iнтенсивно пiдземнi води забруднюються в забудованих частинах населених пунктiв, у районах очисних споруджень, полiв фiльтрацiї, смiтникiв, тваринницьких ферм i комплексiв, складiв мiнеральних добрив i ядохимикатов, пально-мастильних матерiалiв. У пiдземних водах нерiдко виявляються пiдвищенi концентрацiї нафтопродуктiв, фенолiв, важких металiв i нiтратiв. 4. Оцiнка стану й нормування якостi води У цей час у рiзних країнах миру для оцiнки якостi води встановленобiльше 100 показникiв. При оцiнцi ступеня забруднення поверхневих вод ураховуються: змiст плаваючих домiшок i зважених речовин, захiд, присмак, фарбування й температура води, склад i концентрацiя мiнеральних домiшок i розчиненого у водi кисню, складПДК отрутних i шкiдливих речовин, хвороботворних бактерiй. У Росiї використовуються нормативи ПДКбiльше 400 шкiдливих речовин у водоймах питного й культурно-побутового призначення, а також бiльше 100 шкiдливих речовин у водоймах рибогосподарського призначення. Визначення припустимого складу стiчних вод проводиться залежно вiд переважного виду домiшок i з урахуванням характеристики водойми, у який скидають стiчнi води. Припустима концентрацiя зважених речовин в очищених стiчних водах З0 ВЗВ визначається по формулi:[8] З0 ВЗВ =<Св ВЗВВЗВ де Св взв — концентрацiя зважених речовин у водоймi до скидання в нього стiчних вод; ПДКВЗВ — гранично припустима концентрацiя зважених речовин у водоймi; n — кратнiсть розведення стiчних вод у водi водойми. Забруднення поверхневих i пiдземних вод завдає великої шкоди екологiчним системам i матерiальний збиток народному господарству. Такi води стають малопридатними або непридатними для рiзних видiв господарського споживання й використання в рекреацiйних цiлях, iнодi - джерелом багатьох iнфекцiйних захворювань. У результатi, по даним Всесвiтньої органiзацiї охорони здоров'я, щорiчно занедужують близько 500 млн чiл., а дитяча смертнiсть досягає 5 млн чел. у рiк. Матерiальний збиток виражається також у зниженнi уловiв риби, додаткових витратах на водопостачання населення й промислових пiдприємств, будiвництво очисних споруджень. Якiсть поверхневих вод Росiї в цей час установлюється також по iндексi забруднення вод (ИЗВ), якому вiдповiдають 7 класiв рiзного ступеня забруднення вод: вiд дуже чистої (ИЗВ < 0,3) до надзвичайно брудної (ИЗВ > 10). ИЗВвизначається як вiдношення 1/6 суми середньої концентрацiї до гранично припустимих концентрацiй забруднюючих речовин: розчиненого кисню; азоту амонiйного; азоту нитритного; нафтопродуктiв; фенолiв; ВПК (бiохiмiчного споживання кисню). 5. Основнi напрямки охорони й рацiонального використання водних ресурсiв Проблеми охорони й рацiонального використання водних ресурсiв у Росiї вирiшуються в значнiй мiрi шляхом державного регулювання, у першу чергу, через систему прогнозування й планування. Вихiдною базою прогнозування й планування використання водних ресурсiв є данi водного кадастру й облiку витрати вод по системi водогосподарчих балансiв, басейнових (територiальних) схем комплексного використання й охорони вод, а також проекти перерозподiлу вод мiж водопотребителями по басейнах рiк. Водний кадастр - це систематизований збiр вiдомостей про воднi ресурси i якiсть вод, а також про водокористувачiв i водопотребителях, обсягах споживаних ними вод. Прогноз використання водних ресурсiв ґрунтується на розрахунку водогосподарчого балансу, що мiститьресурсну й видаткову частини. Ресурсна (прибуткова) частина водогосподарчого балансу враховує всi види вод, якi можуть бути спожитi (природний стiк, надходження з водоймищ, пiдземнi води, обсягповоротних вод). У видатковiй частинi водогосподарчого балансу визначається потреба у водi по галузях народного господарства з урахуванням збереження в рiках транзитного стоку для забезпечення екологiчних вимог, необхiдного санiтарно-гiгiєнiчного стану водойм. Результатом балансового розрахунку є встановлення очiкуваного резерву або дефiциту стоку, обсягу, характеру, а також строкiв здiйснення заходiв, необхiдних для забезпечення водою народного господарства в прогнозований перiод. При цьому враховуються показники, що характеризують скорочення забору свiжої води з поверхневих i пiдземних водних джерел за рахунок удосконалювання й впровадження безводних технологiчних процесiв, розвитку систем повторно-послiдовного використання води, удосконалювання схем водопостачання й iнших аналогiчних заходiв. й комунальнi потреби визначається чисельнiстю мiського населення й нормами господарсько-питного водоспоживання на один жителя. На перiод до 2010 р. прогнозується забезпечення всього населення Росiї питною водою нормативної якостi вiдповiдно до фiзiологiчних норм (не менш 400 л/сут. на людину). Потреби промисловостi визначаються на основi розрахунку обсягу виробництва й норм водоспоживання. Для визначення потреби у водi окремих пiдприємств (об'єднань), установлення лiмiтiв вiдпустки води використовуються iндивiдуальнi норми й нормативи. У прогнозований обсяг водоспоживання на потреби сiльськогосподарського водопостачання включається потреба у водi сiльського населення, тваринництва, господарськi нестатку сiльгосппiдприємств i виробництв по переробцi сiльськогосподарської сировини. У довгострокових прогнозах обсяги водоспоживання розраховуються по перспективних нормах, що враховує вдосконалювання й впровадження безводних технологiчних процесiв, нового обладнання, розвиток оборотних i безстiчних систем водопостачання й iнших досягнень науково-технiчного прогресу у використаннi природних ресурсiв. У сучасних умовах водогосподарчi баланси основних басейнiв рiкє позитивними. Водозабiр на побутовi й господарськi цiлi не перевищує в середньому 5-7 % вiд щорiчно поновлюваних ресурсiв. Не очiкується iстотного росту споживання води й у найближчi 10-15 рокiв. Рацiональне використання водних ресурсiв пов'язане iз проведенням рiзних органiзацiйних i технiчних заходiв. Показниками рацiонального використання води є: вiдношенняобсягуводоотведения до обсягу отриманої свiжої води; кратнiсть використання води, тобто вiдношення валового водоспоживання до обсягу споживання свiжої води; кiлькiсть пiдприємств, що припиняють скидання неочищених i незнешкоджених стiчних вод, до загальної кiлькостi пiдприємств. Особливо важливе значення мають зменшення абсолютного обсягу водоспоживання за рахунок скорочення безповоротних втрат i дотримання науково обґрунтованих норм i лiмiтiв водоспоживання. Серед органiзацiйно-технiчних заходiв, якi сприяють запобiганню виснаження водних ресурсiв i полiпшенню якостi поверхневих i пiдземних вод, єочищення стiчних вод. Основними способами очищення стiчних вод є механiчнi, бiологiчнi (бiохiмiчнi), фiзико-хiмiчнi. Для лiквiдацiї бактерiального забруднення застосовується знезаражування стiчних вод (дезiнфекцiя). Механiчний - найбiльш доступний метод - застосовується головним чином для видалення зi стiчної рiдини нерозчинених i колоїдних часток органiчного або мiнерального походження шляхом простого вiдстоювання. До пристосувань механiчного очищенняставлятьсяпесколовки, застосовуванi для затримки часток мiнерального походження; вiдстiйники, необхiднi для затримки домiшок органiчного походження, що перебувають у зваженому станi. Очищенням досягається видiлення з побутових стiчних вод до 60 %, а з виробничих - до 95 % нерозчинених домiшок. Вона вважаєтьсякiнченої, якщо, по мiсцевих умовах i вiдповiдно до санiтарних правил, стiчнi води можна пiсля дезiнфекцiї спустити у водойму. Частiше механiчне очищенняє попередньою стадiєю перед бiологiчної, або, точнiше, бiохiмiчним очищенням. Бiохiмiчнi методи очищення заснованi на використаннi життєдiяльностi мiкроорганiзмiв-мiнералiзаторiв, якi, розмножуючись, переробляють i тим самим перетворять складнi органiчнi сполуки в простi, нешкiдливi мiнеральнi речовини. У такий спосiб вдається практично повнiстю звiльнитися вiд органiчних забруднювачiв, що залишаються у водi пiсля механiчного очищення. Спорудження для бiологiчного або бiохiмiчного очищення стiчних вод можуть бути роздiленi на два основних типи. Спорудження, у яких бiологiчне очищеннявiдбувається в умовах, близьких до природного (бiологiчнi ставки, поля фiльтрацiї, поля зрошення), i спорудження, у яких очищення стокiв здiйснюється в штучно створених умовах (бiологiчнi фiльтри, аэ-ротенки - спецiальнi ємностi). Для запобiгання забруднення водних об'єктiв, а також збереження середовища проживання тваринного й рослинного миру на землях, що прилягають до рiчкових русел або акваторiй водойм, установлюються водоохороннi зони, а в їхнiх межах видiляються прибережнi смуги строго охоронюваного режиму. З метою охорони водних об'єктiв, якi використовуються для господарсько-питного водопостачання, у мiсцях водозабору встановлюється зона санiтарної охорони. Прибережнi смуги є природоохоронною територiєю з режимом обмеженої господарської дiяльностi. У них забороняються: - випас худоби; - розмiщення садiвничих товариств, баз вiдпочинку, наметових городкiв, стоянок автотранспорту й сiльськогосподарської технiки; - будiвництво будинкiв i споруджень, мийка й технiчне обслуговування транспортних засобiв i технiки. бiльше 10 км). Все це повинне супроводжуватися встановленням у захисних зонах твердого регламенту землi- i водокористування, забороною будiвництва виробничих об'єктiв, що мають викиди й стоки, благоустроєм територiї й т. п. У Росiї державному облiку пiдлягають всi види вод, якi становлятьводний фонд країни, а також їхнє використання для питних, господарсько-побутових, лiкувальних, оздоровчих i iнших цiлей. Систематизованi данi про кiлькiсть i якiсть вод, їхньомувикористаннiвтримуються в державному водному кадастрi. Зiставлення потреб у водi з готiвкою на данiй територiї водними ресурсами проводиться на основi водогосподарчих балансiв, якi являють собою розрахунковi матерiали й використовуються для цiлей планування й прийняття рiшень iз питань використання й охорони вод. Цим же цiлям служать i схеми комплексного використання й охорони вод, серед яких розрiзняють генеральнi, басейновi й територiальнi. Генеральна схема використання й охорони вод розробляється для визначення основних напрямкiв розвитку водного господарства країни; басейнова схема - для басейнiв рiк i iнших водних об'єктiв на основi генеральної схеми, регiональна - для окремих регiонiв країни на основi генеральної й басейнової схем. Законодавством Росiї встановлюється адмiнiстративна, кримiнальна або iнша вiдповiдальнiсть за порушення в областi використання й охорони вод. До числа таких порушень ставляться: - самовiльне захопленняводного об'єкта й самовiльне водокористування; - реалiзацiя проектiв без позитивного висновку державної екологiчної експертизи; - забруднення вод або порушення режиму використання водоохоронних зон i прибережних смуг водних об'єктiв; - уведення в експлуатацiю промислових, комунальних i iнших об'єктiв без споруджень i пристроїв, що попереджають забруднення вод; - забори води з перевищенням установлених лiмiтiв; - використання водних об'єктiв не по цiльовомупризначенню й деякiiншi. заходiв щодо рацiонального використання й покриття збитку, нанесеного навколишньому середовищу. фактичний обсяг виробництва, так i на питомi екологiчнi показники. Як нормативи по визначеннюобсягiв водокористування в цiлому для Росiї повиннi виступати наступнi: - водоемкость валового внутрiшнього продукту; - iнтенсивнiсть (коефiцiєнт) водоотведения (вiдношенняобсягу скидання стiчних вод до вартостi ВВП); - iнтенсивнiсть оборотного й повторно-послiдовного водокористування (вiдношенняобсягу оборотного й повторно-послiдовного водокористування води до вартостi ВВП). вона може вимiрятися в такий спосiб:[9] W = (R12 ) / V (м3 /р.) де W — водоемкость валового внутрiшнього продукту; R1 — рiчне споживання свiжої води; R2 — рiчний обсяг оборотного водопостачання; V — вартiсть рiчного валового внутрiшнього продукту. Водоемкость показує, скiлькиводних ресурсiв потрiбно затратити для одержання одиницi ВВП. Динамiка цього показника може служити iндикатором ефективностi використання водних ресурсiв. Висновок Теоретично воднi ресурси невичерпнi, тому що при рацiональному використаннi вони безупинно вiдновляються в процесi круговороту води в природi. Ще в недалекому минулому вважалося, що води на Землi так багато, що, за винятком окремих посушливих районiв, людям не треба турбуватися про те, що її може не вистачити. Однак споживання води росте такими темпами, що людство всi частiше зiштовхується iз проблемою, як забезпечити майбутнi потреби в нiй. У багатьох країнах i регiонах миру вже сьогоднi вiдчувається недолiкводних ресурсiв, що пiдсилюєтьсяз кожним роком. вод вiд забруднення й виснаження, транспортуванням їх до мiсця споживання. Основне завдання водного господарства - забезпечення всiх галузей i видiв господарської дiяльностi водою в необхiднiй кiлькостi й вiдповiднiй якостi. Основна охорони водних ресурсiв - пiдтримка водних ресурсiв у придатному для споживача станi i їхнє вiдтворення з метою повного задоволення потреб народного господарства й населення у водi. Економiчне регулювання рацiонального використання й охорони вод включає: планування й фiнансування заходiв щодо рацiонального використання й охорони вод; установлення лiмiтiв водокористування; установлення нормативiв плати за водокористування й водоспоживання; установлення нормативiв плати за скидання забруднюючих речовин у воднi об'єкти; надання податкових, кредитних i iнших пiльг при використаннi набруднити й безвiдхiдних технологiй, проведеннi iнших заходiв, коли вони дають значний ефект в областi рацiонального використання й охорони вод; покриття збитку, нанесеноговодним об'єктам i здоров'ю людей через порушення вимог водного законодавства. Основним резервом пiдвищення ефективностi використання водних ресурсiв є скорочення споживання в основнихводопотребляющих галузях, особливо це ставиться до свiжої води. Другий напрямок - лiквiдацiя численних втрат води на всiх етапах її використання. Бiльшi втрати вiдзначаються також безпосередньо уводопотребителей. До них варто додати втрати води в комунальномугосподарствi через стан водопровiдних систем i в побутi - вiдсутнiсть водомiрiв i низькi тарифи на воду для населення стимулюють марнотратне використання дорогої питної води. 2. Шакуров Т. Л. Екологiя: Навчальний посiбник. - М.: Вища школа, 1998. 3. Шимова О. С. Основи екологiї й економiка природокористування. - Мн.: БГЭУ, 2001. 5. Екологiчний менеджмент. Савельєв В. Ю. - М.: Логос, 2001. [1] Шакуров Т. Л. Экология: Учебное пособие. – М.: Высшая школа, 1998, с. 138. [3] Глухов В. В. и др. Экономические основы экологии. – Спб., 1999, с. 40. [4] Экологический менеджмент. Савельев В. Ю. – М.: Логос, 2001, с. 126. [5] Шимова О. С. Основы экологии и экономика природопользования. – Мн.: БГЭУ, 2001, с. 100. [6] Шимова О. С. Основы экологии и экономика природопользования. – Мн.: БГЭУ, 2001, с. 104. [7] Экологический менеджмент. Савельев В. Ю. – М.: Логос, 2001, с. 218. [8] Шимова О. С. Основы экологии и экономика природопользования. – Мн.: БГЭУ, 2001, с. 105. [9] Экологический менеджмент. Савельев В. Ю. – М.: Логос, 2001, с. 265.