Змiст
Вступ………………………….................…………………………………………2
Екологiчнi проблеми зберiгання та утилiзацiї вiдходiв……………................... 3
Висновок………………………………………………………………................. 11
Лiтература…………………………………………………………….................. 12
Вступ
Тема реферату «Екологiчнi проблеми зберiгання та утилiзацiї вiдходiв».
якi утворилися в процесi виробництва чи споживання, а також товари (продукцiя), якi втратили свої споживчi властивостi. Вiдходи бувають твердими, рiдкими та газоподiбними. Також розрiзняють вiдходи: комунальнi (побутовi), виробничого споживання, промисловi, сiльськогосподарськi та будiвельнi. У цiлому вiдходи є неоднорiдними за хiмiчним складом, складними багатокомпонентними сумiшами речовин, якi мають рiзнi фiзико-хiмiчнi i фiзико-механiчнi властивостi.
До небезпечних вiдходiв вiдносять вiдходи, якi мiстять у своєму складi речовини, що мають такi небезпечнi властивостi, як токсичнiсть, вибухонебезпечнiсть, iнфекцiйнiсть, пожежонебезпечнiсть тощо. Небезпечними є екотоксичнi вiдходи з ефектом бiо-акумуляцiї, здатнi до небезпечних перетворень пiд час збереження. Найбiльшу небезпеку для людини та бiоти становлять небезпечнi вiдходи, якi мiстять хiмiчнi речовини І i II класу токсичностi. Це вiдходи, до окладу яких входять радiоактивнi iзотопи, дiоксини, пестициди, бенз(а)пiрен, фурани, хлорованi бiфенiли, миш'як.
Екологiчнi проблеми зберiгання та утилiзацiї вiдходiв
Розмiщення вiдходiв потребує вилучення значних площ землi, а транспортування i зберiгання ускладнюється та стає важким тягарем для народного господарства. Найбiльш токсичнi вiдходи потребують спецiальних заходiв щодо їх знешкодження i повної iзоляцiї.
Існуючi способи знешкодження, утилiзацiї та поховання токсичних вiдходiв подiляються на три групи:
- термiчнi: вогневий; рiдкофазне окиснення; газифiкацiя; пiролiз; плазмовий;
- хiмiчнi: фiзико-хiмiчна переробка (коагуляцiя, адсорбцiя, екстракцiя, флотацiя, йонування, електрохiмiя); хiмiчне очищення (нейтралiзацiя, окиснення); мембраннi методи; електрохiмiчнi;
- iммобiлiзацiя: компактування; локалiзацiя; депонування.
Актуальною проблемою населених пунктiв є утилiзацiя комунальних вiдходiв. Вони подiляються на комунальнi стоки i твердi залишки. Найбiльший вплив на навколишнє середовище чинять комунальнi вiдходи у великих мiстах. Вважається, що в середньому на одного жителя за рiк накопичується 250 кг твердого смiття (у США - 715 кг, у Швецiї - 480 кг, у Москвi -270 кг). До складу твердих комунальних вiдходiв входять: папiр, картон (37%); кухоннi вiдходи (30,6%); дерево (1,9%); шкiра i резина (0,5%); текстиль (5,4%); штучнi органiчнi матерiали, головним чином, полiетилен (5,2%); кiстки (1,1%); скло (3,7%); керамiка, камiнь (0,8%) та iншi (9,7%).
Частка комунальних вiдходiв у країнах Європи становить 6% загального обсягу вiдходiв. У житловому фондi мiст та селищ мiського типу України щорiчно накопичується близько 40 млн. м3 смiття.
В Українi практикується планово-регулярне вивезення смiття. Найчастiше вiдходи вивозять на спецiальнi полiгони - смiттєзвалища, де вони пiддаються анаеробнiй деградацiї. Цей метод утилiзацiї вiдходiв є традицiйним i на 65% дешевший вiд iнших способiв їх переробки. В Українi iснує бiльше 3500 смiттєзвалищ, площа яких складає 180 тис. га. Екологiчний вплив на навколишнє середовище смiттєзвалищ повязаний з тим, що значна їх частина не пiдготовлена для виконання своїх функцiй, нерiдко виникають стихiйнi звалища. До смiттєзвалищ часто потрапляють небезпечнi речовини, що є неприпустимим з погляду екологiчної безпеки.
У розвинених країнах основним методом утилiзацiї комунальних вiдходiв є механiзованi термiчнi методи переробки на спецiальних заводах iз попереднiм їх сортуванням. Сортування проводиться з метою вилучення зi смiття корисних компонентiв для повторного використання. В Українi невелика частина твердих побутових вiдходiв знешкоджується на смiттєспалювальних заводах. Значне навантаження цих пiдприємств i вiдсутнiсть попереднього сортування вiдходiв призводить до значних порушень технологiчного режиму. У поєднаннi з недостатньо ефективними системами очищення димових газiв це створює умови для забруднення повiтря, у тому числi високотоксичними i канцерогенними речовинами. Певнi проблеми iснують i з утилiзацiєю та захороненням золи i шлакiв смiттєспалювального виробництва.
На думку багатьох учених, найбiльш перспективними методами утилiзацiї твердих комунальних вiдходiв пiсля їх сортування є бiотехнiчнi методи. У деяких країнах на мiських звалищах обладнанi спецiальнi установки для отримання i використання бiогазу, який утворюється у вiдходах внаслiдок мiкробiологiчних процесiв.
Концентрацiя промислових пiдприємств створює ще одну проблему - накопичення промислових вiдходiв. У розвинених країнах на 1 жителя утворюється 400-600 кг промислових вiдходiв, а з урахуванням вiдходiв найбiльших галузей цей показник становить 4-6 тонн. Високими є i темпи приросту обсягiв вiдходiв на душу населення. Цей показник для промислових вiдходiв складає 4-6% на рiк.
Основними джерелами промислових вiдходiв в Українi є: сталеплавильне виробництво, виробництво мiнеральних добрив, титано-магнiєве виробництво, енергетика, глиноземнi шлами, гальванiчнi виробництва, коксохiмiчне виробництво та залiзо- i марганцеворудне виробництво. До промислових вiдходiв вiдносять шлами, недогарки, шлаки, вiдходи текстилю, вiдпрацьованi мастила i нафтопродукти, золу, пил, дими, аерозолi, смоли тощо.
Багаторiчна енергетично-сировинна спецiалiзацiя та низький технологiчний рiвень промисловостi України поставили її в ряд країн з чи не найбiльшим абсолютним обсягом утворення i накопичення промислових вiдходiв. Щороку в поверхневих сховищах складується понад 1,5 млрд. тонн твердих вiдходiв. Загальний обсяг їх накопичення на територiї України за мiнiмальними оцiнками досягає 23-25 млрд. тонн, iз них близько 2% належать до категорiї високотоксичних. Площа земель, зайнята вiдходами, становить близько 130 тис. га. На квадратний кiлометр площi їх припадає понад 41 тис. тонн, а на одного жителя - 480 тонн.
На територiї України розмiщено 2754 полiгони iз загальним обсягом близько 2500 млн. м3 для зберiгання промислових вiдходiв. 63% цих полiгонiв з рiзних причин не вiдповiдають санiтарно-гiгiєнiчним вимогам (ненадiйна гiдроiзоляцiя, не дотримується санiтарно-захисна зона, вiдсутнi належнi шляхи пiд'їзду). Багато полiгонiв мають вiдхилення вiд проекту.
Кiлькiсть накопичених, не придатних для використання пестицидiв в окремих областях України досягає 1-2 тис. тонн. Існує 119 державних сховищ i бiльше нiж 4700 складiв, де накопичено до 22 тис. тонн пестицидiв, що є небезпечними вiдходами i пiдлягають знищенню. Тривале зберiгання в результатi хiмiчних реакцiй викликало виникнення нових хiмiчних сумiшей з нез'ясованими властивостями i характеристиками. Процес накопичення не придатних для використання пестицидiв триває, i ця ситуацiя може вважати надзвичайною.
Аналiз матерiалiв санiтарно-епiдемiологiчної служби свiдчить не тiльки про майже стовiдсоткове порушення норм та санiтарних правил на сховищах пiдприємств, де зберiгаються токсичнi вiдходи, також i про вiдсутнiсть на мiсцях нормативно-технiчної документацiї i конкретних рекомендацiй щодо поводження з токсичними вiдходами. Не iснує також даних щодо стану середовища i ризику для здоров'я населення в районах сховищ, а звiдси - вiдсутнi заходи щодо попередження токсичної дiї вiдходiв.
Розглядаючи вiдходи, слiд розрiзняти каналiзацiйнi вiдходи, що є вiдпрацьованим бiологiчно активним мулом, частинками текстилю, паперу, пiском тощо.
пiдземнi води, забруднюючи їх, роблячи не придатними для питного водопостачання без застосування складних енергоємних технологiй знешкодження i очищення води.
Перед скиданням у природнi водойми забрудненi промисловi та комунальнi стiчнi води пiдлягають очищенню. Застосовують три методи очищення: механiчний, фiзико-хiмiчний i бiологiчний.
рiзноманiтних пристроїв: решiток i сит, жиро-, масло-, нафтовловлювачiв. У вiдстiйниках осаджуються важкi частинки, а легкi речовини спливають на поверхню води вiдстiйникiв.
Кiлькiсть твердих органiчних речовин, що утворюється на цьому етапi, може досягти 35% всiх органiчних речовин, якi мiстяться в стiчних комунальних водах звичайного мiста.
Метод фiзико-хiмiчного очищення ґрунтується на реагентнiй коагуляцiї, нейтралiзацiї кислот i лугiв, екстракцiї, перегонцi з водяною парою, сорбцiї та обробцi води хлором. Названi реагенти, вступаючи в реакцiю iз забруднювальними речовинами, сприяють випаданню нерозчинних колоїдних i частково розчинених речовин. Деякi нерозчиннi речовини перетворюються у нешкiдливi розчиннi. Фiзико-хiмiчний метод дає змогу зменшити кiлькiсть нерозчинних забруднювачiв стiчних вод до 95% i розчинних до 25%. На цьому етапi очищення видаляються з стiчних вод сполуки, що мiстять азот i фосфор. Саме цi елементи спричиняють евтрофiкацiю природних водойм i, як наслiдок, iнтенсивний рiст водоростей.
Пiсля фiзико-хiмiчного очищення стiчнi води пiдлягають бiологiчному очищенню.
Метод бiологiчного очищення дозволяє провести природний процес руйнування органiчних речовин. Бiологiчне очищення може бути природним i штучним. Штучне проводять на полях фiльтрацiї. Там планується зрошувальна мережа магiстральних i розподiльних каналiв, якими розливаються стiчнi води. Очищення забруднень вiдбувається в процесi фiльтрацiї вод через ґрунт. Шар ґрунту товщиною 80 см забезпечує досить надiйне очищення.
Для бiологiчного очищення використовують також бiологiчнi ставки, де вiдбуваються тi самi процеси, що й при самоочищеннi водойм.
Для штучного бiологiчного очищення застосовують спецiальнi споруди - бiологiчнi фiльтри (аеротенки).
Стiчнi води, якi надходять в аеротенки, продуваються знизу потужним струменем дрiбних пухирцiв повiтря. Очисну роль в аеротенку виконує активний мул - сукупнiсть мiкроскопiчних рослинних i тваринних органiзмiв. При надлишку кисню (пухирцi повiтря) i надходженнi органiчних речовин (стiчнi води) в активному мулi бурхливо розвиваються бактерiальний стан населення, мiкрофауна i мiкрофлора. Бактерiї склеюються в пластiвцi, що мають велику робочу поверхню - близько 1200 м3 у 1 м3 мулу, i видiляють ферменти, що розщеплюють органiчнi забруднення до простих мiнеральних речовин. Вiдбувається мiнералiзацiя органiчних речовин. Поглинаючи в надлишку органiчнi речовини, бактерiї активно розмножуються, їх кiлькiсть безперервно збiльшується. Оскiльки бактерiї склеєнi в пластiвцi, активний мул швидко осiдає i вiддiляється вiд вже чистої води. Вода, що вiдстоялася, придатна для подальшого використання, а мул знову залучається до процесу очистки.
Пiсля цих трьох етапiв вода хлорується для знищення бактерiй i вiрусiв, що там залишилися, а потiм тiльки може скидатися у природнi водойми.
Сумарнi витрати на очищення стiчних вод становлять 10-15%, а iнодi 20-25% загальної вартостi промислових пiдприємств.
середньоактивнi (0,1-100 Кi/м3) i високоактивнi (бiльше 1000 Кi/м3). Деякi з радiоактивних радiонуклiдiв можуть збергiгати смертоносну активнiсть до 10-100 млн. рокiв.
Актуальнiсть зазначеної проблеми визначається низкою факторiв, а саме (за Шестопаловим та iн.): необхiднiстю забезпечення сталого розвитку атомної енергетики ("Україна не має достатнiх джерел нафти i газу); необхiднiстю iзоляцiї високоактивних вiдходiв, що виникають пiсля переробки вiдпрацьованого ядерного палива; значними обсягами радiоактивних вiдходiв, накопичених в Українi при експлуатацiї ядерних установок, використаннi джерел iонiзуючого випромiнювання i видобуваннi уранових руд; необхiднiстю реабiлiтацiї територiй, забруднених радiонуклiдами внаслiдок аварiї на ЧАЕС; необхiднiстю перетворення об'єкта «Укриття» на екологiчно безпечну систему.
вiдходiв. Сьогоднi на об'єктi «Укриття» зберiгається щонайменше 44 000 м3 високоактивних i довгозбережуваних вiдходiв. До 12500 м3 довгозбережуваних вiдходiв знаходяться в пунктах поховання Чорнобильської зони вiдчуження. На майданчику ЧАЕС зберiгається близько 2400 т вiдпрацьованого ядерного палива. Таким чином, до 2025 року в Українi буде накопичено до 62 000 м3 радiоактивних вiдходiв, для iзоляцiї яких необхiдно створити геологiчне сховище об'ємом до160 000 м3. Наведенi данi свiдчать про те, що 90% наявних радiоактивних вiдходiв, що потребують iзоляцiї, виникли внаслiдок аварiї на ЧАЕС. Сьогоднi вони зберiгаються без дотримання вимог радiацiйного захисту населення i навколишнього середовища.
Правовi аспекти iзоляцiї радiоактивних вiдходiв регулюються Законом України «Про поводження з радiоактивними вiдходами» .
iзоляцiї радiоактивних вiдходiв, як зберiгання. Поховання вiдходiв у геологiчних сховищах є бiльш економiчно i екологiчно доцiльними, i тому прiоритети державної полiтики в галузi поводження з радiоактивними вiдходами переорiєнтовуються саме в цьому напрямку. Найперспективнiшим районом для розмiщення геологiчного сховища для радiоактивних вiдходiв є Чорнобильська зона вiдчуження.
в твердому станi та переведенням їх у вибухо-, пожежо-, ядернонебезпечну форму, що гарантує локалiзацiю вiдходiв у межах гiрничого вiдведення надр. Геологiчнi сховища створюються в соляних та осадових вiдкладах, кристалiчних породах, у глинистiй товщi. Радiацiйна безпека сховища залежить вiд сукупностi природних та iнженерних бар'єрiв.
Особливу небезпеку становить поховання радiоактивних вiдходiв. До 1983 року 11 країн практикували скидання твердих радiоактивних вiдходiв у вiдкрите море. Такий метод почав практикуватися одночасно з широким розвитком атомної промисловостi та енергетики.
вiдходи. Сумарне скидання їх в пiвнiчних морях склало 190435 м3 з активнiстю 23,753 Кi, вiдповiдно в далекосхiднi моря - 123497 м3 з активнiстю 12337 Кi. Таким чином, росiйськi моря, якi прилягають до Нової Землi (пiвнiч) i до Приморського краю (схiд), становлять потенцiйну небезпеку не тiльки для нинiшнього, але i для майбутнiх поколiнь.
До прийняття Конвенцiї про заборону поховання вiдходiв в океанах i морях захiдноєвропейськими країнами в океанських водах затоплено бiльше 35 млн. ГБк радiоактивних вiдходiв у контейнерах, основна частина цiєї кiлькостi припадає на частку Великої Британiї - 76% .
На початку 90-х рокiв XX ст. була закiнчена реєстрацiя мiсць збереження i поховання радiоактивних вiдходiв. їх сумарна величина радiоактивностi склала приблизно 5,3 млрд. Кi.
Мiж країнами вiдбувається iнтенсивний обмiн небезпечними i радiоактивними вiдходами. Це пояснюється, з одного боку, рiзницею в списках небезпечних i радiоактивних вiдходiв, а з iншого - наявнiстю технологiй i виробництв, якi використовують цi вiдходи як сировину. Щорiчно через нацiональнi кордони перемiщається до 2 млн. тонн вiдходiв. Одночасно постiйно фiкусуються випадки нелегального вивезення небезпечних вiдходiв в країни Азiї та Африки, а також перемiщення туди пiдприємств iз спалювання небезпечних вiдходiв. Важливим аспектом є iнвентаризацiя та контроль за давнiми похованнями небезпечних вiдходiв. Так, на початку 90-х рокiв XX ст. в Данiї було зареєстровано 3200 таких поховань, в Нiдерландах - близько 4000, на територiї тiльки захiдних земель Нiмеччини - бiльше 50000.
Висновок
З вищенаведеного бачимо, що побутовi i промисловi вiдходи є одним iз найбiльш значних факторiв забруднення навколишнього середовища. Розмiщення вiдходiв потребує вилучення значних площ землi, а транспортування i зберiгання їх стає важким тягарем для пiдприємств i народного господарства.
Екологiчний напрямок має передбачати насамперед проведення детального монiторингу та класифiкацiї вiдходiв, визначення ступеня їх токсичностi та впливу на навколишнє середовище. Вiдповiдно до цього й розробляти технологiї складування й зберiгання вiдходiв, оцiнювати можливостi їх знешкодження та нейтралiзацiї. Для аналiзу екологiчної небезпеки доцiльно використати узагальнювальний показник, наприклад, коефiцiєнт екологiчної небезпеки, який враховує клас небезпечностi та умови розмiщення - наявнiсть спецiально обладнаних площ, контейнерiв для складування тощо.
Ресурсний напрямок передбачає оцiнку вiдходiв саме як джерела сировини: тобто йдеться мова про визначення вмiсту цiнних компонентiв у конкретних вiдходах, порiвняння можливих технологiй їх вилучення та кошторисiв переробки та доставки. Для цього треба мати систематизовану iнформацiю щодо наявностi й передбачуваного утворення вiдходiв та знати попит у такiй сировинi конкретних пiдприємств регiону. Тобто необхiдно створити квалiфiковану базу даних споживачiв цих вiдходiв.
Технiчний напрямок аналiзу передбачає створення баз даних щодо ефективних маловiдходних та екологiчно чистих технологiй за галузями, технологiй утилiзацiї та знешкодження вiдходiв, впровадження iнформацiйної системи їх облiку та використання.
Лiтература
1. Андрейцев В.І. Екологiя i законодавство України: У 2 кн. - К.: Юрiнком Інтер, 1997.
2. Бiлявський Г. О., Бровдiй В. М. Про класифiкацiю основних напрямiв сучасної екологiї // Рiдна природа. - 1995. - № 2. - С. 4-7.
4. Бiлявський Г. О., Падун М. М., Фурдуй Р. С. Основи загальної екологiї. - К.: Либiдь, 1993.
6. Бровдiй В. М., Гаца О. О. Екологiчнi проблеми України (проблеми ноогенiки). - К.: НПУ, 2000.
9. Джигирей B. C., Сторожук В. М., Яцюк Р. А. Основи екологiї та охорона навколишнього середовища. - Львiв: Афiша, 2001.
10. Дорогунцов С.І., Муховиков A. M., Хвесик М. А. Оптимiзацiя природокористування: У 5 т. - К.: Кондор, 2004.
11. Злобiн Ю. А. Основи екологiї. - К.: Либiдь, 1998.
12. Злобiн Ю. А., Кочубей Н. В. Загальна екологiя. - Суми: ВТД "Унiверситетська книга", 2003.
13. Качинський А. Б., Хмiль Г. А. Екологiчна безпека України: аналiз, оцiнка та державна полiтика. - К.: НІСД, 1997.
| 
