Екологiчнi права громадян
Реферат:
План
Вступ
1. Громадська екологiчна експертиза
2. Права громадян
Висновки
Вступ
Право громадян на участь у публiчних слуханнях або вiдкритих засiданнях з питань впливу запланованої дiяльностi на навколишнє природне середовище на стадiях розмiщення, проектування, будiвництва i реконструкцiї об’єктiв та у проведеннi громадської екологiчної експертизи
(п. «є» ст. 9 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища») передбачає рiзнi форми реалiзацiї цього права, що стосуються участi громадян у проведеннi громадської екологiчної експертизи. Ця експертиза може здiйснюватися в будь-якiй сферi дiяльностi, що потребує екологiчного обгрунтування, за iнiцiативою громадських органiзацiй чи iнших громадських формувань (ст. 16 Закону України «Про екологiчну експертизу»). Зокрема, правовi засади залучення громадян до обговорення матерiалiв планування, будiвництва та/або реконструкцiї рiзних об’єктiв, в тому числi об’єктiв пiдвищеної небезпеки, визначенi законами України «Про планування та забудову територiй», «Про об’єкти пiдвищеної небезпеки».
Згiдно зi ст. 11 Закону України «Про екологiчну експертизу»
виступiв у засобах масової iнформацiї; подання письмових зауважень, пропозицiй i рекомендацiй; включення представникiв громадськостi до складу експертних комiсiй, груп по проведенню екологiчної експертизи.
Це означає, що громадяни: по-перше, можуть самостiйно проводити екологiчну експертизу (саме тому така форма екологiчної експертизи називається громадською); по-друге: з метою врахування громадської думки суб’єкти екологiчної експертизи зобов’язанi органiзовувати публiчнi слухання або вiдкритi засiдання (органiзацiя громадських слухань щодо запланованих проектiв, якi пiдлягають державнiй екологiчнiй експертизi); по-третє: представники громадськостi можуть бути включенi до складу експертних комiсiй при проведеннi державної екологiчної експертизи.
1. Громадська екологiчна експертиза
Громадська екологiчна експертиза об’єктiв може проводитись перед державною експертизою, одночасно з нею, пiсля її проведення, тобто у будь-який час, коли виникає iнтерес у громадськостi для визначення оцiнки впливу об’єкта на навколишнє природне середовище.
З метою iнформування населення та узгодження дiй з iншими об’єднаннями громадян суб’єкти громадської екологiчної експертизи оголошують через засоби масової iнформацiї заяву про проведення громадської екологiчної експертизи, в якiй зазначаються вiдомостi про склад громадського еколого-експертного формування, перелiк спецiалiстiв, залучених до участi в експертизi, об’єкт екологiчної експертизи, строки її проведення. З метою врахування вимог Орхуської конвенцiї ООН про доступ до iнформацiї, участь громадськостi в процесi прийняття рiшень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються навколишнього середовища, доцiльно захищати в судовому порядку вiдмови засобiв масової iнформацiї вiд опублiкування заяви про проведення громадської екологiчної експертизи, якщо така вiдмова не достатньо обгрунтована.
Заява про проведення громадської екологiчної експертизи подається також до вiдповiдної ради, органiв державної виконавчої влади та державної екологiчної експертизи (ст. 41 Закону України «Про екологiчну експертизу»). Заявницький характер громадської екологiчної експертизи є певною гарантiєю того, що громадським експертам буде надано повне сприяння у проведеннi експертизи, нiхто не втрутиться у процес їх перевiрки будь-яких об’єктiв тощо (статтi 28-30 Закону України «Про екологiчну експертизу»). А отже, вiдповiдна рада, орган державної виконавчої влади та державної екологiчної експертизи повиннi формально прийняти таку заяву, погодитися на проведення громадської екологiчної експертизи та всiляко сприяти у її проведеннi. Залишення заяви про проведення громадської екологiчної експертизи без розгляду, незадоволення заявних вимог, вiдмова у проведеннi громадської екологiчної експертизи можуть бути оскарженi до суду, до органiв прокуратури. Оскарженню пiдлягають й iншi протиправнi дiї: незаконне втручання будь-кого у проведення екологiчної експертизи; надання свiдомо неправдивих вiдомостей про екологiчнi наслiдки дiяльностi об’єктiв екологiчної експертизи; порушення порядку проведення екологiчної експертизи (ст. 33-46, 50 Закону України «Про екологiчну експертизу»).
можуть
враховуватися при проведеннi державної екологiчної експертизи, а також органами, що приймають рiшення про реалiзацiю об’єкта експертизи. Проте з урахуванням вимог Орхуської конвенцiї, а також ст. 11 Закону України «Про екологiчну експертизу» висновки громадської екологiчної експертизи як вiдповiдна форма громадської думки щодо об’єкта експертизи обов’язково має бути врахована при прийняттi остаточного рiшення по такому об’єкту.
При цьому доцiльно враховувати, що Орхуська конвенцiя передбачає участь громадськостi й на бiльш раннiх стадiях екологiчної експертизи, а саме: на стадiї оцiнки впливу об’єкта, що пiдлягає реалiзацiї, на стан навколишнього природного середовища.
Така оцiнка впливу викладається у Заявi про екологiчнi наслiдки дiяльностi вiдповiдно до вимог, встановлених статтями 35 та 36 Закону України «Про екологiчну експертизу». Запровадження такої процедури базується передусiм на принципi гласностi екологiчної експертизи (ст. 10 Закону України «Про екологiчну експертизу») та принципi гарантування безпечного для життя та здоров’я навколишнього природного середовища (ст. 6 цього закону). Недодержання цих вимог також може бути оскаржено громадськiстю до вищестоящих органiв державної виконавчої влади, мiсцевого самоврядування чи безпосередньо до суду.
При цьому на них поширюються вимоги роздiлу IV Закону України «Про екологiчну експертизу».
2. Права громадян
Право громадян на об’єднання в громадськi природоохороннi формування.
Це право виступає гарантiєю багатьох iнших екологiчних прав: права на участь у проведеннi громадської екологiчної експертизи; права на участь у розробцi та здiйсненнi природоохоронних заходiв; права на участь в обговореннi будь-яких проектiв, рiшень, державних програм тощо.
Громадськi природоохороннi формування можуть вiдповiдно до своїх статутiв, положень брати участь в екологiчному вихованнi та екологiчнiй освiтi, в екологiчному iнформуваннi, у здiйсненнi громадського контролю вгалузi охорони навколишнього природного середовища, виступати позивачами у справах щодо захисту екологiчних прав їхнiх членiв.
Принципи реалiзацiї цього права базуються на положеннях Конституцiї України та Закону України «Про об’єднання громадян» вiд 16 червня 1992 p., а саме: на добровiльностi громадян об’єднуватися у такi формування; на рiвноправностi їхнiх членiв; на єдностi екологiчних iнтересiв членiв такого формування; на свободi вибору напрямiв екологiчної дiяльностi; на спiльностi реалiзацiї та захисту екологiчних прав громадян.
Реалiзується дане право шляхом волевиявлення певного кола громадян на об’єднання в екологiчне формування. Здiйснюється це на загальних зборах, на яких схвалюються мета, завдання такого об’єднання, що в свою чергу фiксується в статутi чи положеннi про нього.
Легалiзацiя екологiчних об’єднань громадян здiйснюється шляхом повiдомлення через засоби масової iнформацiї про його заснування та державної їх реєстрацiї. При цьому на органи держави покладається обов’язок сприяти громадянам у легалiзацiї та реєстрацiї їх об’єднань, а також у реалiзацiї напрямiв екологiчної дiяльностi. Вiдмова у реєстрацiї таких об’єднань без поважних на те причин пiдлягає оскарженню в судовi органи.
В Українi iснує кiлька загальнонацiональних громадських природоохоронних органiзацiй, якi впливають на реалiзацiю державної екологiчної полiтики. Серед них — Українське товариство охорони природи, Українська екологiчна асоцiацiя «Зелений свiт», полiтична Партiя зелених України та iншi.
Право громадян на здiйснення загального та спецiального використання природних ресурсiв.
За своїм змiстом це право складається з двох вiдносно самостiйних можливостей громадян: права загального використання природних ресурсiв та права спецiального використання природних ресурсiв. Правовими формами таких можливостей є права землекористування, водокористування, лiсокористування, надрокористування тощо.
Правовими ознаками права загального використання природних ресурсiв є:
— загальнодоступнiсть усiх природних ресурсiв для задоволення життєво необхiдних потреб людини — оздоровчих, рекреацiйних, естетичних, культурно-освiтнiх, виховних, матерiальних та iнших;
— вiдсутнiсть спецiальних дозволiв на таке користування та його безоплатнiсть;
Так, на засадах права загального використання природних ресурсiв людина дихає свiжим повiтрям; купається, здiйснює любительське та спортивне рибальство у водоймах загального користування, вiдпочиває на берегах водойм, задовольняє питнi потреби; вiльно перебуває в лiсах, збирає для власних потреб лiкарськi рослини, гриби, ягоди, горiхи, iншу лiсову рослиннiсть там, де це не заборонено; на земельних дiлянках, що знаходяться на правi власностi чи правi користування, використовує загальнопоширенi кориснi копалини (пiсок, глину, гравiй); перемiщається дорогами загального користування, вiдпочиває у парках, скверах тощо. Такi можливостi передбаченi передусiм ст. 13 Конституцiї України та нормами природоресурсового права: Земельним, Водним, Лiсовим кодексами України, Кодексом України про надра, законами України «Про тваринний свiт», «Про рослинний свiт», «Про курорти» та iн.
Гарантiями захисту цих прав є заборони щодо недопущення їх порушення шляхом влаштування перешкод у доступi до водойм загального користування, забудовi шляхiв загального користування, змiни цiльового призначення паркiв, скверiв, iнших об’єктiв рекреацiйного призначення тощо. З часiв римського права вiдомi земельнi сервiтути, якi й у сучасний перiод застосовуються в цивiльному правi i означають право обмеженого користування чужою земельною дiлянкою для забезпечення проходу i проїзду через сусiдню земельну дiлянку до власної або з метою доступу до природних ресурсiв загального користування. У деяких країнах заборонено курiння тютюну у мiсцях загального користування, оскiльки його дим шкiдливiший для тих, хто не курить, нiж для любителiв курiння.
Інколи на практицi для захисту права загального використання природних ресурсiв може бути застосований так званий негаторний позов, який доцiльно розглядати як засiб усунення перешкод, що перешкоджають громадянам — власникам даного права — користуватися ним для задоволення своїх рiзноманiтних потреб у галузi екологiї. При цьому важливо в судовому процесi обґрунтовувати захист цього права саме з позицiї необхiдностi його реалiзацiї на засадах загальнодоступностi природних ресурсiв кожному громадянину, безпосереднього його зв’язку з правом на безпечне довкiлля.
— наявнiстю спецiальної правосуб’єктностi, тобто: досягнення вiку, згiдно з яким за законодавством досягається повнолiття (18 рокiв, хоч у окремих випадках може бути й 16 рокiв — для члена фермерського господарства); реєстрацiя особи як суб’єкта пiдприємницької чи iншої дiяльностi тощо;
— платнiстю використання природних ресурсiв (у випадках, визначених законодавством, — безоплатнiсть);
— вiдособленiстю використання природного ресурсу (видiлення його в натурi (на мiсцевостi), закрiплення за конкретною особою;
— обов’язковiстю одержання спецiальних дозволiв (лiцензiй, лiсорубних квиткiв (ордерiв), лiсових квиткiв, вiд стрiлочних карток, державних актiв на право власностi чи право користування тощо);
— державною реєстрацiєю таких дозволiв;
Право спецiального використання природних ресурсiв здiйснюється у двох формах: на правi власностi та на правi користування природними ресурсами. Вiдповiдно до цього залежить режим використання тих чи iнших природних ресурсiв.
За своїм змiстом право спецiального використання природних ресурсiв — це сукупнiсть прав та обов’язкiв природокористувачiв, якi визначенi вiдповiдно у земельному, водному, лiсовому, надровому, фаунiстичному, атмосфероохоронному та iншому законодавствi.
— порушення строкiв розгляду заяв громадян i вирiшення питань про передачу та надання земельних дiлянок;
— самовiльне зайняття земельних дiлянок, що знаходяться на правi власностi чи правi користування громадян;
— псування сiльськогосподарських та iнших земель громадян, забруднення їх хiмiчними та радiоактивними речовинами, виробничими вiдходами i стiчними водами;
— знищення межових знакiв (ст. 211 Земельного кодексу України);
— самовiльне захоплення водних об’єктiв, що знаходяться у користуваннi громадян;
— забруднення та засмiчення таких вод;
— пошкодження водогосподарських та iнших споруд i пристроїв, що належать громадянам, порушення режиму їх експлуатацiї та встановлених режимiв їх роботи (ст. 110 Водного кодексу України);
— знищення або пошкодження лiсу, що знаходиться в користуваннi громадян внаслiдок пiдпалу або недбалого поводження з вогнем, або внаслiдок його забруднення хiмiчними та радiоактивними речовинами, виробничими i побутовими вiдходами, стiчними водами, iншими шкiдливими речовинами, пiдтоплення такого лiсу, осушення та iншi види шкiдливого впливу (ст. 98 Лiсового кодексу України);
— порушення порядку надання об’єктiв тваринного свiту в користування та iнше.
Правовими методами захисту такого права є:
— визнання за суб’єктом його права, наприклад, приватизацiї земельної дiлянки;
— вiдновлення становища, яке iснувало до порушення права, припинення дiй, якi порушують право;
— присудження до виконання обов’язку вiдшкодувати шкоду в натурi;
— стягнення завданих збиткiв iз осiб, якi порушили право;
Правовими формами цього екологiчного права є:
— участь в обговореннi та внесення пропозицiй до проектiв нормативно-правових актiв;
— внесення пропозицiй до органiв державної влади та органiв мiсцевого самоврядування, юридичних осiб, що беруть участь у прийняттi рiшень з цих питань (п. «б» ст. 9 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»).
Механiзм реалiзацiї такого права визначений Законом України «Про всеукраїнський та мiсцевi референдуми» вiд 3 липня 1991 р. (iз змiнами та доповненнями вiд 19 червня 1992 p.), згiдно з яким обов’язок виносити питання екологiчного характеру на референдум покладено на ради вiдповiдних рiвнiв. Громадськiсть також може iнiцiювати обговорення екологiчно важливих рiшень. Правда, у нас це буває досить рiдко.
охорони довкiлля, до формування екологiчних планiв i програм, а також захист такого права у судi.
Право на одержання екологiчної освiти.
Розв’язання багатьох екологiчних проблем не можливе без розумiння особливостей процесiв, якi вiдбуваються у сферi взаємовiдносин суспiльства i природи. Тому в сучасних умовах одним iз напрямiв державної екологiчної полiтики є посилення екологiчної, в тому числi правової, освiти, культури i науки, що передбачає розширення мережi спецiальних закладiв освiти, спроможних органiзувати одне з екологiчних прав громадян. Це право є складовою частиною конституцiйного права на освiту (ст. 53 Конституцiї України) та закрiплене у Законi України «Про охорону навколишнього природного середовища». Механiзм реалiзацiї цього права визначено у спецiальних законах освiтянської сфери: «Про освiту», «Про дошкiльне виховання», «Про загальну середню освiту», «Про професiйно-технiчну освiту», «Про вищу освiту» та iн.
Право на екологiчну освiту може бути реалiзоване на формальному (в дошкiльних виховних закладах, у школах, лiцеях, коледжах, iнститутах, унiверситетах, академiях тощо), неформальному (шляхом самоосвiти, через засоби масової iнформацiї, бiблiотеки, клуби, гуртки тощо) та контрактному рiвнях.
також мiсцевого самоврядування пiд час розробки державних екологiчних програм залучають громадськiсть до їх пiдготовки шляхом оприлюднення проектiв державних екологiчних програм для їх вивчення громадянами, пiдготовки громадськiстю зауважень та пропозицiй щодо запропонованих проектiв, проведення публiчних слухань стосовно екологiчних програм.
ресурсiв у випадках аварiй, катастроф, здiйснювати iншi природоохороннi заходи.
Це активне право особи реалiзується шляхом звернення до суду з позовом до державних органiв, пiдприємств, установ, органiзацiй i громадян про вiдшкодування шкоди не лише здоров’ю, а й майну внаслiдок негативного впливу на навколишнє природне середовище (ст. 9 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»). Інколи в лiтературi таке право називають процесуальним. Пiдставою виникнення цього права є склад екологiчного правопорушення, тобто: протиправнiсть дiї (бездiяльнiсть); заподiяння шкоди такими дiями (бездiяльнiстю) здоров’ю та/або майну громадян; причинний зв’язок мiж протиправними дiями (бездiяльнiстю) та заподiяною шкодою; суб’єктивнi ознаки правопорушення — вина у формi умислу чи необережностi. Для осiб, що володiють джерелами пiдвищеної екологiчної небезпеки, вина може й не встановлюватися, якщо вони не доведуть, що шкода виникла внаслiдок стихiйних природних явищ чи навмисних дiй потерпiлих (ст. 69 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»).
Про вiдшкодування шкоди здоров’ю громадян, заподiяної негативним впливом на навколишнє природне середовище, в юридичному значеннi прийнято говорити з деякою мiрою умовностi. Бiльшiсть законiв, якi закрiплюють таке право, мiстять норми бланкетного характеру. Тому з урахуванням прогалин у цiй сферi законодавства, особливостей екологiчної шкоди, що заподiюється здоров’ю людини (масштабностi, латентностi, невiдтворюваностi, вiддаленостi прояву тощо), в лiтературi визначається доцiльним прийняття спецiального закону про вiдшкодування шкоди, заподiяної здоров’ю громадян несприятливим впливом навколишнього природного середовища.
Вiдповiдно до чинного законодавства шкода здоров’ю людини, яка спричинена несприятливим впливом навколишнього природного середовища, може бути вiдшкодована (компенсована) рiзними способами, в тому числi:
— оформленням листа тимчасової непрацездатностi працiвника у випадках захворювання, спричиненого забрудненням навколишнього середовища, в тому числi виробничого середовища;
— оформленням iнвалiдностi з причин, пов’язаних з впливом на здоров’я людини несприятливого навколишнього природного середовища;
— страхуванням ризику заподiяння шкоди здоров’ю або майну громадян вiд забруднення навколишнього середовища;
— вiдшкодуванням шкоди здоров’ю та майну громадян за рiшенням суду.
Висновок
Суб’єктами вiдповiдальностi за заподiяння шкоди здоров’ю i майну громадян екологiчними порушеннями можуть бути як юридичнi особи i громадяни-пiдприємцi, так i державнi органи та їх посадовi особи за протиправнi дiї чи бездiяльнiсть, в тому числi в результатi прийняття рiшень, що не вiдповiдають вимогам закону та порушують екологiчнi права громадян. Такi положення випливають зi змiсту ст. 9 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», який закрiпив нову юридичну можливiсть громадян оскаржувати в судовому порядку рiшення, дiї або бездiяльнiсть органiв державної влади, мiсцевого самоврядування, їх посадових осiб щодо порушення екологiчних прав громадян у порядку, передбаченому законом.
Шкода, заподiяна протиправною дiєю чи бездiяльнiстю органiв держави та їх посадових осiб, у тому числi внаслiдок прийняття рiшення, що не вiдповiдає вимогам закону, вiдшкодовується за рахунок державного або мiсцевого бюджетiв.
Лiтература
1.
Баб’як О. С, Бiленчук П. Д., Чирва Ю. О.
Екологiчне право України: Навчальний посiбник. - К.: Атiка, 2000. - 216 с.
2. Балюк Г.І.
3. Екологiчне право
4. Екологiчне право України
За редакцiєю професорiв В. К. Попова i А. П. Гетьмани. Харкiв, «Право». 2001
5. Екологiчне право України.
Академiчний курс: Пiдручник / За заг. ред. Ю. С. Шемшученка. — К.: ТОВ «Видавництво «Юридична думка», 2005. - 848 с
6. Закон України
7. Сафранов Т. А.
Екологiчнi основи природокористування: Навчальний посiбник для студентiв вищих навчальних закладiв. -Львiв: “Новий Свiт-2000”, 2003. - 248 с.
| 
