Екологічний стан водоймищ Причорноморської зони України

Екологiчний стан водоймищ Причорноморської зони України “ЕКОЛОГІЧНИЙ СТАН ВОДОЙМИЩ ПРИЧОРНОМОРСЬКОЇ ЗОНИ УКРАЇНИ” ЗМІСТ Стор. 3 2. Водогосподарська екологiя 4 2. 1. Загальний стан 4 2. 2. Джерела забруднення водоймищ 5 2. 3. Типи забруднюючих речовин 7 2. 4. Методи очищення води 8 3. Короткi вiдомостi про екологiчний стан деяких регiонiв Причорномор`я 11 3. 1. Сучасний стан Чорноморського регiону 11 3. 2. Водно-болотнi угiддя 16 19 3. 4. Джарилгацька затока 20 4. Висновки 22 Список використаної лiтератури 23 1. ВСТУП 20-е столiття характеризується iнтенсивним розвитком промисловостi, транспорту, енергетики, iндустрiалiзацiєю сiльського господарства. Все це призвело до того, що антропогенний вплив на навколишнє середовище прийняв глобальний характер. Зараз в нашiй країнi спостерiгаються значнi труднощi з забезпеченням природними ресурсами, зокрема прiсною водою, внаслiдок якiсного та кiлькiсного виснаження природних водоймищ, що пов’язано з забрудненням та нерацiональним використанням води. як джерел водопостачання. Через порушення екологiчної рiвноваги спостерiгається загроза значного погiршення становища водоймищ. Тому перед людством стоїть важлива задача – охорона гiдросфури та збереження рiвноваги вцiлому в бiосферi. Стан нашого навколишнього середовища, i, насамперед, води, в остаточному пiдсумку визначає основу основ нацiї - збереження генофонду. Розвиток нацiї може значно вiдхилитись вiд законiв природного розвитку, наблизитись до якогось технозованого. 2. ВОДОГОСПОДАРСЬКА ЕКОЛОГІЯ Водогосподарська екологiя в загальнiй екологiї за своїм значенням посiдає особливе мiсце. Екстенсивнi засади розвитку народного господарства республiки призвели до залучення у кругообiг дедалi бiльшої кiлькостi природних ресурсiв, додаткове виведення iз сiльськогосподарського виробництва родючих земель, збiльшення обсягiв вiдходiв: видобувної, енергетичної, металургiйної та iнших галузей промисливостi за мiнiмальними оцiнками становлять близько 20 млрд. тонн i продовжують щорiчно зростати бiльш як на 1 млрд. тонн. Виснажуються невiдновлювальнi мiнерально-сировиннi ресурси, iнтенсивно забруднюються грунти i водоймища. Звiдсiля постають всi водогосподарсько-екологiчнi проблеми України, якi з впевненiстю можна вiднести до таких, що потребують першочергового розв’язання. Потребують конкретних дiй i неординарних рiшень. Лише у Днiпро щороку скидають 1,5 км3 забруднених стокiв, у яких нараховується понад тисячу хiмiчних сполук. У Днiпрi i Деснi гранично допустимi концентрацiї органiчних речовин, солей важких металiв та алюмiнiю, перевищено в кiлька разiв, а бактерiальне забруднення зросло в десятки разiв. За такого становища технологiя водоочищення на Днiпровськiй i Деснянськiй водозабiрних станцiях не може забезпечувати одержання якiсної питної води. Крiм того, хлорування призводить до появи дуже шкiдливих сполук, якi видiлити практично неможливо. головним чином днiпровськi, якi є головним джерелом водопостачання для 70% пiдприємств народного господарства. А водою Днiпра користуються 35 млн. чоловiк. з вiдносно низьким рiвнем забрудження, але з великою водозабiрною площею. Остання закономiрнiсть постiйно пiдкреслює необхiднiсть мiждержавного пiдходу до розробки й проведення водоохоронних заходiв, пов’язаних з Чорнобильською катастрофою. Для зменшення її наслiдкiв на водогосподарсько-екологiчну ситуацiю в Українi забруднену зону слiд залужити травами з поступовим її залiсненням, щоб закрiпити радiонуклiди i включити їх у малий замкнутий бiологiчний цикл. Це дасть змогу зберегти здоров’я людей i значнi кошти. З року в рiк загострюється проблема питного водопостачання в Українi.. У зв’язку з цим потрiбно перевести найбiльш небезпечнi в екологiчному планi регiони, особливо в басейнi Днiпра, максимально на водопостачання з пiдземних джерел, а де це неможливо - за рахунок бутiльованної води. В природних умовах хiмiчний склад води регулюється природними процесами. Пiдтримується рiвновага мiж поступанням хiмiчних елементiв у воду та виведенням їх iз неї. Лише на окремих дiлянках спостерiгаються аномальнi концентрацiї деяких мiкроелементiв. Але iснує один важливий фактор, який вносить корективи в природнi процеси i часто сильно змiнює склад природних вод. Цей фактор - антропогенна або господарьська дiяльнiсть людини. Антропогеннi змiни хiмiчного складу вод обгрунтовано попаданням у гiдросферу величезної кiлькостi стiчних вод , що мiстять вiдходи промислового та сiльськогосподарського виробництва, комунально-побутовi стоки. 2. 2. Джерела забруднення водоймищ В теперiшнiй час внаслiдок забруднення природних вод неочищенними або недостатньо очищеними стоками в державi спостерiгається недостача чистої води. Часто недостача прiсної води обумовлена якiсним виснаженням водних ресурсiв, тобто забруднення водотокiв та водоймищ рiзними хiмiчними речовинами та брухтом. Водотоки та водоймища вважаються забрудненими, якщо склад або стан їх вод змiнився в результатi дiяльностi людини до такого ступеня, що вони стали непридатними для цiлей, яким вони вiдповiдали до початку їх користування людиною. Джерелами забруднення поверхневих або пiдземних вод являються речовини, мiкроорганiзми або тепло. Найбiльшої шкоди наносять стiчнi води побутової та виробничої дiяльностi людини. окремо. Але найбiльш широке розповсюдження набули системи сукупного водовiдведення, коли всi три категорiї стiчних вод вiдводяться по однiй загальнiй мережi труб та каналiв. Стiчнi води являють собою складнi гетерогеннi сумiшi, що у своєму складi мають речовини органiчного та мiнерального походження, нерозчиннi та розчиннi. Склад виробничих стiчних вод може коливатися у значних межах, що призводить до необхiдностi ретельного обгрунтування вибору надiйного та ефективного засобу очищення в кожному конкретному випадку. Кiлькiсть виробничих стiчних вод визначається в залежностi вiд виробництва пiдприємства за нормами водокористування та водовiдведення для рiзноманiтних галузей промисловостi. Водоймища забруднюються в основному в результатi попадання до них стiчних вод вiд промислових пiдприємств та населених пунктiв. В результатi скиду стiчних вод змiнюються фiзичнi властивостi води (збiльшується температура, зменшується прозорiсть, з'являються присмаки, запахи); на поверхнi водоймища з'являються плаваючi речовини, а на днi утворюється осад; змiнюється хiмiчний склад води (збiльшується вмiст органiчних та неорганiчних речовин, з'являються токсичнi речовини, зменшується вмiст кисню); змiнюється якiсний та кiлькiсний склад, з'являються хворобливi бактерiї. Забрудненi водойища стають непридатними для питного, а часом i для технiчного водозабезпечення, втрачають рибогосподарське значення. В результатi процесiв перетворення забруднюючих водоймища речовин, що вiдбуваються пiд дiєю природних факторiв, в водних джерелах проходить повне або часткове вiдновлення їх первинних властивостей. При цьому можуть утворюватись другоряднi продукти розпаду забруднень, негативно впливаючi на якiсть води. Самоочищення води водоймищ - це сукупнiсть взаємопов'язаних гiдродинамiчних, фiзико-хiмiчних, мiкробiологiчних i гiдробiологiчних процесiв, що ведуть до вiдновлення первинного стану водного об'єкту. У зв'язку з тим, що у стiчних водах промислових пiдприємств можуть знаходитись специфiчнi забруднення, їх спуск в мiську водовiдвiдну мережу обмежен рядом вимог. Виробничi стiчнi води, якi випускають у водовiдвiдну мережу не повиннi: - порушувати роботу мереж i споруд; - мiстити речовини, здатнi забруднити мережу чи вiдкладатися на стiнках труб; - виявляти руйнiвної дiї на матерiал труб та елементи очищувальних споруд; - мiстити горючi сумiшi та розчиннi газоподiбнi речовини, здатнi утворювати вибухонебезпечнi сумiшi; - мiстити шкiдливi речовини, що перешкоджують бiологiчному очищенню стiчних вод чи скиду у водоймище; - мати температуру вище 40 0 С. Виробничi стiчнi води, що не задовiльняють цих вимог, повиннi старанно очищуватись i лише пiсля цього скидатись у мiську водовiдвiдну мережу. Подiбно побутовим скидам дiють також i вiдходи харчової промисловостi, що скидаються у каналiзацiю. Концентрацiя органiчних речовин в цих вiдходах часом вище, нiж у побутових. Особливо багато стiчних вод утворюється на молочних фермах, пивоварних, винних та цукрових заводах, на кондитерських фабриках. Багато промислових стiчних вод, наприклад, якi поступають з металургiйних та хiмiчних заводiв, забруднюють водоймища речовинами, що забирають кисень, отрутами, у тому числi важкими металами, цианiстими сполуками, вуглеводами. Їх дiя на водоймища дуже шкiдлива. Цi отрути послаблюють життєдiяльнiсть водних органiзмiв, тому на великих дiлянках рiки, куди скидаються такi вiдходи, процеси самоочищення зовсiм не вiдбуваються або майже не вiдбуваються, i якiсть води майже не покращується. покриваються випадаючим iз води осадом та гинуть. Можливi також забруднення водоймищ радiоактивними речовинами iз ядерних технологiчних установок i лабораторiй, а також забруднення збудниками хвороб, особливо зi стiчними водами лiкарень. Промисловi пiдприємства скидають стiчнi води прямо в рiчки. Стоки з полiв також поступають в рiчки та озера. Забруднюються i пiдземнi води - найважливiший резервуар прiсних вод. Забруднення прiсних вод та земель повертаються до людей у продуктах харчування та питнiй водi. Рiчки завжди були джерелом прiсної води. Але в сучасну епоху вони стали транспортувати вiдходи. Вiдходи на водозбiрнiй територiї по руслам рiчок стiкають у море. Бiльша частина використаної рiчкової води повертається у рiчки та водоймища у виглядi стiчних вод. Але досi збiльшення очищувальних споруд вiдстає вiд росту споживання води. Навiть при самому досконалому очищеннi, включаючи бiологiчне, всi розчиннi неорганiчнi речовини i до 10% органiчних забруднюючих речовин залишаються у очищених стiчних водах. Така вода може знову стати придатною для користування лише пiсля багаторазового розбавлення чистою природною водою. І тут для людини важливе вiдношення абсолютної кiлькостi стiчних вод, хоча б i очищених, i водного стоку рiчок. Запаси прiсної води виснажуються iз-за нерацiонального водокористування або забруднення. Найбiльш водоємнi галузi промисловостi - сталеливарна, хiмiчна, нафтохiмiчна, целюлозно-паперова та харчова. На них вiдводиться майже 70% всiєї води, яка витрачається у промисловостi. Найголовнiший же водокористувач прiсної води - сiльське господарство; на його потреби iде 70-80% всiєї прiсної води. У сiльському господарствi бiльша частина води не повертається у рiчки, а розходується на випаровування та утворення рослинної маси, так як при фотосинтезi водень iз молекул води переходить у органiчнi сполуки. Для регулювання стоку рiчок, не рiвномiрного впродовж року, побудованi водосховища. 2. 3. Типи забруднюючих речовин Запаси прiсної води значно зменшуються iз-за забруднення. За звичай, забруднюючi речовини розподiляють на декiлька класiв в залежностi вiд їх природи, хiмiчної будови та походження. Органiчнi сполуки надходять iз побутових, сiльськогосподарських та промислових стокiв. Їх розклад вiдбувається пiд дiєю мiкроорганiзмiв i супроводжується поглинанням розчиненого у водi кисню. Якщо кисню у водi достатньо и кiлькiсть вiдходiв невелика, то аеробнi бактєрiї досить швидко перетворюють їх у порiвняно нешкiдливi залишкi. В iншому випадку дiяльнiсть аеробних бактерiй дає меншi результати, вмiст кисню рiзко падає, розвиваються процеси гниття. При вмiстi кисню у водi менше 5 мг на 1 л, а у районах нересту нижче 7 мг багато видiв риб гине. Хворобливi мiкроорганiзми та вiруси мiстяться у погано очищених або зовсiм не очищених каналiзацiйних стоках населених пунктiв та тваринницьких ферм. Потрапляючи до питної води, патогеннi мiкроби та вiруси визивають рiзноманiтнi епiдемii, такi як сальмонелiоз, гастроентерiт, гепатит та iншi. Воднi безхребетнi, наприклад, молюски iз заражених водоймищ часом були причиною захворювання черевним тифом. Живильнi елементи, головним чином сполуки азоту та фосфору, потрапляють у водоймища з побутовими та сiльськогосподарськими стiчними водами. Збiльшення вмiсту нiтритiв та нiтратiв у поверхневих та пiдземних водах веде до забруднення питної води i до розвитку деяких захворювань. побутовими та сiльськогосподарськими стiчними водами. Багато з них у водному середовищi або взагалi не розкладається, або розкладається дуже повiльно i здатнi накопичуватись у харчових ланцюжках. Збiльшення донних осадiв вiдноситься до одного iз гидрологiчних наслiдкiв урбанiзацiї. Їх кiлькiсть у рiчках та водоймищах постiйно збiльшується iз-за ерозii грунтiв у результатi неправильного ведення сiльського господарства. Цi явища призводять до порушення екологiчної рiвноваги у водних ситемах. Джерелами теплового забруднення служать пiдiгрiтi стiчнi води тепло-електростанцiй та промисловостi. Збiльшення температури природних вод змiнює природнi умови для водних органiзмiв, знижує кiлькiсть розчинного кисню, змiнює швидкiсть обмiну речовин. Багато мешканцiв рiчок, озер i водоймищ вiд цього гинуть, розвиток iнших припиняється. товщина нафтового шару спочатку може складати декiлька сантиметрiв, потiм утворюються комочки важкої фракцiї нафти. До них прикрiплюються маленьки тварини, якими живляться риби. Разом з ними вони заглотують i нафту. Деякi риби вiд цього гинуть. При нафтовому забрудненнi змiнюється вiдношення видiв i зменшується їх рiзноманiтнiсть. потрапляють у водоймища. Вони легко розчиняються у жирах i тому накопичуються в органiзмах риб, ссавцiв, морських птахiв. Цi речовини не розкладаються у природних умовах, а тiльки накопичуються. Разом з рiчним стоком до моря потрапляють i важкi метали, бiльшiсть з яких має токсичнi властивостi. Ртуть, кадмiй, свинець, мiдь, цинк, хром, миш’як та iншi важкi метали не тiльки накопичуються у морських органiзмах, отруюючи тим самим морськi продукти харчування, але й дуже шкiдливо впливають на мешканцiв моря. Наслiдки забруднень рiзноподiбнi. Первиннi критичнi порушення у функцiонуваннi живих органiзмiв пiд дiєю забруднюючих речовин утворюються на рiвнi бiологiчних ефектiв: пiсля змiни хiмiчного складу клiтин порушуються процеси дихання, росту та розмноження органiзмiв, можливi мутацii i канцерогенез; порушуються рух та орiєнтацiя у морському середовищi. Морфологiчнi змiни нерiдко проявляються у виглядi рiзноманiтних патологiй внутрiшнiх органiв: змiн розмiрiв, розвитку неправильних форм. Особливо часто цi явища регiструються при хронiчному забрудненнi. Все це вiддзеркалюється на станi окремих популяцiй, на їх взаємовiдносинах. Охорона води - один iз важливих елементiв охорони природи. Основна умова охорони води - її рацiональне користування. Стiчнi води необхiдно збирати та очищувати. Звичайно, краще з самого початку не забруднювати рiчки та озера. Але для цього потрiбнi достатньо потужнi очиснi споруди, яким в свою чергу необхiдна централiзована система каналiзацiї. Найбiльш активною формою захисту водних ресурсiв вiд забруднення є безвiдходна технологiя виробництва. У цей комплекс заходiв входять: - розробка рiзноманiтних типiв безстiчних технологiчних систем та водозворотних циклiв на базi засобiв очищення стiчних вод; - розробка систем переробки вiдходiв виробництва в другоряднi матерiальнi ресурси; - утворення територiально-промислових комплексiв, якi мають замкнену структуру матерiальних потокiв сировини та вiдходiв всерединi комплекса. 0На сьогоднi досягнутi певнi успiхи у галузi створення та втiлення безвiдходних технологiй у деяких галузях промисловiстi, але до повного їх втiлення важливими напрямами екологiзацiї виробництва треба вважати: - удосконалення технологiчних процесiв та розробку нового устаткування з меншим рiвнем скидiв сумiшей та вiдходiв у воднi об’єкти; - обеззаражування токсичних вiдходiв; - утилiзацiя вiдходiв; - застосування пасивних методiв захисту водних об'єктiв. Пасивнi методи захисту водних об'єктiв включають комплекс заходiв по обмеженню скидiв комунально-побутових стокiв, стокiв промислового та сiльськогосподарського виробництва у воднi об’єкти, а також утилiзацiю та захоронення вiдходiв. На сучасному етапi пасивнi методи постiйно удосконалюються та широко втiлюються e технологiчнi цикли в усiх галузях народного господарства, тому що у зв’язку з широкою iндустрiалiзацiєю, розвитком сiльського господарства, господарством мiст утворюються великi маси стiчних вод, забруднених рiзними сумiшами. У зв’язку з розвитком енергетики, промисловостi, сiльського та мiського господарства та збiльшенням використовування нових синтетичних i токсичних речовин характеристика якостi води водних об’єктiв по одному показнику в багатьох випадках не обгрунтована, i тому потрiбна оцiнка якостi води груповими або комплексними показниками. До основних методiв регулювання якостi природних вод вiдносяться: - мелiоративнi та протиерозiйнi заходи; - зменшення забруднення атмосфери; - покращення розробки та користування природних ресурсiв. Методи, що застосовуються для очищення виробничих та побутових стiчних вод, можна подiлити на три групи: - механiчнi; - фiзико-хiмiчнi; - бiологiчнi. В комплекси очисних споруд входять споруди механiчного очищення. В залежностi вiд вимагаємого ступеня очищення вони можуть доповнюватись спорудами фiзико-хiмiчного чи бiологiчного очищення, а при бiльш високих вимогах до складу очисних споруд включають споруди глибокого очищення. Перед скидом у водоймища очищенi стiчнi води обеззаражуються, осад, що утворюється на всiх стадiях, чи надлишкова бiомаса потрапляє на споруди по обробцi осаду. Очищенi стiчнi води повертаються до оборотної системи водозабезпечення промислових пiдприємств, на сiльськогосподарськi потреби чи скидаються у водоймища. Опрацьований осад може знищуватись. бiологiчного та фiзико-хiмiчного очищення. У результатi механiчного очищення забезпечується зниження рiвня завислих речовин на 90%, а органiчних на - 20%. У склад споруд механiчного очищення входять гратки, рiзного виду уловлювачi, фiльтри, вiдстiйники. робiт та виготовленнi будiвельних матерiалiв. Первиннi вiдстiйники застосовуються для видiлення iз стiчних вод завислих речовин, якi пiд дiєю гравiтацiйних сил осiдають на дно вiдстiйника або вспливають на його поверхню. Для очищення стiчних вод, що мiстять нафту та нафтопродукти при концентрацiях бiльше 100 мг/л, застосовують нафтоуловлювачi. Цi споруди являють собою прямокутнi резервуари, в яких вiдбувається роздiлення нафти i води за рахунок рiзницi їх густини. Нафта i нафтопродукти пiдiймаються на поверхню, збираються та видаляються iз нафтоуловлювача на утилiзацiю. При фiзико-хiмiчному очищеннi використовуються наступнi методи: - сорбцiя - здатнiсть деяких речовин поглинати або концентрувати на своїй поверхнi забруднюючi речовини; - екстракцiя - введення у стiчнi води речовин, здатних розчиняти забуднюючi речовини; стiчних водах. Бiологiчне окислення вiдбувається завдяки мiкроорганiзмам, що включають безлiч рiзноманiтних бактерiй, найпростiших, а також ряд бiльш високоорганiзованих органiзмiв - водоростей, грибкiв i т. i., зв’язаних мiж собою в єдиний комплекс складними взаємовiдносинами. Як правило, в бiологiчному очищеннi використовується так званий активний мул. В спецiальних басейнах на органiчних речовинах, якi залишились у водi, що пройшла вiдстiйники, розмножуються бактерiї та iншi мiкроорганiзми. За декiлька годин цi мiкроорганiзми перетворюють органiчнi сполуки в мул, здатний осiсти. В одному метрi кубiчному води мiститься приблизно 100 млн мiкроорганiзмiв. Вiдбувається интенсивний процес розкладу, подiбний до того, який вiдбувається при самоочищеннi в природних водоймищах. Цiннiсть осадового мулу як добрива буває рiзною. Якщо в каналiзацiю потрапляють вiдходи металлургiйних пiдприємств, то осад може мiстити важкi метали в кiлькостях, якi не дозволяють використовувати його на добриво. Там, де залишки забруднень в стiчних водах, що пройшли очиснi споруди, дуже небезпечнi для природи та людини, а процеси самоочищення в водоймищах, куди цi води скидають, не можуть впоратися з забрудненнями, треба застосовувати ще один метод очищення. Цей метод - хiмiчне очищення - має за мету насамперед вилучити з води розчиннi сполуки фосфору, стимулюючи розмноження водоростей. Таке очищення особливо важке, якщо очищеннi води повиннi скидатись до озера. До води додають особливi хiмiкати, якi визивають випадання всiх розчинних речовин, у тому числi фосфатiв, в осад. У водi утворюються пластiвцi, що опускаються на дно i на своєму шляху захоплюють з собою рiзну завись, яка ще залишилась. Фiльтрацiя вод, що пройшли бiологiчне очищення, через тонкий фiльтр, наприклад, шар пiску, також допомагає знизити кiлькiсть органiчних та неорганiчних забруднень, якi залишились у водi. Нейтралiзацiя застосовується для обробки виробничих стiчних вод багатьох галузей промисловостi, що мiстять луги та кислоти. Нейтралiзацiя стiчних вод вiдбувається з метою запобiгання корозiї матерiалiв водовiдвiдних мереж i очисних споруд, порушення бiохiмiчних процесiв у бiологiчних окисниках i водоймищах. 3. КОРОТКІ ВІДОМОСТІ ПРО ЕКОЛОГІЧНИЙ СТАН ДЕЯКИХ РЕГІОНІВ ПРИЧОРНОМОР `Я 3. 1. Сучасний стан Чорноморського регiону З усiх морiв свiту Чорне найбiльш вiддалене вiд океану, а територiя його водозбiрного басейну багаторазово перевищує площу власної акваторiї. Географiчнi особливостi Чорноморського регiону обумовлюють значний вплив водозбiрного басейну на екосистему моря. Свiдченням цього стало перевищення рiвнiв забруднення Чорного моря над його здатнiстю до самоочищення. змiни екологiчної полiтики. Основна причина деградацiї моря - забруднення. Проблема полягає в тому, що забруднення мають, в основному, неприморське походження. Переважаючими за обсягом джерелами забруднення моря є рiчковi стоки. Іншим джерелами забруднення є атмосфернi опади, а також забруднення, що надходять вiд берегової дiяльностi та морського транспорту. В той же час, Дунай, одна з рiчок, що впадає до Чорного моря, збирає свої води iз значної територiї країн Захiдної, Центральної та Пiвденної Європи. 98% територiї України належить до басейну Чорного моря. Через рiки Днiпро, Днiстер, Пiвденний Буг, Дунай, Дон в море потрапляє чотири п'ятих обсягу забруднень, що надходять з поверхневим стоком з української частини Чорноморського водозбiрного басейну. П'ята частина забруднень надходить вiд узбережних джерел. За перiод з 1992 по 1996 рр. обсяг скиду зворотних вод з територiї України зменшився на 23%, в основному, внаслiдок скорочення використання води у сiльському господарствi (на 35%) та промисловостi (на 25%). Обсяги скиду забрудникiв через воднi джерела скоротилися на 19%. У 1996 р. в Чорне i Азовське моря було скинуто 1090 млн. куб. м зворотних вод, з яких 5% - без очистки, а очищених до встановлених нормативiв - 25%. З цими водами до морiв потрапило 336,7 тис. т забруднюючих речовин (органiчнi речовини - 8,5 тис. т, азот - 2,9 тис. т, фосфор – 215 т, нафтопродукти - бiт). Надходження до морiв органiчних речовин призводить до втрати кисню у придонному шарi води та масової загибелi бентосу. Вiдбувається незворотна деградацiя морських бiоценозiв, таких як фiлофорне поле Зернова, де обсяг бiомаси за останнi два десятирiччя зменшився в десятки разiв. За той же перiод використання рибних ресурсiв та iнших морепродуктiв зменшилося в п'ять разiв. Окремо слiд зупинитися на радiацiйному забрудненнi Чорного моря, у водозбiрному басейнi якого знаходиться Чорнобиль. Пiсля припинення випробувань атомної зброї в атмосферi радiацiйне забруднення поверхневого шару морської води було за концентрацiєю цезiю-137 на рiвнi 17 Бк на куб. м води. Влiтку 1986 р., в основному внаслiдок атмосферного переносу забруднень вiд викидiв Чорнобильської АЕС, цей показник сягнув 180 Бк на куб. м, а через рiк знизився до 55 Бк на куб. м. Лише в 1995 р. радiацiйне забруднення морської води знизилося до передчорнобильського рiвня. Слiд вiдзначити, що в зонi днiпровського стоку не спостерiгається пiдвищення цих показникiв. Водночас у донних осадах Днiпро-Бузького лиману концентрацiя цезiю-137 в 1986 р. пiдвищилася до 15-33 Бк на куб. м, але в 1995 р. знизилися до 1-7 Бк на куб. м. В останнi роки у Чорному морi актуальною стала загроза попадання в морськi води бойових отруйних речовин (iприт, люiзит) внаслiдок руйнування оболонок контейнерiв, в яких вони були захороненi на морському днi бiля Севастополя пiд час другої свiтової вiйни. Дослiдження останнiх рокiв виявили так званi “гарячi плями”, де забруднення морiв найбiльше. Це узбережнi акваторiї бiля мiст Одеса, Севастополь, Марiуполь, Миколаїв, Балаклава, Саки, Керч, Євпаторiя, Гурзуф, Симеїз, Бердянськ, Красноперекопськ, Скадовськ. Певнi кроки для змiни ситуацiї на краще можна зробити навiть в умовах економiчної скрути. Новi потужностi каналiзацiйних систем, збудованих в Іллiчiвську, Бердянську та iнших мiстах, забезпечили зменшення забруднення морського довкiлля бiля мiст. Останнiм часом в Українi спостерiгається скорочення скидiв забруднених вод. Послаблюється негативний вплив на чистоту морської води вiдходiв грунтiв вiд поглиблення фарватеру в морських портах та судноплавних каналах. Хоча обсяги цих вiдходiв за останнi роки у Чорному морi скоротилися втричi, вони залишаються чи не найвагомiшим чинником руйнування донних бiоценозiв. Сiрководень наповнює глибини Чорного моря i вбиває все живе. Якщо цей газ випустити на поверхню, вiн покриє усю земну кулю восьмиметровим шаром. В останнi десятирiччя газ неухильно наближається до поверхнi моря зi швидкiстю 1-2 метри на рiк. Рибнi запаси моря рiзко зменшилися. Зникли камбала, барабуля, бiлуга. Популяцiя дельфiнiв зменшилася у 10 разiв. Завезений на днищах кораблiв хижий паразит гребневик з'їдає планктон, товщина шару якого на поверхнi моря 20-30 см. Таким чином вже знищено планктон на площi сотнi тисяч гектарiв. Немає планктону - немає риби. Риболовецькi кораблi України тепер йдуть на промисел в океани до берегiв Африки i ловлять там рибу для заморських їдцiв, тому що немає економiчного сенсу транспортувати її в Україну. Бiльшiсть плавучих засобiв застарiла, зробилася непридатною, i рибна промисловiсть деградує. iз бракон'єрами) 7 тис. тон. Влiтку 1973 р. в межирiччi Дунаю i Днiстра на площi бiля 3,5 тис. кв. км було зафiксовано масову загибель (через вiдсутнiсть кисню) донних морських тварин. Причиною цього явища стало перенасичення моря мiнеральними сполуками азоту та фосфору. Стiкання мiнеральних добрив в море з рiчковими водами зросло на порядок. Дунай щорiчно приносить в море 60 тис. тон фосфору i 340 тис. тон азоту. В морi утворилося iдеальне живильне середовище для розвитку одноклiтинних водоростей. Воно “заквiтло”. Залежно вiд виду водоростей, що розмножуються, колiр води змiнюється на червоний, зелений або iнший. Спалахи чисельностi, як правило, закiнчуються загибеллю водних рослин з наступним зникненням кисню, що витрачається на їх розклад. Загальнi бiологiчнi втрати за останнє двадцятирiччя тiльки на пiвнiчно-захiдному шельфi Чорного моря оцiнюються в 60 млн. тон, в тому числi 5 млн. тон риби. Господарська дiяльнiсть людини змiнила природну рiвновагу. В нових умовах переважний розвиток отримали дрiбнi види рослин i тварин з нетривалим перiодом життя. Посилився процес внесення нових видiв, що потрапляють до нас з баластними водами i навiть витiсняють корiннi види. Це, наприклад, мешканець атлантичного узбережжя Америки гребневик мнемiопсiс - родич медуз, який попав у Чорне море в 1987 р. i завдав iстотних збиткiв нашим рибним запасам. Посилився негативний вплив людини на узбережну зону моря, яка продукує найбiльше бiорiзноманiття. Скидання неочищених промислово-комунальних вод, будiвництво гiдротехнiчних споруд, видобування нафти i газу також не сприяють нормалiзацiї природних процесiв. За оцiнками мiжнародних експертiв, економiчнi втрати вiд забруднення, скорочення рибного промислу та туризму в басейнi Чорного моря складають 500 млн. доларiв США щорiчно. Визначено наступнi прiоритетнi екологiчнi проблеми, на вирiшення яких спрямованi зусилля України: 1. Високий рiвень забруднення, який призводить до негативних змiн морської екосистеми Чорного моря. 2. Загроза незворотних втрат бiорiзноманiття, генофонду та бiологiчних ресурсiв Чорного та Азовського морiв. 3. Загроза значних незворотних втрат рекреацiйних ресурсiв Чорного моря i, як наслiдок, значних соцiальних та економiчних втрат вiд погiршення здоров'я жителiв України. Моря, як i люди, плачуть гiркосолоними сльозами. Вiдчуваючи наближення хвороби, вони нервують - бушують штормами. Проте, людина знову i знову насичує моря отрутою вiдходiв своєї життєдiяльностi. Оспiвуючи природу, люди повiльно, але неминуче знищують її. високої частки витрат на його збереження. Чорне море оточене шiстьма країнами, якi живуть за старою приказкою: “У семи няньок - дитя без ока”. Головний забруднювач моря - Дунай. Його води несуть в море вiдходи людської життєдiяльностi майже з усiх країн Європи. Через свої водотоки i, головним чином, через Днiпро, скидають до моря забрудненi води Росiя, Бiлорусь та Україна. скоординувати теперiшню дiяльнiсть в межах Чорноморської, Дунайської та Днiпровської програм i розвинути її на Днiстер, Буг, Дон, Кубань, рiчки Кавказу, Анатолiї, Балкан. Поєднання зусиль держав та мiжнародних органiзацiй, насамперед, Глобального екологiчного фонду, дозволить отримати синергiйний ефект. Зараз є загальне позитивне розумiння необхiдностi такого проекту як серед урядiв приморських країн , так i серед експертiв країн Дунайської програми, Свiтового банку. Чорноморською та Дунайською програмами створено робочу групу, яка готує вiдповiднi пропозицiї для подальших крокiв. довкiлля Причорноморських держав (1993 р.), регiональнi екологiчнi програми. 31 жовтня 1996 р. в Стамбулi Мiнiстри охорони довкiлля шести чорноморських країн пiдписали “Стратегiчний план дiй з вiдновлення та захисту Чорного моря”. На згадку про цю подiю було запропоновано затвердити цей день як День Чорного моря. Хочеться вiрити, що день 31 жовтня буде сприйматися не як День поминок, а як День пiдведення пiдсумкiв розумної дiяльностi людини, направленої на вiдновлення Чорного моря. Наївно вiрити, що вдасться повернути морю його первинний вигляд. Це суперечило б об'єктивним законам розвитку природи. Але в наших силах вiдновити природну рiвновагу i надалi забезпечувати її збалансоване пiдтримання. Ще не все втрачено, якщо навiть у важкi часи економiчних перетворень, ми думаємо про “дiм”. Адже слово “екологiя” утворене вiд грецького “ойкос”, що означає “дiм”. та захисту Чорного та Азовського морiв ; прiоритетнi природоохороннi заходи; фiнансовi ресурси для їх виконання та механiзми виконання визначених заходiв. Такий пiдхiд до вибору заходiв грунтується на наступних принципах “Стратегiчного плану дiй для вiдновлення та захисту Чорного моря” (СПД). Його основнi положення “Стратегiчного плану дiй для вiдновлення та захисту Чорного моря”: - ухвалення нової органiзацiйної структури для чорноморських країн, створеної на основi здобуткiв Чорноморської екологiчної програми (ЧЕП); - пiдтримка басейнових принципiв управлiння у певних галузях екологiчної полiтики; - впровадження ефективної економiчної реформи - впровадження принципу “забруднювач платить” для контролю за джерелами забруднення до 1999 р.; - усунення “гарячих точок” першочергового значення до 2006 р. та публiкацiя вiдповiдних звiтiв у 2000 та 2005 рр.; - розробка планiв розвитку системи водоочисних споруд для каналiзацiйних мереж в усiх мiстах узбережної смуги до 2000 р.; - запровадження ефективних заходiв контролю за забрудненнями з суден через введення “Контролю за станом портiв” з дiйовою системою заохочень та штрафних санкцiй; - виконання комплексу заходiв для запобiгання скидiв твердих вiдходiв в море, контролю за транскордонним перемiщенням небезпечних речовин, реагування пiд час аварiй та надзвичайних ситуацiй тощо; - введення системи спiльного контролю за рибальством, що грунтується на системi квот виловiв риби та вiдновленнi ключових для рибного господарства екосистем, якi виконують роль рибних розплiдникiв; - розробка нового “Протоколу про бiологiчне та ландшафтне рiзноманiття Чорного моря”; - розробка пакету iнвестицiйних заходiв для природоохоронних об'єктiв (водно-болотних угiдь та морських екосистем); - розробка регiональної стратегiї iнтегрованого управлiння береговою зоною морiв з вiдповiдним нормативно-правовим забезпеченням до 1999 р.; - економiчний розвиток регiонiв з особливою увагою до розвитку ресурсно-невиснажливих технологiй аквакультури i туризму; - посилення уваги до участi громадськостi в процесi прийняття рiшень; - продовження процесу втiлення СПД на нацiональному рiвнi через розробку Нацiональних програм; - органiзацiя зустрiчей з донорськими органiзацiями (через кожнi 5 рокiв) для розгляду удосконалених пакетiв iнвес-тицiйних заходiв з урахуванням пропо-зицiй Нацiональних програм чорноморських країн; - завершення передпроектного дослiдження щодо утворення Чорноморського екологiчного фонду, який мiг би пiдтримуватись економiчними механiзмами регiонального рiвня та спрямовуватись на покриття додаткових витрат; - забезпечення регулярностi за переглядом цiлей СПД та прозоростi контролю за втiленням його рiшень. Впровадження багатоцiльового регiонального проекту безумовно є кроком уперед. Хочеться сподiватися, що цей крок буде успiшним та своєчасним. Україна, як морська держава, взяла на себе зобов'язання забезпечити всi необхiднi умови для реалiзацiї нацiональної програми захисту та вiдтворення природи Чорного та Азовського морiв, що дозволить також збiльшити продуктивнiсть моря i забезпечити зростання прибуткiв вiд туристської дiяльностi. Програмою передбачено створення розгалуженої мережi фiнансування заходiв щодо охорони та вiдтворення морського довкiлля, посилення природоохоронних вимог, спiвпрацi урядових та неурядових органiзацiй. Лише у такий спосiб можна зупинити подальшу деградацiю i руйнування екосистеми Чорного та Азовського морiв та вiдродити їх красу i здоров'я. У вiдповiдь на деградацiйнi процеси у морському довкiллi та втрати морських природних ресурсiв вiдбувається змiна державної полiтики. Щоб забезпечити дiєву нацiональну систему захисту морiв, Україна має створити певний механiзм, що включає, насамперед, економiчнi засоби. Проведення навiть вiдносно недорогих першочергових заходiв забезпечить повернення вкладених коштiв у виглядi здоров'я людей, зростання кiлькостi морепродуктiв та прибуткiв вiд туризму. За рахунок вiдрахувань вiд господарської дiяльностi має бути створена розгалужена мережа фiнансування природоохоронних заходiв. Саме на таких засадах має будуватись державна полiтика захисту та вiдтворення Чорного моря, проект якої розроблено у 1997 р. Один з прiоритетiв у державнiй екологiчнiй полiтицi України - вiдновлення природних ландшафтiв та збiльшення площi природоохоронних територiй. Узбережна смуга морiв порiвняно з iншими регiонами нашої країни має непоганi передумови для створення цiлiсної мережi природоохоронних територiй. Зараз на морському узбережжi створено 7 природних заповiдникiв, один нацiональний природний парк, 35 природних заказникiв, 32 парка-пам'ятки садово-паркового мистецтва, 102 пам'ятки природи загальною площею 2,8 тис. кв. км, що складає близько 15% вiд площi узбережної смуги. Для порiвняння варто нагадати, що природно-заповiдний фонд України займає 3,6% її територiї. На морському узбережжi знаходяться такi природнi заповiдники як Кримський (30000 га), Ялтинський гiрсько-лiсовий (14600 га), Чорноморський (57000 га), Дунайськi плавнi (бiля 15000 га), Карадаг (2900 га), Мис Март'ян. Планується створити нацiональнi природнi парки Днiстровський (34000 га), Севастопольський (27000 га), Тарханкут (20000 га). Площу природоохоронних територiй на морському узбережжi передбачається збiльшити вдвiчi. В Одесi та Севастополi працюють iнститути морiв. Невпинно дослiджують моря бiологiчнi станцiї. Випускаються гори лiтератури. Створено екологiчну мiлiцiю. Готується до видання “Червона книга” Чорного моря. Проекти Концепцiї та Програми визначають три головнi напрями першочергових заходiв, необхiдних для захисту та вiдновлення екосистем Чорного та Азовського морiв: 2. Збереження та вiдтворення морських природних ресурсiв морiв. 3. Збалансований розвиток через введення iнтегрованого управлiння береговою зоною морiв. Як передбачається проектами Концепцiї та Програми, фiнансування дiяль-ностi щодо захисту та вiдновлення морiв вiдбуватиметься через: - цiльове фiнансування з державного бюджету; - цiльове фiнансування з мiсцевих бюджетiв узбережних регiонiв; - галузевi та державнi програми; - фiнансову пiдтримку мiжнародними донорськими органiзацiями та урядами держав-партнерiв (зокрема, через проект Чорноморського фонду ТАСІS на 1996 - 1997 рр., другу фазу ЧЕП Глобального екологiчного фонду, iнвестицiї Свiтового Банку тощо). Україна володiє найбiльшою частиною природних багатств чорноморського шельфу. При загальнiй довжинi берегової лiнiї 1628 км i ширинi меж тери-торiальних вод в 12 миль загальна площа шельфу України складає 24850 кв. км. Наша берегова зона включає морськi, солонуватоводнi та прiсноводнi екосистеми рiзної величини - вiд великих територiй площею 165000 га (Схiдний Сиваш) до зовсiм невеликих (кримське узбережжя бiля миса Урат – 9600 га). Українську частину Чорного моря населяють бiля 4300 видiв рослин i тварин. Пiвнiчно-захiдний шельф залишається найпродуктивнiшою частиною моря. Тут здiйснюється основне добування бiологiчних ресурсiв. Серед водних органiзмiв, що мають промислове значення, в межах України видiляють: 5 видiв червоної водоростi фiлофори, 2 види морської трави зостери, 2 види молюскiв (мiдiя i рапана), зяброногого рачка артемiю, амфiподу псевдогаммаруса, 5 видiв рiчкових ракiв, 3 види морських креветок, 2 види личинок комарiв хiрономiд (“мотиль”). З 26 промислових риб, характерних для 60-70-х рокiв, сьогоднi залишилося тiльки 6: шпрот, чорноморський оселедець, хамса, мерланг, ставрида та далекосхiдна кефаль пеленгас, яка порiвняно недавно успiшно аклiматизувалася у Чорному морi. Приблизно 2% площi шельфу охороняються в межах таких заповiдникiв, як державний природний заповiдник “Дунайськi плавнi” (14851 га), Чорноморсь-кий природний бiосферний заповiдник (87348 га), заповiдник “Мис Мартьян” (240 га) та Карадазький природний заповiдник (2856 га). Сума очiкуваних iноземних надходжень складає близько 200 млн. гривень. 3. 2. Водно-болотнi угiддя До водно-болотних угiдь вiдносять узбережнi мiлини, рiчки, лимани, лагуни, озера, болота, торфовища, заплавнi луки. Водно-болотнi угiддя виконують низку екологiчних функцiй i забезпечують надання економiчно корисних продуктiв та послуг. Наприклад, вони очищують воду, яку використовує людина, захищають людей та їхнє майно вiд катастрофiчних повеней, регулюючи рiвень води у рiчках. Вони є джерелом природних продуктiв. Водно-болотнi угiддя посiдають чiльне мiсце серед найпродуктивнiших екосистем, пiдтримуючи iснування багатої та рiзноманiтної дикої природи та забезпечуючи важливi ресурси для рибальства, вiдпочинку та наукових дослiджень. Найважливiшими водно-болотними угiддями України є Сивашська лагуна (найбiльше водно-болотне угiддя Азово-Чорноморської узбережної зони), рiчки Днiстер i Днiпро та їхнi дельти, рiчка Пiвдений Буг, українськi частини дельти Дунаю та заплавних лукiв Прип'ятi. Проведенi нещодавно дослiдження свiдчать, що лише в Азово-Чорноморськiй узбережнiй зонi Україна має 19 водно-болотних угiдь мiжнародного значення вiдповiдно до Конвенцiї про водно-болотнi угiддя мiжнародного значення (Рамсарська конвенцiя). Таким чином, Україна має велике розмаїття водно-болотних угiдь, важливих для збереження бiорiзноманiття. В минулi часи Радянський Союз, як сторона Рамсарської конвенцiї, вiдмiтив Українi 4 мiсця, якi вiдповiдають умовам цiєї конвенцiї. Нещодавно Україна приєдналася до Рамсарської конвенцiї i го-тується оголосити, що 22 водно-болотнi угiддя вiдповiдають вимогам конвенцiї. Щоб зробити це належним чином, важливо викорис-товувати багатобiчний пiдхiд. Вирiшальними тут є знання не тiльки про екологiчнi процеси, але й про економiчну цiннiсть та можливостi використання, про гiдрологiчнi умови ґрунтових та поверхневих вод, про властивостi рiзних шарiв грунту, солонiсть тощо. Якщо згадати про Конференцiю в Рiо-де-Жанейро 1992 р., то збереження водно-болотних угiдь є практичним втiленням принципу “Дiяти локально, мис-лити глобально”, який є девiзом органiзацiї Грiнпiс. Мiсцевi органи влади мають дiяти у локальному масштабi, пiдвищувати громадську обiзнанiсть, розробляти загальнi плани управлiння природними ресурсами та плани дiй iз збереження водно-болотних угiдь. Проте, слiд бачити цi локальнi дiї пiд кутом зору нацiональної та мiжнародної перспективи. Це особливо доречно для збереження водно-болотних угiдь, що розташованi вздовж прикордонних рiчок, та охорони мiгруючих видiв, оскiльки тут потрiбне мiжнародне спiвробiтництво. пiдхiд до вирiшення проблем збереження довкiлля. “Ветландс iнтернешнл - Африка, Європа, Середнiй Схiд (АЄСС)” - це одна з трьох структур “Ветландс iнтернешнл”. Її мета - “пiдтримувати та вiдновлювати для майбутнiх поколiнь водно-болотнi угiддя, їхнi ресурси та бiорiзноманiття через науковi дослiдження, обмiн iнформацiєю та природозберiгаючi дiї в усьому свiтi”. “Ветландс iнтернешнл” може дiяти як органiзацiя, яка полегшує вирiшення проблем, зокрема через допомогу в написаннi проектiв та пошуку коштiв для нацiональних урядових та неурядових органiзацiй. “Ветландс iнтернешнл” створено у жовтнi 1995 р. шляхом злиття таких трьох iснуючих органiзацiй: - “Мiжнародне бюро дослiджень водоплавних видiв та водно-болотних угiдь” iз штаб-квартирою у Великiй Британiї, - “Азiатське бюро водно-болотних угiдь” iз штаб-квартирою у Малайзiї, - “Водно-болотнi угiддя Америки” iз штаб-квартирою в Канадi. “Ветландс iнтернешнл - АЄСС” за бiльш як 40 рокiв свого iснування зробила багато, зокрема її заслугою є започаткування Рамсарської конвенцiї, органiзацiя важливих регiональних дослiджень та програм збереження водно-болотних угiдь та видiв, що там iснують. Ця органiзацiя здiйснює контроль за ситуацiєю на водно-болотних угiддях Африки, Європи, Середнього Сходу та допомагає у розробцi регiональних та нацiональних планiв дiй щодо водно-болотних угiдь. Вона також пiдтримує урядовi органи та мiсцевi органiзацiї у справi збереження водно-болотних угiдь та їх збалансованого розвитку. Зараз вона сприяє низцi рiзноманiтнiих дiй у багатьох країнах регiону i має постiйнi офiси у Нiдерландах (штаб-квартира) та в Росiї iз штатом, що налiчує загалом близько 20 постiйних працiвникiв. Офiси у Сенегалi та в Українi вiдкрито восени 1997 р. Членами “Ветландс iнтернешнл - АЄСС” є понад 50 країн свiту. У глобальних та регiональних програмах беруть участь понад 120 урядових органiзацiй, фундацiй, агенцiй з питань розвитку та груп з приватного сектору. “Ветландс iнтернешнл” має понад 20 груп фахiвцiв, до складу яких входять спецiалiсти з багатьох країн свiту. Важливою рисою дiяльностi “Ветландс iнтернешнл” є iї прагнення до спiвробiтництва з усiма зацiкавленими органiзацiями в кожнiй країнi. Одним з принципiв роботи “Ветландс iнтернешнл” є децентралiзацiя. Органiзацiя має невелику штаб-квартиру i працює здебiльшого через регiональнi офiси або офiси, створенi для виконання проектiв у рiзних країнах. У вереснi 1997р. “Ветландс iнтернешнл” розпочала проект “Пiдтримка збереження водно-болотних угiдь та видiв в Азово-Чорноморському регiонi України”. Цей проект фiнансується Урядом Нiдерландiв. Головнi цiлi: - налагодити спiвробiтництво з провiдними органiзацiями та окремими особами в Українi, що мають вiдношення до наукових природоохоронних дослiджень; - удосконалювати та поширювати iнформацiйнi, освiтнi та iншi пiзнавальнi матерiали про водно-болотнi угiддя; - проводити аналiз потреб у навчаннi спецiалiстiв; - сприяти розробцi та впровадженню природозберiгаючих планiв управлiння головними водно-болотними угiддями Азово-Чорноморському регiону. Призначено координатора проекту Керiвництво Ботанiчного саду iм. акад. Фомiна у Києвi надало примiщення для офiсу вiдповiдно до угоди з Мiнекобезпеки України. “Вет-ландс iнтернешнл” має намiр створити офiс для усього Чорноморського регiону. У вереснi 1997 р. заступник Мiнiстра екобезпеки Я. Мовчан пiдписав “Меморандум про взаєморозумiння з Ветландс iнтернешнл - АЄСС” (директор - М. Мозер) щодо програми спiвробiтництва в Українi iз збереження та менеджменту водно-болотних угiдь. Є надiя, що проект збереження водно-болотних угiдь в узбережнiй зонi Чорного моря буде першим у серiї проектiв щодо спiвробiтництва з мiсцевими владними структурами у Чорноморському регiонi. 3. 3. Кiнбурнська коса З метою збереження одного з унiкальних куточкiв природи Чорноморського регiону, у 1992 р., за рiшенням Миколаївської обласної Ради на Кiнбурнськiй косi створено один iз перших в Українi регiональних ландшафтних паркiв площею бiля 18 000 га. Замрiяний свiт лукiв. Представники екзотичної родини квiткових рослин - зозулинцi крапчастий, запашний, блощичний та болотний занесенi до Червоної книги України. Навеснi поверхню численних заток пiвострова спiнює шалена навала риби, що прямує на нерест. Серед лучних просторiв та по улоговинах височать красенi-дуби, осиковi та вiльховi гаї, унiкальнi угруповання берези днiпровської. Ближче до моря та Ягорлицької затоки розкинулись численнi солонi озера. Тi з них, якi мають зв'язок з морем або затокою - улюблене мiсце нересту цiнної промислової риби кефалi. В лагунах буяє життя. Тут можна зустрiти хижих актинiй, кумедних ракiв-самiтникiв, рiзноманiтних молюскiв i багатьох iнших водних мешканцiв. Усi внутрiшнi водойми Кiнбурнської коси та прибережнi мiлководдя - справжнє пташине царство. Частина з них пiдпадає пiд дiю Рамсарської конвенцiї. В цьому районi зустрiчається понад 240 видiв птахiв. Баклани, мартини, крячки, качки, гуси, кулики. На прилеглих до парку територiях Чорноморського бiосферного заповiдника - островах Довгий i Круглий - гнiздиться гага звичайна. Це єдиний випадок оселення представникiв гнiздової орнiтофауни Арктики в басейнi Середземного моря. У межах парку гаги харчуються, вiдпочивають. Зараз дирекцiєю заповiдного об'єкту розробляється науково-практична програма щодо заохочення цих “червонокнижних” тварин до гнiздування на Кiнбурнськiй косi. Ходуличник - ще один об'єкт особливого пiклування держави. Його мiсцева популяцiя - одна з найчисленнiших у Причорномор'ї. Взимку на Кiнбурнi можна спостерiгати дуже рiдкiсних птахiв - орланiв-бiлохвостiв. Інодi тут нараховується до 40 особин цих могутнiх хижакiв. до вiдомства Прогнойської паланки славетної Запорозької республiки. В районi Чорних озер, що межує з парком зi сходу, знаходився знаменитий козацький волок, яким славне низове товариство обходило, вертаючись на Сiч з набiгу на бусурманiв, турецькi фортецi Кiнбурн та Очакiв. Поряд з волоком - Кiнбурнськi солероднi озера. Саме тут добували сiль нашi предки. Саме звiдси човнами, неторопким рипом чумацьких возiв розходилась вона по всiй Українi та багатьох країнах Європи. Кiнбурнська земля має величезний рекреацiйний потенцiал. Прекраснi пляжi - сполучення бiлого днiпровського пiску i прозорої блакитi Чорного моря. Їхня загальна довжина сягає 23 км. Узбережжя Днiпровського лиману - заповiтнi мiсця рибалок-спортсменiв. Сапропелеве багно цiлющих грязевих озер здатне допомогти у боротьбi з багатьма недугами. Благодатне повiтря напоєне пахощами моря i степу. Майорять над морем бiлi крила вiтрил. Вже кiлька рокiв наприкiнцi травня - початку червня бiля берегiв пiвострова проходить стомильна екологiчна регата крейсерських яхт за перехiдний Кубок Кiнбурна. Це змагання вiдкрите для всiх бажаючих. Територiя заповiдного об'єкту здатна стати справжньою Меккою для вчених-натуралiстiв. Це одне з найперспективнiших мiсць в Українi для розвитку наукового туризму. усе можливе для пiдтримання i розвитку заповiдного об'єкту. Але цього зараз замало. Потрiбнi iнвестицiйнi проекти, потрiбнi кошти. Кiнбурнська коса - казковий корабель. Інколи вiн пливе спокiйно, не поспiшаючи, а iнодi, закриваючи небо напнутими вiтрилами хмар, несеться, краючи водянi гори. Прекрасне дитя Днiпра-Славутича i Чорного моря. Чи зможуть люди зберегти її безцiннi скарби на вiки, ро-зумно використовуючи їх на користь собi й природi? Джарилгацька затока - це унiкальний куточок на пiвднi України, з одного боку, це дитячий курортно-оздоровчий комплекс, а з iншого - зона iнтенсивного зрошувального землеробства i рисосiяння. Проблема даного регiону є типовою для багатьох дiлянок чорноморського узбережжя. Суть проблеми досить проста i зрозумiла: екологiчний стан мiлководної Джарилгацької затоки, яка є основою для розвитку дитячого курортно-оздоровчого комплексу та сприятливою для нагулу молодняка цiнних порiд риб i вирощування мiдiй, постiйно погiршується завдяки надходженню забруднених дренажно-скидних вод з полiв рисосiяння, а також завдяки дiяльностi Скадовського морського порту. Ця проблема iснує протягом останнiх тридцяти рокiв, коли почалось використання узбережних територiй для iнтенсивного зрошувального землеробства i рисосiяння. Тому не випадково тут зменшилась чисельнiсть практично усiх порiд риби, зникли поля устриць, зменшились площi поширення мiдiй. Доннi вiдклади забруднились стiйкими пестицидами i на довгi роки стали джерелом вторинного забруднення води. Було проведено комплекснi екологiчнi дослiдження стану затоки та узбережжя, пiдготовлено матерiали про природоохороннi зони, подано до уряду документацiю про присвоєння Скадовськiй зонi статусу державного курорту. Науковцi-екологи вивчали екологiчний стан затоки, оцiнювали негативний вплив рiзних факторiв на стан затоки та узбережжя. Результати дослiджень через звiти та мiсцеву пресу неодноразово поширювались серед урядових та громадських органiзацiй. Двiчi розроблялись проекти реконструкцiї Краснознам'янської зрошувальної системи, але жоден з них не було реалiзовано. Дослiдження показали, що екологiчний стан затоки пiсля зменшення “пестицидного тиску” почав покращуватись навiть швидше нiж очiкувалось. Зараз аграрники повернулись до використання гербiцидiв, в тому числi нових. Комплекснi екологiчнi дослiдження стану затоки та узбережжя на одному ентузiазмi провести неможливо. Силами санепiдемстанцiй (переважно на замовлення аграрникiв) виконуються простi режимнi спостереження забруднення води та продуктiв харчування, але їх результати невiдомi громадськостi. Крiм того, таких дослiджень недостатньо, щоб отримати цiлiсне уявлення про екологiчну ситуацiю та тенденцiї її змiни. Думати про вiдмову в найближчiй перспективi вiд рисосiяння на узбережних територiях, а тим бiльше вiд iнтенсивного зрошувального землеробства - це марне витрачання часу. Нiхто на це не пiде через рiзнi причини, в першу чергу, - економiчнi. Проте, в умовах погiршення екологiчної ситуацiї стримуватиметься розвиток лiкувально-оздоровчого комплексу. Щоб досягти компромiсу, потрiбно: - створити у Скадовськiй зонi економiчнi умови, сприятливi для розвитку курортної iндустрiї; - вирощувати екологiчно чисту сiльськогосподарську продукцiю; - розробити та впровадити систему комплексного екологiчного монiторингу, частково використовуючи матерiально-технiчну базу санепiдемстанцiй; - запровадити суворiшi штрафнi санкцiї за забруднення довкiлля в межах курортно-оздоровчих зон. Все це можна реалiзувати в рамках спецiально розробленої державної програми розвитку курортно-оздоровчих зон. 4. ВИСНОВКИ Таким чином, як видно з вище наведених фактiв, стан наших рiчок та озер залишається незадовiльненим, але навiть за сьогоднiшнiх важких умов економiчної кризи здiйснюються заходи, направленi на зменшення забруднення та пiдтримку екологiчної рiвноваги водоймищ України. Настав час розробити концепцiю розвитку водного господарства України на перiод до 2015 року з визначенням прiоритетних напрямкiв i першочергових проблем для розв’язання, а також провести водогосподарсько-екологiчне районування басейнiв рiчок України i на його основi визначити черговiсть iнвестицiй на водоохороннi заходи, укласти мiжнароднi угоди з усiма сумiжними державами щодо викоростання спiльних водних ресурсiв та поно-вити дiю Бухарестської декларацiї в питаннi про рiчку Дунай. Для докорiнного полiпшення водогосподарсько-економiчного становища та забезпечення екологiчної стабiльностi водоймищ потрiбно: 1) по-перше, стратегiю подальшого розвитку економiки України орiєнтувати на екологiчно обгрунтованi заходи з урахуванням стану її природно-ресурсного потенцiалу, а також iз запровадженням i беззастережним виконанням науково обгрунтованого спiввiдношення мiж добуванням природних ресурсiв, їх викоростанням для власних потреб та необхiдною кiлькiстю для зовнiшньоекономiчної дiяльностi; 2) по-друге, перебудову промисловостi, транспорту, сiльського господарства належить здiйснювати на основi останнiх досягнень свiтовим спiвтовариством в кожнiй з галузей, невiд-кладно запровадити на всiх пiдприємствах єдиний державний екологiчний паспорт. Окрiм цього, було б доцiльно провести паспортизацiю пiдприємств народного господарства - потенцiйних забруднювачiв природного середовища, i на її основi прийняти рiшення про подальше їх використання, перепрофiлювання, закриття або закупiвлю в iнших державах екологiчно чистих технологiй потрiбного профiлю. Є i iншi, не менш важливi пропозицiї. Зокрема, розробити та здiйснити програму нацiонального водогосподарсько-екологiчного монiторингу. Раз i назавжди вирiшити питання про землi водного фонду. Запропонованi заходи при квалiфiкованому iх здiйсненнi мають привести до стабiлiзацiї, а в подальшому i до полiпшення водогосподарсько-екологiчного становища в Українi. СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 1. Барановський В., Пироженко К., Шевченко В. Медико – екологiчний атлас України. – Вид – во газети “Зелений свiт” та iнституту географiї НАН України, Київ, 1995. 3. Белов С. В. Охрана окружающей среды. – М.: Высш. шк., 1991. 4. Бiлявський Г. О. та iн. Основи загальної екологiї: Пiдручник/ Бiлявський Г. О., Падун М. М., Фурдуй Р. С. – Г – е вид., зi змiнами. К.: Либiдь, 1995. 5. Злобiн Ю. А. Основи екологiї. К.: - Видавництво “Лiбра”, ТОВ, 1998. 7. Очистка воды. Методы и свойства. Каталог-справка. Вып. 1. Под редакцией. Данилевича Я. – С. - Пб.: 1995. 8. Программа действий по охране окружающей среды для Центральной и Восточной Европы, 1995. 9. Сытник К. М., Брайтон А. В., Гордецкий А. В. Биосфера. Экология. Охрана природы. – К.: Наук. Думка, 1991.