Джерела екологiчного права
Джерела екологiчного права.
Загальна характеристика джерел екологiчного права
ПЛАН
2. Групи джерел екологiчного права............................................................ 5
Висновок................................................................................................. 10
Вступ
Право як регулятор суспiльних вiдносин має об’єктивне, зовнiшнє вираження в рiзних джерелах, таких як правовий звичай, судовий прецедент, нормативно-правовий акт. В Українi провiдну роль вiдiграє нормативно-правовий акт. З урахуванням цього пiд джерелами екологiчного права розумiють нормативно-правовi акти, якими регулюються вiдносини у сферi взаємодiї навколишнього природного середовища i суспiльства.
Джерела права являють собою зовнiшню форму вираження правотворчої дiяльностi держави, з допомогою якої воля законодавця стає обов’язковою для виконання. Найбiльш поширеним в Українi видом джерела права є нормативно-правовi акти органiв державної влади, якi мiстять правовi норми, розрахованi на багаторазове застосування при регулюваннi вiдповiдних суспiльних вiдносин. Пiд нормативно-правовими актами слiд розумiти акти органiв державної (публiчної) влади, якими встановлюються (санкцiонуються), вводяться в дiю, змiнюються чи скасовуються правила поведiнки суб’єктiв правовiдносин у суспiльствi. Саме цим нормативно-правовi акти вiдрiзняються вiд актiв застосування права та вiд iнших iндивiдуальних актiв, розрахованих на одноразове застосування (дiю), тобто “прив’язаних” до певних суб’єктiв чи до конкретних обставин мiсця i часу.
Наявнiсть вiдповiдних джерел права, тобто нормативно-правових актiв, що регулюють тi чи iншi суспiльнi вiдносини, є свiдченням iснування вiдповiдної самостiйної галузi права. В Українi, як вiдомо, прийнята i дiє велика кiлькiсть таких актiв, якi регулюють суспiльнi екологiчнi вiдносини i в своїй сукупностi складають екологiчне право як самостiйну галузь вiтчизняного права. Отже, джерелами екологiчного права є прийнятi уповноваженими державою органами нормативно-правовi акти, якi мiстять правовi норми, що регулюють суспiльнi екологiчнi вiдносини вiдповiдно до сучасної екологiчної полiтики держави.
Нормативно-правовi акти як джерела екологiчного права України не є однорiдними, їх структура вiдображає складнiсть, структуровану iєрархiчнiсть системи законодавства країни в цiлому i охоплює правовi акти рiзної юридичної сили та правової спецiалiзацiї. Такi акти вiдображають структуру державної (публiчної) влади, правовий статус i компетенцiю органiв, що їх видають, а також характер самих актiв. Вони як джерела екологiчного права знаходяться мiж собою в суворiй iєрархiчнiй пiдпорядкованостi i взаємозалежностi.
Залежно вiд спецiалiзацiї та призначення нормативно-правових актiв, що регулюють суспiльнi екологiчнi вiдносини, їх можна розподiлити на двi групи. До першої групи входять акти, переважна бiльшiсть норм яких спрямована на регулювання тих чи iнших за характером екологiчних вiдносин. Прикладом вказаних актiв можуть бути Закон України вiд 16 червня 1992 року “Про природно-заповiдний фонд України”, Закон України вiд 3 березня 1993 року “Про тваринний свiт” тощо.
Екологiчнi нормативно-правовi акти, якi входять до складу першої групи, можна умовно назвати спецiалiзованими. Вони становлять переважну бiльшiсть актiв як джерел екологiчного права. Разом з тим суспiльнi екологiчнi вiдносини регулюються й нормативно-правовими актами, основне призначення яких полягає в регулюваннi iнших суспiльних вiдносин (господарських, адмiнiстративних та iн) i якi мiстять правовi норми, присвяченi регулюванню певних екологiчних вiдносин або їх сторiн. Саме цi акти складають другу групу. До нормативно-правових актiв цiєї групи належить Закон України вiд 16 листопада 1992 року “Про основи мiстобудування”, Закон України вiд 14 лютого 1992 року “Про колективне сiльськогосподарське пiдприємство”, Закон України вiд 20 грудня 1991 року “Про селянське (фермерське) господарство” та iншi. Поява зазначених актiв є вiдображенням об’єктивного процесу екологiзацiї господарського законодавства України, хоча в умовах сучасної економiчної кризи розвиток цього процесу дещо зупинився.
Масив нормативно-правових актiв, всi або бiльшiсть правових норм яких спрямованi на регулювання суспiльних екологiчних вiдносин, також не є однорiдним. У його структурi можна видiлити загальнi й поресурсовi екологiчнi нормативно-правовi акти. До числа перших належать акти, спрямованi на охорону та використання навколишнього природного середовища як єдиного, iнтегрованого об’єкту екологiчних правовiдносин. Такими актами є, наприклад, Закон України вiд 25 червня 1991 року “Про охорону навколишнього природного середовища”, Закон України “Про природно-заповiдний фонд України”, Конвенцiя про охорону бiологiчного рiзноманiття, ратифiкована Верховною Радою України 29 листопада 1994 року.
Поресурсовими нормативно-правовими актами є акти, що регулюють суспiльнi екологiчнi вiдносини, об’єктом яких виступають окремi види природних ресурсiв: води, лiси, земля, рослинний i тваринний свiт тощо. До поресурсових нормативно-правових актiв належать, наприклад, Кодекс України про надра, Закон України вiд 16 жовтня 1992 року “Про охорону атмосферного повiтря”, Правила вiдновлення лiсiв i лiсорозведення, затвердженi постановою Кабiнету Мiнiстрiв України вiд 16 сiчня 1996 року, та iншi акти.
Джерела права мають передбачену законом форму, вони складають вiдповiдну розгалужену систему, об’єднану загальною метою еколого-правового регулювання. Вони не є однорiдними, виконують рiзнi функцiї та посiдають вiдповiдне мiсце у структурi екологiчного права. Цi фактори є основою для наукової класифiкацiї джерел екологiчного права. Можна видiлити наступнi групи джерел екологiчного права:
- за юридичною силою - закони i пiдзаконнi акти. Закони посiдають провiдне мiсце в iєрархiчнiй структурi законодавства; всi iншi нормативно-правовi акти видаються на основi, на розвиток i на виконання законiв. До цих актiв, зокрема, належать укази Президента i постанови Кабiнету Мiнiстрiв України, накази та iнструкцiї мiнiстерств i вiдомств, рiшення мiсцевих державних адмiнiстрацiй та органiв мiсцевого самоврядування;
Закон України “Про основи нацiональної безпеки України”). Спецiальнi акти стосуються виключно екологiчних питань (наприклад, Закон України “Про охорону навколишнього природного середовища”);
- за предметом правового регулювання - комплекснi (Закон України “Про охорону навколишнього природного середовища”) i природоресурснi (Земельний, Водний та Лiсовий кодекси, Закон України “Про тваринний свiт” (2001 р) тощо) або тi, якими регулюються окремi питання екологiчної дiяльностi (закони України “Про екологiчну експертизу” (1995 р), “Про екологiчний аудит” (2004 р) та iн);
- за способом правового регулювання - матерiальнi та процесуальнi. Нормами матерiальних актiв визначаються права й обов’язки, а також юридична вiдповiдальнiсть учасникiв еколого-правових вiдносин. Процесуальнi акти регулюють процедуру реалiзацiї норм матерiального права. До них, зокрема, належать затверджений Постановою Верховної Ради України вiд 29 жовтня 1992 р. Порядок обмеження, тимчасової заборони (зупинення) чи припинення дiяльностi пiдприємств, установ, органiзацiй i об’єктiв у разi порушення ними законодавства про охорону навколишнього природного середовища, Положення про порядок розроблення екологiчних програм, затверджене постановою Кабiнету Мiнiстрiв України вiд 31 грудня 1993 p., тощо;
права i законодавства. Його головне завдання полягає у встановленнi вихiдних, принципових положень правового регулювання вiдносин у галузi охорони, використання i вiдтворення природних ресурсiв, забезпечення екологiчної безпеки, запобiгання i лiквiдацiї негативного впливу господарської та iншої дiяльностi на навколишнє природне середовище, збереження природних ресурсiв, генетичного фонду живої природи, ландшафтiв та iнших природних комплексiв, унiкальних територiй та природних об’єктiв, пов’язаних з iсторико-культурною спадщиною. І хоча за формальними ознаками зазначений Закон не можна вважати нi основами екологiчного законодавства, нi екологiчним кодексом, вiн значною мiрою виконує функцiї, характернi для кодифiкованих нормативно-правових актiв, що комплексно регулюють той чи iнший вид суспiльних вiдносин.
року), Водний кодекс України, прийнятий 6 червня 1995 року, Лiсовий кодекс України, прийнятий 21 сiчня 1994 року, Кодекс України про надра, прийнятий 27 липня 1994 року. Крiм того, у структурi екологiчного законодавства України дiють такi спецiалiзованi поресурсовi закони, як Закон України вiд 3 березня 1993 року “Про тваринний свiт” та Закон України “Про охорону атмосферного повiтря”, якi комплексно регулюють суспiльнi екологiчнi вiдносини у сферi вiдповiдно використання i охорони тваринного свiту та атмосферного повiтря. Нинi некодифiкованими залишаються правовi норми, якими регулюються питання використання й охорони природних (типових) та антропогенних (окультурених) ландшафтiв та деяких iнших природних об’єктiв.
Подальше удосконалення екологiчного законодавства України тiсно пов’язане з проведенням кодифiкацiйних робiт у тих галузях поресурсового екологiчного законодавства, якi ще не стали через тi чи iншi причини предметом систематизацiї та кодифiкацiї.
правових засобiв впливу на усiх рiвнях. Акти екологiчного права мають рiзну юридичну силу, але дiють за принципом пiрамiди, вершиною якої є Конституцiя України.
Джерела екологiчного права подiляються також на закони й пiдзаконнi акти. В основу такого подiлу покладена юридична сила нормативних актiв. Маючи найвищу юридичну силу, закони посiдають центральне мiсце в iєрархiчнiй структурi законодавства, а всi iншi нормативнi акти видаються на основi, у розвиток i на виконання вимог законiв. У зв’язку з цим останнi називаються пiдзаконними актами.
Верховенство законiв в iєрархiчнiй структурi законодавства України означає, що:
2) закони приймаються єдиним законодавчим органом держави - Верховною Радою України i не пiдлягають затвердженню будь-яким iншим державним органом;
3) нiхто не вправi змiнити чи скасувати закон, крiм органу, який затвердив його.
оперативного вирiшення питань, пов’язаних з проведенням ринкових реформ, Верховна Рада тимчасово делегувала ряд своїх повноважень у сферi законодавства Кабiнету Мiнiстрiв України. Зокрема, згiдно з Законом України вiд 18 листопада 1992 року “Про тимчасове делегування Кабiнету Мiнiстрiв України повноважень видавати декрети у сферi законодавчого регулювання” здiйснення регулювання взаємин у галузi рацiонального використання природних ресурсiв й охорони навколишнього середовища тимчасово (на 6 мiсяцiв) було передано Верховною Радою України Кабiнету Мiнiстрiв України. Протягом зазначеного перiоду Кабiнет Мiнiстрiв прийняв цiлий ряд декретiв, якi мають силу закону. Деякi з них є джерелами екологiчного права. Так, наприклад, 26 грудня 1992 року був прийнятий Декрет Кабiнету Мiнiстрiв України “Про приватизацiю земельних дiлянок”. Проте регулювання суспiльних вiдносин декретами, що мають силу закону, - це виняток з загального правила.
Декрети Кабiнету Мiнiстрiв України, прийнятi у встановленому порядку, є обов’язковими для виконання на всiй територiї України. Ними не тiльки вводились у дiю новi правила поведiнки, але й була зупинена в цiлому або в окремих частинах дiя ряду законодавчих актiв, прийнятих Верховною Радою України, зокрема деякi статтi Земельного кодексу України. Пiсля припинення повноважень Кабiнету Мiнiстрiв України щодо видання декретiв останнi можуть бути змiненi чи скасованi тiльки законом, прийнятим Верховною Радою України.
Нормативно-правовi акти як джерела екологiчного права подiляються також на акти органiв законодавчої й виконавчої влади, органiв мiсцевого самоврядування, а також iншi джерела екологiчного права. Верховна Рада України як єдиний орган законодавчої влади приймає, крiм законiв, нормативно-правовi акти у формi постанов.
Як правило, цими актами уточнювались строки й порядок введення в дiю законiв. Однак ряд постанов Верховної Ради України мають характер самостiйного нормативно-правового акта i виступають джерелом екологiчного права. До таких актiв належить, наприклад, постанова Верховної Ради вiд 29 жовтня 1992 року “Про Червону книгу України”, якою затверджено Положення про цю книгу.
Судова практика, не будучи джерелом екологiчного права, водночас вiдiграє позитивну роль у правильному його застосуваннi й змiцненнi законностi у сферi екологiчних вiдносин. Особливе значення тут має передбачене Законом України “Про судоустрiй” (2001 р) право Пленуму Верховного Суду України i Пленуму Вищого господарського суду України надавати судам роз’яснення з питань застосування законодавства при розглядi вiдповiдних справ на основi узагальнення судової практики. Пленуми Верховного Суду України та Вищого господарського суду України за роки незалежностi неодноразово приймали постанови про практику розгляду судами справ про вiдповiдальнiсть за порушення екологiчного, земельного, лiсового законодавства тощо. Цi постанови не мiстять нових правових норм, а надають тлумачення чинних законiв i пiдзаконних актiв. Вони орiєнтують суди на одноманiтне застосування законiв судами України. Певною мiрою це компенсує застосування судового прецеденту, властивого для англосаксонської системи права.
ДЖЕРЕЛА
2. Н. Л. Магура „Бiологiя навколишнього середовища”, „Громада”, 2001
|
