Болота та необхiднiсть їх збереження
Змiст
Вступ
1. Аналiтичний огляд лiтератури
1. 1 Походження та поширення болiт
1. 4 Ґрунти
2. 1 Характеристика основних видiв болiт та їх адаптацiї
2. 3 Тваринний свiт
2. 4 Охорона
2. 4. 2 Рамсарська Конвенцiя про розширення i збереження водно-болотних угiдь
2. 5 Водно-болотний ПЗФ України
2. 6 Значення болiт
Висновки
Вступ
Болото є дуже складним i надзвичайно багатим природним середовищем, яке грає дуже важливу роль у водному балансi прилеглих до нього територiй в збереженнi рослинного i тваринного свiту.
Осушення болiт i заболочених земель та використання їх в сiльському господарствi має велике народно-господарське значення i є важливим напрямком збiльшення сiльськогосподарського виробництва. Цi мiри є життєвою потребою нашого суспiльства, необхiднiстю подальшого покращення та забезпечення продуктами харчування населення.
великими наслiдками. Тому при вирiшуваннi питання осушення того чи iншого болота повиннi бути переглянутi всi за i проти.
Як об'єкт палiнологiчних дослiджень вiдклади болiт є надзвичайно цiнним, а в багатьох випадках єдиним джерелом iнформацiї про рослиннiсть та клiмат минулого
20-е столiття характеризується iнтенсивним розвитком промисловостi, транспорту, енергетики, iндустрiалiзацiєю сiльського господарства. Все це призвело до того, що антропогенний вплив на навколишнє середовище прийняв глобальний характер.
та нерацiональним використанням води.
Забруднення води здебiльшого вiдбувається внаслiдок скиду до неї промислових, побутових та сiльськогосподарських вiдходiв. В деяких водоймищах забруднення води настiльки велике, що вiдбулася повна їх деградацiя як джерел водопостачання.
Стан нашого навколишнього середовища, i, насамперед, води, в остаточному пiдсумку визначає основу основ нацiї - збереження генофонду. Розвиток нацiї може значно вiдхилитись вiд законiв природного розвитку, наблизитись до якогось технозованого.
У розподiлi болiт на Землi спостерiгаються як широтнi, так i довготнi закономiрностi. Добре простежується широтна зональнiсть болiт у.Європi, в Сибiру вона виражена не так чiтко. В екваторiальному поясi багато болiт у басейнi Амазонки, Орiноко, Конго, в Індонезiї. В Індонезiї й на Цейлонi на болотах ростуть досить високi лiси майже без трав’яного покриву.
Однозначного визначення термiну "болото" немає, В широкому розумiннi болото - це надмiрно зволожена дiлянка сушi з застiйним водним режимом, на якiй вiдбувається нагромадження рослинних решток, що не розклалися.
Затоплення вiдбувається з двох причин. Насамперед - внаслiдок переважання опадiв над випаровуванням при вiдсутностi належного дренажу, по-друге, - затопленням певних територiй поверхневими водами рiчок, озер, морiв. Так утворюються болота на берегах рiчок, озер та морiв. Пiдтоплення певної територiї пов’язане з пiдвищенням рiвня ґрунтових вод.
Другий шлях утворення болiт – заростання водойм. Розрiзняють такi випадки: пряме заповнення водойми вiдкладами з наступним заростанням рослиннiстю; поступове заповнення водойми вiдкладами i насуваня з боку берега, рослинностi, що формується на мiнеральному днi.
Пряме заповнення водойм поширене в мiлководних басейнах. Водойма поступово заповнюється змитими з берегiв мiнеральними наносами i сапропелем. Сапропель - це вiдклади, що утворилися на днi водойм iз органiчної маси вiдмерлих рослин тварин, екскрементiв i трупiв риб, пилку i т. д. Зовнi сапропель нагадує драглисту масу зеленувато-бурого або блакитно-сiрого кольору. Коли вiдклади намулу або сапропелю заповнять озеро майже до поверхнi починає розвиватись рослиннiсть, в першу чергу рогiз, очерет та iн. Все це утворює на поверхнi своєрiдну сiтку, що називається сплавиною. Поступово озеро перетворюється на болото. При заростаннi водойми облямiвка рослинностi розмiщується кiльцеподiбними поясами, кожному поясу вiдповiдає своя глибина. На зовнiшньому кiльцi ростуть осоки, ситняг та iн. Тут вiдкладається, осоковий або змiшаний трав’яний торф. Далi до глибини 1-3 м розмiщується пояс високих заростей очерету, тростини, хвоща та iн. Тут вiдкладається тростинний, очеретяний або хвощовий торф. До глибин 4-6 м розташована вода занурених рослин з плаваючим на поверхнi листям водяних лiлiй, а ще далi рдеста плаваючого. Тут вiдкладається сапропелевий торф. Далi простежується пояс занурених рослин, що заповнюють своїми стеблами i листям всю товщу води - рдестiв, а ще далi - пояс пiдводних лукiв iз рослин, що не досягають поверхнi води - водоростей, моху та iн. Останнiй пояс - це пояс мiкрофiтiв, де на значнiй глибинi ростуть тiльки синьо-зеленi, зеленi й дiамантовi водоростi. Завдяки пiдвищенню дна внаслiдок вiдкладання сапропелю i торфу пояси рослинностi пересуваються в глиб озера. Нарештi вiкна чистої води, що зберiгаються лише в центрi, починають теж заростати, i озеро переворюється на болото.
При заростаннi водойм виникають переважно тростиннi й осоковi болота. Торф, що при цьому утворюється, з часом ущiльнюється i на ньому можуть поселитись дерева.
Болота суходiльного походження, навпаки, виникають на мiсцi лiсiв i поступово переходять у слабо залiсненнi або безлiсi.
У розвитку болота видiляють: 1). увiгнуте болото iз стоком до центра сильно обводнене; 2). плоске болото безлiсе, частiше перехiдне; 3). слабо випукле болото iз стоком вiд центра до периферiї центральна частина вже переходить у верхову стадiю, часто випукла частина болота достатньо дренована. 4). рiзко випукле болото; тут грядово-мочарнi комплекси розташованi концентричними колами, що оточують центральну частину. На крутих, добре дренованих схилах поблизу краю болота добре ростуть дерева, i утворюється кiльце досить високої сосни; 5). Полого-випукле болото; окраїннi частини стають вологiшими i доганяють в ростi центральну частину, i випуклiсть зменшується. Залiснене кiльце починає деградувати, i основну площу болота займають грядово-мочарнi комплекси; 6). плоско-випукле болото. Тут торфовище досягає значної потужностi й рiзниця мiж краєвими i центральною частинами зникає. Стiк з болота погiршується, i в центрi починають утворюватись грядово-озерцевi комплекси. Мохи витiсняються лишайниками, припиняється вiдкладання торфу. [5]
1. 2 Типи болiт i болотних мiкроландшафтiв
За геоморфологiчними, гiдрологiчними та геоботанiчними ознаками торфовi болота подiляють на три типи: низиннi, перехiднi та верховi.
Низинним називається болото, що має плоску поверхню, яка сприяє застiйному водному режиму i зволожується водами, багатими мiнеральними речовинами. Утворюються вони по берегах рiчок, озер, зокрема в пониззях i дельтах рiчок /плавнi/. Основна особливiсть низинних болiтце наявнiсть поблизу водотоку або водойми, близькiсть рiвня ґрунтових вод i переважання у водному живленнi поверхневих та ґрунтових вод. Для низинних болiт характернi евтрофнi рослини - вiльха, береза, осоки, тростина, рогiз.
Верховi болота утворюються там. де у водному живленнi переважають атмосфернi опади, бiднi мiнеральними i органiчними сполуками. Тут ростуть сосна, верес, пухiвка, сфагновi мохи невибагливi до поживних речовин. Цi болота мають опуклу поверхню i покритi товстим шаром торфу. Утворюються верховi болота на вододiлах та в iнших мiсцях.
Перехiднi болота займають промiжне положення мiж верховими i низинними i мають виположену або слабоопуклу поверхню з рослиннiстю, що вимагає помiрного мiнерального живлення /мезотрофи/. Це береза, рiдше сосна, осоки, сфагновi мохи.
2/ схилiв; З/ стiчних котловин; 4/ рiчкових плесiв /на мiсцi проточних озер/; 6/ приозернi та дельтовi.
Бiльшiсть болiт земної кулi вкритi шаром торфу рiзної товщини. Швидкiсть наростання рослинної маси, що утворює торф, регулюється швидкiстю випаровування вологи, а на останнє впливає температура. На пiвночi розклад органiки сповiльнений внаслiдок низьких температур, але рiст рослин сповiльнений ще бiльше, i тому рiст торфовищ дуже повiльний, i вони незначнi. На пiвдень потужнiсть торфу зростає. Наприклад, в Арктицi потужнiсть торфу становить 25-30 см у тайзi - 3-4 м, на пiвднi лiсової зони 8-10 м. Далi на пiвдень сухiсть клiмату пiдвищується i потужнiсть торфу знову зменшується. . Отже, нi низькi, нi високi температури не гальмують утворення болiт, якщо наявний надлишок вологи.
- повiтря й гази, що утворюються в торфу внаслiдок анаеробного розпаду.
глибинi середнього багаторiчного мiнiмального рiвня; болотяних ґрунтових вод. Товщина iнертного горизонту може змiнюватись вiд нуля до 20 м. Основна маса води перебував в порах торфу iнертного горизонту. [5]
Прибуткова частина балансу х – це атмосфернi опади на поверхню болота, у1 - поверхневий притiк вод, пiдземний притiк – W1, Z – випаровування, у2 – поверхневий вiдтiк, W2 – пiдземний вiдтiк, ΔU – змiна запасiв вологи за певний промiжок часу. Рiвняння водного балансу болотного масиву має такий вигляд:
Х+Y1+W1=Z+Y2+W2 ±ΔU
Для верхового болота Y1 W1=0, бо воно живиться лише атмосферними опадами, а низиннi живляться i атмосферними опадами i поверхневими i пiдземними водами.
що в тундрi випаровування з поверхнi болiт i незаболочених територiй майже однакове, але чим далi на пiвдень, тим випаровування з болiт збiльшується порiвняно з прилеглими територiями. Вплив болiт на стiк неоднозначний: осушення болiт в одних випадках призводить до збiльшення, а в iнших - до зменшення весняного стоку. Вважають, що болота не сприяють збiльшенню меженного стоку, бо влiтку багато води з них випаровується, а взимку внаслiдок промерзання дiяльного шару болота можуть не давати стоку.
Отже, осушення болiт вирiвнює коливання стоку протягом року, проте надмiрне осушення їх може зашкодити малим водотокам. Болота в природному станi - це пустошi. хоча пiсля осушення /в розумних межах/ їх можна було б використовувати У сiльському та лiсовому господарствi. Болота утруднюють дорожнє та iншi види будiвництва. Болота самi є продуктом клiмату i впливають на нього. Загальновiдомо, що болотнi мiсцевостi є нездоровими, бо постiйне випаровування пiдвищує вологiсть повiтря. Болота дають торф, який використовується з давнiх давен як паливо, а тепер - як добриво i хiмiчна сировина. З торфу видобувають амiачнi добрива, спирти i кислоти, барвники i целюлозу, лiки тощо. На земнiй кулi промислове значення має торф на площi близько 100 млн. га. Промислове значення мають торфовища Захiдного Сибiру, Канади, Фiнляндiї, США та iн., на торфi працюють багато ДРЕС.
У торфi утворюються шкiдливi для рослин продукти неповного розкладу органiки, гумiновi кислоти, метан, сiрководень. Через нестачу кисню бiльшiсть болотних рослин мають у коренях i кореневищах повiтрянi ходи, в якi надходить повiтря iз надземних частин. Болотнi рослини водночас з вологолюбнiстю мають ознаки сухостiйкостi, бо влiтку верхнiй шар торфу дуже пересихав, i рослинам не вистачало вологи. Внаслiдок малої теплопровiдностi торф повiльно тане навеснi, а це скорочує вегетативний перiод. Тому рослини, пристосувавшись до такого режиму, розмножуються не насiнням, а вегетативно.
зерновi та технiчнi культури, овочi, трави. [5]
1. 4 Ґрунти
Боло́тнi ґрунти́ — ґрунти з великою кiлькiстю нерозкладених i напiврозкладених рослинних решток торфу (породи життєвого походження, утвореної протягом тисяч рокiв з недорозкладених рослинних залишкiв (трав, мохiв та деревини), якi внаслiдок високої вологостi та поганого доступу повiтря мiнералiзувалися лише частково), якi нагромаджуються в них пiд впливом тривалого надмiрного зволоження. Болотнi ґрунти за ступенем розвитку процесiв торфоутворення i оглеєння, що є характерним для них, подiляють на торфовi (шар торфу бiльше 50 см), торфо-глейовi (шар торфу менше 50 см, пiд ним глейовий горизонт) та мулувато-болотнi, в яких суцiльного шару торфу немає. З господарського погляду болотнi ґрунти прийнято подiляти на кислi, нейтральнi та лужнi, а також на солончакуватi, солонцюватi, карбонатнi та залiзистi. Пiсля осушення i проведення агромелiоративних заходiв болотнi ґрунти можуть перетворюватись у високопродуктивнi сiльськогосподарськi угiддя. На них вирощують високi врожаї овочiв, картоплi, багаторiчних трав, конопель та iнших культур. Поширенi болотнi ґрунти в пiвнiчнiй частинi Євразiї. В Українi вони найбiльше зустрiчаються в низовинах i заплавах рiчок у Волинськiй, Рiвненськiй, Житомирськiй, Київськiй та Чернiгiвськiй областях. [2]
2. Болота
2. 1 Характеристика основних видiв болiт та їх адаптацiї
Болото – дiлянка суходолу, яка характеризується надмiрним зволоженням i наявнiстю вологолюбної трав’яної рослинностi, з залишкiв якої звичайно утворюється торф. Болота виникають при заростаннi озер. Спочатку на днi озера вiдкладаються мул, пiсок, рештки рослин. Озеро поступово мiлiє. Пiдводна рослиннiсть змiнюється надводною, вологолюбною, що вкриває всю його поверхню. Коли цi рослини вiдмирають, їхнi рештки вiдкладаються на днi. З часом вони нагромаджуються, ущiльнюються i перетворюються на торф. Так на мiсцi озера з’являється болото. Болота подiляються на низиннi, верховi та перехiднi.. Низиннi болота утворюються в долинах рiчок, на берегах озер. Живляться пiдземними водами. З рослин переважають осока, очерет, хвощi, плавуни та iншi вологолюбнi рослини, з дерев – вiльха. В Українi низиннi болота поширенi на Полiссi.
Верховi болота розмiщуються на вододiлах рiчок, живляться атмосферними опадами. Рослиннiсть на таких болотах бiдна, здебiльшого – рiзнi мохи. Ростуть також пухiвка, журавлина. Багато верхових болiт у районах з великою кiлькiстю опадiв.
Перехiднi болота займають за характером живлення та рослинностi промiжне положення. Болотам належить важлива роль у природi. Вони зволожують повiтря навколишнiх територiй, є мiсцями проживання багатьох видiв рослин, тварин. У болотах утворюється корисна копалина – торф, який має широке застосування. Шляхом хiмiчної переробки з торфу виробляють добриво, барвники та лiки. Використовується торф i як паливо. Тривалий час люди намагалися осушувати болота i перетворювати їх на родючi поля. Проте, це нерiдко призводить до негативних наслiдкiв: знижується рiвень грунтових вод, виникають пиловi бурi, зникають болотнi рослини i тварини, перестає утворюватися торф. На земнiй кулi болота займають близько 350 млн. га; найбiльша їх кiлькiсть в Азiї, Європi та Пiвнiчнiй Америцi. В межах України найбiльше болiт на Полiссi (особливо у Волинськiй, Рiвненськiй та Чернiгiвськiй областях), у долинах степових рiчок, а також у Карпатах. [4]
2. 2 Рослиннiсть болiт (угрупування)
Рослиннiсть українських болiт дуже рiзноманiтна, як рiзноманiтнi й умови їх формування, що залежать вiд великої протяжностi територiї УРСР з пiвночi на пiвдень та її розташування в рiзних природних зонах (лiсовiй, лiсостеповiй, степовiй), ускладнених наявнiстю гiрських систем Карпат та Криму. Неоднорiднiсть гео-лого-геоморфологiчних факторiв збiльшує рiзноманiтнiсть умов iснування болотної рослинностi.
за фiтоценологiчними особливостями та складом едифiкаторiв угруповання можна спостерiгати як на Полiссi, так i в Лiсостепу i навiть Степу. До таких угруповань належать, наприклад, вiльшняки, заростi очерету (Phragmites communis Т г i п.), купинники з осоки омської (Carex omskiana М е i п в с h.). Проте ступiнь поширення i склад другорядних видiв цих угруповань у рiзних зонах можуть бути значно вiдмiнними. Особливо вiдмiнна у флористичному вiдношеннi рослиннiсть карпатських болiт.
На Українi проходить пiвденна межа розташування вододiльних болiт з олiготрофною та мезотрофною рослиннiстю, характерних для Руської рiвнини, та пiвнiчна межа масового поширення очеретяних болiт. Перша проходить по лiнiї Турiйськ — Голоби — Колки Березно — Городниця — Ємiльчине— Коростень — Димер — Чернiгiв — Новгород-Сiверський. Ранiше вона неправильно була визначена В. С. Доктуровським (значно пiвнiчнiше, а саме: в БРСР, 1927). Поза вказаною межею олiготрофнi та мезотрофнi болота спостерiгаються на рiвниннiй частинi України дуже рiдко. Кiлька малих за площею болiт цих типiв виявлено в Дзержинсь-кому районi Житомирської областi; Шепетiвському i Полонсько-му — Хмельницької; Лопатинському, Яворiвському та Городо-
Болота з очерету звичайного характернi для Лiсостепу та Степу, i тому пiвнiчна межа масового поширення очеретяних болiт сходиться з межею мiж Полiссям i Лiсостепом. У захiдних лiсостепових областях очеретянi болота поширенi мало. Це пояснюється, мабуть, тим, що територiя їх вiднесена до Лiсостепу лише умовно, зональнiсть її ще не з'ясована. Висловлюються думки, що вона має належати до лiсової зони.
меншi площi займають евтрофнi лiсовi, чорно-вiльховi та березовi болота iз слаборозвиненим моховим покривом або й зовсiм без нього. Ще менше поширенi чагарниковi болота. Очеретянi болота характернi для Українського Лiсостепу, а також для вiдомих Пiнських болiт в районi Бiлоруського Полiсся. На Українському Полiссi вони трапляються рiдко i займають невеликi площi.
На заходi Українського Полiсся значно поширенi мезотрофнi болота лiсового характеру, березово-сосновi й сосновi з суцiльним сфагновим покривом. Рiдше трапляються i займають меншi площi олiготрофнi сосново-сфагновi болота.
На олiготрофних болотах значних розмiрiв iнодi спостерiгаються пригнiченi рiдколiснi угруповання з початковим мочаровим комплексом. На Центральному (Бачурина, 1963) i, особливо, Схiдному Полiссi мезотрофних i олiготрофних болiт мало.
Щодо Малого Полiсся, то там представленi майже виключно евтрофнi болота, серед яких переважають осоково-гiпновi та значно пiдсушенi злаково-осоково-гiпновi, iнодi iзсхенусом iржавим (Schoe-nus ferrugineus L.) та меч-травою (Cladium mariscusR. Br.). Мало поширенi чорновiльховi, осоковi та осоково-сфагновi болота.
евтрофнi та мезотрофнi болота на других пiщаних терасах Днiпра та iнших рiчок. У степових районах панують очеретянi та чорновiльховi болота, переважно мулуватi. На другiй терасi Днiпра та Дiнця вiдмiченi осоково-сфагновi болiтця.
Болота Карпат та Прикарпаття, дуже малi за площею, належать до всiх типiв i характеризуються своєрiдним рослинним покривом, в якому серед болотяних видiв спостерiгаються також суходiльнi. Трапляються там олiготрофнi сосново-сфагновi та ялиново-сфагновi болота, мезотрофнi осоково-сфагновi, евтрофнi осоково-гiпновi та осоково-сфагновi.
У флористичному складi рослинностi українських болiт переважають звичайнi бореальнi види. У невеликiй кiлькостi трапляються також аркто-альпiйськi види, наприклад товстянка звичайна (Pinguicula vulgaris L.), ломикамiнь болотний (Saxífraga hirculus L.); субарктично-бореальнi — осока малоквiткова (Carex pauciflora Light f.), пухiвка пiхвова (Erophorum vaginatum L.) тощо. Спостерiгаються тут також монтанно-бореальнi види, наприклад журавлина чотирипелюсткова (Oxycoccus quadripetalus G i 1 i b.), ринхоспора бiла (Rhynchospora albaV ahí.).
Mohr.) Warnst., Paludella squarrosa (H e d w.) Brid., Meesea trique ira Hedw.
До монтанно-субарктично-бореальних мохiв належать Sphagnum papillosum L i n d b., S. dusenii C. J e n s., S. rubellum Wils., 5. fuscum (S с h i m p.) К 1 i n g g г., до аркто-альпiйсько-бореаль-них — S. fimbriatum Wils, та S. riparium A n g s t r.
Деякi болотнi види знаходять на Українi захiдну межу свого поширення. Серед них лiонiя чашкова (Lyonia calyculata Reh b.), осока вiлюйська (Carex wiluica M e i n s с h.), осока прямоколоса (С. orthostachys С. A. M.). Меч-трава (Cladium mariscus R. В г.), схенус iржавий (Schoenus ferrugineus L.), осока Давалла (Carex davalliana S m.), тобто характернi види захiдноєвропейських карбонатних болiт (Кац, 1948), на схiд вiд захiдних областей України майже не зустрiчаються. Sphagnum tabulare S u 1 1 i w та S. tenel-lum P e r s. належать до океанiчних видiв. Сальвiнiя плаваюча (Salvinia natans All.), плавун лататтєвидний (Nymphoides pelta-tum (S. G m e 1.) Kuntz.), альдрованда пухирчаста (Aldrovanda vesiculosa L.), кушир донський (Ceratophyllum tanaiticum S а р i e g.) належать до пiвденних водяних рослин, переважно третинних релiктiв.
Слiд вiдмiтити велику кiлькiсть видiв на неосушених болотах. Всього на українських болотах росте 284 види квiткових та папо-ротевидних рослин, 117 видiв листяних мохiв, близько 50 печiночникiв (за Д. К- Зеровим) та 30 лишайникiв (за А. М. Окснером). Вважаємо, що список можна продовжити. Особливо це стосується мохiв та лишайникiв. З вищих рослин налiчується 20 видiв деревних та чагарникових порiд, 12 видiв чагарничкiв, 19 — злакiв, 65 — осок та ситникових, 3 — бобових, 156 — рiзнотрав'я, 9 видiв папоротевидних. Серед мохiв вiдмiчено 29 видiв сфагнових та 88 — зелених гiпнових.
За типами болiт кiлькiсть видiв розподiляється так: на евтроф-них болотах зростає 274 види квiткових i папоротевидних рослин та 90 видiв мохiв; на мезотрофних — 91 вид квiткових i папоротевидних та 59 мохiв, на олiготрофних — 22 види квiткових i 17 мохiв.
Принципи класифiкацiї болотної рослинностi детально висвiтлено у наших статтях (Брадiс, 1959, 1963). Наведемо тут лише основнi вихiднi положення для побудови класифiкацiї рослинностi українських болiт, прийнятої в цiй працi.
Ми розглядаємо болотну рослиннiсть як тип рослинностi, що складається головним чином з галофiтiв (мезогiдрофiтiв) — болотних рослин специфiчного видового складу та видiв бiльш широкої екологiї щодо умов зволоження, що зустрiчаються також в умовах, близьких до мезофiльних; iнодi тут є домiшка гiдрофiтiв та мезофiтiв. Останнi ростуть на болотах в неболотних умовах, наприклад на верхiвках осокових купин або на пристовбурних пiдвищеннях у вiльшняках. Рослини-галофiти звичайно перебувають в умовах постiйного надмiрного зволоження рiзного ступеня, але нiколи не бувають зануренi у воду повнiстю або наполовину, що характерно для прибережно-водяних i водяних рослин гiдрофiтiв.
За кiлькiстю видiв на болотах звичайно переважають тi, що характеризуються широкою амплiтудою вiдносно умов зволоження, а саме: факультативнi галофiти (Богдановська-Гiєнеф, 1946), але головну масу травостою дають облiгатнi галофiти. У моховому покривi факультативнi галофiти утворюють нерiдко велику масу. З деревних порiд, поширених на болотах, сосна звичайна (Pinus silvestris L.) зустрiчається взагалi в дуже рiзних умовах зволоження, а вiльха клейка (Alnus glutinosa (L.) G а е r t п.) та береза пухната (Betula pubescens E h r h.) зростають майже завжди в умовах пiдвищеного зволоження.
на пiвднi дуже обводненi заростi очерету або вiльхи чорної, часто зовсiм позбавленi торфу або з шаром торфу завтовшки 3—5 см, нiяк не можна не вiднести до болiт.
Класифiкацiю рослинностi болiт УРСР ще до другої свiтової вiйни було розроблено Є. М. Лавренком (1928) та Д. К. Зеровим (1938). Крiм того, слiд згадати про класифiкацiю болiт Полiсся в межах Польщi вiд 1919 до 1939 р. (Кульчинський, 1939). Класифiкацiя Є. М. Лавренка побудована на правильному, на нашу мою, еколого-фiтоценологiчному принципi, запропонованому В. М. Сукачовим та В. С. Доктуровським, але вона схематична i доведена тiльки до дуже крупних вiддiлiв, що цiлком зрозумiло, оскiльки данi по вивченню болiт на той час були незначнi.
В основу своєї класифiкацiї С. Кульчинський поклав подiл болiт за екологiчним принципом на низиннi, переходовi та верховi, якi потiм подiлив за життєвими формами основних домiнантiв та їх видами або родами. Ця класифiкацiя взагалi близька до побудованої за еколого- фiтоценологiчним принципом. але тут ширше, нiж прийнято у нас, розумiється об'єм переходових болiт, до яких вiн, наприклад, вiдносить майже всi осоковi болота iз сфагновим покривом.
Класифiкацiя Д. К- Зерова побудована на великому матерiалi власних дослiджень з використанням усiх лiтературних джерел, детально розроблена, доведена до асоцiацiй i тому дуже цiнна. Вона охоплює всi основнi угруповання українських болiт в межах УРСР до 1939 р. Характеристика видiлених асоцiацiй подана детально i доповнена описом розподiлу цих асоцiацiй за типами болiт. В основу класифiкацiї покладено розподiл на ряди за життєвими формами едифiкаторiв.
Оскiльки класифiкацiя Д. К. Зерова побудована на матерiалах болiт, розташованих в межах УРСР до 1939 р., її необхiдно доповнити матерiалами з захiдних областей, що дали багато нового з рослинностi болiт. Крiм того, ми вважаємо бiльш правильним першi роздiли класифiкацiї подавати за еколого-фiтоценологiчним принципом. Тому виникає потреба дати нову класифiкацiю, використавши великий i цiнний матерiал, зiбраний Д. К. Зеровим.
буде водночас i генетичною, оскiльки угруповання, що знаходяться в системi близько одне до одного, спорiдненi мiж собою. Виходячи iз вказаних принципiв, в основу класифiкацiї рослинностi українських болiт покладено подiл рослинностi за екологiчними i флористичними особливостями рослинних угруповань i за їх генезисом на основнi класи формацiй — олiготрофний та евтрофний i промiжний — мезотрофний. Екологiчнi особливостi угруповань обумовлюються тими чи iншими видами, якi потребують рiзних умов живлення.
Алкалiтрофнi угруповання Д. К- Зерова ми включаємо до евтрофного класу формацiй. Серед видiв квiткових рослин, що ростуть на алкалiтрофних болотах (поклад яких складений карбонатними торфами), вiдсутнi специфiчнi для них рослини. Серед мохiв лише Drepanocladus sendíneri (Sch i mp.) Warnst, є едифiкатором карбонатностi, хоча на алкалiтрофних болотах значно частiше трапляється Drepanocladus aduncus (Н е d w.) М o е n k.— вид широкої екологiї.
До олiготрофних рослин, поширених на болотах лiсової зони України, вiдносимо мохи—Sphagnum fuscum, S. rubellum, S. angustifoli-um C. J en s., S. amblyphyllum Warnst., S. balticum Russ., S. cus-pidatum E h r h., 5. dusenii, S. magellanicum В r i d.— та квiтковi рослини—багно, буяхи (Vaccinium uliginosum L.), лiонiю, журавлину дрiбноплоду, пухiвку, росичку круглолисту (Drosera то-tundifolia L.).
осока пухнатоплода (Carex lasiocarpa Ehr h.), Drepanocladus fluitans (H e d w.) Warnst., Sphagnum recurvum var, recurvum Pal. de В e a u v, бiля стовбурiв дерев — Aulaco-mnium palustre (W e b. et Mo hr.) Schwa egr., зеленi лiсовi мохи тощо.
Згаданi олiготрофнi види разом з видами евтрофних болiт складають рослиннiсть перехiдного мезотрофного класу формацiй. На евтрофних болотах цi види спостерiгаються лише у виняткових випадках. Решта видiв, що росте на болотах,— евтрофнi. Деякi евтроф-нi види, а також види широкої екологiї трапляються головним чином на мезотрофних болотах. До таких, переважно мезотрофних, видiв вiдносимо осоку пухнатоплоду, Sphagnum recurvum var. recurvum, S. obtusum, S. papillosum i S. centrale.
Для олiготрофних угруповань характернi мала зольнiсть торфу та особливо висока кислотнiсть i малий вмiст кальцiю та iнших елементiв, важливих для живлення рослин. Активна реакцiя олi-готрофного торфу не перевищує 4,5 (у воднiй витяжцi), СаО — не бiльше 0,7% на абсолютно сухий торф. Нормальна зольнiсть торфу становить не бiльше 6%, а у випадках пожеж або змиву пiску з оточуючих мiнеральних берегiв вона може значно пiдвищитися, проте зола залишається бiдною за своїм складом.
Для мезотрофних рослинних угруповань характерна зольнiсть поверхневого шару вiд 4 до 8%, iнодi навiть вища, рН водної витяжки 3,5—5,0, вмiст СаО — 0,7—2,0%. Кiлькiсть азоту звичайно не перевищує 20%, Р205 — не бiльше як 0,1%, зрiдка—0,2%.
В евтрофних угрупованнях поверхневий шар торфу звичайно характеризується бiльш високим вмiстом СаО, iнодi навiть до 40% i меншою кислотнiстю, рН змiнюється вiд 4,0 до 8,0. Зольнiсть звичайно не нижче 5%, але зрiдка знижується до 3,5%. Верхнi межi всiх названих показникiв можуть бути дуже високими. Евтрофний торф, а отже i субстрат евтрофних угруповань, звичайно характеризуються також значно бiльшим вмiстом азоту (до 4,0%), фосфору (до 15%), калiю та залiза порiвняно з олiготрофним i ме-зотрофним торфами.
групи формацiй. Цей подiл пов'язаний iз ступенем зволоження, що обумовлює наявнiсть або вiдсутнiсть деревної i чагарникової рослинностi та ступiнь її розвитку, а також розвитку трав'яної рослинностi.
Групи формацiй подiляються на формацiї в основному за едифiкаторами або спiведифiкаторами квiткових рослин, зрiдка мохiв (у класi формацiй олiготрофних болiт).
Лiсовi формацiї подiляються на групи формацiй за едифiкатор-ними видами трав'яного ярусу, а групи асоцiацiй — на асоцiацiї за спiведифiкаторами трав'яного ярусу або за едифiкаторами мохового ярусу.
У класi формацiй евтрофних болiт ми не видiляємо групи формацiй мохових болiт. Видiлення на болотах України окремих формацiй i груп асоцiацiй за видами мохiв не має, на наш погляд, достатнiх пiдстав. Болота, на яких бiльш-менш значнi площi були б зайнятi моховими угрупованнями з дуже розрiдженим пригнiченим трав'яним ярусом, на Українi вiдсутнi. Таке явище спостерiгається на болотах Уралу (Тюремнов, 1949). Покриття трав'яного ярусу на болотах України звичайно становить 40—60%, iнодi до 70% i лише зрiдка на незначних площах воно знижується до 30% i менше. У таких випадках ми можемо говорити про єдиний едифiкатор — мох. Як правило, трав'яно-моховi угруповання мають два едифiкатори — мох i траву, причому бiльш чiтко видiляються представники трав'яного ярусу i краще характеризують угруповання. До того ж моховий покрив, особливо гiпновий, частiше представлений кiлькома видами. Сфагновий покрив звичайно бiльш одноманiтний. Тому вважаємо за доцiльне формацiї трав'яно-мохової групи роздiляти на групи асоцiацiй за едифiкаторами трав'яного ярусу, а асоцiацiї видiляти за едифiкаторами мохового.
нормальному зволоженнi створює майже однаковi умови розвитку: багатшi за мiнеральним живленням — на гiпновому килимi, бiднiшi — на сфагновому. Тому не спостерiгається якихось певних сполучень мiж окремими видами осок та мохiв. Рiзнi види осок можуть утворювати бiльш-менш чистi або здебiльшого змiшанi травостої на змiшаному або чистому моховому покривi. Решта травостою, крiм осок, досить одноманiтна, представлена одними й тими ж видами. У багатьох випадках було б дуже важко вiднести будь-яку (навiть типову) асоцiацiю до тiєї або iншої формацiї. Наприклад, осока здута утворює асоцiацiї разом з осоками пухнатоплодою, двотичинковою, омською тощо.
Подiл формацiй за видами осок привiв би до видiлення великої їх кiлькостi: серед осоково-гiпнових—до 20, серед осоково-сфагнових — до шести. Цi формацiї були б дуже схожi мiж собою за екологiєю, фiзiономiчнiстю та видовим складом. Але ж формацiї повиннi добре вiдрiзнятися за названими взаємозв'язаними ознаками. Тому ми не вважаємо за потрiбне подiлити осоково-гiпнову та осоково-сфагнову формацiї на бiльш дрiбнi.
На основi викладених принципiв розроблено класифiкацiю природної рослинностi тих українських болiт, що не зазнали пожеж або осушення. Вплив останнiх описано нижче. При складаннi цiєї класифiкацiї автор використав власнi матерiали та данi лiтератури. Використано також неопублiковану монографiю про болота Полiсся Г. Ф. Бачуриної i Є. М. Брадiс (1955), кандидатську дисертацiю І. М. Григори (1956) та докторську — Г. В. Козiя (1950). [3]
2. 3Тваринний свiт
Тваринний свiт болiт дуже рiзноманiтний. У болотах мешкають органiзми вiд найпростiших до ссавцiв. Серед них можна охарактеризувати таких представникiв: Серед найпростiших можна видiлити бактерiї . Багато бактерiальних клiтин кожнi 20 хвилин дiляться навпiл, а це означає що одна бактерiя за 6 годин може бути родоначальницею для 250000 нових. Також серед найпростiших в болотi можна зустрiти прiсноводних гiдр, якi належать до типу кишковопорожниннi – близькi родичi морських медуз та коралiв. На вiдмiну вiд них прiсноводнi гiдри є мало примiтивними тваринами 1-1,5 см. Довжиною жовто-сiрого кольору.
болота.
б не перебували деякi iз них на сушi, розмножуватися вони все одно iдуть у воду. Представники класу земноводнi, що проживають у наших болотах роздiляються на два ряди хвостатi i безхвостi
На болотах iснує ще дуже багато видiв тварин i дуже багато потребують охорони [3]
2. 4 Охорона
Основним документом, яким регулюються вiдносини по використанню i охоронi природних вод, є Водний кодекс, який приймається вищим законодавчим органом країни. В Українi Водний кодекс був прийнятий у 1995 р. Верховною Радою [46]. Вiн являє собою сукупнiсть юридичних норм i органiзацiйно-правових механiзмiв, що визначають загальний правовий статус природних вод, водних об'єктiв, питання власностi на води, порядок водокористування i охорони вод, управлiння водними ресурсами та водогосподарськi вимоги, якi пiдлягають виконанню в рiзних галузях виробництва. Порядок, умови i форми водокористування для населення, промисловостi, сiльського господарства, транспорту тощо регламентуються державними органами i здiйснюються за плату. Виняток становить загальне водокористування громадян та юридичних осiб, здiйснюване без застосування технiчних засобiв, якi можуть негативно впливати на екологiчний стан водних об'єктiв. До таких засобiв належать судна рiзного типу, в тому числi моторнi човни.
Водний кодекс України визначає порядок розробки нормативних документiв, якi стосуються оцiнки якостi вод та встановлення нормативiв якостi поверхневих вод України. Вони необхiднi для охорони довкiлля, забезпечення екологiчного благополуччя водних об'єктiв i визначення вiдповiдного комплексу водоохоронних заходiв.
Вiдповiдно до Водного кодексу та для його розвитку на державному рiвнi розробляється i видається велика кiлькiсть пiдзаконних актiв — президентських указiв, урядових постанов, положень, iнструкцiй та iнших вiдомчих або мiжвiдомчих нормативних документiв. Функцiї державного управлiння водами покладено на вiдповiднi державнi водогосподарськi органи, територiальнi i басейновi управлiння. Вони ж здiйснюють оперативне регулювання водокористуванням i охороною вод.
Згiдно з «Основними напрямками державної полiтики України в галузi охорони довкiлля, використання природних ресурсiв та забезпечення екологiчної безпеки» (прийнятi Верховною Радою та затвердженi Указом Президента України) до прiоритетних напрямкiв належить полiпшення екологiчного стану басейну Днiпра та якостi питної води, запобiгання забрудненню Чорного i Азовського морiв, полiпшення їх екологiчного стану, збереження бiологiчного та ландшафтного рiзноманiття, розвиток природно-заповiдної справи та деякi iншi найбiльш важливi напрямки природоохоронної дiяльностi.
Україна як член Мiжнародного спiвтовариства визначає стратегiчнi напрямки водно-екологiчної полiтики у вiдповiдностi з мiжнародними рiшеннями з цього питання. Так, Мiжнародна конференцiя у Рiо-де-Жанейро (1991 р.) звернулась до свiтового спiвтовариства iз заявою про необхiднiсть переходу на шлях сталого розвитку, який передбачає збалансований пiдхiд до розв'язання соцiально-економiчних проблем i збереження довкiлля для майбутнiх поколiнь. Пiд водоресурсною складовою сталого розвитку розумiють такий стан водних об'єктiв та систем їх експлуатацiї, при якому
ставиться пiд загрозу екологiчна i економiчна безпека країни. При цьому збереження природних властивостей водних екосистем є обов'язковою умовою їх господарського використання. Воднi ресурси країни повиннi знаходитись у такому станi, який гарантував би забезпечення населення i рiзних галузей економiки якiсною питною водою в необхiднiй кiлькостi.
На реалiзацiю державної полiтики України в галузi сталого розвитку водоресурсного потенцiалу спрямована зокрема «Нацiональна Програма екологiчного оздоровлення басейну Днiпра та полiпшення якостi питної води», затверджена Верховною Радою в 1997 р. Основною метою Програми є забезпечення сталого функцiонування екосистем Днiпра, якiсного водоспоживання, екологiчно безпечних умов життєдiяльностi населення i господарської дiяльностi та захисту водних ресурсiв вiд забруднення i виснаження.
Програма — це довгостроковий органiзацiйно-економiчний документ, що визначає стратегiю i шляхи розв'язання однiєї з найважливiших загальносуспiльних проблем України — екологiчного оздоровлення водних об'єктiв басейну Днiпра. Цiй метi можуть бути пiдпорядкованi i iншi заходи, в тому числi й мiжнароднi програми i гранти.
метою програми є сприяння оздоровленню екосистеми рiчки Днiпро, особливо її пiвденної частини, шляхом спiльних зусиль українських i канадських органiзацiй.
При виконаннi програми здiйснено бiльше 40 проектiв за сьома прiоритетними напрямками. Зокрема, створено ряд нормативних документiв, впроваджено геоiнформацiйну систему екологiчного менеджменту, здiйснюється екологiчний аудит на пiдприємствах з метою удосконалення технологiчних процесiв та зменшення забруднення водного середовища.
Екологiчний аудит — це управлiнський iнструмент, методологiя якого базується на обґрунтуваннi найбiльш ефективних i безпечних технологiй, якi забезпечують конкурентоспроможнiсть та функцiонування виробництва в екологiчному правовому полi [113].
Правове регулювання екологiчних проблем рiчкових систем, якi охоплюють територiю кiлькох країн, розглядається на нацiональному i мiжнародному рiвнях. У фiзико-географiчному вiдношеннi кожна рiчка являє собою єдиний природний комплекс, що необхiдно враховувати при її господарському використаннi i охоронi вод. Тим часом мiждержавнi кордони умовно подiляють її на окремi вiдрiзки, кожен з яких складає частину територiї держави, у межах якої рiчка повнiстю знаходиться пiд суверенiтетом цiєї держави. До таких рiчок належать Дунай, Днiстер, Захiдний Буг, Сiверський Донець, а пiсля розпаду Радянського Союзу — i Днiпро.
Питання рацiонального використання водних ресурсiв мiжнародних рiчок та їх охорона регламентуються вiдповiдними мiждержавними угодами та мiжнародними конвенцiями.
Наприклад, мiжнародно-правовий аспект екологiчних проблем Дунаю чiтко визначений у Конвенцiї по захисту басейну Дунаю, яка була погоджена з усiма придунайськими країнами (1994) i ратифiкована Верховною Радою України. Вона складається з чотирьох частин, якi мiстять 31 статтю, а також має додатки. В нiй, зокрема зазначається, що придунайськi країни погодились розвивати, приймати i впроваджувати вiдповiднi юридичнi, адмiнiстративнi i технiчнi заходи щодо забезпечення внутрiшнiх передумов, необхiдних для гарантування ефективного захисту якостi води i тривалого її використання, i у зв'язку з цим також для запобiгання транскордонного впливу.
На мою думку для доброякiсного збереження водно-болотних угiдь необхiдно розробити вiдповiднi нацiональну полiтику та законодавство, створити природнi заповiдники та розробити плани управлiння природними ресурсами. Щоб зробити це належним чином, важливо викорис-товувати багатобiчний пiдхiд. Вирiшальними тут є знання не тiльки про екологiчнi процеси, але й про економiчну цiннiсть та можливостi використання, про гiдрологiчнi умови ґрунтових та поверхневих вод, про властивостi рiзних шарiв грунту, солонiсть тощо. Якщо згадати про Конференцiю в Рiо-де-Жанейро 1992 р., то збереження водно-болотних угiдь є практичним втiленням принципу “Дiяти локально, мислити глобально”, який є девiзом органiзацiї Грiнпiс. Мiсцевi органи влади мають дiяти у локальному масштабi, пiдвищувати громадську обiзнанiсть, розробляти загальнi плани управлiння природними ресурсами та плани дiй iз збереження водно-болотних угiдь. Проте, слiд бачити цi локальнi дiї пiд кутом зору нацiональної та мiжнародної перспективи. Це особливо доречно для збереження водно-болотних угiдь, що розташованi вздовж прикордонних рiчок, та охорони мiгруючих видiв, оскiльки тут потрiбне мiжнародне спiвробiтництво.
Сьогоднi мiжнароднi фундацiї виявляють неябиякий iнтерес до мiжнародного спiвробiтництва у галузi охорони природи. Глобальний
екологiчний фонд та Європейський Союз енергiйно пiдтримують такий мiжнародний пiдхiд до вирiшення проблем збереження довкiлля.
забруднення та пiдтримку екологiчної рiвноваги водоймищ України. Настав час розробити концепцiю розвитку водного господарства України на перiод до 2015 року з визначенням прiоритетних напрямкiв i першочергових проблем для розв'язання, а також провести водогосподарсько-екологiчне районування басейнiв рiчок України i на його основi визначити черговiсть iнвестицiй на водоохороннi заходи, укласти мiжнароднi угоди з усiма сумiжними державами щодо викоростання спiльних водних ресурсiв та поно-вити дiю Бухарестської декларацiї в питаннi про рiчку Дунай. Для докорiнного полiпшення водогосподарсько-економiчного становища та забезпечення екологiчної стабiльностi водоймищ потрiбно: по-перше, стратегiю подальшого розвитку економiки України орiєнтувати на екологiчно обгрунтованi заходи з урахуванням стану її природно-ресурсного потенцiалу, а також iз запровадженням i беззастережним виконанням науково обгрунтованого спiввiдношення мiж добуванням природних ресурсiв, їх викоростанням для власних потреб та необхiдною кiлькiстю для зовнiшньоекономiчної дiяльностi; по-друге, перебудову промисловостi, транспорту, сiльського господарства належить здiйснювати на основi останнiх досягнень свiтовим спiвтовариством в кожнiй з галузей, невiд-кладно запровадити на всiх пiдприємствах єдиний державний екологiчний паспорт. Окрiм цього, було б доцiльно провести паспортизацiю пiдприємств народного господарства - потенцiйних забруднювачiв природного середовища, i на її основi прийняти рiшення про подальше їх використання, перепрофiлювання, закриття або закупiвлю в iнших державах екологiчно чистих технологiй потрiбного профiлю.
Є i iншi, не менш важливi пропозицiї. Зокрема, розробити та здiйснити програму нацiонального водогосподарсько-екологiчного монiторингу. Раз i назавжди вирiшити питання про землi водного фонду. На мою думку, державна полiтика управлiння водними ресурсами та їх вiдтворення має проводитись єдиним органом, який би забезпечував населення i народне господарство водою на умовах платного водокористування. Запропонованi заходи при квалiфiкованому iх здiйсненнi мають привести до стабiлiзацiї, а в подальшому i до полiпшення водогосподарсько-екологiчного становища в Українi. [5]
2. 4. 1 Водний кодекс України
Водний кодекс України був виданий 6 червня 1995 року. У цьму кодексi визначенi такi положення про охорону вод:
Усi води (воднi об'єкти) на територiї України є нацiональним надбанням народу України, однiєю з природних основ його економiчного розвитку i соцiального добробуту.
Воднi ресурси забезпечують iснування людей, тваринного i рослинного свiту i є обмеженими та уразливими природними об'єктами.
водними ресурсами, рацiонального їх використання та екологiчно спрямованого захисту.
Водний кодекс, в комплексi з заходами органiзацiйного,правового, економiчного i виховного впливу, сприятиме формуванню водно-екологiчного правопорядку i забезпеченню екологiчної безпеки населення України, а також бiльш ефективному, науково обгрунтованому використанню вод та їх охоронi вiд забруднення, засмiчення та вичерпання.
Завданням водного законодавства є регулювання правових вiдносин з метою забезпечення збереження, науково обгрунтованого, рацiонального використання вод для потреб населення i галузей економiки, вiдтворення водних ресурсiв, охорони вод вiд забруднення, засмiчення та вичерпання, запобiгання шкiдливим дiям вод та лiквiдацiї їх наслiдкiв, полiпшення стану водних об'єктiв, а також охорони прав пiдприємств, установ, органiзацiй i громадян на водокористування.
Воднi вiдносини в Українi регулюються цим Кодексом, Законом України "Про охорону навколишнього природного середовища" ( 1264-12 ) та iншими актами законодавства.
Земельнi, гiрничi, лiсовi вiдносини, а також вiдносини щодо використання та охорони рослинного i тваринного свiту, територiй та об'єктiв природно-заповiдного фонду, атмосферного повiтря, виключної (морської) економiчної зони та континентального шельфу
України, що виникають пiд час користування водними об'єктами, регулюються вiдповiдним законодавством України. [8]
Пiдписана 2 лютого, 1971 р. у м. Рамсар, Іран. Набула чинностi, число Сторiн - 154 держави
Мета конвенцiї - припинити втрати водно-болотних угiдь та зберiгати iснуючi.
корисних продуктiв та послуг. Наприклад, вони очищують воду, яку використовує людина, захищають людей та їхнє майно вiд катастрофiчних повеней, регулюючи рiвень води у рiчках. Вони є джерелом природних продуктiв. Водно-болотнi угiддя посiдають чiльне мiсце серед найпродуктивнiших екосистем, пiдтримуючи iснування багатої та рiзноманiтної дикої природи та забезпечуючи важливi ресурси для рибальства, вiдпочинку та наукових дослiджень. Сторони конвенцiї визначили 1674 водно-болотних об'єктiв загальною площею понад 121 мiльйонiв гектарiв для включення їх в Перелiк об'єктiв мiжнародного значення. Водно-болотнi угiддя вiдiграють ключову роль для здоров'я рибних запасiв. Прибережнi водно-болотнi зони є колискою ряду глибоководих видiв та бiльшостi прибережних видiв, що використовуються в рибному промислi. Завданням конвенцiї є привернути увагу до проблем водно-болотних угiдь та рацiонального використання ресурсiв. Мiльярд людей у свiтi залежить вiд риби як основного джерела протеїнiв. В той час, як попит на рибу продовжує зростати, близько половини комерцiйно значущих морських риболовецьких дiлянок та материкових рибних запасiв вже експлуатуються на повну потужнiсть, а ще чверть експлуатуються надмiрно, є виснаженими чи перебувають у стадiї вiдновлення. Україна, яка має тридцять три водно-болотнi об'єкти, зареєстрованi в Рамсарськiй мережi, грає важливу роль у захистi європейської екологiчної спадщини. Дельта Дунаю, що з 1991 року належить до Перелiку мiсць свiтової спадщини ЮНЕСКО, наразi налiчує близько 90 видiв риби та 300 видiв птахiв, багато з яких належать до надзвичайно рiдкiсних або таких, що зникають.
На Територiї України Рамсарською конвенцiєю охороняється заповiдник Дунайськi плавнi
Для доброякiсного збереження водно-болотних угiдь необхiдно розробити вiдповiднi нацiональну полiтику та законодавство, створити природнi заповiдники та розробити плани управлiння природними ресурсами. Щоб зробити це належним чином, важливо викорис-товувати багатобiчний пiдхiд. Вирiшальними тут є знання не тiльки про екологiчнi процеси, але й про економiчну цiннiсть та можливостi використання, про гiдрологiчнi умови ґрунтових та поверхневих вод, про властивостi рiзних шарiв грунту, солонiсть тощо. [8]
До болотного природно-заповiдного фонду України належить. ряд болiт та окремих видiлiв на великих болотних масивах.
" 1. Сира Погоня — олiготрофна частина найбiльшого на Українi болотного масиву Кремiнне (Гали), розташованого на пiвнiчному сходi Ровенської областi (Захiдне Полiсся). Площа цього видiлу 1,5—2 тис. га
глибина торфу до 4 м. Разом з прилеглими дiлянками евтрофного i мезотрофного типiв це урочище за рослинним покривом i стратиграфiєю торфовища найбiльш повно представляє основний характер торфових болiт Українського Полiсся в процесi їх розвитку вiд евтрофної до олiготрофної стадiї. Тут зосередженi характернi, а також рiдкiснi для флори України види рослин олiготрофних болiт.
2. Група болiт — Радно, Бабин Мох 2 та Любинське (загальна площа близько 1000 га) на захiд вiд с. Борової Зарiчанського району Ровенської областi. До заповiдного видiлу слiд ввести пiвденно-схiдну частину масиву Радно, характерну поступовим переходом вiд евтрофних (осоковогiпнових) ценозiв до мезотрофних, пiвнiчну частину олiготрофного болота Бабин Мох 2та захiдну частину мезотрофного болота Любинського.
На Малому Полiссi можна видiлити такi болота:
Велика Болотня, розташоване у заплавi рiчки Болотнi бiля Хлiвчан Рава-Руського району Львiвської областi (близько 300 га) з евтрофним осоково-сфагновим покривом.
Болото мiж селами Угнiвта Пiддубцi (близько 400 га) Забузького району Львiвської областi вкрите рiзноманiтними схенусово-гiпновими угрупованнями.
Схiдна частина великого болота Старники (200—300 га) на межi Ровенської та Тернопiльської областей бiля сiл Гурби та Стара Гута. Частина ця вкрита березово-осоково-гiпновим угрупованням з рядом рiдкiсних видiв у травостої та буграми з сфагном бурим.
мезотрофного й олiготрофного типiв.
У Лiсостепу бажано охороняти такi болотнi об'єкти:
Болото Загайок бiля Бiйницi Млинiв-ського району Ровенської областi (10 га) з меч-травово-осоково-гiпновим покривом.
Урочище Руда (близько 100 га) у центральнiй частинi евтрофного болота Конельське, розташованого у заплавi рiчок Ко-нелька i Руда бiля Степiвки Манькiвського району Черкаської областi. Видiл має рiзноманiтнi угруповання евтрофного типу.
10. Невеликi мезотрофнi болота на пiщанiй терасiв околицях Харкова—Моховате, Журавлине та iн. У Карпатах потребують охорони такi болота:
Олiготрофне безлiсне, з мочарамн. бо-лото Негровець (14 га) бiля с. Негровець Мiжгiрського району Закарпатської областi.
Болото на схилi Бужори в Іршавсько-мурайонi Закарпатської областi (близько г га), олiготрофне, вересово-сфагнове, з великою опуклiстю поверхнi та глибокими вiдкладами (до 6 м) iз слаборозкладеного сфагнового
болiт як природних ресурсiв, необхiдне здiйснення також i культурних заходiв по збереженню у природному станi та охоронi основних типiв торфових болiт України. Такi болота як своєрiдний елемент ландшафту з специфiчною рослиннiстю i особливими умовами iснування будуть^ об'єктами для глибоких стацiонарних дослiджень та для екскурсiй.
заказник загальнодержавного значення – Шуляцьке болото (940,0 га), а також 70 гiдрологiчних заказникiв мiсцевого значення загальною площею 3806,5 га. Найбiльше заказникiв створено в Жашкiвському, Монастирищенському, Черкаському, Смiлянському та Звенигородському районах. При всiх особливостях хiмiчного складу води i торф'яних ґрунтiв у болотах рiзної трофностi часто виявляються схожi рослиннi угруповання. Поряд з цим є i специфiчнi рослини, пристосованi до певних умов середовища. В цiлому бiологiчне рiзноманiття болотних екосистем i бiомаса гiдробiонтiв рiзних трофiчних рiвнiв невеликi. Видовий склад зообентосу в болотах дуже бiдний, що обумовлено низьким вмiстом кисню, наявнiстю метану в придонних шарах води та виходом iнших токсичних газiв з-пiд покладiв торфу. Типовi болота практично не мають сформованої iхтiофауни. Це пояснюється не лише хiмiчним складом води, а й iзольованiстю болiт вiд iнших водойм, де розмножуються риби. Збереження болотних екосистем необхiдне не тiльки як водорегулюючих чинникiв, а й як природних об'єктiв, для яких притаманнi специфiчнi флора i фауна. [2]
2. 6 Значення болiт
У природному станi болота України здавна використовуються як кормовi вгiддя — сiножатi та пасовища. Але велике i тривале обводнення, а також залiсення i закустарнення обмежували i утруднювали використання болiт.
та Харкiвськiй губернiях. На пiдставi загальних по¬верхневих дослiджень з'являються першi торфорозробки: у 1845 р.—-на Чернiгiвщинi, в 60-х роках — на Волинi, згодом — в iнших мiсцях. Торф добували на низинних (евтрофних) болотах i викори¬стовували як паливо на цукрових, винокурних, цегельних та iнших заводах, а також для опалення примiщень. У зв'язку з розвитком промисловостi торфодобування поступово зростає.
На Волинському Полiссi використовували торфовi болота на¬вiть пiд присадибнi дiлянки, але це явище мало мiсцевий характер. Пiзнiше виявляється iнтерес до болiт як до природних кормових угiдь. Протягом 1873—1902 рр. так звана захiдна експедицiя про¬вадила роботи по дослiдженню та осушенню болiт в основному на землях Бiлорусiї i лише частково — на пiвночi України, переваж¬но в її полiськiй частинi.
У 90-х роках минулого столiття з метою освоєння болiт розпочато вивчення їх спочатку в Чернiгiвськiй i Полтавськiй, а пiзнiше — у Волинськiй губернiях. Для проведення дослiдiв по окультуренню болiт створюються дослiднi господарства. Першi такi пункти ви¬никли у 1912—1913 рр. на Захiдному Полiссi: в Ковельському по¬вiтi бiля Смiдина, на Коростенщинi — бiля Руднi-Радовельської i бiля Сарн — на болотi Чемерне. У 1915 р. створюється дослiдна станцiя на Супої; на дослiднi станцiї перетворились Руднє-Радовель-ський та Сарненський опорнi пункти (Сербин, 1914; Кузнецький, 1915). Дальшому розгортанню робiт в цьому напрямку перешкодила перша iмперiалiстична вiйна.
Наукове вивчення проблем використання болотних площ i торфовищ для потреб народного господарства широко розгорнулось в радянський перiод. У 1923 р. вiдновлюються i розгортаються роботи Руднє-Радовельської станцiї та Пiдставського опорного пункту; у 1926 р. засновується Бурiвське дослiдне поле на Замглаї. Придiляється увага вивченню проблеми освоєння болiт у лiсостеповiй частинi. У 1932 р. на болотi Ромен створюється Сульський опорний пункт, а з 1936 р. розгортається робота Яготинського пункту на Супої. Болотнi опорнi пункти, дослiднi поля та станцiї дедалi бiльше оснащуються технiкою та забезпечуються квалiфiкованими кадрами. Результати дiяльностi болотних дослiдних господарств, пiдсумованi i узагальненi М. О. Тюленевим (1926, 1936), сприяли бiльш рацiональному використанню болiт для потреб сiльського господарства. Було розроблено ряд сiвозмiн для торфових грунтiв. Плодотворна робота Руднє-Радовельської та iнших дослiдних станцiй та полiв припинилася у зв'язку з другою iмперiалiстичною вiйною.
Пiсля Великої Вiтчизняної вiйни ще бiльше поширюється практичне використання торфових болiт. Цьому сприяли дальше вивчення болiт республiки, а також плодотворна робота болотної дослiдної мережi та зростаючий досвiд колгоспiв. Розвивається Сар-ненська станцiя по освоєнню болiт; вiдновлюють роботу Бурiвське та Панфилiвське дослiднi поля, Сульський опорний* пункт та iн. Створюються лукомелiоративнi станцiї з метою полiпшення природних кормових угiдь — лук, болiт (Тюленєв, 1958).
Болота використовуються як природнi кормовi вгiддя — сiножатi та пасовища, травостiй iде для виготовлення силосу, торф — на паливо, добриво та для iнших потреб промисловостi й сiльського господарства. Осушенi болотнi площi перетворюються в орнi землi з природно родючими грунтами; на них створюються також i високопродуктивнi луки. Як природнi кормовi вгiддя використовуються головним чином евтрофнi (низиннi) болота, рiдше — мезотрофнi (переходовi). До таких угiдь належать, зокрема, трав'янi i трав'яно-моховi болота з переважанням осок. Урожай болотних сiножатей взагалi невеликий: на трав'яних — осокових з участю великого болотного рiзнотрав'я вiн досягає 25 ц/га. При цьому травостiй, особливо на заплавних болотах, частiше з осокою омською та високорослими видами (лепешняк, пiвники, плакун, iнодi й очерет, рогiз тощо) дає досить значну кiлькiсть зеленої маси, але низької кормової якостi, що бiльш придатна для силосування. На трав'яно-мохових (осоко-во-гiпнових, а на Полiссi й осоково-сфагнових, iнодi з ринхоспорою), звичайно з рiдким i дрiбнiшим, нiж у трав'яних болiт, травостоєм, урожай сiна становить лише 5—10 ц/га.
кормовому вiдношеннi рослин (бобiвник, вовче тiло, калюжниця, кизляк, пiвники тощо), а також i неїстiвних. Бобовi тут звичайно вiдсутнi або ж участь їх не значна. До того ж на болотах часто ростуть дерева вiльхи, берези, сосни, кущi^верб тощо, внаслiдок чого зменшується корисна площа сiножатей й утруднюється косовиця сiна. Нерiдко використання травостою утруднюється також через велике обводнення болiт. Ще менш продуктивнi мезотрофнi болота. У звичайно негустому травостої на фонi сфагнового покриву ростуть кореневищнi осоки (пухнатоплода, носата, багнова), а також пухiвка пiхвова, яка поїдається худобою тiльки в молодому станi.
Зовсiм непридатна на сiно рослиннiсть олiготрофних (верхових) болiт. Вона досить одноманiтна за складом своїх основних компонентiв (багно, буяхи, андромеда тощо). Лише пухiвка iнодi займає значнi площi, але її
купини утруднюють викошування i збирання сiна. Олiготрофнi болота звичайно вiддаленi вiд тваринницьких ферм масивами лiсiв; вони не завжди доступнi для випасу, особливо навеснi, через велике зволоження. Корисним в покривi цих болiт є, звичайно, журавлина та буяхи, якi й збираються мiсцевим населенням та заготiвельними органiзацiями.
Досить цiнним для колгоспiв i радгоспiв Полiсся може бути використання сфагнового моху на пiдстилку. Вiн сухий, м'який i найбiльш вологоємкий (до 1500—2000%). Насичена сечею тварин та збагачена на поживнi речовини гною сфагнова пiдстилка становить цiнне органо-мiнеральне добриво. Властива сфагнам олiготрофних болiт висока кислотнiсть нейтралiзується в ньому сечею. Часом використовують як пiдстилку осоку пухнатоплоду. Остання, хоч i поширена на полiських бологах, але як i солом'яна, поступається вологоємкiстю перед сфагновою.
площi вiд кущiв, дерев, пнiв, вирiвнювання поверхнi, порушеної буграми, купинами i ямами, поширюється корисна площа й створюється можливiсть для бiльш рацiонального сiнозбирання з застосуванням машин. До того ж, у разi осушення болiт помiтно змiнюється їх рослинний покрив. При помiрному осушеннi якiсть травостою полiпшується: в ньому послаблюється участь осок та iнших вологолюбних рослин. Посилюється, крiм того, розвиток хороших у кормовому вiдношеннi мезофiлiв — за рахунок лучних злакiв (костриця червона, тонконiг лучний тощо); на менш кислих з бiльшим вмiстом вапна болотах з'являються i бобовi, особливо в районах Лiсостепу i мiсцями — на Полiссi. У зв'язку зi змiною складу травостою урожайнiсть сiна дещо [4]
Висновки
Болотом називають сильно зволоженi дiлянки земної поверхнi, на яких росте особлива болотна (у бiльшостi випадкiв вологолюбна) рослиннiсть i на яких йде процес нагромадження торфу. Усi сучаснi нашiй епосi болота утворилися в результатi двох протилежних за своїм характером явищ: шляхом поступового заболочування водойм i шляхом заболочування сушi. Заболочування водойм може йти рiзними шляхами, у залежностi вiд ступеня проточностi води в них, рельєфу берегiв i дна. Фактором, що сприяє розвитку болотоутворюючого процесу на сушi, є збiднення ґрунтiв поживними речовинами. При цьому пiд лiсовою чи луговою рослиннiстю поселяються невимогливi до умов живлення спочатку зеленi мохи, зокрема кукушкiн льон, а потiм рiзнi види сфагнового моху. Заболочування суходолiв починається в мiсцях з затрудненим стоком. Бувають випадки, коли болото починає розвиватися i на схилi, якщо цей схил безупинно зволожений, наприклад, у мiсцi виходу ключiв. На такiй перезволоженiй дiлянцi поселяється вологолюбна рослиннiсть, найчастiше осоки i зеленi мохи, що створюють вологоємну дернину, яка сприяє початку утворення болота. Для України основними типами болiт є: долиннi, старорiчнi, заплавнi. На Черкащинi заболоченi угiддя займають всього 28 тисяч гектарiв, або менше 1 процента загальної територiї областi. Як правило, це невеликi дiлянки, часом менше одного гектара, якi залягають в заплавах рiчок, балкових долинах, впадинах. Землi цi багатi на поживнi речовини, однак малопродуктивнi через несприятливий водний i повiтряний режим, неглибоке залягання ґрунтових вод, перiодичне затоплення, постiйну оглеєнiсть профiлю грунту На територiї Черкаської областi, згiдно Реєстру територiй та об'єктiв природно-заповiдного фонду, близько 71 дiлянки болiт з площею понад 4746,5 га оголошено заказниками. Серед них: один гiдрологiчний заказник загальнодержавного значення – Шуляцьке болото (940,0 га), а також 70 гiдрологiчних заказникiв мiсцевого значення загальною площею 3806,5 га. Найбiльше заказникiв створено в Жашкiвському, Монастирищенському, Черкаському, Смiлянському та Звенигородському районах. При всiх особливостях хiмiчного складу води i торф'яних ґрунтiв у болотах рiзної трофностi часто виявляються схожi рослиннi угруповання. Поряд з цим є i специфiчнi рослини, пристосованi до певних умов середовища. В цiлому бiологiчне рiзноманiття болотних екосистем i бiомаса гiдробiонтiв рiзних трофiчних рiвнiв невеликi. Видовий склад зообентосу в болотах дуже бiдний, що обумовлено низьким вмiстом кисню, наявнiстю метану в придонних шарах води та виходом iнших токсичних газiв з-пiд покладiв торфу. Типовi болота практично не мають сформованої iхтiофауни. Це пояснюється не лише хiмiчним складом води, а й iзольованiстю болiт вiд iнших водойм, де розмножуються риби. Збереження болотних екосистем необхiдне не тiльки як водорегулюючих чинникiв, а й як природних об'єктiв, для яких притаманнi специфiчнi флора i фауна.
|
