Аутекологія (факторіальна екологія)

Аутекологiя (факторiальна екологiя) КУРСОВА РОБОТА На тему: «Аутекологiя (факторiальна екологiя)» Змiст 1. Поняття середовища iснування. Водне, ґрунтове, повiтряне середовище 2. Екологiчний фактор. Класифiкацiя екологiчних факторiв, їх вплив на живi органiзми 2. 1 Енергiя сонця 2. 2 Температура 2. 3 Вологiсть 2. 4 Газовий склад атмосфери та тиск 3. Лiмiтуючi фактори. "Закон мiнiмуму" Лiбiха "Закон толерантностi" Шелфорда 5. Бiотичнi фактори 6. Антропогеннi фактори Висновок 1. Поняття середовища iснування. Водне, ґрунтове, повiтряне середовище Як вiдмiчає Ю. Злобiн (1998), при аналiзi умов, в яких проходить реальна життєдiяльнiсть рослин i тварин та iснує людина, широко застосовуються поняття середовища, навколишнього середовища, природного середовища i т. п. Середовище - це найбiльш загальне поняття, цим термiном позначається усе, що оточує даний об'єкт. Пiд середовищем (життя) живих органiзмiв мається на увазi вся сукупнiсть конкретних абiотичних та бiотичних факторiв, в яких живе дана особина, популяцiя або вид. Іншими словами, термiн «середовище життя» означає все оточення, в якому вiдбувається дiяльнiсть людини та розвиток живої та неживої матерiї. По сутi, до середовища життя людини входять всi компоненти бiосфери, вся сукупнiсть створених людиною технологiчних об'єктiв, а також всi соцiальнi феномени людського суспiльства. У зв'язку з цим загальне середовище життя слiд роздiляти на природне та соцiальне. Природне середовище включає в себе об'єктивно iснуюче природне середовище будь-якого живого органiзму, включаючи людину. Соцiальне середовище - це сукупнiсть оточуючих людину суспiльних, матерiальних та духовних умов її iснування та дiяльностi. Це середовище, по сутi, включає в себе всю суспiльно-економiчну систему, в монах якої знаходиться людина. Природнi компоненти середовища життя людини досить рiзноманiтнi. Оскiльки людина є бiосоцiальною iстотою, то вони вiдiграють важливу роль у його добробутi. Фiзичнi компоненти середовища, такi, як географiчне положення мiсцевостi, наявнiсть та якiсть таких природних ресурсiв, як вода, повiтря - все це є умовою нормальної життєдiяльностi. До природного середовища входять i всi живi органiзми, що оточують людину. Важливим параметром оцiнки якостi природного середовища є його стiйкiсть, стабiльнiсть усiх режимiв та станiв природних факторiв. Рiзкi вiдхилення природного середовища вiд звичайного його стану, як правило, розглядаються як стихiйне лихо й катастрофа. Вони включають в себе виверження вулканiв, повiнь, урагани, пожежi i т. п. Середовище життя є динамiчним комплексом. Воно розвивається само по собi, а також пiд впливом всiх живих органiзмiв та людини, зокрема. Тому одноразово отримана iнформацiя про особливостi середовища не створює повної картини щодо умов iснування живих iстот. Монiторинг середовища обов'язково повинен включати iнформацiю про динамiку змiни цього середовища. Викривлення об'єму поняття «середовище життя», вихолощування з нього екологiчного змiсту, досить небезпечне. Воно створює iлюзiю, що природне середовище змiнюється менше, нiж це є насправдi, пiд впливом наслiдкiв господарської дiяльностi людини. Екологiя, як наука що вивчає взаємовiдносини органiзмiв з навколишнiм середовищем, чiтко визначає поняття середовища, при цьому акцентується, що середовище iснування може мати вiдмiннi по хiмiчним та фiзичним властивостям умови. Водне середовище. Вода, в якiй розпочалося життя на Землi, - це важливий екологiчний фактор, що визначається її фiзичними властивостями, зокрема, прозорiстю, щiльнiстю, теплопровiднiстю i теплоємнiстю, а також текучiстю. Остання зумовлює циркуляцiю в озерах i ставках. Водне середовище однофазне - в ньому рiзко переважає рiдка фаза. Одночасно природна вода, яка утворює гiдросферу, являє собою складну полiдисперсну систему, що складається з водних розчинiв i зависi частинок неорганiчних i органiчних речовин, а також iз живих органiчних тiл, котрi втримуються в системi за рахунок рiзностi спiввiдношень маси, постiйного перемiшування i перемiщення водних мас або активної протидiї силi тяжiння з боку живих органiзмiв. насиченi живими органiзмами. Вiдомо, що основну масу гiдросфери Землi утворюють води Свiтового океану (95,5% за об'ємом), якi мiстять величезну кiлькiсть органiчної речовини, в тому числi незначну частку живих органiзмiв - не бiльше 3 млрд. т., або 0,15%. Головним джерелом тепла, яке надходить у воднi шари, є сонячна енергiя. Сонячне промiння, проникаючи крiзь водну поверхню, поглинається i розсiюється водою, розчиненими в нiй речовинами i зваженими частинками. Поширення радiацiї у водi пiдпорядковується загальному закону послаблення радiацiї. Сонячне тепло завдяки малiй теплопровiдностi води майже не передається на глибину. Перемiщення теплих мас з поверхнi на глибину вiдбувається за рахунок вертикального перемiщення (вiтрового, конвективного, турбулентного у прiсних порiвняно мiлководних водоймищах), а також за рахунок глибинних течiй у морських водах. Прогрiвання шарiв води, як у внутрiшнiх водоймах, так i в морях має сезонний характер. для полегшення плавання знижують свою щiльнiсть, включаючи до складу тiла велику кiлькiсть води (медузи), жирових крапель (дiатомовi водоростi), повiтря (ламiнарiї i молюск наутiлус), а також утворюючи рiзнi вiдростки. Водне середовище сформувало планктоннi органiзми з характерною формою тiла, що дає можливiсть їм легко утримуватись "на плаву" або "ширяти" у водному просторi (медузи, лангусти, молюски). Цьому також сприяє розмiр органiзмiв: невеликi тiла зоопланктону мають теж здатнiсть "ширяння" у воднiй товщi. у форелi, в поперечному розрiзi є округле, тодi як у риб стоячих вод (ставкiв, озер) воно плоске (короп, карась, окунь). Своєрiдним для тварин швидко текучих вод є екологiчне пристосування - реотропiзм: тварини приймають певне положення вiдносно течiї i намагаються подолати її. У водi в розчиненому станi присутнi гази i мiнеральнi солi. Велике екологiчне значення має кiлькiсть розчиненого у водi кисню. У солонiй водi розчиннiсть кисню на 20% нижча, нiж у прiснiй. Перенасиченiсть киснем можна спостерiгати у водах озер i ставкiв, багатих на рослиннiсть, що мiстить хлорофiл. Залежно вiд кiлькiсного вмiсту i розподiлу у водi стоячих водойм кисню, а також характеру i чисельностi у них органiзмiв, що населяють їх, водойми подiляють на три групи: · (небагатi на корм) - глибоководнi озера з низькою температурою в нижнiх шарах водяної товщi, багатої на кисень. У цiй водi добре розвиваються лососевi, форель (озера - Пiсочне на Полiссi, Синевир у Карпатах). Тут повiльнiше розкладається органiчний вiдпад i вода в них голуба i прозора; · еутрофнi водоймах зелена. Риби тут задовольняються невеликою кiлькiстю кисню; · дистрофнi (бiднi на корм). В їхнiх водах нагромадилась велика кiлькiсть гумiнових кислот, що робить їх кислими i коричнюватими (Янiвське озеро бiля Львова). 3 а також формуваннi вапняних утворень (раковин, панцирiв) безхребетних. хлоридiв (близько 60%), присутнi сульфати (30%). Важливою складовою прiсних вод є кальцiй, який часто вiдiграє роль обмежуючого фактора. Розрiзняють води "м'якi" (кальцiю 9 мг/л) i "жорсткi" (понад 25 мг/л). Ґрунтове середовище. едафон, включає представникiв багатьох найвищих за рангом таксонiв. Вважається, що близько 90% видiв комах на тих чи iнших стадiях свого онтогенезу пов'язанi з ґрунтом. В особливо сприятливих для життя умовах на 1 м2 шару ґрунту i пiдстилки налiчується до 1,5 бiлiона найпростiших, до 20 млн. нематод. Ґрунт став мiсцем проживання не лише безхребетних. У земляних сховищах багато хребетних навiть виводять нове потомство. Серед них i земноводнi, i птахи, i ссавцi. На окремих лiсових дiлянках порожнини нiр крота становлять до 15% площi. Кроти, утворюючи в ґрунтi численнi ходи, спушують ґрунт, покращують його фiзичнi i воднi властивостi. В земляних нiрках гнiздяться береговi ластiвки, рибалочки, сиворакшi. Рiзноманiтний i багатий органiчний свiт ґрунту вiдiграє важливу роль у мого трансформацiї. Прискорюючи розклад i загальний кругообiг речовин, i ґрунтовi редуценти, тобто тварини, якi живляться мертвими органiчними речовинами, що розкладаються, збагачують ґрунт органiчними сполуками, покращують його фiзичнi властивостi: структуру, водопроникнiсть, аерацiю, а, отже, умови мiнерального i водного живлення, росту i кореневого дихання рослин. у ньому специфiчної групи органiчних речовин - гумусових. Визначальним для генезису ґрунтiв i їх родючостi є ґрунтовий розчин, який бере участь у процесах перетворення (руйнування i синтез) мiнеральних i органiчних І сечовин, перемiщення вертикальними профiлями рiзноманiтних продуктiв i ґрунтоутворення, а головне у живленнi рослин. Тому дуже важливо знати його склад та властивостi (реакцiю, буфернiсть, осмотичний тиск) i динамiку. Повiтряне середовище. Повiтря як середовище iснування малопридатне для iснування в ньому живих органiзмiв, насамперед через свої фiзичнi властивостi. Тiльки незначна кiлькiсть живих органiзмiв пристосувалась до iснування в специфiчних умовах повiтряного середовища. Переважна бiльшiсть органiзмiв використовує повiтряне середовище для пересування, а птахи та деякi комахи пристосувались до пересування в повiтрi найдосконалiше. Разом з тим повiтряне середовище є необхiдною складовою навколишнього середовища i має певнi фiзико-хiмiчнi параметри. Чисте i сухе повiтря являє собою сумiш газiв: основнi з них - азот (78,08%), кисень (20,95%), аргон (0,93%) та вуглекислий газ (0,03%). Решта газiв представлена незначними частками. Повiтря майже нiколи не буває сухим, в ньому завжди присутня водяна пара, частка якої в повiтрi сягає 4%о, а деколи - лише 0,01% загального об'єму. Крiм того, у ньому часто присутнi фiзичнi домiшки природного i антропогенного походження: пилок i спори рослин, пил, сажа тощо. Тому повiтряне середовище вважається двофазним (повiтря + твердий субстрат). У перезволоженому повiтрi "народжуються" кислi дощi. Атмосфернi гази дiють на рослини неоднаково. Наприклад, у глинистих ущiльнених ґрунтах нестача кисню веде до руйнування фiзiологiчного процесу i, навiть, до морфогенезу. Брак азоту у повiтрi може призвести до зниження продуктивностi азотобактерiй - бульбашкових бактерiй, для яких вiн є продуктом споживання. Однак кисень i азот не вiдiграють такої ролi як вуглекислий газ. Навiть незначнi коливання його вмiсту є дуже важливими для фотосинтезу. Деяке збалансування вуглекислого газу в повiтрi зумовлює пiдвищення ефективностi фотосинтезу, але вже при його вмiстi понад 26,5% асимiляцiйний процес послаблюється або ж зовсiм припиняється. До речi, пiд час iнтенсивної вегетацiї (червень, липень) вмiст вуглекислого газу в повiтрi лiсу менший, нiж восени. Вночi його кiлькiсть є бiльша, нiж у сонячний день. Повiтряне середовище створює сприятливi умови для розвитку ґрунту, який визначає можливiсть вiдносно замкнутого кругообiгу речовин в екосистемах навiть малого масштабу. Важливу роль у життi рослин вiдiграє вiтер. Вiтер - Вплив вiтру на рослиннi органiзми може бути прямим i опосередкованим. До прямого слiд вiднести обламування гiлок i сучкiв, викривлення стебел, зривання листя i плодiв тощо. Водночас вiтер вiдiграє значну роль у фiзiологiчнiй дiяльностi органiзмiв: прискорює транспiрацiю, а разом з нею посилює поглинання поживних речовин iз ґрунту. Вiтер пiдносить з нижчих приземних шарiв до крон дерев вуглекислий газ, посилюючи асимiляцiйнi процеси. У холодних зонах з бiдною фауною комах вiтер вiдiграє домiнуючу роль у запиленнi рослин. Сильнi протяжнi вiтри, особливо в горах та на узбережжях морiв i океанiв, впливають на форму i положення дерев. Вiтер вiдiграє також важливу роль в анемохорiї - поширеннi органiзмiв. Спори мохiв переносяться вiтрами на вiддаль понад 2000 км. Деякi бабки можуть за допомогою вiтру подолати вiдстань близько 900 км. Павуки, пiдвiшенi на нитках "бабиного лiта", трапляються на вiддалi 400 км вiд ближньої сушi. Поширене перемiщення рослин вiтром у виглядi перекотиполя степовими i снiговими просторами. В Альпах цей тип перемiщення трапляється в 61 виду мохiв. Вiтер, якщо його швидкiсть є незначною, переносить запахи, якi вловлюють тварини. Вiдоме дослiдження В. М. Беклемiшева "вiдсипається" у вологих старицях рiчок, а ввечерi, коли волога стiкається долинами i ярами з вiддалених мiсць, комахи одержують нюхову iнформацiю про розташування людей чи худоби, кров'ю яких вони живляться. Цей трофiчний канал є одночасно каналом перенесення малярiї. Є й iншi класифiкацiї середовищ iснування органiзму, але вище перерахованi присутнi у всiх дослiдникiв. Подiл на типи середовища вiдбувається насамперед в залежностi вiд фiзико-хiмiчних властивостей складових середовища, якi забезпечують iснування живого органiзму. Живий органiзм обумовлений наявнiстю речовин, якi здатнi забезпечувати йому всi необхiднi елементи для росту i розмноження. Тобто для iснування живого органiзму необхiдний весь спектр екологiчних факторiв. 2. Екологiчний фактор. Класифiкацiя екологiчних факторiв, їх вплив на живi органiзми Саме у визначеннi екологiчного фактору i криється системний пiдхiд до и 11 вчення закономiрностi функцiонування як органiзму, так i їх сукупностi. Гак, вiдсутнiсть якогось фактору у визначений перiод iснування може i гальмувати процес вiдтворення (вiдомо, що вiдсутнiсть належних умов може призупинити розвиток гонад i отже органiзм не розмножується) або рiст (рослини проростають тiльки при визначенiй сукупностi факторiв). Опосередкованiсть впливу екологiчного фактору визначається залежнiстю одного органiзму вiд iншого. На перший погляд важко собi уявити залежнiсть хижака вiд екологiчного фактору Сонця, але вивчення 11 х) фiзичних взаємовiдносин вказує, що хижак непрямим чином залежить вiд даного екологiчного фактору, так як кiлькiсть їжi, яку вiн споживає, знаходиться в залежностi вiд кiлькостi i якостi органiзмiв, що споживає його жертва. Екологiчнi фактори середовища, якими зв'язаний любий живий органiзм подiляються на двi категорiї: (фактори неживої природи) та бiотичнi (фактори живої природи). Існує певна умовнiсть подiлу i взаємовпливу абiотичних та бiотичних факторiв, так як живi органiзми здатнi призвести до змiн, якi ведуть за собою i змiни абiотичних факторiв (лiс, знищений шкiдниками). Таким чином, сучасна екологiчна наука розглядає наступнi фактори навколишнього середовища, якi впливають на функцiонування як живих органiзмiв, так i систем в цiлому. В останнi десятирiччя деякi вченi вiдокремлюють ще одну групу екологiчних факторiв, якi можуть i змiнюють умови iснування та функцiонування екосистем - антропогеннi фактори, iншi. Фiзiологiчно, фiзично, хiмiчно, бiологiчно людина не вiдрiзняється вiд iнших живих органiзмiв, тому видiлення даної групи є скорiше визначенням ролi людини як екологiчного фактору по вiдношенню до iнших живих органiзмiв та середовища iснування. Існує декiлька класифiкацiй екологiчних факторiв, де до уваги береться або умови iснування (класифiкацiя або реакцiї живих органiзмiв, що були пiд впливом рiзних екофакторiв (класифiкацiя Мочадського), Р. Дажо). Усi класифiкацiї екологiчних факторiв, поряд з певними вiдмiнностями мiж собою, мають певну єднiсть. А саме в тому, що сукупнiсть фiзичних та хiмiчних параметрiв середовища творять клiматичнi умови iснування живих органiзмiв. Таким чином, до абiотичних факторiв вiдносяться: клiматичнi, едафiчнi, орографiчнi, гiдрологiчнi, геологiчнi. Розглянемо цi фактори бiльш детально, а також проаналiзуємо реакцiї органiзму на дiю того чи iншого клiматичного фактору. 2. 1 Енергiя сонця Сонце є єдиним джерелом енергiї на нашiй планетi. Свiтло у всiх його проявах, необхiдне для життя. Нам вiдомо, що свiтло є невiд'ємною умовою процесу фотосинтезу, але разом з тим є iншi аспекти його впливу на живi iстоти. Розглядаючи цi аспекти, слiд вiдмiтити, що вони находяться в залежностi вiд iнтенсивностi свiтла, довжини хвилi, кольору та фотоперiоду. Всi цi властивостi свiтла залежать вiд кута падiння сонячних променiв на земну поверхню. Якщо на екваторi довжина свiтлового дня (фотоперiод) бiльш менш постiйна( близько 12 годин), то у вищих широтах вона залежить вiд пори року i змiнюється циклiчно. Зрозумiло, що в таких умовах життєвi цикли живих органiзмiв, синхронiзованi у вiдповiдностi до конкретної пори року (фотоперiоду). Ця синхронiзацiя проявляється у рiзних формах пристосування, таких як сплячка, дiапауза комах, прилiт вiдлiт птахiв i т. п. Кiлькiсть променистої енергiї, яка проходить через атмосферу, є постiйною величиною: 1,98 до 2 кал/см220 Ккал в рiк на всю поверхню земної кулi. Цю величину називають сонячною сталою. Освiтленiсть земної поверхнi, як витiкаючий з попереднього фактору, має бiльш концентровану форму впливу на живий органiзм. Освiтленiсть {ємної поверхнi виражена у тих системах, де яруснiсть рослинного покриву, а також топографiя земної поверхнi зумовлює адаптацiю живих органiзмiв (тiньовитривалiсть, свiтлолюбивiсть). Яскравим прикладом пристосування до рiзних параметрiв освiтленостi є яруснiсть, коли в залежностi вiд кiлькостi сонячного випромiнювання органiзми закономiрно займають певний ярус в системi. Отже, органiзми можна роздiлити на свiтлолюбивi та тiньовитривалi. Знання вимог органiзму до освiтленостi та енергiї сонячного випромiнювання має неабиякий практичний iнтерес. Аналiз параметрiв освiтленостi є основою до впровадження нових сiльськогосподарських культур, сортiв. Дiя освiтленостi як фактору поширюється як на сушу, так i на воднi екосистеми, (колiр, редукцiя органiв зору тощо). В даному випадку слiд приховувати, що водне середовище значно вiдрiзняється вiд повiтряного насамперед за своїми фiзичними властивостями. Свiтло набагато важче Проникає через товщу води, чим зумовлене зосередження живих органiзмiв переважно у верхнiх шарах води. 2. 2 Температура Якщо живий органiзм в змозi адаптуватись до дефiциту освiтленостi i у нього виникають певнi пристосування, то до температури ЖИВІ органiзми бiльш вибагливi. Кожен окремий органiзм пристосований до конкретних температурних умов i може iснувати тiльки в певних межах, до яких пристосованi його метаболiзм та структура. Пониження температури нижче точки замерзання в клiтинi веде до фiзичного розладу самої структури клiтини i її загибелi. В даному випадку працюють насамперед фiзичнi параметри води. При зниженнi температури вода збiльшується в об'ємi i тим самим призводить до руйнування клiтини. Бiльше обмеженого максимуму, температура веде до денатурацiї основних бiлкових компонентiв, а значить до смертi. Живий органiзм здатний регулювати температуру в певних межах, але рiзкi перепади температурного режиму можуть призвести до розладу функцiонування органiзму, а iнколи навiть до загибелi. Наведене свiдчить, що живий органiзм може iснувати тiльки в певних температурних межах. У живих органiзмiв є цiлий ряд пристосувань, якi дають їм змогу втримувати температуру в певних межах. До таких слiд вiднести: потовидiлення, товщина жирового вiдкладу, густина шерстi -зимою-густiша, лiтом - рiдша, аптерiї та птерилiї у птахiв, дiапауза комах, циклiчнiсть розвитку рослин, i т. д. Слiд вiдмiтити, що коливання температури водного середовища проходить менш помiтно, так як водне середовище має бiльш високу теплоємнiсть. На температурний режим системи в значнiй мiрi може впливати i рослинний покрив (температура в лiсi, полi), таким чином у даному випадку бiотичний компонент є важливим фактором утворення мiкроклiмату. Даний факт був здавна помiчений людиною i активно використовується в лiсовому господарствi. Змiшанi насадження хвойних та листяних порiд сприяють кращому виживанню останнiх. 2. 3 Вологiсть Вода необхiдна для життя i нерiдко виступає лiмiтуючим фактором в наземних екосистемах. Слiд вiдмiтити, що вода є єдиним розчинником на нашiй планетi, завдяки водi вiдбувається транспорт речовин iз навколишньої, неживої природи до живих органiзмiв. На планетi Земля вода одночасно перебуває в трьох агрегатних станах - рiдкому, твердому i пароподiбному. В природi iснує безперервний кругообiг води, так званий гiдрологiчний цикл. Слiд вiдмiтити, що на планетi Земля iснує певна рiвновага мiж кiлькiсними параметрами води в повiтрi, Свiтовому океанi та на сушi. Разом з тим, не вся вода, яка є на нашiй планетi, доступна живим органiзмам. Всi живi органiзми використовують насамперед прiсну воду, хоч значна їх кiлькiсть використовує води Свiтового океану, як середовище iснування. Якщо проаналiзувати вiдсоткове спiввiдношення води, то ми наглядно побачимо, чому питання прiсної води є найактуальнiшим на сьогоднiшнiй день. Волога настiльки важлива, що в типових екосистемах України влiтку пiсля кожного дощу вся природа "оживає". Дощ є механiзмом, що иiбезпечує початок весняного проростання насiння ряду рослин. Таке насiння вмiщує iнгiбiтори, що гальмують їхнє проростання в несприятливий час. Веснянi дощi вимивають цi iнгiбiтори з насiння i воно починає проростати. Але не всi опади корелюють з бiомасою i, зокрема, з врожаєм культурних рослин. Опади у виглядi злив погано утримуються ґрунтом та мало використовуються рослинами. Незначним буває ефект вiд опадiв на легких пiщаних ґрунтах. Водний режим екосистем визначається не тiльки кiлькiстю опадiв як таких, але й спiввiдношенням його до режиму випаровування води. Оцiнюючи цей параметр, треба враховувати температуру, оскiльки вона i» першу чергу впливає на iнтенсивнiсть випаровування. Сумарним показником режиму зволоженостi в екосистемi може бути гiгрометричний iндекс: H=PT/(th -tc ) де Р - кiлькiсть опадiв на рiк, Т - середньорiчна температура, thc - середня температура найхолоднiшого мiсяця. Повiтря має сильну висушувальну дiю, i тому у рослин та тварин спостерiгається велика кiлькiсть цiкавих пристосувань щодо зниження випаровування. Одночасно живим органiзмам доводиться пiдтримувати певний оптимальний режим втрати пароподiбної вологи, оскiльки випаровування - це найефективнiший спосiб самоохолодження органiзму в умовах високої температури повiтря. У тварин для такого охолодження за допомогою випаровування служать потовi залози (у собаки їх на тiлi немає, тому в спекотливий час доводиться висовувати язика), а в рослин вода випаровується через чисельнi продихи на листках. Джерелами поступлення води на поверхню сушi є - дощ, снiг, град, роса, що в сукупностi формують поверхневi води. Значний вiдсоток "ґрунтової води", за винятком людини, недоступний живим органiзмам, Отже, для живих органiзмiв залишається в розпорядженнi тiльки незначний вiдсоток прiсної води. В залежностi вiд здатностi утримувати вологу або витримувати без води рослини подiляють на: · ксерофiти - якi здатнi довший час витримувати без води; · мезофiти - iз середньою витривалiстю; · гiдрофiти - якi не можуть витримувати без води i вода для них є основним лiмiтуючим фактором. Пристосування живих органiзмiв до недостачi чи надлишку води надзвичайно рiзноманiтнi. Пристосування до зменшення втрати води: Рослини: альпiйська флора). Тварини: видiлення азоту у виглядi сечовини (птахи, комахи, деякi рептилiї), дихальнi органи прикритi клапанами (комахи), тварини ховаються в норах i активнi переважно вночi (пустельнi види), тканини витривалi до високих температур (верблюд). Запас води: у виглядi жиру (в даному випадку - вода продукт окислення - верблюд, пустельний пацюк). · при несприятливому перiодi видимi ознаки обезводнення не призводять до загибелi (мохи, лишайник, деякi папоротi); Проблеми з водою можуть бути i у органiзмiв, якi населяють воднi системи. Тут значний вплив на водний режим має насамперед її хiмiчний склад, фiзичнi умови, якi можуть призводити до змiни гiдрорежиму водойми та органiзму. В даному випадку слiд увагу звернути на такий, на перший погляд простий i нешкiдливий забруднювач, як тепла вода. Довгий час вважалось, що тепла вода не є забруднювачем. В послiдуючому з'ясувалось, що, зокрема, для закритих водойм даний вид забруднення має надзвичайно концентрований вплив, так як пiд впливом теплої води змiнюється iнверсiя води з верхнiх шарiв у нижнi i навпаки, за рахунок чого змiнюється кисневий режим водойми. В даному випадку слiд враховувати, що найбiльша питома вага води при 4°С i збiльшення температурних параметрiв води веде до перебудови обмiну киснем. Атмосфера є важливою частиною екосфери, з якою вона пов'язана бiогеохiмiчними циклами, якi включають газоподiбнi компоненти. Це, насамперед, кругообiг азоту, кисню, води. Велике значення мають також фiзичнi властивостi атмосфери, повiтря створює незначний опiр руху i не в змозi бути опорою для наземних тварин. Але разом з тим iснують групи тварин, якi використовують полiт як спосiб пересування, добування їжi (клас птахи, тип комахи, деякi ссавцi. В атмосферi проходить постiйна циркуляцiя повiтряних мас, енергiєю для якої є Сонце. Результатом циркуляцiї є перерозподiл водяної пари. Захоплюючи її в одному мiсцi та переносячи в друге, проходить захоплення рiзних елементiв i перенесення їх в iнше мiсце. Важливою атмосферною змiнною є тиск, який зменшується з висотою. Дiя тиску має вiдносно невелике значення для сухопутних органiзмiв, так як пiд час пiдйому на висоту 5000 метрiв над рiвнем моря тиск складає 50% вiд норми. Високогiрнi органiзми вiдчувають нестачу кисню, i, як наслiдок, у них пiдвищений вмiст еритроцитiв та гемоглобiну у кровi. Значення тиску як лiмiтуючого фактору бiльше виявляється у глибоководних органiзмiв, де, високий тиск поряд iз низькою температурою та недостатнiстю свiтла є необхiднiстю. При цьому у живих органiзмiв, що населяють глибоководнi дiлянки, iснує цiлий ряд пристосувань, що дозволяють їм витримувати пiдвищений тиск. Це, насамперед, окостенiння покривiв тiла i утворення панцирiв. Яскравим прикладом таких пристосувань є риби химери. 11 пристосування також торкаються фiзiологiї функцiонування цих iстот. 2. 5 Едафiчнi (ґрунтовi) фактори Едафiчнi едафос - ґрунт, земля) фактори - це ґрунтовi умови, що впливають на життя i поширення живих органiзмiв. Як вiдомо, живi органiзми iснують не лише в ґрунтi, а й у мiсцях, де його ще немає: скелi, дюни, терикони, кар'єри. Тому пiд едафiчним фактором уявляється значно ширше коло умов, нiж ґрунт. Арiстотеля i На прикiнцi XVIII ст. i в першiй половинi XIX ст. у Захiднiй Європi виникло двi концепцiї про ґрунт: аерогеологiчна й агрокультурхiмiчна. Прихильники першого напряму розглядали ґрунт як крихку гiрську породу, яка утворюється зi щiльних гiрських порiд пiд впливом вивiтрювання. Рослинам вiдводилась пасивна роль перехоплювачiв елементiв живлення, якi вивiльнилися пiд час вивiтрювання. Агрокультурхiмiчний напрям пов'язаний з працями А. Теєра, Ю. Лiбiха та iн., якi розглядали ґрунт лише як джерело живлення. Теєром була висловлена гiпотеза, що рослини живляться органiчними речовинами (так звана гумусова теорiя). Лiбiх розглядав ґрунт не як природне утворення, а лише як масу поза процесом її виникнення i розвитку. Лише у 1883 р. В. В. Докучаев вперше довiв, що грунт - самостiйне природне тiло, i його формування є складним процесом взаємодiї п'яти природних факторiв ґрунтоутворення: клiмату, рельєфу, рослинного i тваринного свiту, ґрунтоутворюючих порiд i вiку. В.І. Вернадского, який припустив, що навiть гранiтнi скелi мають бiологiчне походження. Отже, становлення ґрунту вiдбувається завдяки взаємодiї органiзмiв, материнської породи, сонячного випромiнювання i опадiв. По-перше, вiн не лише впливає на органiзми, але одночасно служить середовищем iснування для багатьох видiв мiкробiв, рослин i тварин, тобто належить до факторiв, якi формують середовище. По-друге, ґрунт є продуктом динамiчної взаємодiї мiж гiрською породою, клiматом i органiчним свiтом, а сьогоднi також i з людським суспiльством. Таким чином, ґрунтовi органiзми разом з абiотичними факторами створюють своє середовище проживання. І, нарештi, по-третє, едафiчний фактор межує з абiотичними i бiотичними факторами. Едафiчний фактор мiнливий у просторi. Це явище добре iлюструє географiчна зональнiсть ґрунтiв, вiдкрита В. В. Докучаєвим. Однак, навiть в умовах однiєї зони трапляється мозаїчне розмаїття ґрунтiв, тобто так званих едафотопiв. Вчення В. В. Докучаева заклало пiдвалини сучасної науки про ґрунт -ґрунтознавство. ґрунтоутворюючих факторiв: · клiмат; · геологiчна основа (материнська порода); · живi iстоти; · час. Таким чином, одне з визначень ґрунту звучить наступним чином: Ґрунт - шар речовини, який знаходиться поверх гiрських порiд кори Землi. В склад ґрунту входить 1. мiнеральна основа (як правило, 50-60% загального складу) 2. органiчна речовина (до 10%) 3. повiтря (15-25%) 4. вода (25-35%) Мiнеральна основа - неорганiчний компонент, який утворився з материнської породи в результатi її вивiтрювання. - утворюється при розкладi мертвих органiзмiв i їх частин (листя, тварини). знаходиться в порах ґрунту i необхiдне для iснування кореневої системи рослин. Вода - необхiдна всiм ґрунтовим органiзмам як розчинник необхiдних речовин, якi потребують рослини. Вода також приймає участь у перетвореннi материнської породи. 3. Лiмiтуючi фактори. "Закон мiнiмуму" Лiбiха Зрозумiло, що потреби у рiзних видiв у кожних конкретних умовах рiзнi. Ллє, разом з тим, iснує мiнiмум факторiв, якi необхiднi для iснування живого органiзму. При так званому стацiонарному станi (стан системи бiльш менш стабiльний i не є перехiдним) лiмiтуючою буде та речовина, кiлькiсть якої буде найбiльш близька до необхiдного мiнiмуму. Вперше питанням мiнiмальної кiлькостi необхiдної речовини займався який в 1840 роцi на основi вивчення мiнерального живлення рослин, вивчав залежнiсть їх росту вiд тих чи iнших хiмiчних елементiв або речовин. На основi своїх дослiджень Ю. Лiбiх вивiв "Закон мiнiмуму". Лiбiхом було вiдмiчено, що рiст рослин залежить не стiльки вiд наявностi всiх речовин скiльки вiд мiнiмальної кiлькостi певної речовини, вiдсутнiсть якої в свою чергу веде до затримки росту. Компенсацiя нестачi одного елементу iншим не проходить. Речовиною, яка знаходиться в мiнiмальних кiлькостях, регулюється урожай i визначається величина i сталiсть його в часi. В подальшому до цього закону були внесенi певнi доповнення, але вони не змiнювали сутi самого закону (температура, час i т. д.), а значно ускладнювали застосування встановленої закономiрностi. Разом з тим, з часу встановлення Ю. Лiбiхом цього закону вченими було вiдмiчено, що сам закон при застосуваннi на практицi потребує уточнення. Ю. Одум Перший допомiжний принцип - обмежуючий принцип: закон Лiбiха молена застосовувати без уточнень тiльки до умов стацiонарного стану, тобто тодi, коли приток енергiї та речовин регулюється її витоком, тобто система знаходиться у станi рiвноваги. Перший допомiжний принцип Ю. Одума є i обмежуючим. Акцентуючи увагу на ньому, Ю. Одум звертає увагу на те, що система характеризується днi iамiкою i тому, на його думку, введення обмежуючого принципу обмежить похибки, якi виникають при довготривалих дослiдженнях екосистем. Другий допомiжний принцип - торкається взаємодiї факторiв. Було вiдмiчено, що в певних умовах висока концентрацiя або доступнiсть І Другий допомiжний принцип, введений Ю. Одумом, вказує на неможливiсть аналiзу стану системи на основi невеликої кiлькостi елементiв. Саме другий допомiжний принцип показує на необхiднiсть комплексного аналiзу при будь-якому екологiчному дослiдженнi. "Закон толерантностi" Шелфорда Як показали дослiдження Лiбiха, iснування живого органiзму зумовлено не тiльки недостатнiстю того чи iншого фактору, але також i їх надлишком. Таким чином, кожен органiзм має свої межi, якi знаходяться мiж мiнiмумом та максимумом, тобто оптимум, який забезпечує iснування органiзму. Для кожного виду iснують свої межi. Уяву про лiмiтуючу роль максимуму та мiнiмуму та необхiднiсть оптимальних умов для iснування виду ввiв В. Шелфорд закон толерантностi. Природним обмежуючим чинником iснування органiзму може бути ¥ як мiнiмальний, так i максимальний екологiчний вплив, дiапазон мiж якими визначає величину витривалостi (толерантностi) органiзму до даного чинника. · органiзми можуть мати широкий дiапазон толерантностi до одного фактору i · вузький до iншого; · органiзми iз широким дiапазоном толерантностi, як правило, широко поширенi; · якщо умови iснування визначенi одним екологiчним фактором змiнюються за межi · · в природi органiзми часто попадають в умови далекi вiд оптимально встановлених · в лабораторних експериментах; в перiод розмноження, росту, як правило є критичним, межi толерантностi органiзму в цей час набагато вужчi нiж у дорослої особини. є необхiднiсть детального аналiзу не тiльки фiзико-хiмiчних умов середовища або степенi впливу живих органiзмiв одне на одного, але i фаз iснування органiзму. Приклад: розвиток iкри рiзних риб проходить при рiзних температурах. Якщо iкра лосося розвивається при температурi вiд О до 14 градусiв по Цельсiю при оптимумi 4 градуси, то по вiдношенню до iкри жаби вона буде стенотермна, так як температурнi межi розвитку iкри жаби -- вiд 0 до ЗО градусiв по Цельсiю з оптимумом 22. Взаємодiя основних екологiчних факторiв може залежати вiд змiн, якi проходять у системi, тобто вiд взаємодiї абiотичних i бiотичних факторiв. Змiна сонячного випромiнювання (свiтло, як ми знаємо, вiдноситься до головних клiматичних факторiв)призводить до змiни освiтленостi земної поверхнi, що в свою чергу може призвести до змiни фотоперiодизму у життi тварин i рослин. Змiна освiтленостi також може призвести до змiни температурного режиму i вологостi даної системи. Пiдвищення вологостi поряд iз сонячним випромiнюванням може змiнювати температурний режим, тощо. Яскравим прикладом взаємодiї факторiв може бути лiс, де яруснiсть сильно виражена i змiна певних бiотичних i абiотичних факторiв добре виражена. Для Закарпаття, зокрема, для гiрської частини областi, характерним є перевипас скота, як наслiдок, ми бачимо швидке порушення функцiонування лiсових дiлянок, де гiлки i листя обглоданi до певної висоти, а доростання вiдсутнє. Нерiдко людина виступає основним бiотичним елементом екосистеми i завдяки її дiяльностi з'являється новий тип системи. Наглядним прикладом в цьому вiдношеннi є високогiрнi луки Карпат. Довгий час вважалось, що високогiрнi луки (полонина Руна, Красна, Тяпiш i т. п.) - це природнi утвори. На хибнiсть такої думки вказує експеримент проф. С. С. Фодора. Ним було помiчено, що сукупнiсть екофакторiв окремих дiлянок високогiр'я не є характерним для субальпiйських лук. Щоб переконатись у правильностi свого припущення ним було започатковано експеримент на полонинi Руна (1428 м н. р. м.) по вiдновленню верхньої межi лiсу. Протягом 35 рокiв велись спостереження за штучними насадженнями хвойних дерев. Усi дерева, насадженi в даному мiсцi, прекрасно себе почувають, тобто комплекс екофакторiв забезпечує їм оптимальнi умови iснування. Висновок - переважна бiльшiсть полонин Карпат штучнi, створенi людиною. Кожен вид або видове угрупування обирає умови, якi б забезпечували йому оптимальнi умови iснування, тобто розподiляється до градiєнту умов. В основу екологiчної характеристики органiзмiв покладено їх реакцiю на вплив факторiв середовища. Органiзм здатний вижити лише в дiапазонi мiнливостi даного фактора, який ще називають амплiтудою. Як дуже високi (максимальнi), так i дуже низькi (мiнiмальнi) значення факторiв середовища можуть бути згубними для органiзму. Порогове значення даного фактора, вираженого в цифрах, вище або нижче якого органiзм на може iснувати,називають Мiж цими критичними значеннями i розташована зона екологiчної толерантностi . У межах зони екологiчної толерантностi напруженiсть факторiв середовища є рiзною. Поряд з критичними точками розташованi песимальнi зони, в яких активнiсть органiзму значно обмежена дiєю зовнiшнiх умов. Далi розташованi Схема стосункiв в дiапазонi екологiчної толерантностi була запропонована в 1924 р. нiмецьким екологом i зоогеографом Р. Гессе, валентнiстю екологiчних факторiв. Варто зазначити, що крива, яка представляє екологiчну валентнiсть у межах зони толерантностi, не завжди має симетричний вигляд iз оптимальною зоною, розташованою в центрi. Наприклад, для прiсноводних органiзмiв оптимум знаходиться в нижнiй межi вмiсту солi у водi, тодi як у морських органiзмiв - на протилежному кiнцi мiнливостi фактора - в зонi толерантностi, де вмiст солi найвищий. 5. Бiотичнi фактори чинникiв. їх дiя на органiзми може бути як прямою (харчування тварин, опилення комахами, паразитування одних органiзмiв на iнших), так i непрямою (змiна абiотичних чинникiв середовища). Представники кожного виду здатнi iснувати у такому бiотичному оточеннi, де зв'язки з iншими органiзмами забезпечують їм нормальнi умови життя. Основною формою цих зв'язкiв є трофiчнi (харчовi) взаємовiдносини, на базi яких формуються складнi ланки i ланцюги харчування. Крiм харчових i угрупованих рослин i тварин виникають просторовi зв'язки. Все це є базою формування бiотичних комплексiв, у яких рiзноманiтнi види об'єднуються не в будь-якому поєднаннi, а тiльки при умовi пристосування до спiльного проживання. Бiотичнi чинники, якi впливають на рослиннi органiзми як первиннi продуценти органiчної речовини, класифiкують на зоогеннi i фiтогеннi. Зоогеннi чинники. Безпосередньою i вiдчутою формою впливу представникiв тваринного свiту на рослини є споживання рослинної маси для харчування (фiтофагiя). Практично всi класи тварин мають представникiв, якi вiдносяться до типових фiтофагiв. Серед фiтофагiв видiляються: великi тварини - лосi, оленi, косулi, кабани; дрiбнi звiрi -зайцi, бiлки, мишевиднi гризуни; рiзноманiтнi птахи; багаточисельнi представники комах, шкiдникiв тощо. Монофаги - рослиноїднi тварини, якi харчуються лише певними рослинами (колорадський жук, тутовий шовкопряд i iн.). Олiгофаги споживають для харчування групу близьких видiв рослин (горiхотворки галовi, пильщики, попелиця та iн.). Полiфаги з'їдають рослинну масу багатьох видiв (копитнi, мишоподiбнi гризуни, гриби-паразити та iн.). Велике значення має механiчний вплив тварин на рослини. Найбiльш помiтно це виражається у руйнуваннi i пошкодженнi рослин при поїданнi їх вiдповiдних морфологiчних частин i тканин копитними, гризунами, а також при витоптуваннi. Фiтогеннi чинники. Рослини, якi переважно входять у склад рослинних угруповань, вiдчувають вплив сусiднiх рослин i при цьому впливають на них. Форми взаємовiдносин досить рiзноманiтнi i залежать вiд способу i ступеня контактiв рослинних органiзмiв, рiзноманiтних чинникiв. Нижче перерахованi основнi взаємовiдносини мiж видами (згiдно класифiкацiї i Взаємодiя органiзмiв (рослинних i тваринних) може бути корисною або, навпаки, шкiдливою, залежно вiд того, стимулюється чи обмежується життєдiяльнiсть кожного з них. Власне саморегулюючi процеси, в основi яких лежить взаємодiя органiзмiв є, як правило, вiдповiдальними за стан динамiчної рiвноваги з зовнiшнiм середовищем. Розглянемо форми бiотичних вiдносин. Форми бiотичних вiдносин: Видiляють внутрiшньовидову, мiжвидову, пряму i непряму конкуренцiю. - вiдносини мiж хижаком i жертвою. Хижаки - це тварини або рослини, якi ловлять i поїдають один одного як об'єкт харчування. Посушi, хижаками с консументи всiх порядкiв, як травоїднi, так i тi, котрi споживають тваринну їжу. Паразитизм - форма бiотичних зв’язкiв органiзмiв рiзних видiв, за яких один живе за рахунок iншого, знаходячись у серединi або на поверхнi його тiла. При цьому органiзм-споживач використовує живого господаря не тiльки як джерело харчування, але як i мiсце постiйного або. тимчасового проживання. До них належать паразитичнi комахи (оводи, клiщi, комарi), паразитичнi рослини, паразитичнi черв'яки (аскариди). Аменсалiзм - форма бiотичної взаємодiї двох видiв, за якої один з них чинить шкоду iншому i не отримує при цьому вiдчутної користi для себе (деревнiрослини i трав'янистарослиннiсть пiд їх кронами). Симбiоз Коменсалiзм - тип бiотичних взаємовiдносин мiж: двома видами -коменсалами, коли дiяльнiсть одного з них постачає харчування або притулок (коменсалу) . (Рибка - прилипало пересувається на великi вiдстанi прилипаючи до акул). Алелопатiя (антибiоз) - хiмiчний взаємовплив одних видiв рослин на iншi за допомогою продуктiв метаболiзму (ефiрних масел, фiтонцидiв). Сюди можна вiднести «цвiтiння води» за участю синьо-зелених водоростей, явище «червоного моря» - видiлення гiгантськими скупченнями мiкроорганiзмiв токсичних речовин, якi викликають загибель риби. Р. Дажо карбо пiрнає глибоко i виловлює глибоководних камбалових риб i креветок, а баклан арiстотелiвський полює в поверхневих водах на оселедцевих риб i пiскарiв (кобликiв). Чому ж тут не спостерiгається кормова конкуренцiя? А тому, що кожний iз видiв в процесi еволюцiї пристосувався до своєї екологiчної нiшi поняття якої буде розглянуто в наступнiй темi. Мiсцезростання - це адреса мешкання виду, а екологiчна нiша - це система занять в тiй системi видiв, до якої вiн належить. Іншими словами, знання екологiчної нiшi дає можливiсть вiдповiсти на питання як, де i чим живиться вид, чиєю здобиччю є сам, яким чином i де вiн вiдпочиває i розмножується, якi для нього необхiднi умови середовища (температура, вологiсть i т. д.). Ю. Одум 1. Енергiя нi з чого не утворюється, а може тiльки перейти iз одної форми у другу. 2. При виконаннi роботи енергiя не може передатись на 100%, втрата неминуча, яка видiляється у формi тепла. В екологiї данi закони бiльш вiдомi як закон вiчностi матерiї: "... нiщо в природi не зникає безслiдно". служать кормом для гетеротрофiв. Кожен компонент трофiчного ланцюга називається трофiчним рiвнем. Перший трофiчний рiвень представлений автотрофами, або як їх прийнято називати в екологiї, - продуценти. Це переважно нижчi та вищi рослиннi органiзми. Продуцентами є не тiльки фотосинтезуючi органiзми. Незначну долю продуцентiв складають хемосинтезуючi органiзми, якi використовують енергiю хiмiчних реакцiй для синтезу речовини. Разом з тим, роль хемосинтетикiв у функцiонуваннi системи незначна, тому що головна роль у енергетичнiй єдностi системи належить фотосинтезуючим органiзмам. Другий трофiчний рiвень представлений гетеротрофними органiзмами -консументами. В залежностi вiд кiлькостi енергiї, яка акумулюється продуцентами, кiлькiсть рiвнiв консументiв може бути рiзною. Саме консументи творять видову рiзноманiтнiсть системи. Отже, розрiзняють консументiв першого -, другого -, третього -, N - ного рiвнiв. Серед консументiв iснує група органiзмiв, якi видiляються в окремий трофiчний ряд, так як їх сукупнiсть творить окремий трофiчний ланцюг. До цiєї групи вiдносяться органiзми деструктори послiдовний ряд яких творить детритний харчовий ланцюг. Отже, бачимо, що в екосистемi весь бiотичний компонент пов'язаний мiж собою i навколишнiм середовищем, тобто всi живi органiзми системи пов'язанi енергiєю, що проходить через систему i трансформується i використовується самими живими органiзмами. 6. Антропогеннi фактори антропогеннi впливи, або антропогеннi фактори. О. О. Лаптев, зокрема, розглядає антропогеннi фактори як породженi соцiальним обмiном речовин i енергiї тiла, речовини, процеси i явища, якi впливають на природу одночасно з природними факторами. Бiльшiсть ботанiкiв - (Sukopp, 1969), -вважають, що вплив людини на рослиннiсть - це тi ж зовнiшнi причини, якi можна розцiнювати як суму своєрiдних екологiчних факторiв. До антропогенних факторiв належать усi види створюваних технiкою i безпосередньо людиною впливiв, якi пригнiчують природу: забруднення (внесення в середовище нехарактерних для нього нових фiзичних, хiмiчних чи бiологiчних агентiв або перевищення наявного природного рiвня цих агентiв); технiчнi перетворення й руйнування природних систем ландшафтiв (у процесi добування природних ресурсiв, будiвництва тощо); вичерпання природних ресурсiв глобальнi клiматичнi впливи (змiна клiмату в зв'язку з дiяльнiстю людини); Взагалi антропогеннi фактори - це впливи людини на екосистему, що зумовлюють у її компонентiв (абiотичних i бiотичних) суттєвi вiдгуки (реакцiї). Вони можуть бути фiзичними, хiмiчними, клiматичними, бiотичними, а за характером зв'язкiв - вiтальними i за часом дiї - i Будучи за характером впливу екзогенними, вони дiють на ендогеннi фактори i завдяки їм "зсередини" - на екосистему або на її компоненти. Вплив людини на природу може бути як свiдомим, так i стихiйним, випадковим. Користуючись знанням законiв розвитку природи, людина с вiдомо виводить новi високопродуктивнi сорти рослин i породи тварин, усуває шкiдливi види, творить новi бiоценози. Проте нерiдко вплив людини на природу має небажаний характер. Це, наприклад, непродумане зселення рослин i тварин у новi райони, хижацьке винищення окремих нидiв, а також розорювання перелогових земель, внаслiдок чого зникають стiйкi високоорганiзованi бiоценози, зменшується видовий склад рослин i тварин. До випадкових належать впливи, якi є наслiдком дiяльностi людини, але не були наперед передбаченi або запланованi: випадкове завезення насiння бур'янiв i тварин (завезення з Пiвнiчної Америки колорадського жука в Європу та кролiв в Австралiю). Сюди слiд вiднести випас худоби, розорювання земель, рекреацiйнi деградацiї тощо. Особливої шкоди природi завдають урбогеннi та техногеннi процеси, якi часто дiють сумiсно. Великi мiста, як правило, мають промисловi зони, транспортнi магiстралi, щiльну забудову i, таким чином, творять великi площi мертвої пiдстилаючої поверхнi, яка акумулює додаткове тепло. Над мiстами здiймаються "гарячi острови" з пилу та сажi, а також газовi викиди, якi погiршують якiсть життєвого середовища, роблячи його шкiдливим для здоров'я людей. Антропогеннi едафiчнi i клiматичнi фактори витiсняють природну рослиннiсть, збiднюють тваринний свiт, обмежують дiяльнiсть мiкро-органiзмiв-деструкторiв. Тому екосистеми великих мiст та iндустрiальних центрiв є енергетично субсидованi, їх дiяльнiсть часто повнiстю залежить вiд втручання людини (газони, квiтники, сади, сквери, захиснi смуги, агрокультури). Основними урбогенними негативними факторами є тепловi, хiмiчнi, радiацiйнi, електромагнiтнi, свiтловi, звуковi, вiбрацiйнi тощо. Часто в мiстах вони дiють одночасно, особливо це стосується транспортних магiстралей iз високою iнтенсивнiстю руху. Однак не лише у великих мiстах дiє цей комплекс антропогенних факторiв. Якщо звернути увагу на лiсовi Карпати, то побачимо, що i в цьому вiддаленому регiонi транспортнi, електро - i нафтогазовi магiстралi, потужнi трактори й автомобiлi на трелюваннi лiсу i лiсовивезеннi завдають непоправної шкоди лiсовим екосистемам. Зникають окремi види рослин i тварин, руйнується ґрунт, порушується екологiчна рiвновага. Висновок Не можна всю антропогенну дiяльнiсть вважати негативною: впливи, якi оптимiзують екосистеми, є позитивними. Інтродукцiя, фiто-мелiорацiя, бiологiчнi методи боротьби зi шкiдниками рослин i тварин позитивна антропогенна дiяльнiсть, яка в умовах ноосферного управлiння повинна переважати. Згiдно з висловом вiдомого росiйського еколога С. С. Шварца, прогноз розвитку науки на найближчi десятилiття включає в себе суттєвi змiни структури бiоценозiв Землi, створення здатних до самовiдновлення i саморегулювання специфiчних бiогеоценозiв. Учений вiдзначає антропогеннi ландшафти, якi будуть вирiзнятися пiдвищеною стабiльнiстю i пiдвищеною здатнiстю до бiологiчного очищення. Загальний баланс бiосфери має пiдтримуватися на рiвнi, що забезпечуватиме оптимальний розвиток людського суспiльства. На Конференцiї ЮНЕСКО "Середовище i розвиток", яка вiдбулася в 1992 р. у Рiо-де-Жанейро, прийнято два фундаментальнi документи: "Декларацiя з Рiо в справах середовища" "Глобальна програма дiй - в яких викладена iдея екологiчного розвитку сучасної цивiлiзацiї. Про актуальнiсть цiєї iдеї свiдчить те, що вона стосується всiх галузей життя: наукової, господарської дiяльнiсть, мiжнародних стосункiв та побуту. Вiд умiння розв'язувати екологiчнi проблеми залежить наше майбутнє.