Абiотичнi фактори середовища
Мiнiстерство освiти та науки України
Тема:
«А
б
iотичнi фактори середовища
Виконав:
Студент 44 групи
фiзико-математичного
факультету
Житомирського державного
Унiверситету
Марчук Михайло Анатолiйович
План
1. Основнi абiлотичнi фактори.
2. Контроль стану середовища.
3. Найвпливовiшi хiмiчнi та фiзичнi фактори.
Основнi еколог iчнi фактори
iнша для їх iснування виявляється неможливою. Життя, що оточує нас, — це впорядкована i стiйка система взаємин, вiдповiдна плану Творця про створюваний свiт, що зазнав ряд змiн унаслiдок грiхопадiння людини, сукупнiсть органiзмiв, що чутливо реагують на зовнiшнi умови змiнами в популяцiях.
Екологiя як наука. Екологiчнi чинники середовища
Предмет i завдання екологiї. У суспiльно-полiтичнiй i науково-популярнiй лiтературi пiд екологiєю зазвичай розумiється надзвичайно вузький аспект цiєї науки — наявнiсть або вiдсутнiсть забруднень в довкiллi. Спектр питань, що вивчаються екологами, значно ширше. Екологiя (греч. oikos будинок, житло) — наука про взаємини живих органiзмiв мiж собою i взаємодiю їх з мiсцем iснування. Термiн увiйшов до науки в серединi XIX столiття, набув широкого поширення через публiкацiї праць нiмецького дослiдника Э. Геккеля.
Вивченням взаємин органiзму i середовища займаються i iншi науки. Фiзiологiя дослiджує реакцiї органiзму на зовнiшнi дiї, этология (наука про поведiнку) теж розглядає взаємодiю iстот i середовища, а генетика — особливостi реакцiї органiзму на зовнiшнi умови залежно вiд генотипу.
Екологiя розглядає природнi явища в характерному для неї аспектi. У завдання екологiї входить вивчення закономiрностей розселення популяцiй на рiзних територiях, змiни їх чисельностi i круговороту речовин, що вiдбувається при їх участi, а також дослiдження ланцюгiв здобуття енергiї рiзними спiвтовариствами органiзмiв.
Групу популяцiй, що мешкають на певнiй територiї i об'єднаних мережею взаємин, називають спiвтовариством, або бiоценозом. Бiоценоз складають, наприклад, органiзми лiсу або ставка. Термiн був запропонований в 1877 р. нiмецьким зоологом До. Мебiусом. Разом з неживими компонентами середовища (грунтом, водою i iн.) спiвтовариства утворюють биогеоценозы, частiше званi просто екологiчними системами. Екологiя, таким чином, вивчає природнi об'єкти на чотирьох послiдовних рiвнях: органiзменому, видовому для популяцiї, бiоценотичному i экосистемном.
На органiзменому рiвнi екологiв цiкавлять характеристики особин, що визначають їх чисельнiсть i розподiл в регiонах, участь в круговоротi речовин, можливiсть адаптацiї до рiзних чинникiв середовища: температурi, вологостi, солоностi води, освiтленостi житла. Предметом дослiджень є склад i кiлькiсть необхiдної їжi, iнтенсивнiсть фотосинтезу, особливостi обмiну речовин, а також плодючiсть, швидкiсть росту i тривалiсть життя. Цей роздiл екологiї називають аутоекологiєю (греч. autos сам), або "екологiєю особин".
Екологiя популяцiї вивчає вiковий склад популяцiй, генотипи i фенотипы особини, мiру їх спорiдненостi, динамiку чисельностi i просторове розселення популяцiй. З'ясовано, наприклад, що для виживання африканських слонiв необхiдне стадо не менше чим з 15 особин, для пiвнiчних оленiв потрiбне стадо в 300-400 голiв, а життєздатну зграю бакланiв складають 10 тис. птиць. Чисельнiсть популяцiй визначається i iншими чинниками. Конi i бiзони лише в стадi можуть оборонятися вiд хижакiв, а вовки лише зграєю можуть полювати на крупний видобуток. В той же час надмiрна чисельнiсть популяцiї наводить до загострення конкуренцiї i недолiку харчових ресурсiв.
На бiоценотичному рiвнi екологiв цiкавить видовий склад спiвтовариств, що населяють екосистему. Звичайно це сотнi i тисячi рiзних видiв. У складi спiвтовариств мешкають в тiснiй взаємодiї тварини i рослини, гриби, бактерiї i вiруси. З часом з рiзних причин змiнюються умови зовнiшнього середовища, видовий склад спiвтовариств, їх просторове розмiщення. Дослiдженням всього комплексу цих явищ займається экосистемная екологiя. Пiдкреслюючи тiсний зв'язок процесiв усерединi кожної популяцiї зi всiєю екосистемою, популяцiю i экосистемную екологiю iнколи об'єднують одним термiном — синекологiя (греч. syn разом).
палеоекологiя реконструює спiвтовариства древнiх органiзмiв.
Екологiчнi знання дозволяють правильно вести промисел коштовних тварин i риб, розвивати сiльське господарство i промисловiсть, не виснажуючи ресурси i не руйнуючи природу. Важливiсть таких наукових дослiджень особливо велика в нашi днi, коли iнтенсивний технiчний розвиток цивiлiзацiї став помiтно порушувати збалансованiсть природних процесiв. Для збереження довкiлля властивий сучаснiй людинi однобокий технократичний пiдхiд в стосунках з природою має бути замiнений на екологiчне мислення.
якi i називають екологiчними чинниками. Будь-яка група органiзмiв оточена природним середовищем, пiд яким екологи мають на увазi всi чинники живої i неживої природи. Розрiзняють три групи чинникiв природного середовища.
Абiотичнi чинники
обумовленi властивостями неорганiчного оточення. Сюди вiдносяться компоненты клiмату: свiтло, температура, вологiсть, тиск, пiдводнi течiї i вiтру, довгота дня, змiна пiр року; хiмiчний склад повiтря, води i грунти, наявнiсть в грунтi живильних речовин, її водопроникнiсть i вологоємкiсть; радiацiйний фон.
Бiотичнi клiтки живих органiзмiв. Обпадаюче листя служить їжею i проживання комахою i мiкроорганiзмам.
Важливим чинником є кiлькiсть i якiсть їжi, її вплив на плодючiсть i тривалiсть життя особин. З'ясовано, наприклад, що дрiбною твариною необхiдно бiльше за їжу на одиницю маси, чим великим, а теплокровним — бiльше, нiж органiзмам з непостiйною температурою. Синiца лазоревка (11 г) щодня споживає їжу в кiлькостi 30% власної маси, пiвчий дрiзд (90 г) — 10%, а сарыч (900 г) — всього 4,5%.
Антропогеннi
чинники включають безпосереднє втручання людини (охота, рибний лов, вирубка лiсiв i iн.) i забруднення природи унаслiдок безрозсудної господарської дiяльностi. На обширних територiях людина знищує природнi спiвтовариства (випалює i вирубує лiси, осушує болота) з метою створення штучних сiльськогосподарських спiвтовариств — агроценозiв. Серед необхiдних йому рослин i тваринних чоловiк виробляє штучний вiдбiр, що рiзко вiдрiзняється вiд природного своїми наслiдками.
Багато абiотичних чинникiв середовища роблять вплив на швидкiсть протiкання бiоенергетичних процесiв в органiзмах, дiя бiотичних чинникiв дещо складнiше. Проте для будь-якого екологiчного чинника можна видiлити три зони дiї: оптимальну, зону пригноблення i загибелi. Так, по чиннику середньорiчної температури пiвнiчний захiд європейської частини Росiї є оптимальною зоною для хвойних дерев, створюючих там основнi масиви. Ця ж температура є зоною пригноблення для листяних дерев. Навiть дрiбнолиста рослина береза на пiвнiчному заходi Росiї значно дрiбнiша, нiж в середнiй смузi. Для евкалiптiв i пальм ця зона температур згубна.
лише в спецiальних розплiдниках з подальшою висадкою. Природнi умови причорномор'я є для пальмових зон пригноблення, їх поширення в цьому регiонi визначається антропогенним чинником.
Дiя екологiчних чинникiв завжди взаємна. Мала кiлькiсть азоту в грунтi знижує посухостiйкiсть злакiв. Велика кiлькiсть харчових ресурсiв пiдвищує стiйкiсть органiзмiв до клiматичних дiй. Оптимальна температура дозволяє iстотам розширити дiапазон приспособливаемости до недолiку їжi i несприятливої вологостi. Позитивна взаємодiя чинникiв небезмежна. Погану освiтленiсть, наприклад, не можна замiнити нi надлишком тепла, нi достатком вологи.
неможливий незалежно вiд кiлькостi живильних речовин i клiматичних умов. Якщо кислотнiсть грунту перевищує оптимальну для iржi або пшеницi, то жоднi агротехнiчнi заходи, окрiм розкислення грунту (наприклад, вапнуванням), не приведуть до пiдвищення врожайностi.
Чинники, що знижують життєздатнiсть органiзмiв, носять назву тих, що обмежують. Значення обмежуючих чинникiв вперше було встановлене в 1840 р. нiмецьким хiмiком Ю. Лiбiхом, засновником грунтознавства. Вивчаючи вплив на зростання рослин хiмiчних речовин грунту, учений сформулював принцип, згiдно якому величина i стiйкiсть урожаю визначається речовиною, що мiститься в критично малiй кiлькостi.
Рослина недоторка в'яне, якщо повiтря не насичене водяними парами, а ковила добре переносить засуху. Рiчкова форель безпосередньо мешкає у водi з вмiстом кисню не менше 2 мг/л, але якщо ця величина падає нижче 1,6 мг/л, форель гине. Недолiк кисню — обмежуючий чинник для форелi. Озернi риби — короп, сом — пристосованi до життя в застiйних водах з низьким вмiстом кисню. Дрiбнi водоймища в лiтню жару iнтенсивно прогрiваються; з пiдвищенням температури вмiст кисню у водi падає, i жоднi риби там нездiбнi мешкати. У особливо жаркi роки у водоймищах вiдбуваються заморы, аналогiчнi зимовим. Лiтнi заморы бувають в Балтiйському i Азовському морях. Висока температура, як i щiльний крижаний покрив, позбавляє водних мешканцiв кисню.
— це значення служить порогом розвитку. При температурi 2°С мальки покидають оболонку через 205 днiв, при 5°С — через 82 днi, а при 10°С — через 41 день. Твiр температури на днi розвитку (сума ефективних температур) залишається у малькiв приблизно постiйною величиною, рiвною 410. Для зацвiтання мати-й-мачухи потрiбна сума температур 77, для кислицi — 453, а для суницi — 500. Цi значення обмежують географiчне поширення видiв. Для рису i бавовника потрiбна величина 2000-4000, цi культури не можуть зростати в середнiй смузi. Для ячменю досить всього 1600-1900, i вiн благополучно зростає в помiрних широтах. Поширення деревної рослинностi обмежене липневою iзотермою 10-12°С, далi лiсова зона змiнялася тундрою.
В перiод зростання i розвитку органiзми чутливiшi до дiї рiзних чинникiв. Межi витривалостi для малькiв, личинок i яєць зазвичай вужчий, нiж для дорослих органiзмiв. Лососi благополучно переносять змiни температури води вiд -2°С до +20°С, а їх iкра розвивається лише в дiапазонi вiд 0°С до +12°С. Багато видiв крабiв здатнi просуватися по рiчках далеко вгору, але їх личинки в прiснiй водi розвиватися не можуть. Ареал птиць визначається прийнятним для яєць i пташенят клiматом. Дорослих гусениць озимої совки — шкiдника зернових i овочевих культур тайгової i степової зон — переносять морози до -11°С, а гусеницi помолодшi — лише до -5°С. Дуже низька або дуже висока вологiсть грунту — обмежуючий чинник для личинок сiльськогосподарського шкiдника жука-щелкуна. Для боротьби з цiєю комахою проводять осушення або сильне зволоження грунти, що викликають загибель личинок.
Обмежують для поширення вигляду можуть бути i бiотичнi чинники, наприклад, наявнiсть сильнiших конкурентiв у хижих тварин або недолiк обпилювачiв в рослин.
Здiбнiсть до змiн в популяцiях дозволяє органiзмам декiлька згладжувати дiю обмежуючих чинникiв. Пристосовнiсть органiзмiв завжди носить iнтегральний характер, iстоти адаптуються до всього комплексу екологiчних чинникiв, а не до якого-небудь одному. Комплекс чинникiв, необхiдних для iснування певного вигляду, включаючи його зв'язки з iншими видами в екосистемi, називається екологiчною нiшею.
Абiотичнi чинники середовища: свiтло i вологiсть
Серед абiотичних чинникiв найбiльше значення мають клiматичнi чинники: свiтло, вологiсть i температура.
Свiтло. Сонячне випромiнювання — основне джерело енергiї для бiльшостi органiзмiв планети. Автотрофнi рослини використовують сонячне свiтло для побудови клiток i тканин. Вони перетворять енергiю свiтла в енергiю хiмiчних зв'язкiв АТФ, використовуваних для синтезу органiчних сполук. Надалi енергiя зелених рослин перерозподiляється мiж iншими органiзмами вiдповiдно до харчових стосункiв. На синтез бiомаси використовується до 1% сонячної енергiї, що поступає на Землю.
У сонячному свiтлi важливо три спектральнi дiапазони, що розрiзняються по бiологiчнiй дiї: ультрафiолет, видиме i iнфрачервоне свiтло.
Ультрафiолет з довжиною хвилi менше 0,29 мкм викликає iнтенсивну денатурацiю бiополiмерiв i згубний для всього живого. Вiн затримується озоновим шаром атмосфери, поверхнi землi досягає лише невелика частина ультрафiолетових променiв (0,3-0,4 мкм), в невеликих кiлькостях корисних тваринам i людинi. Без них рослини набувають надмiрно витягнутої форми. Пiд їх дiєю утворюється вiтамiн D.
енергiї видимої частини спектру. Видимi променi вiльно проходят крiзь хмари i воду, тому фотосинтез можливий i в похмуру погоду, i у водоймищах на глибинi в десятки i сотнi метрiв (в червоних водоростей).
Найбiльш сприятливi оранжево-червонi променi (0,6-0,7 мкм). Синьо-фiолетовi променi (0,4-0,5 мкм) поглинаються хлорофiлом, каротиноїдами i iншими компонентами клiтки, але вони удвiчi менш ефективнi, чим оранжево-червонi. Найменшу бiологiчну активнiсть мають зеленi променi (0,5-0,6 мкм), вони не поглинаються рослинами, i бiльшiсть рослин мають зелений колiр.
Інфрачервонi променi (бiльше 0,75 мкм) не сприймаються оком людини, але на їх частку доводиться до 40% загальної кiлькостi променистої енергiї. Вони зiгрiвають рослини i тварин, добре поглинаються грунтом i водою. Істотна частина iнфрачервоних променiв, що поступають вiд Сонця, а також власне теплове випромiнювання Землi поглинаються вуглекислим i деякими iншими газами, пiдвищуючи температуру атмосфери i створюючи парниковий ефект.
лiсу.
Тварини використовують сонце для географiчної орiєнтацiї. Деякi комахи здатнi розрiзняти ультрафiолетовi променi, це дозволяє їм успiшно орiєнтуватися на мiсцевостi в хмарну погоду. У зв'язку з добовим свiтловим ритмом у бiльшостi тварин активнiсть доводиться на денний час, лише деяка частина органiзмiв пристосована до нiчного способу життя — вони займають свою екологiчну нiшу.
Хемотрофнаi частина гетеротрофних органiзмiв здатнi обходитися без свiтла, вони мешкають в глибоких шарах грунту, печерах i океанiчних глибинах. Для бiльшостi органiзмiв свiтло необхiдне, вони пристосованi до певного режиму освiтленостi. Для iстот важливi не лише довжина хвилi i iнтенсивнiсть свiтла, але i тривалiсть його дiї.
линяють i нагромаджують жир, птицi збиваються в перелiтнi зграї, у комах настає стадiя спокою. Сигналом для всiх цих змiн служить тривалiсть дня, з астрономiчною точнiстю що визначає пору року. Реакцiю органiзмiв на тривалiсть дня називають фотоперiодизмом.
спокою навiть в дуже теплому примiщеннi. Змiна забарвлення i обпадання осiннього листя вiдбувається в дерев в жорсткi календарнi термiни i не виявляє прямої залежностi вiд погоди. У Європейськiй частинi Росiї початок вересня буває теплiшим за кiнець серпня, проте, листопад завжди починається у вереснi. Багато листопадних дерев середньої смуги — дуб, верба, граб, бук — в пiвденних умовах з довгим днем стають вiчнозеленими.
Комахи навiть при високiй температурi iз зменшенням тривалостi дня впадають в стан зимового спокою. Якщо гусеницю метелика-капусницi мiстити в умовах довгого дня, то з лялечки швидко виходить метелик, якщо тривалiсть освiтленостi скоротити до 14 годин на добу, то навiть влiтку формується зимуюча лялечка, яка не розкривається багато мiсяцiв.
Широко поширенi види в рiзних частинах ареалу по-рiзному реагують на тривалiсть дня. Зростання i розвиток личинок в метелика стрельчатки щавлевою припиняється в районi Сухумi при довжинi дня 14,5 годинах, Вiтебська — 18, Санкт-Петербурга — 19,5 годин.
Дотримання органiзмiв ходу власного бiологiчного годинника має вирiшальне значення для виживання. Погода частенько виявляється брехливою: жарка осiнь раптом змiнялася заморожуваннями, а тимчасовi похолодання можуть статися i влiтку, але органiзми з неодмiннiстю слiдують календарю. Бiологiчний годинник деяких рослин здатний "вiдлiчувати" роки. Передпосiвною обробкою холодом удається змiстити стрiлки бiологiчного годинника насiння на рiк вперед i досягти колосiння озимини при весняному посiвi, а цвiтiння i плодоносiння дворiчних рослин — вже в перший рiк.
Вивчення фотоперiодизму в життєдiяльностi органiзмiв дозволило збiльшити ефективнiсть використання одомашнених рослин i тварин. При штучному освiтленнi в теплицях цiлорiчно вирощуються овочi, квiти, розсада, пiдвищується яйценоскiсть на птахофермах.
Вологiсть. Бiохiмiчнi реакцiї в клiтках протiкають у водному середовищi. Вода — прекрасний розчинник, вона iдеально пристосована для транспорту живильних речовин, гормонiв i виведення продуктiв обмiну. Тому регуляцiя кiлькостi води в живих органiзмах складає їх найважливiшу фiзiологiчну функцiю.
Вiд наявностi води в екосистемi залежить характер її флори i фауни. При надлишку води розвивається болотяна рослиннiсть, а її недолiк формує пустинний ландшафт. Рiвень вологостi визначає iнтенсивнiсть дiї температурного чинника. Якщо вологiсть дуже низька або висока, температура робить особливо сильний вплив, а при оптимальнiй вологостi iстотам легко переносити температури, близькi до меж витривалостi.
Для проживання в посушливих умовах органiзми мають спецiальнi пристосування. В посухостiйких рослин розвинена коренева система (довжина корiння верблюжої колючки досягає 16 м), багато хто з них має густе опушування, товстий восковий шар, що перешкоджають випару. Саксаул в жаркий перiод втрачає листя, здiйснюючи фотосинтез в зелених стеблах; вологолюбнi рослини в подiбних умовах в'януть i гинуть. Пустиннi тварини як джерело вологи запасають жир, при окисленнi якого утворюється велика кiлькiсть води.
Температура. Цей клiматичний чинник iстотно визначає швидкiсть бiохiмiчних реакцiй в клiтках, впливаючи на бiльшiсть фiзiологiчних процесiв вiд проходження нервових iмпульсiв до травлення. Дуже високi або дуже низькi температури згубнi для органiзму. Висока температура руйнує бiополiмери, бiлки кровi людини денатурують вже при 41-42°С.
У зв'язку з сезонними змiнами клiмату iстоти надiленi властивiстю аклiмацiї — можливiстю змiнювати межi витривалостi. З настанням осяй морозостiйкiсть рослин поступово пiдвищується (накопиченням в клiтках вуглеводiв). Весной вона рiзко знижується, i в разi заморозкiв рослини можуть загинути. У тварин при аклiмацiї до зими мiняється шерстяний або пiр'яний покрив, збiльшується жировий прошарок, запасається бурий жир.
У теплий час роки включаються фiзiологiчнi механiзми, що захищають вiд перегрiву, збiльшується кiлькiсть випарiв через покриви i дихальну систему. Деякi комахи, пустиннi гризуни i черепахи з настанням жаркого перiоду впадають в лiтню сплячку.
Птицi i ссавцi надiленi механiзмом терморегуляцiї, тому здатнi переносити значнi перепади температур. Комахи, плазуни, багато звiрiв i рослини переходять з настанням осенi в стан зимового спокою. Для захисту вiд переохолодження кiлькiсть води в їх органiзмах знижується, накопичуються вуглеводи i глiцерин. Обмiн речовин сповiльнюється. Частота сердечних скорочень у ховраха близько 300 ударiв в хвилину, пiд час сплячки — всього 3 удари, температура тiла знижується до +5°С. В трав'яних рослин зимують насiння, кореневi системи. Клiщi, малярiйнi комарi, мухи i багато метеликiв зимують на стадiї дорослої особини, а непарний шовкопряд i рiзнi види тлею — на стадiї яйця. Колорадський жук на зимiвлю вирушає углиб грунти бiльш нiж на 1 метр.
Деякi iстоти здiбнi до анабiозу — практично повнiй зупинцi обмiну речовин. Органiзм повнiстю зневоднюється, клiтки висихають, мiняють форму, але їх внутрiшня будова не порушується. При вiдновленнi сприятливих умов життєдiяльнiсть поновлюється. Мухи, коловертки i нематоди витримують тривалi пониження температури до -190°С. В станi анабiозу енергiя витрачається гранично економно, рiзко пiдвищується стiйкiсть органiзму.
Пiдтримка нормальної життєдiяльностi в несприятливих умовах вимагає вiд iстот великих витрат енергiї. Види, що мешкають у високих широтах, найбiльш пристосованi до перепадiв температур. Тундровi песцi переносять коливання температур вiд +30°С до -55°С, даурская модрина витримує температуру до -70°С (бiля Верхоянська). Тварини i рослини тропiчних лiсiв пристосованi лише до невеликого дiапазону температур, зниження температури до +5°С для них згубно. Окремi види бактерiй i водоростей благополучно себе вiдчувають в гарячих джерелах при температурi до +123°С. Проте для бiльшостi органiзмiв найбiльш сприятливим є дiапазон вiд +15°С до +30°С.
У водi завдяки її високiй теплоємностi вагання температури iстотно менше, нiж на сушi. Тому воднi види менш пристосованi до перепадiв температур. Дiапазон пристосованостi деяких видiв антарктичних риб складає всього 4°С (вiд -2°С до +2°С). З пiдвищенням температури до 0°С iнтенсивнiсть обмiну речовин у них зростає, а при +2°С рiзко падає, i риби впадають в теплове зацiпенiння.
У популяцiях теплокровних тварин з просуванням на пiвнiч зменшуються виступаючi частини (пригадаємо мал. на з 209) i збiльшуються середнi розмiри тiла. Так, європейський бурий ведмiдь важить 150-280 кг, камчатський — 400-500 кг, а ведмедi Аляски i острова Вадьяк — близько 800 кг Рiч у тому, що тепловтрати пропорцiйнi площi поверхнi тiла, їх питома величина (на кiлограм ваги) падає iз збiльшенням об'єму тварини (Sшара/Vшара = 3/r).
Багато пiвнiчних видiв тварин надiлено "дивною мережею" кровоносних судин. У ластах китiв i лапах птиць вени розташованi впритул до артерiй. Тепло артерiй передається венам i повертається в тiло, температура кiнцiвок i тепловтрати рiзко знижуються.
Арктичнi рослини — з переважанням форм, що стелються, їх листя часто пiдвушковидне. Завдяки такiй конфiгурацiї рослини уловлюють бiльше сонячного свiтла i максимально використовують тепло нагрiтого грунту.
Спiвтовариства наземних органiзмiв характеризуються широтною зональнiстю — змiною видiв при просуваннi вiд екватора до полюсiв. Вологi тропiчнi лiси переходять в субтропiки i далi в листопадний лiс помiрного клiмату i низькорослу тундрову рослиннiсть. Типи природних спiвтовариств певних клiматичних зон називають биомами. Гiрськi ланцюги i басейни крупних рiчок сприяють проникненню теплолюбивих видiв далеко на пiвнiч. Гори захищають вiд холодних вiтрiв, а воднi маси служать резервуаром тепла, що пiдвищує середню температуру грунту i повiтря. Вода володiє великою теплоємнiстю, вона запасає тепло i тривалий час зiгрiває довкiлля. Створюваний мiкроклiмат формує цiкаве поєднання видiв, деколи не характерних для даного биома.
Окрiм клiматичних умов на органiзми iстотно впливають i iншi абiотичнi чинники — радiацiйний фон i забруднюючi речовини.
Радiацiйний фон. Високоенергетична радiацiя здатна iонiзувати атоми, тому її називають iонiзуючим випромiнюванням. Частина цього випромiнювання приходить з космiчного простору, iнша — вiд радiоактивних порiд планети. Це ядра гелiю (альфа-частки), потiк електронiв (бета-частки), гамма- i рентгенiвське випромiнювання. Радiацiйний фон iонiзуючого випромiнювання в рiзних мiсцях планети вiдрiзняється в 3-4 рази. Менше всього вiн на поверхнi моря, а максимальний на вершинах гранiтних гiр iз-за меншої товщини атмосфери i бiльшої кiлькостi радiонуклiдiв в гранiтних породах.
прямо пропорцiйна розмiру клiтинного ядра, що мiстить генетичну iнформацiю. У тварин визначальну роль грає ранима окремих систем. Навiть низькi дози викликають у ссавцiв пошкодження тканини кiсткового мозку, що швидко дiлиться, оскiльки в перiод дiлення генетичний матерiал особливо уразливий. Нервовi клiтини, що не дiляться, ушкоджуються лише при високих рiвнях опромiнення.
Розсiянi в довкiллi радiонуклiди потрапляють в органiзми також при русi по харчових ланцюгах (грунт--рослина--рослиноїдна тварина--хижак). Якщо швидкiсть їх радiоактивного розпаду менше швидкостi вступу, то радiоактивнi речовини накопичуються у водi, грунтi, повiтрi, поступово обiдняючи видовий склад биоценозов. У кiстковiй тканинi живих iстот накопичуються iзотопи стронцiю i цезiю, в щитовиднiй залозi — iзотопи йоду. У зонах з пiдвищеною радiацiєю благополучно iснують лише синезеленые — їх знаходять навiть поблизу ядерних реакторiв.
Хiмiчне забруднення. На сучасному свiтi важливим антропогенним чинником є забруднюючi речовини, швидко знищувальну флору i фауну на величезних територiях.
В процесi медеплавления в довкiллi накопичується сiрчистий ангiдрид, що викликає кислотнi дощi. Шкiдливим вiдходом теплоенергетики є дiоксид вуглецю. Іншi виробництва дають отруйнi оксиди азоту, з'єднання мiдi, ртутi, фосфору. Особливi багато токсичних викидiв у вихлопних газах автомашин. Екосистеми обширних районiв руйнуються витоками нафти при видобутку i транспортуваннi. В результатi боротьби з сiльськогосподарськими шкiдниками в грунтi i водi накопичуються пестициди (лат. pestis шкiдник +caedere вбивати): iнсектициди (лат. insectum комаха) i гербiциди (лат. herbum трава) — засоби проти комах i бур'янiв. Цi речовини погiршують властивостi грунту i води — життєво важливих природних компонентiв.
Основи екологiї. Г. О. Бiлявський, Р. С. Фурдуй, І. Ю. Костiков., Київ «Либiдь» 2004р.,Мiнiстерство освiти i науки України.
| 
