Академiя митної служби України
Кафедра державного права та митної полiтики
РЕФЕРАТ
Історiя митної справи та митної полiтики
Днiпропетровськ 2002р.
1. Торгiвельнi та митнi взаємовiдносини за часiв формування давньоруської держави ( VII-IX ст)
Історiя виникнення на українських землях митної справи сягає сивої давнини. Вона безпосередньо пов'язана з життям праслов'янських i слов'янських племен, якi вели торгiвлю мiж собою, а також зi своїми сусiдами, навчалися нелегкiй справi захисту власних економiчних i полiтичних iнтересiв.
Значний крок у цьому напрямку праслов'янами був зроблений у VIст. до н. е., коли розпочався другий етап освоєння грецькими переселенцями Пiвнiчного Причорномор'я та Криму.
Тут розбудовувалися старi мiста - колонiї i були заснованi новi - Ольвiя (поблизу сучасного с. Парутиного Очакiвського району Миколаївської областi), Пантiкапей (Керч), Феодосiя.
У той же час у зонi Правобережного лiсостепу мешкали скiфи - орачi (праслов'яни), яких Геродот називав ще "борисфенами", тобто "днiпрянами". Широко використовуючи плуг, орачi швидко досягли великих успiхiв у зерновому землеробствi, перетворивши його на товарне виробництво. Лишки хлiба "днiпряни" у великiй кiлькостi продавали мешканцям грецьких колонiй Пiвнiчного Причорномор'я Грецiї. Завдяки цьому Ольвiя, примiром, стала фактично праслов'янською гаванню на Чорному морi i називалася
"торжиськом борисфєнiв".
Купуючи в орачiв зерно, продукцiю тваринництва й хутро, греки експортували у пiвнiчнi "варварськi" землi прянощi, маслини, вина, олiю, посуд, прикраси тощо. Хоча грецькi колонiї не були представниками праслов'ян i використовували мiсцеве населення у своїх iнтересах, вони вiдкрили їм шлях до зв'язкiв з пiвденними народами. 7'ому i пiсля занепаду грецьких колонiй праслов'янськi племена вели жваву торгiвлю з країнами Малої та Середньої Азiї i Вiзантiї.
У першiй половинi VIII ст. посилилася експансiя на землi сiверян, в'ятичiв, деяких iнших праукраїнських слов'янських племен лiсостепу та Полiсся з боку Хазарського каганату - держави, яка утворилася у серединi VII столiття. Володарi Хазарiї не тiльки стягали iз слов'янських племен данину, але й збирали з iноземних купцiв торгове мито в Утiлi та iнших мiстах, а також у Керченськiй затоцi, чим перешкоджували вiльнiй торгiвлi праукраїнських племен з Вiзантiєю й iншими державами.
На початку ЇХ ст. торують шляхи до українських земель скандинави. Один з них — шлях "iз варягiв у греки" — пролягав вiд Балтiйського моря через систему рiчок i волокiв з верхiв'їв Захiдної Двiни до Двiни й далi до Чорного моря. Вiн вiдiграв важливу роль у розвитку економiчних вiдносин в українських землях. Для останнiх важливе значення мало й те, що цим шляхом з країн Пiвнiчної Європи надходило срiбло, яке у тi часи вважалося мiжнародною валютою.
Видатний вiтчизняний iсторик М. С. Грушевський пов'язував iз розвитком торгiвлi початок української держави. Вiн вказував на те, що торговельнi каравани потребували збройної охорони, а її могла надати тiльки певна органiзацiя. Так у торговельних мiстах з'явилися воєннi вождi — князi з дружинниками. З часiв утворення Київської Русi до нас дiйшли першi вiдомостi про органiзацiю митної справи. Вона здiйснювалася власними силами, i цей факт зафiксований у текстi гiмну українських митникiв: Ще стольний мудрий князь Олег збирав найперше мито ". Князь i його дружина не тiльки збирали мито з руських i заморських купцiв за перевезення рiзних товарiв й худоби через кордони певних територiй, але й добивалися рiвних з греками прав у торгiвлi. У 907 р. князь Олег пiшов з великим вiйськом на Царгород i спалив його околицi. Як повiдомляється у лiтопису "Повiсть временних лiт", наслiдком походу був дуже вигiдний для Русi договiр 907 - 911 рр. Вiн надавав Олегу, його дружинi та купцям великих прав. За Руссю визнавалося, зокрема, право безмитної торгiвлi. "... Нехай, - говориться у договорi про руських купцiв, - входять до мiста... i торгують скiльки їм треба, не сплачуючи нiяких зборiв."
За часiв Київської Русi торгiвлею займалися не тiльки купцi, але й бояри та князi. Вiд останнiх значною мiрою залежала безпека зовнiшньої торгiвлi, яку вели так званi "гостi". Вiдомий росiйський iсторик В. Й. Ключевський писав, що князь, який сидiв у Новгородi чи Смоленську, постiйно дивився у той самий далекий степ, вiд якого не вiдводив очей його пiвденний родич — князь Переяславський тому, що i достаток пiвнiчних областей значною мiрою залежав вiд безпеки пiвденних кордонiв, земель, торговельних шляхiв, якi пролягали степом.
сумнiвiв, що у збираннi мита на кордонах Русi митникам допомагали також "бояри путнi" i "слуги путнi" — тогочаснi прикордонники, котрi запобiгали незаконному безмитному провозу товарiв через об'їзнi шляхи.
У другiй половинi XIIIст. у зовнiшнiй торгiвлi зростає роль Львова, з якого торговий шлях пролягав через Городок, Любачiв, Сандомир, Опатов, Радом. Тодi зросло i значення Володимире — Торунського шляху, який пролягав через Городiл, Холм, Люблiн, Казiмеж, Шеченов, понад Вiслою. У селi Городiлi, мiстах Володимирi та iнших стояли митницi.
Важливим регулятором торговельних зв'язкiв України iз Заходом став перший фiксований торговельний акт — Рафальштетенський митний статут 906 р. (вiн наслiдував значно старiший статут 880 р.). У ньому, зокрема, згадувалося, що у IXст. продавали руських коней у Баварiї, а руси (з країни "русiв") мали право вести торгiвлю на берегах Дунаю, а також у Ротелi та Рiдуарсi з певним митом: продавали вiск, рабiв та коней. Як бачимо, у даному випадку мито розглядалося у якостi повного обмеження торгiвлi конкретними товарами.
митними статутами, дiяли в єдиному для багатьох країн Заходу правовому полi.
2. Порiвняльний аналiз митної справи в українських землях i Московському царствi XV-XVII ст
Пiсля пiдписання Переяславської угоди (1654 р.) та манiфесту iмператрицi Катерини II в 1793 роцi Україна повнiстю була пiдпорядкована Росiї в полiтичному та законодавчому планi. А тому й митнi питання вiдповiдали тим iнтересам, якi закрiплювались у законодавчих актах Росiйських царiв.
Свiй подальший розвиток митна справа України отримала в основних статтях Новоторгового Статуту 1667 року, згiдно з яким мито почали справляти золотом i "ефiмками". За цим Статутом до Росiї заборонялося ввозити предмети розкошi i вивозити дорогоцiннi метали та вироби з них. Бiльш суворим був порядок ввезення iноземних товарiв, мито на якi збiльшилось в чотири рази. Іноземцi могли торгувати тiльки в прикордонних мiстах — з мстою розвитку iнiцiативи росiйських оптовикiв скупщикiв. Іноземцям пiд погрозою конфiскацiї товару заборонялось вести роздрiбну торгiвлю i обмiн товарами, минаючи митницю.
Лише у виняткових випадках, при наявностi спецiальної грамотiї про торгiвлю, iноземним купцям дозволялось приїздити з товарами до Москви.
Досить детально була вiдпрацьована процедура митного оформлення, її здiйснював, спiльно з своїми помiчниками ("целовальниками"), вибраний з верхiвки купцiв представник правлiння — митний голова, який мав право здiйснювати "всякую полную расправу в торгових делах" (Ст. 2 Статуту). Воєводи не могли втручатися в його дiяльнiсть, щоб "великого государя казне в сборах порухи не было" (Ст. 1 Статуту).
Встановлення такого суворого режиму по ввезенню iноземних товарiв сприяло розвитку контрабанди, яка до цього часу носила випадковий характер. Дуже жорстоко фiзично шмагались i всенародне оганьблювались контрабандисти тютюну. За контрабандне ввезення спиртних напоїв не тiльки били канчуком, але вiдсiкали руку або ногу.
Пiсля Переяславської угоди доля Української держави склалася так, що старший брат в усiх питаннях суспiльного життя нав'язав українському народу "диктаторську волю", яка торкалася всього законодавства, а також української мови. Певними указами та заборонами на рiвнi царiв та мiнiстрiв український народ принижували, а то й знищували будь-якi зародки української духовностi. А тому й не дивно, що на змiну словам: митниця, митник, митний збiр прийшло нове слово — таможня.
З iсторiї фактiв не викинеш. Пiсля завоювання росiйських земель татаро-монголами в росiйськiй мовi серед iнших з'явилось слово "тамга" — яке означало у тюркських народiв знак, клеймо, тавро, що ставилося на майно, яке належало тому чи iншому родовi. Отримання ханських ярликiв супроводжувалось збором, який в Росiї почав називатись тамгой. Пiзнiше так i почали називати всi митнi побори (оплати), якi справлялись при торгiвлi на базарах i ярмарках. Вiд слова "тамга" було утворено дiєслово "тамжить", тобто обкладати товар митом, а мiсце, де цей товар "тамжили", стало називатись "таможней".
Служиву людину, яка в минулому називалась митником, почали називати "таможником" або "таможенником". В побут ввiйшло словосполучення "таможенний голова" (старший митник), "таможенная грамота" — дозвiл особi чи общинi органiзовувати в своїх володiннях торгiвлю i справляти мито з товару, який завозиться. Історичнi документи засвiдчують, що в кiнцi XVIIстолiття в Росiї було створено достатньо широку багатогiлкову i централiзовану митну службу. Збiр митних доходiв був зосереджений в Наказi Великої казни. В цей час у Москвi вже дiяли Велика митниця, Посольська нова митниця, яка оформляла товари зарубiжних купцiв, Митна хата, в якiй справлялось мито з худоби, сiна та iншої продукцiї, дiяли Конiоiпспський наказ - здiйснював нагляд за торгiвлею кiньми.
Помiрна хата — здiйснювала торговi операцiї з зерном, овочами й iншими товарами, а також були органiзованi й дiяли митнi хати в уїздах. У них безплатно служили купцi першої гiльдiї, як вибранi митнi голови. За нарахування мита, яке перевищувало певнi суми зборiв, вони отримували грошову винагороду, а за недобiр надходжень — стягувалися збитки. Окрiм купцiв-цiлувальникiв у митних хатах їм допомагали дяки, якi працювали по найму i записували в митнi книги данi про товар, власника, а також суму митних зборiв.
З розвитком рiзних галузей сiльського господарства, ремесел i промислiв, мануфактурних виробництв в Українi розширювались торговельнi стосунки купцiв, частини феодалiв i заможних селян. Виробнича спецiалiзацiя окремих районiв i розвиток на цiй основi товарного виробництва обумовили новi формування як внутрiшнього, так i зовнiшнього ринку. В другiй половинi XVIIi на початку XVIIIстолiття торгiвля, як i ранiше, зосереджувалась на ярмарках та базарах. У цей час лише на Лiвобережнiй Українi щорiчно збиралось 390 ярмаркiв, а на Слобожанщинi 219. Найбiльшi з них були п Нiжинi, Переяславi, Львовi, Кам'янцi-Подiльському, Вiнницi. Житомирi, Бару, Луцьку. В Нiжинi i Ромнах продавалось товарiв на декiлька мiльйонiв рублiв. До наших днiв дiйшов такий iсторичний факт, що в 1785 роцi торговий обiг на Покровському. Хрещенському i Троїцькому ярмарках досяг 40 мли. руб. Українськi землi все бiльше втягувались у систему росiйського ринку. В центральних районах Росiї все частiше бували купцi з Києва, Нiжина, Переяслава, Харкова. Для них вже iснували гостиннi двори в Севську, Брянську. Розвитку торгiвлi сприяли реформи Петра І, якi передбачали звiльнення українських купцiв вiд мита. Бахчисарайський мирний договiр 1681 року завершив вiйну сильного мита. В 1753 роцi Лiвобережна Україна Україна була включена в єдину внутрiшню митну систему Росiйської держави. В росiйському експортi Україна займала досить вагоме мiсце.
Не дивлячись на державнi кордони й перепони, якi чинили окремi урядовi дiячi Австрiї, Турцiї, Угорщини, Речi Посполитої, Правобережна Україна й захiдноукраїнськi землi також все бiльше задiйснювались у систему росiйського ринку. Так, у 1741 роцi 348 селян з Правобережної України вивезли 3 тисячi пудiв хлiба на росiйськi ринки. Одночасно значна кiлькiсть товарiв Росiї збувалась у Львовi, Фастовi, Богуславi, Бiлiй Церквi. Тiльки в червнi — серпнi 1790 року через Василькiвську митницю на ярмарки Львова, Броду, Дубна росiйськi купцi вивезли товарiв на суму близько 11,5 тисяч рублiв.
У 1817 роцi в Українi вiдбулось 2346 ярмаркiв, на яких поруч з продукцiєю мiсцевого виробництва продавались вироби центральних губернiй Росiї (Московської, Володимирської, Костромської). Найбiльший торговий обiг в Українi мали ярмарки так званого всеросiйського значення у Києвi, Харковi, Єлизаветградi, Ромнах, Полтавi. Київський контрактовий ярмарок, який проводився щорiчно в сiчнi, запрошував до себе тисячi купцiв з рiзних мiсцевостей Росiйської iмперiї, а також Австрiї, Прусiї, Францiї, Англiї. Тут укладались договори на оптову купiвлю-продаж продукцiї сiльського господарства, промислових виробiв, надавались позички в мiсцевих банках, сплачувались борги.
"1 росiйським мануфактурним товарам в Європу. Активiзувалась зовнiшня торгiвля, в чому немалу роль вiдiграв прийнятий в 1724 роцi митний тариф. В iнтересах вiтчизняної промисловостi високими митними ставками обкладались iмпортнi товари, виробництво яких у Росiї вже було освоєно, або тiльки налаштовувалось. Такi товари, як залiзо, шовковi тканини, скипидар, вiск, суха шкiра, пергамент та ряд iнших обкладались митом в розмiрi 75 вiдсоткiв; полотно, оксамит, золочене i прядильне срiбло — 50%; окремi види тканини, зброя — 25% вiд цiни. На товари, якi не вироблялись у країнi, накладалось помiрне мито — вiд 4 до 10%, хiрургiчнi iнструменти, окуляри митом не обкладались взагалi. Товари, якi вивозились з Росiї, обкладались 3%-м митом, окрiм промислової сировини i напiвфабрикатiв, якi були необхiднi для росiйських фабрик. Щодо цих товарiв було застосоване заборонне мито. Цей тариф спочатку було введено тiльки в портах, а пiзнiше й на сухопутному польському кордонi.
Поступово органiзацiя митної справи в Росiї удосконалювалась. Управляти митними зборами з 1718 року почала затверджена Петром І Комерц-колегiя, яка була самостiйним управлiнським вiдомством. Як i ранiше, вибирались з купцiв керуючi митницями — вони тодi вже називались митними бурмiстрами, а з 1720 року - обер-цольнерами, якi отримували грошi протягом року на правах службовцiв.
Історичнi факти засвiдчують, що в 1789—1790 роках великий росiйський письменник, автор знаменитої "Подорожi iз Петербурга в Москву", Олександр Миколайович Радищев працював на посадi помiчника, а згодом i керуючого Санкт-Петербурзької митницi.
А з 1794 по 1800 рiк посаду президента Комерц-колегiї в Санкт-Петербурзi займав видатний росiйський письменник i поет Гаврило Романович Державiн.
З 1721 року заборонений для перевезення через кордон товар дозволялось конфiсковувати. Уряд Петра І для забезпечення успiшного проведення заходiв з митних питань змiцнював державнi кордони. На заходi їх охороняло регулярне вiйсько. До кiнця царювання Петра І тут iснувало 15 фортець, в тому числi 11 морських (Петербург, Кронштадт, Шлiсельбург та iн.) i 4 сухопутних (Псков, Великi Луки, Смоленськ, Брянськ). Помiж ними й попереду них було облаштовано мережу форпостiв. Указ 1723 року передбачав, що: "на дорогах учредить крепкие застави, малые дороги завалить лесом или перекопать рвами и всех едущих стороной от застав наказувать изъятием того, с чем они будут взяты".
прийнято Морський митний Статут, який визначав порядок заходження iноземних торгових кораблiв у росiйськi порти. В серединi XVIII столiття в Росiї справлялось 17 рiзних митних зборiв. Процедура огляду товарiв i запису в книгах була дещо складною. Все це певною мiрою негативно позначалось на розширеннi зовнiшньої торгiвлi. А тому, з iнiцiативи графа П. І. Шувалова, який в урядi вiв питання внутрiшньої полiтики Росiї i дотримувався протекцiонiстського зовнiшньоторговельного курсу, в 1753—1757 роках було проведено велику митну реформу.
на 13% митнi ставки з операцiй, якi проводили росiйськi та iноземнi купцi в портових i прикордонних митницях. 1" Таким чином, внутрiшнi митнi кордони було лiквiдовано й митнi операцiї виносились на лiнiю державного кордону. В 1754 роцi була затверджена прикордонна сторожа як особливий корпус вiйська, що охороняв кордони в Українi i Фiнляндiї, а пiзнiше, в доповнення до цього — сторожа iз Запорiзьких козакiв i митна сторожа, яка складалась з митних об'їждчикiв.
Катерини II прикордоннi митницi давали в казну понад 2 млн. руб. У вiдповiдностi з митним тарифом 1766 року бiльшiсть товарiв, якi ввозились у Росiю, обкладались невеликим митом — вiд 12 до 30%, а тариф 1782 року взагалi звiльнив бiльшiсть товарiв вiд мита, а для тих, що залишилися, встановивши товарний збiр розмiром 10% вiд їх вартостi.
зростав обсяг зовнiшньої торгiвлi.
"особой таможенной пограничной цепи й стражи для отражения потайного провоза товаров". Вона складалася з митних наглядачiв — по одному на кожнi 10 верств, якi несли дозори на своїй дiльницi. Якщо наглядач чи об'їждчик, який йому пiдпорядковується, були не в змозi самостiйно затримати контрабандиста, вони зобов'язанi були переслiдувати того до найближчого поселення i там звертались за допомогою до мiсцевого самоврядування. Пошук контрабанди стимулювався: частина вилученого товару передавалась на користь тих осiб, що затримували.
У перiод 1790 — 1822 рокiв на митну систему вiдчутний вплив здiйснили полiтичнi вiдносини Росiї з європейськими державами.
Це вiдомство було створено як сукупнiсть установ, пiдпорядкованих керiвництву центрального галузевого органу управлiння. Це вiдомство проводило справи, ввiренi йому, на пiдставi закону "Загальне установлення мiнiстерств" 1811 року, а також згiдно iз "Законом, статутом, установленням, власним своїм порядком i управлiнням". На пiдставi цього Закону було прийнято "Установлення митного управлiння з Європейської торгiвлi"'8' 24 червня 1811 року. Цей закон став основою при становленнi єдиного централiзованого митного вiдомства. Його прийняття було викликано тим, що "по тiсному зв'язку митного улаштування з правильним рухом торгiвлi, давно вже прийняте було за необхiдне постановити твердi й однаковi правила".
У наступнi роки управлiння митним вiдомством керувалося митними тарифами 1819, 1822, 1857, 1892, 1904, 1910 рокiв та iншими законодавчими документами, прийнятими верховною владою, нормативними документами, що встановлювалися митним вiдомством.
Оформлення єдиного митного вiдомства означало наявнiсть у ньому:
1. Централiзованого галузевого апарату у виглядi головного митного управлiння у складi Мiнiстерства фiнансiв та Департаменту зовнiшньої торгiвлi (митних зборiв);
2. Вiдомчого територiального розподiлу митних установ з вiдповiдним мiсцевим митним управлiнням, представленим управлiннями митних округiв або iнспекторських митних дiльниць, керiвництвом митниць;
3. Постiйного складу чиновникiв, спецiалiстiв митної справи;
4. Розробленого єдиного адмiнiстративного порядку вiдомства, його бюджету.
Головне управлiння митною частиною на всьому просторi iмперiї, в тому числi й на українських землях, належало Мiнiстерству фiнансiв та Департаменту зовнiшньої торгiвлi, з 1864 року — Департаменту митних зборiв."1
У вiданнi Мiнiстерства фiнансiв було управлiння фiнансовою системою усiєї держави, усi джерела державних прибуткiв, у тому числi "збори й мита усякого роду, справи зовнiшньої комерцiї i управлiння митниць". У 1811 роцi Мiнiстерство фiнансiв складалося з чотирьох департаментiв та канцелярiї Мiнiстра:
1. Департаменту державного майна;
4. Департаменту рiзних податкiв i зборiв.
Центральними установами Мiнiстерства фiнансiв були:
1. Департамент митних зборiв;
2. Штаб Окремого корпусу прикордонної варти, пiдпорядкований безпосередньо Мiнiстровi фiнансiв;
3. Департамент митних податкових зборiв;
6. Департамент торгiвлi i мануфактур з Радою торгiвлi й мануфактур;
7. Головне управлiння неподаткових зборiв та казенного продажу питва.
"вдосконалення управлiння митниць, збереження прав та вигод закордонної торгiвлi й особливо усунення, по можливостi, усiх перешкод вiльної течiї зупиняючих".
митний торгiвельний давньоруський
1. Рисич Й.,Новосад Б.,Морозов О. Історiя митної справи та митної полiтики в Українi. -Дн-ск.:АМСУ.,2000
2. Сторiнки iсторiї митної справи України / Укладач С. В. Грiх. -Д-ск.: АМСУ.,1998
3. Чорний В. Б. Найдавнiшi статути i зовнiшньоторговельнi шляхи Київської Русi. -К:ДМСУ;АМСУ.,2000
5. Чорний В. Б. Християнська десятина, Київська Русь, Митна справа i сьогодення. -К: КВІЦ.,2001
|
