Правові основи забезпечення здійснення своїх повноважень митними органами України

Правовi основи забезпечення здiйснення своїх повноважень митними органами України Мiнiстерство освiти i науки України Нацiональний унiверситет «Одеська нацiональна юридична академiя» Судово-адмiнiстративний факультет Кафедра морського та митного права Курсова робота Студентки 3 курсу III групи денної форми навчання Добжанської Тетяни Одеса2010р. ПЛАН Вступ Роздiл I. Пiдстави надiлення повноваженнями органи державної влади 1. 1 Поняття та змiст термiну «повноваження» 2. 1 Адмiнiстративна дiяльнiсть 2. 2 Правоохоронна дiяльнiсть Роздiл III. Правова база забезпечення здiйснення повноважень митними органами Висновки Список використаних джерел Вступ Актуальнiсть даної теми. Невiд’ємною складовою функцiонування суверенної незалежної держави є формування та реалiзацiя нею державної полiтики у сферi митно-правового регулювання суспiльних вiдносин. Таким органом нинi є Державна митна служба України, яку було створено Указом Президента України «Про державну митну службу України» вiд 29 листопада 1996 р. Держмитслужба стала правонаступником лiквiдованого Державного митного комiтету України. Зi становленням України як суверенної, незалежної держави особливого значення набуло забезпечення її економiчної самостiйностi, обов’язковим елементом якої є митна справа. Перед нашою державою постала об’єктивна потреба переосмислення загальних проблем формування та здiйснення митної полiтики як елементу державної полiтики. Нагальною потребою виступає необхiднiсть у визначенi системи повноважень органiв митної галузi, їхнє нормативне закрiплення, а також розгляд перспективи щодо розширення цих повноважень. Сучасний етап формування та розвитку митної галузi вимагає визначення форм взаємодiї мiж митними органами України i недержавними органами, фiзичними особами. Реалiї сьогодення потребують необхiдного наукового осмислення та визначення змiсту таких правовiдносин, що виникають мiж митними органами України, з одного боку, та iншими органами з другого. Цiль курсової роботи: Задачi курсової роботи: - розкрити поняття термiну «повноваження»; - надати класифiкацiю повноважень органiв державної влади; - охарактеризувати повноваження митних органiв; - розглянути нормативну базу регулювання повноважень та пропозицiї щодо його вдосконалення. Роздiл I. Пiдстави надiлення повноваженнями органи державної влади Єдиного визначення щодо поняття «повноваження» в лiтературi немає. Існує думка, що – це «право, надане кому-небудь для здiйснення чогось...»[1] . Деякi науковцi розумiють пiд повноваженням офiцiйно надане кому-небудь право певної дiяльностi, ведення справ. Також пiд поняттям «повноваження» розумiють вид та мiру владного впливу посадової особи на зацiкавленого учасника правовiдносин з метою задоволення його законного iнтересу, досягнення певного соцiально корисного результату. Багатьма дослiдниками повноваження розглядаються як об’єкт дослiдження загальної теорiї держави та права, предметом теорiї повноважень виступає частина предмета теорiї держави та права. Об’єкт – це те, що пiдлягає вивченню за допомогою пiзнавальних засобiв та прийомiв вiдповiдної науки. В даному випадку науки теорiї держави та права. Пiдставою такого дослiдження поняття повноважень є те, що вона, на вiдмiну вiд iнших галузевих юридичних наук, вивчає «те єдине загальне, яке притаманне державi та праву в цiлому, i отже, кожному державно-правовому явищу в безкiнечнiй їх розмаїтостi. Повноваження являє собою частинку державно-правової матерiї, а теорiя держави та права дозволяє проникнути в її глибину. Використовуючи такi способи пiзнання як iндукцiю та дедукцiю, можна здiйснити аналiз та синтез цього термiну розклавши його на такi складовi, як права та обов’язки суб’єктiв правовiдносин. До юридичного складу повноважень входять обов’язки державних органiв, громадських органiзацiй, посадових осiб та iнших осiб, якi закрiпленi за ними у встановленому законодавством порядку.[3] Іншi джерела характеризують поняття «повноваження» як обмежене право використовувати матерiальнi, фiнансовi, трудовi та iншi ресурси пiдприємства i спрямовувати зусилля пiдлеглих працiвникiв на виконання встановлених завдань[4] . Термiн «повноваження» близький за змiстом з термiном «компетенцiя». Разом з тим вони вiдрiзняються насамперед за повнотою елементiв, якi є складовими того чи iншого явища. Визначаючи данi поняття, вченi неоднаково пiдходять до їх розмежування. Так, Нерсесянц В. вважає, що компетенцiєю державного органу є встановленi правом повноваження у визначенiй сферi державної дiяльностi з визначених предметiв вiдання. Дотримуючись такої точки зору, можна дiйти висновку, що компетенцiя державного органу – це тi самi повноваження, однак вiдповiдним чином встановленнi конкретному органу. Встановлення компетенцiї, Ю. Тихомиров, це нормативне закрiплення предметiв вiдання, прав i обов’язкiв. Але у поняття компетенцiї входять i юридичне закрiплення цiлей, завдань та функцiй. Тому бiльш точним є висновок Авер’янова, який пише, що за своєю природою компетенцiя органiв державної влади – це юридичне вiдображення (опосередкування) покладених на них функцiй у спецiальних, так званих компетенцiйних (статусних) нормативно-правових актах шляхом закрiплення цiлей, завдань та необхiдного для їх реалiзацiї комплексу прав i обов’язкiв , тобто державно-владних повноважень.[5] Тому компетенцiя державних органiв є явищем значно ширшим вiд їхнiх повноважень, оскiльки включає в себе не лише права i обов’язки цих органi але й предмет вiдання , юридичне закрiплення призначення, завдань та функцiй органу.[6] Отже, конкретний комплекс прав та обов’язкiв, якими надiленi органи державної влади, безпосередньо утворює собою повноваження. А їх сукупнiсть складає компетенцiю певного державного органу. Повноваження разом з його компетенцiєю становлять правовий статус органу влади. 1. 2 Класифiкацiя повноважень Компетенцiя являє собою систему державно-владних повноважень щодо здiйснення державної влади.[7] Тому класифiкацiя таких повноважень є досить важливою та актуальною, а її освоєння дозволяє посадовим особам, депутатам i працiвникам державних органiв правильно визначати повноваження, вiрно їх оцiнювати та умiло застосовувати. Мова, в даному випадку, ведеться про класифiкацiю повноважень за трьома критерiями: а) за характером повноважень, їх змiстом й способам здiйснення; б) за видами суб'єктiв, що використовують владнi повноваження; в) за режимом застосування владних повноважень. Вiдповiдно до першого критерiю – владнi повноваження можна умовно роздiлити на кiлька груп. Кожна група охоплює однорiднi за своєю спрямованiстю, але рiзнi за юридичними способами здiйснення владнi повноваження. Перша група охоплює повноваження по прийняттю iмперативних рiшень. Для їхнього юридичного позначення використовуються рiзнi формули: "вирiшує" (самостiйно, спiльно, за узгодженням, попередньо, з подальшим затвердженням), "встановлює" (порядок регулювання, дiй i т. п.), дає вказiвки, бере участь (в обговореннi питань, прийняттi актiв). Друга група владних повноважень включає повноваження по збору, аналiзу та використанню iнформацiї, вивченню ситуацiї й оцiнцi пропозицiй. Для неї характернi наступнi повноваження: "запитує", "одержує", розглядає", вивчає, "вносить пропозицiї". узгодження,"сприяння", "досягнення домовленостi", "укладання угод". Четверта група повноважень видiляється за методами органiзацiйно-iнструктивного впливу на "пасивну сторону" владних вiдносин з метою спонукати її дiяти в загальнiм руслi правових актiв i вiдповiдно до пропонованої орiєнтацiї. Сюди можна вiднести такi повноваження, як органiзацiя, "iнструктування", "методична допомога", "консультування", узагальнення досвiду, "стимулювання", "пiдтримка". П'ята група охоплює владнi повноваження контрольно-оцiнного характеру. А саме, "контролює", "перевiряє", "заслуховує", "пiдводить пiдсумки", "оцiнює", "скасовує", "призупиняє", "застосовує заходи вiдповiдальностi". До шостої групи можна вiднести свого роду iнтегруючi владнi повноваження, кожне з яких мiстить у собi ту чи iншу комбiнацiю вищезгаданих повноважень iз п'яти груп. Такi iнтегруючi повноваження дозволяють дати загальну характеристику компетенцiї, зокрема, до них належать: "здiйснює керiвництво", "направляє", "регулює", "забезпечує", "вживає заходiв". І важливо, щоб кожне повноваження подiбного роду роздiлялося на складовi елементи, тобто бiльш конкретнi види повноважень. Класифiкацiя владних повноважень за другим критерiєм дозволяє розрiзняти їх за суб'єктом. До суб'єктiв, якi володiють владними повноваженнями, можна вiднести: 1) державу, державнi утворення, державнi органи, посадових осiб, народ. Це суб'єкти, якi органiчно надiленi свого роду первинними повноваженнями. 2) можна назвати господарюючi суб'єкти, публiчнi корпорацiї, громадськi органiзацiї, надiленi визначеними владними повноваженнями з боку держави. Усе це повинно провадитися на основi закону. Третiй критерiй класифiкацiї владних повноважень – їх розрiзнення за часовим режимом здiйснення. Однi повноваження потрiбно здiйснювати постiйно, ритмiчно, iнакше перерветься процес владно-управлiнського впливу. Іншi – застосовуються в суворо визначених випадках; при оголошеннi надзвичайного стану, при необхiдностi призупинити чи скасувати акт iншого органу i т. д. Їхнiй потенцiал виявляється ситуацiйно.[8] Видiлити також можна класифiкацiю повноважень, яка характерна саме сферi управлiння. Так, в менеджментi, посадовi повноваження мають включати: - вiдповiдальнiсть за використання цих прав (вiдповiдальнiсть не може бути делегована в принципi, тому керiвник у будь-якому випадку вiдповiдальний перед вищестоящим керiвництвом за все, що вiдбувається в його колективi); Їх пропонується подiляти на два види: лiнiйнi i штабнi. Лiнiйнi повноваження — це повноваження, якi передаються безпосередньо вiд керiвника до пiдлеглого i далi до iншого пiдлеглого. Так, лiнiйнi повноваження створюють iєрархiю управлiння в органiзацiї ( ланцюг команд). i зводяться в основному до консультування лiнiйного керiвництва); 2) обов`язковi узгодження (забезпечують розширення рекомендацiйних повноважень); 3) паралельнi повноваження (подальше розширення штабних повноважень i дають право вiдхиляти окремi вирiшення лiнiйного керiвництва); 4) функцiональнi повноваження (надання штабному апарату права не тiльки пропонувати, але i здiйснювати певнi дiї, що управляють, в межах своєї функцiї); 5) лiнiйнi повноваження усерединi штабного апарата. Такi повноваження мають мiсце в великих штабних апаратах.[9] Засiб досягнення цiлей органiзацiї - делегування. Вмiння делегувати завдання перетворює людину на керiвника. Процес делегування повноважень складається з трьох етапiв: I етап - доручення працiвникам iндивiдуальних конкретних завдань; II етап - надання пiдлеглим вiдповiдних повноважень i ресурсiв; III етап - формування зобов'язань пiдлеглих виконати дорученi їм завдання.[10] 2. 1 Адмiнiстративна дiяльнiсть дiяльностi (поняття та змiст).[11] У деяких статтях розглядаються питання адмiнiстративно-юрисдикцiйної дiяльностi органiв виконавчої влади, а саме органiв внутрiшнiх справ, органiв податкової служби. І тiльки епiзодично розкривається питання застосування такого виду дiяльностi митними органами України та контролю за цим видом дiяльностi.[12] того ж Кабмiн України встановлює розмiри мита та зборiв, плати за митнi процедури; проводить переговори та укладає мiжнароднi договори України з митних питань у випадках, передбачених законами України; подає на розгляд Верховної Ради України пропозицiї щодо удосконалення системи митних органiв України. Вiдповiдно до ст. 14 Митного кодексу України спецiально уповноважений орган виконавчої влади в галузi митної справи утворюється, реорганiзується та лiквiдується за поданням Прем'єр-мiнiстра України Президентом України. Спецiально уповноваженим органом в галузi митної справи є Державна митна служба України (ДМСУ), яка i очолює систему митних органiв України.[13] До системи митних органiв поряд з ДМСУ входять регiональнi митницi, митницi, митнi пости, спецiалiзованi митнi установи та органiзацiї, навчальнi заклади. В системi митних органiв України дiють митнi лабораторiї, кiнологiчнi центри та iнше. України. Цi органи при реалiзацiї митної полiтики держави здiйснюють спецiальнi основнi завдання: 1) виконання та контроль за додержанням законодавства України з питань митної справи; 2) захист економiчних iнтересiв України; 3) забезпечення виконання зобов’язань, передбачених мiжнародними договорами України з питань митної справи, укладених в установленому законом порядку; 4) сприяння захисту iнтелектуальної власностi учасникiв зовнiшньоекономiчних зв'язкiв, iнших юридичних та фiзичних осiб; 5) застосування вiдповiдно до закону заходiв тарифного та нетарифного регулювання при перемiщеннi товарiв через митний кордон України; 6) здiйснення митного контролю та митного оформлення товарiв i транспортних засобiв, що перемiщуються через митний кордон України, вдосконалення форм i методiв їх здiйснення; 7) контроль за дотриманням правил перемiщення валютних цiнностей через митний кордон України; 8) здiйснення спiльно з уповноваженими органами державної влади заходiв щодо захисту iнтересiв споживачiв товарiв i додержання учасниками зовнiшньоекономiчних зв'язкiв державних iнтересiв на зовнiшньому ринку; 9) створення сприятливих умов для прискорення товарообiгу та пасажиропотоку через митний кордон України; 10) боротьба з контрабандою та порушенням вимог цього кодексу (митного законодавства); 11) розвиток мiжнародного спiвробiтництва у галузi митної справи; 12) ведення митної статистики; 13) ведення Української класифiкацiї товарiв зовнiшньоекономiчної дiяльностi; 14) здiйснення верифiкацiї (встановлення достовiрностi сертифiкатiв походження товарiв з України).[14] Митнi органи України є невiд'ємним елементом системи центральних державних органiв виконавчої влади i здiйснюють функцiї в галузi митної справи згiдно Конституцiї України, законодавства про зовнiшньоекономiчну дiяльнiсть, митного законодавства та iнших нормативних актiв. Специфiка митних органи України в системi державних органiв України визначається покладеними на них завданнями та функцiями. Як органи виконавчої влади митнi органи характеризуються такими основними рисами: - утворюються i дiють пiд загальним керiвництвом Президента(ч. 3 ст. 11); - виключно й безпосередньо здiйснюють митну справу (ст. 11); - митнi органи надiленi визначеною для них законами компетенцiєю в галузi митної справи. Іншi органи, крiм Верховної ради, Президента України, Кабмiну, не вправi приймати рiшення, що перетинаються з компетенцiєю митних органiв України, та виконувати без вiдповiдного допуску чи замiняти їх функцiї чи iншим чином втручатися в дiяльнiсть митних органiв; силу для пiдвiдомчих пiдпорядкованих органiв, iнших державних органiв та їх посадових осiб, юридичних та фiзичних осiб (ч. 2 ст. 14); - митнi органи утворюють єдину систему (ч. 1 ст. 12); - фiнансування дiяльностi митних органiв здiйснюється за рахунок коштiв державного бюджету, якi передбачаються на утримання державного апарату (ч. 2 ст. 13); - дiяльнiсть митних органiв здiйснюється виключно на основi чинного законодавства України[15] . Дiючим законодавством митнi органи вiднесенi до воєнiзованих органiв. Це означає, що спiвробiтники цих органiв мають право носити зброю та iншi засоби iндивiдуального захисту, а у передбачених законом випадках,можуть Важливо вiдзначити, що митнi органи мають право приймати (видавати) вiдповiдно до законiв та правових актiв вищестоящих державних органiв пiдзаконнi нормативнi акти. Це передбачено п. 8 Указу Президента України вiд 24. 08. 2000 р., в якому закрiплено, що Держмитслужба України у межах свої повноважень на основi та на виконання актiв законодавства видає накази, органiзує та контролює їх виконання.[16] Слiд вiдмiтити, що Кабмiн України затвердив Положення про Державну митну службу 18. 07. 2007 р.,[17] п. 7 якого iдентичний п. 8 вищезазначеного Указу Президента. Реалiзацiя адмiнiстративно-регулятивної юрисдикцiї стосується процедури застосування деяких видiв митного режиму (вiдмови на користь держави, знищення або руйнування, iмпорту, експорту тощо). Наприклад, згiдно з п. 2. 1 Порядку застосування митного режиму знищення або руйнування до товарiв, що перебувають пiд митним контролем дозвiл на знищення або руйнування видається начальником або уповноваженою особою митного органу, в зонi дiяльностi якого фактично перебувають такi товари, на пiдставi письмової заяви, поданої власником.[18] Вiдповiдно до п. 1. 3 Порядку застосування митного режиму вiдмови на користь держави до товарiв, що перебувають пiд митним контролем, дозвiл на розмiщення цих товарiв у митний режим вiдмови на користь держави видається начальником або уповноваженою особою митного органу, у зонi дiяльностi якого фактично перебувають такi товари, на пiдставi письмової заяви, поданої власником.[19] Таким чином, для реалiзацiї таких митних режимiв необхiдно отримати дозвiл начальника митного органу або уповноваженої посадової особи митного органу шляхом прийняття ними управлiнського рiшення. органiв. Це стосується порядку видачi лiцензiй, дозволiв для вiдкриття та функцiонування митних лiцензiйних складiв, магазинiв безмитної торгiвлi, складiв тимчасового зберiгання. Наприклад, для вiдкриття магазину безмитної торгiвлi суб’єкт пiдприємницької дiяльностi має отримати дозвiл, який пiдписується Головою Держмитслужби та Головою Держприкордонслужби або їх заступниками.[20] В такому разi управлiнське рiшення приймається керiвниками двох органiв виконавчої влади. Для використання складського примiщення, резервуара або майданчика у якостi складу тимчасового зберiгання суб’єкт господарської дiяльностi повинен отримати дозвiл, який видається митним органом на пiдставi наказу цього органу. Тут управлiнське рiшення приймається керiвником митного органу, у зонi дiяльностi якого розташоване складське примiщення. Вiд належного нормативного упорядкування дiяльностi митних органiв, i зокрема адмiнiстративної дiяльностi, чiткостi приписiв, їх логiчної узгодженостi, вiдсутностi колiзiй мiж ними, значною мiрою залежить її ефективнiсть та дiєвiсть. У пiдсумковому результатi це, безперечно, сприятиме змiцненню законностi й правопорядку в сферi митно-правового регулювання. з метою їх упорядкування, якi можуть бути виокремленнi в групу як адмiнiстративно-правовi засоби. Дiяльнiсть митних органiв, яка пов’язана з практичною реалiзацiєю адмiнiстративно-правових засобiв, здiйснюється, в межах адмiнiстративної дiяльностi. господарювання, попередження та припинення протиправних дiй, застосування до правопорушникiв заходiв адмiнiстративно-процесуального забезпечення та адмiнiстративних стягнень. 2. 2 Правоохоронна дiяльнiсть загрозливу ситуацiю щодо стану органiзованої злочинностi та її негативного впливу на впровадження економiчних реформ та стабiлiзацiю внутрiшнього ринку країни. З метою гiдного протистояння викликам сьогодення, налагодження дiєвого механiзму взаємодiї в системi органiв, якi здiйснюють боротьбу з органiзованою злочиннiстю, необхiдно на законодавчому рiвнi актуалiзувати правоохоронну функцiю митних органiв. Ст. 11 Митного кодексу України «Здiйснення митної справи» дає перелiк завдань митних органiв, рiшення яких є вимогами митної полiтики України. Пiдстава для надання митним органам статусу «правоохоронних» визначена майже в кiнцi перелiку – пунктом №10. дiяння, якi мають ознаки неправомiрностi; формування попереднiх висновкiв стосовно доведеностi вини особи у правопорушеннi. Митнi органи, вiдповiдно до свого статусу, також виконують дану роботу. Вони зобов’язанi забезпечувати вiдповiднiсть поведiнки суб’єктiв митної справи правилам, нормам, стандартам, що регламентують вiдносини у цiй сферi державного життя, у випадку встановленого правопорушення – вжити необхiдних заходiв з тим, щоб поновити порушений правопорядок. Природним доповненням цього призначення є створення умов, якi б попереджали цi дiяння, унеможливлювали порушення правопорядку в митнiй справi. Правоохоронна дiяльнiсть митних органiв - це державна правомiрна дiяльнiсть, що полягає у впливi на поведiнку людини або групи людей з боку вповноваженої державою посадової особи шляхом охорони права, вiдновлення порушеного права, припинення або розгляду порушення права, його виявлення або розслiдування з обов'язковим додержанням установлених у законi процедур для цiєї дiяльностi.[21] Проте слiд вiдмiтити, що здiйснення митними органами правоохоронної функцiї не є головним напрямком їх дiяльностi. Навiть розширення її сфери нiчого не змiнить – вона завжди буде вiдiгравати допомiжну роль у виконаннi митними органами своїх головних завдань. Однак, реалiзацiя правоохоронної функцiї митних органiв має значнi особливостi, якi вiдокремлюють її у специфiчний вид правоохоронної дiяльностi: Внутрiшньому, який пов'язаний з вирiшенням таких завдань: а) боротьба з корупцiйними дiяннями( та iншими правопорушеннями, що пов’язанi iз професiйною дiяльнiстю) в митнiй сферi; б) забезпечення особистої безпеки митникiв, оборона об’єктiв митної iнфраструктури та забезпечення дотримання належного режиму на цих об’єктах. яке затверджене Наказом ДМСУ вiд 8. 05. 2009 р.№ 432. А також пiдроздiл митної варти, завдання якого визначенi ст. 21 МКУ: 1) здiйснювати заходи, пов’язанi iз виявленням, розкриттям, припиненням, профiлактикою порушень митних правил, запобiганням таким порушенням; 2) охорона будинкiв, споруд, примiщень митних органiв та iнших об'єктiв митної iнфраструктури, зон митного контролю вiд будь-яких протиправних посягань; 3) фiзичний захист спiвробiтникiв митних органiв, iнших осiб, а також товарiв, якi перебувають у зонi митного контролю, вiд протиправних дiй; 4) локалiзацiя разом з iншими органами конфлiктних ситуацiй у зонi дiяльностi митних органiв; 5) участь у лiквiдацiї наслiдкiв катастроф, аварiй, стихiйного лиха та екологiчного забруднення в зонi дiяльностi митних органiв. Зовнiшньому напрямку, який також має деякi особливостi. Зокрема, вiн може використовуватись лише з метою здiйснення «митних iнтересiв», тобто механiзм, який забезпечує її реалiзацiю не може застосовуватись при виникненнi ситуацiй, розв’язання яких не покладенi на митнi органи. 2) Багатофункцiональнiсть. Їм надано право застосовувати рiзноманiтнi заходи адмiнiстративного впливу – санкцiї, засоби припинення, попередження, заходи кримiнально-процесуального впливу, фiнансовi заходи та iншi заходи застосування юридичної вiдповiдальностi, або заходи, якi створюють для цього пiдстави. а) Загальнонацiональнi: - матерiальнi та процесуальнi кодекси України, Закони, акти Президента, КМУ, Нацiонального центрального банку; - вiдомчi акти: Держмитслужби, Адмiнiстрацiї прикордонної служби, Мiнiстерства фiнансiв та iнших центральних органiв виконавчої влади; - Акти судових органiв: Постанови Пленуму ВСУ, Вищого адмiнiстративного суду тощо, судова практика; законодавства вiд 9. 06. 1977 р.), угоди на державному рiвнi про спiльнi дiї (або взаємодiю) з митними закордонними органами у протидiї порушенням митних правил ( Угода мiж КМУ та Урядом Румунiї про взаємодопомогу в митних справах вiд 19. 06. 2000 р.) в) Певна частина пiдстав включає не лише правовi, а й технiчнi(технологiчнi) норми. 5) Форми та методи органiзацiї її здiйснення: отримання iнформацiї вiд вiдповiдних структур; взаємодiя при проведеннi операцiй з протидiї митнiй злочинностi тощо. 6) Реалiзацiя цiєї функцiї у взаємодiї. За допомогою або по iнiцiативi закордонних митних чи правоохоронних органiв. Це визначено цiлою низкою мiжнародних конвенцiй, регiональних, багатостороннiх та двостороннiх угод. 7) Здiйснюється лише окремими пiдроздiлами митної систем, з чiтким розмежуванням їх функцiй та повноважень (митна варта; Департамент аналiтичної роботи, управлiння ризиками та аудити ДМСУ тощо).[22] 2. 3 Кримiнально-процесуальна дiяльнiсть Боротьба з контрабандою й порушеннями митних правил – один iз прiоритетних напрямкiв дiяльностi Держмитслужби. Здiйснюється вона у взаємодiї з iншими правоохоронними органами України та в загальному руслi рiшучої протидiї кримiналiзацiї суспiльства.[23] неодноразово опрацьовувала вiдповiднi проекти Законiв України «Про внесення змiн до Закону України «Про оперативно-розшукову дiяльнiсть» (щодо надання митним органам права здiйснювати оперативно-розшукову дiяльнiсть) та «Про внесення змiн до Кримiнально-процесуального кодексу України» (щодо надання митним органам права досудового слiдства у справах про контрабанду). Проте на сьогоднiшнiй день, на Європейському та пострадянському просторi тiльки митна служба України не надiлена правом проведення оперативно-розшукових заходiв. Вiдсутнiсть у митних органiв нашої країни права на здiйснення такої дiяльностi призводить до того, що вiдповiднi розвiдувальнi та оперативнi пiдроздiли iноземних служб при проведеннi мiжнародних операцiй вiдмовляються надавати iнформацiю i розглядати Державну митну службу України як рiвноправного партнера. Також вiдсутнiсть таких повноважень змушує звертатись митникiв по допомогу до iнших правоохоронних органiв, якi не завжди в змозi надати ii належним чином, чи зробити це якiсно, тому що в деяких випадках не володiють специфiкою митної справи, не знайомi з численними правовими актами, якi регулюють питання органiзацiї митного контролю та здiйснення митної полiтики України, iнколи вiдстоюють вiдомчi iнтереси.[24] Усе це є серйозною перешкодою в боротьбi з контрабандою та порушеннями митних правил (ПМП) i не може не вiдбиватися на результатах роботи. Воно також стосується взаємодiї Держмитслужби з iншими мiнiстерствами та вiдомствами на внутрiшньодержавному рiвнi. Фахiвцi з митної справи наголошують, що сьогоднi важливою умовою органiзацiї роботи з локалiзацiї та припинення контрабанди й ПМП є координацiя оперативних заходiв мiж Держмитслужбою, Службою безпеки, Мiнiстерством внутрiшнiх справ, Державною податковою адмiнiстрацiєю та Держкомкордоном України. Оскiльки усi цi вiдомства, окрiм Держмитслужби, мають право здiйснювати ОРД, нiякого прогресу в обмiнi оперативною iнформацiєю не спостерiгається. Тому надання митним органам України права здiйснювати ОРД надасть їм змогу пiд час проведення мiжнародних i внутрiшньодержавних операцiй плiдно взаємодiяти з митними органами iнших країн, а також iз мiнiстерствами i вiдомствами України, якi мають таке право.[25] Що стосується ведення дiзнання митними органами, то спочатку треба визначитись з самим поняттям „дiзнання”. Проаналiзувавши його у вiтчизняному та кримiнально-процесуальному законодавствi iнших країн, розглянувши змiни, якi вiдбулись у визначеннi мiсця i змiсту дiзнання в кримiнальному судочинствi, можна сформулювати визначення дiзнання в митних органах України, пiд яким слiд розумiти початкову форму досудового розслiдування кримiнальних справ про контрабанду, яка здiйснюється уповноваженими посадовими особами митних органiв у вiдповiдностi до вимог кримiнально-процесуального законодавства i полягає у виконаннi невiдкладних слiдчих дiй, направлених на виявлення та припинення злочинiв, встановлення осiб, пiдозрюваних у їх вчиненнi, i яка може закiнчуватись передачею кримiнальної справи слiдчому або її закриттям. Дослiдивши роль й мiсце митних органiв у державi та в системi суб’єктiв кримiнально-процесуальної дiяльностi вдалося з’ясувати, що митнi органи є складовою частиною цiєї системи i виконують правоохороннi функцiї у специфiчнiй сферi. Дорофеєва Л. М. запропонувала власну модель структурної органiзацiї пiдроздiлiв митних органiв, при якiй керiвник є начальником органу дiзнання i несе повну вiдповiдальнiсть за органiзацiю боротьби з контрабандою в зонi дiяльностi пiдпорядкованої митницi; пiдроздiл по боротьбi з контрабандою є окремою структурною одиницею, яка виконує кiлька напрямкiв роботи: протидiю незаконному перемiщенню наркотичних i вилучених з легального обiгу речовин; аналiтичну роботу по узагальненню iнформацiї з метою спрямування дiяльностi; провадження в справах про порушення митних правил; оперативне реагування та пошуковi дiї; керiвником цього пiдроздiлу є заступник начальника митницi. Окремо вона видiляє невеликий пiдроздiл – вiддiл дiзнання, який виконує лише функцiї, пов’язанi з участю митного органу в кримiнальному судочинствi: пiдпорядковується такий вiддiл безпосередньо i виключно начальнику митницi.[26] Вдосконалення провадження дiзнання митними органами теж є досить актуальним в наш час. В дiяльностi митних органiв як органiв дiзнання треба придiлити увагу питанням, пов’язаним з гарантуванням прав i законних iнтересiв осiб, якi залучаються до сфери кримiнального судочинства, насамперед, через застосування працiвниками митних органiв заходiв кримiнально-процесуального примусу в ходi дiзнання у справах про контрабанду та забезпечення дотримання прав осiб, пiдозрюваних у вчиненнi злочину. До обов’язкiв дiзнавача вiдноситься забезпечення захисника за призначенням (а в тих випадках, коли особа не володiє мовою судочинства, що в злочинах „на кордонi” дуже актуально, – ще й перекладача). Ситуацiя ускладнюється обмеженiстю строкiв дiзнання десятиденним (а при затриманнi – п’ятиденним) термiном, вiдсутнiстю даних щодо перелiку осiб, якi мають свiдоцтво про право на заняття адвокатською дiяльнiстю та вiдвертим небажанням надавати практично безоплатну правову допомогу. Вихiд, на думку науковцiв, проявляється у достатньому фiнансуваннi, а як альтернатива пропонується створити при мiсцевих органах виконавчої влади Службу захисту, яка б дозволила реалiзувати громадянам гарантоване Конституцiєю України право на правову допомогу. Одночасно є необхiднiсть у формуваннi регiональних баз даних щодо адвокатiв та перекладачiв, доступ до яких має бути надано всiм правоохоронним органам. У чинному законодавствi особа, яка провадить дiзнання, є несамостiйною, залежною в прийняттi процесуальних рiшень не лише вiд прокурора, а й вiд кiлькох безпосереднiх керiвникiв, насамперед – вiд начальника органу дiзнання. З урахуванням специфiки провадження дiзнання в митних органах, пропонується внести змiни до Кримiнально-процесуального кодексу України з метою надання дiзнавачу бiльш широкого спектра процесуальних прав, у тому числi права самостiйно порушувати кримiнальнi справи та затримувати осiб, пiдозрюваних у вчиненнi злочину. Також потребує бiльш широкого втiлення гарантоване Конституцiєю та кримiнально-процесуальним законодавством право на захист особи, яка пiддається кримiнальному переслiдуванню. Концентрацiя уваги на питаннях, пов’язаних iз виконанням митними органами функцiй кримiнального судочинства, дозволила видiлити найсуттєвiшi напрямки модернiзацiї та розвитку митної служби в Українi: 1) усунення недолiкiв нормативно-правової бази, якою керуються митнi органи у ходi боротьби з порушеннями митного законодавства; 2) удосконалення органiзацiйної структури управлiння пiдроздiлами митної служби, що безпосередньо виконують функцiї у сферi кримiнального процесу, пiдвищення фахового рiвня та правової захищеностi таких посадових осiб; 3) взаємодiя iз правоохоронними органами, задiяними у боротьбi з контрабандою, i митними органами iноземних країн; 4) розширення повноважень митних органiв, у тому числi через надання права провадити досудове слiдство. Нормативно-правовi акти, що регулюють провадження дiзнання в митних органах, складаються iз мiжнародних договорiв та конвенцiй, ратифiкованих Україною, кримiнально-процесуального та митного законодавства, а також наказiв Держмитслужби. Забезпечення мiжнародного спiвробiтництва треба здiйснювати у напрямку iнтеграцiї вiтчизняного кримiнально-процесуального та митного законодавства до європейських стандартiв. Формування i вдосконалення українського кримiнально-процесуального законодавства повинно закрiплювати можливостi, передбаченi мiжнародними угодами, створювати реальнi умови для виконання Україною своїх зобов’язань щодо надання мiжнародної правової допомоги у кримiнальних справах. Митнi органи України порiвняно недавно набули статусу органу дiзнання, тому iснує певний дефiцит правового забезпечення початкового етапу розслiдування кримiнальних справ про контрабанду. Тому з метою формування вiдомчої нормативної бази Дорофеєва розглядає можливiсть пiдготовки комплексного документу — Інструкцiї про порядок провадження дiзнання митними органами, в якiй (крiм суто процесуальних питань) визначити поняття дiзнання, яке провадиться митними органами, власне митних органiв як органiв дiзнання, визначити шляхи взаємодiї митних органiв з iншими правоохоронними органами, в тому числi у питаннях порядку вилучення, облiку, зберiгання i передачi речових доказiв у кримiнальних справах, а також формування матерiалiв справи, порядку її оформлення тощо. Аналiз порушених митними органами та направлених на розгляд суду кримiнальних справ (лише 10% таких справ передаються до суду) свiдчить про значнi прогалини в iснуючiй системi розслiдування кримiнальних справ про контрабанду вiд моменту порушення справи до спрямування до суду, якi призводять до послаблення економiчного ефекту боротьби з цим злочином. У зв’язку з цим одним iз першочергових заходiв на шляху модернiзацiї митної служби є надання митним органам права проводити досудове слiдство в повному обсязi у справах про злочини, передбаченi ч. 1 ст. 201 та ч. 1. ст. 305 КК України.[27] Роздiл III. Правова база забезпечення здiйснення повноважень митними органами Питання, пов’язанi з правовим забезпеченням дiяльної митних органiв становлять неабиякий науково-практичний iнтерес i потребують нагального їх дослiдження. Дiяльнiсть системи митних органiв України – це специфiчний рiзновид державно-владної дiяльностi, спрямованої на реалiзацiю функцiй держави у сферi митно-правового регулювання суспiльних вiдносин i, таким чином, на реалiзацiю державної митної полiтики. Здiйснення цiєї дiяльностi вимагає вiд митних органiв використання рiзноманiтних за змiстом, характером та значенням форм i методiв, результатом застосування яких має бути: забезпечення захисту нацiональних iнтересiв та єдностi митної територiї держави; контроль за дотриманням митного законодавства; органiзацiя i здiйснення митних процедур, їх унiфiкацiя та вдосконалення; оптимiзацiя дiяльностi митних органiв; розвиток митної iнфраструктури; забезпечення участi держави в мiжнародному спiвробiтництвi з питань митної дiяльностi. Практичне використання митними органами форм i методiв дiяльностi, як правило, пов’язане з обмеженням, iнодi з досить суттєвим, прав, свобод та iнтересiв громадян i суб’єктiв господарювання, належне забезпечення яких є основним конституцiйним обов’язком держави та її органiв. У зв’язку з цим вельми актуальним та важливим є створення вiдповiдних правових засад використання цих форм i методiв, тобто належного правового забезпечення дiяльностi митних органiв. Пiд правовим забезпеченням дiяльностi митних органiв слiд мати на увазi систему нормативних актiв, що визначають завдання й функцiї митних органiв, їх правовий статус, форми i методи дiяльностi, спрямованої на реалiзацiю митної полiтики держави. Наявнiсть одного, хоча й основоположного законодавчого акта не в змозi забезпечити належний рiвень правового регулювання митно-правових вiдносин, а пiдзаконна правотворчiсть, наприклад, Президента України суттєво впливає на визначення правового статусу системи митних органiв та їх дiяльнiсть. Правовi засади здiйснення митними органами своєї дiяльностi визначаються великою кiлькiстю нормативно-правових актiв, якi створюють складну систему i вiдрiзняються один вiд одного за багатьма ознаками – юридичною силою, суб’єктом правотворчостi, порядком прийняття, набрання чинностi та дiї, назвою тощо. Залежно вiд сфери дiї усi нормативнi акти, що регламентують дiяльнiсть митних органiв, можна зарахувати або до внутрiшнього митного законодавства, або до мiжнародно-правових договорiв та угод за участю України. До першої складової насамперед належить Митний кодекс України, закони та пiдзаконнi нормативнi акти (наприклад, укази та розпорядження Президента України, постанови та розпорядження КМ України, накази Держмитслужби України тощо). До другої групи належать двостороннi та багатостороннi мiжурядовi конвенцiї, угоди, меморандуми i протоколи, якi передбачають спiвробiтництво України з iноземними державами в митнiй галузi. Прикладом актiв другої складової може бути: Митна конвенцiя про мiжнародне перевезення вантажiв iз застосуванням книжки МДП, Мiжнародна конвенцiя про узгодження умов проведення контролю вантажiв на кордонах або ж угода мiж Україною i Словацькою Республiкою про спiвробiтництво i взаємодопомогу в галузi митної справи, угода мiж Урядом України i Угорської Республiки про взаємну допомогу в митних питаннях та двостороннi мiжвiдомчi угоди, Меморандум мiж Державною митною службою України i Митним Директоратом Словацької Республiки щодо практичної реалiзацiї положень Угоди мiж Україною i Словацькою Республiкою про спiвробiтництво та взаємодопомогу в галузi митної справи, Протокол мiж Державною митною службою України та Державним митним комiтетом Росiйської Федерацiї про взаємодiю при проведеннi митного контролю за енергоносiями. Вiдповiдно до специфiки врегульованих вiдносин уся сукупнiсть правових актiв подiляється на групи. До першої групи належать акти, що визначають загальнi засади органiзацiї й побудови системи митних органiв, їх завдання та функцiї. Друга група − це правовi акти, що визначають правовий статус, у тому числi компетенцiю, конкретних митних органiв та їх структурних пiдроздiлiв. Третя група складається з правових актiв, що встановлюють порядок реалiзацiї специфiчних повноважень митних органiв (наприклад, здiйснення митними органами контролю за експлуатацiєю митних лiцензiйних складiв ). Ще одна група правових актiв − це акти, що делегують окремi повноваження iнших органiв виконавчої влади митним органам, наприклад повноваження, пов’язанi з контролем за нарахуванням i сплатою акцизного збору та податку на додану вартiсть. Залежно вiд юридичної сили правовi акти подiляються на закони та пiдзаконнi акти. Критерiї даної класифiкацiї дозволяють з’ясувати значущiсть нормативних актiв, їх мiсце i роль у правовому забезпеченнi дiяльностi митних органiв. Безумовно, в правовому регулюваннi дiяльностi митних органiв важливу роль вiдiграють норми Конституцiї України. Безперечно, що Конституцiя України безпосередньо не регулює дiяльнiсть митних органiв у зазначенiй сферi. Однак саме в Конституцiї України закрiплено загальнi засади дiяльностi державних органiв, основною з яких є принцип верховенства права. Вiдповiдно до ст. 3 КУ, людина, її життя i здоров’я, честь i гiднiсть, недоторканнiсть i безпека визнаються найвищою соцiальною цiннiстю. Держава вiдповiдає перед особою за свою дiяльнiсть, права i свободи людини, їх гарантiї визначають змiст i спрямованiсть дiяльностi держави, а утвердження i забезпечення цих прав i свобод є її головним обов’язком. Конституцiєю України визначаються основнi положення щодо захисту суверенiтету i територiальної цiлiсностi України, забезпечення її економiчної та iнформацiйної безпеки (ст. 17). Органи державної влади, їх посадовi особи, як зазначено в ст. 19 КУ, зобов’язанi дiяти лише на пiдставi, в межах повноважень та у спосiб, що передбаченi Конституцiєю i законами України. Усе зазначене у повному обсязi стосується також i дiяльностi митних органiв. Адже використання ними своїх державно-владних повноважень, у тому числi й тих, що мають обмежувально-примусовий характер, – не самоцiль, воно необхiдне для виконання завдань та функцiй, покладених на цi органи, серед яких найважливiшим є забезпечення прав, свобод i законних iнтересiв пересiчних громадян та суб’єктiв господарювання. Саме в Конституцiї України мiститься норма, згiдно з якою засади зовнiшнiх зносин, зовнiшньоекономiчної дiяльностi, митної справи визначаються виключно законами України (п. 9 ст. 92). Окрiм цього, Конституцiя України становить базу для прийняття iнших законодавчих та пiдзаконних актiв, що пiдкреслює її значущiсть у системi правового забезпечення дiяльностi митних органiв. Провiдне мiсце в механiзмi правової регламентацiї дiяльностi митних органiв займають норми, що мiстяться у законах та кодексах України. Причому їх значення в процесi становлення правової держави має постiйно зростати, оскiльки прiоритет закону − це її невiд’ємна ознака. Прiоритет закону виявляється, в першу чергу, в суворiй вiдповiдностi йому всiх iнших нормативних актiв, тому що закони (пiсля Конституцiї України) мають найвищу юридичну силу. Саме на законодавчому рiвнi врегульовано найважливiшi питання державного i суспiльного життя, їх норми становлять серцевину, фундамент формування i розвитку iнших норм митного законодавства. − пiдґрунтя, на якому будується i здiйснюється вся дiяльнiсть митних органiв та їх посадових осiб. Серед таких законодавчих актiв слiд виокремити МК України та закони України: “Про Єдиний митний тариф”, “Про Митний тариф України” та власне сам Митний тариф який як додаток до закону, є невiд’ємною його частиною. На думку М. Г. Шульги, хоча цi закони охоплюють рiзнi суспiльнi вiдносини, вiдрiзняються один вiд одного за юридичними властивостями, разом вони створюють єдине цiле. Крiм того, окремi напрямки дiяльностi митних органiв певною мiрою регламентуються Кримiнально-процесуальним кодексом України, Кодексом України про адмiнiстративнi правопорушення та законами України “Про зовнiшньоекономiчну дiяльнiсть”, “Про державний кордон України”, “Про загальнi засади створення i функцiонування спецiальних (вiльних) економiчних зон”, “Про вивезення, ввезення та повернення культурних цiнностей”, Концепцiєю загальнодержавної програми адаптацiї законодавства України до законодавства Європейського Союзу, схваленою Законом України вiд 21 листопада 2002 р. Особливе значення для забезпечення законностi й дисциплiни в дiяльностi системи митних органiв та їх посадових осiб має Дисциплiнарний статут митної служби України, закони України “Про державну службу”, “Про боротьбу з корупцiєю” тощо. Загалом дiяльнiсть митних органiв прямо чи опосередковано регламентує понад сорок законодавчих актiв України. Найважливiшу роль у системi законодавчих актiв, що безпосередньо регулюють дiяльнiсть митних органiв, вiдiграє МК України. Чинний кодекс був прийнятий у липнi 2002 р. та набрав чинностi з 1 сiчня 2004 р. На той час це дало позитивний iмпульс для пiдвищення ефективностi здiйснення митними органами дiяльностi, пов’язаної з реалiзацiєю ними державної митної полiтики. Незважаючи на те, що цей кодекс є вже другим кодифiкованим актом, що регулює економiчнi, органiзацiйнi, правовi, кадровi та соцiальнi аспекти дiяльностi митної служби України, вiн не вирiшив повною мiрою питання, пов’язанi з визначенням правового статусу митних органiв. Ця невизначенiсть негативно впливає на ефективнiсть дiяльностi митних органiв, що в пiдсумку ускладнює, а iнодi й унеможливлює виконання митними органами своїх завдань та функцiй. кордон товарiв, предметiв i транспортних засобiв, основнi положення здiйснення митних процедур, митнi режими, механiзм нарахування, сплати, стягнення митних платежiв. Звичайно ж, у процесi правової регламентацiї вищезазначених питань так чи iнакше будуть визначатись межi дiяльностi митних органiв, порядок реалiзацiї ними своїх повноважень та iншi процедури, що обумовленi їх обов’язком забезпечення реалiзацiї зацiкавленими особами своїх прав, пов’язаних з перемiщенням товарiв та iнших предметiв через митний кордон держави. У свою чергу, завдання дiяльностi митних органiв, функцiї, повноваження та iншi елементи їх правового статусу мають знайти своє правове закрiплення в спецiальному законi, який матиме значення статусного закону. Правове забезпечення виконання митними органами iнших завдань та функцiй, наприклад таких, як боротьба з митними правопорушеннями та притягнення осiб, винних у їх скоєннi, до вiдповiдальностi, органiзацiя та здiйснення митної статистики чи проходження служби в системi митної служби, повинно здiйснюватись нормативними актами, що регламентують однорiднi суспiльнi вiдносини. зовнiшньоекономiчних зв’язкiв, якi не в останню чергу передбачають можливiсть перемiщення товарiв, предметiв i транспортних засобiв через митний кордон України, об’єктивно не дозволяє врегулювати цi вiдносини лише за допомогою законодавчих актiв. Як позитивний момент потрiбно вiдзначити намагання керiвництва Держмитслужби України зменшити кiлькiсть вiдомчих нормативних актiв, що, на їх думку, сприятиме спрощенню митних процедур, прискоренню товарообiгу та збiльшенню його обсягiв, зростанню пасажиропотоку через митний кордон i позитивно вплине на мiжнародний iмiдж держави. Залежно вiд правотворчого суб’єкта серед пiдзаконних актiв, що забезпечують дiяльнiсть митних органiв, можна виокремити такi: – постанови та розпорядження КМ України; – пiдзаконнi нормативнi акти, що приймаються Держмитслужбою України або iншими центральними органами виконавчої влади; – спiльнi нормативнi акти Держмитслужби України та центральних органiв виконавчої влади. Для правового регулювання дiяльностi митних органiв суттєве значення мають нормативнi акти глави держави. Укази та розпорядження Президента України мiстять норми, вiдповiдно до яких вiдбувається утворення, реорганiзацiя та лiквiдацiя органiв виконавчої влади, основними їх завданнями та функцiями є безпосередня реалiзацiя митної полiтики держави. Глава держави своїми указами затверджує нормативнi акти, що мають для митних органiв статусний характер, визначають їх повноваження тощо. До найважливiших слiд зарахувати Указ Президента України “Про державну митну службу України” вiд 29. 11. 1996 р., згiдно з цим законом на базi Державного митного комiтету України, що був лiквiдований, створено Держмитслужбу України. Головною метою такої структурно-органiзацiйної трансформацiї органу виконавчої влади було вдосконалення органiзацiйної структури митної системи, посилення митного контролю, боротьби з контрабандою та порушеннями митних правил, змiцнення виконавської дисциплiни спiвробiтникiв митної системи. У подальшому указами та розпорядженнями глави держави неодноразово корегувався правовий статус як усiєї системи митної служби України, так i окремих її складових – митних органiв. В актах Президента України визначаються окремi напрямки дiяльностi митних органiв, недолiки в їх роботi, заходи щодо пiдвищення ефективностi органiзацiї та функцiонування митної служби. З огляду на те, що згiдно з ч. 4 ст. 3 МК України дiяльнiсть Держмитслужби України спрямовується i координується КМ України, його нормативнi акти (постанови та розпорядження) є важливим та обов’язковим елементом правового забезпечення дiяльностi митних органiв. Тiльки на виконання норм МК України в його новiй редакцiї КМ України прийняв понад сiмдесят нормативних актiв, серед яких значна частка належить тим, що визначають порядок дiяльностi митних органiв. Правовi акти Уряду держави стосуються або органiзацiї та функцiонування системи митної служби України, або механiзму реалiзацiї митними органами своїх завдань та функцiй щодо безпосередньої реалiзацiї митної полiтики держави. Прикладом таких актiв першої групи є Положення про порядок i умови проходження служби в митних органах України, затверджене Постановою КМУ вiд 9. 02. 1993 р. № 97, Положення про спецiальнi звання працiвникiв i курсантiв навчальних закладiв митної служби, затверджене постановою КМУ вiд 16. 06. 2003 р. № 900 та iншi правовi акти, пов’язанi зi здiйсненням митними органами своїх повноважень. До другої групи таких урядових актiв належить, наприклад, пiдзаконнi нормативнi акти, якi встановлюють: порядок митного контролю i митного оформлення рiзноманiтних товарiв та iнших предметiв, що перемiщуються через митний кордон рiзними видами транспорту (Про митний контроль та митне оформлення природного газу, нафти, нафтопродуктiв, етилену i амiаку, що перемiщуються через митний кордон України трубопровiдним транспортом: Постанова КМ України вiд 17. 12. 2003 р. № 1958), перелiк платних послуг, що можуть надаватися митними органами (Перелiк платних послуг, що можуть надаватися митними органами: Затверджений Постановою КМ України вiд 25. 12. 2002 р. № 1952), порядок ведення спецiальної митної статистики (Порядок ведення спецiальної митної статистики: Затверджений Постановою КМ України вiд 12. 12. 2002 р. № 1865), типова технологiчна схема пропуску через державний кордон автомобiльних, водних, залiзничних та повiтряних транспортних засобiв перевiзникiв i товарiв, що перемiщуються ними (Питання пропуску через державний кордон автомобiльних, водних, залiзничних та повiтряних транспортних засобiв перевiзникiв i товарiв, що перемiщуються ними: Постанова КМ України вiд 24. 12. 2003 р. № 1989) тощо. КМ України затверджує рiзного роду програми, що визначають прiоритетнi напрямки дiяльностi митних органiв з урахуванням потреб реалiзацiї загальнодержавної полiтики на той чи iнший перiод. Прикладами таких програм можуть бути Програма спрощення формальностей при мiжнародних повiтряних перевезеннях, затверджена постановою КМ України вiд 26. 04. 2002 р. № 622, Державна програма “Контрабандi – СТОП” на 2005 − 2006 рр. Значна за обсягом кiлькiсть правових норм, що регулюють дiяльнiсть митних органiв, мiститься у пiдзаконних нормативних актах Держмитслужби України. Проблеми вiдомчого правового регулювання вже тривалий час є предметом пильної уваги представникiв рiзних галузей правової науки. Частiше за все iснування такого роду нормативних актiв критикується. Проте саме норми вiдомчих актiв становлять переважну бiльшiсть норм, якi безпосередньо регулюють дiяльнiсть митних органiв. МК України та iншi законодавчi акти, як правило, визначають повноваження митних органiв лише в загальному виглядi, застосовувати цi норми без конкретизацiї практично неможливо. У цьому й полягає значення вiдомчого правового регулювання. Процедура правотворчої дiяльностi митних органiв на цей час досить детально регламентована i здiйснюється вiдповiдно до МК України, Указу Президента України “Про державну реєстрацiю нормативно-правових актiв мiнiстерств та iнших органiв виконавчої влади”, Положення про державну реєстрацiю нормативно-правових актiв мiнiстерств, iнших органiв виконавчої влади, органiв господарського управлiння та контролю, що зачiпають права, свободи й законнi iнтереси громадян або мають мiжвiдомчий характер, Інструкцiї з дiловодства в митнiй службi України” та “Методичних рекомендацiй про порядок пiдготовки, подання на державну реєстрацiю, скасування, облiку та зберiгання нормативно-правових актiв митних органiв України. Особливий вид пiдзаконних нормативних актiв, що регламентують дiяльнiсть митних органiв, становлять спiльнi нормативнi акти Держмитслужби України та iнших центральних органiв виконавчої влади. Специфiка таких нормативних актiв полягає в тому, що вони, по-перше, приймаються з метою виконання власних завдань та функцiй, сприяння реалiзацiї завдань та функцiй iнших органiв виконавчої влади, спрощення механiзму реалiзацiї зацiкавленими особами своїх прав та законних iнтересiв або ж для забезпечення виконання зобов’язань України за мiжнародними договорами; по-друге, мають мiжвiдомчий характер, тобто є обов’язковими для iнших органiв виконавчої влади, органiв господарського управлiння й контролю, а також пiдприємств, установ i органiзацiй, що не належать до сфери управлiння митних органiв; по-третє, визначають принципи, форми та напрямки взаємодiї митних органiв з iншими органами виконавчої влади, а також їх права й обов’язки. Наприклад, для вдосконалення взаємодiї, координацiї зусиль та розмежування функцiй на державному кордонi України мiж митними й iншими правоохоронними та контролюючими органами держави затверджено спiльну “Інструкцiю про взаємодiю та розмежування функцiй щодо здiйснення контролю на державному кордонi”. У цьому спiльному нормативному актi, який затвердили десять органiв виконавчої влади, визначалися основнi завдання, принципи, напрямки, форми й рiвнi взаємодiї та функцiональнi повноваження кожного державного органу. Прийняття та затвердження спiльних iнструкцiй є не єдиною формою координацiї зусиль мiж митними й iншими органами держави. Наприклад, з метою узгодження дiй посадових осiб митних органiв i залiзниць України, визначення їх прав, функцiональних обов’язкiв i вiдповiдальностi пiд час проведення ними операцiй з контролю й оформлення товарiв (вантажiв), що перемiщуються через митний кордон України залiзничними вантажними поїздами розроблено порядок їх спiльної дiяльностi, який нормативно закрiплений у “Порядку взаємодiї митних органiв i залiзниць України пiд час перемiщення через митний кордон України товарiв (вантажiв) залiзничними вантажними поїздами”, що був затверджений спiльним наказом Держмитслужби та Мiнiстерства транспорту України. Нормативнi акти, якi видаються главою держави, Урядом, митними органами та iншими органами виконавчої влади, є пiдзаконними, тобто вони приймаються на основi й на виконання законiв i не повиннi їм суперечити. У юридичнiй лiтературi в обiг уведено поняття “похiдної нормотворчостi”, яке означає, що видання одних нормативних приписiв обумовлюється iснуванням iнших, що мають вищу юридичну силу. Таким чином, нормативнi акти, в яких мiстяться правовi норми, що регулюють дiяльнiсть митних органiв, спрямовану на безпосередню реалiзацiю митної полiтики, дуже рiзноманiтнi. Чiльне мiсце в механiзмi правового забезпечення цiєї дiяльностi займає МК України та iншi законодавчi акти. Кожен рiзновид правових актiв має свiй рiвень i обсяг правового регулювання, тобто iснує тiсний взаємозв’язок мiж юридичною силою нормативних актiв i колом суспiльних вiдносин, якi вони регулюють. Звичайно, помилково було б стверджувати про вiдсутнiсть проблем, пов’язаних з правовим забезпеченням дiяльностi митних органiв, а тому для їх розв’язання в роботi ще будуть пропонуватись конкретнi пропозицiї, спрямованi на їх усунення. Разом з тим тенденцiї, що спостерiгаються в сферi правового забезпечення дiяльностi митних органiв, вiдображають намагання суб’єктiв правотворчої дiяльностi наблизити правовi акти, якi регламентують дiяльнiсть митних органiв, до мiжнародних стандартiв i вимог європейського митного законодавства. Унiфiкацiя нацiонального митного законодавства сприятиме оптимiзацiї дiяльностi митних органiв, розвитку зовнiшньоекономiчного спiвробiтництва, прискорюватиме процес входження Української Держави в свiтову спiльноту. Висновки Становлення України як незалежної та суверенної держави обумовлює потребу вдосконалення державної полiтики, включаючи митну, яка належним чином може бути здiйснена лише за наявностi ефективної дiючої митної системи та службовцiв, якi забезпечують її функцiонування. В данiй курсовiй роботi було розглянуто питання стосовно правового забезпечення здiйснення повноважень митними органами, та розглянуто деякi пропозицiї щодо його удосконалення. Зокрема, було надано загальне визначення та характеристику видiв повноважень. Надано окрему класифiкацiю основних сфер дiяльностi митних органiв. Розглянутi перспективи щодо розширення кола повноважень. Дiяльнiсть системи митних органiв України – це специфiчний рiзновид державно-владної дiяльностi, спрямованої на реалiзацiю функцiй держави у сферi митно-правового регулювання суспiльних вiдносин i, таким чином, на реалiзацiю державної митної полiтики. Здiйснення цiєї дiяльностi вимагає вiд митних органiв використання рiзноманiтних за змiстом, характером та значенням форм i методiв, результатом застосування яких має бути: забезпечення захисту нацiональних iнтересiв та єдностi митної територiї держави; контроль за дотриманням митного законодавства; органiзацiя i здiйснення митних процедур, їх унiфiкацiя та вдосконалення; оптимiзацiя дiяльностi митних органiв; розвиток митної iнфраструктури; забезпечення участi держави в мiжнародному спiвробiтництвi з питань митної дiяльностi. Правовi засади здiйснення митними органами своєї дiяльностi визначаються великою кiлькiстю нормативно-правових актiв, якi створюють складну систему i вiдрiзняються один вiд одного за багатьма ознаками – юридичною силою, суб’єктом правотворчостi, порядком прийняття, набрання чинностi та дiї, специфiкою врегульованих вiдносин. Важливим у цьому сенсi є приведення норм Митного кодексу України у вiдповiднiсть до сучасних потреб громадян, держави, суб’єктiв господарювання, зменшення кiлькостi та покращення якостi пiдзаконних нормативних актiв, що сприятиме реалiзацiї громадянами та суб’єктами ЗЕД своїх прав та законних iнтересiв у сферi митно-правового регулювання суспiльних вiдносин, пiдвищить ефективнiсть дiяльностi митних органiв щодо реалiзацiї митної полiтики держави i вiдповiдатиме тенденцiям розвитку свiтової торгiвлi. Список використаних джерел: 1. Конституцiя України // Вiдомостi ВР України. – 1996. – № 30. – Ст. 141. 2. Митний кодекс України // ВВРУ. – 2002. – № 38-39. – Ст. 288. 3. Кримiнальний кодекс України // ВВРУ. – 2001. – № 25 – 26. – Ст. 131. 4. Кодексу України про адмiнiстративнi правопорушення // Вiдомостi ВР УРСР. – 1984. – додаток до № 51. – Ст. 1122. 5. Кримiнально-процесуальний кодекс України // ВВРУ. – 1961. – № 2. – Ст. 15. 6. Цивiльний кодекс України // ВВРУ. – 2003. – № 40-44. – Ст. 356. 7. Указ Президента України «Про Державну митну службу України» вiд 23. 03. 98р. // Із змiнами вiд 30. 03. 2006 N 272/2006. 9. Закон України «Про оперативно-розшукову дiяльнiсть» вiд 18. 02. 1992 р. 12. Положення про Держмитслужбу України: П-ва КМУ вiд 18. 07. 2007 р. №940. 14. Про затвердження порядку застосування митного режиму вiдмови на користь держави до товарiв, що перебувають пiд митним контролем: Наказ ДМСУ вiд 24. 12. 2003 року №906 15. Порядок вiдкриття i лiквiдацiї магазинiв безмитної торгiвлi: Постанова КМУ вiд 17. 07. 2003 року №1089. Спецiальна лiтература 18. Приймаченко Д. В. Поняття та ознаки адмiнiстративної дiяльностi митних органiв // Пiдприємництво, господарство право. – 2005. – № 12. – С. 108. 20. Додiн Є. В. Правоохоронна функцiя митних органiв // Митна справа. – 2009. - № 6. – С. 80 22. Голоснiченко Д. Поняття повноважень, їх владна природа та походження вiд суверенiтету Українського народу. // Право України. – 2007. - № 2. - С. 123 23. Голоснiченко Д. Повноваження як об’єкт дослiдження загальної теорiї держави та права// Право України. – 2008. №1. – С. 15 26. Адмiнiстративне право України. Акад, курс. – К.: Видавн. «Юридична думка», 2004. – С. 265. 28. Кузьмiн О. Є., Мельник О. Г. Основи менеджменту: Пiдручник. — К.: «Академвидав», 2003. — 416 с. 29. Лазарев Б. М. Компетенция органов управления.– М.: Юр. л-ра,1972. – С. 101. 30. Тихомиров Ю. А. Публичное право. Учебник. – М.: БЕК, 1995. С. 146 31. Уткин Э. А. Курс менеджмента. Учебник для вузов. — М.: Издательство «Зеркало», 1999 г. 33. Великий тлумачний словник сучасної української мови. - С. 1000 34. Митне право України. Посiбник / За ред. Коваленко С.І. - Харкiв, 2001. 35. Державне управлiння: теорiя i практика / За заг. ред. В. Б. Авер’янова. – К.: Юрiнком, 1998. – С. 432 [2] Великий енциклопедичний юридичний словник.— К.: «Юридична думка», 2007.— С. 639. [3] ГолоснiченкоД. Повноваження як об’єкт дослiдження загальної теорiї держави та права// Право України. – 2008. №1. – С. 15 [4] Кузьмiн О. Є., Мельник О. Г. Основи менеджменту: Пiдручник. — К.: «Академвидав», 2003. — 416 с. [5] Адмiнiстративне право України. Акад, курс. – К.: Видавн. «Юридична думка», 2004. – С. 265. [6] Голоснiченко Д. Поняття повноважень, їх владна природа та походження вiд суверенiтету Українського народу. // Право України. – 2007. - № 2. - С. 123 [7] Лазарев Б. М. Компетенция органов управления. – М.: Юридическая литература, 1972. – 101 с. [8] Тихомиров Ю. А. Публичное право. Учебник. – М.: БЕК, 1995. С. 146 [9] Уткин Э. А. Курс менеджмента. Учебник для вузов. — М.: Издательство «Зеркало», 1999. [10] Румянцева Н., Саломатина Н. «Менеджмент организации». Учебное пособие - М.: Инфа-М, 1995г. [11] Шильник В. Ю. Поняття та змiст адмiнiстративно-юрисдикцiйної дiяльностi // Право i безпека. – 2003. – №22. – С. 148-151. [12] Мудров А. А. Адмiнiстративно-регулятивна юрисдикцiя митних органiв як рiзновид адмiнiстративної юрисдикцiї // Митна справа. - 2007. - №5. - С. 31-33. [13] Указ Президента України «Про Державну митну службу України» в редакцiї Указу N 216/98 вiд 23. 03. 98 // Із змiнами, внесеними згiдно з Указами Президента станом вiд 30. 03. 2006 N 272/2006 [14] Митний кодекс України вiд 2002 року. [15] Митний кодекс України вiд 2002 року. [16] Положення про Держмитслужбу України: Указ Президента України вiд 24. 08. 2000 року №1022/2000. [17] Положення про Держмитслужбу України: Постанова КМУ вiд 18. 07. 2007 року №940. [19] Про затвердження порядку застосування митного режиму вiдмови на користь держави до товарiв, що перебувають пiд митним контролем: Наказ ДМСУ вiд 24. 12. 2003 року №906 [20] Порядок вiдкриття i лiквiдацiї магазинiв безмитної торгiвлi: Постанова КМУ вiд 17. 07. 2003 року №1089. [21] Митне право України. Посiбник / За ред. Коваленко С.І. - Харкiв, 2001. [22] Додiн Є. В. Правоохоронна функцiя митних органiв // Митна справа. – 2009. - № 6. – С. 80 [23] Прусс В. М. Удосконалення правового регулювання повноважень митних органiв України // Митна справа. – 2005. - №1. – С. 16 [24] Дьомiн Ю. М. Перспективи щодо розширення повноважень митних органiв України // Митна справа. – 2010. - №3. – С. 30 [25] Прусс В. М. Удосконалення правового регулювання повноважень митних органiв України // Митна справа. – 2005. - №1. – С. 18 [27] Дорофеєва Л. М. Дiзнання в митних органах. - Автореферат. – Харкiв. - 2006