Характеристика методiв митного регулювання зовнiшньоекономiчної дiяльностi
Реферат
з митної справи
"Характеристика методiв митного регулювання зовнiшньоекономiчної дiяльностi"
2009
Сучасний етап ринкової трансформацiї економiки України передбачає, насамперед, розбудову таких елементiв економiчної системи, якi, з одного боку, здатнi забезпечувати рiвнi умови для здiйснення господарської дiяльностi для усiх суб'єктiв господарювання, а з iншого — слугують iнструментами державного впливу на загальну ситуацiю в економiцi.
Це повною мiрою стосується формування митно-тарифної системи регулювання зовнiшньоекономiчних вiдносин.
Залежно вiд критерiїв подiлу iснують такi методи впливу держави на зовнiшньоекономiчнi зв'язки через систему митно-тарифного регулювання, як адмiнiстративнi, економiчнi та правовi.
Пiд адмiнiстративними методами регулювання митно-тарифних вiдносин розумiють систему державних правил, нормативiв, заборон, за допомогою яких країна здiйснює безпосереднiй вплив на суб'єктiв зовнiшньоекономiчної дiяльностi, регламентує їхню дiяльнiсть в iнтересах суспiльства. Як правило, данi методи домiнують при функцiонуваннi централiзовано-планової моделi господарювання.
Економiчнi методи регулювання базуються на використаннi економiчного iнструментарiю митної полiтики — митний тариф, податки, митнi збори та iншi види платежiв. Використовуючи даний iнструментарiй, держава впливає на iнтереси суб'єктiв зовнiшньоекономiчної дiяльностi, вiдповiдно i на їхню поведiнку, зберiгаючи за ними повну оперативну самостiйнiсть, яка вiдповiдає природi ринкових вiдносин.
Тарифнi методи є складовою економiчного регулювання зовнiшньоекономiчної дiяльностi (крiм податкiв i зборiв). Використовуючи митний тариф як iнструмент митної полiтики, країна розв'язує, насамперед, проблеми регулювання зовнiшньоторговельного обiгу з iноземними державами, захисту нацiонального товаровиробника, поповнення державного бюджету цiною надходжень вiд зовнiшньоекономiчних операцiй.
Будь-який суб'єкт господарської дiяльностi функцiонує у вiдповiдному правовому середовищi, яке формується на основi законодавчої бази, тобто правила поведiнки суб'єктiв визначаються законодавством тiєї країни, на ринку якої функцiонує пiдприємство.
Економiчнi можливостi пiдприємства у сферi зовнiшньоекономiчної дiяльностi обмеженi правилами i обов'язками, якi надає їм органiзацiйно-iнституцiональна пiдсистема функцiонування економiчної системи суспiльства. Суть даної пiдсистеми визначається тiєю роллю, яку вiдiграє процес органiзацiї в забезпеченнi i упорядкуваннi системи господарювання в цiлому. Використання в механiзмi зовнiшньоекономiчного спiвробiтництва органiзацiйно-iнституцiональних iнструментiв дає змогу упорядкувати складну систему взаємодiї рiзних форм мiжнародної органiзацiї виробництва i мiжнародного обмiну, взаємозв'язкiв мiж ними, взаємозалежностi внутрiшньої й зовнiшньої сфери економiки. У процесi взаємодiї всiх суб'єктiв зовнiшньоекономiчних вiдносин вiдбувається формування мiжнародної органiзацiйної структури виробництва, розвиток органiзацiйних форм i принципiв його регулювання.
Інституцiя — така органiзацiя суспiльних вiдносин, яка втiлює в собi норми економiчного, полiтичного, правового життя суспiльства. У даному контекстi поняття iнституцiонального механiзму охоплює всi органiзацiйнi ланцюги мiждержавного i мiжнацiонального спiвробiтництва. Водночас, визначаючи структуру мiжнародного iнституцiонального механiзму як сукупностi органiзацiйних заходiв потрiбно враховувати його мiжнародну специфiку, метод створення правових норм, правового регулювання даного механiзму, правового статусу органiзацiйних утворень i суб'єктiв правовiдносин.
Правове забезпечення зовнiшньоекономiчної дiяльностi має вiдповiдати двом критерiям: враховувати специфiку предмета i задовольняти потреби суб'єктiв зовнiшньоекономiчної дiяльностi. При цьому основне завдання — створити сприятливий правовий клiмат для реалiзацiї економiчних iнтересiв суб'єктiв господарювання у сферi зовнiшньоекономiчних вiдносин.
Слiд зауважити, що правовi норми, якi регулюють зовнiшньоекономiчну дiяльнiсть, утворюють певний комплекс, який включає як мiжнародно-правовi, так i нацiонально-правовi норми. Цей комплекс характеризується як сукупнiсть пов'язаних iєрархiй i взаємопiдлеглiстю мiжнародних i нацiональних правових норм, що взаємодiють мiж собою i у своїх структурних частинах, якi регламентують зовнiшньоекономiчнi зв'язки України.
При цьому митно-тарифнi норми вiдiграють важливу роль у системi правового регулювання зовнiшньоекономiчної дiяльностi. Це пов'язано з тими функцiями, якi виконують митно-тарифнi регулятори при обслуговуваннi мiжнародних економiчних вiдносин.
Митно-тарифнi норми, якi є складовими формування правового механiзму функцiонування пiдприємств у сферi зовнiшнiх зв'язкiв, можуть мати як спецiальний, так i загальний характер. Те ж саме стосується нормативних документiв, хоча в актах загального характеру трапляються й окремi норми, спецiально розрахованi на митно-тарифнi вiдносини. Загалом нормативнi акти, якi регулюють даний вид взаємовiдносин, можна умовно роздiлити на чотири групи:
1. Першу складають: Декларацiя про державний суверенiтет України, яка започаткувала правову норму про самостiйне створення Україною власної митної системи (Роздiл VI) та Конституцiя України, якою регламентуються положення щодо захисту суверенiтету i територiальної цiлiсностi України, забезпечення її економiчної та iнформацiйної безпеки (ст. 17) i встановлюється конституцiйна норма, згiдно з якою засади зовнiшнiх вiдносин, зовнiшньоекономiчної дiяльностi, митної системи визначаються винятково законами України (стаття 92, п. 9).
Данi нормативнi документи визначають основнi правовi засади функцiонування митної системи України, головнi напрямки митної полiтики країни; систему органiв державного регулювання митної справи. Так, Митний кодекс регулює дiяльнiсть служб митного контролю, їх права та обов'язки, порядок митного контролю, органiзацiю митної служби та iншi близькi за характером питання, такi як розподiл функцiй законодавчої та виконавчої влади в митнiй галузi.
• Акти, якi складаються iз систематизованих норм, зокрема Закон України «Про Єдиний митний тариф», який практично регламентує тарифну полiтику в Українi. Ним визначається порядок, методологiя митного обкладення та пов'язанi з цим дiї суб'єктiв зовнiшньоекономiчної дiяльностi. До даної групи належать також постанови та розпорядження КМУ з питань органiзацiї та забезпечення митної справи: здiйснення загального керiвництва митною справою; встановлення розмiрiв мита, митних зборiв i плати за митнi процедури; координацiя дiяльностi мiнiстерств, державних комiтетiв i вiдомств України в галузi митної справи.
• Акти щодо поточних операцiй. Це найбiльш чисельна група нормативних документiв, якi регламентують широке коло вiдносин, — постанови, iнструктивнi листи, накази, якi приймаються i видаються, у першу чергу, Державною митною службою України з питань митно-тарифного регулювання зовнiшньоекономiчної дiяльностi, а також спiльнi акти ДМСУ та iнших центральних, мiсцевих органiв виконавчої влади та органiв мiсцевого самоврядування, якi видаються на пiдставi пункту 8 Положення про ДМСУ. Такi нормативно-правовi акти (спiльнi накази, iнструкцiї, положення), як правило, стосуються спiльних заходiв щодо транспортування й оформлення вантажiв, якi перемiщуються через митний кордон України, функцiонування пунктiв пропуску, органiзацiї боротьби з митними правопорушеннями тощо. Найважливiшi спiльнi акти розглядаються та затверджуються на засiданнях спiльних колегiй ДМСУ та МВС, Дєржкомкордону, Мiнiстерства фiнансiв, Державної податкової адмiнiстрацiї та iнших мiнiстерств та вiдомств.
Запропонована класифiкацiя законодавчих актiв дозволяє чiтко розмежувати сфери дiї даних нормативних документiв. Так, Митним кодексом регулюються питання, якi пов'язанi з процесом формування нацiональної митної системи в цiлому, тобто це питання, якi не є, як правило, предметом мiжнародних переговорiв, а сфера їхньої дiї — це нацiональнi закони держави, хоча не виключається можливiсть унiфiкацiї нацiональних правил роботи митних служб рiзних країн та їх базування на багатостороннiх мiждержавних та iнших угодах, якi спрощують митнi процедури.
Об'єктом регулятивної дiї Закону «Про Єдиний митний тариф» є митний тариф, методи встановлення i стягування мита, надання митних пiльг i под. Як правило, саме питання застосування мита, рiвня митних ставок, структури мита стають об'єктом мiжнародних переговорiв, тобто ця сфера регулюється мiжнародними угодами. Слiд зауважити, що Митний кодекс повинен бути стабiльним правовим iнструментом з одночасним оперативним реагуванням на змiни у внутрiшнiй i зовнiшньоекономiчнiй обстановцi, але при їх внесеннi має бути певна послiдовнiсть.
Кабiнету Мiнiстрiв України i 5 Законами України (якi стосуються пiдакцизної i сiльськогосподарської продукцiї 1-24 груп ТН ЗЕД).
Таким чином, прийнятий у 1993 р. Митний тариф практично змiнений на 95%, тобто фактично з 1998 р. дiє новий Митний тариф. Така нестабiльнiсть митного законодавства не дає змоги суб'єктам зовнiшньоекономiчної дiяльностi ефективно спланувати реалiзацiю економiчних iнтересiв у сферi свiто господарських зв'язкiв.
Кабiнету Мiнiстрiв України вiд 9. 12. 98 № 1935 «Про внесення змiн до ставок ввiзного мита на окремi види товарiв i до деяких постанов Кабiнету Мiнiстрiв України».
Вищенаведенi нормативнi документи регламентують конкретну реалiзацiю на практицi основних правових норм у сферi митно-тарифних вiдносин, якi задекларованi нацiональним законодавством. Водночас правовий режим митно-тарифних вiдносин має лише для нього характернi особливостi. Насамперед тому, що у данiй сферi питома вага мiжнародних договорiв України як джерела правових норм значно вища, нiж в iнших галузях економiки, а отже, нацiональне право не є абсолютно домiнуючим. Навпаки, коли iснує суперечнiсть мiж правовою нормою, внутрiшньою i мiжнародною нормою законодавства, то застосовується остання.
При цьому мiжнародне право визначають як сукупнiсть правових норм i принципiв, якi регулюють вiдносини мiж державами та iншими суб'єктами мiжнародного спiлкування в процесi їх спiвробiтництва. Пiд предметом регулювання мiжнародного права розумiються всi сфери мiжнародних вiдносин мiж усiма суб'єктами даної системи права.
право, валютне право, атомне право, транспортне право, природоохоронне право, банкiвське право i под. Однiєю iз галузей мiжнародного публiчного права є мiжнародне митне право, яке регулює мiждержавнi зв'язки тiльки у сферi митних вiдносин, якi виникають у процесi перемiщення через митний кордон товарiв, фiзичних осiб, предметiв, послуг i капiталiв. Основними завданнями митного права є:
• забезпечення мiжнародної економiчної безпеки i беззастережного виконання невiд'ємного суверенного права держави вибору власної митної системи;
• свобода мiждержавного спiлкування вiд свавiлля i незаконних ембарго, бойкотiв, торгових, митних, кредитних та технологiчних блокад;
• забезпечення використання мiжнародних вiдносин з метою уникнення експлуатацiї менш розвинутих в економiчному вiдношеннi країн бiльш розвинутими в промисловому вiдношеннi державами; не допуск полiтичного тиску; усунення неправомiрних економiчних вiдносин;
мiж державами у сферi митних зв'язкiв i взаємодопомоги.
Митне право, яке є складовою мiжнародного права, дiє як на пiдставi мiжнародного публiчного права загальноприйнятих принципiв (повага нацiональної незалежностi i суверенiтету; невтручання у внутрiшнi справи; незастосування сили або погрози сили; повна рiвноправнiсть; повага до нацiональних iнтересiв i права кожного народу розпоряджатися своєю часткою; взаємовигоди, недискримiнацiя), так i специфiчних принципiв мiжнародного митного права. При цьому, враховуючи особливостi предмета правого регулювання даної сфери дiяльностi, галузевi принципи розвивають, доповнюють i конкретизують основнi принципи сучасного мiжнародного публiчного права. До специфiчних галузевих принципiв мiжнародного митного права належать:
• принцип сприяння становленню нового економiчного порядку, який ґрунтується на справедливостi, сукупнiй рiвностi нацiональних економiк, взаємозалежностi, спiльностi iнтересiв, взаємовигодi в митному спiвробiтництвi мiж усiма державами незалежно вiд їх економiчних i соцiальних систем;
• принцип заборони прямих або непрямих дiй, якi мають на метi перешкоджати здiйсненню економiчної суверенностi держави;
• принцип забезпечення постiйного розширення i лiбералiзацiї свiтової торгiвлi, який ґрунтується на унiверсальному використаннi режиму найбiльшого сприяння нацiї;
• принцип рiвноправного використання державами переваг мiжнародного подiлу працi, сприяння розвитку широкому рiзнобiчному торговельному обмiну товарними масами з дотриманням рiвноправностi усiх форм власностi на пiдставi використання переваг iнтернацiоналiзацiї господарського життя;
• принцип сприяння економiчному зростанню країн, що розвиваються;
• принцип вдосконалення органiзацiйного механiзму мiжнародного митного спiвробiтництва в рамках органiзацiй, конференцiй унiверсального, континентального, функцiонального i субрегiонального масштабу.
Принципи мiжнародного митного права як найбiльш важливi i найбiльш загальнi правила поведiнки учасникiв мiжнародного спiлкування здiйснюють певний вплив на розробку мiжнародних митних норм, якi фiксуються конкретними правилами поведiнки держав у сферi мiжнародних митних вiдносин. Кожний конкретний принцип сприяє становленню правил поведiнки. Цi загальнi i конкретизованi специфiчнi правила, якi розвивають i деталiзують принципи мiжнародних митних вiдносин держав, i є системою норм мiжнародного митного права.
Джерелами мiжнародного митного права є:
• мiжнародний договiр як загальний, так i зi спецiальних питань мiжнародних митних вiдносин;
• мiжнародний звичай, який визначений державами як правова норма;
• внутрiшнє законодавство у галузi митної справи;
• прецеденти мiжнародних вiдносин;
• практика у сферi мiжнародних митних вiдносин;
Як додатковi джерела можуть використовуватись рiшення мiжнародних судiв i арбiтражу, а також офiцiйнi доктрини найбiльш квалiфiкованих спецiалiстiв з публiчного права.
добровiльностi i сукупної рiвностi. Оскiльки, мiжнародний договiр, на вiдмiну вiд мiжнародного звичаю, — зрозумiлiша форма угод, яка меншою мiрою пiддається довiльному тлумаченню, то бiльшiсть норм мiжнародного митного права — це норми, сформульованi й узгодженi мiж державою у мiжнародних договорах.
Мiжнароднi договори України у сферi зовнiшньоекономiчної дiяльностi створюють цiлу правову систему, в якiй можна видiлити багатостороннi i двостороннi угоди, договори, якi мiстять у собi загальнi норми про зовнiшньоекономiчну дiяльнiсть, а також основнi положення її питань.
Подiл мiжнародних угод на двостороннi i багатостороннi залежить вiд їх змiсту i вiд кiлькостi учасникiв. Серед багатостороннiх угод видiляються своєю значущiстю i вiдповiдно кiлькiстю учасникiв унiверсальнi угоди, якi вiдображають iнтереси всiх держав та суб'єктiв зовнiшньоекономiчної дiяльностi. Прикладом багатостороннього договору є Конвенцiя 00Н про мiжнароднi договори купiвлi-продажу товарiв на наднацiональному рiвнi (доповнення), яка розроблена Комiсiєю ООН з права мiжнародної торгiвлi (УНСІТРАЛ) i прийнята у 1980 р. Застосовується вона до угод купiвлi-продажу товарiв мiж сторонами, якi представленi суб'єктами зовнiшньоекономiчної дiяльностi рiзних держав, якi є учасниками конвенцiї. Конвенцiя надає право сторонам встановлювати iншi правила. У Конвенцiї чiтко регламентуються права та обов'язки продавцiв i покупцiв при здiйсненнi угод з купiвлi та продажу товарiв.
Прикладом багатостороннiх угод на регiональному рiвнi можуть бути документи, пiдписанi Україною з країнами СНД.
Варто зауважити, що багатостороннi угоди визначають напрями руху мiжнародного iнтегрування мiж країнами, двостороннi договори розв'язують конкретнi економiчнi проблеми у сферi зовнiшньоекономiчних зв'язкiв.
• торговельно-економiчне спiвробiтництво;
• сприяння капiталовкладенням в економiку країн;
• промислове i науково-технiчне спiвробiтництво;
• проблеми кредитування взаємовiдносин;
• питання, що стосуються подвiйного оподаткування суб'єктiв зовнiшньоекономiчної дiяльностi.
Приймаючи нацiональнi законодавчi акти у сферi зовнiшньоекономiчної дiяльностi, укладаючи двостороннi та багатостороннi угоди, країна створює вiдповiдне правове середовище, в якому взаємодiють суб'єкти господарської дiяльностi. Залежно вiд рiвня включення економiки країни до свiтового господарства i ролi його в стимулюваннi розвитку внутрiшньої системи видiляють такi правовi режими у сферi зовнiшньоекономiчної дiяльностi:
1) справедливий або недискримiнацiйний;
2) режими найбiльшого сприяння;
3) нацiональний режим;
Справедливий або недискримiнацiйний режим було вперше використано як норму мiжнародного права в Гаванськiй хартiї 1948 р. Надалi дана норма вдосконалювалася в проектi конвенцiї про охорону iноземної власностi, запропонованiй ОЕСР у 1967p., у третiй Ломейськiй конвенцiї; у конвенцiї про застосування багатостороннього iнвестицiйного агентства, проектi ООН кодексу поведiнки ТНК. Посилання на справедливий, недискримiнацiйний режим отримало широке застосування в останнi роки завдяки двостороннiм угодам про заохочення i захист iнвестицiй. Суть даної норми в тому, що вона не вiдсилає до дiючого зводу законодавчих актiв i не передбачає конкретних норм, яких потрiбно дотримуватись приймаючiй державi. Посилання на цей стандарт означає лише можливiсть виникнення в конкретнiй ситуацiї несправедливостi. В оперативному планi дана норма створює законний, попередньо узгоджений зв'язок мiж зацiкавленими країнами: механiзм розгляду конкретних питань. Як захiд для встановлення переговорного процесу i його ефективного використання даний стандарт стосовно ринку дуже зручний.
Режим найбiльшого сприяння — це норма недискримiнацiї, своєрiдна норма прикордонного режиму, яка однаково важлива як для торгiвлi, так i для iнвестицiй при допуску товарiв чи iнвестицiй у країну. Режим, що надається третiй державi, автоматично поширюється i на державу, якiй спочатку було надано режим найбiльшого сприяння.
За суттю, норма найбiльшого сприяння стала способом поширення недискримiнацiйного режиму на загальнiй пiдставi тiльки на тi держави, якi виявили готовнiсть нести певнi обов'язки, можуть отримувати право на вiдповiдний режим з боку iнших держав. Однiєю iз таких умов є вимога прийняття нацiонального режиму.
У сучаснiй мiжнароднiй торговельнiй практицi трапляються поєднання обох норм — режиму найбiльшого сприяння i нацiонального режиму, тобто країна використовує як нацiональний режим, так i бiльш сприятливий. Якщо вiдповiдно до угоди мiж державами передбачено тiльки режим найбiльшого сприяння i у разi коли одна iз цих країн надає нацiональний режим у данiй сферi третiй країнi, то друга держава iз двох перших має право на надання вiдносно себе нацiонального режиму.
Нацiональний режим передбачає, що при розглядi конкретних питань iноземним суб'єктам господарської дiяльностi має надаватися режим не менш сприятливий, нiж суб'єктам господарювання даної держави.
Вiдповiдно до Закону України «Про режим iноземного iнвестування», прийнятого 19 березня 1996 p., для iноземних iнвесторiв на територiї України встановлюється нацiональний режим iнвестицiйної та iншої господарської дiяльностi. Тобто iноземним суб'єктам зовнiшньоекономiчної дiяльностi надаються такi самi права й обов'язки, що й нацiональним. Але для окремих суб'єктiв пiдприємницької дiяльностi, якi здiйснюють iнвестицiйнi проекти iз залученням iноземних iнвестицiй, що реалiзуються вiдповiдно до державних програм розвитку прiоритетних галузей економiки, соцiальної сфери i територiй, може встановлюватися пiльговий режим iнвестицiйної та iншої господарської дiяльностi. Так, вiдповiдно до Закону України «Про стимулювання виробництва автомобiлiв в Українi», значнi пiльги отримало українсько-корейське спiльне пiдприємство, засноване АвтоЗАЗом та корпорацiєю Daewooз виробництва автомобiлiв середнього класу. Тимчасово 1 сiчня 1998 р. даному пiдприємству було надано такi пiльги:
• не сплачується ввiзне мито на товари, що використовуються у будiвництвi i виробництвi автомобiлiв на даному пiдприємствi;
• звiльняється вiд податку на землю загальна площа, що пiдпорядкована пiдприємству;
• пiдприємство оподатковується податками на додану вартiсть за пiльговими ставками щодо операцiй продажу автомобiлiв власного виробництва;
вони реiнвестуються;
щодо окремих економiчних ситуацiй. В Українi провадиться експеримент в зонi «Сиваш», де дiють вiдносно суб'єктiв зовнiшньоекономiчної дiяльностi цiлий ряд пiльг, у тому числi й пiльги при митному оподаткуваннi.
Досвiд економiчно розвинутих країн свiдчить, що використання всiх дiючих правових режимiв на рiзних етапах формування ринкової економiчної системи в країнi сприяє створенню не тiльки конкурентоспроможної нацiональної економiки, але й змiцненню країни на свiтовому ринку.
Традицiйнi норми мiжнародного митного права формуються у практицi мiжнародних вiдносин внаслiдок часто повторюваних дiй держав, якi стають правилом. Нормою вона стає лише, коли визнається усiма або бiльшiстю країн як обов'язкове правило, що вiдображає загальну практику держав.
Звичай як джерело мiжнародного митного права може мати як унiверсальний характер — з огляду на загальнiсть визначення, так i регiональний — шляхом визнання обмежених економiчних вiдносин у тих чи iнших сферах спiвробiтництва; наприклад, звичаї торгових портiв, нацiональнi звичаї i традицiї народiв. Існують, наприклад, збiрники «Звичаї портiв», якi видаються адмiнiстрацiями мiжнародних торговельних портiв або торговельними портами окремих держав.
Мiжнародною торговельною палатою, i Загальних умов торгiвлi, розроблених Європейською економiчною комiсiєю ООН та iн.
держав. За сучасних умов посилюється тенденцiя до вирiшення суперечливих питань у сферi зовнiшньоекономiчних зв'язкiв шляхом переговорiв i укладення мiжнародних угод. Договiрна практика може слугувати прецедентом, i тому має важливе значення для розвитку сучасного мiжнародного митного права.
Отже, прецеденти мiжнародних вiдносин є джерелом регулювання в данiй сферi спiвробiтництва держав.
Одним iз додаткових джерел мiжнародного митного права є дiюча практика у сферi мiжнародних митних вiдносин, а саме: практика митного контролю держав з реалiзацiї норм i правил нацiонального законодавства i норм мiжнародних угод. Прикладом може слугувати система прикордонного контролю за валютою i валютними цiнностями в Українi, система митного контролю за вивозом культурних та iсторичних цiнностей Схiдної Нiмеччини, практика здiйснення спiвробiтництва митних органiв на кордонах; методика визначення митної вартостi; правила застосування мита i митної ставки; митне оформлення операцiй з давальницькою сировиною. Головним завданням митних органiв є виконання функцiй захисту митної територiї та прискорення руху через кордон.
розв'язують проблему координацiї дiяльностi держав-учасниць з iмплементацiї юридично затверджених в їх статутах цiлей мiжнародного спiвробiтництва, у вiдповiдних сферах суспiльного життя в певнiй сферi взаємовiдносин. Такi органiзацiї створенi i в системi митного регулювання свiтової торгiвлi (Рада митного спiвробiтництва).
Водночас, необхiдно зауважити, що їх рiшення мають для суб'єктiв мiжнародного митного права рекомендацiйний характер. Обов'язкової юридичної чинностi вони набувають тiльки за бажанням самих держав, що пiдтверджується актом ратифiкацiї. Договiрна практика мiжнародних органiзацiй виходить iз узагальнення мiжнародно-правових норм i принципiв, що регулюють їхню дiяльнiсть.
| 
