Історiя митної справи в Українi
Історiя митної справи в Українi
Змiст
1. Зародження митно-тарифних вiдносин в Українi
3. Митна полiтика Росiйської iмперiї
Становлення митної системи як чинника розвитку держави залежить вiд взаємодiї як об'єктивних, так i суб'єктивних факторiв. Оскiльки органiзацiя митної системи - це складова полiтики держави i частина економiчної системи, то її реформування вiдбувається у вiдповiдностi до еволюцiї економiки в цiлому. Зi змiною типiв i форм державностi змiнювалась i митна полiтика, що вiдповiдно вiдбивалось на ролi митних органiв у системi регулювання державою економiчних процесiв.
на початку VII ст. до н. е. митно-тарифнi вiдносини отримали новий iмпульс розвитку в зв'язку з встановленням торговельних вiдносин скiфiв з Ольвiєю, Херсонесом та iншими мiстами. Традицiйними товарами торгiвлi скiфiв з грецькими колонiями на Чорноморському узбережжi на довгi роки залишалися зерно, хутра, мед та iн.
З появою та розвитком Київської Русi (ІХ-ХІІ), де основними джерелами фiнансування були сплата данини, плата за судочинство, штрафи та мито, митно-тарифнi вiдносини набрали характеру системностi. Тому бiльшiсть дослiдникiв митних вiдносин схиляються до того, що зародки митної системи в Українi з'явилися в даний перiод. Заморська торгiвля складала основу економiчної системи Київської Русi, оскiльки один iз найбiльших свiтових товаропотокiв "iз варяг у греки" проходив через Київ по Днiпру, перетинав Чорне море i закiнчувався в Константинополi - центрi торгiвлi. Не випадково, що однiєю з перших угод, укладених князем Олегом, була угода з Вiзантiєю (911 рiк), за якою купцям з Київської Русi створювалися надзвичайно сприятливi умови: "... и да творять куплю, яко же им надобе, не платяче мьiта ни в чем же". Таким чином, у Київськiй Русi мито означало податок, що сплачувався за перевезення товарiв, перегiн худоби через кордони певних територiй. Існувало мито "сухе" - при сухопутному перевезеннi товарiв i "водяне" - при перевезеннi товарiв по водi.
Поняття митницi стосувалось митних дворiв, застав iз збору тамги або мита. Митна грамота дозволяла особi, общинi, монастирю запроваджувати вiд свого iменi торги. Так, митниця або митнi двори в Київськiй Русi були одним iз органiв публiчної влади держави. Основними функцiями їх були: нанесення клейма на товари (тим самим держава брала на себе вiдповiдальнiсть за якiсть товарiв допущених до публiчних торгiв); стягнення збору за допуск даного товару до продажу на внутрiшньому ринку; здiйснення митного контролю за товарами, що надходять з-за кордону, i товарами, що вивозяться за кордон.
"каждьiй да держит вотчину свою", започаткований на Любичському з'їздi князiв у 1097 роцi, тобто кожен став проводити iндивiдуальну митну полiтику, яка вiдповiдала його iнтересам. Створювались митнi застави на кордонах князiвських вотчин, на яких купцi повиннi були сплачувати вiдповiднi податки, а то й просто побори, основними з яких були проїзне та торгове мито.
вiдносин. Практично мито за своєю економiчного суттю виконувало функцiї не стiльки податку, скiльки побору, так як сплачувалось не з товару, а з людей за право в'їзду на дану територiю.
Основним видом проїзного мита стало нарахування та сплата податку за провезення товару через певну територiю. Із того, що знаходилось на возi чи човнi, стягувалася голошапна - вiд 0,5 до 6 грошей у рiзних мiсцевостях. З людей, що супроводжували товар, iнодi збиралися костки - по 1 грошвi з душi. При поверненнi купця
3 його людьми пiсля розпродажу товарiв iз них подекуди стягувався рiзновид гол общини - колачi - по 0,5 гроша з людини. В залежностi вiд розмiру мита в сажнях виник рiзновид мита - посажене. Якщо торговець об'їжджав митну хату (заставу) для того, щоб ухилитися вiд сплати мита, стягували подвiйний штраф iз возу - промитний, а з купця як особистостi - додатковий штраф (заповiдь).
Мостовщина i перевiз стягувалися при проїздi по мосту або при користуваннi перевозами, але вже не митниками, а перевiзниками i мостовщиками, пiд приводом полiпшення мостiв i перевозiв брали з пiшохода по 0,5 гроша, з кiнного по 1 грошу, iз воза - вiд 2 до
4 грошей, а на зворотному шляху - по 2 грошi. Торговi мита були бiльш рiзноманiтнi. Замит стягувався не з воза, а з цiни товару - iз карбованця вартостi товару по 1 грошу - i надавав право торгувати цим товаром. Явка - збiр iз крамаря по 1-3 грошi за пред'явлення товару на заставi. Комiрна - за оренду комори на гостинному дворi (вiд 1 до 4 грошей за тиждень). Стягувалися також iншi збори i мита.
Завоювання земель Київської Русi татаро-монголами привело до укорiнення слова "тамга", яке означало в тюркських народiв знак, клеймо, що проставлялось на майнi, яке належало роду. Одержання ханських ярликiв супроводжувалося збором, який став називатися в росiян тамгой. Незабаром так стали називатися мита, що стягувалися при торгiвлi на ринках i ярмарках. Вiд слова "тамга" було утворене дiєслово "тамжить", тобто оподатковувати товар митом, а мiсце, де товар "тамжпли", стало називатися таможнею (митницею).
За українсько-литовської доби i польського перiоду власної державностi Україна не мала, i на її територiї у вiдповiдностi до пiдпорядкування дiяло митне законодавство Литви чи Польщi. Митне законодавство Литви характеризувалось наявнiстю великої кiлькостi ставок, що часто змiнювались, та жорсткими санкцiями стосовно до тих, що намагалися обiйти митнi застави, серед яких видiлялись за значимiстю Київ, Чернiгiв, Чорнобиль. Так, якщо в Чернiговi ставки мита в даний перiод складали 2 гроша з одного в'юка товару та 3 гроша з возу, то в Києвi мито було значно вищим - ЗО грошей з возу. Розвитку торгових вiдносин перешкоджали багаточисельнi внутрiшнi мита: "замит" (привiз товару для продажу або грошей для закупки товару); "явка" (повiдомлення про намiри реалiзувати товари); "гостинне" (при орендi примiщень); "вагове" (при визначеннi ваги товару).
мита особи духовного звання, монастирi, жителi нових мiст i окремих мiсцевостей, а також люди, що зробили послуги державi або князiвству.
За часiв Козацької держави з метою створення сприятливих умов для торгiвлi видавались спецiальнi унiверсали про охорону особи, товарiв, майна купцiв. При цьому українським купцям надавались окремi привiлеї при продажу товару, зокрема звiльнення вiд торгового мита. Іноземнi ж купцi повиннi були сплачувати ввiзне мито, а також провiзне мито за транзит та право складування товарiв. Але з метою стимулювання торгiвлi, iноземним купцям дозволялося пiсля сплати двох вiдсоткiв ввiзного мита вiльно продавати свої товари на територiї України. Вивiзне мито складало 2 вiдсотка вiд вартостi товару. Така ставка мита була однiєю з найменших у Європi, що стимулювало товаропотiк через територiю України.
Разом з тим iснувала i досить жорстка система покарань у випадках реалiзацiї iноземними купцями товарiв при посередництвi українських купцiв, що мали пiльги, а саме: всi товари конфiсковувались митними чиновниками, при цьому половина товарiв надходила до гетьманської скарбницi, а половина безпосередньо митниковi, що активiзувало роботу митних органiв.
Таким чином, у перiод правлiння Богдана Хмельницького митнi вiдносини реформувались у державну структуру, яка функцiонувала з метою захисту ринку України, а митнi збори вiд зовнiшньої торгiвлi ставали одним iз основних джерел поповнення державної казни. Прикордонне мито стягувалось безпосередньо вiйськовим збирачем мита "екзактором", або через орендарiв - вiдкупникiв, якi брали на себе функцiї митницi. Автор записок про подорож на Схiд Європи в 16531656 роках Павло Алепський констатує даний факт так: "Хмельницький вiддає на вiдкуп усю митну плату з купцiв на кордонах своєї держави, а також прибутки з меду, пива, горiлки за 100 тисяч динарiв (червiнцiв) утримувачам митниць. Цього стає йому на витрати на цiлий рiк". -
вiльно ходити по Чорному морю й безмитно торгувати в турецьких володiннях, а також Угода про безмитну торгiвлю з Росiєю, яка дозволяла без сплати мита реалiзовувати росiйськi товари в Українi, а українськi в Росiї. Як описує Д. Дорошенко, якщо гетьману вдавалося добитися значних успiхiв у зборi податкiв з населення, то "для самого українського уряду залишилось як головне джерело прибуткiв до державного скарбу мито з привiзного краму й посереднi податки з меду, пива i горiлки".
Впорядковуючи митну справу, Б. Хмельницький унiверсалом вiд 28 квiтня 1654 р. доручив органiзувати митну службу на кордонах України (турецькому i московському). За товар, який вивозився, гетьманська адмiнiстрацiя стягувала митний податок у формi евекти (лат. Evectus - який вивозиться), а за товар, який ввозився, стягувався митний податок у формi iндукти (лат. Inductus - запроваджений).
Митна полiтика Козацької держави ґрунтувалася на попереднiх митних постановах, однак не повнiстю скопiйованих, а перiодично вводились змiни вiдповiдно до потреб української торгiвлi. Важливим було те, що мито платили тiльки чужоземнi купцi, за часiв же польської влади iндукту та евекту сплачувати зобов'язанi були також i мiсцевi купцi. Причому, як вже зазначалось вище, заборонялось українським купцям брати на своє iм'я товар чужоземного купця пiд загрозою конфiскацiї. Скасовувались також всi колишнi звiльнення вiд мита для чужоземних купцiв "щоб i найменша шкода скарбовi нашому вiйськовому не була".
Вiдзначалися особливостями i торговельно-митнi вiдносини Запорiзької Сiчi, яка володiла територiєю, на якiй проживали у Середньому Поднiпров'ї мiж Гетьманською Україною, Литвою, Польщею, Росiєю, з одного боку, та Кримом i Туреччиною з iншого. Володiючи значною частиною "водного шляху з варяг у греки", запорожцi фактично контролювали торгiвлю мiж Польщею. Литвою, Україною i Пiвденною Росiєю у XVI - XVIII ст.
За допомогою митного регулювання торгiвля давала великi доходи запорiзьким торговцям i в цiлому Вiйську Запорiзькому. Це сприяло пожвавленню господарського життя, розвитковi торгiвлi i зростанню виробництва продуктiв на експорт. Головними мiсцями торгiвлi i збирання мита запорiжцiв з татарами були Сiч, Перекоп, Кафа, Козлiв, з поляками Умань, Корсунь, Лисянка, Торговиця, з росiянами - Стародуб, Миргород, Хорол, Лубни, Ромни.
Митнi збори стягувались з запорiзьких козакiв, насамперед, з торгiвлi на ринках. Щоб брати мито з покупцiв, на всiх запорiзьких територiях були особливi начальники - вiйськовi кантаржiї (вiд турецького "кантар" - вага). Вони стежили за точнiстю мiри i ваги, визначали цiну на товар, збирали мито у вiйськову скарбницю.
Важливим джерелом прибуткiв у запорiзьких козакiв було також "мостове" мито, тобто митна плата з проїжджих купцiв, торговцiв i чумакiв за перевiз через рiчки. Плата вiд рiзних возiв i в рiзний час була рiзною. Збиралась також певна плата за безпеку в дорозi, тобто за конвоювання з метою охорони. Наприклад, з порожнього воза на Микитинськiй заставi бралось по копiйцi, з навантаженого - вiд 2 до 10 копiйок. Плата за охорону купця до мiсця збуту його товару значно перевищувала плату за перевiз. Це можна пояснити бiльшими економiчними витратами митних чиновникiв на таку послугу, а також тим, що вона пов'язувалась з певним фiзичним та економiчним ризиком не тiльки для покупця, а й для самих охоронцiв. Для стягнення мита на переправах iснувала окрема старшина вiйськових чиновникiв, що складалась з шафарiв, пiдшафарiв, писарiв, пiдппсарiв.
Розумiючи, що зовнiшня торгiвля є важливим джерелом доходiв Уряд Росiйської iмперiї приймає у 1653 роцi Торговий статут. У вiдповiдностi до нього, всi види мита з продавцiв товарiв були трансформованi в єдине карбованцеве мито в розмiрi 5% з обороту товарiв, для солi - 10% вiд цiни. На рибу i хутровину були встановленi особливi мита. Іноземнi купцi були зобов'язанi платити мито в розмiрi 6% iз цiни товару на внутрiшнiх митницях i 2% колишнiх мит на прикордонних митницях при вивозi товарiв.
Пiсля введення в 1667 роцi Новоторгового статуту мита стали стягуватися монетами, золотом) ' i "єфимками". Новоторговий статуї значно змiнив митнi ставки при ввезеннi iноземних товарiв - вони збiльшилися у 4 рази.
Оскiльки в економiчнiй теорiї домiнували iдеї меркантилiзму, то кожна iз країн базувала свою економiчну систему на жорсткiй полiтицi стосовно iмпорту товарiв. У законодавчому порядку було встановлено правила перевезення товарiв через державний кордон, а для здiйснення контролю над перевезенням товарiв i нарахуванням митних зборiв було створено спецiальнi державнi заклади - митницi. Усяке порушення правил, встановлених законодавчими актами щодо перевезення товарiв та цiнностей через кордон, одержало назву "контрабанда", а виннi у скоєнi таких дiй пiдлягали покаранню.
Тому, перше десятилiття XVIII столiття ознаменувалось посиленням протекцiонiстських тенденцiй у митнiй полiтицi Росiйської iмперiї, якi були спрямованi, перш за все, на пiдтримання щойно зароджених мануфактур. У 1712 роцi на сухопутнiй межi Росiї була вiдновлена вiдкупна система при стягуваннi митних платежiв. У вiдповiдному указi було зафiксовано, що вона вводилася для поповнення грошової скарбницi.
українцiв купувати цi товари тiльки в Росiї, а не у захiдноєвропейських виробникiв, як було ранiше.
Одностороння фiскальна спрямованiсть росiйської митної полiтики в мiру формування нацiональної промисловостi поступово вирiвнювалася. Так, з 1723 року запроваджувався наступний механiзм оподаткування ввiзним митом iмпорту: якщо у вартiсному спiввiдношеннi внутрiшнє виробництво якогось товару досягало 25% iмпортованого аналогу, то мито складало четверту частину цiни останнього, якщо третину - третю частину, якщо половину то вiдповiдно 50%, якщо перевищувало то - 75%: "Арифметичний" масштаб для оподаткування товарiв митом був покладений в основу загального митного тарифу 1724 року. Наприклад, залiзо, парусина, стрiчки, голки, вiск оподатковувалися митом у розмiрi 75% цiни; полотнина i оксамит - 50% цiни; вовнянi тканини i зброя - 25% цiни. З товарiв, вироблених не в країнi, стягувалося помiрне мито - вiд 4 до 10%. Експортнi товари оподатковувалися 3%-вим митом, крiм промислової сировини i напiвфабрикатiв, необхiдних для фабрик (наприклад, пряжа вовняна i льняна). Стосовно до них застосовувалося, по суп, заборонне мито.
В 1724 р. було прийнято за наказом Катерини І "Покровительський митний тариф", згiдно з яким товари, що ввозилися iноземними купцями, обкладались митом, у свою чергу нацiональнi товари вивозилися без перешкод.
та iн.), а також на деякi предмети розкошi. В той же час товари, якi не вироблятись на росiйському ринку, оподатковувались 25% iмпортним митом. Імпортне мито також було диференцiйовано, наприклад, на необроблену шкiру мито становило 25%, а з обробленої 6%.
Таким чином, високi ставки мита були запровадженi стосовно українських товарiв: так, на льняну пряжу i необроблену шкiру мито сягало 37%, а знову дозволенi до ввезення в Росiю горiлка i тютюн оподатковувались 30% митом - крiм того, що при вивозi потрiбно було сплачувати ще й гетьманську евекту.
А у 1731 роцi був впроваджений Митний тариф, який замiнив явно протекцiонiстський тариф 1724 року i значно полегшив умови iмпорту iноземних товарiв. Вiдповiдно до нього було встановлено 20% мито стосовно тих товарiв, якi вироблялися у Росiйськiй iмперiї, а iншi товарнi групи при iмпортi оподатковувалися - 10% ставкою. Вiдпускнi мита були скасованi майже за всiма статтями митного тарифу. Таким чином, iз виданням тарифу 1731 року фактично була залишена протекцiонiстська система Петра І.
зовнiшньої торгiвлi. Найважливiшими заходами в сферi митно-тарифних вiдносин стала лiквiдацiя митних обмежень усерединi країни. У 1753-1754 роках внутрiшнi мита, а також усi 17 "дрiб'язкових митних зборiв" були замiненi однаковим митом у розмiрi 13 копiйок iз карбованця вартостi на кордонах держави, якi стягувалися як при вивезеннi, так i при ввезеннi товарiв. У 1754 роцi було видано табель нормальних цiн, на основi якого розраховувались новi збори.
На вiдмiну вiд "єфiмочного" мита, яке стягувалося вiдповiдно до тарифу 1731 року в золотiй валютi, 13% -ве мито сплачувалося росiйськими грошима, що надзвичайно ускладнювало роботу митних чиновникiв. Суперечливiсть такого порядку була очевидна. Однак вона могла бути переборена лише шляхом загального перегляду тарифу 1731 року.
Вiдповiдно до нового тарифу 1757 року розмiр митного оподаткування при ввезенi фабрично-заводських виробiв встановлювався в залежностi вiд наявностi нацiонального виробництва. При цьому митна ставка пiдвищувалася одночасно з пiдвищенням ступеня обробки сировини. Ввезенi товари оподатковувалися 17,5-25% -вим "єфiмочним" митом, а також "внутрiшнiм" митом. У сумi це складало 30-33% вiд вартостi товару, iмпортованого в країну.
Реформа 1753-1757 рокiв принесла державнiй скарбницi значний прибуток. Так, якщо при iмператрицi Єлизаветi митнi платежi складали понад 900 тисяч карбованцiв, то на початку царювання Катерини II прикордоннi митницi дали скарбницi понад 2 мiльйони карбованцiв.
самостiйного збирання коштiв в держави}' скарбницю та незалежне їх використання, росiйський уряд почав проводити полiтику економiчної експансiї стосовно України. 20 грудня 1753р. було видано указ iмператрицi Єлизавети про лiквiдацiю в Росiйськiй державi всiх внутрiшнiх митниць i стягнення ними мита i зборiв (всього 16 видiв). Було встановлено єдину ставку внутрiшнього мита - "с привозного и отвозного товара" - 13 коп. з кожного рубля його вартостi. Єдине мито було впроваджено в Україну 18 сiчня 1754 року. При закордонних операцiях на українсько-росiйському кордонi сплачували особливе мито в росiйську казну, але якщо той самий вантаж необхiдно було вивозити через росiйськi порти, то потрiбно було сплачувати ще раз мито - вiд 5% до 10% вiд вартостi товару - обов'язково золотом.
15 липня 1754 р. iменним указом Єлизавети фактично було зруйновано митну систему України, вiдмiненi митнi збори у виглядi iндуїсти та евекти, якi збирались для української скарбницi. Гетьман К. Розумовський спробував вiдстояти права та норми незалежностi
України, закрiпленi Угодою мiж двома державами 1654р. Росiйський дипломат Бестужев-Рюмiн переконав iмператрицю, що створенi митницi будуть збирати значно бiльше, нiж отримував гетьман вiд iндукти, мита, i тому росiйська казна не втратить, якщо Українi буде повернуто суму, яку вона мала вiд щорiчної iндукти. Єлизавета задовольнила матерiальнi претензiї гетьмана виплатою Українi з митних зборiв по 50 тисяч рублiв щорiчно. Зрозумiло, що це стало "мiзерною" економiчною компенсацiєю в порiвняннi з полiтико-правовими втратами країни - знищення одного з основних елементiв державної автономiї України - самостiйної митної системи.
На наш погляд, доцiльно акцентувати увагу на тому, що власна митна система була однiєю з складових, на якiй базувалася незалежнiсть державного iснування України." Московський уряд усе ж таки трактував Україну як окрему державу... Про це свiдчать такi факти: по-перше, протягом ста рокiв пiсля договору 1654 р. Україна iснувала i трактувалася як незалежна вiд Москви автономна державно-господарська одиниця з окремими вiд Москви господарською системою i полiтикою, самостiйними торговельними шляхами, закордонними ринками збуту й привозу; по-друге: мiж Україною та Москвою iснував
державний кордон, прикордоннi митницi (до 1754p), збиралося мито з московських купцiв нарiвнi з чужоземними, а з другого боку заборонялося українським купцям вiльно торгувати в московськiй державi" Таким чином, з другої половини XVIII столiття i до поновлення державностi в Українi (пiсля створення Української Народної Республiки в листопадi 1917 року) митна справа на територiї України (малоросi) регулювалась виключно законодавством Росiйської Імперiї.
3. Митна полiтика Росiйської iмперiї
Водночас митний тариф 1757 року виявився не практичним. Мита продовжували стягуватися як металевою валютою, так i росiйськими "ходячими грошима". Численна i зайва деталiзацiя статей, вiдповiдно до яких проводилося митне оформлення однорiдних товарiв, ускладнювало застосування тарифу.
Тому в основу нового митного тарифу, який був опублiкований 1 вересня 1766 року, були покладенi такi принципи: по-перше, всi iмпортнi товари, що у Росiї не вироблялися, завозилися безмитно; по-друге, пiд помiрний податковий тиск попали товари, нацiональне виробництво яких знаходилось в стадiї зародження; по-третє помiрними були також ввiзнi мита на матерiали та сировину для вiтчизняного виробника; по-четверте, готовi вироби оподатковувались бiльш високим митом в порiвняннi з напiвфабрикатами; по-п'яте, iмпортнi товари, виробництво аналогiв яких iснувало в країнi, оподатковувались порiвняно високим 30% митом. Експортне мито, як правило не перевищувало 5% цiни товару. При цьому сировинний експорт попадав пiд пiдвищене митне оподаткування, в порiвняннi з вивозом готової продукцiї. Таким чином, прийняття митного тарифу 1766 року пiдтверджувало реалiзацiю полiтики вiльної торгiвлi.
В 1782 роцi було прийнято новий митний тариф, який вiдповiдав данiй моделi зовнiшньоекономiчної полiтики. В ньому практично були вiдсутнi статтi про заборонене мито. Бiльшiсть товарiв при ввезеннi оподатковувалось 10% митом. Велика кiлькiсть товарiв була звiльнена вiд оподаткування експортним митом. В 1796 роцi, митний дохiд країни складав 7 млн. 500 тис. руб., а в 1802 роцi митнi надходження до державного бюджету країни становили 8 млн. 750 тис. руб.
що захiднi країни були зацiкавленi в експортi сировинних товарiв з Росiї, а вiдповiдно на нацiональному ринку пiдвищувався, але не задовольнявся попит як на товари споживання, так i на товари промислового призначення (машини, обладнання). Але головною функцiєю, яку виконували митнi органи, була фiскальна.
В даний перiод було прийнято два митних тарифи - 1811 та 1819pp. Вiдповiдно до першого, високими ставками мита оподатковувались французькi товари. Другий, навпаки, вважається самим помiрним в митнiй iсторiї Росiйської iмперiї, так як практично зняв заборон}' на ввезення та вивезення товарiв.
теорiй "порiвняльних" та "абсолютних" переваг, якi обстоювали безперешкодний обмiн товарами i послугами. За 50 рокiв (1810-1860pp) зовнiшньоторговельний оборот Росiї збiльшився майже в 3,5 рази.
Разом з тим, митна полiтика Росiйської iмперiї вiдображала протекцiонiстськi тенденцiї. Це пов'язано з тим, що молода росiйська промисловiсть не могла конкурувати iз захiдними товарами (особливо англiйськими). Наприклад, вiдповiдно до Митного тарифу 12 березня 1822 р. було заборонено вивiз 21 найменування товару та ввезення 300 найменувань. Основними положеннями були:
• низьке мито на товари, що необхiднi для Росiї, виробництво яких можливе в країнi;
• звiльнення вiд мита iноземних товарiв та продуктiв, якi не виробляються в країнi, але в яких є потреба;
• заборона ввозу товарiв, якi можуть конкурувати з росiйськими. Митний тариф 1822 року частково припинив ввезення iмпортних
промисловiсть. Однак заборонний митний тариф знизив попит на росiйську сировину, пiдвищив цiни на споживчi товари, сприяв зростанню контрабанди. Тариф 1822 року потiм неодноразово переглядався (1824p., 1825p., 1830p., 1831p., 1836 р., 1838p. та 1841p).
стала одним iз важливих морських портiв пiсля введення в 1816 р. пiльгового митного тарифу, що зумовило звернення вiйськового губернатора Херсонського краю графа Ланжерона до Петербурга щодо заснування порто-франко в Одесi. Пiд порто-франко або вiльним портом розумiвся морський порт, а iнколи i велика прилегла до нього територiя. В межах даної територiї ввiз i вивiз будь-якого товару або iнших предметiв здiйсняються без дотримання митних формальностей i звiльнюються вiд сплати мита i митних зборiв, якщо вони направляються для виробництва i споживання в межах порто-франко.
Разом з тим слiд зазначити, що крiм позитивних тенденцiй з розширення зовнiшньої торгiвлi в даному регiонi вiдбулося й накопичення негативних сторiн - втрати фiскального характеру, контрабанда та iн. Спочатку режим порто-франко було введено термiном на ЗО рокiв, але потiм вiн двiчi корегувався та продовжувався - в 1848 i 1854 роках.
Новий митний тариф Росiйської iмперiї було затверджено 18 жовтня 1850 року. Вiн дозволив ввезення 64 iз 89 товарiв, заборонених попереднiм тарифом, що значно послабило протекцiонiстську направленiсть митної полiтики, початок якої було покладено в 1822 р.
Початок другої половини XIX ст. негативно вiдобразився на митно-тарифних вiдносинах. Це проявилося у першу чергу у рiзкому скороченнi митних доходiв. В умовах затяжної Кримської вiйни 1853-1856pp. та пiдписання Паризького договору, в результатi якого Росiя втратила не тiльки пiвденно-захiдну частину Бессарабiї, але й вихiд на Дунай, значно погiршилось стратегiчне положення Росiї на Чорному морi, що в свою чергу вплинуло на рiзке скорочення обсягiв зовнiшньої торгiвлi. В данiй ситуацiї митна полiтика Росiї почала орiєнтуватися на модель "вiльної торгiвлi", що проявилося у зменшеннi митних ставок перш за все на сiльськогосподарську продукцiю, чавун, залiзо, бавовну.
системи спрямовувався на виконання митними службами, перш за все, фiскальних функцiй. 10 листопада 1876 р. було прийнято рiшення про так званi "золотi мита", тобто митнi збори почали справлятись тiльки в золотiй валютi. Митницям дозволялось крiм росiйської золотої монети приймати iноземну валюту (золото), купони вiд бiлетiв внутрiшнiх державних "металевих" позик, бiлети Державного банку, iноземнi банкiвськi бiлети, якi розмiнювалися на золото. Основнi завдання, що вирiшувалися при цьому, - це скорочення ввозу iноземних товарiв, забезпечення активного торговельного балансу, поповнення золотовалютного резерву країни. Але даний захiд призвiв до негативних наслiдкiв - спочатку вiдбулося пiдвищення цiн на iноземнi товари, а потiм через вiдсутнiсть конкуренцiї зросли цiни i на товари внутрiшнього виробництва. Тому з часом ця система була вiдмiнена.
З приходом в 1881 р. нового царя Олександра III, митно-тарифна полiтика Росiйської iмперiї змiнилась в бiк протекцiонiзму. В наступному десятирiччi ставки мита щорiчно переглядались i кожен раз в сторону збiльшення. Пiком протекцiонiстської полiтики стало прийняття в 1891 р. митного тарифу. Розповсюджуючись на галузi, якi до цього не попадали пiд дiю тарифних регуляторiв, вiн посилив ефект захисту (а в деяких випадках це було адекватно заборонi ввезення iноземних товарiв) i для галузей, якi були пiд "митною парасолькою". Слiд зауважити, що аналогiчної полiтики на той час дотримувалися США та Нiмеччина. При цьому митнi бар'єри в США були значно вищими, нiж в Росiйськiй iмперiї, хоча в Росiї вони охоплювали бiльш рiзноманiтний асортимент товарiв.
Механiзм дiї митного тарифу мав певнi особливостi, а саме:, прийнятий митний тариф 1891 р. вважався мiнiмальним. Як доповнення до нього, шляхом додаткiв створювався максимальний тариф. В 1893 р. даний механiзм був зафiксований в Законi "Про подвiйний митний тариф". Вiдповiдно до даного законодавчого акту, товари iз країн, якi вiдмовили Росiї в наданнi пiльгових умов для ввезення чи транзиту товарiв, оподатковувались митом, яке на 15-20% перевищувало звичайнi ставки.
Все це призвело до того, що наприкiнцi XIX столiття митнi платежi займали друге мiсце в непрямих прибутках держави. Якщо прямi податки в 1897 роцi становили 101,4 млн. руб., то непрямi - 596,4 млн. руб. При цьому надходження мали наступну структуру. Найбiльшою статтею доходної частини державного бюджету був акциз на алкоголь 280,1 млн. руб., який був на 50% бiльше, нiж прямi податки, iншими складовими акцизного збору були: цукровий - 55,5 млн. руб., нафтовий - 22,8: тютюновий - 35,3; сiрниковий - 7,1 млн. руб. Друге мiсце займали митнi податки - 195,6 млн. руб.
Головними предметами митного оподаткування були: чай - 28,1 млн. руб.; бавовна - 24,1 млн. руб.; машини - 91 млн. руб.; вина - 4 млн. руб.; вовна - 3,2 млн. руб.; фрукти - 3,1 млн. руб.; риба - 2 млн. руб.
Серед непрямих податкiв митний податок займав перше мiсце пiсля акцизу на алкоголь, у той час як останнiй указ з 34,5% у 1884 року до 25,7% у 1894 роцi. Державнi прибутки в Росiйськiй iмперiї збiльшилися за 11 рокiв iз 706 266 до 1 155 786 тисяч руб., тобто на 63,3%, непрямi податки - на 205 090 тисяч руб. (54,5%), митний прибуток - 84 148 тисяч руб. (84,4%).
У першому десятилiттi XX столiття намiтилася депресiя в промисловому виробництвi, але з 1909 року Росiйська iмперiя вступила в смугу промислового пiдйому. Це позначилося на органiзацiї митної справи, головним завданням якої як i ранiше залишалася реалiзацiя фiскальної функцiї.
Митний тариф 1903 року, який почав дiяти в 1906 роцi, був ще бiльш протекцiонiстським, але в першi ж роки його iснування багато статей цього тарифу були скасованi або замiненi.
у 1903-1907 роках - 239 мiльйонiв, у 1908-1912 роках - 306 мiльйонiв, то в 1913 роцi - 370 мiльйонiв руб.
|
