Реферат/сочинение: "Католицька культова архітектура України XIV-XVIII століть"

Католицька культова архiтектура України XIV-XVIII столiть

План

Вступ

1. Історичнi передумови розвитку латинського зодчества на Українi

1. 1 Історiя виникнення та функцiонування католицизму на Українi

2. Католицьке культове будiвництво в добу середньовiччя

2. 1 Готика на Українi

2. 2 Ренесансне культове зодчество та ренесанс

3. 1 Будiвнича дiяльнiсть католицьких чернечих орденiв

Список використаної лiтератури

Вступ

Закiнчилося ХХ столiття - столiття злету людського генiю i найбрутальнiших злочинiв, столiття свiтських вiдкриттiв i засилля неправди, столiття розквiту iдей демократiї та сваволi тоталiтарних режимiв. Яким воно було для України? Воно увiйшло до її iсторiї двома свiтовими вiйнами, кривавими переворотами, голодомором, концтаборами, етноцидами, Чорнобилем. Людство вже переступило порiг нового тисячолiття, а у нашiй пам’ятi ще живе вiдлуння жахiв минулого.

Історiя, як вiдомо має властивiсть повторюватися, i тому, потрiбно обов’язково знайти вiдповiдь на питання: "Чому?"

в iсторiї людства вбивств та актiв вандалiзму?

i людськiй душi мiсця не було. Мета одна: створення людини-гвинтика, людини-"зомбi". Людини, яка не має моральних засад, людини, яка мислить примiтивними колективними категорiями i не спроможна мислити самостiйно, людини, якою легко манiпулювати.

Одним iз найефективнiшим засобом досягнення цiєї мети було знищення духовного свiту людини, через фальшування iсторiї, руйнацiю храмiв, спалення книг, картин, iкон, предметiв культу, яку б духовну i мистецьку цiннiсть вони не мали.

Це спричинило не тiльки незнання свого минулого i культурної спадщини, а й певне викривлення свiдомостi i людина бачить тiльки те, що її примусили бачити, i не хоче помiчати очевидних речей, якi не спiвпадають з її обмеженим свiтоглядом.

Ми, сучаснi українцi, живемо вже у третьому тисячолiттi i саме нам судилося стати свiдками i учасниками неймовiрних подiй: воскресiння i вiдродження християнської духовностi в Українi.

Розташованi на перетинi релiгiйно-культурних впливiв християнського Сходу i Заходу, землi України створили неповторну культурну палiтру, яка вiдображає рiзноманiтнiсть її духовного життя, що глибоко вiдобразилося в iсторiї i ментальностi нашого народу.

культури з культурою Захiдної Європи.

Характерним для України є те, що християнство тут народилося в контекстi не роз’єднаної ще Церкви, i гостре усвiдомлення українською нацiєю свого права на сувереннiсть, нерозривно пов’язане з боротьбою за визнання своєї нацiональної iдентичностi, - це два вимiри iсторiї українського народу. Це наклало своєрiдний вiдбиток на культуру нашої країни ще з часiв Київської Русi.

"На вашiй землi багатство Католицької церкви виявляється в рiзних обрядах; вiзантiйська i латинська традицiї, якi спiвпрацюють з вiрменською, хоча ця остання не дуже численна, зливаються в одному прославляючому спiвi, котрий Наречена-Церква, подорожуючи землею, безустанно спiває своєму небесному Нареченому-Христовi. Бiльше того, ця численнiсть у єдностi є гордiстю Церкви, а якщо ця риса притаманна християнськiй спiльностi, то вона є iдеальним вихiдним пунктом для людського суспiльства, яке теж покликане будувати спiльноту, шануючи i зберiгаючи розмаїтiсть культурних елементiв".

1 . Історичнi передумови розвитку латинського зодчества на Українi

1 . 1 Історiя виникнення та функцiонування католицизму на Українi

нарекла Первозванним. Лiтописець Нестор так описує цю подiю: "Сказав вiн (апостол Андрiй) учням своїм, якi були з ним: "Бачите ви сi гори? Так от, на сих горах возсiяє благодать Божа, i буде город великий, i церков багато воздвигне Бог." І зiйшов вiн з гори i благословив їх i поставив хрест. І поклонився Богу, i спустився з гори сеї, де опiсля постав Київ, ї рушив по Днiпру вгору.

Визначне мiсце у справi християнiзацiї українських земель, без сумнiву, належить святим братам Кирилу та Мефодiю. Цi апостоли слов’ян походили з грецького листа Солуня. У 850 - 860 рр. вони вирушили з християнською мiсiєю, пiд час якої вiдвiдали землi хозарiв, якi мешкали, мiж iншим, i на теренах теперiшнього Криму. Там, згiдно з переказами, вони знайшли мощi святого папи Климента. У 860 роцi проповiдуючи Боже Слово, як пiдтверджують дослiдники, Святi Брати вiдвiдали i iншi землi України-Русi. Однак, бiльш вагомим для християнiзацiї Русi було укладення Кирилом слов’янської азбуки та спiльний переклад на слов’янську мову Євангелiя, Дiяння Апостолiв, Псалтиря та деяких iнших лiтургiйних текстiв. Проповiдуючи у Великiй Моравiї та Панонiї у 864 - 867 рр. Кирило та Мефодiй пристосували до слов’янської дiйсностi вiзантiйський церковний обряд, який ще стали називати слов’янським обрядом.

розсудив суперечку - чи можна використовувати в богослужiннi слов’янську мову? Такий захист слов’янської лiтургiї i переконлива аргументацiя на її користь не залишила сумнiвiв у Святого Отця щодо слушностi їхньої справи. Папа апостольською владою затвердив новий обряд у Вселенськiй Церквi, символiчно жертвуючи принесенi лiтургiйнi книги на вiвтарi базилiки Св. Петра. Тодi ж папа рукоположив Св. Мефодiя у єпископи як пастиря Маравської дiєцегiї. Разом з ним папа рукоположив на присвiтерiв iнших слов’янських християн.

його тiлом є написи рiзними слов’янськими мовами як данина вдячностi Апостоловi слов’ян. Серед них є таблиця з написом українською мовою.

Кирило-мефодiєвське християнство почало проникати з сусiднiх слов’янських країв на захiднi землi України-Русi вже у Х столiттi. Не виключено, що першi єпископи на Волинi були пов’язанi з iєрархiчною структурою Церкви Моравської держави, тобто дотримувались традицiї Святого Мефодiя. Історики припускають, що слов’янськi лiтургiї в деяких частинах захiдно-руських околиць вiдправлялися як згiдно з вiзантiйською, так i римсько-католицькою обрядовiстю.

Отож, сам свiтанок українського християнства зв’язаний iз дiяльнiстю Апостолiв Слов’ян - Святих Кирила та Мефодiя, яскраво засвiдчує про споконвiчнi органiчнi зв’язки Церкви в Українi з Константинополем та Римом, з духовнiстю християнського Сходу та Заходу.

Першi контакти України-Русi з Захiдною Католицькою Церквою сягають початкiв державного життя цих земель. Руськi володарi, розпочинаючи справу християнiзацiї своєї країни, звертали свiй погляд як на Схiд, так i Захiд. Перша християнка на Київському престолi, свята рiвноапостольська княгиня Ольга, пiсля хрещення Олена, яку на Заходi називали Helena Russorum Regina (Олена Королева русiв), у 959 роцi посилала посольство до iмператора Оттона І з проханням прислати пастиря i духовних учителiв для Русiв.

В 977 роцi папа Бенедикт VII вперше в iсторiї України вислав своїх послiв до князя Ярополка. Ймовiрно, йшлося про заснування католицької iєрархiї на цих землях. Однак, сильна на той час опозицiя зi сторони язичникiв, змусила вiдкласти на той час справу впровадження християнства.

Офiцiйне хрещення Русi, яке вiдбулося у 988 роцi за часiв Святого рiвноапостольського князя Володимира (980 - 1015), як знаємо з переказiв, сталося пiсля "вибору вiри", тобто обряду. В часи цих роздумiв київський князь посилав своїх послiв також i до "нiмцiв" , тобто латинських католикiв. Полiтичнi умови сприяли прийняттю схiдного християнсва "вiд грекiв", тобто Вiзантiї. Цей факт, однак, не перешкодив дотриманню добрих вiдносин iз християнським Заходом. В цьому ж таки 988 роцi до Києва прибули - згiдно з Нiконiвським литописом - "посли з Риму вiд папи та принесли мощi святих".

Це був акт привiтання, який Апостольський Престол передавав новому християнському правителевi Європи.

Наступник Святого Володимира, князь Святополк, заручившись пiдтримкою свого тестя, польського короля Болеслава, всiляко сприяв своїм католицьким пiдданим. Нiмецька хронiка Тiтмара повiдомляє, що тодi майже цiла країна пiдтримувала католицьку Церкву. Одним з проявiв свiдомостi спiльностi у вiрi з католицьким свiтом Заходу була поширена тодi практика укладання шлюбiв мiж пануючою тодi київською династiєю Рюриковичiв i захiдноєвропейськими королiвськими династiями. Київського князя Ярослава Мудрого називали "тестем Європи", тому що його дочки були одруженi з володарями багатьох європейських країн: Швецiї, Норвегiї, Польщi, Угорщини, Нiмеччини i Францiї.

Як засвiдчують деякi iсторичнi хронiки, вже на початку Х столiття, разом iз проникненням на Україну християнства, розпочинається органiзацiя латинської церковної iєрархiї на Русi. Так, вiдомо, що на українськi землi аж до Бугу i Стиру сягала у Х столiття Празька дiєцезiя. Перша християнка на Київському престолi, свята княгиня Ольга, у 959 роцi звернулася до iмператора Оттона І з проханням прислати на Русь єпископа i мiсiонера. Таке призначення отримав монах з Майнцу Лiбуцiй, який був формально першим латинським єпископом Києва. Однак вiн так i не прибув до своєї дiєцезiї i тому через рiк пiсля цього призначення у 961 роцi помер. В цьому мiсцi слiд зазначити, що формально латинська Римсько-католицька iєрархiя на Русi з’явилася ранiше, нiж було призначено з Константинополя схiдного митрополита грецького обряду Михайла. Наступник Лiбуцiя єпископ Адальберт (961-981) започаткував контакти мiж Руссю i Апостольським Престолом.

Якийсь час на князiвському дворi Володимира Великого гостив Св. Бруно Бонiфатiй з Кверфорту, який як мiсiонер поїхав проголошувати Боже Слово серед степових народiв. Римська мартирологiя називає Св. Бруно Episcopus Ruthenorum (єпископ русинiв). Пiзнiше у 1642 роцi, київський єпископ Флорiан Уфторийський привiв з Риму мощi Святого Бруно-Бонiфатiя, якi збереглися в парафiяльному костелi в Клеванi на Волинi. У 1021 роцi прибув на Русь єпископ Олексiй, болгарин за походженням, якого на прохання князя Ярослава прислав папа Бенедикт VIII. Вiн був фактично першим єпископом, який, прибувши на українськi землi, органiзував душпастирську опiку над мiсцевими католиками. Тому 1021 рiк часто подається iсториками, як дата заснування римсько-католицького руського єпископства. Однак, через змiну полiтичної ситуацiї, яка потягнула за собою антикатолицьку реакцiю, Олексiй вимушений був покинути свою паству. Треба зазначити, що католики були спочатку переважно вихiдцi iз Захiдної Європи, котрi оселилися на Русi. Серед них були купцi, мiщани, найманi воїни-варяги. Тому католицизм на Русi називали варязькою, нiмецькою або латинською вiрою. З часом цю групу поповнили новонаверненi мiсцевi русини. Для надання душпастирської допомоги українським католикам на Русь прибули мiсiонери з орденiв домiнiканцiв i францисканцiв. Крiм цього, католицькi мiсiї на Русь з половини ХІІІ столiття посилали єпископи з кафедри у мiстi Любушi. Довгий час пiсля того, як єпископ Олексiй вимушений був покинути Київ, на землях України не було жодного римсько-католицького єпископа.

IV, передано любушським єпископом.

Через спустошення перiоду татаро-монгольської навали, коли релiгiйне життя українських католикiв не могло нормально розвиватися, ця iєрархiчна юрисдикцiя була лише формальною. Пiд час правлiння єпископа Стефана стало помiтним прагнення вiддiлення самостiйного українського єпископату з-пiд влади любушських єпископiв. Тому папа Йоан ХХІІ у 1321 роцi призначив монаха-домiнiканця Генрiха незалежним єпископом Київським. Прийнято вважати, що вiд цього часу фактично бере свiй початок Київська дiєцезiя.

Навiть пiсля офiцiйного розколу у християнствi київськi князi пiдтримували зв’язки з католицьким Заходом. Особливо це було помiтно за правлiння князя Ізяслава. 17 квiтня 1075 року папа Григорiй VII вислав до нього лист - це перший вiдомий iсторичний документ Апостольського Престолу, надiсланий до України.

своєю країною i прийняв з папських рук королiвський вiнець. Папа в листi зазначив, що вiн гостив у себе також Ярослава, сина Ізяслава, що приїхав до Риму "Поклонитися мощам Святого Петра".

Незважаючи на те, що прислане з Вiзантiї духовенство переважно вище, з усiх сил намагалося прищепити українським християнам ворожiсть до "латинян", вмовляючи навiть, що на Заходi немає iстинної вiри, у свiдомостi православного населення Київської Русi захiднi католики були передусiм братами у вiрi i сповiдниками того самого єдиного Бога. Київський лiтопис ХІІ столiття мiстить оповiдання про христовi походи захiдно європейського лицарства. Хрестоносцiв, що поклали голови, визволяючи Єрусалим, невiдомий український лiтописець прирiвнює їх до святих.

В часи занепаду київського престолу центр державного життя перенiсся на галицько-волинськi землi. З огляду на їх територiальне положення, контакти з католицьким Заходом постiйно пiдтримувались i розширювались. Припускається, що дружинники згадуваного у "Словi о полку Ігоревiм" князя Ярослава Осмомисла (1157 - 1187) брали участь у походах лицарiв-хрестоносцiв. Творець могутностi Галицько-Волинської держави князь Роман Мстиславович (1199 - 1205), який прийняв титул "Самодержця Русi", з молодостi виховувався в римсько-католицькому оточеннi при дворi польського короля Казимира Справедливого. Достовiрно вiдомо, що вiн був жертводавцем-благодiйником бенедектинського монастиря в Єрфуртi. Про це згадують тогочаснi хронiки, називаючи його Romanus nex Ruthenorum (Роман король Русинiв).

У 1207 роцi папа Інокентiй ІІІ написав Другий вiдомий в iсторiї лист на Україну. Скероване до українського народу апостольське послання ''Universis per Ruthenian constitutis'' привезла на Україну папська мiсiя, очолювана легатом Григорiєм. Святiший Отець не вважав, що Русь внаслiдок церковного розколу вiдокремлена вiд Католицької Церкви i тому закликав русинiв змiцнити єднiсть з Апостольським престолом.

залежать галицько-волинськi правителi. Можна вважати, що з 1247 року Данило перебував у канонiчнiй єдностi з Римом, а Церква у його державi визнавала верховенство єпископа Риму. Черговим кроком до змiцнення зв’язкiв з католицьким Заходом була коронацiя Данила Романовича у 1253 роцi в мiстечку Дорогочинi (тепер територiя Польської республiки). Папський легат Опiзо вiд iменi Святiшого Отця Інокентiя IV одягнув на скронi українському володаревi корону, про що Галицько-Волинський лiтопис залишив таку згадку: "Так вiн прийняв вiнець вiд Бога, вiд Церкви святих апостолiв, i вiд престолу святого Петра, вiд отця свого Никентiя". Несприятливi полiтичнi обставини призвели до послаблення унiї Церкви в Галицько-Волинськiй державi з Апостольським Престолом.

Останнiй володар на галицькому престолi Болеслав Юрiй ІІ Тройденович (1323 - 1340) походив з католицької родини мазовецьких князiв. Прийнявши православ’я i ставши галицько-волинським володарем, вiн надалi пiдтримував, впроваджуючи захiдноєвропейськi моделi життя, наприклад, магдебурзьке право. Це сприяло оселенню у його володiннях численних колонiстiв з Заходу, якi додатково змiцнювали позицiю Римсько-Католицької Церкви на Українi.

Отож, всупереч стереотипним уявленням про те, що впливи Католицької Церкви на українських землях пов’язанi з полiтичною активнiстю сусiднiх держав, таких як Польща, Угорщина, Литва, iсторичнi факти переконливо доводять, що початки католицизму мають тут глибокi автохтоннi коренi. Мiсцевi володарi, серед яких часто були члени пануючих династiй, дбали i опiкувалися своїми католицькими пiдданими i пiдтримували єднiсть з Апостольським Престолом у Римi. Навiть пiсля офiцiйного розриву у 1054 роцi Константинополя з Римом Київська Церква не сприйняла болiсного розколу у християнствi i всiляко засвiдчувала свою єднiсть iз Захiдною Церквою.

Пiсля ослаблення влади руських володарiв у XIV столiттi українськi землi потрапили у сферу впливiв сусiднiх держав: Литви, Польщi та Угорщини. Власне тодi - у другiй половинi XIV столiття - тут постають латинськi дiєцезiї. На пiдставi iнформацiї польського єпископату папа Григорiй ХІ видав 13 лютого 1375 року буллу "Debitum Pastoralis offici", в якiй зазначалося:

4. Всi цi церкви проголошуються незмiщеними й Апостольському Престолу належить право призначення для них ординарiїв.

5. Польському єпископату доручається, щоб вiн, здобувши вiдповiднi iнформацiї, запропонував кандидатiв на єпископiв цих церков.

Так, з благословення папи Григорiя ХІ i при пiдтримцi польського єпископату на українських землях в 1375 роцi постала римсько-католицька церковна iєрархiя.

Фактично з цiєї знаменної подiї, почалося регулярне католицьке храмобудування на територiї України. Повiльно, крок за кроком, в перiод 1400 - 1404 роках постала i отримала фiнансове забезпечення Київська римсько-католицька єпархiя. В 1411 роцi в Києвi, який налiчував лише тодi три тисячi мешканцiв на узгiр’ї, званому Киселiвка, вiдремонтували i значно розбудували дерев’яний костьол в iм’я Св. Миколая, що був одночасно i парафiяльним, i кафедральним. Зараз тяжко з’ясувати, коли саме був зведений цей перший католицький храм у Києвi, однак ще в 1396 роцi володар мiста князь Володимир Ольгердович висловлювався про опiку над костьолом та монастирем домiнiканцiв. В 1411 роцi його син Омелько Володимирович пiдтвердив власною грамотою фiнансову пiдтримку на користь домiнiканського конвенту та костьолу Святого Миколая. Тодi i було закладено i резиденцiю єпископа.

Бiльш активне будiвництво католицьких храмiв велося на землях, якi належали до захiдних регiонiв України-Русi: наприклад, на Галичинi будували храми в романських традицiях, завезених з Великоморавської держави. Основною характерною особливiстю такого будiвництва є те, що храми на Галичинi та прилеглих землях будувалися з каменю або (рiдше) цегли – плiнфи, в той час як в центральнiй Українi храми були в основному дерев’янi. В результатi чого часто знищувались через пожежi i не дають уявлення про свою архiтектуру та стилiстику. Активне культове будiвництво велося в першу чергу в єпископських осередках: Галичi, Перемишлi, Холмi, Луцьку, Туровi, Володимирi, Києвi, Львовi.

єпископа Михайла Трески, та вщент зруйнувавши Київський кафедральний костьол.

Свидригайла та Сигiзмунда Стародубського. В збройному протистояннi за литовський трон хiба не вперше пiсля Кревської унiї (1385) використовувались релiгiйнi мотиви. 28 серпня 1412 року папа Йоан ХХІІІ оголосив буллу "In eminenti specula", на пiдставi якої Львiвська єпархiя була пiднесена до рангу архiєпархiї i столицею нової митрополiї визнавався Львiв замiсть Галича. Вiдтепер, на наступнi 386 рокiв, Київська єпархiя увiйшла до складу Львiвської митрополiї. В свою чергу це спричинило значне пожвавлення духовного та культурного життя у Львовi, та пiднесення культового будiвництва у найкращих європейських традицiях.

У серединi XV столiття польський король Казимир ІV Ягелончик (1447 - 1492) з метою подальшої централiзацiї влади впроваджує в життя держави адмiнiстративнi реформи, в результатi яких в Українi до початку ХVІ столiття були утворенi шiсть воєводств: Берзьке (Холмщина i Пiдляшшя), Брацлавське, Волинське, Галицьке, Київське, Подiльське. Вiдтепер було чiтко встановленi кордони єпархiї, в осередках яких стали виникати великi католицькi приходи, а також утворювалися новi парафiї в мiстах Чернiговi, Чудновi, Овручi, Житомирi, Кам’янцi-Подiльському, що також сприяло пiднесенню культового будiвництва.

В 1471 роцi воєводою київським було призначено Мартина Гоштольда, який до того часу вже заснував францисканський монастир Тикочинi i тепер привiз монахiв цього ордену до Києва. Існують данi, що в кiнцi ХV столiття на територiї князiвського замку (сучасна Флорiвська гора), тодi званого литовським iснувала католицька каплиця. Однак, мiсто в 1482 роцi було захоплено, пограбовано, i майже вщент спалено вiйськами кримськотатарського хана Менглi-Герея.

І все ж Київ, незважаючи на руїну, що несли татари (в перiод 1450 - 1586 рр. на Волинь, Подiлля та Брацлавщину скоєно 86 набiгiв), постiйно вiдбудовувався, люди намагалися вiдновлювати його колишню славу торгово-промислового та культурно-релiгiйного центру. Очевидно, вже до 1494 року (рiк затвердження за Києвом Магдебурзького права) у мiстi знову iснувала католицька громада i душпастирську працю тут виконували мiсiонери-домiнiканцi або францисканцi.

однiєю з найбiльших у Європi. Землi Закарпаття, якi перебували у сферi впливiв Угорського Королiвства, входили у склад Трансiльванської дiєцезiї, заснованої ще у 1009 роцi. Вiдомо, що в той час виникали парафiї в селах Бобове, Ардiєво, Дiдове, Змiївка, Іванiвка, Велика Бiгань, Сюрте, та Чорнотисiв. З 1346 року, терени Закарпаття увiйшли до Егерської дiєцезiї. На цей час тут вже було понад п’ятдесят католицьких парафiй

якi керували будiвництвами церков. Вона впровадили на Русi технiку цегляної та кам’яної кладки стiн, побудову склепiнь та купольних покриттiв. Набув розповсюдження архiтектурний стиль вiзантiйського зодчества - хрестово-купольний храм. Цей тип храму утворився у Вiзантiї приблизно до середини ІХ столiття в перiод розквiту вiзантiйського мистецтва так званого "Македонського Вiдродження" i до середини ХІ столiття майже повнiстю витiснив базилiкальнi храми. Але на теренах Захiдної Європи, починаючи з ранньохристиянського перiоду, тип "базилiка" мiцно закрiпився як основний тип храму i з плином часу набував тих чи iнших стилiстичних рис.

В первiсному варiантi базилiка була винайдена римськими архiтекторами i застосовувалась як громадська споруда (basilike - з грецької - царський дiм). Класичним прикладом базилiки може слугувати, збудована у 430 - 440 рр. у Римi, базилiка Санта-Марiя Маджоре. Ще в дороманський перiод базилiкальний тип, розповсюдився по майже всiй територiї Захiдної Європи. Спочатку на територiї сучасної Нiмеччини, Францiї, Італiї, з часом i на Схiдну та Пiвнiчну Європу.

На територiї сучасної Францiї та Нiмеччини базилiка набули форм букви Т або видовженого латинського хреста. Починаючи з Х столiття просторова структура храму збагачується введенням другого поперечного нефу та других захiдних хорiв. Стеля у дороманських храмах була пласкою та дерев’яною, але в деяких випадках застосовувалось i склепiння, наприклад, у капеллi Карла Великого в Аахенi, що збудований за взiрцем храму Сан Вiтале в Равеннi.

Ця споруда - центрична, у планi має форму восьмикутника. Внутрiшнiй простiр довжиною близько 15 метрiв, подiляється на поверхи галерею, над якою височiє купол. За взiрцем капеллi Карла Великого збудовано ряд храмiв типу "ротонда" у Схiднiй Європi, наприклад, на територiї Великоморавської держави. Слiд вiдзначити, що культова архiтектура Великоморавської держави мала величезний вплив на ранню християнську архiтектуру України-Русi, зокрема Галицько-Волинського князiвства. На початку ХІ столiття найперше на територiях, що прилягають до Середземного моря з’являються першi романськi споруди. Найбiльш древнi пам’ятки мають характерну кладку з великих грубо тесаних каменiв. Фасади споруд часто прикрашались пласкими рельєфами та фальшивими глухими аркадами.

в романський перiод в основному визначилися тi характернi особливостi Латинського храму, дотримання яких стало каноном у захiдному культовому зодчествi.

Романський план базується на простих геометричних спiввiдношеннях. Бiчний неф має половину ширини головного нефу i тому на кожний квадрат плану головного нефу, припадає два елементи бiчних нефiв. Мiж двома пiлонами, навантаженими склепiнням головного нефу, повинен розташовуватися пiлон, що бере на себе тягар склепiння тiльки бiчного нефу.

Апсида має багатий декор, часто прикрашена "слiпими" арками, iнколи розташованими в декiлька ярусiв. Горизонтальне членування головного нефа утворюється аркою i поясом вузьких високих вiкон. В романських храмах iнтер’єр прикрашений живописом, збагачений накладками, лiпними "лопатками", профiльованими виступами, архiтектурно обробленими колонами i пiлонами.

Романська колона зберiгає класичне дiлення на три частини. Поверхня колони часто прикрашена орнаментом. Капiтель спочатку дуже проста по формi (у виглядi перевернутої пiрамiди або куба) поступово збагачується рiзноманiтнiшими рослинними мотивами, зображеннями тварин та фiгур.

Пiлони також, як i колони, мають тричастинний подiл на базу, стовбур та капiтель. В раннiй перiод вони ще дуже масивнi, а надалi полегшуються шляхом змiни пропорцiй.

Зовнiшнiй вигляд романських церков вiдповiдає її внутрiшньому вирiшенню. Це архiтектура простих за формою блокiв, iнодi значних розмiрiв з невеликими вiкнами. Вiкна робилися вузькими не тiльки з конструктивних мiркувань, а тому, що в них вставлялися склянi шибки тiльки в готичний перiод.

бiльш рiдкими є круглi у планi будiвлi з регулярно розмiщеними апсидами.

Основна технiчна проблема романiки полягала в перекриттi внутрiшнього простору храму, яке здiйснювалося спочатку за допомогою цилiндричних склепiнь та куполiв, а пiзнiше шляхом використання хрестових склепiнь. В результатi простого об’єднання об’ємiв виникали рiзноманiтнi композицiї. Домiнуюче положення займає об’єм головного нефу з напiвкруглою апсидою, з одним, або декiлькома поперечними нефами. Рiзноманiтного типу башти розмiщують по-рiзному, як правило, двi з них встановлюються на фасадi; а третя, чотири- або восьмигранна, - над перетином головного i поперечного нефiв. Найбiльше уваги придiлялося захiдному фасаду, котрий прикрашався архiтектурними деталями, а не рiдко й порталом iз скульптурним рельєфом. Також, як i вiкна, портал через значну товщину стiн утворюється уступами, в закутки яких встановлювались колони, а iнодi i складнi фiгури. Частина стiн над дверним виступом називалась тимпаном i часто була прикрашена багатим рельєфом. Верхня частина фасаду розчленована аркатурним фризом, лопатками та глухими аркадами, бiчним фасадам придiлялось менше уваги. Висота романських церков збiльшується в процесi розвитку стилю так, що висота головного нефу вiд пiдлоги до поверхнi склепiння досягає зазвичай двократної ширини нефу.

Назва нового стилю утворилася вiд латинської назви мiста Риму, так як стиль цей виникає в областях, що в минулому входили до складу Римської iмперiї. Романська архiтектура продовжує розвиток античної християнської культури.

В становленнi нового стилю брали участь всi культурнi народи Європи. Так, як Україна-Русь на зорi романської культури в Х столiттi тiльки прийняла християнство, то елементи романського стилю прийшли туди досить пiзно i не набули широко розповсюдження. Найбiльш близькою до романського стилю була архiтектура стародавнього Галицького князiвства. Галицькi храми - ротонди стали першими християнськими храмами Європейського зразка на теренах України-Русi.

Завезений на територiю Галицької держави у другiй половинi ХІІ столiття з Великоморавiї романський стиль побутував тут у виглядi церков-ротонд.

Як свiдчать археологiчнi дослiдження, першою ротондою на Галицьких землях була ротонда у Перемишлi, збудована у Х - першiй половинi ХІ столiття. Цей храм знаходився поряд з князiвським палацом, мав круглу форму й одну апсиду. До перших пам’яток ротондального типу слiд вiднести вiдкритi у 1882 роцi вченими-археологами Л. Лаврецьким та І. Захарiєвичем на Залужницькiй височинi у Карповiм Гаю, фундаменти так званого Полiгону. План фундаментiв поданий І. Захарiєвичем, показав форму багатокутника. При повторному дослiдженнi було зроблено висновок: найвiрогiднiше це споруда культового призначення, тобто, ротонда.

У 1959 роцi Галицько-Волинська археологiчна експедицiя за участю М. Каргера розкопала фундаменти храму у с. Побережжя. Його план показав, що це класична ротонда-квадрифолiй (ротонда-багатогранник), М. Каргер зробив детальний план храму-ротонди, з якого можна зробити висновок: аналогiї галицьким храмам-квадрифолiям слiд шукати насамперед на територiї Чехiї, де такого роду споруди з’явилися значно ранiше, нiж в iнших країнах. Однiєю з найбiльш раннiх є ротонда Святого Вiта у Празi. План її фундаментiв - кругле в планi примiщення дiаметром 13 м, до якого з чотирьох бокiв прилягають апсиди. У першiй половинi ХІІ столiття зведено храм такого самого типу у Празi, це ротонда Святого Яна на Заброднi, а також ротонду Петра i Павла у Ржепорiє пiд Прагою, яка датується серединою ХІІ столiття.

Близькi за планом галицьким ротондам споруди у Польщi; костьол Дiви Марiї у Краковi, збудований у Х столiттi та костьол в Яку ХІІІ столiття.

Яскравим прикладом галицької архiтектури є iснуюча нинi з деякими перебудовами ротонда в Горянах. Вона має зовнi у планi круглу форму, а в серединi - шiсть пiвкруглих заглиблень. Одне з цих заглиблень розiбране десь у серединi ХІV столiття для проходу в прибудований тодi ж квадратний притвор.

Напiвкруглi внутрiшнi заглиблення мають сферичне склепiння, над яким височiє низький пiдбанник шестикутної форми. Стiни пiдбанника нахиленi до середини будови. Пiдбанник вiнчає баня, яка в нижнiй частинi шестигранна, а в горi, до перебудови 1912 року, була сферичною. Горянська ротонда у нижньому ярусi мала четверо вiкон: у схiднiй частинi помiтнi слiди замурування вiкна. Ймовiрно було вiкно i в захiднiй частинi ротонди, де пiзнiше зробили дверi для прибудованого притвору. У верхньому ярусi збереглися всi шiсть вiкон, тiльки колишнє романське пiвкругле завершення трохи змiстилося у бiк трикутної та прямокутної форм. Всерединi ротонда розписана фресками ХІV столiття та бiльш раннiми, якi повнiстю збереглися. Фрески виконанi, ймовiрно, майстрами з Пiвнiчної Італiї у проторенесанснiй манерi. На схiднiй стiнi нефа знаходяться розписи ХV столiття виконанi в технiцi "ель секко" в манерi тiрольської та чеської живописних шкiл. Реставрацiя фресок розпочата 1932 року продовжена та закiнчена 1960 - 1962 рокiв. Науковцi довго сперечалися з приналежностi Горянської ротонди до тiєї чи iншої середньовiчної архiтектурної школи. Угорськi дослiдники вiдносять її до передроманської доби i датують Х - ХІ столiттями. Чеський вчений І. Краль висуває гiпотезу про початок будiвництва ротонди ще в ІХ столiттi, в перiод Великоморавської держави та про вiзантiйськi впливи на її стилiстику.

2 . Католицьке культове будiвництво в добу середньовiччя

2. 1 Готика на Українi

Готичний храм, зберiгши ту саму форму базилiки, набув нової конструкцiї склепiння, основою якого стала каркасна система з нервюрами. Нервюри сходяться в пучки на опорних стовпах, на яких концентрується все навантаження перекриттiв.

На перший погляд важко розiбратися в складнiй композицiї фасаду собору, що вражає перенасиченiстю деталей, майстерно витесаних з каменю. Тут i величезнi стрiлчастi портали, схожi на нiшi, скомпонованi так, що пiдсвiдомо хочеться увiйти у храм, i величезне, кругле вiкно - роза над ними, немов затягнуте камiнною павутиною, прозорi галереї i високi витягнутi доверху вiкна i масивнi стовпи-лопатки, що тягнуться вiд ярусу до ярусу i незвичайнi башти; складнi, немов кристалiчнi будови, що пiдняли свої шпилi на десятки метрiв.

Але чим бiльше ми вдивляємося у всi цi деталi, що нiбито вирiзьбленi не з каменю, а з якоїсь незвичайної твердої матерiї, тим чiткiше усвiдомлюємо собi задум архiтектора - створити споруду, котра незважаючи на свої великi розмiри, не тисне на людину своєю масивнiстю, а вiдволiкає її вiд оточуючої сiростi буденного життя; розбудити i приголомшити її свiдомiсть, направити її думки до неба.

опор, котрi виконувалися у виглядi пучкiв колон. Стiни мiж колонами полегшенi за рахунок великих вiкон з рiзнокольоровими скляними композицiями - вiтражами. Інтер’єр готичних храмiв наповнений повiтрям i казковим свiтлом вiд вiтражiв. Для готичного стилю характерна стрiльчата арка. Склепiння будувались iз системи арок, що перетинаються в декiлькох напрямках, видiлених гуртами i нервюрами - потовщеними кам’яними гуртами. Навантаження вiд склепiнь передавались на контрфорси, що виходили назовнi, а розпiр склепiнь - на аркбутани, похилi пiдпорнi арки, що мають вигляд ребер. Глуха романська стiна перетворилась на ряд вузьких простiнкiв та великих вiкон, масивнi об’єми романського стилю змiнив кам’яний каркас.

Готика - перiод розвитку монументальної скульптури. Скульптура почала вкривати увесь храм. У скульптурному декорi панують сюжети iз Священного писання, та життя святих. Постатi статичнi, у фронтальних позах. Поступово скульптура вiдокремлюється вiд стiни, набуває округлого об’єму.

Готичнi собори будували по пiвтора столiття, i башти часто так i залишались не добудованими. Раннiй перiод готики вiдноситься до початку ХІІ столiття. Яскравим його представником є собор Нотр-Дам в Парижi. Розквiт готичного стилю вiдноситься до кiнця ХІІ - ХІІІ столiття. І в ХІV - ХV столiттi настає його завершальний етап, - перiод так званої прикрашеної готики.

мiста, розвиваються ремесла i торгiвля. В мiста прибувають численнi поселенцi, переважно нiмцi, якi принесли в архiтектуру новi стильовi риси. Частина Захiдної України входила тодi до складу Польщi, там будувалося багато католицьких костьолiв в готичному стилi. Визначною рисою готичного стилю для країн Центральної Європи є цегляне будiвництво на ряду з кам’яним. На тлi мурованих з червоної цегли стiн вивищувалися бiлокам’янi рiзьбленi портали.

В Українi готика також набуває нацiональних рис. Так, наприклад, нервюрнi склепiння нагадують за формою хрещатi, нефи як правило однiєї висоти; часто вони мають чотири опорних стовпи, якi несуть склепiння, так, як це практикується у хрестово-купольних храмах. Щодо невеликих однонефних костьолiв, то вони майже нiчим не вiдрiзняються вiд українських традицiйних храмiв, лише вiдсутнiсть бань та наявнiсть гостролуких вiкон i контрфорсiв свiдчить про їхнiй готичний характер.

Серед кульових споруд заслуговують на увагу: Кафедральний костьол у Львовi (ХІV-ХV столiть), Дрогобичi (ХV столiття), Вижницях (1400 рiк), Рогатинi (ХVстолiття). Вирiшальну роль у формуваннi нового стилю вiдiграв Львiвський кафедральний костьол. Його заклали на початку шiстдесятих рокiв ХІV столiття, а завершили в вiсiмдесятих роках ХV столiття. Серед будiвничих цього храму вiдомi Нiчко, Йоахiш Гром, Амброзiй Рабiш, одним з найтурботливiших опiкунiв будiвництва в мiських актах зазначено Петра Штехера.

Об’ємну композицiю костелу вирiшено завдяки двом головним складовим: пресбiтерiуму (вiвтарнiй частини) та корпусу нав-молитовного залу.

Пресбiтерiум у планi прямокутний витягнутий з полiгональним закiнченням зi сходу. Вiн об’єднує три прямокутнi травеї, орiєнтованi в поперечному напрямi та одну п’ятикутну. Кожнiй з них вiдповiдає окремо кожне прясло склепiння. Ззовнi мiж пряслами встановлено склепiння. У поперечному розрiзi поперечне розв’язання обумовлює структуру фасадiв. Ступiнчатi контрфорси є вертикальними ритмiчними елементами. На рiвнi нижнього уступу проходить поземний карниз, що обiймає не тiльки площини контрфорсiв, а й усiх фасадiв будiвлi в цiлому. Вiн позначає початок високих, стрiльчато завершених вiконних отворiв. Вiнчає стiни пресбiтерiуму, невеликого виносу гзимс. Такий тип вiвтарної частини називають у наукових колах термiном "капличний хор". Його появу слiд пов’язувати з побудовою в 1243 - 1248 роках капелли Сан-Шапель у Парижi. А у Центральнiй Європi таке архiтектурне рiшення була застосоване в будiвлях австрiйських та наддунайських майстрiв при побудовi домiнiканських та французьких монастирiв. Завдяки цьому новий об’ємний тип усталився в архiтектурi середньовiччя. Створенi на початку ХІІІ столiття жебрацькi ордени вважали за найголовнiше проповiдь серед мiської людностi, тож вони були першими ченцями, монастирi яких поставили не у вiддалених вiд людських осель мiсцевостях, а безпосередньо в мiстах. Костьол мав бути спланований так, щоб у ньому мiг розмiститися монастирський хор i значна кiлькiсть вiрних. Витягнутий "капличний хор" як найкраще вiдповiдав цим вимогам.

На час заснування Львiвської кафедри "капличний хор" був поширений у Чехiї та Польщi.

"Капличний хор" львiвської кафедри наслiдували як у самому Львовi, так i в цiлому на Українi. Точною копiєю його став хор Львiвського францисканського костьолу Святого Христа, збудованого в кiнцi ХІV - на початку ХV столiття та у парафiяльному костьолi мiста Дрогобича, збудованого в кiнцi ХІV - на початку ХV столiття. Тут бачимо тi самi ознаки кафедрального стилю; витягнутий план, пiдвiконний гзимс, високий iнтер’єр. Щоправда спiввiдношення висоти й ширини iнтер’єру (1:2), трохи менше нiж у Львовi (1:2,5).(iл. 1,2,3,4)

спостерiгаються в кам’янецьких костьолах жебрущих орденiв - домiнiканському i францисканського, збудованих у ХV столiттi. У кафедральному костьолi Перемишля (кiнець ХV столiття) та парафiяльному костьолi в Переворську (середина ХV столiття). Першi ознаки видозмiни стилю вiдповiдно до мiсця всiх уподобань можна побачити вже в архiтектурi костелу в Рогатинi, забудованого у серединi ХV столiття. У планi тут скорочено число травей до трьох та знижену загальну висоту споруди. Риси видозмiненого "капличного хору" помiтнi у фарних костьолах другої половини ХV столiття - першої половини ХVІ столiття це храми у Новому Мiстi, Куликовi та Фельштинi. Другою складовою частиною Львiвської кафедри є корпус нав. У планi це близький до квадрата прямокутник. Внутрiшнiй простiр подiлений чотирма стовпами на три нави, однаковi за височиною, але бiчнi майже вдвоє вужчi за середню. Таке вирiшення називається зальним. Але повного ефекту зали, тобто рiвноцiнного в обох напрямках поперечному i повздовжньому простору не утворилося, бо опори сполученi мiж арками i це вносило елементи руху. Зальнi вирiшення простору храму вiдомi ще з романських часiв, але особливої популярностi набули в перiод готики. Їх поширенню сприяло будiвництво храмiв домiнiканським та францисканським орденами. Зала вiдповiдала проголошуванiй ними iдеї рiвностi людей перед Богом. При однiєї височинi iнтер’єру слуханi в головних i бiчних навах перебували в бiльш-менш сприятливих умовах, анiж скажiмо, при базилiкальному розрiзi.

Тип чотириопорної зали найбiльше поширився у Чехiї, наприклад, костьоли у Їглавi, Прахотицях, Двурi Карловим, Кутнiй Горi, Жатцi, Славоницях та iн. Каталiзатором такої об’ємностi став забудований у 1352 роцi Карлом ІV костьол Дiви Марiї у Нюрнберзi.

На територiю України цей архiтектурний тип дiйшов через Польщу, точнiше через територiю так званої Малопольщi, де на той час переважаючим просторовим розв’язанням храму була базилiка. Це було однiєю з принципових вiдмiнностей вiд архiтектури Захiдної України.

Вплив Львiвського корпусу нав позначився бiльшою мiрою не в прямому його повтореннi, а у вирiвнюваннi чотириопорної структури. На основi її створенi пам’ятки, декотрi з яких не мають прямих аналогiй у центральноєвропейськiй готичнiй архiтектурi. Корпус нав костьолу у Дрогобичi багато чим схожий на Львiвський, проте у схiдних травлях нав зроблено емпори (другий ярус); внаслiдок цього простору єднiсть iнтер’єру порушено i корпус вiзуально "скоротився", пресбiтерiум навпаки "витягнувся".

Зовнi дахи нижчих нав пiдходили пiд самий низ головної. Отже, при базилiкальному розв’язаннi iнтер’єру зовнiшнiй вигляд споруди лишається таким, як i вигляд звичайної зали. Так утворено псевдобазилiкальну композицiю. Чотириопорнi зали поширилися на теренi правобережної України. Так збудованi францисканськi костьоли у Самборi кiнця ХV столiття вплив описаного розв’язання вiдчувався навiть у ХVІІ столiттi - домiнiканський та кафедральний костьоли в Києвi. Другим, але значно менш поширеним типом є загальний розрiз iз шiстьома опорами. Найяскравiший зразок такого корпусу - костьол у Рогатинi. Всi опори круглої у планi форми, мають капiтелi та базу, внутрiшнiй простiр рiдкiсно цiлiсний. Проте залишенi мiжнавовi арки зорiєнтовують його до вiвтаря. Шестиопорними залами є храми у Перемишлi (кафедральний) та в Переворську (Бернардинський).

Наведенi приклади спонукають до певних узагальнень щодо особливостей католицької культової архiтектури на Українi кiнця ХІV столiття - першої половини ХV столiття.

Розквiт кафедральної готики в Українi припадає на часи правлiння короля Владислава ІІ Ягайла (1386 - 1434). Найпомiтнiшою ознакою її є сполучення витягнутого "капличного хору" з компактним зiбраним об’ємом нав. При цьому останньому створюється, як правило. на основi центричної фiгури квадрата, або фiгур близьких до нього. Цiкаво, що центричний план корпусу переважив на землях з давньою православною традицiєю: в Українi, Бiлорусiї, Литвi, тут названий тип у католицькому будiвництвi посiдав чiльне мiсце, його не було у сусiднiх землях, наприклад у Польщi.

Дещо не типовою для "адаптованої" української готики є каплиця Святого Мартина в Мукачево збудована у ХІV столiттi. Кам’яна, однонефна, базилiка з граненою абсидою та на невеликою округлою башточкою з гостроконечним завершенням. З усiх сторiн стiни костьолу укрiпленi масивними контрфорсами. Портал оформлений стрiльчастою аркою та прикрашений вiкном - розою.

В стiнах вузькi стрiльчастi вiкна. В бiчних фасадах вмурованi плити з епiтафiями, багато з них датовано. В каплицi збереглися розписи датованi ХІV столiттям. Каплиця вiдноситься до типово центрально європейської готичної школи i збудована ймовiрно будiвничими з Угорщини.

В цiлому готика, як конструктивна стильова система, не набула широкого розповсюдження в українськiй архiтектурi, вона проявилася головним чином в архiтектурних деталях. Це пояснюється не тiльки тим, що у будiвництвi культивувався центральнокупольний тип храму, але й також тим, що коли українськi землi звiльнилися вiд монголо-татарської навали i з’явилася можливiсть розпочинати будiвництво, готика як стильова система вже вiджила у країнах Захiдної та Центральної Європи.

2 . 2 Ренесансне культове зодчество та ренесанс

На початку XV столiття в Італiї в мiстi Тосканнi, де ще повнiстю не щезла антична спадщина виникало нове явище в мистецтвi - ренесанс, в бiльш вузькому значеннi цього слова - вiдродження античного мистецтва. В XV столiттi ренесанс поволi розповсюджується по всiй Італiї. Для нього характернi мiсцевi особливостi, тому у Францiї вiн iнший, нiж у Венецiї або в Римi. Але найбiльшої рiзноманiтностi набув ренесанс, розповсюджуючись по всiй Європi.

вiдмiну вертикальному вирiшенню простору, який вiдповiдав iдеям середньовiчної схоластики. Новi форми розвиваються в ширину. Ренесансна архiтектура характеризується простотою та спокоєм об’ємiв, форм i ритмiв.

Ренесанснi будiвлi справляють враження статичних завдяки нашаруванню горизонтальних поверхiв. Вiд античної архiтектури ренесанс переймає ордерну систему. Колона, пiлон, пiлястра, архiтрав, архiвольт та склепiння є тими основними елементами якими користується ренесанс, при вирiшення архiтектурних композицiй. Використовуються рiзноманiтнi ордери, котрi найчастiше стоять у ряд у вiдповiдностi з так званим взаємним пiдпорядкуванням - вiд найтяжчого доричного в нижнiй частинi до найбiльш субтильного коринфського зверху. Стiна знов набуває свого первiсного тектонiчного значення.

Дуже важливим є змiна характеру простору. Замiсть летючого i натхненного готичного простору з’являється рацiональне вiзуально чiткими межами. На мiсцi напружених готичних ламаних лiнiй, використовуються суворi, в бiльшостi випадкiв, прямокутнi форми. Основнi геометричнi фiгури та тiла в ренесанснiй архiтектурi - квадрат, прямокутник, куб i куля. Вiд початку i через весь перiод Ренесансу проходить принцип художнього iндивiдуалiзму вiльного використання античних форм.

Вiн використовується в конструкцiях та в елементах оформлення. Все бiльш важливим матерiалом стають будiвельнi розчини. Практично Ренесанс - перiод панування штукатурки в архiтектурi. Розчин використовується не тiльки у кладцi, але i у виглядi гладкої штукатурки, сграфiтто, руста та для створення деяких iнших архiтектурних елементiв. Цегла як i ранiше залишається традицiйним матерiалом, конструктивним та декоративним. Ренесанс вiдзначається характерним чергуванням матерiалiв та кольору, широко використовується кольоровi матерiали: теракота, майолiка та глазурована цегла. Виробами з цих матерiалiв легко надати будь-якої форми, що дозволяла створювати рiзноманiтнi елементи та деталi архiтектурного оформлення серiями.

В XVІ столiттi частiше, нiж настiнний живопис, у вбраннi iнтер’єрiв використовуються лiпнi прикраси, спочатку бiлi, а пiзнiше тонованi та позолоченi. В значнiй кiлькостi використовуються залiзо, особливо як конструктивнi деталi, якi забезпечують мiцнiсть за допомогою тяг та затяжок.

Мiдь, олово та бронза використовуються в декоративних цiлях. З дерева конструюються "стропила" карнизiв та стелi, котрi мають кесони складної форми. В деяких випадках з дерева виконуються i склепiння, наприклад цилiндричнi з люнетами.

Конструктивне рiшення склепiнь i куполiв залишається основною технiчною та художньою задачею. Дуже поширенi глухi склепiння та купола, якi залишають багато мiсця для розписiв. При спорудження склепiнь використовувався як античний, так i середньовiчний досвiд. Взiрцем для наслiдування вважався римський Пантеон. При цьому ренесанс намагається перебороти масивнiсть та просте нагромадження об’ємiв i для полегшення конструкцiй в системi склепiнь застосовуються рiзноманiтнi додатковi елементи, якi залишаються вiдкритими та iнколи трактуються як деталi художнього рiшення (наприклад, затяжки). Часто використовується купол на вiтрилах, ранiше вiдомий у храмi Святої Софiї в Константинополi. Але справдi новим стає включення в систему високого барабана, перехiдного цилiндричного елементу, який встановлювали мiж "вiтрилами" та куполом.

"дзеркальний". Для коридорiв та арочних галерей застосовувалося хрестове склепiння без ребер.

Друга половина XVІ- перша половина XVІІ столiття - це найнеспокiйнiший перiод в життi України. Починаючи вiд Люблiнської унiї 1569 року, коли Литва об’єдналася з Польщею в одну державу - Рiчь Посполиту, внаслiдок чого українськi землi - Київщина, Волинь, Брацлавщина, що входили до складу Литви, були загарбанi польськими феодалами, почалася активна боротьба українського народу проти соцiально-полiтичного та нацiонального гнiту. Це був час безперервних зовнiшнiх i внутрiшнiх вiйн, час героїчних дерзань i могутнiх творчих поривань.

Загальне пробудження до активного суспiльного життя змiнило погляд на споруду, що стала втiленням iдейних переконань, виразом глибоких духовних проявiв, патрiотичних устремлiнь. У нових iсторичних умовах зодчество набувало нового змiсту, оновлюючи свою конструктивну систему та пластично-декоративнi засоби. Це була ренесансна архiтектура, що стала закономiрним етапом у поступальному розвитковi нацiональних будiвельних традицiй. Виробленi нею ознаки нового стилю вiдповiдали за характером складнiй системi ренесансного стилю в архiтектурi iнших країн: чiтка симетричнiсть, ордернiсть, горизонтальнiсть членування на поверхи, багатство декоративного оздоблення фасадiв.

в українськiй архiтектурi пiд знаком творчого злиття мистецьких здобуткiв європейської культури з нацiональними традицiями на грунтi соцiально-полiтичного та культурного розвитку України.

У тогочаснiй архiтектурi України важливе мiсце займала оборонне будiвництво. Що ближче до пiвденних степiв, то густiшала мережа твердинь Подiлля, Червоної Русi, Волинi, нарештi, Приднiпров’я.

На Українi часто використовувалась традицiйна фортифiкацiйна система з земляними валами, глибокими ровами та дерев’яними стiнами, якщо iншого матерiалу не було.

Водночас на територiї України будується фортецi, над спорудженням яких на запрошення Речi Посполитої працюють iноземнi спецiалiсти, втiлюючи останнi досягнення європейського фортифiкацiйного мистецтва. Гiйом Левассер де Боплан, "перший капiтан артилерiї та iнженер короля", у 1635 роцi проектував замок в Кременчуцi та фортецю Кодак над Днiпром. У 1646 роцi вiн керував будiвництвом цитаделi в Новгорi-Сiверському, багато працював над полiпшенням укрiплень Бара. Італiєць Андреа дель Акба споруджував фортецю у Бродах, француз Нiколя Дюбуа займався фортифiкацiєю Збаража, а Павло Щасливий виходець з Італiї, на рубежi XVІ- XVІІ столiть будував замок у Жовквi. Численнi приватнi замки на територiї України були магнацько-шляхетськими резиденцiями, бiльшою чи меншою мiрою вони були збудованi по європейському типу оборонних споруд. Ренесанснi будiвельнi традицiї в них втiлювались найшвидше i найповнiше. Цi замки подекуди ставали адмiнiстративними осередками, а згодом перетворювались на новi мiста (Жовква, Старокостянтинiв, Вишневець, Чорторийськ, Корець та iншi). Авторитетом для створення таких замкiв була, зокрема, Італiя.

замку вносили пом’якшення декоративнi аттики, як у завершеннi башт Луцька, Острога, Бережан, Добромиля, Старого Села. В останньому мотив аттики доведений до класичної завершеностi, так само як рiзьблене обрамлення вiкон та порталiв з фронтонами та напiвколоннами - у Язлiвцi, Свiрхи, Бiлому Каменi. Згодом, у оздобленнi замкiв широко поширився руст, для пiдкрiплення могутностi споруди (замки в Черленицi, Збаражi, Золочевi, Пiдгiрцях). Пiд впливом Вавеля та житлової архiтектури Львова поширюється мотив аркадних галерей. Аркадами оточувалися замковi двори по периметру в один, або два яруси (в Бережанах, Олицi, Дубно, Старому Селi, Мукачевому).

Слiд зазначити, що в кожному магнацькому замку за польського панування функцiонував католицьких храм, костьол або каплиця. В цiлому його стильове вирiшення визначалося системою оборони. Так, наприклад костьол Меджибiзького замку носив готичнi риси, що вiдповiдало традицiйнiй середньовiчнiй конструкцiї замку. Ренесансний характер тут мають лише два житлових будинки в схiдному кутi з двома ярусами амбразур внизу.

Кам’янi храми будувались з обов’язковим врахуванням оборони. Великi монастирськi ансамблi мали вигляд справжнiх фортець, наприклад бернардинський монастир в Заславi, збудований близько 1604 року, домiнiканський монастир у Старокостянстиновi на Подiллi, побудований у 1612 роцi бернардинський монастир у Сокалi на Львiвщинi. Кармелiтський монастир у Теребовлi (1635 рiк) на Тернопiльщинi, не зважаючи на те, що був збудований в добу Пiзнього Ренесансу, зберiгав у будiвельнiй структурi давнi традицiї. Його мури з нарiжними круглими баштами, та конусоподiбним завершенням мали архаїчний вигляд.

Визначне мiсце в iсторiї розвитку ренесансної архiтектури в українському мистецтвi належить групi львiвських пам’яток: Успенськiй церквi, Вежi Корнятка, каплицi трьох святителiв, якi утворюють унiкальний ансамбль на Руськiй вулицi переважна бiльшiсть зодчих, якi працювали у Львовi, були вихiдцями з Пiвнiчної Італiї та iталiйських кантонiв Швейцарiї, з округи Комо, черз що їх прозвали "комасками". Вони виховувались на архiтектурi Ломбардiї та Венецiї, що вiдзначалася архаїчнiстю; в нiй довго затримались форми пiвнiчноiталiйської готики, а також зберiгались вiдгуки романської та вiзантiйської архiтектурної традицiї. Тим часом у Схiднiй Європi поволi складалися принципи нового, ренесансного стилю, що не вiдмежовувався вiд iнших стилiв. Таке спiвiснування рiзних за часом i характером форм було опановане комасками i сприяло їх сприйняттю будiвельною традицiєю українських земель.

з Риму, якого у Львовi прозвали Павло Римлянин. Переважну кiлькiсть будiвничих складали ремiсники. Значна їх частина входила в заснований у Львовi в 1572 роцi мулярський цех, де поступово склалася особлива будiвельна традицiя.

розлад: в цiй спорудi вiдчутнi вiдголоси готики, а в декоруваннi вежi i монастиря елементи маньєризму. За проектом костьол - тринефна базилiка з акцентом на центральному нефi - мав стати найгармонiчнiшою спорудою. Проте замовник - бернадинська капiтула, ймовiрно, не погодилася з проектом архiтектора. Капiтула волiла бачити емоцiйну та декоративну пишноту, вiдповiднi тогочаснiй атмосферi контрреформацiї, а римська дорiка з її ясною логiкою та мужньою простотою видалася їй малоефективною.

Незгода мiж архiтектором i замовниками закiнчилася розривом: з 1643 року будiвництво продовжував Амброзiй Прихильний. Фасад доповнився високим декоративно-скульптурним щитом у стилi фламанського маньєризму i трьома скульптурами у нiшах другого ярусу, що збагатило його, але водночас позбавило стильової єдностi i справжньої монументальностi. Автором доповнень, ймовiрно, був архiтектор i скульптор iз Вроцлава Андрiй Бемер, який на той час працював над будiвництвом вежi для ратушi. Така сама вежа з’явилася тодi бiля бернардинського костьолу, що дає пiдстави визначити її авторство i наводить на думку, що саме Андрiй Бемер продовжував будiвництво костьолу пiсля смертi Павла Римлянина у 1618 роцi.

Римський храм Іль Джезу використовувався не тiльки єзуїтами. Їх пропагувала контрреформацiя в сакральнiй архiтектурi, i щоразу взiрець пристосовували до мiсцевих умов. Хоч Вiнницькiй єзуїтський колегiум з монастирем споруджувався одночасно з Львiвським в 1610 роцi, проте Вiнницькiй колегiум i домiнiканський монастир залишилися типовими оборонними спорудами, справжнiми фортецями, обнесеними мурами i бойовими вежами.

Бiльшiсть католицьких храмiв на рубежi XVI - XV столiть були збудованi за консервативними схемами у численних мiстах, мiстечках та селах. У цих храмах переважав готичний тип, однонефний, з високим дахом, позбавлений продуманої системи декоративних прикрас, але з практично вираженою обороноздатнiстю. Це храми в селi Скелiвка - XVI столiття, Куликiв - XVI столiття, Свiрж - 1546 рiк. Броди 1596 року, Бережани - 1600 року, вiща - 1600 року, Бiлий Камiнь, Теребовля 1635 року.

Високим втiленням ренесансних iдей, прагнення до ясного членування архiтектурної маси, до простої гармонiї став фарний костьол у Жовквi збудований у 1606 - 1618 роках. Творцем цього храму був Павло Щасливий; пiсля його смертi споруду закiнчував Амброзiй Прихильний. Жовкiвський костьол вiдзначає чiтка тектонiка i чистота архiтектурних форм. Це базилiка за планом - латинський хрест з куполом на середохрестi, що належить до поширених в Італiї ренесансних храмiв типу христовокупольних з розвинутим нефом, що зближує його з типом українських п’ятидiльних одноверхих церков. Храм здiймається на пiдвищеннi; призначений був для кругового обходу, чому сприяє мотив спарених пiслястрiв, що ритмiчно членують масиви стiн i дорiйський фриз, яким оперезано весь об’єм. Споруда виконана у великомасштабних пропорцiях. Але в жовкiвському костьолi не збережено стильової чистоти: в ньому присутнi портал i апсида, що було характерним для творчого почерку комаскiв, тiсно зв’язаних з ломбардським зодчеством. Храм у Жовквi мав служити пантеоном слави, родинним мавзолеєм, що показує емблематика фризу - вершники та орли. В цiй емблемi виражена легендарно-геральдична тематика родини Жолкевських та Гербуртiв i монументально-героїзований характер споруди.

Ймовiрно, першим на українських землях однонавним храмом з двома симетричними каплицями обабiч, є парафiяльний костьол у Лiську, збудований, приблизно, 1539 року. У планi, це прямокутник, без видiленого пресбiтерiуму, до якого прилягають квадратовi каплицi, що разом творять поперечну вiсь, доконечну при хрещатiй композицiї. Таке розв’язання унiкальне не тiльки для України, а й для сусiдньої Малопольщi.

двором дають можливiсть припустити, що майстрiв для цього запрошено з Австрiї.

Близько семидесятих рокiв XVI столiття до однонавових костелiв у Фельштинi та Куликовi, зведених у першiй половинi цього столiття, добудованих, як i в Лiську, по двi бiчнi квадратовi в планi каплицi, для сполучення з навою зроблено широкi стрiльчастi отвори в стiнах. Та попри це, внутрiшнi простори їх лишилися iзольованими.

захiдному фасадi. Будував її львiвський Ян Димитр Солiковський - у традицiях Австрiйських пiвнiчних земель, де також були популярнi "чистi зали".

На початку XVIІ столiття однонавовий костьол з двома каплицями усталюється в архiтектурi як сформований архiтектурний тип. Так збудовано костьол у Тулиголовах у 1600 роцi, та деякi iншi храми. Можна видiлити двi тенденцiї в подальшiй еволюцiї цiєї структури; перша спрямована на розвиток каплиць як самостiйних об’ємiв, а друга – навпаки, на злиття їх iз основною масою будинку й створення таким чином нової хрестоподiбної цiлостi.

Перша з них може бути представлена костьолом у Бережанах (1600 рiк). У планi - це однонавовий корпус iз невидiленим присбiтерiумом. До нього з бокiв прилягають двi двояруснi каплицi, схiдна частина яких повторює форми вiвтаря. Як в iнтер’єрах, де обидва яруси каплиць розкриваються широкими арками всередину, так i ззовнi це цiлком автономнi об’єми, що вiдiграють у загальному просторовому розв’язаннi пам’ятки значну роль. Проте вже в спорудженому у 1610-1620 роках костьолi в Бiгцi (майстри Варфоломей та Ян Косьба) спостерiгаємо повернення до усталеного зразка: квадратовi каплицi вiдкриваються в храм високими арками. Крiм того, вони пiдведенi пiд один каприз з усiм обсягом костелу, тому справляють враження трансепта.

Перехiдну форму вiд споруд Гербуртiв до вказаного розв’язання у Мостиськах ( приблизно 1600-1620-тi роки): при подiбностi планувисочина каплиць менша за височину самого храму.

Характерною ознакою Католицької Церкви на Українi було зростання кiлькостi чернечих орденiв. Найперше досягли українських земель - так званi "ордени жебракiв" - тобто тi, що утримувалися з милостинi - ордени домiканцiв та францисканцiв. Вiдразу пiсля свого утворення в ХІІІ столiттi вони послали своїх ченцiв-мiсiонерiв на Русь. Власне цi ордени в значнiй мiрi причетнi до встановлення i розвитку мiсцевих структур Римсько-Католицької Церкви. Вiд самого початку Апостольський Престол надав їм широкi повноваження, якi iнодi перевищували навiть компетенцiї папських легатiв. Особливо слiд пiдкреслити роль ордену домiнiканцiв, який вже в 1612 роцi мав самостiйну руську провiнцiю Святого Яцека. Слiд зазначити, що у 1648 роцi домiнiканцi налiчували 50 осередкiв, а в 1772 роцi - вже 62.

Монахи-францисканцi вiд початку свого утвердження на українських землях мали самостiйний руський вiкарiат, залежний безпосередньо вiд генералу ордену. Пiсля подiлу орденiв в 1517 роцi на двi течiї - францисканцiв конвентуальних i францисканцiв обсервантiв (або ж бернардинцiв); обидва керунки мали свої окремi органiзацiї на Українi; францисканську руську провiнцiю непорочного Зачаття Пресвятої Дiви Марiї i бернардинську руську провiнцiю святого Антонiя з Падуї. В 1619 роцi цiлком вiддiлився вiд францисканцiв орден капуцинiв, який також мав декiлька своїх монастирiв на Українi, котрi належали до польської провiнцiї. До цих же "орденiв жебракiв" вiдносяться й кармелiти, вiд яких свого часу вiддiлилися кармелiти босi. До польської провiнцiї босих кармелiтiв належали монастирi в Бердичевi, Кам’янцi-Подiльському, Львовi, Вишнiвцi, Старому Загоровi. Натомiсть орден кармелiтiв вiд 1687 рокiв мав окрему руську провiнцiю Святого Йосифа. Досить скромно був представлений орден августинцiв, що мав свої монастирi у Львовi, Залозцях, Затурцях i Жидачевi. Слiд зазначити, що до Кракiвського монастиря августинцiв вступив вiдомий український духовний письменник, автор знаменитого панагирика на честь гетьмана Петра Сагайдачного, домашнiй учитель родини воєводи Адама Киселя - о. Касiян Сакович. У Краковi вiн був настоятелем костьолу, що належав до цього ордену.

Крiм "орденiв жебракiв", на Українi засновувались й iншi чернечi спiльноти. Так особливого розповсюдження набув орден Тринiтарiїв, який займався викупленням християнських в’язнiв з неволi, особливо турецької та татарської. Постiйна загроза нападiв на українськi землi зi сторони пiвденно-схiдних сусiдiв створила необхiднi умови для реалiзацiї покликання монахiв-тринiтарiїв. У 1688-1752 роках вони органiзували 18 походiв, пiд час яких викупили 437 чоловiк з рук мусульман. Особливим шпитальним орденом, заснованим у ХVI столiттi Святим Йоаном Божим, були отцi бонiфрати. Ченцi у своїх шпиталях, опiкувалися хворими i набули слави як знавцi лiкарських рослин, їхнi осередки на Українi мiстилися у Львовi та Луцьку. Декiлька монастирiв на Українi належали ордену паулiнiв, що в ХVIІ - ХVIІІ столiттях переживав велике пiднесення. На Яснiй Горi в Ченстоховi (Польща) вони були хранителями чудотворної iкони Матерi Божої, так званої Чорної Мадонни. Тiльки єдиний монастир у Львовi мав орден театинцiв, якi в 1664 роцi прибули сюди, щоб заопiкуватися мiсцевою вiрменсько-католицькою спiльнотою.

На особливу увагу заслуговує дiяльнiсть ордену єзуїтiв або Товариства Ісусового, який прибув на Україну, коли поряд з драматичним занепадом Православної Церкви помiтний був загальний зрiст протестантських течiй. Ставлячи собi за мету поширювати в таких умовах католицизм, єзуїти перш за все звернули увагу на стан освiти. У 1582 роцi єзуїтiв запросив до Львова мiсцевий архiєпископ Йоан Дмитро Сулiковський. Єзуїтськi монастирi виникають i в iнших українських мiстах: Луцьку, Кам’янцi-Подiльському, Вiнницi, Фастовi та iнших. Разом з монастирями закладалися школи-колегiї.

Хоча система освiти базувалася на європейському схоластичному методi з латинською мовою викладання, однак траплялися також випадки ведення єзуїтами "слов’янських шкiл", в яких також вчили по-українськи (так було в Луцьку). З єзуїтської академiї виник перший на наших землях. Львiвський Унiверситет в 1661 роцi.

До тимчасової лiквiдацiї ордену в 1773 роцi єзуїти тримали в своїх руках все шкiльництво Речi Посполитої. Крiм пiднесення рiвня науки, вони активно включалися до мiсiонерської працi; проводячи душпастирство в найбiльш небезпечних умовах. Так, на початку XVII столiття в українськi степи регулярно висилялася єзуїтами missio ucrainensis для проголошення Слова Божого i удiлення Святих Таїнств позбавленим релiгiйної опiки християнам. Значнi заслуги має цей орден в справi укладення Берестейської унiї. Натхненниками укладення мiжцерковного поєднання, результатом якого стала Греко-Католицька (унiатська) церква, були монахи-єзуїти: Петро Скарга, Бенедикт Гербест i Антонiо Поссевiно. Справi змiцнення унiї на Українi служила проведена єзуїтами реформа чернечого життя, яка фактично була заснуванням на нових началах греко-католицького ордену отцiв-василiан.

Окрему групу монаших спiльнот становили отцi комунiяни (вiд лат. Communio - спiльнота) i отцi мiсiонери. Завданням цих священичих об’єднань було пiдвищення душпастирського рiвня духовенства i поглиблення релiгiйностi вiруючих шляхом проведення парафiяльних мiсiй. Серед жiночих орденiв, що дiяли на Українi слiд згадати про вiдповiдники вже згадуваних чоловiчих орденiв. Це домiнiканки (Львiв, Жовква), кармелiтанки (Львiв), кармелiтанки босi (Львiв), бернардинки (Дубно, Львiв). Крiм цього дiяв жiночий орден бенедиктинок (Львiв), а також сестер Святого Духа (Львiв). Типово жiночими були ордени бригiдок (Львiв, Луцьк, Самбiр, Сокаль) та шариток (Броди, Городок, Львiв, Житомир).

потiм на їхньому мiсцi поселився лицарський орден Святого Йоана. Жiнка короля Лайоша Великого королева Єлизавета передала монастир отцям домiнiканцям. З її iменем пов’язане також заснування у береговi в 1370 роцi францисканської спiльноти.

На перелом XІV-XV столiть припадає заснування францисканського монастиря у Виноградовi. Свої осередки на Закарпаттi мали пустельники-паулiнки. Їхнi монастирi були у Виноградовi, Тячевi, Кiшбергу, Горянах.

Римо-католицькi чернечi ордени на протязi всiєї своєї дiяльностi на Українi, вели активну будiвничу дiяльнiсть. Практично, починаючи з другої половини ХІІ столiття можна спостерiгати значне пожвавлення католицького культового будiвництва на територiї захiдних земель України.

основного об’єму, бiльш вузької та видовженої напiвкруглої апсиди та квадратного притвору. Двоскатний дах нефу утворює щипцi на захiдному i схiдному фасадах. По обох сторонах притвору, по рiвень карнизу, симетрично розташованi невеликi примiщення.

Храм вiдрiзняється гармонiйнiстю архiтектурних форм та об’ємiв, витриманий в пiзньоренесанснiй манерi, хоча, можна прослiдкувати окремi готичнi риси - стрiльчастої форми вiкна. Перекритий хрестовими склепiннями з розетками на перетинi вузьких пучкiв в нефi. Вiдсутнiсть на спорудi пiлястрiв та iнших членуючих елементiв надає їй суворого вигляду. Єдиним декором є консольний фриз пiд масивним карнизом та профiлюючi обрамлення стрiльчатих вiкон.

Іншим раннiм пам’ятником монастирського будiвництва на Львiвщинi є комплекс Францисканського монастиря у мiстечку Городок. Закладений, приблизно у XVI столiттi (1419 рiк). В його комплекс входять келiї та костьол.

Костьол належить до пiзньоренесансних споруд у периферiйному варiантi. Це однонефна споруда з напiвкруглою апсидою, та цилiндричним перекриттям, декор на поверхнi стiн майже вiдсутнiй. Корпус келiй - цегляна одноповерхова споруда, коридорної системи з прямокутним внутрiшнiм подвiр’ям. Перекриття коридорiв цилiндричне з розпалубками, примiщення - хрестовi та плоскi.

У 1390 роцi у Луцьку був заснований монастир отцiв домiнiканцiв. Спочатку вiн був дерев’яний. Першi кам’янi будiвлi збудованi тiльки на початку XVIIІ столiття. На сьогоднiшнiй день комплекс монастиря являє собою стильовi риси як бароко так i раннього класицизму.

Іоана Хрестителя костьол XVI-XVII ст базилiкального типу, тринефний з масивною баштою на захiдному фасадi. Збудований з каменю та цегли. Складається з квадратного у планi чотиристовпного основного об’єму, видовженого хору з граненою апсидою та квадратної башти. Мiж баштою i пiвнiчним нефом прибудована напiвкругла башта з кам’яними сходами, яка веде на хори та верхнi поверхнi. Стiни укрiпленнi контрфорсами. Неф та хор перекритi одним дахом, чотириярусна башта (четвертий ярус восьмигранний) завершена куполом з лiхтарем.

Храм споруджувався в два етапи. До першого вiдноситься хор та бiчне примiщення, до другого основний тринефний об’єм. В архiтектурi ранньої частини, яка датується 1530 - 1565 роки збереглися елементи готики. До них належать зiрчастi склепiння хору з камiнними нервюрами, стрiльчастi вiкна та арки, готичнi дверi бокового примiщення, яке перекрите цилiндричним склепiнням. До цього ж перiоду вiдноситься i лiплений декор на склепiннi головного нефу.

Притвор перекритий цилiндричним склепiнням, другий ярус башти на рiвнi хору - хрестовим.

був збудований перший собор Святого Миколая на Подолi у Києвi. В 1623 роцi монахи-францисканцi отримали вiд родини Сулiмовських ланку землi мiж мiстом i замком на правому березi Днiпра, де збудували монастир та церкву в iм’я Успiня пресвятої Дiви Марiї. На жаль, цей осередок християнства був знищений козаками в 1648 роцi. На початку XVII столiття францисканцi з’явилися ще в декiлькох мiстечках Київської єпархiї, де також збудували свої храми. Пiсля 1643 року в мiстi Батуринi з’явилася єпископська резиденцiя та костьол в iм’я Святого Варфоломiя, спалений козаками в 1648 роцi.

У 1635 роцi князь Ярема Вишневецький запросив францисканцiв до свого мiста Лубни, де на його кошти був збудований монастир на храм в iм’я св. Михайла, де збереглася чудотворна iкона Божої матерi. В 1648 роцi костел було знищено. В 1638 роцi послiдовники святого Франциска прибули до Фастова, де їм було вiддано єпископом Соколовським монастир i костьол. Невдовзi при монастирi був вiдкритий колегiум. В 1648 роцi вiйська Богдана Хмельницького пограбували i спалили костьол i учбовий заклад.

Наприкiнцi XVIIІ столiття з’явилися представники ордену капуцинiв. Перший свiй храм вони побудували в мiстечку Брусилiв близько 1790 року, де зберiгалася чудодiйна iкона Божої Матерi. Другий храм монахи збудували у Старокостянтиновi в iм’я Іоанна Христителя.

Великий вклад у храмове будiвництво зробили монахи ордену кармелiтiв "босих". Ще на початку XVII столiття в 1627 роцi вони оселилися в мiстi Бердичевi в замку-фортецi на правому високому березi рiки Гнилоп’ятi. В 1634 роцi монахи збудували "нижнiй" пiдземний костьол в iм’я Пресвятої Дiви Марiї. Поступово розширяється площа укрiплень, монастирськi споруди оточуються валом та ровом. Але не зважаючи на цi заходи безпеки в 1648 роцi фортеця була взята вiйськами Богдана Хмельницького. В 1687 роцi через, частi набiги, кармелiти змушенi покинути укрiплення, i виїхати за межi України. Повернулися мiсiонери лише в 1717 роцi i залишилися в мiстi як здавалося назавжди. Старi стiни фортецi ремонтуються, посилюється артилерiя, збiльшується гарнiзон. В 1739 роцi розпочинається будiвництво великого надземного костьолу. Для потреб будiвництва в сусiдньому селi Бистрик були збудованi великi цеглянi заводи, а з Подiлля привозився камiнь.

Для будiвництва були запрошенi архiтектор та iнженер Ян де Вiтт, та архiтектор Григорiй Тарнавський. Пiсля закiнчень храм був розписаний iталiйським художником В. Фредирiче. В 1799 роцi храм був реконструйований, дах накрили мiдними пластинами. Значнi реставрацiйнi роботи проводились в 1810-1816 роках.

Споруда храму представляє собою тринефну, шестистовпну, однокупольну базилiку з трансептом в стилi бароко. Головний вхiд вирiшений у виглядi широких напiвкруглих в планi сходiв. В оздобленнi фасадiв використаний коринфський ордер. Інтер’єр костьолу багато прикрашений мармуром, позолотою,. Рiзьбленням по дереву та фресками. В ньому домiнує високий вiдкритий пiдкупольний простiр.

"Нижнiй" костьол заглиблений в землю i представляє собою тринефний, шестистовпний, склепiнчастий зал з окремими камерами-криптами.

з величезним замкнутим внутрiшнiм двором, в якому знаходився невеликий монастирський сад. Внутрiшнє планування коридорне з одностороннiм розташуванням примiщень. Фасади, якi входять в внутрiшнiй двiр ритмiчно роздiленi двома ярусами вiкон з напiвциркульними склепiннями. В корпусi розташованi келiї, ризниця, трапезна, бiблiотека, шпиталь та кухня.

Існував ще один корпус монастиря, вхiдний, який зберiгся частково. Збудований у другiй половинi XVIIІ столiття, пiд час укрiплення i розширення фортецi i слугував головним воротам монастиря. В цiлях збiльшення ворiт розмiщувалися великi подвiйнi чавуннi ворота.

Трохи ранiший пам’ятник католицької храмової архiтектури можемо розглянути в селi Стара Котельня (Житомирська область). Це костьол Антонiя Падуанського, будiвництво якого завершено в 1786 роцi. Храм знаходиться на схiд вiд давньоруського городища бiля засипаного оборонного рову.

Костьол в стилi бароко представляє собою цегляну, тринефну, чотиристопну базилiку з п’ятигранним пресбiтерiєм та прямокутними сакристiями, з гвинтовими дерев’яними сходами (такi самi гвинтовi сходи по бокам головного входу ведуть хори). Центральний неф перекритий напiвциркулярними склепiннями. Фасади прикрашенi спареними пiлястрами iонiчного ордену та гiрляндами в капiтелях, арка головного входу фланкiрована тосканськими колонками. Споруд опоясує розвинутий багато профiльний карниз.

Костьол огороджений цегляною огорожею з ворiтьми та трьох пролiтною дзвiницею.

Заснований у 1624 роцi Домiнiканський монастир, також ,спочатку входив до складу оборонного комплексу Мури, оточеного товстими стiнами з бiйницями та кутовими баштами займав пiвнiчно-захiдну частину. Споруди монастиря спочатку були дерев’яними, а в 1760 роцi на їх мiсцi був збудований цегляний костьол з келiями. Пам’ятник складається з костьолу, якi примикають до нього келiй та оборонної стiни з кутовою баштою.

Костьол цегляний, в планi прямокутний, тринефний, шестистовпний з прямокутними сакристiями. До нього прилягають келiї. Фасади костьолу та келiй вирiшенi в стилi бароко. В iнтер’єрi збереглися фрагменти настiнного живопису XVIIІ столiття. Перекриття напiвциркульне з розпалубками. На хори ведуть гвинтовi сходи. Пiд примiщенням знаходяться крипта.

Келiї збудованi близько 1765 року, цеглянi, подiбнi у планi, двоповерховi, разом з костьолом утворюють внутрiшнє подвiр’я. Пiвнiчнi фасади келiй завершенi арочними фронтонами. Внутрiшнє планування коридорне з одностороннiм розмiщенням кiмнат. В келiях перекриття плоске балочне, в коридорах - напiвциркульнi склепiння з розпалубками. Башта i стiни носять оборонний характер. Стiни оснащенi бiйницями, башта - цегляна квадратна у планi споруда з заокругленими кутами, на високому розширюючомуся цоколi укрiплена контрфорсами, перекрита напiвциркульним склепiнням.

восьмистовпний, з криптою. На жаль, пiсля пожежi 1778 року споруда була пристосована пiд гiмназiю в результатi чого був видозмiнений головний фасад.

Колегiум - цегляна двоповерхова П-подiбна в планi споруда з несиметричними бiчними крилами. Пiвденна його стiна укрiплена контрфорсами. Фасади в стилi бароко. Пiвнiчний завершується фiгурним фронтоном прикрашеним декоративними вазами.

Першi згадки про костьоли на Волинi належать до ХV столiття. Найдавнiшi з них збудованi у ХV-ХVI столiттях - невеликi за розмiрами будiвлi, котрi за об’ємно - просторовою структурою можна класифiкувати як однонавнi безверхi храми. Апсида, як правило, напiвциркульна у планi, рiдше - прямокутна, з одним або двома симетрично розмiщеними примiщеннями рiзницi та паламарнi.

Всi давнi костьоли Волинi були орiєнтованi на схiд. У храмах ХVIІ- ХVIІІ столiттях цей канон досить часто порушувався в залежностi вiд мiстобудiвельної ситуацiї, форми дiлянки забудови та iнших факторiв.

Протягом ХVIІ столiття число костьолiв збiльшується у порiвняннi з попереднiм часом.

Найбiльш поширеною об’ємно-просторовою схемою монастирських, колегiальних та кафедральних костьолiв були тринефнi базилiки з трансептом або без нього та двома баштами у захiднiй частинi храму, котрi завершували бiчнi членування нартексу. Вiвтарям та навам вiдповiдали напiвциркульнi апсиди.

З цiєї великої групи за основними особливостями розмiщення башт вiдносно площини фасадiв та за формою головного фасаду у планi можна вiдмiтити кiлька пiдгруп.

В одну з них входять костьоли з двома фланкуючими баштами на захiдному фасадi, причому башти виступають з площини фасадiв не бiльш як на половину своєї ширини, а захiдний фасад у планi прямолiнiйний.

Найбiльш раннiм храмом, який вiдповiдає цим критерiям, є величина первiсно барочна будiвля КОСТЬОЛУ СВ. ПЕТРА І ПАВЛА МОНАСТИРЯ ЄЗУЇТІВ у мiстi Луцьку, яка найповнiше вiдповiдає римському храму Іль Джезу. Будiвництво було розпочате ще у 1604 роцi. У 1616-1620 роках воно продовжилось пiд керiвництвом iталiйського архiтектора єзуїта Джакомо Брiано. Протягом XVII - XVIII столiттях та ХІХ столiттi костьол та монастир неодноразово зазнавали руйнувань, пожеж та вiдбудов у таких значних об’ємах, що вiдновлювальнi роботи тривали по кiлька рокiв, а участь в них брала велика кiлькiсть архiтекторiв, мулярiв та iнших фахiвцiв. У 1620-1632 роках та у 1650-1665 роках тут працював Мацей Маiк; у 1646 роцi - Бенедикт Моллi; у 1692-1694 роках та у 1697-1700 роках - Войцех Глазовiч; у 1729 - 1730 роках - павло Гiжицький; у 1765-1766 роках та у 1783 - 1784 роках - Мiхал Соболевський; у 1781 роцi - Йозеф Умiнський.

Петропавлiвський костьол у Луцьку - тринефна восьмистовпна базилiка з трансептом та куполом над геометричним центром нефу. Башти захiдного фасаду в четвертому ярусi мають iдентичну цилiндричну форму; в нижнiх ярусах плани їх рiзнi: схiдна - восьмигранна, захiдна - квадратна. Головний фасад має чiтку двоярусну композицiю; його членують пiлястри, карнизи, нiшi. Другий ярус вiдповiдає ширинi центрального нефу; його увiнчує трикутний фронтон, в тимпан якого вписано сегментну арку.

Особливiсть планувально-просторової структури костьолу-влаштування критого обходу зовнi бiчних нефiв, якi сполучаються з нартексом та з бiчними примiщеннями тридiльної вiвтарної частини. Первiсно вiн мав вигляд високої вiдкритої аркади.

До цiєї групи належить КОСТЬОЛ СВ. АНТОНІЯ колишнього монастиря ордена пiарiв у селi Великi Межиричi (Корецькi) в Рiвненськiй областi, збудований у 1702-1725 роках за проектом архiтектора В. Ленартовича. Головний (пiвденний) фасад будiвлi, який замикає перспективу однiєї з центральних вулиць цього населеного пункту, фланкують двi квадратнi у планi башти; вони на два яруси пiдносяться над високим основним об’ємом костьолу. Мiж баштами вкомпоновано фронтон примхливої форми.

За планувально-просторовою структурою костьол у Великих Межиричах - тринефна чотиристовпна базилiка. До центрального нефу примикають рiвнi йому за висотою бiчнi. Опорним елементом тут служать масивнi пiлони складної форми у планi. На пiлони спираються подвiйнi пiдпружнi арки, якi несуть цилiндричне склепiння з розпалубками. Ця система бере початок з часiв античностi, продовжуючи традицiю римських базилiк.

До "баштової" групи можна також вiднести КОСТЬОЛ СВ. ВІТАЛІСА монастиря єзуїтiв у мiстi Острозi. Будiвництво було розпочате ще у 1626 роцi за проектом невiдомого автора. У 1631-1632 роках на запрошення фундаторки єзуїтського костьолу Анни Ходкевич будiвництво продовжує Джакомо Брiано. Невдовзi його було вiдкликано до Італiї. З 1634 роцi мiсце Брiано посiв Бенедикт Моллi. В Острозi вiн запропонував новий проект i його втiлював до 1648 роцi. Пiд час визвольної вiйни (1648-1654 роках) у 1649 роцi костьол був спалений. Анна Алоїза Ходкевич намагалась вiдновити споруду. Вона знову звертається до Бенедикта Моллi. Вiдремонтований костьол простояв до 1821 року i був знищений пожежею.

склепiнь. Головний фасад мав типову для барокових костьолiв композицiю. Його членували пiдлястри коринфського ордеру, а високий триярусний фронтон, також оздоблений пiлястрами, карнизами та кам’яними вазами, фланкували двi двояруснi башти.

Всi названi храми вiдрiзняються висотою та кiлькiстю ярусiв у баштах, формою фронтонiв, вкомпонованих мiж баштами, якi акцентують центральну вiсь головного фасаду, формою башт у планi, пластичним оздобленням головного фасаду та iншими деталями, але принципово композицiйна схема захiдної частини будiвлi залишається майже однаковою.

з них.

Прикладом першого варiанту слiд назвати бароковий КОСТЬОЛ СВ. ТРІЙЦІ (колегiальний) у мiстi Олика Волинської областi, збудований у 1635-1640 роках за проектом iталiйських архiтекторiв Б. Моллi та Я. Малiверна.

головного фасаду покладено схему фасаду церкви Іль Джезу. Нижнiй ярус фасаду оздоблено пiлястрами коринфського ордену i завершено антамблементом. Верхнiй ярус фасаду, рiвний за шириною центральному нефовi, розчленовано пiлястрами меншого масштабу; в центрi його вмiщено велике лiпне панно. Завершує фасад трикутний фронтон. Фланкуючi башти-дзвiницi, як окремо визначенi об’єми, з’являються лише на рiвнi верхнього ярусу. Вони мають вигляд квадратних у планi одноярусних об’ємiв, що гармонiйно пов’язанi з членуванням фасаду. Кожна грань башт прорiзана наскрiзним великим отвором. Завершують башти невисокi чотириграннi намети з лiхтариками.

пiзньобароковiй базилiцi фланкуючi башти-дзвiницi "вiдступають" вiд площини головного фасаду в даному випадку завершують фронтони рiзних модифiкацiй.

Одним з раннiх прикладiв такого типу є КОСТЬОЛ СВЯТОГО ЙОСИПА колишнього монастиря кармелiток у мiстi Дубно (1660 року). Головний фасад цiєї тринефної чотиристовпної ранньобарокової базилiки було вирiшено у простих логiчних формах ордерної системи (оздоблення фасаду знищено у 1960-1970 роках). Розвинений карниз дiлив фасад на два яруси; розмiщення пiлястр вiдповiдало внутрiшнiй тринефнiй структурi. Другий ярус фасаду, рiвний за шириною центральному нефовi, увiнчував трикутний фронтон; плавна крива з’єднувала його з кутами фасаду. До цiєї ж групи належить КОСТЬОЛ МОНАСТИРЯ КАПУЦИНІВ у мiстi Острозi, збудований у 1758 роцi за проектом придворного архiтектора князiв Сангушко - iталiйця Павла Антонiо Фонтана. Немає сумнiву в тому, що первiсно костьол, особливо його головний фасад, мав типове пiзньобарочне пишне оздоблення. На жаль, воно було спрощене, майже повнiстю знищене пiд час перетворення костьолу на православну церкву в 1867 роцi i зараз залишились лише убогi слiди його декору. Головний фасад храму подiлено карнизом на два яруси; плоскi лопатки, котрi членують фасад, вiдповiдають внутрiшнiй тринефнiй структурi. Вхiд головного фасаду пiдкреслює головну вiсь та велика нiша над входом прикрашена профiльованим обрамленням. Центральну частину другого ярусу фасаду завершує простий трикутний фронтон, а кути його пiдкресленi двома невисокими обелiсками на стовпчиках квадратного сiчення.

Без детальних дослiджень неможливо встановити, наскiльки спотворено первiсний вигляд костьолу, однак враховуючи iм’я автора - Фонтана, безперечно, вiн належав до найбiльш визначних барокових споруд Рiвненщини i Волинi в цiлому.

До другої половини XVIIІ столiття належить АНСАМБЛЬ ЄЗУЇТСЬКОГО КОЛЕГІУМУ (Тернопiльської областi) у мiстi Кременцi (1731-1743 роках). Основу ансамблю становить великий базилiкально-хрестовокупольний за своєю системою костьол iз заокругленими виступами на фасадах стiн трансепту.

Центральний пiдкупольний простiр перекритий великими пiвсферичним куполом на восьмигранному барабанi. Боковi нефи подiлено на окремi просторовi осередки - капели. Схiдний фасад розчленований пiлястрами iонiйського ордера з карнизами складного профiлю, розкрепованими по першому i другому поверхах. Фасад вiнчають невеликий розiрваний фронтон i двi боковi башти-дзвiницi, якi завершуються пiрамiдальними верхами. Справа i злiва до будiвлi примикають крила корпусiв колегiуму, що утворюють перед костьолом парадний двiр з терасою. На кутах корпусiв поставленi восьмикутнi у планi вежi, композицiйно пов’язанi з будiвництвом костьолу.

В архiтектурi кременецького ансамблю вiдчутно позначився вплив архiтектури захiдноєвропейського бароко. Це виявилось у трактуваннi силуетiв башт i особливостях вирiшення внутрiшнього простору.

Динамiка та багатство архiтектурних форм, внутрiшня пружнiсть та витонченiсть деталей, якi характеризують пiзньобарочнi будiвлi Європи, притаманнi значною мiрою групi костьолiв, збудованих на Волинi у другiй половинi XVIII столiттi. Найбiльш виразно особливостi архiтектури цього перiоду вiдбились у будiвлях костьолiв з двома фланкуючими баштами або без них, але зi складною у планi криволiнiйною площиною головного фасаду.

трансептом. Основний стилiстичний акцент зосереджено на композицiї головного фасаду. Площина його у нижньому ярусi має складну форму у планi: центральний та бiчнi нефи вiдображено трьома сегментно увiгнутими кривими. Разом з розвиненими карнизами, пiлястрами, обрамленням вiкон створюється насичене пластичне оздоблення фасаду.

Можна прослiдкувати певну еволюцiю, змiну акцентiв на складових частинах головного фасаду. Башти дзвiницi з домiнуючих об’ємiв у костьолах попереднього перiоду в даному випадку перетворились на другоряднi рудиментарнi елементи. Вони низькi, однояруснi, виконують пiдпорядковану роль у загальнiй структурi головного фасаду. Натомiсть фронтон, котрий ранiше доповнював композицiю, розвинувся, перетворився на основний елемент його оздоблення. Вiн "розiрваний", тридiльний, причому бiчнi "крила" повернутi пiд кутом до площини фасаду, розмiщенi набагато нижче центральної частини.

Найвизначнiшим зразком архiтектури бароко на Волинi є ПАРАФІЯЛЬНИЙ КОСТЬОЛ РІЗДВА БОГОРОДИЦІ в селi Новий Загорiв (Воля Загоровська), збудований у 1780 роцi. Як i в iнших пiзньобарокових храмах, засоби архiтектурної виразностi сконцентрованi на головному (захiдному) фасадi. Центральна його частина, яка вiдповiдає центральному нефовi цiєї тринефної чотиристовпної базилiки, по всiй висотi у планi опукла. М’яко заокругленi кути головного фасаду в нижньому ярусi ще пом’якшенi пучками пiлястр. Композицiю фасаду iстотно доповнюють розвиненi масивнi, пластично довершенi волюти, якi фланкують центральну частину другого ярусу фасаду. Другий ярус також завершує антаблемент, центр його увiнчує фронтон химерної форми, а кути - кам’янi барочнi вази.

Можна припустити, що пишний пiзньобарочний фронтон первiсно увiнчував центральну частину головного фасаду КОСТЬОЛУ МОНАСТИРЯ БЕРНАРДИНЦІВ у мiстi Луцьку, збудованого у 1752-1755 роках за проектом П. Гiжицького. Будiвля являє собою велику за розмiрами (58х28 м) тринефну восьмистовпну базилiку з вузьким нартексом, трансептом, тридiльною вiвтарною частиною та сакристєю.

Перетворення костьолу на православну церкву викликало капiтальну перебудову, яка проводилась у 1876-1880 роках: над перетином центрального нефу i трансепту зведено купол, а над другим ярусом головного фасаду - одноярусну дзвiниць, також перекриту куполом.

та будiвлi було передано у вiдання православної церкви. Католицькi храми перебудовуються.

Таким чином, в архiтектурi XV - XVIII столiть важливим фактором залишається оборонний. Поширюється будiвництво монастирiв-фортець, якi крiм охоронного набувають i культурно-освiтнього значення. Вони стають важливими осередками, в який накопичується духовнi i матерiальнi багатства. Тут вiдкриваються школи, друкарнi, бiблiотеки, лiкарнi, розгортається боротьба проти католицизму, який у XVII - XVIII столiттях особливо посилив свiй вплив. Католицькi ордени та магнати проводять будiвництво костьолiв та кляшторiв. У XVIII столiттi посилюється вплив форм i композицiйних прийомiв архiтектури костьолiв i на православнi споруди.

3 . 2 Бароко на Українi

Витоки архiтектури бароко беруть свiй початок в зодчествi пiзнього Ренесансу. У творчостi таких майстрiв як Палладiо та Вiньола, що намагалися продовжити та розвинути класичнi традицiї, але в найбiльшiй мiрi - в творчостi Мiкеланджело який рiшуче виступав проти класичних загальновизнаних норм, поступово формуються принципи, спираючись на якi майстри другої половини XVI столiття заклали основи архiтектури бароко. Вiдхiд вiд гармонiйних взiрцiв Високого Вiдродження до бiльш пiднесеного, героїзованого образу, введення в архiтектуру яскраво вираженого емоцiйного начала, зростання елементiв репрезентивностi в палацових та культових спорудах, ускладнення i динамiзацiя просторової композицiї, пiдвищено пластичне трактування архiтектурних мас та форм - всi цi принципи, що зародилися в зодчествi пiзнього Вiдродження, набули в результатi, найбiльшого розвитку в архiтектурi бароко.

Процес зародження та розвитку принципiв бароко знайшов своє найбiльш повне i послiдовне втiлення в архiтектурi Риму XVI- поч. XVII столiть.

Новi громадськi задачi, що виникли перед майстрами римського зодчества пiзнього Вiдродження, визначали характер трактування рiзноманiтних типiв свiтських i культових споруд. Палаццо i вiлли в якостi житла визначного сановника чи магната, розрахованi на численну свиту, пишнi прийоми та святкування, вiдтепер компонуються як цiлiснi ансамблi, в свою чергу є елементами мiського або палацово-паркового ансамблю. Таким є наприклад, перший взiрець палацу нового типу - палаццо Фаркезе; такими ж є два шедеври Вiньоли - вiлла папи Юлiя ІІІ та замок Капрарола.

Особливо яскраво наростання барочних тенденцiй вiдобразилось в одному з пiзнiх творах Виньоли - проект першого єзуїтського храму - церкви Іль Джезу у Римi, який став взiрцем для храмових споруд у всiх католицьких країнах. Зовнiшня об’ємна композицiя храму втрачає свою цiлiснiсть. Вiньола рiзко видiляє головний фасад (власне барочнi ознаки були пiдсиленi в його остаточному варiантi архiтектором Джакомо делла Порта) як основний, найбiльш визначний елемент об’ємної композицiї i розчленовує його у вiдповiдностi не стiльки зi структурою внутрiшнього простору, скiльки з масштабом вулицi - прийом, який має велике мiстобудiвне значення. Така композицiйна побудова зовнiшнiх об’ємiв храму стала згодом традицiйною в архiтектурi бароко.

зливається з ним, бiчнi нефи замiнюються двома рядами невеликих капелл, в результатi чого пiдкупольний простiр разом з вiвтарною частиною стає домiнуючим в iнтер’єрi.

Цi особливостi надають єзуїтському храму патетичних рис, якi протирiчать життєстверджуючому гуманiстичному iдеалу втiленому в центричних та базилiкальних культових спорудах Високого Вiдродження.

роки) котрий прославився вже своїм проектом головного вiвтаря в соборi Святого Петра, розташованого в центрi величезного внутрiшнього простору собору, пiд куполом, який створив Мiкеланджело. Згiдно з проектом Бернiнi, над вiвтарем виросла цiла споруда, величезнi двадцятишестиметровi бронзовi колони, що пiдтримують розкiшний балдахiн. Згодом цей прийом з успiхом використовували бароковi архiтектори по всiй Європi в тому числi i в католицьких храмах України.

Бернiнi є автором блискуче вирiшеної колонади, що по овалу окреслює площу перед собором Святого Петра. За допомогою прийому iлюзорної перспективи, вже ранiше використаної ним при створеннi Царських сходiв у Ватиканi, собор здалеку здається меншим, нiж насправдi є, довго залишається одного й того ж розмiру, а потiм раптово "виростає" до величезних розмiрiв.

В цiлому, стиль бароко переймає ренесансну технiку будування. Часто використовується цегла та штукатурка. Зазвичай, товстим шаром штукатурки вкривається масивна стiна, викладена з цегли та каменю. Поверхня стiн ззовнi i зсередини багато прикрашена архiтектурними деталями, виконаними з того ж таки матерiалу.

"штукатурною архiтектурою".

Важливим засобом органiзацiї простору знову стає склепiння, але вже в новому осмисленнi. Барочнi простори перекритi рiзноманiтними типами склепiнь: замкнутими, вiтрильними, хрестовим та куполом. Але дуже часто зустрiчаються й новi типи склепiнь, якi утворюються складними склепiнчастими перетинами, котрi могли споруджувати тiльки досвiдченi будiвничi.

У стилю бароко iснує два направлення. Розвиток архiтектури в сторону все бiльшої складностi об’ємiв i просторiв, взаємоперетину рiзноманiтних геометричних форм. Ефект впливу на глядача досягається чергуванням рiзноманiтних вигнутих i увiгнутих лiнiй, округлих форм, звивистих лiнiй i площин, назрiванням напруги, створенням багатої гри свiтлотiней, кольорових контрастiв, активним використанням живопису та скульптури.

Ілюзiя руху простору та форми є ознакою, так званого радикального направлення в бароко. Одночасно з ним свiй розвиток одержує i бароко класичного направлення.

потужний вплив на людськi почуття та емоцiї.

На протязi XVII та XVIIІ столiть направлення iснують паралельно, з деякою перевагою одного чи iншого в окремих країнах. Одним iз найяскравiших представникiв динамiчного бароко був Ф. Боромiнi (1599 - 1667 роки), винахiдливий архiтектор, сучасник i художнiй противник Бернiнi. На основi складних планувальних рiшень вiн формує складну просторову систему, створення якої, власне, i представляло собою виникнення нового динамiчного направлення. Вершинами творчостi Боромiнi є унiверситетська церква Сан Іво в Римi. Боромiнi збагатив барокову архiтектуру багатьма оригiнальними iдеями.

Пiвнiчна Італiя як центр динамiчного бароко кiнця XVII столiття дала свiту неперевершенi взiрцi цього стилю у архiтектурi церкви Сен Лоренцо (1666 рiк) i Палаццо Карiньяно в Туринi. Цi споруди були спроектованi знаменитим туринським архiтектором 70-х рокiв XVII столiття Г. Гварiнi (1624 - 1683 роки). Із Італiї бароко розповсюджується по всiй Європi, де проiснувало на протязi тривалого часу, аж до половини XVIIІ столiття, причому в обох напрямах. Динамiчний напрям став поширеним у Австрiї, в Баварiї та чеських землях. Помiрний напрям панував у Францiї, Нiмеччинi та Англiї.

Серед країн православно-слов’янського регiону мистецтво бароко набуло найвищого розквiту саме в Українi.

На вiдмiну вiд захiдноєвропейського i росiйського, українське бароко - не аристократичний стиль. Якщо, i є в ньому певнi елiтарнi мотиви, то лише в лiтературi, всi iншi види барокового мистецтва мають безпосереднiй зв’язок з народною творчiстю i народною свiдомiстю.

Блискучими пам’ятками українського бароко стали кам’янi церкви. Пафос боротьби i перемоги козацької доби викликав до життя справжнi архiтектурнi шедеври. Гармонiйнiсть i пишнiсть, подеколи бундючнiсть форм, розмаїття мальовничих композицiй найкраще вiдповiдали естетичним смакам українцiв. Приваблювала в бароковому стилi динамiчнiсть, експресивнiсть, внутрiшня напруга, що здатнi були вразити, збудити уяву. Українських архiтекторiв вабили декоративнi можливостi бароко, єднiсть споруди з довкiллям. Українських козацький собор органiчно вписується у картину духовних пошукiв європейського бароко.

Щоб краще зрозумiти особливiсть українського барокового храму порiвняємо два типи собору; бароковий - п’ятиверхий i давньоруський - тридiльний, прямокутний у планi, бо вони є найпопулярнiшими типами сакральних споруд в Українi.

Давньоруський храм - будова цiлком рацiональна; має обличчя (фасад), спину (апсиди) його простiр має початок i кiнець, складається з функцiонально диференцiйованих частин (мiсце для хрещення, для вiруючих, для духовенства тощо).

Бароковий український храм - однаковий з чотирьох бокiв. Кожен, хто спробує обiйти Миколаївський собор у Нiжинi чи Георгiєвський у Видубицькому монастирi, вiдчуватиме, що весь час обертається навколо осi. Це, на думку мистецтвознавцiв, є переживанням неподiльної єдностi конечного i безмежного, безкрайностi, складностi всього сущого.

Пiднесенiсть, схвильованiсть, фольклорна життєрадiснiсть, але й загадковiсть, незрозумiлiсть характернi також для таких шедеврiв барокової архiтектури, як Спасо-Преображенська церква у Сорочинцях, Катериненська церква у Чернiговi, Всехсвятська церква на Економiчних воротах у Києво-Печерськiй лаврi, Покровський собор у Харковi.

храмiв важко збагнути з проекцiї чи малюнку, їх треба бачити в натурi, обiйти навколо. Вони вражають дивною гармонiєю, зачаровують iнтимнiстю та задушевнiстю. Нацiональнi риси українського бароко виявилися не лише у типах споруд, а й у вiртуозному опануваннi прийомiв цегляної кладки, соковитому декорi.

Принiсши новий стиль на українськi землi, католицька церква, сама дотримувалася бароко європейського зразка. Особливо це було вiдчутно на захiдних землях України. Іншими були замовники, смаки i вимоги, iншими були й архiтектори - переважно iноземцi.

мiцно тримає в своїх руках громадське життя. В ту пору у Львовi було близько 25 тисяч жителiв i 40 костьолiв та католицьких монастирiв.

Орден єзуїтiв - метою якого була боротьба з рефомiстськими течiями, став основним носiєм барокової культури у Європi. І тому, закономiрним є те, що першою храмовою спорудою, яка мала ознаки цього стилю, став Львiвський єзуїтський костьол, який хоч i мав ренесансну основу, в результатi став цiлком бароковим. Нормативом наслiдування для нього служив римський храм Іль Джезу. В тiм, орiєнтування на нього не було категоричним, оскiльки будiвничi вiльно пристосували костьол до мiсцевих потреб.

спрудженням єзуїтських храмiв у Луцьку та Острозi, проте жодного з них не закiнчив. Його замiнив у 1634 роцi Бенедикт Моллi.

головному вiвтарю. Творився новий фасад, масштабне вирiшення якого перевершувало все, що ранiше будувалося у Львовi. У фасадi використано класичну структуру у виглядi двоярусної ордерної кулiси, що склалася в Італiї в другiй половинi XVI столiття, з використанням поєднуючих валют та членуванням по горизонталi й вертикалi системою карнизiв та пiлястрiв корiнфського ордеру. У фасадi пiдкреслене враження могутностi й драматичної напруги, посилене виступаючими порталами та заглибленими нiшами.

заперечив усе те, що Брiано зробив ранiше в Острозi i зробив проект, який втiлював до 1648 року.

Вищим досягненням Бенедикта Моллi було спорудження костьолу Святої Трiйцi в Олицi у 1635 - 1640 роках. Хоч у характерi двох храмiв Острога i Олики багато спiльного передусiм у фасадах, все ж вони вiдмiннi вiд Іль Джезу введенням двох веж, що надало їх цiлком барокового вигляду. Моллi в Олицi припустився також стильової строкатостi, звiвши до купи готичнi елементи введенням заокругленого хору в тринавову базилiку, мiстичну експресивнiсть у декорацiї iнтер’єра та ренесанснiй конструкцiї.

Високий художнiй рiвень, що визначився у 30-40-х роках на цих об’єктах, мав вирiшальний вплив на спорудження багатьох католицьких храмiв на Українi. Найдосконалiшим вiдбиттям впливу Іль Джезу стали Львiвський костьол монастиря босих кармелiток (1644 рiк) та костьол в Комарно (1656 рiк) на Львiвщинi. Можна сказати, що на них вичерпувалась програма пiввiкової еволюцiї, яка завершила перiод ренесансу i наближалась до межi нової доби - бароко.

Автором першої споруди був Джованнi Баттiста Джiзленi, який виявив у нiй повну залежнiсть вiд римської церкви Святої Сусанни - твору Карло Модерни.

замiського монастиря. Проект собору розроблений у 1744 роцi видатним архiтектором XVIIІ столiття Б. Меретином. По його смертi (1759 рiк) роботи продовжив С. Фессiнгер. У 1765 - 1780 роках майстрами Бiлостоцьким та Онуфрiєм зводиться огорожа з брамою, а в 1865 роцi завершується будiвництво двохярусної дзвiницi. Поставлений на вершинi пагорба ансамбль, що домiнує в ландшафтi мiста, складається з собору та монастирських келiй, палацу митрополитiв, що стоять навпроти входу в собор, а також тераси з парадними сходами. Всi споруди вирiшенi в єдиному стилi пiзнього бароко.

Подiбно до костьолу домiнiканцiв, собор святого Юра має центрично об’ємо-планувальну композицiю. Проте її своєрiднiсть полягає в явнiй орiєнтацiї на побудову, властиву українським хрещатим багатоверхим храмам, а також у розрахунку на круговий огляд споруди, що вiдрiзняється вiд сприйняття католицьких храмiв, де основна увага зосереджується на вирiшеннi головних фасадiв. Поєднання традицiйних рис у властивих для бароко плавно вигнутими поверхнями стiн, архiтектурним i скульптурним декором надають спорудi особливої цiнностi.

- карнизи, капiтелi пласких пiлястрiв, ажурнi парапети, кругла скульптура - виготовленi з природного каменю на високому художньому рiвнi. Майстерно виконана скульптура головного фасаду має смислове значення: фiгурки крилатих генiїв на сходах (скульптор М. Фiлевич) уособлюють християнськi чесноти, бiля порталу розмiщенi постатi василiанських святих - Афанасiя i Лева, аттик увiнчаний скульптурою, що зображає покровителя храму - Святого Юра. Скульптури святих виконанi талановитим майстром XVIIІ столiття І. Пiнзелем, а також кiнна композицiя "Юрiй змiєборець" належить до шедеврiв барокової пластики.

Мистецькi принципи бароко в соборi Святого Юра проведенi бiльш послiдовно i високоталановито. Маси енергiйно розчленованi я к по вертикалi, так i по горизонталi. Бурхлива гра вертикальних лiнiй крепованих пiлястрiв, їх рiзнi розмiри i масштаб, величезна висока баня з тонкообробленими пiлястрами, втопленими панелями, балюстради та вази вибагливої форми i нарештi скульптури порталу i фронтону головного фасаду створюють образ споруди, яка нагадує цiлiсну скульптуру.

Новаторським типом споруд бароко були центричнi храми. Овальний у планi центральний неф мав костьол монастиря взутих кармелiток (1651 - 1677 роки), перебудований у ХІХ столiттi в культурно-освiтницький заклад Оссолiнських. Яскравим взiрцем цього типу споруд i справжнiм шедевром архiтектури пiзнього бароко з властивими йому динамiчними i пластично ускладненими формами є ДОМІНІКАНСЬКИЙ КОСТЬОЛ У ЛЬВОВІ. Його почали зводити в 1749 роцi за проектом Яна де Вiтте на мiсцi старого готичного храму. Будiвництво керували мiсцевi зодчi М. Урбаник та К. Мурадович. Скульптурне оформлення фасаду завершив у 1764 роцi С. Фессiнгер.

Пiсля пожеж в 1766 та 1768 роках костьол вiдбудовується, а в 1865 роцi бiля головного фасаду над входом до монастиря з’являється запроектована Ю. Захаревичем стилiзована барокова двоярусна дзвiниця. Реставрацiя iнтер’єру (оздоблена штучним мармуром, установлення вiтражiв, фарбування та позолота) проводилися в 1905 -1914 роках.

В основi об’ємно-планувальної композицiї храму лежить овальний центральний неф, що переходить у тамбур потужної елiптичної банi (розмiри в осях 31,54х16,35). Новий об’єм домiнує над пресбiтерiєм, притвором i шiстьма бiчними каплицями. Це дозволило створити яскраво освiтлений багатоярусний iнтер’єр головним органiзовуючим елементом якого є вертикалi спарених колон, нiби пiдтримуючих величезну чашу банi, карнизи емпори з витонченими рокальними решiтками i виразнi за пластикою дерев’янi позолоченi скульптури. Внутрiшнiй простiр органiзовано пiд впливом уславлених європейських зразкiв, зокрема, вiденських храмiв святого Карла Боромея та Святого Петра, першої тертини XVIIІ столiття. Проте Львiвських храм без сумнiву вiдрiзняється своєрiднiстю, яка полягає в поєднаннi статичного за характером палладiанського ордера з динамiчними формами площин головного фасаду, криволiнiйним розiрваним фронтоном, увiнчаний експресивною скульптурою.

у планi з квадратними каплицями з обох бокiв. Фасади та iнтер’єр споруди i пiдходи до неї оформленi у виглядi гарних двомаршових сходiв зi скульптурою Мадонни (скульптор С. Фессiнгер), вирiшенi в єдиному стилiстичному ключi.

Такою ж єднiстю стилю вiдзначається комплекс монастиря тринiтарiїв з КОСТЬОЛОМ СВЯТОГО МИКОЛАЯ. Хвилястий контур фронтону повторюються у завершеннях корпусу монастиря i кам’яної огорожi з невеликою брамою. Будiвництво цього базилiкального за структурою храму з широким центральними вузькими бiчними нефами приписується за одними джерелами iталiйському архiтекторовi Ф. Плацедi, а за iншими - ченцевi тринiтарського ордену К. Гранацькому з Люблiна. Інтер’єр вирiзняється багатством художнього впорядкування: лiпниною на поверхнi напiвциркульного склепiння, дерев’яною скульптурою (С. Фессiнгер), перенесеним з кафедрального собору чудовим мармуровим вiвтарем, виконаним у 1595 роцi в майстернi Львiвського скульптора Г. ван Гутте.

До композицiї фасадiв деяких храмiв XVII-XVIIІ столiть включалися вежi, характернi для культової архiтектури епохи бароко ряду країн Центральної Європи. Двовежний фасад було створено в процесi перебудови у КОСТЬОЛІ СВЯТОГО МИХАЙЛА, в укрiпленому монастирi ордену босих кармелiтiв. Костьол заснований у 1634 роцi, мабуть, архiтектором iталiйського походження Я. Покоровичем у виглядi шестистовпної балiки без виступаючої вiвтарної частини. В 1835 - 1939 роках архiтектор А. Вондрашка зводив пiвнiчну вежу за зразком австро-чеських культових споруд XVIIІ столiття, але тiльки в 1906 роцi по закiнченнi другої вежi й барочних верхiв (архiтектор В. Галицький) костьол набув нинiшнього вигляду. В 1703 роцi iнтер’єр був розписаний iталiйським художником В. К. Педереттi, та його учнем Б. Мазуркевичем. До початкового етапу будiвництва вiдносять головний вiвтар з колонами з чорного мармуру який приписують львiвському скульптору XVII столiття О. Прохенковичу.

Аналогiчну композицiю має львiвський КОСТЬОЛ МАРІЇ МАГДАЛИНИ. Найдавнiша його частина - видовжений хор з гранчастою абсидою, була закладена в 1600 роцi архiтекторами Я. Годним та А. Келарем. Тринефний базилiкальний об’єм добудований у 1654 роцi архiтектором М. Урбаником. Тодi ж з’являються скульптури на головному фасадi, виконанi С. Фессiнгером. Барокове вирiшення веж датується 1870 роком. У вiвтарнiй частинi зберiгся рiдкiсний для Львова лiпний триптих XVII столiття, який приписують А. Келарю.

Фасад у виглядi вежi мала також СВЯТОДУХІВСЬКА ЦЕРКВА, що будувалася в 1722 - 1729 роках для домiнiканцiв.

Оригiнальний напiвкруглий фасад з двома фланкуючими вежами має КОСТЬОЛ СВЯТОЇ УРСУЛИ, збудований наприкiнцi XVII столiття, можливо, архiтектором голландського походження Тiльманом ван Гаменером. Особливо виразною, майже скульптурною пластикою вiдмiчений стрiмкий вежовий фасад КОСТЬОЛУ САКРАМЕНТОК, будiвництво якого розпочалося в 1743 роцi, як вважають за участю Б. Меретина.

Типовим взiрцем невеликого барокового храму, поширеному в XVII-XVIIІ столiттях став КОСТЬОЛ СВЯТОЇ СОФІЇ. Прямокутний в планi, має доповнений граненою апсидою простiр нефу. Суворий фасад пом’якшують плавнi лiнiї розвинутого барокового фронтону, статуї у нiшах.

До найкращих взiрцiв барокової архiтектури львiвської школи вiдноситься ВОЗНЕСЕНСЬКИЙ КОСТЬОЛ в мiстi Золочевi. Збудований близько 1731 - 1763 рокiв тринефний, однояруснi бiчнi нефи оточують хор з напiвциркульною у планi апсидою. Архiтектуру головного фасаду вирiшено в стилi пiзнього бароко. Споруда має чiтку вертикальну побудову. Нижнiй ярус оформлений пiлястрами iонiчного, верхнiй - коринфського ордерiв. Соковиту пластику фасаду пiдкреслюють глибокi напiвциркульнi нiшi заповненi скульптурою, розвиненi карнизнi тяги, бiлокам’яна рiзьба. Головним висотним акцентом являється башта, розмiщена в пiвнiчно-захiдному кутi. Невеликий балкон з кованою бароковою решiткою пiдкреслює центральний вхiд. Стовпи в центральному нефi декорованi парними пiлястрами, що пiдтримують розкрептований антамблемент. Лiнiя пiлястр продовжують падуги, якi членують склепiння нефiв на окремi прясла. Кожне прясло перекрите склепiнням подвiйної кривизни. Вузькi бiчнi нефи мають цилiндричнi склепiння з розпалубками. В цiлому пам’ятник справляє враження композицiйної цiлiсностi, стильової єдностi та характерної барокової динамiчностi.

Як окремий витвiр барокового храмового будiвництва можна розглянути КОСТЬОЛ СВЯТОГО ЙОСИПА ТА ВОЗДВИЖЕННЯ замку в Пiдгiрцях.

Костьол в стилi бароко iталiйського зразка, збудований у 1752 - 1766 роках за проектом архiтектора Ц. Романуса, являється невiд’ємною частиною замкового ансамблю в Пiдгiрцях. Споруда ротондального типу перекрита куполом. Головний фасад видiлений чотирнадцятиколонним портиком коринфського ордену, завершеним антамблементом та фронтоном. Портик завершує аттик, на якому розташованi вiсiм скульптурних фiгур iз вапняку, роботи С. Фессiнгера та Лебласа. З цього ж матерiалу витесанi архiтектурнi деталi капiтелi та бази колон. В 1765 - 1766 роках iнтер’єр костьолу був оформлений художником Л. Смуглевичем, який виконав тiльки частину розписiв. Закiнчували розписи художники Дем’ян, Костянтин iз Жовкви, а також, Гургилевич i Витанецький зi Львова. Рiзьбленi дерев’янi лави, рами, хори виконанi скульптором М. Твардовським за малюнками Л. Смуглевичем. Характерною особливiстю цього храму є те, що в ньому спостерiгаються класицистичнi стильовi ознаки.

До одних з найцiкавiших пам’яток галицької школи бароко належить ХРЕСТОВОЗДВИЖЕНСЬКИЙ КОСТЬОЛ у Берездовцях. Збудований в 1771 роцi за своїм планувальним та архiтектурним рiшення iдентичний збудованому архiтектором Меретином костьолу в селi Годовиця. Кам’яний, однонефний перетин нефу та скороченого трансепта утворюють просторовий хрест. По вiсi захiдного та схiдного фасадiв розташованi низький притвор та невелике примiщення. Плану та фасадам споруди наданi барочнi пластичнi форми, завдяки заокругленню прямих кутiв. Головний фасад декорований пiлястрами коринфського ордеру i розкрептований розвинутим карнизом. Його завершує барочний фронтон з декоративними кам’яними вазами. На верхiвцi даху розташована ажурна сигнатурка. Неф та трансепт перектритi цилiндричними склепiннями з розпалубками, притвор на пiвнiчне примiщення - хрестовими, центральний об’єм - елiпсовидним куполом без барабану. Архiтектурний декор iнтер’єру складається зi спарених пiлястр коринфського ордену, якi пiдтримують розвинутий антамблемент, неглибоких нiш в простiнках мiж вiкнами.

Поряд з головним фасадом розташована кам’яна трипролiтна дзвiниця, стилiстично пов’язана з архiтектурою споруди.

Окремо можна видiлити, як цiкавий приклад синтезу архiтектурних форм XVI-XVIIІ столiть КОСТЬОЛ СВЯТОГО АНТОНІЯ у Корцi. Закладений у 1533 роцi як ренесансна споруда у 1706 роцi був перебудований в результатi чого отримав барочний декор. Споруда зального типу, орiєнтована на схiд, однонефна з заокругленою схiдною стiною апсиди. З пiвночi та пiвдня до неї прилягають об’єми ранiшої будови, якi утворюють каплицi.

В iнтер’єрi неф роздiлений подвiйними пiдпружними арками на двi частинi, якi перекритi зiрчастим склепiнням. Пiвденна каплиця перекрита куполом з розвинутим барочним лiхтарем, дах ззовнi декорований пластично оформлений люкарнами, стiни завершенi розкрептованим карнизом з сегментальним заломом над люнетами бiчних граней. Захiдний, пiвнiчний та пiвденний фасади оформленi бароковими фронтонами. В iнтер’єрi збереглися фрагменти настiнного темперного живопису XVIIІ столiття.

художником А. Тенчинським. Головний вхiд на територiю храму вирiшений у виглядi трипролiтної арки, завершеної барочним фронтоном, в тимпанi якого у нiшi встановлена полiхромна скульптура.

До того ж типу споруд належить КОСТЬОЛ НЕПОРОЧНОГО ЗАЧАТТЯ ДІВИ МАРІЇ - це тринефна восьмиствовпна базилiка, перекрита системою хрестових склепiнь, з двома баштами на фасадi. У Володимирi-Волинському костьол Послання Апостолiв збудований 1718 - 1755 роках Архiтектором М. Радзиминським. Пам’ятник барочної архiтектури Волинi.

Орiєнтований на схiд, цегляний, однонефний с трансептом та двома триярусними баштами (четверик на восьмириках) на захiдному фасадi. Перекриття костелу напiвциркульнi з розпалубками на пiдпружних арках.

Троїцький костьол у М. Берестечко на Волинi, збудований у другiй половинi XVIIІ столiття. Фасади та iнтер’єри вираженi в стилi бароко. Незвичним є те, що одна iз зовнiшнiх стiн костьолу мала фреску, яка зображувала битву пiд Берестечком.

Костьол являє собою кам’яну, тринефну з трансептом базилiку, чотиристовпну з п’ятигранною вiвтарною частиною. Споруда хрестова у планi. Головний фасад фланкований чотириярусними баштами - дзвiницями. Стiни членованi пiлястрами i лопатками, роздiленi на два яруси широким карнизом. Центр головного фасаду завершується трикутним фронтоном. В iнтер’єру на стiнах та склепiннях збереглися фрагменти розписiв, якi ймовiрно належали пензлю У. Прагтля, лiпнi позолоченi деталi. Злiва до вiвтарної частини прибудовано двоповерхову укрiплену контрфорсами споруду, справа до бiчного фасаду - невелику квадратну в планi каплицю, завершену граненим шатром та лiхтариками. До головного фасаду прилягає тамбур.

завершеннями обрамленими архiвольтами з замковими каменями. Другий ярус - три наскрiзнi вiдкритi арки, прикрашенi рустованими пiлястрами на п’єдесталах. В серединi арок лiпнi кронштейни, якi пiдтримують балку для дзвонiв. Дзвiниця має двоскатний дах, прикрашена фiгурним барочним фронтоном.

Останнiм католицьким храмом збудованим в бароковому стилi на Українi став КОСТЬОЛ СВЯТОЇ ТРІЙЦІ в селi Лещин на Житомирщинi. Споруду закладено наприкiнцi XVIIІ столiття, а завершено у 1805 роцi.

Костьол являє собою тринефну базилiку з низькими бiчними нефами. Головний фасад, розчленований горизонтальним рустом вирiшений в доричному ордерi. Фасад фланкований спареними пiлястрами, що спираються на цоколь i несуть доричний антамблемент, i завершений трикутним фронтоном з декоративними вазами на кутах. Симетрична композицiя головного фасаду посилена масивними приземистими обелiсками, закрiпленими на кутах барокових нефiв. Центральний неф має великi прямокутнi вiкна, бiчнi нефи - напiвциркульнi. Перекриття головного нефу - напiвциркульне склепiння з розпалубками, бiчних нефiв - хрестове склепiння. Інтер’єр виконаний в iонiчному ордерi. Споруда являє собою синтез барокового та класичного стилiв.

Стиль бароко в католицькiй храмовiй архiтектурi набув найбiльшого розповсюдження на Українi. Основна маса храмiв, а особливо, на захiдних землях до кiнця XVIIІ столiття носила ознаки барокового стилю. В бароковий декор вбиралися навiть готичнi та ренесанснi костьоли, утворюючи тим самим своєрiдний синтез рiзних стильових напрямкiв.

Православна церква також сприйняла новий стиль, давши тим самим потужний поштовх для розвитку як православної культової архiтектури, так i свiтському бароковому будiвництву; громадськi споруди, палаци, житловi будинки.

Саме на основi принесеного католицькою церквою європейського бароко вирiс український варiант цього стилю, який досяг високих мистецьких вершин i на подив освiченiй Європi, переродився в нацiональне культурне явище.

Висновки

Опрацювавши вiдповiдну лiтературу, провiвши вивчення та аналiз збережених та втрачених пам'яток католицького культового зодчества на територiї України у XIV-XVIII столiттях, ми приходимо до таких висновкiв.

Узагальнивши досвiд попереднiх дослiджень за представленою тематикою i результати власних дослiджень, можемо констатувати, що католицька культова архiтектура України XIV-XVIII столiть має ряд яскраво виражених нацiональних особливостей.

Композицiйна i образно-планувальна структура збережених пам'ятникiв католицького культового зодчества на Українi свiдчить, що всi вони являють зразки європейської культової архiтектури, в першу чергу – Чехiї та Польщi. Особливiстю цих споруд є iндивiдуальний пiдхiд при вирiшеннi проблем органiзацiї внутрiшнього простору, iнтер'єру i системи елементiв, що формували пластику екстер'єру, в результатi чого не один з представлених католицьких культових храмiв не можна вiднести до чистих зразкiв стилю або школи зодчества. Нами здiйснена спроба систематизацiї i класифiкацiї католицьких культових споруд на Українi в XIV-XVIII столiттях за типологiчною, об'ємно-планувальною та стилiстичною ознаками, визначення специфiки їх формотворення.

До першої групи належать готичнi костьоли Захiдної України. Саме цей регiон пiсля монголо-татарської навали отримав безпосередню "пiдтримку" з країн Захiдної Європи, а згодом i пережив процес швидкого пiднесення будiвництва. В Українi готика набуває самобутнiх, нацiональних рис. Так, нервюрнi склепiння нагадують за формою хрещатi; нефи, як правило, однiєї висоти, часто вони мають чотири опорних стовпи, якi несуть склепiння, так, як це практикується у хрестово-купольних храмах. Що ж до невеликих однонефних костьолiв, то вони майже нiчим не вiдрiзняються вiд українських тридiльних храмiв, лише вiдсутнiсть бань та наявнiсть гостролуких вiкон i контрфорсiв свiдчить про готичний характер споруд.

Другу групу пам'яток представляють католицькi культовi споруди доби Вiдродження. Загальне пробудження до активного суспiльного життя змiнило погляд на споруду, що стала втiленням iдейних переконань, виразом глибоких духовних проявiв, патрiотичних устремлiнь.

У нових iсторичних умовах зодчество набувало нового змiсту, оновлюючи свою конструктивну систему та пластично-декоративнi засоби. Ренесансна архiтектура стала закономiрним етапом у поступальному розвитковi нацiональних будiвельних традицiй. Виробленi нею ознаки нового стилю вiдповiдали за характером складнiй системi ренесансного стилю в архiтектурi iнших країн: чiтка симетричнiсть, ордернiсть, горизонтальнiсть, членування на поверхи, багатство декоративного оздоблення фасадiв. Ренесанс утверджується в українськiй архiтектурi пiд знаком творчого злиття мистецьких здобуткiв європейської культури з нацiональними традицiями на грунтi соцiально-полiтичного та культурного розвитку країни.

Третя група творiв католицького культового зодчества сформувалася пiд впливом європейської архiтектури бароко. Тут самобутнi, притаманнi лише нацiональнiй школi зодчества риси, розкрилися найповнiше.

Художнi образи монументальних споруд цього часу, в яких позначилися риси бароко, у порiвняннi iз захiдноєвропейськими зразками, були бiльш привiтними. В них немає намагання урочистою пiднесенiстю утвердити зверхнiсть над людиною. Значною мiрою це пояснюється тим, що в основi архiтектури католицьких культових мурованих споруд, якi створювалися професiйними будiвничими, лежали народнi естетичнi уявлення, властива народному будiвництву цiльнiсть архiтектурної форми.

Культовi споруди посiдали чiльне мiсце в монастирських ансамблях. Їх величний, виразний силует, гармонiйне поєднання з навколишньою природою були особливо помiтнi в забудовi мiст.

Пам'ятки католицького культового зодчества на територiї України II половини XVII- XVIII ст. ст. милують око вибагливiстю форм та мажорнiстю образiв. Вони вiдбили загальне пiднесення нацiональної культури пiсля перемоги в народно-визвольнiй боротьбi, яка стала поштовхом для розвитку культури i мистецтва.

стилiв та форм iснували певнi нацiональнi особливостi, що виявили самобутнiй шлях розвитку i своєрiднiсть католицького культового зодчества на теренах нашої держави.

1. Асеев Ю. С., Архiтектура Древнего Києва. К., 1982 р. 362 с.

2. Искуство стран и народов мира. Архiтектура. Живопись. Скульптура. Графика. Декоративное исскуство. Краткая художественная енциклопедiя: Т. 1-5., М. 1962-1981.

3. Історiя українського мистецтва, Т. 1-6 К.

Католицька культова архітектура України XIV-XVIII століть

План

Вступ

1 . 1 Історiя виникнення та функцiонування католицизму на Українi

coding_js_asc("310D0D0A2E203220D5F3E4EEE6ED6920F2F0E0E4E8F669BF20EAE0F2EEEBE8F6FCEAE8F520EAF3EBFCF2EEE2E8F520F1EFEEF0F3E4")

2. 1 Готика на Українi

2 . 2 Ренесансне культове зодчество та ренесанс

coding_js_asc("330D0D0A2E203120C1F3E469E2EDE8F7E020E469FFEBFCED69F1F2FC20EAE0F2EEEBE8F6FCEAE8F520F7E5F0EDE5F7E8F520EEF0E4E5ED69E2")

3 . 2 Бароко на Українi