Офісні будівлі в історичному середовищі

Мiнiстерство освiти i науки України Нацiональний унiверситет "Львiвська полiтехнiка" Кафедра проектування будiвель i споруд РЕФЕРАТ НА ТЕМУ: "ОФІСНІ БУДІВЛІ В ІСТОРИЧНОМУ СЕРЕДОВИЩІ" Виконала: ст. гр. АР-201 Сидорович О. Р. Прийняла: Лiнда С. М. Львiв 2010 Архiтектура першої половини XIX ст. пережила свiй розквiт у рамках класицизму. У цей час у Парижi, Лондонi, Берлiнi, Санкт-Петербурзi, Києвi, Львовi з'являються численнi архiтектурнi ансамблi, якi додали головним європейським столицям характерного вигляду. й урочистiстю, часто вони прикрашалися вiйськовою атрибутикою. Цi будiвлi були покликанi прославляти перемоги Наполеона: Вандомська колона, споруджена за зразком давньоримського стовпа iмператора Траяна, Трiумфальна арка (архiтектор Ф. Шальгрен) - кращий зразок стилю ампiр, яка стала одним iз символiв Парижа. формi тризубця та численнi комплекси: Васильєвського острову (арх. Тома де Томон), Адмiралтейства (арх. А. Захаров) та Казанського собору (арх. А. Н. Воронiхiн). Вищим здобутком класицизму в Росiї стали роботи зодчого К. Россi, який завершив створення ансамблiв Палацової площi дугою й аркою будiвлi Головного штабу i Сенатської площi – будовами Сенату i Синоду. В другiй чвертi сторiччя в Петербурзi був побудований за проектом архiтектора О. Монферрана грандiозний Ісаакiївський собор. Завдяки посередництву французьких мiстобудiвникiв класицизм став поширюватися навiть у США, де став першим нацiональним стилем пiд назвою "грецьке вiдродження". У цьому стилi в Вашингтонi був зведений Капiтолiй - будiвля конгресу США, i Бiлий дiм - резиденцiя президентiв. Що ж до романтизму, то вiн не створив власної школи архiтектури, хоч його вплив вельми помiтний у декiлькох "iсторичних стилях": неоготицi, неоренесансi, романсько-вiзантiйському стилi, необароко, якi набули поширення в першiй половинi сторiччя. У неоготичному стилi побудований ансамбль англiйського парламенту в Лондонi, вплив вiзантiйського стилю вiдчувається в куполах знаменитої паризької церкви Сакре-Кер, в неоруському стилi (будiвлi, спорудженi в цьому стилi, мiстять риси, якi беруть початок у давньоруськiй архiтектурi, орнаменти, якi запозиченi з народної вишивки або вiдтворюють у каменi рiзьблення по дереву) зведенi будiвлi, якi остаточно оформили Красну площу у Москвi, - Історичний музей i Верхнi торговi ряди (нинi – ГУМ). До середини XIX ст. вiдкритим у свiтовiй архiтектурi залишалося питання про новий стиль. Звернення до старовини пiдготувало появу еклектизму (вiд грецького "еклектикос" - той, що вибирає) - архiтектурної практики, основаної на змiшуваннi рiзних стилiв. Прикладом таких споруд можуть служити будiвля паризького театру "Гранд-опера" i помпезний берлiнський рейхстаг. Мiцнiючий капiталiзм i технiчний прогрес поставили новi завдання перед архiтектурою i особливо мiстобудуванням. Бурхливо росли мiста, в яких з'явилися новi типи будiвель: заводи, фабрики, вокзали, унiверсальнi магазини, виставочнi павiльйони, новi типи видовищних споруд (цирки, театри). Поряд з особняками великої буржуазiї будувалися багатоповерховi доходнi будинки з квартирами, якi здавалися у найм, бараки i казарми для робiтникiв. З'явився мiський громадський транспорт. Першим мiстом, яке зазнало перебудови, став Париж. Незабаром пiсля революцiї 1848 р. почалася реконструкцiя мiста вузьких заплутаних середньовiчних вулочок, зручних для будiвництва барикад, у мiсто широких прямих авеню i кiльцевих бульварiв, якi згодом стали знаменитими. Вони зв'язали центр i передмiстя в єдине цiле. Незабаром за зразком французької столицi стали перебудовуватися Берлiн, Вiдень та iншi європейськi столицi. Невiд'ємною їх частиною стають громадськi парки. Значно просунулася будiвельна технiка, стали широко застосовуватися новi матерiали (чавун, сталь, в кiнцi столiття - залiзобетон) i новi прийоми та методи будiвництва. Але конструкцiї, створенi на основi промислової технологiї, вважалися дуже грубими i негiдними стати основою нового архiтектурного стилю. Їх використовували поки що тiльки при будiвництвi мостiв, вокзалiв, критих ринкiв, у спорудах всесвiтнiх промислових виставок. Першим прикладом застосування збiрних конструкцiй в будiвництвi став "Кришталевий палац" у Лондонi, споруджений для першої Всесвiтньої промислової виставки 1851 р. Унiкальною для XIX ст. спорудою була Ейфелева вежа у Парижi - висотна iнженерно-технiчна споруда, яка складається з гратчастих металевих конструкцiй. І все ж основна маса будiвель продовжувала оформлятися у традицiйних архiтектурних формах. Таким чином, на кiнець XIX ст. мiж технiчною i художньою сторонами архiтектури виникають своєрiднi "ножицi", якi з плином часу стали розходитися все бiльше i бiльше. Спроба подолати це розходження була зроблена новим напрямом в архiтектурi, який отримав назву модерн (французькою - "сучасний"). Представники цього стилю в архiтектурi використали новi технiчнi i конструктивнi засоби, вiльне, частiше асиметричне планування i сучаснi матерiали в обробцi фасадiв i iнтер'єрiв будiвель (керамiка, поливнi кахлi) для створення незвичайних, пiдкреслено iндивiдуалiзованих будiвель i споруд. У рамках модерну кiнця XIX ст. у США виникла так звана чiкагська школа архiтектури, найбiльш помiтною фiгурою якої став Луїс Саллiвен, який запропонував тип висотної офiсної будiвлi з мiнiмумом декору - хмарочос. Модерн, так би мовити, завершив творчi пошуки будiвельникiв XIX ст. i став сходинкою до архiтектури сторiччя ХХ-го. розумiючи цю iсторiю, користуючись нею, вiдповiдаючи їй, запроектує красивi об'єкти. Але не можна це робити фрагментарно. Якщо узятися за iсторичнi квартали i почати реставрувати, оновлювати iсторичне середовище, витримувати її контекст, то це треба вирiшувати не на однiй спорудi, а ширше, масштабно. За кордоном iснує видимий пiдхiд до мiстобудування в таких мiстах, як Вiдень, Берлiн, Нюрнберг i багато iнших. Цi мiста демонструють, наскiльки тактовно i умiло можна працювати, якщо шукати пiдхiд не до однiєї споруди, а поквартально, з виявленням поваги до iсторичних цiнностей, iз збереженням максимально красивих рис цiєї iсторичної цiнностi, з сучасними доповненнями. Адже "iсторiя архiтектури" не завжди красива. На жаль, Києву не повезло в цьому сенсi. Якщо говорити про центральнi частини таких мiст, як Вiдень, Будапешт, Прага та iншi, там дiйсно присутнi багатошаровi пласти "Прекрасної Архiтектурної" iсторiї. Але або архiтектори були професiональнiшi, або вимоги замовникiв були вищими, але цi мiста вiдбулися в тiй класичнiй, iсторичнiй архiтектурi, яку ми шукаємо i про яку говоримо в Києвi. з пiдйомом до Володимирської гори. Те, що там набудували зараз, не гiдно професiоналiв. Але справа не тiльки в архiтекторах, а i у вимогах чиновникiв i замовникiв. Бiзнес вимагає бiльше квадратних метрiв, i це є хворобою, що привела до того, що в iсторичному середовищi мiста виникли такi невдалi архiтектурнi рiшення. Хоча автори i прагнули до iсторичної архiтектури, але не вистачило професiйного просторового уявлення про цi мiсця i етичного, душевного регламенту, до якого людина повинна прислухатися, працюючи в iсторичному середовищi. Працювати в iсторичному середовищi, реконструювати, пристосовувати, вiдновлювати можна i сучасними стильовими прийомами архiтектури. Тобто, не тiльки повторення є алгоритмом роботи в iсторичному середовищi – можна i нове створити, але потрiбно цим проникнутися, щоб старе i нове було одним єдиним мiстобудiвним текстом. Але це вже питання майстерностi. А захищати iсторичне середовище треба скорiше не вiд забудови, а вiд кандидатiв в архiтектори. Коли така робота потрапляє до рук професiоналiв, у них все виходить умiло, i захищати iсторiю немає необхiдностi. У роздiл кута необхiдно ставити питання не "що побудувати", а як. Середина 1990-х — початок 2000-х рокiв: Софiйський собор i Софiйська площа. Наразi iснує реальна загроза руйнування головної i найдавнiшої пам’ятки вiтчизняної духовностi, iсторiї та культури — Софiйського собору. Пам’ятка, що вистояла за часiв татаро-монгольської навали i фашистської окупацiї, може загинути в незалежнiй Українськiй державi. Поблизу фундаментiв собору розташований елiтний пiдземний фiтнес-центр iз басейнами i паркiнгом. Два чотириповерховi стародавнi будинки — цiннi пам’ятки архiтектури (вул. Володимирська, 20-22), що стоять над фiтнес-центром, — понiвеченi протиправною надбудовою спiльного мансардного поверху з агресивними за формами вежами i фронтонами, що, пiднiмаючись над витонченими куполами собору, позбавили його колишньої монументальностi (архiтектори С. Бабушкiн, В. Смирнов). Облаштування пiдземної бетонної коробки порушило режим циркуляцiї пiдземних джерел, що сформувалися протягом столiть, i через пiдйом ґрунтових вод почалося замокання стiн собору. На протилежному боцi Софiйської площi протягом десяти рокiв (зi значними перервами) здiйснювалося протиправне будiвництво гiгантського готелю у виглядi скляного барабана. "Хаят" звели на мiсцi трьох зруйнованих заради цього пам’яток архiтектури: двох на Михайлiвському провулку i однiєї, зверненої головним фасадом на Софiйську площу. Через скандал, що виник у результатi обурення громадськостi дiями "забудовникiв", фасад останньої пам’ятки був вiдтворений, хоча й iз вiдчутними втратами елементiв декору. Його безглуздо вмонтували у "криве дзеркало" головного фасаду готелю (архiтектори Я. Вiг, С. Бабушкiн). Побудований вище Софiйського й Михайлiвського соборiв готель порушив вiзуальну вiсь мiж цими святинями, внiс рiзкий дисонанс в iсторично сформований архiтектурний ансамбль Софiйської площi. Не вписується в iсторичне середовище одного iз заповiдних куточкiв центру Києва (можна сказати, його вiзитної картки) i нещодавно побудований висотний монстр (Рильський пров., 4), що вiзуально "сперечається" iз дзвiницею Софiйського У своїх iнтерв’ю тодiшнiй мер Києва О. Омельченко говорив, що вiн засуджує протиправне будiвництво фiтнес-центру, розпочате пiд виглядом "археологiчних розкопок", i що виннi будуть покаранi. Однак, очевидно, слова Омельченка були лише дипломатичним прийомом. Адже архiтектор С. Бабушкiн — автор готелю й фiтнес-центру на Софiйськiй площi — ще багато рокiв пiсля цього цiлком затишно почувався у крiслi головного архiтектора мiста, шокуючи київських поцiновувачiв старовини своїми "шедеврами". Кiнець 1990-х — початок 2000-х рокiв: Михайлiвська площа. Строгий образ пам’ятки архiтектури епохи класицизму, розташований з тильного боку скульптурного монумента св. Ольги, був зiпсований надбудовою еклектичного за формами напiвповерху. З порушенням охоронної зони як цiєї пам’ятки, так i низки iнших, зокрема й тих, якi в ансамблi площi вiдiгравали досi домiнантну роль, тут зведена величезна висотна (36 м) готельна будiвля у кiтчевих псевдоiсторичних формах. Це територiя заповiдника "Мiсто Володимира". Отже, у разi вiдтворення давньоруського Федорiвського собору (фундаменти якого збереглися у тилу новобудови) неможливим буде вiльний огляд собору i пiд’їзд до нього (автор i цього монстра — архiтектор С. Бабушкiн). Найцiннiшi археологiчнi знахiдки, виявленi тут пiд час риття котловану, гiднi були експонуватися вiдразу, як це вiдбувалося, скажiмо, в Італiї пiсля виявлення помпейських артефактiв. Можна назвати справжнiм злочином межi ХХ—ХХІ столiть знищення київської археологiчної "Помпеї", що сталося внаслiдок авральних темпiв i методiв укладання плит на товстий шар бетону на двох київських стародавнiх площах — Софiйськiй та Михайлiвськiй — без проведення достатнiх археологiчних дослiджень: археологи лише подекуди встигали перед ковшами екскаваторiв i колiсьми самоскидiв вихопити то кiсточку, то черепок, а то й срiбну гривню. Протиправнi будiвельнi заходи, здiйсненi в охороннiй зонi ансамблю споруд "Софiя Київська" (1990-тi — початок 2000-х рр.). . Знищена пам’ятка архiтектури задля будiвництва величезного, такого, що не вписується в iсторичне середовище, житлового комплексу. . В iсторичне середовище введений величезний житловий будинок (для спiвробiтникiв СБУ), що, перевищивши висоту куполiв собору, спотворив iсторичну панораму мiста. По вул. Софiйськiй , руйнуючи iсторичне середовище, вставлена "свiчка" "Промiнвестбанку" (архiтектор С. Бабушкiн). Порушена охоронна зона будинку-музею Т. Г. Шевченка. Непродумане мiсце для паркування транспортних засобiв спричинило транспортнi затори на вулицi. , дощенту розiбранi двi мiцнi, добре збереженi пам’ятки. Пiд тиском громадськостi влада вирiшила вiдтворити будинки. Однак при цьому на один-два поверхи була пiдвищена їх поверховiсть, а на фасадах не вiдтворенi деякi деталi декору. Вул. Володимирська, 12 . Споруджена величезна офiсна будiвля у виглядi скляного цилiндра, що брутально "увiрвалася" у заповiдне архiтектурно-iсторичне середовище, перекривши вiзуальну вiсь мiж Софiйським собором i Андрiївською церквою. У ЗМІ публiкувалися обiцянки тодiшнього мера (О. Омельченка) розiбрати верхню частину будiвлi, проте цi обiцянки виявилися порожнiми. Бiльше того, на початку 2000-х рокiв влада мiста допустила, щоб розмiщений на цiй же осi (вул. Володимирська, 4) чотириповерховий будинок-пам’ятка був надбудований ще трьома поверхами (архiтектор Ю. Лосицький). Отже, у разi позитивного вирiшення питання про вiдтворення Десятинної церкви (фундаменти якої розташованi на цiй самiй осi), храм навряд чи матиме монументальний вигляд. Вул. Ярославiв Вал, 16. Пам’ятка архiтектури з розкiшним декором головного фасаду спотворена дисгармонiйно надбудованими двома поверхами (архiтектори В. Смирнов, Ю. Духовичний). Вул. Михайлiвська, 7 середовищем. Пейзажна алея (над урочищами Гончарi-Кожум’яки). Пiд час пiдготовки дiлянки заповiдника "Мiсто Володимира" до протиправної забудови найцiннiший археологiчний пласт без належних археологiчних дослiджень згрiбався ковшем екскаватора i на самоскидах вивозився у невiдомому напрямку. Початок 2000-х рокiв: Майдан Незалежностi. послужила полiтична ситуацiя: потрiбно було видалити з площi антикучмiвське наметове мiстечко. У результатi реконструкцiї була зрiзана значна частина iсторичного ландшафту й зелених насаджень, характерних для Києва, i виконане "засклiння" площi. Замiсть живих дерев i кущiв вимощений плиткою простiр площi прикрасили штучною зеленню та вазонами (архiтектор А. Комаровський). Отож головну столичну площу перетворили на дах супермаркету, при цьому лiквiдувавши "Музей Лядських ворiт" iз фрагментами фундаментiв давньоруського часу. "Трiумфальна арка", побудована над землею "замiсть" пiдземних Лядських ворiт, має надуманi форми, непропорцiйну скульптуру Архангела над нею й, будучи поставленою пiд кутом до головної вiсi площi, додає абсурду до рiзностильового "вiнегрету", привнесеного на Майдан його реконструкцiєю. "модерн" i порушене периметральне планування стародавнього кварталу в заповiднику "Древнiй Київ". Пiд стiнами храму утворилася стихiйна автостоянка. Почалося пiдмочування фундаменту i стiн храму. У стiнах з’явилися i збiльшуються вертикальнi трiщини. Автор будинку-монстра — С. Бабушкiн. На межi ХХ—ХХІ столiть: на вул. Боричiв тiк пагорб. Усе це вiдбулося й продовжує вiдбуватися, попри те, що земля у заповiднику "Древнiй Київ" (до нього входить i вулиця Боричiв тiк), згiдно iз законодавствомає статус нацiонального надбання i приватизацiї не пiдлягає. Середина 1990-х — початок 2000-х рокiв: Урочища Гончарi-Кожум’яки й провулок Воздвиженський. Незважаючи на численнi обiцянки мiської влади зберегти загальний колорит невисотної iсторичної забудови урочищ i створити тут парк-музей "Київська Русь" (де б у майстернях експонувалося стародавнє ремiсниче виробництво), в урочищах у серединi 1990-х рр. здiйснено справжнiй погром. Безжально знищенi пам’ятки iсторiї й архiтектури заради створення елiтного житлового комплексу. З порушенням стародавнього садибного планування впритул один до одного тут були зведенi стилiзованi пiд старовину особняки пiдвищеної поверховостi з по-чудернацьки оздобленими фасадами. Цей небувалий несмак перетворив урочища на далеку для заповiдника "фантасмагоричну" країну. Пiдвищена поверховiсть нових еклектичних будинкiв на сусiдньому Воздвиженському провулку перекрила краєвид на Андрiївську церкву. Тут була пiдрита Старокиївська гора без належних археологiчних дослiджень. Кiнець 1990-х — початок 2000-х рокiв: Поштова площа. Площа є частиною територiї заповiдника "Древнiй Київ". У центрi площi в першi роки незалежностi України вiдтворили церкву Рiздва Христового (так звана Шевченкiвська), що стала (як це було у давнину) висотною домiнантою ансамблю Поштової площi. Здавалося б, восторжествувала iсторична справедливiсть, вiдтворено храм, по-варварськи зруйнований у 30-тi роки бiльшовиками. Однак згодом на площi (попри протести й пiкети фахiвцiв i громадськостi) виросла нова будiвля — готель "Рив’єра", що перевищила не лише висоту куполiв церкви, а й її дзвiницi, перекрила краєвид як на Андрiївську церкву, так i на панораму Заднiпров’я, яким ранiше могли милуватися кияни i туристи, пiднiмаючись i спускаючись схилом гори на фунiкулерi. Виходить, що й сьогоднi ми по-бiльшовицькому доруйновуємо нашу культурну й iсторичну спадщину. кiтчевих псевдоiсторичних формах, аж нiяк не характерних для стародавньої забудови Подолу. Будiвництво ненадовго зупинилося, коли в сусiднiй будiвлi фiлiї Парламентської бiблiотеки раптом з’явилися загрозливi трiщини. Але питання швидко вирiшили, розiбравши бiблiотеку за одну квiтневу нiч 2007 року. Як результат — новий монстр надзвичайно розрiсся, порушивши охоронну зону стародавньої будiвлi елеватора, впритул прилiпившись до нього. Пiсля цього з’явилися трiщини й у елеваторi — цiй найоб’ємнiшiй пам’ятцi на Поштовiй площi. Автор двох готельних будинкiв на площi — архiтектор В. Смирнов. Середина 1990-х рокiв."спiвочого поля" в охороннiй зонi архiтектурного ансамблю Києво-Печерської лаври (облаштування естрадної сцени з надземними i пiдземними примiщеннями). Гучнi розважальнi заходи викликають дискомфорт у Лаврi пiд час богослужiнь, а залпи салюту, феєрверки сприяють руйнуванню пам’яток, у стiнах яких з’явилися трiщини. Порушений гiдрогеологiчний баланс дiлянки, через це посилився процес замочування печер. Початок 2000-х рокiв будiвництво, однак лаврське духiвництво до цих заходiв не приєдналося. І, напевне, саме тому, що за його потурання й участi ведеться протиправне будiвництво на заповiднiй територiї Лаври, що загрожує збереженню пам’яток i печер. Очевидно, з метою забезпечення проїзду будiвельних механiзмiв на Нижню лавру в нiч iз 7 на 8 жовтня ченцями УПЦ МП були розiбранi стародавнi ворота (пам’ятка архiтектури), а пiд час їхньої реконструкцiї зробленi ширшi за iсторичний прототип ("вiдповiдно до сучасних технiчних вимог" — як висловився очiльник Держслужби з охорони iсторико-культурної спадщини при Мiнiстерствi культури України Микола Кучерук). Межа ХХ—ХХІ столiть: вул. Щорса, 36 iз квартирами для викладачiв. Пiд час обговорення проекту цього будинку на наукових радах низки iнстанцiй п. Поплавському дорiкали, що проект явно комерцiйного характеру, i його втiлення стане прецедентом для подальшої протиправної забудови територiї фортецi висотними спорудами, що насправдi й сталося. Як вiдомо, вже нинi фортеця iнтенсивно забудовується, саме через це нещодавно був знесений будинок-пам’ятка вiйськового телеграфу i зруйнована частина фортечного "мазепинського" валу. Щодо шкоди, заподiяної валовi, ведеться кримiнальне розслiдування. У Марiїнському парку в зонi охоронного iсторичного ландшафту на мiсцi колишнього дитячого садка з порушенням кiлькох положень мiстобудiвного i пам’яткоохоронного законодавства був зведений 22-поверховий житловий комплекс. Невдовзi у Марiїнському палацi з’явилися трiщини i посилився зсувний процес на приднiпровському схилi Культова споруда неоготичного стилю, зведена за проектом В. Городецького. В останнi роки радянської влади у будинку були проведенi ґрунтовнi дорогi реставрацiйнi роботи. Нинi будинок перебуває в поганому станi. Поява глибоких трiщин у стiнах костьолу, на думку авторитетних експертiв (доктор технiчних наук Г. Чорний та iншi), пов’язана зi спорудженням поруч iз костьолом об’ємної торгово-офiсної будiвлi (архiтектор В. Смирнов), а також цiлої низки iнших висотних будинкiв в охороннiй зонi цiєї дорогоцiнної пам’ятки нацiональної ваги. Кiнець 1990-х рокiв: вул. Володимирська, 47. Через заплановане будiвництво об’ємної споруди готелю "Хiлтон" були зруйнованi двi пам’ятки архiтектури, зокрема й знаменита "Рисувальна школа М. Мурашка". Проектована будiвля, порушуючи периметральне планування стародавнього кварталу iсторичного ядра Києва, мала розмiститися по дiагоналi кварталу. Громадськiсть активно протестувала i не дозволила цей злочин довести до кiнця. по-вандальськи втрутився в iсторичне середовище висотний (22 поверхи) житловий будинок для спiвробiтникiв СБУ, що порушив охоронну зону кiлькох прилеглих пам’яток архiтектури. У 2004 роцi знесений Сiнний базар Початок 2000-х рокiв: вул. Хрещатик, 50 Над чотириповерховою пам’яткою зроблена надбудова високої двоповерхової мансарди у кiтчевих формах, пiсля чого будiвля "випала" iз ансамблю стародавнього кварталу (архiтектор Ю. Духовичний). Початок 2000-х рокiв: вул. Толстого, 14-А. Пам’ятка технiки — будинок Метеорологiчної служби ("будинок О. Береттi") до невпiзнанностi спотворений розширенням i надбудовами. Розiбраний дощенту особняк М. Леопардова задля замiни його спрощеною копiєю — муляжем iз прибудовою впритул до нього висотного будинку сучасної архiтектури. 2004—2005 роки: вул. Хрещатик, 5. Попри те, що архiтектурний ансамбль Хрещатика є комплексною пам’яткою мiстобудування, тут був зруйнований будинок-пам’ятка стилю "конструктивiзм" з метою спорудження на його мiсцi бiльш прибуткового "хмарочоса" (архiтектор М. Дьомiн). Початок 2000-х рокiв : Сьогоднi по схилах непарного боку вулицi зводяться висотнi монстри, протиправно ущiльнюється забудова iсторичного ядра мiста, що призведе до транспортного колапсу i серйозних екологiчних проблем. Початок 2000-х рокiв: вул. Терещенка. Поблизу палацових будiвель — музею Росiйського образотворчого мистецтва i Музею мистецтв iменi Б. та В. Ханенкiв споруджуються висотнi будинки. У стiнах музеїв-палацiв з’явилися трiщини, хоча не так давно тут були проведенi серйознi й дорогi реставрацiйно-ремонтнi роботи. Початок 2000-х рокiв: Театральна площа. Історичний ансамбль Театральної площi донедавна формував один iз найзатишнiших i мальовничих куточкiв центру Києва. Територiя площi — складова частина архiтектурно-охоронної зони всiєї Володимирської вулицi в цiлому, а центром композицiї площi i її художньою домiнантою був чудовий будинок Опери. Однак грубо проведена реконструкцiя колишнього "Театрального" готелю (архiтектор С. Бабушкiн) зруйнували красу ансамблю. Початок 2000-х рокiв: "Олiмпiйський" (пам’ятка технiки нацiонального значення) порушило цiлу низку положень пам’яткоохоронного i мiстобудiвного законодавств (архiтектори О. Комаровський, С. Бабушкiн). Однак тривалий час (до виграшу Україною конкурсу на проведення Євро-2012 з футболу) нiякi порушення в забудовi площi мiсцевими чиновниками не визнавалися, i лише закордоннi експерти (певно володiють бiльшим iмунiтетом до корупцiї) зробили категоричний висновок, що новобудова перед входом на стадiон перешкоджатиме благополучнiй евакуацiї вболiвальникiв, i її потрiбно розiбрати. До такого рiшення, нарештi, прийшли i вiтчизнянi прокурори й суддi. нацiєю, що ми здатнi визнавати допущенi мiстобудiвнi помилки, а головне, виправляти їх. Можливо, зумiємо прийняти смiливе рiшення: лiквiдувати пiдземнi басейни на Софiйськiй площi, розiбрати будинки-монстри на вулицi Грушевського, 9-а, бiля костьолу на вулицi В. Василькiвськiй та в iнших мiсцях... Адже всi європейськi держави, принаймнi тi, що числять себе такими, не дозволяють собi так брутально поводитися зi спадщиною, залишеною видатними представниками свого народу. Згадаймо лишень, практично у кожнiй європейськiй столицi (i не лише столицi) спiвiснують так званi старi й новi мiста: Стара Прага, Старий Вiдень, Старий Таллiнн, Стара Рига, Стара Варшава, Старий Кракiв... та й загалом — iснує поняття Старе мiсто... Не можна перетворювати древнє мiсто-красень на експериментальний майданчик для архiтекторiв-невдах, якi лише на "постаментах" видатних пам’яток минувшини, руйнуючи їх, паплюжачи iмена визнаних Зодчих i Архiтекторiв, можуть творити власнi "шедеври". Історiя вже не раз довела згубнiсть такої практики. умов ратифiкованих урядом нашої країни мiжнародних угод зi збереження спадщини. Є безлiч об’єктiв спадщини, якi досi перебувають пiд загрозою знищення, але ще можуть бути врятованi. Київський досвiд пiдмiни iсторичних будiвель новою забудовою дедалi бiльше розгортається у Львовi. Цiлком можливо, що через кiлька десятилiть вiд iсторико-архiтектурної спадщини минулого тут залишаться їхнi акуратнi образи, до яких нiкому не буде дiла. Тим бiльше туристам. Крiм цих об’єктiв, мiсто також зберегло безлiч пам’яток мiсцевого значення, якi створюють iсторичне середовище. Тепер над цим багатством нависла загроза. Пiсля багатьох рокiв прохолодного ставлення до пам’яток архiтектури їхнiй стан дуже погiршився. Чимало будинкiв потребує не просто косметичного ремонту, а серйозних реставрацiйних робiт. Але грошей у мiста на це немає. За таких умов державнi i мiсцевi чиновники усе частiше передають пам’ятки архiтектури окремим комерцiйним пiдприємствам, якi обiцяють вiдновити будинки. Проте от лихо: пiсля втручання так званих iнвесторiв вiд пам’яток мало що залишається. Будiвельнi ж компанiї не тiльки з лихвою повертають свої витрати, а й навiть непогано заробляють. А оскiльки бiльшiсть iсторичних будiвель перебувають у жахливому станi, то охочих взяти участь у грi за назвою "Інвестори рятують пам’ятки" — аж надто. Задоволенi можуть бути i чиновники: не вклавши у ремонт жодної копiйки коштiв iз бюджету, вони по-своєму розв’язують проблему. За останнє десятилiття у Львовi до дрiбниць вiдпрацьовано механiзм, який дозволяє зрiвняти пам’ятки архiтектури iз землею i спорудити на їхньому мiсцi сучаснi торговельнi або офiснi будинки. Прикладiв хоч греблю гати: площа Мiцкевича, 9 i 10, вул. Валова, 15, проспект Свободи, 45. Дивним є те, що самi неiснуючi будинки при цьому ще й значаться в реєстрi "нацiонального надбання"! Пошуки винних рiдко завершуються успiхом. з аварiйного стану, а не доводити до нього, вважає iсторик, вiце-президент Товариства шанувальникiв Львова Іван Сварник. Чи зацiкавлений iнвестор у збереженнi пам’яток? А тим часом сумна доля очiкує черговi пам’ятки — житловi будинки класицистичного стилю на пл. Соборнiй, 14 i 15. На їхньому мiсцi iнвестори вже проектують новi торговельнi об’єкти. Частина нежилих помешкань будинку на пл. Соборнiй, 15, орендувало ЗАТ "Технопарк ЛЗТА", який не збирався зберегти об’єкт для нащадкiв. Тепер чиновники i представники iнвестора намагаються переконати громадськiсть, що пам’ятка не надто цiнна, до того ж вона практично зруйнована, врятувати її неможливо. Тому вихiд один — збудувати на її мiсцi новий об’єкт. На думку начальника управлiння охорони iсторичного середовища Львiвської мiськради, жахливий стан пам’яток — наслiдок катастрофiчного браку коштiв. Бiльшiсть iз них — житловi будинки, ремонт яких у минулi десятилiття фiнансувався з бюджету за залишковим принципом. За розрахунками А. Левика, тiльки на один iсторичний будинок на пл. Ринок у середньому необхiдно вiд 5 до 10 млн. грн. Оскiльки тут розташовано 45 пам’яток архiтектури XIV—XIX ст., то навiть мiнiмальнi потреби реставрацiйних робiт могли б становити близько 40—50 млн. грн. на рiк. Як вважає заступник глави Львiвського вiддiлення Спiлки архiтекторiв України Михайло Ягольник, коли витрачати в середньому по 10 млн. грн. на кожну пам’ятку архiтектури, то необхiдно близько 20 млрд. грн., що дорiвнює 40 бюджетам обласного центру. Якщо реально оцiнювати ситуацiю, то мiсту з цiєю проблемою не впоратися i за багато десятилiть. Вихiд iз ситуацiї генеральний директор фiрми "Ренесанс", голова ради Центру вивчення i збереження пам’ятi українського народу Олександр Криськiв бачить у тому, щоб мiсто навчилося управляти iсторичним центром. Для цього треба розробити вiдповiдну комплексну програму, у якiй посiли б своє мiсце туризм, екологiя, реставрацiя пам’яток та iнше, словом усе — вiд пiару до пiдготовки фахiвцiв. Це дозволить не лише знайти необхiднi кошти на утримання пам’яток, але й своєчасно проводити всi ремонтнi роботи. На круглому столi "Збереження iсторико-архiтектурної спадщини Львова", у якому взяли участь представники громадськостi i мiсцевої влади, говорили також про передачу пам’яток архiтектури у приватнi руки. Призупинення приватизацiї пам’яток архiтектури негативно позначається на їхньому станi. Нi держава, нi мiсто не можуть бути ефективними власниками, оскiльки не мають коштiв для їхнього утримання. На це зауваження заступник директора з маркетингу Львiвської картинної галереї Микола Гайда зауважив: приватна власнiсть на iсторичнi будинки має позитивнi i негативнi аспекти. Приватизацiя дає надiю, що приватний капiтал вкладатиме свої грошi в їхнє вiдновлення. Але за нинiшньої ситуацiї часто-густо це практично неможливо. У центральнiй частинi мiста колись великi особняки роздiленi на невеликi помешкання. Тепер цi квартири приватизуються, продаються, господарi розпоряджаються ними на власний розсуд. Не хочуть зважати на закон про охорону культурної спадщини не лише жителi особнякiв, але й великi iнвестори. Домовившись iз мiсцевою владою про оренду частини помешкань, вони не мають жодного iнтересу рятувати пам’ятки. Грошей знадобиться багато, а користi буде мало. Навряд чи люди, котрi живуть у цих будинках, зможуть чимось допомогти в ремонтi. Що може стримати владу й iнвесторiв? Як вважає координатор Громадського форуму Львова Олег Мацех, багато будинкiв у мiстi руйнуються не через брак коштiв, а через вiдсутнiсть механiзмiв стримування вiд неправомiрних дiй мiсцевих чиновникiв i iнвесторiв. Концептуально iнвестор має зберегти на об’єктах не лише фасади, але й структуру перших поверхiв i пiдвалiв. Йдеться про проект регенерацiї пам’яток, вiдновлення їх у колишньому виглядi, а не про нове будiвництво. Запропонований проект розрахований на повне знищення будинкiв. Реальнi пiдтвердження сказаного може побачити кожний. Правила гри є, це закон. І чиновники мають вiдповiдати за його дотримання. Управлiння охорони iсторичного середовища при Львiвськiй мiськрадi має всi повноваження для наведення ладу у цiй сферi, але займає конформiстську позицiю. Причина такої поведiнки — пiдконтрольнiсть i пiдзвiтнiсть управлiння мiському головi. Тому, перед тим, як шукати коштiв для вiдновлення iсторичних пам’яток Львова, слiд створити умови, за яких робота охоронних органiв буде максимально незалежною вiд впливу органiв мiсцевого самоврядування. Також необхiдно створити структуру, яка стане на захист культурної спадщини. Примiром, у сусiднiй Польщi цi функцiї виконує спецiальний пiдроздiл на чолi з головним консерватором. Щоб остаточно не втратити iсторичну забудову, Львову необхiдно термiново повертати державний заповiдник, який iснував донедавна. Інакше туристам справдi нiчого буде показувати. скляний архiтектурний "шедевр" уже височiє у центрi мiста. Наразi одними iз найбiльш обговорюваних проектiв будiвництва в центральнiй частинi Львова є три об’єкти. Це потенцiйне спорудження модерного будинку на розi вулиць Вiрменської-Кракiвської, створення центру "Брiстоль Плаза" на проспектi Свободи i вулицi Гнатюка, а також розмiщення будiвлi офiсних примiщень на розi вулиць Шухевича-Франка. Усi цi потенцiйнi будiвлi, вiдповiдно до задуму архiтекторiв, мають "прикрашати" iсторичний мiсто своїми скляними фасадами та модерними формами. Реставратори i шанувальники пам’яток Львова б’ють на сполох: розмiщення скляних об’єктiв серед суцiльних пам’яток архiтектури в центральнiй частинi мiста є прямим порушенням пам’яток охоронного законодавства, оскiльки такi будiвлi спотворюють iсторичне середовище. Чим Львiв приваблює туристiв? Багато хто вiдповiсть: "Своєю архiтектурою та збереженим iсторичним середовищем". Власне це приваблює не лише гостей мiста, це також є гордiстю i його мешканцiв. Натомiсть прихильники будiвництва у центрi Львова модерних будiвель, вважають позицiю своїх опонентiв свiдченням їхньої дрiбномiстечковостi. Власне, дрiбномiстечковим пiдходом назвав в одному iз iнтерв’ю директор iнституту "Укрзахiдпроектреставрацiя" Володимир Швець страх львiвських архiтекторiв i реставраторiв будувати щось нове i модерне. На його переконання, в тих мiсцях у центральнiй частинi Львова, де з пам’яткоохоронної та мiстобудiвної точки зору можна побудувати будинок, його будувати необхiдно. Що ж стосується помилок i недолiкiв у будiвництвi, то їх, за словами пана Швеця, не уникнути. "Архiтектура українська тiльки постає, державотворча ментальнiсть тiльки створюється, вiдповiдальнiсть за свої дiї тiльки з’являється", - зазначає вiн. Водночас екс-начальник управлiння охорони iсторичного середовища мiськради, а нинi заступник директора палацу Потоцьких, Микола Гайда переконаний: щоб уникнути помилок у забудовi центральної частини Львова, то треба це робити на конкурсних засадах. Крiм цього необхiдно розробити концепцiю будiвництва в iсторичнiй частинi мiста. "Коли мiсто хоче належно виглядати i бути грамотно забудованим, то воно повинне взяти iнiцiативу i опрацювати засадничо-концептуальнi проекти забудови центральної частини. Потiм уже цi iдеї продавати, а радше – реалiзовувати. Тобто, мають бути рамки, в яких iнвестор зможе працювати. Оскiльки такi проекти не розробленi, iнвестору вiддають дiлянку, а вiн намагається з цiєї дiлянки "викачувати" все, що може. Це приводить до того, що в мiстi з’являються речi несусвiтнi. Хтось собi щось проектує, потiм виносить це на обговорення... Воно в багатьох випадках суперечить постулатам збереження iсторико-культурної спадщини центральної частини мiста. А потiм iнвестор говорить, що грошi вже затраченi i так далi, i тому подiбне", - розповiдає Микола Гайда. Натомiсть вiдомий львiвський реставратор Кость Присяжний вважає, що врятувати мiсто вiд неграмотної модерної забудови допоможе запровадження мораторiю на будiвництво в центральнiй частинi приблизно на 10 рокiв. "Архiтектори отримали свободу лише 15 рокiв тому i тiльки-тiльки починають пiдходити до певного рiвня архiтектури. У центрi потрiбно оголосити мораторiй на будiвництво нових будiвель рокiв на десять i дати мiсту спочити, поки архiтектори вийдуть на вiдповiдний рiвень. В iсторичному середовищi мiст недопустимi великi площини скла, застосування блискучих матерiалiв, неонова реклама. Але на це нiхто не звертає уваги, бо це не закон, а всього лиш рекомендацiя. А там, де йдеться про грошi, забувають про смак, етику, культуру i все на свiтi", - зазначає Кость Присяжний. "Чомусь дуже багато людей, якi є палкими прихильниками правильного збереження Львова, керуються тоталiтарним забороняючим мисленням. Їм здається, що досить вдало заборонити, "скрутити руки архiтектору". Але iснує об’єктивний процес. Ми маємо пережити цей перехiдний перiод, i наша задача – зробити це з мiнiмальними втратами для Львова", - говорить вiн. На думку Володимира Швеця, теоретично вберегти Львiв вiд агресивної архiтектури можна, якщо на рiвнi мiської ради прийняти рiшення про заборону будь-якого будiвництва в центральнiй частинi мiста. "Але цього рiшення нiхто не приймає. Тi, хто очолює багато будiвельних проектiв, є одними iз тих, хто вирiшує долю Львова", - каже пан Швець. "Новiтня забудова в iсторичному середовищi Львова". На переконання фахiвцiв, причиною того, що в центрi мiста виростають архiтектурнi "монстри" є недолугiсть пам’яткоохоронного законодавства i вiдсутнiсть ефективного регулювання будiвництва нових об’єктiв на рiвнi мiської влади. "В iнших державах є таке поняття, як припис консерватора. Тобто консерватор мiста має давати свої побажання, мотивацiї, рекомендацiї щодо забудови тої чи iншої дiлянки. У них вiн має вказати поверховiсть, збереження висоти до карниза, матерiал, з якого мають будувати будiвлю. Чомусь у нас це не робиться, на жаль. Тому ми маємо проекти на зразок "Укрсоцбанку". І не завжди вони пасують до центральної частини мiста", - зазначає Микола Гайда. стилiв. Однак достойного прикладу забудови ХХІ столiття в центральнiй частинi мiста немає. "Було б добре, якби наш час внiс свої моменти в архiтектурну забудову Львова", – вважає пан Сварник. Усе ж бiльшiсть експертiв переконанi, iсторичне середовище центральної частини Львова необхiдно вберегти вiд недоречних втручань модерної скляної архiтектури. Проектувати i будувати можна що завгодно. Важливо, щоб будiвельнi об’єкти були розмiщенi у вiдповiдних мiсцях, а самi будiвлi не спотворювали довколишнього середовища архiтектурних пам’яток. Недаремно наше мiсто внесено у список свiтової спадщини ЮНЕСКО, тобто його цiннiсть визнано на мiжнародному рiвнi. Як зазначає Микола Гайда: " Зараз просто мода пiшла на скло, але завтра вона перейде". Василь Худицький, "Дзеркало тижня" № 3 (632) Субота, 27 Ciчня - 2 Лютого 2007 року http:/ibud.ua/