Риси європейського бароко в українськiй архiтектурi
Змiст
1. Риси європейського бароко в українськiй архiтектурi
3. Визначнi будiвничi доби бароко
Висновки
Список використаної лiтератури
1.
Риси європейського бароко в українськiй архiтектурi
Розглядаючи розвиток архiтектури на Українi в XVII ст., треба вiдмiтити, що вiн вiдбувався в особливих iсторичних умовах. Перiод польського панування, напади татар, перiод визвольної вiйни, приєднання українських земель до Росiї в наслiдок Переяславської ради, перiод Руїни, коли українськi землi входили до складу рiзних держав – все це зумовило особливостi розвитку української архiтектури XVI – XVIII ст.
церковних впливiв та збiльшення свiтських елементiв, заповнення релiгiйних сюжетiв образами, взятими з реального життя, ширше зображення природи, почуттiв i переживань людини, бiльш гуманiстичний змiст i реалiстичнi форми художнiх витворiв – з другого.
повсюдно. Будiвельна програма включала в себе вiдновлення зруйнованих i будiвництво нових мiст, зведення оборонних споруд, арсеналiв, храмiв, житла. Саме перевага свiтського будiвництва є визначальною рисою тогочасної архiтектури.
Живучи спiльним мистецьким життям iз Захiдною Європою, Україна й на цей раз переймає новий напрям у мистецтвi цiлої Європи — стиль бароко. Бароко в перекладi з iталiйської означає химерний, чудернацький. Так називають мистецький стиль, який панував у Європi вiд кiнця XVI майже до кiнця XVIII ст. Найяскравiше вiн утiлювався в архiтектурi: бароковим спорудам притаманнi нагромадження розкiшних оздоб, пiдкреслена декоративнiсть, грандiознiсть.
Прикметнi риси європейського бароко в українськiй архiтектурi набули яскравої своєрiдностi. Тому дослiдники українських барокових споруд послуговуються термiном українське, або козацьке, бароко. Найбiльшою самобутнiстю вiдзначаються бароковi споруди на землях Гетьманщини й Слобiдської України за часiв гетьмана Івана Мазепи. Проте пам'ятки української барокової архiтектури збереглися i в Захiднiй Українi та в дерев'яному народному будiвництвi всiх українських земель.
Новi умови життя та соцiального устрою з вищою верствою заможної козацької старшини створювали iншi потреби, ставили новi вимоги до мистецтва, — так само як це було i в цiлiй Європi. Спокiйнi, зрiвноваженi, логiчнi форми ренесансу, що спиралися на чистi форми античностi, вже не задовольняли сучасного смаку. Для розкiшного, гучного життя доби бароко потрiбнi були бiльш пишнi, багатшi, показовiшi форми архiтектури, просякнутi пафосом, надприроднiстю, спiритуалiзмом. Замiсть колишньої краси вiдтепер протиставляють силу, проти спокою — рух, замiсть гармонiї — боротьбу. Тому в архiтектурi постають розкiшнi декоративнi фронтони, портали, брами, переладованi важкими пiлястрами, складними гзимсами, вигнутими й покрученими завитками — т. зв. волютами (слимаками) — та буйною орнаментикою.
Хоч зразки бароко приходили до нас iз Захiдної Європи, здебiльшого з Італiї й Нiмеччини, власною творчiстю українського народу, що вiдтепер був пробуджений до нового вiльного життя, бароковий стиль набуває своєрiдних та оригiнальних форм, що має у свiтовiй лiтературi заслужену назву осiбного українського або «козацького» бароко. Центр мистецького життя з половини XVII ст. переноситься знову до середньої, Надднiпрянської України, де фундаторами й меценатами мистецтва стають українськi гетьмани, полковники та церковнi достойники, що походять iз демократичних козацьких верств. Особливо багато будов побудовано гетьманами Самойлóвичем, Мазепою, Апостолом та полковниками Герциком, Миклашевським, Мокiєвським та iн. Лише одним Мазепою побудовано чи вiдновлено в Києвi понад 6 величезних будов, не кажучи про iншi по цiлiй Гетьманщинi.
2. Типи будiвель
Самостiйна творчiсть українських митцiв розпочинається в другiй половинi XVII ст. та досягає найбiльшого розцвiту в добу Мазепи. Новий характер української архiтектури складається пiд впливом двох чинникiв — старої традицiї мурованого будiвництва, започаткованої в княжу добу, й дерев’яного народного будiвництва. Перший тип будов постав зi сполуки тринавної церкви — вiддавна пристосованої до лiтургiчних потреб схiдної обрядовостi — iз захiдним i базилiчним типом бароко, що, до речi, близько стояв до вiзантiйсько-української базилiки. До таких оздоб належать великi церкви в Бережанах, Троїцька церква в Чернiговi 1679 р., собор Мгарського монастиря коло Лубен, розпочатий гетьманом Самойловичем у 1682 р., та двi будiвлi гетьмана Мазепи в Києвi — Михайлiвський собор (1690-1694) i Братська церква Академiї (1695). Хоч у цих будовах у бiльшiй мiрi помiтнi впливи захiдноєвропейськi, але окремi форми й деталi, зокрема декорацiя, набирають оригiнальних форм, що почерпнутi з народного, сiльського мистецтва. Особливої своєрiдностi й краси досягають форми бань, якi не мають собi рiвних у цiлiй Європi. Такого самого характеру є численнi перебудови й розбудови старших церков у Києвi: Софiйської кафедри 1691-1705 рр., головної церкви Лаври 1695 i 1722 рр., Михайлiвського монастиря, Михайлiвської церкви Видубицького монастиря й т. д.
Цей уповнi самобутнiй тип будов настiльки був вироблений та вдосконалений давньою культурою українського будiвництва, що кожна з таких церков являє собою справжню перлину архiтектури в розумiннi як гармонiйної, логiчної композицiї, так i окремих пластично-розвинених та притому лагiдних форм i деталей. І якщо пiдклад цiєї архiтектури є бароковий, проте ясними конструкцiями й обмеженiстю прикрас нашi будiвлi далеко вiдходять вiд чисто Декоративних принципiв надто переладованих форм бароко Заходу i Сходу. До трибанних церков iз тридольним заложенням належать знаменитий Покровський собор у Харковi 1680 р. з незвичайно стрункими й високими банями, далi двi церкви Києво-Печерської лаври, собор у Ромнах i меншi будiвлi в Сумах, Богодуховi, Слов’янському та iн. Найвищого мистецького вислову й чистоти форм досягають п’ятибаннi церкви на хрещатому заложеннi. Генеза (постання) їх у нас ще в належнiй мiрi не з’ясована. До найстарших належать згадана вже Суткiвська твердиня, церква Адама Киселя в Нискиничах на Волинi (1653) та перебудова Спаса на Берестовi в Києвi за часiв Петра Могили в 1638-1643 рр. До розвиненої барокової доби належать прекраснi будiвлi Київської лаври — Усiх Святих (1696-1698), Воскресiння та Петра й Павла, св. Юра Видубицького монастиря (1696), будiвлi Чернiгова, Батурина, Ізюма. Дальшим розвитком були будiвлi дев’ятидiльнi з дев’ятьма камерами, перекритi п’ятьма банями — Троїцька церква Густинського монастиря (1672-1674), Преображенська в Прилуках (1716), собор у Нiжинi.
Ближче стоять до українського бароко жидiвськi синагоги, нерiдко з розкiшним аттиком та бароковими прикрасами, де вiдображаються схiднi мотиви левiв, птахiв тощо (Царгород на Подiллi, Сатанiв, Тернопiль 1672 р.). З небагатьох збережених зразкiв цивiльного будiвництва особливої популярностi набув т. зв. Дiм Мазепи в Чернiговi (чи, власне, вiйськова канцелярiя доби Мазепи XVII — XVIII ст.) — партерова будова типу мiських ратуш чи iнших установ iз пишно прибраними стiнами та фронтонами.
перебудований дiм В. Кочубея), Любечi (т. зв. Полуботкiвська кам’яниця), в с. Пiдусiвка бiля Чернiгова (1690 — 1710), Козельцi, Нiжинi, Лубнах (т. зв. «скарбниця»), Прилуках («Галаганiвський арсенал»).
3. Визначнi будiвничi доби бароко
з католицьким культурним колом - це кляшторн, костьоли, колегiуми, ратушi, що збереглися на Подiллi, Волинi i Галичинi (Домiнiканський костьол у Львовi 1749-1764 pp., Колегiум в Кременцi 1735 p., комплекс Почаївської лаври 1771-1791 pp., ратуша в Бучачi 1751 р. тощо). На Гетьманщинi до загальноєвропейського бароко з суттєвими мiсцевими вiдмiнами можна вiднести хiба що Спасо-Преображенський собор Максакiвського монастиря, що його 1642 р. почав будувати Адам Кисiль, та монастирськi собори вiленського архiтектора, нiмця І. Б. Зауера - Троїцький собор Троїцько-Іллiнського монастиря в Чернiговi 1679-1695 pp. та Спасо-Преображенський собор Лубенського Мгарського монастиря 1695 р. - обидва є плодами будiвничої дiяльностi гетьманiв І. Самойловича та І. Мазепи. За об'ємно-просторовою структурою цi собори дуже нагадують литовськi споруди того ж автора - костьол Камальдулiв у Пажайслiсi 1667-1712 pp. та костьол Петра i Павла на Антакальнiсi у Вiльнюсi 1668-1685 рр.
Найвiдомiший архiтектор українського бароко — Іван Григорович-Барський. Вiн спорудив, зокрема, дзвiницю Кирилiвського монастиря, Покровську церкву (на мiсцi вiрменської Рiздвобогородицької церкви, що згорiла 1651 р., грецький купець Микола Тарнавiот 1685 р. збудував дерев'яну церкву Покрова Божої Матерi. Протягом 1766-1772 рр. на її мiсцi Григорович-Барський спорудив, як вважається, свою найкращу будiвлю - двоповерховий кам'яний храм у виглядi триконху, увiнчаний трьома банями) й церкву Миколи Набережного на Подолi в Києвi - один з парафiяльних храмiв Подолу. Один з кращих творiв Івана Григоровича-Барського. Нинiшня кам'яна церква споруджена у 1772-1775 рр. І. Григоровичем-Барським. Зодчий скористався композицiєю, створеною його вчителем Андрiєм Квасовим у церквi садиби Розумовських в селi Лемешi, але надав спорудi самобутнiх рис.
Іншим визначним будiвничим доби бароко був Степан Ковнiр. Одна з найкращих споруд Ковнiра — корпус на територiї Києво-Печерської лаври, названий його iм'ям. Проскурниця та книжкова крамниця (Ковнiрiвський корпус) є однiєю з кращих споруд Верхньої Лаври. Її зведення пов`язують з iменем будiвничого С. Ковнiра.
Споруда сприймається зараз як один об`єм, проте, складається з двох рiзних споруд побудованих у рiзнi часи, а вже потiм об`єднаних в єдине цiле. Так, пiвденна частина споруди - монастирська проскурниця, зведена у XVII ст., а на початку XVIII ст. С. Ковнiр будує поруч книжкову лавку з окремим входом. Пiсля пожежi, у 1744-1746 рр. вiн вiдбудував обидва будинки, надавши їм сучасного вигляду.
Монастирська проскурниця - це досить об`ємна квадратна в планi споруда з масивними стiнами. На межi XVII i XVIII ст. до основної будiвлi прибудовано келiю доглядача проскурницi, а згодом - книжкову крамницю. Одночасно з побудовою крамницi над всiм будинком, що утворився, звели шiсть фронтонiв - найбiльший з них - над проскурницею, найменший над прибудованої до неї i чотири однаковi над крамницею.
З II пол. XVII ст. в українському мистецтвi посилюється демократична течiя, вона набирає людяного, життєстверджуючого характеру. Хоча архiтектура i будiвництво продовжували розвиватись на мiсцевiй самобутнiй народнiй основi, водночас вони зазнавали впливу росiйської i захiдноєвропейської архiтектури. Українськi архiтектори запозичували й творчо застосовували прийоми стилю бароко, для якого характерним були декоративна пишнiсть, вигадливiсть, мальовничiсть. У бiльшiй чи меншiй мiрi пам’ятки українського бароко створювались на ґрунтi народної естетики, що й визначило їхню своєрiднiсть. На селi i значною мiрою в мiстах як будiвельний матерiал використовувалось переважно дерево. На ґрунтi традицiй дерев’яного будiвництва виробився особливий тип храмiв-монументiв. Вони хрещатi у планi, мають центричну композицiю мас i кристалоподiбнi об’єми. Їх особливiстю є вiдсутнiсть скiльки-небудь чiтко визначеного головного фасаду. Але у мiстах частiше будiвлi споруджували з цегли й каменю – гетьманськi палаци, будинки старшини, магiстратiв, споруди монастирiв, церков. Якщо на Правобережжi мiста майже не розвивались, то мiста Лiвобережжя i Слобожанщини, насамперед Київ, Чернiгiв, Переяслав, Батурин та iн., iнтенсивно розбудовувались. Росiйський зодчий Йосип Старцев Збудував кам’янi собори Микiльського (1690-1696) i Братського (1690-1693) монастирiв в Києвi.
За зразком Нiжинського собору (1668-1670) коштом гетьмана І. Самойловича за планом архiтектора Йоганна Баптiста був споруджений Троїцький собор в Чернiговi (1679-1695).
простiр. Цей же архiтектор з Мартином Томашевським спорудив Преображенський собор Мгарського монастиря бiля Лубен (1684-1692) Покровський собор у Харковi (1689) та iн.
Висновок
Кожна нацiя розвивалась на перехрестi багатьох впливiв рiзних регiональних форм свiтової культури. Але на Українi ми маємо рiдкiсну ситуацiю накладання рiзних цивiлiзацiй: античної та вiзантiйської, захiдноєвропейської та схiднослов’янської. Тому кордоннiсть української культури призводить в рештi решт до свого роду принципу палiмпсесту, коли крiзь новий текст проступають старi лiтери, що були стертi часом. Цiй палiмпсестностi чи не найбiльше вiдповiдає культурний напрям бароко, з його новим типом свiдомостi, що одержала плiдний та органiчний розвиток на теренi української цивiлiзацiї.
Бароко виникає в Європi як промiжна культура мiж епохами Ренесансу та Просвiтництва. Воно було першим синтетичним i тому унiверсальним напрямком новоєвропейської культури, який виявився у всiх її формах та регiонах.
На Українi бароко заявляє про себе могутнiм акордом золотих бань київських соборiв, що були збудованi чи перебудованi у цьому стилi; контрапунктом планiв у панорамi монастирiв Чернiгова, Новгород-Сiверського, Полтави; експресивною пластикою Львiвської скульптури; потужним декоративним потенцiалом української гравюри, високою метафiзикою поезiї; збуреною промовною патетикою полемiстiв; багатоманiтнiстю полiфонiчної проробки матерiалу у партеснiй музицi та смисловою бездоннiстю символiко-алегоричного менталiтету лiтератури києво-могилянцiв; драматичним живописом, авантюрною бентежнiстю козацької душi.
Як синтетичний напрям бароко переосмислює пiд кутом зору катаклiзмiв новоєвропейської iсторiї певнi духовнi звершення пiзнього Середньовiччя, Ренесансу та Реформацiї. При цьому вiд Середньовiччя береться духовнiсть символiчного бачення свiту, вiд Ренесансу - гуманiзм (iнодi в трагiчному тлумаченнi) та вiдновлення античностi, вiд Реформацiї - патетична антитетичнiсть, динамiка.
Русi; а певнi iдеї Реформацiї засвоюються в контекстi iдеалiв нацiонально-визвольної боротьби з її героїкою та демократизмом. Цi демократичнi тенденцiї i пов’язують на Українi певнi риси бароко (зокрема його декоративнiсть) з особливостями народного мистецтва, а не вiзирунковiстю рафiнованого, пересiчного смаку придворного життя.
Звiдси не випливає, що українське бароко було механiчним конгломератом рiзних культур. Культурна унiверсальнiсть бароко в Українi означає лише те, що воно не було "чистим" культурним напрямом. Інакше кажучи, українське бароко - це не просто специфiчна стильова система захiдноєвропейського зразка. Воно являє, як це довiв Д. Чижевський, культурний вираз цiлої iсторичної епохи, що був заплiднений барочною свiдомiстю, але не вичерпувався нею.
3 цiєю свiдомiстю українське бароко спорiднюють риси контрастностi, риторичної декларативностi та декоративностi, вiзуалiзацiї та варiацiї, iмпровiзацiї та театралiзацiї, символiчної алегоричностi та спраги вiчностi, метаморфози та метафори, тощо. Проте водночас воно характеризується i героїко-стоїстичним пафосом, поєднанням гуманiстичної концепцiї людини з просвiтницькою iдеєю розуму, iдеалами мудростi, софiйностi та символiчного антропоцентризму. В такий багатоiпостасностi українське бароко i входить у свiтову культуру як яскраве нацiонально-своєрiдно явище.
Список використаної лiтератури
3. Бiлецький П. О. Українське мистецтво другої половини XVII-XVIII ст. – К.: Мистецтво, 2002. – 159 с.
4. Івашко Ю. Перлини українського бароко. – К.: Мистецтво, 2003. – C. 10-36.
5. Крекотень В. Українська лiтература ХVІІ столiття. - К.: Наук. думка, 2001. - С. 6-24.
6. Крип’якевич І. Історiя української культури. – К.: Либiдь, 2002. – C. 513-524.
9. Овсiйчук В. А. Українське мистецтво XIV - пер. пол. XVII ст. – К.: Мистецтво, 2004. – 173 с.
10. Рибалка І. К. Історiя України. – Харкiв: Основа, 1999. – С. 189-197.
11. Степовик Д. Феномен українського бароко. – К.: Мистецтво, 2005. – 157с.
12. Хведченя С. Гетьман Мазепа - фундатор Київських храмiв// Нар. творчiсть та етнографiя. - 1999. - № 5-6. - С. 77-80.
13. Чечот И. Д. Бароко как культурологическое понятие// Бароко в славянских культурах. - 2003. - № 8. - С. 14-15.
14. Ясиновский Ю. Українське бароко та європейський контекст. – К.: Наукова думка, 2001. – 234 с.
|
