Християнський храм як образна модель свiту
Мiнiстерство освiти i науки України
Реферат на тему:
Християнський храм як образна модель свiту
Пiдготував
студент групи Б-11
Зiнов’єв Максим
Львiв 2006
1. Ранньохристиянська храмова архiтектура
зi своїми учнями мав останню вечерю напередоднi своїх страждань. У ранньохристиянськi часи богослужiння могло здiйснюватися в звичайному будинку, в спецiально вiдведенiй для цього кiмнатi, для невеликого кола осiб.
У Римi вiруючi влаштовували свої збори в катакомбах - тобто тих пiдземних печерах, якi утворювалися внаслiдок вироблення каменя на будiвництво будiвель в мiстi. Катакомбний храм Риму - це велика кiмната, що формою наближається до круга, має в серединi невелике пiднесення. Круг в давнину був символом вiчностi. Тому у формi круга (ротонди) будувалися усипальнi, мавзолеї. Катакомбнi храми, як правило, споруджувалися на мiсцi поховання мученикiв i були тiсно пов'язанi з їх шануванням. Згодом, вже пiсля того, як християнство стало державною релiгiєю, звичай будувати круглi храми над мiсцем поховання мученикiв зберiгся. У формi ротонди побудований i знаменитий храм Недiлi Христової в Єрусалимi - над Труною Господньою.
З часом з'явився iнший тип храму - базилiка (грец. - "царська" споруда), будiвля у виглядi подовженого прямокутника. Коли в 313 р. iмператор Костянтин оголосив свободу вiросповiдання, християни, по-перше, вийшли з катакомб, а по-друге з'явилося безлiч людей, що приймали хрещення. Побудувати необхiдну кiлькiсть храмiв було неможливо, тому будiвлi пiдшукувалися вiдповiдно до потреб. Пiд церкви стали вiддавати критi ринки, базилiки-мiсця, де проходили збори, обнародувалися iмператорськi укази. Символiчно така споруда тлумачилася як корабель - Ноїв ковчег, в якому вiруючi рятуються вiд погибельної пучини. Приблизно в V - VI ст. склалася символiчно складнiша хрестово-купольна форма храму, що має квадрат в основi, куб в об'ємi, увiнчаний зверху куполом. Хрест при цьому утворюється просторово з перетину центральних внутрiшнiх проходiв-нефiв (неф - грец. "корабель"). Купол спирається на чотири стовпи, що стоять посерединi i на стiни, що обмежують цей простiр. Зазвичай до складу входив атрiй, в центрi якого помiщалася купiль для хрещення. Портик, розташований на протилежнiй вiд входу сторонi атрiя, вiв в нартекс, або вестибюль, що передував внутрiшньому простору самої церкви - наос. У нартексi пiд час служби знаходилися тi, що готувалися прийняти хрещення. Наос був розподiлений подовжнiми рядами колон на непарне число нефiв - частiше всього 3 або 5. Центральний неф був, як правило, вище i просторiше бiчних. У просторi нефiв збиралася паства. У схiдному кiнцi головного нефа на пiднесеннi розмiщувалася священицька кафедра, з якою вимовлялися проповiдi. Позаду солеї знаходилася напiвкругла апсида, в центрi якої встановлювався вiвтар – найсвятiше мiсце християнського храму.
Першi церковнi будiвлi мали дерев'янi кроквянi перекриття. Ранньохристиянськi общини були бiднi, i в церковному будiвництвi їм доводилося задовольнятися найдешевшими матерiалами. Часто при зведеннi храмiв використовували фрагменти старих споруд, тому колонада могла бути складена з колон, увiнчаних рiзними капiтелями. Мармуровi плити пiдлоги утворювали орнаментальний малюнок. У апсидi i на стiнах церкви виблискували мозаїки. Коли на мозаїчну декорацiю не вистачало засобiв, храм розписували фресками. По контрасту з пишним iнтер'єром зовнiшнiй вигляд церковних будiвель був дуже скромним, що вiдрiзняло їх вiд язичницьких храмiв.
У раннiх базилiках IV-V ст., вхiд знаходився зi схiдного боку будiвлi, а апсида iз захiдного. Пiд час богослужiння священик, перебуваючи перед вiвтарем, дивився на схiд, стоячи лицем до пастви. Пiзнiше характер служби змiнився, священик i паства разом обертали свiй погляд до сходу, i пастир виявився таким, що стоїть спиною до присутнiх. У римськiй церквi Сан Лоренцо Фуорi ле Мура первинна апсида знаходилася iз захiдного боку, пiзнiше побудували нову церкву, апсида якої була розташована по дотичнiй по вiдношенню до старої; згодом обидвi апсиди було розiбрано, i стара церква, що опинилася зi схiдного боку стала прибудовою нової. В середнi вiки увiйшло до традицiї влаштовувати вхiд iз заходу, а вiвтар - зi сходу.
Крiм базилiкальних християни зводили i центричнi споруди. В цьому випадку вiвтар помiщався в центральнiй частинi хрестоподiбного або круглого в планi залу, оточеного галереєю. Прикладом такої будiвлi може служити римська церква Сан Стефано Ротонда. Як i першi базилiки, вона перекрита простою дерев'яною крiвлею. Проте органiчнiшим для центричної композицiї є купольне перекриття, яке було реалiзовано в мавзолеї Санта Костанца в Римi; галерея цiєї будiвлi перекрита цилiндровим зведенням.
Обидва архiтектурнi типи поширено в схiдному Середземномор'ї, Сирiї i Палестинi. Храм Сiмеона Стовпника в Калаат-Семанi був комплексом, що складався з чотирьох базилiк, що розташовувалися навколо восьмикутного в планi центрального двору, де стояв знаменитий стовп. У Турманiне фасад базилiки був фланкирований баштами. Нестача дерева в цих мiсцях примушувала будiвельникiв споруджувати перекриття з кам'яних плит, покладених поверх конструкцiї з поставлених впоперек головного нефа арок.
менше всього асоцiюється з храмом, - вiдбувалося вiдродження середньовiчного стилю.
пафос простору i живописне вiдношення до площини стiни. У моду входили "тривожнi силуети". Стiни перестали сприйматися як опори, могутнi пiлястри, зiбранi в пучки, створювали враження коливання поверхнi стiни, що то вiдступається, то висувається вперед. Єдиний, нестримний рух всiх частин ордера робив його подiбним до фантастичної скульптури. Колони з опорних стовпiв стали перетворюватися на "потоки форми", що струмували догори, капiтелi втратили тектонiчне значення частин архiтектурної конструкцiї. Колони збиралися в групи по двi-три i встановлювалися на високi п'єдестали. Нарештi, з'явилися абсолютно деструктивнi витi форми колон. Характерно, що в архiтектурi iталiйського Бароко ренесансний принцип модульної як основи рацiональної гармонiї пропорцiй був знову замiнений готичною трiангуляцiєю - вiдвернутими геометричними побудовами на основi трикутника, символу "божественної гармонiї". Це особливо помiтно в творчостi Ф. Борромiнi, Не випадково його споруди сучасники називали "готичними".
2. Символiка та загальна структура християнського храму
Згiдно з правилами конструкцiя будiвлi повинна бути орiєнтована своєю найсвятiшою частиною на схiд (оскiльки одним з символiв Христа є Сонце), тобто головним входом на захiд.
• Хрест (найбiльш поширено) – вiдповiдає загально-християнському символу розп'яття Христа i спасiння людства
• Коло – Церква є вiчною
• Продовгувата форма (означає корабель) – Церква, немов Ноїв ковчег, веде вiрних по морю життя до тихої пристанi Божого Царства
• Восьмикутник (означає зiрку) – Церква є дороговказною зорею
Християнський храм є уособленням Царства Божого, єдиного у трьох сферах: божественнiй, земнiй i небеснiй. Перейнявши конструктивну форму вiд давньої єрусалимської святинi, вiн подiляється на три виразнi вiдокремленi частини з вiдмiнним призначенням, чого вимагає характер схiдного Богослужiння:
християнської вiри, i тимчасово вiдлучених вiд Церкви грiшникiв.
• Неф або нава ( з латинської "корабель"), храм вiрних – середня частина, символiзує сферу ангелiв; призначений для перебування мирян.
• Святилище, вiвтар або пресвiтерiй – найголовнiша престольна частина; символiзує сферу буття Господа; мiсце вiдправляння лiтургiї священиком, тут знаходяться престол i кивот з Пресвятою Євхаристiєю.
У теперiшнiх часах притвор втратив своє давнє призначення, окрiм того, у малих храмах вiн буває вiдсутнiм. Такi храми називаються дводiльними на вiдмiну вiд звичних – тридiльних. В останнiх до вiвтаря можуть бути прибудованi допомiжнi примiщення: захристiя, ризниця, дияконник, паламарня. У навi (яких може бути не одна, а три – з двома бiчними) можуть бути влаштованi клироси (крилоси) для спiвцiв. Для них же над притвором звичайно бувають розташованi хори.
Храм вiрних i святилище повиннi бути роздiленi iконостасом – високою перегородкою з розташованими на нiй iконами та з трьома дверми (вратами): головними – царськими, i двома бiчними – дияконськими. Злiва перед святилищем може бути влаштована казальниця (проповiдниця) – пiдвищення над храмом вiрних, звiдки священик виголошує проповiдь. Посерединi перед iконостасом знаходиться тетрапод ("чотириногий стiл") – мiсце вiдправи окремих Таїнств i служб.
Зовнiшнiй вигляд храму може бути дуже вiдмiнним (за словами вiдомого мистецтвознавця Григорiя Логвина, йому не довелось зустрiти в Українi двох однакових споруд) але, як правило, вiн вкритий дахом з високими банями (куполами) чи верхами, увiнчаними хрестами.
У Київськiй Русi в рiзний час використовувалися всi три типи храму. Як вже було сказано, прообразом храму стала сионськая свiтлиця. Цей момент дуже важливий для розумiння iдеї храму. Люди так близько сприйняли iдею "домашньої Церкви", що перенесли в храмобудiвництво i частку свого побутового, сiмейного устрою. Тому в основi якнайдавнiшого храму Київськiй Русi - хороша, мiцна хата, що рубається, з двосхилим дахом, передня частина якого пiдведена i увiнчана однiєю, або п'ятьма главками. Перша частина - вiвтар, далi - основний храм, а ближче до входу - трапезна, така, що з'єднується з основним храмом вузьким перешийком. Це викликано тим, що взимку було важко протопити весь храм, тому прохiд перекривали i служили в заднiй, трапезнiй частинi. Вона ж використовувалася для трапези пiсля богослужiння. Лiтом служили в передньому храмi. Будь-який з дерев'яних храмiв, що дiйшли до нас, зберiгає цю трiйкову конструкцiю. По цьому зразку побудовано i багато кам'яних церков.
Особливiстю храму на Київськiй Русi є орiєнтацiя на схiд. Католицькi ж i протестантськi храми орiєнтованi на захiд. Чому так? Тому, що захiднi храми повнiстю вiдтворили конструкцiю античних храмiв, в яких першi променi висхiдного сонця повиннi були освiтити статую божества, що стоїть в глибинi храму. У Київськiй Русi храм впродовж столiть був як би продовженням будинку, домашнього сiмейного затишку, тiєї теплоти, яку людина випробовує в добре облаштованому сiмейному крузi, в будинку з лампадою в передньому кутку, з невеликими радiсними святами i неминучими засмученнями в буднi. Таке вiдношення до храму формувалося впродовж тисячi рокiв.
вiн згадується в договорi мiж київськими князями i вiзантiйцями. Образ бiблейського Пророка, грiзного, безкомпромiсного, пов'язаного з вогненною стихiєю, мабуть, понад усе привертав перших росiйських християн, ще напiвязичникiв. Перша, така, що не дiйшла до нас, кам'яна церква - Десятинна Богородична - була побудована в 989 - 996 рр.
Наша нацiональна трагедiя в тому, що в основному держава Київська Русь була дерев’яною. Пiд час пожеж горiли не тiльки будинки, тереми, посади, - гинули храми, гинули безцiннi iкони. І перше, що люди починали будувати пiсля пожежi - це храм. Є навiть вираз "обыденный" храм, тобто "побудований за день". Таким, прикладом, є московська церква Іллi "Буденного" - недалеко вiд храму Христа Спасителя.
був побудований Спасо-Преображенськiй собор в Чернiговi (1034 - 1035). Третiм кам'яним храмом був собор Софiї Київської (близько 1037 р.). У його створеннi майстри застосували деякi нововведення в порiвняннi iз зразком, яким служила Софiя Константинопольська. У її будiвництвi була спожита складна купольна система без колон. Центральний купол спирався на стiни. До часу зведення Київської Софiї ця технiка була вже втрачена, тому будiвельники використовували простiшу i поширенiшу у той час хрестово-купольну модель. Згодом конструкцiю Константинопольської Софiї намагалися повторити при будiвництвi московського Успенського собору, але стiни не витримали i купол звалився. Тодi, за традицiєю, поставили чотири стовпи, на якi спирався купол. Чьотирьохстовпова конструкцiя стала каноном для наших великих кам'яних церков.
покритi золотим склом, i тому все сяяло золотом. Київська Софiя, у свою чергу, стала зразком для однойменних соборiв в Новгородi (1045 - 1050) i Полоцьку (1044 - 1066), в яких вiдмiнностi вiд вiзантiйської архiтектури стали ще помiтнiшими. Подальший вiдхiд вiд вiзантiйських форм намiтився в Успенському соборi Києво-Печерського монастиря (1073 -1089 рр.; пiдiрваний в 1942 р.). За переказами, будували його 12 братiв-будiвельникiв, якi прийшли з Константинополя, отримавши одкровення йти до Києва i поставити там церкву.
Переважний розвиток самобутньої архiтектури вiдбувався на пiвночi, особливо в Новгородi. Загальним принципом архiтектури цього перiоду було уподiбнення вiзантiйським зразкам в основнiй iдеї при значнiй рiзноманiтностi в частковостях. Найбiльш стародавня з вiдомих рис християнської архiтектури – багатоголовiсть храмiв. Всi згаданi якнайдавнiшi храми були багатоголовими. Число роздiлiв в них має свою символiку. Найбiльш поширеним i стiйким типом багатоголового храму виявився п'ятиглавий, в якому головний купол символiчно означає Христа, а чотири бiчних - чотирьох євангелiстiв. Крiм того, на вiдмiну вiд вiзантiйського завершення храму пологим широким куполом, на Русi храми вiнчаються невеликими куполами, поставленими на високий постамент, що iменується шиєю. Сам же купол називається роздiлом. Так мовою архiтектури виражається богословська думка про верховенство Христа над християнським суспiльством.
Список використаної лiтератури
1. Ополовнiков А. В. Росiйська дерев'яна архiтектура. М., 1986р.
3. Грабарь І.Є. Історiя росiйського мистецтва. 1910р.
|
