Архiтектура та iсторiя створення найстарiших унiверситетiв Європи
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
Наукова робота на тему:
унiверситетiв Європи»
Шифр роботи: «Найстарiшi унiверситети Європи»
2008
Змiст
Вступ
Харкiвський нацiональний унiверситет iменi В. Н. Каразiна
Унiверситет Францiї. Сорбонна
Болонськiй унiверситет – найстарiший унiверситет Італiї
«Червонокорпуснi» унiверситети
Унiверситети Оксфорду та Кембриджу
Висновки
Список використаної лiтератури
Вступ
нiж в iнших видах мистецтва,
пов’язана з життям»
О. В. Щусєв
вогнища, а от що i з чого вони будували – знаємо. Адже археологами були знайденi залишки наметiв, поселень на палях i навiть домiвок, основу яких складали кiстки велетенських тварин – мамонтiв або китiв. Звичайно, будiвництво i архiтектура – це не одне i те саме. Тут, мабуть, слiд нагадати висловлювання одного з найвiдомiших архiтекторiв XX столiття – Ле Корбюзьє. Вiн писав: «Ви використовуєте як будiвельний матерiал камiнь, дерево або бетон, ви зводите з нього будинки або палаци. Це є будiвництво. Та раптом ви зворушили моє серце, i менi стало добре. Я в захопленнi вигукую: «Як гарно!» Це вже архiтектура» [4,c. 3]
Твори мистецтва - неоцiненне надбання людства, без якого неможливо уявити собi свiтової культури. Важливе мiсце в цьому надбаннi займає архiтектура, цей „кам’яний лiтопис свiту”, в якому втiлилися провiднi iдеї минулого i сучасностi, колективний генiй народiв, їх слава i гордiсть
Кожний народ пишається культурними здобутками своїх предкiв, бо в них вiн бачить не тiльки своє минуле, а сучасне i майбутнє. Витвором архiтектора може бути i цiле ретельно сплановане мiсто, i храм, що здiймається окремо на зеленому пагорбi. Архiтектура є мистецтвом, що використовує всi досягнення людства i створює середовище, в якому ми живемо. Вона є також особливою мовою, на якiй може до нас дiйти розповiдь про життя iнших народiв у iншi часи. Тому так важливо навчитися розумiти цю мову, ознайомитися з iсторичним розвитком будiвельного мистецтва.
Архiтектура є мистецтвом, що використовує всi досягнення людства створює середовище, в якому ми живемо. Вона також є особливою мовою, на якiй може до нас дiйти розповiдь про життя рiзних народiв в iншi часи. Тому так важливо навчитися розумiти цю мову, ознайомитися з iсторичним розвитком архiтектури. [4, c. 6]
В Українi охорона надбань культури стала державною справою. Надається великого значення охоронi та реставрацiї пам’яток архiтектури. У статтi 66 Конституцiї України зазначається, що кожен зобов’язаний не заподiювати шкоду культурнiй спадщинi, вiдшкодовувати завданi ним збитки.[6, c. 16]
Перед нами стоїть складне
є аналiз, узагальнення i осмислення етапiв розвитку архiтектури країн Європи та iсторiї створення її найстарiших унiверситетiв.
Об’
єктом наукового досдiдження
є архiтектура споруд найстарiших унiверситетiв Європи.
Предмет дослiдження
Для дослiдження поставленої мети, використовувались такi методи
:
2) спостереження лiтопису розвитку архiтектури країн;
3) аналiз iсторiї створення найстарiших унiверситетiв Європи;
Основнi положення i результати дослiдження доповiдались i обговорювались на кафедрi соцiально-економiчних дисциплiн.
Архiтектура найстарiших унiверситетiв Європи
«
Як пам’ятники, унiверситетiв будинки:
У кожного iсторiя своя,
Вивчаю до останньої сторiнки
Архiтектура – мистецтво невiддiльне вiд повсякденного життя людини. Воно обслуговує нашi побутовi i рiзного роду громадськi потреби. І водночас доставляє нам радiсть, створює настрiй, впливає на почуття людей. [9, c 111]
З точки зору виникнення, iсторичного розвитку й органiзацiї Європейська унiверситетська освiта характеризується наявнiстю найстарiших i найвiдомiших унiверситетiв, якi захоплюють своєю архiтектурою.
зi Слобожанщини, переконав Олександра І, що Харкiв бiльше пiдходить на роль унiверситетського мiста. По-перше, географiчно вiн бiльш вигiдно розташований, а по-друге...
Як i в випадку з побудовою Чернiвецького унiверситету, не останню роль зiграло фiнансове питання: Каразiн переконував, що бiльшу частину видаткiв мiсто вiзьме на себе. Ця новина була досить несподiваною для харкiвських дворян - грошi вони не дуже-то й дають. Каразiн з красномовнстю Цицерона переконує громаду, що унiверситет перетворить мiсто на новi Афiни, а коли й це не подiяло - встає на колiна i просить не робити його в царських очах безчесним брехуном. (Пiзнiше вiн напише професору Тимковському: "Я погоджуюся бути смiшним, аби лише встигнути бути корисним").
Ну, пiсля ТАКОГО виступу громада посоромилася сказати "нi" - i почався збiр 400 000 крб. (кошти довелося збирати самому В. Каразiну, об'їжджаючи помiщика за помiщиком та обiцяючи кому нагороду, кому орден), а харкiвське козацтво подарувало 125 десятин землi пiд майбутнiй навчальний заклад. Грошi надходили повiльно, Каразiн не вилазив з боргiв, неодноразово закладав власний маєток, та свого добився.
Бiблiотецi унiверситету вiн дарує раритети з власної колекцiї. З-за кордону виписуються професори, якi викладатимуть у навчальному закладi. Та все це не вберегло Каразiна вiд кляуз, якими заздрiсники засипали царя. Через кавардак у фiнансових справах унiверситету Олександр І вiдсторонює Василя Назаровича вiд усiх справ, пов'язаних з унiверситетом. Кошти, якi подвижник вкладав у будiвництво з власної кишенi, йому так нiхто й нiколи не поверне.
Та головним було те, що 17 (29) лютого 1805 р. Харкiвський унiверситет було вiдкрито - щоправда, без участi В. Каразiна (Додаток 2). Спочатку працювало лише чотири факультети: моральних i полiтичних наук, фiзичних i математичних наук, медичних та мовних наук, плюс йшло навчання вiйськовiй справi.
Будiвлю споруджено на початку 30-х рокiв XX столiття за проектом архiтекторiв С. С. Серафiмова та М. А. Зандберг-Серафiмової, пiсля Другої Свiтової вiйни реконструйовано за проектом архiтекторiв В. П. Костенка та В.І. Лiфшиця. В основi архiтектури споруди – контраст мiж центральною висотною домiнантною, пiдкресленою вертикальними прорiзами зi скла, i боковими просторовими «крилами», де переважають горизонтальнi компоненти.
Старий унiверситетський корпус знаходиться досить далеко вiд пам’ятника Каразiну i, вiдповiдно, нового головного корпусу унiверситету.
Класицистичну споруду звели за проектом архiтектора М. Тихменева в 1766-1777рр. В тi часи вона слугувала будинком губернатора.
За будiвництвом слiдкували архiтектори І. Вiльянов i П. Ярославський. З 1805 по 1958 роки тут розмiщався Харкiвський унiверситет. Тут багато чого вiдбувалося. Вчився І. Мєчнiков (1862-64),зустрiчалися Гулак-Артемовський та Мiцкевич (1825), виголошував промови iдеолог нацiоналiзму М. Мiхновський. В 1905 р. перед будинком з'явилися барикади... Коротше, цiкава доля випала спорудi. З пiвночi старий корпус фланкує хiмiчний корпус унiверситету (кiнець XVIII ст), зведений як флiгель будинку. З пiвдня - та сама картина, але там вже фiзичний корпус. Мiж старим корпусом та фiзичним i хiмiчним збереглися двi брами. По вул. Унiверситетськiйрозташований новий корпус з унiверситетською церквою (1823-1831), збудований за проектом професора Харкiвського унiверситету Є. Васильєва. В 1804 р. професором Делявиним та садiвниками Стровальдом i Цетлером було засновано Унiверситетський ботанiчний сад. Не на пустому мiсцi - на базi Контемирiвського саду, закладеного в 1792 р.
виявився справжнiм мандрiвником: спочатку вiн переїхав з Унiверситетського саду на вул. Унiверситетську, а на його мiсце поставили пам'ятник Тарасу Шевченку, в 1963 р. В. Каразiн знову переїжджає - тепер до нового корпусу учбового закладу.
Сорбонна – це iсторична назва всесвiтньо вiдомого Паризького унiверситету, який розташований у центрi Латинського кварталу (Додаток 3). Найстарiший з унiверситетiв Європи створений у XIII столiттi, коли були об’єднанi церковнi коледжi, якi знаходилися на лiвому березi Сени, недалеко вiд собору Паризької Богоматерi. Скромний учбовий заклад, заснований канонiком Робертом де Сорбоном у 1257 роцi для бiдних студентiв, якi вивчали теологiю, скоро став головним центром вивчення богослов’я у країнi.
У 1470 роцi у Сорбоннi вiдкрилася перша паризька типографiя. До цiєї епохи вiдноситься й створення найбагатiшої бiблiотеки, для якої у 1481 роцi було збудовано окрему будiвлю. У 1625 роцi кардинал Ришельє, який очолював Сорбонну, доручив реконструкцiю готичної будiвлi архiтекторовi Лемерсьє. З тих пiр збереглася тiльки часовня, купол якої з чотирма дзвiницями створений пiд впливом iтальянської архiтектури. Усерединi часовнi, яка прикрашена фресками, знаходиться гробниця кардинала Ришельє.
а також виконана Пювi де Шаванном велика, живописна алллегорична композицiя «Священный лес, на якiй зображена Сорбонна в оточеннi основних дисциплiн.
Але далеко не зразу унiверситет набув титул кращого навчального закладу Францiї. В епоху Вiдродження Сорбонна не користувалася популярнiстю – достатньо згадати iсторiю, яку Франсуа Рабле вкладав у слово «сорбонiсти». Лише на початку XIX столiття Сорбонна поступово набула справжньої слави.
Будiвля унiверситету була перебудована у 1884-1901 роках за проектом архiтектора Ено, а примiщення прикрашенi фресками Пювi де Шаванна, якi несли вiдбитки академiзма у живописi. З боку бульвару Сен-Жермен пишнi сходи ведуть у монументальну залу ректорату Паризької академiї, якi також розташованi у цiй будiвлi. У прямокутному дворi, поруч зi статуями Вiктора Гюго й Вiктора Кузена, розташована церков, де поховано кардинала Ришельє, покровителя й «другого засновника» унiверситету. Цей храм, де часто проходять концерти класичної музики, багато бачив за свою iсторiю, й, хоча деякi елементи його iнтер’єру були втраченi пiд час Великої французької революцiї, вiн залишається справжнiм шедевром класичної архiтектури XVII столiття.
У 1625 роцi, кардинал Ришельє доручає архiтектору Лемерсьє перебудувати будiвлю унiверситету. Роботи були завершенi у 1642 роцi. Вiд цих будiвль збереглася тiльки капела, купол якої з чотирма дзвiницями створений пiд впливом iтальянської архiтектури. Усерединi капели, прикрашеної фресками Пилипа Шампаня, знаходиться гробниця кардинала Ришельє. Протягом тривалого часу Паризький унiверситет був найбiльш великим у Європi навчальним закладом i науковим центром теологiї й юриспруденцiї. У часи Революцiї рiшенням Конвенту унiверситет було закрито, а на початку XIX столiття вiдновлений на новiй основi у якостi вищої школи.
Фасад будiвлi, який виходить на вулицю дез Еколь (Шкiльну), декорований фiгурами, що символiзують науки. У вестибюлi встановленi статуї Гомера й Архiмеда. Двi галереї оточують Великий амфiтеатр на 2700 мiсць, який прикрашений статуями Роберта де Сорбона, Ришельє, Декарта, Паскаля й Лавуазьє, а також композицiями Пювi де Шаванна. У великiй академiчнiй залi знаходяться п’ять панно, виконаних у кiнцi минулого столiття художником Бенжаменом-Констаном. Парадний двiр Сорбонни прикрашають сучаснi статуї. З унiверситетом пов’язана дiяльнiсть видатних вчених, iмена яких вiдомi всьому свiту: Лавуазьє, Гей-Люссака, Пастера, Кюрi, Перрена, Ланжевена.
своїй невеликiй будiвлi схожiсть iз Собором Св. Петра. Розписи виконанi Пилипом Шампанським. Гробниця Ришельє викорбована з мармуру Жирардоном у 1694 роцi за малюнком Ле Брена.
Сорбонська капела, де нiяких служб з часiв революцiї бiльше не було, стала у наш час виставковою залою. Бiля неї на Площi Сорбонни – кiлька книжкових крамниць й рiзних кафе. Це одне з найбiльш населених мiсць студентського Парижу.[7, c. 253-265]
(Alma Mater Studiorum Universita di Bologna,
UNIBO
)
Болонський унiверситет засновано в XI столiттi (Додаток 4). Це один з найстарiших унiверситетiв Європи. Навiть гордiсть французiв Сорбонна посiла у свiтi лише друге мiсце за часом заснування. Особливiстю Болонського унiверситету було те, що вiн був юридичним навчальним закладом, де за головнi предмети було римське i канонiчне право. Лише у XIV столiттi з’явилися факультети фiлософiї, медицини та теологiї.
Це був перший унiверситет, заснований у Захiдному свiтi (у 1088 роцi до н. е.) Унiверситет Болоньї отримав Хартiю (тут: право на заснування вищого навчального закладу у Середньовiчнiй Європi)вiд Фредерiка I Барбаросси у 1158 роцi, але у XIX столiттi, комiтет iсторикiв на чолi з Джиосу Кардуччi (Giosue Carducci), вивчивши iсторичнi документи зробив висновок, що Унiверситет був заснований у 1088 роцi, що робить цей унiверситет можливо найбiльш довго створюваним захiдним унiверситетом (70 рокiв). Унiверситет Болоньї вiдомий своїми церковними курсами й курсами громадянського права.[7, c. 146-156]
Термiн «червоно корпуснi» пояснюється кольором червоної цегли, з якої були збудованi будiвлi, що входили до цiєї групи унiверситетiв. Поширенню назви у значнiй мiрi сприяла праця Брюса Траскота «Краснокирпичные университеты». У нiй вiн дав гостру критичну оцiнку цим унiверситетам, пiдкреслюючи наявнiсть великої безоднi мiж Оксбриджем й унiверситетами з «червоної цегли, брудного сiрого камiння й блакитної i жовтої черепицi. [10]
До перших «червоно корпусних» унiверситетiв вiдносяться: Київський унiверситет iменi Т. Г. Шевченка (Додаток 5), Оксфордський, Кембриджський, Манчестерський, Бiрмiнгемський, Лiверпульський, Лiдський, Шеффилдський, Бристольський, Гулльський, Ексетерський, Лiстерський, Ноттiнгемський, Саутгемптонський, Редингський.[3, c. 23]
Будинок Головного («Червоного») корпусу унiверситету збудований у 1837-42 рр. у формах класицизму за проектом архiтектора Вiкентiя Івановича Береттi (1781-1842 рр.). Будiвля являє собою величезний замкнений корпус з внутрiшнiм двором, довжина фасаду сягає 145. 68 м. Стiни корпусу пофарбовано у червоний колiр, чавуннi бази та капiтелi колон – у чорний. Це вiдповiдає кольорам стрiчок ордену Святого Володимира (заснований у 1782 р.), чиє iм’я носив унiверситет, тому девiз ордену «Користь, честь i слава» (лат: "Utilitas, Honor et Gloria") був i його девiзом. Зведений на вершинi пагорба, будинок унiверситету суттєво вплинув на формування архiтектурного обличчя Києва в XIX столiттi.
Будинок Гуманiтарного («Жовтого») корпусу унiверситету Т. Шевченка, збудований в 1850-52 рр. у формах класицизму за проектом архiтектора Олександра Вiкентiйовича Береттi (1816-95 рр.), сина В.І. Береттi, автора проекту Головного корпусу унiверситету. Будинок належав Першiй гiмназiї (в гiмназiї викладали визначнi iсторики М. Берлiнський та М. Костомаров, серед вихованцiв – художники М. Ге та В. Левандовський, iсторик М. Закревський, економiст М. Бунге, поет М. Гербель, скульптор П. Забелло, письменники М. Булгаков та К. Паустовський, майбутнi академiки Є. Тарле та О. Богомолець, А. Луначарський). У 1919 р. в будинку гiмназiї жив перший президент Академiї Наук України академiк В. Вернадський. З 1959 року будiвля є учбовим корпусом унiверситету.
Фасад Унiверситетьської Наукової Бiблiотеки iменi
М. Максимовича
Будинок Бiблiотеки унiверситету iм. М. Максимовича, збудований у 1939-40 рр. у стилi неокласицизму за проектом архiтекторiв В. О. Осьмака та П. Ф. Альошина як гуманiтарний корпус унiверситету. Бiблiотечнi фонди складають 3. 52 млн. видань. Це найбiльша за розмiрами своїх фондiв наукова унiверситетьська бiблiотека в Українi. Будинок бiблiотеки разом з будинком фiлiї №1 Нацiональної бiблiотеки України iменi В.І. Вернадського, збудованим за проектом тих же архiтекторiв у 1929-30 рр., та Головним («Червоним») корпусом унiверситету складає цiлiсний архiтектурний ансамбль. Корпуси радiофiзичного та механiко-математичного факультетiв Київського унiверситету. Корпус бiологiчного та географiчного факультетiв Київського унiверситету. Забудова комплексу нових корпусiв унiверситету ведеться з 60-х рокiв XX столiття на пiвденно-захiднiй околицi Києва (навпроти Нацiонального Центру Виставок i
Ярмаркiв (автори проекту — архiтектори В.Є. Ладний, М. П. Будиловський, В.Є. Коломiець, iнженер В. Я. Дризо). Проект комплексу споруд iнститутiв мiжнародних вiдносин i журналiстики розробили архiтектори «Київпроекту» О. Носенко, І. Шпара, Ю. Духовичний, О. Клiщук та Я. Вiг. Їх проект у 1995 р. був удостоєний Державної премiї України в галузi архiтектури.
Унiверситети Оксфорду та Кембриджу
Унiверситет Оксфорду (Додаток 6) бере свiй початок з кiнця XI столiття, хоча точна дата його заснування залишається невiдомою. Пiсля того, як у 1209 роцi мiж студентами й горожанами вибухнула суперечка, деякi з академiкiв в Окфордi збiгли у мiсто Кембридж, де був заснований Унiверситет Кембриджу (Додаток 7 )
З тих пiр два унiверситети весь час знаходяться в конкуренцiї один з одним.
Академiчно, Оксфорд вважається одним з найкращих унiверситетiв свiту.
вихiд до моря. Сюди потягнулися торговцi, за ними – монахи, якi вiдкрили у Кембриджi (так називали це мiсце: «Мiст через рiчку Кем») кiлька монастирiв. А монастирi у середнi вiки, як вiдомо, були сховищами знань.
Була й така «професiя» - мандруючий вчитель. Цi люди бродили мiстами й країнами та розповсюджували знання, переважно з теологiї, церковним й громадянським (у той час римським) законам, логiцi. Вони-то, власне, й дали початок унiверситету, який став потiм вiдомим на весь свiт. Й визначили долю мiста. Це сталося на самому початку XIII столiття. Як основу взяли оксфордську модель (унiверситет в Оксфордi з’явився ранiше) – це коли унiверситет має у своєму складi кiлька автономних коледжа, кожен з яких є навчальним, науковимй адмiнiстративним центром й нiкому не пiдкорюється.
Кембридж – у першу чергу унiверситет, дiючий навчальний та науковий заклад, i вже потiм – пам’ятник iсторiї та архiтектури.
що вони знаходяться у центрi мiста, на них нерiдко можна побачити корiв, що пасуться.
манускриптiв. Квiнс Коледж вiдомий своєю чудовою баштою головних ворiт й дивовижним сонячно-мiсячним циферблатом XVII столiття. Гонвiлль єнд Киз Колледж вiдомий своїми трьома воротами, якi символiзують академiчнi стадiї життя студента: вiн входить у Ворота Смирения, проходить крiзь Ворота Добродетели й виходить крiзь Ворота Чести.
Вузькими середньовiчними вулочками та площами ходять сучаснi молдi люди – гарнi, iнтелектуальнi, стильнi. Однi кудись весь час поспiшають, ковтаючи на ходу сендвич й запиваючи його мiнеральною водою, iншi – не поспiшають, зупиняються бiля вiтрiн крамниць, заглядаючи у риночнi лавки, зустрiчаються з друзями. А Кембридж такий, як i двi тисячi рокiв тому.
Висновки
визначив її як „мистецтво, без якого нiяк не можна обiйтися i яке приносить користь, поєднану з насолодою та гiднiстю” (1, с. 5). Вiн наголошував на гуманнiй спрямованостi архiтектури, видiливши головну її мету – служiння людям.
Це служiння полягає не лише у використаннi за призначенням. Архiтектурне середовище служить для органiзацiї людської дiяльностi: визначає простори для її процесiв, iзолює їх або поєднує в необхiднiй послiдовностi, забезпечує можливостi спiлкування або усамiтнення.
Можна сказати, що архiтектура – матерiалiзована в монументальних формах iнформацiя про час, суспiльство, людей, стосунки мiж ними, їх культуру, смаки, спосiб мислення. Ця iнформацiя не лише активно впливає на формування поведiнки людей одного часу, але й пов’язує рiзнi поколiння та епохи, утворює важливу частину колективної пам’ятi людства. Кращi, так званi „знаковi” споруди кожної епохи втiлюють її iдеали, етичнi та естетичнi, надаючи їм матерiальностi.
Перелiк функцiй архiтектури настiльки багатоплановий, що вiн практично спiвпадає з основними функцiями культури. Як i культура, вона проходить через постiйне оновлення, зберiгаючи наступнiсть, використовуючи досвiд минулого та його спадщину. Створенi архiтектурою просторовi структури набувають обрисiв, вiдповiдних укладеним схемам дiяльностi, та фiксують пов’язанi з ними значення. У той же час система в цiлому залишається вiдкритою подальшим змiнам, щоб задовiльняти новi потреби. Поєднання нового i старого в оточеннi людини, досягнутого фiзичним та духовним зусиллям рiзних епох, становить одну з форм „пам’ятi” культури, яка забезпечує неперервнiсть її розвитку та неповторний змiст її нацiональних i мiсцевих типiв. Недаремно час називають „четвертим вимiром” буття культури, а, отже, й архiтектури як особливого способу матерiальної фiксацiї культурних кодiв рiзних епох.
Естетичнi цiнностi архiтектури впливають на те, як складається ставлення людини до життя, її цiннiснi орiєнтацiї. Органiзоване архiтектурою оточення впливає на емоцiї, свiдомiсть та поведiнку людей. Естетичний вплив – необхiдна частина функцiї соцiалiзацiї особистостi, яку виконує архiтектура. Втiленi в архiтектурi iдеї, уявлення про життя та його закономiрностi належать до найактивнiших засобiв ствердження певного свiтогляду та iдеологiї. Завдяки матерiальностi творiв архiтектури та їх прямiй участi в життєвих ситуацiях архiтектурнi художнi образи стають надзвичайно впливовими.
Серед iнших видiв мистецтва архiтектура посiдає особливе мiсце. Як i дизайн, її видiляє участь у формуваннi середовища людської дiяльностi. Системнiсть останньої визначає системний характер того, що їй служить. Тому творам архiтектури властиве iснування в системi, в ансамблi. Звiдси походить органiзуюча функцiя архiтектури по вiдношенню до iнших мистецтв. Архiтектура утворює основу середовища, в якому iснують їх твори, визначає можливостi їх синтезу.
У системi видiв мистецтва архiтектуру звичайно вiдносять до мистецтв просторових, у яких образ iснує у просторi й не змiнюється з часом. Архiтектурнi структури тривимiрнi, їх величини значнi; уявлення про них складається внаслiдок спiвставлення картин, якi послiдовно вiдкриваються з рiзних точок зору. Образ архiтектурного твору набуває повноти лише у єдностi матерiально-просторових структур та тих життєвих функцiй, якi вони забезпечують.
естетична оцiнка. Форма архiтектурного твору – це „внутрiшнiй зв’язок та спосiб взаємодiї матерiальних елементiв i просторiв твору архiтектури мiж собою та оточенням, данi нам у чуттєвому сприйняттi... Разом з тим, це естетично впорядкована конструкцiя, створена за „законами краси” й надiлена естетичною цiннiстю” (3, с. 10). Незмiнною основою для уявлень про архiтектурну форму залишається класична трiада Вiтрувiя – firmitas, utilitas, venustas ( „мiцнiсть, користь, краса”) (2, с. 28).
Матерiальнi та просторовi елементи архiтектури можна розглядати також як знаки – носiї iнформацiї. Система архiтектурних форм виступає в якостi засобу комунiкацiї мiж людьми й має власне семiотичне значення. Окрiм сигналiв суто практичної спрямованостi, iснує комплекс значень, що становить iдейно-образний змiст споруди. Саме вiн утворює художню мову архiтектури.
Ця художня мова невiддiльна вiд нацiональної культури, що втiлюється через архiтектуру в характерi предметно-просторового середовища. Свого часу тенденцiї самоствердження нацiй спонукали розвиток самобутнiх художнiх засобiв архiтектури в межах нацiональних шкiл (в українському iсторичному ареалi були три такi перiоди: Київська Русь, козаччина, початок ХХ столiття). Інтерес до нацiонально-своєрiдного пiднявся з новою силою у наш час як спосiб протистояння нiвелюючим глобалiзацiйним тенденцiям.
В самобутнiй архiтектурi України знайшов вiдображення довгий i складний шлях її iсторичного розвитку. Вона сягає своїм корiнням в дохристиянську добу, багату спадщину Київської Русi, барокову культуру, перiод „нового часу”. В процесi її становлення нiколи не переривався зв”язок часiв, зберiгалась iсторико-культурна спадкоємнiсть багатовiкових нацiональних традицiй.
За словами доктора архiтектури Вiктора Соченка, „проблема нацiональної неповторностi, своєрiдностi, спадкоємностi та розвитку нацiональних традицiй в українськiй архiтектурi протягом багатьох рокiв привертає глибоку увагу науковцiв, майстрiв архiтектури та мистецтва. Це одна з найбiльш складних теоретичних проблем, яка має велике практичне значення для сучасного розвитку української архiтектури як великого мистецтва формування гармонiйного життєвого середовища. Ця проблема тiсно пов”язана з освоєнням та дбайливим ставленням до вiтчизняної iсторико-культурної спадщини – творчих надбань народного генiя та майстрiв архiтектури рiзних епох, без чого неможливий усталений розвиток учасного архiтектурного потенцiалу нашої країни” (5, с. 19).
Список використаної лiтератури:
1. Альбертi Л. Б. «Десять книг про зодчество», Т. 1. М.: Всесоюзная Академiя архiтектури, 1996. – 318с.
3. Барбарига А. А. «Британские университеты» М.: Просвещение, 1979.
4. Безпалова Н. Ю. Дитяча енциклопедiя «Архiтектура» Х,: «Фолiо», 2002. - 318с.
5. Вiтрувiй «Десять книг про архiтектуру» М.: Всесоюзная Академiя Архiтектури, 1996. – 288с.
8. Пономарьова Г. Ф. «Вища освiта України в парадигмi Євроiнтеграцiї» Х.:, 2008. – 336с.
10. Bruce Truscot Redbrick University London, 1943.
чотирьох мiнiстрiв, якi представляють Великобританiю, Нiмеччину, Францiю й Італiю,м. Париж, Сорбонна, 25 травня 1998 року
повинна стати також i Європою знань. Отже необхiдно будувати i посилювати iнтелектуальну, культурну, соцiальну й технiчну базу нашого континенту. Бiльшою мiрою це стосується унiверситетiв, що продовжують вiдiгравати переломну роль у такому розвитку.
Унiверситет Парижа. У тi часи студенти i вченi могли вiльно перемiщатися i швидко поширювати знання на цiлiм континентi. Сьогоднi ж багато хто з наших студентiв закiнчує своє навчання, не одержуючи вигоди вiд часткового навчання поза нацiональними кордонами.
Ми йдемо до перiоду iстотних змiн в освiтi й умовах працi, до розмаїтостi шляхiв становлення фахової кар'єри з очевидною необхiднiстю навчання й пiдготовки протягом усього життя. Ми заборгували нашим учням (i нашому суспiльству в цiлому) систему вищої освiти, у якiй їм давалися б кращi можливостi шукати й знаходити галузi, в яких вони мали б перевагу перед iншими людьми.
Вiдкрита Зона європейської вищої освiти несе багатство позитивних перспектив, звiсно ж, iз повагою до наших розходжень, але потребує, з iншого боку, продовження зусиль для лiквiдацiї бар'єрiв i розробки таких рамок для викладання й навчання, що розширили б мобiльнiсть i зробили спiвробiтництво бiльш близьким, нiж будь-коли досi.
Таке мiжнародне визнання i високий потенцiал наших систем освiти безпосередньо пов'язанi з їх зовнiшньою i внутрiшньою зрозумiлiстю. Здається, що з'являється необхiднiсть у системi, в котрiй для мiжнародного порiвняння й еквiвалентностi повиннi iснувати два основних цикли: до ступеневий i пiсля ступеневий.
У цiй системi багато новизни i гнучкостi може бути досягнуто через використання семестрiв i кредитiв (як це зроблено в схемi ЕСТ8). Це забезпечить перевiрку правильностi отриманих кредитiв для тих, хто вибирає початкову освiту або продовження навчання в рiзноманiтних європейських унiверситетах i тих, хто хотiв би мати можливiсть одержати ступiнь у будь-який зручний для себе час протягом життя. Дiйсно, тi, котрi навчаються, повиннi мати право ввiйти в академiчний свiт у будь-який час їхнього фахового життя та незалежно вiд їхньої попередньої пiдготовки.
Студенти до ступеневого циклу мусять мати доступ до диверсифiкованих програм, що залучають можливiсть мiждисциплiнових занять, розвитку знання iноземних мов i використання нових iнформацiйних технологiй.
Мiжнародне визнання першого, який вiдповiдає сумiрному рiвневi квалiфiкацiї, важливе для успiху цiєї спроби, в якiй ми хотiли б зробити нашi схеми розвитку вищої освiти зрозумiлими для усiх.
У пiсля ступеневому циклi мусить бути вибiр мiж бiльш короткою за тривалiстю програмою отримання ступеня магiстра i бiльш тривалою програмою одержання докторського ступеня з можливiстю переходу вiд однiєї програми до iншої. І в тiй i в iншiй програмах вiдповiдний акцент повинен бути зробленим на дослiдницькiй i самостiйнiй роботi.
Студенти як доступеневого, так i пiсляступеневого циклiв мають заохочуватися до навчання, принаймнi один семестр, в унiверситетах поза межами своєї власної країни. Водночас, усе бiльша кiлькiсть викладацького й дослiдницького персоналу повинна працювати в європейських країнах, вiдмiнних вiд своєї власної. Пiдтримка Європейською спiлкою мобiльностi студентiв i викладачiв має використовуватися повнiстю.
У бiльшостi країн, не тiльки в межах Європи, стала дуже вiдчутною потреба в такiй еволюцiї. Що спонукало до широкого обговорення цiєї проблеми на конференцiях європейських ректорiв, президентiв унiверситетiв, груп експертiв i вчених у деяких наших країнах.
Торiк у Лiсабонi була узгоджена конвенцiя про визнання в Європi квалiфiкацiй вищої освiти для академiчних цiлей. Вона впровадила велику кiлькiсть базових вимог i пiдтвердила, що окремi країни можуть брати участь у бiльш конструктивнiй схемi визнання. Приймаючи цю позицiю, можна користуватися вимогами Конвенцiї i йти далi. Уже зараз є багато точок дотику у сферi взаємного визнання ступенiв вищої освiти для фахових цiлей iз використанням перспективних директив Європейської спiлки.
Нашi уряди, однак, продовжують вiдiгравати визначальну роль у досягненнi цих цiлей, заохочуючи засоби пiдтвердження надбаних знань i кращого визнання вiдповiдних ступенiв. Ми очiкуємо, що це буде сприяти подальшим мiжунiверситетським угодам. Прогресивна гармонiзацiя всiх наших ступенiв i циклiв навчання може бути досягнута через змiцнення вже iснуючого досвiду, спiльнi дипломи, експериментальнi iнiцiативи, i через дiалог iз усiма зацiкавленими особами.
Ми, тим самим, погоджуємося схвалити створення загальної системи, нацiленої на полiпшення зовнiшнього визнання й полегшення мобiльностi студентiв, а також i на розширення можливостей їх працевлаштування. Сьогоднi тут у Сорбоннi ювiлей Унiверситету Парижа дає нам прекрасну можливiсть брати участь у спробi створення Зони європейської вищої освiти, де нацiональнi особливостi й спiльнi iнтереси можуть взаємодiяти й посилювати один одного для вигоди Європи, її студентiв, та в бiльш загальному сенсi, її громадян. Ми закликаємо iншi держави, членiв Спiлки та iншi європейськi країни приєднатися до нас для досягнення цiєї мети, а всi європейськi унiверситети - об'єднатися для пiдсилення становища Європи у свiтi через плавно регульоване полiпшення й модифiкацiю освiти для своїх громадян.
Клод АЛЛЕГРІ
Мiнiстр у справах нацiональної освiти, дослiджень i технологiї (Францiя)
Лущжi БЕРЛІНГУЕР
Юрген РУТТГЕРС
Мiнiстр у справах освiти, науки, дослiджень i технологiї (Нiмеччина)
| 
