Жорсткi диски
На тему:
1.
НЕВЕЛИКИЙ ЕКСКУРС В ІСТОРІЮ
В свiтi мiкрокомп'ютерiв є два основнi носiї iнформацiї: дискети (гнучкi диски) i жорсткi диски. Але це не завжди було так. Першi мiкрокомп'ютери використовували для запису програм i даних касетнi магнiтофони. Як нагадування про це зберiгся касетний Бейсiк IBM, записаний в ПЗП комп'ютера IBM РС. Вiн запускається, якщо ви при завантаженнi не встановите в дисковод системну дискету. Хоча з ним можна цiлком успiшно працювати, спроба зберегти програму на диску буде безуспiшною - для цього потрiбно приєднати до вашого комп'ютера касетний магнiтофон. Порт для нього знаходиться на заднiй панелi комп'ютера поряд з портом для пiдключення клавiатури.
Якщо вам не довелося бути свiдком початку мiкрокомп'ютерної революцiї, то ви, ймовiрно, краще знайомi з гнучкими дисками. Зараз це найбiльш вiдповiдний носiй iнформацiї для домашнього застосування i використання на малих фiрмах. Проте у мiру зниження цiн i вдосконалення технологiї все бiльше мiкрокомп'ютерiв оснащується накопичувачами на жорстких дисках. Основними перевагами їх, в порiвняннi з дискетами, є значно велика ємкiсть, швидший доступ до даним, виняткова зручнiсть у використаннi. Це добре помiтно при переходi до системи з жорстким диском.
Перший накопичувач на жорсткому диску був розроблений на фiрмi IBM на самому початку 70-х рокiв. Цей чотирнадцятидюймовий диск зберiгав по 30 Мбайт iнформацiї на кожнiй сторонi, що знайшло вiддзеркалення в назвi "вiнчестер", що пiзнiше мiцно закрiпився за накопичувачами на жорстких дисках. Рiч у тому, що ємкiсть диска 30/30 перекликається з назвою вiдомої рушницi фiрми "Winchester". Цей накопичувач до цих пiр використовується на деяких обчислювальних центрах як столик для чаю. Перший серiйний накопичувач на жорстких дисках - 3340 - був створений фiрмою IBM в 1973 роцi. Вiн мав ємкiсть 140 Мбайт i коштував 8600 американських доларiв. Цi диски призначалися для використання на великих унiверсальних ЕОМ.
Через 15 рокiв знову ж таки IBM пристосувала жорсткi диски для використання в персональних комп'ютерах, проте основна концепцiя i принцип роботи залишилися такими ж, як i в першому накопичувачi 30/30. Типовi сучаснi жорсткi диски мають дiаметр 51/4 або 31/2 дюйми.
2.
Почнемо iз самого початку. Припустимо, що ви купили накопичувач на жорсткому диску i контролер до нього окремо вiд комп'ютера. (Рiч у тому, що купуючи зiбраний комп'ютер, ви, швидше за все, отримаєте пiдготовлений до використання диск.) Декiлька слiв про поводження з ним. Накопичувач на жорсткому диску - дуже складний вирiб, що мiстить окрiм електронiки механiку. Тому вiн вимагає акуратного звернення - удари, падiння i сильна вiбрацiя можуть пошкодити його механiчну частину. Як правило, плата накопичувача мiстить багато малогабаритних елементiв, i не закрита мiцними кришками. З цiєї причини слiд поклопотатися про її збереження.
Перше, що слiд зробити, отримавши жорсткий диск - прочитати документацiю, що прийшла з ним, - в нiй напевно опиниться багато корисної i цiкавої iнформацiї. При цьому слiд звернути увагу на наступнi моменти:
- наявнiсть i варiанти установки перемичок, що визначають настройку (установку) диска, наприклад, що визначає такий параметр, як фiзичне iм'я диска (вони можуть бути, але їх може i не бути)
- кiлькiсть головок, цилiндрiв, секторiв на дисках, а також тип диска. Цi данi потрiбно ввести у вiдповiдь на запит програми установки комп'ютера (setup). Вся ця iнформацiя знадобиться при форматуваннi диска i пiдготовцi машини до роботи з ним.
Бiльшою проблемою є установка накопичувача, на який немає нiякої документацiї. В цьому випадку майте на увазi, що на бiльшостi жорстких дискiв можна знайти етикетки з назвою фiрми-виробника, з типом (маркою) пристрою, а також з таблицею неприпустимих для використання дорiжок. Крiм того, на накопичувачi може бути приведена iнформацiя про кiлькiсть головок, цилiндрiв i секторiв.
вiдповiдi на три питання:
- скiльки на диску цилiндрiв, головок, скiльки секторiв на дорiжку?
- який тип диска iз записаних в ROM BIOS краще всього вiдповiдає даному накопичувачу? Якщо вiдповiдь на це питання викликає труднощi, потрiбно з'ясувати, який тип потрiбно використовувати iз стандартним IBM AT ROM BIOS.
Володiючи цiєю iнформацiєю, можна переходити до установки накопичувача на жорсткому диску.
3.
УСТАНОВКА НАКОПИЧУВАЧА
Монтаж накопичувача
Для монтажу жорсткого диска слiд зробити наступне:
1. Вимкнути комп'ютер, вiд'єднати всi кабелi, окрiм мережевого, зняти кришку.
2. Торкнутися кожуха джерела живлення, щоб зняти статичний заряд. Пiсля цього вiд'єднати кабель.
3. Звiльнити мiсце для жорсткого диска, залежно вiд конструкцiї комп'ютера або знявши кришку, що виходить на передню панель, або перемiстивши накопичувач на гнучких дисках або iнший жорсткий диск, щоб збiльшити доступний для монтажу простiр.
4. При необхiдностi звiльнити порт розширення для установки контролера (краще, щоб вiн знаходився якомога ближчим до накопичувачiв).
6. Встановити плату контролера в роз'єм розширення. При цьому обов'язково потрiбно закрiпити плату гвинтом.
7. Якщо у вас комп'ютер типу IBM РС або IBM РС XT, слiд змiнити його конфiгурацiю за допомогою зовнiшнiх перемикачiв, щоб комп'ютер знав, що до нього додали новий пристрiй.
8. Встановити накопичувач на пiдготовлене для нього мiсце i приєднати кабель вiд контролера i джерела живлення. При браку кабелiв живлення можна один їх (наприклад, що йде до накопичувача на гнучкому диску) роздiлити на два за допомогою спецiального перехiдника.
9. При необхiдностi додати планку, що закриває дiрку в переднiй панелi. Потiм надiйно закрiпити жорсткий диск, акуратно розташувати кабелi усерединi комп'ютера, так, щоб при закриваннi кришки не перерубати їх, i закрити системний блок.
Декiлька слiв про можливi мiсця установки вiнчестерiв. Зазвичай в комп'ютерах типу IBM РС XT/AT передбачено мiсце для установки трьох пристроїв половинної висоти (по 41. 3 мм). Як правило, там ставлять накопичувач на гнучких дисках i один з вiнчестерiв. Якщо дисковод один, то в це мiсце може бути встановлений жорсткий диск великої ємкостi, що має повну висоту, - вiн займе два осередки. Крiм того, часто є iншi мiсця для установки жорстких дискiв. Друга касета для накопичувачiв може знаходитися поряд з першою, праворуч вiд неї. У неї можна встановити два пристрої половинної висоти, рiдше - три. Якщо такої касети немає, то нерiдко передбачається полиця на основнiй касетi накопичувачiв з лiвого боку. На неї може бути встановлений один накопичувач будь-якого розмiру. У деяких комп'ютерах мiсця установки жорстких дискiв можуть бути iншими. Так, в машинi Amstrad вони вмонтовуються на задню стiнку, в PS/2 - в спецiальнiй знiмнiй касетi i т. д.
3. 2.
Перемички i настройка накопичувача
З настанням ери локальних мереж накопичувачi найчастiше настроюються виробником для роботи за умовчанням як логiчний накопичувач 0. На накопичувачi встановлюється спецiальний термiнал (заглушка або перемичка), що прибирається при установцi другого накопичувача для того, щоб контролер включив його в логiчний ланцюжок як накопичувач 1.
Але якщо мова йде про диск, знятий iз старої пошарпаної робочої станцiї, справа може йти iнакше. Як правило, накопичувачi, що поставляються з комп'ютером, настроюються як накопичувач 3 або як накопичувач 1. Отже єдине, що потрiбно зробити при перевiрцi старої машини з двома вiнчестерами, це уточнити, який накопичувач як настроєний.
При використаннi контролерiв з модифiкованою частотною модуляцiєю (MFM) вам, можливо, доведеться фiзично встановити накопичувачi на рiзнi адреси.
Свої особливостi є у PS/2, абсолютно iншi принципи роботи з iнтерфейсом ESDI, i так далi. В кожному випадку потрiбно уважно читати документацiю, це майже завжди допомагає вирiшити всi питання, пов'язанi з установкою накопичувача.
Декiлька слiв про особливостi установки HardCard. В принципi, це пристрiй простiше в монтажi, чим традицiйний жорсткий диск - оскiльки накопичувач i контролер зiбранi воєдино, немає сполучних кабелiв, немає можливостi нестиковки контролера з накопичувачем, не потрiбно закрiплювати блок безлiччю гвинтiв. Весь процес установки вiд моменту вiдгортання першого гвинта до закривання кришки займає 10 хвилин. Але є декiлька важливих моментiв. По-перше, при придбаннi жорсткої плати потрiбно переконатися в тому, що її розмiри прийнятнi для установки у ваш комп'ютер. Рiч у тому, що зазвичай плата розширення займає один слот, тодi як HardCard може зайняти два - один з них своїм роз'ємом, а другою просто закрити iз-за великої товщини. Якщо у вас робоча станцiя тiльки з трьома роз'ємами розширення, це може стати серйозною проблемою. Обов'язково прочитайте iнструкцiю - можуть виявитися iншi особливостi. Наприклад, деякi жорсткi плати не можуть працювати з iншими типами жорстких дискiв, що викличе труднощi при подальшому розширеннi комп'ютера.
3. 3.Програма SETUP
Щоб повiдомити машину про установку нового компоненту, необхiдно виконати програму SETUP. При її виконаннi ви описуєте апаратнi засоби, що є в наявностi: встановлену пам'ять, тип монiтора, типи накопичувачiв на гнучких дисках, дату i час i тип жорсткого диска, найбiльш близький до тому, що ви використовуєте.
Програма SETUP записує цi данi в маленьку мiкросхему ОЗУ, яка складається з оперативного пристрою невеликого об'єму i схеми годинника, що запам'ятовує. Мiкросхеми споживають дуже мало енергiї, i, коли комп'ютер вимкнений, вони харчуються вiд батареї до тих пiр, поки не буде включено живлення (при цьому буде також зарядити батарея). Якби такого вузла не було, довелося б при кожному включеннi машини задавати її конфiгурацiю.
При включеннi комп'ютера система видає список пристроїв для контролю поточної конфiгурацiї i перевiряє всi цi пристрої. Якщо виявленi якiсь помилки i невiдповiдностi, програма початкової перевiрки, розташована в ПЗП на платi комп'ютера видасть декiлька гудкiв. Їх кiлькiсть залежить вiд неполадки. При цьому, якщо, звичайно, працює монiтор, на екранi з'явиться повiдомлення про її причину. Для нас зараз важливо правильно встановити тип накопичувача на жорсткому диску. Зазвичай в документацiї на комп'ютер (або на материнську плату) приводяться вiдомостi про те, яка кiлькiсть цилiндрiв i головок, i яка iнформацiйна ємкiсть вiдповiдає тому або iншому типу накопичувача. Знаючи параметри накопичувача, можна пiдiбрати тип диска. Інодi може потрiбно експеримент для визначення якнайкращого варiанту. Якщо вам не вдається пiдiбрати правильний тип накопичувача iз записаних в ПЗП комп'ютера i це приводить до втрати декiлька мегабайт дискового простору.
3. 4.
При першому включеннi, дим, звичайно, не пiде, але якщо з'явиться якась незвичнiсть в роботi комп'ютера - безперервне горiння iндикатора звернення до вiнчестера або пiдозрiлий шум - вимкнiть машину i перевiрте всi з'єднання i установки.
4.
ФОРМАТУВАННЯ
Наступим етапом пiдготовки диска до роботи буде його форматування. Форматування складається з двох етапiв: фiзичного форматування, званого також форматуванням низького рiвня (рiдше абсолютним), i логiчного форматування. Багато хто не розумiє, яка рiзниця мiж форматуванням низького рiвня i логiчним форматуванням. Тому при форматуваннi жорсткого диска виникає немало питань. А рiзниця в наступному. При форматуваннi низького рiвня створюються сектори, в яких зберiгатиметься iнформацiя. Крiм того, визначаються сектори, непридатнi для запису даних, вони позначаються як поганi для того, щоб уникнути їх використання.
При логiчному форматуваннi диск готується для запису файлiв в сектори, створенi при низькорiвневому форматуваннi. Для цього створюється завантажувальний запис, розмiщений в першому логiчному секторi роздiлу диска, двi копiї таблицi розташування файлiв (FAT), в якiй зберiгаються номери дорiжок i секторiв, що зберiгають файли, а також кореневий каталог. Крiм того, на даному етапi диску може бути привласнене iм'я.
Для жорсткого диска етапи фiзичного i логiчного форматування роздiленi, тому ми розглянемо їх окремо. Кожен з них має свої особливостi i тонкощi, на яких ми зупинимося нижче.
4. 1.
Форматування низького рiвня
Керiвництвi по роботi з DOS. У MS-DOS взагалi немає утилiти для виконання цiєї процедури. Проте, її можна виконати, маючи в наявностi тiльки операцiйну систему. Але про це трохи пiзнiше. Взагалi кажучи, цим повинен займатися спецiалiзований сервiсний центр, але ця процедура не настiльки складна, щоб її не змiг провести достатньо грамотний користувач.
Форматування низького рiвня потрiбно проводити в наступних випадках:
- якщо ви отримали абсолютно новий накопичувач окремо вiд комп'ютера i вiн виявився непiдготовленим до роботи;
- якщо з'явився збiй в нульовiй дорiжцi, що викликає проблеми при завантаженнi з жорсткого диска, але сам диск при завантаженнi з дискети доступний;
- якщо ви повертаєте в робочий стан старий диск, наприклад, переставлений з комп'ютера, що зламався. В цьому випадку для забезпечення надiйної роботи потрiбно протестувати диск, щоб знайти i вiдзначити всi сектори, неприпустимi для запису;
Потрiбно мати на увазi, що фiзичне форматування є дуже сильнодiючою операцiєю - при його виконаннi данi, що зберiгалися на диску будуть повнiстю стертi i вiдновити їх буде абсолютно неможливо! Тому не приступайте до форматування низького рiвня, якщо ви не упевненi в тому, що зберегли всi важливi данi поза жорстким диском!
Інодi рекомендують проводити форматування низького рiвня в тому положеннi, в якому комп'ютер використовуватиметься: для настiльного комп'ютера це швидше за все горизонтальне положення, для комп'ютера виконання tower - вертикальне. Це впливає на те, як диск записує i прочитує iнформацiю. Можливо, варто прислухатися до цiєї рекомендацiї...
Найпростiше виконати форматування низького рiвня, викликавши за допомогою утилiти DEBUG.COM, вхiдного в комплект постачання операцiйної системи, програму iнiцiалiзацiї диска, записану в ПЗП, розташованому на платi контролера жорсткого диска. (Рiч у тому, що процес форматування низького рiвня насправдi виконує саме контролер по своїх власних програмах.) Потрiбна нам програма зберiгається в банку пам'ятi C. Щоб дiстатися до неї, викличте програму DEBUG i введiть наступну команду:
-dC800:0
адресою C800 iз зсувом 5. Щоб дати контролеру команду виконати фiзичне форматування, виконаєте таку команду:
-g=C800:5
i третiй варiант - контролер взагалi не вiдмiтить цiєї команди. Але таке може бути тiльки при використаннi нестандартного контролера, який не пiдтримує нормального розподiлу пам'ятi в DOS.
Якщо не вдасться вiд форматувати у такий спосiб, можна використовувати спецiальнi утилiти, наприклад HSECT, DTCFMT, LFORMAT та iншi. Цi утилiти часто пiдтримують нестандартнi контролери жорстких дискiв. Але в бiльшостi випадкiв вдається форматувати диск за допомогою вiдладчика i команди g=C800:5.
Частiше використовуються спецiальнi програми обслуговування жорсткого диска, на деяких з них ми зупинимося докладнiше. Почнемо з однiєю з перших програм - старої i перевiреної програми IBM Advanced Diagnostics. Щоб почати роботу з нею, вставте дискету AT Diagnostics в дисковод A: i перезавантажите машину. На екранi ви побачите наступне:
ADVANCED DIAGNОSTICS
Version 2. 01
Copyright IBM Corp. 1981,1985
SELECTION AN OPTION
1 - FORMAT DISKETTE
2 - COPY DISKETTE
3 - PREPARE SYSTEM FOR MOVING
4 - SETUP
9 - END DIAGNOSTICS
Виберiть режим System Checkout (0) i натиснiть Enter. Ви побачите список встановлених пристроїв (installed devices), таких як клавiатура, монiтор i накопичувач на жорстких дисках. Якщо все правильно, вiдповiдайте Y Enter; пiсля цього ви потрапите в меню режиму System Checkout. Якщо ми захочемо перевiрити, як накопичувач i контролер розумiють один одного, то ми виберемо режим Run Tests One Time (0) в цьому пiдменю. Пiсля цього потрiбно вiдповiсти на питання: "який пристрiй перевiряти?" Виберемо Drive And Adaptor, пiсля чого потрапимо в наступне пiдменю, зване Fixed Disk Diagnostic Menu, в якому вибираємо опцiю Run All Tests (5) i вводимо iм'я накопичувача, який слiд перевiрити (всi разом: 5C). На екранi ви побачите назву поточного тесту i поточного диска. Тест включає перевiрку пошуку дорiжки, контроль запису i читання, виявлення помилок i перевiрку можливостi читання з диска. Програму можна у будь-який момент зупинити, натиснувши CTRL-C. При цьому ви перейдете в меню попереднього рiвня.
Пiсля закiнчення перевiрки виводяться коди виявлених помилок, розшифровка яких приведена в керiвництвi до програми. Якщо всi тести пройшли без помилок, то програма просто повертається в меню System Checkout.
Якщо всi тести виконалися успiшно, можна переходити до фiзичного форматування. Вийдiть в меню Fixed Disk Diagnostic Menu i виберiть режим Format Menu (5). На екранi ви побачите наступне:
FORMAT
SELECTION MENU
1 - CONDITIONAL FORMAT
2 - UNCONDITIONAL FORMAT
3 - SURFACE ANALISIS
4 - CHANGE INTERLEAVE
Щоб виконати форматування низького рiвня, слiд вибрати опцiю Unconditional Format (2) i iм'я диска, що форматується. Пiсля цього програма попередить вас, що всi данi на диску будуть зруйнованi, i запитає, чи хочете ви продовжувати. Якщо у вас немає копiї ваших даних i вам хотiлося б мати її, вiдповiдайте N. Якщо ж потрiбна iнформацiя вже збережена, смiливо вибирайте Y. Пiсля цього ви натрапите на останнє попередження, на яке теж слiд вiдповiсти Y.
Далi слiдує дуже важливий етап - створення списку дефектних дорiжок. Багато неприємностей, що вiдбуваються з жорстким диском, мають своєю причиною зневагу цим етапом. Cпиcок дефектiв зазвичай приводиться у виглядi таблицi, наклеєної на корпус накопичувача або приведеної в документацiї, що поставляється з ним.
Якщо у вас є така таблиця, вiдповiдайте Y i послiдовно введiть номер цилiндра i номер головки, вiдповiдний дефектному блоку. Повторите описану процедуру для всiх дефектних блокiв. Пiсля того, як всi вони будуть внесенi до списку, вiдповiдайте N на запит програми Any Defects To Enter.
Пiсля цього ви побачите на екранi повiдомлення "Formatting Is Being Performed On Drive C", що говорить про те, що форматування диска вже йде, а також номер поточного цилiндра, що зменшується в процесi роботи. Пiсля того, як форматування закiнчиться, всi дефектнi блоки будуть помiченi в таблицi неприпустимих для використання блокiв, щоб зробити запис в них неможливою.
Нiколи не нехтуйте складанням таблицi дефектних дорiжок диска
Потiм, коли на екранi з'явиться повiдомлення "Format Complete", що говорить про завершення форматування, натиснiть Enter для виходу в меню форматування. Вводите з клавiатури Enter поки не вийдете з програми. Пiсля появи пiдказки "Prepare System for Desired Operation And Press Enter" встановите в дисковод A: дискету з операцiйною системою i виконаєте програму FDISK для створення активної частини на диску C. (Про використання FDISK ми поговоримо трохи пiзнiше.)
оснащеними накопичувачами на жорстких дисках фiрми Seagate (до речi, не варто користуватися її нелегальними копiями, що, втiм, стосується будь-якого iншого програмного забезпечення), другу програму можна купити окремо. З огляду на те, що пакет Disk Manager досить специфiчний i не продається окремо вiд накопичувача, розглянемо тiльки пакет SpeedStor.
SpeedStor однаково добре пiдтримує вiнчестери, що використовують як метод запису MFM, так i RLL, крiм того, його можна використовувати на PS/2. Вiн мiстить дуже якiснi алгоритми аналiзу поверхнi диска. І, мабуть, одне з основних достоїнств: його можна використовувати не тiльки iз стандартними накопичувачами вiдомих фiрм, але i з будь-якими накопичувачами, якщо вам вiдомi їх основнi характеристики. Цей момент може бути важливий при роботi з жорсткими платами. Ви не зобов'язанi пiдбирати тип накопичувача серед записаних в системний ПЗП, можна просто задати кiлькiсть головок, цилiндрiв, секторiв на дорiжку i номер дорiжки, з якою потрiбно починати використовувати прекомпенcацию.
У цьому пакетi двi основнi програми: PARTED. EXE i HARDPREP. EXE. Кожна з них пропонує цiлком зрозумiле меню, в якому видiляються доступнi в даний момент опцiї. Перша з програм призначена для виконання форматування низького рiвня, пошуку дефектних дорiжок i для створення розбиття накопичувача на логiчнi диски. Ще раз загострюю вашу увагу на необхiдностi створення таблицi дефектних блокiв диска. Зневага цим правилом при пiдготовцi одного з комп'ютерiв, на якому довелося працювати авторовi даної статтi, привело до появи серйозних збоїв на диску, причому точно в мiсцi розташування одного з каталогiв. В результатi втраченим виявився цiлий пакет, записаний в цьому каталозi. Пiсля виконання тестiв з'ясувалося, що назрiвав збiй в нульовому цилiндрi. З часом це неминуче привело б до появи фатальних помилок при завантаженнi системи. На жорсткому диску майже завжди є декiлька десяткiв кiлобайт дефектних секторiв, хоча бувають виключення (наприклад, комп'ютер, на якому готувалася ця стаття, обладнаний вiдмiнним вiнчестером фiрми Western Digital, як не дивно, зробленим в Сiнгапурi i таким, що не має жодного збiйного блоку).
У цiй програмi встановлюється тип накопичувача, якщо вiн є в пропонованому обширному списку, або його параметри, якщо його там не опинилося. Пiсля цього можна приступати до фiзичного форматування (iнiцiалiзацiї) диска, вибравши в меню вiдповiдний режим.
Рiвень перекомпенcацiї (value write precompensation) - номер цилiндра, з якого контролер почне упаковувати записуванi данi щiльнiше. Рiч у тому, що дорiжки, розташованi на диску вiнчестера, мають рiзну довжину - тi, що ближче до центру, коротше розташованих з краю. Але контролер записує одна i та ж кiлькiсть даних в кожну дорiжку, незалежно вiд її довжини. Для компенсацiї рiзницi в довжинi дорiжок контролер повинен записувати данi на вiддаленi вiд краю диска дорiжки щiльнiше, нiж зовнi. Для того, щоб розмiтити диск вiдповiдним чином, програмi фiзичного форматування потрiбно вказати, з якого саме цилiндра почати ущiльнювати данi на диску. Значення рiвня прекомпенcацiї рiзне для рiзних типiв накопичувачiв i встановлюється його виробником. Змiнити цей рiвень не можна. Якщо встановити його дуже великим, з'явиться вiрогiднiсть, що центральнi дорiжки з часом перестануть читатися. Вибiр його значення дуже маленьким не так страшний, але може привести до появи того ж ефекту на зовнiшнiх дорiжках. Правильний рiвень приводиться в документацiї на накопичувач.
Гранична можлива швидкiсть читання даних з диска складає при 26 секторах на дорiжку 780 Кбайт в секунду. Проте контролер не встигає передавати iнформацiю в комп'ютер з такою швидкiстю. Тому, якщо записувати данi на послiдовно розташованi сектори, то до того моменту, коли вмiст першого сектора буде переданий, наступний сектор вже пройде пiд головкою i доведеться чекати, поки диск зробить черговий оборот для того, щоб рахувати з нього данi. Щоб уникнути такої тривалої затримки, данi на диск записують з чергуванням секторiв. Запис проводиться на кожен третiй сектор. Значення чергування зменшується iз збiльшенням швидкодiї комп'ютера (пропускнiй спроможностi його шини) i контролера жорстких дискiв. Так, для комп'ютерiв класу IBM PC/386 частiше використовується чергування, рiвне двом. Оптимальний рiвень чергування для вашого конкретного поєднання комп'ютера, контролера i накопичувача можна визначити за допомогою утилiти SpinRite.
4. 2.
Розбиття жорсткого диска
Пiсля того, як ви виконаєте форматування низького рiвня, слiдує черговий етап - створення розбиття жорсткого диска. Розбиття жорсткого диска на декiлька логiчних дискiв – як найкращий спосiб справитися з плутаниною каталогiв i файлiв, розкиданих по диску. Не додаючи нiяких апаратних елементiв у вашу систему, ви дiстаєте можливiсть працювати з декiлькома частинами одного жорсткого диска, як з декiлькома накопичувачами. При цьому ємкiсть диска не збiльшується, проте можна значно полiпшити його органiзацiю. Крiм того, рiзнi логiчнi диски можна використовувати для рiзних операцiйних систем. Операцiю розбиття жорсткого диска на декiлька логiчних дискiв можна виконати з тiєї ж самої програми PARTED пакету SpeedStor. Бiльш загальний шлях - використання утилiти операцiйної системи FDISK.COM. До появи версiї DOS 3. 3 була можливiсть створення тiльки одного логiчного диска з ємкiстю не бiльше 32 Мбайт, бiльший об'єм диска можна було використовувати, розбиваючи диск за допомогою спецiальної програми обслуговування диска. При використаннi тiльки власних засобiв DOS не вдавалося використовувати повнiстю накопичувачi з ємкiстю, що перевищує 32 Мбайта. Хоча у версiї MS-DOS 3. 3 не був подоланий 32-мегабайтный бар'єр, вона вже дозволила створювати окрiм першого спецiальний розширений логiчний диск для використання залишкiв дискового простору. Четверта версiя операцiйної системи дозволяє створювати диски з граничним розмiром 512 Мбайт - цiлих чотири диски сумарною ємкiстю до 2 Гбайт. Кожен елемент розбиття можна додатково роздiлити на декiлька логiчних дискiв.
Хоча в DOS 4. 0 ви можете використовувати дуже великi логiчнi диски, не варто застосовувати диски розмiром в 128 Мбайт i вище - при виконаннi цiєї умови операцiйна система органiзовує зберiгання файлiв найефективнiше. Крiм того, щоб уникнути виникнення проблем, пов'язаних з несумiснiстю такого формату диска cо старими програмами, краще зберегти розмiр першої частини диска таким, що не перевищує 32 Мбайт. Для створення розбиття встановите системну дискету в дисковод i запустите програму FDISK. Будьте уважнi: використовуйте версiю FDISK тiєї операцiйної системи, з якою вам належить працювати на даному комп'ютерi. FDISK виводить на екран наступне меню:
IBM Personal Computer
Fixed Disk Setup Program Version 3. 30
ш Copyright IBM Corp. 1983,1987
FDISK Options
Choose one of the following:
1. Create DOS partition
2. Change active partition
3. Delete DOS partition
4. Display partition information
Enter choise: [1]
4. 3. Логiчне форматування
Логiчний диск
- це деяка область жорсткого диска, що працює так само, як окремий накопичувач.
Логiчне форматування є значно бiльш простiй процес, нiж форматування низького рiвня. Для того, щоб виконати його, завантажитеся з дискети, що мiстить утилiту FORMAT. Наберiть FORMAT C:/S/V i натиснiть Enter.
Ключ /S пiсля форматування перенесе на ваш жорсткий диск файл командного процесора COMMAND.COM i два прихованi системнi файли. Ключ /V дозволяє привласнити диску iм'я завдовжки до 11 символiв.
Пiсля виклику програми з'явиться попередження про те, що диск вiдформатує, а всi данi знищенi. Вiдповiвши Y, ви запустите процес форматування. При успiшному завершеннi форматування на екранi повинно з'явитися наступне:
Format complete
System transferred
Volume label (11 characters, ENTER for none)?
Якщо ви хочете привласнити диску iм'я, наберiть його (це може бути ваше власне iм'я або назва вашої фiрми) i натиснiть ьEnterэ. Програма виведе на екран iнформацiю про загальну кiлькiсть байтiв на диску, про те, скiльки байтiв використано системою, про кiлькiсть байтiв, що потрапили на збiйнi сектори i недоcтупных для використання. Якщо у вас є декiлька логiчних дискiв, послiдовно вiдформатуйте все.
Для форматування диска за допомогою SpeedStor служить програма HARDPREP. EXE. Виберiть режим форматування роздiлiв, а в нiм опцiю форматування всiх роздiлiв диска. Коли програма попросить, встановите в накопичувач A: системну дискету для перенесення файлiв DOS на жорсткий диск. На цьому етапi бiльше нi про що пiклуватися не потрiбно.
На цьому закiнчується пiдготовка диска до роботи.
5.
ОБСЛУГОВУВАННЯ ЖОРСТКОГО ДИСКА
Оптимiзацiя жорсткого диска
потрiбно об'єднати цi частини в єдиний логiчний ланцюг. Крiм того, якщо всi файли пересунути на початок диска, можна отримати додатковий виграш в продуктивностi. Для цього використовують програми оптимiзаторiв диска. Найбiльш вiдомi двi їх них: COMPRESS з пакету РС Tools i Speed Disk з пакету Norton Utilites Advanced Edition. Обидвi вони забезпечують цiлком прийнятну оптимiзацiю, а остання версiя COMPRESS дозволяє управляти розташуванням файлiв на диску.
файли, що належать одному каталогу i вказати, де повиннi знаходитися часто редагованi файли. Ця утилiта робить операцiю оптимiзацiї диска безпечною, оскiльки, на вiдмiну вiд iнших оптимiзаторiв, записує файл на диск, перш нiж звiльнити його старе мiсце.
Безпечна робота
Забезпечити диск на випадок необережного форматування або видалення директорiї можна, зберiгши спецiальною утилiтою iнформацiю, що зберiгається в кореневому каталозi, таблицю розташування файлiв i завантажувальний запис. Цю процедуру виконують за допомогою програм MIRROR з пакету РС Tools i FR з пакету Norton Utilites Advanced Edition. Перша просто зберiгає цю iнформацiю в окремому файлi, який потрiбно зберiгати на гнучкiй дискетi, щоб мати можливiсть вiдновити диск утилiтою REBUILD. Друга має меню, що дозволяє вибрати режими збереження i вiдновлення диска. Файл залишається на жорсткому диску i шукається програмою при вiдновленнi iнформацiї. Зазвичай результати роботи цiєї програми досить успiшнi, але потрiбно не забувати перiодично зберiгати дискову iнформацiю, викликаючи FR з опцiєю /SAVE.
Утилiта CHKDSK
Корисно перiодично виконувати цю команду DOS на ваших дисках. Вона дозволяє знайти помилки в таблицi розташування файлiв i виправити їх. Деякi пакети, якщо при їх роботi перезавантажити систему, можуть залишати в FAT сектори, помiченi як зайнятi, але, що проте не належать жодному файлу. Звичайно, вони займають на диску мiсце, але не використовуються. Є тоншi помилки, якi виправляються за допомогою CHKDSK, але зустрiчаються вони дуже рiдко.
утилiта DT з пакету Norton Utilites Advanced Edition. Перевiряючи сектори на читанiсть, програма знаходить дефектнi i вiдзначає їх в таблицi розташування файлiв. Дуже могутнi засоби дає утилiта обслуговування жорсткого диска SpinRite. Додатково до звичайних режимiв, вона може оновлювати розмiтку секторiв i багато що iнше. При цьому, звичайно, не ушкоджується iнформацiя. Проте, використання складних алгоритмiв аналiзу привело до того, що перевiрка диска йде дуже довго. Але в цьому немає нiчого страшного - у будь-який момент роботу програми можна перервати, з тим, щоб продовжити її виконання з того ж мiсця пiзнiше.
| 
