Використання TCPIP протоколу для обмiну iнформацiєю в мережi
Змiст
Вступ..................................................................................................................... 3
І. Поняття локальної мережi............................................................................... 4
ІІ. Мережевi транспортнi протоколи................................................................. 5
IІІ. Характеристика протоколу TCP/IP.............................................................. 7
1. Вимоги до конфiгурацiї TCP/IP............................................................ 9
2. Протокол IP версiї 6............................................................................. 13
а) пiдвищена гнучкiсть маршрутизацiї................................................. 14
б) мiтки протоколiв (flow labeling)........................................................ 15
в) прiоритет пакету.................................................................................. 15
г) пiдтримка найбiльших пакетiв........................................................... 17
ІV. Опис програми SashaPopUp....................................................................... 19
Висновок............................................................................................................ 27
Вступ
"catenet". Протокол Internet забезпечує передачу блокiв даних, називаних датаграмами, вiд вiдправника до одержувачiв, де вiдправники й одержувачi є хост-комп’ютерами, iдентифiкованими адресами фiксованої довжини. Протокол Internet забезпечує при необхiдностi також фрагментацiю i збiр датаграм для передачi даних через мережi з малим розмiром пакетiв.
Протокол Internet спецiально обмежений задачами забезпечення функцiй, необхiдних для передачi бiтового пакета (датаграми Internet) вiд вiдправника до одержувача через об'єднану систему комп'ютерних мереж. Немає механiзмiв для збiльшення вiрогiдностi кiнцевого даних, керування протоколом, чи синхронiзацiї iнших послуг, звичайно застосовуваних у протоколах передачi вiд хоста до хосту. Протокол Ineternet може узагальнити послуги пiдтримуючих його мереж з метою надання послуг рiзних типiв i якостей.
І. Поняття
локальної мережi
Локальною мережею (LAN – local area network) називають групу зв'язаних один з одним комп'ютерiв, розташовану в деякiй обмеженiй областi, наприклад, будинку. Розмiри LAN можуть значно вiдрiзнятись. Локальна мережа може складатися з двох робочих станцiй, що працюють пiд керiвництвом Windows 98, розташованих в однiй кiмнатi, або з декiлькох сотень робочих станцiй, розкиданих по рiзних поверхах адмiнiстративного будинку. ОсобливiстьLAN у тiм, що в такiй мережi всi комп'ютери яким-небудь чином згрупованi, тим чи iншим чином з'єднанi один з одним, i знаходяться в одному будинку. У бiльшостi LAN для з'єднання комп'ютерiв можуть використовуватися кабелi рiзного типу.
На практицi локальнi мережi частiше визначають по функцiональним, а не по фiзичних характеристиках. У цьому, бiльш загальному розумiннi, локальнi мережi є засобом зв'язку комп'ютерiв, що дозволяє їм одержувати доступ до пристроїв. Іншими словами, з урахуванням обмежень системи захисту, комп'ютери локальних мереж одержують доступ до загальних пристроїв (принтерiв, сканерам, приводам компакт-дискiв, жорстким дискам, модемам i т. д.) так, нiби то воно встановлено локально. Зрозумiло, доступ до пристроїв означає i доступ до даних, що зберiгається на цих пристроях.
вони були доступнi локально, що припускає спiльне використання даних користувачами комп'ютерiв.
ІІ.
Мережевi транспортнi протоколи
Спецiальна програма для передачi даних в мережi, їх розшифрування i розумiння становить протокол роботи мережi.
Протокол – це набiр правил, якi регламентують порядок збирання пакетiв з даних i управлiння iнформацiєю на роботi станцiї вiдправника для передачi i правила збирання пакетiв на робочiй станцiї отримувача. Протокол забезпечує передачу даних в мережi за рахунок того, що в ньому вказується якi бiти мiстить заголовок, якi значення розмiру iнформацiї. Якi мiстять саму iнформацiю, а якi потрiбнi для контролю помилок. Протоколи охоплюють всi фази обмiну в мережi.
а) синхронiзацiю тактових генераторiв комп’ютера-отримувача i комп’ютера-вiдправника;
б) методику кодування двiйкових даних;
в) iнструкцiї про передачу iнформацiї по декiлькох рiзних мережах без втрати їх цiлiсностi.
транспортнi протоколи, оскiльки протокол визначає метод пакетування й обмiну даними.
З технiчної точки зору до протоколiв можна вiднести будь-яку систему, що задає метод передачi даних через мережу, незалежно вiд того, чи функцiонує ця система на канальному чи прикладному рiвнях. Однак часто протоколами називають системи, що задають метод пакетування i передачi даних по мережi. Протоколи NetBEUI. IPX/SPX i TCP/IP працюють на мережному i транспортному рiвнях моделi OSI. Оскiльки вони працюють на декiлькох рiвнях, їх часто називають стеками протоколiв, а не просто протоколами.
Сучаснi операцiйнi системи можуть одночасно пiдтримувати декiлька протоколiв, тому ви завжди можете використовувати для встановлення зв'язку протокол потрiбного типу. На жаль, не всi операцiйнi системи пiдтримують усi транспортнi протоколи. Фактично вони "схильнi" до спецiалiзацiї, i навiть деякi протоколи з однаковими iменами неможливо використовувати на всiх платформах. Однак у даний час можливостi операцiйних систем у достатнiй мерi перекриваються, що допускає зв'язок i взаємодiя мiж ними.
вибрати тiльки тi, котрi дiйсно необхiднi.
ІІІ. Характеристика протоколу TCP/IP
Протокол TCP/IP був розроблений ARPANET (мережа перспективних дослiджень i розробок) за замовленням мiнiстерства оборони США. Призначений для з'єднання мереж з рiзнорiдними пристроями, скажемо, систем Sun з мейнфреймами, а мейнфреймов – з персональними комп’ютерами. Кожна половина iменi протоколу "TCP/IP" означає його орiєнтованiсть на рiшення власної задачi.
Строго говорячи, TCP/IP складається не з двох частин - фактично це набiр з декiлькох протоколiв. Однак абревiатури IP i TCP вiдомi краще усiх. Протокол TCP/IP надзвичайно складний, у ньому передбаченi численнi параметри конфiгурацiї.
Протокол IP (Internet Protocol) працює на мережному рiвнi, надаючи рiзним мережам стандартний набiр правил i специфiкацiй для мiжмережевої пакетної маршрутизацiї за допомогою IP-адрес. Протокол IP дозволяє встановлювати зв’язок як мiж локальними мережами, так i мiж окремими комп’ютерами. З iншого боку, протокол керування передачею даних (TCP – Transmission Control Protocol), працює на транспортному рiвнi моделi OSI. Вiн забезпечує прийом мережної iнформацiї i трансляцiю її у форму, "зрозумiлу" мережi, i в такий спосiб органiзує взаємодiю процесiв мiж двома чи комп’ютерами клiєнтами. IP можна уявити собi як частину, що задає правила встановлення зв’язку, a TCP – як частина, що вiдповiдає за iнтерпретацiю даних.
Ви можете самi оцiнити роботу TCP/IP по тим задачам, що вiн вирiшує. Це – транспортний протокол Internet, системи, що з'єднує тисячi окремих комп'ютерiв i мереж по всiй планетi. Хоча TCP/IP спочатку призначався для використання унiверситетами й армiєю, вiн став самим популярним протоколом, тому що дозволяє з'єднувати локальнi мережi, UNIX-машини, мiнiкомп’ютери DEC VAX, а також i безлiч комп'ютерiв iнших типiв.
дуплексний контроль помилок (контроль помилок даних в обох
часу вiдповiдно до TCP пiдготовляються данi. Вiдповiдна програма забирає їх, роздiляє на меншi частини, якщо їхнiй обсяг занадто великий, i вставляє в пакет новий заголовок ("адреса пересилки"), щоб гарантувати правильну доставку пакета. Крiм того, у пакетi вказується тип даних якi мiстяться i їхнiй обсяг. Потiм пакет конвертується в стандартний зашифрований формат i передається на персональний комп'ютер головного офiсу. Нарештi, програма, яка встановлена на персональному комп'ютерi в головному офiсi, транслює шифрований пакет у власний формат вiдповiдно до TCP. Цей процес показанийна малюнку.
У багатьох мережах, розкиданих по усьому свiтi, протокол TCP/IP використовується як стандартний. Це – єдиний засiб комунiкацiї, що дозволяє зв'язуватися робочим станцiям усiх типiв – PC, Macintosh, UNIX. Крiм того, вiн необхiдний для виходу в Internet. TCP/IP працює трошки повiльнiше NetBEUI, однак витрати продуктивностi компенсуються широкою пiдтримкою протоколу. І дiйсно, краще працювати трошки повiльнiше, але мати можливiсть зв'язатися з усiм свiтом, чим швидше, але в межах невеликої робочої групи.
1. Вимоги до конфiгурацiї TCP/IP
Один з недолiкiв протоколу TCP/IP складається в труднощi його встановленням недосвiдченими користувачами, оскiльки необхiдно задати безлiч адрес i серверiв. При використаннi NetBEUI ви вказуєте iм'я комп'ютера, а при IPX/SPX – iдентифiкатор мережi (network identifier) i дозволяєте системi призначити власний iдентифiкатор вузла (node identifier), ґрунтуючись на адресi апаратних засобiв мережної плати комп'ютера. Однак протокол TCP/IP вимагає вказiвки безлiчi адрес, а саме:
• локальна IP-адреса;
• у мережах Windows NT, що використовує iмена NetBIOS для iдентифiкацiї комп'ютерiв, варто вказати IP-адресу сервера WINS (Windows Internet Name Service – система присвоєння iмен Internet для Windows), що транслює iмена NetBIOS у IP-адреси;
• шлюз (gateway) за замовчуванням (тобто портал (головний вхiд) у наступний сегмент мережi), що необхiдний також i для доступу в Internet;
• якщо задiяне динамiчне присвоєння IP-адрес, варто вказати IP-адресу сервера, що призначає IP-адреси.
Поруч iз доменним iм’ям комп’ютер повинен мати унiкальний числовий номер. Цей номер однозначно iдентифiкується серед всiх комп’ютерiв, якi входять в мережу Internet. Цей номер i називається IP-адресою.
IP-адреса має довжину 32-бiта i складається з чотирьох частин по 8 бiт, якi називаються октетами.
Кожна частина записується у виглядi десяткових значень роздiлених крапками. В IP-адресi видiляються двi частини: адреса мережi та адреса хоста. В даний час iснує 5 категорiй IP-адреси, якi визначаються на основi типу адреси-мережi. Типи мережi називаються класом мережi. Цi класи вiдповiдно позначаються лiтерами: A, B, C, D, E. В адресах класу А перший октет набуває значення вiд 1 до 126, а мережева частота адреси складається з одного октета. Тому число мереж класу А не перевищує 126, проте кожна мережа може включати бiльше 16 мiльйонiв комп’ютерiв. Мережi класу А належать великим корпорацiям i мережевим провайдерам.
В мережах класу В мережева адреса визначається двома октетами. Переше значення якого знаходиться в дiапазонi 128-191. В адресi хоста знаходяться два останнiх октета, тому в класi В визначено 16328 мережевi адреси, а в кожнiй мережi може бути видано 65534 адреси хоста. Мережi класу В належать великим органiзацiям i унiверситетам.
В адресах класу С адреса займає 3 октета. Перше значення знаходиться в дiапазонi 192-223. Такий порядок органiзацiї адреси дозволяє органiзувати близько 2 мiльйонiв мереж, проте кожна мережа може включати не бiльше нiж 354 хоста. Мережi класу С належать невеликим органiзацiям i установам.
В мережах класу Е перший октет набуває значення вiд 240-242. Не використовується, а зарезервований для використання в майбутньому. При обмiнi iнформацiєю мiж протоколами TCP/IP використовуються тiльки числовi IP-адреси, а доменi iмена допомагають лише орiєнтуватись, якiй мережi належить той чи iнший комп’ютер.
По сутi, це програмна адреса комп'ютера, на вiдмiну вiд апаратної адреси, "встроєного" в мережну плату. У двiйковiй форматi IP-адреса виглядає приблизно так:
11000000 01101010 01111110 11000001
У такому виглядi його нелегко зрозумiти користувачам, за винятком хiба що програмiстiв (i комп'ютерiв). Тому, винятково для зручностi, IP-адреси звичайно записують у форматi октетiв, роздiлених крапками. У цьому форматi кожен байт iз 32 бiтiв номера перетвориться в десяткове число.
192. 106. 126. 193
Кожнiй мережнiй платi, що працює в мережi TCP/IP, привласнюється унiкальна IP-адреса, що iдентифiкує її у всiймережi, а не тiльки в локальному сегментi.
Вiдкiля беруться цi IP-адреси? Де довiдатися, якi числа варто включати в них? Вiдповiдь залежить вiд "областi охоплення" вашої мережi. Якщо ви створюєте IP-адреси для локальної мережi TCP/IP, що нiколи не буде пiдключена до Internet, то можете призначати їх до деякої мiри довiльно (досить тiльки пам'ятати, що двом мережним платам не можна призначати однакову адресу). Якщо ж ви збираєтеся пiдключитися до Internet, необхiдно одержати унiкальнi IP-адреси, звернувшись у мiжнародну органiзацiю InterNIC.
InterNIC - єдина органiзацiя, що уповноважена видiляти IP-адреси заiнтересованим фiрмам i органiзацiям. У перший погляд можна вважати, що вона видiляє групи IP-адрес, ґрунтуючись на розмiрах органiзацiй. З цiєю метою InterNIC надає органiзацiї конкретнi числа для першого байта (перших двох, чи трьох байтiв), а для призначення iнших адрес дозволяє органiзацiї використовувати номери, що залишилися, на власний розсуд. Так, наприклад, якщо ви запросили в InterNIC набiр адрес Internet, вам можуть надати набiр, скажемо, 192. 106. Х. Х. Це означало б, що всi вашi IP-адреси повиннi починатися з префiкса 192. 106, але ви можете призначити номера (аж до 255) по власному бажанi iншим двом октетам. Частину, призначену InterNIC, називають полем мережi адреси, а ту, що призначено вами, – полем вузла (host portion).
Останнiй крок адресацiї Internet полягає в iдентифiкацiї не власне комп'ютера, а пiдмережi, тобто тiєї частини мережi, до якої комп'ютер входить. Це досягається не за допомогою зовнiшньої мережевої адреси, як в адресах IPX/SPX, а з масками пiдмережi. Маска пiдмережi – число, яке можна "накласти" на IP-адресу. Якщо мережна частина IP-адрес комп'ютерiв збiгається з нею, значить, машина знаходяться в однiй пiдмережi. У противному випадку, двi IP-адреси вiдносяться до рiзних пiдмереж.
Встановити зв'язок мiж двома комп'ютерами однiєї пiдмережi неважко. Пристрої передають данi (вiдповiдно до вимог протоколу TCP/IP) за допомогою широкомовної передачi, а комп'ютер, адреса якого збiгається з зазначеним у пакетi IP, приймає данi. Якщо комп'ютеру однiєї пiдмережi необхiдно зв'язатися з комп'ютером в iнший, – запит повинен надiйти на маршрутизатор, що з'єднує пiдмережi. Маршрутизатор переглядає мережну адресу мiсця призначення, визначає, чи знаходиться вiн у данiй пiдсмережi чи нi, а потiм направляє пакет у наступну пiдмережу. Потiм цей маршрутизатор перевiряє IP-адресу мiсця призначення, визначає, чи знаходиться вiн у данiй пiдмережi, i слiдом за цим або передає повiдомлення за допомогою широкомовної передачi, або знову направляє пакет в наступну пiдмережу. Ця процедура продовжується до виявлення потрiбної пiдмережi.
Коли пакет надходить в мiсце призначення, протокол визначення адреси (ARP) перетворить IP-адресу в апаратну адресу мережної плати. Крiм того, протокол ARP вiдповiдає за трансляцiю адрес вихiдних даних.
2. Протокол IP версiї 6
Internet втiлив пророкування авторiв фантастичних романiв про створення свiтової комп'ютерної мережi. Оскiльки ж ця мережа працює по протоколi TCP/IP, його змiни вiдповiдно вiдбивають i потреби цiєї глобальної мережi.
Наприкiнцi 1998 р. протокол IP – частина набору протоколiв TCP/IP, що вiдповiдає за маршрутизацiю пакетiв по мережi, – почали адаптувати до змiн типiв переданих даних i для полiпшення керування зростаючого графiка Internet. Змiни в протоколi дозволяють:
• полiпшити адресацiю, що пiдтримує бiльш довшi (до 128 бiт) адреси, а також кластернi адреси (cluster address) чи груповi адреси(anycast address), що iдентифiкують групи вузлiв мережi TCP/IP;
• спростити формати заголовкiв, що дозволяють компенсувати вплив на мережу громiстких пакетiв IP;
• ввести мiтки потокiв, що iдентифiкують потоки пакетiв, що надходять з конкретного вузла;
• ввести додатковi розширення, що пiдвищують можливiсть контролю помилок i iдентифiкацiї користувачiв, а також (при необхiдностi) захист даних.
Пiдвищена гнучкiсть маршрутизацiї.
Логiчно IP-адреси зовсiм нескладнi: їхнє число не перевищує того, що можна "вижати" з 32 бiт, тобто всього-на-всього 4 294 967 296 (близько 4 мiльярдiв), а кожен пристрiй у Internet "вимагає" власної IP-адреси. Якщо взяти до уваги, що не всi адреси доступнi, то це число додатково обмежується наступними причинами:
• Десяткове значення кожного октету 32-бiтової адреси не перевищує 255.
• Багато адрес резервуються для цiлей, вiдмiнних вiд тих, для яких призначенi звичайнi IP-адреси. Наприклад, адреси, що починаються з 10 у першому октетi використовуються тiльки локально.
• Фiрмам i органiзацiям видають групи адрес, якими вони розпоряджаються самостiйно, незалежно вiд того, потрiбнi вони їм чи нi. Наприклад, всi адреси, що починаються з 192. 233. х. х належать фiрмi Novell. І навiть якщо адреса 192. 233. 54. 5 у нiй не використовується, нiхто,крiм Novell, не зможе їм скористатися.
Для зменшення числа необхiдних IP-адрес використовувалось кiлька спроб (сервери DHCP для тимчасового видiлення адрес, CIDR i т. п.). Однак число користувачiв Internet росте, i незабаром будуть потрiбнi 128-бiтовi адреси. 128-бiтовi IP-адреси необхiднi точно так само, як телефоннi номери з 10 цифр – бiльш короткi iдентифiкатори вже непридатнi.
Для полегшення адресацiї пакетiв групам користувачiв (не обов'язково пiдмережам чи мережам) передбачається використання групових адрес (anycast address). Замiсть вiдсилання пакетiв iндивiдуально кожному члену групи, ви повиннi будете вiдсилати їхньому кластеру, що являє собою логiчну, а не фiзичну групу. Груповi адреси (anycast addresses) замiнять широкомовнi адреси (broadcast address), використання яких передбачено протоколом IPv4.
Мiтки потокiв (Flow labelling).
Подовження адрес може заподiяти незручностi користувачам, якою прийдеться їх вводити, однак спростить iдентифiкацiю комп'ютерiв Internet. Інша проблема Internet, що викликає занепокоєння, – трафiк.
На початку своєї появи Internet пiдтримувала невеликий трафiк. Велику частину даних, переданих по мережi, складали файли i повiдомлення електронної пошти. Однак згодом характер трафiка змiнився. Тепер вiн складається з пiдтримки груп новин i дошок оголошень, що дозволяють посилати повiдомлення на загальний огляд. З'явилися кiмнати для переговорiв (chat rooms) i Web. Крiм того, у даний час стали можливi i телефоннi переговори по Internet. Завантаження даними продовжує рости, i це викликано ростом числа служб i користувачiв – вони самi по собi завантажують трафiк значно бiльше, нiж передача файлiв.
Однак уявiть собi на мить, що Internet – це безлiч мереж, з'єднаних маршрутизаторами. Кожен маршрутизатор вiдповiдає за iдентифiкацiю найкращого шляху передачi даних до мiсця призначення. З цiєю метою вiн повинен iдентифiкувати мiсце призначення кожного прийнятого пакета, тобто вiдкрити i дослiджувати безлiч пакетiв. Отож, у пакетi IPv6 є поле, де можна вказати конкретний потiк, до якого вiдноситься пакет. Ідея така: якщо маршрутизатор установить, що пакет є частиною потоку пакетiв, що йдуть в те саме мiсце, йому фактично немає потреби визначати, де знаходиться це мiсце, пiсля того, як вiн дослiджує перший же пакет у минаючiй групi (flow group). За замовчуванням маршрутизатор повинний "пам'ятати" мiтку потоку протягом шести секунд, однак цей час можна збiльшити вручну.
Прiоритет пакета.
Інодi трафiк Internet може стати настiльки важким, що пакет може "загинути". Як правило, пакети вiдкидаються без облiку їхньої важливостi. Однак пакетам IPv6 можна привласнювати прiоритети вiдповiдно до призначення.
Значення прiоритетiв роздiленi на два дiапазони: 0 – 7 i 8 – 15. При перевантаженнi мережi пакети з нижчим прiоритетом (номером) в межах даного дiапазону вiдкидаються в першу чергу, причому кожен дiапазон розглядається окремо. Іншими словами, пакет iз прiоритетом 6 не обов'язково вiдкидається ранiше пакета з прiоритетом 8, оскiльки пакет iз прiоритетом 6 у межах свого дiапазону має вищий прiоритет.
(наприклад, TCP) для вiдстеження здатностi системи керувати потоком даних, при перевантаженнi системи переривається. Нижче приведенi значення прiоритетiв графiка з контролем перевантаження, передбаченi специфiкацiєю IPv6.
0 – трафiк без прiоритету.
"заповнювач" ("Filler" traffic) (мережнi новини).
2 – передача, що необслуговується, даних (електронна пошта).
4 – передача великого обсягу, що обслуговується, даних (FTP, NFS).
Прiоритети 3 i 5 зарезервованi на майбутнi категорiї. Значення 8 – 15 використовують для вказiвки прiоритету трафiка, що не переривається у вiдповiдь на перевантаження. До нього вiдносяться пакети мовної i вiдеоiнформацiї, що вiдсилаються з постiйною швидкiстю. Вони не вiдзначенi в специфiкацiї, але, як правило, бiльш важлива iнформацiя (скажемо, слабко помiтний голос) повинна мати прiоритет вище, нiж iнформацiя, що при передачi мала б чудову якiсть, але малоiстотна (скажемо, високоякiсна вiдеоiнформацiя).
Пiдтримка найбiльших пакетiв.
Серед iнших розширень (extensions), призначених для полiпшення "вiдгуку" IPv6 на умови роботи в Internet, можна вiдзначити тi, котрi дозволяють збiльшити розмiр пакетiв IP, тобто нести бiльший обсяг корисних даних у порiвняннi з IPv4. Це дуже корисна можливiсть, оскiльки застосування великих пакетiв дозволяє передати данi за допомогою меншого числа пакетiв, що, у свою чергу, зменшує затримку при маршрутизацiї пакетiв.
Без використання нових параметрiв, таких як прiоритети i керування потоками, адресацiя пакетiв була б значно складнiшою. Якщо ж у пакетi цих установок не iснує, новi можливостi iгноруються. Перехiд на новий протокол не вiдбувається автоматично.
за адресою http://www.emos. be/coexist/etg071/gintrod. htmttINICIO.
• Включення в один пакет адрес для обох протоколiв.
• Створення тунелю IPv6 за допомогою протоколу IPv4.
Якщо ж ви зважитеся пройти весь цей шлях, вам доведеться обновити всю мережу в наступному порядку.
2. Обновити вузли для пiдтримки як IPv4, так i IPv6.
3. Розгорнути обновленi вузли.
5. Обновити маршрутизатори для повного переходу на протокол IPv6.
Отже, ви обновляєте систему визначення iмен, а потiм, працюючи "зсередини", поширюєте IPv6 по всiй мережi, причому по ходу процесу забезпечуєте сумiснiсть протоколiв.
IV.
Опис програми
SashaPopUp
Програма SashaPopUp була розроблена з допомогою системи програмування Delphi 5 з цiллю глибшого розумiння дiї такого протокола як IP (Internet Protocol). В програмi застосований метод пошуку за допомогою IP-адресацiї. Застосовується технологiя Сервер-Клiєнт. В цiлому робота базується на використаннi загально визначених сокетiв клiєнта та сокетiв сервера. Передача iнформацiї здiйснюється саме по ним. Застосовуються порти для вiдкриття i закриття сокетiв.
бути лише один, а клiєнтiв може бути безлiч. Клiєнт для того щоб послати яку-небудь текстову iнформацiю iншому клiєнту повинен послати цю iнформацiю на сервер, а вже потiм сервер посилає цю iнформацiю клiєнту, для якого вона призначувалась. І так вiдбувається завжди коли який-небудь клiєнт хоче послати iнформацiю iншому клiєнту. Для зручностi клiєнт i сервер обидва помiщаються в дану єдину програму. Отже, перед користувачем який працює з програмою не постає проблема про постiйне пiдключення до сервера для того щоб зв’язатись з iншим користувачем. Зв’язуватись з сервером потрiбно лише один раз.
Пiд час роботи програми користувачевi постiйно сповiщається який статус має його програма, наприклад, про те що вiн пiдключився до сервера, або про те що пiдключення хибне.
того хто послав це повiдомлення, а вже потiм пiсля двох крапок сам текст повiдомлення.
ТЕКСТ ПРОГРАМИ:
unit Unit1;
interface
uses
Windows, Messages, SysUtils, Classes, Graphics, Controls, Forms, Dialogs,
Buttons, ScktComp, StdCtrls, ComCtrls;
const maxmemolines=20;
type
Memo2: TMemo;
ClientSocket1: TClientSocket;
ServerSocket1: TServerSocket;
SpeedButton1: TSpeedButton;
procedure Form1Create(Sender: TObject);
procedure ServerSocket1ClientConnect(Sender: TObject;
Socket: TCustomWinSocket);
procedure SpeedButton1Click(Sender: TObject);
procedure ClientSocket1Connect(Sender: TObject;
Socket: TCustomWinSocket);
procedure ClientSocket1Read(Sender: TObject; Socket: TCustomWinSocket);
procedure Memo2KeyDown(Sender: TObject; var Key: Word;
Shift: TShiftState);
procedure ClientSocket1Error(Sender: TObject; Socket: TCustomWinSocket;
procedure ClientSocket1Disconnect(Sender: TObject;
Socket: TCustomWinSocket);
procedure Memo1MouseDown(Sender: TObject; Button: TMouseButton;
Shift: TShiftState; X, Y: Integer);
private
clientname:string;
IsServer:boolean;
talk:boolean;
public
{ Public declarations }
end;
var
Form1: TForm1;
implementation
{$R *. DFM}
procedure TForm1. Form1Create(Sender: TObject);
begin
memo1. lines. clear;
memo2. lines. clear;
talk:=false;
try
serversocket1. active:=true;
clientsocket1. active:=false;
IsServer:=true;
statusbar1. panels[1]. text:=' I am server ';
except
serversocket1. active:=false;
IsServer:=false;
statusbar1. panels[1]. text:=' I am client ';
end;
end;
procedure TForm1. ServerSocket1ClientConnect(Sender: TObject;
Socket: TCustomWinSocket);
begin
if not talk then
talk:=true else begin
serversocket1. socket. connections[1]. sendtext(' I am Busy ');
serversocket1. socket. connections[1]. Close;
end;
// socket. sendtext('Welcome to Sasha PopUp');
memo2. setfocus;
end;
procedure TForm1. Form1Close(Sender: TObject; var Action: TCloseAction);
begin
serversocket1. close;
end;
procedure TForm1. ServerSocket1ClientRead(Sender: TObject;
Socket: TCustomWinSocket);
var
i:integer;
s:string;
begin
s:=socket. receivetext;
memo1. lines. add(s);
{ with serversocket1. socket do
for i:=1 to activeconnections do begin
if connections[i-1]. handle <> socket. handle
then
connections[i-1]. sendtext(s);
end;
>maxmemolines then
end;
begin
if clientsocket1. active then clientsocket1. active:=false;
then
begin
with clientsocket1 do
begin
IsServer:=false;
serversocket1. active:=false;
address:=server;
statusbar1. panels[1]. text:=' I am client';
end;
memo2. lines. clear;
end;
end;
Socket: TCustomWinSocket);
begin
statusbar1. panels[2]. text:=
'I connected to server';//+Socket. remotehost;
end;
procedure TForm1. ClientSocket1Read(Sender: TObject;
Socket: TCustomWinSocket);
begin
memo1. lines. add(socket. receivetext);
end;
procedure TForm1. Memo2KeyDown(Sender: TObject; var Key: Word;
Shift: TShiftState);
begin
if (key=vkreturn) //and (length(memo1. lines[
// memo1. lines. count-1])>0)
then begin
if (length(clientname)<=0) then begin
inputquery('Registration','Your nickname:',clientname); end;
memo1. lines. add(clientname+':'+memo2. lines[memo2. lines. count-1]);
if IsServer then
serversocket1. socket. connections[0]. sendtext(clientname+': '+memo2. lines
else
memo2. lines. clear;
end;
end;
procedure TForm1. ClientSocket1Error(Sender: TObject;
Socket: TCustomWinSocket; ErrorEvent: TErrorEvent;
var ErrorCode: Integer);
begin
memo2. lines. add('Connection to '+server+' failed');
errorcode:=0;
end;
procedure TForm1. ClientSocket1Disconnect(Sender: TObject;
begin
try
serversocket1. active:=true;
clientsocket1. active:=false;
IsServer:=true;
statusbar1. panels[1]. text:=' I am server ';
except
serversocket1. active:=false;
end;
end;
procedure TForm1. Memo1MouseDown(Sender: TObject; Button: TMouseButton;
Shift: TShiftState; X, Y: Integer);
begin
memo2. setfocus;
end;
end.
Основнi процедури
:
procedure ServerSocket1ClientRead
– сервер-процедура, яка приймає повiдомлення вiд клiєнта i розсилає його всiм пiдключеним до даного сервера клiєнтам.
procedure ClientSocket1Connect
– сповiщає клiєнта про те, що вiн пiд’єднався до сервера.
procedure ClientSocket1Read
– клiєнт-процедура, яка отримує повiдомлення вiд сервера.
procedure ClientSocket1Error
procedure ClientSocket1Disconnect завжди був сервером, а перший клiєнтом.
Строго говорячи, TCP/IP складається не з двох частин - фактично це набiр з декiлькох протоколiв. Однак абревiатури IP i TCP вiдомi краще усiх. Протокол TCP/IP надзвичайно складний, у ньому передбаченi численнi параметри конфiгурацiї.
Протокол Internet створений для використання в об'єднаних системах комп'ютерних комунiкацiйних мереж з комутацiєю пакетiв. Такi системи були названi "catenet". Протокол Internet забезпечує передачу блокiв даних, називаних датаграмами, вiд вiдправника до одержувачiв, де вiдправники й одержувачi є хост-комп’ютерами, iдентифiкованими адресами фiксованої довжини. Протокол Internet забезпечує при необхiдностi також фрагментацiю i збiр датаграм для передачi даних через мережi з малим розмiром пакетiв.
Отже, використання протоколу TCP/IP займає значне мiсце у розвитку сучасних iнформацiйних технологiях. Зчитування будь-якої iнформацiї з Internet здiйснюється з його допомогою. Основне призначення – забезпечення необхiдної швидкостi зчитування iнформацiї. Використо-вується в дуже багатьох сучасних програмах.
Протокол – це набiр правил, якi регламентують порядок збирання пакетiв з даних i управлiння iнформацiєю на роботi станцiї вiдправника для передачi i правила збирання пакетiв на робочiй станцiї отримувача. Протокол забезпечує передачу даних в мережi за рахунок того, що в ньому вказується якi бiти мiстить заголовок, якi значення розмiру iнформацiї. Якi мiстять саму iнформацiю, а якi потрiбнi для контролю помилок.
В IP-адресi видiляються двi частини: адреса мережi та адреса хоста. В даний час iснує 5 категорiй IP-адреси, якi визначаються на основi типу адреси-мережi. Типи мережi називаються класом мережi. Цi класи вiдповiдно позначаються лiтерами: A, B, C, D, E. IP-адреса має довжину 32-бiта i складається з чотирьох частин по 8 бiт, якi називаються октетами.
1. Власов В. Н. Локальные сети. Полное руководство – М.: Просвещение, 1999.– 492 с
2. Волков В. П. IP-протокол. – М.: Просвещение, 1999.– 790 с
3. Паномаренко Т. Р. Локальные сети.– Сан. -Пет.: 1999.–580 с
4. Cайт в Internet http://www-sbras.nsc.ru/win/fedotov/inter/http/http-con.html
5. Федотов А. М. Введение в Internet.
| 
