РЕФЕРАТ
на тему:
Хiмiя i фармацiя
ПЛАН
Вступ
1. Хiмiя та фармацiя минулого
Висновки
Вступ
Хiмiя займає одне з провiдних мiсць у розвитку фармацiї, адже без досягнень науки хiмiї було б неможливо виготовляти практично жодного лiкарського препарату.
Зв’язок хiмiї з фармацiєю має давнє корiння. Так, у середнi столiття алхiмiки неодноразово робили спроби втрутитися в медицину i часто лiкар, i хiмiк сполучалися в однiй особi. Проте алхiмiчнi теорiї не могли принести користi практичнiй медицинi, тому що вони ґрунтувалися не на досвiдi, а на упереджених i помилкових твердженнях i, як правило, вели до помилок.
Випадковi успiхи хiмiкiв i використання народного досвiду все-таки допомагали медикам i первiсним фармацевтам, i контакти мiж ними i хiмiками нiколи не переривалися.
Наука хiмiя та хiмiчна промисловiсть сильно впливає на рiзноманiтнi сторони людської дiяльностi. Цей вплив вiдбувається i у напрямку фармацiї. Без сучасної хiмiї неможливо уявити розвиток сучасної галузi фармацiї. Хiмiю, без перебiльшення, можна вiднести до матерi фармацiї.
1. Хiмiя та фармацiя минулого
Для медицини середнiх вiкiв характернi складнi лiкарськi прописи. Фармакологiя була безпосередньо зв'язана з алхiмiєю. Число iнгредiєнтiв в одному рецептi доходило до декiлькох десяткiв. Особливе мiсце серед лiкiв займали протиотруйнi засоби: так званий терiак (в основному — змiїне м'ясо), а також мiтридат (опал). Терiак вважався також засобом проти всiх внутрiшнiх захворювань. Цi засоби були дуже дорогими, їх виготовлення вiдбувалося публiчно, з великою урочистiстю i в присутностi представникiв влади.
хiмiї, великi вiдкриття М. В. Ломоносова, А. Лавуазьє, Д.І. Менделєєва, досягнення в областi бiологiї, стимульованi створенням мiкроскопа (Левенгук, XVII ст.), розвиток клiтинної теорiї i бактерiологiї тiсно зблизили дороги хiмiї i фармацiїi сприяли появi плiдних iдей.
Блискучим вираженням нових iдей виявилося створення методу дезiнфекцiї. Хiмiки знайшли речовини, здатнi знищувати в навколишньому середовищi невидимих i лютих ворогiв органiзму - мiкробiв, що викликають нагноєння ран, загальне зараження кровi, рiзнi iнфекцiйнi захворювання. При цьому мова йшла не про спецiальний пiдбiр речовин, що дiють саме на даний вид мiкроорганiзмiв, а про дезинфiкуючий вплив, що губить усi мiкроби. Поступово були закладенi основи гiгiєни - областi, у якiй шляхи хiмiї i медицини зiйшлися з великою користю для людства.
Англiйський хiрург Д. Лiстер з великим успiхом застосував розчини фенолу (карболової кислоти) для дезiнфекцiї тканин пiд час операцiй; П. Кох користувався розчинами хлорної ртутi (сулеми), i тiльки в 1909 р. Стреттон вiдкрив дезинфiкуючi властивостi розчинiв йоду в спиртi. Усi цi засоби, хоча i допомогли хiрургам врятувати сотнi тисяч життiв оперованих ними хворих, усе-таки не вирiшували задачу боротьби з iнфекцiйними захворюваннями. По-перше, дезiнфiкуючi засоби впливали тiльки на оточуюче людину середовище. Операцiя i пiсляоперацiйний перiод були менш небезпечними, але хворий не рятувався вiд тих мiкробiв, що вже проникли в органiзм. По-друге, йод, сулемi, карболова кислота й iншi дезинфiкуючi речовини iнодi губили клiтки органiзму, а загиблi тканини сприяв рiст мiкробiв. Тому, незважаючи на всi безсумнiвнi успiхи методiв дезiнфекцiї, залишалася задача створення таких сполук, якi б руйнували тiльки мiкробнi клiтки.
Сучасна хiмiя вже до початку 20 ст. органiчна хiмiя i методи хiмiчного синтезу досягли такого рiвня, що хiмiки впевнено перебудовували молекули органiчних сполук i могли синтезувати складну молекулу по заданiй формулi.
Так, хiмiя розробила знебiйливi засоби. За хiмiчною структурою їх можна роздiлити на похiднi салiцилової кислоти (аспiрин, салiцилат натрiю й iн.) i пiразолона (амiдопирин, антипiрин, анальгiн, бутадiон).
Усi цi речовини характеризуються трьома типами дiй: анальгiзуючою (знеболюючою), протизапальною i жарознижуючою. Механiзм знеболювання пояснюється їхньою дiєю, що блокує, на «шляху проведення» болючих iмпульсiв на рiвнi закiнчень чуттєвих нервiв. Вважають також, що салiцилати гальмують синтез речовин (простагландинiв), що беруть участь у генерацiї болючих iмпульсiв. Механiзм протизапальної дiї цих препаратiв зв'язують з їх антагонiзмом з так званих речовин запалення. В основi жарознижуючої властивостi цих сполук лежать процеси iнгiбiювання (уповiльнення) дiї сполук (простагландини групи Е), що роблять пiрогенний вплив на центр теплорегуляцiї гiпоталамуса. Зниження температури тiла є результатом тепловiддачi внаслiдок розширення кровоносних судин шкiри i потовидiлення.
лiкаря) його використання може привести до серйозних захворювань шлунково-кишкового тракту (виразки i кровотечi шлунка i т. д.). Для зменшення дiї лiкiв, що ушкоджують, слизувату оболонку шлунка його варто приймати пiсля їжi, запиваючи великою кiлькiстю молока. Великi дози аспiрину й iнших салiцилатiв, прийнятi протягом тривалого часу, можуть викликати алергiйнi реакцiї, прискорити процеси розпаду бiлкiв i жирiв, викликати ослаблення слуху (дзенькiт у вухах). Тому не слiд захоплюватися жарознижуючою властивiстю аспiрину. Необхiдно пам'ятати, що лихоманка - це захисна реакцiя органiзму на великi температури, i її придушення (особливо при невисоких температурах) шкiдлива для органiзму. Усе це варто мати на увазi i при прийомi таблеток, що мiстять ацетилсалiцилову кислоту (аскофен, цитрамон та iн.).
Анальгiн i амiдопирин (пiрамiдон) широко використовуються при рiзних болючих вiдчуттях (головний бiль, радикулiти, мiозити, невралгiї, грипi, лихоманках, ревматизмi). У цих препаратiв бiльш виражений знеболюючий ефект; їх протизапальна дiя невелика. Тривале застосування цих лiкiв може викликати гноблення процесiв кровотворення.
Також у медицинi широко застосовують снодiйливi засоби, якi пригнiчуючи впливають на передачу порушення в головному мозку. По механiзму впливу на центральну нервову систему їх вiдносять до наркотичних речовин. Невеликi дози снодiйливих засобiв дiють заспокiйливо, середнi - викликають сон, великi - наркотичну дiю. Бувають препарати тривалої дiї (барбiтал, фенобарбiтал), середньої тривалостi (нiтразепам, барбамiл) i короткої дiї (ноксирон, гексабарбiтал).
Механiзм сну пiд впливом снодiйливих засобiв вiдрiзняється вiд природного, що характеризується чергуванням перiодiв «повiльного» i «швидкого» (до 25% загальної тривалостi) сну. Бiльшiсть снодiйливих укорочує тривалiсть швидкого сну.
Значна кiлькiсть снодiйливих вiдноситься до похiдних барбiтурової кислоти. Сама кислота снотворної дiї не робить. Навiть невеликi дози барбiтуратiв сповiльнюють звичайнi швидкостi рухових i психiчних реакцiй людини на зовнiшнi роздратування.
До антибактерiальних хiмiотерапевтичних засобiв у першу чергу вiдносяться сульфанiламiднi препарати й антибiотики. Сульфанiламiди — першi антибактерiальнi засоби, використанi в боротьбi з такими хворобами, як ангiна, пневмонiя, дифтерiя, рiзнi шлунково-кишковi захворювання (дизентерiя й iн.). Вони ефективнi в боротьбi i з пневмококами, менiнгококами, гонококами.
Вiтамiни потрiбнi як їжа i повiтря, але в дуже малих кiлькостях, без них органiзм не може обiйтися. У 1880 р. лiкар Н. Н. Лунiн довiв iснування групи речовин, що не вiдносяться до звичайних частин їжi, але життєво важлива для людини. Його дослiдження були продовженi К. Функом у 1911 р., який запропонував їх назву - вiтамiни. Ще через 11 рокiв Н. Н. Бессонов вiдкрив аскорбiнову кислоту - вiтамiн С, що вилiковує цингу i пiдвищує опiрнiсть органiзму до хвороб.
Вивчення вiтамiнiв допомогло бiохiмiкам зрозумiти механiзм дiї лiкарських речовин i чимало сприяло успiхам хiмiотерапiї. Зараз вiдомо, що аскорбiнова кислота полегшує процес переносу атомiв водню вiд харчових речовин до кисню, тобто полiпшує дихання клiток.
Інший вiтамiн, який був названий вiтамiном А, вiдiграє велику роль у процесi сприйняття свiтла сiткiвкою ока i необхiдний для збереження клiтинних оболонок. Вiн захищає органiзм вiд простудних захворювань, пневмонiї, хвороб шкiри.
переносу окремих груп атомiв вiд однiєї молекули до iншої, утворення гемоглобiну i т. п. Було доведено, що вiтамiн В12, що мiстить у молекулi iон кобальту, необхiдний для кровотворення i є прекрасним засобом для вилiкування злоякiсної анемiї. Вiн виявляє лiкувальну дiю в мiзерно малих кiлькостях.
системи i придушує утворення небезпечних для клiток сполук, що мiстять вiльнi радикали (тобто спаренi електрони, що мають не, i внаслiдок цього надмiрно пiдвищену хiмiчну активнiсть). Тiсний зв'язок мiж ферментами i вiтамiнами показує, що, застосовуючи вiтамiни для лiкування хвороб, лiкар, по сутi, вiдновлює ту хiмiчну рiвновагу, що вiдповiдає нормальнiй роботi органiзму.
недолiком в органiзмi вiтамiну В1, що входить до складу декiлькох ферментiв. Останнi прискорюють бiохiмiчнi реакцiї й у такий спосiб регулюють складний, багатоступiнчастий процес окислювання харчових речовин. До складу вiтамiну В1 входять азот i сiрка.
Висновки
збирання лiкарських рослин, їх перетирань, використання мiнеральний джерел починає свiй розвиток фармакологiя.
До початку 20 ст. органiчна хiмiя i методи хiмiчного синтезу досягли такого рiвня, що хiмiки впевнено перебудовували молекули органiчних сполук i могли синтезувати складну молекулу по заданiй формулi.
Хiмiя розробила знебiйливi засоби. Також у медицинi широко застосовують снодiйливi засоби, якi пригнiчуючи впливають на передачу порушення в головному мозку. По механiзму впливу на центральну нервову систему їх вiдносять до наркотичних речовин.
Вiтамiни потрiбнi як їжа i повiтря, але в дуже малих кiлькостях, без них органiзм не може обiйтися. Вивчення вiтамiнiв допомогло бiохiмiкам зрозумiти механiзм дiї лiкарських речовин i чимало сприяло успiхам хiмiотерапiї.
Список використаної лiтератури
1. Глинка Н. Л. Загальна хiмiя: Навч. посiбник для вузiв. – Л.: Хiмiя, 1993.
2. Медична енциклопедiя. В 3 т. – К., 1986.
3. Розен Б. Я. Хiмiя – союзник медицини / Розен Б. Я. i Шарипова Ф. С. – Видавництво Науки Казахської РСР, 1984.
| 
