Отрути i токсини
ПЛАН
ВСТУП
1. Токсикологiя як наука про отрути
2. Антропогеннi (технiчнi) отрути
3. Природний тип отрут
ВИСНОВОК
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
ВСТУП
багатьох з них визначається обставинами або способом введення в органiзм.
Використання хiмiчних речовин як отрути вiдомо за давнiх часiв. Як зброя ураження отрути застосовувались пiд час полювання на диких тварин та у боротьбi мiж племенами.
З розвитком хiмiї та хiмiчних технологiй формувалася наука про отруту - токсикологiя. Отрути стають грiзною зброєю, засобом масового знищення людей, бойовими отруйними речовинами, котрi в широких масштабах стали застосовуватися в першу свiтову вiйну, а потiм i в iнших вiйськових конфлiктах (Ефiопiя, Китай, В'єтнам, Iран).
Хiмiчну зброю за масштабами її вражаючої дiї можна порiвняти з ядерною зброєю середнього калiбру.
На рiвнi з бойовими отруйними речовинами, вiйськовi токсикологи придiляють велику увагу i хiмiчним речовинам, якi при руйнуваннi хiмiчно-небезпечних пiдприємств можуть викликати масовi ураження особового складу вiйськ та населення.
Широке використання токсичних речовин у народному господарствi, великi викиди шкiдливих речовин у навколишнє середовище викликає "екологiчну" небезпеку для населення окремих регiонiв нашої планети, а також небезпеку розвитку генетичних захворювань, зв’язаних з порушенням апарату спадковостi людини внаслiдок їх впливу на органiзм.
1. Токсикологiя як наука про отрути
Сучасна токсикологiя (вчення про отрути та їхню дiю на органiзм - отруєння) - це наука, яка розглядає отрути i отруєння з рiзних позицiй. Вона подiляється на загальну i спецiальну. Перша визначає загальнi закономiрностi токсичної дiї окремих отрут i вишукує засоби лiкування отруєнь, якi ними викликаються.
Сучасна токсикологiя роздiлилась на кiлька вiдносно самостiйних галузей: 1) судову, 2) промислову, 3) харчову i 4) вiйськову. Історично найбiльш ранньою галуззю токсикологiї є судова токсикологiя, яка вивчає отрути i отруєння в аспектi питань, якi цiкавлять в основному судово-слiдчi органи.
засобiв лiкування й профiлактики отруєнь.
Вiйськова токсикологiя є складовою частиною вiйськової медицини та загальної токсикологiї. Предметом вiйськової токсикологiї є вивчення токсичної дiї на органiзм людини БОР (бойових отруйних речовин), вибухових газiв, а також компонентiв ракетних палив, технiчних рiдин, якi використовуються у вiйськах. Крiм того, вiйськова токсикологiя вивчає i сильнодiючi отруйнi речовини (СДОР), котрi при руйнуваннi хiмiчних об’єктiв можуть стати причиною формування великих вогнищ хiмiчного ураження, а також деякi отрути рослинного та тваринного походження, отруєння якими можуть виникнути в умовах дiяльностi вiйськ чи розглядатися, як потенцiйнi ОР.
Отруйнi речовини з давнiх часiв привертали до себе особливу увагу. З ними пов'язана безлiч легенд i переказiв. Так, бiлий миш'як (As203) протягом багатьох столiть мав славу «порошку для спадкоємцiв», а у Венецiї при дворi дожiв тримали фахiвцiв-отруйникiв. Агата Крiстi у своїх детективах часто труїла героїв миш'яком. Разом iз тим давно вiдомо, що сполуки, отруйнi у великих дозах, можуть бути цiлющими в малих, про що говорив ще в першiй половинi XVI ст. Парацельс. Наприклад, традицiйне знаряддя убивць — арсен оксид в невеликих дозах (до 5 мг) корисний: його призначають усередину як загально-змiцнювальний й тонiзуючий засiб. Недарма алхiмiчний символ Арсену — змiя — зображений на гербi медицини.
Для характеристики токсичностi тiєї або iншої сполуки найчастiше використовують поняття летальної дози — LD50, що викликає загибель 50% пiддослiдних тварин. Як правило, дозу вимiрюють масою отрути, що припадає на 1 кг маси тварини. Однак використання поняття летальної дози має свої обмеження. По-перше, величину LD50, визначену, наприклад, для мишей, дуже рiдко можна переносити на iнших тварин. Отруйнiсть нiкотину для людини приблизно така ж, як i цiанiстого калiю (50—100 мг або 1—2 краплi), тодi як кози й козулi взагалi мало сприйнятливi до нiкотину. По-друге, експериментально визначена, скажiмо, на мишах, доза LD50 залежить вiд того, введена отрута пiдшкiрно, внутрiвенно, внутрiм'язово або перорально (через харчовий тракт). Нарештi, навiть нелетальна доза може призвести до серйозного ураження того або iншого органа, особливо в довгостроковiй перспективi, i викликати загибель органiзму. Проте величину LD50 широко використовують на практицi, у тому числi для порiвняння токсичностi рiзних класiв хiмiчних сполук.
Згiдно з класифiкацiєю катастрофальних отрут Інституту фармакологiї та токсикологiї АМН України, отрути, якi несуть ризик масових отруєнь, подiляються в залежностi вiд їх походження на два типи — антропогеннi (техногеннi) та природнi.
2. Антропогеннi (технiчнi) отрути
Антропогеннi отрути з точки зору медицини катастроф найбiльш вивченi. Це пояснюється зацiкавленiстю спецiалiстiв промислової, сiльськогосподарської, воєнної токсикологiї, фахiвцiв в областi медицини катастроф та iн. Разом з тим варто нагадати, що розповсюдженiсть, потенцiальна можливiсть утворюватися у рiзних середовищах довкiлля в природних умовах у великих кiлькостях, висока токсичнiсть, здатнiсть забруднювати ряд об’єктiв довкiлля у значних концентрацiях та невiдворотнiсть контакту людини з цими токсикантами з наступним проникненням в органiзм рiзними шляхами (пероральний, аерогенний, черезшкiрний) обумовлюють високий ризик масових гострих та хронiчних отруєнь.
До антропогенних отрут вiдносяться: сильнодiючi отруйнi речовини (СДОР); токсичнi речовини; пестициди; мiнеральнi добрива; отрути вiйськової хiмiї; засоби побутової хiмiї; отрути, якi викликають токсикоманiю; фармакологiчнi препарати та диверсiйнi отрути (Дод. 1).
Як вiдомо, до сильнодiючих отруйних речовин (СДОР) вiдносяться головним чином зрiдженi та стисненi гази i низькокиплячi рiдини, якi при певних умовах (розгерметизацiя) можуть за короткi термiни забруднити значнi об’єми повiтря i стати причиною масових iнгаляцiйних уражень. Можна передбачити, що при воєнних конфлiктах застосування найновiтнiшої зброї (напр. високоточнi авiабомби нового поколiння) виникнення вторинних хiмiчних катастроф, викликаних СДОР, буде скорiше правилом, а не винятком.
дiєю не володiє i має виразний прихований перiод (4-12 год.). В цiлому динамiка формування втрат, викликаних ними, уповiльнена. На вiдмiну вiд них цiанiстий водень - швидкодiюча гiстотоксична отрута. Отже у схеми фармакологiчного захисту вiд отрут задушливої дiї необхiдно включати препарати для усунення подразнюючо-больової дiї та препарати для зменшення запалення бронхо-легеневого апарату, а також засобiв для зменшення проникливостi альвеолярно-капiлярних мембран. Останнi данi дають пiдставу рекомендувати також застосування препаратiв, якi зменшують кисневий запит органiзму (транквiлiзатори, антигiстамiннi засоби).
Гострi отруєння цiанiстим воднем вимагають екстреного застосування антидотних засобiв та патогенетичних лiкiв ( фенотiазиновi похiднi: метиленовий синiй, толуїдиновий синiй, тiонiн; хромосмон, метгемоглобiноутворювачi: диметил-амiнофенол, диетиламiнофенол, амiлнiтрит, пропiлнiтрит; вiтамiни: цiанкобаламiн, аскорбiнова кислота, пiридоксин; натрiю тiосульфат та iншi сiрковмiщуючi препарати). Необхiдно зазначити, що частина з вказаних вище препаратiв виявляє також антидотно-профiлактичну дiю, що обумовлює доцiльнiсть використання їх i з профiлактичною метою (особовий склад рятувальних команд, контингенти населення, при загрозi його попадання у заражену зону та iншi ситуацiї.
Токсичнi вiдходи, кiлькiсть яких накопичується з кожним роком, стають однiєю з провiдних причин токсикологiчного ризику та масових отруєнь. У цих процесах все бiльшу роль починають вiдiгравати процеси токсичної трансформацiї токсикантiв у довкiллi, якi у певних умовах можуть перетворюватися у провiднi фактори формування хiмiчної (токсикологiчної) катастрофи. Вказанi токсиканти можуть бути причиною повiтряних, водних та харчових хiмiчних катастроф. Останнi двi з них, як правило, стають причинами так званих «повзучих», а перша може бути причиною класичної повiтряної катастрофи з масовими iнгаляцiйними ураженнями. До токсичних складових таких вiдходiв вiдносяться солi важких металiв, полiхлорованi полiциклiчнi сполуки, амiак, сiрководень, меркаптани. У залежностi вiд токсиканту вiдповiдно застосовуються iснуючi антидоти та засоби патогенетичної терапiї. Зокрема, при отруєннях солями важких металiв(мiдь, миш’як, ртуть, хром) як антидоти використовуються унiтiол, зарубiжний препарат БАЛ, натрiю тiосульфат, активоване вугiлля та iншi сорбенти. При ураженнi сiрководнем та меркаптанами - хромосмон, метиленовий синiй, натрiю тiосулфат. При отруєннi амiаком застосовується арсенал фармакологiчних засобiв, описаних у попередньому роздiлi (СДОР).
Пестициди представляють широкий перелiк БАР рiзної хiмiчної будови, якi мають широкий спектр механiзмiв токсичної дiї. У залежностi вiд останнього i використовуються антидоти та засоби патогенетичної дiї. Так, при отруєннях препаратами з антихолiнестеразним механiзмом дiї (ФОС) застосовують як антидоти фармакологiчнi засоби холiнолiтичної дiї (атропiн та атропiноподiбнi препарати), реактиватори холiнестерази (дипiроксим, диетиксим, алоксим). Потрiбно наголосити, що при ураженнi антихолiнестеразними отрутами холiнолiтики ефективнi тiльки протягом декiлькох десяткiв хвилин пiсля попадання отрути в органiзм. Отже у вiдставленi термiни усунути судорожний синдром вдається при парентеральному застосуваннi потужних швидкодiючих протисудомних засобiв (реланiум, феназепам, засоби для неiнгаляцiйного та iнгаляцiйного наркозу). Для переважної бiльшостi пестицидiв iнших груп антидоти не розробленi, а iснуючi мало ефективнi. Отже при отруєннях цими отрутами використовуються патогенетичнi та симптоматичнi засоби лiкування та профiлактики.
Мiнеральнi добрива самi по собi малотоксичнi речовини, але при певних умовах можуть стати причиною крупномасштабної катастрофи та масових отруєнь: пожежа, залiзнична катастрофа, повенi, зливи. Вказанi фактори можуть стати причиною їх токсичної трансформацiї або надходження значної кiлькостi у водоймища та забруднення питної води, риби, продовольства та iнших об’єктiв довкiлля. Значна кiлькiсть оксидiв азоту пiсля термiчного розкладу солей азотної та азотистої кислот викликає ураження дихальної системи з розвитком токсичного набряку легень, що вимагає застосування того ж перелiку фармакологiчних засобiв, який застосовується при отруєннi СДОР задушливої дiї. Забруднення води та продовольства солями азотної та азотистої кислоти викликає токсичну метгемоглобiнемiю, що вимагає застосування метиленового синього, хромосмону, аскорбiнової кислоти та iнших реактиваторiв метгемоглобiну.
(напр. технiчнi рiдини, ракетнi палива). Для частини з них (фосфорорганiчнi отруйнi речовини) розробленi та впровадженi досить ефективнi профiлактичнi, лiкувально-профiлактичнi та лiкувальнi антидоти на основi холiнолiтичних препаратiв, реактиваторiв холiнестерази, протисудомних засобiв, зворотних iнгiбiторiв холiнестерази. Оскiльки холiнолiтики проявляють свою антидоту активнiсть у першi 10-20 хв. пiсля попадання отрути в органiзм, потрiбно застерегти, що пiсля розвитку судомного синдрому без застосування протисудомних засобiв та iнших патогенетичних препаратiв попередити фатальний наслiдок важко. У цих умовах набуває значення застосування профiлактичних та лiкувально-профiлактичних антидотiв для цього класу отрут. Для миш’якiвмiщуючих отрут розробленi ефективнi лiкувальнi антидоти унiтiол та БАЛ (британський антилюїзит). Проти подразливо-больових отруйних речовин (полiцейських) також розробленi бiльш чи менш ефективнi антидотнi рецептури. Для решти отрут воєнної хiмiї ефективнi антидоти вiдсутнi, через це для лiкування гострих отруєнь цими отрутами буде застосовуватися широкий перелiк патогенетичних та симптоматичних фармакологiчних засобiв аптечної мережi. А це, в свою чергу, вимагає проведення серйозного пошуку та експериментального обґрунтування ефективних схем та способiв фармакологiчної профiлактики гострих масових отруєнь вказаними токсикантами.
В лiтературi невiдомi приклади велико-масштабних хiмiчних катастроф, викликаних засобами побутової хiмiї. Разом з тим не виключенi iнциденти, для лiквiдацiї наслiдкiв яких сил i засобiв медичної служби районної ланки не вистачить. Це пояснюється вiдсутнiстю ефективних антидотiв для отрут цього класу та складнiстю вiдповiдних медичних технологiй. Отже в цих умовах провiдного значення набуває застосування патогенетичних та симптоматичних фармакологiчних засобiв, наявних у аптечнiй мережi потерпiлого регiону.
Імовiрнiсть стати причиною великомасштабних токсичних iнцидентiв у отрут, якi викликають токсикоманiю, як i у отрут попереднього класу, незначна. Для окремих представникiв цих отрут розробленi антидоти та вiдповiднi медичнi технологiї. При отруєннях метанолом як антидот використовується етиловий спирт, при ураженнях гепатотоксичними отрутами застосовується N-ацетилцистеїн. Особливого значення у цих умовах набувають вiдповiднi способи детоксикацiї органiзму.
Фармакологiчнi препарати, як не дивно, при певних умовах можуть стати причиною не тiльки спорадичних, але i групових, а то i масових отруєнь. Отже це вимагає вiд служби охорони здоров’я придiляти увагу можливостi появи таких iнцидентiв та плануванню вiдповiдних заходiв по органiзацiї медичного забезпечення потерпiлого населення. Оскiльки при створеннi медикаментозних засобiв в процесi їх доклiнiчного та клiнiчного вивчення з’ясовуються їх побiчнi та можливi токсичнi ефекти, iснує можливiсть обґрунтувати способи антидотного чи патогенетичного лiкування побiчних та токсичних ефектiв для частини вказаних фармакологiчних засобiв. Можна тiльки зазначити, що, не дивлячись на їх антидотнi властивостi та наявнiсть у них ознак, якi притаманнi препаратам iз групи антидотiв, їх до антидотiв не вiдносять.
з використанням зарину вказаний перелiк диверсiйних отрут потрiбно продовжити.
3. Природний тип отрут
До отрут природного походження вiдносяться: природнi отрути геологiчного походження; мiкробнi токсини; токсини водоростiв; токсини нижчих грибiв (мiкотоксини); отрути тваринного походження (зоотоксини); токсини рослинного походження тощо.
На територiї України не виключенi хiмiчнi катастрофи, викликанi природними отрутами геологiчного походження (Крим, Карпати). Такi отрути, як диоксид та триоксид сiрки, оксиди азоту, амiак, монооксид та двооксид вуглецю, сiрководень, меркаптани, метан можуть утворюватися у природних умовах i бути причиною хiмiчних катастроф. Оксиди сiрки, оксиди азоту, амiак мають подразнюючу дiю i уражають бронхо-легеневий апарат i з наступним токсичним набряком легень. Двоокис вуглецю у високих концентрацiях може викликати рефлекторну зупинку дихання. У механiзмах токсичної дiї сiрководню та меркаптанiв основну роль вiдiграють гiстотоксичнi процеси. Є вказiвки лiтератури, що при отруєннi сiрководнем метиленовий синiй виявляє суттєвий антидотний ефект. Монооксид вуглецю вiдноситься до типових гемiчних отрут. Ефективнi антидоти вказаних отрут не розробленi. Застосування кисню - антидоту монооксиду вуглецю у екстремальних умовах при масових ураженнях населення по ряду причин може бути утруднене. Характер медичної допомоги ураженим iншими отрутами геологiчного походження розглянутий у роздiлi, присвяченому СДОР.
У сучасний перiод найбiльш часто причиною отруєнь за кiлькiстю iнцидентiв та кiлькiстю потерпiлих є токсини мiкробного походження. Вважають, що на вiдмiну вiд iнфекцiйних захворювань, для виникнення харчової токсикоiнфекцiї обов’язковою умовою є попадання в органiзм продуктiв харчування iз значною кiлькiстю мiкробiв, якi в них накопичилися. Якщо захворювання пов’язане з надходженням в органiзм з їжею тiльки мiкробних токсинiв, то його вiдносять до харчових iнтоксикацiй.
Розрiзняють три групи мiкробних токсинiв: екзотоксини, якi видiляються у середовище в процесi життєдiяльностi мiкроба; ендотоксини, якi видiляються у середовище пiсля загибелi мiкробiв; та мезотоксини, що являють собою токсичнi речовини, якi не мiцно зв’язанi зi стромою мiкробної клiтини i можуть частково проникати у середовище культивування з живих мiкробiв.
В залежностi вiд характеру вiдповiдної реакцiї органiзму мiкробнi токсини можуть бути специфiчними, коли вони вибiрково дiють на певнi клiтини та тканини органiзму, що проявляється конкретним iнфекцiйним захворюванням, та неспецифiчними, попадання яких в органiзм викликає загальнопатологiчнi реакцiї.
Бiохiмiки в залежностi вiд природи токсинiв та хiмiчних властивостей подiляють їх на групу простих та складних бiлкiв (протеотоксини), групу iз стероїдною конфiгурацiєю (афлатоксини) та групу полiсахаразних комплексiв, токсичну активнiсть яких визначає лiпiдний комплекс (лiпiд А).
За механiзмом дiї основнi бактерiальнi бiлковi токсини подiляють на мембранотоксини, цитотоксини, функцiональнi блокатори та ексфолiативнi еритрогенiни.
В свою чергу, мембранотоксини подiляються на групи лейкоцидинiв, токсинiв з фосфатидазною активнiстю та гемолiзини. Гемолiзини подiляються на пiдгрупи О2
-лабiльнi, О2
-стабiльнi та iн.
Цитотоксини подiляються на такi три групи: антиелонгатори, дермонекротизини та цитотоксини з ентеротропною активнiстю.
Токсини водоростiв (альготоксини) несуть високий ризик масових отруєнь при вживаннi забрудненої ними води. В Українi iснують природно-географiчнi та клiматичнi умови для масового розмноження продуцентiв альготоксинiв у прiсноводних штучних морях та прибережних зонах Чорного та Азовського морiв. Труднощi виявлення цих токсинiв та їх обеззараження iснуючими водоочисними системами, а також вживання забрудненої ними води значними контингентами населення без попередньої очистки збiльшують ризик масових отруєнь альготоксинами. До цього часу не розробленi ефективнi антидотнi засоби для профiлактики та лiкування гострих уражень цими токсинами, через що у критичних умовах потрiбно буде використовувати патогенетичнi та симптоматичнi фармакологiчнi засоби.
другої ланки екологiчного ланцюга (молюски, риби), через якi передаються вiдповiдно у третю ланку (наземнi тварини та людина). Не виключене отруєння травоїдних на водопої при попаданнi в шлунок зараженої води та фiтопланктону, а також при купаннi пiд час «цвiтiння» води. Пiд час "цвiтiння" води у нiй утворюється значна бiомаса (бiльше 100–200 г/л та мiлiони клiтин синьозелених водоростей) [13, 15, 16].
Анабена цвiтiння води (Anabaena flos-aquae Breb) продукує так званий анатоксин (2-ацетил-9-азобiцикло (4-2-1) нон-2ен), який є потужним стереоспецифiчним антагонiстом Н-холiнорецепторiв. Вiн блокує нервово-м’язову передачу по деполяризуючому типу, що проявляється сильною початковою контрактурою з подальшим повним паралiчем скелетної та дихальної мускулатури. ЛД50 для мишей та щурiв цiєї отрути складає 0,5 мг/кг при внутрiшньоочеревинному введеннi. 0,1–1 мг цього токсину пригнiчує фермент холiнестеразу.
Афанiзоменон цвiтiння води (Aphanisomenon flos-aquae (L) Ralfs-продуцент термостабiльних у кислому середовищi афантотоксинiв, якi мiстять неосакситоксин (90 %) та сакситоксин (10 %). Такi ж токсини були видiленi у морських перiдiнiй Gonyaulax та Q. amarensis. Механiзм дiї пояснюється тим, що гуанiдинова група молекули вказаних токсинiв застрягає в iонотранспортнiй дiлянцi Na+-каналу i блокує його.
Мiкроцистiс сiрувато-зеленiй (Microcystis aeruginosa) продукує полiпептиднi токсини, зокрема мiкроцистин, який мiстить L-тирозин, D-аланiн, D-iзоглутамiнову кислоту, бета-D-аспарагiнову кислоту, N- метилдегiдроаланiн, L-метiонiн; LD50 токсину становить 0,1 мкг для мишей при внутрiшньоочеревинному введеннi. Токсин викликає тромбоцитопенiю з наступними крововиливами в легенi та печiнку, тромбози, збiльшення печiнки.
Токсин LR-гексапептид на вiдмiну вiд мiкроцистину мiстить L-лейцин та R-аргiнiн. Його LD50 лежить в межах 0,1 мкг i викликає смерть мишей протягом 1 години. Цей токсин також спричиняє тромбоцитопенiю, тромбоз легень, збiльшення печiнки.
Розрiзняють шлунково-кишкову, шкiрно-алергiчну, м’язову та змiшану форми отруєнь токсинами синьозелених водоростей.
Варто зазначити, що одним з показникiв забруднення води альготоксинами є її сильний рибний запах.
у значних кiлькостях та ставати причиною масових гострих та хронiчних отруєн. Методи лабораторної iдентифiкацiї мiкотоксинiв складнi, тривалi та громiздкi, клiнiчна картина отруєння ними не завжди чiтко окреслена, отже розпiзнавання природи масових захворювань запiзнюється, що не дає змоги своєчасно здiйснити необхiдний комплекс заходiв. Лiкування гострих отруєнь мiкотоксинами утруднюється вiдсутнiстю специфiчних антитоксичних засобiв.
Мiкотоксини — токсичнi речовини складної хiмiчної будови, якi продукуються мiкроскопiчними грибами. Мiкроскопiчнi гриби по типу живлення та обмiну речовин мають ознаки як рослин (апiкальний рiст, клiтинна полярнiсть, наявнiсть клiтинної оболонки), так i тварин (гетеротрофний тип обмiну речовин по вуглецю, наявнiсть глiкогену та хiтину в оболонках та iншi).
За хiмiчною будовою мiкотоксини — це ароматичнi полiциклiчнi сполуки з молекулярною масою в межах 200–400, у складi яких є вуглець, водень та кисень.
Бiльшiсть мiкотоксинiв не руйнується при звичайнiй кулiнарнiй та технологiчнiй обробцi забруднених ними харчових продуктiв. Про кiлькiсть їх видiв та розповсюдженiсть свiдчить перелiк вiдомих токсикозiв. Так, гриби роду Aspergilus продукують афлатоксини B1, B2, G1, G2, M1, M2, стеригматоцистин, охратоксини А, В, С, фумiтриморгини А та В, триптоквивалiн, фумiтоксини A, B, C, D, терротриеми А та В, цитохалазин Е. Вказанi мiкотоксини продукуються при розмноженнi грибiв на таких природних субстратах, як арахiс, кукурудза, бобовi, насiння бавовни, горiхи, фрукти, овочi, спецiї, фураж, сири, зерновi, рис, силос. Вказаним мiкотоксинам притаманна гепатотоксична, канцерогенна, мутагенна, тератогенна, iмунодепресивна, нефротоксична та капiляротоксична дiя.
Гриби роду Penicillium продукують токсичнi речовини пенiтреми A, B, C, D, E, веррукулоген, янтитреми А. В та С, паксилiн, лютеоскирин, циклохлоротин, iсландiтоксин, еритроскирин, руголозин, цитреовiридин, цитринин, патулiн, пенiцилова кислота, PR-токсин, рокфортин, мiкофенолова кислота, циклопiазонова кислота, рубратоксин А та В, секалонова кислота D.
Субстратами вказаних грибiв є насiння бавовни та сояшника, сири, яблука, пасовищнi трави, рис, сорго, пшениця, бобовi, арахiс, перець, ячмiнь, овес, жито, рiзнi фрукти, овочi та продукти їх переробки (соки, пюре, джеми та компоти), фураж, кукурудза, арахiс.
Гриби роду Fusarium продукують трихотеценовi мiкотоксини (бiльше 40 сполук), зеараленон, монiлiформiн. Субстратами вказаних грибiв є рiзнi зерновi, фураж, в тому числi сiно та солома, кукурудза, сорго.
рiжкiв темно-фiолетового кольору довжиною до 4 см та товщиною 0,6 см називають матковими рiжками.
Широке розповсюдження та швидке накопичення мiкотоксинiв у субстратах пояснюється тим, що вони утворюються у ланцюгу послiдовних ферментних реакцiй з вiдносно невеликого числа хiмiчно простих промiжних продуктiв основного метаболiзму, а саме ацетата, малоната, меквалата та амiнокислот.
Зоотоксини - отрути, якi продукуються вищими тваринами [11]. Оскiльки зоотоксини є бiлками чи полiпептидами, переважна їх бiль-шiсть може проявляти токсичнiсть при паренте-ральному введеннi, що значно обмежує їх спроможнiсть викликати масовi отруєння. У лiтературi вiдомi масовi отруєння, викликанi укусами диких бджiл. Разом з тим треба наголосити на тому, що деякi морськi риби при їх вживаннi як продуктiв харчування можуть стати причиною гострих масових отруєнь. Антитоксич-нi сироватки розробленi проти отрут деяких найбiльш поширених плазунiв. Отже основним в арсеналi медикаментозної терапiї гострих отруєнь зоотоксинами будуть патогенетичнi та симптоматичнi фармакологiчнi засоби.
Один iз найвiдомiших видiв тваринних отрут (зоотоксинiв) — тетродотоксин. Вiн мiститься в шкiрi й яйцях деяких жаб, у яйцях калiфорнiйського тритона, у слинних залозах восьминога. Але найбiльшу популярнiсть йому принесла риба фугу, отрута мiститься в яєчниках i печiнцi. Фугу — улюбленi ласощi японцiв, однак готувати її дозволено лише кухарям, що мають спецiальну лiцензiю, оскiльки навiть двогодинне кип'ятiння отруту не руйнує. Для тетродотоксину LD;o = 10 мкг/кг, тобто одного мiлiграма цiєї отрути досить, щоб убити людину. Тетродотоксин належить до нейротропних отрут, що блокують проникнiсть мембран нейронiв вегетативної нервової системи для iонiв натрiю, що практично миттєво перериває нервовий iмпульс. На основi тетродотоксину виготовляють знеболюючi препарати.
Токсини рослинного походження або токсини вищих рослин нараховують близько 200 представникiв. З точки зору медицини катастроф та токсикологiї хiмiчних катастроф значення мають не бiльше 10 отрут (атропiн, скополамiн, дитилiн, рицин та iншi). Це переважно тi токсичнi речовини, якi продукуються широко розповсюдженими рослинами, якi вирощуються як продуценти лiкарських речовин або як технiчнi культури. Як правило, для таких отрут антидоти iснують. Крупномасштабнi токсикологiчнi катастрофи, викликанi такими отрутами, не зареєстрованi.
З отрут рослинного походження (фiтотоксини) найдужчий — глiкопротеїн рицин (LDS0 = 0,1 мг/кг), основний токсичний компонент бобiв рицини. Бiлкова частина рицину складається з 560 амiнокислотних залишкiв, полiсахаридна складає близько 20 % молекулярної маси, що дорiвнює 62 400. В органiзмi рицин викликає структурну перебудову клiтинних мембран i порушує внутрiшньоклiтинний синтез бiлкiв. При потрапляннi крапельок рицину в легенi його токсичнiсть приблизно така ж, як у нервово-паралiтичного газу зарину: у деяких країнах вивчали способи застосування рицину у виглядi аерозолю пiд час воєнних дiй.
Двi добре вiдомi рослиннi отрути — нiкотин (LD50 = 0,3 мг/кг) i стрихнiн (LD50 = 0,75 мг/кг), що мiститься в блювотних горiшках (насiння Strychnos nux vomica), — належать до алкалоїдiв. Регулярне вдихання тютюнового диму викликає повiльне, але невiдворотне руйнування органiв людини. Шкiдливiсть палiння особливо доводить той факт, що дорослу людину може вбити iн'єкцiєю нiкотину, видiленого з однiєї сигари.
У медицинi широко застосовують алкалоїд атропiн. Вiн мiститься в беладонi, блекотi, дурманi й iнших рослинах сiмейства пасльонових. Хоча атропiн не такий токсичний, як багато iнших алкалоїдiв (для нього LDM = 400 000 мкг/кг), саме ця отрута — найчастiша причина отруєння в середнiх широтах. Маленькi дiти вважають солодкi чорнi ягоди беладони вишневими й можуть отруїтися на смерть, з'ївши всього три-чотири.
Вмiст токсичних речовин у рiзних частинах рослин нерiвномiрний. Вiн мiняється протягом року, однi рослини бiльш токсичнi до цвiтiння, iншi в перiод цвiтiння чи пiсля нього. В посушливi та дощовi роки цiаногеннi речовини у клеверi, льону, вицi пiсля морозу утворюються у бiльшiй кiлькостi. У дощову погоду вмiст токсичних речовин у красавцi (белладоннi), дурманi та аконiтi зменшується.
ВИСНОВОК
Отрути — речовини, здатнi при дiї на живий органiзм викликати рiзке порушення нормальної його життєдiяльностi — отруєння або смерть.
За походженням усi отруєння можна подiлити на випадковi i навмиснi, причому випадковi трапляються частiше. Випадковi отруєння бувають домашнiми, медичними i професiйними. До випадкових домашнiх отруєнь належить бiльшiсть отруєнь. Вони вiдбуваються внаслiдок необережного зберiгання отруйних речовин i вживання їх дiтьми, п'яними, з поспiху i т. iн. Інколи навiть дорослi i тверезi люди можуть отруїтись не тiльки отруйними речовинами, якi не мають запаху i смаку, але й їдкими отрутами. Бувають отруєння внаслiдок прийому отрути замiсть лiкiв. "Медичними" отруєннями називають отруєння речовинами, якi вводяться медичним персоналом з лiкувальною метою.
Умови дiї отрути, якi залежать вiд таких чинникiв:
а) вiк. Груднi та маленькi дiти дуже чутливi до опiю, алкоголю i вiдносно менш чутливi - до стрихнiну. Вiдомий випадок смертельного отруєння трирiчного хлопчика, якого п'яний дiд "пригостив" чаркою горiлки;
б) стан здоров'я. У людей виснажених, якi хворiють на хронiчнi захворювання, гострiше i швидше виявляється дiя отруйних речовин;
приймаються в лiкувальних дозах;
Згiдно з класифiкацiєю катастрофальних отрут Інституту фармакологiї та токсикологiї АМН України, отрути, якi несуть ризик масових отруєнь, подiляються в залежностi вiд їх походження на два типи — антропогеннi (техногеннi) та природнi.
До антропогенних отрут вiдносяться: сильнодiючi отруйнi речовини (СДОР); токсичнi речовини; пестициди; мiнеральнi добрива; отрути вiйськової хiмiї; засоби побутової хiмiї; отрути, якi викликають токсикоманiю; фармакологiчнi препарати та диверсiйнi отрути.
До отрут природного походження вiдносяться: природнi отрути геологiчного походження; мiкробнi токсини; токсини водоростiв; токсини нижчих грибiв (мiкотоксини); отрути тваринного походження (зоотоксини); токсини рослинного походження тощо.
СПИКОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Бак З. Химическая передача нервного импульса. М.: Мир, 1977. —70 с.
2. Билай В. И. Основи общей микологии. —К.: Вища школа , 1989. —392 с.
3. Билай В. И., Пидопличко Н. М. Токсинообразующие микроскопические грибы. —К.: Наукова думка, 1970. —291 с.
4. Будагян Ф. Е. Пищевые токсикозы, токсикоинфекции и их профилактика. —М.: Медицина, 1972. —216 с.
5. Вильнер А. М. Кормовые отравления. —Л.: Колос, 1984. —408 с.
7. Губский Ю. И., Долго —Сабуров В. Б., Храпак В. В. Химические катастрофи и экология. —К.: Здоров’я, 1993. —223 с.
8. Далин М. В., Фиш Н. Г. Белковые токсины микробов. —М.: Медицина, 1980. —224 с.
9. Даниленко В. С., Родионов П. В. Острые отравления растениями. —К.: Здоров’я, 1981
10. Ефимова Л. К., Бора В. М. Лекарственные отравления у детей. —К.: Здоров’я, 1995. —382 с.
11. Зерова М. Я. Їстивнi та отруйнi гриби України. —К.: Наукова думка, 1970. —138 с.
12. Ивашин Д. С., Катина З. Ф., Рыбачук И. З., Иванов В. С., Бутенко Л. Т. Лекарственные растения Украини. —К.: Урожай, 1971. —351 с.
14. Медведева В. К. Ботаника. —М.: Медицина, 1980. —296 с.
15. Орлов Б. Н, Гелашвили Д. Б. Зоотоксинология (ядовитые животные и их яди). —М.: Высшая школа, 1985.
16. Орлов Б. Н., Гелашвили Д. Б., Ибрагимов А. К. Ядовитые животные и растения СССР. —М.: Высшая школа, 1990. —272 с.
17. Постовит В. А. Пищевые токсикоинфекции. —Медицина, 1984. — 279 с.
18. Радкевич П. Е. Ветеринарная токсикология. —М.: Колос, 1972, 231 с.
20. Тутельян В. А., Кравченко Л. В. Микотоксини. —М.: Медицина, 1985. —320 с.
22. Храпак В. В., Кулик Т. В. Классификация химических катастроф// Фарм. и токсикол. К.: Здоров’я, 1991, N27. —С. 74 —78.
23. Храпак В. В. Екотоксикологiчнi аспекти хiмiчних катастроф// В кн. Актуальнi проблеми екогiгiєни i токсикологiї. Ч. 2. —К.: 1998. —С. 293 —300.
24. Даниленко В. С., Максимов Ю. М., Сопiна І. Л. Отрути тваринного походження як джерело одержання лiкарських препаратiв. —Лiки. —1995. —N6. —с. 99 —106.
|
