Реферат/сочинение: "Вплив добрив на врожайність"

Вплив добрив на врожайнiсть

Живлення рослин цими елементами здiйснюється за допомогою двох обумовлених та тiсно пов'язаних процесiв — повiтряного i кореневого. З повiтря вони через зеленi органи одержують вуглець у виглядi вуглекислого газу. Всi iншi елементи надходять через кореневу систему.

Мiж живою та неживою природою iснує матерiальна спiльнiсть: хiмiчна основа живих органiзмiв сформована з елементiв, що є у навколишньому середовищi. Практична цiннiсть вiдомостей про особливостi елементного хiмiчного складу рослин полягає у можливостi правильно оцiнювати родючiсть ґрунту, величину урожаю, рослинної продукцiї, програмувати її.

Вивчення хiмiчного складу рослин методом рослинної дiагностики дає змогу вирiшити питання рацiонального використання добрив, своєчасного забезпечення рослин необхiдним збалансованим живленням, визначити забруднення ґрунту надлишковими iонами тощо.

(менше 10-5). Але такий розподiл елементiв не характеризує їхнього значення у життi рослин, оскiльки кожен з них вiдiграє свою фiзiологiчну роль i не може бути замiнений iншим. Тому нестача або надлишок будь-якого з елементiв призводить до порушення життєдiяльностi рослин.

Одна з причин зниження ефективностi застосування добрив в умовах iнтенсивної хiмiзацiї та зменшення темпiв росту запланованих урожаїв полягає у недостатнiй забезпеченостi рослин необхiдними мiкроелементами внаслiдок виносу їх з урожаєм.

Вмiст та розподiл макро-, мiкро- i ультрамiкроелементiв в окремих органах рiзних рослин варiює в широких межах залежно вiд їх бiологiчних особливостей, умов вирощування та фiзiологiчного стану.

Бiльшiсть рослин у молодому вiцi вбирають елементи живлення дуже iнтенсивно i в бiльшiй кiлькостi, нiж необхiдно в цей перiод. Вiдкладенi рослиною в запас елементи наприкiнцi вегетацiї, переважно в перiод цвiтiння та плодоутворення, частково видiляються через кореневу систему вґрунт. Тому винос елементiв з урожаєм дає зменшене уявлення про їх кiлькiсть, дiйсно необхiдну для росту i розвитку рослин.

ФІЗІОЛОГІЧНА РОЛЬ ОСНОВНИХ МАКРО-IМІКРОЕЛЕМЕНТІВ

Азот . Матерiальна основа протоплазми рослинних клiтин значною мiрою створюється атомами азоту. Вiн входить до складу амiнокислот, бiлкiв, нуклеїнових кислот нуклеопротеїдiв, ростових речовин, алкалоїдiв, багатьох ферментiв, лiпоїдiв, хлорофiлу. Синтез i ресинтез бiлка — основнi процеси обмiну речовин.

Потреба в азотi в усiх сiльськогосподарських культур проявляється частiше i в бiльшiй мiрi, нiж у iнших елементах. При недостатнiй забезпеченостi азотом затримується рiст рослин, зменшується розмiр асимiляцiйної поверхнi листкiв та тривалiсть їх функцiонування в активному станi, зменшується урожай i погiршується його якiсть. Надлишок азоту (вiдносно iнших елементiв) призводить до надмiрного розвитку вегетативної маси, знижує стiйкiсть рослин проти несприятливих клiматичних умов, грибних i бактерiальних хвороб, подовжує перiод розвитку та достигання, зменшує кiлькiсть репродуктивних органiв i може призвести до погiршення якостi продукцiї.

Основними джерелами живлення рослин азотом є iон амонiю та нiтратний iон, якi утворюються в ґрунтi при мiнералiзацiї його органiчних речовин чи їх вносять з добривами.

Нормальне живлення рослин амiачною формою азоту вiдбувається при забезпеченостi вуглеводами, нейтральнiй реакцiї ґрунту, пiдвищеному вмiстi в ньому кальцiю та магнiю.

культур потребу в азотi задовольняють лише за рахунок азоту ґрунту, запаси якого досить обмеженi — доступнi рослинам мiнеральнi сполуки становлять 1—2 % загальних запасiв i майже не перевищують 20 кг/га азоту.

У рiк внесення мiнеральних добрив коефiцiєнт використання азоту становить 50-75 %, втрачається його внаслiдок денiтрифiкацiї 10-35%, переходить у недоступний стан 5-25 %. Внесення азотних добрив сприяє пiдвищенню використання рослинами азоту ґрунту. Вважається, що втрати, пов'язанi з вимиванням, компенсуються кiлькiстю азотних сполук, якi потрапляють в ґрунт з опадами (близько 5 кг/га за рiк).

вiдiграє величезну роль у метаболiчних процесах. Вiн бере участь у синтезi бiлкiв, енергетичному обмiнi, репродуктивному процесi, передачi генетичної iнформацiї, в створеннi клiтинних мембран. Виключно велике значення цього елемента у фотосинтезi та аеробному диханнi. Фосфор входить до складу переважно складних органiчних сполук.

Бiльшiсть сiльськогосподарських культур основну кiлькiсть фосфору споживають у перший перiод життя, створюючи певний запас його для подальшої реутилiзацiї.

Зовнi нестача фосфору проявляється у вiдставаннi в ростi й розвитку, появi пурпурового, багряного та фiолетового вiдтiнкiв у забарвленнi нижнiх листкiв, їх скручуваннi та передчасному засиханнi, затримцi достигання, зниженнi врожаю i погiршеннi його якостi.

Надлишкове фосфорне живлення може призводити до зниження врожаю внаслiдок передчасного розвитку, вiдмирання листя та раннього достигання.

У природних умовах джерело фосфору для рослин у ґрунтi — його мiнеральнi сполуки. Доступними для всiх рослин є водорозчиннi солi одновалентних катiонiв, але у ґрунтi їх дуже мало. Обмiнно-адсорбцiйно зв'язанi фосфат-анiони також добре засвоюються рослинами. Доступнiсть iнших розчинних у слабких кислотах i важкорозчинних сполук фосфору, у виглядi яких переважно i знаходиться вiн у ґрунтi, залежить вiд властивостей самих рослин i реакцiї ґрунту.

Сiрка — важливий компонент багатьох бiлкiв. Наявнiсть сульфгiдрильних груп (SН) завдяки їх рiзноякiсним молекулярним зв'язкам забезпечує бiлковiй молекулi тривимiрову структуру. Сiрка входить до складу деяких коферментiв, вiтамiнiв (лiпоєва кислота, тiомiн, бiотин), гiрчичного масла, деяких глюкозидiв. Із ґрунту в рослини сiрка надходить в окиснiй формi у виглядi iону SO4--, менш окисленi iони (SO2--) та вiдновленi неорганiчнi сполуки її (Н2S) для рослин токсичнi.

При нестачi сiрки затримується синтез бiлкiв, рослини вiдстають у ростi та розвитку, листки набувають свiтло-зеленого, а iнодi зовсiм блiдого забарвлення. Нестача може спостерiгатися на легких, бiдних на гумус супiсках та пiщаних ґрунтах, в умовах тривалого затоплення, де сiрка знаходиться у вiдновлених токсичних сполуках. Сiрку звичайно в достатнiх для рослин кiлькостях вносять у складi рiзних добрив (суперфосфату, сульфату амонiю, сульфату калiю та iн.)

Калiй належить до найбiльш поживних елементiв, разом з тим його фiзiологiчнi функцiї до цього часу не розкритi повнiстю. У рослинах знаходиться переважно у формi iону, зв'язаного з протоплазмою, частково вiн представлений тут солями органiчних кислот.

Цей елемент пiдтримує необхiдний водний баланс клiтини, що сприяє придбанню бiлками певної, сприятливої для метаболiчних процесiв конформацiї i надає ферментам високоактивного стану.

соломки льону. У хлiбних злакiв i льону основна кiлькiсть калiю надходить до цвiтiння, у картоплi та цукрових бурякiв надходження калiю розтягнуто до достигання або збирання. З вiком вiдносна кiлькiсть цього елемента в рослинi зменшується.. Вiн концентрується в молодих частинах рослин та реутилiзує-ться, пересуваючись з старiших органiв у. молодi. При достиганнi значну частину калiю рослини можуть видiляти в ґрунт, вiн також легко вимивається опадами з надземної частини. Порiвняно високий вмiст калiю у стеблах та листi, особливо в корене- та бульбоплодах.

Нестача калiю спостерiгається на легких пiщаних ґрунтах, торфовищах, а також при насиченнi сiвозмiни коренебульбоплодами та овочевими культурами. При нестачi цього елемента гальмується транспортування вуглеводiв у рослинi, знижується iнтенсивнiсть фотосинтезу i синтез бiлкiв. Зовнi нестача проявляється в побурiннi країв листкiв та появi на них некротичних плям iржавого кольору, листки жовкнуть i вiдмирають, в першу чергу старi, затримується розвиток та достигання рослин.

Магнiй є полiфункцiональним елементом. Деякi його функцiї близькi до кальцiю та калiю. Як i кальцiй, вiн входить до складу запасної речовини фiтину, який використовується рослиною в енергетичному обмiни.

При високих врожаях, особливо картоплi, коренеплодiв та бобових винос магнiю (МgО) може досягати 80 кг/га. Магнiєве голодування зовнi проявляється в припиненнi росту, затримцi цвiтiння, появi специфiчного «мармурового» хлорозу. Дiлянки листкової пластинки мiж жилками жовкнуть, а самi жилки залишаються зеленими. Спершу це спостерiгається на старих, а потiм на iнших листках. Поступово цi дiлянки листка бурiють i вiдмирають. Нестача магнiю може бути на легких супiщаних та пiщаних кислих ґрунтах, де вiн легко вилужується, а також за високої забезпеченостi рослин iншими елементами, особливо калiєм. Полiпшення живлення рослин магнiєм досягають внесенням доломiтового борошна в разi вапнування кислих ґрунтiв та внесенням калiйних добрив, що мiстять магнiй.

iнгiбуються кальцiєм, але вiн активує деякi важливi ферменти. Кальцiй виконує функцiю будiвельного матерiалу, входячи до складу пектинових речовин, що склеюють стiнки окремих клiтин. Вiн впливає на транспортування iонiв у клiтину та клiтиннi органели i нейтралiзує органiчнi кислоти в рослинi.

Бiльше нагромаджується кальцiю у вегетативнiй частинi рослин, менше в насiннi. Багато його засвоюють бобовi, капуста, тютюн, махорка, а також рослини з великою вегетативною масою — соняшник, цукровi буряки, картопля. Вiдомо ряд рослин, якi негативно реагують на надлишок вапна у ґрунтi (люпин, льон, картопля).

Вмiст кальцiю в ґрунтi звичайно достатнiй для задоволення потреб рослин, але на дуже кислих ґрунтах, особливо пiщаних, та на лужних солонцевих надходження його в рослини утруднюється через пiдвищену кiлькiсть вiдповiдно iонiв водню або натрiю. За таких умов рослини можуть зазнавати нестачу кальцiю, що проявляється у вiдмираннi верхiвкових бруньок та коренiв, утвореннi розеток дрiбного листя, значнiй розгалуженостi коренiв.

вкриватися коричневими плямами внаслiдок токсичної дiї марганцю, який при нестачi кальцiю надходить у рослини в надмiрнiй кiлькостi.

для живлення рослин.

Натрiй , як i калiй, знаходиться в рослинi у iоннiй формi. При нестачi калiю натрiй полiпшує рiст цукрових бурякiв, бавовнику, вiвса. Має велике значення для рослин на засолених ґрунтах. Вмiст його у рослинах коливається вiд сотих частин грама до 20 г на 1 кг сухої речовини.

Залiзо . Участь його у процесах обмiну речовин надзвичайно важлива i позначається на ефективностi та характерi обмiну iнших елементiв. Залiзо насамперед виконує в клiтинi каталiтичну функцiю. Ферменти, до яких входить залiзо, беруть участь в рiзних окислювально-вiдновних реакцiях дихання, фотосинтезу, азотфiксацiї, вiдновлення нiтратiв i нiтритiв у амiак та в деяких iнших.

Вмiст залiза у сухiй речовинi становить сотi частки процента. Бiльше його у вегетативних органах, особливо коренях. Загальна кiлькiсть цього. елемента в усiй масi врожаю становить вiд 1,5-2 (зерновi) до 10-12 кг/га (картопля, цукровi буряки). Завдяки тому, що залiзо знаходиться в рослинах в малорухомiй формi, воно не може бути реутилiзовано.

У разi нестачi залiза не створюється хлорофiл, затримується синтез та розклад ауксинiв (ростових речовин). Це проявляється в побiлiннi листкiв (хлороз), що починається з верхнiх, молодих листкiв, затримцi росту та розвитку рослин.

Залiза в ґрунтi звичайно досить для нормального росту та розвитку рослин, якi можуть засвоювати його у виглядi дво- i тривалентного iона, але надлишок залiза, особливо двовалентної форми (закисної), шкiдливий.

Мiкроелементи . Бор — позитивно впливає на багато культур, але фiзiологiчна роль цього елемента остаточно не розкрита. З ґрунту вiн поглинається в анiоннiй формi та в наступних хiмiчних реакцiях валентностi не змiнює. Створюючи рухомi комплекси з цукрами, вiн бере участь у їх перетвореннi та перемiщеннi до мiсця споживання. Сприяє синтезу бiлкiв, амiнокислот. Пiдвищує врожай та вмiст цукру цукрових бурякiв, волокна льону-довгунця, насiння конюшини i люцерни. Борнi добрива ефективнi пiд соняшник, гречку, бавовник, коноплi, олiйнi, зернобобовi та iншi культури.

входить до складу активних груп 10 ферментiв, що каталiзують рiзнi ланки метаболiчних процесiв. В цьому одна з головних функцiй марганцю у рослиннiй клiтинi. Вiн впливає на синтез амiнокислот, полiпептидiв, багато-фракцiйних бiлкiв i вiтамiнiв, ростовi процеси. Сприяє вибiрковому поглинанню iонiв з навколишнього середовища. За умов нiтратного живлення Мn дiє як сильний вiдновник, за амiачного — як сильний окисник. Вмiст марганцю в рослинах коливається вiд 15 до 400 мг на 1 кг сухої речовини, а винос з урожаями — 0,35—4,5 кг/га.

У разi нестачi марганцю в ґрунтi на рослинах з'являється сiра плямистiсть листкiв у злакових культур, хлороз у кукурудзи, цукрових бурякiв, зернобобових, тютюну, хмелю та бавовнику. У цукрових бурякiв хлороз супроводжується почорнiнням i пiдгоранням листкiв.

Мiдь входить до складу багатьох ферментiв або активує їх дiю. Цi ферменти беруть участь в процесах обмiну речовин, фотосинтезi, диханнi, будовi та функцiях нуклеїнових кислот, впливають на азотний обмiн у рослинах. Винос мiдi врожаями культур становить 10—170 г/га, а вмiст у рослинах досягає 12—20 мг на 1 кг сухої речовини.

У плодових дерев нестача мiдi викликає суховершиннiсть, а у злакiв так звану «бiлу чуму» з характерним побiлiнням кiнчикiв листкiв: Злаковi рослини при голодуваннi на мiдь посилено кущаться, в них пригнiчено формування зернiвок, з'являється пустозернiсть.

Цинк листкiв (дрiбнолистiсть), побiлiння та хлороз листкiв, скручування листкових пластинок.

У рослинах його мiститься 15—22 мг на 1 кг сухої речовини. Позитивно впливає на формування зернiвок пшеницi при суховiях, сприяючи нагромадженню в квiтках органiчних кислот як захисних речовин, пiдвищує жаростiйкiсть баштанних та iнших рослин.

Кобальт процесах, впливає на дихання, енергетичний обмiн в процесi фосфорилювання. Оскiльки кобальт нагромаджується в генеративних органах, можна вважати доведеним його значення у процесах заплiднення.

Молiбден бере участь у азотному обмiнi. Бере участь у фiксацiї молекулярного азоту бульбочковими бактерiями. Молiбден впливає на синтез вiтамiнiв та хлорофiлiв, обмiн фосфору i вуглеводiв.

Хлор має електрохiмiчну функцiю, бере участь у електронейтральностi клiтини. Має значення в процесi фотосинтезу та можливо в азотному й енергетичному обмiнi.

Кремнiй активує поглинання рослинами фосфору з ґрунту та добрив. Вважають також, що вiн знижує надлишкову транспiрацiю, оскiльки вiдкладається пiд кутикулою.

КЛАСИФІКАЦІЯ МІНЕРАЛЬНИХ ДОБРИВ

За характером дiї на ґрунт i на рослини мiнеральнi добрива подiляють на двi групи: посереднi та прямодiючi.

Посереднi добрива е засобами хiмiчної мелiорацiї ґрунтiв, що мають несприятливi для рослин фiзико-хiмiчнi властивостi. Сюди належать вапнянi добрива, якi вносять на кислих ґрунтах, гiпс, що застосовують для полiпшення солонцiв i солонцюватих ґрунтiв.

Прямодiючi добрива — безпосереднi джерела поживних (здебiльшого легкозасвоюваних) для рослин речовин. Це переважна бiльшiсть мiнеральних добрив.

Класифiкацiя добрив на посереднi та прямодiючi досить умовна, бо бiльшiсть їх дiють посередньо i прямо. Наприклад, вапно не тiльки зменшує кислотнiсть ґрунту, а й збiльшує в ньому вмiст кальцiю, iнодi магнiю. Внесення мартенiвського фосфатшлаку (фосфорного добрива) супроводжується i посереднiм впливом на ґрунт — дещо зменшується кислотнiсть останнього. У зв'язку зцим належнiсть добрива до вiдповiдної групи визначають на пiдставi головної властивостi добрива, заради якої його вносять у ґрунт.

Прямодiючi добрива класифiкують за хiмiчним складом на такi групи:

простi добрива, що мiстять лише один елемент живлення;

комплекснi добрива, що мiстять два або бiльше поживних елементiв.

Прямодiючi добрива можна класифiкувати i за характером їх посередньої дiї на ґрунт та рослини.

Хiмiчно кислi

— кислотнiсть яких виявляється внаслiдок бiльш швидкого використання рослинами катiону порiвняно з анiоном, який i пiдкислює ґрунт (сiрчанокислий амонiй, хлористий амонiй та амiачна селiтра).

Бiологiчно кислi — пiдкислюють ґрунтовий розчин в результатi мiкробiологiчних процесiв перетворення амiдного й амiачного азоту добрив у нiтратний (синтетична сечовина, рiдкi азотнi добрива). Рiдкi азотнi добрива тимчасово пiдлужують ґрунтi.

Хiмiчно лужнi — мiстять окисли лужних металiв — кальцiю, магнiю, натрiю та калiю (мартенiвський фосфатшлак i термофосфати).

Фiзiологiчна лужнi — з яких рослини швидше вбирають анiон, а катiон, залишаючись у ґрунтi, пiдлужує його (натрiєва та кальцiєва селiтри).

Фiзiологiчна нейтральнi — iстотно не впливають на реакцiю ґрунтового розчину (калiйна селiтра, сiрчанокислi та хлористi калiйнi солi).

За фiзичним станом всi мiнеральнi добрива подiляють на рiдкi (водний амiак, амiакати, рiдкий амiак, комплекснi добрива) та твердi, до яких належить переважна бiльшiсть добрив.

(або дрiбнокристалiчнi) та гранульованi (крупнокристалiчнi), що мають форму зерен, кульок або лусок дiаметром 1—4 мм.

АЗОТНІ ДОБРИВА

Азотнi добрива виробляють в твердому i рiдкому станi. Основна сировина для виробництва азотних добрив — азотна кислота та амiак, який одержують синтезом молекулярного азоту повiтря з воднем. Половина витрат на виробництво добрива припадає на водень. Його одержують з природного супутнього або коксового газiв, а також з вуглекислих газiв нафтопереробки.

Хiмiчна промисловiсть виробляє добрива, в яких азот зв'язаний у виглядi амiаку, iонiв амонiю, нiтратiв або амiнiв.

Азотнi добрива подiляють на такi основнi групи:

— мiстять азот в нiтратнiй i амiачнiй формах — амiачна селiтра, вапнисто-амiачна селiтра.

— мiстять азот в окисленiй формi (МО3-) у виглядi солей азотної кислоти: натрiєва селiтра, кальцiєва селiтра.

Амонiйнi — азот представлений iоном амонiю (МН4+) i зв'язаний з кислотним залишком — сульфат амонiю, сульфат амонiю-натрiю, хлористий амонiй.

Амiачнi , в яких азот мiститься у формi вiльного амiаку (NH3) — рiдкi азотнi добрива (безводний амiак, амiачна вода).

Амiднi

амiачно-нiтратнi, амонiйно-амiдно-нiтритнi), якi входять до складу рiзних видiв амiакатiв i азотних розчинiв.

Амiачна селiтра (амонiй азотнокислий, нiтрат амонiю NH4NO3) мiстить не менше 34% азоту. Виробляють її в основному в гранульованому видi. Гранульована амiачна селiтра — фiзiологiчне слабокисле добриво бiлого кольору, iнодi, залежно вiд домiшок, жовтуватого або червонуватого. Добре розчиняється у водi, отже, азот цього добрива легкодоступний для рослин. Розчиняється також i в амiачнiй водi, що використовується в промисловостi для одержання рiдких азотних добрив — амiакатiв. Гранульована амiачна селiтра зберiгає свою сипкiсть, порiвняно з iншими азотними добривами рiвномiрнiше розсiюється розкидачами мiнеральних добрив. Недолiком амiачної селiтри є значна гiгроскопiчнiсть, злежуванiсть, здатнiсть вибухати i розкладатися. Амiачну селiтру вважають унiверсальним i швидкодiючим добривом. Серед азотних добрив вона найбiльш ефективна, а її пiдкислююча дiя на грунт майже в 2 рази менша, нiж у сульфату амонiю. Наявнiсть в амiачнiй селiтрi половини азоту в рухомiй швидкозасвоюванiй нiтратнiй формi й половини у повiльно i тривалодiючiй амiачнiй формi дає можливiсть широко диференцiювати способи, норми i строки її застосування залежно вiд властивостей ґрунтiв, клiматичних умов i бiологiчних особливостей удобрюваних культур.

Вапнисто-амiачна селiтра (нейтралiзована амiачна селiтра (-NH4NO3 + +СаСОз) мiстить 17—22% азоту й 14—40 % карбонату кальцiю i магнiю.

Гранульовану вапнисто-амiачну селiтру одержують нейтралiзацiєю амiачної селiтри шляхом сплавлення її з тонкорозмеленими крейдою, вапном або доломiтом. Вона має кращi порiвняно iз звичайною амiачною селiтрою фiзико-механiчнi властивостi, при зберiганнi не злежується, задовiльно розсiюється, що дуже зручно для приготування стiйких тукосумiшей з фосфорними i калiйними добривами. Вапнисто-амiачна селiтра дуже цiнне добриво для овочевих i плодоягiдних культур та польових культур з пiдвищеною чутливiстю до кислотностi ґрунтового розчину (цукровий буряк, озима пшениця, конюшина).

Нiтратнi добрива. До цiєї групи належать натрiєва i кальцiєва селiтри. Вони фiзiологiчно лужнi, добре розчиняються у водi, не вбираються ґрунтом i легко вимиваються з орного шару.

Натрiєва селiтра газiв при виробництвi азотної кислоти. Це добриво може мiстити незначнi домiшки нiтриту натрiю (0,02—0,25 %) i соди (0,1— 0,15%). Натрiєва селiтра — високоефективне добриво, яке являє собою дрiбнокристалiчну безбарвну сiль чи сiруватого кольору, слабо гiгроскопiчна. У сухому станi добре розсiюється, пiд час зберiгання в несприятливих умовах може злежуватись.

Кальцiєва селiтра (азотнокислий кальцiй, нiтрат кальцiю, вапнякова селiтра, норвезька селiтра). Мiстить 14-14,5 % азоту в нiтратнiй формi i 1-1,5 % азоту в амiачнiй формi. Одержують прямою нейтралiзацiєю азотної кислоти вапняком або безпосередньо взаємодiєю окислiв азоту з вапняковим молоком чи негашеним вапном. Можна також одержувати як побiчний продукт при виробництвi нiтрофосок за методом азотнокислої переробки фосфатiв.

тару. Інодi, щоб зменшити гiгроскопiчнiсть, її змiшують з гiдрофобними добавками (парафiнистий мазут) при використаннi останнього. 0,5—1,0% вiд маси добрива.

(сiрчанокислий амонiй) мiстить 20,8-21% азоту в амiачнiй формi i до 0,2 % залишку сiрчаної кислоти. Це кристалiчний порошок бiлого, сiрого, синього, фiолетового кольору. Одержують його нейтралiзацiєю сiрчаної кислоти амiаком, який видiляється з вiдпрацьованих газiв при коксуваннi кам'яного вугiлля, або поглинанням сiрчаною кислотою газоподiбного синтетичного амiаку.

Зараз виробляють лише крупно-кристалiчний коксохiмiчний сульфат аменiю у виглядi рисового зерна. Амонiй сульфат має незначну гiгроскопiчнiсть, хорошу сипкiсть, у сухому примiщеннi не злежується, добре розчиняється у водi. Це добриво рекомендується вносити пiд всi сiльськогосподарськi культури.

Хлорид амонiю майже не злежується, мало гiгроскопiчний, задовiльно розсiюється при внесеннi у грунт.

Високий вмiст в хлоридi амонiю хлору (при внесеннi 100 кг азоту в грунт надходить 250 кг хлору) негативно впливає на якiсть врожаїв i культур, якi чутливi до надмiрної кiлькостi хлору в ґрунтi (картопля, табак, гречка, люпин, виноград, деякi овочевi, цитрусовi). Внесення його перед сiвбою може негативно вплинути на зимостiйкiсть рослин

Амiак рiдкий, амiак рiдкий безводний, амiак зрiджений NН3 — безколiрний газ з задушливим рiзким запахом, майже вдвiчi легший повiтря. Пiд тиском скраплюється в безколiрну рiдину з вмiстом 82,2 % азоту. Температура кипiння мiнус 33,4 °С, тому при атмосферному тиску перебуває у газоподiбному станi, температура замерзання мiнус 77,7 °С.

Враховуючи, що тиск парiв амiаку над рiдким амiаком значний (амiак має високу пружнiсть пару) та з метою запобiгання втратам амiаку, добриво зберiгають i перевозять у спецiальних цистернах або балонах, розрахованих на тиск 2000—3000 кПа.

Рiдкий амiак — найбiльш концентроване i дешеве азотне добриво, дуже добре розчиняється у водi. Вартiсть одиницi азоту в рiдкому амiаку майже в 2,5 раза нижча, нiж у амiачної селiтри. Рiдкий амiак, внесений у грунт восени при низьких температурах, добре поглинається ґрунтом, не вимивається з нього, а навеснi з пiдвищенням температури i посиленням мiкробiологiчних процесiв окислюється до нiтратiв. Придатний для удобрення всiх сiльськогосподарських культур. За ефективнiстю дiї рiдкий амiак не поступається твердим азотним добривам, а на легких ґрунтах в умовах зрошення та у зволожених районах перевищує їх. Поверхневе внесення безводного амiаку не рекомендується внаслiдок великих втрат азоту.

Амiачна вода (водний амiак NH4OH) — розчин амiаку у водi. Це безколiрна або жовтувата рiдина без наявних механiчних домiшок з рiзким запахом нашатирного спирту. Промисловiсть виробляє добриво двох сортiв: перший мiстить не менше 20,5 % азоту або 25 % амiаку з температурою замерзання мiнус 56 °С, другий — не менше 18% азоту або 22 % амiаку з температурою замерзання мiнус 33 °С. Амiачна вода мiстить азот у формi вiльного амiаку (NHз) i гiдрату окису амонiю (NH4ОН), має високий тиск парiв (при 20 °С тиск практично вiдсутнiй), що полегшує її зберiгання i застосування. Амiак легко випаровується з водного розчину, не змiнюючи об'єм, тому амiачну воду зберiгають i транспортують в сталевих герметичних цистернах або резервуарах, розрахованих на тиск 150—200 кПа. Для зменшення втрат азоту пiд час зберiгання в мiсткостi додають спецiальну герметизуючу, самозатiкаючу плiвкоутворюючу сумiш (ГСПС).

Амiачна вода, як i рiдкий амiак i амiакати, викликає корозiю кольорових металiв (мiдi, цинку, олова та їх сплавiв, бронзи i латунi), отже, все обладнання має бути виготовлене лише з чорних металiв (сталi або чавуну).

Порiвнюючи з рiдким амiаком, використання амiачної води як добрива з технiчного боку значно легше i менш небезпечне.

Проте недолiком його є вiдносно невеликий вмiст поживної речовини, тому застосовувати амiачну воду доцiльно лише в господарствах, розташованих поблизу пiдприємств, що виробляють це добриво.

запобiганню опiкам сiльськогосподарських культур.

Амiакати — рiдкi концентрованi азотнi добрива, безколiрнi або жовтуватого кольору. Одержують їх шляхом розчину в амiачнiй водi амiачної селiтри, амiачної селiтри i сечовини, амiачної та кальцiєвої селiтри. Амiакати дуже рiзноманiтнi за складом i властивостями. Залежно вiд компонентiв вмiст азоту в них коливається вiд ЗО до 50%, а вiльного амiаку — вiд 4 до 43 %. Пружнiсть парiв амiаку невелика (до 150 кПа), тому транс-. портувати i зберiгати їх можна в цистернах або балонах, розрахованих на невеликий тиск.

Амiакати, якi мiстять в своєму складi амiачну чи кальцiєву селiтру, призводять до корозiй чорних металiв, отже, мiсткостi, обладнання i технiку для їх зберiгання та транспортування необхiдно виготовляти iз спецiальних марок сталi й алюмiнiю. Цi добрива значно рiзняться за температурою початку кристалiзацiї (вiд 14 до 70°С), яка пiдвищується iз зменшенням вмiсту в них амiаку i збiльшенням вмiсту води, а також при введеннi в склад сечовини i кальцiєвої селiтри. Тому амiакати, якi передбаченi для зберiгання взимку, повиннi мати низьку, а лiтом, навпаки, вищу температуру кристалiзацiї.

У зв'язку з тим, що азот амiакатiв, крiм вiльного амiаку, представлений бiльш дорогими твердими формами азотних добрив, одиниця азоту амiакатiв дорожча, нiж рiдкого амiаку.

На врожайнiсть сiльськогосподарських культур амiакати впливають так само, як i твердi азотнi добрива, їх можна використовувати для основного внесення i в пiдживлення.

Вуглеамiакати — воднi розчини карбонату i бiкарбонату амонiю ((NH4)2CO3, NH4HCO3) i сечовини прозорого, зеленкувато-сiрого або коричневого кольору з запахом амiаку. Мiстять 18—35% загального азоту, близько 12 % двоокису вуглецю (СО2) i 4-7 % амiаку, який викликає подразнення слизових оболонок очей i дихальних шляхiв. Вуглеамiакати зберiгають рiдкий стан при температурi до мiнус 20 °С, при низьких температурах кристалiзуються, мiстять не менше 29 % загального азоту.

Амiднi добрива мiстять азот, зв'язаний в амiдну форму (NH2).

Сечовина (карбамiд, дiамiд вугильної кислоти) - СО(NH2)2, найбiльш концентроване з твердих азотних добрив, що мiстить 46 % азоту в формi амiду, не бiльше 0,9 % бiурету i 0,25 % вологи. Одержують її синтезом iз амiаку i вуглекислого газу при температурi 185— 200 °С i тиску 18000—2000 кПа. Сечовина має невелику фiзiологiчну кислотнiсть, добрi фiзичнi властивостi, мало гiгроскопiчна, при нормальних умовах зберiгання майже не злежується, добре розчиняється у водi, зберiгає задовiльну розсiюванiсть, вiдносно стiйка проти вилуговування. Для зниження злежуваностi гранули добрива покривають невеликою кiлькiстю тваринного жиру (0,05%).

Проте наявна кiлькiсть бiурету в добривi, яке зараз виробляється, не шкiдлива для рослин, бо являє собою нестiйку сполуку, яка досить легко розкладається в ґрунтi.

Сечовина за потенцiальною кислотнiстю i ефективнiстю в усiх випадках (за винятком поверхневого застосування) не поступається амiачнiй селiтрi. В умовах зрошення ефективнiсть сечовини за рахунок зменшення вимивання дещо вища, нiж амiачної селiтри, її можна застосовувати як основне добриво та для пiдживлення пiд всi культури на рiзних ґрунтах. Однак при поверхневому внесеннi цього добрива можуть спостерiгатись втрати азоту внаслiдок звiтрювання амiаку iз вуглекислого амонiю, особливо на. слабокисдих, нейтральних i карбонатних грунтах. При низькiй' вологостi та пiдвищених температурах вони можуть досягати 10% i бiльше. Значнi втрати амiаку можуть бути при використаннi сечовини для пiдживлення лук i пасовищ, оскiльки дернина має пiдвищену уреазну активнiсть. Сечовина може бути використана i для позакореневого пiдживлення рослин.

Щоб забезпечити рiвномiрне розсiювання добрива на поверхнi ґрунту, сечовину доцiльно перед внесенням змiшувати з фосфорними (преципiтат) i калiйними (сульфат калiю) добривами, її можна вносити також у виглядi розчинiв з iншими рiдкими азотними добривами пiд зяблеву оранку i перед сiвбою сiльськогосподарських культур, ранньою весною або у пiдживлення в перiод мiжрядних обробiткiв. У цьому разi використовують кристалiчну сечовину, в якiй мiститься бiурету не бiльше 0,1—0,2%. Сечовину можна використовувати не тiльки як безпосереднє добриво, а й для виробництва складних i нових видiв повiльнодiючих добрив.

Повiльно дiючi слаборозчиннi азотнi добрива. Концентрованi добрива, якi мiстять азот в нерозчиннiй або слаборозчиннiй формi. Вмiст загального азоту становить 32—42 %, у тому числi 4—10 % водорозчинного. Являють собою продукти конденсацiї сечовини СО(NH2)2 i алiфатичних альдегiдiв: формальдегiду, ацетальдегiду, кротонового альдегiду та iн.

перед iншими азотними добривами є те, що азот цих добрив не вимивається з грунту i не виноситься висхiдними токами води у поверхневий шар.

До повiльнодiючих добрив належать: сечовино-формальдегiдне добриво (СФД), сечовино-ацетальдегiдне, кротонiлодендисечовина (КДС), iзо-бутилдендисечовина (ІБДС) i оксамiд. Ефективнiсть дiї цих добрив значно залежить вiд розмiру їх часток. Чим вони меншi, тим бiльша швидкiсть перетворення азоту в доступну для рослин форму.

Плав його в автомобiльних чи залiзничних цистернах. Строк зберiгання плаву в мiсткостях не повинен перевищувати 7 мiсяцiв, оскiльки за цей перiод поверхнi вуглецевої сталi не встигають пiддатися корозiї. Мiсткостi, механiзми i обладнання пiсля внесення плаву в грунт слiд промивати водою. Використовують його як допосiвне добриво i для пiдживлення.

ФОСФОРНІ ДОБРИВА

Фосфорнi добрива являють собою продукти переробки природних мiнералiв – фосфоритiв i апатитiв, а також деякi вiдходи металургiйної промисловостi. Фосфорити використовують безпосередньо на добриво у виглядi фосфоритного борошна. Апатитове борошно флотованого апатиту застосовують лише для виготовлення суперфосфату. У фосфоритах i апатитах
фосфор мiститься в основному в формi трикальцiєвого фосфату.

Фосфорнi добрива, якi виготовляє промисловiсть i поставляє сiльському господарству України, за розчиннiстю подiляють на три групи: водорозчиннi — звичайний та подвiйний (концентрований) суперфосфати; розчиннi в лужному цитратному розчинi (реактив Петермана) або в 2-процентному розчинi цитратної кислоти — мартенiвський фосфатшлак, знефторений фосфат; важкорозчиннi, якi лише частково розчиняються в 2-процентнiй цитратнiй кислотi — фосфоритне борошно. Фосфор водорозчинних та цитратнорозчии-них фосфорних добрив легко засвоюється рослинами на всiх ґрунтових вiдмiнах, а важкорозчинних — на кислих ґрунтах.

Отже, при застосуваннi фосфорних добрив у сiвозмiнi в поєднаннi з азотними та калiйними коефiцiєнт використання фосфору дорiвнює 40—60 %.

Водорозчиннi добрива. Суперфосфат звичайний

Суперфосфат являє собою найунiверсальнiше фосфорне добриво, придатне для застосування на всiх ґрунтах i пiд усi сiльськогосподарськi культури. Звичайний порошкоподiбний суперфосфат за зовнiшнiм виглядом являє собою порошок сiрого або темно-сiрого кольору, дещо в'язкий, слабо-гiгроскопiчний, який трохи злежується. Фосфор мiститься у формi монокаль-цiєвого фосфату Са (НРО4)2·Н2О (близько 60—75%), розчинного у водi, та вiльної фосфорної кислоти (1-1,5%). Є також невелика кiлькiсть нерозкладеної пiд впливом сiрчаної кислоти фосфатної сировини.

Основним компонентом звичайного суперфосфату, крiм фосфорних сполук, є гiпс — Са5О4, що утворюється при обробцi фосфату сiрчаною кислотою. Вiн становить половину маси суперфосфату i є, по сутi, баластом, що пiдвищує вартiсть застосування цього фосфорного добрива. Звичайний порошкоподiбний суперфосфат з апатитового концентрату мiстить 19—20 % засвоюваного фосфору (Р2О5); вiльної фосфорної кислоти не бiльше 5%; вологи — не бiльше 12— ІЗ %. Внаслiдок грануляцiї вмiст води в суперфосфатi зменшується до І—4 %, а фосфору збiльшується до 20—22 %.

Суперфосфат подвiйний — концентроване фосфорне добриво. Одержують його розкладом розмелених фосфатiв (апатитiв або фосфоритiв) концентрованою фосфорною кислотою. Виробляють його у гранульованому виглядi.

Це добриво мiстить фосфор у формi водорозчинного монокальцiєвого фосфату. Подвiйний суперфосфат залежно вiд якостi сировини, використаної для його виготовлення, мiстить 43—49 % Р2О5, вiльної фосфорної кислоти 2,5—5%. За гранулометричним складом близький до звичайного суперфосфату, але не мiстить сульфату кальцiю, тому при його застосуваннi витрати на зберiгання, транспортування й внесення в грунт значно меншi.

За впливом на врожай сiльськогосподарських культур подвiйний суперфосфат не вiдрiзняється вiд суперфосфату звичайного.

Цитратнорозчиннi фосфати. Фосфатшлак мартенiвський, є побiчним продуктом металургiйних заводiв.

Фосфатшлак — важкий, темно-сiрий, дрiбнорозмелений порошок, що проходить без залишку через сито дiаметром отворiв 2 мм. Залишку на ситi з отворами 0,18 мм — не бiльше 2 %. Транспортують добриво в паперових мiшках. Маса 1 м3 фосфатшлаку — 2т.

який вважається засвоюваним рослинами. Водорозчинного фосфору в добривi немає. Фосфатшлак за вмiстом фосфору, що переходить у 2-процентний розчин цитратної кислоти, подiляють на два класи: клас А, в якому мiститься не менше 12 % цитратнорозчинного фосфору, i клас Б — не менше 8 %. Вологи в добривi 1 %.

Крiм фосфору, до складу фосфатшлаку входять окиси кальцiю (25-30%), магнiю (7—9%) i марганцю, а також сполуки залiза, кремнiю та iн. Фосфатшлак має лужну реакцiю, тому його позитивна дiя на врожай є не тiльки прямою, а й посередньою — знижується кислотнiсть ґрунту.

одержують з апатиту з невеликою добавкою пiску (2—3 %) обробкою парою при температурi 1400—1500°. При цьому фосфор перетворюється у засвоюванi рослинами форми — цитратнорозчиннi сполуки альфатрикальцiйфосфату i невелику кiлькiсть бетатрикальцiйфосфату. Цi форми становлять близько 80 % загальної кiлькостi фосфору, що мiститься у знефтореному фосфатi.

Вмiст цитратнорозчинного фосфору (Р2О5) у цьому добривi становить 30—32%, фтору — не бiльше 0,2, миш'яку менше 0,005 %. Знефторений фосфат має добрi фiзичнi властивостi. Залишок добрива на ситi з дiаметром отворiв 0,15 мм — не бiльше 10%.

Важкорозчиннi добрива. Фосфоритне борошно одержують розмелюванням фосфоритiв рiзних покладiв, розташованих на територiї СРСР. Це тонкий порошок сiрого або бурого кольору рiзних вiдтiнкiв. Воно негiгро-скопiчне, не злежується.

часток дiаметром понад 0,18 мм бiльше 10 %, вмiст вологи не повинен перевищувати 1,5—3 % (у вищого сорту). Маса 1 м3 становить 1,7—1,8 т.

Якiсть фосфоритного борошна тим вища, чим бiльше в ньому фосфору i чим тонший помел фосфориту.

Транспортують добриво насипом. У разi перевезення автотранспортом треба вкривати його брезентом.

Ефективнiсть дiї фосфоритного борошна пiдвищується при застосуваннi його з фiзiологiчне кислими добривами (сульфат амонiю, хлористий калiй тощо).

Особливо добре засвоюють фосфор з фосфоритного борошна люпин, гречка, коноплi та горох. Пiд цi культури насамперед замiсть суперфосфату треба вносити фосфоритне борошно.

Воно добре розсiюється, змiшується з усiма видами мiнеральних добрив. Вносять його врозкид пiд оранку (краще восени) в таких нормах, як i суперфосфат.

КАЛІЙНІ ДОБРИВА

Асортимент калiйних добрив значно залежить вiд хiмiчного складу калiйної сировини, який визначає технологiю переробки i збагачення руд. Залежно вiд способу одержання калiйнi добрива подiляють на три групи:

30-40%-нi калiйнi солi — сумiш сирих калiйних солей з концентрованим добривом, здебiльшого з хлористим калiєм. До калiйних добрив належать також цементний пил i пiчна зола.

(калiю хлорид КС1) — найбiльш концентроване i поширене калiйне добриво мiстить 53,6—62,5% К2О. Виробляють його двох марок: марки "К", що одержують кристалiзацiєю розчинiв сильвiнiтових руд i в незначних кiлькостях — карналiту й iнших калiйних солей, i марки «Ф» — методом флотацiйного збагачення сильвiнiту. Це крупнозернистий або гранульований продукт бiлого чи сiруватого кольору (марка «К») або рожевого кольору з червонуватим вiдтiнком (марка «Ф»). Добре розчиняється у водi, мало гiгроскопiчний, але при транспортуваннi та зберiганнi в несприятливих умовах дуже злежується, що утруднює його використання. Для зменшення злежуваностi хлористий калiй обробляють розчинами амiнiв або iншими реагентами. Такий продукт залишається сипким при зберiганнi у закритому складському примiщеннi протягом шести мiсяцiв. Сухий хлористий калiй добре розсiюється, вологий — дуже погано.

Це добриво застосовують пiд усi сiльськогосподарськi культури. Калiй добре поглинається ґрунтом i знаходиться у ньому в обмiнному, доступному для рослин станi, а хлор, який не зв'язується ґрунтом, вимивається атмосферними опадами в глибшi шари ґрунту. Хлор, що мiститься в добривi, негативно впливає на такi культури, як картопля, гречка, тютюн, ефiроолiйнi, цитрусовi i деякi овочевi. Проте в разi вiдсутностi безхлорних калiйних добрив хлористий калiй можна вносити i пiд чутливi до хлору культури заздалегiдь, щоб усунути негативну дiю хлору.

Сульфат калiю (сiрчанокислий калiй K2SO4)—концентроване безхлорне калiйне добриво мiстить 48—50 % К2О, вмiст iонiв хлору не перевищує 3 % при вологостi 2 %. Безколiрна дрiбнокристалiчна сiль, яка добре розчиняється у водi.

Сульфат калiю має добрi фiзичнi властивостi: негiгроскопiчний, не злежується, добре розсiюється. При внесеннi добрива зрозрахунку 60 кг/га калiю одночасно вносять приблизно 62 кг/га сiрки. Наявнiсть в добривi сiрки позитивно впливає також на врожай капусти, брукви, турнепсу, гiрчицi й бобових культур, якi засвоюють iз грунту багато сiрки.

Сiрчанокислий калiй перевозять в затареному станi та насипом у критих вагонах.

Сульфат калiю-магнiю

Добриво негiгроскопiчне, не злежується, добре розсiюється.

Калiмагнезiю можна застосовувати на всiх грунтах пiд усi культури i в першу чергу пiд тютюн, картоплю, бобовi трави, виноград, цитрусовi та iншi чутливi до хлору культури.

Калiйна сiль змiшана (КС1+NаС1). Одержують механiчним змiшуванням хлористого калiю з тонко розмеленим сильвiнiтом або каїнiтом. Залежно вiд пропорцiї мiж хлористим калiєм i сирими калiйними солями мiстить 30—40 % К2О, 15—20 NaO, 39—52 % хлору.

Це сiрувата з рожевими краплинами кристалiчна сiль, при тривалому зберiганнi може злежуватись, в сухому станi сiється задовiльно.

Калiмаг (калiйно-магнiєвий концентрат, калiмаг флотацiйний, збагачений каїнiт) K2SO4·2MgSO4 мiстить 19% калiю, 8-9% магнiю i до 8 % хлору. Зернистий або гранульований продукт сiрого кольору, який повнiстю проходить через сито з отворами 5 мм.

Калiмаг належить до безхлорних сiрковмiсних добрив, має добрi фiзичнi властивостi: негiгроскопiчний, не злежується, дуже добре розсiюється, його можна змiшувати з усiма видами добрив.

Хлористий калiй електролiт вiдпрацьований (хлоркалiй електролiт), з домiшками 30 % NаСІ, 2—3 % МgС12 , 16 % Nа2О i 0,2 % МgО мiстить 45 % К2О.

Негiгроскопiчний, не злежується, добре розчиняється у водi, розсiю-ванiсть добра, пiдкислює грунт. Дiя на грунт така сама, як i хлористого калiю. Виробляють у виглядi крупнозернистого порошку або гранул.

Перевозять в незатареному станi у критих вагонах. Його можна застосовувати на всiх ґрунтах в основному удобреннi пiд всi сiльськогосподарськi культури, крiм тютюну й iнших чутливих до хлору культур.

Каїнiт хлористого натрiю (45—47% вiд загальної маси), CаSO4, МgSO4 та сполуки залiза, якi обумовлюють її колiр. Вмiст окису калiю коливається в межах 9,5—10,5 %. На 1 кг К2О в каїнiтi припадає 2—2,5 кг хлору. Цiнним компонентом в добривi є окис магнiю, вмiст якого становить вiд 7 до 10 % (технiчними умовами не регламентується). У зв'язку з цим каїнiт можна застосовувати як комплексне калiйно-магнiєве добриво з урахуванням кiлькостi в ньому натрiю i хлору. Перевозять насипом в обладнаних щитами вагонах.

Каїнiт малогiгроскопiчний, злежується, добре розчиняється у водi, в сухому станi вiдносно легко розсiюється.

Найбiльший ефект дає внесення його пiд цукровi й кормовi буряки, капусту, конюшину та iншi бобовi трави, якi позитивно реагують на натрiй i магнiй. Використовують каїнiт також для виробництва концентрованих калiйних добрив.

Полiгалiт ₂ SO₄₄ — 20,0, СаSO₄ —45,1, NaС1 — 3,5 — 5,2, нерозчинного залишку—10— 20 %.

Полiгалiт не злежується при зберiганнi й добре розсiюється. Недолiком його є низький вмiст окису калiю. Полiгалiт краще застосовувати у сумiшi з концентрованими калiйними солями. Його можна використовувати також для виробництва калiйно-магнезiєвих добрив.

Поташ (вуглекислий калiй, карбонат калiю K₂ СОз) — висококонцентроване порошкоподiбне, легкорозчинне, високо гiгроскопiчне добриво з лужною реакцiєю, розсiюється погано, зв'язується з ґрунтом i дуже пiдлуговує його. Через поганi фiзичнi властивостi поташ в чистому виглядi майже не використовують.

Цементний калiйний пил (К₂ SO₄₂ значну порохуватiсть цементного пилу, його доцiльно використовувати в сумiшi з фрезерним торфом у спiввiдношеннi 1:1.

Зола

Калiй в золi знаходиться у виглядi вуглекислого калiю (К₂ СОз), добре розчиняється у водi i є найкращою формою добрив для культур, чутливих до хлору. Зола мiстить вапно.

МІКРОДОБРИВА

Це рiзноманiтнi технiчнi солi, деякi вiдходи промисловостi (марганцевий шлам, молiбденовi вiдходи електролампових заводiв) та фрити (сплави скла з мiкроелементами). Останнi входять до складу органiчних добрив. Вмiст мiкроелементiв у пiдстилковому напiвперепрiлому гної в середньому становить: марганцю 201, мiдi 16, бору 20, кобальту 1, цинку 96 i молiбдену 2 мг на 1 кг сухої речовини.

Мiкродобрива можна вносити безпосередньо в грунт, а також застосовувати для позакореневого пiдживлення рослин i передпосiвної обробки насiння. Найкращим способом використання мiкроелементiв є введення їх до складу звичайних та комплексних мiнеральних добрив, але це питання до останнього часу не вирiшене остаточно хiмiчною промисловiстю. Виготовляють лише боратовий суперфосфат та незначну кiлькiсть бормагнiєвих добрив.

Норма внесення в грунт становить 5—15 кг/га сульфату марганцю.

не мiстять марганцю. Незначнi домiшки його знаходяться в сульфатi амонiю.

Велике значення для одержання високих урожаїв має вмiст у ґрунтi рухомих засвоюваних форм бору, який залежить вiд материнської породи, рослинностi, ступеня окультуреностi ґрунту, використання органiчних i мiнеральних добрив.

Промисловiсть виробляє простий гранульований суперфосфат, збагачений бором. Перспективними добривами, що мiстять бор, є подвiйний суперфосфат з бором i комплекснi добрива з вмiстом бору (нiтрофоска, амофос та iншi).

Для позакореневого пiдживлення й обробки насiння використовують борну кислоту.

Борна кислота мiстить 17,1— 17,3 % бору, її можна застосовувати для обробки насiння i позакореневого пiдживлення посiвiв, а. також використовувати як борний компонент для окладних i змiшаних добрив. Для обробки насiння i позакореневого пiдживлення рослин використовують 0,05—0,1 %-ний розчин, а для поливу розсади — 0,01—0,05%-ний розчин борної кислоти (вiд 1 до 5 г борної кислоти на 10 л води).

мiстить 0,2 % бору. Рекомендується вносити (пiд бiльш вимогливi до бору культури) пiд передпосiвний обробiток ґрунту або в рядки при сiвбi в прийнятих для фосфорних добрив нормах.

Подвiйний гранульований суперфосфат з бором мiстить не менше 0,4 % бору. Рекомендується вносити в прийнятих для фосфорних добрив нормах.

Бормагнiеве добриво мiстить близько 13 % борної кислоти, або 2,3 % бору i 14 % окислу магнiю. Рекомендується вносити пiд передпосiвний обробiток грунту. Бор у добривi знаходиться у водорозчиннiй формi, тому його з успiхом можна використовувати для позакореневого пiдживлення рослин, коли у них добре розвинутi листки.

Порошок, що мiстить бор, являє собою механiчну сумiш тонкоподрiбненої борної кислоти (14—16%) i технiчного тальку.

i калiєм, їх можна вносити разом з азотними, фосфорними i калiйними добривами, ретельно змiшуючи всi компоненти перед внесенням. При нерiвномiрному розподiлi добрив по площi можуть утворюватись мiсця з високими концентрацiями бору, що може негативно впливати на рослини.

Молiбденовi добрива.

Нестача молiбдену проявляється головним чином при вирощуваннi бобових трав, зернобобових, зернових, овочевих, лучних та деяких iнших культур. Потреба рослин в молiбденi пiдвищується при забезпеченнi їх основними елементами живлення (фосфором та калiєм — для бобових i азотом, фосфором та калiєм для овочевих культур).

Як молiбденовi добрива використовують солi та рiзнi вiдходи, що мiстять молiбден.

Молiбдат амонiю, молiбденово-кислий амонiй мiстить 52 % молiбдену, добре розчиняється у водi. З метою обпудрювання насiння молiбдат амонiю слiд пiдсушити i ретельно подрiбнити. Передпосiвну обробку насiння молiбденом необхiдно поєднувати з протруєнням.

Суперфосфат простий гранульований з молiбденом (0,1 % молiбдену) застосовують у прийнятих для суперфосфату нормах.

(0,2 % молiбдену) виготовляють змiшуванням добавки, що мiстить молiбден, перед грануляцiєю.

Порошок, що мiстить молiбден,

Вiдходи електролампової промисловостi являють собою порошок, розчинний у водi, придатний для позакореневого пiдживлення рослин. Вмiст молiбдену до 50 %. Використовують так само, як i молiбдат амонiю.

Мiднi добрива.

на супiщаних i пiщаних дерново-пiдзолистих ґрунтах. Найпоширенiшими мiдними добривами є пiритнi недогарки та мiдний купорос.

Пiритнi недогарки — вiдходи сiрчанокислого виробництва. Мiдь у пiритних недогарках знаходиться у формi сульфату, окислу, закису i сульфiдiв. З усiх форм водорозчинна i доступна рослинам сульфатна мiдь i лише частково — сульфiдна. Однак разом з мiддю пiритних недогаркiв у грунт потрапляє велика кiлькiсть баласту, що неекономiчне. Внаслiдок низького вмiсту мiдi (близько 0,3 %) пiритнi недогарки можуть мати тiльки мiсцеве значення. Перевезення на значнi вiдстанi пов'язане з додатковими витратами.

мiдний купорос — кристалiчна сiль голубувато-синього кольору, що мiстить близько 25 % Cu. Добре розчинна у водi, тому її рекомендується використовувати для передпосiвної обробки насiння i позакореневого пiдживлення. Застосовують при виготовленнi одинарних i комплексних (складних i змiшаних) добрив.

Порошок, що мiстить мiдь (14— 16 % CuSO₄ або 5—6 % Cu), являє собою механiчну сумiш тонкоподрiбненого сульфату мiдi та технiчного тальку, застосовують для обробки насiння.

мiстять 56,8 % К₂ О i 1,0 % Сu. Хлористий калiй з мiддю, а також азотно-калiйнi мiднi добрива та iншi рекомендуються для внесення при передпосiвному обробiтку. Мiднi добрива дiють протягом трьох-чотирьох рокiв.

Цинковi добрива.

Сульфат цинку, сiрчанокислий цинк — кристалiчна сiль сiрувато-бiлого кольору, розчинна у водi. Вмiст цинку 25 %. Можна застосовувати для передпосiвної обробки насiння i позакореневого пiдживлення рослин 0,05— 0,1%-ний розчин сульфату цинку. Такий розчин можна застосовувати для обробки рослин одночасно з гербiцидами та iнсектицидами.

Цинкове полiмiкродобриво (ПМУ-7) — порошок темно-сiрого кольору, мiстить 25 % Zп, 1 % МоОз, 0,4 Мn, 13 % СuO, а також залiзо та iншi. елементи. Можна застосовувати для передпосiвної обробки насiння.

являє собою механiчну сумiш тонкоподрiбненого сухого сульфату цинку (18-22 %) i технiчного тальку.

Одним iз важливих факторiв, що визначають ефективнiсть цинкових добрив, є ступiнь забезпеченостi рослин iншими елементами живлення. Пiдвищений рiвень азотного живлення, а також високi норми фосфорних добрив або велика кiлькiсть фосфору в ґрунтi викликають пiдсилення цинкової недостатностi у рослин i збiльшують потребу в цинкових добривах.

Використовують сульфат i хлорид кобальту, а також промисловi вiдходи, що мiстять кобальт.

Сульфат кобальту, сiрчанокислий кобальт - червона кристалiчна речовина, добре розчинна у водi. Мiстить близько 21 % кобальту.

Хлорид кобальту, хлористий кобальт - червонi або темно-рожевi кристали. Мiстить 2,7 % кобальту. При 20 °С на 35,7 % розчинний у водi.

мiкроелементiв не дають ефекту.

Всi мiкродобрива слiд застосовувати лише при забезпеченнi сiльськогосподарських культур макродобривами.

Залiзнi добрива залiзний купорос та хелати залiза.

Залiзний купорос мiстить 47—53 % сiрчанокислого закису залiза i являє собою речовину сiрого кольору, часто з бiлим, жовтим або бурим нальотом. Добре розчиняється у водi.

Хелати залiза являють собою сполуки органiчних речовин з залiзом, яке ґрунтом не поглинається i в той же час легко засвоюється рослинами. Хелати залiза використовують для позакореневого пiдживлення рослин з ознаками хлорозу в вечiрнi або ранковi години.

КОМПЛЕКСНІ МІНЕРАЛЬНІ ДОБРИВА

Комплексними називають мiнеральнi добрива з вмiстом у поєднаннi й рiзноманiтному спiввiдношеннi 2—3 i бiльше поживних елементiв — азоту, фосфору, калiю, магнiю, сiрки i мiкроелементiв. Залежно вiд способiв виробництва їх подiляють на складнi, змiшанi й складно-змiшанi, а також на твердi та рiдкi.

До складних належать добрива, якi мiстять 2—3 i бiльше поживних елементiв i виготовляються в єдиному технологiчному процесi. Наприклад, амофос, калiйна селiтра, нiтрофос, нiтрофоска, нiтроамофоска.

Складно-змiшанi — це добрива, якi виготовляють змiшуванням простих тукiв з додаванням рiдких чи газоподiбних речовин. При цьому утворюються новi хiмiчнi речовини.

Рiзноманiтнi технологiчнi процеси виробництва комплексних мiнеральних добрив об'єднують в 4 групи: виготовлення складних твердих добрив на основi ортофосфорної та полiфосфорної кислот; виготовлення рiдких складних добрив на основi ортофосфорної i полiфосфорної кислот; виготовлення твердих складних добрив на основi азотнокислотного розкладання природних фосфатiв; виробництво складно-змiшаних та змiшаних добрив.

СКЛАДНІ ДОБРИВА

Фосфати амонiю — поширенi й перспективнi складнi добрива, якi мiстять азот i фосфор у водорозчиннiй формi. Вони висококонцентрованi, добре гранулюються, довго зберiгаються в гранульованому станi, малогiгроскопiчнi, мають добрi фiзичнi властивостi, придатнi для змiшування з багатьма азотними i фосфорно-калiйними добривами. До цього типу складних добрив належать амофос з вмiстом 12 % азоту i 52 % фосфору та дiамофос з вмiстом 18 % азоту й 48 % фосфору. Амофос стiйкий проти пiдвищеної температури, в разi нагрiвання лише при температурi 100— 110 °С починає втрачати амiак, а дiамофос втрачає амiак при температурi 70 °С i перетворюється в амофос. Амофос i дiамофос можуть бути також компонентами при виготовленнi змiшаних мiнеральних добрив.

Амофос мiстить фосфору в чотири рази бiльше, нiж азоту, тому при використаннi цього добрива доводиться додавати певну кiлькiсть азотних добрив. Дiамофос має сприятливiше для рослин спiввiдношення мiж азотом та фосфором, в якому на одну частину азоту припадає 2,5 частини фосфору.

Застосовують фосфати амонiю для передпосiвного внесення та пiдживлення технiчних, зернових i овочевих культур.

не злежується, добре розсiюється по полю, легко розчиняється у водi i добре засвоюється рослинами.

Нiтроамофоска та дiамонiтрофоска належать до унiверсальних складних мiнеральних добрив, якi рекомендується застосовувати майже на всiх ґрунтах.

При нейтралiзацiї сумiшi фосфорної i азотної кислот амiаком виготовляють нiтрофос , який мiстить азоту 23—25 % i фосфору 22— 19%. Нiтрофос i дiамонiтрофос — цiннi комплекснi добрива для застосування на забезпечених калiєм грунтах.

Нiтрофоски

Нiтрат кальцiю внаслiдок його великої гiгроскопiчностi є небажаною домiшкою в добривi. Залежно вiд способу видалення розрiзняють такi нiтрофоски: виморожену — одержують виморожуванням надлишку кальцiєвої селiтри амонiч зацiєю i додаванням хлористого або сiрчанокислого калiю; сiрчанокислотну або сульфатну — виготовляють при зв'язуваннi надлишку кальцiю сiрчаною кислотою або сульфатом амонiю i додаванням хлористого чи сiрчанокислого калiю; карбонатну — зв'язуванням надлишку кальцiю вуглекислотою І додаванням до одержаного продукту хлористого кальцiю.

Встановлено, що нiтрофоска за дiєю на врожай сiльськогосподарських культур не поступається перед еквiвалентною сумiшкою простих добрив.

Нiтрофоси формi.

Карбоамофоска виготовляється на основi сплаву сечовини, фосфатiв амонiю i хлористого калiю. Зазначенi компоненти змiшують, амонiзують, гранулюють i висушують. Азот мiститься в амiднiй та амiачнiй формах. Вмiст та спiввiдношення поживних речовин в карбоамофосцi становить N : Р : К як 17:17:17.

Карбоамофос виготовляють так само, як i карбоамофоску, але без введення хлористого калiю, мiстить близько 60 % поживних елементiв (азоту i фосфору).

Карбоамофоска i карбоамофос ефективнi в посiвах рiзних сiльськогосподарських культур. Проте на сiножатях i пасовищах при поверхневому внесеннi дiють гiрше, нiж еквiвалентний набiр простих добрив.

РІДКІ КОМПЛЕКСНІ ДОБРИВА (РКД)

Це воднi розчини солей i кислот, якi мiстять 2—3 поживних елементи. Застосування РКД має ряд переваг. На вiдмiну вiд рiдких азотних добрив, РКД легше зберiгати i вносити в грунт, бо вони не мiстять вiльного амiаку. Крiм того, не потребують герметичне закритої тари, їх можна вносити поверхнево з наступним загортанням у грунт бороною, культиватором чи плугом. Застосування РКД дає можливiсть механiзувати трудомiсткi процеси навантаження i розвантаження, лiквiдувати втрати пiд час їх транспортування, зберiгання та внесення.

Кристалiн — новий вид складного азотно-фосфорно-калiйного мiнерального добрива. Виробляється в нашiй країнi i за рубежем декiлька марок цього добрива з рiзним спiввiдношенням NРК. Вiн повнiстю розчиняється у водi, тому незамiнний у звичайних i гiдропонних теплицях при вирощуваннi овочевих та iнших цiнних культур. На вiдмiну вiд iнших добрив, май: же не мiстить хлору i його можна використовувати в сумiшi з мiкроелементами. Добриво придатне для застосування в блокових теплицях у виглядi водного розчину через автоматизовану систему дощування, а також в поєднаннi iз зрошенням при вирощуваннi цiнних культурних рослин в полi. Калiйна селiтра мiстить 13,8 % азоту i 46,5 % К2О. Являє собою бiлий кристалiчний порошок, мало гiгроскопiчний, добре розчинний у водi. Виготовляють конверсiйним способом, який ґрунтується на обмiнному розкладi азотнокислого натрiю i хлористого калiю. У калiйнiй селiтрi несприятливе спiввiдношення мiж азотом i калiєм, тому при використаннi її пiд окремi сiльськогосподарськi культури потрiбно додавати азот, а також фосфор. Сумiшi добрив, виготовленi з використанням калiйної селiтри, мають добрi фiзичнi властивостi. Калiйну селiтру застосовують для удобрення чутливих до хлору культур.

ЗМІШАНІ ДОБРИВА

Змiшанi добрива одержують змiшуванням двох i бiльше простих добрив, їх об'єднують у двi групи: твердi й рiдкi.

Твердi змiшанi добрива можуть бути виготовленi на основi порошкоподiбних чи гранульованих форм простих добрив. Рiдкi змiшанi мiнеральнi добрива одержують у виглядi розчинiв або суспензiй, якi виготовляють гарячим i холодним способами.

Змiшанi добрива, виготовленi з простого суперфосфату та iнших добрив, мiстять близько 30% поживних речовин, а якщо замiсть простого суперфосфату використовують фосфати амонiю чи подвiйний суперфосфат, їх концентрацiя становить 54—60 %.

Для полiпшення фiзичних властивостей добрив велике значення має додавання пiд час змiшування 5—15 % маси сумiшi нейтралiзуючих добавок

ЗАГАЛЬНІ ЗАКОНОМІРНОСТІ ЗМІНИ ЯКОСТІ ВРОЖАЮ ЗАЛЕЖНО ВІД УМОВ ЖИВЛЕННЯ РОСЛИН

Рiст та розвиток рослин, формування i нагромадження органiчних речовин врожаю — все це є наслiдком взаємозв'язаних процесiв обмiну речовин, спрямованiсть та iнтенсивнiсть яких у свою чергу залежать вiд умов вирощування та бiологiчних особливостей культур. На якiсть врожаю значно впливають добрива. Для бiльшостi рослин вирiшальне значення мають азотнi добрива. Так, для формування врожаю пшеницi необхiднi всi елементи живлення, але провiдним з них є азот, вiд кiлькостi якого та спiввiдношення з iншими елементами залежить нагромадження бiлкових сполук. Порушення спiввiдношення мiж азотом, фосфором i калiєм на користь першого призводить до вилягання посiвiв, внаслiдок чого погiршується якiсть хлiбiв. Нагромадженню бiлкових сполук сприяє також забезпечення рослин марганцем.

засвоєного рослинами азоту.

У багатьох культурних рослин якiсть врожаю визначається вуглеводними речовинами (крохмаль, цукор,, целюлоза) чи продуктами їх перетворення (жири, ефiрнi олiї, пектиновi речовини, органiчнi кислоти тощо). Для них фосфорне й калiйне живлення має переважати над азотним.

Добрива впливають на вмiст вiтамiнiв у рослинi. Азотнi збiльшують вмiст каротину (провiтамiну А) в листках цукрових бурякiв, вiвса, шпинату, плодах помiдорiв, коренях моркви. Цьому процесу сприяє внесення гною.

Якiсть урожаю залежить вiд форми добрива. Так, амiачний азот сприяє синтезу цукрiв, крохмалю, клiтковини, жиру, каучуку, а нiтратний—органiчних кислот.

Калiйнi добрива з великим вмiстом хлору пригнiчують утворення запасних бiлкiв i вуглеводiв. Наявнiсть сiрки в добривi, навпаки, сприяє цьому процесу.

Застосування необґрунтовано високих норм неконцентрованих фосфатiв може призвести до нагромадження в ґрунтi фтору, який являє велику загрозу для людини i тварин. Зараз кiлькiсть фтору, що надходить в грунт з фосфорними добривами, незначна i не становить загрози забруднення навколишнього середовища. Вапнування ґрунту запобiгає надходженню в рослини цього елемента з ґрунту i добрив.

Надлишкове внесення калiйних добрив пiдвищує забруднення ґрунтiв хлором.