Механізм формування і використання фонду оплати праці в аграрних формуваннях

Механiзм формування i використання фонду оплати працi в аграрних формуваннях Механiзм формування i використання фонду оплати працi в аграрних формуваннях Поглиблення ринкових вiдносин вимагає розробки i практичної реалiзацiї дiєвого механiзму формування i використання фонду оплати працi, який би забезпечив стабiлiзацiю доходiв працiвникiв аграрних формувань i був достатнiм для розширеного вiдтворення робочої сили. Вивчення особливостей вiдтворення робочої сили в агропромисловому комплексi є актуальним науковим завданням. Воно полягає у теоретичному визначеннi всiєї специфiки вiдтворення робочої сили, можливостi накреслити конкретнi шляхи до усунення негативних тенденцiй у соцiальному життi села, призупиненнi падiння рiвня життя сiльського населення. Недостатня увага до економiчних i соцiальних проблем села призвела до кризових явищ у всiх сферах розвитку сiльськогосподарського виробництва. Полiпшення соцiально-економiчних умов життя аграрних працiвникiв – це одна з найскладнiших проблем. Вона охоплює весь спектр питань, пов’язаних з реформуванням трудових вiдносин в агропромисловому комплексi, змiцненням матерiально-технiчної бази сiльськогосподарських пiдприємств, полiпшення культурно-побутових умов i благоустрою села, формуванням квалiфiкованих кадрiв та ефектив-них трудових колективiв. Визначальним показником рiвня добробуту сiльськогосподарських працiвникiв є їхнi доходи. Вони безпосередньо впливають на iнтереси кожної сiм’ї, вiд їхнiх розмiрiв залежить забезпечення сiльських жителiв рiзними благами, стан здоров’я i вiдтворення робочої сили. В умовах перехiдного перiоду важливо знати їх рiвень, структуру, тенденцiї та прiоритетнi напрями пiдвищення. Доходи сiльської сiм’ї характеризуються показником, що являє собою суму грошових та натуральних виплат на пiдприємствах суспiльного сектора, надходжень вiд особистих пiдсобних господарств, селянських (фермерських) господарств, виплат i пiльг, одержаних iз суспiльних фондiв споживання та надходжень з iнших джерел. Динамiку структури грошових доходiв сiльських сiмей протягом 1995- 1998 рр. наведено у таблицi 1. Динамiка структури грошового доходу сiмей у сiльськiй мiсцевостi, %[1] 1995 1996 1997 1998 Грошовий дохiд - всього 100 100 100 100 64,0 49,4 46,9 45,9 Пенсiї 6,5 12,1 13,4 13,4 Стипендiї 0,2 - - - Допомоги, компенсацiйнi виплати i додатковi пiльги 6,9 4,6 3,9 3,2 Доходи вiд реалiзацiї продукцiї ОПГ та iншої продукцiї 9,3 25,0 25,9 2,9 Надходження вiд родичiв та iнших осiб 5,3 4,6 4,6 4,7 Іншi надходження 5,4 4,3 5,3 3,8 З таблицi видно, що за роки переходу до ринку теж прослiдковується зменшення в динамiцi й структурi доходiв сiльських сiмей трудових доходiв вiд участi у суспiльному виробництвi. Якщо в 1995 роцi оплата працi та заробiтна плата в колективних сiльськогосподарських пiдприємствах становила в сукупному доходi сiмей колгоспникiв 64,0 вiдсотки, то уже в 1998 роцi ця частка склала 45,9 вiдсотка. Це породжує гостру проблему, що пов’язана з iснуванням порiвняно невеликої частки членiв сiльськогосподарських пiдприємств, зацiкавлених у високопродуктивнiй працi. Причин цього багато, але основною з них є неприпустимо низька оплата працi. Одним iз наслiдкiв цього є iстотне переважання в сукупному доходi селян доходiв iз присадибного сектора, за рахунок яких забезпечується певний рiвень споживання. Без подолання такої ситуацiї безпiдставно сподiватися на зростання зацiкавленостi в колективних формуваннях. i продукцiї. Потребує удосконалення порядок розподiлу натуральної частини оплати працi та нарахування доходу у виглядi дивiдендiв на паї працiвникiв. Внаслiдок вiдсутностi науково визначеного ринкового механiзму оплати працi дiюча система оплати працi не забезпечує активної мотивацiї посилення зацiкавленостi в кiнцевих економiчних результатах дiяльностi безпосереднiх виробникiв, а навпаки, породжує байдужiсть до зростання ефективностi виробництва. врахуванням об’єктивно необхiдних умов її вiдтворення. Конкретнi умови вiдтворення робочої сили становлять поняття ринкової кон’юнктури, структурними елементами якої визначають збалансованiсть попиту i пропозицiї на робочу силу, мотивацiйну систему входження працездатного населення до складу робочої сили, рiвень продуктивностi трудової дiяльностi [1]. У межах названих компонентiв формуються основнi соцiальнi, економiчнi та демографiчнi параметри вiдтворювального циклу, комплексний прогноз яких вирiшить проблеми соцiально-трудової дiяльностi. Стимули трудової дiяльностi в сiльськогосподарських пiдприємствах малоефективнi через низькi доходи працiвникiв, якi не завжди вчасно видаються, тим бiльше не iндексуються у вiдповiдностi iз зростанням цiн на споживчi та промисловi товари. Оплата працi i система матерiального заохочення повиннi щомiсячно стимулювати виробника i зацiкавлювати його кiнцевими результатами дiяльностi. Справедлива оплата працi, активне її стимулювання та достатнiй рiвень є могутнiми мотивацiйними засобами пiдвищення ефективностi всього сiльськогосподарського виробництва. За нинiшнiх кризових умов через достатнiй рiвень основної заробiтної плати необхiдно забезпечити її вiдтворювальну функцiю. Встановлення оптимального спiввiдношення мiж основною та додатковою заробiтними платами повинно бути гнучким, у межах, якi служать критерiєм збалансованостi вiдтворювальної i стимулюючої функцiй заробiтної плати. Робоча сила розглядається як соцiально-економiчна категорiя, коли вона (як єдиний здобуток людини, що не володiє засобами виробництва) стає об’єктом купiвлi-продажу на ринку робочої сили [2]. Впровадження ринкової системи господарювання вимагає комплексного впровадження i надання ринкової оцiнки всiм видам ресурсiв, якi беруть участь у господарському оборотi, включаючи робочу силу. Головним регулятором при цьому повинен стати закон вартостi, який забезпечує еквiвалентнiсть обмiну робочої сили на вартiсть фонду життєвих засобiв. Теоретичний аналiз економiчної категорiї “вартiсть робочої сили” необхiдний для з’ясування макроекономiчного змiсту оплати працi. Вартiсть робочої сили – це фундамент усiєї системи доходiв вiд працi, а заробiтна плата (як основний її елемент i основа вiдтворення робочої сили) повинна вiдповiдати стандарту якостi життя. Людина, де б вона не працювала, враховує вартiсть своєї робочої сили, прагнучи до такої її величини, яка б забезпечувала їй гiдне життя. В умовах економiчної кризи та спаду обсягiв сiльськогосподарського виробництва виявилися рiзко обмеженими можливостi для формування коштiв на оплату працi. Однiєю з найважливiших проблем (серед загальної фiнансової проблеми неплатежiв) є несвоєчаснiсть виплати заробiтної плати. Внаслiдок вiдсутностi об’єктивної основи формування фонду оплати працi i премiювання на сiльськогосподарських пiдприємствах праця стала найдешевшим ресурсом. Низькi доходи працiвникiв та несвоєчаснiсть їх виплати вiддаляють сiльськогосподарського трудiвника вiд тiєї суми зароблених грошей, яку вiн отримає наприкiнцi року. Вона далеко не завжди пов’язана з кiнцевими результатами, а це знижує стимули трудової активностi i не сприяє пiдвищенню продуктивностi працi. Вирiшальне значення доходiв вiд працi повинне забезпечити вiдтворювальну функцiю заробiтної плати на макрорiвнi i стимулюючу на мiкрорiвнi, пiдтримуючи належну частку заробiтної плати в структурi виробничих витрат. Для дослiдження механiзму формування коштiв на оплату працi вирiшальне значення має структура цiни, тобто спiввiдношення мiж собiвартiстю i прибутком в цiнi товару. На практицi завдання полягає в тому, щоб визначити, яку частину заробiтку необхiдно включити у собiвартiсть, а яку її частину виплачувати за рахунок прибутку для ув’язки оплати працi зi стимулами ефективного господарювання. В економiчнiй лiтературi переважає думка, що базова оплата має складати 60-80 вiдсоткiв доходiв працiвника. Участь у розподiлi прибутку зацiкавлює виробника у його отриманнi, в цiлому пiдвищує ефективнiсть виробництва. Економiчнi, правовi та органiзацiйнi засади оплати працi здiйснюються вiдповiдно до Закону України “Про оплату працi” вiд 1. 05. 1995 року. В цьому Законi розмежовуються сфери державного i договiрного регулювання оплати працi. Кризовий стани економiки значною мiрою ускладнює дiю законодавства з питань оплати працi. Не запроваджено життєво важливi статтi Закону, пов’язанi з компенсацiєю втрати частки заробiтної плати у зв’язку iз затримкою термiнiв її виплати, затримується вирiшення питання про черговiсть виплати заробiтної плати в порiвняннi з iншими платежами. Метою вдосконалення законодавства з питань оплати працi є забезпечення прямої i максимальної залежностi розмiру заробiтної плати вiд розмiру трудового внеску працiвника у дохiд кожного суб’єкта господарювання. Рiвень оплати працi в колективних сiльськогосподарських пiдприємствах залежить вiд економiчного стану i розмiрiв доходiв господарства. На жаль, труднощi сьогодення не дають пiдстави пiдприємствам значно нарощувати обсяги виробництва. Цим обмежуються можливостi пiдвищення доходiв працiвникiв, в тому числi тарифної частини заробiтної плати як основного елемента соцiальних гарантiй працюючих. При стабiлiзацiї виробництва вона досягне достатнього рiвня, вiдповiдно, державний тариф зможе розглядатися як мiнiмальна гарантiя оплати працi зайнятих у народному господарствi. Такi умови сприятимуть практичному запровадженню показника цiни робочої сили. А це закладе умови подальшого реформування системи оплати працi, забезпечить запровадження державних тарифiв як мiнiмальних гарантiй в оплатi працiвникiв вiдповiдних квалiфiкацiй, що в свою чергу забезпечить вiдтворювальну функцiю робочої сили. Реформування оплати працi повинно орiєнтуватися на вирiшення виробничих завдань i визначатися рядом критерiїв: забезпечувати вiдтворення робочої сили, сприяти пiдвищенню iнтенсивностi сiльськогосподарського виробництва, полiпшенню якостi продукцiї та пiдвищенню продуктивностi працi. Посилення комплексностi дiї Закону “Про оплату працi” полягає у прискореннi реформування оплати працi на основi залучення механiзмiв реалiзацiї вiдтворювальної, мотивуючої, регулюючої i соцiальної функцiй заробiтної плати, без виконання яких вона перестає вiдповiдати своєму соцiально-економiчному призначенню. Для виходу з руйнiвної економiчної i ресурсно-фiнансовї кризи в аграрному секторi економiки важливо пiдвищувати ефективнiсть використання працi, знайти резерви пiдвищення її продуктивностi шляхом впровадження дiйового механiзму стимулювання працi. Схема мотивiв виробничої дiяльностi на мiкрорiвнi – це активiзацiя виробничої дiяльностi працiвникiв. В Українi стимулювання працiвникiв з метою спонукання їх до продуктивної працi було i залишається серйозною проблемою. В умовах перехiдної економiки праця повинна стимулюватися через грошовi показники – систему оплати працi i премiювання за кiнцевi результати роботи. Обов’язковим залишається необхiднiсть зв’язку заробiтку з продуктивнiстю працi. Вимiрювання продуктивностi працi, встановлення оптимальних пропорцiй мiж темпами зростання продуктивностi працi та фондом оплати працi повинно визначатися показником, який вiдображає результативнiсть господарської дiяльностi. Таким показником у сiльському господарствi (специфiчнiй галузi народного господарства, де створена продукцiя не може бути вся товарною) є показник валового доходу. рiвень матерiальних витрат на її виробництво, забезпечуючи тiсний зв’язок заробiтку i кiлькостi вироблюваної продукцiї, сприяє встановленню та додержанню рацiональних пропорцiй мiж нагромадженням i спо­живанням. Валовий дохiд є основою для розширеного вiдтворення i особистого споживання. Тому така форма оплати, як найбiльш надiйний елемент противитратного механiзму, займає провiдне мiсце при переходi господарств до ринкових засад господарювання. сiльського­сподарського виробництва, якостi землi та iнтенсивностi її використання. Розмiр фонду оплати працi повинен бути погоджений з ефективнiстювиробництва, в якiй вiдображаються кiнцевi результати дiяльностi. Вiдповiдно до сутi ефективностi працi можна конста­тувати, що вона є результатом певних функцiй у виробничому про­цесi. Це, насамперед, вiдношення ефекту, одержаного вiд виконання всiх функцiй живої працi до її витрат (тобто кiлькiсть вироблених споживних вартостей); по-друге – ефект вiд пiдвищення якостi i конкурентоспроможностi виробленої продукцiї; по-третє – ефект вiд економiї засобiв виробництва (чи збиток вiд їх перевитрат). Таким чином, вимiр ефек­тивностi працi полягає у вимiрi загальної ефективностi виробництва. Найбiльш правильним способом вимiру ефективностi працi, особливо в сучасних умовах дiї господарського механiзму, може бути вимiр лише у вартiс­ному виразi. Вiн дасть змогу спiвставити результати ефективностi працi як господарств, так i їх структурних пiдроздi­лiв. Найбiльш повно цим умовам вiдповiдає показник валового дохо­ду. В колгоспах України (з 1966 року) джерелом фонду оплати працi став валовий дохiд господарства. Причому при його розподiлi передусiм передбачено видiляти кошти на оплату працi колгоспникiв. Такий пiдхiд дозволив колгоспам (залежно вiд своїх економiчних можли­востей) встановлювати вiдповiдний рiвень гарантованої оплати працi. Валовий дохiд господарства характеризує всi сторони його вироб­ничої i фiнансової дiяльностi, орiєнтує працiвникiв на прискорення процесу виробництва i реалiзацiї продукцiї, вдосконалення органiзацiї працi i виробництва. Використання цього показника в господарському механiзмi забезпечує матерiальну зацiкавленiсть тру­дових колективiв не тiльки в збiльшеннi виробництва i реалiзацiї продукцiї, а й у всебiчнiй економiї матерiальних ресурсiв. Тому практика встановлення нормативу формування фонду оплати працi вiд валового доходу, яка дiє в колективних сiльськогосподарських пiдприєм­ствах України, цiлком вiдповiдає вимогам ринкових вiдносин. Адже в показнику валового доходу найбiльш повно враховуються результати господарювання i ефективнiсть виробни­цтва, тому саме на його основi може здiйснюватися формування фонду оплати працi в ринкових умовах. Метою проведення полiтичних i економiчних реформ є вирiшення головного соцiально-економiчного завдання - забезпечення зростання валового внутрiшнього продукту, орiєнтацiя економiки на пiдвищення рiв­ня життя людей. Для цього повиннi бути створенi умови, за яких виробник мiг би ефективно працювати на ринку, а споживач - ефективно спо­живати. Сьогоднi через низький рiвень оплати працiiснує безпрецедентне обмеження попиту, що стало головним чинником катастрофiчного спаду виробництва, а отже - доходiв i дер­жави, i пiдприємств, що призвело до глобальної пла­тiжної кризи. Вiдновлення мотивацiйного механiзму до продуктивної працi може вiдбутися шляхом достатньої її оплати, щоб реанiмувати споживчий попит i повернути заробiтнiй платi її iсторичне мiсце в системi суспiльних цiнностей i факторiв виробництва. Низький рiвень оплати працi, по сутi, зруйнував i так хит­кий мотивацiйний механiзм до продуктивної працi. Робоча сила втратила свою нормальну цiну, яка повинна формуватись на ринку працi i забезпечувати розширене вiдтворення робочої сили. працi i виробництва. Необхiдною є розробка системи заходiв для полiпшення органiзацiї й управлiння, впровадження дiйових методiв економiчного стимулювання. пiдвищувати продуктивнiсть своєї працi. i валовий прибуток. У бiльшостi суб’єктiв господарської дiяльностi матерiальнi ви­трати складають понад 60 вiдсоткiв валового продукту. Це пов’язано з ви­соким рiвнем цiн на матерiальнi ресурси. Лише в тих господарствах, котрi наперед достатньо можуть забезпечити себе необхiдними ресур­сами, зменшується частка матерiальних витрат виробництва, що призводить до збiльшення валового доходу. З економiчної точки зору спiввiдношення мiж валовим доходом як новоствореною вартiстю та матерiальними витратами повинно становити вiдповiдно 45-50 вiдсоткiв : 55-50 вiдсоткiв. У цiй ситуацiї можна забезпечити резерви розширеного вiдтворення i пiдвище­ння прибутковостi пiдприємства. Бiльшу частину валового доходумає складати фонд оплати працi. Це сприятиме пiднесенню життєвого рiвня кожного працiвника. забезпечити таке середовище мотивацiї до працi, яке було б найбiльш сприятливим для розвитку сiльськогосподарського виробництва, бiзнесу,розвитку пiдприємництва у сiль­ськi мiсцевостi, збалансованостi товарної маси i платоспроможного попиту населення. [1] Україна в цифрах у 1998 р. короткий статистичний довiдник. Державний комiтет статистики України /За ред. В. Осауленка. – 1999. – С. 159.