Алоє деревоподiбне алтея лiкарська
Лiкарськi рослини
та їх застосування
(Валерiана лiкарська,
Алоє деревоподiбне,
алтея лiкарська)
Валерiана лiкарська
- Valeriana officinalis L.
Хiмiчний склад: ефiрна, олiя (0,5—3%), до складу якої входить камфен (близько 20%), валерiано-бормеоловий ефiр, вiльний алкоголь борнеол, пiнен, терпенол, сесквiтерпен, сєс-квiтерпiнеол та вiльнi органiчнi кислоти (мурашина, оцтова, яблучна, масляна, iзовалерiанова); азулен, проазулен, алкалоїди валерин i хатинiн (близько 0,02%), борнiлестер (9,5%), метилпiрилкетон, крохмаль, цукор, камедь, смолистi речовини.
Фармакологiчнi властивостi. Валерiана лiкарська дiє заспокiйливо на центральну норвову систему, знижує збудливiсть її, а також спинного мозку, ослаблює спазм гладеньких м'язiв, сповiльнює ритм серця, знижує артерiальний тиск, розширює вiнцевi судини, пiдсилює секрецiю залоз травного каналу, збiльшує жовчовидiлення.
Показання до призначення: безсоння, iстерiя, вегетоневрози, нервовi збудження i душевнi переживання, епiлепсiя, iпохондрiя, стани непритомностi, мiгрень, неврози серцево-судинної системи та травного каналу (особливо спастичного характеру), метеоризм, понос, астма, спазм матки, клiмакс, глистяна iнвазiя.
рази на день: порошок — по 1—3 г на прийом.
Aloe
arborescens
Mill
.
Як виглядає? Багаторiчна кiмнатна рослина до 150 см заввишки, буває кiлькох видiв. Стовбур її короткий, листки м'ясистi, довгасто-мечоподiбнi зiбранi на верхiвцi у виглядi розетки. Краї листкiв зубчастi, зубцi витягненi в м'якi колючки. Високу квiтконосну стрiлку вiнчає довге гроно червоних або жовтих квiток з шестизубчастим приквiтком. Цвiте в зимовi мiсяцi, але не кожного року.
культуру на узбережжi Чорного моря.
У листках алое, витриманих протягом 12 дiб в умовах темноти i холоду (6—8 °С), у процесi боротьби рослини за життя вiдбуваються бiологiчнi змiни в обмiнi речовин i зниження життєвих процесiв, що зумовлює виникнення в них так званих бiогенних стимуляторiв, якi можуть збуджувати життєвi процеси в iнших тканинах, що вже почали вiдмирати. Цю властивiсть алое використовують у тканиннiй терапiї, застосовуючи для iн'єкцiй (при захворюваннях очей, хронiчному артритi, бронхiальнiй астмi, виразцi шлунка i дванадцятипалої кишки) та зовнiшньо (при вовчанцi i з метою профiлактики та лiкування шкiри при променевiй хворобi) емульсiю, виготовлену iз соку алое, касторової й евкалiптової олiй з емульгатором у спiввiдношеннi 78:11:0,1:11.
Що й коли збирають? Соковитi листки — восени. Витиснутий пiд пресом сiк згущують до стану затвердiння (так званий сабур) або консервують спиртом (80 частин соку, 20 частин 95% етилового спирту, 0,5 % хлоретану). Перед цим рослини витримують у несприятливих умовах життєдiяльностi.
Коли застосовують? Як проносний та жовчогiнний засiб i для збудження апетиту та полiпшення травлення. Сабур входив колись до складу «елiксиру довголiття». У дозах 0,03 — 0,2 сухий екстракт алое дiє через 8—10 год як сильний проносний засiб, справляючи вплив на функцiю товстої кишки, але вiн зумовлює приплив кровi до органiв таза i тому протипоказаний при геморої, циститi, пiд час вагiтностi i менструацiї, також при гострих захворюваннях травного каналу, нирок, серцевих хворобах у стадiї декомпенсацiї i туберкульозi легенiв з кровохарканням.
травлення, а також при хронiчному i атонiчному закрепi, ожирiннi i таких захворюваннях травного каналу, як гастрити з недостатньою кислотнiстю, гастроентерит й ентероколiт. У соку мiстяться антраглiкозиди (сумiшi їх — алоїни — збiльшують видiлення жовчi), смоли; вiн багатий на ферменти, вiтамiни i бактерицидне дiє на рiзнi групи бактерiй, у тому числi i на мiкобактерiї туберкульозу; сприяє регуляцiї менструацiй. Протипоказань для застосування соку алое немає.
У сумiшi з розчином хлориду закисного залiза сiк алое вживають для лiкування недокрiв'я, а при раку шлунка (в народнiй медицинi з напаром чистотiлу — див. Чистотiл звичайний) — рекомендують розжовувати тричi на день по шматочку сирого листка алое (10 г) i, висмоктавши сiк, все, що залишилося, потiм проковтнути. Сумiш 750 г соку алое, 1750 г червоного виноградного вина i 1250 г чистого меду настоюють 7 дiб у закритiй банцi з темного скла i вживають у першi 7 дiб по 1 чайнiй ложцi, а потiм 5 тиж по 1 столовiй ложцi тричi на день за 2 год до їди — при туберкульозi легенiв, виразцi шлунка, астмi, гiпертонiчнiй хворобi, подагрi, радикулiтах, грипi, ангiнi, хронiчному гайморитi, екземi, злоякiсних пухлинах, лейкопенiї, променевiй хворобi, занепадi сил, на початковiй стадiї катаракти.
Алтея лiкарська,
Для лiкування використовують кореневище i корiння, заготовленi на другий рiк росту рослини i очищенi вiд кори.
солi (4,8%), багатi на фосфати, крохмаль (близько 35—37%), ефiрна та жирна олiї (1,7%).
Фармакологiчнi властивостi. Алтею лiкарську використовують як обволiкаючий, протизапальний, пом'якшувальний i вiдхаркувальний засiб. Вона пом'якшує смак гострих i кислих речовин у лiках, зменшує їхню подразнюючу дiю на слизовi оболонки, запобiгає висиханню тканин.
Показання до призначення: запальнi процеси органiв дихання (трахеїт, бронхiт, пневмонiя), слизової оболонки рота, очей, статевих органiв, захворювання травного каналу (виразка шлунка i дванадцятипалої кишки, гастрит, диспелсiя, ентерит), ангiна, жовтяниця, запалення сечовивiдних шляхiв, нетримання сечi.
Способи застосування. Внутрiшньо — вiдвар (1 чайна ложка подрiбненого корiння на 200 мл окропу) по 1 столовiй ложцi через кожнi 2 год. або настiй (20 г коренiв на 100 мл окропу настоюють 30 хв., процiджують). Внутрiшньо вживають також холодний настiй: 1 ложку корiння настоюють у склянцi води протягом 1—8 год., процiджують i додають меду або цукру для смаку. Приймають по 1 столовiй ложцi через 2 год. Для полоскання, промивання, примочок i компресiв виготовляють гарячий настiй.
|
