Потенцiйно небезпечнi виробництва в Українi особливостi їх розмiщення
Інститут менеджменту та економiки
Кафедра економiчної теорiї
Курсова робота
студентка групи ТР-04-2
Шатковська Олександра
старший викладач
Савич Олена Іванiвна
м.Івано-Франкiвськ
2005 р.
План
1. Вступ
України
3. Потенцiйно-небезпечнi виробництва
4. Вимоги до розмiщення потенцiйно небезпечних виробництв
5. Основнi фактори антропогенного впливу потенцiйно небезпечних виробництв на навколишнє середовище i особливостi їх розмiщення в Українi
6. Екологiчна безпека як складова нацiональної безпеки України
7. Загроза розмiщення в Українi екологiчно небезпечних виробництв i технологiй
8. Висновки i пропозицiї
9. Додатки
10. Використана лiтература
Вступ
Україна належить до держав з високим рiвнем негативних екологiчних наслiдкiв виробничої дiяльностi. У структурi промислового потенцiалу України потенцiйно небезпечнi виробництва мають значну питому вагу. В цiлому по країнi на них припадає близько 43% вартостi промислово-виробничих основних фондiв, близько третини обсягiв виробництва. Особливо багато потенцiйно небезпечних виробництв зосереджено в донецькiй, Луганськiй, Івано-Фрвнкiвськiй, київськiй областях. Вартiсть промислових виробничих основних фондiв у Донецькiй, Луганськiй i Днiпропетровськiй областях становить понад половину їхньої вартостi в Українi в цiлому.
Висока концентрацiя населення та промислового виробництва справляли негативний вплив на навколишнє середвище, а в окремих регiонах через нерiвномiрнiсть розселення населення та розмiщення промислового виробництва на територiї України такий вплив створював дуже напружену екологiчну ситуацiю. Зокрема, в Донбасi, який займає 8,8% територiї України i де проживає 16% населення, випускається понад 20% усiєї промислової продукцiї, в тому числi 64% паливної, 43% металургiйної, 31% хiмiчної та нафтохiмiчної, 25% електроенергетичної.
На приднiпров’я припадає 9,8% територiї та близько 12% населення України. Тут виробляється 18% промислової продукцiї, в тому числi 52% металургiйної, 22% електроенергетичної, 13% хiмiчної та нафтохiмiчної.
Екологiчнi аспекти розвитку i розмiщення
Входження України до ринкової економiки, нове реформування промислового комплексу перемiщують акценти у системi передумов i факторiв, якi впливають на розвиток i розмiщення її продуктивних сил. Їх територiальна органiзацiя є такою ж важливою, як i технологiчне або соцiальне. Україна належить до держав з високим рiвнем негативних наслiдкiв господарської дiяльностi. Тому проблеми охорони навколишнього середовища i рацiонального використання природних ресурсiв набувають першорядного значення, оскiльки пiд їх безпосереднiм впливом формується становище продуктивних сил. Рiзко пiдвищилась напруженiсть у водопостачаннi. Ряд регiонiв потерпає вiд екологiчного лиха (Донбас, Приднiпров’я, Полiсся, Закарпаття). Вкрай необхiдною є нова “технологiя” прийняття господарських рiшень з урахуванням всесвiтнього науково-практичного досвiду охорони навколишнього природного середовища.
З огляду на техногеннi порушення та виникнення надзвичайних ситуацiй, має бути знайдена єдина основа для функцiонування i цiлей виробничо-економiчних i природних систем. Допустиме антропогенне навантаження залежить не тiльки вiд обсягiв шкiдливих викидiв, але й вiд допустимого рiвня вилучення води та лiсоматерiалiв без пiдриву стiйкостi екологiчного потенцiалу територiї.
В окремих регiонах України соцiально-екологiчнi проблеми поступово набувають значення вузлових. Концепцiя екологiзацiї розвитку i розмiщення продуктивних сил розглядається як специфiчний вид еколого-економiчного управлiння, що вимагає обгрунтування екологiчних меж господарювання.
безвiдхiдним i звести забруднення до нуля, але можна оцiнити техногенний ризик i зробити його прийнятним, здiйснивши монiторинг i розробивши систему захисних заходiв. Першим кроком має стати змiна функцiонального характеру науково-технiчних розробок, оскiльки усi системи продуктивних сил повиннi розвиватися, невступаючи у руйнiвнi конфлiкти з навколишнiм природним середовищем. В умовах пiдвищення впливу екологiчних обмежень виникає необхiднiсть здiйснити якiснi змiни у продуктивних силах та їх екологiзацiю, тобто привести їх у вiдповiднiсть iз закономiрностями вiдтворення i збереження навколишнього природного середовища. Завдання полягає в тому, щоб переборювати екологiчну кризу синхронно iз забезпеченням розвитку соцiально орiєнтованої економiки.
Всебiчне обгрунтування збалансованого розмiщення продуктивних сил набуває дедалi бiльшого значення, i не менш важливим є прогнозування на перспективу. Необхiдно створити наукову базу для реалiзацiї принципiв розвитку i розмiщення продуктивних сил, якi недопустять при проектуваннi надлишкову концентрацiю промислового та сiльськогосподарського виробництв.
На кожнiй територiї екологiчне становище є наслiдком впливу на середовище пiдприємств багатьох галузей господарського комплексу i промисловостi, а також комунальних об’єктiв i побуту. Тому при розробцi регiональної стратегiї господарського i соцiального розвитку необхiдно розробити динамiку змiни параметрiв дiючих i проектованих об’єктiв. Але в кожнiй галузi промисловостi є власна стратегiя розвитку з напрямом екологiчної полiтики, яка повинна враховувати:
· технологiчний стан основних виробничих фондiв, рiвень концентрацiї та органiзацiї виробництва, якi оцiнюються у порiвняннi з найкращими вiтчизняними i зарубiжними аналогами;
· загальну динамiку викидiв i скидiв забруднень, витрати природних ресурсiв та iншi екологiчнi параметри застосовуваних технологiй;
· загальногалузеву i природозахисну економiчну кон’юктуру (нормативи платежiв за забруднення навколишнього природнього середовища, вартiсть очисних споруд та їх експлуатацiї).
сил i охорона навколишнього середовища є взаємообумовленими.
Важливим завданням регулювання техногенного навантаження на територiю є не тiльки використання розмiщення як засобу оптимiзацiї взаємовiдносин суспiльства i природи, а й урахування екологiчних чинникiв та умов на всiх стадiях розмiщення продуктивних сил.
Основнi принципи, якi мають враховуватися при оцiнюваннi ефективностi будь-якої господарської дiяльностi або дiючого пiдприємства, такi:
· оцiнювання збиткiв вiд дiяльностi;
· компенсацiя збиткiв вiд порушення екологiчної рiвноваги;
· запобiгання молжливим аварiям i небезпекам для навколишього середовища.
Додержання цих принципiв дасть змогу поєднати економiчне зростаня з соцiальним захистом населення.
господарському освоєннi територiй з великою ймовiрнiстю природних катастроф.
Атомнi електростанцiї
, як показала аварiя в 1986 р. на Чорнобильськiй АЕС, можуть бути особливо еклогiчно небезпечними з надзвичайно важкими наслiдками для життя i здоров”я людей, тваринного i рослинного свiту, всього навколишнього середовища.
Аварiя на Чорнобильськiй АЕС є найбiльшою техногенною й екологiчною катастрофою. В результатi понад 41 тис. кв. км. територiї було забруднено радiонуклiдами. Близько 46 тис. га орної землi та 46 тис. га лiсу вилучено з виробництва. Зона вiдчуження Чорнобиля становить серйозну загрозу для навколишнього середовища внаслiдок наявностi 800 поховань радiоактивних вiдходiв. Всерединi саркофага вiдбуваються процеси, якi не можуть повнiстю пояснити фахiвцi. Цей об’єкт є радiацiйно небезпечним внаслiдок наявностi трiщин i значної кiлькостi пилу. При падiннi конструкцiї може статися значний викид пилу, хмара якого за несприятливих метеоумов може вийти за межi 30-кiлометрової зони. Одним iз шляхiв проникнення радiонуклiдiв у довкiлля може бути вода, яка там вже була, i та, що потрапляє через отвори у даху. Екологiчну небезпеку становить також ядерне паливо та радiоактивнi речовини, викинутi пiд час аварiї, якi осiли навколо блоку, а потiм були закритi пiском та бетоном. З паливномiсткими матерiалами з часом можуть статися такi змiни: роздрiбнення паливних частинок, утворення на їхнiй поверхнi нових сполук, якi можуть розчинятися у водi, вимивання радiонуклiдiв водою. Усе це може викликати мiграцiю радiонуклiдiв.
На атомних електростанцiях утворюються специфiчнi скиднi води, забрудненi радiоактивними речовинами. Цi води утворюються при роботi перших контурiв АЕС, при дезактивацiї обладанання i примiщень, у радiохiмiчних лабораторiях. Збираються вони у реакторному вiддiленнi й направляються на очиснi установи з метою повторного використання. На АЕС найпоширенiшою є система водопостачання зi ставками-охолоджувачами. У деяких АЕС (наприклад Запорiзькiй) проектом передбачена продувка ставка-охолоджувача для зменшення мiнералiзацiї води, що використовується в оборотних циклах. Скид радiоактивних вод у вiдкритi водойми не допускається. Крiм того, на АЕС можливi випадки забруднення навколишнього середовища нафтопродуктами, радiоактивними вiдходами , викидами комуального господарства.
На територiї України в умовах значної нерiвномiрностi розподiлу рiчкового стоку з метою його регулювання створено багато водойм: з об”ємом 1-10 млн. куб. м - бiльше 800, з об”ємом 10-100 млн. куб. м – близько 100, понад 100 млн. куб. м –13.
До перелiку екологiчно небезпечних об”єктiв в Українi включено лише великi водосховища, пов”язанi з регулюванням рiчок Днiпра, Днiстра, Пiвденого Бугу, Сiверського Дiнця. Цi водосховища вiднесенi до екологiчно небезпечних у зв”язку з великим об”ємом, значним перепадом рiвнiв мiж верхнiм i нижнiм б”єфами, що при катастрофах може викликати затоплення земель i населених пунктiв. У перiод повенi можуть виникати значнi пiдтоплення, а перiод льодставу – придуха, а в перiод льодоходу можливi затори з негативними наслiдками.
У перiод спрацювання рiвнiв водосховищ можливi негативнi екологiчнi наслiдки для рибного господарства та тваринництва i рослинного свiту ( висихання мiлководь, придавлення риби льодом, пошкодження гнiзд птахiв тощо). Водосховища можуть стати також акумуляторами забруднень при аварiях, як це було на Київському та Днiстровському водосховищах.
Нафтопродукто-, газо-, амiако- i хлоропроводи
межах держави дiє 13 пiдземних газосховищ, якi можуть вмiстити 30 млрд. куб. м газу. Рiчна пропускна спроможнiсть газотранспортної системи становить 290 млрд. куб. м на входi i 170 млрд. куб. м на виходi. Через територiю України на свiтовi ринки надходить 90% обсягiв росiйського експорту газу. Багато з них побудовано 20-25 рокiв тому, труби та обладнання спрацювалися, тому щороку фiксується значна кiлькiсть аварiйних викидiв нафтопродуктiв у навкодишнє середовище. Це завдає великих збиткiв водному господарству та сiльськогосподарським угiддям. У зв”язку з енергетичною кризою пошкоджуються трубопроводи з метою крадiжки нафтопродуктiв, внаслiдок чого забруднюється навколишнє природне середовище.
Нафтопродукти, що потрапляють у водойми, не тiльки забруднюють їх, а й викликають зупинення водозаборiв для населення та об”єктiв народного господарства. Через це експлуатацiя всiх нафтопродуктопроводiв потребує посиленого контролю з боку державних природоохоронних органiв.
Аварiї на газо-, амiако-, i хлоропроводах можуть викликати значне забруднення навколишнього природного середовища, отруєння людей i тварин, пошкодження i знищення рослинностi.
Пiдприємства, що використовують хлор
з людьми i матерiальними втратами. Такi пiдприємства, як правило, належать до першого ступеня небезпечностi.
Пiдприємства металургiйної промисловостi
забруднюють атмосферу i водойми викидами i скидами забруднених речовин. У повiтря потрапляють окисли азоту, вуглецю, сiрчаного ангiдриду, пилу та iншi шкiлдливi речовини. Вода, що використовується для охолодження, забрудненюється механiчними завислими речовмнами, розчинниками, гiдроокислами кальцiю, нафтопродуктами, сульфатами, хлоридами, вуглевдами, фенолами, амiаком, цiанiдами, родамiнами, тощо. На цих пiдприємствах, як правило, є накопичувачi, в яких концентруються значнi об”єми вiдходiв виробництва i забруднених стiчних вод. Аварiї на пiдприємствах можуть призвести до людських i матерiальних втрат, завдати шкоди навколишньому середовищу в регiональному масштабi.
Пiдприємства хiмiчної та нафтопереробної промисловостi
пов”язанi з виробництвом фосфору, фосфорної кислоти, добрив, карбiду кальцiю, соди, бiкарбонату кальцiю, кислот та переробкою нафти. Об”єкти екологiчно небезпечнi, тому що забруднюють повiтря хлором, хлористим воднем, вiнiлхлоридом, сiрчаним ангiдридом, сiрководнем, оксидами азоту, амiаком, фосгеном, сiрковуглецем, формальгегiдом тощо. У стiчних водах цих пiдприємств мiстяться органiчнi речовини, азот амонiйний, магнiй,формагельгiд, хлориди, сульфати, нiтрати, нiтрити, нафтопродукти, залiзо, важкi метали. Як правило, цi пiдприємства мають накопичувачi, де мiстяться забрудненi стiчнi води. Аварiї на таких виробництвах можуть викликати надзвичайнi ситуацiї регонального масштабу з великою шкодою навколишньому природному середовищу, людськими та матерiальними втратами.
. До екологiчно небезпечних об”єктiв вiдносять , як правило, очиснi споруди великих мiст, де не забезпечується ефективна очистка стiчних вод i у водойми скидається значна кiлькiсть забруднюючих речовин: органiчних, нафтопродуктiв, азоту амонiйного, нiтратiв, фосфору. Цi викиди модуть призвести до виходу з ладу водозаборiв для господарсько-питних потреб та завдати значних збиткiв екосистемам водойм.
. До екологiчно небезпечних вiднесенi основнi ДРЕС i ТЕЦ , якi iнтенсивно забруднюють повiтря сiрчаним ангiдридом, окислами вуглецю й азоту, пилом, сажею тощо. Пiд час спалювання палива утворюються продукти згоряння (сажа, дiоксид вуглецю, оксиди азоту й сiрки тощо), якi через димарi викидаються в атмосферу. Стiчнi води вiд ДРЕС i ТЕЦ можуть бути забрудненi нафтопродуктами , завислими речовинами, солями. Значної шкоди природному середовищу завдають теплове забруднення та золошламовi вiдходи.
Гiрничо-збагачувальнi пiдприємства
. Значна частина таких пiдприємств вiднесна до категорiї екологiчно небезпечних, оскiльки вони мають у своєму складi хвостосховища, в яких у значних об”ємах ( 16 – 400 млн. куб. м) накопичуються шлами, що мiстять залiзо, марганець, титан, уран. Пошкодження захисних загат хвостосховищ, або їхнє переповнення можуть призвести до важких наслiдкiв, пов”язаних не тiльки з забрудненням навколишнього природного середовища, а й зi значними матерiальними витратами.
. Багато з цих пiдприємств можна вiднести до екологiчно небезпечних через те, що вони мають накопичувачi, де проходять вiдстiй ( механiчна очистка) вiд домiшок води шахтного водовiдливу, якi мають високу мiнералiзацiю ( 1 – 9 г/л), кислу реакцiю та забрудненi завислими речовинами.
Полiгони твердих побутових вiдходiв
є екологiчно небезпечними, тому що внаслiдок фiльтрацiї можуть бути значним осередком забруднення пiдземних водоносних джерел токсичними речовинами.
Є екологiчно небезпечнi пiдприємства також i в iнших галузях промисловостi. [ 7. cт. 120]
Сьогоднi виробництво й умови життя населення настiльки зблизилися, що треба постiйно враховувати потенцiал навколишнього середовища i окремих регiонiв з точки зору можливостей його використання. Антропогенний вплив набув небувалих маштабiв iнтенсивностi. Серед видiв людської дiяльностi, яка викликає змiни в навколишньому середовищi, за iнтенсивнiстю на перше мiсце слiд поставити розвиток та розширення мiст, потiм – видобувну промисловiсть, будiвництво шляхiв, розвиток водного господарства.
Проблема збалансування економiки та екологiї, особливо щодо техногенно небезпечних виробництв, зводиться до необхiдностi екологiчного полiпшення всiх видiв природокористування за умови самозабезпечення їхнього вiдтворення. Важливою складовою такої оптимiзацї є забезпечення екологiчної безпеки проживання населення в регiонi.
Для вивчення особливостей взаємодiї потенцiйно-небезпечних виробництв з навколишнiм природним середовищем необхiдна їх типiзацiя: раiацiйно-, хiмiчно-, пожежо- i вибухонебезпечнi та гiдродинамiчно небезпечнi об’єкти. При цьому важливими питаннями є розробка функцiонально-просторового зонування i комплексного природно-господарського районування, а також взаємодiї соцiально-економiчної, виробничо-галузевої, природно-ресурсної структур для рiзного типу територiй.
До чинникiв, якi iстотно впливають на рiвень територiальної органiзацiї потенцiйно-небезпечного виробництва слiд вiднести :
· технологiю, одиничну потужнiсть пiдприємства, рiвень небезпеки;
· район розмiщення пiдприємства;
· чисельнiсть населення i потужнiсть промислового потенцiалу мiста;
· розташування пiдприємства щодо мiста;
· цiннiсть територiй рiзних типiв, якi потрапляють до зони забруднення.
Особливої уваги потребує обгрунтування розмiщення потенцiйно-небезпечних виробництв, що спирається на такi принципи :
· пiдприємства використовують тiльки поверхневi води, за винятком харчових та фармацевтичних, якi можуть забезпечуватись i пiдземними водами;
· потенцiйно-небезпечнi об’єкти не можуть розмiщуватися на територiях, якi входять до охоронних природних зон (народнi парки, природнi заповiдники, курорти, охороннi лiси i мiсцевостi, якi видiляються для туризму);
· питання розмiщення потенцiйно-небезпечного об’єкта має вирiшуватися за участю багатьох спецiалстiв пiсля комплексного вивчення ареалiв, якi пiдпадають пiд забруднення, проведення екологiчної техногенної експертизи;
· до вартостi споруд та експлуатацiйних витрат об’єкта мають включатися витрати на охорону i вiдновлення зруйнованого природного середовища;
· при вирiшеннi питання про розмiщення потенцiйно-небезпечного об’єкта має проводитися експертиза про вплив його технологiї на здоров’я населення, що мешкатиме навколо нього.
альтернатив будiвництву нового потенцiйно-небезпечного об’єкта мають застосовуватися такi критерiї :
· демографiчнi та соцiально-екологiчнi умови;
· показники фiзичної, хiмiчної та бiологiчної якостi навколишнього природного середовища;
· особливостi психологiчного впливу та естетичнi властивостi навколишнього середовища;
· наявнiсть об’єктiв, що мають культурну i виховну цiннiсть;
· екологiчнi властивостi середовища;
· вимоги до iвестицiй, експлуатацiї та безпеки технiчних споруд.
Територiальне поєднання виробничих об’єктiв рiзних галузей та його вплив на природне сердовище потребують комплексного економiко-екологiчного управлiння виробництвом. При цьому реалiзуються принципи наукової обгрунтованостi комплексного пiдходу, досягнення узгодженостi розвитку економiки й охорони навколишнього природного середовища, забезпечення ефективностi рiшень не тiльки в межах конкретного пiдприємства, а й галузi або окремого економiчного та екологiчного цiлiсного регiону.
Поєднання вимог техногенно-екологiчної безпеки з досягненням достатнього обсягу виробництва можливе за двох умов: нове виробництво має використовувати найкращi з iснуючих технологiй i дотримуватися стандартiв якостi наколишнього природного середовища.
Причини загострення екологiчних проблем внаслiдок розмiщення потенцiйно-небезпечного виробництва такi :
· галузi господарства розвивалися на основi екстенсивних методiв;
· вимоги екологiчної безпеки щодо технологiй розглядалися спрощено;
· не враховувалися необхiднiсть забезпечення безпеки населення й обмеження екологiчного ризику.[ 7. ст. 123-124]
Проблема збереження природного средовища i рацiонального використання всiх видiв ресурсiв є взаємопов’язанi з удосконаленням розмiщення виробництва, особливо потенцiйно-небезпечного. Основою модернiзацiї його територiальної органiзацiї має стати постiйна просторова динамiчна iнформацiя про характер i стан навколишнього природного середовища, процеси, якi в ньому вiдбуваються, рiвень господарської дiяльностi. Метою модернiзацiї територiальної органiзацiї потенцiйно-небезпечного виробництва є встановлення вiдповiдностi розмiщення нових виробничих об’єктiв або освоєння конкретних територiй вимогам охорони навколишнього природного середовища i регiонального природокористування. Необхiднiсть такої модернiзацiї зумовлена невiдповiднiстю темпiв i обсягiв розвитку деяких виробничих галузей природним можливостям окремих регiонiв, невiдповiднiстю технiки i технологiї мiсцевим природним умовам, збiльшенням випадкiв техногенних аварiй.
Шлях пiдвищення екологiчної безпеки полягає в єдностi оцiнок ступеня вразливостi навколишнього природного середовища i можливих наслiдкiв надзвичайних подiй. Складнiсть вирiшення цих проблем в умовах iнтенсивної урбанiзацiї посилюється тим, що багато чинникiв впливу середовища на людину поєднується з багатоварiантнiстю i взаємозалежнiстю самих чинникiв. Виходячи зi складної екологiчної обстановки, потрiбно по-новому пiдходити до вирiшення питань розмiщення нових пiдприємств i розширення дiючих. Новий пiдхiд визначає прiоритет екологiчної безпеки населення i враховує просторову диференцiйованiсть природного середовища регiонiв.
Основнi фактори антропогенного впливу потенцiйно небезпечних пiдприємств на навколишнє середовище i особливостi їх розмiщення в Українi.
Забруднення вод.
Залишається складною ситуацiя щодо забруднення поверхневих та пiдзмних вод, а Україна за водозабезпеченням займає останнє мiсце серед європейських країн та країн СНД. Населенням України щорiчно використовується 30 млрд. куб. м води, а разом з тим, у рiчки та водойми щорiчно скидається бiля 3 млрд. куб. м забруднених стiчних вод.
Воднi об’єкти України забрудненi переважно нафтопродуктами, фенолами, органiчними речовинами, сполуками азоту та важкими металами. Згiдно даних Мiнводгоспу, cередньорiчний вмiст основних забруднювальних речовин у водi багатьох рiчок перевищує гранично допустимi концентрацiї .
Найбiльше забруднення води в Українi спостерiгається у басейнi Днiпра, а також на пiвднi країни та в Криму, де велика частка питної води надходить iз зовнiшнiх джерел. Внаслiдок погiршеня гiдролiтичного стоку зазнає значих економiчних втрат риболовний промисел, деградують рекреацiйнi ресурси.
Бiльшiсть притокiв Днiпра забрудненi переважно амонiйним та нiтритним азотом, нафтопродуктами, фенолами, сполуками важких металiв.
Найбiльшу кiлькiсть забруднювальних речовин водокористувачi скидають у Днiпро — 23 %, Сiверський Донець — 18 %, Днiстер — 2,4 %, Чорне та Азовське моря — 4,6 %. У 2000 р. найбiльше скинуто забруднених стокiв у Донецькiй — 943 млн м3
, Днiпропетровськiй —727 млн м3
, Запорiзькiй — 300 млн м3
та Одеськiй 238 млн м3
областях.
вплинули аварiйнi розливи з суден, постiйне надходження у море сiльськогосподарських i промислово–побутових стокiв. За останнi роки намiтилася тенденцiя до зниження надходження забруднювальних речовин у море внаслiдок покращання якостi очищення стiчних вод i зниження об’ємiв скидання.
У поверхневi води з промислових об’єктiв скинуто 1972,5 тис. т забруднювальних речовин, з об’єктiв житлово–комунального господарства — 1115,8 тис. т, сiльського господарства — 151 тис. т. У рiки потрапило десятки тонн натрiю, магнiю, кальцiю, мiдi, карбамiду, фтору, марганцю, хрому, алюмiнiю, метанолу, свинцю тощо.
Значного техногенного впливу зазнають i пiдземнi води. У долинах Сiверського Дiнця, рiчок Захiдного Донбасу, Кривбасу, Криму, Прикарпаття та iн. зафiксовано понад двохсот осередкiв стiйкого забруднення водних горизонтiв, тобто 6 % розвiданих запасiв пiдземних вод. Близько 24 % опинилися пiд загрозою якiсного виснаження.
Залишає бути кращим i використання водних ресурсiв. Основна причина зменшення об’єму забору та використання води — спад виробничої дiяльностi в Українi. Серед iнших факторiв, якi мали вплив на їхнє зменшення, було введення в країнi плати за спецiальне використання прiсних водних ресурсiв.
Забруднення атмосферного повiтря.
В Українi наявний високий рiвень забруднення атмосферного повiтря. Хiмiчнi пiдприємства, яких налiчується 114, за рiк викидають в атмосферу 10 млн. т рiзних хiмiкатiв, до яких ще слiд додати 6,5 млн. т транспортних викидiв. На душу населення у рiк припадає понад 300 кг отруйних вiдходiв в мiстах i вiд 100 до 150 кг у селах.
Високий рiвень забруднення повiтря залишився у 13 мiстах України, якi знаходяться переважно в Донецько–Приднiпровському промисловому регiонi: Кривому Розi, Марiуполi, Донецьку, Запорiжжi, Днiпродзержинську, Днiпропетровську, Єнакiєвому, Луганську, Дебальцеве, Горлiвцi, Алчевську, Макiївцi, Кураховому, а також у смт. Бурштин Івано-Франкiвської обл.
Обсяг викидiв забруднювальних речовин пiдприємств Донецько–Приднiпровського регiону становить 81 % вiд загального обсягу викидiв по країнi.
Ця величезна промислова зона є однiєю з найнебезпечнiших для навколишнього середовища. Високий рiвень забруднення атмосфери у цих мiстах зумовлений в основному пiдвищеним вмiстом у повiтрi специфiчних шкiдливих речовин, а також наявнiстю двоокису азоту i пилу.
Найбiльше забруднюють повiтря пiдприємства обробної промисловостi (1488,0 тис. т), паливно–енергетичного комплексу (1376,5 тис. т), видобувної промисловостi (1047,0 тис. т). Негативно впливають на стан атмосфери викиди пiдприємств будiвництва (46,9 тис. т) та сiльського господарства (9,4 тис. т)
Якщо в цiлому по Українi за перiод 1990—2000 рр. вiдбулося зменшення викидiв шкiдливих речовин на 9,6 млн т (в основному за рахунок падiння обсягiв виробництва), то в Донецькiй, Луганськiй, Днiпропетровськiй, Запорiзькiй та iнших областях ситуацiя залишається небезпечною.
Так, викиди твердих речовин стацiонарними джерелами забруднень у 2000 р. становили 700 тис. т, газуватих та рiдких речовин — 3,2 млн т, у тому числi сiрчистого ангiдриду — 1,0 млн т, оксидiв азоту — 0,3 млн т, оксиду вуглецю — 1,2 млн т.
тис. т забруднювальних речовин, що становить 33 % вiд загального обсягу викидiв по країнi. Бiльше як 63 % свинцю, 54 % — окислiв вуглецю, 36 % — вуглеводнiв i бiльше як 25 % окислiв азоту вiд загальної кiлькостi цих речовин по країнi потрапляють у повiтря саме вiд автотранспорту.
У багатьох областях країни викиди автотранспорту є основними забруднювачами повiтря. Так, у Закарпатськiй областi викиди автотранспорту у 2000 р. становили 81 % вiд загального обсягу викидiв по областi, у Житомирськiй — 80 %, Одеськiй — 80 %, Волинськiй — 74 %, Автономнiй Республiцi Крим — 73 %, Чернiвецькiй — 88 %, Чернiгiвськiй — 69 %, Тернопiльськiй — 78 %, у Сумськiй – 68 %, Миколаївськiй — 79 %, Хмельницькiй — 74 %.
Забруднення грунтiв України
.
Значної екологiчної шкоди зазнають грунти внаслiдок їхнього забруднення викидами промисловостi, невмiлого або надмiрного використання в аграрному секторi засобiв хiмiзацiї, а також забруднення значних площ внаслiдок аварiї на ЧАЕС.
площi зрошення, сучасний технiчний стан зрошувальних i осушувальних систем, значнi площi пiдтоплених зрошених земель та кислих i зарослих чагарниками осушених земель тощо призвели до зниження загальної врожайностi сiльськогосподарських культур. Пiсля аварiї на ЧАЕС площi забруднених територiй в Українi значно збiльшилися. Радiонуклiдами уражено 8,4 млн га земель. Протягом останнiх рокiв вiдбувався процес самодезактивацiї поверхневого шару грунтiв, але швидкiсть його незначна.
чорної та кольорової мета-лургiї, легкої промисловостi, ТЕЦ.
Для оцiнки ступеню забруднення грунтiв важкими металами використовувалися гранично допустимi концентрацiї для свинцю, марганцю, нiкелю. Вмiст таких важких металiв, як мiдь, цинк, кадмiй оцiнювався за фоновими показниками. Фоновий рiвень вмiсту важких металiв є сумою природного вмiсту важких металiв з тiєю домiшкою металiв техногенного походження, що перенесенi вiд постiйного джерела забруднення у навколишнє середовище.
Забруднення природного середовища зумовлено передусiм вiдходами промислових, сiльськогосподарських i побутових об’єктiв. Твердi вiдходи, до яких належать металургiйнi шлаки, вiдходи збагачення корисних копалин, звалища побутового смiття розташовують часто на сiльськогосподарських угiддях. Вони є джерелами токсичних речовин i елементiв, що потрапляють в атмосферу, грунти, поверхневi та пiдземнi води, завдаючи їм непоправної шкоди.
Як i в попереднi роки, основними джерелами утворення вiдходiв в Українi залишалися пiдприємства гiрничопромислового, хiмiко–металургiйного, машинобудiвного, паливно–енергетичного, будiвельного, целюлозно–паперового та агропромислового комплексiв. Враховуючи, що приблизно 70 % валового продукту України виробляється на пiдприємствах металургiйного та нафтохiмiчного комплексiв, найбiльша частка в утвореннi вiдходiв припадає саме на цi комплекси. Продовжується накопичення золи та золошлакових вiдходiв, основними джерелами яких є тепловi електростанцiї. Рiвень використання цих вiдходiв залишається низьким.
У мiстах i селищах мiського типу щороку нагромаджується близько 40 млн м3 заводах, технологiчне обладнання яких не вiдповiдає сучасним екологiчним вимогам.
Загроза розмiщення в Українi екологiчно
небезпечних виробництв i технологiй
Загрози, згаданi вище, пов’язанi з негативними впливами природнього середовища на бiосферу (як природними так i обумовленими дiяльнiстю людини). Окрему проблему становлять загрози екологiчнiй безпецi, що лежать у площинi суспiльних вiдносин.
Мiжнародне спiвробiтництво нинi стає основним iнструментом забезпечення екологiчної безпеки окремих країн i свiту загалом. Для України допомога iнших країн полягає передусiм в одержаннi екологiчно чистих технологiй. Оскiльки розв”язання проблеми промислового забруднення територiї країни може бути забезпечено тiльки за рахунок устаткування нового поколiння.
Сучасних технологiй потребують базовi галузi промисловостi, сiльськогосподарський сектор, високотехнологiчнi виробництва. Йдеться, передусiм, про ресурсо- та енергозберiгаючi технологiї i матерiали, яким притаманна не стiльки безпосередня економiя невiдновлюваних ресурсiв, оскiльки принципово iншi, рацiональнiшi процеси їх переробки – так званi екологiчнi технологiї 2-го порядку. Необхiдне наближення до загальносвiтового нормативного ступеню чистоти усiх виробництв.
Водночас надання Українi екологiчно чистих технологiй корисно i для розвинених країн з точки зору збереження навколишнього середовища у глобальному маштабi.
Неодмiнною умовою для реалiзацiї таких програм повинна бути екологiчна чистота запропонованих проектiв. У випадку “брудної iндустрiалiзацiї” будь-якi пропозицiї не повиннi схвалюватися українською стороною.
Екологiчна компонента висувається в число першочергових у системi забезпечення нацiональної безпеки України. Перелiк нових потенцiйних загроз, який тут наведено, є далеко не повним i свiдчить про багатограннiсть та складнiсть цiєї проблеми за сучасних умов.
Отже, створення i впровадження прогресивних, екологiчно безпечних технологiй i технiчних пристроїв, формування вiдповiдних економiчних предумов повинно бути домiнантою розвитку українського суспiльства у найближчiй перспективi.
Висновки i пропозицiї
Внаслiдок диспропорцiй у розмiщеннi продуктивних сил, якi допускалися протягом багатьох рокiв у командно-адмiнiстративнiй економiцi, територiя України зазнала значних техногенних навантажень на природне середовище, яке у 4-5 разiв превищує аналогiчнi навантаження у розвинутих державах.
орiєнтацiї експорту i водночас надмiрної концентрацiї виробництва у промислових центрах i регiонах країни. В Українi склалися вкрай нерацiональна структура природокористування i управлiння соцiально-економiчним розвитком держави, яка є в цiлому неефективною i екологiчно небезпечною. Потенцiйно небезпечнi виробництва мають велику питому вагу в структурi промислового виробництва: на них припадає 42,8% вартостi основних фондiв, 33,8% обсягiв виробництва i 21% зайнятих. Деформована структура економiки посилює свої негативнi прояви. Статистичнi данi свiдчать, що за минулi 10 рокiв у структурi ВВП України значно зросла частка сировинно- та енергоємних й водночас найбiльш забруднюючих довкiлля галузей промисловостi – гiрничо-металургiйної i паливно-енергетичної, а також хiмiчної та нафтохiмiчної паралельно зi скороченням частки галузей, якi виробляють продукцiю кiнцевого споживання, насамперед – машинобудування, легкої i харчової промисловостi.
Проаналiзувавши вплив потенцiйно небезпечних виробництв на екологiчну ситуацiю в Українi можна запропонувати такi засоби:
· змiни галузевої та технологiчної структур виробництва та споживання; прiоритетний розвиток екологiчно чистих галузей; застосування ресурсозберiгаючих, мало- i безвiдхiдних технологiй, устаткування i машин, екологiчно чистої сировини;
· застосування бiльш ефективних очисних споруд, санiтарно-захисних зон та iнших мiстобудувально-планувальних рiшень;
Використана лiтература
2. “Економiка регiонiв (областей) України” Л. Г. Чернюк, Д. В. Клиновий; Цул. 2002р.
3. “Промисловi комплекси України” С.І.Іщук; Київ 2003р. ст.: 29; 79-82; 157.
4. “Розмiщення продуктивних сил України” Л. Г. Чернюк, Д. В. Клиновий; Цул 2002р. ст.:265-276.
5. “Розмiщення продуктивних сил України” Київ “Юридична книга” 2001р. ст.:285-286; 290-293.
7. “Економiка України” №10, С. Дорогунцов; А. Федорищева
| 
