Основні напрями підвищення ефективності використання потенціалу зернового господарства Херсонської області

Основнi напрями пiдвищення ефективностi використання потенцiалу зернового господарства Херсонської областi ОСНОВНІ НАПРЯМИ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИКОРИСТАННЯ ЕКСПОРТНОГО ПОТЕНЦІАЛУ ЗЕРНОВОГО ГОСПОДАРСТВА ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ 1. Створення необхiдних елементiв механiзму розкриття експортного потенцiалу зернового господарства в областi Для забезпечення ефективного функцiонування зернового господарства на внутрiшньому ринку i створення умов для виходу його на зовнiшнiй ринок велике значення має досягнення конкурентоспроможностi зернової продукцiї. Одним з основних чинникiв вирiшення поставленої проблеми є формування збалансованої ринкової iнфраструктури, яка сприяє збереженню високої якостi продукцiї, зниженню так званої посередницької маржi та цiни на зернову продукцiю. Вона перетворюється на системоутворюючий елемент, навколо якого вiдповiдним чином формуються всi iншi. Принципове значення для пiдвищення експортних можливостей зернової продукцiї має формування ефективної ринкової iнфраструктури. З метою активiзацiї вирiшення даної проблеми було прийнято низку нормативних актiв (Указ Президента України “Про заходи щодо розвитку продовольчого ринку та сприяння експорту сiльськогосподарської продукцiї та продовольчих товарiв” вiд 7 серпня 2001 року; Указ Президента України “Про заходи щодо забезпечення формування та функцiонування аграрного ринку” вiд 6 червня 2000 року), вiдповiдно до яких важливим завданням державної полiтики є розбудова iнфраструктури аграрного ринку. Однак серед перешкод на цьому шляху варто видiлити декларативнiсть законодавства, оскiльки законодавчо-нормативнi акти проголошували ринкову за суттю мету, але не пропонували механiзми її досягнення. Торгова iнфраструктура аграрного сектору є найбiльш слабкою ланкою у системi “сiльське господарство – переробка – торгiвля”. На Херсонщинi торгова iнфраструктура зернового ринку розвивається повiльно i нерiвномiрно, переважно розвинута iнфраструктура експорту зернових, а ринкова iнфраструктура, що забезпечувала би вихiд на внутрiшнiй i зовнiшнiй ринок особистих селянських господарств, фактично вiдсутня. І це за умови, коли понад 60% зерна в областi виробляється в господарствах населення. Деякi кроки щодо створення ринкової iнфраструктури для особистих селянських господарств були зробленi протягом 2003-2004 рокiв, проте, вони ще не вплинули суттєво на ситуацiю. Зокрема, прийнятий у 2003 роцi Закон України “Про особисте селянське господарство” мiстить статтю “Про державну пiдтримку особистого селянського господарства”, де йдеться, зокрема, про сприяння особистим селянським господарствам з боку органiв виконавчої влади та органiв мiсцевого самоврядування в органiзацiї у сiльськiй мiсцевостi кредитних спiлок с. -г. обслуговуючих кооперативiв для надання послуг iз заготiвлi, зберiгання, переробки та збуту зернової продукцiї, спiльного використання технiчних та транспортних засобiв та соцiально-побутового обслуговування. Однак фiнансова пiдтримка ринкової iнфраструктури для особистих селянських господарств iз державного i мiсцевого бюджету законодавчо непередбачено. цiєї мети. У середньому близько 6 грн. за тонну коштує зберiгання зерна на районному елеваторi, а в сiльгосппiдприємствi близько 7 грн. Бiльша вартiсть зберiгання зерна в останнiх пов’язана з використанням ручної працi. Незважаючи на переваги зберiгання зерна на елеваторi, виробники не користуються його послугами, тому що виробник несе витрати на транспортування, елеватори знижують класнiсть зерна, а також зменшують його обсяги. Основними проблемами при збутi зерна виробники вважають низькi цiни на нього, ненадiйнiсть партнерiв, брак транспортних засобiв, навантажувально-розвантажувальнi роботи (вручну), небажання покупцiв купувати невеликi партiї товару, брак iнформацiї про цiни, недостатнi дотацiї держави. Виробники не мають альтернативного каналу збуту зерна, окрiм трейдерiв. Що дiють як монополiсти. Звичайно, є i заготiвельнi органiзацiї, i переробнi пiдприємства, i бiржа, однак, обсяги зерна, якi останнi спроможнi купити, – незначнi. Бiльше зерно нiкому не потрiбне. Залишається тiльки вiльний ринок i зернотрейдери. Витрати компанiї-трейдера на вiдправку продукцiї на експорт при вiдвантаженнi на умовах FOB становить вiд 100 до 160 грн/т. Вiдтак, прибуток фiрм-посередникiв, що працюють на ринку зерна, становить близько 30 грн/т, прибуток зернотрейдерiв – майже 50 грн/т. Досить реальним вбачається одержання цих коштiв безпосередньо товаровиробником, який за допомогою Асоцiацiї експортерiв зерна самостiйно може виходити на зовнiшнi ринки. Виникає потреба спiльними зусиллями кiлькох пiдприємств – великих виробникiв конкурентоспроможної с. -г. продукцiї, дрiбних реформованих господарств, фермерiв – створювати на кооперативних засадах структури експедицiйного обслуговування, спрямованi на експорт товарних обсягiв. Мається на увазi формування вiдповiдних за кiлькiстю i якiстю партiй, договори щодо складування продукцiї, оформлення сертифiкатiв та iнших супроводжувальних документiв, транспортування до портiв, пропускних пунктiв. Просування зерна на ринок може також забезпечуватися через сучаснi оптово-експортнi продовольчi ринки, якi утворюють керований, регульований механiзм товарного обiгу з вiдповiдною iнфраструктурою, що включає в себе комплекс торговельних, складських, адмiнiстративних примiщень i допомiжних служб. Схему повноцiнного оптово-експортного ринку зернової продукцiї, починаючи вiд первинної ланки – села i до найвищого регiонального рiвня – обласної агропромислової бiржi. Така модель ринкової iнфраструктури дасть змогу прискорювати процес просування продукцiї, впорядковувати взаємовiдносини по всiй технологiчнiй лiнiї, надавати учасникам оптової торгiвлi необхiднi примiщення, обладнання i послуги. Вона має виключити посередникiв, якi в гонитвi за прибутками пiдвищують вартiсть зерна, що призводить до його не конкурентоспроможностi. Пiдтримка розвитку ринкової iнфраструктури для виробникiв зерна (збутових кооперативiв, маркетингових iнформацiйних систем, кредитних спiлок, агроторгових домiв) повинна стати прiоритетним стратегiчним напрямком розвитку внутрiшнього ринку, тому що її наслiдком стане пiдвищення доходiв сiльських домогосподарств, пожвавлення внутрiшнього зернового ринку, збiльшення робочих мiсць i зниження соцiальної напруги у сiльськiй мiсцевостi. та розвитку зернового ринку; створення нормативно-правової бази й iнформацiйно-аналiтичного забезпечення державного ринку; створення мiжвiдомчих i регiональних узгоджувальних комiсiй з питань врегулювання мiжгалузевих та мiжгосподарських вiдносин; ведення монiторингу i прогнозування кон’юнктури зернового ринку; посилення контролю за якiстю та безпекою продуктiв; впровадження нових ринкових стандартiв; органiзацiя декларування запасiв зерна; здiйснення сертифiкацiї складських примiщень для його збереження. Не менш важливим завданням розбудови iнфраструктури зернового ринку є налагодження бiржової торгiвлi, яка покликана виконувати функцiї виявлення майбутнiх цiн i попередження можливих ризикiв. Основним змiстом бiржових операцiй мають стати не операцiї з наявними товарами, а хеджування i спекуляцiї, тобто операцiї з ф’ючерсними контрактами. Хеджування – складна бiржова операцiя, яка вимагає вiд учасникiв великого бiржового досвiду, розвинутого комерцiйного чуття, надiйної та своєчасної iнформацiї про майбутню кон’юнктуру ринку конкретного товару. Механiзм хеджування передбачає виконання контракту, а також можливiсть його викупу. її споживачам. Створювана система iнформацiйно-економiчного забезпечення суб’єктiв ринку зерна має бути державною, ґрунтуватися на принципах оперативностi та своєчасностi, доступностi i прозоростi, стандартизацiї i достовiрностi. Очолити дану роботу, на мiй погляд, має Мiнiстерство аграрної полiтики України, створивши в обласних i районних управлiннях вiддiли з монiторингу цiн та ринкової iнформацiї. Налагодження такої системи не тiльки дасть поштовх розвитковi фiзичних елементiв iнфраструктури ринку, зокрема бiржi, а й сприятиме розвитку здорових конкурентних вiдносин у галузi закупiвель, збiльшенню частини товаровиробникiв у цiнi кiнцевих продуктiв харчування, зменшенню хаотичностi руху зерна та посередницької маржi. З урахуванням обмежених фiнансових можливостей державна пiдтримка цiн с. -г. товаровиробникiв повинна забезпечуватися шляхом обмеження адмiнiстративного втручання у формування закупiвельних цiн. Необхiдно забезпечити прозорiсть товарних ринкiв, зокрема ринку зерна, та запровадити заставнi закупiвлi зерна. Механiзм заставних закупок зерна почав впроваджуватися лише з 2004 року. Заставнi закупiвлi зерна, якi вважаються ринковим методом втручання держави у механiзм цiноутворення на аграрному ринку, поєднується у 2004 роцi з адмiнiстративними методами втручання. Були встановленi фiксованi цiни на зерно – 800 грн. для пшеницi третього класу. Проте, не зважаючи на адмiнiстративний контроль управлiнь сiльського господарства за фiнансово-неспроможними с. -г. пiдприємствами, якi намагаються продати зерно швидше, уникнути продажу зерна врожаю 2005 року за демпiнговими цiнами не вдалося. Зернотрейдери i виробники за взаємною домовленiстю обходять визначену державою цiнову межу на продовольче зерно. Очевидно, що для того, щоб ефективно запрацювали ринковi механiзми усунення сезонних цiнових коливань на зерновому ринку, необхiдними є заходи з фiнансового оздоровлення с. -г. пiдприємств. прийнятий у 2002 роцi, проте, передбаченi у ньому механiзми регулювання зернового ринку почали впроваджуватися лише з 2004 року. На мою думку, засади регулювання аграрного ринку з метою пiдтримки доходiв с. -г. виробникiв доцiльно визначити в окремому рамковому законi. С. -г. пiдприємства як суб’єкти аграрного ринку неорганiзованi i знаходяться пiд тиском бiльш сильних i органiзованих суб’єктiв ринку з вищим рiвнем монополiзму. За таких умов про справедливий розподiл доходiв мiж суб’єктами ринку без державного регулювання не може бути i мови. детально дослiдити ситуацiю з цiновими спiввiдношеннями на аграрному ринку допомогла би система цiнового монiторингу аграрного ринку. Проте така система досi не створена. Тому необхiдно налагодити монiторинг цiнових спiввiдношень в аграрнiй сферi та їх вiдповiдностi рiвню реальних витрат основних суб’єктiв ринку. На цiй основi доцiльно здiйснювати регулювання вiдповiдних ринкiв з метою запобiгання рiзкому коливанню цiн i недопущення невиправданого зниження доходiв населення та пiдприємницьких структур. Необхiдно обмежити монополiзацiю окремих суб’єктiв ринку с. -г. продукцiї, а також ринку ресурсiв i послуг для сiльського господарства з метою забезпечення конкуренцiї. Програмою розвитку внутрiшнього ринку передбачалося також обмеження монополiї окремих суб’єктiв ринку с. -г. продукцiї, проте, цi заходи обмежилися перевiрками Антимонопольного комiтету, що були викликанi кризовою ситуацiєю на ринку зерна у 2003 роцi. Хоча i обмежено, але й виробники с. -г. продукцiї можуть впливати на ситуацiю. У виробникiв вiдсутня єдина цiнова полiтика, а у трейдерiв i iнших учасникiв ринку вона досконало вiдпрацьована. Частково несправедливий розподiл доходiв на аграрному ринку можна виправити шляхом кращого iнформування сiльгоспвиробникiв про ситуацiю на внутрiшньому i зовнiшньому ринку. Ще один резерв – це удосконалення маркетингової стратегiї сiльгосппiдприємств. Посилити позицiї сiльгоспвиробникiв на ринку могло би створення ними маркетингових кооперативiв. Як правило, ринкова кон’юнктура ними не вивчається i за межi свого району (у крайньому разi, сусiднього) сiльгосппродукцiя не вивозиться. Натомiсть основними мотивами вибору каналiв збуту продукцiї є передоплата з боку продавця, попередня домовленiсть, зручнiсть збуту (в умовах вiдсутностi у виробникiв транспортних засобiв, а iнодi i збиральної технiки продукцiя збувається прямо з поля). У результатi з року в рiк продукцiя продається одним i тим самим трейдерам, елеваторам, переробникам. 2. Державне сприяння розкриттю експортного потенцiалу зернових господарств високим ступенем монополiзацiї галузей-партнерiв аграрного сектору; рiзких коливань цiн на ринку; низької привабливостi iнвестування аграрного сектору через специфiку вiдтворювального процесу i ризикованiсть, притаманних лише цiй галузi. Тому сiльське господарство в умовах ринку потребує ефективного державного регулювання i державної пiдтримки. У процесi державного регулювання зернового господарства, як провiдної галузi сiльськогосподарського виробництва, повинна здiйснюватися економiчна пiдтримка аграрних пiдприємств з тим, щоб вони при нормальному господарюваннi мали необхiдний рiвень дохiдностi в умовах несприятливої ринкової кон’юнктури, а також були матерiально зацiкавленими вести сiльськогосподарське виробництво в такому обсязi i асортиментi продукцiї та її якостi, якi вигiднi споживачам i забезпечують соцiальну стабiльнiсть суспiльства. Напрямами державної пiдтримки галузi в перiод трансформацiї економiки мають бути: цiнова полiтика, оподаткування, бюджетна пiдтримка, кредитне забезпечення, митно-тарифне регулювання, сприяння розвитку страхування, гарантiї Уряду щодо iнвестування зарубiжними установами. Україна як традицiйна аграрна держава не повинна знижувати зернове виробництво до рiвня самозабезпечення, а навпаки – нарощувати експортний потенцiал. Часи, коли Україна була житницею Європи й iншого близького зарубiжжя, дано минули – на свiтовому ринку зерна ведеться жорстка конкурентна боротьба, у якiй в даний час лiдирують США, Аргентина, Австрiя i країни Євросоюзу. Свiтова торгiвля зерновими усе бiльше нагадує театр вiйськових дiй. Помимо традицiйної “зброї” – цiни i якостi, в хiд йде i бiльш потужна “артилерiя”. З боку ЄС – дотирування мiсцевих сiльгоспвиробникiв (що дозволяє утримувати внутрiшнi цiни) i експортнi субсидiї, а також жорсткi обмеження iмпорту. З боку США – спецiальнi держпрограмнi пiльговi кредити, що пропонуються країнам-iмпортерам для закупiвлi американського зерна. Крiм того, iнтереси найкрупнiших країн-експортерiв на свiтовому рiвнi активно лобiюють багаточисельнi асоцiацiї i об’єднання, якi досить часто являють собою ефективний симбiоз державних i приватних структур. Україна поки що скромно стоїть в сторонi вiд усiх цих процесiв, i кожний рiк такого “простою” загрожує їй втратою визначеної частки зовнiшнiх ринкiв зерна. власних потреб. визначатися прiоритетними цiлями та стратегiчними завданнями галузi. Варто погодитися з думкою, що криза зернового господарства це, перш за все, криза державного регулювання цiєї сфери економiки. Сьогоднi в Українi необхiдно здiйснювати процес розробки та впровадження нових пiдходiв у полiтицi державного регулювання ринку зерна. Для переходу до регульованого сiльськогосподарського ринку вплив держави має здiйснюватися через пiдтримку пропозицiї i споживання попиту (мiсткостi ринку), цiнову пiдтримку стратегiчно важливих видiв продукцiї, пiльгове кредитування виробництва окремих видiв продукцiї, бюджетну пiдтримку експорту, митно-тарифне регулювання. При цьому державне регулювання має органiчно доповнювати процеси ринкової самоорганiзацiї, перебувати з ними у динамiчнiй рiвновазi, як двi складовi єдиного економiчного механiзму. У загальному виглядi вiдновлення й розвиток зернового господарства та ринку зерна, на мою думку, повинно лежати у площинi реформ, суть яких викладено у таблицi 1. Таблиця 1 - Суть i напрямки реформи зернового господарства i ринку зерна в Українi Блоки реформи Напрями i змiст реформи - визначення власника землi, майна та працi; - побудова на основi власностi виробничих вiдносин; - формування органiзацiйно-правових структур ринкового типу; - створення iнфраструктури ринку. 2. Побудова ринкового за змiстом економiчного механiзму - створення сприятливої фiнансової та кредитної полiтики; - побудова адекватної ринковiй економiцi системи управлiння. 3. Наповнення повним змiстом конструкцiйної схеми економiчної реформи - впровадження ресурсо- та енергозберiгаючих технологiй; - кооперацiя, спецiалiзацiя та iнтеграцiя виробництва; - кадрове забезпечення; - розв’язання соцiальних проблем. - прийняття законодавчих актiв загального призначення по основних параметрах проведення реформ i економiчної дiяльностi; - у розвиток рамкових законiв прийняття законiв прямої дiї. Стосовно земельної реформи, то тут прослiдковуються негативнi явища, що загрожують повному провалу останньої. виробництва й паїв, а також у частинi передачi прав на їх вiдчуження, у майбутньому вважаються недiйсними з моменту їх укладання. Іншими словами, прийнятий Закон дозволяє заперечувати угоди, пов’язанi iз землею с. -г. призначення, якi укладенi в перiод дiї мораторiю (з 2001р. в Українi дiє мораторiй на вiдчуження бiльшої частини землi с. -г. призначення. У жовтнi 2004р. заборону було продовжено ще на два роки). На сьогоднiшнiй день в обхiд мораторiю проводяться щорiчно десятки тисяч угод по всiй країнi. І мова тут iде не тiльки про дiлянки пiд iндивiдуальне будiвництво навколо великих мiст – землi сiльгосппризначення рiзними шляхами купувались i пiд промисловi об’єкти, котеджнi поселення, торговi центри i т. д. Таке статус-кво у земельних вiдносинах встановила сама держава. Виконання даного закону може стати болючим для обох сторiн – i селян, i потенцiйних покупцiв. По таким угодам багато селян вже отримали кошти за свою землю. Бували такi випадки, коли селянам виплачували всю вартiсть землi, а не просто завдаток. Вони ж писали розписку – мовляв, якщо пiсля зняття мораторiю вони не продадуть землю, то зобов’язуються повернути цi кошти. Розумiється, грошi у селян довго не затримуються, i повернути їх зараз – достатньо серйозна проблема. Бiльш всього прийнятий закон вдарить по схемам вiдчуження землi при виданнi довiреностi (див. рис. 3.). Офiцiйно введення мораторiю п’ять рокiв назад влада аргументувала вiдсутнiстю законодавства, що регулює ринок землi. З тих пiр мало що змiнилось. Із 28 законiв, котрi повиннi були розробити у розвиток Земельного кодексу, є приблизно половина, та й тi у своїй бiльшостi не працюють в виду вiдсутностi пiдзаконної нормативної бази. Ефективнiсть державного регулювання i пiдтримки зернового ринку може бути досягнута, коли, по-перше, ресурси, пiльги, дотацiї, субвенцiї будуть видiлятися пiд наперед обґрунтованi державнi програми розвитку сiльського господарства i пiдтримки сiльських товаровиробникiв; по-друге, коли забезпечується безумовне дотримання аграрними пiдприємствами обов’язкових вимог, що передбачаються даними програмами; по-третє, коли наперед точно визначається частка держави i частка господарств у витратах при реалiзацiї вiдповiдних програм. Економiчнi напрями регулювання зернового ринку мають включати складання балансiв продовольчих ресурсiв, їх оптимiзацiю; узгодження попиту i пропозицiї, пiдтримки їх рiвноваги; регулювання й пiдтримку пропозицiй, а також збалансування i стимулювання попиту; регулювання експорту й iмпорту продукцiї. експортний потенцiал зерновий господарство Таблиця 2 - Заходи, якi повинна здiйснити держава для стабiлiзацiї зернового господарства i нарощування його експортного потенцiалу Мета Поточна ситуацiя Цiль №1. Достатнє постачання та прийнятнi ринковi цiни основних споживчих товарiв на основi зернових культур Достатнє постачання за прийнятною цiною. У 2003 р. Неврожай компенсували достатнiми обсягами iмпорту. Сумнiвна роль даржкомрезерву, адже iнтервенцiйнi продажi були недостатнiми для покриття дефiциту, iмпорт повинен покрити рiзницю. Таким чином, страховi резерви, на якi могла розраховувати України, були розмiщеннi за кордоном. Усе це свiдчить на користь аргументу переоцiнки ролi держкомрезерву приватного сектору та розвиток ефективного маркетингового ланцюга секторi залишаються нерозвиненими, i це значно пiдвищує ризики (юридичнi аспекти примусу виконувати зобов’язання за контрактами залишаються неврегульованими) та негативно впливає на розвиток ринку (вiдсутнiсть фактору часу в цiноутвореннi, майже не розвивається ринок форвардних контрактiв, немає можливостi управляти цiновим ризиком) Скасувати непрозоре, часто на авторитарнiй основi, втручання в приватну торгiвлю зернових державних установ, що виступає головним обмеженням для розвитку конкурентоспроможного внутрiшнього ринку Транспортнi засоби, якi використовують для перемiщення зерна, потребують iстотної модернiзацiї. Залiзничнi тарифи повиннi бути прозорi, прогнознi та одинаковi як для держави, так i для приватних органiзацiй. Потрiбно уникати раптових змiн залiзничних тарифiв, державнi агенцiї не повиннi мати преференцiй перед приватним сектором. Цiль №4. Прикращання ринкової / цiнової iнформацiї на умовах цiни ФОБ Чорне море У приватному секторi не створено умов для розвитку надiйної бiржi (спотової та форвардної) мiж колмпанiями, якi задiянi в зерновому секторi (наприклад, електронна зернова бiржа, органiзована спiльно з iноземними партнерами) з державними органiзацiями, а також реєстрацiї експортних контрактiв За браком суттєвої форвардної торгiвлi немає й компонента часу в ринкових цiнах. Приватному сектору потрiбно розробити надiйний стандартний контракт, включаючи потужну та надiйну систему забезпечення виконання контрактiв Цiль №6. Адаптацiя українських стандартiв якостi Вiдповiдно до становлення української торговельної спiльноти як нетто-експортера, потрiбно пристосовуватися до двох груп стандартiв якостi: українськi стандарти i загальновизнанi мiжнароднi стандарти Зобов’язання мати окремий стандарт для мiсцевого ринку створює iстотнi витрати (сприяючи збiльшенню маркетингових витрат мiж фермерами i портовими термiналами) в разi доведення якiсних характеристик партiй зерна вiдповiдно до мiжнародних вимог. Три групи нововведень: 1) вiдповiднiсть українським стандартам; 2) вiдповiднiсть мiжнародним стандартам пiд час формування партiй та завантаження зерна в портових термiналах; 3) надiйна реформована система iнспекцiї якостi зерна Цiль №7. скорочення маркетингової маржi Через брак надiйної системи забезпечення виконання контрактiв пiд час торгiвлi зерном знижуються цiни у фермерiв. Зернова торговельна спiльнота страждає вiд взаємного недовiр’я, породженого вiдсутнiстю будь-яких надiйних методiв забезпечення виконання контрактiв. Спотова цiна (максимальний термiн постави – 1 тиждень за умови негайної оплати) залишається домiнуючою. Не вистачає практики хеджування, яка базується на реальнiй форварднiй. Немає довiри, а це теж важливий елемент для розвитку надiйних приватних маркетингових кооперативiв, що займаються збутом зерна, яке виробили його учасники Уряд України створює додатковi iстотнi ризики для приватних трейдерiв, що спричинює у них намiри проводити хеджування простим шляхом збiльшення маркетингової маржi за рахунок зниження цiн фермерiв. Зокрема, наявна практика затягування виплати ПДВ (i навiть ризик його невиплати) за експортоване зерно тепер враховується бiльшiстю трейдерiв, що знижують цiну для фермерiв. Така ситуацiя, спричинена слабкiстю забезпечення виконання зобов’язань за контрактами, обмежує число торговельних та кооперативних пiдприємств, призводить до послаблення конкуренцiї, а iнодi й до монополiстичних позицiй однiєї або кiлькох торговельних компанiй в деяких областях Деякi позитивнi зрушення зi сторони державного управлiння у пiдтримку зерновиробникiв впроваджено уже сьогоднi. У зв’язку iз збiльшенням затрат на вирощування зерна (затрати на обробiток одного гектару рiллi за останнiй рiк збiльшились в середньому на 500-700 грн. – мiнiмум до 350-400 дол. США й iншi), державна полiтика направлена на пiдтримку аграрiїв. (40% - у першому кварталi). Крiм того кабмiн зобов’язали термiново розробити механiзм здешевлення кредитiв, створити резервний посiвний фонд, задiяти резервний бюджетний фонд для компенсацiї втрат аграрiїв. У той же день 21 лютого уряд прийняв постанову №165 про компенсацiї сiльгоспвиробникам до 21% по ставкам короткострокових кредитiв, до 20% - довгострокових i 27% - по ставкам кредитних союзiв. Кабмiн передбачив 100 грн. дотацiй на 1 га озимих посiвiв i 65 грн. – на яровi. Загальний парламентський “рецепт” виводу сiльського господарства з кризи у першому пiврiччi 2006 року зводиться до такого: 1. 540 млн. грн.. – на пiдтримку озимих; 3. 150 млн. грн. – на здешевлення кредитiв ( i ще 150 млн. грн.. у другому пiврiччi); Однак, судячи по даним ДНАУ план бюджетних вiдрахувань у сiчнi-лютому не виконано, i звiдкiля брати кошти на дотацiї у вказаному обсязi прямо зараз – невiдомо. А за першим пiврiччям прийде й друге, i нiхто не може дати гарантiй, що сiльське господарство не потребує нових дотацiй. Бюджет же 2006 року i без того “бiдний” iз 12-мiльярдним дефiцитом. Отже, до програми ринкової трансформацiї державної пiдтримки зернового господарства можна i треба включити й iншi заходи, якi вiдповiдають основним критерiям СОТ, а саме: - створення i використання для продовольчої безпеки i стабiльностi ринку резервiв с. -г. продукцiї, закупка i продаж якої має здiйснюватись прозоро, за поточними ринковими цiнами; - пiдтримка купiвельної спроможностi населення з низькими доходами шляхом надання прозорих та адресних субсидiй; - прямi виплати (грошовi i натуральнi) виробникам с. -г. продукцiї на пiдтримку їхнiх доходiв; - непряма пiдтримка доходiв товаровиробникiв, яка не пов’язана з обсягами виробництва та цiнами на продукцiю; - пiдтримка програм страхування доходiв с. -г. товаровиробникiв на випадок стихiйних лих, хвороб i пошкодження шкiдниками рослин; - пiдтримку сiльгосппiдприємств, що знаходяться в регiонах з несприятливими природно-клiматичними умовами. У сферi органiзацiї та забезпечення прозоростi ринку необхiдно спрямувати потоки с. -г. продукцiї через прозорi процедури аграрного ринку – бiржову торгiвлю, агроторговi доми, торгiвельну мережу, системи споживчої кооперацiї. Державною полiтикою у сферi посилення експортного потенцiалу зернового господарства слiд передбачати: - здiйснення квотування обсягiв продукцiї для реалiзацiї на внутрiшньому ринку; - установлення мiнiмальних та максимальних цiн на сировину та кiнцеву продукцiю конкретного пiдкомплексу АПК; - впровадження закупiвель с. -г. продукцiї за заставними цiнами як форми пiльгового кредиту для захисту виробникiв вiд надмiрних коливань ринкової кон’юнктури; - забезпечення формування iнтервенцiйних фондiв сировинної продукцiї iз наступним використанням для iнтервенцiйного втручання (продажу) у випадку недостатньої пропозицiї та зростання цiн i поновлення таких фондiв шляхом закупiвлi продукцiї у випадку перевищення пропозицiї над попитом i рiзкого зниження цiн; - впровадження механiзму кредитування товаровиробникiв через систему подвiйних складських свiдоцтв; - впровадження на бiржовому ринку повного спектра фiнансових iнструментiв для форвардних i ф○ючерсних контрактiв; - впровадження дотування цiн, за якими виробники реалiзують зернову продукцiю. Рiвень цiн на с. -г. продукцiю та продовольство суттєво залежить вiд рiвня платоспроможностi населення, тому заходи державної полiтики регулювання ринкових цiн слiд поєднувати iз заходами пiдвищення доходiв населення, а також розвитком системи адресної продовольчої допомоги вразливим верствам населення. У сферi зовнiшньоекономiчних вiдносин доцiльно впровадити механiзми стимулювання експорту зернової продукцiї i продовольства, забезпечення iнтересiв нацiонального АПК при вступi до СОТ i захист вiтчизняного товаровиробника на внутрiшньому ринку. Для пiдвищення ефективностi зернового господарства необхiдно державне управлiння в галузi на агрополiтичному та адмiнiстративному рiвнi, де доцiльнi такi напрями дiяльностi: регулярний аналiз i прогноз ситуацiї на свiтовому зерновому ринку; розробка та фiнансування державних цiльових програм; економiко-екологiчний монiторинг. Проведенi науково-обгрунтованi прогнознi дослiдження свiдчать, що природно-господарський i економiчний потенцiал Херсонської областi спроможний забезпечити ефективний розвиток зернового господарства з поступовим i динамiчним розвитком його експортних можливостей. На регiональному рiвнi головними завданнями нинi стають: регулювання ринку зерна i продовольства; маркетинг, включаючи кон’юнктурну iнформацiю, консультативну дiяльнiсть; сприяння створенню рiзних видiв об’єднань сiльських та iнших товаровиробникiв АПК, у тому числi й зерновиробникiв. 3. Стратегiчнi аспекти використання експортного потенцiалу зхернового господарства Херсонської областi Сучасний зерновий ринок Херсонської областi все ще перебуває на стадiї становлення i не забезпечує виконання основних функцiй: органiзацiї оптової й роздрiбної торгiвлi, формування конкурентного середовища, контролю якостi продукцiї, транспортування i зберiгання продукцiї, кредитування i страхування, iнформацiйне та консалтингове обслуговування господарських структур. Тому виробник зернової продукцiї й по нинi залишається наодинцi в товаропросуваннi своєї продукцiї до споживача. До найважливiших проблем, якi вимагають розв’язання у процесi формування зернового ринку в регiонi належать: - комерцiалiзацiя збуту продукцiї. Комерцiйнi канали стали основними i водночас найменш органiзованими, упорядкованими й прозорими, що призводить до суттєвих фiнансових втрат товаровиробникiв, поширення тiнiзацiї збуту, дефiциту цiн, монополiзму посередницьких структур; - повiльно вiдбувається наповнення новоствореної iнфраструктури зернового ринку, особливо бiржової та оптової торгiвлi; - досягнутий рiвень виробництва i споживання свiдчить про значнi можливостi нарощування потенцiалу зернового ринку; що перiодично призводило до дестабiлiзацiї ринку; - великий експортний потенцiал зернового сектора стримується недостатнiм рiвнем розвитку iнфраструктури ринку, державного протекцiонiзму експорту конкурентоспроможної на зовнiшнiх ринках продукцiї, гармонiзацiї вiтчизняної нормативної бази з мiжнародними системами; - затягується реалiзацiя заходiв адаптацiї вiтчизняного ринку до умов прийнятих у Свiтовiй органiзацiї торгiвлi. Прiоритетним завданням реалiзацiї зернового ринку є не стiльки страхування вiд ризикiв дефiциту зерна, скiльки розробка стратегiї ефективного використання його надлишкiв, насамперед розширення внутрiшнього ринку переробки зерна та пошук стабiльних зовнiшнiх ринкiв збуту. У структурi експорту областi останнiми роками переважає продукцiя рослинництва, яка становить близько трьох четвертих сiльськогосподарського експорту i найбiльша частка припадає на олiю та зерно. Зовнiшня торгiвля зерновими культурами в херсонськiй областi характеризується зростанням обсягу експорту як у натуральному так i у вартiсному виглядi. Так, у 2005 роцi експорт зерна становив близько 300 тис. тонн, на суму близько 25 млн. дол. США, що порiвняно з 1996 роком бiльше в натуральному виразi 7 разiв, а у вартiсному – у 4,5 рази. Водночас експортний потенцiал зернового господарства на Херсонщинi i на сьогоднiшнiй день використовується незадовiльно. Лiбералiзацiя зовнiшньої торгiвлi с. -г. продукцiєю ще не пiдкрiплена стимулюванням її експорту. Як наслiдок, аграрний сектор ще слабо iнтегрований у свiтовий продовольчий ринок. Значною мiрою це зумовлено низькою конкурентоспроможнiстю вiтчизняної зернової продукцiї. Високi конкурентнi переваги iмпорту в основних країнах iмпортерах зумовленi високим рiвнем пiдтримки виробництва (програми пiдтримки цiн i доходiв) та експорту (експортнi субсидiї й програми розширення експорту) в них. Суттєве значення має й те, що Україна не є членом СОТ та не бере участi в регiональних торгiвельних угрупуваннях та iнтеграцiйних процесах. Реалiзацiя великого експортного потенцiалу зернового господарства стримується також вiдсутнiстю мiжнародної стандартизацiї української продукцiї, хоч за якiстю i безпекою вона не поступається українським зразкам. Недостатнiм є розвиток iнфраструктури просування зерна на зовнiшнi ринки, не має активної реклами. Обмеженим є асортимент i малопривабливим є зовнiшнiй ринок окремих видiв продукцiї, їх упаковка, розфасування. Понад десятилiття уряд України розробляв рiзнi iнструменти регулювання зернового ринку. Щоразу декларували передусiм державну пiдтримку фермерiв, спрямовану на забезпечення прибутку вiд реалiзацiї зернових культур. У серединi 90-х рокiв, коли вiдносно повiльний процес приватизацiї i розвитку зернового сектору був розпочатий, Херсонський зерновий ринок страждав вiд факторiв неефективностi (як на макроекономiчному рiвнi, так i на рiвнi зернового сектору). Це призвело до тривалого перiоду скорочення виробництва й зниження врожайностi в зерновому секторi. Визнаючи негативний вплив таких чинникiв „неефективностi”, впродовж десятилiття розроблялися головним чином, короткостроковi регулюючi механiзми, за допомогою яких прагнули лiквiдувати негативнi наслiдки: а) незакiнченої приватизацiї аграрного сектору, що спричинило повiльний розвиток ринкiв землi, кредитiв та робочої сили; б) неефективного функцiонування маркетингових каналiв збуту зернових. Зосереджуючись скорiше на наслiдках, анiж на причинах їх виникнення, щороку стикалися з одними й тими самими проблемами. Концентруючись на такому короткостроковому пiдходi, замiсть сприяння змiцненню конкурентних ринкiв: товарного (зерновi культури) i факторних (земля, кредити та трудовi ресурси) – дуже неефективно витрачалися обмеженi бюджетнi кошти в секторi, який мiг би стати одним iз найрозвиненiших в економiцi Херсонщини. Я пропоную звернути увагу, насамперед, на основнi чинники, що спричиняють неефективнiсть роботи маркетингових каналiв збуту зернових, а не на досягнення короткострокових ефектiв. До того ж, як i в будь-якому каналi збуту, до всiх його ланок, без винятку, потрiбно ставитись дуже серйозно, оскiльки ефективнiсть маркетингового каналу в цiлому залежить вiд його найслабшої ланки. Тому подальшi дослiдження, так само як i запропонований порядок дiй, передбачають застосування всебiчного пiдходу до вирiшення проблем структурної неефективностi в зернового секторi, починаючи вiд фермера, i з подальшим продажем зернових на експорт. для зернового ринку в Центральнiй i Схiднiй Європi, в Середнiй Азiї, а також одним iз провiдних експортерiв зернових у свiтi. Фахiвцi прогнозують, що в наступнi роки середнi обсяги врожаїв зернових культур на Херсонщинi значно збiльшаться, хоча, як i в усьому свiтi, врожаї залежатимуть вiд клiматичних умов. Нинi пiд зерновими культурами в областi приблизно 696 тис. га землi, iз середньою врожайнiстю 23,6 ц/га, що може сприяти виробництву близько 1,65 млн. т зерна. В мiру розширення доступу фермерiв до кредитних ресурсiв, добрив, засобiв захисту рослин, якiсного насiння тощо, врожайнiсть значно зростатиме. На початку 90-х рокiв урожайнiсть в регiонi становила близько 30 ц/га, отже, ймовiрне збiльшення до 3,5–4,5 ц/га, а в подальшому – до 50 ц/га за умови покращання доступу фермерiв до матерiально-технiчних ресурсiв та сучасного обладнання. Крiм того, на сьогоднiшнiй день, досить вагома частка земель в областi незадовiльно обробляються, або й не обробляються взагалi. Фермери ж поступово освоюють цi землi. В разi збiльшення врожайностi до 40–50 ц/га може збiльшитись виробництво зернових до 2,8–3,5 млн. т щорiчно. Аналогiчний хiд справ прослiдковується i в iнших регiонах країни. Чи зробить це Україну провiдним експортером зерна в свiтi? Якщо так (i саме це є метою), то поточна регуляторна полiтика держави не життєздатна, але й виступає головною перешкодою в досягненнi потенцiйних переваг для зернового сектору. яка призвела до значних витрат бюджетних ресурсiв i, що важливiше, сповiльнила розвиток тiєї галузi, яка мала б стати однiєю з провiдних в економiцi. Ми все ще маємо кращi ґрунти в Європi (бiльше сiльськогосподарських угiдь, нiж Францiя i Нiмеччина, разом узятi!) й вiдносно стiйкi клiматичнi умови – вiд майже субтропiчного клiмату в Криму до помiрного. Це означає що країна в змозi вирощувати рiзноманiтнi зерновi культури, такi як соя, рис, – i до повного перелiку європейських зернових культур. Уряд спробував пiдтримати мiнiмальнi цiни, що, очевидно, не спрацювало (було задекларовано мiнiмальну цiну на пшеницю 3 класу – 690 грн/т, тодi як фермери отримували пропозицiї 400 – 460 грн/т). Податковi структури протягом кiлькох рокiв акумулювали борги за сплату ПДВ експортерам зерна, що призвело до зниження останнiми закупiвельних цiн для фермерiв на суму зазначеного податку. За всiх випадкiв фермер платить за неефективнiсть ринкових механiзмiв, одержуючи низькi цiни за свiй товар, якщо вiн у змозi знайти покупця взагалi. Останнiми роками спостерiгаються намагання вплинути на ринковi цiни через iнтервенцiйнi закупiвлi зерна. В країнi яка збирається стати великим експортером, це означає, що уряд робить спроби пiдвищити свiтовi цiни! Єдиним результатом (i не ефективним) таких обмежених iнтервенцiйних закупiвель є надання прямої субсидiї декiлькох “наближеним” виробникам, якi в змозi продати своє зерно в iнтервенцiйнi запаси. Іншi виробники так i залишаються з тiєю ж самою не ефективною маркетинговою системою, та без державної пiдтримки. Якщо є бажання стабiлiзувати й пiдтримати доходи фермерiв, щоб гарантувати стабiльний розвиток зернового сектору з подальшим отриманням статусу провiдного експортера зерна, необхiднi системнi змiни маркетингових iнституцiй на зерновому ринку як частини iнтегрованої аграрної полiтики. Це передбачає змiни в землекористуваннi, подальшу реструктуризацiю частково приватизованих “колгоспiв”, полегшення доступу до кредитних ресурсiв, особливо для фермерiв. Удосконалення практики землекористування також полегшить доступ до кредитiв та лiзингу, що дасть змогу українським фермерам поновити парк сiльськогосподарських машин. Українське сiльське господарство стоїть перед перспективою вiдновлення свого статусу провiдного свiтового виробника багатьох зернових культур через ефективний та прибутковий аграрний сектор, що надалi стане важливим “двигуном” розвитку економiки країни в цiлому. Запроваджуючи пропоновану програму дiй, рекомендується також, щоб будь-якi побiчнi ефекти (якщо такi будуть)було важно проаналiзовано та, вiдповiдно, усунено за рахунок тiсної координацiї мiж державними органами i представниками приватного сектору. Вразi змiцнення добре вiдомої (хоча все ще, головним чином, потенцiйної) порiвняльної переваги українського зернового сектору в свiтi зi зростаючим населенням та обмеженими регiонами, де спостерiгається надлишкове виробництво зернових, Україна могла б повернути свою роль провiдного експортера зерна. Рекомендується щоб середнiм i довгостроковим позитивним перетворенням в українськiй економiцi, спрямованим на активне структурне регулювання та iнвестицiйну полiтику в зерновому секторi були наданi переваги перед нежиттєздатними короткотермiновими заходами, пов’язаними витратним розподiлом бюджету i спричиненими неефективною маркетинговою системою в зерновому секторi, тобто концентруватися слiд на причинах виникнення проблем, а не на їх наслiдках. За таких обставин iнтервенцiйна полiтика держави буде спрямована на вдосконалення маркетингових структур зернового ринку та, що стосується державних iнтервенцiй i прямих цiнових регулювань буде обмеженим випадками надзвичайних i несподiваних або катастрофiчних ситуацiй. Головним питанням для свiтових експортерiв зерна стає змiцнення конкурентного становища України на мiжнародних ринках. У зв’язку з цим увагу привертають два основнi моменти: а) витрати виробництва i б) маркетинговi витрати. Цi двi категорiї витрат тiсно пов’язанi мiж собою, оскiльки зрозумiло: якщо витрати на виробництво зерна в Українi не вiдповiдають свiтовим стандартам, всi подальшi зусилля для пiдвищення ефективностi збуту стають марними. І навпаки, за iснування в країнi занадто високих маркетингових витрат (транспортування, зберiгання) всi зусилля фермерi, спрямованi на зменшення витрат виробництва, стають невиправданими. Так само спроба створити експортнi перешкоди (прямi або непрямi) збiльшить витрати на укладення угод iз iноземними партнерами. Адже немає нiякого способу змусити iноземних клiєнтiв надавати перевагу українському зерну перед росiйським, канадським, американським, аргентинським, румунським, англiйським або французьким; будь-якi додатковi витрати на експорт неминуче призведуть до скорочення внутрiшнiх цiн на зерно в Українi. досягнення країною позицiї середнього нетто-експортера iз 6,5–7,5 млн. т пшеницi та 4 млн. т ячменю. Це свiдчить про провiдну роль на свiтовому ринку, що, наприклад буде еквiвалентно: а) 20–25% американського експорту пшеницi; б) 70% аргентинського експорту пшеницi; в) 40–45% експорту пшеницi, вiдповiдно, австралiйського, канадського чи ЄС. Такi перспективи передбачають новi пiдходи до оцiнки маркетингової полiтики на зерновому ринку України, враховуючи потенцiальнi лiдируючi позицiї української пшеницi, ячменю та кукурудзи на свiтових ринках. Усi зазначенi вище цiлi повиннi досягатися тiсною спiвпрацею мiж державними структурами та приватним сектором, органiзацiями приватного сектору, кооперативами та асоцiацiями. Необхiдне чiтке визначення ролi держави та обласних державних адмiнiстрацiй для пiдтримки розвитку приватного сектору. Державi також потрiбно вести монiторинг небажаних соцiальних наслiдкiв протягом перехiдного перiоду та процесу iмплементацiї цих позицiй i, вiдповiдно, розвивати iнструменти прямої пiдтримки прибуткiв для мало- та середньо забезпечених верств населення без втручання в конкурентне цiноутворення на зерновi та на основнi продукти їх переробки. Дотепер уряд України чiтко не визначив розподiлу повноважень мiж приватним сектором та державними агенцiями з питань розвитку ефективної маркетингової системи на зерновому ринку. Така невизначенiсть провокує рiзноманiтнi спроби (переважно не ринковi) впливу на основнi принципи функцiонування зернового ринку України. року. Всi комерцiйнi операцiї повинен здiйснювати приватний сектор. Вiн же має розвивати власнi правила щодо комерцiалiзацiї зерна – вiд фермерiв до переробних пiдприємств чи експортерiв. Замiсть упровадження витратних короткотермiнових заходiв, уряд повинен активно залучати приватний сектор до розробки законодавчого поля щодо регулювання зернового ринку. Якщо наявнi законодавчi акти не передбачають таких дiй, то уряд повинен їх переглянути та виправити згiдно з потребою. Крiм того, зосереджуючись на боротьбi iз корупцiєю в маркетинговому каналi збуту зернових, можна досягти суттєвого прогресу в скороченнi маркетингового ланцюга. Ринки зерна потребують добре розвиненого правового поля, включаючи чiтко функцiонуючу систему забезпечення виконання зобов’язань за контрактами, таку саму як розроблена в рамках системи складських свiдоцтв. Правовий статус контрактiв та гарантiя виконання зобов’язань за ними знизять ризики та скоротять торговi нацiнки. І ще – пiд час розвитку приватного сектору можливi непередбачуванi наслiдки, якi потрiбно вiдслiдковувати, щоб вчасно їх вирiшити: наприклад, соцiальнi наслiдки, прояви монополiзму в деяких областях, допомога в розвитку нових засобiв монiторингу просування зерно продуктiв маркетинговими каналами. не забезпеченнi достатнiм фiнансуванням, створюють безладдя й занадто часто мають тенденцiю пiдсилювати наявнi монополiї. на зовнiшньому ринку. Це значно пiдтримало б цiни фермерiв та сприяло залученню iнвестицiй до сектору, покликаного пiдвищити мiжнародну конкурентоспроможнiсть України та надати можливостi вiдновити статус провiдного виробника та експортера зерна в свiтi. План заходiв на середньострокову перспективу. наслiдкiв, спричинених iснуванням великої кiлькостi ризикiв, якi важко хеджувати: а) ризику невиконання комерцiйних контрактiв (дефолту); б) ризику цiнових коливань за вiдсутностi форвардної торгiвлi; в) ризику iснування рiзних видiв корупцiї в маркетинговому ланцюзi; г) ризикiв, спричинених недобросовiсними дiями мiсцевих та центральних органiв влади. Встановлюючи загальну мету посилення зернового сектору України та зменшення ризикiв, пропонується створити спiльнi комiсiї для розгляду нових змiн до державної полiтики та функцiонування приватних маркетингових iнституцiй. Основнi елементи, якi потребують опрацювання комiсiями, розглядали в попереднiх секцiях. Завдання 1: завершення приватизацiї пiдприємств, що належать державi i беруть участь у комерцiйних операцiях та реструктуризацiя iнших державних установ (iнспекцiї з контролю якостi, державнi лабораторiї надання послуг перевiрки якостi); Завдання 2: змiни в державному регулюваннi на зерновому ринку з огляду на досягнення середньострокових цiлей: а) запровадження приватної системи страхування для допомога фермерам у вирiшення проблеми низьких цiн пiд час збору врожаю, що спостерiгається протягом останнiх рокiв; б) паралельне скорочення рiзних видiв державного втручання; в) розвиток заходiв, спрямованих на подолання корупцiї, якi повиннi контролювати державнi органи. Завдання 3: полiпшення, в разi спiвробiтництва з приватним сектором, аналiзу ринку та надання iнформацiйних послуг. Завдання 4: уточнення ролi та методiв роботи держкомрезерву; Завдання 5: змiна цiлей та методiв державного регулювання зернового ринку; поступове зменшення ролi державних операторiв (паралельно iз наданням i пiдтримки приватним страховим компанiям); завершення приватизацiї елеваторiв, якi ще залишаються в державнiй власностi. Завдання 6: посилення iнституцiй приватного сектору та їхнього впливу на формування загальної полiтики на зерновому ринку: а) реструктурицiя товарних бiрж; б) стандартизацiя зернових контрактiв для торгiвлi на зовнiшньому ринку; в) покращення роботи системне забезпечення виконання умов контрактiв згiдно з “чорним списком” зернових термiналiв, якi розробили фахiвцi системи складських свiдоцтв; г) адаптацiя стандартiв якостi вiдповiдно до вимог мiжнародних ринкiв. ВИСНОВКИ послуг. 2. Ринок зерна – система товарно-грошових вiдносин, що виникають мiж його суб’єктами в процесi виробництва, зберiгання, торгiвлi та використання зерна на засадах вiльної конкуренцiї, вiльного вибору напрямiв реалiзацiї зерна та визначення цiн, а також державного контролю за його якiстю та збереженням. 3. Останнiм часом усе виразнiше помiчаютьсяглобальнi проблеми у свiтовому зерновому господарствi. Існує негативна тенденцiя зменшення запасiв зерна (починаючи з 1999 року), зменшення показникiв забезпеченостi зерном на одну людину, що пов’язано iз стрiмким ростом населення планети та iншi. Саме тому для України, на сьогоднiшнiй день, в умовах розвитку зовнiшньоекономiчної дiяльностi гостро назрiла необхiднiсть дослiдження й активiзацiї процесу iнтенсивного й iндивiдуального виробництва зерна та формування ефективного i високофункцiонального внутрiшнього й зовнiшнього його ринку, який є невiд’ємною частиною економiки держави. 4. Херсонська область завжди була й залишається серед основних виробникiв та постачальникiв зернової продукцiї на ринок України та закордон. Одночасно вважається, що потенцiйнi можливостi регiону як виробника зерна, значно вищi, нiж реалiзується на практицi. За дослiджуваний перiод (1990-2004 рр.) валовий збiр зернових у всiх категорiях господарств у вазi пiсля доробки в середньому становив 1,76 млн. т. Найефективнiшою по виробництву зернових є дiяльнiсть державних пiдприємств, де урожайнiсть сягає 29,6 ц/га. Потенцiальнi можливостi регiону лежать в межах виробництва 4 млн. тонн зерна на рiк при посiвних площах 450 тис. га та урожайностi – 50 ц/га. резерви для реалiзацiї зернових, а саме – близько 60 % валового збору. Небувалих обсягiв реалiзацiї за останнi 5 рокiв було досягнуто в 2001 роцi – 935 тис. т. Зовнiшня торгiвля зерновими культурами в Херсонськiй областi характеризується зростанням обсягiв експорту як у натуральному, так i в вартiсному виглядi. Так, у 2004 роцi експорт зерна становив близько 300 тис. т, на суму близько 32 млн. дол., що порiвняно з 1996 роком бiльше в натуральному виразi в 7 разiв, а у вартiсному – у 4,5 разiв. Основними країнами iмпортерами херсонського зерна є Росiйська Федерацiя, Іспанiя, Італiя, Румунiя, Ізраїль, Ірак, Сирiя, США. Основною конкурентною перевагою вiтчизняного зерна вважається низький рiвень цiн. Саме низькi цiни роблять його привабливим. Херсонськi цiни (FOB) на пшеницю в середньому за перiод 1999-2001 рр. були нижчими вiд свiтових на 10%. Розрив мiж Херсонськими експортними цiнами та свiтовими у 2000/2002 та 2002/2003 маркетингових роках визначався у 40 дол. США. 6. Для високоефективної активiзацiї зовнiшньоторговельної дiяльностi Херсонщини на ринку зерна необхiдно: - полiпшувати якiсть зерна, вводити спрощену систему стандартiв; - змiцнювати виробничо-технiчну базу на виробництвi зерна; - помiркована та продуктивна полiтика держави, направлена на пiдтримку саме товаровиробникiв якiсного зерна; - вивести сiльськогосподарських товаровиробникiв на зовнiшнi ринки шляхом їх кооперацiї чи створення в областi асоцiацiї експортерiв сiльськогосподарської продукцiї. 7. Велику роль у цих процесах повинна вiдiграти держава. Заходи державного регулювання ринку зерна повиннi зосередитись на тому, щоб система публiчних торгiв змогла витiснити невигiдну для виробника схему скуповування продукцiї трейдерами. Лiтература 2. Саблук П. Т. Реформування та розвиток пiдприємств агропромислового виробництва - К.: ІАЕ. – 1999. 3. Саблук П. Т. Формування та функцiонування ринку агропромислової продукцiї - К.: ІАЕ. – 2000. – 556 с. 4. Сагань М. П. Тенденцiї розвитку зернового господарства / Фермерське господарство – 2004. № 5 – с. 7. 5. Ситник В. П. Агроiнком: Аграрний iнформацiйний науково-виробничий журнал. – К.: Агропромiнвест-iнтернешнл, 2005. – № 112. – с. 6-13. 6. Стегура В. В. Проблеми iнфраструктурного забезпечення АПК України / Економiка АПК, № 2 2004. – с. 118. 7. Тарасенко А. Р. Цiнова ситуацiя на зерновому ринку / АПК-Информ – К.: - 13-14. 05. 04. 8. Давидов І. М. Проблеми та перспективи на зерновому ринку / Сiльський час – 13. 11. 03. № 88. 10. Степанова О. О. Дiловий агрокомпас. – Херсон: ПП Видавницький Дiм „Компас”, 2005. – № 415 – с. 38-39. 11. Технопарк, Компанець М.І. № 3-4. 2005. – с. 31-37. 12. Формування та функцiонування ринку агропромислової продукцiї / Саблук П. Т. – К.: ІАЕ, 2000. – 555 с. 14. Шандрополь М. М. Агро партнер - Херсон : № 18 – 2005. – с. 21-22.