Проблеми фiнансування дiяльностi сiльськогосподарських пiдприємств
Розвиток агропромислового виробництва в Українi залежить вiд ефективного його фiнансування. Але, нагадаємо, що фiнансування дiяльностi пiдприємств агропромислового сектора здiйснюється з урахуванням специфiки функцiонування цiєї галузi, яка визначається:
сезоннiстю виробництва;
тривалим перiодом вiдтворення основних засобiв;
безперервнiстю виробничих процесiв;
використанням у якостi засобiв та предметiв працi живих органiзмiв, якi пiдпорядкованi у першу чергу бiологiчним законам вiдтворення;
залежнiстю результатiв дiяльностi пiдприємств та вiдповiдно джерел фiнансування вiд впливу природно-клiматичних умов;
необхiднiстю кредитного забезпечення операцiйної дiяльностi та подальшого успiшного розвитку суб’єктiв господарювання як наслiдку впливу попередньо зазначених факторiв [2, с. 89].
· зменшення обсягiв державної пiдтримки сiльського господарства, що не забезпечує нормальне функцiонування аграрного виробництва;
· недоступнiсть кредитних ресурсiв через високi вiдсотковi ставки та вiдсутнiсть заставного майна для ведення не лише розширеного, а й простого вiдтворення;
· не врахування сезонностi робiт (немає стабiльного фiнансування у конкретно визначенi перiоди року), що фактично пiдсилює дизпаритет цiн. Хоча державою в цьому напрямку здiйснюються певнi заходи, але вони явно недостатнi i це не дає позитивного результату;
· вiдсутнiсть механiзму швидкого i надiйного доведення державних фiнансових ресурсiв до аграрних пiдприємств (цi ресурси «прокручуються» у комерцiйних банках не на користь селян);
· немає глибокого та надiйного контролю з боку державних структур за цiльовим використанням коштiв за призначенням [3, с. 143].
Джерела фiнансування пiдприємств аграрного сектора економiки можна подiлити на такi групи:
· державне фiнансування;
· власнi фiнансовi ресурси пiдприємств;
· кредитнi ресурси та iнвестицiї.
Необхiднiсть державного фiнансування зумовлена не тiльки специфiкою галузi сiльського господарства, а й рядом особливостей, якi притаманнi вiтчизняним пiдприємствам цiєї сфери. Серед них, зокрема, такi: зниження купiвельної спроможностi населення, що обмежує можливостi пiдняття цiн на сiльськогосподарську продукцiю; вiдставання України вiд розвинутих країн за рiвнем науково-технiчного прогресу, передових технологiй тощо; потреба в iнвестицiях для пiдтримки родючостi ґрунту; низькi рiвнi розвитку iнфраструктури сiльської мiсцевостi; розрив сталих економiчних i технологiчних зв’язкiв мiж рiзними сферами агропромислового комплексу [1, с. 21].
зокрема в галузях елiтного насiнництва i племiнного тваринництва; проведення технологiчних ярмарок; здiйснення iнвестицiй, якi впливають на зниження затрат, полiпшення якостi робiт i продукцiї; розвиток iнфраструктури сiл i сiльськогосподарських ринкiв; освiту i професiйне навчання, перепiдготовку землеробiв на несiльськогосподарськi професiї i iнше; здiйснення державних замовлень [5, с. 78].
Одним з основних джерел фiнансування сiльськогосподарського виробництва залишаються власнi кошти пiдприємств. До них вiдносяться нерозподiлений прибуток та амортизацiйнi вiдрахування. Але для нормального вiдтворення основних засобiв рiвень амортизацiйних вiдрахувань, який закладається в собiвартостi продукцiї, є недостатнiм.
Щодо кредитного забезпечення сiльськогосподарських пiдприємств, то аналiз кредитних правовiдносин в аграрному секторi економiки свiдчить, що комерцiйними банками не враховується специфiка сезонностi сiльського господарства. До цього часу сiльськогосподарським товаровиробникам, як правило, продовжують надаватися короткостроковi кредити, в результатi чого штучно створюються умови неплатоспроможностi позичальникiв з усiма наступними негативними наслiдками [7, с. 354]. До того ж, банки у кредитуваннi надають перевагу пiдприємствам переробної промисловостi. Це зумовлюється невiдповiднiстю сiльськогосподарських товаровиробникiв вимогам банкiв (вiдсутнiсть застави, збитковiсть тощо). У прiоритетному секторi нацiональної економiки майже не проводиться робота щодо забезпечення вiтчизняних або iноземних спецiалiстiв iнформацiєю про потребу в коштах господарств та регiонiв, про види кредитiв, якi їм необхiднi та реальнi строки повернення цих кредитiв, виходячи з виробничого потенцiалу пiдприємств i регiонiв, прогнозу цiн на продукцiю, що вони виробляють, можливостей збуту цiєї продукцiї i т. д. До речi, такий аналiз допомiг би зорiєнтуватись в економiчнiй ситуацiї не тiльки банкам, а й самим сiльськогосподарським пiдприємствам [4, с. 42].
Отже, для ефективного розвитку агропромислового комплексу необхiдно в першу чергу вирiшити проблему фiнансування сiльськогосподарських пiдприємств.
Лiтература
2. Гривкiвська О. В. Джерела фiнансування пiдприємств аграрного сектора економiки // Формування ринкових вiдносин в Українi: Збiрник наукових праць. – 2004. -Вип. 4 (35). -С. 89–92.
4. Палькевич Ю. С. Аналiз та шляхи вдосконалення фiнансово-кредитних вiдносин в АПК // Науковий вiсник НАУ. – 1999. - Вип. 18. - С. 40–43.
5. Панасюк Б. Я., Ярошенко Ф. О. Фiнансове забезпечення розвитку агропромислового комплексу // Стратегiя економiчного розвитку України: Науковий збiрник. – 2003. - Вип. 14. - С. 71–79.
6. Першко Л. О. До питання створення механiзму фiнансового забезпечення дiяльностi пiдприємств // Збiрник наукових праць Луганського нацiонального аграрного унiверситету. – 2004. – № 37 (49). -С. 99–103.
7. Скотар М. Я. Правовi проблеми банкiвського кредитування аграрного сектора економiки України // Проблеми i перспективи розвитку банкiвської системи України: Збiрник наукових праць. – 2004. - Т. 9. - С. 352–355.
| 
