ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ВІТЧИЗНЯНОГО СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА
Сiльське господарство України у сучасний перiод ще не вийшло iз стану глибокої кризи, яка була спричинена недалекоглядною полiтикою багатьох урядiв незалежної України. Розвиток сiльського господарства нашої держави дослiджували багато вчених.1
Однiєю iз найкращих робiт є праця академiка Б. Панасюка, в якiй уперше за роки незалежностi України зроблена спроба на основi конкретних статистичних i аналiтичних матерiалiв показати реалiзацiю економiчної полiтики виконавчою владою з позитивної i негативної сторiн.2
У 2004 р. вийшли друком працi В. А. Чеботарьова34
, присвяченi iнновацiйнiй трансформацiї структури АПК та науковому його забезпеченню. В основному вченi аналiзують ситуацiю, що склалася в аграрному секторi сучасної України та причини негараздiв у налагодженнi виробництва. Про перспективи розвитку АПК у вiтчизнянiй iсторiографiї говориться ще досить мало. Власне перспективи оцiнюються науковцями-економiстами, якi розраховують використання коштiв, вкладених у АПК. Глобальнi ж перспективи його розвитку ще не стали предметом спецiального дослiдження. Оцiнка таких перспектив, в тому числi й з огляду на можливi варiанти зовнiшньоекономiчного та полiтичного спiвробiтництва та орiєнтацiї була б корисною у сучасних умовах побудови соцiально орiєнтованої ринкової економiки у нашiй державi.
Україна вибрала iнновацiйну модель розвитку всiх сфер суспiльного життя, основи якої мають бути закладенi в процесi структурної перебудови економiки.5 час залишалися марними, адже iноземнi промисловцi та пiдприємцi зацiкавленi у стабiльностi економiчної ситуацiї в країнi. З економiчної точки зору Україна могла б зацiкавити їх своїми природними ресурсами, у першу чергу, корисними копалинами та земельними ресурсами. Однак сподiвання на те, що Україна має у якостi свого чорнозему великий плюс у переговорах iз зарубiжними країнами швидше за все так i залишаться сподiваннями. За сучасного рiвня розвитку технологiй виробництва, у тому числi i сiльськогосподарського, родючiсть ґрунтiв вже не вiдiграє такої ролi, як ранiше. Адже за наявностi хiмiчних добрив можна значно покращити результати збору врожаю. З iншого боку, частина земельних ресурсiв України (не пов’язаних i Чорнобильською катастрофою) можуть бути використанi для вирощування так званої “екологiчно чистої продукцiї” сiльського господарства, яка досить високо цiнується у захiдних країнах, а на її виготовлення, за умови використання дешевої української робочої сили, не потрiбнi були б великi витрати. Дефiцит сiльськогосподарської технiки можна було б подолати за рахунок залучення iмпортних машин або створення виробничих потужностей для їх виготовлення в Українi. У iншому випадку сiльське господарство держави було б бiльш конкурентноздатним.
Наявнiсть вiдносно великої кiлькостi дешевої робочої сили, звичайно, може привернути увагу iноземних iнвесторiв, але у такому випадку для України уготована доля лише її постачальника. З цiєї точки зору нав’язування Українi Болонської системи пiдготовки квалiфiкованих кадрiв з її рiзким зниженням рiвня пiдготовки спецiалiстiв i може пояснити, у якiй саме якостi розглядається наша держава у якостi перспективного партнера для розвитку економiки. В Українi сiльськогосподарськi пiдприємства не мають ресурсiв для фiнансування наукових дослiджень. Водночас держава постiйно скорочує видатки на аграрну науку, яка й ранiше фiнансувалася незадовiльно. Й хоча важливим iнструментом реалiзацiї державної стратегiї структурно-iнновацiйних зрушень в економiцi мають стати iнновацiйнi програми, нинi таких програм у країнi обмаль, а тi, що є, не виконуються.
З iншого боку, вiтчизнянi науковцi розробили кiлька моделей пiдвищення квалiфiкацiї керiвникiв i працiвникiв сiльського господарства. Однак вони поки що дають лише обмеженi результати. З погляду ефективностi використання виробничого потенцiалу найкраще поєднання факторiв виробництва спостерiгається у сiльськогосподарських пiдприємствах з площею рiллi 3000 га i рiвнем забезпеченостi основними виробничими i оборотними засобами на 100 га рiллi в сумi 322 тис. грн. У таких сiльськогосподарських пiдприємствах на 100 га одержується 13,8 тис. грн. прибутку, рiвень рентабельностi становить, 22,9 %, норма прибутку – 4,6 %. Отже рацiональне використання земельних дiлянок за наявностi вiдповiдних коштiв може давати у перспективi певнi прибутки. Україна має сприятливi грунтово-клiматичнi, економiчнi, геополiтичнi умови для створення високоефективної харчової iндустрiї. Нинi промислове виробництво харчових продуктiв у країнi здiйснюють понад 22 тис. пiдприємств.6
найактуальнiшими є проблеми пiдвищення ролi держави у вiдтворювальному процесi та формування замкнутого кола виробничо-енергетично-екологiчного господарювання, що має соцiальну спрямованiсть.7 якостi нацiонального виробничого i банкiвського капiталу. За даними умовами свого становища реальний сектор економiки значно вiдiрваний вiд фiнансової системи країни, що за оцiнками вчених-фiнансистiв є стратегiчною помилкою державної економiчної полiтики.8
У 2003-2004 рр. Українi необхiдно було не тiльки досягнути щорiчних темпiв приросту валового внутрiшнього продукту (ВВП) 5-6 %, iнвестицiй в основний капiтал 10-12 %, а й закрiпити їх i забезпечити зростання ВВП до 6-6,5 % у 2005-2011 рр. При цьому темпи iнфляцiї необхiдно було знизити з 7-9 до 3-5 %, а реальнi доходи населення збiльшити до 6,5-7 % на рiк.9
Однак, наприкiнцi 2004 р. багато вiтчизняних економiстiв i полiтикiв вважають, що реальний рiвень iнфляцiї у 2005 р. складе 10-12 %, що неприпустимо для подальшої стабiлiзацiї економiки.
Основою аграрної доктрини на постприватизацiйному етапi доцiльно вважати структуру АПК. Саме вона має стати головним об’єктом системи заходiв доктринерського характеру. На користь даного висновку є ряд аргументiв, головний же з них той, що саме структура АПК є лiмiтуючим чинником його розвитку.10
Механiзмом реалiзацiї аграрної доктрини слiд обрати iнновацiйну трансформацiю структури АПК. Об’єктивна доцiльнiсть такого механiзму, що характеризується необхiднiстю перетворень якiсного порядку, визначена особливою глибиною реформованостi структури АПК у цiлому, так i кожної її окремо взятої складової. Інновацiйна структурна трансформацiя виступає як адаптивна реакцiя на критичну мiру незбалансованостi АПК. Напiвмiри, або ж змiни фрагментарного характеру зроблять ще проблематичнiшим вирiшення комплексу економiчних i соцiальних питань i збiльшать вiдставання вiтчизняного агропромислового виробництва вiд рiвня розвинутих країн. Лише системна структурна трансформацiя вiтчизняного АПК дозволить перейти до iнновацiйної моделi його розвитку. Економiчним iнструментарiєм здiйснення iнновацiйної структурної трансформацiї АПК має стати сукупнiсть заходiв iндикативного планування. Вони у порядку реалiзацiї соцiально-економiчних прiоритетiв АПК мiстять визначення пропорцiй мiж його сферами, галузями i продуктовими пiд комплексами, що конкретизуються у системi iндикаторiв (показникiв). Мiру соцiальностi iнновацiйних структурних перетворень слiд розглядати як критерiй розвитку АПК. Тому розв’язання соцiальних проблем доцiльно визначити як першооснову аграрно-продовольчої сфери економiки.11
До останнього часу стосунки iз iноземними державами для України мали перспективою використання її як сировинного придатку, так само як це робили росiйськi урядовцi. Полiтична ситуацiя в Європi пов’язана iз прагненням багатьох провiдних європейських полiтикiв зберегти статус-кво у полiтичних кордонах з огляду на просування НАТО на схiд, послаблення свiтових позицiй Росiї та змiн на свiтовому ринку енергоносiїв, створює сприятливi умови для України у справi укладення вигiдних для неї мiжнародних договорiв, що можна було б зробити за умови орiєнтацiї на Захiд, а не на Росiю. Загалом українсько-росiйськi стосунки призвели до штучного розмежування iнтересiв українських суспiльних верств по вiдношенню до росiйсько-українського спiвробiтництва. Штучне створення економiчних зон, де велику роль вiдiгравали росiйськi робiтники та промисловцi, призводило до перекосiв у розвитку вiтчизняної економiки, яка поступово перетворювалася на придаток загальноросiйської. Цiй же метi було пiдкорене загарбання українського земельного фонду.
Українськi вченi на сучасний момент зробили вже кiлька прогнозiв стосовно подальшого розвитку спiльної аграрної полiтики Європейського Союзу та її перспектив для України.12 суперечки мiж країнами, якi надають кредити, та державами, що їх отримують, з приводу конкретних розмiрiв аграрних i регiональних субсидiй, а також мiж високорозвинутими країнами-експортерами продовольства i тими, що мають потужний агроресурсний потенцiал для розвитку сiльського господарства, але змушенi згортати виробництво через штучнi бар’єри на шляху просування їх продукцiї на глобальнi ринки та неспроможностi СОТ унеможливити застосування подвiйних стандартiв у торгiвлi продовольством лiдерiв свiтового розвитку i країн iз слабкими перехiдними економiками.13
Для сучасної України бiльш перспективним з точки зору розвитку власної економiки є спiвробiтництво iз захiдними країнами, що може за вигiдної полiтичної ситуацiї забезпечити новiтнi технологiї i будiвництво нових пiдприємств в Українi, якi б використовували ресурсозберiгаючi та енергозберiгаючi технологiї. Таке спiвробiтництво є одним iз полiтичних аспектiв реформування АПК. Кiлькiсть готової продукцiї та використання української дешевої робочої сили, не вигiднi державi, не йдуть у порiвняннi iз прагненням Росiї до повного контролю над українською економiкою. Вiдсталi росiйськi технологiї виробництва не можуть забезпечити зростаючих темпiв розвитку української економiки. Залежнiсть вiд росiйських енергоносiїв тiльки стримує цей розвиток. Новiтнi ж технологiї, якими володiють розвинутi економiчнi країни, могли б зменшити цю залежнiсть у випадку використання енергозберiгаючих технологiй виробництва та налагодження його замкнутих циклiв в Українi. Методичнi рекомендацiї з розробки регiональних iнвестицiйних програм в агропромисловому виробництвi вже затвердженi Мiнiстерством аграрної полiтики України.14
У Європi iснує Європейська Комiсiя, що регулярно вiдстежує виникнення диспропорцiй у розвитку регiонiв. Індикаторами, що застосовуються при цьому, є, насамперед, обсяг ВВП з розрахунку на душу населення, рiвень безробiття та продуктивнiсть працi. Названi критерiї є базовими при визначеннi регiонiв, якi одержуватимуть фiнансову допомогу в рамках регiональної полiтики ЄС.15
Для отримання такої допомоги потрiбно також приведення у вiдповiднiсть до європейських вимог транспортної мережi країни та її екологiї.16
Таким чином, за умови дотримання вiдповiдних екологiчних норм виробництва та використання дешевої української робочої сили, Україна може перетворитися на провiдного у Європi виробника екологiчно чистої сiльськогосподарської продукцiї, що досить перспективно для європейських iнвесторiв, якi прагнуть створити гiдну конкуренцiю, у першу чергу, американським виробникам продовольства.
Питання державної допомоги розвитку АПК ще певний час приречене на невирiшенiсть. Загальна ситуацiя, що склалася в економiцi України пiд тиском як внутрiшнiх, так i зовнiшнiх факторiв, не дозволяє швидко пiдвести виважену правову основу пiд реформування АПК. Залежнiсть держави вiд енергоносiїв та великий державний борг залишаються тими важелями, за допомогою яких iноземнi країни можуть впливати на прийняття певних полiтичних рiшень в Українi. Одним iз таких рiшень є питання про вiльну купiвлю-продаж землi. За 12 рокiв незалежностi в Українi в незавершеному етапi залишається проблема власностi на землю, яка є основою земельних вiдносин i всiєї системи аграрних вiдносин. Пропозицiя окремих українських полiтикiв щодо вiдстрочки введення в дiю вiдповiдного закону до 2008 р. поки що залишається пiд великим питанням. Частина з них зацiкавлена у купiвлi-продажу землi вже з 2005 р. При збереженнi такої невизначеностi не можна розраховувати на високi результати навiть при значному посиленнi фiнансової державної пiдтримки аграрної сфери.17
Вiльна купiвля-продаж земельних дiлянок неминуче призведе до ще бiльшої соцiальної диференцiацiї населення у сiльськiй мiсцевостi. Інтенсивнiсть руху земель сiльськогосподарського призначення, концентрацiя їх у так званих ефективних власникiв матиме як позитивнi, так i негативнi наслiдки. До останнiх можна вiднести процес скорочення робочих мiсць у галузi, активiзацiю трудової мiграцiї, в тому числi й за кордон, зникнення у бiльш вiддаленiй перспективi селянського укладу життя разом iз сiльською поселенською мережею. Досить сумнiвними видаються можливостi для України забезпечити такi темпи урбанiзацiї, якщо для створення одного робочого мiсця потрiбно вiд 30 до 5 тис. дол., а загальний обсяг iнвестицiй на працевлаштування має становити 7,5-25 млрд. дол. США на рiк.18
Позитивнi змiни у сiльському господарствi пiсля запровадження вiльної купiвлi-продажу землi уособлюються у фермерському господарствi, яке має стати одним iз способiв сiмейного ведення господарства. Саме такий вид господарства у майбутньому буде все бiльш вiдчутно впливати на ринок аграрної продукцiї та розвиток сiльських територiй. Зацiкавленiсть iноземних iнвесторiв у капiталовкладеннях у першу чергу в промисловiсть шляхом створення спiльних пiдприємств, а не у сферу АПК, можна пояснити можливiстю вiдносно швидкого отримання прибуткiв, що, у свою чергу, певною мiрою захищає iнвестицiї в умовах економiчної i правової нестабiльностi в Українi. Сiльське господарство ж як сфера iноземних капiталовкладень залишається невигiдною з огляду на занедбанiсть багатьох сiльськогосподарських пiдприємств, складну соцiальну ситуацiю на селi (в тому числi i вимирання жителiв близько 500 сiльських населених пунктiв України) та вiдсутнiсть у багатьох випадках впровадження передових технологiй обробки ґрунту. До тих пiр поки не буде прийнято у межах чiтко встановлених термiнiв закону системного характеру, який регламентував би функцiонування аграрної сфери країни в цiлому, сподiватися на значнi iноземнi iнвестицiї в АПК країни буде марно.
Видається доцiльним визначення термiну перiодiв науково-технiчного i економiчного розвитку АПК у п’ять-сiм рокiв.19 етапу необхiдно створити умови для органiчного входження у наступний.20
Необхiдно врахувати i перспективу вiдновлення вiдповiдальностi аграрного бiзнесу за iнфраструктуру села, яка свого часу створювалася спiльними зусиллями селян i держави, а тепер значною мiрою втрачена. Без пiдвищення рiвня соцiальних витрат на селi неможливо зацiкавити працiвникiв, особливо молодь, роботою на селi. У перспективних дослiдженнях доцiльно було б визначити можливi варiанти соцiального забезпечення для сiльських жителiв в умовах вiльної купiвлi-продажу землi.
Прискорений розвиток української економiки мiг би призвести до подолання комплексу “меншовартостi”, який присутнiй у думках та поглядах як українських полiтикiв, так i пересiчних громадян. Прикладом є економiчна дiяльнiсть країн Прибалтики та багатьох колишнiх соцiалiстичних країн Схiдної Європи.
ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА
1. Гайдуцький П.І. Аграрна реформа: мiфи й iстина // Економiка АПК. -2003. -№ 9. -С. 3-9; Дем’яненко М. Кредитна полiтика держави щодо аграрного сектора економiки в ринкових умовах // Економiка України. -2002. -№ 1. -С. 51-59; Дем’яненко С. До концепцiї нацiональної аграрної полiтики // Економiка України. -1998. -№ 1. -С. 22-30; Кириленко І. Г. Аграрний сектор України: уроки, завдання // Економiка АПК. -2004. -№ 1. -С. 3-11; Месель-Веселяк В. Я. Реформування аграрного сектора України: здобутки i проблеми // Економiка АПК. -2003. -№ 5. -С. 3-8; Онищенко О. Особливостi сучасних земельних вiдносин в Українi // Економiка України. -2001. -№ 4. -С. 56-62; Юрчишин В. В. Концептуальнi основи розробки новiтньої аграрної полiтики та її реалiзацiї // Економiка АПК. -2003. -№ 8. -С. 3-8;
2. Панасюк Б. Економiчна полiтика в Українi наприкiнцi ХХ столiття. -К., 2002;
3. Чеботарьов В. А. Інновацiйна трансформацiя структури АПК як сутнiсна ознака аграрної (аграрно-продовольчої) доктрини // Економiка АПК. -2004. -№ 8. -С. 31-37;
4. Крижачкiвський М. Л. Наукове забезпечення аграрної реформи на шляху до соцiально орiєнтованих ринкових умов на регiональному рiвнi // Економiка АПК. -2004. -№ 8. -С. 6-10;
5. Послання Президента України до Верховної Ради України “Європейський вибiр”: Концептуальнi засади стратегiї економiчного та соцiального розвитку України на 2002-2011 роки // Уряд. кур’єр. -2002. -№ 100. -4 червня;
6. Куць О.І., Васюков М. А. Перспективи переробки i зберiгання сiльськогосподарської продукцiї // Економiка АПК. -2004. -№ 6. -С. 9;
7. Чеботарьов В. А. Інновацiйна трансформацiя структури АПК як сутнiсна ознака аграрної (аграрно-продовольчої) доктрини // Економiка АПК. - 2004. -№ 8. -С. 33;
8. Фесiна А. А. Податково-бюджетнi важелi як iнструмент пiдвищення ефективностi економiки // Економiка АПК. -2004. -№ 6. -С. 53;
9. Шлапак В. О. Аспекти iнновацiйного розвитку сiльського господарства України // Економiка АПК. -2004. -№ 6. -С. 65;
10. Саблук П. Аграрна економiка i полiтика в Українi: пiдсумки минулого та погляд у майбутнє. Т ІІІ. -К., 2001. -С. 170;
12. Дем’яненко С. Спiльна аграрна полiтика ЄС: суть, тенденцiї та значення для України // Економiка України. -2003. -№ 3. -С. 80-87; Зоря С. Субсидування сiльського господарства: досвiд зарубiжних країн та можливiсть i доцiльнiсть його використання в Українi // Економiка України. -2003. -№ 8. -С. 56-65; Кваша С. Конкурентоспроможнiсть вiтчизняної аграрної продукцiї в умовах вступу України до СОТ // Економiка України. -2003. -№ 10. -С. 79-85; Остапко Т. Приєднання до СОТ: перспективи i загрози для аграрного сектора України // Економiка i прогнозування. -2003. -№ 3. -С. 138-150;
довiдник аграрника. -К., 2003. -С. 732-739;
15. Могильний О. Державне регулювання аграрного виробництва в перiод трансформацiї економiки. -К., 2002. -С. 68-69;
18. Дем’яненко В. Людський капiтал в Українi в контекстi постiндустрiального розвитку / Економiка України: стратегiя i тактика розвитку. -К., 2003. -С. 262;
19. Панасюк Б. Прогнозування економiчного розвитку України // Економiка України. -2000. -№ 9. -С. 26-39;
|
