Особливостi аграрних реформ в державах ЦСЄ та в Українi

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ Головне управлiння державної служби України Центр пiдготовки магiстрiв Кафедра облiку i контролю МАГІСТЕРСЬКА РОБОТА “ОСОБЛИВОСТІ АГРАРНИХ РЕФОРМ В ДЕРЖАВАХ ЦСЄ ТА В УКРАЇНІ” Спецiальнiсть 8. 150101- Державна служба Виконав: пiдготовки магiстрiв державної служби Спецiалiзацiя “Свiтова та європейська iнтеграцiя” Чопик П. В.________________________ Науковий керiвник: к. е. н., доцент кафедри ОКФГД Мельник Н. Г.________________________ “Свiтова та європейська iнтеграцiя” д. е. н., професор Савельєв Є. В.________________________ Директор центру пiдготовки магiстрiв к. е. н., доцент ЗМІСТ Вступ 1. 1. Сучасний стан та особливостi реформування сiльського господарства в державах ЦСЄ та в Українi 1. 2. Нормативно-правове регулювання аграрних реформ в Українi та державах ЦСЄ 1. 3. Основнi напрямки аграрних реформ Роздiл 2. Вiтчизняний досвiд аграрних реформ 2. 1. Розвиток органiзацiйно-правових форм господарювання в сiльському господарствi 2. 2. Реформування майнових вiдносин в Українi 2. 3. Трансформацiя земельних вiдносин на сучасному етапi 3. 1. Державна пiдтримка аграрної реформи: досвiд країн ЦСЄ та перспективи в Українi 3. 2. Розвиток i вдосконалення аграрного ринку 3. 3. Стратегiчнi напрямки розвитку сiльського господарства України з урахуванням досвiду держав ЦСЄ та ЄС Висновки та пропозицiї ВСТУП Актуальнiсть теми. Кризова ситуацiя в аграрному секторi економiки України призвела до соцiально-економiчної напруги в суспiльствi, значних втрат в народному господарствi, витiснення України iз зовнiшнього ринку сiльськогосподарської продукцiї. пiдтримки включає рiзноманiтнi програми, спрямованi на врегулювання цiн i доходiв товаровиробника, захист вiд впливу зовнiшнiх, незалежних вiд сiльськогосподарського пiдприємства чинникiв. заборгованiсть вони не можуть користуватися кредитними ресурсами, припинилося їх бюджетне фiнансування, у них немає можливостей для оновлення виробничого потенцiалу, вдосконалення технологiй, пiдвищення доходностi виробництва. Через такий фiнансовий стан господарства не вирiшують нi головного економiчного завдання – забезпечити населення продуктами харчування, а промисловiсть сiльськогосподарською сировиною, нi соцiального – пiдвищити доходи i життєвий рiвень населення. аграрних перетворень. У статтях Ю. Губенi, М. Сватоша, О. Аверчева висвiтлювався досвiд аграрних перетворень у Чеськiй Республiцi. А. Балян i Ш. Алмашi знайомлять читачiв з досвiдом Угорщини. В. Зглiнський розповiв про труднощi приватизацiї державних сiльськогосподарських пiдприємств у Польщi. О. Онищенко присвятив свою статтю новим формам господарювання та їх результативностi у Словаччинi. Проблемний зрiз аграрних реформ дiстав вiдображення у статтях А. Балян (земельнi вiдносини та багатоукладнiсть) i Н. Шуфрича (земельна власнiсть). Тим часом загальним особливостям аграрного реформування та його порiвняльнiй ефективностi придiлялася вкрай недостатня увага. Отже, вирiшення проблеми з'ясування витокiв незадовiльних результатiв реформи у сiльському господарствi України шляхом порiвняння її змiсту в аграрному секторi держав ЦСЄ вже започатковане, але все ще є далеким вiд завершення. У зв’язку з цим вивчення i аналiз досвiду країн де дiє ефективна система пiдтримки сiльського господарства є надзвичайно важливим i актуальним, що вплинуло на вибiр теми магiстерського дослiдження. Мета i завдання магiстерської роботи. Метою дослiдження є виявлення на основi порiвняльного аналiзу тiєї складової аграрної реформи у державах ЦСЄ, яка забезпечила їм вищу порiвняно з Україною ефективнiсть перетворень, а головним завданням - визначення практичних шляхiв використання у нас вiдповiдного зарубiжного досвiду. Основними завданнями магiстерського дослiдження є такi: вивчення економiчних передумов та особливостей реформування сiльського господарства в Українi та державах ЦСЄ; дослiдження нормативно-правового регулювання аграрних перетворень в Українi та державах ЦСЄ; вивчення процесу розвитку органiзацiйно-правовихформ господарювання в сiльському господарствi; дослiдження досвiду держав ЦСЄ щодо пiдтримки аграрних реформ; вивчення особливостей функцiонування аграрного ринку в Українi та в державах ЦСЄ; визначення шляхiв та напрямкiв використання досвiду держава ЦСЄ з метою покращання економiчної ситуацiї в сiльському господарствi України. досвiду держав ЦСЄ. Висновки i пропозицiї за темою дослiдження зроблено на основi вивчення практичного досвiду реформування сiльського господарства України. Методика дослiдження. В процесi написання магiстерської роботи використано дiалектичний, системний пiдхiд вивчення економiчних, полiтичних явищ та процесiв з метою узагальнення iнформацiї за напрямками дослiдження. У роботi використано Конституцiю України, Закони України, укази та розпорядження Президента України, постанови, листи Кабiнету Мiнiстрiв України, нормативнi документи Мiнiстерства аграрної полiтики та iншi нормативно-правовi документи, що регламентують процеси реформування соцiально-економiчного розвитку сiльського господарства на сучасному етапi, працi вiтчизняних та зарубiжних вчених, матерiали нарад, конференцiй, семiнарiв, статистичний та звiтний матерiал, матерiали iз зарубiжного досвiду, лiтературнi джерела та перiодичнi видання. Обсяг i структура роботи. Магiстерська робота викладена на 141 сторiнках друкованого тексту, складається iз вступу, трьох роздiлiв, висновкiв i пропозицiй та списку використаної лiтератури з 53 джерел, мiстить 6 таблиць, 8 рисункiв. РОЗДІЛ 1 ЕКОНОМІКО – ПРАВОВІ ЗАСАДИ АГРАРНИХ РЕФОРМ В УКРАЇНІ ТА ДЕРЖАВАХ ЦСЄ 1. 1. Сучасний стан та особливостi реформування сiльського господарства в державах ЦСЄ та в Українi Прагнення до європейської iнтеграцiї визначає аграрну полiтику багатьох країн Центральної та Схiдної Європи. Позаду лишилися теоретичнi дискусiї, настав час для практичних дiй. Спробуємо на досвiдi окремих країн вiдстежити перебiг i змiст iнтеграцiйних приготувань в аграрнiй сферi. Вони пов'язанi з комплексом надзвичайно складних завдань, якi має вирiшити аграрна полiтика для пристосування сiльського господарства до вимог i стандартiв ЄС. У контекстi iнтеграцiйних критерiїв вихiднi умови сiльського господарства країн Центральної та Схiдної Європи мають певнi позитивнi i негативнi характеристики. Ситуацiя в господарствi в цiлому та аграрному секторi зокрема є помiрно прийнятною. Не вiдзначаються такими бурхливими темпами, як це було до 1997 p., економiка все ж таки демонструє реалiзацiю концепцiї сталого розвитку ("sustainabledevelopment"). Мiкроекономiчна ситуацiя певною мiрою обтяжена "вторинною" приватизацiєю i реструктуризацiєю, але має всi ознаки стабiльностi, яка спирається на ринковi засади, а не на адмiнiстративний тиск. Частка аграрного сектора у ВВП країн Центральної та Схiдної Європи продовжує зменшуватися, що свiдчить про подальшу iндустрiалiзацiю народного господарства. Нинi ця частка не перевищує 5%. Так чи iнакше, але можна вважати цей вплив досить вiдчутним, а тому iнтеграцiя в ЄС не може вiдбутися без iнтеграцiї сiльського господарства країн Центральної та Схiдної Європи в його аграрну систему. Проведена аграрна реформа створила добрi передумови для адаптацiї сiльського господарства. Майже 75% сiльськогосподарських угiдь перебуває у користуваннi приватних юридичних осiб, а решта 25% - у користуваннi приватних селянських господарств. Бiльш як половина цiєї землi належить господарствам, якi мають розмiр понад 100 га, i це добрий показник за європейськими стандартами. В аграрному секторi практично не залишилося господарств iз суспiльною формою органiзацiї працi. Усi без винятку пiдприємства функцiонують на засадах приватної власностi. Проте не до кiнця врегульовано питання так званих трансформацiйних i реституцiйних виплат, якi у виглядi заборгованостi обтяжують економiку реформованих пiдприємств. Аграрну полiтику країн Центральної та Схiдної Європи в попереднi роки вiдзначали такi основнi риси: добре законодавчо-нормативне забезпечення аграрної реформи, координацiя iз загальною економiчною полiтикою держави; ослаблення втручання держави в економiку, змiна механiзмiв впливiв i регулювання сiльського господарства; "нормальну економiку", лiквiдацiя преференцiй та невиправданих пiльг; значна лiберальна спрямованiсть i зниження рiвня економiчної пiдтримки сiльського господарства; "дешевих" кредитiв; посилення уваги до поза виробничих функцiй села, екологiзацiї сiльськогосподарського виробництва; недостатня порiвняно з iншими країнами ЄС iнституцiональна пiдтримка аграрного виробництва i вiдставання з формуванням реального ринку землi. Розробляючи аграрну полiтику, спрямовану на iнтеграцiю в ЄС, необхiдно було врахувати названi риси, особливо тi, що вiдповiдають концепцiї Спiльної аграрної полiтики ЄС (САП ЄС). Як зазначається в авторитетному виданнi, труднощi у прийняттi такої полiтики в країнах Центральної та Схiдної Європи - це одна з головних турбот ЄС. Водночас слiд ураховувати всi позитивнi i негативнi наслiдки можливої iнтеграцiї. Порiвняно з державами як ЦСЄ, так i СНД Україна за роки реформ має чи не найбiльше скорочення обсягiв виробництва продукцiї сiльського господарства i дуже повiльнi темпи їх вiдновлення. Деякi данi про це наведено в таблицi 1. 1: у 1995 р. в Українi iндекс обсягiв сiльськогосподарської продукцiї до рiвня 1991 р. становив 75% (проти 72% - у цiлому по СНД), тобто ситуацiя в нашiй державi була порiвняно кращою. У 2002 р. вiдповiднi показники становили вже 60 i 72%, тобто спiввiдношення мiж ними змiнилося на протилежне. На фонi держав ЦСЄ у 1999 р. Україна демонструвала найбiльше падiння обсягiв продукцiї - 52% до рiвня 1990 р. (у Болгарiї - 65, у Чехiї-73, в Угорщинi - 80, у Польщi та Румунiї - 86%). До речi, у Польщi та Румунiї позитивна динамiка спостерiгається з 1993, а в Болгарiї та Угорщинi - з 1994 р. Навiть порiвняно успiшнi для України 2001 i 2002 pp. не забезпечили остаточного перелому негативних тенденцiй попереднього реформацiйного перiоду. Незважаючи на те, що Україна належить до країн з найкращими у свiтi ґрунтами, завдяки чому вона колись вважалася житницею Європи, протягом 90-х рокiв стан її сiльського господарства погiршився. Площа сiльськогосподарських угiдь зменшується, врожаї падають, парк застарiлої технiки не поновлюється, кредити господарствам не доступнi, а бiльшiсть сiльськогосподарських пiдприємств переживає глибоку фiнансову кризу. Колективнi сiльськогосподарськi пiдприємства (КСП) - правонаступники колишнiх колгоспiв i радгоспiв, якi залишились у спадщину вiд радянської системи та функцiонували на iдеологiчних, а не господарчих засадах були занадто великими для управлiння; крiм того, вони не спецiалiзувалися на декiлькох вигiдних напрямах виробництва, а мали багатопрофiльне виробництво. Вiд керiвникiв КСП вимагалося виробляти продукцiю згiдно з встановленим державним планом, без урахування виробничих витрат. Не iснувало системи матерiального заохочення виробництва продукцiї високої якостi. У працiвникiв не було зацiкавленостi у результатах своєї працi через вiдсутнiсть вiдповiдного матерiального стимулювання. Всi члени господарства мали право на працю, отже не було стимулу виробляти бiльше меншою кiлькiстю працiвникiв. Господарства несли тягар витрат на соцiальну iнфраструктуру та забезпечення лiтнiх людей, бiльшiсть яких становили пенсiонери. Система функцiонувала за допомогою державних субсидiй. В той же час у сiльському господарствi решти країн досягнуто величезного збiльшення ефективностi виробництва завдяки виробленню бiльшої кiлькостi продукцiї меншим числом працiвникiв, тобто меншої собiвартостi. Пiсля розпаду Радянського Союзу сiльське господарство України опинилося один на один зi свiтовим сiльськогосподарським виробництвом, з яким воно не спроможне було конкурувати. В той же час держава вже не могла такою мiрою надавати сiльському господарству субсидiї, постачаючи дешевi матерiально-технiчнi ресурси та списуючи борги. У науковiй лiтературi є кiлька пiдходiв щодо визначення етапiв аграрної реформи. При цьому бiльшiсть дослiдникiв вважають, що перший етап охоплює усi роки трансформування сiльського господарства, а другий - розпочався з прийняття Указу Президента України вiд 3 грудня 1999 р. "Про невiдкладнi заходи щодо прискорення реформування агарного сектора економiки". у законодавчому та iншому нормативно-правовому i органiзацiйному забезпеченнi права приватної власностi на землю; у напрацюваннях щодо режиму користування земельними дiлянками, захисту прав на землю як фiзичних, так i юридичних осiб, а також щодо становлення i розвитку засобiв регуляторної полiтики держави з аграрної реформи в цiлому. Перший (1991-1993 рр.) є переломним, оскiльки ще зберiгається адмiнiстративне регулювання земельних вiдносин, успадковане вiд радянських часiв, з одночасним формуванням нацiональної законодавчої бази для проведення земельної реформи. Усi землi України, якi були виключно державною власнiстю, з 15 березня 1991 р. оголошено об'єктом земельної реформи. Таким чином, було покладено початок демонополiзацiї власностi на землю, установлено порядок передання громадянам України в приватну власнiсть земельних дiлянок для ведення особистих пiдсобних господарств (ОПГ). У цi роки вiдроджується фермерський рух, проводиться курс на лiбералiзацiю ринкiв, у тому числi продовольчих, при надмiрному втручаннi державних органiв (як у центрi, так i в регiонах) у виробничу дiяльнiсть сiльськогосподарських пiдприємств. Другий (1994-1996 рр.) зумовлений Указами Президента України щодо активiзацiї земельної реформи, паювання земель, переданих у колективну власнiсть КСП. Прискореними темпами проводяться роздержавлення та паювання сiльськогосподарських угiдь. Працiвники i пенсiонери усiх КСП отримували сертифiкати на право приватної власностi на земельну частку (пай). Новою Конституцiєю України гарантовано право власностi на землю, яке набувається i реалiзується, громадянами, юридичними особами та державою. Усi суб'єкти права власностi визнано рiвними перед Законом. Запроваджено грошову оцiнку сiльськогосподарських угiдь. Проте колективна власнiсть на землю у цей час функцiонувала як власнiсть самих КСП, а бiльшiсть їх членiв фактично запишалася вiдчуженою вiд землi, результатiв господарювання i управлiння господарствами. За мiждержавними угодами в Українi починають дiяти i кiлька технiчних проектiв приватизацiї землi та майна i структурної реорганiзацiї КСП. Одночасно йде активний пошук ринкових засад державної регуляторної аграрної полiтики Зменшуються номенклатура i обсяги продукцiї КСП, що звичайно закуплялися за державним замовленням. Третiй (1997-1999 рр.) вiдзначений врегулюванням засад оренди земельних дiлянок, визначенням суб'єктiв договорiв оренди, наданням можливостi здавати в оренду спiльну земельну дiлянку кiлькох осiб, що мають вiдповiднi сертифiкати. Вживаються заходи, спрямованi на посилення захисту прав власникiв земельних часток (паїв) та гарантування дотримання економiчних iнтересiв i полiпшення соцiального забезпечення селян-пенсiонерiв, колишнiх членiв КСП. Проте цi заходи були палiативними щодо здiйснення селянами своїх правомочностей вiдносно земельних i майнових паїв. Спостерiгається перехiд сiльського господарства з стану системної кризи у депресивний стан. Незавершенiсть реформ АПК, їх фрагментарнiсть, вiдсутнiсть радикальних структурних перетворень, погiршення фiнансово-господарського становища галузi та iншi негативнi явища пов'язувалися з непристосованiстю до ринкових умов функцiонування основної ланки сiльськогосподарського виробництва - колективних сiльськогосподарських пiдприємств. Посилення уваги реформаторiв до цiєї форми господарювання є невипадковим, адже саме вона була найбiльш поширеною в Українi. З 12,6 тис. сiльськогосподарських пiдприємств суспiльного сектора 11,6 тис., або 92%, були колективними пiдприємствами, їм належало 2/3 сiльськогосподарських угiдь, а вироблено було у 1999р. лише 40% валової продукцiї. За даними Держкомстату, цього ж року КСП зазнали збиткiв у сумi 3278,5 млн. грн., або 365 тис. грн. у розрахунку на одне господарство. Із збитками, завершили рiк 85,6% колективних пiдприємств. Рiвень їх рентабельностi (вiдношення прибутку до собiвартостi реалiзованої продукцiї) становив мiнус 23%, у тому числi рослинництва - плюс 7,8%, а тваринництва - мiнус 47,4%. Як показує аналiз звернень громадян до органiв державної виконавчої влади, вони усвiдомлюють необоротнiсть ринкових перетворень, вiдчувають на собi негативнi наслiдки багаторiчної iмiтацiї реформ через масовi зловживання керiвникiв господарств при використаннi колективного майна, зростання заборгованостi по заробiтнiй платi, занепад у соцiальнiй сферi села тощо. Негативнi явища значною мiрою зумовленi й тим, що не були чiтко окресленi строки завершення земельної реформи. "прив'язують" провадження програм розширеного фiнансування до зобов'язань держави завершити приватизацiю переробних та агросервiсних пiдприємств, поглибити структурну перебудову КСП, у рамках адмiнiстративної реформи вдосконалити управлiння АПК, створити умови для функцiонування прозорого ринку землi, продовольства, промислової продукцiї, енергоносiїв. Четвертий (грудень 1999 р.— донинi) зумовлений прийняттям грудневого Указу Президента України, який фактично визнав моделi реструктуризацiї КСП вiдпрацьованими за останнi роки, в тому числi за участю технiчних проектiв. Реалiзацiя заходiв щодо його втiлення в життя виявила недосконалiсть правового поля, пов'язаного з масовим трансформуванням колективних господарств у формування ринкового типу. Протягом 2000 р. було розроблено (з урахуванням вiдомчих розпорядчих документiв центральних органiв виконавчої влади) бiльш як 30 нормативно-правових актiв, у тому числi проект Земельного кодексу (нова редакцiя),а, згодом, прийнято новий Земельний кодекс, законопроекти про угоди щодо земельної частки (паю), iпотеки, сплати фiксованого податку новоствореними приватними формуваннями, списання заборгованостi з сплати податкiв i зборiв платникiв податкiв, соцiального страхування та пенсiйного забезпечення селян, що здають в оренду земельнi частки (паї) i майно, а також зайнятих в ОПГ деякi заходи щодо полiпшення умов господарювання недержавних сiльськогосподарських пiдприємств, про формування i функцiонування аграрного ринку та iн. У результатi вжитих центральними i мiсцевими органами виконавчої влади адмiнiстративних заходiв щодо реструктуризацiї КСП вiдбулися iстотнi змiни в органiзацiйно-правовiй структурi сiльськогосподарського виробництва в Українi. Якщо, станом на 1 сiчня 2000 р., колективнi сiльськогосподарськi формування (КСП, спiлки селян, колгоспи) становили 73%, господарськi товариства -14, приватнi пiдприємства з орендними вiдносинами та сiльськогосподарськi кооперативи — по 2, агрофiрми – 5, iншi формування - 4%, то на кiнець року, за iнформацiєю Мiнагрополiтики, на базi 10,9 тис. недержавних сiльськогосподарських пiдприємств, якi пiдлягали реформуванню створено близько 14,5 тис. приватних структур, з них 6,7 тис (46%) – господарськi товариства, 3,4 тис (24%) - сiльськогосподарськi кооперативи, 2,9 тис (20%) - приватнi пiдприємства з орендними вiдносинами, майже 1,2 тис (8%) - селянськi (фермерськi) господарства i 0,3 тис (2%)– iншi формування. Структура сiльськогосподарських пiдприємств створених на виконання Указу Президента вiд 3 грудня 1999 року №1529/99 наведено на рисунку 1. 1. угiдь, що припадає на одне пiдприємство, є найбiльшим у закритих акцiонерних товариствах (2874 га), а найменшим – у селянських (фермерських) господарствах (79,1 га). товариств, правила їх функцiонування визначено Законом України “Про господарськi товариства”. земельного паю, переданого до статутного фонду товариства, розподiл прибуткiв серед його учасникiв пропорцiйно внесеному капiталу, а також обмеження впливу бiльшостi селян на рiшення щодо їх отримання. Другою формою господарювання за кiлькiстю наявних сiльськогосподарських угiдь (23%) та впливом на формування продовольчого ринку є сiльськогосподарськi виробничi кооперативи, якi становлять майже чверть серед правонаступникiв КСП. Члени кооперативу (крiм асоцiйованих) зобов'язанi брати трудову участь у процесi виробництва; законодавством передбачено рiвнi права у прийняттi управлiнських рiшень за принципом "один член кооперативу - один голос". встановлюється статутом. При великiй кiлькостi засновникiв кооператив мало чим вiдрiзняється за сутнiстю внутрiгосподарських вiдносин вiд свого попередника - КСП. Є й iншi проблеми органiзацiї його функцiонування в сучасних соцiально-економiчних умовах, тому частина з них продовжує пошуки такого виду приватного формування, який потенцiйно матиме бiльшi можливостi для адаптацiї до умов ринкового середовища. Серед нових форм господарювання кожне п'яте — це приватне пiдприємство з орендними вiдносинами (приватно-орендне). У їх користування передано 17% земельних угiдь господарств, що пiдлягали реформуванню. Правовий статус таких господарюючих суб'єктiв визначається Законом України "Про пiдприємство в Українi". До приватних належать структури, заснованi на приватнiй власностi. Природно, що одна особа в них поєднує функцiї власника i керiвника майна. Майновi та земельнi паї колишнiх членiв КСП у таких господарствах використовуються на засадах оренди. Причому орендодавцi мають право отримувати орендну плату на рiвнi, не меншому вiд 1 % вартостi орендованої земельної частки (паю). Якщо в середньому по Українi (з урахуванням застосування коефiцiєнта 2,07 до грошової оцiнки сiльськогосподарських угiдь, проведеної станом на 1 липня 1995 р.) вона дорiвнює 7334 грн., то вартiсть середнього за розмiром (4,2 га) земельного паю - 30803 грн., а захищений грудневим Указом Президента України мiнiмум -308,03 грн. (73,3 грн. за 1 га сiльськогосподарських угiдь). На наш погляд, встановлення мiнiмуму є важливим чинником на початковому етапi реформування, оскiльки, як правило, конкурентне середовище у сферi оренди землi вiдсутнє, отже, умови диктуються орендарями. І тiльки у разi створення усталених умов для прибуткової дiяльностi в сiльському господарствi можливим є формування сприятливого клiмату для 5,5 млн. орендодавцiв землi i земельних паїв. Про це говорять i данi обстеження Держкомстату, яким було охоплено понад 13 тис. господарств рiзних форм власностi. Так, оплата менш як 1% вартостi орендованої землi була передбачена в 5,3% договорiв, 1% зобов'язалися сплатити 78,9% орендарiв, вiд 1. 1 до 2% -10,1 i понад 2% - 3,8% орендарiв. На середньостатистичний земельний пай (частку) припадало 110 грн.; 3,2 ц. зерна, 19,6 кг зерна соняшнику, 6,4 кг цукру та рiзних послуг на суму 37,6 грн. За час масової реорганiзацiї КСП створено 8% селянських (фермерських) господарств, у користуваннi яких перебуває 4% земель. У розрiзi окремих зон, як показує аналiз, вiдхилення цього показника вiд загальнодержавного є iстотним. Так, у Степовiй зонi серед зареєстрованих пiдприємств формування фермерського типу становлять 16%. Це у 8 разiв бiльше, нiж у Лiсостепу, i у 2 рази - нiж у Полiссi та Карпатах. Аналiз пiдтверджує тенденцiю, яка склалася у розподiлi всiєї кiлькостi фермерських господарств (близько 37 тис. юридичних одиниць) за наявнiстю в них сiльськогосподарських угiдь i за природно-клiматичними зонами України: зона Степу - вiдповiдно, 65 i 72%; Лiсостепу -21 i 21; Полiсся й Карпат - вiдповiдно, 14 i 17%. господарства репрезентує його голова. Земельна дiлянка, одержана для ведення фермерського господарства, подiлу не пiдлягає. Трудовi вiдносини регулюються самими членами господарства, а з особами, залученими для роботи в них - законодавством про працю. Земельнi та майновi паї iнших селян також можуть використовуватися на принципах оренди. Одночасно з створенням юридичних осiб пiд час реорганiзацiї КСП майже 300 тис. громадян протягом 2000 р. скористалися наданим їм правом виходу iз складу КСП i приєднали свої земельнi частки (паї) до ОПГ без створення юридичної особи. Бiльше половини з них припадає на Полiську та Карпатську зону. Це пояснюється тим, що приватизацiя землi селянами тут здiйснена в iнший спосiб без передання її у користування КСП, а через сiльськi (селищнi) ради. Крiм того, як показують данi таблицi, спостерiгається певна залежнiсть мiж кiлькiстю таких господарств i середнiм розмiром земельної частки (паю), що припадає на одного члена КСП: чим меншим є її розмiр, тим бiльша кiлькiсть селян розширили свої ОПА. Характерно, що жодного випадку, пов'язаного з приватизацiєю землi зазначеним шляхом, за аналiзований перiод не зареєстровано в Луганськiй областi, де розмiр земельної частки (паю) є найбiльшим в Українi (9,2 га). Звичайно значний вплив на вибiр селян мають традицiї, звичаї та досвiд ведення приватного господарства. Це явище вимагає бiльш глибокого науково-практичного осмислення як в окремих регiонах, так i в масштабах держави, i на цiй основi-опрацювання та прийняття закону про особисте селянське господарство (ОСГ), яким би визначалися його правовий статус, критерiї, що вiдрiзняли б його вiд ОПГ, чiтко окреслювалися права i обов'язки i гарантувався соцiальний захист зайнятих у ньому громадян. Прогнознi оцiнки щодо змiни способiв i методiв господарювання у новостворених формуваннях приватного типу, їх гнучкостi при реагуваннi на сигнали ринкiв, привабливостi для iнвесторiв, мотивацiї менеджменту до прибуткової дiяльностi є проблематичними, оскiльки данi характеристики значною мiрою залежать також вiд макроекономiчних чинникiв, якi виходять за межi економiки пiдприємств, органiзацiйно-правової форми їх господарської дiяльностi i сiльського господарства як складової нацiональної економiки. На наш погляд, iз завершенням реструктуризацiї КСП створено бiльш сприятливi передумови для наступного етапу - формування i розвитку багатоукладної ринкової економiки у сферi сiльськогосподарського виробництва. Це завдання є на порядок складнiшим за рiвнем зусиль та масштабами перетворень. Сучасна ситуацiя вимагає вiд державної регуляторної полiтики задiяння таких економiчних пiдойм, якi б забезпечили оптимальне використання усiх наявних та потенцiальних факторiв виробництва пiдприємств, що базуються на приватнiй власностi. валового продукту i здатнiсть до вiдносного самостiйного розширеного вiдтворення. За цими критерiями до економiчного укладу в сiльському господарствi можна вiднести: сукупнiсть господарюючих суб'єктiв, заснованих на приватнiй власностi, але при колективних формах органiзацiї виробництва (сiльськогосподарськi виробничi кооперативи, господарськi товариства усiх видiв); пiдприємства, утворенi на власностi фiзичної особи (приватнi, в тому числi з орендними вiдносинами, фермерськi господарства, якщо засновником є одна особа); форми ведення сiльського господарства, що базуються на власностi сiм'ї та iнших родичiв, якi об'єдналися для спiльної дiяльностi (особистi пiдсобнi та селянськi (фермерськi) господарства). Характерною особливiстю багатоукладної економiки перехiдного перiоду, на наш погляд, є, по-перше, динамiзм органiзацiйно-правових структур, що формують окремi уклади економiчної дiяльностi на селi, якi, в свою чергу входять до цiлiсної системи аграрних вiдносин. При цьому укладоутворюючим фактором є не прагнення рiзних суб'єктiв до тотожностi одного панiвного типу власностi (як це було у дореформений перiод), а їх тенденцiя до рiзноманiтностi, посилення взаємозв'язкiв i взаємопереходiв залежно вiд системи координат, заданих регуляторною економiчною полiтикою держави. По-друге, приватнi пiдприємства, створенi пiд час реорганiзацiї КСП, перетворюються з переважно об'єктiв державної аграрної полiтики, дiяльнiсть яких регламентувалася "згори", на самодостатнi суб'єкти ринкових вiдносин, оскiльки держава поступово вiдходить вiд безпосереднього адмiнiстративного втручання в їх господарську практику, вiд прямих бюджетних субсидiй окремих заходiв, вiдсторонилася вiд постачання i матерiально-технiчних ресурсiв, вiд обмежень на перемiщення сiльськогосподарської продукцiї тощо. По-третє, запроваджується повна економiчна вiдповiдальнiсть за результати господарювання. Як радикальний захiд - можливе банкрутство з усiма негативними наслiдками для керiвникiв приватних формувань, найманих працiвникiв i сiльських поселень, на територiї яких розташованi банкрути. І останнє. Реалiзацiя колишнiми членами КСП права приватної власностi на землю шляхом її купiвлi-продажу призведе до поглиблення диференцiацiї селян за рiвнем життя. За даними Держкомзему, станом на 1 жовтня 2002 р., кiлькiсть нотарiально засвiдчених переходiв права на земельну частку (пай) на пiдставi договорiв становила 274,6 тис., у тому числi 205 тис. - успадкованi, 59 тис. - подаровано, 10 тис. - продано i 0,6 тис. -обмiнянi. Вперше за останнi 10 рокiв в Українi з'явилися певнi ознаки, що характеризують призупинення спаду в сiльськогосподарському виробництвi. Закрiплення i розвиток позитивних зрушень у постреструктуризацiйний перiод значною мiрою залежатимуть вiд реалiзацiї базових економiчних iнтересiв селян - власникiв земельних та майнових паїв. створення нових робочих мiсць квалiфiкованої працi у сiльськiй мiсцевостi, зростання добробуту людей. З цiєю метою новостворенi формування мають органiчно поєднувати ефективнiсть господарювання, свiдоме обмеження свого економiчного егоїзму щодо розмiрiв орендної плати за земельнi та майновi паї з утриманням необхiдних конкурентних позицiй на внутрiшньому i зовнiшнiх ринках сiльськогосподарської продукцiї. Результативнiсть переходу України до ринкових вiдносин значною мiрою залежить не лише вiд використання механiзмiв ринку, а й вiд якостi правового регулювання дiї самих суб'єктiв ринкових вiдносин. Особливо важливо це для сiльського господарства, де законодавство може сприяти розвитку суспiльних вiдносин у бажаному напрямi, прискорювати його, усувати перепони. Законодавство може також спонукати до становлення нових суспiльних вiдносин, якщо для цього iснують вiдповiднi економiчнi передумови. Проте прийнятi без достатнього наукового обґрунтування законодавчi акти стають гальмом у розвитку суспiльних вiдносин. Це одне з важливих теоретичних положень має безпосереднє вiдношення щодо ефективностi аграрного законодавства в сучасних умовах. Аграрна реформа як складова частина економiчної реформи, в основi якої лежить перехiд вiд планово-регульованої до ринкової економiки, потребує вiдповiдного державно-правового забезпечення, її реалiзацiї сприяють законотворча дiяльнiсть Верховної Ради, правотворча i правозастосовча дiяльнiсть Президента України, Кабiнету Мiнiстрiв, мiнiстерств та вiдомств, органiв мiсцевої державної адмiнiстрацiї та мiсцевого самоврядування. З часу проголошення Україною в 1991 р. незалежностi, започаткування розбудови суверенної держави законодавцi намагаються i, зрештою, повиннi дати остаточну вiдповiдь на важливi полiтичнi та економiчнi питання: як у короткi термiни розробити i прийняти низку законодавчих актiв, що фундаментально змiнили б структуру суспiльства та економiки, зокрема аграрного сектора, i вiдносини мiж громадянами в процесi такого перетворення. Українськi парламентарiї не мали змоги спиратися на iсторичний досвiд розвитку вiтчизняної законодавчої системи. Вони вдалися до методу спроб i помилок, створюючи правовi акти перехiдного перiоду вiд державної централiзованої монополiстичної системи до нової структури, в основi якої лежить особиста iнiцiатива незалежних, вiльних вiд державного диктату пiдприємцiв, якi конкурували б мiж собою. полiтики, часто зазнавали реорганiзацiї, але належної ефективностi не забезпечували. До речi, за роки радянської влади структура органiв управлiння сiльським господарством змiнювалася 32 рази. Прийнятi закони мали рiзноманiтнi спрямування. Зокрема, в Угорщинi це були закони "Про кооперативи" та "Про врегулювання вiдносин земельної власностi". У Схiднiй Нiмеччинi проблеми земельної власностi та приватизацiї регулювалися "Законом про адаптацiю сiльського господарства до умов ринкової економiки". У Чехiї та Словаччинi дiяв закон "Про регулювання майнових вiдносин стосовно землi та iншої сiльгоспдiяльностi". Аналогiчне спрямування мав закон про земельний фонд у Румунiї. Законами розподiлялася власнiсть кооперативiв, регулювалися їх роз'єднання та об'єднання, а також взаєморозрахунки з пайовиками та iншi питання. у Нiмеччинi, їх основним завданням було трансформування державних сiльськогосподарських пiдприємств. За допомогою механiзмiв реституцiї вирiшувався ряд взаємозв'язаних завдань щодо пiдтвердження права членiв кооперативiв на користування землею, а також повернення земель i майна колишнiм власникам. Застосовувалося кiлька методiв реституцiї. Перший з них передбачав повернення колишнiм власникам та їх нащадкам землi, будiвель i споруд у натурi. При цьому допускалася замiна колишньої земельної дiлянки на якусь iншу, розмiщену в тому самому районi або в мiсцi нового проживання колишнього власника. Другий допускав можливiсть ваучерної компенсацiї власностi. Третiй застосовувався там, де власнiсть на землю офiцiйно не передавалася державi, а колишньому власниковi необхiдно було лише довести своє право на земельну дiлянку хоча б за допомогою свiдкiв. Метод фiзичного повернення власностi обрали Чехiя, Словенiя, Болгарiя та колишня НДР. Ваучерний варiант застосувала Угорщина. Вiдновлення власностi, яка так i не стала державною, було поширено в Болгарiї. Процес правового забезпечення аграрних реформ в Українi за вiдсутностi належної полiтики починає свiй вiдлiк з 24 серпня 1991 р., тобто вiд дня проголошення Акта незалежностi України. Однак перебудовнi процеси в економiцi, в тому числi в її аграрному секторi, розпочались дещо ранiше, вiд дня прийняття Верховною Радою УРСР 16 червня 1990 р. Декларацiї про державний суверенiтет України. Інша справа, що вiд дня проголошення незалежностi на територiї України почали дiяти виключно Конституцiя i закони України, тобто було започатковано свою правову систему. Конституцiя України, прийнята 28 червня 1996 р., стала найважливiшим законодавчим актом, правовою базою для розвитку всiєї законодавчої системи. У нiй немає спецiального економiчного роздiлу, зокрема про форми власностi, питання економiки розглядаються крiзь призму забезпечення прав людини. У ст. 13, скажiмо, проголошується, що земля, її надра, атмосферне повiтря, воднi та iншi природнi ресурси є об'єктами права власностi українського народу, вiд iменi якого права власника здiйснюють органи державної влади та мiсцевого самоврядування, що кожен має право користуватися природними об'єктами права власностi народу вiдповiдно до закону. Згiдно зi ст. 14 Конституцiї земля є нацiональним багатством, що перебуває пiд особливою охороною держави. Право власностi на землю гарантується. Це право реалiзується громадянами, юридичними особами та державою виключно вiдповiдно до закону. У ст. 41 закрiплено, що право приватної власностi набувається в порядку, визначеному законом, нiхто не може бути протиправне позбавлений власностi. Для задоволення своїх потреб громадяни можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власностi згiдно iз законом. У пунктi першому перехiдних положень Конституцiї зазначено, що закони та iншi нормативнi акти, прийнятi до набуття чинностi цiєю Конституцiєю, є чинними у частинi, що не суперечить Основному Законовi. Це означає, що всi закони України та iншi нормативно-правовi акти мають бути приведенi у вiдповiднiсть iз Конституцiєю. Це стосується вдосконалення також аграрного i земельного законодавства. До основних факторiв, що негативно впливали на законотворчий процес у державi, його якiсть i ефективнiсть, у тому числi i на агропромислове законодавство, формування ринкових вiдносин у сферi АПК, стало затягування процесу прийняття Конституцiї України. Через це виник досить великий часовий промiжок вiд проголошення незалежностi України до прийняття Основного Закону. Хоча зараз в Українi дiє майже тисяча законiв та 22 тис. пiдзаконних нормативних актiв, Конституцiя мiстить норми, що передбачають необхiднiсть прийняття понад 60 конкретних законiв. Чимало з них безпосередньо стосуватимуться дiяльностi АПК. розробки необхiдних правових актiв задля забезпечення розвитку нових економiчних вiдносин. Адже будiвництво Української правової держави неможливе без реалiзацiї заходiв, спрямованих на пiдвищення якостi правового регулювання ринку, подолання консерватизму успадкованої правової системи, розвитку демократичних, гуманних основ, якi вiдповiдають сучасним правовим вимогам. За роки економiчних перетворень (з 1990 р.) в Українi мали мiсце непоодинокi i концептуально значнi змiни в аграрному i земельному законодавствi. Так, повнiстю оновленi та викладенi в новiй редакцiї Земельний кодекс України (1990, 1992, 1993 рр.) Закони України "Про прiоритетнiсть соцiального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарствi" (1990, 1992 рр.) , "Про селянське (фермерське) господарство" (1991, 1993 рр.). До деяких актiв, що стосуються аграрного сектора, неодноразово вносилися змiни i доповнення, в тому числi в Закон "Про власнiсть" - 8 разiв, у Закон "Про колективне сiльськогосподарське пiдприємство" - 6 разiв, у Закон "Про пiдприємництво" - 22 рази, у Закон "Про пiдприємства в Українi" - 27 разiв i т. д. Спираючись на конституцiйнi засади, питання правового забезпечення аграрної реформи слiд зазначити, що Конституцiя України створює належне правове поле для продовження аграрної i земельної реформи, переходу сiльського господарства i агропромислового комплексу (АПК) на ринковi рейки, полiпшення соцiального розвитку села, забезпечення прав та iнтересiв сiльського населення. Так, у Законi України "Про особливостi приватизацiї майна в агропромисловому комплексi", прийнятого Верховною Радою 10 липня 1996 р., враховано пропозицiї, якi випливають з практики застосування декрету Кабiнету Мiнiстрiв України вiд 17 травня 1993 р. Концептуальнi засади аграрної реформи, на думку економiстiв, мають передбачати такi основнi елементи: створення багатоукладної економiки, що ґрунтується на рiзних формах власностi, завершення аграрної та земельної реформ, визначення найефективнiших форм органiзацiї сiльського господарства. Правовi завдання аграрної реформи викладенi в Законi України "Про прiоритетнiсть соцiального розвитку села та агропромислового комплексу її народному господарствi" в редакцiї вiд 15 травня 1992 р. (ст. 1). Питання аграрної реформи порушувалися i в iнших законодавчих актах. Так, у Законi України "Про власнiсть" у першiй редакцiї вiд 7 лютого 1991 р. проголошувалося, що власнiсть в Українi має такi форми: iндивiдуальна (особиста, приватна, трудова), колективна i державна. Вiдповiдно, земля й iншi природнi ресурси могли бути об'єктами виключно власностi народу України. Цьому законовi вiдповiдали Земельний кодекс УРСР, закони України "Про селянське (фермерське) господарство", "Про пiдприємства в Українськiй РСР" та iн. З їх урахуванням почала здiйснюватися аграрна, в тому числi земельна, реформа. Вiдповiдно до Земельного кодексу, наприклад, земельнi дiлянки надавалися громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства у довiчне успадковуване володiння або користування. Але без перевiрки на практицi ефективностi земельного законодавства про передачу землi громадянам у довiчне успадковуване володiння, 30 сiчня 1992 р. було прийнято новий Закон України "Про форми власностi на землю", згiдно з яким запроваджувалися приватна, колективна i державна форми власностi на землю. Цi положення повнiстю вiдтворено i в Земельному кодексi України в редакцiї вiд 13 березня 1992 р. Пiсля прийняття нового Земельного кодексу України громадяни, як, одержали державний акт про право на довiчне успадковуване володiння землею, змушенi були переоформляти їх на державнi акти про право приватної власностi на землю. При цьому почали виникати конфлiктнi ситуацiї. Згiдно з першим Земельним кодексом громадянам передавались у володiння земельнi дiлянки в розмiрi до 100 гектарiв, у тому числi рiллi - до 50. За Земельним кодексом у новiй редакцiї розмiри земельних дiлянок, що могли передаватися у приватну власнiсть громадян, зберiгалися. Проте у новому Земельному кодексi (ст. 6) передбачається, що передача земельних дiлянок у власнiсть проводиться за плату чи безплатно. Безплатно для ведення селянського (фермерського) господарства передаються середнi земельнi дiлянки в межах сiльської, селищної ради. За плату передаються дiлянки, розмiр яких перевищує середню. При її обчисленнi сiльською, селищною, мiською радою враховуються сiльськогосподарськi угiддя (в тому числi рiлля), якими користуються пiдприємства, установи, органiзацiї та громадяни в межах територiї даної ради, крiм тих пiдприємств i органiзацiй, землi яких не пiдлягають приватизацiї. Загальний розмiр обчисленої площi дiлиться на кiлькiсть осiб, якi працюють у сiльському господарствi, пенсiонерiв, якi ранiше працювали у сiльському господарствi i проживають у сiльськiй мiсцевостi, а також осiб зайнятих у соцiальнiй сферi на селi. Труднощi виникли в процесi реалiзацiї положень оновленого Земельного кодексу. В одних населених пунктах громадяни, якi одержали земельнi дiлянки для ведення селянського (фермерського) господарства у довiчно успадковуване володiння в розмiрах, що перевищують середню земельну частку по селу, повнiстю переоформляли їх у приватну власнiсть. В iнших населених пунктах громадянам передавалися у власнiсть земельнi дiлянки у розмiрi середньої земельної частки, а залишок, що перевищує середню земельну частку, надавався у тимчасове користування до вирiшення питання про порядок та умови їх продажу. Закони України "Про пiдприємництво", "Про селянське (фермерське) господарство", "Про колективне сiльськогосподарське пiдприємство" проголошують рiвноправнiсть розвитку всiх форм господарювання i пiдприємництва. Проте Земельний кодекс України не створює умов для такої рiвностi, не забезпечує права громадян самостiйно вибирати форми господарювання. Так, згiдно зi ст. 5 суб'єктами права колективної власностi на землю є колективнi сiльськогосподарськi пiдприємства, кооперативи, садiвничi товариства, сiльськогосподарськi акцiонернi товариства, в тому числi створенi на базi радгоспiв та iнших державних сiльськогосподарських пiдприємств. Перелiк суб'єктiв обмежений. З незрозумiлих причин до них не увiйшли господарськi товариства з обмеженою вiдповiдальнiстю; командитнi товариства, асоцiацiї фермерiв, агрофiрми, сiльськогосподарськi артiлi тощо, хоча на практицi селяни iнколи вiддають перевагу саме таким формам господарювання. Багато членiв КСП мають бажання перетворити своє пiдприємство в товариство з обмеженою вiдповiдальнiстю. Закон "Про господарськi товариства" цього не забороняє, але Земельний кодекс такої можливостi не надає. Невизначеним є статус сiльськогосподарських акцiонерних товариств. Вiдповiдно до ст. 12 Закону України "Про господарськi товариства" акцiонерне товариство є власником майна, переданого йому засновниками i учасниками у власнiсть. Вступаючи в акцiонерне товариство, громадянин повинен знати, на яких засадах передає свою землю - у колективну власнiсть чи в користування. Зрозумiлою є позицiя щодо майна. У Законi України "Про цiннi папери i фондову бiржу" (1991 р.) встановлено, що у випадках, передбачених статутами, шляхом передачi майна оплачуються акцiї. Якби таке правило застосовувалося i щодо землi, то було б зрозумiлим, що громадянин передає земельну дiлянку, яка належить йому на правi приватної власностi, у власнiсть товариства i на загальну її вартiсть отримує акцiї. Але за таких умов мало б застосовуватись i таке правило: вартiсть землi зараховується в колективний акцiонерний капiтал. На цю суму громадянин отримує акцiї. При виходi з акцiонерного товариства громадянин отримує вартiсть акцiй. Все майно i земля мали б залишитися у власностi акцiонерного товариства. Оскiльки земельна дiлянка, внесена до акцiонерного товариства, на придбання акцiй не зараховується, то акцiонер при виходi з пiдприємства має право отримати свою частку в натурi (на мiсцевостi), яка визначається у порядку, встановленому для членiв колективних сiльськогосподарських пiдприємств. Але не вiдомо, на яких правових засадах земля належить акцiонерному товариству. Правовий режим таких земель законодавством не визначений. Не вирiшенi, зокрема, питання, якi права має акцiонер, земельна частка якого передана у власнiсть акцiонерного товариства без зарахування її вартостi в акцiю, а якi права має акцiонер, який взагалi не передав своєї земельної дiлянки акцiонерному товариству. Правовий режим майна, що знаходиться у колективнiй власностi КСП, є також суперечливим. Згiдно iз ст. 7 Закону України ”Про колективне сiльськогосподарське пiдприємство” вiд 14 лютого 1992 р., об’єктами права колективної власностi пiдприємства є земля, iншi основнi та оборотнi засоби виробництва, грошовi та майновi внески його членiв, вироблена ними продукцiя, одержанi доходи, майно, придбане на законних пiдставах. Майно у КСП належить на правi спiльної часткової власностi його членам. Суб’єктом права власностi у пiдприємствi є пiдприємство як юридична особа, а його члени-в частинi майна, яку вони одержують при виходi з пiдприємства. На момент виходу Указу Президента України ”Про невiдкладнi заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економiки” вiд 3 грудня 1999 р., №1529/99 паювання майна i землi КСП з видачею його членам свiдоцтв про майновий пай та сертифiкатiв на право на земельну частку (пай) було проведене майже у всiх сiльськогосподарських пiдприємствах, якi були суб’єктами права колективної власностi на землю. Кожен член господарства отримав iнформацiю щодо вартостi майна i розмiру земельної дiлянки, якi вiн може отримати пiсля виходу з КСП чи припинення його дiяльностi. Згiдно з цим Указом, колективнi та iншi сiльськогосподарськi пiдприємства – суб’єкти права колективної власностi пiдлягали перетворенню у сiльськогосподарськi пiдприємства, що здiйснюють свою дiяльнiсть на основi не колективної, а приватної власностi на землю та майно. До числа пiдприємств, створення яких на базi КСП передбачене Указом, вiдносяться приватнi пiдприємства, товариства з обмеженою вiдповiдальнiстю, селянськi (фермерськi) господарства, сiльськогосподарськi кооперативи тощо. Дiяльнiсть цих юридичних осiб регулюється такими основними нормативними актами: приватне пiдприємство: Закон України “Про пiдприємництво” вiд 7 лютого 1991 р., “Про пiдприємства в Українi” вiд 19 березня 1991 р., iз змiнами та доповненнями; березня 1991 р., “Про господарськi товариства” вiд 19 вересня 1991 р., iз змiнами та доповненнями; селянське (фермерське) господарство: Закон України “Про селянське (фермерське) господарство” в редакцiї вiд 22 червня 1993 р., iз змiнами та доповненнями; сiльськогосподарський кооператив: Закон України “Про сiльськогосподарську кооперацiю” вiд 17 липня 1997 р., iз змiнами та доповненнями; Важливе значення в процесi врегулювання майнових вiдносин в сiльськогосподарських пiдприємствах, створених в результатi реорганiзацiї КСП вiдiграв Указ Президента України “Про заходи щодо забезпечення захисту майнових прав селян у процесi реформування аграрного сектора економiки” вiд 29 сiчня 2001 р., №62/2001, основними засадами якого було здiйснення протягом поточного року комплексу органiзацiйних заходiв щодо: уточнення складу i вартостi пайових фондiв майна членiв КСП, у тому числi реорганiзованих, з урахуванням майна, що призначалося, але не використано для погашення заборгованостi зi сплати податкiв i зборiв; забезпечення вiльного здiйснення права власностi на паї, зокрема передачi паїв в оренду з виплатою орендної плати в розмiрi не менше одного вiдсотка вартостi паю, купiвлi-продажу, дарування, мiни, передачi у спадщину; видiлення групi осiб (окремим особам), якi є власниками паїв, iндивiдуально визначених об’єктiв зi складу майна реорганiзованих КСП чи їх правонаступникiв стосовно майна; недопущення порушень майнових прав колишнiх членiв КСП, утому числi прав власностi на паї; приведення у вiдповiднiсть iз вимогами законодавства установчих документiв суб’єктiв господарювання, якi було створено внаслiдок реорганiзацiї чи на основi майна, що належало лiквiдованим КСП, зокрема в частинi правонаступництва щодо майна та порядку його формування. Однiєю iз важливих причин для врегулювання земельних та майнових вiдносин є те, що без чiткого статусу землi та майна нiхто грошi у сiльське господарство вкладати не буде, а отже, очiкувати участь iноземних та вiтчизняних iнвесторiв неможливо. Тому основне завдання законодавства полягає в забезпеченнi взаємодiї всiх елементiв агропромислового комплексу, сприяннi у створеннi єдиного комплексного технологiчного процесу вiд виробництва сiльськогосподарської продукцiї до її переробки i реалiзацiї. При цьому ставиться завдання забезпечення економiчних i соцiальних iнтересiв усiх ланок АПК. Особливе значення щодо реформування агропромислового законодавства належить його систематизацiї, розробцi i прийняттю як основного кодифiкацiйного акта i для АПК, i для держави в цiлому. Адже перехiд до ринкової економiки та змiни у регулюваннi вiдносин вимагають поглибленого правового впливу на економiчнi процеси i передусiм розширення сфери застосування цiльових комплексних програм розвитку. Тому давно чекає прийняття Закон "Про державнi програми", перше читання якого вiдбулось ще у 1995 р. його вдосконалення не може здiйснюватися iзольовано вiд норм цивiльного, земельного, господарського та iнших галузей законодавства України. продуктивних сил та виробничих вiдносин у державi. Вiдставання може стати певним гальмом становлення та розвитку ринкових вiдносин не лише в данiй сферi, а й негативно впливати на загальний стан економiки України. Агропромислове законодавство України повинно бути стабiльним, оскiльки частi його змiни та доповнення норм перешкоджають як ефективностi правового регулювання, так й iснуванню довготермiнових мiж- i внутрiгалузевих зв'язкiв. Одночасно треба зазначити, що агропромислове законодавство не може бути "застиглим, раз i назавжди встановленим". Воно повинно вчасно реагувати на змiни в економiчних вiдносинах, сприяти розвитковi нових, прогресивних форм господарювання, землекористування, внутрiгосподарського управлiння, державного регулювання та забезпечення максимальної ефективностi вiтчизняного агропромислового виробництва. в Українi, її соцiальну i полiтичну стабiльнiсть. Останнiм часом у сiльськогосподарському виробництвi сталися суттєвi позитивнi змiни, зумовленi реалiзацiєю положень доленосного Указу Президента України вiд З грудня 1999 року щодо прискорення реформування аграрного сектора економiки. На сьогоднiшнiй день вiдбувся вiдхiд вiд адмiнiстративно-командної системи управлiння, якiсна змiна форм господарювання на основi запровадження приватної власностi на землю, майно, результати працi та ринкових засад аграрної полiтики. У ходi першого етапу реформування вдалося вивести з кризового стану i стабiлiзувати аграрне виробництво, напрацювати законодавчу базу для подальшого розвитку аграрного виробництва. На базi колишнiх 11,2 тис. колективних та iнших недержавних сiльськогосподарських пiдприємств створено 18,6 тис. агроформувань ринкового типу з приватною власнiстю на землю i майно. Крiм того, нинi дiють 41,6 тис. фермерських господарств, якi обробляють 2,6 млн. га сiльськогосподарських угiдь. за що минулого року одержали близько 2,2 млрд. грн. орендної плати. У постiйне користування видiлена земля i працiвникам соцiальної сфери села яким передано її майже 500 тис. га. Держава поступово вiдiйшла вiд невластивих їй функцiй постачання селу технiки i палива, мiнеральних добрив та iнших ресурсiв. Цю роботу перебрали на себе вiдповiднi комерцiйнi структури i виконують її досить успiшно. Подальшому реформуванню сiльського господарства дали ґрунтовну основу укази Президента України щодо формування прозорого ринкового середовища та розвитку iнфраструктури аграрного ринку, запровадження бiржової торгiвлi продукцiєю i ресурсами для села, врегулювання майнових вiдносин, удосконалення земельної реформи тощо. право приватної власностi селян на землю. Вiн, за великим рахунком, дає можливiсть всьому сiльському господарству нашої країни поступового переходу до соцiально орiєнтованої i ефективно функцiонуючої ринкової економiки. За останнi два роки, коли активно вiдбувались складнi процеси реформування, в сiльському господарствi нарощено обсяги виробництва продукцiї, суттєво полiпшились фiнансовi результати господарювання, агропромисловий комплекс природно пiдiйшов до другого, вже пореформеного етапу розвитку (2002—2004 роки). Вiн характеризується подальшою стабiлiзацiєю та нарощуванням обсягiв сiльськогосподарського виробництва з одночасним застосуванням стимулiв держави для залучення в аграрну сферу ринкових iнститутiв (банки, страховi та лiзинговi компанiї, iнвестицiйнi та iнновацiйнi фонди, приватний бiзнес). На даний час вже створенi позитивнi тенденцiї, використовуючи якi можна приступити до реалiзацiї складнiших i масштабнiших напрямiв соцiально-економiчних перетворень. Перше. Темпи зростання обсягiв виробництва валової продукцiї сiльського господарства за 2000—2001 роки становили в середньому майже 10%. Швидше збiльшувалося виробництво товарної продукцiї харчової та переробної промисловостi, зокрема в минулому роцi — на 18,2%. У 2002 роцi отримано найвищi за останнi сiм рокiв обсяги виробництва зерна — майже 40 млн. тонн, виробництво цукрових бурякiв зросло на 2,2 млн. тонн, льону—в 1,7 раза. Позитивнi тенденцiї спостерiгаються i в тваринництвi. Тут стабiлiзувалось поголiв’я, збiльшилися обсяги виробництва молока, продукцiї птахiвництва, суттєво знизилась збитковiсть галузi. Пiсля приватизацiї землi i майна у сiльському господарствi вiдбуваються процеси рацiонального впорядкування розмiрiв сiльськогосподарських пiдприємств, їх спецiалiзацiї, розмiщення конкурентного виробництва з урахуванням принципiв економiчної доцiльностi. Це надзвичайно важливо для становлення ефективних аграрних господарських формувань ринкового типу. Структура виробництва продукцiї сiльського господарства i продовольчих товарiв має й надалi все бiльше задовольняти потреби ринку за рахунок полiпшення їх якостi, розширення асортименту, стабiлiзацiї цiнової полiтики. На даному етапi, реалiзуючи положення вiдповiдних указiв Президента України, необхiдно суттєво прискорити формування ринкової iнфраструктури: пiдвищити ефективнiсть функцiонування аграрних бiрж, торгових домiв, заготiвельно-збутових кооперативiв, пунктiв тощо. Друге. З поступовим наповненням внутрiшнього продовольчого ринку у країнi активiзувалась експортна дiяльнiсть. У 2001 роцi обсяги експорту продукцiї сiльського господарства та продовольчих товарiв зросли проти попереднього майже на третину i становили 2,1 млрд. дол. США. Перевищення обсягiв експорту над iмпортом досягло 830 млн. дол. США. Вiтчизнянi продовольчi товари практично витiснили iмпортнi з внутрiшнього ринку i сьогоднi мають задовiльний попит на зовнiшнiх ринках, насамперед завдяки формуванню вiдповiдного ринкового середовища в Українi, освоєнню i врахуванню сучасних вимог мiжнародної торгiвлi. продукцiї, за винятком м'яса та вовни, торiк були прибутковими. Загальна маса прибутку сiльськогосподарських пiдприємств досягла майже 1,3 млрд. грн. Завдяки заходам, якi вживались державою, поступово вирiшується проблема паритету цiн на продукцiю сiльського господарства та ресурси, якi воно споживає. пiдприємствами — 904 млн. грн., з них 96% - власнi кошти. Четверте. 3а останнi роки пiдприємства АПК стали дисциплiнованiшими вiдносно сплати податкiв, а це ще одне свiдчення значного пожвавлення їх економiчної дiяльностi. За 2000—2002 роки загальна маса сплачених податкiв зросла в 1,5 рази i становила 5,6 млрд. грн. Крiм того, обсяги надходжень вiд фiксованого сiльськогосподарського податку збiльшились майже вдвiчi. Завдяки цьому маса платежiв до бюджету та спецiальних фондiв зросла на 2,6 млрд. грн. Отже, на нинiшньому етапi розвитку галузi дiючу систему оподаткування можна назвати стимулюючою. Необхiдно сповна використати результати вiдродження сiльського господарства для активiзацiї функцiонування пiдприємств хiмiчної i машинобудiвної промисловостi, транспорту, торгiвлi та iнших сумiжних галузей економiки. мораторiю на банкрутство сiльськогосподарських пiдприємств. Цi дiї держави пiдвищили рiвень захисту позичок та iнвестицiй у сiльське господарство, гарантували своєчасне i повне повернення наданих кредитiв. У минулому роцi комерцiйнi банки кредитували пiдприємства АПК на загальну суму 5,6 млрд. грн., у тому числi на пiльгових умовах — 2,8 млрд. грн. Зростання цих обсягiв проти 2000 року вiдповiдно у 2,7 i 3,4 раза є яскравим свiдченням високої довiри банкiв до новостворених суб'єктiв аграрного сектора. Пiдвищення вiдповiдальностi та зростання обсягiв фiнансування дали можливiсть пiдприємствам АПК 12 регiонiв України у минулому роцi згiдно з графiками повнiстю погасити кредити. В цiлому ж по Українi рiвень повернення пiльгових кредитiв досяг 92%. В процесi перетворень регiони не придiлили належної уваги збереженню цiлiсностi i господарському використанню сформованих земельних i майнових комплексiв колишнiх КСП, особливо спецiалiзованих господарств, як це було передбачено положеннями Указу Президента. Там, де є потужний земельний i майновий комплекси та квалiфiкованi кадри, успiшно впроваджуються досягнення науково-технiчного прогресу, застосовуються iнновацiйнi технологiї. Пiдприємства (агрофiрми, об'єднання тощо), як правило, виробляють i реалiзують не сировину, а кiнцеву продукцiю, мають високий ступiнь товарностi виробництва, стають повноправними суб'єктами аграрного ринку. З урахуванням цього Мiнiстерству аграрної полiтики, Українськiй академiї аграрних наук слiд активнiше вести пошук нових форм i механiзмiв пiдтримки суб'єктiв великотоварного виробництва, ефективного кооперування їх з дрiбнотоварними господарствами. Посиленої уваги потребують процеси завершення формування юридично повноцiнних суб'єктiв аграрного ринку. Це стосується насамперед подальшого врегулювання питань приватної власностi на майно i землю, дотримання вимог законодавства при орендних вiдносинах, створення високопрофесiйних дорадчих служб. За державними органами залишаються контролюючi та регулюючi функцiї. Подальша демократизацiя державного управлiння вимагає створення i становлення дорадчої служби, якiй має бути делегована значна кiлькiсть економiчних, технологiчних, правових та iнших консультацiйних питань. Наступнi важливi питання, на якi повиннi звертати особливу увагу органи виконавчої влади, — завершення формування iнфраструктури аграрного ринку, органiзацiя i регулювання ринку зерна, цукру, продукцiї олiєжирового та плодоовочевого пiдкомплексiв, ринкiв продукцiї тваринництва. Цей блок питань надзвичайно важливий для створення умов i забезпечення ефективного пореформеного розвитку аграрного сектора. Негативно вплинула на внутрiшнi цiни зерна недосконалiсть транспортної i складської iнфраструктури, яка має надто високу вартiсть наданих послуг. Не спрацювали на полiпшення цiнової ситуацiї великi державнi оператори на ринку зерна — ДАК "Хлiб України" та Держрезерв, якi не мали власних коштiв, а кредитами, мотивуючи їх надмiрною вартiстю, не скористались. виробництва зерна в умовах недостатнiх можливостей експортної iнфраструктури та обмеженостi державних фiнансових ресурсiв. Крiм того, вiдповiднi мiнiстерства здiйснюватимуть заходи щодо монiторингу та визначення перспективних експортних ринкiв зерна в 2002 роцi на свiтовому ринку та запровадять широке iнформування виробникiв зерна стосовно ринкової ситуацiї та прогнозiв цiнової кон'юнктури. На мiсцях для цього слiд широко використовувати кошти регiональних бюджетiв. Взагалi ж необхiдно повною мiрою використовувати маркетинговi дослiдження для якомога швидшого адаптування внутрiшнiх цiн на зерно до свiтових. Активнiшого i потужнiшого наповнення товарними та грошовими потоками потребують дiючi торговi доми, аукцiони худоби, аграрнi бiржi. Для пiдвищення їх дiєвостi потрiбнi ефективнi механiзми розвитку форвардної та оптової торгiвлi. Зазначенi проблеми вимагають координованiшої роботи не тiльки Мiнагрополiтики, а й Мiнекономiки, Мiнфiну, Мiнпромполiтики, Держстандарту, Нацiональної академiї наук, Української академiї аграрних наук, Нацiонального банку, iнших органiв. Слiд створювати системну законодавчу та нормативну базу, вирiшувати iншi важливi питання розвитку аграрного ринку. Важлива складова ефективного розвитку аграрного ринку — створення державою умов для максимального просування вiтчизняної продукцiї на зовнiшнi ринки, набуття членства у Продовольчiй сiльськогосподарськiй органiзацiї (FАО), Свiтовiй органiзацiї торгiвлi (СОТ) тощо. у Свiтовiй органiзацiї торгiвлi. "аграрнi реформи ще не виконали головного завдання - забезпечення сталого розвитку галузi, її розширеного вiдтворення, продовольчої безпеки держави, достойного рiвня життя селян" . Доводиться констатувати, що Україна не зумiла використати своїх потенцiальних можливостей, якi дуже високо оцiнювалися зарубiжними фахiвцями. Так, за даними Дойче Банку, Україна мала найвищий рейтинг, а її сiльськогосподарське виробництво дiстало найвищу оцiнку серед колишнiх союзних республiк. Перелiченi обставини створюють проблему з'ясування незадовiльних результатiв аграрної реформи в Українi, першим кроком у вирiшеннi якої є порiвняльний аналiз змiсту аграрних перетворень у державах ЦСЄ та в Українi. Тому вивчення особливостей реалiзацiї аграрних реформ у державах ЦСЄ становить для України iстотний iнтерес. Щодо просування вiтчизняної продукцiї на свiтовий ринок, то тут потрiбно посилення роботи наших посольств, їх торгових мiсiй, особливо в країнах — потенцiйних партнерах зовнiшньоекономiчних вiдносин. Слiд придiляти бiльшу увагу удосконаленню двостороннiх вiдносин з країнами СНД, передусiм з Росiєю. З цього приводу потрiбно якомога ефективнiше спрощувати, унiфiкувати документацiю, здешевлювати, оптимiзувати й узгоджувати процедури, пов'язанi з експортом, гармонiзацiєю нацiональних стандартiв, фiтосанiтарних i ветеринарних вимог з мiжнародною i європейською системою стандартизацiї та сертифiкацiї. бути досягнутi завдяки удосконаленню фiнансово-кредитноготаресурсногозабезпеченнясiльськогосподарських товаровиробникiв. Фiнансово-кредитне забезпечення потребує системнiших пiдходiв. На сьогоднi доступнiсть аграрiїв до банкiвських кредитiв ще досить обмежена, передусiм через високi кредитнi ставки. Умови кредитування та iншi процедурнi питання потребують удосконалення, насамперед банкiвського регулювання, системи резервування, умов залучення депозитiв та iнших джерел нагромадження кредитних ресурсiв, запровадження системи застави майна та землi. Проблемою ще залишається довгострокове кредитування АПК та розвиток фондового ринку. Суттєва пiдтримка необхiдна для розширення функцiонування кредитних спiлок, спрямованих на обслуговування дрiбних товаровиробникiв та розвиток малого пiдприємництва у сiльськiй мiсцевостi. фондових компанiй та iнших фiнансових посередникiв. Одною з наболiлих проблем аграрного сектора є нинiшнiй стан технiчного забезпечення, оскiльки технiка на селi морально застарiла i фiзично зношена. За останнi роки фондозабезпеченiсть сiльськогосподарських товаровиробникiв знизилася у 4,5 рази. Указ Президента щодо розвитку ринку вiтчизняної технiки для АПК став програмним документом сiльськогосподарського машинобудування на найближчi роки. Верховна Рада прийняла Закон "Про стимулювання розвитку вiтчизняного машинобудування для агропромислового комплексу", який визначає основнi напрями прiоритетного розвитку вiтчизняного машинобудування, створює сприятливi економiчнi умови для збiльшення обсягiв виробництва сiльськогосподарської технiки та устаткування для харчової i переробної промисловостi, а також формування ринку та вдосконалення системи забезпечення АПК вiтчизняною технiкою i устаткуванням. Для вирiшення завдань технiчного забезпечення сiльськогосподарських виробникiв керiвники обласних державних адмiнiстрацiй повиннi вжити рiшучих заходiв щодо прискорення повернення кредитiв, отриманих пiдприємствами для закупiвлi iмпортної технiки пiд гарантiї Уряду. Ця заборгованiсть є головним джерелом наповнення державного лiзингового фонду та здешевлення вiтчизняної складної сiльськогосподарської технiки. розробок. Особливу роль в активiзацiї iнновацiйної дiяльностi мають вiдiгравати аграрна наука i освiта. На жаль, позитивнi процеси реформування аграрного виробництва ще не супроводжуються полiпшенням стану соцiального забезпечення жителiв села. Рiвень життя селян практично не пiдвищується, погiршується демографiчна ситуацiя, а це створює складну i навiть напружену соцiально-психологiчну обстановку. При викладi результатiв дослiдження, насамперед, необхiдно зазначити, що нiякого загального "сценарiю" або тим бiльше загальних "рецептiв" аграрного реформування країни ЦСЄ не мали. Усi вони iстотно рiзнилися за стартовими умовами, тобто загальним рiвнем економiчного розвитку, формами землеволодiння, землекористування i господарювання. Так, у Польщi та Югославiї переважали приватна власнiсть на землю та iндивiдуальне виробництво, були елементи ринку землi. Угорщина перед реформами мала розвинутий аграрний сектор, який характеризувався тiсними горизонтальними i вертикальними iнтеграцiйними зв'язками у рамках iндустрiально-виробничих систем. Сiльське господарство Схiдної Нiмеччини (колишньої НДР) характеризувалося високою концентрацiєю вузькоспецiалiзованого виробництва. Тут середнiй розмiр господарства в суспiльному секторi становив 4,9 тис. га землi (проти 19 га у розрахунку на 1 ферму у ФРН). Аграрне виробництво Румунiї було менш продуктивним i вiдзначалося нижчим рiвнем iнтенсивностi. Проте в усiх цих державах було єдине розумiння реформування не як удосконалення соцiалiстичної системи шляхом її поступового насичення елементами ринкових вiдносин, а як переходу до ринкової економiки з приватною власнiстю на левову частку суспiльного багатства, економiчною свободою товаровиробникiв i лiбералiзацiєю обмiнних процесiв. В основу реформаторської iдеологiї вони поклали посилення мотивацiї виробникiв за рахунок приватного iнтересу. У результатi приватизацiйних процесiв i добровiльного вибору форм господарювання у державах ЦСЄ склалися такi структура земельних угiдь за типами пiдприємств та середня площа землi у розрахунку на 1 господарство Як показано найвiдчутнiшi зрушення у структурi землевикористання вiдбулися в Болгарiї, Румунiї та Угорщинi, де частка iндивiдуальних господарств у загальнiй площi сiльськогосподарських угiдь зросла в 1997 р. (порiвняно з 1989 p.), вiдповiдно, на 39, 55 i 48 процентних пунктiв. У Польщi та Словенiї цей показник i ранiше був традицiйно високим. Чехiя, Словаччина та Схiдна Нiмеччина (Схiднi землi ФРН) вiддали перевагу поєднанню приватного землеволодiння з колективним землевикористанням на базi великих сiльськогосподарських пiдприємств у формi сiльськогосподарських виробничих кооперативiв, товариств з обмеженою вiдповiдальнiстю i акцiонерних товариств. В аграрному секторi цих трьох країн налiчується 3100 товариств з обмеженою вiдповiдальнiстю (середньою площею 763 га) i 572 акцiонерних товариства, на кожне з яких припадає в середньому 878 га земельних угiдь. На наш погляд, загальними особливостями аграрного реформування у державах ЦСЄ можна вважати: створення нормативно-правової бази реформ переважно у виглядi законiв; органiзацiю спецiальних державних установ для практичного здiйснення окремих складових реформ; широке використання при проведеннi приватизацiйних процесiв механiзмiв реституцiї; Останнiм часом в Українi зроблено чимало крокiв для досягнення iнтеграцiї з Європейським Союзом. Бiльшiсть полiтикiв i полiтичних сил збагнули, що iнтеграцiя не вiдбудеться автоматично, що успiшнi iнтеграцiйнi заходи сусiдiв можуть створити ситуацiю "Європа без України" i що твердження про неминучiсть входження в європейську та пiвнiчноатлантичну спiльноти може стати мiфом, коли Україна не покаже i не доведе своє мiсце в мiжнародному подiлi працi на континентi. Тому надання аграрнiй полiтицi, що починає викристалiзовуватись, ознак i рис системностi, цiлiсностi та комплексностi, перенесення уваги з мiкроекономiчного реформування (часом воно стає непродуманим експериментом над виробником) на створення сприятливого пiдприємницького середовища є нагальною потребою. Лише за цiєї умови ми зможемо сподiватися на те, що i для українського села європейська iнтеграцiя буде не мрiєю, а можливою реальнiстю. РОЗДІЛ 2 Вiтчизняний досвiд аграрних реформ 2. 1. Розвиток органiзацiйно-правових форм господарювання в сiльському господарствi Метою реформування колективних сiльськогосподарських пiдприємств є змiна форм власностi на майно i землю та створення на їх основi сiльськогосподарських пiдприємств ринкового типу, де були б розмежованi трудовi i майновi вiдносини (тобто чiтко вiддiленi володiння, користування i розпорядження власнiстю) вiд вiдносин членства (засновництва). Членство в колективному сiльськогосподарському пiдприємствi породжує право на засоби виробництва (майно) i на трудовi вiдносини з пiдприємством. У реструктуризованих пiдприємствах власнiсть на землю або право користування нею є юридичне вiдокремленими вiд обробiтку землi чи володiння i користування основними засобами виробництва органiзацiї, яка обробляє землю. Це забезпечує гнучкiсть у застосуваннi робочої сили та можливiсть широкого доступу до капiталу. В результатi реструктуризацiї КСП створюються такi господарюючi суб'єкти, як акцiонернi товариства, товариства з обмеженою вiдповiдальнiстю, приватнi сiльськогосподарськi пiдприємства та селянськi (фермерськi) господарства, органiзацiйна-правова структура яких є важливою передумовою для досягнення сiльськогосподарськими товаровиробниками успiху в умовах ринкової економiки. В статутах сiльськогосподарських акцiонерних товариств та товариств з обмеженою вiдповiдальнiстю, засновниками яких є двi i бiльше осiб, чiтко роздiляються власнiсть на землю i майно. Статутнi фонди цих юридичних осiб формуються за рахунок майна засновникiв, тодi як земельнi масиви орендуються у власникiв землi, в тому числi у фiзичних осiб-засновникiв (акцiонерiв). Це надає гнучкостi реформованому суб'єкту господарювання та полегшує проведення майбутнiх ринкових органiзацiйних та структурних змiн. Всi новостворенi сiльськогосподарськi пiдприємства i селянськi (фермерськi) господарства орендують землю та неподiльне сiльськогосподарське майно у власникiв земельних та майнових масивiв, сформованих в результатi виходу членiв КСП з господарства та видiлення в натурi належних їм земельних i майнових паїв. За допомогою такої оренди зазначенi формування зберiгають комерцiйну життєздатнiсть майна i землi, запобiгаючи подрiбненню їх на малi, нежиттєздатнi, з точки зору товарного виробництва, сiльськогосподарськi суб'єкти господарювання. На практицi намiтилися такi основнi шляхи реформування органiзацiйно-правових форм господарювання в сiльському господарствi: реструктуризацiя колективних сiльськогосподарських пiдприємств у господарськi товариства та приватнi пiдприємства; реструктуризацiя колективних i державних пiдприємств у сiльськогосподарськi кооперативи; формування приватно-орендних пiдприємств, тобто господарських товариств, приватних пiдприємств та селянських (фермерських) господарств, якi дiють на основi оренди майна i землi, отриманих членами реструктуризованих КСП в рахунок майнових i земельних паїв. пiдприємств та зростаючим потребам країни в продукцiї сiльського господарства. Крiм того, призначення реформування полягає в формуваннi на селi реальних, ефективно дiючих власникiв i господарiв, забезпеченнi матерiального добробуту та значно вищого рiвня життя його мешканцiв. Визначальним у реформуваннi є якомога повнiше врахування i задоволення iндивiдуальних iнтересiв членiв (працiвникiв) пiдприємства незалежно вiд того, яку форму господарювання i який спосiб життя вони обирають, i забезпечення на цiй основi їх iнтересiв. Вiдповiдно до цього мета реформування полягає в: утвердженнi приватної власностi членiв пiдприємств на землю та майно КСП та гарантуваннi їм вiльного розпорядження ними; сприяннi становленню на селi рiзноукладностi, пiдприємництва i конкуренцiї; створеннi в результатi реформування вiльних (у межах чинного законодавства) у своїх дiях власникiв i господарiв; Реформування ґрунтується на сукупностi законодавчих i нормативно-правових актiв та положень, що регулюють вiдносини власностi i форми господарювання в сiльському господарствi, а також органiзацiйно-правовi процедури та механiзми реформування пiдприємств. Реформування здiйснюється на основi рiшення загальних зборiв або зборiв уповноважених КСП. Рiшення про реформування набуває чинностi за умови присутностi на зборах не менше трьох четвертих членiв КСП i якщо за нього проголосувало не менше трьох четвертих присутнiх на зборах (якщо iнше не передбачено статутом). Реформування - це тривалий процес, найважливiшими складовими вирiшення якого є: iнвентаризацiя майна пiдприємства, всiх його активiв та пасивiв, при необхiдностi - переоцiнка або уточнення вартостi майна; видача майна в натурi у разi виходу осiб зi складу КСП; паювання землi та видача державних актiв на право приватної власностi на землю; розподiл майна i землi мiж новими господарюючими суб'єктами у разi подiлу господарства та створення на його основi двох чи бiльше юридичних осiб; розробка установчих документiв пiдприємств, створених внаслiдок реструктуризацiї КСП, та реєстрацiя нових юридичних осiб; кадрово-управлiнське забезпечення реструктуризацiї. Інiцiаторами реформування можуть бути керiвники пiдприємств чи пiдроздiлiв, колективи, неформальнi групи працiвникiв чи будь-хто iз членiв пiдприємства. Прихильники реструктуризацiї створюють iнiцiативну групу, яка вносить пропозицiю про реформування на розгляд загальних зборiв. При вiдмовi правлiння скликати загальнi збори з цього питання iнiцiативна група при згодi 20 i бiльше вiдсоткiв членiв пiдприємства органiзовує проведення загальних зборiв. Залежно вiд ситуацiї, яка складається в пiдприємствi щодо вирiшення питання про його реформування, для прийняття вiдповiдного рiшення може бути достатньо проведення одних зборiв членiв пiдприємства, а може виникнути потреба у проведеннi додаткових зборiв. У разi сприятливих для реформування обставин на пiдприємствi i завчасного опрацювання необхiдних нормативних документiв доцiльно вже на перших зборах розглянути такi питання: про реформування пiдприємства; про обрання комiсiї з питань реструктуризацiї; про затвердження програми реструктуризацiї; про створення комiсiї з питань iнвентаризацiї та проведення iнвентаризацiї майна, землi, всiх активiв i пасивiв; про затвердження положення про паювання майна; про паювання землi i видачу членам пiдприємства державних актiв на право приватної власностi на землю (замiсть сертифiкатiв на право на земельну частку (пай); про органiзацiю iнформацiйно-роз'яснювальної роботи в пiдприємствi з питань його реформування. Якщо ж цi та можливi iншi питання до перших зборiв пiдготовленi недостатньо, доцiльно обмежитись прийняттям вiдповiдного рiшення щодо них i затвердженням складу комiсiї з питань реформування, доручивши їй пiдготувати для розгляду на наступних зборах всi iншi питання. Комiсiя з питань реструктуризацiї є робочим органом загальних зборiв членiв пiдприємства по здiйсненню в повному обсязi i на належному рiвнi реорганiзацiйного процесу. Вона обирається загальними зборами простою бiльшiстю присутнiх на них членiв пiдприємства в кiлькостi, визначенiй зборами. Як свiдчить досвiд, до її складу доцiльно включати 13-15, а при потребi - i бiльше осiб. За рiшенням зборiв, комiсiю може очолювати керiвник пiдприємства або iнший її член. До складу комiсiї рекомендується включати керiвникiв економiчної i бухгалтерської служб пiдприємства, головних спецiалiстiв або керiвникiв галузей, окремих керiвникiв середньої ланки, рядових працiвникiв та представникiв вiд пенсiонерiв. Комiсiя затверджує функцiональнi обов'язки кожного її члена. В разi потреби вона, за погодженням iз правлiнням, надiляється правом залучати до роботи iнших експертiв та спецiалiстiв, якi не є членами комiсiї. Повноваження комiсiї закiнчуються пiсля повного завершення роботи iз реструктуризацiї. Члени комiсiї працюють на громадських засадах, але в разi потреби окремi з них на час роботи в комiсiї можуть бути звiльненi вiд виконання основних службових функцiй з оплатою працi не нижче тiєї, яку вони мали за виконувану за посадою роботу. Комiсiя не має права вмiшуватися в роботу голови чи правлiння щодо керiвництва пiдприємством. У свою чергу голова i члени правлiння не мають права вмiшуватися в роботу комiсiї. Вона зобов'язанi лише забезпечувати її транспортом, папером, канцелярським приладдям. Для цього складається i затверджується загальними зборами кошторис на проведення реструкгуризацiї. Комiсiя виконує такi основнi функцiї: опрацьовує (уточнює) програму i схему реструктуризацiї; розробляє та надає на затвердження загальними зборами положення про паювання майна, методику розрахунку пайового фонду, iндивiдуальних майнових паїв та порядок видiлення майна в натурi; бере участь у виборi органiзацiйно-правових форм створюваних при реструктуризацiї агроформувань; при створеннi на базi реформованого пiдприємства двох i бiльше господарюючих суб'єктiв спiльно з правлiнням пiдприємства виявляє засновникiв таких пiдприємств, здiйснює попереднiй розподiл землi та майна мiж новими структурами вiдповiдно до їх очiкуваного розмiру i готує вiдповiднi матерiали для розгляду на загальних зборах членiв пiдприємства; може реструктуризуватися в господарськi товариства: акцiонернi (вiдкритого i закритого типу), з обмеженою або повною вiдповiдальнiстю, командитнi; сiльськогосподарськi кооперативи; селянськi (фермерськi) господарства; приватно-оренднi пiдприємства, iндивiдуальне пiдприємництво без створення юридичної особи. Зокрема, у 2003 роцi в Українi функцiонувало 41599 селянських (фермерських) господарств. Їх кiлькiсть постiйно збiльшується, що пiдтверджується даними таблицi 2. 1. Таблиця 2. 1. Показники 1991 1995 1998 1999 2001 2003 Кiлькiсть господарств 2098 34778 35485 35884 38428 41599 в тому числi рiлля, тис. га 30,7 718,5 953,6 1082,2 1994,0 2410,9 Щорiчно пiдвищується ефективнiсть дiяльностi фермерських господарств та їх основнi економiчнi показники (таблиця 2. 2.). Таблиця 2. 2. Сiльськогосподарськi культури 1992 1995 1998 1999 2001 2003 Зерновi культури 65,0 344,5 385,2 391,0 794,2 1242,7 Цукровi буряки 3,5 27,9 18,9 24,3 40,5 58,2 Соняшник 17,3 89,3 147,6 214,8 341,8 316,9 Баштаннi 2,2 6,6 4,7 8,3 10,4 6,2 Зерновi культури 116 508 506 661 1256 3222 Соняшник 19 86 91 179 347 247 Овочi 14 27 30 47 83 91 Баштаннi 9 27 12 27 37 18 Урожайнiсть з 1 га, ц Соняшник 10,8 9,7 6,1 8,3 10,2 7,8 Картопля 96 70 80 74 129 113 Овочi 80 64 66 64 78 81 узгодження позицiй членiв пiдприємства щодо збереження цiлiсностi пiдприємства чи доцiльностi його подiлу на кiлька структур, їх кiлькостi, розмiрiв, спецiалiзацiї тощо; господарства, здасть в оренду тощо; опрацювання варiантiв кооперацiї новостворених пiдприємств; вирiшення ряду питань соцiального значення: працевлаштування у нових формуваннях, соцiальна пiдтримка їх членiв, передавання об'єктiв соцiальної сфери на баланс мiсцевої влади. Реструктуризацiя може здiйснюватися iз збереженням цiлiсностi пiдприємства як єдиного господарського (земельно-майнового) комплексу або iз створенням на його базi двох i бiльше господарських товариств-правонаступникiв. Реструктуризацiя без подiлу пiдприємства на два i бiльше нових агроформувань виправдана у випадках: необхiдностi збереження цiлiсностi великих майнових (технологiчних) комплексiв (тваринницьких, птахiвничих, переробних тощо), руйнування яких призведе до великих економiчних втрат; неможливостi ефективного використання пiсля розподiлу об'єктiв виробничої iнфраструктури, зрошувальних систем тощо; вiдсутностi досвiдчених керiвникiв, здатних забезпечити ефективний розвиток створених у результатi подiлу нових пiдприємств; Найважливiшим критерiєм прийняття рiшення про невиправданiсть подiлу пiдприємства на кiлька агроформувань є соцiально-економiчна обґрунтованiсть недоцiльностi такого органiзацiйного заходу, яка повинна переконати колектив у тому, що вiн буде у виграшi при збереженнi пiдприємства як єдиного суб'єкта господарювання. Обґрунтування необхiдностi збереження цiлiсностi пiдприємства повинне включати ризики та їх наслiдки, якi можуть мати мiсце при подiлi пiдприємства. При реструктуризацiї без подiлу пiдприємства створюється одна юридична особа-правонаступник, в якiй засновниками можуть бути одна особа (приватне пiдприємство, фермерське господарство), декiлька осiб (товариство з обмеженою вiдповiдальнiстю, командитне товариство) або багато осiб (акцiонерне товариство, сiльськогосподарський кооператив). Активи нової юридичної особи формуються за рахунок внескiв засновникiв до статутного фонду. За передатним балансом нове пiдприємство отримує вiд колективного сiльськогосподарського пiдприємства всi зобов'язання, а також вiдповiдну кiлькiсть активiв для їх погашення. Особи, якi не є засновниками нового агро формування, можуть передати новому пiдприємству своє майно в оренду за iншими цивiльно-правовими угодами або використовувати в iндивiдуальному пiдсобному господарствi. Земельнi частки пiсля видiлення їх у натурi всi фiзичнi особи (включаючи i засновникiв нового пiдприємства) передають юридичнiй особi за договором оренди. наявнiсть доказових мотивiв, що подiл пiдприємства - найприйнятнiший варiант реструктуризацiї; переконанiсть прихильникiв реструктуризацiї, пiдкрiплювана конкретними розрахунками й аргументами, в тому, що вона буде ефективнiшою порiвняно з реорганiзацiєю iз збереженням цiлiсностi пiдприємства; наявнiсть лiдерiв, здатних за своїми менеджерськими якостями забезпечити ефективне функцiонування агроформувань, створюваних внаслiдок подiлу реструктуризованого КСП. Їх вiдбiр доцiльно здiйснювати на конкурснiй основi; обґрунтування органiзацiйних пiдходiв до подiлу: за сiльськими поселеннями, за спецiалiзацiєю, за структурними пiдроздiлами реструктуризованого пiдприємства, за перспективними iнтересами тощо. Можливий подiл шляхом вiдновлення колишнiх пiдприємств; недопущення (обмеження) надмiрного подрiбнення пiдприємства. Перевага має надаватися варiантам, за яких новостворюванi пiдприємства за розмiрами будуть великими i середнiми; справедливий (на основi законодавчих i визначених у пiдприємствi засад) розподiл майна мiж пiдприємствами, створюваними в результатi подiлу; можливiсть (доцiльнiсть) органiзацiї при потребi кооперативних вiдносин мiж створеними в порядку подiлу пiдприємствами в пiсляреструктуризацiйний перiод. В результатi подiлу пiдприємства можуть створюватися два або бiльше пiдприємств-правонаступникiв. Пiдходи до розподiлу боргiв мiж новоствореними пiдприємствами можуть бути рiзними, наприклад, пропорцiйно розмiру нового пiдприємства, за видами боргiв, за кредиторами. В основу має бути покладено принцип спроможностi нових пiдприємств розрахуватися за цими боргами, тобто не обтяження новостворених пiдприємств боргами КСП i уникнення створення пiдприємств - потенцiйних банкрутiв. У процесi реструктуризацiї колективних сiльськогосподарських пiдприємств можуть створюватися також селянськi (фермерськi) господарства. При цьому: кожному членовi КСП, що отримав сертифiкат на право на земельну частку (пай), гарантується можливiсть видiлення земельної частки в натурi для створення на її основi селянського (фермерського) господарства. Крiм видiленого в натурi земельного паю, вони можуть додатково отримати в постiйне користування додаткову земельну дiлянку, з тим щоб загальна площа землi, що знаходиться у власностi i постiйному користуваннi господарства, не перевищувала 50, а в деяких регiонах України -100 га землi. Нарештi, селянське (фермерське) господарство може взяти в оренду земельну дiлянку без будь-яких обмежень її розмiру, якщо належна за сертифiкатом на право на земельну частку (пай) земельна дiлянка використовуватиметься для розширення ранiше створеного цим членом КСП селянського (фермерського) господарства, вона, за його бажанням, може бути надiлена поруч з ранiше одержаною земельною дiлянкою або, по можливостi, ближче до неї; земельнi дiлянки членiв сiм'ї голови селянського (фермерського) господарства, належнi їм згiдно iз сертифiкатами на право на земельну частку (пай), надiляються, за їх бажанням, поруч з надiлюваною або вже належною фермеру дiлянкою або, по можливостi, якомога ближче до неї. За бажанням родичiв голови селянського (фермерського) господарства належнi їм земельнi дiлянки за сертифiкатами на право на земельну частку (пай) також надiляються поруч з його дiлянкою або, по можливостi, якомога ближче до неї; члени сiм'ї i родичi голови селянського (фермерського) господарства, за їх бажанням (при згодi загальних зборiв членiв КСП), можуть одержати вiд КСП для спiльного використання погоджене мiж ними майно в натурi на суму їх iндивiдуальних майнових паїв; при створеннi фермерських (селянських) господарств кiлькома (двома i бiльше) особами належнi їм за сертифiкатами на право на земельну частку (пай) земельнi дiлянки, за їх бажанням, надiляються на одному полi або на близько розташованих полях сiвозмiни. Вони можуть також об'єднувати майновi паї для одержання на визначену в них суму майна для спiльного використання, якщо це не порушить технологiчної цiлiсностi пiдприємства. Для створення селянського (фермерського) господарства особа (одна або разом з iншими членами сiм'ї, якщо вони вирiшили об'єднати свої земельнi та майновi паї для створення селянського (фермерського) господарства) подає до комiсiї з питань реструктуризацiї заяву про припинення членства в КСП та отримання майнового та земельного паїв у натурi. Пiсля задоволення заяви загальними зборами за актом приймання-передачi ця особа отримує вiд КСП визначенi об'єкти майна, якi складають її майновий пай, та земельну частку, видiлену в натурi. Пiсля цього можна почати процес створення та реєстрацiї селянського (фермерського господарства). Власник селянського (фермерського) господарства може додатково орендувати землю i майно у iнших колишнiх членiв КСП, якi отримали свої майновi та земельнi паї в натурi, або у iнших юридичних чи фiзичних осiб. За такою схемою створення селянського (фермерського) господарства нове пiдприємство не є правонаступником КСП, тому йому борговi зобов'язання господарства не передаються. Особи, що мають право на земельну частку (пай) та майновий пай, можуть одержати належнi їм дiлянки землi та майно в натурi та зайнятися пiдприємницькою дiяльнiстю у сiльському господарствi без створення юридичної особи. Земельнi дiлянки надiляються таким особам, по можливостi, ближче до присадибної дiлянки, якщо це не порушує цiлiсностi полiв сiвозмiн. Якщо бажаючих господарювати без утворення юридичної, особи буде двоє i бiльше, належнi їм за сертифiкатами на право на земельну частку (пай) земельнi дiлянки можуть, за їх бажанням, надiлятися на одному або близько розташованих полях сiвозмiн. У 1998 р., коли рiст кредиторської заборгованостi КСП досяг пiкового рiвня, в практицi реструктуризацiї КСП набув поширення ще один спосiб - реструктуризацiя зi створенням „дах-КСП". Механiзм проведення даного способу реструктуризацiї такий. По-перше, зi складу КСП виходить декiлька осiб, якi отримують свої майновi та земельнi паї в натурi. Вони утворюють нову юридичну особу, яка не є правонаступником КСП, тобто до неї не переходять борговi зобов'язання господарства. По-друге, переважна бiльшiсть членiв КСП-боржника виходить з його складу i отримує належнi їм земельнi i майновi паї в натурi єдиним земельним масивом та цiлiсним майновим комплексом вiдповiдно. Натомiсть невелика кiлькiсть осiб (щонайменше троє-четверо) залишається членами КСП-боржника, яке продовжує iснувати i утримує не тiльки борги, а й частину активiв, необхiдну для погашення заборгованостi. По-третє, новостворена юридична особа бере в оренду землю i майно у всiх колишнiх членiв КСП, якi вийшли з нього, i на цiй основi здiйснює господарську дiяльнiсть. Такий спосiб реструктуризацiї є характерним для господарств, якi мають дуже велику заборгованiсть i не є платоспроможними, тобто знаходяться фактично на межi банкрутства. 2. 2. Реформування вiдносин власностi в Українi Подальший розвиток українського суспiльства передбачає вдосконалення вiдносин власностi як одного з елементiв аграрної полiтики. Чiтке усвiдомлення змiсту власностi - основа здiйснюваних реформ i побудови нових органiзацiйно-правових структур для здiйснення виробничої дiяльностi. Категорiя власностi є однiєю з найважливiших характеристик економiчних вiдносин, що складаються мiж суб'єктами власностi з приводу привласнення (вiдчуження) засобiв виробництва та результатiв працi. В основу диференцiацiї власностi закладено визначення суб'єкта власностi - особи (юридичної, фiзичної), яка здiйснює право власностi щодо конкретного об'єкта. Орiєнтуючись на такi пiдходи, можна визначити форми власностi. Їх перелiк (приватна, державна власнiсть) вiдповiдає перелiку потенцiйних власникiв. Залежно вiд цього носiями iнтересiв власникiв, найманих працiвникiв виступають юридичнi та фiзичнi особи. Інтереси власникiв полягають насамперед у примноженнi своєї власностi й одержаннi сталого доходу в майбутньому. Кожний з перерахованих суб'єктiв реалiзує себе як власника у вiдносинах привласнення (вiдчуження). Кожна фiзична особа є не тiльки суб'єктом iндивiдуальної, трудової чи пiдприємницької дiяльностi, колективним чи асоцiйованим в суспiльному масштабi власником, оскiльки кожен незалежно вiд конкретної форми власностi (iндивiдуальної, приватної, колективної чи державної) є елементом структури вищого порядку. Перетворення вiдносин власностi - важлива складова реформи, а її ефективнiсть залежить вiд комплексностi проведення реформи майнових i земельних вiдносин. Вiдома формула „власник майна (засобiв виробництва) - власник результатiв виробництва" за сучасних умов може спрацьовувати лише щодо одноосiбного володiння. Аграрний сектор економiки України характеризується наявнiстю великих пiдприємств. Тому в наших умовах виправданою є прiоритетнiсть групових тенденцiй розвитку вiдносин власностi щодо використання засобiв виробництва. Хоча i в межах великих пiдприємств не можна iгнорувати категорiю приватної власностi як стимул для пiдвищення ефективностi виробництва. Варiантами такого поєднання можуть бути створенi на базi iснуючих пiдприємств кооперативи, рiзного роду акцiонернi товариства, колективнi, сiмейнi пiдприємства як суб'єкти групової власностi. Кожнiй органiзацiйно-правовiй формi притаманнi як позитивнi, так i негативнi риси. Реформування вiдносин власностi неможливе без формування реальних власникiв землi та майна. В багатьох господарствах паювання майна було проведене ще в 1992 роцi i було суто формальним. На цей час майже нiхто з членiв господарства зi складу КСП ще не виходив. З 1995 року поступово почав набувати сили процес реформування колективних сiльськогосподарських пiдприємств. Одночасно поширився процес виходу зi складу КСП окремих осiб для створення селянських (фермерських) господарств або приватних пiдприємств. Однiєю з передумов реформування вiдносин власностi є визначення частки кожного члена господарства в майнi КСП. Для цього необхiдно здiйснити паювання майна КСП в тих господарствах, де воно ще не проводилося, а в тих господарствах, де воно було проведене ранiше, виправити помилки та внести вiдповiднi корективи у розрахунки. Як показує практика, майже в усiх господарствах паювання було зроблено з грубими помилками. Частково це можна пояснити вiдсутнiстю чiткої методики паювання майна i розрахунку пайового фонду та необiзнанiстю спецiалiстiв, а частково - вiдсутнiстю технiчних засобiв для розрахункiв: без комп'ютерiв розраховувати iндивiдуальнi майновi паї на 1000 працiвникiв досить складно. Через це багато господарств вiдступали вiд iснуючої методики i припускалися помилок, порушуючи права тiєї чи iншої категорiї членiв КСП. За перiод, який минув з 1992 року, коли господарства почали паювання майна, до теперiшнього часу i майновий стан, сума активiв i вiдповiдно пайового фонду господарства значно змiнилися, тому розмiри iндивiдуальних майнових паїв на сьогоднi вже iншi. Нiхто в господарствах не простежував рух майнових паїв за браком часу, спецiалiстiв, знань або з iнших причин. Тому господарства, якi реформуються, сьогоднi повиннi внести вiдповiднi корективи у розрахунки майнових фондiв та розмiрiв iндивiдуальних майнових паїв. України “Про колективне сiльськогосподарське товариство" i “Про власнiсть". Вiдповiдно до вищезгаданих нормативних актiв майно КСП належить його членам на правi спiльної часткової власностi. Частка кожного члена товариства визначається на основi його трудового внеску до пiдприємства. Пай (частка) є власнiстю члена пiдприємства. Право розпоряджатися майновим паєм за власним розсудом член пiдприємства набуває тiльки пiсля припинення членства у КСП. Вiдносини членства або виходу з КСП регулюються статутом. У процесi реструктуризацiї колективного сiльськогосподарського пiдприємства повиннi бути визначенi iндивiдуальнi майновi частки (паї) кожного члена КСП. Ця робота проводиться комiсiєю iз реструктуризацiї i починається з складання списку осiо, якi мають право на отримання майнового паю. Список претендентiв на майновий пай має бути пiдписаний головою КСП i завiрений печаткою пiдприємства. Паювання майна в господарствi регулюється чинним законодавством та положенням про паювання майна , яке розробляється комiсiєю з реструктуризацiї та затверджується загальними зборами. Положення про паювання майна регулює такi питання: визначення дати проведення паювання; визначення категорiй осiб, якi мають право на майновий пай; термiн проведення iнвентаризацiї; методика уточнення вартостi майна, термiн проведення уточнення вартостi майна (у разi необхiдностi); методика розрахунку пайового фонду; методика видiлення майна в натурi у разi виходу осiб зi складу КСП. Сама процедура паювання майна в господарствi складається з таких етапiв: прийняття загальними зборами рiшення про паювання майна; визначення дати проведення паювання майна; визначення категорiй осiб, що мають право на майновий пай, складання попереднього списку осiб що мають право на майновий пай, його оприлюднення; формування остаточного списку осiб, що мають право на майновий пай; розрахунок iндивiдуальних трудових внескiв осiб, що мають право на майновий пай; проведення iнвентаризацiї майна, перевiрка правильностi iндексацiї основних засобiв; проведення уточнення вартостi майна; складання плану розподiлу пайового фонду; складання перелiкiв майна пайового фонду, резервного фонду, соцiальної сфери, для погашення боргiв; визначення розмiрiв iндивiдуальних майнових паїв; видiлення майна в натурi у разi виходу з членiв КСП. Чисельнiсть категорiй людей, якi мають право на частку майна не обмежується законодавством. Перед тим, як комiсiя з питань реструктуризацiї пiдготує список осiб, якi мають право на майновий пай, загальнi збори повиннi затвердити критерiї, що слугували б законною пiдставою для набуття права власностi. Бiльшiсть з тих, кого занесено до списку осiб, що мають право на отримання сертифiката на право на земельну частку (пай), фiгурують також у списку осiб, що мають право на отримання майнового паю. Зокрема, йдеться про осiб, якi були членами КСП на день прийняття загальними зборами рiшення про паювання майна. Особи, яких помилково не було включено до спискiв претендентiв на майновi паї, разом з тими, в кого виникли якiсь претензiї, повиннi звернутись до комiсiї з реструктуризацiї з письмовою заявою про включення їх до спискiв. При розглядi претензiй щодо визнання права на майновий пай основним критерiєм є членство в КСП, яке регламентується статутом. Комiсiя повинна повiдомити позивачу своє рiшення щодо розгляду претензiї в письмовiй формi. Якщо заявнику було вiдмовлено у включеннi до спискiв осiб, що мають право на отримання майнових паїв, вiн може звернутися до суду з оскарженням рiшення комiсiї з реструктуризацiї. Термiн позовної давностi становить 3 роки з дня, коли особа дiзналася про порушення її прав. Остаточний список осiб, якi мають право на майновий пай, затверджується загальними зборами господарства. " при визначеннi iндивiдуальних майнових паїв повиннi бути врахованi трудовi внески всiх членiв КСП. Трудовий внесок визначається виходячи з кiлькостi рокiв, що людина пропрацювала на пiдприємствi, та розмiру оплати її працi. Законодавство жорстко не регламентує дотримання єдиної методики визначення iндивiдуальних майнових паїв. Методика, яку господарство обере для своїх розрахункiв, має бути обов'язково затверджена. загальними зборами. Останнi приймають рiшення щодо: методу визначення трудового внеску; перiод обчислення у 20 або 10 останнiх рокiв, у той час, коли iнше господарство буде рахувати трудовi внески, починаючи з 1946 року. Часом може скластися така реальна ситуацiя, коли переважна бiльшiсть членiв господарства — пенсiонери, або значна кiлькiсть осiб, що мають право на отримання майнового паю, вибула. На них припадає бiльша частка майнового пайового фонду. В цьому випадку загальнi збори можуть прийняти рiшення про видачу певної частини пайового фонду рiвними частками всiм пенсiонерам та про розподiл мiж працюючими членами КСП решти пайового фонду на основi врахування трудової участi кожного з них. загальнi збори також можуть прийняти за основу методику розрахунку iндивiдуальних майнових паїв своїх працiвникiв, виходячи з розмiру оплати працi кожного з них або тiльки стажу роботи в господарствi. Вивчення досвiду реформування господарств у рiзних регiонах України i, зокрема у Рiвненськiй областi, показало, що найбiльш поширеним методом пiдрахунку, iндивiдуальних трудових внескiв є метод поєднання бази розподiлу оплати працi та стажу роботи кожного працiвника КСП, тобто iндивiдуальний майновий пай залежить вiд суми нарахованої оплати працi та фактично вiдпрацьованих рокiв у господарствi кожним членом КСП. На пiдставi рiшення загальних зборiв з архiвних даних за встановлений календарний перiод спецiалiсти господарства вибирають iнформацiю про стаж та розмiр оплати працi всiх працiвникiв. Зiбрати данi про стаж роботи нескладно, використовуючи архiви вiддiлу кадрiв. Однак, коли стаж визначається на пiдставi фактичної кiлькостi вiдпрацьованих за рiк днiв, то використовують данi „Книги облiку заробiтку та трудового стажу колгоспникiв" або розрахункових (розрахунково-платiжних) вiдомостей. внескiв є досить тривалим, протягом нього. економiчнi умови були нестабiльними, оскiльки оплату працi сплачували в натурi, грошима, спостерiгалися перiоди iнфляцiї та гiперiнфляцiї. Для вiдповiдного коригування данi про оплату працi групують за 3 перiодами: 1. 3а 1946-1965роки. 3. З 1994 - до моменту прийняття рiшення про паювання. Однiєю iз складових процесу реформування вiдносин власностi є проведення iнвентаризацiї майна пiдприємства. Для проведення iнвентаризацiї в КСП рiшенням правлiння затверджується склад iнвентаризацiйної комiсiї. До неї входять керiвник або його заступник, головний бухгалтер пiдприємства та iншi спецiалiсти. Голову iнвентаризацiйної комiсiї призначає правлiння сiльськогосподарського пiдприємства. На пiдприємствах, де через великий обсяг робiт iнвентаризацiя не може бути проведена однiєю комiсiєю, для її проведення безпосередньо у мiсцях збереження., та виробництва рiшенням правлiння КСП можуть створюватись робочi iнвентаризацiйнi комiсiї у складi iнженера, технолога, механiка, виконавця робiт, товарознавця, економiста, бухгалтера та iнших досвiдчених працiвникiв, якi добре знають об'єкт iнвентаризацiї, цiни та первинний облiк. Голова i члени iнвентаризацiйної комiсiї (робочих iнвентаризацiйних груп) несуть у встановленому порядку вiдповiдальнiсть за свiдоме внесення до описiв неправильних даних про вiдмiннi ознаки (тип, сорт, марку та iн.), кiлькiсть, вартiсть, стан майна i зобов'язань, що пiдлягали iнвентаризацiї, за своєчасне проведення iнвентаризацiї i правильне оформлення вiдповiдних матерiалiв щодо неї. Вiдновна вартiсть основних засобiв при стабiльнiй грошовiй одиницi встановлювалась з певною перiодичнiстю пiд час одноразових державних переоцiнок. Поступове зростання витрат на вiдтворення основних засобiв з часу їх останньої переоцiнки не враховувалось. У постановах Кабiнету Мiнiстрiв України щодо iндексацiї вартостi основних засобiв (травень 1992 р., серпень 1993 р., сiчень 1995 р., травень 1996 р.) за основу приймались попереднi рiвнi iндексацiї при певному коригуваннi iндексiв цiн на будiвлi i споруди. рiвнях управлiнських структур. Як показує практика, в господарствах найбiльшу залишкову вартiсть мають тваринницькi примiщення. Деякi з них взагалi вже не використовуються, а реальна вартiсть тих, що використовуються, значно менша вiд вартостi за даними бухгалтерського облiку. В той же час технiка має дуже низьку залишкову вартiсть, а деякi об'єкти повнiстю амортизованi, але продовжують використовуватися господарством. Якщо порiвняти цi двi категорiї активiв господарств за ступенем лiквiдностi, то бiльш лiквiдною, звичайно, буде технiка. Якщо господарство не здiйснить уточнення вартостi майна в процесi реформування, це може призвести до несправедливого розподiлу майна мiж людьми. Наприклад, тваринницьке примiщення залишковою вартiстю350 000 гривень мають розподiлити мiж собою 25—30 чоловiк, i на цю суму можна вибрати 15-20 одиниць технiки та обладнання, якi мають низьку залишкову вартiсть i є бiльш лiквiдними та корисними для людей. В той же час залишається питання: як має бути розподiлене майно, що не має залишкової вартостi. Для вирiшення цього має бути проведене уточнення вартостi майна. Взагалi, у господарства є два шляхи проведення уточнення вартостiмайна. Першийшлях-цезалученняексперта-оцiнювача, який має вiдповiдну лiцензiю на здiйснення експертної оцiнки майна. Експерт має право здiйснити експертну оцiнку основних засобiв пiдприємства, оцiнити їх фактичний знос та визначити вiдновну або ринкову вартiсть об'єктiв оцiнки. Результати роботи оцiнювача вiн викладає у звiтi про експертну оцiнку активiв пiдприємства. Залучення незалежного експерта-оцiнювача вигiдне, коли господарство реформується iз залученням iнвестора або санатора, для визначення вартостi майна, яке буде внесене до статутного фонду нового пiдприємства i, вiдповiдно, визначення питомої ваги кожного iз засновникiв у статутному фондi. Крiм того, послуги експерта-оцiнювача коштують досить дорого i не всi господарства можуть дозволити собi залучення експерта. Іншим шляхом переоцiнки майна може бути здiйснення самим господарством уточнення його вартостi через створення експертної комiсiї. Якщо в результатi iнвентаризацiї виявленi об'єкти, вартiсть яких значно вiдхиляється вiд ринкової вартостi, iнвентарна комiсiя робить пропозицiю про створення експертної комiсiї. Рiшення про створення експертної комiсiї приймається правлiнням господарства. До складу експертної комiсiї входять керiвник пiдприємства (голова комiсiї), головний бухгалтер та головнi спецiалiсти господарства. Комiсiя у двотижневий термiн здiйснює уточнення вартостi майна. В процесi роботи експертна комiсiя пiдприємства має право визначити вiдновну та ринкову вартiсть об'єктiв оцiнки та уточнити їх бухгалтерський знос. За результатами роботи експертна комiсiя готує звiт про уточнення вартостi окремих об'єктiв, який повинен бути затверджений загальними зборами господарства та в бюро технiчної iнвентаризацiї або у вiддiлi капiтального будiвництва (в частинi уточнення вартостi будiвель i споруд). В Інститутi аграрної економiки розробленi „Методичнi рекомендацiї з експертної оцiнки основних засобiв в АПК." Згiдно з ними оцiнка нерухомостi здiйснюється на базi використання методу витрат, а машин, устаткування, транспорту, продуктивної i робочої худоби - методу порiвняння аналогiв продажу. Вiдновна вартiсть машин та устаткування визначається з урахуванням їх технологiчного призначення по окремих iнвентарних об'єктах, а також по машинах i устаткуванню, якi є складовою частиною виробничих об'єктiв. Вiдновна вартiсть технiчних засобiв обчислюється за оптовими цiнами, нацiнками торговельно-посередницьких органiзацiй, включаючи вартiсть монтажу на перiод оцiнки. Вартiсть машин, знятих з виробництва, iмпортних або тих, на якi не встановленi новi цiни, визначають зiставленням їх вартостi з аналогiчними сучасними засобами. Фiзичний знос технiки розраховується згiдно з нормами амортизацiї з урахуванням ремонтних робiт. Вартiсть продуктивної та робочої худоби визначається за величиною витрат на вирощування живої маси та формування продуктивних якостей. Враховуються порода, вiк та продуктивнiсть, перiод господарського використання худоби, iндекси продуктивностi корiв залежно вiд лактацiї в перерахунку на базисну жирнiсть молока, собiвартiсть вирощування 1 кг живої маси, що склалася на час оцiнки майна. В разi збитковостi тваринництва вартiсть продуктивної i робочої худоби визначається за ринковими цiнами конкретного регiону. Вiдновна вартiсть багаторiчних насаджень розраховується за нормативами питомих капiтальних вкладень на їх створення. Вартiснi розмiри цих показникiв обчисленi за матерiалами вiдповiдних наукових установ УААН. На основi даних про уточнену вартiсть майна визначають майновий пайовий фонд господарства. Майновий пайовий фонд господарства - це вартiсть майна, яке має бути розподiлене мiж особами, що мають право на майновий пай, залежно вiд їх iндивiдуальних трудових внескiв. До пайового фонду майна членiв пiдприємства включається вартiсть основних виробничих i оборотних засобiв, створених за рахунок дiяльностi пiдприємства, цiннi папери, акцiї, грошi та вiдповiдна частка вiд участi в дiяльностi iнших пiдприємств i органiзацiй. Для розрахунку пайового фонду вартiсть всiх активiв пiдприємства зменшується на суму боргiв (короткострокової, довгострокової i реструктуризованої заборгованостей), на вартiсть майна соцiальної сфери, а також майна, що не пiдлягає паюванню (мережi водо- та газопостачання, дороги, мелiоративнi та осушувальнi установки, об'єкти, створенi за рахунок бюджетних коштiв, тощо). Пайовий фонд визначається за формулою: Пф = Оз + На + Вк + Ун +Дфв + Зз + Фа - Кр – Рмв - Впз - Рб - Рм - Сс - Нп,(2. 1.) де Пф - пайовий фонд майна членiв КСП; Вк - вiдновна вартiсть незавершених капiтальних вкладень; Ун - вiдновна вартiсть невстановленого устаткування; Дфв - довгостроковi фiнансовi вкладення; Зз - витрати i запаси, якi входять у валюту балансу; Фа - фiнансовi активи (iншi позаоборотнi активи, кошти, розрахунки та iншi активи); Кр - кредиторська заборгованiсть (довгостроковi пасиви, розрахунки та iншi пасиви); Рмв - резерви наступних витрат i платежiв; Впз - вiдстрочена податкова заборгованiсть; Рб - реструктуризований борг; Рм - розрахунки за майно; Сс - залишкова вартiсть об'єктiв соцiальної сфери; Нп - залишкова вартiсть об'єктiв, що не пiдлягають паюванню (у т. ч. вартiсть об'єктiв, збудованих (придбаних) за рахунок державних коштiв та iнших об'єктiв за рiшенням загальних зборiв). Розрахунок пайового фонду можна представити у актi розрахунку пайового фонду, оформленому у виглядi таблицi. Майно у колективному сiльськогосподарському пiдприємствi належить його членам на правi спiльної часткової власностi. Вiдповiдно до цього комiсiя з питань реструктуризацiї розробляє план розподiлу пайового фонду, який затверджується загальними зборами. У планi визначається структура майна пайового фонду вiдповiдно до якої розподiляється майно, тобто питома вага кожної категорiї активiв у пайовому фондi. Якщо зi складу господарства виходитимуть люди, вони отримуватимуть свої майновi паї вiдповiдно до структури пайового фонду. Крiм того, план розподiлу пайового фонду визначає ту частину майна, яка буде персонiфiкована мiж членами КСП у разi їх виходу зi складу господарства, а також iншi напрямки використання майна, наприклад створення резервного фонду. Акт визначення пайового фонду i план розподiлу пайового фонду дiйснi протягом 2-х мiсяцiв пiсля їх затвердження загальними зборами. Додатком до акта оцiнки майна та визначення пайового фонду є перелiк майна, що складає пайовий фонд пiдприємства. у майбутньому необхiдно скласти перелiк майна на суму пайового фонду. Всi члени пiдприємства повиннi отримати не тiльки документи, в яких засвiдчується розмiр майнового паю, але й чiтко знати, яке конкретно майно складає пайовий фонд, тобто на якi активи господарства вони можуть претендувати в разi виходу зi складу пiдприємства. Крiм того, при розрахунку пайового фонду вiднiмається вiд вартостi активiв певна сума для погашення боргiв пiдприємства. Якщо утворюється пiдприємство-правонаступник, йому мають бути переданi всi борговi зобов’язання, а вiдповiдно - майно для їх погашення. Таким чином, необхiдно скласти перелiк майна, яке буде передане правонаступнику в рахунок сплати боргiв. На це майно в новому пiдприємствi, у вiдмiнностi вiд майна, яке залучене за цивiльно-правовими. договорами, може бути звернене стягнення кредиторiв. такi перелiки: майно пiд забезпечення боргiв, у тому числi окремо - перелiк майна, що перебуває у фiнансовiй орендi; майно, яке не пiдлягає паюванню; майно, що складає пайовий фонд; майно, що персонiфiкується мiж членами КСП, в тому числi перелiк майна засновникiв нового пiдприємства; майно резервного фонду; майно на суму майнових паїв померлих осiб. При складаннi перелiкiв майна в кожному з них зазначається назва об'єкта, iнвентарний номер, мiсце розташування, первiсна i залишкова вартостi та сума зносу. Визначивши iндивiдуальнi трудовi внески та розмiр пайового фонду, можна розрахувати норматив нарахування паю. В першу колонку записуються в алфавiтному порядку прiзвища всiх працiвникiв. У двi наступнi колонки заносяться пiдсумки скоригованих заробiткiв всiх працiвникiв за всi перiоди. В четвертiй колонцi - загальна скоригована оплата працi кожного працiвника i загальна сума по господарству. Якщо данi про фактичний заробiток були у карбованцях, то при коригуваннi оплати працi на вiдповiднi економiчнi умови або переведеннi трудоднiв у грошовий еквiвалент ми отримали значення оплати працi в умовних одиницях (умовних карбованцях). скоригованої оплати працi, необхiдно суму пайового фонду господарства подiлити на загальну суму скоригованої оплати працi по господарству. Формула розрахунку така: Н = ПФ / Зскор, (2. 2.) де Зскор - загальна сума скоригованої оплати працi по господарству за весьперiод обчислення iндивiдуальних майнових паїв. бути затвердженi зборами членiв господарства. майна, розмiру iндивiдуального майнового паю в грошовому виразi i частки у майнi господарства у вiдсотках. Майновi сертифiкати або пайовi книжки є виключно внутрiшнiми документами господарства, тому форма їх може бути довiльною. Вони можуть бути пiдписанi керiвником або керiвником i головним бухгалтером КСП. Власники майнових паїв мають такi права: 1. Отримати майновий пай в натурi, грошима або цiнними паперами. Право отримати майновий пай в натурi виникає тiльки пiсля припинення членства в КСП. Для отримання майнового паю його власник повинен подати заяву про вихiд з господарства i про бажання отримати майновий пай в натурi. При реорганiзацiї КСП в iншу юридичну особу член КСП має право отримати свiй майновий пай в натурi, якщо вiн не стає учасником одного з новостворених пiдприємств. 2. Продати, обмiняти, подарувати свiй майновий пай. Закон „Про колективне сiльськогосподарське пiдприємство" встановлює, що право розпорядження майновим паєм настає пiсля припинення членства в пiдприємствi. Це положення закону означає, що член КСП пiсля виходу з господарства має не тiльки право отримати свiй майновий пай, тобто видiлити свою частку зi спiльної власностi, але й право розпорядитися своєю часткою. Пiсля припинення членства в КСП особа має право розпорядитися своїм майновим паєм як часткою в спiльнiй власностi, не отримуючи його в натурi. При продажу майнового паю стороннiй особi решта членiв КСП - учасникiв спiльної часткової власностi має право першочергової купiвлi частки, що продається за цiною продажу та на iнших рiвних умовах. Законодавство не мiстить жодних обмежень щодо форми договору, цiни, що зазначається у ньому, чи iнших умов, тобто сторони можуть самостiйно визначити вартiсть паю за договором, незалежно вiд номiнального розмiру паю. Договiр вiдчуження майнового паю краще укладати в письмовiй формi. 3. Передати майновий пай у спадщину. У випадку смертi власника майнового паю його спадкоємцi отримують право на майновий пай згiдно з нормами цивiльного законодавства. Якщо спадкоємець є членом того ж КСП, що i спадкодавець, вартiсть отриманого паю може бути додана до вартостi його власного паю. Якщо спадкоємець не є членом цього КСП, вiн має право пiсля отримання свiдоцтва про право на спадщину вимагати вiд господарства видiлення майнового паю в натурi, грiшми або цiнними паперами. Майновий пай не може бути орендований, оскiльки вiн не є iндивiдуально визначеним майном. Таким чином, договiр оренди майнового паю не може бути укладений. Предметом договору оренди можуть бути тiльки визначенi об'єкти основних засобiв, отриманих в натурi, наприклад, трактор, корiвник та iн. Оборотнi засоби, якi отриманi в рахунок майнового паю є об'єктами iнших цивiльно-правових угод. Таким чином, якщо особи, якi отримали майновi паї в натурi, укладатимуть договори оренди або iншi цивiльно-правовi угоди, предметом договорiв мають бути визначенi об'єкти майна, якi вони отримали згiдно iз актом приймання-передачi. Розглянемо ситуацiю, яка склалася з орендою майна в Тернопiльському районi (таблиця 2. 3.). На сiльськогосподарських пiдприємствах району необхiдно було видати 12415 майнових сертифiкати, станом на 01. 07. 2004 видано 9511 або 77%. В договорах оренди майна на 2004 рiк дотримано 1% орендної плати вiд вартостi майна. Договiрнi зобов'язання щодо орендної плати за майно виконано в районi на 86,4%. 1. Подача громадянами заяв про вихiд зi складу КСП та отримання майнових паїв у натурi. Для припинення членства в КСП громадянин має подати заяву про вихiд iз складу пiдприємства та видачу йому майнового паю. Заяви передаються до комiсiї з питань реструктуризацiї. в КСП. Таблиця 2. 3. Стан орендних вiдносин з приводу оренди майнових часток (паїв) у Тернопiльському районi станом на 01. 08. 2004 року. Показники 2001 2002 2003 2004 Кiлькiсть договорiв оренди майна 22 26 21 19 Вартiсть орендованого майна, млн. грн. 37080 37361,4 21404 19218,4 Орендна плата за майно, тис. грн. 390,7 374,8 214,04 192,2 Паралельно громадяни, що виходять, формують групи для ведення спiльної дiяльностi. Наприклад, якщо виходять члени однiєї родини, то вони можуть об'єднати свої майновi паї та отримати у спiльну власнiсть майно на загальну суму всiх своїх майнових паїв. Такi групи можуть формуватись також навколо неформальних або формальних лiдерiв, якi бажають створити нове пiдприємство на основi спiльного майна. 3. Розрахунок загальної суми майнових паїв. Для кожної групи комiсiя пiдраховує загальну суму майнових паїв, яка є сумою iндивiдуальних паїв усiх членiв групи. та оборотних засобiв згiдно iз структурою пайового фонду. Наприклад, якщо в структурi майнового пайового фонду основнi засоби становлять 80%, а обiговi - 20%, то кожнiй групi будуть, вiдповiдно, видiлятись на 80% загальної суми їх майнових паїв основнi засоби, а на решту - обiговi. Комiсiя з реструктуризацiї складає i передає кожнiй групi окремий перелiк об'єктiв, якi планується видати в рахунок майнових паїв. Мають бути створенi вiдповiднi умови для того, щоб учасники розподiлу майна мали змогу оглянути об'єкти розподiлу, оцiнити їх вартiсть та технiчний стан. 5. Узгодження з представниками кожної iз груп перелiку майна, яке буде видане в рахунок майнових паїв. Оглянувши об'єкти, представники кожної з груп остаточно узгоджують з комiсiєю перелiк об'єктiв (одиниць майна), якi видiляються в рахунок майнових паїв. 6. Прийняття загальними зборами рiшення про задоволення заяв щодо припинення членства у КСП та затвердження перелiку майна, що видається в рахунок майнових паїв. Загальнi збори розглядають поданi заяви про припинення членства в КСП та приймають вiдповiднi рiшення. Для уникнення суперечок щодо видiлення конкретних об'єктiв майна членам КСП, якi виходять з його складу, перелiк майна, що видiляється в натурi, затверджується загальними зборами господарства. Рiшення загальних зборiв оформляється вiдповiдним протоколом. в бухгалтерському облiку операцiй з видiлення громадянам майна в рахунок їх паїв. Другий примiрник передається новим власникам майна разом з iнвентарними картками або iнвентарними описами основних засобiв та накладними внутрiшньогосподарського призначення на оборотнi засоби. Пiсля пiдписання акта приймання-передачi майна право власностi на майно переходить до колективу спiввласникiв або до окремої особи, яка отримала свiй майновий пай iндивiдуально. 2. 3. Трансформацiя земельних вiдносин на сучасному етапi Земельнi вiдносини - це суспiльнi вiдносини з приводу володiння, користування, розпорядження i управлiння землею на державному, господарському i внутрiшньогосподарському рiвнях як об'єктом господарювання, так i засобами виробництва у сiльському господарствi. Об'єктами земельних вiдносин у сферi сiльськогосподарського виробництва є землi сiльськогосподарського призначення (рiлля, землi пiд багаторiчними насадженнями, сiножатями i пасовищами) всiх форм власностi i господарювання. Суб'єктами земельних вiдносин є окремi громадяни (фiзичнi особи) та юридичнi особи, держава в особi вiдповiдних органiв державної влади та територiальнi громади сiл, селищ i мiст в особi вiдповiдних рад. Суб'єкти правовiдносин щодо землi дiють у межах чинного законодавства. Земельна реформа - це комплекс правових, економiчних, технiчних i органiзацiйних заходiв, здiйснення яких забезпечує удосконалення земельних вiдносин, перехiд до нового земельного ладу, що вiдповiдає характеру регульованої, соцiально орiєнтованої ринкової економiки країни. Вона є складовою частиною економiчної реформи. Об'єктом земельної реформи оголошено всi землi України. Завдання реформи полягає в перерозподiлi земель з одночасною передачею їх у приватну та колективну власнiсть, а також у користування пiдприємствам, установам й органiзацiям з метою створення умов для рiвноправного розвитку рiзних форм господарювання на землi, формування багатоукладної економiки, рацiонального використання та охорони земель. Земельна реформа вiдiграє провiдну роль у формуваннi i розвитку аграрної полiтики на сучасному етапi, яка передбачає докорiнну перебудову земельних вiдносин, спрямовану на роздержавлення земель, змiну землевласникiв i форм господарювання. Органiзацiя робiт iз земельної реформи здiйснюється Державним комiтетом України у справах земельних ресурсiв, Республiканським комiтетом Автономної Республiки Крим у справах земельних ресурсiв i єдиного кадастру, обласними, Київським та Севастопольським мiськими управлiннями, районними вiддiлами земельних ресурсiв. Для проведення земельної реформи створена вiдповiдна правова база. Етапом розвитку земельної реформи стали положення Указiв Президента України вiд 10 листопада 1994 р. „Про невiдкладнi заходи щодо прискорення земельної реформи у сферi сiльськогосподарського виробництва" та вiд 8 серпня 1995 р. „Про порядок паювання земель, переданих у колективну власнiсть сiльськогосподарським пiдприємствам i органiзацiям", а також Закону України вiд 6 жовтня 1998 р. „Про оренду земель", якими визначено механiзм здiйснення земельної реформи. Земельним кодексом України та iншими законодавчими актами передбачено: роздержавлення земель з визначенням категорiй земель, що залишаються у державнiй власностi; безплатне передавання земель у колективну та приватну власнiсть для виробництва сiльськогосподарської продукцiї на добровiльних засадах; розробку методики i проведення грошової оцiнки земель; подiл земель, якi передано у колективну власнiсть, на земельнi частки (паї) без видiлення їх у натурi (на мiсцевостi); видачу кожному члену пiдприємства, кооперативу, товариства сертифiката на право приватної власностi на земельну частку (пай); запровадження права розпорядження земельною часткою (паєм), яке може бути об'єктом дарування, мiни, успадкування, застави, а також оренди пiсля видiлення частки в натурi; гарантування права безперешкодного виходу члена колективного сiльськогосподарського пiдприємства зi своєю земельною часткою (паєм) i видiлення її в натурi з видачею Державного акта на право приватної власностi на землю з вiдповiдними правами розпорядження земельною дiлянкою без змiни її цiльового призначення; надання права власникам добровiльно створювати на базi належних їм земельних дiлянок спiльнi сiльськогосподарськi пiдприємства, сiльськогосподарськi кооперативи та акцiонернi товариства, iншi кооперативнi пiдприємства, передавати цi дiлянки у спадщину, дарувати, обмiнювати, здавати пiд заставу, надавати в оренду й продавати громадянам України без змiни цiльового призначення земельних дiлянок; включення вартiсної (грошової) оцiнки земель в обiг аграрного капiталу. Єдина державна землевпорядна служба здiйснює контроль за дотриманням земельного законодавства пiд час проведення земельної реформи та забезпечує її монiторинг. Для пiдвищення вiдповiдальностi власникiв земельних дiлянок i землекористувачiв за використання й охорону земель запроваджується реєстрацiйна система права юридичних та фiзичних осiб на земельнi дiлянки i земельнi частки (паї) та їх руху. Важливим завданням земельної реформи є удосконалення системи вiдтворення природно-ресурсного потенцiалу на основi запровадження економiчних важелiв стимулювання земле охоронної дiяльностi власникiв i користувачiв земельних дiлянок та переходу до не капiталомiстких способiв захисту земель, зокрема шляхом вилучення з обробiтку малопродуктивних i еродованих земель, залуження та залiснення земель, що не використовуються в сiльськогосподарському виробництвi. До запасу вiднесено тi землi, якi не передано у власнiсть або не надано у постiйне користування. За сучасним використанням, 83% цих земель знаходиться пiд сiльськогосподарськими угiддями, 15 - пiд лiсом, решта - пiд будiвлями, дорогами, водоймами тощо. Згiдно з Постановою Верховної Ради України «Про порядок введення в дiю Закону України “Про селянське (фермерське) господарство”» до складу земель запасу було вилучено диференцiйовано вiд 7 до 10% сiльськогосподарських угiдь iз земель колгоспiв, радгоспiв та iнших сiльськогосподарських пiдприємств i органiзацiй. Землi запасу перебувають у державнiй власностi i в установленому законодавством порядку надаються у власнiсть та користування селянським (фермерським) господарствам, iншим юридичним та фiзичним особам, якi виявили бажання займатись сiльськогосподарським виробництвом, в т. ч. з числа тих, якi не мають права на отримання земель при їх паюваннi. Резервний фонд створюється пiд час передавання земель у колективну власнiсть. Вiдповiдно до рiшення сiльської, селищної ради вiн формується на їх територiї у розмiрi до 15% площi усiх сiльськогосподарських угiдь, включаючи угiддя в межах вiдповiдних населених пунктiв. Мiсце розташування резервного фонду земель визначається за погодженням iз землекористувачем. Резервний фонд земель перебуває у державнiй власностi i призначається для подальшого перерозподiлу i використання за цiльовим призначенням, зокрема, для передавання у приватну власнiсть або надання у користування земельних дiлянок переважно громадянам, зайнятим у соцiальнiй сферi на селi, а також iншим особам, яких приймають у члени сiльськогосподарських пiдприємств або якi переселяються у сiльську мiсцевiсть для постiйного проживання. " земельний податок встановлюється окремо за землi сiльськогосподарського i несiльськогосподарського призначення. Ставки земельного податку встановлюються Верховною Радою України. Його розмiр не залежить вiд результатiв господарської дiяльностi власникiв землi, землекористувачiв i встановлюється у виглядi платежiв за одиницю земельної площi з розрахунку на рiк. Пiдставою для нарахування земельного податку є данi державного земельного кадастру. Власники землi та землекористувачi сплачують земельний податок з дня виникнення прав власностi або користування земельною дiлянкою. У разi припинення цих прав земельний податок сплачується за фактичний перiод перебування землi у власностi або користуваннi у поточному роцi. На окремi земельнi дiлянки, визначенi цим законом, встановлюються пiльги щодо розмiрiв i звiльнення вiд земельного податку. Вiдповiдно до Закону України „Про фiксований сiльськогосподарський податок" з 1 сiчня 1999 р. у системi оподаткування сiльськогосподарських товаровиробникiв земельний податок є складовою частиною фiксованого сiльськогосподарського податку, який встановлюється у вiдсотках вiд грошової оцiнки земельної дiлянки, проведеної станом на 1 липня 1995 р. за методикою, затвердженою Кабiнетом Мiнiстрiв України, у таких розмiрах: для рiллi, сiножатей та пасовищ - 0,5; для багаторiчних насаджень - 0,3. Для платникiв податку, якi здiйснюють дiяльнiсть у гiрських зонах та на полiських територiях, ставка фiксованого сiльськогосподарського податку з 1 га сiльськогосподарських угiдь встановлена у розмiрах: для рiллi, сiножатей та пасовищ - 0,3, для багаторiчних насаджень - 0,1% грошової оцiнки земельної дiлянки. Для стабiлiзацiї сiльськогосподарського виробництва з І сiчня 1999 р. до 1сiчня 2001 р. звiльняються вiд сплати фiксованого сiльськогосподарського податку сiльськогосподарськi товаровиробники, якi вiдповiдно до норм наведеного закону є платниками даного податку. При цьому платники фiксованого сiльськогосподарського податку не звiльняються вiд сплати коштiв на обов'язкове державне пенсiйне страхування та на обов'язкове соцiальне страхування. Грошова оцiнка сiльськогосподарських земель являє собою капiталiзований рентний дохiд, який одержують при вирощуваннi сiльськогосподарських культур на земельнiй дiлянцi. Вона визначається розмiром щорiчно одержуваного рентного доходу з урахуванням строку його капiталiзацiї. Останнiй залежить вiд розмiру процентної ставки за користування кредитом. У дiючiй методицi грошової оцiнки земель прийнято строк капiталiзацiї - 33 роки, що вiдповiдає 3-процентнїй платi за користування кредитом. Грошова оцiнка земель здiйснюється землевпорядною службою Держкомзему України iз залученням науково-дослiдних установ i органiзацiй, якi займаються дослiдженнями питань оцiнки та використання земельних ресурсiв, за методикою, розробленою Інститутом аграрної економiки за участю спецiалiстiв Держкомзему України та науковцiв науково-дослiдних установ i органiзацiй Української академiї аграрних наук i затвердженою постановою Кабiнету Мiнiстрiв України вiд 23 березня 1995 р. № 213, та вiдповiдно до Порядку грошової оцiнки земель сiльськогосподарського призначення та населених пунктiв, затвердженого спiльним наказом Держкомзему України, Мiнсiльгосппроду України, Держкоммiстобудування України та Української академiї аграрних наук вiд 27 листопада 1995 р. Інформацiйною базою визначення грошової оцiнки земель сiльськогосподарського призначення є матерiали державного земельного кадастру (кiлькiсна ї якiсна характеристики та економiчна оцiнка земель, бонiтування ґрунтiв). сiльськогосподарського податку, цiноутвореннi, облiку сукупної вартостi основних засобiв виробництва, визначеннi розмiру внеску при створеннi спiльних сiльськогосподарських пiдприємств, органiзацiї нових господарських формувань ринкового типу, отриманнi дивiдендiв тощо. Для проведення роздержавлення i приватизацiї земель сiльськогосподарських пiдприємств та органiзацiй за рiшенням сiльської, селищної, мiської рад або їх виконкомiв створюється спецiальна комiсiя. Замовниками на складання проектiв роздержавлення i приватизацiї земель сiльськогосподарських пiдприємств та органiзацiй є вiдповiднi обласнi, Київське i Севастопольське мiськi управлiння Державного комiтету України у справах земельних ресурсiв. Проекти роздержавлення i приватизацiї земель сiльськогосподарських пiдприємств та органiзацiй розробляють державнi землевпоряднi органiзацiї за участю керiвництва цих пiдприємств i органiзацiй, фахiвцiв мiсцевих органiв Державного комiтету України у справах земельних ресурсiв. Розробленi проекти схвалюються трудовими колективами пiдприємств i органiзацiй та затверджуються за поданням сiльської, селищної, мiської рад районною (мiською) радою. На пiдставi затвердженого проекту роздержавлення i приватизацiї земель сiльськогосподарських пiдприємств та органiзацiй земельнi дiлянки передаються у колективну власнiсть колективним сiльськогосподарським пiдприємствам, сiльськогосподарським кооперативам, сiльськогосподарським акцiонерним товариствам, у тому числi створеним на базi радгоспiв та iнших державних сiльськогосподарських пiдприємств, або у власнiсть громадян у порядку, встановленому в ст. 17 Земельного кодексу України, i видаються Державнi акти на право колективної власностi на землю, на право постiйного користування землею, на право приватної власностi на землю. Основу формування i розвитку земельних вiдносин у будь-якiй суспiльно-економiчнiй формацiї складає власнiсть на землю. Вiдповiдно до Законiв України, прийнятих у 1991-1992 р. “Про власнiсть”, “Про форми власностi на землю”, Земельного кодексу України, у нашiй державi запроваджено державну, колективну i приватну форми власностi на землю. Конституцiєю України, прийнятою 28 червня 1996 р., колективна власнiсть на землю не передбачена. Крiм державної i приватної, нею запроваджено комунальну форму власностi. Таким чином, Конституцiєю України передбачено такi форми власностi на землю: суспiльна, яка включає державну i комунальну власнiсть на землю, та приватна, яка подiляється на приватну власнiсть громадян та приватну власнiсть недержавних юридичних осiб. Отже, земельне законодавство, що сформувалося до прийняття Конституцiї України, має бути приведене у вiдповiднiсть з Основним Законом країни. У державнiй власностi перебувають всi землi України, за винятком переданих у колективну та приватну власнiсть. Держава може передавати землi у колективну або приватну власнiсть i надавати їх у постiйне або тимчасове користування, у тому числi в оренду. Водночас Земельним кодексом передбаченi категорiї земель, якi не передаються нi в колективну, нi у приватну власнiсть. До них належать землi загального користування населених пунктiв; землi гiрничодобувної промисловостi, транспорту, зв'язку та оборони; землi природоохоронного, оздоровчого, рекреацiйного та iсторико-культурного призначення; землi лiсового фонду, понад 5 га, i водного - понад 3 га; землi сiльськогосподарських науково-дослiдних установ i навчальних закладiв та їх дослiдних господарств, учбових господарств навчальних закладiв; землi господарств з вирощування хмелю, ефiроолiйних, лiкарських рослин, плодiв i винограду. У колективну власнiсть можуть бути переданi землi колективних сiльськогосподарських пiдприємств, сiльськогосподарських кооперативiв, сiльськогосподарських акцiонерних товариств, у тому числi створених на базi радгоспiв та iнших державних сiльськогосподарських пiдприємств. Площа земель, що передається у колективну власнiсть, становить рiзницю мiж загальною площею земель, якi знаходяться у вiданнi вiдповiдної ради, i площею земель, що залишаються у державнiй власностi (землi запасу, лiсовий, водний та резервний фонди) i у власностi громадян. У приватну власнiсть земельнi дiлянки передаються громадянам України мiсцевими радами вiдповiдно до їх компетенцiї для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого пiдсобного господарства, будiвництва та обслуговування жилого будинку i господарських будiвель (присадибна дiлянка), садiвництва, дачного i гаражного будiвництва. Право приватної власностi иа земельну дiлянку громадяни набувають також у разi одержання її у спадщину, одержання частки землi у спiльному майнi подружжя, купiвлi-продажу, дарування, обмiну, одержання земельної частки (паю) у натурi (на мiсцевостi) при виходi з колективного та iншого недержавного сiльськогосподарського пiдприємства. середня земельна частка або земельна частка (пай), при виходi громадянина з колективного сiльськогосподарського пiдприємства. Решта земель, тобто площа, яка перевищує середню земельну частку або земельний пай, передається за плату. Суб'єктами права державної власностi на землю є Кабiнет Мiнiстрiв України та пiдпорядкованi йому мiсцевi органи державної виконавчої влади - Рада Мiнiстрiв Автономної Республiки Крим, обласнi, Київська та Севастопольська мiськi, районнi державнi адмiнiстрацiї вiдповiдно до законодавства. Суб'єктами права комунальної власностi на землю є територiальнi громади сiл, селищ та мiст. Право комунальної власностi на землю реалiзується територiальними громадами безпосередньо або вiд їх iменi органами мiсцевого самоврядування, а на земельнi дiлянки, що знаходяться у спiльнiй власностi територiальних громад та перебувають в управлiннi районних i обласних рад -вiдповiдними районними та обласними радами. Суб'єктами права колективної власностi на землю є сiльськогосподарськi пiдприємства, яким земля передана у колективну власнiсть, та члени таких пiдприємств як колектив спiввласникiв. З 28 червня 1996 р. колективна власнiсть на землю втратила свою легiтимнiсть i застосовується як перехiдна форма для забезпечення передачi земель сiльськогосподарського призначення шляхом їх паювання у приватну власнiсть членiв таких пiдприємств. Паювання сiльськогосподарських угiдь - це визначення розмiру земельної частки (паю) у колективнiй власностi на землю кожного члена колективного сiльськогосподарського пiдприємства, сiльськогосподарського кооперативу, сiльськогосподарського акцiонерного товариства, iншого недержавного сiльськогосподарського пiдприємства без видiлення земельних дiлянок у натурi (на мiсцевостi). Воно здiйснюється вiдповiдно до Указiв Президента України „Про невiдкладнi заходи щодо прискорення земельної реформи у сферi сiльськогосподарського виробництва" вiд 10 листопада 1994 р. та „Про порядок паювання земель, переданих у колективну власнiсть сiльськогосподарським пiдприємствам i органiзацiям" вiд 8 серпня 1995 р. за рiшенням трудових колективiв на добровiльних засадах. Паювання земель радгоспiв та iнших державних сiльськогосподарських пiдприємств проводять пiсля перетворення їх у колективнi сiльськогосподарськi пiдприємства. Воно здiйснюється за методикою, розробленою Інститутом аграрної економiки за участю спецiалiстiв Держкомзему України. Право на земельну частку (пай) мають члени колективного сiльськогосподарського пiдприємства, сiльськогосподарського кооперативу, сiльськогосподарського акцiонерного товариства, в тому числi пенсiонери, якi ранiше працювали в ньому i залишаються членами зазначеного пiдприємства, кооперативу, товариства, вiдповiдно до списку, що додається до державного акта на право колективної власностi на землю. Для здiйснення паювання земель у пiдприємствах, кооперативах, товариствах утворюються комiсiї з числа їх працiвникiв, якi затверджуються загальними зборами (зборами уповноважених) членiв пiдприємства. Рiшення про затвердження розмiрiв земельної частки (паю), обчислених комiсiєю, приймається районною державною адмiнiстрацiєю. товариства сертифiкат на право на земельну частку (пай) єдиного в Українi зразка. Земельна частка (пай) - умовна частка землi, визначена у результатi подiлу земель, переданих у колективну власнiсть, серед членiв сiльськогосподарського пiдприємства. Вiдповiдно до Указiв Президента України вiд 10 листопада 1994 р. „Про невiдкладнi заходи щодо прискорення земельної реформи у сферi сiльськогосподарського виробництва" та вiд 8 серпня 1995 р. „Про порядок паювання земель, переданих у колективну власнiсть сiльськогосподарським пiдприємствам i органiзацiям" право на земельну частку (пай) мають члени колективного сiльськогосподарського пiдприємства, сiльськогосподарського кооперативу, сiльськогосподарського акцiонерного товариства, в тому числi пенсiонери, якi ранiше працювали в ньому i залишаються членами зазначеного пiдприємства, кооперативу, товариства, вiдповiдно до списку, що додається до Державного акта на право колективної власностi на землю. При паюваннi вартiсть i розмiри в умовних кадастрових гектарах земельних часток (паїв) усiх членiв пiдприємства, кооперативу, товариства є рiвними. Вартiсть земельної частки (паю) для кожного пiдприємства, кооперативу, товариства визначається виходячи з грошової оцiнки переданих у колективну власнiсть сiльськогосподарських угiдь, що обчислюється за методикою грошової оцiнки земель, затвердженою Кабiнетом Мiнiстрiв України, та кiлькостi осiб, якi мають право на земельну частку (пай). Розмiри земельної частки (паю) в умовних кадастрових гектарах визначаються виходячи з вартостi земельної частки (паю) та середньої грошової оцiнки одного гектара сiльськогосподарських угiдь для даного пiдприємства, кооперативу, товариства. У разi виходу власника земельної частки (паю) з колективного сiльськогосподарського пiдприємства, кооперативу, акцiонерного товариства за його заявою здiйснюється вiдведення земельної дiлянки в натурi (на мiсцевостi) в установленому порядку i видається державний акт на право приватної власностi на цю земельну дiлянку. дiлянок можуть добровiльно створювати на базi належних їм земельних дiлянок спiльнi сiльськогосподарськi пiдприємства, асоцiацiї, спiлки, акцiонернi товариства, iншi кооперативнi пiдприємства й органiзацiї, передавати цi дiлянки у спадщину, дарувати, обмiнювати, здавати пiд заставу, надавати в оренду i продавати громадянам України без змiни цiльового призначення земельних дiлянок. Згiдно iз Законом України вiд 6 жовтня 1998 р. „Про оренду землi" громадяни, якi мають право на земельну частку (пай) у недержавному сiльськогосподарському пiдприємствi, мажуть передати в оренду вiдповiдну земельну дiлянку лише для сiльськогосподарського використання в порядку, визначеному Земельним кодексом України та законами України. Розглянемо стан орендних вiдносин з приводу оренди земельних часток (паїв) в Тернопiльському районi(таблиця 2. 4.) Стан земельних орендних вiдносин у Тернопiльському районi на 01. 08. 2004 року. Орендна плата за землю по договорах, тис. грн. 3407,4 4315,5 3581,5 3453,6 Вiдсоток виплати вiд грошової вартостi орендованої земельної частки (паю) 1,0 1,3 1,4 1,4 Загальна сума виплаченої орендної плати за оренду земельних часток (паїв), тис. грн. 3408 3929,4 3195,9 - За даними таблицi можна зробити висновки, що кiлькiсть укладених договорiв оренди землi щороку зменшується. В 2004 роцi їх вже укладено 9864, за договорами оренди землi в основному дотримано 1,5% вартостi паю вiд вартостi орендованої землi. Середнiй розмiр по району становить 1,42%. За 2003 рiк розрахунки за оренду землi проведено в розмiрi 89,2 вiд суми за договорами, або 1,42% вiд вартостi орендованої землi Згiдно з Указом Президента України вiд 15 грудня 1998 р. № 1353 „Про гарантування захисту економiчних iнтересiв та полiпшення соцiального забезпечення селян-пенсiонерiв, якi мають право на земельну частку (пай)", починаючи з 1 сiчня 1999 р. колективнi сiльськогосподарськi пiдприємства, кооперативи, акцiонернi товариства, селянськi (фермерськi) господарства, iншi пiдприємства, установи й органiзацiї, якi використовують землю для сiльськогосподарського виробництва, за бажанням селян-пенсiонерiв, якi мають право на земельну частку (пай), укладають з ними договори оренди видiлених у натурi земельних часток (паїв). Сертифiкат на право на земельну частку (пай) - це документ, що посвiдчує право громадянина України на земельну частку (пай) у колективнiй власностi на землю. Форма сертифiката на земельну частку (пай) затверджена Кабiнетом Мiнiстрiв згiдно з Указами Президента України “Про невiдкладнi заходи щодо прискорення земельної реформи у сферi сiльськогосподарського виробництва” вiд 10 листопада 1994р. №666 та , “Про порядок паювання земель, переданих у колективну власнiсть сiльськогосподарським пiдприємствам i органiзацiям” вiд 8 серпня 1995р. №720. (паю) з колективного сiльськогосподарського пiдприємства, кооперативу, акцiонерного товариства за його заявою здiйснюється вiдведення земельної дiлянки в натурi в установленому порядку i видається державний акт на право приватної власностi на цю земельну дiлянку. Пiсля видачi громадяниновi державного акта на право приватної власностi на земельну дiлянку сертифiкат на право на земельну частку (пай) повертається до районної державної адмiнiстрацiї. Згiдно з Земельним кодексом України в редакцiї вiд 13 березня 1992 р., земля може належати громадянам на правi колективної власностi. Вiдповiдно до статтi 23 Земельного кодексу України документом, що посвiдчує право власностi на землю у недержавних сiльськогосподарських пiдприємствах, є державний акт на право колективної власностi на землю, який видається i реєструється сiльською, селищною, мiською, районною радами. Державний акт на право колективної власностi на землю видається iз зазначенням розмiрiв земель, що перебувають у власностi пiдприємства, кооперативу, товариства та у колективнiй власностi громадян. До державного акта додається список цих громадян. Право приватної власностi громадян на землю посвiдчується державним актом на право приватної власностi на землю, який видається i реєструється сiльською, селищною, мiською, районною радами. будiвництва та обслуговування жилого будинку i господарських будiвель (присадибна дiлянка); садiвництва; дачного i гаражного будiвництва. Право власностi на землю громадяни набувають у разi одержання її у спадщину; одержання частки землi у спiльному майнi подружжя; купiвлi-продажу, дарування та обмiну; одержання своєї частки землi у натурi (на мiсцевостi) при виходi з колективного сiльськогосподарського пiдприємства, сiльськогосподарського кооперативу, сiльськогосподарського акцiонерного товариства. Колишнiм власникам землi (їх спадкоємцям) земельнi дiлянки не повертаються. Іноземним громадянам та особам без громадянства земельнi дiлянки у власнiсть не передаються. Постiйним визнається землекористування без заздалегiдь установленого строку. Право постiйного користування землею посвiдчується державним актом на право постiйного користування землею, який видається i реєструється сiльською, селищною, мiською, районною радами. 3. 1. Державна пiдтримка аграрної реформи: досвiд держав ЦСЄ та перспективи в Українi стали досягнення в менеджментi на всiх рiвнях нацiональної економiки, який розглядається як найважливiший ресурс стабiлiзацiї i розвитку народного господарства будь-якої країни. мiсце недостатня наукова обґрунтованiсть i непослiдовнiсть здiйснюваних державних заходiв стабiлiзацiї i розвитку аграрного сектора економiки країни. Саме недолiки в державному макроекономiчному регулюваннi стали першопричиною спаду виробництва i економiчної кризи. Нинi на межi банкрутства знаходиться переважна бiльшiсть пiдприємств АПК. Пiдiрвана економiчна могутнiсть не так давно процвiтаючих пiдприємств. Така ситуацiя є наслiдком завищеного в десятки разiв банкiвського процента, що робить неможливим для товаровиробникiв користування кредитом, високого податкового тиску, диспаритету цiн на промислову i сiльськогосподарську продукцiю, який за останнi роки помiтно зрiс. суб’єктiв. Без радикального полiпшення навколишнього (насамперед економiчного) середовища було б невиправданим оптимiзмом сподiватися на швидке i успiшне подолання кризи в АПК. У цьому зв’язку певний iнтерес становить досвiд успiшного антикризового управлiння, нагромаджений в захiдних країнах з високою питомою вагою державного сектора на фiнансовому ринку – Францiя i Італiя – 50 % зайнятих у цiй сферi, ФРН – 33 %. Зусилля державної полiтики в них спрямовуються на створення фiнансової системи з державних i напiвдержавних банкiв, страхових i холдингових компанiй з тим, щоб забезпечити достатнi капiталовкладення в прiоритетнi галузi економiки. У Польщi державнi вiдомства сприяють органiзацiйному об’єднанню селянських господарств i пiдприємств, що переробляють їх продукцiю. Як правило, iнтеграторами виступають промисловi пiдприємства або фiнансовi структури, що ними володiють. Характерна особливiсть таких об’єднань – повна байдужiсть до форм власностi господарських одиниць, що iнтегруються. Головною метою запровадження нової органiзацiйної моделi є найбiльш ефективне функцiонування створених в результатi вертикальної iнтеграцiї формувань, впровадження сучасних технологiй виробництва i переробки сiльськогосподарської сировини акцiонерних товариств (iнодi за участю державного капiталу), активний маркетинг i оптимальна мережа розподiлу готової продукцiї. перспективним господарствам (з площею землi близько 200 га), а також на здiйснення програми так званих облогiв. Для проведення в життя системи державних заходiв антикризового регулювання в Росiйськiй Федерацiї при Держкоммайнi Росiї створено Федеральне управлiння по справах про неспроможнiсть (банкрутство). Розроблена в Росiї програма антикризового регулювання передбачає удосконалення дiючої законодавчої бази про неспроможнiсть (банкрутство) пiдприємств; урядовi заходи, спрямованi на подолання кризи неплатежiв; державну пiдтримку неплатоспроможних пiдприємств i залучення iнвесторiв до участi в оздоровленнi цих пiдприємств; приватизацiю i добровiльну лiквiдацiю пiдприємств-боржникiв; пiдготовку i пiдтримку дiяльностi професiйних керiвникiв. протекцiонiзму. Багато країн коригують свiй цiновий механiзм незалежно вiд дiї внутрiшнього та зовнiшнього ринкового середовища. За даними Органiзацiї економiчної спiвпрацi та розвитку (ОЕСР), рiвень державних субвенцiй сiльському господарству за моделлю ЕПС (еквiвалент продуктових субвенцiй у вiдсотках до вартостi аграрної продукцiї) у 1998 роцi становив у Швейцарiї 73%, Норвегiї — 70, Ісландiї — 69, Японiї — 63, Республiцi Корея — 59, у країнах ЄС — 45, Туреччинi — 39, США — 22, Мексицi — 19, Канадi - 18, Австралiї - 7, Новiй Зеландiї - 1%, Росiї - близько 8-9%. Загальна сума субвенцiй на розвиток сiльського господарства у країнах— членах ОЕСР у 1998 роцi становила 273649 млн. дол. США, у країнах ЄС - 129808 млн. дол. Для багатьох економiчно розвинутих i бiльшостi середньорозвинутих країн у зазначеному напрямi iснує стандарт, тобто величина субсидiй визначається клiматичними умовами (середньорiчною температурою), при цьому пiвденнi країни субсидують менше 10 дол. на гектар, а пiвнiчнi – 3500 дол. Однак для стабiлiзацiї агропромислового комплексу України необхiдна гнучкiша система, яка б дозволяла державi регулювати цi процеси правовими методами. Через обмеженiсть ресурсiв доцiльно розробити свою модель виробництва агропромислової продукцiї та адаптувати її до навколишнього середовища. Тому нагальним є створення української моделi субсидування сiльського господарства по галузях, окремих культурах тощо, яка б включала не тiльки середньорiчну температуру повiтря, а й середньорiчну кiлькiсть опадiв, бонiтування ґрунту з екологiчним коефiцiєнтом та iншi органiзацiйно-економiчнi i технологiчнi чинники. Це дозволяло б рацiонально розподiляти кошти, закладенi у бюджетi України, для розвитку агропромислового комплексу по областях, районах, окремих сiльськогосподарських товаровиробниках. Основне завдання, що стоїть перед державними iнституцiями, створення стiйкого економiчного (“правила гри”) i господарського механiзмiв на селi, якi сприяли б збiльшенню виробництва сiльськогосподарської продукцiї та високоякiсних продовольчих товарiв. Для цього необхiдно забезпечити державне регулювання агропромислового виробництва; удосконалити фiнансово-кредитний механiзм, забезпечити своєчасне надходження бюджетних i кредитних ресурсiв; встановити i постiйно утримувати на належному рiвнi паритет цiн у мiжгалузевому обмiнi продукцiєю сiльського господарства; розвивати науково-технiчний прогрес; удосконалити податкову полiтику; економiчно захистити i пiдтримувати вiтчизняних товаровиробникiв; зберегти i в подальшому розвивати iнфраструктуру як аграрного ринку, так i села тощо. Зарубiжний досвiд сучасного ринкового господарства, насамперед Захiдної Європи, свiдчить, що сiльськогосподарське виробництво не є саморегулюючим сегментом економiки. В Українi ж вiдхiд держави вiд функцiї регулятора аграрно-економiчних вiдносин — одна з основних причин кризового стану вiтчизняного виробництва. В галузi державного регулювання аграрного сектора, зокрема цукробурякового пiдкомплексу, необхiдно створити систему пiдтримки вiтчизняних виробникiв шляхом надання прямих субвенцiй, рiзних компенсацiй i дотацiй, пiльгових кредитiв та продажу виробничих ресурсiв сiльському господарству, iнвестицiй у будiвництво, удосконалення лiзингових операцiй, податкової полiтики та iн. Враховуючи ринковi умови, необхiдно вiдновити систему страхування у сiльському господарствi та фонд страхування iнвестицiй в АПК, що в свою чергу забезпечить зниження комерцiйних i некомерцiйних ризикiв. З цього приводу заслуговує на увагу досвiд країн, де страхування посiвiв здiйснюється за умовами, передбаченими у фiнансових програмах. Данi умови, за незначним винятком, збитковi для страховикiв. Однак згiдно з деякими великими програмами iз страхування посiвiв уряд виплачує рiзницю. При цьому рiзниця становить 1,5 дол., тобто на кожний застрахований долар фермеру виплачується 2,5 дол. Загальна сума, що припадає на застрахований гектар, коливається в межах вiд 10 до 400 дол. Але навiть за таких рiвнiв компенсацiї фермери неохоче iдуть на придбання страховки, тому багато програм страхування посiвiв обов'язковi. Нинi головними перешкодами на шляху вкладання iнвестицiй є недосконале законодавство, вiдсутнiсть iнвестицiйної iнфраструктури i надiйної системи страхування iнвестицiй. Необхiдно внести поправки i змiни до чинного законодавства, прийняття яких дозволить створити сприятливi умови для iнвестування АПК. Крiм того, нашому Центру мiжнародних iнвестицiй АПК доцiльно узгодити з Всесвiтнiм банком питання щодо вiдкриття спецiальної кредитної лiнiї зi страхування полiтичних ризикiв, за якi повинна вiдповiдати держава. парк в основному зношений, не застосовуються прогресивнi технологiї, повсюдно переважає ручна праця зменшилося постачання мiнеральних добрив, отрутохiмiкатiв тощо. Необхiдно за допомогою лiзингу (нинi вартiсть лiзингової угоди у 1,3-1,5 рази перевищує цiну технiчного засобу) чи iнших форм матерiально-технiчного забезпечення (пiльгового кредитування, бюджетних позичок, власних джерел сiльськогосподарських пiдприємств) оснастити товаровиробникiв технiкою та устаткуванням. Високi цiни на мiнеральнi добрива, хiмiчнi засоби захисту рослин i сiльськогосподарську технiку призвели до рiзкого зменшення обсягiв їх використання та виробництва, а отже, до порушення основного закону вiдтворення. Про це переконливо свiдчать такi данi: внесення мiнеральних добрив на 1 га рiллi зменшилося вiд 141 кг д. р. у 1990 роцi до 21 кг д. р. у 1998-му. За цей же перiод у США внесення мiнеральних добрив з розрахунку на 1 га рiллi зросло вiд 99 до 110 кг д. р., у Канадi — вiд 45 до 55, у Китаї — вiд 290 до 395 кг д. р. Лише у Францiї i Японiї, де внесення добрив становило вiдповiдно 316 i 446 кг/га д. р. внаслiдок екологiзацiї сiльськогосподарського виробництва, спостерiгалося зменшення внесення добрив до 260 i 420 кг/га д. р. Характеризуючи ситуацiю, яка склалася в країнi з мiнеральними добривами, можна вiдмiтити, що їх поставки сiльському господарству i внесення зменшилися майже у 10 разiв, хоча виробництво їх — тiльки у 2 рази. Рiзниця мiж обсягами виробництва добрив i постачання їх сiльському господарству спрямовується на експорт, доцiльнiсть чого важко зрозумiти. Таке становище зумовлене як внутрiшнiми, так i зовнiшнiми причинами. Першi пов'язанi з диспаритетом цiн у сiльському господарствi, внаслiдок чого сiльськогосподарськi товаровиробники виявились не спроможними придбати необхiдну кiлькiсть добрив, а хiмкомбiнати змушенi були рiзко скоротити свої виробничi потужностi. За умов лiбералiзацiї зовнiшньої торговельної дiяльностi i сприятливої кон'юнктури свiтового ринку останнi зацiкавленi в експортi добрив. У закупiвлях добрив з України зацiкавленi i країни-iмпортери, головним чином розвинутi, де жорсткi вимоги до екологiчної чистоти хiмiчного виробництва примушують переорiєнтовуватися на ввезення добрив iз-за кордону. Такi обставини визначають необхiднiсть переходу вiд системи внесення мiнеральних добрив до органо-мiнеральної i бiологiчної, якi значно здешевлюють продукцiю. Основнi заходи, що допомогли 6 забезпечити розвиток АПК: збiльшення бюджетного фiнансування (10-15% коштiв на розвиток шляхом виплати субсидiй, субвенцiй, дотацiй, пiльгового кредитування). За нашим переконанням розмiр бюджетної пiдтримки для сiльського господарства має бути адекватним його внеску в створення валового внутрiшнього продукту країни. Цi кошти необхiдно видiляти пiдприємствам, що забезпечать їх ефективне використання. Так, частка сiльського господарства у валовому внутрiшньому продуктi у 1990 роцi становила 21,5% (за рахунок значних капiтальних вкладень за низькими цiнами та коротко- i довгострокових кредитiв пiд невисокий банкiвський вiдсоток досягалась рентабельнiсть виробництва), а уже в 2000 роцi цей показник зменшився до 11,6%. Основна причина спаду - економiчна криза (значне зменшення обсягiв виробництва i зниження продуктивностi працi) та диспаритет цiн; встановлення ефективної i стабiльної податкової системи не тiльки для виробникiв сiльськогосподарської продукцiї, а й для переробних пiдприємств; створення системи гарантованих грошових розрахункiв; забезпечення надiйного захисту внутрiшнього ринку з метою вiдродження вiтчизняного виробництва. Державний механiзм пiдтримки сiльського господарства дорогий для платникiв податку. Однак будь-яка країна з метою забезпечення продовольчої безпеки та розвитку вiтчизняної економiки свiдомо йде на такi вкладення. Нинi стимулювання сiльського господарства шляхом пiдтримки цiн i доходiв для України має обмежене застосування, оскiльки частка збиткових сiльськогосподарських пiдприємств вiд загальної кiлькостi їх у 1998 роцi становила 87,4%, у 1999 - 92,9, а у 2002 роцi- 85,5%. господарство та в АПК в цiлому, що дозволило б збiльшити продуктивнiсть рослинницької i тваринницької галузей, оптимiзувати структуру виробництва i таким чином зменшити витрати. Крiм того, необхiдно створити спецiальний орган при Мiнагрополiтики України у виглядi агентства з реформування, що займатиметься виведенням з кризи неплатоспроможних пiдприємств. Причина диспаритету цiн пояснюється монопольним станом пiдприємств, що виробляють засоби виробництва для сiльського господарства; монополiєю переробних пiдприємств; помилками при реформуваннi власностi у приватизацiйний перiод; нерозвинутiстю ринкової iнфраструктури; недозавантаженням виробничих потужностей переробних пiдприємств та iн. Детальнiше дана проблема буде розглянута у наступному питаннi. продукцiї у цiлому збиткове, що не дозволяє забезпечити вiдшкодування витрат виробництва. Слiд зауважити, ще беззбитковiсть функцiонування будь-якого пiдприємства лежить не у площинi удосконалення обмiнних i розподiльних вiдносин, не всерединi, а за їх межами. Тому подальший розвиток сiльського господарства залежить вiд частки держави, яку вона видiлятиме при формуваннi фiнансових ресурсiв в АПК. Однак, не слiд вiдкидати такi важливi напрями аграрної реформи, як агропромислова iнтеграцiя, регулювання цiн на продукцiю пiдприємств-монополiстiв, створення ринкової iнфраструктури виробництва й просування продукцiї до споживача тощо. Це необхiдно розглядати у комплексi, що дозволить забезпечити стале зростання виробництва сiльськогосподарської продукцiї. 3. 2. Розвиток i вдосконалення аграрного ринку України Першi кроки у становленнi аграрного ринку було зроблено ще в сiчнi 1995 року Указом Президента України "Про заходи щодо реформування аграрних вiдносин", прийняття якого було зумовлене стрiмким наростанням у 1991—1994 роках диспаритету цiн на промислову сiльськогосподарську продукцiю. Завдяки запровадженню бiржової торгiвлi, насамперед у сферi державних закупiвель зерна (таким чином було закуплено майже 5 млн. тонн), вже у 1995 роцi ситуацiя стабiлiзувалась. Цiна на зерно майже подвоїлися, наростання диспаритету зупинилося. На жаль, цей досвiд у подальшому було втрачено. Вдруге сiльськогосподарськi товаровиробники зiткнулися iз зазначеною проблемою в 1999—2000 роках, коли вiдбулася лiбералiзацiя експорту зерна без належного державного регулювання та контролю на зерновому ринку. Тодi аграрний сектор зазнав рекордних збиткiв — 3,6 млрд. грн. Виправляти ситуацiю знов довелося указами Президента України з питань аграрного та зернового ринку, якi були прийнятi 6 та 29 червня 2000 року. У результатi вжитих заходiв уже в другiй половинi 2000 — першiй половинi 2001 року цiни на зерно подвоїлись i вийшли на рiвень свiтових. За пiдсумками 2000 року сiльське господарство стало рентабельним (прибуток — 1,4 млрд. грн.), а двi третини пiдприємств — прибутковими. Цiновий паритет почав вирiвнюватись на користь селян. Причина полягає в тому, що не всi положення зазначених указiв Президента України з питань органiзацiї прозорого аграрного ринку були виконанi. Бракувало послiдовностi стратегiї формування його iнфраструктури та скоординованих i наполегливих зусиль щодо спрямування у прозорий ринок товаропотокiв сiльськогосподарської продукцiї. Насамперед не виконане завдання щодо запровадження заставних закупiвель зерна для вирiвнювання сезонних коливань цiн. Вiдповiдних бюджетних асигнувань на данi цiлi уже другий рiк не передбачається. Розглядаючи принципи державно-регуляторних вiдносин, слiд наголосити на необхiдностi пошуку моделi оптимального доповнення стимулiв ринкового механiзму важелями державного впливу. В її основi має бути пiдхiд, за яким держава не повинна блокувати дiю економiчних законiв, а її регуляторна спрямованiсть повинна дотримуватись координат, заданих основними законами ринкової економiки. Завдяки такiй методологiчнiй базi створюються системнi ознаки повноцiнного функцiонування ринку й аграрнi пiдприємства самостiйно, керуючись рацiональними мотивами поведiнки, приймають економiчно вiдповiдальнi рiшення щодо тривалої виробничої дiяльностi, результати якої залежать вiд власних зусиль, а не вiд державних преференцiй, податкових пiльг чи тiньових схем одержання прибутку. Останнi, як вiдомо, ще займають значне мiсце в практицi господарювання суб’єктiв аграрного ринку. За рiзноманiтнiстю форм власностi та господарювання аграрний сектор України не вiдрiзняється iстотно вiд сiльського господарства держав ЦСЄ. Проте є рiзниця у результатах їх дiяльностi, i це дає пiдстави для принципового висновку про те, що статичних компонентiв ринкової системи не досить для забезпечення успiху аграрної реформи. Потрiбнi ще адекватнi ринковим умовам економiчнi механiзми забезпечення ефективного функцiонування агробiзнесових структур. Саме цих механiзмiв стосується четверта особливiсть аграрних реформ у державах ЦСЄ. "запуск" у чистому виглядi лiберально-ринкової моделi функцiонування аграрних суб'єктiв господарювання - на максимальну лiбералiзацiю цiн, мiнiмальне втручання держави в обмiннi процеси, обмеження бюджетного фiнансування тощо. При цьому впевненiсть у всесиллi механiзмiв вiльного ринку була настiльки глибокою, що бiльшiсть країн у першi роки реформ не розробляли навiть загальних концепцiй або програм їх проведення. Проте монiторинг ходу реальних трансформацiйних процесiв виявив обмеженi можливостi лiберально-ринкової моделi, а точнiше - лiберально-ринкової шокотерапiї, Наприклад, уже наприкiнцi 1991 р. у Чехiї виникла загроза банкрутства 40% сiльськогосподарських пiдприємств. Польськi селяни з великими труднощами пристосовувалися до ринку ЄС пiсля планових взаємовiдносин у рамках ринку РЕВ, який одномоментно зник. Практично повсюдно проявився такий негативний компонент надмiрно лiбералiзованого ринку, як диспаритет цiн на промислову та сiльськогосподарську продукцiю. Пiд тиском цих обставин на змiну лiберально-ринковiй моделi прийшла модель, яка гармонiйно поєднувала ринкове та державне регулювання аграрного сектора. Було визначено два напрями державного впливу на ситуацiю в аграрному секторi економiки: 1) регулювання ринку сiльськогосподарської продукцiї; 2) регулювання фiнансово-кредитного забезпечення галузi. При цьому практичнi заходи щодо державного регулювання здiйснювались як невiдкладнi. i експортно-iмпортної дiяльностi. До складу його функцiй також входили аналiз сiльськогосподарського ринку, збирання та опрацювання необхiдної iнформацiї, надання урядовi поточних оцiнок i пропозицiй щодо стану цього ринку. Компетенцiя агентства поширювалася на ринки зерна, цукрових бурякiв, цукру, продуктiв переробки картоплi, худоби та м'яса, вовни, льону i меду. Кошти цiєї органiзацiї формувалися за рахунок бюджетних дотацiй, надходжень вiд господарської дiяльностi, обороту цiнних паперiв та iнших джерел. Вона пiдпорядковувалася безпосередньо Головi Ради Мiнiстрiв i будувала свої взаємовiдносини з Мiнiстерством сiльського господарства та продовольства на принципах рiвноправного партнерства. Статус цього агентства - державна органiзацiя з правом ведення господарської дiяльностi. Агентство складалося з центрального у Варшавi та 7 фiлiй у рiзних регiонах Польщi - у центрах традицiйних економiчних зон. Регiональнi фiлiї (агентства) не були юридичними особами i не мали власних рахункiв. Але основна дiяльнiсть агентства здiйснювалася саме через них. Загальна чисельнiсть працiвникiв агентства становила близько 250 чол. (у тому числi 95 чол. - у центральному апаратi та по 18-26 чол. – у кожнiй фiлiї). Загальний фонд оплати їх працi визначався Мiнiстерством фiнансiв i Мiнiстерством працi, а в межах цього фонду агентство самостiйно встановлювало штат. зберiгаючи при цьому своє основне призначення - пом'якшити екстремальнi ситуацiї з метою стабiлiзацiї ринку. Певний рiвень рентабельностi забезпечували мiнiмальнi гарантованi цiни, рiвень яких визначався спецiальними угодами агентства з представниками селянських органiзацiй. При цьому враховувалися фiнансовi можливостi агентства i затрати на виробництво вiдповiдної продукцiї. Мiнiмальнi гарантованi цiни не повиннi були бути нижчими вiд нижньої межi коливання вiльних ринкових цiн i були єдиними для всiх регiонiв. Другий iнструмент регулювання ринку - експортнi субсидiї. Інтервенцiйнi закупiвлi зерна охоплювали 2-3,5% його валового збору (або 10-20% обсягiв державного обороту цього продукту). Такi масштаби дiяльностi агентства вважалися недостатнiми i пояснювалися дефiцитом бюджетних коштiв. Практикувалися також закупiвлi зерна з метою резервування без переходу права власностi у випадку надмiрної пропозицiї. За змiстом i призначенням цi операцiї наближалися до заставних закупiвель, значно поширених у розвинутих країнах. У Чехiї восени 1991 р. було створено Державний Федеральний Фонд ринкового регулювання в сiльському господарствi, який розпочав свою дiяльнiсть з 1 сiчня 1992 р. Спочатку вiн виконував завдання надання експортних субсидiй на основнi види сiльськогосподарської продукцiї - молочнi продукти, м'ясну худобу, цукор, жито, рiпак, птицю, яйця. Потiм функцiями цього фонду стали закупiвлi виробленої продукцiї за мiнiмальними гарантованими цiнами у випадку падiння ринкових цiн. Кошти для забезпечення дiяльностi фонду створювалися за рахунок бюджетних дотацiй, надходжень вiд продажу продукцiї, компенсацiйних iмпортних зборiв, кредитiв та iнших джерел. Ще навеснi 1993 р. фонд уклав контракти з 2 тис. господарств i сплатив їм спочатку половину вартостi закупленої у них продукцiї, а пiсля реальних поставок - решту цiєї суми. Інший метод передбачав закупiвлю сiльськогосподарської продукцiї пiсля збирання врожаю - з початковою оплатою 80% її вартостi та остаточними розрахунками пiсля продажу закупленого на вiдкритому ринку. Потiм склалася така система розрахункiв: 30% вартостi - пiсля укладання контракту, 50% - пiсля поставок товару i 20% - пiсля продажу його на зовнiшньому ринку. У Словаччинi у 1993 р. на основi спецiального закону створено Фонд регулювання аграрного ринку з такими функцiями: закупiвля надлишкiв сiльськогосподарської продукцiї, їх зберiгання, субсидування сiльськогосподарського експорту, а також iншi операцiї, спрямованi на збалансування попиту та пропозицiї, стабiлiзацiю аграрного ринку, закупiвельних цiн i доходiв товаровиробникiв. Законом передбачено, що цей фонд економiчними методами сприяє зниженню пропозицiї шляхом iнтервенцiйних закупiвель, встановлює дотацiї на експорт сiльськогосподарської продукцiї та продовольства, спiвпрацює з державними органами матерiальних резервiв з метою органiзацiї додаткових закупiвель i реалiзацiї надлишкiв сiльськогосподарської продукцiї, бере участь у розробцi державної аграрної полiтики щодо пiдтримки та органiзацiї аграрного ринку, визначає величину iмпортних тарифiв i коригує їх залежно вiд стану внутрiшнього ринку, а також видає експортнi та iмпортнi лiцензiї на сiльськогосподарську сировину та продовольство. Фонд має свiй Статут. Його роботою керує рада у складi 14 представникiв держави, 3 представникiв товаровиробникiв, по 1 представнику вiд профспiлок, союзу споживачiв, торгової та промислової палат. У Болгарiї державним фондом "Землеробство" також застосовуються iнтервенцiйнi закупiвлi та продаж сiльськогосподарської продукцiї з метою регулювання цiн на продовольство. Багатий i рiзноманiтний досвiд нагромаджено у державах ЦСЄ i щодо фiнансово-кредитної пiдтримки сiльськогосподарських товаровиробникiв, її основними формами є пiльгове кредитування та обслуговування бюджетних субсидiй шляхом створення спецiалiзованих установ. Наприклад, в Угорщинi в 1994 р. через Угорський Фонд Сiльськогосподарського Розвитку товаровиробники одержали пiльговi кредити на суму 6 млрд, форинтiв (у 1998 р. 1$ = 200 форинтiв). У Чехiї в 1993 р. засновано Фонд гарантiї пiдтримки фермерiв, який сплачує за фермерiв певну частину процентiв за кредити i надає фермерам гарантiї щодо повернення основної суми кредиту в розмiрi до 50% (при строку його погашення 2 роки), 70% (вiдповiдно, 5 рокiв) i до 85% (понад 5 рокiв). Фонд створено державою як акцiонерну компанiю з єдиним акцiонером - Мiнiстерством сiльського господарства. У Польщi основною пiдоймою фiнансово-кредитного забезпечення товаровиробникiв є створений у 1992 р. Фонд лiквiдацiї заборгованостi та реструктуризацiї сiльського господарства, який є урядовою установою. Вiн викуповує борги селян i переоформляє їх повернення на 7 рокiв, з вiдстрочкою на 1 рiк i пiд 5% рiчних. Цей фонд також видає господарствам пiльговi кредити пiд 20% рiчних за наявностi у них плану вдосконалення, затвердженого компетентною комiсiєю. допомоги. Цей фонд видає довгостроковi кредити на перiод до 10 рокiв для розвитку виробництва i переробки сiльськогосподарської продукцiї, а також для телекомунiкацiї та газифiкацiї села. Створений ще в 1989 р. у цiй же країнi Фонд сприяння водопостачанню селу було сформовано за рахунок спонсорських внескiв з США (на 48%), ФРН (на 25%) та з iнших країн. грошових i товарних iнтервенцiй. Певна увага придiлялася також механiзмам забезпечення платоспроможностi товаровиробникiв за допомогою пiльгового кредитування. Важливо пiдкреслити, що проблема стабiлiзацiї сiльськогосподарського ринку почала вирiшуватися на другий-третiй рiк аграрних реформ як державна i в основному за рахунок державних коштiв. Доленосну альтернативу - стихiйний чи регульований державою аграрний ринок? - було своєчасно i без зволiкань вирiшено на користь сучасного цивiлiзованого аграрного ринку. На наш погляд, саме цю частину досвiду держав ЦСЄ у реформуваннi аграрного сектора слiд використати в Українi. Адже в Українi стабiлiзацiя аграрного ринку давно i вiдчутно проявила себе як проблема диспаритету та небажаних, з точки зору iнтересiв сiльськогосподарського товаровиробника, надмiрних коливань цiн на вироблену ним продукцiю. З часу введення нацiональної грошової одиницi (1996 p.), коли невиправдано низькими (50-60 коп. за 1 кг) виявилися ринковi цiни на цукор, i закiнчуючи 2002 p., коли "обвалилися" цiни на зерно i тваринницьку продукцiю, аграрний ринок України постiйно перебував у розбалансованому станi. Численнi постанови Уряду, Укази Президента України i навiть закони так i не дали бажаного результату. Тому розглянемо основнi особливостi наявних нормативно-правових напрацювань з питань регулювання аграрного ринку, окреслимо теоретичну базу їх подальшого вдосконалення та визначимо деякi конкретнi правовi документи, вкрай необхiднi для нормалiзацiї ситуацiї. Правове поле функцiонування аграрного ринку в Українi представлено документами найрiзноманiтнiшого змiсту, характеру i рiвня. Якщо розглядати їх у хронологiчному порядку, то одними з перших з'явилися постанови Кабiнету Мiнiстрiв України з питань органiзацiї бiржового сiльськогосподарського ринку ("Про заходи щодо розвитку ринку сiльськогосподарської продукцiї в Українi" (вiд 26 вересня 1995 р.), "Про прискорення органiзацiї бiржового сiльськогосподарського ринку" (вiд 17 листопада 1995 р.), "Про концепцiю розвитку бiржового сiльськогосподарського ринку" (вiд 5 серпня 1997 р.)). Потiм тематичне спрямування постанов Уряду розширилось, охопивши конкретнi питання формування окремих компонентiв ринкової iнфраструктури i навiть окремих продуктових ринкiв ("Про заходи щодо формування iнфраструктури ринку сiльськогосподарської продукцiї на 1998-2000 роки" (вiд 16 червня 1998 р.), "Про створення Мiжвiдомчої комiсiї з питань регулювання ринку продовольства, цiн i доходiв сiльськогосподарських товаровиробникiв" (вiд 16 липня 1998 р.), "Про оптовi продовольчi ринки" (вiд 9 червня р.), "Про заходи щодо вдосконалення регулювання ринку зерна" (вiд 20 липня 1999 р.). Пiзнiше з'явилися Закони України "Про державне регулювання виробництва i реалiзацiю цукру" (вiд 17 червня 1999 р.), "Про стимулювання розвитку сiльського господарства на перiод 2001-2004 рокiв" (вiд 18 сiчня 2001 р.), "Про зерно та ринок зерна в Українi" (вiд 4 липня 2002 p.). Приблизно в цей самий час видаються Укази Президента України "Про заходи щодо забезпечення формування та функцiонування аграрного ринку" (вiд 6 червня 2000 р.) i "Про заходи щодо розвитку продовольчого ринку та сприяння експорту сiльськогосподарської продукцiї та продовольчих товарiв" (вiд 7 серпня 1999p.). Крiм того, з метою органiзацiї успiшного виконання постанов, указiв i законiв виходили накази та iнструктивнi листи галузевого мiнiстерства, розпорядження керiвникiв обласних державних адмiнiстрацiй та обласних Рад народних депутатiв. Завдяки названим i багатьом iншим нормативно-правовим актам в аграрному секторi економiки було досягнуто певних позитивних зрушень. Проте, як зазначив у своєму виступi на Всеукраїнськiй нарадi з питань стратегiї розвитку аграрного сектора 7 лютого 2003 р. Президент України Л. Д. Кучма, вони виявилися втраченими: "Вихiд з цiєї ситуацiї бачу насамперед у розвитку ринку. У нас немає iншого шляху, як рухатися до свiтової практики його органiзацiї та регулювання". Свiтовий досвiд органiзацiї аграрного ринку та управлiння його функцiонуванням однаковою мiрою багатий, рiзноманiтний i динамiчний. Проте головними в ньому, на наш погляд, є такi положення: домiнування продуктово-централiстських засад органiзацiї продуктових ринкiв (тобто, по-перше, видiлення у складi сiльськогосподарського ринку його окремих частин як первинних i безпосереднiх об'єктiв органiзацiї та управлiння та, по-друге, формування кожного продуктового ринку як єдиного, нацiонального, а не як сукупностi локальних територiальних ринкiв); послiдовно демократичнi засади органiзацiї аграрного ринку як самоорганiзацiї та самоврядування його операторiв за певною участю в цьому процесi держави; поєднання державного регулювання ринкових цiн шляхом грошових i товарних iнтервенцiй з регулюванням доходiв сiльськогосподарських товаровиробникiв за рахунок бюджетних коштiв; Для практичної реалiзацiї охарактеризованого досвiду держав ЦСЄ щодо органiзацiї та регулювання аграрного ринку наявної нормативно-правової бази не досить. По-перше, необхiдно внести поправку до ст. 92 Конституцiї України, закрiпивши за Верховною Радою України виключне право встановлювати своїми законами засади створення i функцiонування не тiльки фiнансового, грошового, кредитного та iнвестицiйного ринкiв, але й сiльськогосподарського. По-друге, доцiльно прийняти рамковий закон про органiзацiю вiтчизняного сiльськогосподарського ринку та управлiння ним, де визначити термiнологiю та основнi принципи формування, органiзацiї та регулювання аграрного ринку в руслi використання свiтового досвiду. По-третє, треба пiдготувати i прийняти двi групи законiв прямої дiї. Перша - функцiональнi закони про ринкову iнфраструктуру, галузевi та мiжгалузевi об'єднання товаровиробникiв, системнi засади регулювання доходностi агропромислових товаровиробникiв, iнтеграцiю. Друга — спецiальнi закони про окремi продуктовi ринки. Оскiльки навiть поверхова аргументацiя викладених пропозицiй виходить далеко за рамки магiстерської роботи, то обмежимося лише згадкою про те, що у США всi деталi аграрного регулювання визначаються Конгресом, включаючи рiвень цiн i норми скорочення земельних площ, тобто дрiбнi деталi регулюючого механiзму. Особливо слiд пiдкреслити необхiднiсть прийняття закону про державний затратно-цiновий монiторинг в АПК, основне завдання якого - iнформацiйне забезпечення визначення рiвня рiзноманiтних регулюючих iнструментiв (заставних, захисних, цiльових та iнших цiн, субсидiй, тарифiв тощо). Адже останнiм часом змiст державної статистичної звiтностi сiльськогосподарських пiдприємств iстотно збiднiв, а її якiсть знизилася ще бiльше. У рамках затратно-цiнового монiторингу в АПК можна було б отримувати вичерпну i вiрогiдну iнформацiю про затрати й цiни в цьому секторi вiд спецiально вiдiбраних аграрних, промислових, торговельних i посередницьких пiдприємств, яким держава гарантуватиме збереження комерцiйної таємницi. Досi не запроваджено у практику застосування складських розписок, лiцензування та декларування зберiгання зерна, що є в усiх країнах— членах Європейського Союзу та СОТ. Проект Закону України "Про зерно i ринок зерна", в якому передбачений цей механiзм, не прийнятий. Вiдсутнiсть скоординованих дiй владних структур на ринку зерна та її наслiдки добре видно на прикладi кредитування. Торiк аграрний сектор вперше одержав понад 5 млрд. грн. кредитiв, але бiльшiсть угод було укладено до завершення жнив. У серпнi i вереснi сiльськогосподарськими пiдприємствами булопродано майже 7 млн. тонн зерна, цiна якого вiдразу знизилася на 200 грн. Завдяки вiдстроченню погашення частини кредитiв у жовтнi-листопадi продаж скоротився вдвiчi, але цiну врятувати не вдалося. У груднi настало погашення вiдстрочених кредитiв i було продано 4 млн. тонн зерна. Зрозумiло, що за таких галопуючих темпiв i обсягiв продажу зерна цiна не могла втриматись на попередньому рiвнi (рис. 3. 2 та рис. 3. 3.). Ще одна проблема – нерозвинутiсть транспортної iнфраструктури, висока вартiсть перевезень та зберiгання, великi операцiйнi витрати експортерiв. За пiдрахунками фахiвцiв, витрати на транспортування зерна залiзницею в Українi значно вищi, нiж в iнших країнах. Дуже низька зернопропускна здатнiсть морських портiв та припортових елеваторiв, швидкiсть навантаження зерна на судна. Можливостi транспортування зерна значно дешевшим рiчковим транспортом використовуються недостатньо. Все це знижує експортнi можливостi зернового ринку та цiни сiльськогосподарських виробникiв. тонн зерна, проданих сiльськогосподарськими пiдприємствами, через бiржi пройшло лише 50 тис. тонн, або менше 0,3%. У ринкових країнах фермери продають на бiржах понад 40% зерна. Основна маса продукцiї продавалась на позабiржовому ринку i з великими втратами для виробникiв. Так, цiна 1 тонни насiння соняшнику торiк була на 120 грн. нижча, нiж на бiржi. Внаслiдок цього виробники недоотримали понад 130 млн. грн. "Хлiб України", обласними та районними зерноелеваторами скоротилися вiд 15 до 2%. Натомiсть до 15% продукцiї продавалось за бартером. споживання, становила 60%, а в Херсонськiй, Хмельницькiй та Чернiгiвськiй менше 1%. Недостатньо застосовуються ефективнi форми бiржової торгiвлi, якi забезпечують авансування виробникiв, вирiвнювання обсягiв продажу i цiн. Торiк за форвардними контрактами продано лише 20% зерна, а ф'ючерсних практично не було, хоча у багатьох країнах в такий спосiб продається половина зерна. Внаслiдок такого розвитку подiй на аграрному ринку i поведiнки на ньому сiльськогосподарських пiдприємств цiновi позицiї другого пiврiччя2003 року були втраченi. Торiк середнi цiни на зерно знизились проти попереднього на 62 грн. Звiдси й вiдповiднi фiнансовi результати. У другому пiврiччi минулого року було продано 17 млн. тонн зерна. Втрати селян вiд цього становили майже мiльярд гривень. Цими коштами можна було б повнiстю вiдшкодувати збитки вiд тваринництва та погасити заборгованiсть iз заробiтної плати. Внаслiдок зазначеного в кiнцi минулого року цiни на зерно в Українi опустились на 20% нижче свiтових, а по фуражному ячменю цiни протягом усього другого пiврiччя були на 20% нижчi, нiж у країнах Європейського Союзу (рис. 3. 4.). Розбалансувалась кон'юнктура ринку, динамiка обсягiв i цiн продажу насiння соняшнику взагалi набула стрибкоподiбного характеру. За таких умов стабiльних фiнансiв нiчого чекати, важко дається i державне регулювання. Тiльки цiна почала зростати, товарнi запаси закiнчуються, i навпаки, з'явились товарнi запаси, цiна вiдразу знижується. Через вiдсутнiсть органiзованого аграрного ринку, прозорих форм його здiйснення, державного регулювання кон'юнктура щомiсячних обсягiв продажу зерна i цiн в Українi коливається значнiше, нiж у країнах з цивiлiзованим ринком. Чим бiльше зростали обсяги продажу зерна, тим адекватнiше знижувалися цiни на нього. Така розбалансованiсть кон'юнктури обсягiв продажу продукцiї i цiн — результат насамперед вiдсутностi органiзованого i прозорого аграрного ринку та вiдповiдного державного регулювання i контролю за його функцiонуванням. У кiнцевому пiдсумку це обертається втратами для держави i найбiльше для селян та малозабезпечених споживачiв. У другому пiврiччi минулого року цiни на зерно проти першого пiврiччя знизилися на 40%, а роздрiбнi цiни на борошно i хлiб — тiльки на 15%. Для виправлення стану справ на аграрному ринку необхiдно найближчим часом здiйснити ефективнi заходи. Насамперед слiд розробити програму розвитку органiзованого прозорого ринку, спрямувавши основнi зусилля на його товарне насичення. Треба домогтися продажу на прозорому ринку не менше 75% зерна, насiння соняшнику, цукру, передусiм шляхом укладання форвардних угод. З цiєю метою програма має мiстити систему заходiв впливу, стимулiв i санкцiй, спрямованих на спонукання сiльськогосподарських товаровиробникiв збувати продукцiю на прозорому (бiржовому) ринку. Держава не може надавати потужну фiнансову пiдтримку аграрному сектору, ввiвши помiрний фiксований сiльськогосподарський податок, списуючи податковi борги, i при цьому дозволяти окремим пiдприємствам продавати продукцiю за тiньовими схемами, за пiвцiни — собi на збиток. У ринкових країнах державна пiдтримка надається як форма захисту фермерiв вiд об'єктивних несприятливих умов на ринку (перевиробництво, неврожай, стихiйне лихо, несприятлива кон'юнктура свiтового ринку тощо). Жодна держава не надає пiдтримки фермерам, якi зазнали збиткiв внаслiдок невмiлого продажу продукцiї. а й худоба, овочi та плоди — на аукцiонах. У фермерському середовищi багатьох країн з ринковою економiкою утвердилась практика: бiржi, аукцiони, торговi доми та iншi iнституцiї оптового ринку — це не просто форми збуту сiльськогосподарської продукцiї, а способи вiдстоювання об'єктивних цiн i умов продажу. Коли англiйськi фермери везуть за сотню кiлометрiв овець, щоб продати на аукцiонi, то вони роблять це не для прогулянок чи видовищ, а щоб вибороти об'єктивну цiну на свою худобу. У них, як i у нас, вiвцi, телята чи свинi можуть бути купленi посередниками безпосередньо на фермi, але також за пiвцiни. У ринкових країнах фермери це добре засвоїли. Потрiбно робити необхiднi висновки. Сiльськогосподарськi товаровиробники, особливо великi, мають бути зацiкавленi продавати свою продукцiю на прозорому органiзованому ринку, бо тiльки там формується i виборюється об'єктивна цiна i реальнi фiнанси. Україна заявила про свою iнтеграцiю до ЄС. З огляду на це, є потреба ознайомитися з досвiдом здiйснення спiльної аграрної полiтики Європейського Союзу (САП ЄС). У цьому досвiдi для України є багато цiкавого, i зокрема - те, чого не слiд робити, розбудовуючи власну аграрну полiтику. САП ЄС було започатковано наприкiнцi 50-х рокiв XX ст. Римським договором, пiдписаним шiстьма країнами (ФРН, Францiєю, Італiєю, Нiдерландами, Бельгiєю i Люксембургом). Необхiднiсть запровадження цiєї полiтики диктувалась економiчними умовами того часу, а її завдання визначалися так: гарантувати стабiльне виробництво сiльськогосподарської продукцiї та продуктiв харчування за цiнами, доступними для споживачiв; забезпечити необхiднi стандарти життя для фермерiв шляхом гарантування одержання ними вiдповiдних доходiв; пiдвищити продуктивнiсть використання ресурсiв у сiльському господарствi шляхом впровадження прогресивних технологiй виробництва i створення рацiональної виробничої системи у галузi. 1. Мiж учасниками договору iснувала вiльна торгiвля за однаковими цiнами. 2. Продукцiя, вироблена у країнах - учасницях договору, мала перевагу на внутрiшньому ринку порiвняно з iмпортною. i стимулювало виробництво в галузi(тим самим внутрiшнiй ринок країн - учасниць САП iзолювався вiд факторiв, якi впливали на рiвень свiтових цiн на сiльськогосподарську продукцiю; крiм того, важливим фактором поповнення державного бюджету був податок з iмпорту цiєї продукцiї). ЄС є найбiльшим у свiтi iмпортером сiльськогосподарської продукцiї та другим (пiсля США) її експортером. У ЄС виробництво сiльськогосподарської продукцiї, торгiвля нею та її споживання контролюються рiзними урядовими структурами i програмами, об'єднаними у його САП. За рахунок субсидування свого сiльського господарства ЄС виступає могутнiм конкурентом на свiтових аграрних ринках. Про це свiдчать такi данi: у 1981 р. на США припадало 45% свiтових обсягiв торгiвлi пшеницею, а в 1989 р. -тiльки близько 27%, тодi як частка ЄС на цьому ринку зросла, вiдповiдно, з 21% до 30%. Механiзми функцiонування САП ЄС є досить складним, який охоплює сотнi регулювань на всiх дiлянках сiльськогосподарського виробництва, а також переробки i реалiзацiї продукцiї. При цьому, як уже зазначалося, протягом усього перiоду свого iснування САП постiйно перебувала у процесi змiн. У спрощеному виглядi механiзм її функцiонування можна описати так. Кожного року Рада Мiнiстрiв ЄС (у складi 15 мiнiстрiв сiльського господарства країн - членiв ЄС) визначає цiльовi цiни за видами сiльськогосподарської продукцiї. Така цiна є верхньою межею цiн всерединi ЄС i, здебiльшого, iстотно перевищує цiну свiтового ринку. Для запобiгання дешевому iмпорту, який може збити цiльову цiну, на всi iмпортованi продукти встановлюється мито у розмiрi рiзницi мiж свiтовою i цiльовою цiнами. Це так зване "змiнне мито", яке змiнюється залежно вiд змiн свiтової та цiльової цiн. Такий механiзм цiнової пiдтримки функцiонує доти, доки ЄС є чистим iмпортером. У ситуацiї, коли ЄС виступає у ролi чистого експортера, iмпортнi мита не мають нiякого впливу на внутрiшню цiну, яка за цих обставин знижується до рiвня цiни свiтового ринку. Щоб такого не допустити, Рада Мiнiстрiв ЄС встановлює "iнтервенцiйну цiну", тобто нижчу цiнову межу, яка слугує гарантiєю для сiльськогосподарських виробникiв. Отже, країни ЄС закуповують будь-яку пропоновану кiлькiсть вiдповiдної продукцiї за iнтервенцiйною цiною (за встановленими стандартами якостi) i тим самим запобiгають падiнню цiн внутрiшнього ринку нижче вiд цiєї цiни. Якщо продукцiї вироблено i закуплено надто багато, то її експортують, що завдає бюджетовi ЄС великих збиткiв, оскiльки експортують її за свiтовою цiною. З часом така цiнова пiдтримка внутрiшнього виробництва сiльськогосподарської продукцiї у рамках ЄС привела до iстотного зростання його обсягiв, i наприкiнцi 70-х рокiв XX ст. ЄС став чистим експортером найважливiших продуктiв харчування. Це означало видiлення з бюджету ЄС великих коштiв на покриття рiзницi мiж свiтовою i внутрiшньою цiнами на вiдповiднi товари. Крiм того, САП викликала багато конфлiктiв з торговими партнерами ЄС. Зокрема, провiднi експортери аграрної продукцiї (такi, як США, Канада i Аргентина) докоряли ЄС, що вiн своїми експортними субсидiями "демпiнгує" цiну на свiтовому ринку i тим самим занижує її. У свою чергу, значне зростання видаткiв з бюджету ЄС, невдоволення його торгових партнерiв, а також високi споживчi цiни на продукти харчування у рамках цього союзу стали основними причинами перманентних змiн у його САП. Іншим прикладом функцiонування САП ЄС є пiдтримка молочної галузi, а також виробництва цукру, спирту i крохмалю шляхом використання такого iнструмента аграрної полiтики, як квотування. Оскiльки пiдтримання цiн на продукцiю веде до її надвиробництва, то вирiшили запровадити квоти на виробництво її певних видiв з метою збереження високого рiвня внутрiшнiх цiн, недопущення надвиробництва, а також зниження видаткiв з бюджету ЄС. видiлити такi моменти: 1. Як показав досвiд, точно дотриматися квотованих обсягiв виробництва не вдається. За допомогою рiзних iнструментiв, використовуваних виробниками для уникнення його обмеження, надвиробництво молока доведено до 20-30%, що, знову ж таки, вимагає бюджетних видаткiв на закупiвлю цiєї надлишкової продукцiї. 2. Квоти видiляють усiм виробникам, а не найефективнiшим, що означає нерацiональне використання працi, землi й капiталу у сiльському господарствi i, вiдповiдно робить держави ЄС бiднiшими. 3. Вiдбувається спекуляцiя квотами. Окремi пiдприємства розвивають iншi виробництва i здають свої квоти на молоко в оренду або продають їх. Оренда 1 кг квотованого молока коштує 10 ЄВРО-центiв, а продаж-80. Тим самим вiдбувається капiталiзацiя квоти за аналогiєю iз землею i капiталом. 4. Тiльки на експортнi субсидiї на молоко ЄС щороку витрачає 2,3 млрд. ЄВРО, що складає 25% державного бюджету України. Цi кошти беруться з податкiв, сплачуваних громадянами ЄС, i сягають 250 ЄВРО на сiм'ю за рiк. Таким чином, чим бiльшим є експорт молочних продуктiв з ЄС, тим вищими є видатки з його бюджету. 5. За рахунок пiдтримання цiн i квотування внутрiшнi цiни на продукти у ЄС зростають. Найбiльше вiд цього втрачають малозабезпеченi верстви населення. У них витрати на харчування займають значно бiльшу частину сiмейного бюджету, нiж у заможних громадян. 6. Цiновою пiдтримкою уряду користуються тiльки приблизно 25% найбiльших виробникiв, одержуючи 75% її загальної суми. 7. Доходи сiльськогосподарських виробникiв вiд державної пiдтримки зростають тiльки на першому етапi, а потiм вони повнiстю поглинаються збiльшенням виробничих витрат на наступних стадiях виробничого процесу, тобто спрацьовує так званий "ефект вiдлуння". 8. Пiдтримання цiн на продукцiю сiльського господарства зумовлює пiдвищення цiн на землю i рiвня ренти. Це, у свою чергу, призводить до зростання капiталомiсткостi сiльського господарства i, як наслiдок, виробничих затрат. Врештi-решт, такi тенденцiї знижують конкурентоспроможнiсть цiєї галузi. вага США у них становила 1%, Швейцарiї - вiдповiдно, 4%, Пiвденної Африки - 9%, а iнших країн свiту - 2%. При цьому за останнi 30 рокiв продуктивнiсть сiльського господарства у ЄС знижувалася. Так, якщо у 1968 р. питома вага зайнятих у цiй галузi ЄС досягала 12 %, а питома вага самої цiєї галузi у ВВП - 6,3%, то у 1996 р. вiдповiднi показники впали до 5,1% i 1,7%. Інакше кажучи, продуктивнiсть працi за ВВП знизилася тут на 37%. Понад половину бюджету ЄС витрачається на пiдтримку сiльського господарства, i в 1997 р. цi витрати становили понад 46 млрд. -дол. "Програму 2000", розраховану на 2000-2006 pp. Вона передбачає приєднання до ЄС ряду країн Схiдної Європи, пiдготовляє грунт для узгоджень iз COT, включає перехiд вiд цiнової пiдтримки продукцiї сiльського господарства (зерна, олiйних культур, молочних продуктiв, яловичини) до прямих виплат, змiнює систему оцiнки контролю виробництва. Передбачається, що у 2006 р. на пiдтримку сiльського господарства видiлятиметься 40,5 млрд. ЄВРО (або на 20% менше, нiж у 1997 p.). Інiцiатором розробки "Програми 2000" став спецiальний уповноважений з сiльського господарства ЄС Ф. Фiшлер, який у липнi 1997 р. запропонував досить амбiцiйну програму. Потiм її було доопрацьовано мiнiстрами сiльського господарства країн ЄС, дещо пом'якшено, i тепер вона має такий остаточний вигляд: знизити цiнову пiдтримку на зерно на 15% (або на 18 ЄВРО за 1 т); скоротити прямi виплати на насiння олiйних культур на 33% протягом наступних З рокiв, тобто до 2002 p.; встановити базовий показник на рiвнi 10% для виведення орних земель з обробiтку протягом 2000-2006 pp.; знизити пiдтримуючу цiну для яловичини на 20% (тобто з 2780 ЄВРО за 1 т до2224), замiнивши її через 3 роки на прямi виплати; вiдстрочити реформу у молочному секторi до 2005-2006 pp.; збiльшити квоту на виробництво молока на 1,2% на першi 2 роки для країн, якi мають дефiцит цiєї продукцiї, а з 2005 р. - збiльшити її ще на 1,2% на наступнi 3 роки для iнших країн ЄС; зафiксувати загальнi витрати на пiдтримку сiльського господарства на 2000-2006 pp. у розмiрi 40,5 млрд. ЄВРО. У 1998 р. розпочалися офiцiйнi домовленостi з п'ятьма країнами Центральної та Схiдної Європи (Польщею, Угорщиною, Чеською Республiкою, Естонiєю i Словенiєю) щодо їх вступу до ЄС. Було визначено строки їх вступу до ЄС - 2002 р. Однак пiзнiше з'ясувалося, що процес вiдповiдної пiдготовки займе бiльше. Першими у черзi на вступ до цiєї органiзацiї стояли Польща, Угорщина i Чеська Республiка. Передбачається, що їх вступ до ЄС справить певний тиск на його САП (зокрема, прогнозується надвиробництво яловичини, свинини й жита). У країнах - претендентках на вступ до ЄС значно вищою, нiж у ЄС, є питома вага сiльського господарства у ВВП. Так, якщо у ЄС цей показник становить близько 1,7%, то в Польщi - 6%, а в Угорщинi та Чеськiй Республiцi - 13%. Крiм того, цiни на сiльськогосподарську продукцiю у цих державах є значно нижчими, нiж у ЄС. У свою чергу, надвиробництво яловичини i свинини у ЄС пiсля приєднання до нього названих країн викличе труднощi у вiдносинах з СОТ з приводу експортних субсидiй ЄС. Країнам - претенденткам на вступ до ЄС необхiдно узгодити своє чинне законодавство з 20 тис. законiв ЄС, у яких 80 тис. сторiнок займають тексти про сiльське господарство i САП ЄС. У цiлому, за оцiнками експертiв, найбiльш готовою до вступу до ЄС є Угорщина. Однак усi країни-претендентки повиннi були зробити певнi кроки щодо адаптацiї до САП. Зокрема, це стосується сiльської iнфраструктури, санiтарних i фiто-санiтарних вимог, розведення тварин, ринку землi й кредитiв, збирання статистичної iнформацiї, заходiв щодо пiдготовки до введення програми пiдтримки сiльського господарства (зокрема, запровадження квот на молоко i виведення орних земель з обробiтку). Так, iснує досить iстотна рiзниця у рiвнях економiчного розвитку окремих регiонiв Польщi та Угорщини. Обидвi цi країни потребують розвитку сiльської iнфраструктури i створення на селi робочих мiсць, не пов'язаних з сiльським господарством. Крiм того, у них iснує проблема координацiї аграрної полiтики та використання видiлених фондiв на вирiшення зазначених проблем на мiсцевому рiвнi. певнi конфлiкти мiж власниками i працiвниками цих кооперативiв. Нерiдко менеджери дiють незалежно вiд їх власникiв. На них справляє вплив мiсцева влада. Як наслiдок, кооперативи функцiонують неефективно, утримують надлишкову кiлькiсть працiвникiв i не прагнуть максимiзувати свої прибутки. У розглянутих країнах iснують також проблеми з ринком землi. Так, у Польщi питання з власнiстю на землю розв'язано: власники землi мають вiдповiднi державнi акти, якi засвiдчують їх право на неї, вони можуть її вiльно продавати i купувати. Однак ринок землi залишається недорозвинутим. Польща потребує чiткої та ефективної системи переходу власностi, використання землi пiд заставу для одержання довгострокових кредитiв, розв'язання судових спорiв iз земельних питань, розвитку iнформацiйної системи щодо трансакцiй iз землею i цiнами на неї. В Угорщинi iснує дещо бiльше проблем з розвитком ринку землi, нiж у Польщi. Тут приватизацiя землi розпочалася з 90-х рокiв XX ст. Однак i досi не всi власники землi мають державнi акти на право приватної власностi на землю. Крiм того, згiдно з угорським законодавством, тiльки фiзичнi особи можуть бути власниками землi. Таким чином, сiльськогосподарськi пiдприємства не володiють землею i не можуть використовувати її пiд заставу. У Польщi та в Угорщинi iноземцi не можуть бути власниками землi. Однак, згiдно з вимогами ЄС, при вступi обох країн до цiєї органiзацiї таке обмеження має бути зняте, на що у названих країнах-претендентках не iснує однозначної суспiльної думки. Отже, вступ країн Центральної та Схiдної Європи до ЄС, а також їх приєднання до САП ЄС зумовлюють необхiднiсть певного перехiдного перiоду, протягом якого країни - претендентки на цей вступ повиннi провести значний обсяг роботи для досягнення необхiдних стандартiв цiєї органiзацiї. У1998 p., коли приймалося рiшення про їх вступ до ЄС, такий перiод не планувався. Однак реальний стан справ внiс корективи до початкових планiв. З огляду на це, сьогоднi в керiвництвi ЄС схильнi називати 2004 р. як оптимiстичну дату вступу до нього зазначених країн. Багато аналогiй з країнами Центральної та Схiдної Європи щодо їх приєднання до ЄС i його САП можна провести i для України. За своєю суттю всi фермери та iншi сiльськогосподарськi виробники є фундаменталiстами щодо аграрної полiтики. Це твердження стосується всiх без винятку держав свiту, i звичайно ж, України. Тому для них запровадження в Українi такої полiтики, як САП ЄС, є надзвичайно привабливим. Однак чи дiйсно САП ЄС є придатною для України за сучасних економiчних умов? Найпершими аргументами "проти" є дефiцит українського бюджету та iснування багатьох напрямiв суспiльного життя, якi потребують негайного бюджетного фiнансування. До них слiд вiднести медицину, освiту i науку (зокрема, її перспективнi напрями), а також соцiальнi виплати малозабезпеченим верствам населення. Крiм того, для нашої держави стратегiчно важливим є розвиток науко- та iнформацiйно мiстких галузей i видiв виробництва, якi б забезпечували прискоренi темпи розвитку всiєї економiки, i в тому числi - сiльського господарства. З огляду на це, вкладення великих державних коштiв у вiтчизняне сiльське господарство означатиме стратегiчну економiчну помилку i прирiкатиме Україну на постiйне вiдставання вiд розвинутих держав свiту. Дiйсно, вона є потенцiальне могутньою сiльськогосподарською країною. Навiть сьогоднi, за умов кризи, питома вага її сiльського господарства у ВВП становить 15% (що є удвiчi нижчим порiвняно з докризовим перiодом), у галузi працює 24% працездатного населення країни, а в сiльськiй мiсцевостi цей показник сягає 70%. При цьому частка iмпорту сiльськогосподарських i продовольчих товарiв у загальному iмпортi України становить 7% (тодi як у 1995 р. вона сягала 14%). З огляду на це, стратегiчним напрямом розвитку сiльського господарства нашої держави має стати пiдвищення його ефективностi шляхом запровадження "прозорих" ринкових регулятивних механiзмiв i зростання конкурентоспроможностi вiтчизняної сiльськогосподарської продукцiї. Крiм того, українське сiльське господарство має бути експортоорiєнтованим, що також унеможливлює застосування принципiв САП. У ЄС САП не тiльки є тягарем для платникiв податкiв, але й призводить до значного пiдвищення цiн на харчовi продукти. У 1995 р. споживачi з ЄС мусили заплатити за них майже на 53 млрд. дол. бiльше, нiж було б без САП. Це означає 140 дол. у розрахунку на душу населення на рiк (або 570 дол. на сiм'ю з 4 чол.). З огляду на низький рiвень життя бiльшостi населення України, а також на те, що бiльша частина його бюджету використовується на продукти харчування, пiдвищення цiн на них навiть на 20% спричинило б рiзке падiння i так низького життєвого рiвня українського народу. І це - при тому, що в розрахунку на душу населення ВВД в Українi сягає 700 дол., а в ЄС - близько 22 тис. дол. у США було прийнято нову концепцiю аграрної полiтики, яка значно скоротила державне втручання у зерновий сектор. Лiбералiзацiю аграрної полiтики було проведено навiть у Швейцарiї - найбагатшiй країнi, де рiвень пiдтримки аграрного сектора економiки є одним з найвищих у свiтi. Зробленi певнi кроки щодо лiбералiзацiї САП ЄС i вступ до нього нових членiв змусять ще бiльше лiбералiзувати її. Тому в Українi недоцiльно орiєнтуватися на iснуючу САП ЄС. Треба враховувати свiтовi тенденцiї у розвитку аграрної полiтики та виходити з конкретної економiчної ситуацiї, що склалася в Українi. Якщо, з одного боку, ЄС є досить багатим, а з iншого, його сiльське господарство у багатьох регiонах характеризується несприятливими природними факторами, то, з огляду на це, полiтики вiдчувають себе зобов'язаними компенсувати такi недолiки iнтервенцiйною та протекцiонiстською полiтикою щодо цiєї галузi. В Українi ж ситуацiя протилежна - вiдносно бiдна держава має надзвичайно великий аграрний потенцiал, що пiдкрiплюється такими природними факторами, як наявнiсть чорноземiв i природно-клiматичнi умови, сприятливi для сiльського господарства. Тому й аграрна полiтика в Українi має будуватися на зовсiм iнших засадах, нiж тi, якi сьогоднi iснують у ЄС. Безумовно, що САП ЄС має вплив i на ринкову ситуацiю в нашiй країнi. Яскравим прикладом тому слугує ситуацiя, що склалася на ринку зерна фуражної пшеницi за 6 мiсяцiв 2002 p., протягом яких ЄС пiдвищив iмпортнi тарифи на цю продукцiю на 14дол. за 1 т. Українським трейдерам стало невигiдно закуповувати її в Українi та продавати на ринку ЄС. Як наслiдок, попит на фуражну пшеницю у нас скоротився, що i призвело до зниження її цiни з 79 дол. за 1 т у лютому до 66,5 дол. - у травнi. Сьогоднi для України актуальнiшим є питання вступу до СОТ. Це питання доцiльно обговорювати окремо. Однак зазначимо, що вступ нашої держави до СОТ сприятиме її просуванню до ЄС. Як член СОТ Україна пiдпадатиме пiд усi обмеження щодо субсидування експорту та застосування iнших протекцiонiстських iнструментiв аграрної полiтики. Кiлькiсть експортних субсидiй, якi дозволено застосовувати країнi - члену СОТ, визначається на основi iсторичного застосування експортних субсидiй у базисному перiодi. Оскiльки в минулому Україна взагалi не застосовувала експортних субсидiй, то для неї як для нового члена СОТ буде встановлено дуже низький або нульовий лiмiт на їх застосування. Це означає, що на жоден з видiв сiльськогосподарської продукцiї, яких наша країна виробляє понад 100% вiд власних потреб, вона не зможе пiдтримувати внутрiшнi цiни на рiвнi, вищому вiд свiтових. Для оцiнки конкурентоспроможностi вiтчизняного сiльського господарства нами було розраховано iндекси вiдносних торговельних переваг для окремих сiльськогосподарських товарiв, якi є або були в минулому основними для експортної спецiалiзацiї України. Обраний перiод (1994-2001 pp.) дозволяє простежити динамiку змiн у конкурентоспроможностi окремих товарiв з часом. Аналiз отриманих значень iндексу RTA (iндекси вiдносних торговельних переваг) дає можливiсть зробити кiлька важливих висновкiв. причиною чого стала фiнансова криза в Росiї, куди спрямовується iстотна частка нашої сiльськогосподарської продукцiї. Це свiдчить про досить високу залежнiсть України вiд кон'юнктури зовнiшнiх ринкiв i вимагає пошуку шляхiв диверсифiкацiї вiтчизняного експорту. RTA для цих товарiв. По-третє, судячи з величини iндексу RTA, найбiльш конкурентоспроможним на свiтовому ринку є насiння соняшнику, оскiльки в українському експортi його частка є в десятки разiв вищою, нiж у свiтовому. Досить конкурентоспроможною є й соняшникова олiя, причому в 2001 р. це був найбiльш конкурентоспроможний товар (значення iндексу RTA сягало 68). Основними причинами зростання експорту цього продукту були експортне мито на насiння соняшнику, що обмежувало його вивезення, а також нарощування потужностей вiтчизняних пiдприємств олiйно-жирової промисловостi. По-четверте, в усi дослiджуванi роки конкурентоспроможним було виробництво зернових. Хоча у структурi українського експорту сiльськогосподарської продукцiї саме зерновi займають найбiльшу частку, все ж абсолютне значення iндексу RTA є досить невисоким. Це пояснюється тим, що, поряд з експортом, в Українi протягом аналiзованого перiоду постiйно мав мiсце також iмпорт окремих видiв зернових. Крiм того, для цього продукту характерна досить висока частка у свiтовому експортi. на протилежну, причому з'явилася тенденцiя до постiйного зниження його конкурентоспроможностi (так, у 2001 р. iндекс RTA для цукру дорiвнював мiнус 1,1). є те, що в 2001 р. усi три товари, обранi в цiй пiдгалузi для дослiдження (яловичина, вершкове масло та сухе знежирене молоко), були конкурентоспроможними на зовнiшньому ринку. Крiм того, не можна назвати позитивним фактором значнi коливання обсягiв експорту в рiзнi-роки. Це свiдчить, що Україна не має постiйних "нiш" на свiтовому ринку, а конкурентоспроможнiсть її продукцiї, як уже зазначалося, має переважно цiновий характер i великою мiрою залежить вiд кон'юнктури зовнiшнiх ринкiв. Тепер з аналiзу САП ЄС можна зробити такi загальнi висновки: 1. Найбiльшу вигоду вiд САП ЄС мають не фермери, а власники засобiв виробництва, тобто землi та iнших сiльськогосподарських активiв. Пояснюється це тим, що вiд пiдтримання цiн на сiльськогосподарську продукцiю зростає вартiсть засобiв виробництва у сiльському господарствi, вiд чого їх власники одержують додатковi доходи. 2. Внаслiдок здiйснення САП витрати споживачiв i платникiв податкiв зростають набагато бiльше, нiж переваги для суспiльства. Виходить, що, врештi-решт, за САП "платять" споживачi сiльськогосподарської продукцiї, змушенi купувати її за значно вищими цiнами, нiж якби САП не здiйснювалася. При цьому вони платять двiчi: коли сплачують податки, використовуванi на проведення САП, а також купуючи дорогi продукти харчування. "непрозорими". Як наслiдок, її основний тягар лягає на плечi найбiднiших верств населення. Адже це основнi споживачi продуктiв харчування, витрати на якi займають у їх сiмейному бюджетi досить високу частку порiвняно iз заможними громадянами. Тим самим найбiднiшi верстви населення ЄС субсидують найбагатших фермерiв, якi становлять25% усiх фермерiв i одержують 75% субсидiй у рамках САП. 4. САП ЄС (зокрема, субсидiї та пiдтримка аграрного сектора) знижує конкурентоспроможнiсть його сiльськогосподарської продукцiї, внаслiдок чого в разi лiбералiзацiї аграрної полiтики ЄС складається ситуацiя, загрозлива для фермерiв. За цих умов їх продукцiя буде неконкурентоспроможною на свiтових i внутрiшнiх ринках. вплив на вiтчизняну економiку в цiлому. Розбудовуючи власну аграрну полiтику, Україна повинна орiєнтуватися на перспективу вступу до ЄС. Однак на той час САП ЄС матиме зовсiм iнший вигляд, нiж сьогоднi. Тому нашiй державi треба буде пройти досить тривалий шлях розвитку своєї аграрної полiтики, використовуючи найкращий свiтовий досвiд. Збалансована i ефективна аграрна полiтика України, яка забезпечуватиме високу конкурентоспроможнiсть вiтчизняної сiльськогосподарської продукцiї на свiтових ринках, стане важливим позитивним аргументом при вирiшеннi питання щодо її членства у ЄС. ВИСНОВКИ І ПРОПОЗИЦІЇ За результатами проведеного у магiстерськiй роботi дослiдження можна зробити такi висновки i пропозицiї: Порiвняно з державами як ЦСЄ, так i СНД Україна за роки реформ має чи не найбiльше скорочення обсягiв виробництва продукцiї сiльського господарства i дуже повiльнi темпи їх вiдновлення. Перелiченi обставини створюють проблему з'ясування незадовiльних результатiв аграрної реформи в Українi, першим кроком у вирiшеннi якої є порiвняльний аналiз змiсту аграрних перетворень у державах ЦСЄ та в Українi. Тому вивчення особливостей реалiзацiї аграрних реформ у державах ЦСЄ становить для України iстотний iнтерес. При викладi результатiв дослiдження, насамперед, необхiдно зазначити, що нiякого загального "сценарiю" або тим бiльше загальних "рецептiв" аграрного реформування держави ЦСЄ не мали. Усi вони iстотно рiзнилися за стартовими умовами, тобто загальним рiвнем економiчного розвитку, формами землеволодiння, землекористування i господарювання. Проте в усiх цих державах було єдине розумiння реформування не як удосконалення соцiалiстичної системи шляхом її поступового насичення елементами ринкових вiдносин, а як переходу до ринкової економiки з приватною власнiстю на левову частку суспiльного багатства, економiчною свободою товаровиробникiв i лiбералiзацiєю обмiнних процесiв. В основу реформаторської iдеологiї вони поклали посилення мотивацiї виробникiв за рахунок приватного iнтересу. На наш погляд, загальними особливостями аграрного реформування у державах ЦСЄ можна вважати: 1) створення нормативно-правової бази реформ переважно у виглядi законiв; 2) органiзацiю спецiальних державних установ для практичного здiйснення окремих складових реформ; 3) широке використання при проведеннi приватизацiйних процесiв механiзмiв реституцiї; 4) монiторинг реформ i коригування їх змiсту за реальними результатами. За рiзноманiтнiстю форм власностi та господарювання аграрний сектор України не вiдрiзняється iстотно вiд сiльського господарства держав ЦСЄ. Проте є рiзниця у результатах їх дiяльностi, i це дає пiдстави для принципового висновку про те, що статичних компонентiв ринкової системи не досить для забезпечення успiху аграрної реформи. Потрiбнi ще адекватнi ринковим умовам економiчнi механiзми забезпечення ефективного функцiонування агробiзнесових структур. i товарних iнтервенцiй. Певна увага придiлялася також механiзмам забезпечення платоспроможностi товаровиробникiв за допомогою пiльгового кредитування. Важливо пiдкреслити, що проблема стабiлiзацiї сiльськогосподарського ринку почала вирiшуватися на другий-третiй рiк аграрних реформ як державна i в основному за рахунок державних коштiв. Доленосну альтернативу - стихiйний чи регульований державою аграрний ринок? - було своєчасно i без зволiкань вирiшено на користь сучасного цивiлiзованого аграрного ринку. На наш погляд, саме цю частину досвiду держав ЦСЄ у реформуваннi аграрного сектора слiд використати в Українi. Останнiм часом в Українi зроблено чимало крокiв для досягнення iнтеграцiї з Європейським Союзом. Тому надання аграрнiй полiтицi, що починає викристалiзовуватись, ознак i рис системностi, цiлiсностi та комплексностi, перенесення уваги з мiкроекономiчного реформування (часом воно стає непродуманим експериментом над виробником) на створення сприятливого пiдприємницького середовища є нагальною потребою. Лише за цiєї умови ми зможемо сподiватися на те, що i для українського села європейська iнтеграцiя буде не мрiєю, а можливою реальнiстю. Для практичної реалiзацiї охарактеризованого свiтового досвiду щодо органiзацiї та регулювання аграрного ринку наявної нормативно-правової бази не досить. По-перше, необхiдно внести поправку до ст. 92 Конституцiї України, закрiпивши за Верховною Радою України виключне право встановлювати своїми законами засади створення i функцiонування не тiльки фiнансового, грошового, кредитного та iнвестицiйного ринкiв, але й сiльськогосподарського. По-друге, доцiльно прийняти рамковий закон про органiзацiю вiтчизняного сiльськогосподарського ринку та управлiння ним, де визначити термiнологiю та основнi принципи формування, органiзацiї та регулювання аграрного ринку в руслi використання свiтового досвiду. По-третє, треба пiдготувати i прийняти двi групи законiв прямої дiї. функцiональнi закони про ринкову iнфраструктуру, галузевi та мiжгалузевi об'єднання товаровиробникiв, системнi засади регулювання доходностi агропромислових товаровиробникiв, iнтеграцiю. визначення рiвня рiзноманiтних регулюючих iнструментiв (заставних, захисних, цiльових та iнших цiн, субсидiй, тарифiв тощо). Адже останнiм часом змiст державної статистичної звiтностi сiльськогосподарських пiдприємств iстотно збiднiв, а її якiсть знизилася ще бiльше. У рамках затратно-цiнового монiторингу в АПК можна було б отримувати вичерпну i вiрогiдну iнформацiю про затрати й цiни в цьому секторi вiд спецiально вiдiбраних аграрних, промислових, торговельних i посередницьких пiдприємств, яким держава гарантуватиме збереження комерцiйної таємницi. Сьогоднi для аграрного сектора економiки України надзвичайно важливими є освоєння зовнiшнiх ринкiв i розширення експортної орiєнтацiї його виробництва, якi мають стати одними з основних факторiв економiчного зростання галузi. Це є особливо актуальним ще й тому, що значна частина сiльськогосподарської продукцiї не має попиту на внутрiшньому ринку внаслiдок низької купiвельної спроможностi населення, i саме така обставина є одним з факторiв, якi стримують розвиток українського сiльського господарства. Для стабiлiзацiї агропромислового комплексу України необхiдна гнучкiша система, яка б дозволяла державi регулювати цi процеси правовими методами. Через обмеженiсть ресурсiв доцiльно розробити свою модель виробництва агропромислової продукцiї та адаптувати її до навколишнього середовища. Тому нагальним є створення української моделi субсидування сiльського господарства по галузях, окремих культурах тощо, яка б включала не тiльки середньорiчну температуру повiтря, а й середньорiчну кiлькiсть опадiв, бонiтування ґрунту з екологiчним коефiцiєнтом та iншi органiзацiйно-економiчнi i технологiчнi чинники. Це дозволяло б рацiонально розподiляти кошти, закладенi у бюджетi України, для розвитку агропромислового комплексу по областях, районах, окремих сiльськогосподарських товаровиробниках. Основнi заходи, що допомогли б забезпечити належний соцiально-економiчний розвиток сiльського господарства: збiльшення бюджетного фiнансування (10-15% коштiв на розвиток шляхом виплати субсидiй, субвенцiй, дотацiй, пiльгового кредитування). За нашим переконанням розмiр бюджетної пiдтримки для сiльського господарства має бути адекватним його внеску в створення валового внутрiшнього продукту країни. Цi кошти необхiдно видiляти пiдприємствам, що забезпечать їх ефективне використання. Так, частка сiльського господарства у валовому внутрiшньому продуктi у 1990 роцi становила 21,5% (за рахунок значних капiтальних вкладень за низькими цiнами та коротко - i довгострокових кредитiв пiд невисокий банкiвський вiдсоток досягалась рентабельнiсть виробництва), а уже в 2002 роцi цей показник зменшився до 11,6%. Основна причина спаду - економiчна криза (значне зменшення обсягiв виробництва i зниження продуктивностi працi) та диспаритет цiн; створення системи гарантованих грошових розрахункiв; формування створення резервних фондiв, якi б дозволяли товаровиробникам одержувати позички пiд заставу у спецiалiзованому банку, страхування врожаю; З метою реалiзацiї державою функцiй нормативно-правового забезпечення iнтересiв усiх контрагентiв аграрного ринку та налагодження взаємодiї державних органiв регулювання з представниками агробiзнесу мають бути розробленi i поданi на розгляд Верховної Ради України як невiдкладнi такi законопроекти: про державний контроль за використанням та охороною земель, про особисте селянське (сiмейне) господарство, та внести змiни до ряду законодавчих актiв, якi випливають з положень Земельного кодексу України; у сферi регулювання ринкiв зерна, цукру та iнших видiв сiльськогосподарської продукцiї – про агентство з розвитку аграрного ринку, про молоко i молочнi продукти, про державну пiдтримку та кредитування експорту, про особливостi економiчної конкуренцiї в АПК, про внесення змiн до законiв України “Про лiцензування певних видiв господарської дiяльностi” (в частинi лiцензування оптової торгiвлi цукром), “Про карантин рослин» та на виконання Закону України “Про зерно та ринок зерна в Українi”; · у сферi фiнансово-кредитного i бюджетного забезпечення – про розвиток ринку сiльськогосподарської продукцiї i продовольства, про iпотеку, про заставу, про державну реєстрацiю прав власностi на нерухоме майно, про операцiї з нерухомiстю, про особливостi створення та дiяльностi iпотечних установ, про земельний (iпотечний банк), про особливостi органiзацiї фондового ринку в АПК; про державне регулювання процесу трансфери у сферi технологiй, про державну програму розвитку iнвестицiйної дiяльностi в АПК, про громадськi професiйнi i мiжпрофесiйнi органiзацiї в агропромисловому секторi економiки. ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА 1. Аграрний сектор економiки України: шляхи поглиблення реформ// Послання Президента України до Верховної Ради України про внутрiшнє i зовнiшнє становище України у 2000 роцi. - К. – 2001. - с. 105-121. 4. Андрiєвський А. Адмiнiстративна реформа в агропромисловому комплексi // Регiональнi перспективи. – 2001. -№1. - с. 54-65. 7. Геркiял О. М. Кадрове та iнформацiйно-консультацiйне забезпечення подальшого реформування АПК// Економiка АПК. – 2001. -№11. - с. 54-57. 8. Голанець В. Т. Вплив управлiнських структур на проведення реформи на селi// Економiка АПК. – 1998. -№2. - с. 6-14. 9. Дем’яненко М. Кредитна полiтика держави щодо аграрного сектора економiки в ринкових умовах// Економiка України. - 2002. - № 1. - с. 51-60. 10. Держава та економiчне зростання (концепцiя державного регулювання вiдтворювальних процесiв в економiцi України) // За ред. Кваснюка Б.Є. - К.: Ін-т екон. прогнозув. НАН України, 2001. 12. Долинська М. Захист майнових прав селян у процесi реформування аграрного сектору економiки// Сiльський господар. – 2001. -№7-8. - с. 40-41. 13. Економiка пiдприємств АПК. - За ред. проф. Дусановського С. Л. i iн. Навч. пос. для ВУЗiв. - "Тернопiль". - 1997р. -с. 186 – 190 "Полiграфiст" - 2000р. 15. Жанiн О. В.. Напрями кооперування сiльськогосподарських товаровиробникiв. - Економiка АПК. - 2000р. - № 9. - с. 37 16. Жук М. В. Ринковi основи регiонального управлiння // Актуальнi проблеми економiки. - №3. -2002. - с. 14-20. 17. Жуплан В. Аграрная реформа в Украине: правовые проблемы// Предпринимательство, хозяйство, право. – 2000. -№6. - с. 47-50. "Про державнепрогнозуваннята розробленняпрограм економiчного i соцiального розвитку України " // Економiка i прогнозування. -2000. -№1. -с. 169 20. Зимовець В. Н., Ільчук М. М. Економiчне регулювання молочного виробництва в країнах Європейського Союзу. - Економiка АПК. - 2001р. - № 6. - с. 124 21. Колотуха С. Пошук шляхiв реформування кредитних вiдносин в аграрному секторi економiки// Економiка АПК. – 2002. -№1. - с. 66-70. 22. Концептуальнi засади стратегiї економiчного та соцiального розвитку України на 2002-2011 роки –Європейський вибiр: Послання Президента України до Верховної Ради України. //Урядовий кур’єр. - 4 червня 2002 р. - с. 10. 23. Кулинич П. Науково-практичний коментар до Указу Президента України “Про невiдкладнi заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економiки” вiд 03. 12. 99р.// Предпринимательство, хозяйство и право. – 2000. -№2. - с. 17-27. 24. Кулинич П. Правовi аспекти прискорення реформування аграрного сектора економiки// Право України. – 2000. -№4. - с. 26-30. 25. Лисенко А. М. Державне регулювання ринку молочної продукцiї та основнi напрямки його удосконалення. - Економiка АПК. - 2002р. - № 1. - с. 100 - 102 26. Мазур К. В. Економiчний механiзм мiжгалузевих взаємовiдносин у продуктовому пiдкомплексi. - Економiка АПК. - 2002р. - № 1. -с. 108 27. Макаренко П. Н. и др. Развитие интеграции в агропромышленном производстве как одно из направлений аграрной политики. - Економiка АПК. - 2000р. - № 8. - с. 52 - 58 28. Малiк М. Й. Регулювання майнових вiдносин у реформованих пiдприємствах агропромислового комплексу// Економiка АПК. – 2001. -№3. - с. 16-20. 29. Малiк М. Й., П. М. Федiєнко. Корпоративнi засади на селi. - Економiка АПК. - 2001р. - № 8. - с. 3 - 8 31. Онищенко О. Завершення початкового етапу формування нової органiзацiйної структури аграрного сектора // Економiка України. – 2001. -№7. - с. 59-69. 32. Онищенко О. Новi форми господарювання та їх результативнiсть у сiльськогосподарському виробництвi Словаччини// Економiка України. - 2002. - №1. - с. 60-66. 33. Пасхавер Б. Продовольча доступнiсть //Суперсон В.І. Формування територiй з особливим статусом у правовому полi України i їх використання у сферi АПК. Вiсник аграрної науки Причорномор'я. Спецiальний випуск 3 (12). Том 1. "Соцiально-економiчнi проблеми природокористування та екологiї" -Миколаїв. -2001. -С. 173-179 35. Про стимулювання розвитку сiльського господарства на перiод 2001- 2004рр. - вiд 18. 01. 2001р. - Вiдом. Верховної Ради України - 2001р. - № 1 37. Про невiдкладнi заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економiки. - Указ Президента України - Офiц. вiсник України - 1999р. - № 49 - с. 11 - 14 Олiйник Я. П. - "Знання". -2000р. - № 9. - с. 92 –93 Сорока М., Гладiй М. Реформи на селi були неминучими // Урядовий кур’єр. – 2001. - 6 лютого (№22). 39. Село на шляху реформ. Виступ Президента України на Всеукраїнськiй нарадi з питань розвитку аграрного сектору//Урядовий кур’єр. – 2002. - 13 березня № 48. 40. Ставна А. Деякi аспекти посиленого державного регулювання в процесi аграрних перетворень// Право України. – 2001. -№6. - с. 57-60. 42. Ситуацiя на ринку молока та молокопродуктiв: стан, проблеми,рiшення. Пiдготовлено секретарiатом з Координацiйної ради зпитань аграрної полiтики при Кабiнетi Мiнiстрiв України. - Маркетинг в Українi. - 2002р. - № 3. - с. 9 - 12 "Органiзацiйно-економiчнi проблеми розвитку АПК". У чотирьох частинах. За редакцiєю П. Т. Саблука. - Частина 1. - Соцiально-економiчнi проблеми села -Київ, -2001. -С. 153-157. 44. Суперсон В.І. Регуляторнi фактори формування iнвестицiй у регiонах України. Науковий вiсник Нацiонального аграрного унiверситету. Збiрник наукових праць. Випуск 44. - 2001. - К..: - С. 224-227. 46. Рiшняк І. Новi перспективи ДАК “Хлiб України” //НУК. - № 59. - 28 березня 2002. 47. Фурса А. Державна пiдтримка аграрної реформи// Економiка АПК. – 2001. -№7. - с. 11-16. 50. Шовкалюк В. С. Регуляторна роль держави у реформуваннi та створеннi умов пiдтримки агропромислового виробництва// Економiка АПК. – 2001. -№9. - с. 10-13. 51. Шевцов А.І., Щербакова Н. Економiчне зростання в Українi та пошук ключової ланки майбутнього розвитку // Актуальнi проблеми економiки. - № 3. - 2002. - с. 37-45. 52. Шевцов А. О мерах по повышению эффективности экономики в переходной период // Экономика Украины. - 1999. - №12. - с. 30-34.