Гiрськi породи
Мiнiстерство освiти та науки України
Нацiональний унiверситет водного господарства та природокористування
КОНТРОЛЬНА РОБОТА
Боднар Наталiї Геннадiївни
Курс
ІІІ курс Шифр
243081
Спецiальнiсть
гiдромелiорацiя
Мелiоративнi нововведення
Володимерець Вiталiй Олександрович
Мiсце для рецензiї
Вiдмiтка викладача Пiдпис
справу. На них розкинулися лiси, поля, луки, мiста, i села. З четвертинними породами пов’язана основна дiяльнiсть людини – будiвництво, створення судноплавних каналiв, водостiйких i мелiоративних споруд.
Серед континентальних четвертинних вiдкладiв, найбiльш поширенi такi грунтоутворючi породи: озерно-льодовиковi, озернi, алювiальнi, озерно-алювiальнi, солевi вiдклади, лiси i лiсуватi суглинки.
Льодовиковi вiдклади. Поширеними в СРСР мають породи льодовикового походження, якi називаються моренами.
Характерною ознакою морен є: вмiст валунiв, що мають злагоджену поверхню, своєрiдний i хiмiчний склад, що вiдбивають склад тих порiд, по яких просувався льодовик.
Морени – це породи, основи мерзло земельних металiв. Для морен характерна значна кiлькiсть пiску, рихлiсть та велика кiлькiсть валунiв. Основна морена бiльш глиниста.
Озернi вiдклади. Цi породи вiдкладалися в стародавнiх та сучасних озерних котлованах. До озерних вiдкладiв вiдносяться оливковi важкi суглинки i глини, нагромадження на днищах подiв.
Алювiальнi вiдклади. До них належать вiдклади штучних вод. Характерною ознакою цих порiд є добре виражена шаруватiсть. Вони мiстять значну кiлькiсть гумусу i поживних речовин для рослин. Механiчний склад алювiальних вiдкладiв може бути рiзним.
Озерно-алювiальнi вiдклади. Ця група порiд складається як з озерних, так i алювiальних вiдкладiв, якi утворились в районах понижених рiвнин, що весною заливались талими водами.
Еоловi вiдклади. Це група порiд, походження яких пов’язане з дiєю вiтрiв. До порiд особливого походження вiдносять пiщанi наноси в пустинях. Еоловi вiдклади вiдрiзняються вiд iнших певною вiдсортованiстю матерiалу за вагою та величиною часток.
Характерним є також те, що порода не промита водою.
Крiм пiскiв вiтри також вiдкладають iншi породи, збагаченi глинистими частками.
У породах, що вiдкладенi вiтром, здебiльшого вiдсутня будь-яка шаруватiсть, а якщо вона й помiтна, то нашарованi породи залягають пiд косим кутом. Нашарування, вiдкладенi водою, переважно строкатi, i один шар вiд одного вiдмежовується.
Лiси i лисуватi суглинки. З найбiльш поширених осадових континентальних порiд лiси i лiсовиднi породи як за будовою, так i за хiмiчним складом є найбiльш сприятливiшим для створення грунту з високою родючiстю. Цi породи забезпеченi зональними речовинами, якi може використати рослина.
Леси займають до 0,4% площi всiх материкiв, а якщо виражати i лiсовиднi породи, то площа їх досягає 9,4%.
Товщина їх вiд одного до сотнi метрiв. Лесова товща на територiї однорiдна. Вона складається з ярусiв, мiж якими залягають релiктовi грунти минулих геологiчних вiкiв. Кожний релiктовий грунт є показником перерви у вiдкладаннi лiсу та змiни клiмату в бiк потеплiння, збiльшення вологостi i появи вiдповiдної флори i фауни.
В результатi цього утворився певний грунт. В шарах цих грунтiв краще розвивається коренева система дерев, i зокрема плодових культур.
З фiзичного боку лiс являє собою кринку, пористої будови, без ознак нашарування пальвого (з рiзними вiдтiнками) кольору породи. Вiн збагачений на карбонати (5-15% i бiльше).
За мiнералогiчним складом лiс являє собою досить складну породу. До складу лiсу входить багато рiзних глинистих мiнералiв. Механiчний склад лiсу в межах України рiзний. Лiсовi породи i лiсовиднi суглинки мiстять певну кiлькiсть гумусу. Мiж лесами i моренами є багато спiльного.
Лесовиднi суглинки мають походження елювiальне, алювiальне, прагновiальне. Лiси не пов’язанi з пiдстилаючи ми породами, а лiсуватi суглинки пов’язанi.
Лесовиднi суглинки залягають на рiзних елементах рельєфу. В лiсо видних суглинках iнодi є карбонати у виглядi прожилок i псевдомiцелiй. В них слабо виявлена шаруватiсть, iнодi вона зникає зовсiм.
За механiчним складом це переважно пiскувато-суглиннi породи.
породу з прошарками глинистого пiску, твердо зцементованого пiсковика зеленуватого кольору. Цi породи багатi на мiнерал глауконiт (до 7%) з вмiстом значної кiлькостi калiю. Продукти вивiтрювання часто залягають безпосередньо на щiльних кристалiчних породах. Утворенi на них грунти в зв’язку з близьким заляганням твердих порiд не можуть бути використанi пiд плодовi багаторiчнi насадження.
2. Органiчна частина твердої фази грунту i її склад
Ботенциальными источниками органического вещества почв можно считать все компоненты биогенеза, которые попадают на поверхность почв или в толщу почвенного профиля и участвуют в процессах почвообразования.
Запасы биомассы биогенезов, её структура и динамика неодинакова в разных природных зонах.
Запасы фитомассы в различных ландшафтах тундровой зоны изменяются от 150 до 2500 г/м2
, причин поривал масса привышают надземную в 3-4 раза.
Химический состав биомассы в значительной мере определяет все этапы новообразования гумуса. В формировании молекул гумусовых кислот принимают участие любые структурные химические органичные вещества, освобождающиеся в процессе трансформации отпада и опада. В биогеоценозах разные природные зоны с разным запасом и составом фитомассы определяют различия в почву белков, углеводов, липидов, ароматических
В процессе трансформирования остатков растений, животных и микроорганизмов, а также при поступлении в почву продуктов из метаболизма органическое вещество обогащается веществами индивидуальной неспецифической природы. Они составляют 10-15% от органичного вещества почвы. Среди них обычно выделяют грунты.
Азотосодержающие вещества представлены белками и аминокислотами. Белки – компоненты всех живых существ. Это полимеры, что состоят из аминокислотных остатков, соединяющих амидной свизью.
Гетерополисахариды – сополири различных сахаридов.
Липиды – большая группа органичных соединений, которую делят на липиды. В липидах часто относят такие же соеденения, которые при исследованиях не отделяют от лепидов.
Ароматические соединения и их производные включают и моноциклические арты и их полемеры. В моноциклических артам относят ароматические кислоты, которые содержат одно бизольное кольцо и одну карбоксильную группу. К полимерам артов относят
3.
Склад облiстих катiонiв та ємнiсть поглинання рiзних типiв грунту
Общее количество всех поглощенных катинов, которые можут быть витеснены из почвы, называют емкостью поглощения или емкостью калеонного обмена (ЕКО) почвы. ЕКО зависит от содержание в почве коллоидной и предполлоидной фракцией, строения и поверхностей.
При увеличении дисперсивности в состав поглощающено коплекса частиц емкость поглощения катионов возростает.
Органичная часть почвенного комплеса обладает значительно большей емкостью поглощенным, или минеральным. Високая емкость поглощения минералов обусловлена расширеными при увлажнении пространств и расположениям катионов на катионы растворов.
По мере увеличения в почвенном поглощении содержания алюминия и железа и наличие свойств почвенных минералов возрастает. Так как амионы менше гидратированы, чем катионы, они характеризуются високой селиктивностью поглощения.
Амиони и NO3
практически не поглащаются почвой. В поглощении амионов большую роль играют процессы самообразования. При взаимоотношении растворителей солей образуются новые, нерастворительные в воде соли (сульфаты, фосфаты), в твердую фазу почвы. Таким путем интенсивно поглощаются почвы иони.
Органические вещества, насыщение такими фосфаты, но значительно , чем полуторные оксиды. Поглощение фосфатов приводит к накопычению фосфора в почве, но силикат
4.
Фiзичнi властивостi грунту залежать вiд його хiмiчного, механiчного i подiляються на загальнi, типовi i воднi. До загальних вiдносять питому вагу, об’ємну вагу i пористiсть.
Бiотомою вагою твердої фази грунту називають вагу одиницi об’єму абсолютно сухих грунтових частик. Питома вага грунту залежить вiд мiнералогiчного складу.
Об’ємна вага залежить вiд будови твердих часток, кiлькостi в ньому мiнерального складу i структури. Гумусовi горизонти завжди мають меншу об’ємну вагу.
Питома вага твердої фази грунту та його об’ємна вага дають певне уявлення про вмiст речовин i про мiнералогiчний склад, а також структурнiсть i пористiсть даного грунту.
На пористiсть грунту великий вплив має його механiчний склад: чим дрiбнiшi механiчнi елементи, тим бiльша його пористiсть. Пористiсть грунту подiляють на капiлярну i некапiлярну. Капiлярна i некапiлярна пористiсть становить загальну або сумарну, пористiсть грунту. Найбiльш загальна пористiсть грунту з добре вираженою золистою структурою i найменша – в безструктурних грунтах. Пористiсть в верхнiх горизонтах бiльшостi грунтiв становить 55-65%. Певний вплив на пористiсть грунту мають перегнiйнi речовини. Змiнюється також пористiсть грунту i по його частичних горизонтах. Пористiсть впливає на проникнення в грунт повiтря, води.
5.
Грунти рiчкових заплав. Їх генезис властивостi, способи мелiорацiї
Значну територiю СРСР займали рiчковi долини. Частина цих долин на веснi заливається талими водами, а влiтку окремi мiсцевостi – дощовими.
Долини, якi заливаються перiодично, називають заплавами. Водний рiчний рiк i рiвень води пiд час найбiльшої повенi буває рiзний i залежить вiд багатьох умов: клiматичних, характеру весни, об’єму i швидкостi притоку води в заплаву та iн. загалом на рiвнинах, у долинах рiк рiвень води пiд час повенi може пiднятися вiд 2 до 10 м. Деякi рiки заливають заплави щороку, i на довгий перiод, а iншi навпаки, на короткий i не кожного року. Розрив води на заплавах залежить вiд природних умов – тип географiчних широт. Де протiкає рiка. Води, переносять у долину рiчки велику кiлькiсть пiщаних, глинистих i органiчних часток. На рiвнинах просторова кiлькiсть вiдкладень iнша. Чим мутнiша вода в рiчцi (бiльше завислих часток), тим бiльше злитого матерiалу потрапляє у заплаву. В пiвнiчних широтах рiки менш могутнi, нiж в пiвденних безлiсих. Таким чином, вся поверхня в долинi рiчки, мiж корiнними берегами заповнюється крихким вiдкладенням алювiя, з якого формуються луговi тераси.
У процесi переносу талими i атмосферними водами матерiали не тiльки змiнюються, а й сортують за вагою i розчиннiстю.
Частинки рiчкової долини заповнюються пiском, глиною, мулом. Найбiльш диспергованi частинки глини та пiску, а також розчиненi солi виносяться водою в море.
У зв’язку з тим, що поверхня заплави покривається неоднаковими осадовими матерiалами, утворюється неоднаковий рельєф. У зв’язку з цим площу заплави подiлять на три частини: прируслову, притерасну i центральну.
Прируслова частина розташовується вздовж рiки i межує безпосередньо х її руслом. Вона вкрита переважно крупними i пиловидним пiском.
Центральна заплава – це найбiльш широка частина долини. Її грунти забезпеченi значною кiлькiстю поживних речовин i мають сприятливi фiзичнi i бiологiчнi властивостi. У центральному заплавi утворюються грунти з рiзною, часто навiть досить високою родючiстю.
Недолiком заплавних грунтiв є тi, що вони звiльняються з-пiд води пiзно навеснi, через що сiвба на них запiзнюється.
6. Причини i шляхи утворення болiт i заболочених земель
Болотнi грунти – це величезний резерв для освоєння нових земель, якi мають високу потенцiйну родючiсть.
Уяви утворення болотних грунтiв.
Розвиток болотних грунтiв тiсно пов’язанi з надмiрним зволоженням, що виникає з причин як гiдрологiчного, так i бiологiчного порядку.
якi розташованi на пiщаних породах, не пропускає води вглиб мiцний горизонт.
Заболочення грунтiв на луках, вiдбувається з причин бiологiчного порядку. Завдяки iнтенсивному розвитку процесу пiд злаковою рослиннiстю на поверхнi грунту нагромаджується велика кiлькiсть органiчної маси в формi рiзних решток. У цiй масi мiститься багато поживних речовин, недоступних для рослин, та затримується вода, через що припиняється вiльний доступ повiтря в грунт, що створює сприятливi умови для розвитку аеробних процесiв у глибинних його горизонтах.
Аеробнi процеси за цих умов досить обмеженi, а тому значно погiршується повiтряний та водний режим, а також зменшується кiлькiсть доступних поживних речовин у грунт.
Нещiльно кущовi злаки добре розвиваються при дерновому процесi i дiють велику кiлькiсть органiчної маси – корiння, яке глибоко проникає в грунт. За таких умов поступово зникають однi рослини, поступаючись мiсцем вимогливим щiльно кущовим злакам. Характерним для цих рослин є те, що вони розвивають значно меншу в порiвняннi з нещiльно кущовими надземну масу.
Щiльно кущовi злаки з решток i живих рослин утворюють кутики, якi затримують стiк води i зменшують її випаровування, через що грунт надмiрно зволожується, в ньому посилюється аеробнi процеси i вiд здрiбнюється на доступнi для рослин пасивнi речовини.
У перiод розквiту щiльно кущових злакiв посилено розвиваються рiзнi осоки. Отже, самi рослини сприяють бiологiчному заболоченню грунту.
найбiльше.
Утворюються болотнi грунти без участi рослинностi i проходження пiдзолистої стадiї, а з часом вони перетворюються в потужнiшi торфовища.
| 
