Вирощування гороху
Горох (Pisum)
– однолiтня, самопильна трав'яниста рослина сiмейства Бобовi, зернова бобова культура.
Батькiвщиною гороху вважають Пiвденно-Захiдну Азiю, де вiн вирощувався ще в кам'яному вiцi, в Українi горох вiдомий з незапам'ятних часiв.
кислоти (до 59 мг%), маються рiзнi цукри (бiльш 7%), крохмаль (1–3%), вiтамiни З, РР, групи В, каротин, клiтковина. Живильна цiннiсть гороху в 1,5- 2 рази вище, нiж картоплi й iнших овочiв, крiм тою горох багатий солями калiю, кальцiю, фосфору i залiза.
Рослина гороху одна iз самих холодостiйких овочевих культур, особливо це виявлено в сортiв з округлими, гладкими насiннями. Сходи гладкозернистих сортiв витримують заморозки до -6 °С. По цьому горох можна висiвати ранньої навеснi. Оптимальна температура для проростання насiння i наступного росту рослини 16–25 °С.
Будучи рослиною помiрних широт, горох позитивно вiдзивається на довгий день. Вегетацiйний перiод гороху в пiвнiчних районах коротше, нiж на Пiвднi, а при короткому 10 годинному днi деякi сорти навiть не зацвiтають. Вiн погано переносить затiнення i добре росте на освiтлених дiлянках.
Горох вимогливий до ґрунтової вологи, особливо при проростаннi насiння i в перший перiод вегитацiї. Мириться з надлишковою вологiстю, але не переносить високого стояння ґрунтових вод. Завдяки могутнiй кореневiй системi – горох стiйкий до короткочасних посух. Кращi ґрунти для гороху – легкi суглинки i субпiщаники з нейтральною реакцiєю. На малородючих ґрунтах ефективне внесення як органiчних (перегнiй, компост), так i мiнеральних добрив (особливо чуйний на фосфорно-калiйнi).
Догляд за рослинами складається в розпушуваннi ґрунту, у забезпеченнi рослин вологою, знищеннi бур'янiв, своєчаснiй установцi опор. Низькорослi сорти в опорi не бiдують. Якщо посiви гороху будуть виконувати функцiю захисних кулiс, то споруджують шпалери.
Врожай забирають багаторазово, по мiрi формування бобiв. Знiмаються боби добре заповненi горошком, якi не почали втрачати яскраво-зеленого збарвлення. В мiру дозрiвання гороху кiлькiсть цукрiв зменшується, а бiлка i крохмалю збiльшується.
салати, а також вiн служить для прикраси рiзних блюд.
Ботанiчна характеристика
(пiдродини лядвенцевих – Lotoideae) – подiляється на шiсть видiв:
горох культурний (посiвний) – P. sativum L.;
горох низькорослий – P. himile Boiss et Мої.;
горох абiссiнський – P. abyssinicum Braun.;
горох червоно-жовтий – P. fulvum Sibth. et Sm.;
горох багаторiчний (красивий) – P. formosum Boiss.
Найпоширеншiим є посiвний горох, який визнається деякими ботанiками як збiрний вид культурного гороху (Pisum sativum L.). Його подiляють на чотири пiдвиди:
культурний посiвний – sativum Gov.;
польовий – arvense L.;
закавказький – transcaucasicum Gov.;
Академiк П. М. Жуковський вважає, що посiвний i польовий горох – це самостiйнi види. Переважна бiльшiсть сортiв, якi вирощують в Українi, належать до виду культурного, або посiвного гороху, менша частина – до польового, який ще має назву пелюшка.
Характернi морфологiчнi ознаки посiвного та польового гороху
Горох посiвний
Насiння округле, з гладенькою поверхнею або кутасте iз зморшками на поверхнi (так зване мозкове), жовте, оранжеве, зелене, без малюнка, переважно iз свiтлим насiнним рубчиком (рiдше з чорним). Сходи i листки зеленi. Квiтки бiлi (зрiдка голубi).
Горох польовий
Насiння округло-кутасте з гладенькою або хвилястою поверхнею; сiре, буре, коричневе, темно-червоне, фiолетово-червоне, часто з малюнком, з бурим або чорним насiнним рубчиком. Сходи i листки зеленi, але в основi прилисткiв та в мiсцях прикрiплення листочкiв i вусикiв є червонуватi антоцiановi плями. На стеблах сходiв i дорослої рослини з бiльш освiтленого пiвденного боку теж помiтне червонувате забарвлення. Квiтки рожевi, фiолетово-червонi, пурпуровi (рiдше бiлуватi).
Ботанiки вважають, що вiднесення гороху посiвного i польового до рiзних видiв бiльш аргументовано з ботанiчної точки зору. Тепер серед кормових сортiв гороху на зерно (їх можна використовувати як харчовi) є такi, в яких зерно має свiтле забарвлення, а рубчик – темне.
Коренева система
у гороху добре розвинена. Головний стрижневий корiнь проникає у ґрунтуна глибину до 1,5 м, а розгалуженi бiчнi коренi – до 1 м у боки.
Стебло трав'янисте
, в основi здатне до гiлкування, рiзної висоти: у карликових сортiв – до 50 см, напiвкарликових – 80, середньорослих – 130 та у високорослих – до 150–200 см i бiльше. Карликовi сорти стiйкi проти вилягання; високорослi – утворюючи сланкi стебла, вилягають. У поперечному розрiзi стебло округле або невиразно чотиригранне, порожнисте, рiзної товщини, з багатьма мiжвузлями. Стебла у гороху бувають простими (звичайними) i фасцiйованими (штамбовими). Простi стебла мають видовженi мiжвузля, до верхiвки тоншають; фасцiйованi – складаються з коротких мiжвузлiв, у верхнiй частинi розширено-сплющених (фасцiйованих).
Листки
iнших високорослiших рослинах. Листочки яйцеподiбнi, оберненояйцеподiбнi, довгастi, округлi, ромбiчнi, рiзної величини. Прилистки великi, бiльшi, нiж листочки, напiвсерцеподiбної форми, зубчастою основою охоплюють стебло. Стебло, листки i прилистки покритi восковим нальотом.
У природi трапляються форми гороху з непарнопiрчастими та багаторазово парнопiрчастими листками, а також з листками у виглядi розгалужених вусикiв (горох вусатий).
\Квiтки
у посiвного гороху величиною вiд 15 до 36 мм, переважно бiлого кольору, зрiдка – голубого. У сортiв з простим стеблом квiтки розмiщуються по 1–2 на квiтконiжках вздовж стебла; з фасцiйованим (штамбовим) стеблом квiтконiжки з 2–5 квiтками розмiщуються у верхнiй частинi стебла, утворюючи суцвiття – несправжнiй зонтик. У польового гороху квiтки рiзного кольору, частiше фiолетово-червоного.
Плiд
– бiб. За будовою стулок бобiв посiвний i польовий горох подiляються на лущильнi й цукровi сорти. У стулках лущильних сортiв гороху, якi вирощують в основному для одержання стиглого зерна, внутрiшнi боки стулок вистеленi пергаментним шаром клiтин, який надає мiцностi й жорсткостi плодам. У цукрових сортiв, насiння яких використовується для консервування або безпосереднього вживання в їжу в недостиглому станi, пергаментний шар клiтин вiдсутнiй. Такi плоди є досить нiжними i часто використовуються у їжу «на лопатку» – цiлими.
За формою боби у лущильних сортiв бувають прямими, зiгнутими i шаблеподiбними, з тупою або загостреною верхiвкою, у цукрових – мечоподiбними з гладенькою поверхнею стулок та чоткоподiбними, в яких добре помiтнi на стулках перетяжки мiж насiнними гнiздами.
вузькi (0,3–0,4 см), середнi (0,5–0,8 см) й широкi (0,8–1,2 см).
У сортiв гороху зернового напряму в кожному бобi мiститься у середньому 5–6 насiнин з вiдхиленнями вiд 3–4 до 12 насiнин. За формою насiння округле, кутасте, округло-кутасте, квадратне. Поверхня його гладенька або зморшкувата.
Забарвлення насiння у посiвного гороху, насiнна оболонка якого прозора, визначається кольором сiм'ядолей i може бути бiло-рожевим, жовтим, оранжевим, сизо – або оливково-зеленим, з свiтлим, рiдше темним рубчиком. У польового гороху насiння сiре, буре, коричневе або чорне, що залежить вiд забарвлення насiнної оболонки, часто з крапчастим, мармуровим або плямистим малюнком, з темним насiнним рубчиком.
Рiзновидностi гороху
Поширений у виробництвi посiвний горох подiляється на рiзновидностi за такими основними ознаками: висотою та формою стебла; забарвленням сiм'ядолей, насiння i насiнного рубчика; розмiром насiння i будовою бобу.
За цими ознаками горох подiляють на карликовий та напiвкарликовий, у яких висота не перевищує 25–60 см, середньорослий – 60–90 i високорослий – з стеблом понад 90 см; з простим або фасцiйованим стеблом; насiнням крупним (маса 1000 шт. понад 250 г.), середнiм (170–250 г.) або дрiбним (менше 170 г.), рожевого, зеленого, оливкового або воскового кольору та свiтлим чи темним насiнним рубчиком, жовтими або зеленими сiм'ядолями.
Аграрiй, Акцiонер, Богатир чеський. Грант Дамир 4, Вiнничанин, Дельта, Люлiнецький короткостеблий, Надiйний, Напарник, Неосипаючий 1, Рапорт, Топаз 2, Труженик, Харкiвський 29 та iн., аз кормових Богун, Зерноукiсний 92, Резонатор, Усатий 90 тощо.
|
