Аналiз i прогноз кон'юнктури ринку кормiв
на тему: Аналiз i прогноз кон'юнктури ринку кормiв.
Змiст
1. Основи годiвлi сiльськогосподарських тварин
3. Хiмiчний склад кормiв
5. Коренебульбоплоди, їх пiдготовка i способи згодовування
6. Баштаннi культури, їх пiдготовка i способи згодовування
7. Пасовищний корм i використання пасовищ
8. Грубi корми, поживнiсть i оцiнка
9. Корми тваринного походження
10. Способи пiдготовки кормiв до згодовування
1. Основи годiвлi сiльськогосподарських тварин
Успiшний розвиток тваринництва можливий тiльки при створеннi мiцної кормової бази. При наявностi достатньої кiлькостi кормiв можна забезпечити рiст поголiв'я сiльськогосподарських тварин i високу продуктивнiсть їх.
Основною умовою змiцнення кормової бази є збiльшення виробництва рiзних високоврожайних кормових культур у радгоспах i колгоспах.
речовин, удосконалювати тварин i пiдвищувати їх продуктивнiсть.
Швидкiсть росту, маса тварин i розвиток їх перебувають у прямiй залежностi вiд умов годiвлi. Недогодiвля або неповноцiнна годiвля призводять до порушення гармонiйностi в будовi тiла, зниження вiдтворної здатностi їх, авiтамiнозiв, порушення травлення, обмiну речовин та iн.
Вiд годiвлi залежить не тiльки кiлькiсть, але й якiсть продукцiї. Вiд якостi кормiв залежить жирнiсть, смак молока.
Погана годiвля впливає не тiльки на самих тварин, а й на їхнє потомство.
Вiд якостi кормiв значною мiрою залежить собiвартiсть продукцiї.
судять за зовнiшнiм виглядом, вгодованiстю тварин i їхньою продуктивнiстю. Потреба тварин у кормi залежить вiд фiзiологiчного стану i господарського використання їх.
Недостатня i неповноцiнна годiвля призводить у маток до затримки овуляцiї, а в плiдникiв — до погiршення якостi спермопродукцiї Потреба в поживних речовинах вагiтних маток тiсно пов'язана з розвитком плода, який найбiльш iнтенсивно розвивається в другiй половинi вагiтностi. Народження мертвих, слабких, нежиттєздатних тварин часто є наслiдком незадовiльної годiвлi маток. Молочна продуктивнiсть лактуючих тварин i склад молока значною мiрою залежать вiд загального рiвня годiвлi i особливо вiд кiлькостi протеїну в рацiонi. Потреба в поживних речовинах ростучих тварин визначається енергiєю росту молодого органiзму. В цей перiод розвиваються кiстяк, мускулатура, внутрiшнi органи. Поряд з цим з вiком вiдбуваються змiни в обмiнi речовин, в будовi i життєдiяльностi окремих клiтин i тканин. Пiд час багатої годiвлi прискорюється рiст тварин, а бiдної, навпаки, затримується, тварина перетворюється на пiзньоспiлу.
Особливо чутливий молодняк до нестачi в рацiонi повноцiнного протеїну i мiнеральних речовин, якi є основним будiвельним матерiалом для ростучого органiзму. Потреба в поживних речовинах тварин, якi перебувають на вiдгодiвлi, значною мiрою залежить вiд вiку тварин. В молодому вiцi в основному наростає м'ясо, а пiзнiше цей процес поступово уповiльнюється. У дорослих тварин, що закiнчили рiст, при вiдгодiвлi в основному вiдкладається жир. Бiлок м'яса утворюється з протеїну, на утворення жиру в тiлi використовуються жири, вуглеводи i бiлки корму.
Нормованою годiвлею називають фiзiологiчно повноцiнну i економiчно вигiдну годiвлю тварин, коли вони дiстають усi необхiднi поживнi речовини в потрiбнiй кiлькостi.
На пiдставi кормових норм складають кормовi рацiони. Кормовим рацiоном називають набiр певної кiлькостi кормiв, згодованих тваринам за певний промiжок часу. Рацiон складають на добу, декаду, мiсяць i т. д.
До складу рацiонiв треба включати такi корми, якi вiдповiдали б природi тварини, а також враховувати, якi саме корми є в господарствi. При складаннi рацiонiв звертають увагу i на економiчну ефективнiсть їх.
У виробничих умовах, як правило, рацiони складають з розрахунку на вiдповiдну виробничу групу особин вiдповiдної статi, маси, вiку i продуктивностi.
України до складу рацiонiв включають багато цукрових i кормових бурякiв, на Полiссi України велику питому вагу в рацiонi займає картопля. Вiдповiдно до природних й економiчних умов господарства застосовують певний тип годiвлi, який характеризується питомою вагою окремих кормiв у складi рацiонiв, тобто структурою їх.
2. Класифiкацiя i характеристика кормiв
Корми рослинного походження є основними у живленнi сiльськогосподарських тварин. Вони характеризуються вмiстом достатньої кiлькостi всiх речовин, необхiдних для життєвих потреб.
За поживнiстю корми рослинного походження подiляють на об'ємнi i концентрованi. До об'ємних кормiв належать соковитi (силос, зеленi корми, коренебульбоплоди, сiнаж, баштаннi), водянистi (жом, брага, меляса) та грубi (солома, сiно, полова, гiлковий корм) . Концентрованi корми — це зерновi, бобовi, насiння деяких олiйних культур, а також вiдходи технiчного виробництва (висiвки пшеничнi i житнi, макуха i шроти та iн.).
Корми мiстять неоднакову кiлькiсть поживних речовин. Вони розрiзняються за хiмiчним складом i бiологiчною властивiстю. Всi об'ємнi корми мiстять порiвняно мало поживних речовин, але займають значний об'єм в рацiонi. До цiєї групи належать рослиннi корми, якi мiстять не бiльш нiж 0,5 кг поживних речовин (0,65 кормової одиницi), 9,24 МДж перетравної енергiї на 1 кг сухої речовини корму.
Грубi корми мiстять 20—ЗО % клiтковини. До них належать сiно, солома, полова, луска i плiвки вiд очищення рiзних зерен, гiлковий корм. Грубi корми нормалiзують функцiї кишечника у тварин.
Соковитi корми мiстять понад 40 % води. Це переважно внутрiшньоклiтинна вода рослин, хiмiчно зв'язана з розчиненими речовинами, корисними для органiзму. Соковитi корми займають значне мiсце в рацiонах продуктивних тварин. До них належать трава, силос, коренебульбоплоди, сiнаж. Корми, якi мiстять воду як домiшку, називають водянистими (жом, брага, жмаки).
Один кiлограм концентрованих кормiв мiстить понад 0,5 кг перетравних поживних речовин (0,65 кормової одиницi), до 49 % клiтковини i не менш нiж 40 % води. Концентрованi корми подiляють на корми, багатi на вуглеводи (зерно ячменю, вiвса, кукурудзи, пшеницi, жита, проса, сорго), та корми, якi мiстять багато протеїну (горох, боби, люпин, вика, соя i вiдходи олiйноекстракцiйного виробництва — макуха i шроти).
Комбiкорми — це група кормiв промислового виробництва. До складу комбiкорму входять як рослиннi корми, так i корми тваринного походження, а також рiзнi домiшки мiнеральних солей, амiнокислот, синтетичних азотистих речовин, вiтамiнних препаратiв тощо.
Мiнеральними пiдкормками збагачують рацiони усiх видiв тварин i птицi. Для цього використовують кухонну сiль, сульфати залiза, мiдi, цинку, марганцю, фосфати, крейду, вапно, глину, моно-, ди- i трикальцiйфосфат, преципiтат та iн.
Вiтамiннi пiдкормки. Препарати одного вiтамiну або полiвiтамiнiв виробляють на кормовiй основi — на рослиннiй олiї, шротi, пшеничних висiвках. Як вiтамiнну пiдкормку використовують червону моркву, хвойне борошно, дрiжджi. Комплекснi добавки i сумiшки бiологiчно активних речовин виготовляє промисловiсть. До них належать протеїново-мiнерально-вiтамiннi, фосфатидно-мiнеральнi сумiшi, мiнерально-вiтамiннi добавки (премiкси).
Корми тваринного походження (молоко, молочнi вiдходи, вiдходи м'ясо- i рибокомбiнатiв, птахофабрик) включають у рацiони молодняка сiльськогосподарських тварин, свиней, птицi i хутрових звiрiв. Всi корми тваринного походження мають високу поживнiсть i мiстять багато повноцiнних бiлкiв.
3. Хiмiчний склад кормiв
Хiмiчний склад кормiв дуже рiзноманiтний i значною мiрою характеризує якiсть корму.
зелена маса i силос—60—85, а коренебульбоплоди—80—92%. Чим бiльша вологiсть корму, тим нижча його поживнiсть i тим важче його зберiгати.
речовини є будiвельним матерiалом для кiсткової тканини i частково для м'яких тканин; вони також вiдiграють дуже важливу роль у процесах обмiну. Для нормальної життєдiяльностi органiзму сiльськогосподарським тваринам потрiбнi не тiльки макроелементи (кальцiй, фосфор, натрiй, хлор i калiй), а й мiкроелементи (залiзо, мiдь, йод, кобальт, марганець, цинк та iн.).
Азотистi речовини корму називаються сирим протеїном i подiляються на бiлки та небiлковi азотистi речовини. Багатi на протеїн макуха i шрот (ЗО— 45%), зернобобовi (25—30%), сiно бобових (12—15 %), менше протеїну в зернi злакiв (10—12 %), у сiнi i соломi злакiв (4—6 %), коренеплодах (6— 10%). Дуже багатi на протеїн корми тваринного походження — до 70— 90%.
Пiд час перетравлювання корму бiлки розкладаються до амiнокислот.
Клiтковина—основна складова частина оболонок рослинних клiтин. Вона не розчиняється пiд дiєю травних сокiв. Найбiльше клiтковини в грубих кормах, особливо в соломi (40—45 %), мало—в зернi (2—10 %), ще менше в коренеплодах. Корми, багатi на клiтковину, малопоживнi.
Безазотистi екстрактивнi речовини дуже рiзноманiтнi за складом. В плодах i бульбах багато крохмалю, а цукор мiститься в основному в плодах i коренеплодах.
Вiтамiни мiстяться в основному в рослинних кормах i класифiкуються залежно вiд здатностi розчинятись у водi i жирах.
i збереження, способи переробки. Так, внесення в грунт азотних добрив сприяє пiдвищенню вмiсту протеїну в рослинах. Корми, вирощенi в мiсцевостi з вологим клiматом, мають менше протеїну, нiж корми, вирощенi в мiсцевостях з сухим клiматом. Рiзнi сорти рослин розрiзняються за вмiстом сухої речовини. У сiнi, зiбраному в пiзнi строки, бiльше клiтковини, а зiбраному в дощову погоду,— менше поживних речовин.
Хiмiчний склад корму вiдрiзняється вiд хiмiчного складу тiла тварин. В кормах переважають вуглеводи — крохмаль, клiтковина та iншi, в тiлi тварини крохмалю i клiтковини зовсiм немає, а є лише виноградний цукор i глiкоген, яких немає в рослинах. Бiлки i жири тваринного походження також вiдрiзняються вiд бiлкiв i жирiв рослинного походження.
З'їдений тваринами корм пiддається механiчнiй, хiмiчнiй i бiологiчнiй обробцi. Бiлки, жири й вуглеводи в органiзмi тварин розщеплюються до простiших речовин, якi всмоктуються в кров. При розведеннi сiльськогосподарських тварин ступiнь перетравностi поживних речовин виражається коефiцiєнтом перетравностi (кiлькiсть перетравних речовин в процентах до з'їдених).
Перетравнiсть корму залежить вiд виду й вiку тварин, величини i складу кормової даванки, пiдготовки корму та iнших умов. Так, жуйнi тварини (велика рогата худоба i вiвцi) краще перетравлюють грубi корми, багатi на клiтковину, нiж конi, свинi i птиця. Зерновi i соковитi корми рiзнi види тварин перетравлюють приблизно однаково. Молодi i старi тварини гiрше засвоюють корми порiвняно з тваринами зрiлого вiку. В молодих це пов'язано з недостатнiм розвитком зубної i травної систем, а в старих—зношуванням зубної системи. Великi даванки корму дуже перевантажують травний тракт, що негативно позначається на перетравностi корму.
Надлишок або нестача яких-небудь поживних речовин, високий вмiст клiтковини в кормi знижують перетравнiсть усiх його поживних речовин. Рiвень протеїнової годiвлi, або правильне спiввiдношення мiж протеїном i безазотистими речовинами, показує, скiльки припадає на одну частину перетравних вуглеводiв i жирiв. Оптимальними вважають вiдношення 1 : 6 чи 1:8, при яких найбiльш висока перетравнiсть поживних речовин.
4. Соковитi корми, бiологiчна цiннiсть i значення їх у годiвлi тварин
гарбузи i кормовi кавуни, кормова капуста, морква, буряки, картопля, турнепс, бруква та iн.
Силосують солому з жомом i коренебульбоплодами, лучну траву, стебла картоплi, листя бурякiв, гiлки чагарникiв i листя дерев, зелений молодий очерет та iн.
Провiдне мiсце серед силосних культур займає кукурудза та сумiснi посiви кукурудзи з люпином, соєю, квасолею, викою, соняшником.
Всi злаковi культури силосуються добре, бобовi — гiрше, але у сумiшцi iз злаковими з них виготовляють силос високої якостi.
Силосування — це бiологiчний спосiб консервування кормiв. При силосуваннi втрачається значно менше, нiж при сушiннi зеленої маси на сiно, поживних речовин корму (близько 20 %).
Суть силосування полягає в тому, що в кормi в результатi життєдiяльностi мiкроорганiзмiв в анаеробних умовах розвиваються процеси бродiння, якi супроводяться розпадом вуглеводiв i утворенням органiчних кислот. У свiжоукладенiй зеленiй масi спочатку вiдбуваються бiохiмiчнi процеси, внаслiдок яких в нiй пiдвищується температура (за рахунок окислювальних процесiв у рослинних клiтинах, в яких пiсля скошування ще триває дисимiляцiя). Чим бiльше повiтря залишається в масi, що силосується, тим енергiйнiше вiдбуваються окислювальнi процеси i тим сильнiше вона нагрiвається.
У процесi дихання клiтин витрачаються переважно вуглеводи, пiд час окислення яких утворюються вуглекислота, вода i тепло.
мiстить 3/4 молочної i '/4 оцтової кислот. Масляна кислота та iншi продукти гниття бiлкiв погiршують якiсть силосу, шкiдлива також плiсень. Молочнокислому бродiнню пiддаються гексози, дисахариди, кислоти, бiлки та iншi сполуки. Рiзнi групи молочнокислих бактерiй спричинюють певний вид бродiння. Найбiльш бажаною групою бактерiй, що спричинюють молочнокисле бродiння зеленого корму, е молочнокислий стрептокок. Для розвитку молочнокислого бродiння в засилосованiй масi необхiднi вологе середовище в межах 65—75 %, наявнiсть цукрiв та анаеробнi умови.
Реакцiя розщеплення вуглеводiв пiд час бродiння супроводиться утворенням крiм молочної незначної кiлькостi оцтової, янтарної та iнших кислот.
Молочнокислi бактерiї розвиваються в середовищi без доступу повiтря, в якому не можуть жити маслянокислi та гнильнi бактерiї.
Процес силосування вважається закiнченим, якщо кислотнiсть маси рН=4,2—4,5.
При силосуваннi до сухого корму треба додавати водянистi або соковитi корми.
Якiсне силосування вiдбувається при температурi 20—30 °С. Для цього масу, яку силосують, подрiбнюють на сiчку 3—5 см завдовжки i, як зазначалося, добре ущiльнюють. Силосують зелену масу в ямах, траншеях i баштах. Комбiнований силос для свиней виготовляють у цементованих ямах. Силоснi споруди будують повiтро- i водонепроникними до 2,5—3 м завглибшки. Стiни облицьовують кислототривким матерiалом. Плануючи мiсткостi силосних споруд, беруть до уваги, що маса 1 м3 силосу у баштi становить 7,5, у ямах i траншеях — 5,5—6 ц.
Для цiнних високопродуктивних тварин, молодняка свиней i птицi комбiнований силос виготовляють з рiзних сумiшок кормових культур та компонентiв. Наприклад, качани кукурудзи у восковiй стиглостi силосують разом з отавою конюшини, люцерни з додаванням молочнокислих заквасок. Для курчат i поросят комбiнований силос виготовляють з вареної картоплi, отави люцерни, червоної моркви та кукурудзяного борошна. Якiсний силос ароматний, в ньому зберiгаються каротин та iншi вiтамiни, його кислотнiсть 4,2—4,5. Такий корм охоче поїдають тварини.
Щоб пiдвищити поживнiсть кукурудзяного силосу, до нього додають карбамiд (3—4 кг на 1 т зеленої маси).
Сiнаж виготовляють iз зелених кормiв, дрiбностеблових культур (конюшини, люцерни, еспарцету, могару, суданки, тимофiївки), ви-ко-вiвсяної, вико-горохово-ячмiнної та iнших сумiшок. Технiка закладання сiнажу така. Зелену масу пров'ялюють протягом 1—2 днiв до вологостi 45—50 %. Потiм її подрiбнюють i закладають у сiнажнi траншеї або башти, ущiльнюють i герметичне закривають полiетиленовою плiвкою. Бродильнi процеси не вiдбуваються.
Кормовi культури для виготовлення сiнажу збирають у молочно-восковiй стиглостi. Якщо сiнаж закладають у вологу погоду, для зниження загальної його вологостi до кормової маси додають солому.
З 1 га посiву вико-вiвсяної, ячмiнно-горохової або вико-ячмiнної сумiшок мають по 150—200 ц сiнажу. Такий сiнаж згодовують великiй рогатiй худобi, свиням, коням, вiвцям та птицi.
силосуванням полягає в консервуючiй дiї хiмiчних консервантiв, якi припиняють небажанi бiохiмiчнi i мiкробiологiчнi процеси, що зменшує втрати поживних речовин i пiдвищує бiологiчну та поживну цiннiсть корму. Фосфорну кислоту вносять у подрiбнену зелену масу пiд час закладання її в силосну бетоновану траншею. Кислоту розчиняють у водi i вносять в такiй кiлькостi, щоб довести рН в зеленому кормi до 4—4,2. Завдяки цьому у кормi пригнiчується активнiсть ферментiв, мiкрофлори i корм добре зберiгається.
Корми, законсервованi хлористим амонiєм i пiросульфiтом натрiю (по 4—5 кг на 1 т зеленої маси), майже не пiдкислюються. Цi препарати консервують корм завдяки бактерицидним властивостям.
Зеленi корми характеризуються високими перетравнiстю та загальною поживнiстю. Вони найповнiше задовольняють потреби тварин у поживних речовинах. Один кiлограм трави з природних лучних пасовищ вiдповiдає 0,22 кормової одиницi i мiстить до ЗО г протеїну, 50—70 мг каротину, 2,4 г кальцiю i 0,8 г фосфору. Поживнiсть лучної трави залежить вiд ботанiчного складу травостою, фази розвитку i вiдростання трави, грунтово-клiматичних умов. На зелений корм вирощують озимий рiпак, жито, вику, пшеницю, кукурудзу, люпин, конюшину та iн. Один кiлограм озимого рiпака вiдповiдає 0,16 кормової одиницi i мiстить ЗО г протеїну. Його добре поїдають свинi. Великiй рогатiй худобi озимий рiпак згодовують подрiбненим разом iз сiчкою соломи. Один кiлограм бобових багаторiчних трав вiдповiдає 0,2 кормової одиницi i мiстить 26—38 г протеїну, а злакових — вiдповiдно 0,2 кормової одиницi i 20 г протеїну. Згодовувати тваринам бобовi зеленi корми рекомендується в сумiшках iз зеленим кормом злакових культур.
На зелений корм вирощують сумiшки бобових i злакових культур викоовес, кукурудзу з люпином, квасолею, соєю, суданську траву з викою, горохом та iн.
Пiсля збирання озимих зернових на зелений корм висiвають виковiвсяну сумiшку, люпин, суданську траву, а також рiпу, моркву та iн.
На зелений корм використовують листя або гичку цукрових i кормових бурякiв. Коровам згодовують по 20—30 кг гички на день. Вона є молокогiнним кормом.
Восени для годiвлi тварин використовують кормову капусту. Один кiлограм її вiдповiдає 0,14 кормової одиницi i мiстить 18 г протеїну.
Коренебульбоплоди добре поїдаються i легко перетравлюються тваринами. Вони мiстять 70—90 % води, багато вуглеводiв, але мало мiнеральних речовин, клiтковини i жиру. Протеїну в них 1—2 %. У деяких коренебульбоплодах багато вiтамiнiв А i С i каротину.
Цукровi буряки високопоживнi, мiстять близько 17 % цукру, 1 кг їх вiдповiдає 0,25 кормової одиницi. Згодовують їх молочним коровам по 3—5 кг за одну даванку пiсля грубих кормiв або разом з ними. Цукровi буряки мiстять отруйнi речовини (сапонiни), якi руйнуються в процесi варiння. Оскiльки при тривалому охолодженнi в буряках нагромаджуються сапонiни, пiсля варiння треба змiшувати буряки з будь-яким соковитим кормом i негайно згодовувати.
Кормовi буряки мiстять менше вуглеводiв, нiж цукровi. Як молокогiнний корм їх згодовують у сирому виглядi коровам (20— 30 кг) i вареними свиням (4—6 кг на день).
Червона морква — цiнний i поживний корм, 1 кг її, що вiдповiдає 0,15 кормової одиницi, мiстить вiд 100 до 250 мг каротину. Моркву слiд згодовувати тваринам у сирому виглядi, бо в процесi варiння руйнується каротин.
Картопля мiстить до 30 % крохмалю. Вмiст жиру, клiтковини, золи i протеїну в нiй незначний. Є вiтамiни В1, В2, С. Картопля добре перетравлюється. Один кiлограм картоплi вiдповiдає 0,33 кормової одиницi.
Бульби мiстять глюкозид соланiн, який пiд час варiння розкладається (частково переходить у воду).
Земляна груша (топiнамбур) належить до багаторiчних бульбоплодiв. Бульби її добре зберiгаються в землi протягом зими. Навеснi на посiвах топiнамбура випасають свиней. Стебла i листки його використовують для приготування силосу. Один кiлограм бульб топiнамбура вiдповiдає 0,24, а силосу з листкiв та стебел — 0,22 кормової одиницi.
6. Баштаннi культури
(гарбузи, кормовi кавуни i кабачки) мiстять до 85—90 % води, а також багато вуглеводiв, каротину, вiтамiнiв С i D. Це молокогоннi корми, 1 кг їх вiдповiдає 0,09—0,1 кормової одиницi.
Коренебульбоплоди згодовують тваринам у свiжому виглядi подрiбненими. Перед подрiбненням їх обов'язково треба мити. Для свиней буряки i картоплю краще запарювати, потiм розминати i змiшувати з iншими кормами. Запарений корм швидко охолоджують до температури 35 °С, змiшуючи з холодними кормами i водою. Великiй рогатiй худобi буряки i картоплю можна згодовувати сирими. Гарбузи, кавуни подрiбнюють на машинах ИКС-5,ОМ, а потiм на машинi С-12, змiшують з концентратами, трав'яним борошном та iншими кормами. Силосованi коренебульбоплоди i баштаннi можна згодовувати цiлими великiй рогатiй худобi i пiсля подрiбнення свиням. На механiзованих фермах силосованi буряки, картоплю, моркву i гарбузи подрiбнюють, змiшують з трав'яним борошном i концентратами, гранулюють, а пiсля цього згодовують. Гранульований корм подають тваринам механiзованим способом, що має велике значення у промисловому виробництвi продуктiв тваринництва.
7. Пасовищний корм i використання пасовищ
Пасовищна трава на рiчкових заплавах та на суходiльних, гiрських i степових луках найкраще задовольняє потреби великої рогатої худоби, овець, кiз i коней у поживних речовинах i вiтамiнах. Переведення тварин (особливо молодняка) з сухого корму на пасовищнi трави нерiдко призводить до розладу роботи травного каналу.
Зелена трава пiсля кожного спасування вiдростає i сумарна врожайнiсть її становить 200—250 ц/га, або 40—50 ц/га кормових одиниць. Врожайнiсть зеленого корму на багаторiчних культурних пасовищах пiсля 5—6 спасувань становить 300—450 ц/га, або 75— 110 ц/га кормових одиниць.
Трава на пасовищах вiдростає нерiвномiрно — на початку лiта , швидше, а в серединi i наприкiнцi через нестачу вологи в грунтi i тепла — повiльнiше.
Тварин на природних пасовищах починають випасати, коли висота травостою досягає 10—15 см. Перерослу траву спасувати недоцiльно, бо тварини з'їдають лише верхiвки рослин. Таку траву краще скосити на сiно, для виготовлення сiнажу або трав'яного борошна чи гранул. Для рацiонального використання лучних угiдь створюють культурнi пасовища. Для цього проводять докорiнне або поверхневе полiпшення лук (внесення органомiнеральних добрив, викорчовування чагарникiв, вирiвнювання площ, очищення поверхнi вiд камiння i кротовин, пiдсiвання трав i створення якiсного злакобобового травостою, розбивання та обгороджування загонiв). Корiв рекомендується випасати в одному загонi протягом 2—3 дiб. На гурт з 200 корiв площа одного загону природного пасовища має становити 9—10, а культурного (конюшинового або люцернового) — 6—8 га. Загальна кiлькiсть загонiв має бути така, щоб забезпечити стадо зеленим кормом у промiжках часу вiд спасування до вiдростання трави. Перiод вiдростання трави на Полiссi становить 15—20 днiв, в лiсостеповiй зонi—20—24, у гiрських районах—30 днiв. Отже, на пасовищi у полiськiй зонi треба мати 6—7, у лiсостеповiй — 7—8, у степовiй зонi i гiрських районах Карпат — 9—10 загонiв.
На низьковрожайних пасовищах загони використовують протягом меншої кiлькостi днiв, збiльшуючи при цьому кiлькiсть загонiв. На сiяних i високоврожайних пасовищах доцiльно застосовувати електропастухи.
Органiзацiя зеленого конвейєра передбачає забезпечення тварин зеленими кормами на весь весняно-лiтнiй перiод. Для цього у кожнiй клiматичнiй зонi добирають групу високоврожайних озимих i ярих культур i висiвають їх у певнi строки. Наприклад, для Полiсся i Лiсостепу рекомендовано такий склад культур i таку схему зеленого конвейєра: озимий рiпак, викорiпакову чи викожитню сумiшку, жито i пшеницю. Всi цi культури висiвають восени, а використовують у квiтнi й травнi.
У червнi тваринам згодовують конюшину, люцерну, еспарцет та пасовищну траву.
У липнi i серпнi — пасовищну траву, ярi посiви виковiвса, вико-горохово-ячмiнної сумiшки, сою, люпин, могар, суданську траву, чумизу, сорго, просо, отаву багаторiчних трав другого i третього строку скошування.
У вереснi — пасовищну траву, отаву багаторiчних трав 4-го i 5-го строкiв скошування, викогорохово-вiвсянi сумiшки (пiсляжнивнi посiви), кукурудзу, кукурудзо-соняшниковi сумiшки, гичку бурякiв, кукурудзо-люпиновi сумiшки.
У жовтнi — пасовищну траву, отаву багаторiчних трав, гичку бурякiв, пiсляжнивнi посiви виковiвса, рiпу, моркву, гарбузи.
До грубих кормiв належать сiно, солома, полова i гiлковий корм.
Сiно виготовляють природним або штучним висушуванням скошеної трави. Залежно вiд назви природних угiдь розрiзняють лучне, степове, лiсове та iншi види сiна. Лучне сiно подiляють на заплавне й суходiльне. Воно високопоживне i якiсне: 1 кг його вiдповiдає 0,35—0,6 кормової одиницi i мiстить ЗО—60 г перетравного протеїну.
Степове сiно за поживнiстю не поступається перед лучним: 1 кг його вiдповiдає 0,55—0,57 кормової одиницi i мiстить 25—55 г перетравного протеїну.
Гiрське сiно за поживнiстю прирiвнюють до лучного високої якостi.
0,4—0,45 кормової одиницi i мiстить 35— 45 г перетравного протеїну.
Болотне сiно найменш поживне. Один кiлограм його вiдповiдає 0,28—0,4 кормової одиницi i мiстить ЗО—40 г перетравного протеїну.
Сiно доброї якостi мають при скошуваннi трави не пiзнiш нiж пiд час бутонiзацiї бобових i до початку колосiння злакових. Застосовують природне i штучне сушiння трави на сiно. Природне сушiння — це висушування трав у прокосах, валках пiд сонячним промiнням. У перезволожених районах траву сушать на вiшалах, жердинах, а також пiд навiсами. Для штучного сушiння використовують спецiальнi сушарки, за допомогою яких вологiсть трави знижують до 15 %. У сушарках потокових i конвейєрних подрiбнена трава сушиться при вiдносно невисокiй, у баштових i барабанних— при високiй температурi. Продуктивнiсть сушарок 3—5 т висушеної трави за годину.
Вiтамiнне сiно виготовляють з бобових i злаково-бобових рослин. Траву висушують активним вентилюванням.
а озимих—0,20—0,22 кормової одиницi. Солома озимих важко перетравлюється, тому перед згодовуванням її обробляють з метою полiпшення смакових якостей, кращого поїдання та перетравностi. Стебла кукурудзи дуже поживнi: 1 кг вiдповiдає 0,35 кормової одиницi. Тваринам стебла згодовують подрiбненими. Солома бобових мiстить бiльше протеїну та мiнеральних речовин: 1 кг її вiдповiдає 0,2—0,3 кормової одиницi. Оскiльки вона повiльно просихає пiсля скошування, швидко уражується грибами, збирати її треба своєчасно i швидко та добре зберiгати. Згодовують її тваринам подрiбненою разом iз злаковою соломою.
Гiлковий корм заготовляють у виглядi зеленого молодого листя та пагонiв берези, верби, клену, лiщини, вiльхи, осики, липи i чагарникових — ожини, малини та iн. Листя i пагони висушують влiтку i зберiгають жмутками пiд навiсами.
9. Корми тваринного походження
Всi цi корми багатi на повноцiнний бiлок, мiнеральнi речовини i добре перетравлюються в органiзмi тварин.
Незбиране молоко — найбiльш поживний корм для молодняка. Воно мiстить воду (83—90 %), жир (1—6%), бiлок (2—6 %), молочний цукор (3,2—6%) та мiнеральнi речовини (0,4—0,9%). Склад молока в однiєї i тiєї ж тварини неоднаковий протягом лактацiйного перiоду. У першi днi пiсля отелення молочнi залози корови виробляють молозиво, яке вiдрiзняється вiд молока жовтуватим кольором, солонуватим смаком та своєрiдним запахом. При пiдiгрiваннi i кип'ятiннi молозиво зсiдається внаслiдок вмiсту в ньому великої кiлькостi альбумiнiв. Порiвняно з молоком у молозивi бiльше сухих речовин, особливо мiнеральних, та бiлка у формi глобулiнiв й альбумiнiв. У молозивi багато вiтамiнiв А, В, РР, Е, С та iн. Важливою бiологiчною особливiстю молозива е вмiст у ньому захисних речовин (антитiл), з якими новонародженому передається пасивний iмунiтет вiд матерi.
Незбиране молоко є природним важливим кормом для молодих тварин у перший перiод їхнього життя. Воно мiстить усi необхiднi для росту i розвитку поживнi речовини. Кiлограм молока вiдповiдає 0,35 кормової одиницi i мiстить 33 г бiлка.
знежирене молоко, сколотини, сироватка, хiмiчний склад яких наведено в табл. 1.
Таблиця 1. Хiмiчний склад вiдходiв переробки молока, %
|
Суха речовина |
Зола |
Бiлок |
Цукор |
Жир |
| Молоко незбиране |
12,7 |
0,7 |
3,4 |
4,8 |
3,7 |
| » знежирене |
9,1 |
0,75 |
3,5 |
4,7 |
0,15 |
| Сколотини |
9,0 |
0,7 |
3,4 |
4,5 |
0,4 |
| Сироватка |
6,6 |
0,7 |
0,8 |
4,8 |
0,3 |
Знежирене молоко мають пiсля видiлення жиру з молока за допомогою сепаратора. У ньому залишається до 0,1 % жиру, майже весь бiлок, мiнеральнi та iншi речовини. Влiтку телятам згодовують знежирене молоко у виглядi ацидофiльного (заквашеного чистими молочнокислими культурами). Ацидофiльне молоко застосовується з лiкувальною та профiлактичною метою проти шлунково-кишкових захворювань.
На деяких молочних заводах iз знежиреного молока виготовляють сухе молоко. Воно жовтувато-бiлого кольору, має вигляд порошку, мiстить не бiльш нiж 5—7 % води, 33 % бiлка, 47 % молочного цукру, 8 % золи i до 1,5 % жиру. Кiлограм сухого молока вiдповiдає 1,69 кормової одиницi i мiстить 12 г бiлка, 12 г кальцiю, 9,6 г фосфору.
М'ясне борошно виготовляють з вiддiленого вiд кiсток знежиреного м'яса коней, великої рогатої худоби тощо. Знежирене м'ясо висушують i розмелюють на борошно. Кiлограм м'ясного борошна вiдповiдає 1,5 кормової одиницi i мiстить 65 % бiлка. Згодовують його тiльки свиням i птицi.
М'ясокiсткове борошно виготовляють iз забитих тварин, м'ясо яких непридатне для харчування. Кiлограм м'ясокiсткового борошна вiдповiдає 1,15 кормової одиницi i мiстить 40—65 % бiлка та 8—15 % жиру. Згодовують м'ясокiсткове борошно свиням i птицi.
Кров'яне борошно виробляють з кровi коагулюванням її гарячою парою. Згусток кровi пресують, сушать i розмелюють на борошно. У середньому воно мiстить близько 74 % перетравного бiлка. Кiлограм кров'яного борошна вiдповiдає 1,39 кормової одиницi.
Риб'яче борошно виготовляють з вiдходiв переробки риби (плавникiв, луски, голiв, нутрощiв тощо). Кiлограм риб'ячого борошна вiдповiдає 1,24 кормової одиницi. Стандартне риб'яче борошно мiстить 10 % води, 50—59 % протеїну, 2—6 % жиру, 26 % золи, 49 % перетравного бiлка. У ньому багато вiтамiнiв, кальцiю, фосфору та мiкроелементiв.
10. Способи пiдготовки кормiв до згодування
Коренебульбоплоди тваринам згодовують цiлими або подрiбненими.
В бульбах картоплi мiститься алкалоїд соланiн, який шкiдливо дiє на тварин. Особливо багато його в недозрiлих i гнилих бульбах. Перед згодовуванням картоплю пропарюють (для свиней) i розминають.
Щоб полiпшити смаковi якостi соломи i пiдвищити перетравнiсть, її подрiбнюють, змочують пiдсоленою водою i змiшують з концентратами або подрiбненими коренеплодами, яких додають 20—ЗО % вiд маси соломи. В результатi внесення вуглеводних кормiв активiзується дiяльнiсть мiкрофлори рубця, що сприяє перетравленню клiтковини в жуйних.
5—6 атм. Пiсля 5—6 год. запарену сiчку теплою згодовують худобi.
Самонагрiвання i бродiння солом'яної сiчки проводять в облицьованих ямах (1,5×2 м). Сiчку, змочену 2%-м розчином солi, складають шарами в яму i для кращого бродiння додають борошнистi корми. У такiй сiчцi температура пiдвищується, вiдбувається бродiння i нагромаджуються органiчнi кислоти, внаслiдок чого смаковi якостi i згодовування її полiпшуються.
Кальцинування соломи проводять вапняним молоком (на 10 кг гашеного вапна додають 250—300 л води i 1,5 кг кухонної солi). Солом'яну сiчку на 5—10 хв. вмiщують у вапняне молоко, а потiм виймають i складають на дерев'яному помостi на 24—36 год., щоб стекла вода.
Обробка розчином лугу. На 100 кг солом'яної сiчки беруть 4—6 кг їдкого натрiю (каустичної соди) i розчиняють в 200 л води. Сiчку добре змочують розчином, ущiльнюють i залишають на 5—6 год. Перед згодовуванням її промивають водою.
Зерновi корми перед згодовуванням подрiбнюють, що пiдвищує коефiцiєнт перетравностi зерна. Свинi краще засвоюють зерно дрiбного помелу, жуйнi – середнього i крупного помелу та плющене зерно.
Вихiд соломи становить у середньому 120—150 % маси врожаю.
Кожну тонну соломи, оброблену вапном або екструдийовану i гранульовану, за поживнiстю можна прирiвняти до 2—3 т непiдготовленої соломи. Вiтчизняною зоотехнiчною наукою i практикою розроблено багато рiзних способiв пiдготовки соломи до згодовування. Всi способи подiляють на 3 групи: механiчнi та термiчнi (подрiбнення, заварювання, запарювання, екструдиювання, гранулювання), бiологiчнi (самозiгрiвання, силосування, дрiжджування, грибкування) та хiмiчнi (вапнування, кальцинування, обробка лугами, кислотами та iншими речовинами).
Тварини поїдають подрiбненої соломи у 2 рази бiльше, нiж неподрiбненої. Для полiпшення смакових якостей сiчку соломи зволожують теплою пiдсоленою водою, брагою, рiдкими дрiжджами,. кормовою мелясою (на 100 кг сiчки розчиняють у 100 л води 1,5— 2 кг кухонної солi, а кормову мелясу розбавляють водою з розрахунку 3—4 частини води на 1 частину меляси). Кормова меляса полiпшує дiяльнiсть бактерiй у передшлунках жуйних, пiдвищує перетравнiсть, сприяє утворенню амiнокислот i вiтамiнiв групи В у кишечнику. Зволожену сiчку здобрюють дертю, пшеничними висiвками, комбiкормом, макухою, шротами. Щоб полiпшити смаковi якостi, сiчку запарюють i заварюють (на 100 кг сiчки витрачають. 100 л кип'яченої води). Вуглеводи соломи при температурi 80— 90 °С карамелiзуються, i вона набуває приємного аромату. Згодовують сiчку теплою (ЗО—35 °С).
При запарюваннi сiчки соломи гинуть плiсеневi гриби i мiкроби. Запарюють сiчку за допомогою гарячої пари, утвореної у водяних котлах пароутворювачiв.
Останнiм часом запроваджуються новi способи обробки соломи, Заслуговує на увагу термiчна обробка соломи за допомогою екструдерiв. Солому обробляють парою при високому тиску (135— 180 кг на 2,5 см2) i високiй температурi (до 154 °С).
Хiмiчна обробка у 2 рази пiдвищує поживнiсть i перетравнiсть соломи, а також знешкоджує корми вiд плiсняви.
Вапнування соломи — дешевший спосiб її обробки. Поживнiсть i перетравнiсть соломи пiсля вапнування пiдвищується у 1,5—2 рази: 1 т вапнованої соломи вiдповiдає майже 400 кормовим одиницям.
Вапнують солому так. Вапняним розчином (3 кг негашеного або-9 кг гашеного вапна на 100 л води) зволожують сiчку. Потiм її складають у бурт на 24 год, пiсля чого згодовують разом iз силосом.
Обробляючи лугами, солому зволожують їдким натром з розрахунку 40—50 кг його на 600—800 л води. Для цього пiд час подрiбнення соломи в барабан соломосилосорiзки пiдводять шланг вiд цистерни, наповненої їдким натром.
Для збагачення сiчки соломи на протеїн застосовують синтетичну сечовину. Спочатку її зволожують 3—4 %-м розчином лугу (1,5—2 кг їдкого натру на 100 л води) або вапном (1,5—2 кг негашеного вапна на 100 л води) та 1 — 1,5 кг сечовини. Загальна вологiсть обробленої соломи має становити 55—65 %. Зволожену сiчку складають у траншею або яму i ущiльнюють, щоб вона самозiгрiвалася. Внаслiдок термофiльного анаеробного бродiння в соломi утворюються органiчнi кислоти i реакцiя її пiдвищується до рН==4,5—6. Така солома добре консервується i зберiгається протягом багатьох мiсяцiв, а в разi потреби її можна згодовувати на 8—10-й день пiсля обробки. При цьому вмiст протеїну в соломi збiльшується, а клiтковини — зменшується.
амiаку. Обробляють солому також амiачною водою в ямах, траншеях, буртах i безпосередньо в скиртах, пiсля чого накривають її полiетиленовою плiвкою i залишають на кiлька годин. При взаємодiї соломи i амiачної води утворюється оцтовокислий амонiй, який, подiбно до сечовини, компенсує нестачу протеїну в соломi. Пiдрахунками встановлено, що поживнiсть соломи, обробленої амiачною водою, пiдвищується у 2 рази.
Термоамонiзацiю соломи проводять так: у кормозапарниках К-1 мiсткiстю 25 м3 через люк за допомогою пневмотранспортера завантажують 0,9—1 т сiчки соломи. Потiм насосом подають 1,5— 2 %-й розчин кухонної солi i довантажують решту соломи (норма 1,4—1,5 т). У наповнений i закритий агрегат подають амiачну воду з розрахунку 50—60 л на 1 т соломи, 700—800 л води i 12—16 кг кухонної солi. Пiсля заповнення в агрегат подають гарячу пару протягом 2,5—3 год. Температуру кормової маси доводять до 90 °С. Оброблену сiчку вивантажують на транспортер i в теплому виглядi згодовують тваринам. Вмiст протеїну в обробленiй соломi збiльшується у 4—5 разiв.
Запаси грубих кормiв у господарствi визначають обчисленням маси кормiв, якi зберiгаються у скиртах або тюках. Якщо при скиртуваннi солому чи сiно не зважували, то його масу визначають обчисленням об'єму. Потiм масу 1 м3 корму множать на об'єм скирти в кубометрах i мають приблизну масу корму в скиртi.
Гранульованi корми виготовляють з штучно висушених конюшини, люцерни, еспарцету, а також з лучних трав, соломи, жому з додаванням до них меляси, мiнеральних солей та карбамiду. Спiв-пiдношення кормiв i добавок регулюють за поживнiстю залежно пiд групи продуктивних тварин. Гранульований монокорм виготовляють з ячменю, кормових бобiв, виковiвсяної сумiшки. Так, ячмiнь, скошений у восковiй стиглостi, спочатку переробляють на сiчку, штучно висушують, а потiм гранулюють. Такi гранули з ячменю поживнiшi i мiстять бiльше каротину, нiж гранули з соломи i зерна ячменю.
Додаючи до гранульованого корму бiопрепарати — вiтамiни, антибiотики, мiкроелементи, гормональнi стимулятори, транквiлiзатори та антиоксиданти—мають бiлково-вiтамiннi, бiлково-мiнеральнi концентрати. Такi кормовi гранульованi сумiшки виготовляють для птицi, продуктивних тварин, молодняка свиней i великої рогатої худоби. Для вiдгодiвлi молодняка великої рогатої худоби виготовляють гранули з соломи, жому, меляси та карбамiдiв.
Оскiльки гранульованi корми тваринам згодовують у менших кiлькостях, але частiше (до 15 разiв на день), рацiон складають з грубих, соковитих i гранульованих кормiв. Рацiон лише з гранульованих кормiв знижує моторику травлення у рубцi жуйних тварин.
Трав'яне борошно виготовляється у спецiальних сушарках. Завдяки швидкому висушуванню втрат поживних речовин вiд розпаду i вимивання дощем практично немає. Температура зеленої маси пiд час сушiння досягає 90—100 °С, тому процес висушування триває 2—3 хв. Маса 1 м3 розмеленого трав'яного корму становить близько 300, а гранульованого—600—750 кг. Трав'яне борошно за поживнiстю близьке до концентрованих кормiв.
Виготовляють його з люцерни, конюшини, сої, бобiв, люпину, виковiвсяної сумiшки, червоної моркви з листям, гички бурякiв, ячменю, кукурудзи, сорго (у молочно-восковiй та восковiй стиглостi). Якщо трав'яне борошно гранулюють, до нього додають розчин сантохiну. Гранульований корм краще зберiгається у герметичне закритих примiщеннях або в мiсткостях, наповнених вуглекислим газом чи азотом.
Для згодування використовують також концентрованi корми. До концентрованих кормiв належать зерно злакових i бобових культур та вiдходи борошномельного та олiйного виробництва — висiвки, макухи, шроти. Концентрованi корми характеризуються високим вмiстом сухої речовини (84—88 %) i низьким вмiстом клiтковини (2—9 %), води (12—16 %). Цi корми подiляють на 3 групи: зерно злакових культур (багате на вуглеводи), зерно i насiння бобових (багате на протеїн), зерно сої, кукурудзи i насiння олiйних культур (багате на жир). Із злакових культур вирощують здебiльшого кукурудзу, ячмiнь, овес, жито.
або спочатку полущене, а потiм пiдсмажене зерно ячменю, кукурудзи, пшеницi, гороху. Для цього зерно спочатку зволожують, а потiм пiдсмажують на листi залiза на легкому вогнi, постiйно перемiшуючи i доводячи його до свiтло-коричневого кольору. Пiсля такої термiчної обробки зерно крихке i солодкувате на смак внаслiдок декстринiзацiї i карамелiзацiї вуглеводiв. У разi нестачi в рацiонi вiтамiнiв зерно пророщують на гiдропонному розчинi. Пророщування протягом 2—3 днiв збагачує зерно на вiтамiни комплексу В, а протягом 7—8 днiв — i на каротин. Пророщене зерно разом з ростками подрiбнюють i згодовують молодняку тварин i птицi.
Дрiжджуванням розмелене зерно збагачують на вiтамiн В та бiлок. Технiка дрiжджування аналогiчна приготуванню тiста на дрiжджах. Спочатку розводять дрiжджi у теплiй водi з розрахунку 1—1,5кгна1ц корму. Розведенi дрiжджi ставлять у тепле мiсце (20—ЗО °С) i помiшують через кожнi 15—20 хв. Водночас пiдготовляють кормове борошно, запарюючи у спецiальному чанi або дерев'янiй мiсткостi гарячою водою (80—90 °С). При такiй температурi протягом 3—4 год. вуглеводи карамелiзуються i борошно у виглядi рiдкого тiста осолоджується. У таке тiсто добавляють розведенi дрiжджi. Дрiжджi вважають збродженими, коли утворюється багато пухирцiв. Потiм їх перемiшують з рiдким тiстом, розмiшують i залишають на 3—5 год. у теплому мiсцi (20—25 °С), помiшуючи через кожнi ЗО хв. Пiсля цього дрiжджований корм змiшують з iншими кормами i роздають тваринам. Зерновий корм доцiльно згодовувати тваринам у сумiшках з iншими видами кормiв (злаковi корми змiшують з бобовими).
Комбiкорми (комбiнованi корми) виготовляють за спецiальними рецептами на заводах. Вони найповнiше задовольняють потреби тварин у поживних речовинах. До складу комбiкормiв входять концентрованi i грубi корми та рiзнi вiдходи технiчного виробництва, кухонна сiль, сумiш мiкроелементiв, комплекс вiтамiнiв, антибiотики та iн. Виготовляють їх у виглядi брикетiв, гранул i борошна вiдповiдно до рецептiв для рiзних видiв тварин i птицi.
Висiвки порiвняно iз зерном мiстять бiльше протеїну, жиру, клiтковини тощо.
Рештки олiйного виробництва (макуху, шроти) мають у процесi добування олiї з насiння олiйних культур. Макуху виготовляють пресуванням, а шроти — екстрагуванням жиру бензином, сiрковуглецем та iн. Макуха мiстить 4—8, а шроти—0,1 % жиру.
Вiдходи цукрового виробництва (жом i мелясу) також згодовують тваринам. Свiжий жом мiстить близько 90—95 % води, а суха речовина його складається переважно з вуглеводiв. У жомi мало мiнеральних речовин, зокрема фосфору i вiтамiнiв.
Меляса мiстить 20 % води, 50—60 % цукру, 10 % зольних елементiв. Сполук азоту у мелясi не бiльш нiж 10 %, складаються вони в основному з амiдiв i нiтратiв.
Лiтература
2. Основи сiльського господарства. Практикум. Пiд редакцiєю Польського Б. Н. – К.: Вища школа, 1983.
4. Рослинництво. Лабораторно-практичнi заняття. За ред. М. Г. Городнього, 2-е вид., перероб. i доповн. К.: Вища школа, - 1996.
|
