Аграрне право зарубiжних країн
.
ПЛАН
Вступ. 3
1. Поняття, змiст аграрного права зарубiжних країн. 4
3. Правове становище сiльськогосподарських пiдприємств в зарубiжних країнах. 10
Висновок. 12
Список використаної лiтератури. 13
Вступ
В умовах переходу до ринкової економiки в Українi виникла нагальна потреба розробки i здiйснення великої сукупностi правових, органiзацiйних, економiчних, наукових, соцiальних та iнших заходiв з метою забезпечення такого розвитку аграрної сфери економiки, який би повнiстю вiдповiдав потребам країни, забезпечував її продовольчу безпеку.
села, проведеннi аграрної i земельної реформ.
Аграрнi перетворення стали, таким чином, реальною необхiднiстю. Цi перетворення потребують вiдповiдного правового забезпечення, нормативного регулювання у сферi суспiльних вiдносин, пов'язаних з виробництвом, переробкою i реалiзацiєю сiльськогосподарської продукцiї. Здiйснення аграрної полiтики, а також аграрної i земельної реформ в Українi є необхiдним i важливим фактором в установленнi економiчного порядку в суспiльствi. Це викликає потребу перегляду i удосконалення права i законодавства України в цiлому i аграрного зокрема.
В цьому контекстi постає нагальна потреба вивчення зарубiжного досвiду правового регулювання аграрних правовiдносин, що i є основною метою даної роботи.
1. Поняття, змiст аграрного права зарубiжних країн
Аграрне право зарубiжних країн характеризується своєрiдним предметом правового регулювання. Це є аграрнi правовiдносини, якi, по-перше, випливають iз спецiальної правосуб'єктностi суб'єктiв аграрного права, iз специфiки їхнiх завдань та предмета дiяльностi; по-друге, складаються в сферi виробництва продуктiв харчування, продовольства i сировини рослинного i тваринного походження, переробки i реалiзацiї останньої суб'єктами аграрної пiдприємницької дiяльностi. Аграрнi правовiдносини як предмет аграрного права являють собою взаємопов'язанi iнтегрованi вiдносини майнового, земельного, членського, учасницького, корпоративного, управлiнського й трудового характеру в усiй багатогранностi їх прояву в процесi здiйснення завдань дiяльностi суб'єктiв аграрного пiдприємництва.
походження. Тому особливiстю дiяльностi суб'єктiв аграрного пiдприємництва i властивостями об'єктiв аграрного права визначається своєрiднiсть предмета аграрного права як галузi нацiонального права.
Предметом аграрного права є тi суспiльнi (в тому числi виробничi, пiдприємницькi та соцiального спрямування) вiдносини, що виникають у зв'язку з утворенням (заснуванням) i статутною дiяльнiстю суб'єктiв аграрного пiдприємництва всiх форм власностi та легальних органiзацiйно-правових форм господарювання. Вони являють собою складний комплекс вiдносин як за складом суб'єктiв (зокрема громадян, якi беруть участь i є членами чи акцiонерами або учасниками суб'єктiв аграрного пiдприємництва, кооперативного чи корпоративного типiв), так i за предметом та змiстом. Суб'єктами цих вiдносин є кожний аграрний пiдприємець зi статусом юридичної особи приватного права кооперативного чи корпоративного типiв i вiдповiдно його члени чи акцiонери або учасники. У пiдприємствах кооперативного типу мiж цiєю юридичною особою (кооперативом) та його членами виникають складнi, заснованi на правi членства, внутрiшньогосподарськi трудовi, управлiнськi, майновi та земельнi правовiдносини. Як родове поняття всi вони складаються з окремих видiв i зумовлюються характером виробничо-господарської, фiнансової, соцiально-побутової дiяльностi аграрного суб'єкта пiдприємництва. Кожний з видiв цих вiдносин має притаманний йому суб'єктний склад (наприклад, орган управлiння), об'єкт та змiст правового регулювання. Майновi вiдносини, що складаються при цьому, своєю соцiально-економiчною основою мають власнiсть i право власностi, засноване на членствi. Останнє позначається як на характерi трудових, управлiнських вiдносин, так i на сутностi майнових вiдносин, Що виникають при розподiлi прибуткiв мiж членами утворення, зокрема при одержаннi членами колективного сiльськогосподарського пiдприємства, сiльськогосподарського виробничого кооперативу чи спiлки селян свого паю в разi виходу зi складу такої юридичної особи. Усi цi вiдносини за своїм предметом i суттю є аграрними.
Самостiйним видом аграрних вiдносин як рiзновиду предмета аграрного права є вiдносини, що виникають внаслiдок утворення мiжгосподарських пiдприємств (об'єднань). Предметом аграрного права в даному разi є вiдносини щодо створення цих державно-колективних суб'єктiв пiдприємництва, майновi вiдносини щодо утворення їх статутного фонду, визначення правового режиму майнових фондiв, розподiлу одержаних прибуткiв, а також визначення правового становища часток учасникiв як суб'єктiв права спiльної часткової власностi. За своєю правовою природою є аграрними i управлiнськi вiдносини, що утворюються в процесi управлiння ними на засадах самоврядування i демократiї.
2. Джерела аграрного права зарубiжних країн
Джерела аграрного права — це результат правотворчостi державних органiв як зовнiшнiй вираз волi народу, закрiпленої в унiфiкованих i диференцiйованих нормативно-правових актах, а також локальних актах сiльськогосподарських товаровиробникiв, що регулюють аграрнi вiдносини в процесi сiльськогосподарського виробництва, переробки та розподiлу сiльськогосподарської продукцiї.
До джерел аграрного права належать закони, пiдзаконнi акти, постанови, положення, правила, iнструкцiї, примiрнi статути, статути. Аграрнi правовiдносини багатограннi i характеризуються рiзновидами суб'єктiв, до яких належать сiльськогосподарськi кооперативи, iншi пiдприємства, об'єднання, фермерськi господарства, мiжгосподарськi утворення. Норми аграрного права визначають їх суб'єктивнi права, юридичнi обов'язки, правове становище, умови та порядок їх утворення i лiквiдацiї.
Аграрне законодавство складають нормативно-правовi акти, якi регулюють органiзацiйно-управлiнське забезпечення рацiонального використання земель сiльськогосподарського призначення суб'єктами аграрного права. До нього належать акти, спрямованi на належну органiзацiю ведення основних i допомiжних галузей сiльськогосподарського виробництва: тваринництва, рослинництва, їх складових частин (насiнництво, селекцiя сiльськогосподарських культур, племiнна справа). Вони визначають нормативно-правовi вимоги щодо охорони здоров'я працiвникiв сiльського господарства, дотримання правил технiки безпеки та виробничої санiтарiї у процесi сiльськогосподарського виробництва. Положення цих актiв окреслюють правосуб'єктнiсть кола виробничо-господарських пiдприємств та iнших органiзацiйно-правових формувань як суб'єктiв сiльськогосподарських виробничих вiдносин. Дiя цих актiв поширюється на товаровиробникiв усiх форм власностi.
органiзацiйно-правових i матерiально-технiчних заходiв по виконанню програм економiчного i соцiального розвитку в галузi сiльського господарства. Сюди також належать нормативнi акти, що визначають правове становище науково-дослiдних установ у сферi сiльського господарства, акти, якi мiстять технологiчнi правила залежно вiд галузей сiльськогосподарського виробництва, нормативнi акти, що стосуються матерiально-технiчного постачання сiльськогосподарських товаровиробникiв.
Розглянемо бiльш детально джерела агарного права деяких зарубiжних країн.
Сполученi Штати Америки
. Створення законодавчої бази для розвитку сiльського господарства посiдає важливе мiсце в економiчнiй полiтицi США, i саме тому тут ранiше, нiж в iнших країнах свiту, проявився суттєвий вплив держави на аграрну сферу дiяльностi.
У 1980 роцi сiльськогосподарське законодавство вийшло на перше мiсце, оскiльки йому придiлялося найбiльше уваги з боку держави. Новi обставини, що склалися як у самiй країнi, так i на свiтовiй аренi, привели до того, що необхiдно було переглянути деякi попереднi принципи пiдходу до вирiшення проблем сiльського господарства i забезпечення продовольчої безпеки. Цi проблеми стали одними з найважливiших для Конгресу, що й знайшло своє вiдображення в законах, прийнятих у той перiод.
До 80-х рокiв все сiльськогосподарське законодавство орiєнтувалося на пiдтримку сiмейного фермерства. Закон 1985 року «Про продовольчу безпеку США» започаткував юридичнi засади нового етапу розвитку сiльського господарства. Вiн пiдтвердив пiдхiд до сiльського господарства як до особливої галузi економiки, яка має стратегiчне значення для США, а також узятий країною курс на збереження широкого субсидiювання сiльського господарства за рахунок бюджету.
Цей нормативний акт легалiзував новi погляди в пiдходi до розвитку сiльського господарства. На вiдмiну вiд попередньої полiтичної лiнiї, закрiпленої в законодавствi, в ньому визначилися такi два напрямки: 1) стабiлiзацiя комерцiйного сiльського господарства країни, що означає орiєнтацiю держави на розвиток великих господарств, i 2) забезпечення належного рiвня в сiльських районах, що, з огляду на збереження соцiальної стабiльностi в сiльськiй мiсцевостi, а також введення нового механiзму державного субсидiювання сiльського господарства, передбачає пiдтримку середнього фермера.
набули програми регулювання обсягiв виробництва сiльськогосподарських культур. Витрати на сiльське господарство почали розглядатися як довгостроковi iнвестицiї для стабiльного розвитку сiльського господарства США.
Закон 1996 року «Про удосконалення та реформування сiльського господарства» надав фермерам бiльшої свободи в плануваннi обсягiв сiльськогосподарського виробництва.
Вищезазначений Закон включає нову програму пiдтримки аграрного ринку та субсидiювання виробництва головних сiльськогосподарських продуктiв. Ця програма має назву «продовольчi товари для свiту». Вона спрямована на надання пiдтримки уряду i неурядовим органiзацiям країн, що розвиваються (країни СНД, Схiдної та Центральної Європи), при переробцi та продажу дешевих товарiв з США, пiдтримку вiльного пiдприємництва i буде дiяти до 2002 року.
Нiмеччина.
Економiчний устрiй, який склався на сьогоднi в Нiмеччинi, звичайно називають соцiальним ринковим господарством. Основними його засадами є: приватна власнiсть на засоби виробництва при посиленiй юридичнiй вiдповiдальностi власникiв за використання капiталу; вiльна конкуренцiя та вiдкритiсть ринку з державним впливом; забезпечення стабiльної валюти та стабiльностi господарської полiтики; пiдтримка iнтеграцiйних процесiв в економiцi як у країнi, так i в межах ЄС; система соцiального захисту населення вiд негативного впливу ринку.
виробництво будуть вiдновленi. В цьому ж законi наголошується на основному завданнi — перетвореннi сiльськогосподарських пiдприємств Схiдного регiону Нiмеччини на такi господарськi форми, якi вiдповiдають її законам.
пiльговi кредити для пiдтримки товаровиробникiв; визначення заходiв стимулювання експорту схiдно-нiмецької продукцiї; видача субсидiй на закупiвлю сiльськогосподарської продукцiї.
Францiя.
У французському сiльському господарствi набули найбiльшого поширення два основних способи ведення господарства: прямий, коли земля сiльськогосподарського призначення оброблюється її власником, i непрямий, коли обробка землi здiйснюється особою, яка орендує господарство в одного або кiлькох власникiв, протягом останнього столiття половина сiльськогосподарських площ оброблялася методом прямого ведення господарства.
У сiльському господарствi Францiї певне мiсце посiдають груповi форми ведення господарства. Вони мають суттєвий вплив на процес сiльськогосподарського виробництва. Розвиток групових форм пов'язаний з поглибленням процесiв його спецiалiзацiї та концентрацiї. Головне мiсце серед них посiдають кооперативи.
виробникiв, якi забезпечують виробництво та збут сiльськогосподарської продукцiї певного виду на договiрних засадах.
Аграрнi правовiдносини у Францiї регулюються Аграрним кодексом, який закрiплює iснування рiзних форм власностi у сiльському господарствi, наявнiсть рiзноманiтних форм управлiння сiльськогосподарськими пiдприємствами, розвиток орендних вiдносин, орiєнтацiю на великi фермерськi господарства.
. В останнi роки у Великiй Британiї спостерiгається тенденцiя поєднання аграрного сектора з промисловим капiталом; створюються великi формування агропромислового комплексу; практикуються концентрацiї виробництва окремих продовольчих товарiв.
У розвитку аграрних вiдносин у Великiй Британiї беруть участь фермери, землевласники, найманi працiвники.
Найчастiше британська ферма являє собою сiмейний бiзнес. Фермери об'єднуються в кооперативи. В цiй країнi кооперацiя здiйснюється в таких основних формах:
1) кредитнi кооперативно-державнi системи, представленi традицiйними кооперативами по збуту та переробцi сiльськогосподарської продукцiї i постачання господарствам засобiв виробництва;
2) великi кооперативнi об'єднання унiверсального характеру;
3) кооперативнi об'єднання на основi верти кальної та горизонтальної iнтеграцiї, якi мають нацiональне регiональне значення;
4) виробничi кооперативи на основi партнерства (товариства).
Ізраїль.
Земельнi вiдносини в Ізраїлi регулюються Основним законом «Про земельне володiння».
Якщо звернутися до етапiв становлення аграрного сектора в Ізраїлi, то передусiм слiд зазначити, що першими почали викуповувати землi в Палестинi євреї з Росiї за кошти, якi були зiбранi серед єврейської частини населення країни. Купленi землi не мали персональної належностi (їх купували для сiмей переселенцiв, якi оселилися групами — кибуцами), у зв'язку з чим був створений Єврейський нацiональний фонд (ЄНФ), до якого перейшли усi кредити, купленi землi та всi наступнi надходження. Єврейський нацiональний фонд дiє на основi статуту, вiдповiдно до якого землi, купленi на об'єднанi кошти фонду, є невiд'ємною власнiстю цього єврейського народу, невiд'ємною частиною держави.
Ізраїльське сiльськогосподарське виробництво має високу насиченiсть технiкою, яка поповнюється й обновлюється в мiру необхiдностi. Це обмежило кiлькiсть осiб, зайнятих у цiй галузi.
з найбiльш розвиненим аграрним сектором.
Польща.
· Закон «Про зведення до одного мiсця земельних надiлiв»;
Цi нормативнi акти закрiплюють досягнення продовольчої незалежностi шляхом збiльшення експорту, зменшення iмпорту в кiлькiсному асортиментi, отримання позитивного сальдо торгiвлi сiльського господарства, динамiчного та ефективного розвитку сiльського господарства країни, стабiлiзацiї темпiв його зростання, зменшення витрат та збиткiв. Держава забезпечує себе продовольчими товарами, водночас покращується харчування населення.
Федеральна цiльова програма стабiлiзацiї та розвитку агропромислового виробництва в Росiйськiй Федерацiї на 1996-2000 роки, затверджена Указом Президента Росiйської Федерацiї вiд 18 червня 1996 року, передбачала закiнчити у вiдведенi для її реалiзацiї строки приведення органiзацiйно-правових форм господарювання у вiдповiднiсть з новим Цивiльним кодексом РФ. При цьому результати багатьох наукових розробок говорять про те, що в умовах переходу до ринкової економiки важливою формою господарювання на селi можуть i повиннi стати сiльськогосподарськi кооперативи рiзноманiтних типiв та їх об'єднання (асоцiацiї, спiлки).
Держава спрямовує свою полiтику на вiдхiд вiд державної власностi та перехiд до приватної власностi на землю.
Аналiзуючи аграрний сектор економiки Росiї, слiд зазначити, що країна перебуває на шляху стабiлiзацiї сiльськогосподарської галузi, але через загальну економiчну кризу їй бракує грошових коштiв, саме тому процеси в аграрному секторi вiдбуваються досить повiльно, а iнодi й гальмуються.
Основнi завдання аграрної полiтики держави полягають у тому, щоб:
· забезпечувати продуктами харчування власного споживача;
· захистити внутрiшнiй ринок;
· стабiлiзувати сiльськогосподарську дiяльнiсть;
· зменшити iмпорт товарiв;
· виробляти конкурентоздатну продукцiю;
· поновити механiзаторський парк;
· перейти на новi технологiї;
· створити пiльговi засади кредитування i т. iн.
Усе це свiдчить про те, що аграрне законодавство зарубiжних країн має ряд новел порiвняно з аграрним законодавством України. Аграрним законодавством i правом зарубiжних країни визначається законною вимога цiльового використання сiльськогосподарських земель, обов'язковiсть їх обробiтку (обов'язок належним чином використовувати свою власнiсть) пiд загрозою експропрiацiї. Великого поширення набули iнститути неподiльностi сiльськогосподарських земель, недопущення їх надмiрної експлуатацiї, принципи придбання права власностi на землю за давнiстю їх володiння або користування. Гарантiї та захист прав приватної власностi на землю здiйснюється в зарубiжному законодавствi через установлення складних процедур її вiдчуження. Важливого значення надає законодавство та право цих країн участi держави в здiйсненнi аграрних реформ.
3. Правове становище сiльськогосподарських пiдприємств в зарубiжних країнах
Останнiми роками перед багатьма країнами постає питання про необхiднiсть посилення регулюючої ролi держави щодо сiльськогосподарського виробництва. Основними важелями державного регулювання вважаються:
· цiнове регулювання виробництва сiльськогосподарської продукцiї;
· система оподаткування;
· кредитно-фiнансовий механiзм;
· антимонопольна полiтика;
· регулювання зовнiшньоекономiчної дiяльностi;
· спецiальнi цiльовi програми.
Застосування цих важелiв у рiзних країнах здiйснюється по-рiзному. Якщо, наприклад, для країн колишнього СРСР характерна державна пiдтримка слабких неприбуткових господарств, то в США пiдтримку дiстає ефективне високотоварне виробництво (близько половини субсидiй отримують 15 вiдсоткiв великих фермерських господарств).
В Італiї державне регулювання сiльського господарства (точнiше — втручання, адже Конституцiя використовує саме цей термiн) можливе щодо розмiрiв земельних дiлянок, режиму сiльськогосподарських земель, їх полiпшення та перетворення, а також надання допомоги дрiбним та середнiм землевласникам.
країн ЄС стосувалася перш за все регулювання експорту та iмпорту. Передбачено, наприклад, стягнення спецiальних платежiв при iмпортi в країни ЄС зернових культур; введена система iмпортних та експортних лiцензiй на торгiвлю яловичиною, зерновими, молоком та молочними продуктами за межi ЄС; передбачена виплата рiзницi мiж свiтовими цiнами та цiнами Союзу. Бiльш високi цiни порiвняно зi свiтовими встановлюються з метою пiдтримки своїх товаровиробникiв, але це стало обтяжливим для бюджету ЄС та окремих його членiв. Тому нещодавно переглянуто сiльськогосподарську полiтику Союзу. З метою зменшення дотацiї аграрному сектору та припинення зросту бюджетних коштiв на дотацiї сiльськогосподарським товаровиробникам були змiненi квоти на окремi види продукцiї, введенi фiнансовi санкцiї за перевиробництво деяких продуктiв тощо. Таким чином, здiйснився перехiд вiд цiнової пiдтримки виробництва та експортних дотацiй до прямої пiдтримки безпосередньо фермерiв, що пов'язано зi скороченням використання виробничих факторiв (землi, худоби) та передчасним виходом на пенсiю.
У країнах Захiдної Європи регулювання виробництва сiльськогосподарської продукцiї здiйснюється також через квотування. Наприклад, у Великiй Британiї застосовується встановлення квот на деякi види продукцiї, такi як хмiль (до 1982р.), картопля. Це регулюється актами про сiльськогосподарський маркетинг. Згiдно з внутрiшнiм законодавством квоти стосуються особисто товаровиробникiв, а не земельних дiлянок.
Для країн Схiдної Європи початку перебудови було характерне суттєве обмеження втручання держави в розвиток аграрного сектора з метою досягнення так званого «ринкового саморегулювання» сiльського господарства. Результатом такої полiтики є рiзке загострення аграрної кризи в регiонi. Тому зараз створюється нова система державного регулювання сiльськогосподарської сфери, спрямована як на впорядкування внутрiшнього аграрного ринку, так i на регулювання зовнiшньоекономiчних зв'язкiв.
Висновок
Аграрне право зарубiжних країн характеризується своєрiдним предметом правового регулювання. Це є аграрнi правовiдносини, якi, по-перше, випливають iз спецiальної правосуб'єктностi суб'єктiв аграрного права, iз специфiки їхнiх завдань та предмета дiяльностi; по-друге, складаються в сферi виробництва продуктiв харчування, продовольства i сировини рослинного i тваринного походження, переробки i реалiзацiї останньої суб'єктами аграрної пiдприємницької дiяльностi.
Джерела аграрного права — це результат правотворчостi державних органiв як зовнiшнiй вираз волi народу, закрiпленої в унiфiкованих i диференцiйованих нормативно-правових актах, а також локальних актах сiльськогосподарських товаровиробникiв, що регулюють аграрнi вiдносини в процесi сiльськогосподарського виробництва, переробки та розподiлу сiльськогосподарської продукцiї.
До джерел аграрного права належать закони, пiдзаконнi акти, постанови, положення, правила, iнструкцiї, примiрнi статути, статути. Аграрнi правовiдносини багатограннi i характеризуються рiзновидами суб'єктiв, до яких належать сiльськогосподарськi кооперативи, iншi пiдприємства, об'єднання, фермерськi господарства, мiжгосподарськi утворення. Норми аграрного права визначають їх суб'єктивнi права, юридичнi обов'язки, правове становище, умови та порядок їх утворення i лiквiдацiї.
Список використаної лiтератури
1. Аграрное, земельное и экологическое право Украины. Общие части учебных курсов. Учебное пособие. Под редакцией докт. юрид. наук, профессора Погребного А. А. и. канд. юрид. наук, доцента Каракаша И. И.— X.: ООО «Одиссей», 2000.— 350 с.
2. Запорожець А. М. Аграрне право зарубiжних країн. — Харкiв: Фiрма «Кон-ум», 2005. — 230 с.
| 
