Гризуни ондатри щурi мишi бобри ховрахи
Гризуни: ондатри, щурi, мишi, бобри, ховрахи.
Гризуни.
Гризуни – найбагатший на види ряд ссавцiв. Це дрiбнi та середнi за розмiром тварини. Цi тварини здатнi швидко розмножуватися. Тверда їжа стирає й притупляє зуби, особливо рiзцi. Через те у ссавцiв, якi споживають тверду рослинну їжу, зуби мають особливу будову. Такi тварини вигризають їжу рiзцями й старанно перетирають кутнiми зубами. Іклiв у них немає, рiзцi великi й гострi. Спереду вони вкритi товстим шаром емалi, через те не тупляться навiть вiд дуже твердої їжi. Пiд час гризiння рiзцi верхньої та нижньої щелеп дотикаються i сточуються – бiльше з того боку, де немає емалi ( або де вона тонша ). Рiзцi, хоч би як сильно сточувалися, завжди однакового розмiру, бо ростуть протягом усього життя тварини.
Ондатра.
Батькiвщина ондатри – Пiвнiчна Америка. У 1928 роцi її було завезено з Канади до Росiї. За порiвняно короткий час вона розселилася на величезних просторах, прижившись майже скрiзь вiд Крайньої Пiвночi до жаркого субтропiчного поясу. В Українi її розводять з 1944 року. Ондатри живуть у великих i малих озерах, затонах, болотах, прiсних i солонкуватих рiчках, де споруджують свої хатки з рогозу та iнших водяних рослин. Поселення цих звiрят знайти легко. Їхнi оселi, заввишки з метр i майже стiльки ж завширки, мають конусоподiбну форму. Всерединi є одна або й кiлька камер. У центрi споруди мiститься гнiздо. Дитинчата зазвичай народжуються з листопада по квiтень. У виводку буває вiд одного до одинадцяти малюкiв, котрих мати годує до мiсяця. Самицi можуть завагiтнiти, коли ще годують, тож приносять щороку по кiлька виводкiв, чим i пояснюється численнiсть ондатрових популяцiй.
перетинкою, є товстi жорсткi волосини, що утворюють так звану плавальну торочку i забезпечують краще вiдштовхування у водi. Голий лускатий хвiст, завдовжки понад 20 сантиметрiв, сплющений i править за кермо. Коли ондатра пiрнає, складки шкiри затуляють вушнi отвори. Звiря може пробути пiд водою кiлька хвилин. На суходолi воно незграбне й, бiгаючи, швидко стомлюється. Живиться ондатра переважно болотною рослиннiстю, iнодi поїдає i жаб, молюскiв та дрiбних рибок. Вона цiнується за гарне й тепле хутро. Ондатра приносить велику користь тим, що полiпшує кисневий режим для риб у водоймi: взимку робить у кризi отвори, а влiтку знищує жорсткi водоростi. Одне слово, людина має дбати про ондатру.
Щури.
цих тварин з навалою Чингiсхана та Атилли. Їх винищували сотнями, тисячами, використовуючи отруту, вогонь, окрiп, навiть вiдлучали вiд церкви, прикликаючи на них прокляття небес.
То хто ж цi страхiтливi iстоти? Найзвичайнiсiнькi щури, або пацюки. Живуть вони повсюди, а особливо добре їм ведеться бiля людини. Вони понад усяку мiру ненажерливi i плодючi. Одна самиця щура здатна за рiк привести близько сотнi собi подiбних. Тож вони практично незнищеннi.
В обох видiв легендарне бойове минуле. Чорнi щури тероризували в середнi вiки всю Європу, пожираючи харчовi запаси й прирiкаючи на голодну смерть цiлi мiста. Сiрi пацюки здiйснили 1727 року похiд вiд Каспiйського моря до Італiї. Щури величезними зграями рушили на захiд пiсля землетрусу. Їх не зупинила навiть повноводна Волга, в якiй вони гинули тисячами. Дорогою багатьох зжерли хижi птахи, вовки й лисицi, але то була лиш незначна частина незлiченної армiї. Того року було знищено багато ланiв та складiв з продовольством, безлiч людей i тварин зегризено на смерть. На однiй паризькiй бойнi протягом мiсяця знищили 16000 цих iстот.
Щури виживають у найскрутнiших обставинах. Вони напрочуд живучi – їх не беруть нi морози, нi вода, нi навiть радiацiя. Так, на одному з островiв, де проводилися випробування ядерної зброї, жили щури. Через рiк пiсля ядерного вибуху вони не тiльки не зникли, а й надзвичайно розмножилися, ставши завбiльшки понад метр.
Головнi недруги щурiв, окрiм людей, - кiшки й деякi породи собак. До того ж, пацюки поїдають одне одного, чим сприяють власному винищенню. Буває, що батьки пожирають своїх дiтей, i навпаки. У щурiв iснує дуже цiкаве явище – так званий щурячий король. Насправдi, це клубок переплетених хвостами й лапками щурiв, що iнодi мiстить у собi до 50 особин. Живуть вони лише за рахунок пiдношень iнших щурiв, оскiльки самi не можуть рухатися. Це явище досi є загадкою для вчених.
хвоста до нори. Дуже оригiнально добувають вони i сметану з банок i вузьких посудин. Щур опускає туди свого хвоста, а потiм дає iншим його облизувати. Для людини щури небезпечнi тим, що переносять жахливу хворобу – чуму. Це одна з причин непримиренної з ними боротьби. Потерпати, що цей вид вимре, не доводиться, бо щури дуже швидко набувають iмунiтету до рiзних отрут. Деякi вченi вважають, що пiсля ядерної вiйни на землi залишаться тiльки таргани й щури.
Мишi.
Мишi видаються симпатичнiшими за щурiв. Проте, шкоди вони завдають не менше. Окрiм того, цi iстоти розносять жахливу хворобу – холеру. Тому люди так наполегливо їх винищують.
Найпоширенiшi три види мишей. Перший – хатня миша, що живе в сiльських оселях i навiть у мiських помешканнях, завдаючи людям чимало клопоту. Завдовжки вона разом з хвостом до 18 сантиметрiв. Другий вид – лiсова, а третiй – польова мишi. Способом життя всi три види схожi мiж собою, причому вiддавна вiдома людинi хатня миша легко приручається. Лагiдна й жвава, вона неабияк тiшить господарiв. Деякi хатнi мишi навiть умiють спiвати й заливаються трелями, що нагадують пiсню молодої вiльшанки. Шкода, яку робить хатня миша, навiть не в тому, що вона краде їстiвнi припаси, а в тому, що нiвечить книжки й меблi.
з усiх мишей, зате найдобродушнiша. Живиться вона збiжжям, комахами, червами. Ця iстота не тiльки прудко бiгає, а й вмiє лазити по стеблах. Найцiкавiше, що польова миша будує свої гнiзда на зразок пташиних, вправно звиваючи їх з прутикiв.
Бобер.
Бобер вiддавна користується загальною пошаною як вправний чотириногий будiвник i лiсоруб. Вiн став не тiльки уособленням працелюбностi й наполегливостi, а й багато чого навчив людей, якi запозичили у нього деякi методи й iнженернi вирiшення при будiвництвi гребель. П’ять мiльйонiв рокiв тому предки бобрiв могли позмагатися з самим ведмедем. Теперiшнi бобри, звiсно, значно меншi. Доросла особина важить 20-30 кiлограмiв при довжинi 120 сантиметрiв, а деякi старшi самцi заважують до 45 кiлограмiв. Близько 15-18 сантиметрiв загальної довжини бобра припадає на унiкальний хвiст завширшки 15-18 сантиметрiв.
Бобри – чудовi плавцi. Вiдштовхуючись вiд води дужими заднiми лапами, вони розвивають швидкiсть до 10 кiлометрiв на годину. Цiлком iмовiрно, що саме бобровi перетинчастi лапи надихнули винахiдника ластiв для плавання. Переднi, досить маленькi, лапи бобра позбавленi перетинок, зате мають довгi мiцнi кiгтi для копання. Плаваючи, бобер стискає переднi лапи в кулачки й вiдгортає ними все, що йому заважає. Ними ж вiн носить гiлки й глину, притискаючи їх до грудей i нижньої щелепи. Вiд холоду бобра рятує товстий шар жиру й густа гарна шерсть, за якою вiн старанно доглядає, розчiсуючи роздвоєними кiгтями заднiх лап. Аби хутро не намокало, бобер змащує його маслянистою рiдиною зi своїх залоз. Бобри, що живуть бiля великої рiчки чи озера, нерiдко викопують собi нору в крутому березi. А уславилися вони тим, що роблять у струмках греблi i зводять неприступнi хатинки-острiвцi. Для будiвництва й споживання бобри використовують вiльху й осику, що густо росте понад берегами. Дерева вони валять, перегризаючи стовбур. Тоненьку вiльху бобер перегризає десятьма укусами. Вiдгризенi шматки вiн переносить у зубах на будову й втикає гострими кiнцями в дно. Іншi цурпалки вкладає так, щоб їх не вiднесло течiєю. Помалу над рiчкою здiймається рiвний вал з хмизу, пригнiчений задля певностi важкими, до 15-18 кг каменюками. Довершує будову глина, листя та всiлякий непотрiб.
хатинок.
У XIX сторiччi бобри ледь не зникли через моду на їхнє розкiшне хутро. Врятувало їх те, що ця мода невдовзi минула, i було ухвалено закон про охорону цих тварин. Бобри почали так швидко плодитися, що в деяких районах завдавали справжньої шкоди, затоплюючи поля, дороги й лiсовi дiлянки. У таких випадках їх доводиться вiдловлювати й переселяти у вiддаленi мiсця, де вони можуть, нiкому не заважаючи, будувати свої греблi.
Ховрахи.
Ховрахи належать до родини гризунiв. Цi маленькi симпатичнi створiння водяться у степах України, Казахстану, Приволжя та на Пiвнiчному Кавказi. Живуть ховрахи в норах завглибшки вiд 80 до 150 сантиметрiв. У кiнцi нори вони облаштовують затишнi гнiздечка iз сухої трави. Дуже часто можна побачити ховраха, що завмер бiля входу до своєї нори. Вiн стоїть на заднiх лапках, немов стовпчик чи кам’яна фiгурка. Та варто наблизитись до нього, як над степом пролунає тривожний посвист. Умить безлiч фiгурок, що якусь секунду тому стояли нерухомо, зникають в норах.
Існує кiлька видiв ховрахiв. Найпоширенiшi – малий, крапчастий, європейський, жовтий, рудуватий, великий та червонощокий ховрахи (першi водяться в Українi ). Живляться вони сочистими частинами степових трав, цибулинами рослин та насiнням. Споживають вони також i комах, таких, як сарана, коники, жуки й гусiнь. У посушливу пору це маленьке звiрятко робить у пошуках корму переходи на вiдстань 7-10 кiлометрiв. Попри свою миловиднiсть, ховрахи – однi з найбiльших шкiдникiв. Вони поїдають колоски зернових культур, роблять спустошливi набiги на лiсонасадження. Ховрахи за запахом знаходять i викопують посадженi жолудi, насiння клена, лiщини, абрикосу та iнших порiд дерев. На осiнь i зиму ховрахи забивають вхiд до нiр землею i впадають у сплячку. У цей час вони нiчого не їдять. Бiльше того, перебувають у близькому до смертi станi. Температура тiла падає до 1-2 градусiв тепла. Серце ледь б’ється – 5 ударiв на хвилину. Так вони можуть перебувати бiльш як пiвроку. Інодi сон триває до 9 мiсяцiв. За цей час вони втрачають до половини своєї ваги. Прокинувшись на веснi, ховрахи зiгрiваються до нормальної температури (38-40 градусiв), проривають вертикальний хiд i вибираються назовнi. Невдовзi самицi приводять 6-7 ховрашкiв.
|
