Реферат на тему:
ВІЛ-iнфекцiя. Шляхи її подолання
ПЛАН
1. Епiдемiологiя
2. Клiнiка
3. Дiагностика
5. Лiкування
6. Профiлактика та заходи в осередку
СНІД - нова iнфекцiйна хвороба, яка характеризується переважним ураженням iмунної системи та розвитком опортунiстичних iнфекцiй i пухлин. Вона швидко поширюється по планетi. Збудником є Т-лiмфотропний ретровiрус III типу ( LAV / HTLV - III або ВІЛ-1 - вiрус iмунодефiциту людини), який зумовлює вибiркове ураження Т-хелперiв. В останнi роки вiдкрито ВІЛ-2 (Захiдна та Пiвденна Африка).
Джерелом iнфекцiї є хвора людина i вiрусоносiй, якi заразнi впродовж усього життя.
при переливаннi кровi та деяких її фракцiй, пересад цi донорських органiв, пiд час парентеральних дiагностичних, лiкувальних та iнших втручань iнструментами, що були забрудненi кров'ю хворих або носiїв;
Групи високого ризику зараження складають: гомосексуалiсти, повiї, особи з невпорядкованими статевими зв'язками; наркомани; особи, яким здiйснювали гемо-трансфузiї, пересадку органiв, оперативнi втручання, частi iн'єкцiї лiкiв; статевi партнери хворих на СНІД i вiрусоносiїв; дiти, якi народились вiд iнфiкованих батькiв. Не виключена можливiсть професiйного зараження медичного персоналу, особливо працiвникiв хiрургiчних професiй, клiнiчних лабораторiй, станцiй переливання кровi.
Вiрус у зовнiшньому середовищi не стiйкий: вiн гине при температурi 56 °С за пiвгодини, а при 100° - вiдразу; знищується 20 % етанолом, ефiром, ацетоном, 0,2 % гiпохлоритом натрiю, 1 % глютаральдегiдом, але вiдносно стiйкий до iонiзуючих i ультрафiолетових променiв.
Провiдним у патогенезi СНІДу є глибоке i безповоротне руйнування клiтинного iмунiтету, що робить хворого практично беззахисним перед будь-якою iнфекцiєю. Знижується iмунний контроль за утворенням атипових клiтин, внаслiдок чого часто розвиваються пухлини. Можлива й пряма онкогенна дiя вiрусiв на певнi тканини.
Інфекцiї, що асоцiйованi зi СНІДом, спричиняються рiзними збудниками переважно з внутрiшньоклiтинною локалiзацiєю - пневмоцистами, токсоплазмами, кишковими найпростiшими, криптококами, мiкобактерiями, сальмонелами, вiрусом герпесу, цитомегаловiрусом та iн. У зв'язку з iмунодефiцитним станом зазначенi iнфекцiї одержали назву «опортунiстичних». Серед онкологiчних проявiв при СНІДi переважає саркома Капошi, але зустрiчаються також лiмфоми мозку та деякi iншi типи пухлин.
до 2 % населення.
. Інкубацiйний перiод коливається вiд кiлькох тижнiв до 5-8 рокiв. Вважають, що на одного хворого на СНІД припадає до 300 вiрусоносiїв. Тiльки 1/3 iнфiкованих захворюють протягом найближчих 5 рокiв спостереження.
СНІД виявляється у виглядi таких симптомiв i синдромiв: погане загальне самопочуття, втрата маси тiла i апетиту, дiарея, схуднення, субфебрилiтет, рiзка слабкiсть, генералiзована лiмфаденопатiя, гепатоспленомегалiя, рiзноманiтнi висипки, дуже висока ШОЕ. Всi хворi з такими симптомами можуть вважатися пiдозрiлими на СНІД, якщо не вдається встановити iнших переконливих причин захворювання.
У 30-50 % iнфiкованих осiб вже через 2-4 тиж пiсля зараження спостерiгаються гарячка, гострий тонзилiт, шийний лiмфаденiт, гепатолiєнальний синдром, що нагадує iнфекцiйний мононуклеоз. У кровi можна виявити специфiчнi антитiла. Через 7-10 днiв початковi симптоми захворювання зникають. Надалi, у прихований перiод, який триває роками, вiдзначається тiльки збiльшення кiлькох груп лiмфовузлiв (задньошийних, пахвових, надключичних та iн.). Експерти ВООЗ вважають пiдозрiлим на СНІД збiльшення 2 i бiльшої кiлькостi вузлiв бiльше нiж в однiй анатомо-топографiчнiй групi (крiм пахвинних), яке триває понад 1,5 мiс.
Наступна стадiя хвороби - преСНІД - характеризується перiодичним пiдвищенням температури тiла, нiчною пiтливiстю, у бiльшостi хворих буває тривалий пронос. Уже в першi мiсяцi виявляється схуднення. Типовими для цiєї стадiї хвороби є ускладнення, що зв'язанi з активацiєю умовно-патогенної флори, у виглядi стоматитiв та езофагiтiв, гнiйних уражень шкiри та рiзних екзантем. Ця стадiя може тривати декiлька рокiв, має хвилеподiбний перебiг зi спонтанними ремiсiями.
Фiнальна стадiя - власне СНІД - має клiнiчнi прояви у виглядi генералiзованої опортунiстичної iнфекцiї або розвитку новоутворення. За частотою вторинних уражень при СНІДi перше мiсце посiдає пневмоцистна пневмонiя- iнтерстицiальне запалення з млявим перебiгом, яке у половини хворих є безпосередньою причиною смертi. В тропiках i субтропiках значно частiше виявляється туберкульоз, спричинений пташиним типом мiкобактерiй. Ураження легень може бути також зумовлено крипто-коками, стронгiлоїдами, токсоплазмами, легiонелами, цитомегаловiрусами, герпетичною iнфекцiєю. Вони також нерiдко призводять до захворювання травного каналу i центральної нервової системи.
Друге мiсце серед вторинних уражень при СНІДi посiдає множинна геморагiчна саркома Капошi. Вона проявляється численними васкулярними вузликами i бляшками, якi розсiянi по шкiрi голови i тулуба, а не тiльки на ступнях i гомiлках, як це буває в осiб похилого вiку при iдiопатичнiй формi. Переважають багатовогнищевi форми з тенденцiєю до швидкого розростання та метастазування по лiмфатичнiй системi; типовими є утворення виразок пухлинних бляшок i приєднання гнiйної iнфекцiї. Саркома Капошi i пневмоцистна пневмонiя окремо або в комбiнацiї складають близько 9/10 усiх вторинних проявiв СНІДу.
У 30 % випадкiв при СНІДi спостерiгаються ураження центральної нервової системи у виглядi менiнгiтiв, енцефалiтiв, абсцесiв, лiмфоми головного мозку, судинних уражень, недоумства. Часто виявляються запальнi та некротичнi процеси у сiткiвцi ока, рак ротової порожнини i прямої кишки.
Для дiтей, хворих на СНІД, характерною є висока частота тяжких бактерiальних iнфекцiй з розвитком сепсису, пневмонiї, менiнгiту, абсцесiв, синуїту, отиту. Із запального вогнища видiляють пневмококи, стафiлококи, гемофiльну паличку, ешерихiї, клебсiєли, кандиди, менiнгококи, сальмонели. У випадку внутрiшньоутробного зараження у дитини на 1-му роцi життя можна спостерiгати такi змiни розвитку: мiкроцефалiю, дизкранiю, квадратне чоло, плескату спинку носа, витрiшкуватiсть, блакитнi склери, малi масу i довжину тiла при народженнi. Прогресуюча при цьому енцефалопатiя ускладнюється паралiчами. Часто виникає iнтерстицiальний лiмфоїдний пневмонiт, не зв'язаний з приєднанням опортунiстичних iнфекцiй. Тривалiсть життя хворого на СНІД не перевищує 5 рокiв.
Дiагностика СНІД
у спирається на епiдемiологiчний анамнез. Пiдозрiлими щодо можливостi зараження є гомосексуалiсти, наркомани, особи, що мають позашлюбнi статевi стосунки, особливо з вихiдцями iз країн тропiчної Африки, Карiбського басейну, США, Захiдної Європи.
Згiдно з класифiкацiєю ВООЗ (1985), клiнiчна картина СНІДу включає 3 великих i 6 малих симптомiв. До великих належать: втрата маси тiла на 10 % i бiльше, дiарея з тривалiстю понад 1 мiс, гарячка понад 1 мiс. Малi симптоми: постiйний кашель, що продовжується понад 1 мiс; генералiзований дерматит iз свербiнням; повторний оперiзуючий герпес; ротоглотковий кандидоз; хронiчна прогресуюча або десимiнована форми простого герпесу; генералiзована лiмфаденопатiя. Дорослим СНІД дiагностують у разi виявлення не менше нiж 2 великих i 1 малого симптомiв.
Симптомокомплекс, який нагадує СНІД, потребує виключення факторiв, що призводять до iмунодефiциту,- професiйних, побутових, медикаментозних, променевого ураження, гематологiчних захворювань, цукрового дiабету, тяжких iнфекцiй.
Для пiдтвердження дiагнозу необхiдно лабораторне дослiдження хворих. СНІДу властива виражена лiмфопенiя (нижче нiж 1,0х109/л), що стабiльно зберiгається протягом хвороби i не пiддається лiкуванню стимуляторами лiмфоцитопоезу, а також лейкопенiя, анемiя та тромбоцитопенiя.
Розробленi i широко використовуються дiагностикуми (в тому числi вiтчизнянi) для визначення антитiл до ВІЛ. Видiлення та iдентифiкацiя самого вiрусу можуть виконуватися тiльки в спецiалiзованих лабораторiях, займають багато часу i вдаються досить рiдко.
При пiдозрiннi на СНІД для уточнення дiагнозу необхiдно взяти кров для дослiдження на антитiла до вiрусу i доставити в лабораторiю в холодильнику або iзотермiчному контейнерi не пiзнiше, нiж через 2 доби пiсля взяття кровi.
Для виявлення антитiл найчастiше використовують iмуноферментний метод. При позитивнiй реакцiї дослiдження повторюють. Результат вважають позитивним, якщо в двох повторних - в обох, чи з трьох - у двох аналiзах виявленi антитiла. Імуноферментний метод дуже чутливий, але недостатньо специфiчний. Тому для остаточного пiдтвердження дiагнозу серопозитивну кров направляють для дальшого дослiдження в реакцiї iмуно-блотiнга, яка високоспецифiчна, але складна в технiчному вiдношеннi. В цiй реакцiї за допомогою смужок з нiтроцелюлози, на яких заздалегiдь методом електрофорезу розподiленi бiлки ВІЛ, у дослiджуванiй сироватцi визначають антитiла до певних поверхневих бiлкiв вiрусу.
Для дослiдження клiтинного iмунiтету слiд брати гепаринiзовану кров (5 мл кровi i 0,7 мл розчину гепарину), яку доставляють у лабораторiю протягом 6-8 год в охолодженому станi. Для СНІДу характерне важке ураження клiтинного iмунiтету, що полягає у зменшеннi спiввiдношення Т-хелпери/Т-супресори нижче нiж 0,9 (у нормi 1,76-2,2) за рахунок гiпоплазiї хелперiв. Виявляється нечутливiсть лiмфоцитiв до впливу мiтогенiв - фiтогемаглютинiну i конканавалiну А. Рiзко пригнiченi шкiрнi реакцiї сповiльненої гiперчутливостi до поширених антигенiв: туберкулiну, стрептокiнази, правцевог» i дифтерiйного антигенiв та iн. В той же час рiзко збiльшується вмiст iмуноглобулiнiв, особливо класiв IgA , IgG , І g Е, кiлькiсть циркулюючих iмунних комплексiв. Продукцiя iнтерферону знижена.
Диференцiальний дiагноз
. Перш за все необхiдно виключити iншi iмунодефiцитнi стани. Вродженi iмунодефiцити виявляються з дитинства, характеризуються вiдставанням у фiзичному розумовому розвитку, частим приєднанням важких вiрусних, бактерiальних i грибксн вих Інфекцiй. Дуже рiдко зустрiчається значне зниження коефiцiєнта Т4/Т8, кiлькiсть сироваткових iмуноглобулiнiв у нормi або рiзко знижена.
значення мають облiк рiзних шкiдливих факторiв, iмунологiчнi (спiввiдношення Т4/Т8) i серологiчнi дослiдження.
Для iнфекцiйного мононуклеозу характернi лейко- i лiмфоцитоз з наявнiстю атипових мононуклеарiв, плазматичних клiтин. Дiагноз можна пiдтвердити серологiчними реакцiями Пауля - Буннеля, Ловрика - Вольнера, Гоффа - Бауера, а також наростанням титру антитiл до вiрусу Епштейна - Барра.
Для дифтерiї характернi фiбринознi нальоти на пiднебiнних мигдаликах, що виходять за їхнi межi. Пiсля iняття нальоту слизова кровоточить. Часто виникає набряк паратонзилярної тканини i шийної клiтковини. Дiагноз пiдтверджується виявленням токсигенної дифтерiйної палички.
Лiкування а при вiдсутностi їх iнструменти обробляють як при вiрусному гепатитi В. Дезинфекцiю здiйснює вiдповiдно проiнструктований персонал, який працює в масках, захисних окулярах i гумових рукавичках.
Специфiчних методiв лiкування немає. Ведеться пошук противiрусних препаратiв. Вселяють надiю результати, одержанi при вивченнi засобiв, що пригнiчують зворотню транскриптазу вiрусу. До них належать азидотимiдин, сурамiн, рибавiрин, цидобудин, ацикловiр (вiролекс), якi дають змогу загальмувати хворобу i полегшити її перебiг. Другий пiдхiд - змiцнення iмунної системи, особливо тих її ланок, якi ураженi вiрусом. Саме так дiють iнтерлейкiн-2, тактивiн, тималiн, iнтерферон, iмуновiр, спленiн, моноклональнi антитiла, а також пересадка вилочкової залози та кiсткового мозку. Однак клiнiчнi спостереження свiдчать про те, що iмуностимулююча терапiя нерiдко активiзує iнфекцiйний процес.
iнфекцiях - вiдповiднi антибiотики. Використовують протипухлиннi засоби, а також патогенетичнi та симптоматичнi препарати.
Пiсля iмуноферментного аналiзу виявленi серопозитивнi особи (крiм iноземних громадян) пiдлягають диспансерному облiку в КІЗi полiклiнiки. На кожний випадок заповнюють термiнове повiдомлення (обл. ф. 058), яке вiдправляють у територiальну санепiдстанцiю. Вiдомостi про виявлену особу вносять до журналу облiку iнфекцiйних захворювань (обл. ф. 060) i основну медичну документацiю (картку стацiонарного хворого, iсторiю розвитку дитини, картку донора та iн.). Санепiдстанцiя направляє позачергове повiдомлення до вищого органу охорони здоров'я, останнiй - у МОЗ України.
Слiд вияснити, чи не був серопозитивний пацiєнт донором, де i коли вiн здавав кров протягом останнiх рокiв, знайти i обстежити реципiєнтiв його кровi. Особи, у яких виявленi антитiла до ВІЛ, усуваються вiд донорства назавжди. Забрана у них кров пiдлягає знищенню.
У разi позитивного результату iмуноферментного дослiдження i негативного iмуноблотiнга пацiєнтiв обстежують повторно через 6 мiс. При пiдтвердженнi позитивного результату в iмуноблотiнгу їх направляють у спецiалiзований центр.
у якi госпiталiзують хворих i пiдозрiлих на захворювання, а також працiвники лабораторiй, якi ведуть дослiдження на СНІД.
Профiлактика та заходи в осередку. Основним напрямком боротьби iз СНІДом є запобiгання йому. Дуже важливу роль у профiлактицi вiдiграє санiтарна освiта - населення має бути широко проiнформоване про шляхи поширення СНІДу, про небезпеку позашлюбних статевих стосункiв. Слiд пропагувати сексуальну поряднiсть, використання презервативiв у разi випадкових статевих контактiв. Жiнки повиннi знати про високу ймовiрнiсть зараження вiд серопозитивних статевих партнерiв та народження хворої дитини.
норм. Створена сiтка пунктiв анонiмного обстеження на СНІД.
Велике значення в профiлактицi СНІДу має виявлений джерел iнфекцiї та створення умов, що протидiють поширенню хвороби. Приймаються заходи щодо боротьби з проституцiєю, передбачена кримiнальна вiдповiдальнiсть за навмисне зараження СНІДом. Прийнято закон України вiд 12. 01. 92 року «Про профiлактику захворювання на СНІД та соцiальний захист населення», яким встановлено право у разi зараження ВІЛ чи захворювання на СНІД на медичну i соцiальну допомогу, пiльги щодо лiкування, безплатного вiдпуску лiкiв, допомоги при тимчасовiй непрацездатностi, а також пенсiйне забезпечення громадян, зараження яких сталося внаслiдок виконання медичних манiпуляцiй. Цей Закон вiдносить зараження медичних i фармацевтичних працiвникiв при виконаннi службових обов'язкiв до професiйних захворювань.
Розроблено Нацiональну програму боротьби зi СНІДом. Передбачено державне обов'язкове страхування працiвникiв, що надають медичну допомогу населенню, проводять науковi дослiдження з проблеми вiрусологiї та займаються виробництвом вiрусних препаратiв, в разi iнфiкування ВІЛ при виконаннi ними службових обов'язкiв, а також настання в зв'язку з цим iнвалiдностi або смертi вiд СНІДу.
мали контакти з хворими i вiрусоносiями СНІДу i виявленi при епiдемiологiчному обстеженнi; хворi з клiнiчними показаннями.
Зважаючи на ризик передачi вiрусу з кров'ю, проводять обстеження всiх донорiв. Можливе зараження при переливаннi цiльної кровi, плазми, еритроцитiв, лейкоцитiв, тромбоцитiв. Особливо небезпечними можуть бути концентрати факторiв згортання VIII i IX , що їх готують з сумiшi кровi декiлькох тисяч донорiв.
Передачi вiрусу при лiкувально-дiагностичних манiпуляцiях можна уникнути при використаннi голок, шприцiв, систем разового користування; хронiчнi хворi повиннi мати iндивiдуальнi шприци. Необхiдно надiйно стерилiзувати медичний iнструментарiй багаторазового користування.
Оскiльки всi тканини i рiдини хворого i вiрусоносiя, особливо кров i сперма, таять у собi небезпеку, їх забiр i дослiдження необхiдно проводити у гумових рукавичках i спецiальному одязi. Пiсля виконаної роботи старанно миють руки. Лабораторiї СНІДу i спецiалiзованi клiнiчнi вiддiлення працюють з додержанням протиепiдемiчного режиму зi збудниками III групи патогенностi.
Зразки кровi та iншi бiологiчнi матерiали для дослiдження позначають словами «Обережно - СНІД». Зберiгають матерiали лише в спецiальних ємкостях з такою самою помiткою.
Розробляються вакцини проти СНІДу, першi їх прототипи проходять випробування.
Лiтература:
· Дiагностика терапiя i профiлактика iнфекцiйних хвороб в умовах полiклiнiки / За ред. М. А. Андрейчина. - 2-ге вид., переробл. i доповн. - Л.: вид-во "Медична газета України", 1996. - 352 с.
|
