Історичні нариси розвитку мікробіології

Історичнi нариси розвитку мiкробiологiї РЕФЕРАТ Виконала: ст. групи 2-А Миронюк Наталiя Коломия – 2001 Мiкробiологiя, як i будь-яка iнша наука, має свою iсторiю. Багато тисячолiть налiчує iсторiя людської культури. Вже в творiннях стародавнiх цивiлiзацiй – єгипетської, вавiлонської, грецької, римської, китайської – знаходимо зародки бiологiчних наук, початки наївних примiтивних, але досить конкретних медичних знань. Отже, справедливо вважають, що медицина така ж стара, як i саме людство. Мiкробiологiя ж є порiвняно молодою наукою. Вона налiчує трохи бiльше 100 рокiв. Однак ще за довго до вiдкриття мiкробного свiту людям були вiдомi процеси, що викликали мiкроорганiзми (скисання молока, випiкання хлiба, виготовлення вина, спирту i т. п.). Пiзнiше стали запiдозрювати, що i заразнi хвороби також спричиняють невидимi живi агенти. В наукових працях знаменитих лiкарiв рабовласницької епохи – Гiпократа, Варрона, Цельсiя i Галена – була висловлена гiпотеза про iснування живого контагiя. У середньовiччi цю iдею значно розвинув iталiйський лiкар, поет i фiлософ Джiроламо Фракасторо (1478-1553). Вiн описав кiлька способiв передачi заразних хвороб: через безпосереднiй контакт, через зараженi предмети, через повiтря. Але все це були лише припущення, вiрогiднi здогадки, хоча й генiальнi. Адже в тi часи живих мiкроорганiзмiв ще нiхто не бачив. Розвиток мiкробiологiї як науки тiсно пов’язаний з мистецтвом шлiфування скла й алмазiв та виготовленням перших мiкроскопiв. Першим дивовижним мисливцем за мiкробами, який заглянув у цей таємничий невидимий свiт живих iстот, був голландський торговець полотном, сторож судової палати Антонiй Левенгук (1632-1723). У вiльний вiд роботи час вiн шлiфував лiнзи, виготовляв з них лупи, якi давали збiльшення в 300 разiв. Годинами просиджуючи зi своїми лупами та розглядаючи все, що потрапляло пiд руки, Левенгук на 41 роцi життя почав робити дивовижнi вiдкриття. Вiн вперше описав еритроцити, сперматозоїди, будову м’язiв, замалював справжнiх живих мiкробiв, їх основнi форми. І досить швидко науковий свiт з великим подивом дiзнався про вiдкриття голландця. Свої спостереження Левенгук описував у спецiальних листах, якi регулярно протягом 50 рокiв вiдсилав до Лондонського наукового товариства, на чолi якого стояв тодi знаменитий Роберт Гук. Всього було вiдправлено 120 таких листiв. Здивування, яке викликали листи Левенгука, було дiйсно величезним. Вони вiдкривали новий, фантастичний, нiким не бачений i незнаний свiт живих iстот. Сам Левенгук називав їх “живими звiрятами” i писав, що в ротi людини їх бiльше, нiж людей у всьому англiйському королiвствi. Цi чудовi вiдкриття неука-природознавця послужили тим зародком, з якого пiзнiше виросла й сформувалася наука про бактерiї. Саме з того часу i починається перший, морфологiчний, перiод в iсторiї розвитку мiкробiологiї. їх класифiкувати i дав їм загальну назву “хаос”. Значний вклад у вивчення мiкроорганiзмiв i їх систематику внiс Мартин Тереховський, який вперше застосував експериментальний метод для вивчення умов розмноження мiкробiв i впливу на них рiзноманiтних факторiв. Серйозна спроба провести суто наукову систематику бактерiй належить датському натуралiсту Отто Мюллеру. Вiн описав 379 видiв iнфузорiй та мiкробiв. Ще бiльш чiтку й повну класифiкацiю створив Фiлiп Еренберг, який вперше ввiв такi термiни як “бактерiя”, “спiрила”, “спiрохета”. В наш час всi мiкробiологи свiту користуються класифiкацiєю Дейвiда Берлi. Луї Пастер (27. 12. 1822-28. 09. 1895 р. н .) – видатний французький мiкробiолог та хiмiк, засновник сучасної мiкробiологiї та iмунологiї. Член Паризької АН (1862), Французької академiї (1873). Французкьої академiї (“безсмертних” 1881), Член кореспонденцiї (1884). Перший директор мiкробiологiчного iнституту (Пастерiвського), створеного у 1888 р. на кошти, зiбранi по мiжнароднiй пiдписцi. У цьому iнститутi поряд з Пастером працювали видатнi українськi та росiйськi вченi: Мєчников, Виноградський, Гамалiя, Хавкiн та iншi. Для дослiдiв Пастера характерний органiчний зв’язок теорiї та практики. У 25 рокiв успiшно закiнчивши курс фiзики та хiмiї у Вищiй нормальнiй школi у Парижi, Пастер розпочав свою першу роботу, яка пов’язана з оптичною активнiстю хiмiчних речовин та призвела до утворення стереохiмiї. Пастер показав, що рiзниця в оптичнiй активностi кришталiв винної кислоти визначаються присутнiстю серед них двох асиметричних форм. Вiн встановив можливiсть роздiлення оптичних iзомерiв за допомогою мiкроорганiзмiв, засвоюючи один з них. Всупереч володiвшої в тi часи “хiмiчної теорiї” нiмецького хiмiка Лiбиха довiв, що бродiння викликається дiяльнiстю рiзних видiв мiкроорганiзмiв, вiдкривши при цьому явище анаеробiоза (здатнiсть до життя в вiдсутностi вiльного О2 ) та iснування облiгатно анаеробних бактерiй. У 27 рокiв вiн став професором Страсбурзького унiверситету, а в 32 роки – деканом природно-iсторичного факультету Лiльського унiверситету. У той час на пiвднi Францiї, де виробляють найвiдомiшi у свiтi французькi вина, раптом з’явились “хвороби вина та пива”, тобто їх скисання. Пастер вже був вiдомий своїми працями з проблем бродiння. Природно, що винороби звернулися до нього за допомогою. І Пастер блискуче вирiшив цю проблему. Вiн встановив, що псування вина вiдбувається вiд проникнення в чани для бродiння стороннiх мiкробiв-збудникiв ацтово-кислого бродiння. Вчений запропонував прогрiвати вина при 70о по принципу пастеризацiї. Пастера цiкавило питання про виникнення мiкроорганiзмiв. У тi часи рахувалося, що багато живих iстот виникали шляхом самозародження за участю деякої “життєвої сили”. Без кiнцевi дискусiї та прирiкання з засновниками теорiї самозародження Пастер вирiшив наступним та простим засобом. Простерилiзував живильнi середовища для мiкроорганiзмiв у двох скляних посудинах. У одному з них горлище вiн залишив вiдкритим, та мiкроорганiзми легко змогли проходити крiзь нього у посуд. Другий був закритий, i живильне середовище залишалося закритим для бактерiй. У другiй посудинi впродовж 4 рокiв не з’явилося нi одної бактерiї. Так була вiдкрита теорiя самозародження мiкроорганiзмiв. Вивчаючи природу захворювання шовковичного черва (1870), Пастер встановив заразнiсть хвороби, час її максимального проявлення та рекомендував мiри боротьби з нею. Вiн також встановив, що заразнi хвороби викликають мiкроорганiзми та що кожне захворювання має свого специфiчного збудника. такi важкi захворювання, як сибiрська виразка, пологова гарячка, сказ, куряча холера, краснуха у свиней. Наприклад – збудник сибiрської виразки – смертоносного захворювання багатьох тварин, небезпечного i для людини. Пастер винайшов вакцину для прививши (щеплення), яка попереджає цю хворобу. вiн використовував при розробцi вакцини принцип ослаблення збудника. 6 липня 1885 р. – видатний день в iсторiї медицини. До Пастера звернулася мати дев’ятирiчного хлопчика, покусаного скаженою собакою та приреченого на смерть. Пастер вперше застосував свiй метод вакцинацiї. 20 днiв очiкування результату були найбiльш тяжкими в життi вченого. І хлопчик, i вчений витримали iспит. Пастерiвський метод широко застосовується у багатьох країнах i врятував багато життiв людей. Принцип вакцинацiї у тому, що при введенi таких ослаблений культур в органiзм, вони викликають не захворювання, а тiльки легку реакцiю, в результатi якої виробляється iмунiтет. Саме завдяки його вiдкриттям виникло i успiшно розвивається вчення про антисептику й асептику, без яких немислима сучасна хiрургiя. Заслуги Пастера перед людством величезнi. Можна без перебiльшення стверджувати, що найважливiшi етапи розвитку мiкробiологiї тiсно пов’язанi з його iменем. Вдячне людство завжди буде шанувати пам’ять великого мiкробiолога. Лiтература: - “Енциклопедiя юного бiолога”. – М., 1995 р. А. М. Прохоров - “Освiта”. – с. 281-282, всього 598 с.