Багатощетинковi Особливостi будови i фiзiологiя основних органiв
РЕФЕРАТ
З зоологiї
1.
Багатощетинковi. Особливостi будови i фiзiологiя основних органiв.
2.
Малощетинковi, Особливостi будови i фiзiологiї органiв тiла.
3.
Тип члене стоноги. Загальна характеристика.
Клас Багатощетинковi
Багатощетинковi черви зустрiчаються на всiх глибинах Свiтового океану. Однi з них здатнi до активного пересування: вони мають параподiї з пучками щетинок, за допомогою яких можуть повзати або плавати (напр.., нереїд або тихоокеанський палоло). Іншi види (напр., пiскожил) живуть у нiрках у пiску або будують вапняковi черепашки, якi прикрiплюють до водоростей, скель, iнших тварин тощо.
Багатощетинковi черви складають базу живлення для багатьох представникiв фауни морiв. Деяких з них, наприклад тихоокеанського палоло довжина тiла якого може сягати одного метра, споживає в їжу людина. У цього черв’яка розмноження збiгається з певною фазою мiсяця. У перiод розмноження палоло у незлiченнiй кiлькостi пiдiймаються зi дна i скупчуються у поверхневих шарах води. Саме тодi їх виловлюють жителi островiв Тихого океану для споживання в їжу. Інший представник багатощетинкових червiв – пiскожил – використовується як живець у рибальствi.
Клас Малощетинковi черви. Представники цього класу, який налiчує понад 5000 видiв, поширенi у грунтi та прiсних водоймах. Деякi з них трапляються у морях на рiзних глибинах (до 5000 м). Вiд багатощетинкових червiв малощетинковi черви вiдрiзняються вiдсутнiстю параподiй. Пересуваючись вони звичайно, скорочуючи почергово шари кiльцевих та поздовжнiх м’язiв. Представники цього класу – гермафродити, для яких характерний прямий розвиток.
сягати 2,5-3 м.
Типовими представниками грунтової фауни є дощовi черв’яки. Свою назву вони отримали через те, що пiсля дощiв, коли вода заливає їхнi ходи, дощовi черв’яки в значнiй кiлькостi виповзають на поверхню грунту. Їхнi розмiри можуть коливатися вiд 2 до 50 см завдовжки.
Дощовi черв’яки вiдiграють значну роль у процесах ґрунтоутворення, що вперше було вiдзначено Ч. Дарвiном. Вони можуть прокладати у грунтi довгi ходи (вiдомi випадки, коли дощових червiв виявляли у грунтi на глибинi до 8м). Такi ходи полегшують проникнення повiтря та води з розчиненими в нiй поживними речовинами до кореневої системи рослин. Слiд зазначити, що загальна довжина ходiв дощових червiв пiд 1 м2 Дощовi черви також перемiщують грунт, виносячи його з нижнiх шарiв нагору i навпаки. Їхня чисельнiсть може сягати кiлькох мiльйонiв особин на гектар. Дощовi черв’яки живляться вiдмерлими рештками рослин, затягуючи їх у свої ходи i тим самим збагачуючи грунт органiчною речовиною. Останнiм часом роблять спроби штучно розводити дощових черв’якiв та переселяти їх у тi мiсця, де їхня кiлькiсть недостатня. Таким чином, наявнiсть дощових черв’якiв у грунтi сприяє пiдвищенню його родючостi i є показником стану грунту. На сьогоднiшнiй день дощовi черви потребують охорони. Їхня чисельнiсть може скорочуватися внаслiдок надмiрного використання добрив та пестицидiв. Одинадцять видiв дощових червiв занесено до Червоної книги колишнього Радянського Союзу, два види – до Червоної книги України.
масовi скупчення. Що мають вигляд червонуватих “подушок”. Цi черви можуть жити у дуже забруднених водоймах, а також у водоймах iз недостатньою кiлькiсть кисню. Переднiй кiнець тiла трубочника заглиблений у мул, а заднiй висувається над поверхнею дна. У шкiрi цiєї частини тiла особливо багато кровоносних судин, тому хвiст черв’яка виконує функцiї органа дихання. Чим нижчий вмiст кисню у водi, тим енергiйнiше цi черви роблять коливальнi дихальнi рухи. Назва цих червiв розв’язана з утворенням навколо задньої частини тiла, яка висувається над грунтом, гнучкої трубки, що складається з мулових частинок, склеєних слизом черв’яка.
прiсних та солоних водоймах. Членистоногi не мають собi рiвних за рiзноманiтнiстю способiв живлення, поведiнки, пристосувань до умов довкiлля. Їхнi розмiри коливаються вiд долей мiлiметра (деякi клiщi та комахи) до десяткiв сантиметрiв (великi морськi раки – омари, лангусти – та деякi краби, наприклад японський краб, розмах нiг якого може сягати 3 м). Якi ж ознаки об’єднують цих тварин?
Зовнiшня будова. Подiбно до тiла кiльчастих червiв, тiло членистоногих утворення з окремих, послiдовного розташованих кiлець – сегментiв, у кожному з яких повторюються деякi деталi будови. На вiдмiну вiд кiльчикiв, сегменти у членистоногих неоднаковi й утворюють такi вiддiли тiла: голову, груди i черевце. На головi мiститься бiльшiсть органiв чуття, рот та оточуючi його ротовi частини, а в серединi – головний мозок. Груди розташованi поблизу центра маси тiла, на них розмiщуються органи руху. У черевцi знаходиться основна маса внутрiшнiх органiв. Сегменти тiла можуть сполучатися мiж собою рухливо (напр., на черевцi комах) або нерухливо, тобто зливатися (напр., сегменти голови або сегменти грудей павукоподiбних). Голова членистоногих може зливатися з грудьми, утворюючи голово груди, а наприклад, у клiщiв мiж собою можуть бути злитими всi сегменти тiла.
До кожного сегмента приєднується пара кiнцiвок, якi складаються з кiлькох рухливо з’єднаних мiж собою i послiдовно розмiщених дiлянок – членикiв (звiдки i назва – “членистоногi”). На кiнцi кожного членика звичайно є один-два кiгтики. Кiнцiвки голови перетворенi на ротовi органи, а кiнцiвки черевця часто зовсiм редукуються, зникають або видозмiнюються (напр., павутиннi бородавки у павукiв, яйцеклад самок деяких комах).
Внутрiшня будова. Порожнина тiла членистоногих змiшана i називається мiксоцель.
Мiж внутрiшнiми органами у членистоногих окрiм порожнини тiла, знаходиться пухка сполучна тканина, або жирове тiло. Її клiтини запасають поживнi речовини у виглядi жирiв та глiкогену, а також утворюють клiтини кровi. Крiм того, клiтини жирового тiла вилучають iз гемолiмфи продукти обмiну, якi зберiгаються в ньому протягом життя тварин. Отже, жирове тiло виконує i видiльну функцiю поряд зi спецiальними органами видiлення (зеленi залози, мальпiгiєвi судини тощо). Цiкаво, що у багатьох глибоководних ракоподiбних та деяких комах (напр., жуки-свiтляки) з певних дiлянок жирового тiла утворенi органи свiчення.
Кровоносна система членистоногих незамкнена. Кров змiшується з порожнинною рiдиною, i утворюється єдина рiдка тканина – гемолiмфа (вiд латинського гема – кров та лiмфа). У спиннiй частинi тiла розташоване серце. У бiльшостi членистоногих воно знаходиться у черевцi й має вигляд трубки. Остання може складатися з кiлькох послiдовних камер, сполучених мiж собою отворами. Отвори мiж камерами мають клапани, що запобiгають зворотному токовi кровi. У кожнiй камерi є ще пара отворiв, через якi гемолiмфа з порожнини тiла потрапляє всередину серця при розслабленнi м’язiв стiнок камери.
Членистоногi переважно роздiльностатевi, iнколи – гермафродити, заплiднення у низ здебiльшого внутрiшнє. Типи розвитку надзвичайно рiзноманiтнi (вiд прямого до розвитку зi складним перетворенням). Внаслiдок наявностi хiтинового скелету рiст супроводжується линянням у рiзних фазах розвитку; дорослi членистоногi звичайно не линяють. Винятком є великi за розмiрами ракоподiбнi, якi живуть декiлька десяткiв рокiв (напр., рiчковий рак, краби). Линяння дорослих тварин зумовлене, насамперед, необхiднiстю звiльнятися вiд шкiдливих речовин, якi з часом накопичуються у покривах.
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
1. А. М. Охрiменко, Е. В. Шухова “ Хрестоматiя iз зоологiї”.
2. Е. Г. Бровки на, Н. И. Кузьмина “Уроки зологии”
3. Ю. Г. Вервес, П. Г. Баган, В. В Серебряков “Зоологiя”
О. С. Батуєв, М. А Гуленкова, Т. В. Іванова – “Зологiя” для школярiв та абiтурiєнтiв
|
