Вiруси – неклiтиннi форми життя
РЕФЕРАТ
на тему:
“Вiруси – неклiтиннi форми життя”
Вiруси настiльки малi, що лише в кiлька разiв перевищують розмiри великих молекул бiлкiв. Вiруси мають розмiри 10—275 нм. їх можна побачити лише пiд електронним мiкроскопом. Вони легко проходять крiзь пори спецiальних фiльтрiв, що затримують усi бактерiї i клiтини багатоклiтинних органiзмiв.
Вiруси — збудники багатьох хвороб рослин i тварин. Вiрусними хворобами людини є кiр, грип, гепатит А (хвороба Боткiна), полiомiєлiт (дитячий паралiч), сказ, вiспа тощо.
Пiд електронним мiкроскопом рiзнi види вiрусiв мають форму паличок або кульок. Окрема вiрусна часточка складається з молекули нуклеїнової кислоти (ДНК або РНК), скрученої в клубок, i молекул бiлка, розмiщених у виглядi своєрiдної оболонки навколо молекули кислоти (капсид).
змiнюють i перебудовують обмiн речовин у нiй, внаслiдок чого клiтина починає синтезувати молекули нових вiрусних часточок. Поза клiтинами вiруси переходять у кристалiчний стан, що сприяє їх збереженню.
У життi вiрусiв можна видiлити такi етапи: прикрiплення вiрусу до клiтини, вторгнення вiрусу в клiтину, латентну стадiю, утворення нового поколiння вiрусiв, вихiд вiрiонiв. У латентну стадiю вiрус нiби зникає. Його не вдається виявити або видiлити з клiтини, але в цей перiод уся клiтина синтезує необхiднi для вiрусу бiлки i нуклеїновi кислоти, в результатi чого утворюється нове поколiння вiрiонiв.
Проникнення вiрусу в клiтину органiзму хазяїна розпочинається iз взаємодiї вiрусної часточки з поверхнею клiтини, на якiй є особливi рецепторнi дiлянки. Оболонка часточки вiрусу має вiдповiднi прикрiпнi бiлки, якi "впiзнають" цi дiлянки.
Саме цим зумовлена висока специфiчнiсть вiрусiв стосовно клiтинхазяїв: часто вiруси уражують лише певний тип клiтин якогось виду органiзмiв.
Так, вiрус полiомiєлiту уражує лише нервовi клiтини людини, а вiрус тютюнової мозаїки — клiтини листкiв тютюну.
Якщо часточка вiрусу прикрiплюється не до рецепторних дiлянок, а до iнших мiсць на поверхнi клiтинихазяїна, то зараження останньої може i не вiдбутися. Отже, наявнiсть рецепторних дiлянок на поверхнi клiтини визначає її чутливiсть до того чи iншого виду вiрусiв.
Усередину клiтинихазяїна вiрус може проникнути рiзними шляхами. Часом оболонки вiрусних часточок зливаються з клiтинною мембраною (як у вiрусу грипу), i ДНК виявляється у цитоплазмi клiтини, iнодi вiрусна часточка потрапляє в клiтину шляхом пiноцитозу, пiсля чого ферменти клiтинихазяїна розщеплюють її оболонку i вивiльняють нуклеїнову кислоту (вiрус полiомiєлiту тварин).
У рослиннi клiтини вiруси можуть проникати крiзь пошкодженi дiлянки клiтинної стiнки.
У 1917 р. французький вчений Ф. д'Ерелл вiдкрив вiруси бактерiй — бактерiофаги (або фаги). Пiд електронним мiкроскопом вони мають форму коми або тенiсної ракетки розмiром близько 5 нм.
руйнується i з неї виходять сотнi нових часточок фага, здатних спричинити зараження iнших бактерiальних клiтин.
Спочатку вважали, що бактерiофаги можна використовувати для боротьби з хвороботворними бактерiями. Проте згодом виявилося, що фаги швидко руйнують бактерiї в пробiрцi, але неефективнi в живому органiзмi. У зв'язку з цим їх використовують в основному для дiагностики захворювань, виявлення бактерiй.
| 
