Видовий склад та чисельність птахів лісу

Видовий склад та чисельнiсть птахiв лiсу Змiст Вступ Роздiл 1. Особливостi лiсового середовища як мiсцеперебування тварин Роздiл 2. Склад орнiтонаселення дослiджуваної територiї Роздiл 3. Вплив дiяльностi людини на птахiв лiсу Висновок Вступ Маючи ряд прогресивних особливостей птахи заселяють рiзноманiтнi, iнодi малосприятливi клiматичнi зони земної кулi. Здатнiсть до польоту дає можливiсть знаходити найбiльш сприятливi умови iснування. Широко розселившись, птахи пристосувались до рiзних умов життя, споживанню рiзних видiв кормiв, використовуючи при цьому рiзнi способи добування корму. Лiс як досить складний рослинний бiоценоз, для якого характерна яруснiсть, являється мiсцем iснування великої групи птахiв, якi населяють рiзнi його яруси. Вiд видового складу i чисельностi птахiв залежить життя лiсу. Мета дослiдження – розглянути та проаналiзувати видовий склад птахiв лiсу дослiджуваного району. Вiдповiдно до поставленої мети необхiдно вирiшити в процесi дослiдження певне коло питань, що стосуються розмноження птахiв. Завдання: 2) розглянути особливостi та дати загальний опис видiв птахiв, якi найбiльш зустрiчаються в даному районi дослiдження; 3) дати характеристику дiяльностi людини та її впливу на птахiв лiсу. Предмет дослiдження – представники класу Птахи, що належать до лiсового бiоцеозу. Об`єкт дослiдження – видовий склад та чисельнiсть птахiв лiсу. При дослiдженнi проблеми були використанi методи дослiдження: описовий, науковий, аналiзу та синтезу, порiвняння, спостереження та iншi методи дослiдження. В геоструктурному вiдношеннi пiвнiчна частина областi (Чернiгiвський район) розмiщена на схилi Воронезького щита, пiвденна i центральна пов`язанi з рифтовою зоною та пiвнiчним бортом Днiпровсько-Донецької западини. Розташована область на пiвночi України у 2-х фiзико-географiчних зонах Полiсся i лiсостепу, що обумовлює своєрiднiсть її ландшафту. Майже цiлком область розмiщується у Приднiпровськiй низовинi, пiвденна її частина у межах Полтавської рiвнини i має переважно рiвнинну, злегка хвилясту поверхню, в цiлому сприятливу для господарської дiяльностi. Абсолютнi висоти 100-220 м (максимальна вiдмiтка 222 м бiля с. Березова Гать). Переважають ерозiйно-акумулятивнi форми рельєфу (рiчковi долини, яри, балки) у поєднаннi з акумулятивними (льодовиковi i водно-льодовиковi вали, зандровi рiвнини). Виключенням є сильно еродованi територiї Придеснянського плато (захiднi вiдроги Середньоросiйської височини), численнi лесовi “острови” у пiвнiчнiй та пiвденно-схiднiй частинах областi, а також болота i зниженi та перезволоженi землi давнiх рiчкових та прохiдних долин (Замглай, Смолянка та iншi). Клiмат регiону помiрно-континентальний, з досить теплим лiтом та порiвняно м'якою зимою. Чернiгiвський район розташований у помiрно теплiй вологiй агроклiматичнiй зонi (до 650 мм опадiв на рiк), а пiвденна - у теплiй, недостатньо зволоженiй зонi (до 450 мм опадiв на рiк). Кордон мiж агроклiматичними зонами майже вiдповiдає зональному кордону “Полiсся – Лiсостеп”. Середня температура сiчня вiд -7° до -8° С, а липня +19...+19,5" С. Довготривалiсть безморозного перiоду становить: у повiтрi - 160 - 180 днiв, на ґрунтi - 140 -150 днiв. Бiльшiсть опадiв випадає у теплий перiод року. Серед несприятливих природних процесiв, якi негативно впливають на сiльське господарство, найбiльший вплив мають суховiї, якi частiше трапляються у травнi та серпнi i тривають 5-9 днiв, а також посухи, якi також бувають у цi ж мiсяцi, але не щорiчно (через 2 - З роки). Інколи трапляються зливи iнтенсивнiстю 3 - 4 мм опадiв на хвилину. Головна водна артерiя областi - рiчка Десна з основними притоками: Сеймом, Остром, Сновом, Удаєм. У Чернiгiвському районi є декiлька типiв грунтiв, якi характернi для Полiсся та Лiсостепу України. Найбiльш розповсюдженi дерново-пiдзолистi грунти; сiрi, темно-сiрi лiсовi та близькi до них опiдзоленi чорноземи. Рослиннiсть у природному станi збереглася лише приблизно на 1/3 територiї, у виглядi лiсiв, трав'яного покриву лукiв i болотної рослинностi. Зеленi органiзми — рослини, створюючи в процесi фотосинтезу з неживої природи органiчну речовину, є першоосновою життя на нашiй планетi. Саме вони здатнi накопичувати сонячну енергiю i забезпечувати тим самим можливiсть складного процесу бiосфери — круговороту органiчної речовини. Через рослиннiсть енергiя надходить у твариннi органiзми i ґрунт. Зеленi рослини забезпечують запаси вiльного кисню в атмосферi. Нарештi, рослинна органiчна речовина, її наявнiсть i характер розподiлу лежать в основi всiх харчових зв'язкiв мiж тваринами i рослинами i тiльки тваринами [4, 12]. речовиною. Першi ж пiдсумки полезахисного лiсорозведення в рядi степових i напiвпустельних областей нашої країни показали, що основним негативним фактором, що перешкоджає лiсовiдтворенню, виявилися саме мишовиднi гризуни. Навiть великi тварини, що повiльно розмножуються можуть iнодi робити серйозний негативний вплив на лiс. Птахи, як i ссавцi, можуть знищувати рослини чи окремi їхнi частини, вiдiграючи помiтну роль у процесi формування рослинних спiвтовариств. Для багатьох рослин птахи є навряд чи не єдиним засобом розселення насiння. Значення птахiв виявляється ще яскравiше в розселеннi рослин, що мають соковитi плоди. Захищенi щiльною оболонкою насiння цих рослин, як показали спецiальнi дослiдження, не втрачають своєї схожостi пiсля проходження через травний тракт багатьох видiв птахiв. Таким чином, бiльшiсть наших горобиних — дроздiв, омелюхи, синицi, снiгурi, ворони, сороки, граки. i багато iнших птахiв — дiйснi «сiвачi» великої групи рослин. Нарештi, не можна забувати, що птахи поряд зi ссавцями i бiльшiстю безхребетних тварин, збагачують ґрунт органiчними речовинами за рахунок екскрементiв, розкладання трупiв. Досить рiзноманiтна та мальовнича природа Чернiгiвщини. Навколо мiста Чернiгова досить багато зелених насаджень: є парки, лiсовi насадження листянi та хвойнi. Коли ми заходимо до лiсу нашу увагу привертають, перш за все, рiзноманiтнi пташинi голоси, що лунають з усiх бокiв. з горобця, але стрункiшу, з свiтлим поздовжньо смугастим горлом. Любить вiн сидiти на верхiвках дерев [4, 15]. У листяних i мiшаних лiсах, переважно на узлiссях, зустрiчається невеличка (значно менша за горобця) зеленувато-оливкова зверху i свiтло-жовта знизу пташка - берестянка. Серед чагарникiв на узлiссях зустрiчаються славка сiра, але пiснi їх за красою значно поступаються попередньому виду. В бiльшостi, це - типовий славчачий "говiрок". З кущiв може долинути до нас голос, що трохи нагадує скрекотання сороки. Голос цей належить сорокопуду-жулану. А ось сороку-бiлобоку, напевно, знають усi. Високо в кронах дерев постiйно перегукуються щебетливими трелями зграйки щигликiв, яких вiдразу можна впiзнати за лимонно-жовтими смугами на крилах та яскраво-червонiй широкiй смузi навколо дзьоба). З глибини лiсу лунають нiжнi голоси вiвчарикiв. Помiтити цих маленьких пташок дуже важко - всi вони сiрувато-зеленого кольору, через що добре маскуються на фонi зеленого листя крон дерев, де постiйно тримаються. Ближче до вологих мiсць можна почути пiсню нашого найкращого спiвака - соловейка. Ще один наш гарний лiсовий спiвак - спiвочий дрiзд прилiтає до нас на Чернiгiвщину ранiше за соловейка, ще на початку квiтня. Вiдзначається вiн також i тим, що його спiв можна почути i восени пiд час перельотiв. Одним з найбiльш помiтних птахiв нашої авiафауни є дрiзд-горобинник, або чикотень [5, 18]. А рано-рано-вранцi, майже у повнiй темрявi, коли iншi птахи ще мовчать, подає свiй нiжний голос, який нагадує дзюрчання струмочка, малинiвка, або вiльшанка. Пiсня її починається якось невиразно, розтягнутими звуками (здається , наче пташка хоче взяти високi ноти, але не може), а потiм переходить у красиву переливчасту трель. І звичайно ж у кожному лiсi або парку, та й на вулицях наших мiст i сiл завжди можна побачити зябликiв та багаточисельних i всюдисущих синиць. Зяблики - це однi з найпоширенiших наших спiвочих птахiв. вiдомi. "дзеркальце", бiле надхвiстя. Також тiльки навеснi можна почути знаменитий "барабанний дрiб" дятлiв, який розноситься по лiсу - "тррр... тррр..." i створюється ударами дзьоба по сухiй гiлцi. Найчисленнiший у наших лiсах великий строкатий дятел загального чорно-бiлого забарвлення. Схожi на нього також середнiй їй малий строкатi дятли (останнiй розмiром з горобця). Ще один дуже цiкавий птах нашої фауни - дрiмлюга. Спостереження за птахами лiсу проводилися в околицях мiста Чернiгова. Роздiл 2. Склад орнiтонаселення дослiджуваної територiї Протягом тривалого часу нами проводилися спостереження та вивчення видового складу лiсового масиву, велися пiдрахунки чисельностi видового складу. Нами було виявлено декiлька видiв птахiв, якi найбiльш часто зустрiчалися пiд час наших екскурсiй до лiсу. Нижче наводимо опис та особливостi певного виду птахiв. ЩЕВРИК ЛІСОВИЙ - ANTHUS TRIVIALIS (L.) Маса 26—27 г. У дорослих птахiв верх тiла жовтувато-бурий, з темними поздовжнiми плямами. Надхвiстя без плям. Над оком жовтуватi брови. Забарвлення нижньої частини тiла бiлувате, на волi рудувате по боках, з темними смугами i темними поздовжнiми рисками на горлi, волi i грудях з бокiв. У зимовому опереннi верх тiла бiльш плямистий, а низ — рудуватий. Молодi птахи зверху строкатi, з жовтими плямками. Низ тiла плямистiший, нiж у дорослих. В Українi звичайнi гнiздовi i перелiтнi птахи Полiсся, Лiсостепу, Карпат i Криму. Пiд час перельотiв бувають i в iнших областях. Улюбленi мiсця — лiсовi галявини, зруби, узлiсся, розрiдженi, свiтлi лiсовi дiлянки [2, 25]. У природi їх визначають за характерним плямистим забарвленням. Часто тримаються на землi. У шлюбний перiод у самцiв дуже характерний токовий полiт. Починаючи пiсню, самець злiтає з гiлки, пiднiмається вгору, а потiм з розправленими крилами, мов метелик, «планерує» вниз, подаючи вже iншi звуки: «цiццiццi ццiвi-з-вi-з-вi-зре-ррр» (летить вгору), потiм («планерує» вниз) — «цiе-цiе-цiе». Позивнi звуки — «зiб», «псii» або «цiт». Живляться комахами, яких збирають переважно на землi, та iншими безхребетними. Улiтку й восени зрiдка їдять насiння. Прилiтають на мiсця гнiздування в квiтнi. Гнiзда роблять у ямцi, на землi, вимощують стеблами трав, мохом, кiнським волосом. Яйця рiзного типу: зеленувато-сiрi або рожевуватi, з темними плямками, рисочками, крапками. Повна кладка з 5—6 яєць, двiчi на рiк — у першiй половинi травня i другiй половинi червня. Насиджує самка, 12—13 днiв, причому сидить так мiцно, що коли людина проходить бiля гнiзда, випурхує тiльки з-пiд самих її нiг. Пташенята залишаються в гнiздi близько 12 днiв. Пiсля цього батьки продовжують годувати їх ще тиждень. Птахи кориснi й декоративнi, прикраса лiсового ландшафту. Потребують ретельної охорони. Маса 14—15 г. Дорослi птахи зверху сiрувато-зеленi, знизу жовтi. Навколо ока жовте кiльце, над оком жовтi «брови». Маховi i стерновi пера бурi. Молодi птахи знизу блiдiше, бiлувато-жовтi. Птахи перелiтнi, зимують в Екваторiальнiй i Пiвденнiй Африцi. На Українi гнiздовi i перелiтнi птахи майже всiєї територiї республiки, крiм безлiсих i високогiрних районiв. Гнiздяться в листяних i мiшаних лiсах, парках i садах. У природi визначають за характерною поведiнкою i голосом, вiдмiнним вiд iнших, схожих за забарвленням дрiбних деревних птахiв. Тримаються на верхiвках дерев, дуже рухливi. Самцi пiд час спiву часто настовбурчують пiр'я на головi. Спiв досить гучний, трiскучий; в нього вплiтаються рiзнi запозиченi звуки, в тому числi звуки спiвiв i крикiв iнших птахiв, за що берестянка дiстала росiйську назву «пересмiшка». Позивнi i тривожнi крики — «вед», «тце», дуже характерне «дедевi-дедевi», «еррр». Живляться деревними комахами i павуками, яких збирають у кронах дерев. На землю не спускаються. Улiтку i восени охоче їдять ягоди, в тому числi й садовi [2, 32]. Прилiтають на мiсця гнiздування в травнi, коли дерева вже вкритi листям. Гнiзда роблять на деревах, у розвилцi гiлок. Це дуже ретельно сплетенi з рiзних рослинних матерiалiв глибокi кошики, вимощенi рослинним пухом, пiр'ям, шерстю i обов'язково прикрашенi зовнi для маскування шматочками березової кори — берести (за що дiстали українську назву «берестянка»). Повна кладка з 5 рожевих, з чорними крапками i штрихами яєць, у кiнцi травня — на початку червня (iнодi i в липнi). Насиджують обидва птахи, 13 днiв. Пташенята залишаються в гнiздi також 13—14 днiв. Вiдлiтають на пiвдень у серпнi — на початку вересня. СЛАВКА САДОВА, АБО КРОПИВ'ЯНКА - SYLVIA BORIN (BODD.) Маленькi птахи. Маса до 25 г. Дорослi самцi зверху сiрi з буруватим вiдтiнком. Низ тiла брудно-бiлий, з легким буруватим вiдтiнком на волi й грудях. На тiлi з бокiв теж буруватий вiдтiнок. Пiсля линяння низ тiла має бiльше бурого вiдтiнку. Самки свiтлiшi за самцiв. Молодi птахи Схожi на дорослих в осiнньому опереннi, але боки тiла в них рудуватi. Поширенi майже по всiй Європi, крiм Крайньої Пiвночi, в захiднiй частинi лiсової зони Сибiру, на схiд до Єнiсею. Птахи перелiтнi, зимують у Пiвденнiй Африцi. В Українi гнiздяться майже по всiй територiї, в лiсових насадженнях рiзного типу, по узлiссях, полянах, просiках, у паркових насадженнях, де є чагарниковий пiдлiсок. У природi тримаються в гущавинi чагарникiв або в кронi дерев. Визначаються за розмiром i забарвленням. Самцi спiвають, пiсня гучна i мелодiйна, трохи нагадує пiсню славки чорноголової. Позивний крик — «чак-чак» або «так-так». Живляться переважно дрiбними комахами i павучками. Улiтку i восени охоче їдять рiзнi ягоди, навiть виноград [2,35]. або молодих дерев, низько над землею. Яйця бiлувато-жовтi, з темними розмитими i чiткими плямами. Повна кладка з 4—5 яєць, у кiнцi травня — на початку червня. Насиджують обидва птахи, 12—14 днiв. Пташенята вилiтають з гнiзда на 10—11 день, але ще кiлька днiв батьки продовжують годувати їх. Вiдлiтають у вереснi. Птахи кориснi й декоративнi, Потребують охорони. СЛАВКА СІРА - SYLVIA COMMUNISLATH Маленькi птахи. Маса до 15 г. Дорослi самцi зверху рудуватi або бурувато-сiрi. Низ тiла бiлий, з блiдо-рожевим вiдтiнком на грудях. Поширенi в Європi, Малiй i Середнiй Азiї, в лiсовiй i лiсостеповiй зонах Сибiру, на схiд до Єнiсею. Птахи перелiтнi. Зимують в Африцi, Аравiї, Індiї. В Українi гнiздовi перелiтнi птахи всiєї територiї. Гнiздяться в чагарникових заростях рiзного типу. У природi їх визначають за особливостями поведiнки: самець пiд час спiву надуває горло, пiднiмає пiр'я на головi й горлi, iнодi злiтає вертикально вгору. Голос — хрипле «вед-вед-вед» i шипiння. Пiсня — тихе щебетання i гучна кiнцiвка з кiлькох складiв, де iнодi повторюються звуки спiву iнших птахiв. Живляться комахами, павуками. Улiтку i восени — ягодами. 10—12 днiв. Вiдлiтають на зимiвлю в кiнцi серпня — у вереснi. Кориснi i декоративнi птахи, яких слiд охороняти. СОРОКОПУД-ЖУЛАН - LANIUS COLLURIO L. Маса до 35 г. У дорослих самцiв верх голови i шия сiрi, спина руда, iз сiрим вiдтiнком, поперек рудувато-сiрий, надхвiстя сiре. Лоб i голова з бокiв чорнi. Низ тiла бiлий, з рожевим вiдтiнком на грудях, черевi й боках. У самок верх тiла рудий, зi слабо помiтними темними плямами. Низ тiла бiлуватий, з помiтними темними поперечними смугами. Голова бурувато-сiра. Молодi птахи схожi на самку, але на верхнiй частинi тiла i на головi у них темний поперечний вiзерунок. Темнi смуги на нижнiй частинi тiла бiльш помiтнi. Поширенi майже по всiй Євразiї, крiм Крайньої Пiвночi i пiвденних тропiчних країн. Птахи перелiтнi. Зимують у Схiднiй Африцi, Аравiї, Пiвденнiй Азiї, Індонезiї. На Українi гнiздовi i перелiтнi птахи всiх областей [2, 45]. У природi визначаються за характерним зовнiшнiм виглядом (майже вертикальна постава, довгий хвiст, мiцний гачкуватий дзьоб) i яскравим забарвленням. Позивнi крики «чак-чак», «чек-чек» або «чекк». Пiсня — мелодiйне тихе щебетання, в яке вплiтаються «ноти», запозиченi в iнших птахiв. Здобич (комах, дрiбних ящiрок, жабок) часто наколюють на голки рослин «про запас». Живляться переважно комахами. Прилiтають у кiнцi квiтня — на початку травня. Гнiзда, найчастiше в густих кущах або на низькому гiллястому деревцi, у виглядi глибокої чашi, iз стебел трав, гiлочок, корiнцiв, iнодi вимощене кiнським волосом. Яйця рiзноманiтне забарвленi. Найчастiше вони зеленувато-бiлi або рожевувато-бiлi, з темними плямками. Повна кладка з 5—7 яєць, у травнi — червнi. Насиджує переважно самка, 14—15 днiв. Пташенята залишають гнiздо через 15 днiв, але ще не вмiють добре лiтати, i їх близько двох тижнiв годують батьки. СОРОКА - РІСА РІСА (L.) i плечовi пера бiлi. Хвiст довгий, чорний, з металiчним блиском. У молодих птахiв оперення тьмяне, без блиску. Бiлi частини оперення з буруватим вiдтiнком. Поширенi майже в усiх країнах пiвнiчної пiвкулi, крiм Крайньої Пiвночi i Схiдного Сибiру. На Українi гнiздовi осiлi птахи всiєї територiї. Улюбленi мiсця — узлiсся, молодняки, заростi чагарникiв по берегах водойм, у ярах, балках, садах, пришляхових i полезахисних смугах. У природi їх визначають завдяки характерним забарвленню, поведiнцi i зовнiшньому вигляду. Голос — гучне стрекотання i дзвiнке «чак-чак» [2, 75]. Живляться комахами, зерном, маленькими тваринами, падлом, покидьками. На мiсцях гнiздування з'являються дуже рано, бо зимують у тих самих мiсцях або поблизу вiд них. Гнiзда у виглядi великих, закритих зверху куль, iз сухих палок, будують найчастiше в густих колючих чагарникових заростях або високо на деревах. У серединi гнiздо обмазане глиною i вимощене сухою травою, корiнцями. Повна кладка з 5—7 зеленуватих, з темними плямками яєць, у серединi — кiнцi квiтня — на початку травня. Насиджує самка, 17—18 днiв. Пташенята залишаються в гнiздi 22—24 днi. Знищуючи шкiдливих комах i гризунiв, сороки приносять велику користь, але вони iнодi руйнують гнiзда iнших спiвочих i навiть мисливських птахiв. Тому в мисливських господарствах кiлькiсть сорок обмежують, руйнуючи гнiзда пiд час їх будування. Але самих птахiв слiд охороняти i нi в якому разi не знищувати. Чималi птахи. Маса до 750 г. У дорослих птахiв чорнi голова, горло, передня частина грудей, крила i хвiст. Решта оперення попелясто-сiра, з чорними рисками. Молодi птахи мають буруватий вiдтiнок. Поширенi майже по всiй пiвнiчнiй пiвкулi, крiм Крайньої Пiвночi i частково тропiчних країн Азiї. В УРСР звичайнi, досить численнi, мiсцями осiлi, частково кочовi птахи всiєї територiї. Тримаються в лiсах, лiсосмугах степової зони, часто поблизу i в межах населених пунктiв. Живляться рослинною i тваринною їжею. Поїдають дрiбних гризунiв, жаб, ящiрок, дрiбних птахiв, пташенят i яйця iнших птахiв, комах, падло i всякi покидьки, їдять також зерно, горiхи тощо. Гнiзда з уламкiв гiлок мостять на деревах. Повна кладка з 5 зелених, з темними крапками яєць, у кiнцi березня — до середини квiтня. Насиджує переважно самка, 17 днiв. Пташенята залишаються в гнiздi близько 35 днiв. зайченят, каченят, тобто завдають шкоди мисливському i лiсовому господарству. Отже, кiлькiсть ворон, особливо в мисливських господарствах i населених пунктах, слiд регулювати. Але в нiякому разi не можна винищувати ворон. СОЙКА – GARRULUS GLANDARIUS (L.) Невеликi птахи. Маса до 200 г. Забарвлення строкате. У дорослих птахiв голова бiлувата, з темними поздовжнiми рисками i невеликим «чубчиком». Загальне забарвлення верхньої i нижньої частин тiла рудувато-коричневе. По боках шиї, вiд кутiв рота проходять чорнi поздовжнi плями — «вуса». На покривних перах крила чорнi, бiлi та блакитнi смужки. Горло i пiдхвiстя брудно-бiлi. У молодих птахiв забарвлення менш яскраве. Поширенi в лiсах Європи, помiрної смуги Сибiру, в Переднiй i Пiвденно-Схiднiй Азiї до Тихого океану. Птахи осiлi й кочовi. На Українi гнiздяться в листяних i мiшаних гiрських i рiвнинних лiсах Полiсся, Лiсостепу, Карпат i Криму. Пiд час кочувань залiтають також у безлiсi райони. Улюбленi мiсця — листянi й мiшанi лiси, де є дуб, бук, лiщина, насiнням яких птахи живляться восени i взимку. У природi визначаються за яскравим забарвленням i голубувато-синiм «дзеркальцем» на крилi. Голос трiскучий, пронизливий, нiби розривають ганчiрку. Інодi подають пронизливий звук «пiiйа», схожий на крик канюка звичайного. Інодi тихенько щебечуть, «спiвають», наслiдуючи голоси iнших птахiв. Живляться жолудями, горiхами, ягодами, буковими горiшками, навеснi й улiтку комахами, iнодi яйцями i пташенятами дрiбних птахiв, невеличкими мишовидними гризунами, жабами та iншими дрiбними тваринами [2,85]. Гнiзда на деревах, на рiзнiй висотi, з тоненьких гiлочок, паличок, стебел трав, корiнцiв тощо. Повна кладка з 5—6, рiдше 8 сiрувато-зелених, з буруватими плямками яєць, у кiнцi травня. Якщо гнiздо зруйновано, може бути додаткова кладка в червнi. Насиджують обидва птахи, 16—17 днiв. Пташенята залишаються в гнiздi 19—20 днiв. Пiсля вильоту пташенят птахи утворюють сiмейнi зграйки i кочують по лiсах у пошуках їжi. Птахи кориснi, хоч iнодi i руйнують гнiзда iнших птахiв. Вiдiграють велику роль у життi лiсових бiогеоценозiв. Ховають у землi в рiзних мiсцях запаси жолудiв, горiхiв, якi згодом проростають. Птахи декоративнi. Заслуговують на повну охорону. ВІВЧАРИК ВЕСНЯНИЙ - PHYLLOSCOPUS TROCHILUS (L.) Маленькi пташки. Маса до 10 г. Забарвлення верхньої частини тiла бурувато-сiре, iз зеленуватим вiдтiнком, нижньої — жовтувате або бурувато-бiле, з жовтими поздовжнiми плямами i бурим вiдтiнком на грудях i боках тiла. Пiдкрила жовтi. Молодi птахи яскравiшi, нiж дорослi. Поширенi в помiрнiй i пiвнiчнiй смугах Європи i Азiї, на схiд до басейну р. Анадир. Птахи перелiтнi. Зимують у Пiвденнiй Африцi, частково в Іранi й Аравiї. На Українi гнiздовi i перелiтнi птахи Полiсся, Карпат, Лiсостепу i Криму. Пiд час перельотiв трапляються всюди, де є деревна або чагарникова рослиннiсть. Гнiздяться переважно в листяних лiсах з густим пiдлiском. У природi схожi на iнших вiвчарикiв, але тримаються переважно в кронах дерев, у густому листi. Спiв коротенький, трiскотливий, але приємний» трохи мiнорний. Позивний звук — протяжливе «фьюi-iть». Живляться комахами, павуками. Улiтку i восени їдять також лiсовi ягоди. На мiсця гнiздування прилiтають у квiтнi. Гнiзда на землi, з кришечкою i бiчним входом. Повна кладка з 4—7 бiлих, з червонуватими плямками яєць, в другiй половинi травня — на початку червня. Насиджує самка, 13 — 14 днiв. Пташенята залишаються в гнiздi до 18 днiв, потiм ще близько тижня батьки годують їх поблизу гнiзда. Вiдлiтають на зимiвлю у вереснi — жовтнi. Як i iншi вiвчарики, кориснi та декоративнi птахи. ДРІЗД ЧОРНИЙ - TURDUS MERULA L. Невеликi птахи. Маса до 120 г. Забарвлення дорослих самцiв оксамитово-чорне, дзьоб жовтий. Самки темно-бурi зверху i сiрувато-бурi знизу. На горлi й волi рудуватий i бiлуватий вiдтiнки i темнi поздовжнi плями. Молодi птахи зверху рудувато-бурi, з рудуватими свiтлими плямками, знизу рудувато-бурi, з темними плямками. районах зони поширення. Крiм лiсових, є «мiськi», урбанiзованi популяцiї, якi ведуть осiлий спосiб життя в населених пунктах, навiть у великих мiстах (Захiдна Європа). На Українi осiлi, почасти перелiтнi i кочовi птахи всiєї територiї. У Києвi та його околицях живе урбанiзована осiла популяцiя дроздiв, якi були завезенi близько десяти рокiв тому з Польщi й успiшно аклiматизувалися. Улюбленi мiсця — листянi лiси i парки з добре вираженим пiдлiском. У природi їх можна визначити завдяки характерному чорному кольору оперення, довгому хвосту i жовтому дзьобу. Часто спускаються на землю i швидко бiгають мiж кущами, шукаючи їжi. Мають характерну звичку смикати хвостом. Самцi весною дуже добре спiвають, сидячи на верхiвцi дерева, особливо пiд час сходу i заходу сонця. Позивний крик — «чак-чак» або «так-так». Якщо птах лякається, подає пронизливий несподiваний крик «тiкетiкетiке». Пiд час польоту подають коротенькi позивнi звуки «сiрр» або «црiсс». Живляться комахами та iншими безхребетними. Восени охоче поїдають рiзнi ягоди [2, 105]. На мiсця гнiздування прилiтають у серединi березня, на пiвночi — в кiнцi березня — на початку квiтня. Гнiзда у виглядi кошикiв, сплетених iз стебел трав, гiлочок, моху вимощують у розвилцi гiлок дерев або кущiв, iнодi зовсiм низько над землею або пiд корiнням на землi чи на схилi яру. У населених пунктах нерiдко бувають гнiзда в щiлинах стiн, пiд дахами будинкiв тощо. Повна кладка з 5—7 зелених з коричневими або рудуватими плямками яєць, двiчi за сезон, у квiтнi й червнi. Насиджує переважно самка, 13—15 днiв. Пташенята сидять у гнiздi до 15 днiв. Годують їх обидва птахи, майже виключно безхребетними. Птахи кориснi, знищують багато комах, шкiдникiв сiльського i лiсового господарства. Чудовi спiваки i красивi птахи, якi прикрашають природний ландшафт. Потребують ретельної охорони. ДРІЗД-ГОРОБИННИК - TURDUS PILARIS L. Розмiром майже такi, як дрозди чорнi. Маса до 120 г. Забарвлення дорослих птахiв зверху сiре, спина i крила каштаново-коричневi над оком свiтлi брови. Горло жовтувато-бiле, з темними поздовжнiми плямками, воло, верх i боки грудей рудувато-бурi, з бурими поперечними смужками. Середина грудей i черево жовтувато-бурi. Молодi птахи зверху сiрi, з буруватим вiдтiнком. На горлi i грудях бiльше рудого кольору, низ тiла бiльш плямистий. Поширенi в лiсовiй смузi Центральної i Схiдної Європи i Азiї, на схiд до р. Алдана i Забайкалля. Птахи частково перелiтнi, частково кочовi. Зимують у пiвденних районах поширення. На Українi — гнiздовi, кочовi птахи Полiсся, Лiсостепу, Карпат i перелiтнi в усiх областях. Улюбленi мiсця в гнiздовий перiод — узлiсся, острiвнi лiси, парки. Наляканi, подають трiскотливий, гучний крик. Спiвають тихо, скорiше це не пiсня, а щебет i скрип, який можна почути бiля гнiзда. Живляться комахами, черв'яками, наземними молюсками. Восени переходять майже виключно на живлення ягодами i кочують у пошуках цього корму. Свою назву дiстали «за пристрасть» до ягiд горобини. Гнiздяться колонiями, iнодi в кiлька десяткiв пар. Гнiзда досить великi, iз стебел трав, моху, гiлочок, будують на деревах, iнодi низько над землею. Повна кладка з 5—6 зеленуватих, з бурими плямками яєць, двiчi за сезон — у травнi i кiнцi червня. Насиджує переважно самка (самець iнодi її пiдмiняє), 13 — 14 днiв. Пташенята сидять у гнiздi 14 — 15 днiв. Пiсля закiнчення гнiздового перiоду починають кочувати. У м'якi зими нерiдко залишаються зимувати i трапляються в усiх природних зонах. Знищують багато шкiдливих комах, тому птахи кориснi i заслуговують охорони. СОЛОВЕЙ СХІДНИЙ - LUSCINIA LUSCINIA (L.) бурi, з рудими плямками. Поширенi в середнiй i пiвденнiй смугах Європи, Азiї, на схiд до Красноярська, на пiвдень до Китаю i Тянь-Шаню. Птахи перелiтнi. Зимують у Пiвденно-Схiднiй Африцi. В УРСР гнiздовi i перелiтнi птахи всiєї територiї, за винятком Криму i Прикарпаття. Гнiздяться у вологих листяних лiсах i парках, бiля струмкiв, озер, рiчок, ставкiв, де добре розвинений чагарниковий пiдлiсок. У природi їх визначають за рудувато-бурим забарвленням i характерною поведiнкою. Тримаються в густих чагарникових заростях, часто на землi. Крик тривоги в гнiздовий перiод — «сi-крр-крр, сi-крр-крр». Самцi навеснi спiвають. Пiсня дзвiнка, багата на рiзнi свистячi звуки, дуже мелодiйна. Живляться комахами (бiльше жуками), павуками, черв'яками. Восени охоче їдять рiзнi ягоди [2, 120]. Прилiтають на мiсця гнiздування пiзно, в травнi. Гнiзда на землi, в густих заростях, iз сухого листя i стебел трав. Повна кладка з 5—6 шоколадно-коричневих яєць, у другiй половинi — кiнцi травня. Насиджує самка, 13—14 днiв. Пташенята залишають гнiздо через 11— 12 днiв, коли ще не вмiють лiтати. Ще тиждень батьки продовжують їх годувати. Вiдлiтають у серпнi — на початку вересня. Птахи дуже кориснi, мають надзвичайно велике естетичне, декоративне значення. Потребують ретельної охорони. СИНИЦЯ ВЕЛИКА - PARUS MAJOR L. Маса до 22 г. У дорослих птахiв голова зверху чорна, блискуча, спина жовтувато-зелена, надхвiстя сiре. На потилицi бiла пляма, низ тiла жовтий, iз зеленуватим вiдтiнком, горло i воло чорнi, посерединi грудей i черева чорна смуга. Молодi птахи забарвленi блiдiше. Чорне оперення без блиску, бурувате, низ тiла блiдо-жовтий. Поширенi майже по всiй Євразiї (крiм Крайньої Пiвночi) i в Пiвнiчнiй Африцi. Птахи осiлi, частково кочовi. На України зустрiчаються скрiзь у лiсах, садах, скверах населених пунктiв. У природi визначаються за характерним яскравим забарвленням i поведiнкою: дуже жвавi. Весь час лiтають з дерева на дерево, шукають їжу. Людину пiдпускають зовсiм близько. Голос — навеснi дуже характерна дзвiнка трель «тiтi-тю», «тiтi-тю», або коротеньке «тiнь-тiнь», або «сi-тюiть». Живляться переважно комахами, їхнiми яйцями, лялечками, гусiнню. У кiнцi лiта, восени i взимку охоче споживають рослинну їжу — насiння, ягоди тощо. Можуть їсти м'ясо, падло, рiзнi вiдходи. з червонувато-коричневими плямками яєць, двiчi за сезон — у серединi — кiнцi квiтня i в червнi. Кладка з 8—10 яєць. Насиджує самка, 13—15 днiв. Пташенята залишаються в гнiздi 15—20 днiв. Пiсля закiнчення гнiздового перiоду збираються в маленькi зграї з iншими видами синиць, пiдкоришниками, повзиками i ведуть кочовий спосiб життя. слiд не тiльки охороняти, а й приваблювати в лiси, парки, сади, розвiшуючи штучнi гнiздiвлi, пiдгодовувати їх у сувору зимову пору. Маленькi птахи. Маса 24—25 r. У дорослих самцiв голова i шия сiрi, на лобi чорна смуга. Спина коричнева, поперек зеленувато-жовтий. Нижня частина тiла малиново-червона. У самок червоного кольору на нижнiй частинi тiла немає, замiсть нього свiтло-бурий. Голова й спина бурувато-зеленi. Молодi птахи схожi на самку. Поширенi майже по всiй Європi, помiрнiй смузi Сибiру, на схiд до Томська, в Малiй Азiї, на Кавказi, в Іранi, Пiвнiчнiй Африцi. Птахи частково перелiтнi, частково осiлi i кочовi. На Українi гнiздовi, перелiтнi i кочовi птахи Полiсся, Лiсостепу, Карпат, Криму та деяких лiсових насаджень степової зони. Пiд час кочувань їх зустрiчають по всiх областях. На пiвднi республiки бувають i взимку. Улюбленi мiсця зябликiв — листянi й мiшанi лiси, парки, сади, полезахиснi смуги. У природi самцiв легко визначити за характерним червоним забарвленням горла i грудей i бiлими смугами на крилах. У самок бiлi смуги менш помiтнi, але загальний вигляд їх характерний. Часто в пошуках їжi спускаються на землю [2, 145]. Пiсня самця дзвiнка, гучна i не схожа на пiснi iнших птахiв. Приблизно можна передати її як «цiцi-цiцiцiцiцiсе», «iсiс-вюрр-вюрр-тi-тiу». Позивнi звуки — «пiнь-пiнь». Інодi, коли наближається негода — «рю-рю-рю-пiнь-пiнь». Живляться навеснi i влiтку комахами та iншими безхребетними, ними ж вигодовують пташенят. Охоче їдять рiзнi ягоди i насiння трав'янистих i деяких деревних рослин. На мiсця гнiздування прилiтають у березнi. Гнiзда на деревах, замаскованi берестою, корою, мохом i лишайниками, у виглядi глибоких кошикiв, ретельно сплетених iз стеблинок трав, моху, вимощенi кiнським волосом. Повна кладка з 5—7 зеленуватих, з темними крапками i плямами яєць, двiчi за сезон — на початку травня i в кiнцi червня — в липнi. Насиджує самка, 12—13 днiв. Пташенята залишаються в гнiздi 13 – 14 днiв, пiсля чого батьки годують їх вже бiля гнiзда близько тижня. Восени збираються в зграї i вiдлiтають на пiвдень, де частково зимують або кочують далi на пiвдень. Кориснi й чудовi декоративнi птахи, яких слiд охороняти. ГОРЛИЦЯ ЗВИЧАЙНА - STREPTOPELIA TURTUR (L.) Невеликi голуби, зi струнким, видовженим тiлом i маленькою головою. Маса до 150—160 г. Дорослi птахи бурувато-сiрi, строкатi. Голова зверху, надхвiстя, верхнi покривнi пера хвоста i тiло з бокiв сiрi. На шиї з бокiв плями з чорних пер, з голубуватими кiнчиками. Передня частина спини бура, задня частина, плечовi та верхнi покривнi пера крила з чорно-бурими стрижнями i вохристими облямiвками. Шия спереду, воло й груди сизо-рожевi, черево та пiдхвiстя бiлi. Молодi птахи буруватi, рябого пiр'я на шиї з бокiв не мають. У природi їх визначають за особливостями забарвлення, малими розмiрами, формою тiла i голосом. Навеснi токуючi самцi гучно воркують: «РУУ-РУ-РУ, РУУ-ру-ру», що далеко чути в лiсi. Злiтають з гучним трiском i лопотiнням крил. Поширенi в помiрнiй смузi Європи, Захiдного Сибiру, в Середнiй i Захiднiй Азiї, Пiвнiчнiй Африцi i Пiвденно-Захiднiй Азiї. В УРСР поширенi скрiзь, де є листянi й мiшанi лiси, крiм високогiр'я Карпат. Особливо люблять молодi лiси. Зустрiчаються також у садах i парках. Мiсцями досить численнi птахи. Живляться насiнням диких i культурних рослин, листками, пагонами, молюсками, комахами тощо. Прилiтають у серединi — кiнцi квiтня. Гнiзда роблять на деревах, кущах, iнодi дуже низько над землею. Це дуже тендiтнi споруди з паличок, якi просвiчуються наскрiзь. Повна кладка з 2 бiлих яєць, у травнi, насиджують обидва птахи 13—14 днiв. Через три тижнi пташенята стають дорослими i залишають гнiздо. Друга кладка в липнi. Вiдлiтають на зимiвлю у вереснi — жовтнi. Мисливськi птахи, але їх дуже мало i особливого значення для мисливського господарства не мають. На пiвднi, в степовiй зонi, горлицi є об'єктом спортивного полювання, i мисливцi добувають їх у великiй кiлькостi. Проте цього гарного спiвочого птаха доцiльно взяти пiд повну охорону. ГОРЛИЦЯ КІЛЬЧАСТА - STREPTOPELIA DECAOCTO (FRIV.) Трохи бiльшi за звичайну горлицю. Маса до 200 г. Верх голови i задня частина шиї бiло-сiрi, з рожевим вiдтiнком. На верхнiй частинi шиї чорне напiвкiльце (за що птахи дiстали свою назву). Спина, поперек, надхвiстя пiсочно-сiрi. Голова з бокiв, шия i нижня частина тiла рожево-сiрi, горло бiлувате, стерновi пера з бiлими кiнчиками. У молодих птахiв голова i нижня частина тiла бурiшi, нiж у дорослих, чорне пiвкiльце вузьке i мало помiтне. У природi вiдрiзняються вiд звичайної горлицi розмiрами, чорним напiвкiльцем на шиї, сiро-срiблястим забарвленням. Тримаються майже виключно населених пунктiв i зовсiм не бояться людини. Живуть осiло. Голос подають пiд час токування — «ку-куу-ку-ку-куу-ку» або рiзке «уi-уi-уii». Поширенi в Пiвденнiй Азiї i у країнах Пiвденної i Захiдної Європи. Живляться насiнням диких i культурних рослин, ягодами, молодими листочками, влiтку комахами та iншими безхребетними. Самцi починають токувати рано, ще в лютому. Яйця вiдкладають дуже рано. Гнiздо з паличок, на деревi, iнодi на будiвлях. За лiто буває до трьох виводкiв: з березня — до кiнця вересня. Кладка з 2 бiлих яєць. На зимiвлi збираються великими зграями бiля елеваторiв, млинiв, хлiбних заводiв. Можуть завдавати певної шкоди, подаючи зерно. ЗОЗУЛЯ ЗВИЧАЙНА - CUCULUS CANORUS L. Невеликi птахи. Маса до 120 г. Дорослi самцi зверху темно-сiрi, голова i крила мають бурий вiдтiнок. Горло i груди в верхнiй частинi сiрi, черево бiле, з темними поперечними смугами. Дорослi самки двох типiв забарвлення: сiрi, з помiтним рудуватим вiдтiнком верхньої частини тiла i з темними смугами на волi або iржаво-рудi зверху, з темним поперечним вiзерунком. У молодих птахiв верх тiла темно-бурий, з рудуватими смугами i бiлими плямками. Горло i воло темно-бурi, з жовтуватими смужками. Низ тiла бiлуватий, з вохристим вiдтiнком i темними смужками [2, 229]. Поширенi майже по всiй Євразiї, крiм полярних районiв, у Пiвнiчнiй i Пiвденнiй Африцi. Зимують в Екваторiальнiй i Пiвденнiй Азiї i в Індонезiї. На Українi поширенi скрiзь, де є деревнi насадження або очеретянi заростi в заплавинах рiчок, по берегах болiт, озер, водосховищ. У природi розпiзнати зозулю дуже легко. У польотi вона нагадує дрiбних яструбiв або соколiв. Має сiре смугасте забарвлення, схоже на забарвлення малого яструба. Проте полiт зозуль вiдрiзняється вiд польоту хижих птахiв. Крiм того, самець iнодi в польотi починає «кувати». У зозулi, що сидить, добре видно довгi, iнодi напiвопущенi крила i хвiст. Коли вона кричить, кожного разу «вклоняється». Голос — «ку-ку-ку-ку» самцiв i «паль-паль-паль» самок. Пiд час бiйки самцi подають ще шиплячi звуки. Живляться майже виключно комахами, в тому числi волохатою гусiнню шовкопрядiв, яких не їдять iншi птахи. Восени їдять також i ягоди. в лiсi зозулi помiчають гнiзда маленьких пташок i пiдкладають туди по одному яйцю. Яйця зозуль порiвняно з розмiром птаха дуже маленькi, майже не вiдрiзняються за розмiрами вiд яєць хазяїна гнiзда. Забарвлення яєць зозулi також здебiльшого дуже подiбне до забарвлення яєць хазяїна гнiзда. Отже, яйце зозулi залишається лежати в гнiздi не помiченим. Розвиток пташеняти в яйцi зозулi проходить скорiше, нiж у горобиних птахiв (11—12 днiв), тому її пташеня з'являється на свiт ранiше. Через кiлька годин пташеня починає викидати з гнiзда всi зайвi предмети. Пiдлазить пiд яйце пташки-хазяїна, закочує яйце на спину, потiм випростовується i виштовхує його. Так пташеня зозулi викидає всi яйця. Буває, що яйце, а iнодi голе пташеня, лежить пiд гнiздом, а батьки його не помiчають. Вони безперервно лiтають за їжею. Нагодувати велике ненажерливе пташеня зозулi важко. Воно залишається в гнiздi 20 днiв, але i пiсля цього «названi» батьки годують його ще мiсяць — пiвтора. Найчастiше в умовах УРСР зозуля пiдкидає яйця у гнiзда вiльшанок, горихвiсток, очеретянок, кропив'янок, щеврикiв. Вiдлiтають у серпнi — першiй половинi вересня. Хоча зозулi наносять шкоду дрiбним спiвочим птахам, знищуючи певну кiлькiсть пташенят, вони вважаються дуже корисними птахами, бо поїдають дуже багато комах, у тому числi комах — шкiдникiв лiсу, саду. Потребують повної охорони. Крiм звичайної зозулi, на пiвденному заходi УРСР зрiдка зустрiчається близький вид — зозуля чубата (Clamator glandarius (L.). Це сiрувато-бурi невеликi птахи з чубчиком на головi. Нижня частина тiла бiлувата, з жовтуватим вiдтiнком. Поширенi у Пiвденнiй Європi, Пiвденнiй Азiї i Пiвнiчнiй Африцi, їх спостерiгали в Молдавiї i один раз у минулому столiттi бiля Одеси. Отже, можливi зальоти i в iншi райони УРСР. Невеликi птахи. Маса 100—120 г. Дорослi дрiмлюги зверху сiрувато-бурi, з темно-бурими плямками. Голова зверху має поздовжнi чорнi смуги. Горло рудувато-буре, з темними поперечними смужками. У самок свiтлi плями на махових i стернових перах не бiлi, як у самцiв, а вохристо-жовтi. У молодих птахiв пухове оперення жовтувато-сiре. На верхнiй частинi тiла темнi плямки. Пiзнiше молодi птахи схожi на самок. всiєї територiї республiки. Улюбленi мiсця — лiси, парки, сади, полезахиснi смуги. Полюють уночi, на вiдкритих мiсцях [2, 295]. Полiт маневровий, безшумний, трохи нагадує полiт кажанiв. Активнi в присмерках i вночi. На гiлку сiдають не впоперек, а вздовж неї. Захисне забарвлення i повна нерухомiсть роблять їх на деревi i на землi теж непомiтними. Навеснi можна почути довге «муркотiння» самцiв, яке звучить до 3—5 хв i закiнчується рiзкими криками i гучним хлопанням крил. Коли злiтають, i самцi i самки подають глухе, рiзке «чокання». Живляться виключно нiчними комахами, яких ловлять на льоту, рiдше на землi. Часто полюють на асфальтових дорогах, де нагрiтий за день асфальт приваблює багато комах. Прилiтають пiзно, в серединi травня. У сезон буває двi кладки: в кiнцi травня — на початку червня i в кiнцi липня — на початку серпня. У кладцi 2 сiрих, зi смугастим вiзерунком яйця, якi птахи вiдкладають просто на землю, пеньок, товсту гiлку. Насиджують обидва птахи, 16—17 днiв. Осiннiй вiдлiт закiнчується у вереснi. ДЯТЕЛ СТРОКАТИЙ ВЕЛИКИЙ - DENDROCOPOS MAJOR Воло, груди, черево бруднуватi або рудувато-бiлi. Пiдхвiстя червоне. Самка схожа на самця, тiльки на потилицi в неї немає червоної «шапочки». Молодi птахи забарвленi не так яскраво, як старi. Чорне оперення без блиску, з буруватим вiдтiнком. Низ тiла жовтуватий, з темними плямками. Червона «шапочка» покриває не тiльки потилицю, а й усю верхню частину голови. в гнiздовий перiод по заплавних i байрачних лiсах, подекуди i по лiсополосах. Пiд час кочувань бувають скрiзь, де є дерева. У природi дуже помiтнi i мають деякi специфiчнi ознаки: строкате чорно-бiле забарвлення тiла, червона «шапочка» на потилицi або голова чорна (у самок) вiдрiзняють їх вiд iнших дятлiв. За розмiрами i забарвленням вони схожi на бiло-спинного й сiрiйського дятлiв i здалеку їх навiть можна переплутати. Голос — коротке «кiк-кiк» або довге «кi-кi-кi-кi», коли птахи б'ються або чимось наляканi. В шлюбний перiод, часто i голосно «деренчать» розколотою гiлкою. Живляться комахами, влiтку поїдають багато мурашок. Узимку — насiнням сосни, ялини та iнших хвойних. Роздовбують шишки, встромляючи їх у щiлини кори. Пiд деревами нагромаджується купа вилущених шишок («дятлова кузня»). Інодi витягують з гнiзд пташенят i яйця дрiбних горобиних птахiв. Якщо лiс сильно заражений короїдами, заболонниками та iншими шкiдниками, дятли живляться виключно цими комахами i приносять лiсу велику користь. Шлюбний перiод, коли в лiсi бринять барабаннi «трелi» дятлiв, починається в березнi i навiть ранiше. Гнiзда в дуплах, якi дятли видовбують в трухлявих осиках, тополях, березах i iнших деревах. Повна кладка з 5—6 бiлих яєць, у кiнцi квiтня — першiй половинi травня. Насиджує переважно самка, 14—15 днiв. Птахи кориснi. Потребують повної охорони. Вiдiграють велику роль у бiогеоценозах завдяки великiй кiлькостi, цiлорiчному перебуванню в лiсах, парках i садах, а також тому, що роблять багато дупел, у яких потiм гнiздяться iншi дуплогнiзднi комахоїднi птахи. У природi добре вiдрiзняються вiд своїх родичiв — iнших строкатих дятлiв — бiлою спиною i широкими бiлими смугами на крилах. Голос — як у великого строкатого дятла. Живляться переважно деревними паразитами, рiдше вiльноживучими комахами, восени i взимку ягодами, насiнням горiхiв, жолудями. Частiше за iнших дятлiв знiмають повнiстю кору зi стовбурiв сухих дерев. Кориснi птахи. Потребують охорони. За розмiрами трохи меншi, нiж великий, строкатий дятел. Забарвлення майже таке саме, але на черевi i грудях у середнього строкатого дятла добре помiтний жовтий вiдтiнок. Чорних «вусiв» з бокiв голови немає, але є чорнi смуги на шиї з бокiв i чорнi плями з бокiв грудей. На головi зверху червона «шапочка», у самок голова чорна. У молодих птахiв забарвлення тьмянiше. Поширенi в Захiднiй i Середнiй Європi (крiм пiвдня Пiренейського пiвострова), на Кавказi, в Закавказзi, Малiй Азiї, Іранi. На Українi нечисленнi гнiздовi та кочовi птахи деяких, переважно листяних лiсових масивiв Полiсся, Лiсостепу i Карпат. У природi вiдрiзняються вiд iнших строкатих дятлiв (крiм малого) розмiрами, поведiнкою (дуже рухливий) i голосом — «кiк-кiк-кi-кi-кiк». Живляться переважно комахами, восени i взимку насiнням дерев, горiхами, ягодами. Гнiзда в дуплах листяних, часто фруктових дерев. Кладка в травнi, з 5—7 бiлих яєць. Корисний птах, який потребує охорони. Маленькi дятли. Маса до 30 г. Дорослi птахи зверху чорнi, крiм бiлої спини i бiлих смуг на крилах. На головi у самцiв червона «шапочка». На горлi з бокiв чорнi «вуса». Низ тiла бурувато-бiлий. У молодих птахiв обох статей блiда червона «шапочка». Низ тiла жовтуватий i бiльш плямистий, нiж у дорослих [2, 215]. Поширенi в лiсах помiрної смуги Європи, Азiї i Пiвнiчної Америки. В УРСР звичайнi, але нечисленнi гнiздовi осiлi та кочовi птахи Полiсся, Лiсостепу, Карпат, подекуди заплавних лiсiв у степовiй зонi (Самарський лiс). У природi визначаються завдяки типовому строкатому забарвленню i малим розмiром. Голос — тоненьке «кi-кi-кi-кi». Живляться майже виключно комахами — шкiдниками лiсу й саду. Приносять велику користь. Гнiзда роблять у дуплах, якi видовбують самi в деревах м'яких порiд. Повна кладка з 5—9 бiлих яєць, у першiй половинi травня. Вилiтають з гнiзда в червнi. Восени кочують, часто залiтають у сади i парки населених пунктiв. Птахи дуже кориснi. Потребують охорони. Методика дослiджень Першочергове завдання при проведеннi дослiджень – це визначити маршрут спостережень. 2. В ходi екскурсiї збираємо предмети, якi “належать” птахам (пiр`я, гнiзда, залишки шишок та iн.), зайшовши до лiсу уважно оглядаємо дерева, кущi. Записуємо почутi звуки робимо замальовки зустрiтих птахiв, їх кiлькiсть та мiсце знаходження. мiста Чернiгова, а саме – заказник мiсцевого значення Ялiвщина, Подусiвський лiс, район Кордiвки, лiсовi насадження бiля ЗАЗу. Спостереження та пiдрахунок видiв проводилися вранцi та ввечерi. Було обстежено близько 320 га територiй лiсових насаджень. Спостереження проводилися як вранцi, так i ввечерi. Можемо встановити залежнiсть зустрiнутих птахiв у лiсi вiд часу доби, а саме вранцi та ближче до опiвдня нами було побачено бiльше птахiв, нiж в вечiрнiй час. Таблиця 1. Результати спостережень (видовий та кiлькiсний склад птахiв лiсу) Видова назва птаха Кiлькiсний склад птахiв лiсу на рiзних територiях в околицях м. Чернiгова Заказник мiсцевого значення Ялiвщина Лiсовi насадження бiля ЗАЗу 2 1 3 0 Берестянка 1 0 2 1 Славка садова 3 5 4 1 Славка сiра 2 0 4 3 Сорокопуд-жулан 1 0 2 0 Сорока 3 5 6 5 Ворона сiра 4 10 15 10 Сойка 2 1 2 3 1 0 2 0 Дрiзд чорний 0 2 1 0 2 1 2 1 Соловей схiдний 4 2 3 2 Синиця велика 5 7 10 4 2 4 1 3 Горлиця кiльчаста 2 3 0 1 Горлиця звичайна 2 4 1 1 Зозуля звичайна 1 0 1 0 Дрiмлюга 0 0 1 2 2 1 3 0 Дятел строкатий середнiй 1 1 0 0 Дятел строкатий малий 2 1 1 0 Роль птахiв у життi людини дуже велика. Щоб найповнiше використати корисну дiяльнiсть птахiв, треба знати все про їх життя, живлення, повадки, мiсця перебування тощо. Найбiльшу користь дають нам, як це не дивно, не великi мисливськi птахи — глухарi, тетереви, качки, гуси та iншi, а рiзнi комахоїднi пташки — синички, повзики. дрозди, солов'ї, вiльшанки та iншi, якi поїдають безлiч шкiдливих комах i тим допомагають людинi в боротьбi за високi врожаї або збереження лiсiв. З хижих птахiв дуже кориснi дрiбнi соколи, канюки та деякi iншi, а також сови, якi знищують шкiдливих гризунiв — ховрахiв, хом'якiв, мишей та полiвок. Звичайно, кориснi i мисливськi птахи, особливо якщо врахувати, що мисливським спортом у нашiй країнi захоплюється понад пiвмiльйона чоловiк. Проте є ще одна сторона життя птахiв, яку важко переоцiнити, дуже важлива, а саме: їх естетичне значення як окраси природи. Справдi, важко собi уявити мертвий лiс або луг, без пташиного спiву. Вони вiдразу втратили б усю свою привабливiсть [10, 12]. Пташки прикрашають лiси i парки, поля i сади. Тому не випадково люди здавна охороняють деяких птахiв i стараються принаджувати їх у свої садки. Та, на жаль, ще й досi охорона птахiв не завжди буває поставлена як слiд, бо широкi маси населення, особливо молодь, часто не мають достатнього уявлення про значення птахiв, не знають їх життя i не вмiють подати їм належну допомогу в тяжкий для них час. рiдкiснi птахи та тi, що зникають, якi заслуговують на охорону (глухар, дрохва, стрепет, орел-беркут); птахи, якi добре вiдомi населенню, постiйнi супутники людини, оспiванi у пiснях та лiтературних творах, чудовi спiваки, прикраса лiсiв, паркiв, полiв та лук (жайворонок, дрiзд, соловейко, кропив'янка, очеретянка та iн.). Нарештi птахи, що мають якiсь цiкавi риси в своєму зовнiшньому виглядi, в поведiнцi, способах здобування їжi, будуваннi гнiзд тощо. Це такi види, як гагари i. норцi, що чудово пристосувалися до водного середовища, кулики i крячки, ялиновий шишкар з його кумедним дзьобом-пiнцетом, ремез, що майстер будує гнiздо-рукавичку i багато iнших. кормiв, якi використовуються птахи, радiоактивними вiдходами, виснаження кормової бази. Масовий промисел добування м`яса, яєць та пiр`я призводить до неминучого зменшення, а iнодi i зникнення деяких видiв птахiв. Мисливський та браконьєрський промисел, як не прикро, теж процвiтає на даний час в нашiй мiсцевостi [10, 15]. Обробiток ґрунтiв бiля лiсових насаджень, розподiл їх пiд земельнi дiлянки для населення зменшують площi гнiздування та живлення птахiв лiсу. Вiдпочиваючи у лiсi люди залишають пiсля себе не згаслi (тлiючi) вогнища, якi призводять до лiсових пожеж цим самим знищують птахiв, їх гнiзда, кладки яєць, пташенят та значнi територiї лiсу, якi вiдновлюватися будуть тривалий час. Досить рiзноманiтний лiсовий бiоценоз за рослинним та тваринним свiтом, особливе мiсце в ньому займають клас Пернатi. Серед птахiв лiсу видiляють найбiльш спецiалiзовану групу птахiв, якi лазять по деревах, життя яких пов`язане з деревами та кущами (дятел строкатий великий, середнiй та малий, синиця велика). Всi птахи лiсу подiляються на комахоїдних, зерноїдних та хижi птахи. В результатi проведених екскурсiй та спостережень за лiсовими мешканцями нами було виявлене та описано види птахiв, якi найбiльш часто зустрiчаються в лiсах, парках та гаях бiля м. Чернiгiв. Бiльшiсть птахiв — допомагають людинi боротися з рiзними шкiдливими тваринами або знищувати бур'яни, є птахи — лiкарi дерев, птахи санiтари. В сучасному урбанiзованому суспiльствi досить значної шкоди птахам лiсу наносить дiяльнiсть людини: вирубка лiсiв, лiсовi пожежi спричиненi необачнiстю людини, використання лiсових галявин для сiнокосу, мисливська дiяльнiсть – все це зменшує чисельнiсть птахiв лiсу. птахiв лiсу Чернiгiвщини взагалi. Список використаної лiтератури 2. Воїнственський М. А. Птахи. – К.: Рад. школа, 1984. – 304 с. 4. Иноземцев А. А. Птицы и лес. – М.: Агропромиздат, 1987. – 302. 5. Лавринов Н. П. Учебно-полевая практика по зоологии позвоночных с заданиями. – М.: Просвещение, 1974. – 126 с. 7. Мальчевский А. С. Орнитологические экскурсии. Серия: Жизнь наших птиц и зверей. Вып. 4. Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1981. – 296 с. 8. Марисова І. В. Птахи України: Польовий визначник. – К.: Вища школа, 1984. – 184 с. 9. Михеев А. В. Биология птиц. – полевой определитель птичьих гнезд. – М.: Цитадель, 1996. – 460 с. 10. Сишкин Г. Н. Певчие птицы: Справочное пособие. – М.: Лесная пролесть, 1990. – 399 с.