Будова та функцiї епiфiзу, сальних та потових залоз
1. Сальнi та потовi залози: будова, функцiї
Потовi залози по будовi належать до простих трубчастих залоз. Кожна потова залоза складається з тiла залози й вивiдної протоки. Тiло потової залози, її секреторна частина, перебуває в пiдшкiрному шарi або в нижнiй частинi дерми i являє собою як би скручену в клубок трубку, що складається з одного ряду залозистих клiтин i оболонки. Оболонка складається iз з’єднувальних i гладких м'язових волокон. Вивiдна протока потової залози тягнеться вiд тiла залози нагору перпендикулярно до поверхнi шкiри i являє собою довгу трубку, що складається з одного ряду епiтелiальних клiтин i оболонки. Досягши епiдермiсу, стiнки трубки складаються тiльки з епiтелiальних клiтин. У межах рогового шару вивiдна протока не має власних стiнок i у виглядi штопороподiбного ходу йде через цей шар, вiдкриваючись на його поверхню отвором у формi лiйки. Потовi залози рясно постаченi кровоносними судинами й нервовими волокнами. Потовi залози видiляють пiт. Потовидiлення регулюється центральною нервовою системою. Кiлькiсть потових залоз у шкiрi людини дуже велике (до 2,5 млн.). Розподiленi вони нерiвномiрно, найбiльш багата потовими залозами шкiра м'якотi пальцiв рук i нiг, долонь, пiдошов, пахвових i пахових складок. Немає потових залоз на червонiй облямiвцi губ, голiвцi полового члена й внутрiшньому листку крайньої плотi. Крiм потових залоз звичайного типу, так званих екрiйних, у людини є й великi потовi залози - апокриновi. Вони досягають повного розвитку в перiод полового дозрiвання; функцiя їх пов'язана з функцiєю полових залоз. Апокриновi залози розташовуються переважно в пахвових складках. Вони зустрiчаються також в областi лобка, великих полових губ жiнки, заднього проходу й соскiв молочних залоз. Дiяльнiсть потових залоз вiдiграє важливу роль у видiльнiй функцiї органiзму й у процесах теплорегуляцiї.
Сальнi залози мають альвеолярну або мешетчату будову й розташованi в дермi. Бiльшiсть цих залоз упадає своїми протоками у верхню третину волосяних фолiкулiв. Лише невелика частина сальних залоз вiдкривається безпосередньо на поверхнi шкiри (на внутрiшньому листку крайньої плотi, малих полових губах жiнки, на вiках, сосках, губах). Секрет сальних залоз - шкiрне сало - призначене для жирового змащення шкiри. Вiн утвориться шляхом жирового переродження епiтелiальних клiтин залози. Найбiльше сальних залоз на головi, особi, верхнiй частинi спини. На долонях i пiдошвах вони вiдсутнi. Найбiльшого розвитку сальнi залози досягають у перiод полового дозрiвання. Нормальна дiяльнiсть сальних залоз має велике значення для виконання шкiрою захисних функцiй.
2. Епiфiз (шишкоподiбне тiло): будова, функцiї
ЕПІФІЗ (шишкоподiбна, або пiнеальна, залоза), невелике утворення, розташоване в хребетних пiд шкiрою голови або в глибинi мозку; функцiонує або в якостi сприймаюче свiтло органа або як залоза внутрiшньої секрецiї, активнiсть якого залежить вiд освiтленостi. У деяких видiв хребетних обидвi функцiї сполученi. У людини це утворення за формою нагадує соснову шишку, звiдки й одержало свою назву (греч. epiphysis - шишка, нарiст).
розташовується iз правої сторони мозку, зветься пiнеальною, а друга, лiворуч, парапiнеальною залози. Пiнеальна залоза присутня у всiх хребетних, за винятком крокодилiв i деяких ссавцiв, наприклад мурав’їдiв i броненосцiв. Парапiнеальна залоза у виглядi зрiлої структури є лише в окремих груп хребетних, таких, як мiноги, ящiрки й жаби.
"третє око", вони здатнi розрiзняти лише рiзний ступiнь освiтленостi, а не зоровi образи. У цiй якостi вони можуть визначати деякi форми поведiнки, наприклад вертикальну мiграцiю глибоководних риб залежно вiд змiни дня й ночi.
У земноводних пiнеальна залоза виконує секреторну функцiю: вона виробляє гормон мелатонiн, що освiтлює шкiру цих тварин, зменшуючи займану пiгментом площа в меланофорах (пiгментних клiтинах). Мелатонiн виявлений також у птахiв i ссавцiв; вважається, що в них вiн звичайно робить гальмуючий ефект, зокрема знижує секрецiю гормонiв гiпофiза.
У птахiв i ссавцiв епiфiз вiдiграє роль нейроендокринного перетворювача, що вiдповiдає на нервовi iмпульси виробленням гормонiв. Так, що попадає в очi свiтло стимулює сiткiвку, iмпульси вiд якої по зорових нервах надходять у симпатичну нервову систему й епiфiз; цi нервовi сигнали викликають гноблення активностi епiфiзарного ферменту, необхiдного для синтезу мелатонiна; у результатi продукцiя останнього припиняється. Навпаки, у темрявi мелатонiн знову починає вироблятися.
Таким чином, цикли свiтла й темряви, або дня й ночi, впливають на секрецiю мелатонiна. Виникаючi ритмiчнi змiни його рiвня - високий уночi й низький протягом дня - визначають добовий, або циркадiанний, бiологiчний ритм у тварин, що включає перiодичнiсть сну й коливання температури тiла. Крiм того, вiдповiдаючи на змiни тривалостi ночi змiною кiлькостi секретируемого мелатонiна, епiфiз, iмовiрно, впливає на сезоннi реакцiї, такi як зимова сплячка, мiграцiя, линька й розмноження.
У людини з дiяльнiстю епiфiза зв'язують такi явища, як порушення добового ритму органiзму у зв'язку з перельотом через кiлька годинних поясiв, розладу сну й, iмовiрно, "зимовi депресiї".
Шишкоподiбне тiло (епiфiз, пiнеальна залоза, верхнiй мозковий придаток) - це невелике овальне залозисте утворення, що вiдноситься до промiжного мозку й розташовується в неглибокiй борознi мiж верхнiми горбками середнього мозку й над таламусом.
клiтини - пiнеоцити й глiальнi клiтини - глiоцити.
Епiфiз виробляє в першу чергу серотонiн i мелатонiн, а також норадреналiн, гiстамiн. В епiфiзi виявленi пептиднi гормони й бiогеннi амiни. Основною функцiєю епiфiза є регуляцiя циркадних (добових) бiологiчних ритмiв, ендокринних функцiй, метаболiзму (обмiну речовин) i пристосування органiзму до мiнливих умов освiтленостi.
впливає на функцiю полових залоз, точнiше стримує видiлюваний уже iншою залозою (гiпофiзом) гормон росту. Пiсля видалення епiфiза в курчат наступає передчасне полове дозрiвання (той же ефект виникає й у результатi пухлини епiфiза). У ссавцiв видалення шишкоподiбного тiла викликає збiльшення маси тiла, у самцiв - гiпертрофiю (збiльшення) насiнникiв i посилення сперматогенезу, а в самок - подовження перiоду життя жовтих тiл яєчника й збiльшення матки.
Надлишок свiтла гальмує перетворення серотонiна в мелатонiна. У темрявi, навпроти, пiдсилюється синтез мелатонiна. Цей процес iде пiд впливом ферментiв, активнiсть яких також залежить вiд освiтленостi. Цим пояснюють пiдвищення полової активностi тварин i птахiв навеснi й улiтку, коли в результатi збiльшення тривалостi дня, секрецiя епiфiза придушується. З огляду на, що епiфiз регулює цiлий ряд важливих реакцiй органiзму, а у зв'язку зi змiною освiтленостi ця регуляцiя циклiчна, можна вважати його регулятором "бiологiчних годин" в органiзмi.
Гормони епiфiза гнiтять бiоелектричну активнiсть мозку й нервово-психiчну дiяльнiсть, здiйснюючи снотворний i заспокiйливий ефект.
Маленький вирiст мозку, що знаходиться пiд великими пiвкулями, за свiй зовнiшнiй вигляд одержав назву шишкоподiбної залози. Тiло у виглядi соснової шишки зображувалося колись у тих мiсцях папiрусiв, де говорилося про входження душ покiйних у судний зал Осирiса. Досить архаїчне значення шишки (але ж "шишки" бувають важливими) - символ вiчного життя, а також вiдновлення здоров'я.
ока таку залозу - епiфiз можна визнати лише в мiног, у плазуючих, а не в нас. У мiстичнiй лiтературi перiодично зустрiчалося твердження про контакт саме цiєї залози з таємничою нематерiальною ниткою, що зв'язує голову iз ширяючим над кожним ефiрним тiлом.
1. Симонов П. В. Лекцiї про розвиток головного мозку. - М.: Інститут психологiї РАН, 1998.
2. Основы сексологии (HUMAN SEXUALITY). Уильям Г. Мастерc, Вирджиния Э. Джонсон, Роберт К. Колодни. Пер. с англ. - М.: Мир, 1998. - х + 692 с., ил. ISBN 5-03-003223-1
3. Популярная медицинская энциклопедия. Гл. ред. Б. В. Петровский. В 1 томе аборт - ящур. - М.: "Советская энциклопедия", 1979.
"Дошкольное воспитание"/ Р. В. Танкова - Яшпольская и др. - М.: "Просвещение",1993.
5. Основы медицинских знаний учащихся: Про. учеб. для сред. учеб. заведений/М. И. Гоголев, Б. А. Гайко, В. А. Шкуратов, В. И. Ушакова; под. ред. М. И. Гоголева. - М.: Просвещение, 1991
|
