ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ 1. РОЗВИТОК ЗООЛОГІЇ В ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ 19 СТОЛІТТЯ
1. 1 Розвиток еволюцiйних iдей в зоологiї
РОЗДІЛ 3. РОЗВИТОК ЗООЛОГІЇ В 20 СТОЛІТТІ
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
ВСТУП
у далеке минуле. Зоологiя досить цiкава та багатогранна наука. А тому i аналiз найбiльш вагомих iсторичних дослiджень має велике значення для сучасної науки.
Предметом дослiдження нашої роботи є розвиток зоологiї як науки та її дослiджень в перiод з 19 до 21 столiття.
Об`єкт дослiдження - iсторичнi факти розвитку зоологiї.
Мета роботи полягає в тому, щоб проаналiзувати основнi iсторичнi аспекти розвитку зоологiї вiд 19 до 21 столiття.
Завданнями роботи є:
1) проаналiзувати розвиток зоологiї в першiй половинi 19 столiття;
2) охарактеризувати перiод розвитку теорiї Дарвiна та значення її для зоологiї;
Практичне значення. Зараз наука переживає новий етап небувалого пiдйому i розвитку. Характерною рисою цього етапу i необхiдною умовою дальшого розвитку науки є тiсний зв'язок мiж рiзними галузями науки i їх взаємопроникнення. Це особливо стосується природничих наук. Як нiколи, зараз здiйснюється взаємозв'язок мiж бiологiєю i хiмiєю, бiологiєю та фiзикою i математикою, наслiдком чого є i розвиток нових напрямiв у науцi, як, наприклад, молекулярна бiологiя та бiофiзика, i виникнення нових галузей науки, як, наприклад, кiбернетика i т. iн. Для розвитку кiбернетики мають велике значення данi фiзiологiї тварин i зокрема дiяльностi нервової системи. Ряд важливих роздiлiв кiбернетики (самоорганiзацiя, програмоване навчання) виникли на бiологiчнiй основi.
РОЗДІЛ 1
РОЗВИТОК ЗООЛОГІЇ В ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ 19 СТОЛІТТЯ
1. 1. Розвиток еволюцiйних iдей в зоологiї
У першiй половинi XIX ст. (20—30-i pp.) заслуженою славою користувався еволюцiонiст М. О. Максимович (1804—1873). Вiн закiнчив у 1823 р. Московський унiверситет (природничий i словесний факультети). За видатнi успiхи виявленi ним у студентськi роки, Максимович залишений був при Московському унiверситетi i вже в 30 рокiв став вiдомим ученим. Творчiсть Максимовича була досить рiзноманiтною. Вiн був гарячим прихильником поширення природничих знань серед широких мас народу.
Стоячи на матерiалiстичнiй позицiї, Максимович розглядав еволюцiю як унiверсальний закон природи. В основi матерiального свiту, за Максимовичем, лежить загальна речовина — ефiр, i всi речi являють собою видозмiну цiєї первинної матерiальної основи свiту. На рослинний свiт вiн дививсь як на єдине дерево рослинного життя i з цього погляду виступав з критикою проти штучних систем, що панували в його час, обстоюючи наукову природну систему, зв'язану з фiлогенетичним розвитком живої природи.
У 1834 p., в перiод розквiту своєї наукової дiяльностi як бiолога, вiн залишив Москву i переїхав до Києва, де був першим ректором Київського унiверситету i одночасно професором словесностi. Треба сказати, що й у цiй галузi вiн також добився блискучих успiхiв.
був одним з основоположникiв клiтинної теорiї. Еволюцiю Горянiнов оголосив загальним законом розвитку природи (як неживої, так i живої). Розвиток природи, за Горянiновим, є прогресивним i вiдбувається вiд простого до складного, вiд нижчого до вищого. Таким чином, розвиток змальовується Горянiновим як прогресивна спiральна лiнiя. Горянiнов вважав, що в розвитку органiзмiв велику роль вiдiграють оточення i тi змiни, що в ньому вiдбуваються. Природа в своєму походженнi єдина, в природi нема вiдособлених речей, а все зв'язано мiж собою. На базi неживої природи виникли живi органiзми. Рослини i тварини, за Горянiновим, мають спiльне походження, спiльний корiнь, що його вiн назвав «середнiм царством», чи «зоофiтами». Двi гiлки — рослини i тварини, що походять вiд цього спiльного кореня, поступово розвивались вiд нижчих до вищих форм. Будучи насамперед фахiвцем-ботанiком, Горянiнов, разом з тим, придiляв увагу зоологiї i в 1837 р. випустив великий пiдручник (близько 800 сторiнок) з зоологiї, побудований за принципом еволюцiї, починаючи з «середнього царства» (рослино-тварин) i кiнчаючи ссавцями. У своїх творах Горянiнов обстоював природну систему, виходячи з фiлогенетичних зв'язкiв мiж органiзмами. З системи тваринних органiзмiв вiн виводив i людину, яка, за його словами, вiнчає розвиток тваринного свiту. В творах П. Ф. Горянiнова є i певнi недолiки, проте в той час його дiяльнiсть була великим досягненням у свiтовiй науцi.
Блискучим i талановитим виразником еволюцiйних iдей додарвiнiвської епохи був професор зоологiї Московського унiверситету (40—50-i pp. XIX ст.) К. Ф. Рульє (1814—1858). Талановитий вчений розумiв, що життя органiзмiв, їх розвиток не можна уявити поза зовнiшнiми умовами, а тому й дослiдження його носили комплексний характер. Внаслiдок цього Рульє залишив цiкаву спадщину в галузi геологiї, палеонтологiї, екологiї. Рульє розробляв найголовнiшi проблеми еволюцiї живої природи. На еволюцiйний процес вiн дивився як на процес постiйних змiн у живiй природi, якi виникають пiд впливом зовнiшнiх умов i закрiплюються по спадковостi. Для доказiв еволюцiйного розвитку вiн користувався даними палеонтологiї, а також порiвняльної анатомiї i ембрiологiї (тобто тими ж даними, якими згодом скористався i Дарвiн). Однiєю з цiкавих рис в дiяльностi Рульє було прагнення зв'язати науку з практикою, причому остання була для нього одним з важливих доказiв розвитку тваринного свiту.
Рульє пiдкреслював, що для виведення нових форм тваринних i рослинних органiзмiв має велике значення догляд за цими органiзмами, бо лише цим шляхом можна закрiпити по спадковостi бажанi для нас змiни. Цi iдеї Рульє перекликаються з вченням Мiчурiна.
Особливо плодотворна дiяльнiсть Рульє розпочалась з 1842 p., коли вiн був призначений керiвником кафедри зоологiї при Московському унiверситетi. Рульє об'єднав навколо себе колектив наукових працiвникiв i студентiв унiверситету. Свою наукову дiяльнiсть вiн розпочав глибокими i всебiчними дослiдженнями околиць Москви. 16 червня 1845 р. Рульє виголосив в унiверситетi знамениту промову на тему «О животных Московской губернии», яку почав епiграфом з Овiдiя: «Пiзнай спершу свою батькiвщину, а потiм мандруй». В результатi проведених ним дуже цiкавих дослiджень Рульє намалював картину московської фауни з еволюцiйних позицiй, починаючи з найдавнiшого перiоду. Працi його в цiй галузi є надзвичайно цiнним вкладом у палеонтологiю, а також в iсторiю геологiї в Росiї, хоч Рульє i не був геологом за фахом.
Для iсторiї природознавства в Росiї величезне значення має курс лекцiй Рульє з загальної зоологiї, який, на жаль, повнiстю не був опублiкований.
З позицiй передової росiйської науки Рульє рiзко критикував зоологiв Заходу, якi не йшли далi опису зовнiшнiх ознак тварин за музейними експонатами i якi стояли на позицiях теорiї сталостi i незмiнностi видiв.
Серед росiйських еволюцiонiстiв до Дарвiна Рульє займає перше мiсце. Вiн, подiбно до Максимовича, був палким популяризатором передових iдей серед широких мас населення, його публiчнi лекцiї користувались величезним успiхом, за що царський уряд чинив значнi перешкоди друкуванню його праць, а цензура нерiдко свiдомо перекручувала їх змiст. Передчасна смерть (Рульє помер на 43 роцi життя) обiрвала плодотворну дiяльнiсть видатного вченого i перешкодила до кiнця виявити його талант.
До блискучих попередникiв Дарвiна в Росiї належить також учень Рульє Микола Олександрович Сєверцов (1827—1885). Один з найвидатнiших зоологiв-новаторiв, Сєверцов є основоположником росiйської зоогеографiї. Все своє життя вiн присвятив науковим дослiдженням. Внаслiдок численних експедицiй (у Середню Азiю, Уральську область, на Памiр, в Сибiр та ряд iнших районiв) Сєверцов зiбрав надзвичайно цiнний для науки матерiал. Але вiн був не лише збирачем матерiалу, а й умiв його прекрасно узагальнювати. Пiд впливом Рульє вже в перших працях Сєверцова яскраво вiдбитi iдеї еволюцiї. Будучи переконаним еволюцiонiстом, вiн пiсля виходу в свiт праць Дарвiна став гарячим прихильником i пропагандистом дарвiнiзму.
До блискучих еволюцiонiстiв додарвiнiвського перiоду можна вiднести i Л. С. Ценковського (1822—1887), який вперше довiв єднiсть тваринного й рослинного свiту. Л. С. Ценковський ще до виходу в свiт славнозвiсного твору Дарвiна «Походження видiв» стояв на правильних позицiях в розумiннi живої природи i її еволюцiйного розвитку, що вiдбивалось в його академiчних i популярних лекцiях та в деяких друкованих працях. Ценковський вiдомий як ботанiк i бактерiолог (в Одеському унiверситетi вiн вiдав кафедрою ботанiки), проте вiн зробив надзвичайно цiнний вклад i в зоологiю своїми дослiдженнями найпростiших. До Ценковського в цiй галузi науки був хаос у повному розумiннi цього слова i саме Л. С. Ценковський поклав йому край. Вiн по праву вважається основоположником протистологiї як науки.
Із зарубiжних попередникiв Дарвiна особливої уваги заслуговує вiдомий французький вчений Жан-Батiст Ламарк (1744—1828). Ламарк був непримиренним противником метафiзичного погляду на природу як незмiнну i доводив, що в свiтi нема нiчого сталого. Доказом змiн рослинних i тваринних органiзмiв для Ламарка була насамперед практика сiльського господарства, а причину цих змiн вiн бачив у змiнi умов зовнiшнього середовища. Саме цим Ламарк пояснював той факт, що в дикiй природi вiдсутнi численнi форми рослинних i тваринних органiзмiв, що розводяться людиною в умовах сiльського господарства. Крiм того, Ламарк вважав, що в утвореннi нових форм органiзмiв має значення i схрещування. Озброївшись переконливими доказами змiни рослинних i тваринних органiзмiв в умовах сiльського господарства, Ламарк цiлком логiчно прийшов до висновку, що i в природi протягом вiкiв вiдбувались цi змiни (хоч i бiльш повiльно) пiд впливом змiн середовища, зв'язаних як з перемiщенням органiзмiв у просторi, так i з змiнами, що вiдбувалися з часом у природi. Найпростiшi органiзми, за Ламарком, самозародились з неживої природи, а вищi виникли в результатi еволюцiйного розвитку пiд впливом зовнiшнiх умов. Тi змiни, якi виникають пiд впливом умов життя, успадковуються рослинними i тваринними органiзмами.
же, де обмiн має таке ж значення, реагування на зовнiшнi подразнення складнiшi, завдяки наявностi м'язової та нервової систем. Функцiя органiв тiла тварини набагато складнiша i рiзноманiтнiша. Постiйна дiя того чи iншого органу тiла розвиває його, спричиняє тi чи iншi змiни, тодi як послаблення або припинення його функцiй може привести до протилежних змiн i навiть до повного зникнення такого органу.
З еволюцiйного процесу Ламарк не виключив i людини, хоч свої думки з цього приводу вiн висловлював досить обережно, бо в тi часи ще небезпечно було одверто говорити про тваринне походження людини.
Ламарка є й значнi недолiки. Борючись з метафiзичними поглядами на живу природу, вiн сам не позбувся елементiв цих поглядiв. Не розумiючи розвитку живої природи як кiлькiсно-якiсних змiн, Ламарк розглядав еволюцiю лише як поступову кiлькiсну змiну, вiн заперечував реальнiсть видiв, розглядав їх як категорiю суб'єктивну, умовну. Є в еволюцiйнiй теорiї Ламарка й елементи iдеалiзму. Вимога органiзмами певних умов зовнiшнього середовища у Ламарка набуває iдеалiстичного характеру внутрiшнього прагнення до розвитку, сили, що прагне до удосконалення органiзмiв. Причиною згаданих недолiкiв був, з iншого боку, недостатнiй розвиток на той час науки, а з другого,— панування в науцi метафiзично-iдеалiстичних поглядiв на природу, якi пiдтримувались панiвними класами i церквою.
дiстало високу оцiнку лише пiсля його смертi, з появою творiв Дарвiна.
За часiв Ламарка зоологiя збагатилась новими досягненнями, зокрема в галузi анатомiї тварин, в дослiдженнi нових форм тваринного свiту тощо. У порiвняннi з попередниками Ламарк чимало зробив у галузi систематики. Вiн вперше в науцi подiлив тваринний свiт на двi великi групи: безхребетних i хребетних (йому належить i визначення поняття «безхребетнi», чим вiн внiс певну яснiсть у цю, надзвичайно велику, групу тварин). Групу безхребетних Ламарк подiлив на 10 класiв: 1) iнфузорiї, 2) полiпи, 3) променяки, 4) черви, 5) комахи, 6) павукоподiбнi, 7) ракоподiбнi, 8) кiльчаки, 9) вусоногi, 10) молюски. Система Ламарка була ще досить недосконалою, проте на той час його система була значним кроком вперед, а його подiл тварин на хребетних i безхребетних зберiгся i до цього часу.
1. 2 Розвиток порiвняльної анатомiї та ембрiологiї
У розвитку порiвняльної анатомiї велика заслуга належала Жоржу Кюв'є (1769—1832), який збагатив цю науку цiнними дослiдженнями iснуючих i викопних тварин. Кюв'є подiлив тваринний свiт на чотири великi групи, якi згодом були названi типами: променевi, м'якунiв, членистих i хребетних. Недолiком цього подiлу було те, що група променевi являла собою штучну сукупнiсть тварин, куди Кюв'є вiдносив вiдомих тодi найпростiших, губок, кишковопорожнинних, деяких червiв та голкошкiрих; до м'якунiв вiн вiдносив i деяких голкошкiрих, а до членистих — кiльчастих червiв. Проте головним недолiком наукової дiяльностi Кюв'є був його метафiзичний погляд на живу природу, чим вiн тягнув науку назад, до Лiннея. Кюв'є вважав, що визначенi ним типи чiтко вiдмежованi один вiд одного i що мiж ними нема й не було жодних переходiв.
Погляди Кюв'є щодо незмiнностi живої природи суперечили iснуючим тодi iдеям про єдиний план будови тварин. Вони несумiснi були з даними того часу про розвиток живої природи. Нарештi, вони суперечили i дослiдженням самого Кюв'є в галузi порiвняльної анатомiї та палеонтологiї. Данi палеонтологiї говорять про те, що колись iснували такi тварини, яких зараз немає, i що зараз iснують такi, яких не було колись. Кюв'є прагнув пояснити це явище вигаданими катастрофами, пiд час яких тваринний свiт повнiстю чи частково гинув, а на його мiсцi з'являлись iншi форми. Отже, якщо, за Лiннеєм, бог створив один раз живу природу, то за Кюв'є цей «акт творiння» повторювався багато разiв.
висунув прогресивну для того часу iдею єдиного плану будови тваринного свiту, яка зазнала нападок з боку Ж. Кюв'є та деяких iнших реакцiйно настроєних вчених. Сент-Ілер визнавав, що в розвитку живої природи важливу роль вiдiграє середовище i припускав, що набутi змiни органiзми можуть передавати потомству.
були росiйськi академiки К. Ф. Вольф (1733—1794), X. І. Пандєр (1794—1865) i К. М. Бєр (1792—1876).
Питанням ембрiонального розвитку, як уже зазначалося, вченi цiкавились дуже давно, але їх уявлення про цей розвиток було досить туманним. На питання, в який спосiб i пiд впливом чого вiдбувається формування ембрiона, давались фантастичнi вiдповiдi, що не мали нiчого спiльного з дiйснiстю. Ще в XVII ст. склалась метафiзично-iдеалiстична теорiя преформацiї, в якiй вiдображались стародавнi погляди на суть розвитку ембрiона.
змiн. Одна група преформiстiв (овулiсти), до якої належали вiдомi на той час дослiдники Мальпiгi, Сваммердам та iн., вважала, що такi зачатки є в яйцi. Яйце, на їх думку, є оформлений органiзм, часток якого не видно, бо вони переплетенi мiж собою, прозорi i переповненi водою. Розвиток органiзму з яйця зводиться до розплутування органiв, звiльнення їх вiд води i до росту. Інша група преформiстiв (анiмальку-лiсти) вважала, що носiєм зачаткiв є сперматозоїди. До цiєї групи належали Левенгук, Андрi, Гартсекер та iн. Згiдно з їх поглядами сперматозоїд являє собою маленьку iстоту; наприклад, сперматозоїд людини розглядався як маленька людина (гомункулюс). Деякi преформiсти запевняли, що вони пiд мiкроскопом бачили у сперматозоїдiв голову, руки, ноги та iншi органи тiла.
Якщо статева клiтина являє собою готовий органiзм, а останнiй в свою чергу дасть потомство, то треба припустити, що в ньому є iншi органiзми — гомункулюси значно менших розмiрiв i т. д. Органiзм являє собою щось подiбне до системи коробочок, де у великiй — лежить менша, у тiй — ще менша i т. д. Так склалася теорiя вкладень, що безпосередньо змикалась з бiблiйськими вигадками. За цiєю теорiєю численне потомство органiзму, що має з нього розплодитись, знаходиться в останньому в готовому виглядi. Отже, з позицiй преформiзму нiчого було дослiджувати iндивiдуальний розвиток органiзмiв, бо й самий розвиток вiдсутнiй.
Проти реакцiйного метафiзично-iдеалiстичного преформiзму рiшуче виступив росiйський ембрiолог К. Ф. Вольф. Уже в 1759 р. в своїй першiй працi з ембрiологiї Вольф пiддав гострiй критицi всiх попереднiх ембрiологiв, починаючи з Арiстотеля, i завдав нищiвного удару преформiзму. Вольф був захисником протилежного напряму — епiгенезу, за яким зародок формується з матерiалу статевих клiтин i розвивається. Вольф, звичайно, не знав докладно будови гамет, не знав, що вiдбувається пiд час заплiднення, i в його вченнi про ембрiогенез є немало помилок; проте прагнення створити єдину теорiю iндивiдуального розвитку тварин (онтогенезу), розкрити закони цього розвитку, а також нищiвна критика преформiстiв були на той час великим досягненням. Вольф дав цiнний описовий матерiал розвитку ембрiонiв, в якому було багато точних спостережень, що лягли потiм в основу сучасної ембрiологiї.
Вихованi на традицiях Вольфа росiйськi академiки XIX ст. Пандер i Бер створили метод дослiдження ембрiонального розвитку, глибоко вивчили цей розвиток i поклали початок ембрiологiї як науки. Особливо велика заслуга в цьому напрямi належала К. М. Беру В особi цього видатного вченого поєднувались якостi тонкого спостерiгача i глибокого теоретика, що не боявся широких узагальнень i вмiв їх робити. Своїми тонкими спостереженнями i переконливими фактами Бер завдав нищiвного удару преформiзму, а також викрив помилки епiгенетикiв у розумiннi формування зародка. Вiн вперше описав яйцеклiтину у ссавцiв i створив чiтке уявлення про яйцеклiтину та її значення. Бер створив вчення про зародковi листки, що для ембрiологiї мало величезне значення. Класичнi працi Бера «О происхождении яйца млекопитающих и человека» (1827) та двотомна «История развития животных» (1828 i 1837) були надзвичайно цiнним вкладом у зоологiчну науку.
Дарвiн вважав Бера одним iз своїх попередникiв i використав його працi для доведення еволюцiйного розвитку живої природи.
Розвиток зоологiї, як i всiєї науки, супроводився жорстокою боротьбою двох протилежних свiтоглядiв — матерiалiзму i iдеалiзму. Протягом середньовiччя мало мiсце неподiльне панування церкви, що була опорою феодалiзму, панування релiгiйних догм, на якi повинна була рiвнятись наука, що була служницею релiгiї. З поваленням феодального ладу був у значнiй мiрi пiдiрваний i авторитет церкви; вона перестала бути загрозою i перешкодою для вчених i науки, якою вона була ранiше. Як протест проти авторитету церкви, проти середньовiчних традицiй i iдеалiстичного свiтогляду народжується новий, матерiалiстичний свiтогляд. Основоположником матерiалiстичного погляду на природу в новi часи був Бекон (XVII ст.), який вважав єдино правильною наукою ту, що базується на спостереженнях i досвiдi. Дальший крок вперед зробили французькi матерiалiсти XVIII ст.
на живу природу.
Проти метафiзично-iдеалiстичних концепцiй у поглядах на живу природу рiшуче виступили видатнi росiйськi вченi, починаючи з М. В. Ломоносова. Значним ударом по цих концепцiях були також працi Ламарка i ряду iнших дослiдникiв. Проте остаточно метафiзично-iдеалiстичне корiння в бiологiї було пiдiрвано вченням Дарвiна, яким скрiплено матерiалiстичне розумiння живої природи. В. І. Ленiн писав: «Дарвiн поклав край поглядовi на види тварин i рослин, як на нiчим не зв'язанi, випадковi, «богом створенi» й незмiннi, i вперше поставив бiологiю на цiлком науковий грунт, встановивши змiннiсть видiв i наступнiсть мiж ними».
Ч. Дарвiн (1809—1882) розкрив закони розвитку живої природи, включаючи i людину, завдав смертельного удару по iдеалiзму в живiй природi. Заслуги Дарвiна перед бiологiєю величезнi, хоч i його вчення не було вiльне вiд елементiв обмеженостi.
На виникнення еволюцiйних iдей у Дарвiна i розробку еволюцiйної теорiї зробила великий вплив його кругосвiтня подорож на кораблi «Бiгль». Крiм того, велику роль в цьому напрямi вiдiграли твори численних попередникiв Дарвiна, значнi досягнення в галузi рослинництва i тваринництва, а також новi досягнення в науцi взагалi i бiологiї зокрема. Пiсля повернення з мандрiвки Дарвiн протягом 22 рокiв невтомно працював над питанням еволюцiйного розвитку живої природи, наслiдком чого в 1859 р. вийшла його славнозвiсна праця «Походження видiв», в якiй вiн дав переконливi докази еволюцiйної теорiї. Мiнливiсть органiзмiв Дарвiн довiв насамперед фактами з практики сiльського господарства. Удосконалення культурних форм рослинних i тваринних органiзмiв базується на таких властивостях, як мiнливiсть органiзмiв пiд впливом умов життя i закрiплення набутих змiн по спадковостi, та провадиться способом добору чи селекцiї таких органiзмiв, що мають бажанi для людини властивостi.
Добiр, що провадиться людьми в практицi сiльського господарства, Дарвiн назвав штучним добором. Вiн встановив також, що органiзми змiнюються не лише в умовах сiльського господарства, а й у природi, де добiр зв'язаний iз збереженням форм, найбiльш пристосованих до умов. Цей процес Дарвiн назвав природним добором.
У теорiї Дарвiна блискуче матерiалiстичне пояснення дiстало явище «доцiльностi» в живiй природi, що було до Дарвiна опорою вiталiзму i мiстики. Дарвiн довiв, що доцiльнiсть в органiчному свiтi вiдносна i є наслiдком пристосування органiзмiв до зовнiшнiх умов; рослиннi i твариннi органiзми пристосувались лише до певних умов, до певного способу життя. Суть теорiї Дарвiна викладена досить ясно ще в однiй його працi — «Изменение животных и растений в домашнем состоянии» (1868), в якiй данi докази мiнливостi органiзмiв i закрiплення набутих змiн по спадковостi.
Із загального еволюцiйного процесу Дарвiн не виключав i людини, що вiдбито в його працi «Походження людини» (1871). Цим твором Дарвiн завдав нищiвного удару теологiчним вигадкам про божественне походження людини i показав (до того з достатньою переконливiстю), що людина вийшла з тваринного свiту.
Отже, вiдкинувши з усiєю рiшучiстю iдеалiстичнi пояснення еволюцiйних процесiв, Дарвiн дав матерiалiстичне обґрунтування розвитку живої природи i рушiйних сил цього розвитку; його вчення про природний i штучний добiр є матерiалiстичною теорiєю походження органiзмiв, воно поклало початок науковiй бiологiї. Саме тому вченню Дарвiна була оголошена жорстока боротьба з боку реакцiйних вчених i духiвництва.
Дарвiна було пiднесено радянськими бiологами. Теорiя Дарвiна дiстала високу оцiнку. Так, К. Маркс у своєму листi Лассалю (сiчень 1861 р.) писав про книгу Дарвiна «Походження видiв»:
«... Дуже значна праця Дарвiна, вона годиться менi як природничо-наукова основа iсторичної боротьби класiв». Ф. Енгельс у промовi на могилi Маркса, порiвнюючи значення теорiї Дарвiна з вченням Маркса, говорив: «Подiбно до того як Дарвiн вiдкрив закон розвитку органiчного свiту, так Маркс вiдкрив закон розвитку людської iсторiї».
Проте, даючи високу оцiнку дарвiнiзму, класики марксизму-ленiнiзму вiдмiчали i наявнiсть у дарвiнiвському вченнi певних недолiкiв.
Говорячи про них, треба мати на увазi час, в який жив i працював Дарвiн, i не вписувати до списку його помилок те, чого вiн не завершив, або те, що йому було не пiд силу вирiшити. До того ж треба пам'ятати, що й сам Дарвiн пройшов певну еволюцiю в своїх поглядах на живу природу, а тому не слiд робити наголосiв на помилкових твердженнях, вiд яких Дарвiн згодом вiдмовився.
Не можна сказати, як iнколи це роблять, що у вченнi Дарвiна випадають якiснi змiни i що вiн стояв на метафiзичних позицiях. Сама суть вчення Дарвiна говорить про розвиток живої природи в дiалектико-матерiалiстичному, а не метафiзичному розумiннi. Адже якiсна визначенiсть тих чи iнших явищ встановлюється шляхом визначення властивих їм особливостей, що вiдрiзняють цi явища вiд iнших. Властивостi i якостi речей не вiдмежованi непрохiдною прiрвою, а становлять дiалектичну єднiсть. Дарвiн же добре розумiв, що однi види вiдрiзняються вiд iнших властивими їм особливостями, тобто з учення Дарвiна з достатньою яснiстю випливає (якщо вiн про це i не писав), що розвиток супроводиться якiсними змiнами. Що ж до висловлення Дарвiна про вид, як категорiю, вигадану для зручностi, то це лише невдале висловлення Дарвiна, i подiбне розумiння видiв зовсiм не випливає з його вчення, зокрема з його працi «Походження видiв» (де вид розглядається як категорiя об'єктивна, що iснує незалежно вiд нашого бажання). Отже, не слiд зводити вчення Дарвiна до тих чи iнших недолiкiв або невдалих висловлень (як це роблять неодарвiнiсти рiзних мастей), а необхiдно його розвивати, використовуючи сучаснi досягнення бiологiї.
Енгельс вiдмiчав в «Анти-Дюрiнгу», що Дарвiн менше придiляв уваги причинам розвитку i бiльше — формi, в якiй закрiплюються його наслiдки. Тому й зрозумiло, що рушiйнi сили розвитку живої природи дослiдженi Дарвiном не всебiчно. Проте було б помилкою погодитись з твердженням, яке iнколи можна почути, нiби Дарвiн не розумiв ролi зовнiшнiх умов у розвитку живої природи. Безумовно, вiн не всебiчно дослiдив роль зовнiшнiх умов, але аж нiяк не вiдкидав великого значення цього чинника. Не кому iншому, як Дарвiну, належить правильне пояснення походження статi i ролi схрещення вiддалених форм, що вiн i пояснив впливом умов розвитку.
Дарвiновi було властиве перебiльшування ролi того чи iншого чинника в розвитку живої природи. На це звертав увагу ще Енгельс, який в «Анти-Дюрiнгу» писав: «Дарвiн, дiйсно, приписував при цьому своєму вiдкриттю надмiрно широку сферу дiяння, вiн надавав йому значення єдиної пiдойми в процесi змiни видiв i знехтував питанням про причини iндивiдуальних змiн, що повторюються, заради питання про форму, в якiй вони стають загальними. Це — хиба, яку Дарвiн подiляє з бiльшiстю людей, що дiйсно посувають науку вперед».
вiд найпростiших до багатоклiтинних органiзмiв, вiд двошарових — до тришарових, вiд безхребетних — до хребетних. Цi прогалини в зоологiчнiй науцi лiквiдовано завдяки блискучим дослiдженням великих росiйських учених — І. І. Мечникова та О. О. Ковалевського, якi були гарячими прихильниками вчення Дарвiна i творчо розвинули його далi. Працi цих учених з питань розвитку безхребетних i нижчих хордових були пiдкрiпленням еволюцiйної теорiї i дальшим її розвитком. Крiм того, вони були продовженням ембрiологiчних дослiджень основоположникiв ембрiологiї — петербурзьких академiкiв Вольфа, Пандера i Бера. Своїми дослiдженнями Мечников i Ковалевський поклали початок порiвняльнiй i еволюцiйнiй ембрiологiї.
РОЗДІЛ 3
РОЗВИТОК ЗООЛОГІЇ В 20 СТОЛІТТІ
О. О. Ковалевський розв'язав багато важливих питань, дав незаперечнi факти, що стверджували теорiю розвитку живої природи, а також накреслив шляхи для дальшого розвитку бiологiї.
Наукова дiяльнiсть О. О. Ковалевського була багатогранною. Значна кiлькiсть його дослiджень присвячена порiвняльнiй ембрiологiї. На пiдставi дослiдження ембрiонального розвитку представникiв рiзних класiв тваринного свiту Ковалевський довiв, що рiзнi процеси цього розвитку у рiзних тварин характеризуються певною єднiстю, що свiдчить про єднiсть у походженнi тваринного свiту. Своїми працями вiн переконливо довiв значення еводюцiйно-ембрiологiчного методу у виявленнi генетичних зв'язкiв мiж представниками рiзних груп тварин. Разом з тим О. О. Ковалевський зробив видатнi дослiдження i в рядi iнших галузей зоологiчної науки — порiвняльної анатомiї i фiзiологiї, фаунiстики, зоогеографiї.
Т. І. Мечников (1845—1916) золотими лiтерами вписав славнi сторiнки у вiтчизняну i свiтову науку. Мечников був на той час одним з найвидатнiших прогресивних дiячiв матерiалiстичної науки i борцем проти реакцiї в галузi iдеологiї та полiтики. Наукова дiяльнiсть його була надзвичайно багатогранною i охоплювала рiзнi галузi зоологiї, мiкробiологiї, медицини, антропологiї.
Мечникова вважають основоположником бiологiчного методу боротьби з шкiдниками сiльського господарства. Дослiдивши ембрiональний розвиток кишковопорожнинних, Мечников створив переконливу теорiю походження багатоклiтинних тварин. Йому належить вiдкриття внутрiшньоклiтинного травлення, явища фагоцитозу у вищих iстот, а також створення першої в свiтi науково обґрунтованої теорiї iмунiтету (фагоцитарна теорiя iмунiтету Мечникова).
загальне їх значення для рiзних груп тварин i показали єднiсть у походженнi i розвитку тваринного свiту. Мечников i Ковалевський накреслили, разом з тим, шляхи для дальших дослiджень. їх дослiдження продовжували i творчо розвивали В. В. Заленський, М. В. Бобрецький, В. М. Ульянiн, М. Ф. Кащенко, Д. Д. Педашенко та iн.
Великий вклад у дарвiнiзм зробив також В. О. Ковалевський, що є засновником еволюцiйної палеозоологiї. Слiд вiдзначити, що В. Ковалевський був другом Дарвiна та видавав його твори росiйською мовою.
Вчення Дарвiна зробило вплив i на дальший розвиток фiзiологiї. Першим фiзiологом у свiтi, який активно вiдстоював i розвивав далi революцiйну суть дарвiнiзму, був батько росiйської фiзiологiї Іван Михайлович Сєчєнов (1829—1905). Сєченов, свiтогляд якого почав формуватись пiд впливом революцiйного руху 40—60-х рокiв XIX ст., спрямував розвиток росiйської фiзiологiї по самостiйному i, головне, науково-правильному шляху, по якому успiшно повiв її далi його кращий учень i послiдовник І П. Павлов. І. М. Сєченов перший в iсторiї фiзiологiчної науки приступив до дослiдження дiяльностi головного мозку, зв'язаної з явищами свiдомостi, а це до Сєченова вважалось забороненою для експериментiв зоною i могло лише бути об'єктом мiркувань для психологiв i теологiв. Своїми дослiдженнями Сєченов переконливо довiв, що психiчна дiяльнiсть, так само як i дiяльнiсть iнших органiв тiла, пiдпорядкована законам природи i що в її основi лежать матерiальнi фiзiологiчнi процеси. Цим вiн завдав смертельного удару по iдеалiстичному свiтогляду в бiологiї i по iдеалiстичнiй буржуазнiй фiлософiї взагалi. Сєченов експериментально довiв, що матерiалiзм є єдино науковим свiтоглядом, сумiсним з природознавством, i його матерiалiзм є органiчною складовою частиною росiйської передової фiлософiї минулого столiття.
У XIX та на початку XX ст. росiйськi вченi значно збагатили зоологiчну науку i в галузi дослiдження найпростiших. У цьому напрямi величезна заслуга належить Ценковському.
Дослiдженням найпростiших заслужено вславився професор Петербурзького унiверситету В. Т. Шевяков, який є автором багатьох праць i засновником першої в Росiї школи протистологiв. Цiнний вклад у цю галузь зоологiї зробили i такi дослiдники, як О. О. Коротнєв, С. І. Метальников та iн.
Особливо великi заслуги належать нашим вiтчизняним вченим у дослiдженнi паразитичних найпростiших. Так, Ф. О. Лєш (Петербург) вперше описав дизентерiйну амебу (1875), поглядав її будову пiд мiкроскопом, вивчав особливостi дiї дизентерiйної амеби на органiзм людини. В. І. Афанасьєв вперше побачив збудника малярiї (1879), а Д. Л. Романовський вперше точно описав малярiйного плазмодiя (1889—1891), розглянув особливостi його будови, вивчав розвиток та життєвий цикл. В. Я. Данилевський вiдкрив плазмодiя в кровi птахiв (1884), розглядав клiтини кровi в мiкроскоп, виявив змiни в клiтинах кровi при дiї плазмодiю, його класичнi працi про кровопаразитiв є великим вкладом у вiтчизняну i свiтову науку. Вiйськовий лiкар П. Ф. Боровський вiдкрив збудника схiдної виразки (пендинки). Велику роботу по дослiдженню найпростiших — паразитiв тварин провели Й. А. Порчинський, Ф. Г. Попов, B. Л. Якимов, Є. І. Марциновський та iн. Цi вченi займалися вивченням особливостей життєдiяльностi, будови, життєвих циклiв, причин зараження та дiї на вищi органiзми паразитичних найпростiших.
Протягом XIX i початку XX ст. росiйськi вченi зробили надзвичайно цiнний вклад i в iншi дiлянки зоологiчної науки — систематику, фаунiстику тощо. Так, наприклад, внаслiдок рiзних експедицiй було зiбрано цiнний матерiал, що збагатив вiтчизняну i свiтову науку.
Велике значення мали експедицiї, що органiзовувались Академiєю наук, в яких брав участь видатний росiйський вчений академiк К. М. Бєр, а також Московським товариством дослiдникiв природи, в яких брали участь М. О. Сєверцов, А. П. Богданов, О. П. Федченко, C. Г. Карелiн та iн.
Невмирущою славою вкрили себе експедицiї Росiйського географiчного товариства, очолюванi М. М. Пржевальським. Заслуженою славою користується П. П. Семенов-Тян-Шанський, що перший обслiдував Тянь-Шань.
У дослiдженнi фауни морiв велику роль вiдiграли бiологiчнi станцiї. Серед них найважливiшими були: Севастопольська, вiдкрита в 1871 р. (засновником її був О. О. Ковалевський); станцiя на Глибокому озерi пiд Москвою, очолювана М. Ю. Зографом, вiдкрита в 1891 р.; Мурманська на чолi з К. М. Дерюг i ним, вiдкрита в 1896 p., i багато iнших.
Особливо бурхливого розквiту набув у нашiй країнi розвиток зоологiї (як i iнших наук) пiсля Великої Жовтневої соцiалiстичної революцiї. Лише в нашiй країнi — оплотi миру i прогресу — наука, в тому числi i зоологiя, може розвиватись цiлком вiльно, базуючись на єдино науковому свiтоглядi, яким є дiалектичний матерiалiзм.
Академiк І. П. Павлов вперше довiв, що органiзм вищих тварин i людини — це єдине цiле, i провiдна роль у регуляцiї всiх фiзiологiчних процесiв належить нервовiй системi. Павлов дав матерiалiстичне пояснення процесiв мислення, поставив фiзiологiю на цiлком науковий грунт.
Вiтчизнянi вченi-бiологи дуже багато зробили в справi дослiдження найпростiших. Так, В. О. Догель, Л. К. Лозина-Лозинський, В. Семєнов, Л. Жiнкiн, Г. Ізюмов, Г. Роскiн та багато iнших докладно вивчили процеси живлення i травлення у багатьох найпростiших. Д. М. Насонов, Т. Боєва-Петрушевська вивчили будову i функцiю скоротливих вакуолей. Досить цiкавими були дослiдження Б. Кедровського (1931—1942), який описав у плазмi сегрегацiйний апарат, в якому вiдкладаються речовини, а також показав рiзноманiтнiсть шляхiв надходження в клiтину речовин, залежно вiд їх хiмiчної природи, електричної наснаги тощо. Багатьма дослiдниками вивченi процеси iнцистування найпростiших i т. iн.
радiолярiй велику монографiю, написану на основi власних дослiджень, видав В. Т. Шевяков (1926); по дослiдженню форамiнiфер велика робота проведена 3. Г. Щедрiною (1936—1948), в результатi чого опублiковано ряд цiкавих праць.
В дослiдженнi джгутикових (як вiльноживучих, так i паразитичних) велика заслуга належить В. Л. Якимову, В. О. Догелю, О. А. Коршикову, В. Г. Богорову та iн. Про iнфузорiй Байкалу видана фундаментальна монографiя Н. С. Гаєвської (1933). По дослiдженню фауни найпростiших грунту надзвичайно цiнними є працi В. О. Догеля, Д. М. Засухiна, Н. Кабанової, А. Бродського та iн.
У галузi порiвняльної анатомiї можна вiдмiтити заслугу багатьох видатних радянських вчених i зокрема О. М. Сєверцова, В. О. Догеля та В. М. Беклемiшева.
Професор Ленiнградського унiверситету В. О. Догель (1882—1955) був видатним зоологом, iм'я якого добре вiдоме вченим i за межами нашої вiтчизни. Крiм численних дослiджень у галузi зоологiї безхребетних, що є цiнним вкладом у вiтчизняну i свiтову науку, вiн створив кiлька широко вiдомих пiдручникiв та посiбникiв.
Радянськi зоологи зробили значний крок уперед i в галузi дальшого розвитку ембрiологiї тварин. У цiй галузi насамперед треба вiдмiтити велику заслугу професора П. П. Іванова, який створив фундаментальну працю «Руководство по общей и сравнительной эмбриологии», до якої входять i надзвичайно цiкавi його особистi дослiдження. Цiнним вкладом в ембрiологiю є оригiнальна книга професора О. О. Захваткiна «Сравнительная эмбриология низших беспозвоночных», за яку автор був удостоєний Державної премiї.
О. О. Захваткiну належить велика заслуга в розробцi питань боротьби з комахами-шкiдниками, зокрема з комiрними клiщами. Це питання було мало розроблено i вважали, що iснує три види комiрних клiщiв, якi живуть лише в примiщеннях. Дослiдженнями Захваткiна встановлено, що їх iснує кiлька десяткiв видiв, якi трапляються i в польових умовах. Всi цi вiдкриття дали змогу розробити дiйовi заходи боротьби з комiрними клiщами.
Великi досягнення здобутi радянськими дослiдниками i в галузi експериментальної зоологiї. Поклавши в основу дiалектичний матерiалiзм як єдино науковий свiтогляд, радянськi експериментатори досягли великих успiхiв у дослiдженнi розмноження тварин, їх росту, процесiв регенерацiї i трансплантацiї, вiкової фiзiологiї i т. д.
Радянськi вченi зробили неоцiненний вклад i в таку галузь природознавства, як зоогеографiя. Одним з видатних учнiв i послiдовникiв вiдомого росiйського зоогеографа-еволюцiонiста М. О. Сєверцова (1827— 1885) є М. О. Мензбiр (1855—1935). Великою заслугою Мензбiра є докладне зоогеографiчне районування територiї Європейської частини СРСР i вдала спроба змалювати iсторiю тваринного свiту тiєї частини СРСР, починаючи з еоцену.
Блискучим послiдовником Сєверцова i учнем Мензбiра був П. П. Сушкiн (1868—1928), який глибоко поєднував екологiчний та iсторичний пiдхiд до розв'язання проблем зоогеографiї.
А. П. Семенов-Тян-Шанський (1868—1942) розробив схему подiлу палеарктичної областi.
Завдання вченого полягає не лише в пiзнаннi оточуючого свiту, а й у змiнi його в потрiбному для нас напрямi. Важливим завданням зоологiв є, наприклад, реконструкцiя суходiльної, прiсноводної i морської фауни. І нашi дослiдники добилися блискучих наслiдкiв у цiй галузi. За приклад вiзьмемо працi Л. О. Зенкевича та його спiвробiтникiв по перенесенню з Азовського моря в Каспiйське полiхет (нереїс). Це перенесення зроблено з метою збагатити Каспiй харчовою базою для такої високоцiнної риби, як осетровi. Цi спроби увiнчались блискучим успiхом. Подiбних прикладiв можна було б навести велику кiлькiсть.
В галузi прикладної зоологiї радянськi вченi зробили неоцiненний вклад у вiтчизняну i свiтову науку. Так, пiсля Великої Жовтневої соцiалiстичної революцiї паразитологiчна наука, в галузi якої вiтчизнянi вченi завжди вели велику роботу, досягла в нашiй країнi особливо високого рiвня.
Найбiльшi заслуги серед радянських гельмiнтологiв належать К. І. Скрябiну. Вiн є основоположником радянської школи гельмiнтологiв, органiзатором першої в свiтi паразитологiчної кафедри, вихователем великої армiї спецiалiстiв.
У 1920 р. Скрябiн розпочав свою дiяльнiсть в спецiальнiй лабораторiї, яка згодом перетворилась у Всесоюзний iнститут гельмiнтологiї, що тепер носить iм'я його основоположника — К. І. Скрябiна. На пропозицiю Скрябiна в рiзних ветеринарних iнститутах i на вiдповiдних факультетах вiдкрито кафедри паразитологiї i гельмiнтологiї. Скрябiн органiзував численнi експедицiї, в яких брало участь багато видатних спецiалiстiв нашої країни. В результатi цих експедицiй вiдкрито багато нових паразитичних форм, виявлено вогнища небезпечних паразитiв та вжито заходiв для їх лiквiдацiї, зiбрано надзвичайно багатий фаунiстичний матерiал, що дало можливiсть органiзувати найкращий в свiтi гельмiнтологiчний музей. Значно розвиненi питання епiдемiологiї i епiзоотологiї, намiчено i здiйснено чимало профiлактичних заходiв. Експедицiйнi обстеження населення i тварин рiзних районiв СРСР дали можливiсть скласти карту поширення гельмiнтозiв людини i тварин та розробити заходи для лiквiдацiї захворювань тощо.
Скрябiним i його учнями написано дуже багато цiнних праць з паразитологiї. Велике значення, наприклад, має багатотомна праця Скрябiна «Трематоди животных и человека», яка була вiдзначена Державною i Ленiнською премiями.
Велика заслуга в розвитку паразитологiї належить Герою Соцiалiстичної Працi акад. Є. Н. Павловському, який користується заслуженою славою не лише в СРСР, а й далеко за межами нашої країни. В його особi ми маємо вiдданого борця за прогрес в науцi, палкого патрiота нашої соцiалiстичної Вiтчизни. Вiн є видатним учнем М. О. Холодковського, пiд керiвництвом якого розпочав свої дослiдження.
Павловський, як i Скрябiн, створив славну радянську школу паразитологiв, виховав велику армiю фахiвцiв, згуртував навколо себе багатьох спецiалiстiв Радянського Союзу. Особливо велика заслуга Павловського — в дослiдженнi членистоногих i зокрема павукоподiбних як перенощикiв захворювань. Пiд його керiвництвом проведено понад 100 комплексних паразитологiчних експедицiй (Кавказ, Крим, Середня Азiя, Сибiр, Далекий Схiд, Іран). Цi експедицiї мають величезне теоретичне i практичне значення; вони дали можливiсть глибоко i широко вивчити паразитофауну, перенощикiв захворювань, вогнища рiзних захворювань тощо. Капiтальна двотомна праця Є. Н. Павловського «Руководство по паразитологии человека» вiдзначена Державною премiєю. За наукову працю, присвячену вивченню трансмiсивних хвороб, вiн удостоєний Ленiнської премiї.
Вчення про перенощикiв заразних захворювань, що було заложене Г. М. Мiнхом, успiшно розвивають Є. Н. Павловський i його учнi. Ними написано багато робiт з паразитологiї. За надзвичайно важливi працi, присвяченi вивченню енцефалiту, академiк Павловський удостоєний Державної премiї.
Широко вiдомi паразитологiчнi дослiдження В. О. Догеля та його учнiв, особливо в галузi екологiчної паразитологiї. У цьому напрямi школi Догеля належить провiдна роль не лише в СРСР. Зокрема, велика заслуга радянських вчених у вивченнi паразитiв прiсноводних i морських риб, але цим, звичайно, не вичерпуються дослiдження Догеля i його учнiв: їх працi з питань паразитологiї багатограннi.
В. Л. Якимова, працi якого є цiнним вкладом у ветеринарну протистологiю. Його фундаментальна книга «Болезни сельскохозяйственных животных, вызываемые простейшими» (1934), в яку увiйшли численнi працi його особисто i його учнiв по рiзних групах найпростiших, є цiнним посiбником для студентiв i для фахiвцiв.
У розробцi проблеми амебiозу велика заслуга належить Г. В. Епштейну. Книга Г. В. Епштейна «Патогенные простейшие, спирохетм и грибки» (1931) є дуже цiнним посiбником iз загальної та медичної протистологiї. Глибокi дослiдження шкiряного i внутрiшнього лейшманiозу, проведенi В. Л. Якимов и м, Н. І. Латишевим та iн., мають велике значення як для вивчення лейшманiозу, так i для вироблення заходiв боротьби з ним.
У дослiдженнi паразитичних найпростiших та в справi органiзацiї боротьби з хворобами, що ними спричинюються, особливо велика заслуга перед вiтчизняною i свiтовою наукою належить Є. І. Марциновському. Марциновський свою плодотворну дiяльнiсть, зокрема по дослiдженню збудника малярiї, розпочав ще перед Великою Жовтневою соцiалiстичною революцiєю, але особливо великого розмаху його дослiдження набули за часiв Радянської влади. Марциновський залишив понад 200 друкованих праць, бiльшiсть з яких присвяченi патогенним найпростiшим. Вiн є засновником росiйської тропiкологiї, органiзатором Інституту протозойних захворювань i хiмiотерапiї (зараз Інститут малярiї, медичної паразитологiї та гельмiнтологiї Мiнiстерства охорони здоров'я СРСР), засновником Інституту тропiчної медицини у Москвi та Таджикистанi, органiзатором численних експедицiй по вивченню найпростiших.
Цiнний вклад у паразитологiчну науку зробили паразитологи України (зокрема київськi паразитологи пiд керiвництвом дiйсного члена АН УРСР проф. О. П. Маркевича). Важливу дослiдницьку роботу в галузi паразитологiї, i зокрема гельмiнтологiї, провадять вченi учбових i науково-дослiдних закладiв Одеси, Харкова, Днiпропетровська, Львова, Сiмферополя.
Для успiшного розвитку рiзних бiологiчних наук надзвичайно велике значення має бiохiмiя. За часiв Радянської влади виховано немало видатних бiохiмiкiв, якi збагатили цю галузь бiологiї блискучими вiдкриттями.
рослин i породи тварин. Тому дальший розвиток генетики є одним з важливих завдань радянської бiологiї.
На Українi визначне мiсце в розвитку зоологiчної науки належить Інституту зоологiї, Інституту гiдробiологiї, Інституту пiвденних морiв, що входять до складу Академiї наук України, зоологiчним та гiдробiологiчним кафедрам Київського, Одеського, Харкiвського, Львiвського, Днiпропетровського, Чернiвецького та Ужгородського Державних унiверситетiв, зоологiчнiй кафедрi Кримського педагогiчного iнституту.
Дальше небувале пiднесення науки, пiдготовка висококвалiфiкованих кадрiв тiсно зв'язане з завданнями розгорнутої побудови сучасної європейської держави. Нема сумнiву в тому, що вченi, в тому числi i бiологи, з честю справляться з цими завданнями.
ВИСНОВКИ
Перiод вiд 19 до 21 столiття характеризується значною кiлькiстю дослiджень та вiдкриттiв вчених-зоологiв. Перша половина ХІХ столiття характеризується розвитком дослiджень еволюцiйного походження тварин. У другiй половинi XIX ст. завдяки вiдкриттям Ч. Дарвiна провiдним стає iсторичний метод. Із його впровадженням у бiологiї вiдбулися докорiннi якiснi змiни. Бiологiя в XIX ст. стала наукою про процеси, походження i розвиток предметiв i про зв'язки, що об'єднують процеси природи в одне велике цiле. Історичний метод вийшов за межi методу дослiдження. Вiн став фундаментальним еволюцiйним принципом, на основi якого вiдбулася перебудова бiологiчних наук. На цьому етапi iсторичний принцип виступає основою вивчення явищ життя на всiх рiвнях органiзацiї живого.
втручається в хiд процесiв чи явищ, вносить певнi змiни. На вiдмiну вiд описового й порiвняльного методiв, що ґрунтуються на спостереженнi, експеримент дає змогу цiлеспрямовано вивчати явища в умовах, якi можна обчислювати кiлькiсно та якiсно, а також вiдтворювати їх у разi потреби.
На початку ХХ столiття вченi збагатили науку в галузi дослiдження найпростiших, особливого значення набувають дослiдження паразитичних найпростiших.
XIX та у XX ст. Особливо великий внесок у її розвиток здiйснив Д. М. Кашкаров.
У галузi екологiчної паразитологiї працювали В. О. Догель, В. М. Беклемiшев, Є. Н. Павловський; екологiчної ентомологiї Г. Я. Бей-Бiєнко, Г. О. Вiкторов, О. С. Мончадський, В. П. Васильєв. Екологiю водних тварин дослiджували CO. Зернов, Л. О. Зенкевич, ґрунтових - М. С. Гiляров. У галузi екологiї хребетних значних успiхiв досягли С.І. Огньов, Б. С. Виноградов, В.Є. Соколов, С. П. Наумов; у популяцiйнiй екологiї - С. С. Шварц та iн. О. П. Маркевич очолив школу українських паразитологiв-екологiв, В. В. Станчинський - бiоценолог i орнiтолог, активний дiяч заповiдної справи й охорони природи, першим прийшов до iдеї створення бiосферних заповiдникiв i проведення в них монiторингу.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Азимов А. Краткая история биологии. – М.: Мир, 1967. – 175 с.
2. Зверев И. Д. Книга для чтения по зоологии. — М.: Просвещение, 1971. – 305 с.
3. Жизнь животных: В 6-ти томах. – М.: Просвещение, 1985. – 576 с.
5. Книга для чтения по зоологи. – М.: Просвещение, 1986. – 285 с.
6. Ковальчук Г. В. Зологiя з основами екологiї. – Суми: ВТД „Унiверситетська книга”, 2003. – 592 с.
7. Савчук М. П. Зоологiя безхребетних. – К.: Вища школа, 1965. – 503 с.
10. Шабатура М. Н., Матяш Н. Ю., Мотузний В. О. Зоологiя. 7 кл. — К.: Генеза, 1997. – 130 с.
11. Щербак Г. Й. Зоологiя безхребетних. Кн. 1-3. – К.: Либiдь, 1995. – 300 с.
|
