Історiя розвитку анатомiї як науки
Мiнiстерство аграрної полiтики України
Кафедра анатомiї та гiстологiї
"Історiя анатомiї як науки"
Виконавець:
студент групи №9 ІV к. ФВМ
Сивуха Валерiй Вiкторович
Змiст
Анатомiя в стародавнi часи
Анатомiя середнiх вiкiв
Історiя анатомiї в новий час (до заснування вищих ветеринарних закладiв)
Перiод вiд заснування вищих ветеринарних закладiв до наших днiв
В iсторiї розвитку анатомiї, як i ветеринарної медицини, розрiзняють три перiоди: перший - анатомiя давнiх часiв: з найдавнiших часiв до занепаду Захiдної Римської iмперiї (476 р); другий - iсторiя анатомiї середнiх вiкiв: з часiв занепаду Захiдної Римської iмперiї до перiоду Вiдродження (476-1500 рр.); третiй - iсторiя анатомiї в новий час:
б) вiд заснування вищихветеринарних закладiв до наших днiв.
Анатомiя в стародавнi часи
Анатомiя - найдавнiша з бiологiчних наук. До нас дiйшли печернi i наскельнi малюнки iз зображенням рослин, тварин i людей, якi датуються 13-14 тисячолiттями до н. е. В печерi Астурiї (Іспанiя) було виявлено перший анатомiчний малюнок, на якому був зображений слон з намальованим серцем.
Це свiдчить про те, що люди епохи палеолiту знали мiсце розташування серця i його значення для тварин.
На науку про будову тiла анатомiя перетворилась у зв’язку з потребами медицини.
У далеких предкiв слов’янських народiв ремiсники, працюючи з кiстками, знали їх фiзичнi, хiмiчнi, вiковi та видовi особливостi. Із будила (великої гомiлкової кiстки) виготовляли флейти.
Астрагали (п’ятковi кiстки дрiбних тварин) на Київщинi використовували для iгор. Майстри добре володiли складним процесом протравлювання кiсток фарбами.
"мерлушка" (плодiв - ягнят) давно практикувалось слов’янами для отримання високоякiсних шкурок.
Знахарi та ремiсники мали добрi знання з анатомiї нутрощiв та їх фiзичних особливостей. Обробленi кишки, сечовi мiхури, шлунки, очеревину використовували для виготовлення волинок, музичних струн, бубнiв та iн.
Слов’яни дуже часто назви частин тiла використовували для опису вигляду рiк та морiв: устя (рот), губа, нiс (мис), колiно тощо. Перша вимiрна система пов’язана з частинами тiла (сажень, п’ядь, аршин, вершок).
Крiм того, для запам’ятовування лiтер давнi вчителi зверталися також до анатомiї. Так, взятi в боки руки означали лiтеру "ф" (ферт), рот - лiтеру "о" (онiка) тощо.
Мало даних з анатомiї в джерелах Стародавнього Єгипту, хоча саме в Єгиптi, як у жоднiй iншiй країнi свiту, поважали ветеринарiю, а вiдповiдно i анатомiю. Це зумовлено тим, що єгиптяни вважали тварин представниками своїх богiв i створювали особливий культ бика Апiса - втiлення Бога Озiрiса. Це свiдчить про те, що єгипетськi жерцi володiли лiкувальною справою i вiдповiдно мали певнi знання з анатомiї.
"Таємна книга лiкаря, вчення про серце", який починається з анатомо-фiзiологiчного нарису.
В ассирiйцiв добрий стан гуртiв тварин був показником багатства. Вони докладали багато зусиль для збереження i примноження свiйських тварин як свого єдиного джерела багатства, володiли великими табунами коней, лiкували їх.
"Хвороби коней" Мохамед Казен i Резалег Тiббi). Це свiдчить про те, що були певнi знання з анатомiї, особливо коня.
Мешканцi Ірану вмiло доглядали за хворими кiньми в найдавнiшi часи. Про це згадується в їхнiх священних книгах, що були написанi зендською мовою. Особлива увага в них придiлялась будовi печiнки - "мiсця перебування пристрастей".
У семiтiв (ассиро-вавилонська культура) iснувало "Зведення законiв Хаммурабi" (2400-2250 рр. до н. е). В ньому медицина i ветеринарiя не роздiляються, однак тих, хто лiкував людей, називали а-соу, а тварин - мопнай-соу. Особливо шанувалась хiрургiя, зростало й значення анатомiї.
В Індiї перiоду Вед (1800-800 рр. до н. е) особлива увага придiлялась диханню (Рiг-Веда), як сутi життя, а суть здоров’я вбачалась у гармонiї мiж диханням, жовчю i кров’ю.
Саме цi частини вивчались найкраще. В Індiї булобагато праць з ветеринарiї, де висвiтлювались питання анатомiї. До наших часiв дiйшли лише назви праць, якi знаходимо в iндiйському ветеринарному трактатi Гiппократа (це не грецький Гiппократ), що жив у часи Хозроя Великого, короля Персiї (531-579 рр.).
Оригiнал працi був перекладений на латинську мову Мозе Палермським у XII ст. Цей трактат був основою для написання всiх книг з ветеринарiї у перiод Середньовiччя.
Особливих успiхiв у лiкуваннi людей i тварин досягли китайцi. З класичного канону "Чжоуськi ритуали" (XI-V ст. до н. е.) видно, що китайська медицина цього перiоду подiлялась на чотири складових: внутрiшнi хвороби, хiрургiя, дiєтетика i хвороби тварин.
Медичний канон "Трактат про внутрiшнє" складається з двох книг: книги "Простi питання трактату про внутрiшнє", складеної iмператором Хуандi (ІІІ ст. до н. е.), i "Книги див" (ІІ ст. до н. е. - ІІ ст. н. е.). Цi працi грунтуються на всiх попереднiх знаннях з анатомiї та лiкування людини й тварин.
Засновником хiрургiї, анатомiї та лiкування тварин по праву вважається Хуа То (141-208 рр.), автор першого в Китаї пiдручника з ветеринарiї "Ню ма цзiн" ("Опис i лiкування хвороб свiйських тварин"). Глибокi знання з анатомiї дали йому змогу виконувати складнi операцiї на черепi та внутрiшнiх органах. Вiн першим застосував загальний наркоз.
Зовсiм не залишили писемних слiдiв скiфи, якi акумулювали високу культуру людей трипiльської культури, що мешкали в долинах Пiвденного Буга, Днiстра, Прута, сягнувши згодом Днiпра. У перiод свого розквiту (3500-2700 рр. до н. е) люди трипiльської культури досягли значних успiхiв у медицинi й ветеринарiї (трепанацiя черепа, кастрацiя бикiв).
лiкувальної справи. Греки запросили його до себе як учителя. Пiсля його смертi греки визнали його Геросом i одним з асклепiадiв, потомком бога Асклепiя - покровителя лiкарiв.
Найточнiшi данi з анатомiї мiстять грецькi й римськi джерела. Учень Пiфагора Алкмен Кротонський (V ст. д. о н. е) першим увiв розтин трупiв людей i тварин. Вiн першим звернув увагу на слухову трубу кiз i стверджував, що кози дихають додатково вухами.
Першим творцем анатомiчної теорiї був Демокрит Абдерський (460 р. до н. е.), який написав багато праць з анатомiї. Особливий слiд в анатомiї людини i тварин залишив Гiппократ (460-377 р. до н. е.).
Хоча вiн ще не вiдрiзняв нерви вiд сухожилкiв, дихальнi шляхи вiд судин, проте навiв правильнi данi про головний мозок, описуючи вертячку у кiз.
Засновником порiвняльної анатомiї вважається учень Платона Аристотель (384-322 рр. до н. е). За оцiнкою Кюв’є, працi Аристотеля слiд "прийняти за зразок". Настiльки вдало вiн описав апарат руху, що лише в XVII ст.
Фабрицiй незначно доповнив цi працi, проте, за словами самого автора, вiн бiльшу частину взяв у Аристотеля. Мало послiдовникiв Аристотеля щось додали до його опису нутрощiв.
Завдяки йому набуло значного поширення вчення про пульс.
Учень Проксагора Герофiл (317 р. до н. е.) вперше описав писальне перо в мозку, яєчники, дванадцятипалу кишку, виявив у кози лiмфатичнi (молочнi) шляхи.
У перiод життя Аристотеля особливо видiлявся Дiокл Каристський (360 р. до н. е). Пiсля Гiппократа, який жив в Афiнах, Дiокл Каристський був най вiдомiшим лiкарем. Гален говорить про нього, як про ревного анатома, що вивчав анатомiю на тваринах.
Еразiстрат (помер у 280 р. до н. е), який жив при дворi сирiйського царя, спостерiгав молочнi судини на брижi кози, хоча назвав їх артерiями, оскiльки не завжди виявляв у них молочний сiк. Вiн розрiзняв руховi i чутливi нерви, добре описав сухожилковi нитки серця, хоча травлення пояснював механiчним тертям стiнок шлунка.
був пiонером у переходi до аналiтичного та експериментального дослiджень.
Гален добре володiв розтином трупiв свиней, собак, левiв, слонiв, написав 400 праць ("Анатомiчнi дослiдження", "Про призначення частин тiла" та iн.). Анатомiя Галена мiстила в собi елементи гiстологiї. Вiн спостерiгав, що м’язи складаються не лише з м’язових, а й iз сполучнотканинних волокон; стiнки артерiй, шлунка, кишок i матки складаються з кiлькох шарiв. Це вiн увiв низку термiнiв, якi вживаються й нинi (апофiз, епiфiз, симфiз, дiартроз, синартроз, гiнглiм тощо).
Анатомiя середнiх вiкiв
Для розвитку ветеринарiї, а вiдтак i анатомiї цього перiоду, велике значення мали спецiальнi зiбрання праць попередникiв у "Гiппiатрики" та "Геопонiки", якi були виданi за наказом iмператора Костянтина VII (905-959 рр. н. е.), та працi арабських учених.
Значним досягненням арабських учених було те, що вони переклали на арабську мову працi грецьких та римських учених, додавши свої данi. Визначним перекладачем був Абул-Гафен Табiт (826-901 рр.), який також написав працю про анатомiю птахiв.
Та особливої поваги заслуговує Абу Бакр (860-930 рр.), конюший i ветеринарний лiкар султана Єгипту. У своїй вiдомiй працi "El Nacer", яка складається з двох книг (103 роздiлiв), вiн уперше описав не лише велику кiлькiсть хвороб, а й анатомiю коней, породнi, вiковi та статевi вiдмiнностi цих тварин.
В європейських країнах працi з анатомiї цього перiоду поступалися подiбним працям давностi та арабiв. Цей перiод скорiше був перiодом зворотного еволюцiйного розвитку анатомiї.
Можна видiлити працю короля Сицилiї та Єрусалима Фрiдерiка ІІ "Про соколине мисливство" (1274), у якiй вперше описано деталi анатомiї птахiв.
У ветеринарних трактатах Моруса i Марко (1316) та Августiно Колумбре (1518) подано основи анатомiї коня i великої рогатої худоби.
Історiя анатомiї в новий час (до заснування вищих ветеринарних закладiв)
Цей перiод iсторики ще називають перiодом Карла Руїнi - засновника доскональної анатомiї коня (1598). З iм’ям Андрiя Везалiя (1514-1564 рр) пов’язаний вiк Вiдродження, або реформ. Везалiя по праву називають реформатором анатомiї.
Вiн розтинав трупи i в 1543 р. закiнчив працю "Про будову людського тiла" в семи книгах. Пiсля тривалих вiкiв глибокого занепаду науки вiдкриття йшло за вiдкриттям.
Незалежно один вiд одного М. Сервет (1553), Р. Коломбо (1559) i А. Цезальпiн (1569) описали мале коло кровообiгу. Вiдкриття великого кола кровообiгу належить В. Гарвею (1578-1638).
А. Бареллi (1608-1679) в книзi "Про рухи тварин" на основi законiв механiки вперше розглянув кiстки як важелi, на якi дiють м’язи.
Г. Беллiнi (1643-1704) вивiв iз властивостей скорочення i розслаблення термiн еластичностi. Вiн вважав, що м’язи складаються з дрiбних волоконець, яким властива функцiя скорочення.
К. Мальпiгi (1623-1694) за допомогою мiкроскопа не лише описав мiкроструктуру рослин, багатьох комах, а й вiдкрив капiляри внутрiшнiх органiв, описав судиннi клубочки нирок.
Цей перiод слiд вважати ерою правильного, систематичного наукового розвитку всiєї ветеринарної науки i анатомiї зокрема. Органiзовуються науковi центри при навчальних закладах з необхiдними для наукової дiяльностi умовами. Заслуга у вирiшеннi цих питань належить вченим Францiї, особливо К. Буржелату (1712-1799) - анатому й директору першої в Європi Лiонської ветеринарної школи (1762).
"Анатомiчний опис тiла коня в порiвняннi з биком i бараном" (1769). У цей перiод особливо видiляється плеяда вчених-анатомiв у Францiї (Шово, Вiлет, Жiрард), Нiмеччинi та Швейцарiї (Еммерт, Гюрльт, Шваб, Вагнер, Мюллер, Франк, Ляйзерiнг), якi написали багатопраць з анатомiї (пiдручники, монографiї, анатомiчнi атласи).
К. Вольф (1733-1794), Ж. Кюв’є (1769-1832), К. Бер (1792-1876), застосовуючи результати порiвняльної анатомiї, заклали основи ембрiологiї.
Школи сучасних анатомiв Росiї та України
Визначними вченими i авторами пiдручникiв у Росiї були І. С. Адрiєвський (1759-1806), І. Л. Книгiн (1778-1830), О.І. Кiкiн (1810-1852), В.І. Всеволодов (1790-1863), А. Й. Стржедзинський (1823-1882), Д. А. Третьяков (1856-1922), Д. М. Автократов (1868-1953), О. П. Климов (1878-1940), А.І. Акаєвський (1893-1982), О. П. Глаголєв (1896-1972).
Фундатором української ветеринарної морфологiї є професор Харкiвського ветеринарного iнституту І. М. Садовський (1855-1911). Професор Г. Кадiй (1851-1912) започаткував викладання анатомiї у Львiвськiй вищiй ветеринарнiй школi.
Перший пiдручник з анатомiї в Українi "Анатомiя свiйських тварин" (1883) i посiбник з анатомiї верблюда (1893) написав професор Харкiвського ветеринарного iнституту В. Ф. Новопольський.
Професор цього iнституту Д. П. Поручиков видав пiдручник українською мовою "Курс порiвняльної анатомiї свiйських ссавцiв" (1931) у трьох частинах, а професор І. П. Осипов - атлас з анатомiї тварин (1965, 1972).
Професором Одеського сiльськогосподарського iнституту В. М. Жеденовим написанi посiбники "Загальна анатомiя свiйський тварин" (1958), "Анатомiя кроля" (1957), "Анатомiя приматiв" (1962).
Колектив працiвникiв кафедри анатомiї УСГА (Нацiональний аграрний унiверситет) пiд керiвництвом професора Г. О. Гiммельрейха видав практикум з препарування "Анатомiя свiйських тварин" (1980), а в 1990 р. вийшов словник колективу авторiв "Словник морфологiчних ветеринарних термiнiв", за редакцiєю професора С. К. Рудика вийшов друком перший том пiдручника "Анатомiя свiйських тварин" (1999) та практикум з препарування "Анатомiя свiйських тварин" (2000).
В Українi сформувались Київська (професори Б. О. Домбровський, В. Г. Касьяненко, Г. О. Гiммельрейх, М. Ф. Волкобой, С. Ф. Манзiй, П. М. Мажуга, О. Г. Безносенко, Ю. П. Антипчук, П. Я. Роговський, С. К. Рудик, В. Т. Хомич, О. Г. Березкiн, М. М. Ільєнко) та Бiлоцеркiвська (професори П. О. Ковальський, Г. М. Цихмiстренко, О.І. Кононський, Ю. О. Павловський, В. П. Новак) школи ветеринарних морфологiв.
Значний внесок в анатомiю зробили професори Є. Ф. Лiсницький, Т. Г. Цимбал, Г. С. Крок, Г. М. Фоменко, М. Ю. Пилипенко (Харкiв), А. В. Комаров (Херсон), В. С. Кононенко (Львiв), Б. В. Криштофорова (Сiмферополь).
Використана лiтература
1. Анатомiя свiйських тварин: Пiдручник / С. К. Рудик, Ю. О. Павловський, Б. В. Криштофорова та iн.; За ред.. С. К. Рудика. К.: Аграрна освiта, 2001. - 575 с.: iл.
2. А. И. Акаевский. Анатомия домашних животных. Москва: Колос, 1984. - 609 с.
3. Вракин В. Ф., Сидорова М. В., Морфология сельскохозяйственных животных. Москва: Агропромиздат, 1991. - 528 с.
4. Жеденов В. Н. Общая анатомия домашних животных. Москва: Советская наука, 1988. - 463 с.
| 
