Історичний розвиток біологічних наук

Історичний розвиток бiологiчних наук Мiнiстерство Освiти i Науки України Педагогiчний лiцей Кiровоградської мiської ради Кiровоградської областi Кафедра природничо–географiчних дисциплiн Реферат з бiологiї на тему: «Історичний розвиток бiологiчної науки» фiлологiчного класу Перевiрила: Бармак І. М. Кiровоград 2007 Змiст Вступ. 2 Першi вiдомостi про бiологiю.. 4 Розвиток бiологiї в епоху середньовiччя та Вiдродження. 5 Новiтнi вiдкриття в бiологiї7 Давньокитайська медицина. Історiя i сучаснiсть. 10 Висновки. 13 Список використаної лiт-ри…………………………………………. 16 Життя на нашiй планетi вражає складнiстю i рiзноманiтнiсть своїх проявiв. Охопити всi цi прояви за декiлька урокiв чи лекцiй не можливо. Тому ми вивчаємо бiологiю протягом декiлькох рокiв, хоча, щоб досконало вивчити цю науку, не вистачить навiть пiвстолiття. Тому, я вважаю, що кожний з нас повинен мати хоча б елементарнi знання з цiєї дисциплiни. Я вважаю, що бiологiя – це дуже корисний предмет, адже вивчаючи її ми набираємося життєвого досвiду. Наприклад, вивчаючи медицину, ми зможемо надати першу долiкарську допомогу в екстремальних ситуацiях. Це лише один приклад користi вiд вивчення цiєї науки. Деякi вважають, що їм не потрiбна ця наука, бо їх обрана професiя нiяк не пов’язана з бiологiєю. Так, може вона нiкому й не буде потрiбна у роботi, але щоб бути освiченою людиною, потрiбно знати про деякi вiдкриття, мати уявлення, що це за наука. Менi дуже цiкаво гортати сторiнки енциклопедiй, особливо з бiологiї, адже там є дуже багато цiкавої iнформацiї. Тому в своїй роботi я намагатимуся розповiсти про найцiкавiшi вiдкриття в галузi бiологiї, якi вiдбулися протягом iснування цiєї дисциплiни. 1864), але остаточне визначення бiологiї як самостiйної дисциплiни було зроблено лише в 1890 р. видатним французьким вченим Ж. Б. Ламарком. Предметом її вивчення є рiзноманiтнiсть вимерлих iстот, їхня будова (вiд молекулярної до анатомо–морфологiчної), функцiї, походження, iндивiдуальний розвиток, еволюцiї, поширення, взаємини одне з одним та з довкiллям. На сьогоднi це цiлий комплекс наук про живу природу. Об’єктом вивченням бiологiї є живi органiзми – рослини, тварини, гриби. Їх рiзноманiтнiсть, будова тiла i органiв, розвиток, поширення, еволюцiя та форми спiвiснування в екологiчних системах. Упродовж багаторiчного розвитку пiзнання навколишнього свiту послiдовно змiнювали i доповнювали один одного рiзнi дослiдницькi пiдходи: спостереження, опис i класифiкацiя, порiвняльно–аналiтичний, iсторичний та експериментальний методи. Накопичення фактичного матерiалу, його опис i розподiл живих форм у систематичнi групи, поширення методiв бiологiчного дослiдження наповнили конкретним змiстом уявлення про живу природу, сприяли подоланню металiчних поглядiв. Першi вiдомостi про бiологiю Першi вiдомостi про живi органiзми почала нагромаджувати ще первiсна людина. Живi органiзми давали їй їжу, матерiал для одягу i житла. Вже в той час людина не могла обiйтися без знань про властивостi рослин, мiсця їх зростання, строки дозрiвання насiння i плодiв, мiсця мешкання i звички тварин, на яких вони полювали, хижих i отруйних тварин, якi могли загрожувати їх життю. Так поступово збиралися вiдомостi про живих iстот. Значний фактичний матерiал про живi органiзми було зiбрано вiдомим лiкарем Давньої Грецiї Гiппократом (близько 460 – 322 р. до н. е.). вiн описав понад 500 видiв тварин. Аристотель цiкавився будовою i способом життя тварин, вiн заклав основи зоологiї. Першу спробу систематизацiї знань про рослини зробив давньогрецький природодослiдник Теофраст (372 – 287 р. до н. е.). Розширенням знань про будову людського тiла давня наука зобов’язана римському лiкарю i природодослiднику Галену (близько 130 – 200 р. до н. е.), який розтинав мавп i свиней. Його працi впливали на природознавство i медицину протягом кiлькох сторiч. Цi погляди, розвинутi вченими епохи Вiдродження, поклали початок сучасним ботанiцi i зоологiї, анатомiї й фiзiологiї та iншим бiологiчним наукам. В епоху середньовiччя пiд гнiтом церкви наука розвивалася дуже повiльно. Важливим рубежем у розвитку науки була епоха Вiдродження. Вже в XVIII ст. розвивалися як самостiйнi науки ботанiка, зоологiя, анатомiя людини, фiзiологiя. В XVI – XVIIстолiттях в наукових дослiдженнях поряд iз спостереженням i описом широко став використовуватися експеримент. У. Гарвеєм(1628). Воно було створене на основi кiлькiсних вимiрiв i застосуванням законiв гiдравлiки. Важливу роль у розвитку бiологiї вiдiграв винахiд мiкроскопа. З його допомогою вiдкрився свiт найдрiбнiших живих iстот, тонка структура клiтини. Так, Р. Гук в Англiї (1665 р.) виявив пiд мiкроскопом клiтинну будову корку, А. Левенгук у Нiдерландах (1674 – 1677 рр.) спостерiгав бактерiї, сперматозоїди людини, К. М. Бер (1826 р.) побачив яйцеклiтину ссавцiв, Р. Броун (1828 р.) вiдкрив клiтинне ядро. Італiєць М. Мальпiгi вiдкрив за допомогою мiкроскопа капiляри, що дозволило зрозумiти шлях кровi вiд артерiй до вен. Одним iз головних досягнень бiологiї XVIII ст. було створення системи класифiкацiї рослин та тварин К. Лiннеєм (1735 р.). Його праця називалась "Система природи". В цей час закладаються основи науки Англiєць Дж. Прiстлi показав на експериментах з рослинами, що вони видiляють кисень (1771-1778). Пiзнiше швейцарський вчений Ж. Сенеб’є встановив, що рослин пiд дiєю сонячного свiтла засвоюють вуглекислий газ та видiляють кисень ( 1782). Це були першi кроки на шляху дослiдження центральної ролi рослин в перетвореннi речовин i енергiї в босферi Землi, перший крок у новiй науцi – фiзiологiї рослин. А. Лавуазьє та iншi французькi вченi вияснили роль кисню в диханнi тварин й утвореннi тваринного тепла(1787 – 1790). Наприкiнцi XVIII ст. iталiйський фiзик Л. Гальванi вiдкрив "тваринну електрику", що призвело в подальшому до розвитку електрофiзiологiї. В цей же час iталiйський бiолог Л. Спалланцанi провiв точнi експерименти, якi спростували можливiсть самозародження органiзмiв. Т. Шванн (1839 р.) спираючись на данi мiкроскопiї рослиних i тваринних об’єктiв, виконаних ним самим i його попередниками, у тому числi М. Шлейденом (1838 р.), сформулював клiтинну теорiю. Основне її положення полягає в визнаннi клiтини як елементарної одиницi будови всiх органiв i частин рослин та тварин. Ця теорiя стала вирiшальним доказом єдностi структурної органiзацiї усього живого i спiльностi походження рослинного та тваринного царств. Клiтинна теорiя стимулювала наукову розробку теорiї еволюцiї та була високо оцiнена вченими, якi поставили її в один ряд з такими вiдкриттями XIX ст., як закон збереження матерiї й енергiї i теорiя еволюцiї Ч. Дарвiна. на основi клiтинної теорiї Р. Вiрховим (1858 р.) було створено вчення про клiтинну патологiю, яке вiдiграло значну роль в медицинi. Вiн показав, що багато хвороб людини супроводжуються специфiчними змiнами в клiтинах i за характером цих змiн можна зробити висновок про саму хворобу: кожна клiтина – вiд клiтини. Новiтнi вiдкриття в бiологiї Справжнiй переворот у бiологiї зробило вчення Ч. Дарвiна (1859 р.), який вiдкрив рушiйнi сили еволюцiї i дав матерiалiстичне пояснення доцiльностi органiзацiї живих iстот. Важливим етапом розвитку бiологiї стало вiдкриття Г. Менделем закономiрностей успадкування ознак, що поклали початок генетичним дослiдженням. В ХІХ ст. в зв’язку з розвитком фiзики та хiмiї в бiологiю проникають новi методи дослiджень. Найбагатший матерiал для вивчення природи дали сухопутнi i морськi експедицiї в малодоступнi до цього райони Землi. Все це призвело до формування багатьох iнших спецiальних бiологiчних наук. Ж. Кюв’є. Великий розвиток отримала ембрiологiя – наука про зародковий розвиток органiзму. Ще в ХVIIст. У. Гарвей сформулював положення "Все живе - з яйця". Але тiльки в ХІХ ст. ембрiологiя стала самостiйною наукою. Особлива заслуга в цьому належить вченому-природодослiднику К. М. Беру, який вiдкрив яйце ссавцiв та виявив загальнiсть плану будови зародкiв тварин рiзних класiв. i паразитичнi хвороби i розробленi принципи боротьби з ними (отримання сироваток та вакцин). І.І. Мечнiков створив також загально бiологiчнi основи вчення про клiтинний iмунiтет, яке П. Ерлiх доповнив теорiєю про гуморальний iмунiтет. Видатний вiтчизняний вчений І.І. Мечнiков створив велику школу мiкробiологiї (Г. Н. Габричевський, А. М. Безрiдка, І. Г. Савченко, Л. А. Тарасевич, Н. Ф. Гамалiя, Д. К. Заболотний, Н. Я. i Ф. Я. Чистовичi), у працях яких були розкритi причини багатьох iнфекцiйних хвороб та розробелно принципи наукового обґрунтування боротьби з ними. Удосконалення свiтлового мiкроскопа i технiки мiкроскопiчних дослiджень до кiнця XIX ст. значно розширило пiзнання тонкої структури клiтини. Було виявлено й описано її основнi органели, з’ясовано закономiрностi клiтинного подiлу, розгадано механiзми заплiднення i дозрiвання статевих клiтин, вiдкрито хромосоми та їхнє складне поводження пiд час подiлу тканин. У результатi виникла нова галузь бiологiї – цитологiя. Новий етап (40–вi роки XX ст.) у вивченнi будови клiтин починається запровадженням до практичних дослiджень електронної мiкроскопiї, за допомогою якої збiльшення об’єкта досягає 100 тис. разiв i бiльше. У цей перiод починається використання й iнших фiзико–хiмiчних методiв дослiдження: ультрацентрифугування для роз’єднання клiтинних компонентiв i видiлення їх окремих фракцiй з подальшим хiмiчним та рентгеноструктурним аналiзом, введення до живих органiзмiв мiчених радiоактивних атомiв з метою спостереження за швидкiстю та напрямом обмiну речовин. Для молекулярно–бiологiчних i молекулярно–генетичних дослiджень дедалi частiше стали використовувати матерiальнi основи спадковостi клiтин, її ферментнi системи, динамiку енергетичного обмiну, механiзм генетичного контролю бiосинтезу бiлкiв, нуклеїнових кислот та iнших бiологiчно активних сполук. Було встановлено зв'язок мiж будовою та функцiєю окремих молекулi клiтинних структур. На сьогоднi науцi вiдомо близько 1 500 000 видiв тварин i близько 500 000 видiв рослин. Вивчення розмаїття рослин i тварин, особливостей їхньої будови та життєдiяльностi має велике значення. Бiологiчнi науки – база для розвитку рослинництва, тваринництва, медицини, бiонiки, бiотехнологiї. Одним з найвидатнiших бiологiчних наук є анатомiя i фiзiологiя людини. Кожнiй людинi потрiбно мати уявлення про будову i функцiї свого органiзму, щоб у випадку необхiдностi зумiти надати першу допомогу, свiдомо оберiгати своє здоров’я i виконувати гiгiєнiчнi правила. Протягом сторiч ботанiка, зоологiя, анатомiя i фiзiологiя розроблялися вченими як самостiйнi, iзольованi науки. Лише в XIXст. було виявлено закономiрностi, спiльнi для всiх живих iстот. Так виникли науки, якi вивчають загальнi закономiрностi життя. До них належать: цитологiя – наука про клiтину; генетика – наука про мiнливiсть i спадковiсть; екологiя – наука про взаємовiдносини органiзмiв з середовищем i мiж собою у природних угрупованнях тощо. Давньокитайська медицина. Історiя та сучаснiсть Всi народi свiту мають свої традицiйнi методи лiкування, якi сторiччями старанно збиралися i бережно зберiгалися в пам'ятi нащадкiв. Їх позитивнi результати, практичного застосування стали основою досвiду народної медицини. Але в XXст. в зв'язку зi стрiмким розвитком хiмiчної фармакологiї, появою складних i точних дiагностичних апаратiв, широким застосуванням фiзiотерапiї iнтерес до традицiйних методiв лiкування стрiмко знизився, багато методiв стали забутi... І тiльки в останнi десятирiччя знову вирiс iнтерес до народної медицини – вiтчизняної, та особливо схiдної, до якої вiдноситься i давньокитайська медицина. Це частково обумовлено “фармакологiчною перенасиченiстю” сучасної медицини i появою негативних реакцiй органiзму (рiзного роду алергiй, “лiкарськi хвороби”) до нових синтетичних препаратiв. та «Ворогуючих iмперiй» (475-221 рр. до н. е.), в Китаї були записи трудiв по медицинi книга «Ней-цзин» . Роботи грецького лiкаря Гiппократа, який жив у 446-377 рр. до н. е.., який вважався батьком захiдної медицини, вiдносяться до бiльш пiзнього пер iуда. Тому «Ней-цзин» по праву може рахуватися найдавнiшою у свiтi роботою по медицинi. «Ней-цзин» включає в себе майже весь практичний медичний досвiд, накоплений поколiннями китайських лiкарiв, обгрунтовує теоретичну систематику традицiйного лiкування Китаю, передає основи китайської лiкарської терапiї, а також голковколювання та припiкання( рос. Прижигание), акупунктури. При порiвняннi медицини Китаю та захiдних країн виявляються iншi прiоритети китайської медицини. До їх числа належать використання наркотичних засобiв для досягнення повного наркозу при проведеннi операцiй на черевi i при других видах хiрургiчного втручання китайським хiрургом i спецiалiстом по акупунктурi Хуа Туо бiльше тисячi семисот рокiв тому. Хуа Туо, живий з 112 до 207 р. н. е.., використовував для анестезiї при своїх смiливих, на той час операцiях, яка стала видатною, чайну сумiш “Ма-фей-сан”. значення до сучасного часу. В працях Сун-сi-мяо (VIIст. н. е..), Ван Чу (VIIIст. н. е..) методика чжень-цзю-терапiї модернiзується - стає бiльш досконалою, i стає багатством багатьох поколiнь. Іншою значною подiєю в iсторiї китайської медицини є опублiкування Лi Шичженем в 1578 роцi фармацевтичного збiрника «Бен-Цзяо Ган-Му». До нашого часу дiйшло бiльш нiж шiсть тисяч китайських книг по медицинi, в яких розповiдається про рiзнi методи лiкування. Деякi з цих книг допомагають китайським лiкарям i в наш час, в якостi довiдкових посiбникiв. Значне мiсце в давньо-китайськiй медицинi займала превентивна медицина. Ідея попередження хвороби стояла в самому початку лiкарського спадку давнього Китаю, який дiйшов до нас. Так, наприклад, змiстом одного з дiалогiв в перший главi книги «Нэй-Цзин» являється питання про те, як людина може захистити своє здоров'я. По цiй причинi гiгiєнiчнi засоби i боротьба з паразитами завжди вiдiгравали велику роль в китайськiй iсторiї. В перiод Танської династiї (618-907 рр. н. е..) китайським лiкарям було вiдомо, що проказа була iнфекцiйною хворобою, i хворi iзолювались вiд здорових людей. Також була здобутком давньокитайської медицини щеплення проти вiспи. Вперше вона була використана в одинадцятому сторiччi, при цьому сироватка, взята у хворих вiспою, вводилась здоровим людям в цiлях профiлактики. Китайська книга «Нова книга про щеплення проти вiспи» (Чжун-тоу Хiн-жу), новаторський труд в областi iмунологiї, був вiдомий в ХVI столiттi в деяких країнах Європи та Азiї. Спочатку китайська медицина складалася з чотирьох дисциплiн. Так, в епоху династiї Інь (1324-1066 рр. до н. е..) до династiї Жоу (1066-1221 рр. до н. е..) рiзниця iснувала мiж дiєтологiєю (Інь-ян-i), лiкувальною медициною (Ней-ге), зовнiшньою медициною або хiрургiєю (Вай-га) i ветеринарною (Шоу-и). В перiод вiд династiї Тан (618-907 рр.) до династiї Сун (960-1279 рр.) китайська медицина зазнала подальшого розподiлу. Виникло одинадцять рiзних направлень: 1. Медичне обслуговування дорослих (Да-фен-май). 3. Педiатрiя (Хао-фен-май). 4. Лiкування паралiчем (Фен-га). 5. Гiнекологiя (Фу-ге). 7. Стоматологiя(Гоу-ци). 8. Лiкування хвороб глотки та гортанi (Ян-хоу). 9. Ортопедiя (Чжен-гу). 10. Зовнiшнi хвороби та хiрургiя (Цзинь-чжуан). 11. Метод голковколювання та припiкання, або акупунктура (Чжень-цзю). охоплює великий об’єм знань, який повинен вивчатися особливо в лiкарськiй спецiальностi. Єдиним , що стало вiдомо на Заходi, це голковколювання та припiкання, «акупунктура». Висновки У цiлому для бiологiї XX ст. характернi двi взаємозалежнi тенденцiї у вивченнi явищ життя: по – перше, розгляд цих явищ на рiзних рiвнях органiзацiї (молекулярному, клiтинному, органiзм енному, популяцiйному); по – друге, прагнення до цiлiсного синтетичного пiзнання живої природи, що надало прогресу наукам, якi вивчають властивостi живої природи на всiх структурних рiвнях її органiзацiї (генетика, систематика, еволюцiйне вчення та iн.). починаючи з 50 – х рокiв вражаючих успiхiв досягла молекулярна бiологiя, що розкрила хiмiчнi основи спадковостi, якi виявилися унiверсальними для всiх органiзмiв (будови ДНК, генетичний код, матричний принцип синтезу бiополiмерiв). Рiк Вклад у науку Близько 460 – 377 р. до н. е. Гiппократ Зiбрав значний фактичний матерiал про живi органiзми 184 – 322 р. до н. е. Арiстотель Описав понад 500 видiв тварин, заклав основи зоологiї 372 - 287 р. до н. е. Теофраст Зробив першу спробу систематизацiї знань про рослини Близько 130 – 200 р. н. е. Гален Розширив знання про будову людського тiла 1665 р. Р. Гук Виявив пiд мiкроскопом клiтину будову корку 1674 – 1677 рр. А. Левенгук 1735 К. Лiнней Створив систему класифiкацiї рослин i тварин 1802 Вперше запропонував назву «бiологiя» 1826 К. М. Бер Побачив яйцеклiтину ссавцiв 1828 1839 Т. Шван Сформулював клiтинну теорiю Ч. Дарвiн Вiдкрив рушiйнi сили еволюцiї i дав матерiалiстичне пояснення доцiльностi органiзацiї живих iстот 1892 рiк Д. І. Івановський Вiдкрив вiруси. 1869 Ф. Мiшер Вiдкрив нуклеїновi кислоти. 1919 В Москвi заснований перший в свiтi Інститут бiофiзики. 1927 М. К. Кольцов Висунув матричний принцип кодування генетичної iнформацiї. 1953 Використали матричний принцип кодування при аналiзi ДНК. Список використаної лiтератури 2. Загальна бiологiя, 10 клас/ М.Є. Кучеренко, Ю. Г. Верес, П. Г. Балан, В. М. Войцiцький. – К.: Генеза, 2001. - 160 с.:iл. 3. Школьная енциклопедия – перiодичне видання.